Вступ до предмету
Т 1. 1. Екон модель п-ва ґк відкритої системи
В екон теорії існує кілька концепцій п-ва, які описують його виникнення, д-ть і ліквідацію. Серед цих концепцій виділ 4 основних: 1)неокласичну; 2)інституціональну; 3)еволюційну; 4)підприємницьку.
В неокласичній теорії п-во розглядається як цілісний об’єкт, який залучає ресурси у в-во і перетворює їх у прод-ю. Поведінка п-ва визначається обсягом і стр-рою ресурсів, що залучаються та прод-єю, що виробляється. Неокласична модель п-ва як носія осн виробничої функції є базовою у світовій екон науці.
В інституціональній теорії п-во розглядається як організація, що створена людьми для ефективнішого використання обмежених ресурсів.
В еволюційній теорії п-во розгул-ся як один із об’єктів системи, яку можна порівняти з біологічною популяцією. В процесі функціонування п-ва та його взаємодії з ін суб’єктами господарювання формуються відповідні традиції, виробляються процедури прийняття рішень, формуються певні правила реагування на зміни зовн та внутр серед-ща.
Підприємницька модель розглядає п-во як сферу реалізації підприємницької ініціативи та наявних у підприємця або доступних для залучення ресурсів.
Кожна з наведених концепцій розглядає п-во лише під одним ракурсом. У практичній д-ті п-во розгл-ся як цілісний екон суб’єкт, який поєднує у часі та просторі різні соц-екон процеси та отримує ефект шляхом ефективного використання усіх залучених ресурсів.
Сучасне п-во є складною, відкритою, виробн-господарською і соц системою, яка має певні характерні особливості: 1)п-во складається із взаємозалежних частин (виробництв, цехів, служб, дільниць), д-ть яких впливає на кінц результат в-ва; 2)п-во активно взаємодіє із зовн оточенням, з якого надходять необхідні для вир-чої д-ті фактори в-ва та в якому реалізуються і використовуються результати в-ва; між п-вом і заг зовн середовищем знаходиться т.з. проміжне середовище, яке представлене споживачами продукції (робіт, послуг), постачальниками матер-техн ресурсів, ін партнерами, банками, страх компаніями, конкурентами та ін установами, організаціями; 3)п-во здійснює д-ть, спрямовану на задоволення потреб суспільства; 4)п-во має властивості, що притаманні складним відкритим цілеспрямованим системам, а саме: здійснює певні процеси протягом ЖЦ продукції, реагує на зміни зовн оточення і самостійно забезпечує свій розвиток.
У практиці господар-ня кожне п-во здійснює багато конкретних видів д-ті, які за ознакою спорідненості можна об’єднати в окремі головні напрями д-ті: 1)вивчення ринку товарів; 2)інноваційна д-ть; 3)виробнича д-ть; 4)комерційна д-ть; 5)після продажний сервіс (обслуговування).
З виробничо-техн погляду п-во являє собою техніко-технолог комплекс системно-робочих машин та механізмів, які відповідають його потужності та видам прод-ї, що випускається.
Організаційно п-во є вир-чою одиницею економіки країни з певною внутр структурою, зовн оточенням, закономірностями функціонування та розвитку.
Із соціальної точки зору п-во є виокремленою ланкою промисловості і визн-ся певною господарського, фін-вою і екон самостійністю. Екон система п-ва охоплює екон відносини п-ва з державою, держ бюджетом, організаціями ринк інфраструктури.
З інформаційної точки зору п-во є складною динамічною системою, яка характеризується великим обсягом, інтенсивністю та різноспрямованістю інформац зв’язків.
В еколог аспекті п-во є виробничо-еколог системою, яка взаємодіє із зовн оточенням шляхом матер-техн обміну.
З точки зору адміністративно-правового статусу п-во є юрид особою з установленими державою в законод порядку правами і обов’язками.
Т 1.2. Мета та завдання вивчення дисципліни
Дисципліна «Вн екон механізм п-ва» вивчає такі екон відносини всередині п-ва, які формуються згідно з його виробничою та організаційною структурою.
П-во як складна виробнича система має виробничу та організаційну диференціацію, що виражається в поділі його на виробничі, обслуговуючі підрозділи та апарта управління з певною функціональною структурою.
У процесі д-ті п-ва всі його підрозділи вступають у двосторонні вертикальні та горизонтальні відносини. Горизонтальні відносини виникають між підрозділами одного і того самого адміністративно-екон статусу (між цехами, дільницями, бригадами та окремими працівниками). Вертикальні зв’язки пов’язані з ієрархічною структурою п-ва і управління д-тю його підрозділів одного центр апарату управління. Вертик зв’язки за своєю сутністю є управлінсько-координаційними.
В процесі практ д-ті горизонт і вертик відносини набувають певних екон форм (плани, контракти, договори, завдання, наряди і т.д.) і здійсн-ся за допомогою відповідних методів: 1)контроль; 2)оцінювання д-ті; 3)заохочення; 4)матер відповідальність та ін.
Упорядковану систему названих форм і методів управління умовно називають внутрішнім екон механізмом п-ва.







ТЕМА 2: Структура та форми функціонування ВЕМП
1п.Структура ВЕМ та принципи його побудови
Цілі і політика підп-ва реалізу-ся за допомогою відповідних інструкцій,положень,нормативів,методик які розробляються на основі єдиних принципів і на практиці становлять реальний механізм управління економікою конкретного підп-ва.Господарський механізм підпр-ва забезпечує взаємодію підсистеми яка управляє і під-ми якою управляє.Він складається із сукупності конкретних форм і методів свідомого впливу на економіку.Основними елементами будь-якого господ-го механізму є господарюючі суб’єкти і відносини в які вони вступають з приводу організації суспільного виробництва.
Господарюючими субєктами можуть бути як окремі особи так і цілі підприє-ва.Основне,щоб вони мали достатню самостійність.Господ-чі суб’єкти у своїй діяльності спираються на матеріальні фактори виробн-ва: засоби вироб-ва,обсяг і структура продукції та ін.
Суб’єкти господар-ня вступають в економічні відносини які можуть бути прямими і непрямими,виробничими і невиробничими,юридично оформленні і неоформленні.
Центральним у системі господ-го механізмує економічний механізм,який діє через економічні інтереси і складається з комплексу економічних способів, методів,важелів,нормативів,показників за допомогою яких реалізуються об’єктивні економ-ні закони.
Економ-ний механізм підпри-ва має складну структуру,але основними його складовими є:
*механізм формування і використання ресурсів;
*мех-зм управління затратами;
*мех-зм управління фінансами;
*мотиваційний механізм;
*механізм взаємодії з ринком.
Економіч.механізм підпри-ва має забезпечувати зовнішні зв’язки і створювати умови для отримання доходу.З іншого боку економ-ий механізм підпри-ва повинен бути спрямований на розвиток виробничих відносин в середині підпр-ва.Функціонування підпри-ва забезпечується через його ВЕМ.
Основні складові ВЕМ:
Організаційно-технічна система підпри-ва,тобто формування вертикальних і горизонтальних зв’язків;
Система планування роботи підрозділів;
Система матеріаль-ї відповаідальності підроз-ів;
Мотиваційний механзм функціонування;
Система контролю і оцінки діял-сті підроз-ів.
1)Визначається переважно формою зв’язків між окремими підроз-ми.Розрізняють 3 типи техн-их зв’язків:1.послідовний
2.паралельний
3.послідовно-паралел-й.
2)Здійснюється шляхом установлення основних показників вироб-чо-господ-ої діяльності підрозділів та базується на прогресивних нормах матеріальних ,трудових і грошових витрат.Для кожного підрозділу,залежно від завдань які виконуються, встановлюються зв’зки які найбільшою мірою стимулюють досягнення найкращих результ-ів.
3)Встановлення матеріальної відповід-сті передбачає компенсацію збитків одного підрозділу за рахунок приб-ку або собівартості ін. з вини якого вони виникли.
4)Мотива-ий механізм створюється відповідно до структури підпри-ва.Мотивац-ий механізм охоплюює 3 підсистеми:
-Мотивац. мех-зм високоякісної продуктивної праці
-Мотивац.механізм розвитку вироб-ва
-Мотиваці. Механізм підприємництва
5)Дає змогу визначити причини відхилень їх місце виконання і вжити відповідних заходів щодо усунення недоліків.
Принципи ВЕМ:
А) Принцип цільової сумісності та зосередженості-створення такої системи управ. У якій всі ланки формують єдиний механізм направлений на вирішення загал. завдання.
Б)Принцип безпереривності та надійності-створення таких організаційно господарських і техно-их умов за яких забезпечується безпереривність заданого режиму виробничого процесу.
В)Принц. планомірності та динамізму-система повинна бути направлена на вирішення не лише поточних але й довгострокових завдань роз-ку підприємництва.
Г)Демократичний принцип розподілу управлін-я-підготовка управлін-го рішення і відповідність за його реалізацію на практиці повинні покладатися на той орган який краще за ін. проінформований про стан справ на підпри-ві,найбільш заінтересований у реалізації прийнятого рішення та може нести матеріальну,адміністр-у та юрид-ну відповідальність за якість прийнятого рішення і його реалізацію.
Д)Принцип науковості та обгрунтованості методів управління,означає що методи,форми та засоби управл-ня мають бути науково обгрунтовані та перевірені на практиці.









2п.Організаційні передумови функціонування ВЕМ.
Для забезпечення ефективної організації системи внутрішньо вироб-х економічних відносин на підпри-ві мають бути створенні відповідні умови а саме:
Майнова відокремленість виробничих підро-ів підпр-ва-закріплення за ними частини ОВФ,яка може бути надана підрозділу в оперативне управління(операт-ну оренду);
Відносна економічна самостійність виробн-их підрозділів може бути забезпечена скороченням кількості планових показників що довод-ся підрозділу і використов-ся у виробничих підрозді-ах деяких елементів ринкової економіки.На підпри-ві вводиться механізм внутрішніх планово розрахункових цін на продукцію,роботи послуги для здійснення взаємних розрахунків між підрозділами;
Прогресивна нормативна база;
Досконала система обліку,руху матеріальних цінностей,витрат і продукції,дає змогу одержати інформацію про стан і результати роботи підпри-ва та його підрозділів,відображає надходження внутрішньо виробничих переміщень,використання іреалізацію матеріальних ресурсів та дає змогу визначити оптимальність їх використання;
Раціональна система оцінки і матеріального стимулювання діяльності.На внутрішньому рівні грунтується на принципах повної або часткової самоокупності і часткового самофінансування структурних підрозділів підпри-ва.
Економічна відповідність та кінцевий результат роботи означає безумовне виконання планових завдань і договірних зобов’язань,що срияє досягненню оптимального співвідношення між результатами і витратними ресурсами.
Т 2. 3. Форми функціонування ВЕМП
В сучасних умовах великі компанії мають тенденцію до організації своєї структури за видами діяьності. Окремі структурні підрозділи об’єднані навколо певного виду продукції, робіт чи послуг назив бізнес-одиницями.
Бізнес-одиниці ще назив “центрами відповідальності” і в залежності від критеріїв оцінки, їх поділяють на:
центри витрат;
центри доходів;
центри прибутку;
центри інвестицій.
Центром витрат є підрозділ, що відповідає лише за витрати. Основним принципом роботи підрозділів центрів витрат є можливість вимірювання витрат, необхідних для вир-ва одиниці продукції.
Центрами доходу є підрозділи, які відповідають переважно за обсяг реалізації продукції, а за витрати – в обмеженому обсязі.
Підрозділи, що є центрами прибутку виготовляють кінцеву продукцію, яку реалізують на ринку, або проміжну продукцію внутрішнього призначення, яку передають іншим пірозділам. Центром прибутку може бути окреме п-во у складі об’єднання, може бути великий підрозділ, який виготовляє і продає продукцію.
Центри інвестицій – це підрозділи, що відповідають за капіталовкладення, доходи і затрати. Метою функціонування центру інвестицій є не лише отримання мах прибутку, але й досягнення мах рентабельності вкладеного капіталу.
Основними перевагами функ-ня п-ва на основі центрів відповідальності є:
здатність гнучко реагувати на потреби ринку;
забезпечення оптимального рівня децентралізації процесу прийняття рішень;
організацію і виконання ф-цій закріплено за конкретною службою і дублювання виключається;
відповід-ть за організацію і виконання функцій персоніфіковано.
Поділ п-ва на центри відповідальності приносить найбільший ефект при дивізіональній структурі управління, при якій підрозділи п-ва користуються широкою самостійністю в прийнятті управлінських рішень.
Орган-я функ-ня п-ва на базі центрів відповідальності прив’язує економічно мале п-во до його організ. структури.
Важливим аспектом функ-ня економічного механізму п-ва є побудова взаєморозрахунків між центрами відповідальності. Основним у цій схемі є принцип обміну продукцією та послугами між центрами, що здійснюється за допомогою внутрішніх цін.
Тема №3 : Внутрішні ціни та методи їх формування
Система та поняття внутрішніх цін.
Внутрішні ціни – є цінами умовними, вони потрібні для більш точного обліку, обміну продукцією та послугами між окремими підрозділами. Внутрішні ціни обслуговують обіг в середині під-ва і ніякі реальні платежі при цьому не здійснюються. Їх ще назив. трансфертними цінами.
Трансфертною ціною є умовна розрахункова ціна на про-цію, роботи та послуги одного підрозділу під-ва, що передаються ін. підрозділу. Використання внутрішніх цін можливе на великих під-вах з достатньо самостійними підрозділами, які мають статус Центрів прибутку або Центрів інвестицій. Трансфертна ціна виступає ціною проміжної продукції, яка передається підрозділами і може не включ. ціни на куповану сировину і напівфабрикати. Можна вважати, що трансфертні ціни враховують додані ви-ти ви-ва підрозділу (вартість обробітку). Додані ви-ти ви-ва підрозділу це всі поточні ви-ти ви-ва у підрозділі для якого встановлюється внутрішня розрахункова ціна на вироби за мінусом вартості купованих матеріалів та ресурсів, що поступили у даний підрозділ з ін. підрозділів під-ва по внутрішніх поставках.
Якщо про-ція підрозділу повністю спожив. в середині під-ва, то величина трансфертної ціни є переважно обліковою, яка не вплив. на фінансовий стан під-ва вцілому. Якщо підрозділи виходять зі своєю про-цією на зовні. покупців, то трансфертна ціна перестає бути умовним показником і отримує реальне економ.значення, така ціна відображ. не лише відносини підрозділів під-ва між собою, а й відносини між під-вом і зовніш.споживачами.
2,Методи формування внутрішніх цін.
Внутрішні ціни можуть встановл. одним з наступних способів:
1)за ринковою вар-тю
2)за повною собів.+прибуток
3)за змінними ви-ми+прибуток (певний % від ЗВ)
4)за домовленістю сторін
5)на рівні, що сприяє оптимізації фін.потоків вцілому, мінімізації податкових і митних платежів та розподілу прибутку між підрозділами
Перші 5 методів встановлення внут.цін найбільш актуальні для Центрів прибутку та інвестицій. Метод обліку за повною або скориг.собів.викор.для обліку ви-т, обміну про-єю між більш або менш дрібними підрозділами в середині кожного під-ва. В умовах жорсткої ринкової конкуренції успіху можуть досягти під-ва які мають найнижчі ви-ти на всіх етапах просування товару до споживача. Внутрішня цінова політика під-ва базується на принципі мінімізації ви-т. Дотримання цього принципу забезпеч.реалізац.наступних заходів:
А) нормування ви-т на ви-во та реалізацію про-ції, тобто по всьому технологічному ланцюжку з виходом на оптимальний вихід ви-т в межах базових цін
Б) встановлення трансфертних цін на рівні ринкових при наявності нижчих їх показників на проміжну, основну про-цію і можливості придбання її на стороні
В) впровадження механізму розрахунку ринкових цін, який створює зацікавленість Центрів відповідальності у зменшенні ви-т
Г)включення планового приб. у трансфертні ціни лише у тих розмірах, які відповідають цілям Центрів відповідальності
Д) своєчасний перегляд трансфертних цін при зміні зовніш. умов, а саме при зміні ринкових цін на сировину, матеріали, комплектуючі, готову про-цію.
3. Внутрішні ціни як інструмент організації внутрішньо-виробничих економічних відносин.

Внутрішні трансфертні ціни є важливим інструментом економ.відносин між підрозділами і апаратом управління. В основі таких відносин лежить економ.інтерес, який на практиці реалізується через прибуток. Звідси виникає проблема визначення величини прибутку у ціні виробів, що виготовляються підрозділами. Ця проблема передусім стосується визначення внутрішньої ціни на основі ви-т. Проблема вирішується шляхом попереднього базового розподілу частини прибутку під-ва між його підрозділами на про-цію яких встановлюються ціни. Існують різні способи розподілу приб.під-ва між його виробничими підрозділами. Однак, такому розподілу може підлягати лише та частина приб.від реаліз.,яка залишилась після всіх розрахунків під-ва з держ.бюджетом, держ.та комерційними банками та ін. кредиторами. Залишковий принцип розподілу приб.під-ва дає змогу акумулювати частину коштів на рівні під-ва з метою вирішення деяких важливих проблем перспективного розвитку під-ва. (реконструкція, модернізація, освоєння нових видів про-ції та ін. )
Цвідп. = Спов. + П
Виходячи з вище сказаного, розподілу між підрозділами найчастіше підлягає частина приб.яка спрямовується на матеріальне заохочення (премії).
Т 4 . 1 Система та зміст внутрішніх планів
Планування являється однією з важливих функцій менеджменту і по суті це процес визначення завдань на майбутнє, а також умов і засобів їх досягнення.План-ня діяльності підприєм-ва має 2 аспекти: зовнішній і внутрішній. Зовнішній аспект планув-ня стосується підприємства як юридичної особи і суб’єкта ринку, що функціонує в певному мікро і макро середовищі. В цьому випадку підприємство розглядається як єдине ціле і за допомогою планування програмується його поведінка на ринку та напрямки розвитку. Внутрішнє план-ня органічно поєднане із зовнішнім,але значною мірою є формалізованим. Оскільки підрозділи підпр-ва технологічно пов’язані між собою і утворюють єдину виробничу систему, то внутр.план-ня відбув-ся на основі цих зв’язків.
Внутр. план-ня повино бути гнучким та придатним до оперативної реакції на зміни загальних планових показників і умов діяль-ті підпр-ва вцілому. Зміни, які виник. в діяль-ті підпр-ва повинні бути збалансованими по всій системі взаємозв’язків між підрозділами.зміст внутр-х планів залежить від вибраної схеми внутр-го екон-го управління і передусім від ступення економ-ї самостійності підрозділів.Для підрозділів центрів прибутку характерна розробка наступних внутр-х планів: план маркетингу, виробництва, кадрів та оплати праці, організаційно-технічного розвитку, фінансовий.
Для підрозділів центрів витрат слід розробляти такі плани: виробництва, кадрів і оплати праці, організаційно-технічного розвитку, витрат.для підрозділів внутрішньої кооперації, що є центрами витрат план вироб-ва і план витрат харак-ть мету і ефективність їх діяльності і контролюють з боку апарату управління.плани ресурсного забезпечення і розвитку для таких підроз-в суттєвого значення немають, оскільки кадрова, постачальна,науково-технічна та інвестиційна політика для них жорстко централізована і має перспективну спрямованість.для дільниць чи бригад як правило спеціальні плани не розробл-ся, а в ролі плану виступає виробнича програма окремими елементами витрат, що обліковуються на рівні цих підрозділів. Підрозділи,що можуть самостійно діяти на ринку, що мають більш розгорнуту структуру планів розробляють власну маркетингову стратегію, що може впливати на розподіл фін-х ресурсів. Підрозділи, які мають вихід на зовнішній ринок розробл-ть систему планів. Система внутр-го план-ня на підпр-ві умовно поділ-ся на 2 види: техніко-економічне(є комплексним і охоплює всі сфери діял-ті підпр-в), оперативно-календарне(стосується лише виготовлення продук-ї і передбачає календарну ув’язку виробничих процесів, що виконуються в структурних підрозд. підприємств аж до робочих місць з урахув-м послідовності вироб-ва продук-ї та тривал. циклів обробки і складання.)

Т 4 . 2 Принципи та методи розробки внутрішніх планів
План-ня як процес має здійс-сь згідно з певними принципами:1)Принцип системності вимагає розглядати об’єкт план-ня як систему, що складається зі структурних елементів з певними взаємозв’язками і єдиним напрямком розвитку. Це означ., що всі елементи системи орієнтовані на загальну мету. Цей метод передбачає кооперацію та інтеграцію процесів планування. Будь-які зміни в планах 1-го підрозділу необхідно враховувати в планах тих підрозділів, що мають кооперативні зв’язки з першим. Інтеграція процесів план-ня полягає у взаємозв’язку планових заходів і показників по вертикалі. План кожного підрозділу нижчого рівня є логічною частиною плану підрозділу вищого рівня, тому при розробці планів підроз-в нижчого рівня орієнтуються на завдання підрозділів вищого рівня.2) Пр.участі – в процес планування залучаються працівники, які згодом реалізують плани. При цьому поглиблюється розуміння працівниками організ-ї виробництва, внутр.зв’язки підпр-ва, інформаційних потоків і перспективних проблем.3) Пр.оптимальності озн., що весь комплекс рішень передбачених у плані має бути найкращим з т.з. критерію, який відображає мету підприємства. Таким основним критерієм на рівні підпр-ва і підроз-в, що є центрами прибутку є прибуток. Для інших підроз-в -витрати. У відповідності з цим принципом підпр-во повинно досягти поставленної мети з мінімальними витратами або за наявних ресурсів і витрат досягти максимального прибутку.4) Пр. безперервності озн. дотримання осн-х вимог:- підтримка безперервної планової перспективи, взаємозв’язок планів різних масових горизонтів, своєчасна розробка планів і доведення їх до виконавців;- підтримка безперервної планової перспективи, озн., що процес план-ня здійснюється постійно, а не циклічно.5) Пр. гнучкості – процес план-ня і самі плани повинні оперативно реагувати на зовнішні впливи і при необхідності змінити свою спрямованість. План-ня здійснюється за допомогою певних методів. Основними при розробці є синхронне і послідовне.Синхронне полягає в тому, що одночасно розроб-ся і координуються усі етапи і розділи плану.Воно є досить трудомістке, тому застосовується рідко. Послідовне план-ня полягає в тому, що в першу чергу оптимізується не весь план, а першочергове завдання. Методи послідовного план-ня проявляються в 3-х аспектах координації розробки окремих часткових планів чи їх підрозділів:часовій, функціональній та ієрархічній. Послідовне план-ня в часі маємо тоді,коли на часткові планові періоди плани розробляються окремо і послідовно при чому планові показники чи результати попередніх періодів обов’язково враховуються при складані ланів на наступний період. При синхронному план-ні в часі план розробляється одночасно на весь плановий період з розподілом його результатів по часткових періодах. Функціональне план-ня полягає в охоплені план-ня ряду підрозділів і відділів в межах одного комплексного плану. Функціонально-послід. метод координації розробки планів передбачає поступову ув’язку плані усіх підрозділів, що відповідальні за випуск кінцевої продукції. Функціонально-синхронне план-ня охопл.одразу всі підрозділи в межах загального плану з урах. їх взаємозв’язків. Це здійснюється централізовано одним відділом план-ня при використані ряду техн.-х і екон-х змінних та критерію оптимальності. Ієрархічне план-ня здійснюється 3 методами: з верху вниз, з низу вверх, комбінований. Метод з верху вниз має змогу досить чітко координувати і збалансовувати розробку планів підрозділів у вертик-му і горизонт-му аспектах, але при використанні цього методу незповна враховується реальні умови вироб-ва на конкретному робочому місці, недостатньо залучаються прац-ки до процесу план-ня та понижена їх мотивація реалізації резервів ефективної діяльності підпр-ва. Метод з низу вверх позбавлений недоліків централізованого план-ня. У розробці планів беруть участь всі підрозділи, у планах більшою мірою враховуються можливості підрозділів, плани є точнішими і вищі мотиви до їх реалізації. Цей метод ускладнює вертикальну і гориз-ну координацію планів, поєднання часткових цілей підрозділів з загальною метою підпр-ва.















3. Нормативна база планування.
Внутрішнє пл.-ня здійсн-ся на осн. науково-обгрунтов-ї с-ми норм і нормативів. С-ма норм і нормативів являє собою комплекс науково-обгрунтованих, трудових, матеріальних і фін-х норм і нормативів, порядок і методику їх фор-ня, оновлення і викор-ня при розробці планів.
За допомогою норм і нормативів фор-ся виробнича програма підроз-в, ФОП, визн-ся розміри вит-т на виробництво пр-ї та ін.
Від якості норм і норм-вів залежить обгрунтов-ть завдань, що доводяться підорзд-м та можливість їх виконання.
С-ма норм і нор-вів є основою регулювання, контролю, обліку результатів ді-сті п-ва та мат-го стимулювання членів трудового колективу.
С-ма норм і нормативів дозволяє розмежувати відповідальність по результатам ді-сті між підрозділами і встановити необхідні прапорці між кінцевими резуль-ми в-ва і розміром доходу.
У практиці планової роботи терміни норма і норматив чітко не розмежовуються, відмінності між ними по суті є умовними, проте у більшості випадків їх зміст можна визначити так:
НОРМА – це максимально допустима величина абсолютних зат-т певних рес-в од пр-ї чи роботи.
Нормативи харак-ть,як правило, режими використан.рес-в.
Вся сукупність норм і нор-вів п-ва формує його нормативну базу.
Раціональна організ-я норматив-ї бази п-ва будується на основі наступних принципів:1)комплексне охоплення нормування усіх сфер ді-сті п-ва і відповідно усіх розділів стратегічних поточних планів; 2)методична єдність фор-ня норм і норм-вів за рівнями управління і за часовими горизонтами; 3)Забезпечення обґрунтованості норм і норм-вів на основі застосування належних методів їх обчислення, а також своєчасне поповнення бази норм і нормативів та її коригування; 4) Організація ефективної с-ми фор-ня і викор-ня норм і норм-вів: оформлення, зберіган.,пошук.
Норми і нор-ви класиф-ть за певними ознаками: 1)вид нор-них ресурсів; 2)термін дії норм та розробки.
Класифікація норм і нор-вів п-ваза видами нормованих рес-в іпризначення.:
1)Матеріали та енергія . Норми затрат мат-в на виготовлення основної, доп-ї пр-ї, обслуговування, ремонт, затрати палива та енергії на виробничі г-ські та обслугов-чі процеси. Нормативи режимів – величина патії, періодичність поставки, записи на складах, точки замовлення.
2)Праця. Норми зат-т робочого часу на виготовлення основної, доп-ї пр-ї, обслугов-чі процеси, ремонт, норми к-сті та норми обслуговув-ня. Нормативи режимів – тривалість робочої зміни, перерви на обід та відпочинок, тривал.відпустки.
3)Засоби виробництва. Затрати часу на виготовлен. осн-ї, доп-ї пр-ї, обслугов-чі процеси звантажен. роб-ї площі, виготов-ня, складан. виробів, зат-ти інструменту. Нормативи режимів – корисний термін експлуатації, технічні режими роботи, ремонтні цикли, простої устаткування ремонтів, змінність роботи, запаси інструменту та періодичність його постаки.
4) Продукція. Норми зат-т – широти викор-ня або уніфікування деталей вузлів. Нормативи режимів – величина партій обробки деталей та вузлів, тривалість циклів виготовлення деталей та вузлів, запаси на складах, періодичність відвантаження та ін.
5)Фінанси. Норматив обробки коштів п-ва, нормативні показники ліквідностіі та заборгованості, відрах-ня в резерв-й фонд, %-тні ставки, ставки оподат-ня.
Тема5.
1.Зміст і порядок розробки виробничої програми підрозділів.
Виробнича програма підрозділів основоного виробництва – це сукупність продукції певної номенклатури і асортименту, яка має бути виготовлена у плановому періоді у визначених обсягах згідно із спеціалізацією і вир. потужністю цих підрозділів.
Порядок розробки вир. програми підрозділів підприємства значною мірою залежить від призначення їх продукції та економічного статусу. Передусім, тут має значення технологічний зв’язок між підрозділами, ступінь завершеності в них циклу виготовлення продукції, спрямування її на подальшу обробку, внутрішні коопераційні потреби, чи на ринок за межі під-ва.
План вир-ва продукції охоплює виготовлення продукції за номенклатурою і загальними обсягами у певному вимірі. Завдання за номенклатурою на план. період складається з переліку найменувань продукції яку слід виготовити та її обсяг у натурал. виразі.
При визначенні номенклатури і обсягу вир-цтва продукції підрозділами підп-ва важливе значення має вирішення питання про співвідношення власного вир-ва і купівлі на ринку окремих частин виробів (деталей,вузлів,агрегатів).
Ця проблема роз’язується з урахуванням таких чинників, як можливості власного вир-ва, якість виробів та їх вартість.
Завдання виробничим підрозділам доводяться у так званих плановооблікових одиницях або номенклатурних позиціях. Ці номенклатурні позиції мають різний ступінь деталізації в залежності від типу вир-ва. Найбільш повною і цікавою є вир. програма випускаючих (складальних) цехів. Вир. програма таких цехів включає найменування і випуск готових виробів згідно із планом вир-ва під-ва.
Плановий випуск продукції цеху розподіляється між дільницями у відповідності з їх спеціалізацією. При цьому повинні бути забезпечені комплексність виготовлення всіх деталей і рівномірне вир-во. Необхідною умовою ритмічної роботи усіх вир. підрозділів під-ва, випуску і поставки продукції згідно з договорами, є своєчасне забезпечення складальних процесів потрібними наборами деталей. Тобто, виготовлення деталей на всіх стадіях технологічного процесу повинно бути комплектним. Для забезпечення цієї вимоги важливе значення має організація планування і обліку виготовлення продукції на рівні бригади. Для того, щоб продукція виготовлялася бригадами конкретно слід обгрунтовано вибирати планово-облікові одиниці для бригад. Такими, планово-обліковими одиницями на рівні бригади найчастіше є бригадокомплекти.
Бригадо-комплект-це набір заготовок, деталей, вузлів, що входять у певний виріб і виготовляються конкретною бригадою. Кіл-ть найменувань бригадокомплектів закріплених за бригадою, як правило, відповідає кількості найменувань готових виробів, деталі для яких виготовляє бригада. Бригадокомплект вважається готовим, якщо здані всі деталі що у нього входять. Крім планування випуску продукції у натурал. виразі визначається загальний її обсяг у межах певного підрозділу. Основним показником обсягу продукції підрозділу є його кінцева продукція. До складу кінцевої продукції входять: вироби, складальні одиниці, комплекти деталей. Роботи і послуги, які пройшли вир. процес у даному підрозділі, відповідають стандартам чи технічним умовам і надходять в інші підрозділи або на склад готової продукції.
EMBED Equation.3
Вк-випуск кінцевої продукції підрозділів у грошовому виразі;
n-кіл-сть найменувань виробів, що виготовляються у підрозділі;
Ni-випуск виробів і-го найменування у натуральному виразі.
Ці-ціна і-го виробу.
У підрозділах з тривалим виробничим циклом виробленої продукції її обсяг за певний період виражається показником „Валова продукція”:
EMBED Equation.3
EMBED Equation.3 -зміна залишків незавершеного вир-ва за розрахунковий період.
Загальний обсяг продукції підрозділів обчислюється в різних вимірниках залежно від конкретних умов вир-ва і діючої системи планування, обліку і оцінки їх діяльності. Для визначення динаміки обсягу продукції, продуктивності праці, фонду ЗП і деяких інших показників, найбільш точним є натуральний вимірник. Але він можливий лише в однономенклатурному вузькоспеціалізованому вир-ві, яке має обмежену сферу застосування.
У багатономенклатурному вир-ві потрібні більш універсальні вимірники, які здатні зробити порівняльними різні вироби і звести їх у загальний обсяг.
Універсальним заг. вимірником обсягу продукції є ціна. Ціна досить часто застосовується для визначення обсягу продукції підрозділів під-ва. На практиці досить широко обсяг продукції чи виконані роботи вимірюються у нормованому часі на її виготовлення (в нормогодинах). Нормований час як вимірник обсягу продукції застосовується передусім у підрозділах технологічної спеціалізації, а також на вир. дільницях і в бригадах. Основна перевага цього вимірника в його простоті і доступності. Оскільки на всі деталі,комплекти,вироби є норми часу і б.-я. спеціальних обчислень здійснювати не треба. При вик. показника нормованого часу динаміка обсягу вир-ва відповідає динаміці трудомісткості продукції, а це спрощує формування фонду оплати праці. Разом з цим вимірювання обсягу вир-ва в нормо-годинах має такі недоліки:
1)невидно залежності обсягу вир-ва та складності праці;
2)при вик. нормо-годин враховується,як правило, ЗП лише основних виробничих робітників, переважно на відрядній оплаті праці;
3)можуть виникати спотворення у динаміці обсягу вир-ва за рахунок різної напруженості норм на окремі операції деталі.
Отже, у практичній діяльності рекомендується застосовувати комплектно усі три вимірники. Але пам’ятати що на нижчих рівнях управління слід вик. натурал. вимірники.
На середніх і великих під-вах з розвиненою виробничою інфраструктурою поряд із розробкою вир. програм підрозділів основного вир-ва складаються плани вир-ва допоміжних підрозділів, передусім це стосується інструментального, ремонтного цехів і енергетичного гос-ва.
Допоміжні виробничі підрозділи забезпечують нормальну роботу підрозділів основного вир-ва, тому їх виробничі програми обумовлені переважно потребами останніх.
Т 5.2. Обгрунтування виробничої програми підрозділів їх виробничих потужностей
Алгоритм розрахунку виробничої програми (плану виробництва продукції) та її обґрунтування виробничою потужністю у спрощеному вигляді може бути зведений до наступних процедур:
1. Аналізується портфель замовлень.
2. Проводиться перерахунок асортименту портфеля замовлень на один вид продукції, прийнятий як виріб-представник.
3. Аналізується використання середньорічної виробничої потужності в звітному періоді. В процесі аналізу визначається досягнутий рівень використання виробничої потужності, рівень прогресивності використовуваної техніки та технології; досягнутий рівень організації виробництва та праці на підприємстві, чи достатньо потужностей для виконання обсягу продажів на плановий рік. Розрахунок рівня використання потужностей проводиться в натуральному та вартісному виразі. Якщо проект виробничої програми не забезпечує достатнього завантаження виробничих потужностей, необхідно шукати додаткові можливості збільшення обсягу продажів та довантаження виробничих потужностей за рахунок додаткових замовлень. Якщо план продажу перевищує виробничу потужність, то з метою збереження покупців необхідно провести комплекс заходів щодо ліквідації "вузьких місць" та збільшення виробничої потужності.
4. Планується коефіцієнт використання виробничої потужності в плановому періоді.
5. Визначається можливий випуск продукції на основі діючих виробничих потужностей.
6. Проект виробничої програми порівнюється з виробничою потужністю по кожному виробу-представнику, після досягнення балансу між виробничою потужністю та проектом програми дається економічна оцінка проекту плану виробництва.
Із метою більш повної ув'язки проекту виробничої програми і виробничої потужності підприємства розробляють баланс виробничих потужностей. У ньому відображають вхідну, вихідну і середньорічну потужність, а також введення і вибуття потужностей.
Баланс виробничої потужності за видами продукції на кінець планового року розраховується як сума потужності на початок року та її приросту за мінусом вибуття.
Т5.3. Обгрунтування виробничої програми необхідними трудовими ресурсами
Точніші розрахунки чисельності необхідно робити окремо за певними категоріями персоналу робітників-відрядників на основі показників трудомісткості продукції, фонду робочого часу і рівня виконання норм; робітників-почасовиків — з урахуванням закріплених зон і трудомісткості обслуговування, норм чисельності персоналу, трудомісткості, нормованих завдань, фонду робочого часу; учнів — з урахуванням потреби в підготовці нових робітників і планових строків навчання.Залежно від специфіки виробництва використовують різні методики визначення чисельності основних робітників. Розраховуючи чисельність основних робітників за трудомісткістю робіт, насамперед потрібно визначити кількість робочого часу, необхідного для виконання виробничої програми. Для цього визначають кількість нормо-годин, необхідну на програму, яка дорівнює кількості продукції, помноженої на чинну норму часу на один виріб. Ураховуючи, що установлені норми часу (виробітку), як правило, перевиконуються, необхідно скоригувати потребу в нормо-годинах, розраховану на підставі чинних норм часу, на коефіцієнт перевиконання цих норм.Для визначення чисельності основних робітників необхідно також визначити реальний фонд робочого часу. Для цього розробляють баланс робочого часу одного робітника, в якому обчислюють три види робочого часу: календарний — кількість днів протягом планового року; номінальний — календарна кількість днів у плановому році з відрахуванням вихідних і святкових днів; плановий реальний, або ефективний, фонд робочого часу, який одержуємо після відрахування з номінального фонду цілоденних втрат робочого часу, пов'язаних із планованими черговими відпустками, неявками з причини хвороби, відпустками у зв'язку з вагітністю та пологами, виконанням службових і державних обов'язків. Якщо до планового реального фонду часу одного робітника додати фактичну відпустку з дозволу адміністрації, прогули і цілодобові простої, то одержимо звітний баланс робочого часу одного робітника
6 Тема Планування витрат.
Т 6.1. Склад витрат підрозділів і порядок їх планування Будь яка діяльність потребує затрат ресурсів. Затрати ресурсів під – ва у грошовому виразі для досягнення певної мети його ви – ти
Витрати бувають :Інвестиційні і поточні;
Поточні витрати вважаються циклічними або безперервними. Вона повторюються з кожним циклом виготовлення продукції або потрібні постійно для управління і підтримки виробничої системи в стані готовності.
Планування витрат за місцем здійснення для контролю за їх формами та для організації відповідальності за досягнутий рівень через порівняно фактичні і планові їх величини.
Планування витрат за їх видами, тобто однорічними економічними елементами показує ресурсний аспект витрат, що має важливе значення для аналізу собівартості вивчен. Резерви їх знищення.
Планування витрат за їх носіями дає змогу визначити собівартість окремих видів продукції.
При планування витрат підрозділів важливе значення має розділ на прямі та не прямі, а також на змінні та постійні витрати.
У зарубіжній практиці досить поширений поділ витрат на основні та накладні.
До основних відносять витрати безпосередньо пов’язані з технологічними процесами .
До накладних відносять витрати на обслуговування виробничого процесу і управління.
Склад витрат, що планується підрозділами залежить від специфіки йог діяльності і місця у структурі під – ва. Для розподілу рівня цеху, склад витрат обмежиться цеховими прямими і не прямими витратами.
Виробничим дільницям і бригадам планується, як правило, окремі елементи витрат, що залежить від їхньої роботи.
Плани витрат у складі показників кошторису і плануючих калькуляцій виробів розробляється на основі виробничої програми підрозділу і норм витрати ресурсів.
Формування внутрішніх витрат здійснюється 2 методами: напівфабрикат ний і без напівфабрикат ний. За напівфабрикатного методу до складу витрат підрозділів входять вартість напівфабрикатів і продукції виготовленої іншими підрозділами під – ва. Такий порядок є обов’язковим якщо між підрозділами існують реальні чи умовні ринкові відносини.
У вітчизняній промисловості більш поширеним є без напівфабрикат ний метод формування внутрішніх витрат. За цим методом вартість напівфабрикатів власного виробництва не включається до собівартості продукції виробничих підрозділів. Вартість продукції і послуг допоміжних, обслуговуючих підрозділів завжди включається до собівартості продукції основних підрозділів, для цього здійснюється розподіл витрат допоміжних і обслуговуючих підрозділів. Між основними підрозділами пропорцій по обсягу наданих ним послуг планування витрат , як і їх фактичне формування здійснюється " знизу – вверх" починаючи з місць витрат і центрів відповідальності. Здійснюється цей процес складанням аг. Кошторису під – ва. І визначеня собівартості продукції .



Т.6.2 Формування кошторисів підрозділів.
Кошторис охоплює усі витрати підрозділу на виробництво продукції на плановий період незалежно від ступенів її готовності. Кошториси підрозділів виконують такі важливі функції як регулююча, контролююча, стимулююча.
Організуюча функція кошторису полягає в тому що працівник маючи встановлену планову величину витрат намагається дотримуватись чинного регламенту і норм використання ресурсів. Кошториси підрозділів дають змогу контролювати роботу працівників, відповідальних за рівнем витрат. Це здійснюється в порівнянні з фактичних витрат з плановими. Виявлені відхилення аналізуються і це є основою для реалізації стимулюючої функцію.
Стимулювання здійснюється через відповідальність за необґрунтовані витрати і заохочення у їх зниженні. Кошторис складають на основі виробничої програми підрозділів відповідної нормативної бази, а також цін і тарифів на ресурси.
Структурно кошторис може формуватися за статтями елементами витрат. Постатейний кошторис дає змогу узгодити його з кошторисом непрямих або загальновиробничих витрат, а також з калькуляціями на окремі вироби підрозділів.
Побудова кошторису за елементами витрат показує їх ресурсну стр – ру і дає змогу чіткіше ув’язати вибір підр. Вцілому з витратами його структурних одиниць.
На практиці для центрів відповідальності таких , як цех частіше будують кошториси за статтями витрат :
1… ,
2. Куповані вироби і напівфабрикати,
3. Паливо і енергія для технологічних витрат ,
4. Основна зарплата, додаткова зарплата,відрахування на соц.. засоби.
5. Витрати на утримання і експлуатацію машин і устаткування.
6. Витрати на організацію і управління виробництвом.

Т8. Матеріальне стимулювання діяльності підрозділів.
1. Роль,форми та джерела стимулювання.
Ефективність виробництва значною мірою залежить від того, як працівники ставляться до виконання своїх функцій і реалізації мети заради якої відбувається виробничий процес.
Воснові поведінки людини , а отже і її ставленні до праці лежать мотиви.
Мотив-в економічній інтерпритації означає спонукальну причину дій і вчинків людини. Поряд зі словом мотив в ек.літ. зустрічається поняття стимул, зміст якого трактується як спонукання до дії в певному напрямку.
Ек.літ. ці терміни розглядає як синоніми, хоча в деякій мірі між цими термінами є відмінності.
Більш точно треба вважати, що мотив- це внутрішня спонукальна сила аба прагнення, а стимулювання здійснюється з зовні з метою мотивації потрібної поведінки працівників.
Мотиівція взагалі грунтується на потребах людей. Оскільки людині властиві різні потреби, то теоретики їх класиф. За різними ознаками..Найбільш відомою є класиф.потреб Маслов і виходячи із неї базовими для людини є матеріальні потреби.
Відповідно у системі стимулювання вирішальна роль належить матеріальному,екон. стимулюванню.
Матеріальне стимулювання (МС) здійснюється в таких формах як прямі і непрямі грошові виплати, передача матеріальних благ та надання певних пільг.
У нормально функціонуючій ринковій ек.грошова форма МС є основною, а винагорода у формі матер. Благ або пільг вважається винятковою і застосовується епізодично.
Поряд з матер.заохоченням широко застосовуютьсмя різні форми соц-психол.або нематер.стимулювання, яке у нашій країні назив.моральним.
Підвіщенням освітньо-кваліфікаційного рівня працівників та якості їх життя роль соц-психол чинників мотивації зростає.
МС потребує належних коштів, які формуються з певних джерел. Для п-ва таким загальним джерелом є його дохід від операційної, інвест.,та фін. д-ті..
Дохід п-ва як сума усіх надходжень від зазаначених видів д-ті поділяється на 2 частини:
-відщкодування в-т на операц аба іншу д-ть, які формують соб-ть пр-ї..
-прибуток=виручка/соб-ть.
Таким чином виникає питання: за рахунок якої із зазначених частин і якою мірою слід здійсн. стимулювання. Праця-є одним із основних факторів в-ва. Це означає, що кошти на її відтворення належить до витрат п-ва як складової соб-ті продукції.
Таким чином оплата праці належить до витрат як зменш прибуток.Таке категоричне твердження вважається правомірним стосовно основної (постійної) частини з/п.
Що стосується додотк оплати праці з підвищеною стимулюючою функ (стимулювання) то джерела її формування можуть бути різними залежно від призначення виплат і вимог нормативних матеріалів.
З позиції п-ва будь-які виплати вигідніше розглядати як витрати і елементи повної собівартості,ніж здійснювати їх за рахунок прибутку.
Оскільки в цьому випвдку зменш величина прибутку .і база оподаткування. Разом з тим деякі додаткові виплати обмежуються і регулюються законодавчо,така частина виплат за результати праці може здійснюватись за рахунок прибутку. Прибуток- це основний результативний показник д-ті п-ва.Величина прибутку значною мірою залежить від зусиль трудової і творчої активності усіх працівників п-ва.
Отже вони повинні бути зацікавлені в прибутковості п-ва і зростанні величини прибутку, а для цього прибуток має бути включений в механізм стимулювання.
2.Стимулююча функція оплати праці.
Оплата праці виконує 2 функції:
-відтворювальну
-стимулюючу.
Іншими словами вона повинна забезпечити відтворення здатності до праці та якість життя на нормальному рівні і водночас спонукати працівника до оптимальних дій в межах своєї компанії. Ці ф-ї тісно поєднані між собою і реалізуються одночасно.
З позиції п-ва стимулююча ф-я п-ва спиймається як основна, оскільки вона безпосередньо сприяє досягненню мети.
Стимулююча сила з/п обумовлена ступенем залежності її величини від результатів праці в конкретних умовах д-ті.
Досить часто на практиці платять не за результати праці ,а за к-сть праці певної складності вважаючи, що між ними є певний звязок.
Існує 2 форми оплати праці:
-відрядна
-погодинна.
При відрядній оплати праці величина заробітку визначається відрядною розцінкою за одиницю продукції чи роботи і кількістю оснанньої.
Таким чином ця форма з/п стимулює перед усім кількісний результат праці, тобто її продуктивність: чим вища продуктивність праці - тим вищий заробіток. Прицьоиу затрати з/п на одиницю прод залиш незмінними на рівні відрядної розцінки.
Основні переваги відрядної з/п полягають у тому, що вона забезпечує прямий звязок між оплатою праці та її кількісним результатом і за належних умов ця форма оплати праці видається справедливою.
Важливим є також те, що опчислення заробітку є методично простим і зрозумілим для кожного працівника.
Водночас відрядна з/п має певні недоліки:
-можливе послаблення уваги до якості організації з боку виконавців тех-х операцій з метою спрямування усіх зусиль на кількісний аспект роботи.
-можливе порушення оптимальних режимів технол процесів, їх надмірна інтенсифікація, недотримання регламенту обслуговування машин, техніки безпеки, що інколи прихводить до додаткових виплат.
-складна ітрудомістка робота з нормування праці, встановлення норм виробітку відрядних розцінок та інколи невдоволення робітників їх рівнем.
Відрядна оплата праці потребує посиленого дотримання режимів технол процесів, регламенту їх обслуг і якості пр-ї.
Відрядну опл праці доцільно застосовувати у таких випадках:
-можливе чітке кількісне вимірювання результатів праці та їх залежності від одного до декількох працівників.
-коли працівники мають можливість збільшити виробіток чи обсяг виконуваної роботи
-коли існує точний облік роботи кожного виконавця
-коли є потреба на певній ділянці стимулювати підвищення продуктивності праці або збільш обсягу продукції.
-коли на належному рівні організовано нормування праці.
Зазначені умови притаманні передусім процесам, де ручна праця відіграє значну роль у її здійсненні.
З підвищенням рівня автоматизації та механ в-ва машинної регламентації виробничого процесу, сфера застосування традиційтої відрядної опл праці дещо звужується.
Погодинна опл праці передбачає залежність заробітку від встановленої тарифної ставки за од часу роботи і трив часу роботи в розрахунковому періоді.
Тарифна ставка визначається складністю виконуваної роботи вимогами до ділових якостей працівника і вона перед усім стимулює підвищ квал-ї і дисципліни.
За умови зрост ПП , олзмір з/п на од продукції знижується і навпаки.
Основним недоліком погодинної опл праці є ризик підвищення с-ті продукції внаслідок низької ПП.Тому при погод опл праці повинні бути створені належні умови для підтримання нормальної інтенсивності роботи.
Застосування погод опл праці доцільне у наступних випадках:
-кількісний результат процесу визнач машиною або системою машин і працівник не може безпосередньо впливати на його величину.
-коли результат праці не можна вимірювати кількісно відповідно не має можливості встановити норми виробітку і розцінки.
-коли якість результатів праці, а отже і якість самої праці є визначальним чинником.
-коли кількісний результат праці особливого значення не має.
-коли робота є небезпечною для працівника.
-завантаження роботою не регулярне і носить ймовірнисний хар-р.
Зазначені умови найбільш властиві наступним видам д-ті:
-робота на комплексно-механізованих та автоматизованих процесах і потокових лініях.
обслуг устаткування
виготовлення оригінальних чи унікальних виробів і у сферах управління.
Застосування погод. пл. Праці у простій формі не забезпечує належного стимулюючого ефекту і тому недостатньо орієнтує працівників на кінцеві результати праці. Тому на практиці відповідно до конкретних умов застосовуються модифіковані системи погод.опл.праці, створюються гібридні форми погод. і відр.опл.праці; ретельніше враховується рівень квал-ї, якість та умови праці.
Найбільш поширеними ефективними і легковпроваджувальними є такі системи опл.праці у яких прості форми відр. і погод.опл.праці доповнюються преміюванням.
Показники і умови преміювання вибирають таким чином, щоб нейтралізувати певною мірою недоліки простих форм і підвищити їх стим. роль.
Показ. преміювання визначають величину премії за певною шкалою, а умови є достатньою підставою для її виплат.
У вироб.підр-х у яких необхідно збільшити випуск пр-ї без погіршення її якості преміювання здійснюється за кількісними показниками, а якісні є умовою нарахування премії.
На дільницях і бригадах де немає змоги збільшити обсяг пр-ї, або це непотрібно, премії встановлюються за якісні пок-ки а умовою виплати премії є виконання завдання по к-ті.
До кількісних пок-ів преміювання належать:
пок-ки обсягу пр-ї робіт чи послуг встановленої номенклатури і асортименту.
До якісних пок-ів:
пок-ки якості продукції і комплексні пок-ки якості пр-ї.
До по-ів якості продукції відносять:
рівень в-т або економія результатів
рівень викор. устаткування.
дотримання трудової дисципліни
Зазначені пок-ки повинні мати прямий або опосередкований кількісний вимір
Т 8.3 Оплата праці за кінцевим колективним результатом та її стимулююча роль.
Фонд оплати праці підрозділів п-ства визначається на основі встановлених форм і систем ЗП тобто суми необхідних виплат узагальнюються „знизу-вверх”. На рівні невеликих підрозділів п-ства, дільниць або бригад продукція яких є дефіцитною і підприємство заінтересоване в зростанні обсягу її виробництва ефективно може застосовуватись оплата праці за кінцевим результатом.
Під кінцевим результатом розуміють результат роботи всього підрозділшу, а не окремого працівника. Така оплата праці найбільш поширена на рівні бригади. ЗП підрозділу формується на основі обсягу виробленої ним прод-ї у натуральному виразі, комплексних розцінок за одиницю продукції і встановлених доплат і премій.Після цього заг-ий заробіток розподіляється між членами колективу згідно з відпрацьованим часом і коеф-м трудової участі. В комплексі розцінки на од. прод-ї охоплюють основну ЗП всіх працівників підрозділу.
Коеф-т трудової участі--- це узагальнена кількісна оцінка внеску кожного члена колективу в загальні результати праці. У к-єнті трудової участі враховується продуктивність праці, складність та якість роботи, трудова дисципліна , інтенсивність роботи працівника , відповідальність та ін.
Внесок конкретного працівника в результаті колективної проаці на основі коеф-та трудової участі( КТУ )визначається таким чином:
1)встановлюється базовий рівень КТУ
2)Оцінюється робота кожного виконавця за повною системою показників і визначається збільшення чи зменшення КТУ за встановленою шкалою в балах.
3)Обчислюється фактичний КТУ за місяць як сума базового КТУ і загальної величини його зміни.
Т 9. 3Форми внутрішньо-виробничої матеріальної відповідальності
Матеріальна відповідальність підприємства вцілому і його окремих підрозділів тісно взаємопов’язана і здійснюється на єдиній методичній основі. Внутрішня матеріальна відповідальність обмежується відносинами між підрозділами п-ства, які не являються юридичними особами. Тому таку відповідальність економічною або пайковою в юридичному розумінні назвати не можна. Внутрішня матеріальна відповідальність підрозділів організовується самим п-ством і ним регулюється, хоча здійснюється на загальних засадах цивільного права і виходить із методології визначення збитків. Незважаючи на певну обмеженість внутрішня матеріальна відповідальність відіграє важливу стимулюючу і дисциплінуючу роль. Кожний організаційний підрозділ повинен матеріально відповідати за недоліки в роботі, не якісне і несвоєчасне виконання робіт, за спричинені збитки іншим підрозділам і т. д. Підрозділи підприємства поєднані технологічними і комерційними зразками, виготовлення продукції, або інших послуг і працюють за чітко скоординованим планом. Тому невиконання одним із підрозділів своїх завдань призводить до негативних наслідків в інших підрозділах. Внутрішня матеріальна відповідальність реалізується через систему економічних претензій, вуиробничих, обслуговуючих підрозділів і функціонуючих служб у випадках порушення взаємних зобов’язань. Функціонування такої системи претензій і застосування економічних санкцій потребує чіткого організаційного забезпечення. Система внутрішньо матеріальної відповідальності на основі економічних претензій включає наступні регламентуючі складові : 1) класифікатор претензій, в якому зазначається зміст типових порушень і наслідки що призводять до втрат. 2) документи, що фіксують факт порушення і на основі яких може бути оформлена претензія. 3) порядок оформлення і надання претензії. 4) терміни подання розгляду і задоволення чи відхилення претензії. 5) організація обліку пред’явлених і одержаних претензій. 6) вплив предявлених і одержаних претензій на результати діяльності підрозділів та їх економічні інтереси. 7) Орган або комісія, що виконує арбітражні функції щодо взаємних внутрішніх і зовнішніх претензій. 8) методика обчислення збитків і величини претензій. Визнані одержані та пред’явлені санкції повинні впливати на економічні інтереси підрозділів і на інтереси їх керівництва та інших працівників через основні оціночні показники діяльності. Такими показниками передусім виступають витрати і прибуток. У підрозділах центрах-витрат сальдо економічних претензій додається до фактичної собівартості продукції за звітний період. У підрозділах центрах-прибутку віднімається від фактичної собівартості. В залежності від того яке сальдо додатне чи від’ємне фактичні величини витрат і прибутку збільшуються, або зменшуються. Таким чином величина санкцій впливає на суму коштів, що спрямовуються на загальні потреби підрозділів і заохочення їх працівників.
Прибуток виражає основну мету і кінцевий результат діяльності підприємства. Стимулювання через участь у прибутку здійснюється у формі виплат із прибутку, тобто певна частина прибутку розподіляється між працівниками. Виплати персоналу з прибутку поділяються на два види:
1.Виплати за участь у капіталі
2.Виплати за результати діяльності
Виплати працівникам за участь у капіталі стосуються передусім акціонерних під-ств, такі виплати здійснюються у формі щорічних дивідендів тим працівникам які є власниками акцій підприємства.
Джерелом виплат дивідендів є прибуток під-ства, інколи дивіденди виплачуються і не грошима, а акціями шляхом додаткового їх випуску. Таку форму розрахунків часто застосовують компанії, які швидко розвиваються і потребують коштів на інвестування. Таким чином підприємство зберігає гроші, а акціонери додатково одержують акції. При цьому треба мати на увазі що форма виплати дивідендів впливає на структуру балансу підприємства: у разі грошової виплати дивідендів на суму виплат зменшується актив і пасив. При цьому зменшується ліквідність і частка власного капіталу. Якщо дивіденди виплачуються через додатковий випуск акцій, то актив не змінюється, а у пасиві змінюється структура власного капіталу, тобто збільшується статутний капітал. Також при виплаті дивідендів через додатковий випуск акцій зменшується так звана внутрішня бухгалтерська ціна акцій.
Досить ефективним і поширеним є стимулювання працівників із прибутку не пов’язане з відносинами власності.
Для підрозділів центрів-витрат виплати із прибутку працівникам підрозділів здійснюється централізовано на основі певної системи оцінки результатів роботи, такі виплати можуть бути періодичними, декілька разів на рік, так звані бонуси, можуть бути виплати за окремі результати роботи, виплати пов’язані з видатними датами (ювілеї), виплати у вигляді матеріальної допомоги.
Для підрозділів центрів прибутку стимулювання здійснюється децентралізовано і має форми індивідуального та колективного заохочення.
Т 9.1 Форми і зміст матеріальної відповідальності.
У процесі вироб., інвест., іннов. Та фін. д-ті п-во бере на себе певні зобов’язання. Такі зобов’язання обумовлені чинним законодавством, різними нормативними актами, госп. договорами тощо. Отже, п-во повинно нести відповідальність за належне виконання зобов’язань. Оскільки основним видом д-ті п-ва є виробнича д-ть, то і його відповідальність стосується передусім цієї сфери. П-во несе відповідальність за виконання своїх зобов’язань щодо поставок продукції та її якості перед споживачами і державою.
Є 2 групи споживачів продукції: п-ва і населення.
На п-вах здійснюється виробниче споживання. Куплені товари стають факторами в-ва, тому дуже важливоюїх своєчасна поставка і належна якість. При поруш. цих параметрів п-ва – споживачі заснають певних збитків, чим порушується еквівалентність товарно-грошових відносин між партнерами. Захист екон. інтересів потерпілої сторони здійсн. через правовий механізм матеріальної відповідальності.
П-ва, які виробляють предмети народного споживання віповідають перед населенням за якість пр-ї у віповідності до ЗУ „Про захист прав споживачів”. Цей закон передбачає матер. відповідальність за виготовлення і продаж неякісних виробів у таких формах як їх обмін, повернення грошей. Компенсації втрат і т.д.
Всі п-ва відповідають перед державою за дотримання вимог чинного зак-ва стосовно вироб. д-ті. Насамперед, стосується дотримання відповідальності параметрів якості пр-ї вимогам чинних стандартів і сертифікатів по питаннях цінової політики, нормах антимонопольних державних актів тощо.
Відносини між п-вами баз. На договірній основі. Ця форма зв’язків з певною модифікацією поширюється і на підрозділи, що мають досить високий рівень оперативної самостійності (центри прибутку). Підрозділи д-ть яких обмежена внутрішніми відносинами (відповідають за виконання план. Завдань з виготовлення пр-ї та її внутрішньовиробничих поставок.
Матеріальна відповідальність п-в та їх підрозділів-суб’єктів ринку за виконання своїх зобов’язань договірних передконтрагентами здійснюється у формах штрафних санкцій і відшкодування збитків. Штраф. Санкції- попередньо встановлені виплати за певні порушення. Їх особливість полягає в тому, що вони фіксовані і кількісно прямо не пов’язані з величиною збитків потерпілої сторони. У договорахштрафи можуть бути встановлені на певну сумуза факт порушення. Інколи штрафи встановлюються залежно від обсягу і терміну невиконання зобов’язань. Н-д, на 1-цю непоставленої пр-ї і термін (запізнення 4 днях.). Штрафним санкціям властива карально-профілактична ф-ія, ніж компенсаційна. Тому для компенс. Ек. Збитків і підтримання еквівалентних відносин важливезнач. Має така форма матер. від-сті, як відшкодування збитків, спричинених порушенням госп. договорів і невиконанням інших взятих на себе зобов’язань. Згідно з положенням госп. зак-ва до збитків належ.
додаткові в-ти потепілої сторони внасл. Порушень з боку контрагента. Н-д, несвоєчасна поставка сировини, матеріалів, комплектуючих виробів може призвести до додаткових в-т через простої; н-д, поставка кількісної сировини; поруш. нормального ритму в-ва веде до неналежного виконання обов’язків перед споживачами пр-ї,
втрата або пошкодження майна виникає внаслідок неналежного зберігання, пакування продукції тощо;
неодержаний прибуток або втрачена вигода (мається на увазі, який прибуток одержала б потепіла сторона за умови належного виконання конртагентами своїх зобов’язань)










Т 9. 2 Методи обчислення збитків і економічних санкцій
Якщо договірні зобов’язання порушили одразу кілька контрагентів, кожен з них відповідає за величину спричинених ним збитків. Якщо неможливо виокремити величину збитків завданих кожним контрагентом, загальна їх сума розподіляється між усіма винуватцями рівними частками.
Економ. Збитки класифікуються ще таким чином:
1)втрачена вигода виникає внаслідок:
- невиконання договірних зобов’язань по обсягу поставок;
- невиконання дог. Зобов’язань по термінах поставок;
- недотримання термінів впровадження нової техніки.
2) матеріальні витрати виникають внаслідок:
- недотримання норм, нормативів і лімітів;
- псування, втрати і розкрадання;
- аварійні та непланові ремонти;
- брак та його виправлення.
3) непродуктивні витрати виник. Внаслідок:
- анулювання замовлень;
- простої обладнання;
-простої робітників4
- понадурочні роботи.
2. Якщо матер. від-сть реалізується у формі відшкодування збитків, то обчис. Величина збитків для застосування економ. Санкцій до контрагентів, які своїми діями спричинили втрати. Величина збитків розрахов. На основі діючих у потерпілої сторони норм, тарифів, цін тощо. Якщо потерпілій стороні завдано збитків кількох видів, то вони обчисл. За кожним видом окремо, після чого підсумовуються. Збитки обчислюються за наслідками порушень договірних зобов’язань незалежно від змісту цих порушень. (Одне порушення може спричинити різні наслідки (Н-д, через поставку неякісних матеріалів або їх недопоставку зменш.обсяг в-ва пр-ї і виникає необхідність пошуку додаткового постачальника. Бувають випадки, коли різні порушення призводять до одного наслідку (н-д, несвоєчасна поставка матеріалів і порушення графіка виконання рем. Робіт зумовлюють простої і форсування в-ва.)
До основних наслідків порушень договірних зобов’язань у більшості випадків належать:
1)простої і форсування в-ва; мається на увазі, що обсяг пр-ї внаслідок простоїв у певному періоді не зменшується, оскільки він компенсується наступним форсуванням в-ва. У цьому випадку виникають додаткові в-ти на виплати працівникам, за час вимушеного простою, а також доплати за надурочну роботу, роботи у вих. І св. Дні. До нарахованої основної зрп. Додається додаткова (вч-ні оплати відпустки) і дійсно відрах. На соц. Потреби. Якщо формування в-ва потребує додаткових в-т електроенергії, інструменту тощо і ці в-ти можуть бути обчислені, то вони включаються в суму збитків. До заг. Суми збитків слід віднести в-ти на оплату санкцій контрагентам за поруш. термінів поставки пр-ї.
EMBED Equation.3
Де:
Зп – виплати працівникам за час простою; грн.
Зф – доплати прац. За форсування в-ва, грн.
Рд –додаткова ЗРП в%;
Рс – відрах. На соц. Заходи, %
Сек – додаткові експлуатац. В-ти;
Сс – сума штрафних санкцій контрагентам:
2) заміна матеріалів та комплектуючих виробів. У цьому випадку можуть виникати додатк. В-ти внаслідок зміни ціни та к-ті матеріалів і комплект. Виробів. Збитки обчисл. Як різниця між вартістю факт. Використаних матеріалів і змінених з урахуванням транспортно-заготівельних в-т. При цьому можуть виникати додатк. В-ти на оплату праці (при підвищ. Трудомісткості операцій) та інші експлуат. Потреби.
Ззагальні збитки обчислюються:
EMBED Equation.3 Де:
Сш.ф. – затрати на матеріали фактично використані;
См –затрати на матеріали змінені;
Зд – доплати прац. За підвищену трудомісткість робіт при використанні інших матеріалів.
усунення недоліків в одержаній пр-ї або виконаній роботі. При необхідності виконання таких операцій виник. Додатк. В-ти на оплату праці прич. Щодо усунення недоліків пр-ї і доведення її параметрів до належного рівня. При цьому здійсн. Відрах. На соц. Потреби, а також на матеріали і експл. В-ти пов’язані з виконанням таких операцій, як нескладний ремонт, заміна дефектних деталей, усунення зовн. Наслідків.
4) повернення неякісної або некомплектної пр-ї. У цьому випадку до збитків віднос. В-ти на доставку пр-ї на п-во, що її замовляло, на розвантаження,зберігання, навантаження і повернення. За змістом до таких в-т належать в-ти на оплату праці з відповідними нарахуваннями і транспортно-заготов. в-ти..
5)брак від прихованих дефектів одержаних матер. комплектуючих виробів. Брак може бути виявлений у процесі в-ва пр-ї або під час її використанняу споживача, тобто є внутр. І зовн. Брак внаслідок прихованих дефектів матеріалів і комплектуючих Збитки від внутрішнього браку = виробничій собів. Пр-ї, а не повного браку – повній собівартості забракованої пр-ї за мінусом виручки від її продажу. У цьому випадку можливі санкції від споживача, а також зменшення прибутку у разі зменшення обсягу в-ва.
EMBED Equation.3
Сб.в. – собівартість внутр. І зовн. Браку;
Сб.п. – виручка від продажу бракованої пр-ї
^П – зменш. Прибутку внаслідок зменшенн обсягу в-ва;
Сс – сума штрафних санкцій виплачених п-вом
6)доставка пр-ї прискореним способом. У цій ситуації виникають додаткові в-ти, які являють собою різницю між факт. Трансп. Витраченими прискореним способом і транс. В-тами, які передбачені договором.
EMBED Equation.3
7)купівля пр-ї в іншого продавця або виготовлення її власними силами. Додатк. В-ти обчислюються порівнянням її вартості.
EMBED Equation.3
Сф.к. – фактичні в-ти на купівлю пр-ї іншого продавця.
Сдк – витрати на доставку.
8)зміна асортименту пр-ї і зниження її якості. Сума збитків визначається в основному зменшенням прибутку внаслідок негативного впливу цінового фактора. Також можливі санкції за поруш. умов договору і додатк.в-ти на гарантійне обслуговування пр-ї пониженої якості.
EMBED Equation.3
EMBED Equation.3 Пц – зменшення прибутку через зниження виручки від продажу пр-ї або зміни її асортименту.
Ср –додаткові в-ти на гарантійне обслуговування пр-ї пониженої якості.
9) втрата або пошкодження майна. Збитки в цьому випадку = баланс. вартості втраченого майна та в-т на усунення пошкодження. Зниження вартості майна визначається експертним методом, в в-ти на усунення пошкодження – на основі відповідного кошторису.
10) зменшення обсягу в-ва пр-ї. Цей наслідок порушенн договірних зобов’язань веде до зменшення прибутку або втраченої вигоди. Крім цього можливі санкції за неналежну к-сть поставки пр-ї через зменшення обсягу її в-ва.
EMBED Equation.3
Зменшення прибутку обчислюється безпосередньо на основі цін на пр-ю та її собівартості. Можливі 2 варіанти визначення величини втраченого прибутку.
EMBED Equation.3
Ц-ціна 1-ці виробу;
^N –змешенн обсягу в-ва.
Со –повна планова собів. 1 виробу
Сп.о –постійні в-ти у собівартості 1-го виробу
Т 10.1. Поняття про коефіціент дієвості внутрішньо економічних відносин.
Для реальної оцінки ефективності внутрішніх економічних відносин виявлені її недоліків з потенційних можливостей та шляхів подальшого розвитку потрібно доводити відповідний аналіз. Предмет аналізу є відповідна документація ( положення , методики, інструкції) по організації внутрішніх економічних відносин та самі економічні в які вступають різні структурні підрозділи між собою і підприємства в цілому в процесі виробничо – господарської діяльності.
Основна мета аналізу це об’єктивна оцінка ефективності прийнятої на підприємстві системи внутрішніх економічних відносин з позицій вимог ринкової економіки. В ідеальному випадку внутрішні економічні відносини вважаються ефективними при відсутності взаємних претензій, структурних підрозділів через невиконання договірних зобов’язань виробничого браку простоїв техніки та інше.
До недавнього часу на більшості підприємств аналізу та оцінки внутрішніх економічних відносин зводилась до аналізу і оцінки діяльності виробничих підрозділів шляхом порівняння планових та фактичних показників їхньої роботи.
У сучасній методиці аналізу внутрішніх економічних відносин з”явилося поняття дієвості системи внутрішніх економічних відносин. Цей показник трактується системи внутрішніх економічних відносин приводити в рух механізм економічного стимулювання підрозділів і покращення кінцевих результатів роботи підприємств.
Дієвість системи проявляється перш за все у відсутності економічних збитків по вині структурних підрозділів. Загальна оцінка дієвості системи внутрішніх економічних відносин на рівні підприємства і на рівні кожного підрозділу визначаємо за допомогою коефіцієнта дієвості:
EMBED Equation.3 , EMBED Equation.3
Кді , Кд - коефіціент дієвості на рівні підрозділу і на рівні підприємства.
Езбі – економічні збитки (сумарні) у розмірі прийнятих санкцій по затвердженим претензіям нанесених і-му підрозділу іншими підрозділами та підприємством в цілому.
Езб – сумарні економічні збитки.
Пі – чистий прибуток.
П – загальний чистий прибуток.
Якщо Кд>0, то це свідчить про відсутні економічні збитки на відповідному рівні, а отже про високий рівень дієвості системи внутрішніх відносин.
Т 10.2. Основні та часткові критерії аналізу і оцінки внутрішніх рівнобічних відносин. Для всесторонього аналізу внутрішніх економічних відносин використовується система якісних критеріїв і відповідно їх кількості показників оцінки ефективності економічних відносин, критерії:
1. Підвищення ефективності роботи підприємства оцінити цей критерій можна за допомогою системи показників що характеризують ефект роботи підприємства.
2.Вклад підрозділу в економіку підприємства, цьому критерію відповідає показник який називається рентабельністю виробничого підрозділу, ця рентабельність визначає шляхи ділення сформованого прибутку підрозділу на фактичні додані витрати виробництва. Прибуток коригується на величину зміни витрат виробництва.








Т10 Основні та часткові критерії аналізу оцінки внутр економ відносин.
Для всестороннього аналізу внутр економ відносин викор система якісних критеріїв і відпов їм кількість показн оцінки еф-сті економ відносин.
Заг критерії:
підвищ ефективності роботи п-ва – оцінити цей критерій можна за допом системи показників що х-ють еф-сть роботи п-ва( продукт праці, коеф оборотності рентаб)
вклад пі дрозд в економіку п-ва- цьому критерію відповідає показник який наз рентабельність в-ва підрозділу, визнач шляхом ділення скоригованого приб підрозділу на фактично додані витрати в-ва.
Прибуток кориг на величину змінних витрат в-ва.

N6. 3 Планування собівартості окремих виробів у підрозділах
При планув. собів.слід розрізняти:
собів.окремих виробів (калькуляції);
собів.заг.обсягу кінцевої про-ції
планув.собів.окремих виробів займає особливе місце у си-мі планув.обчислень. калькуляції потрібні для обгрунтув. Ціни виробів, визначення їх рентабельності, оцінки екном ефективності, технічних і організаційних рішень, потреб внутрішнього аналізу і аудиту. Існують різні методи обчислення ви-т на окремі вироби, їх застосування залежить від цілого ряду обставин і перш за все від широти номенклатури виготовленої про-ції.
Планув собів окремих виробів по-рвзному здійснюються в однопродук і багатопродуктив ви-вах. За умов одно продуктивності ви-ва калькулювання є найпростішим і найточнішим, оскільки всі ви-ти розгляд як прямі.
Одно продуктивне ви-во має 2 різновиди:
однорідний весь продукт, однієї споживчої експлуатаційної якості і складності виготовлення
продукт має різні варіанти якості, властивості, що потребують різних втрат часу і ресурсів
У першому випадку калькулюв здійснюється методом прямої дії ви-т на обсяг про-ції в натур виразі. У другому випадку коли продукт має різні рівні якості чи властив., калькулюв здійснюється за коеф еквівалентності. Особл цього методу полягає в тому, що кожному варіанту продукту присвоюється певний коеф., який свідчить про його відносну відмінність за ви-ми від базового варіанту продукту, який =1. ін. коеф обчисл за даними досліду найчастіше порівнянням трудомісткості, виготовлення тривалості виробничого циклу.
Одно продуктове ви-во має обмежену сферу застосув., більш пошир є багато продуктове ви-во, коли одночасно або в одному періоді виготовл різні вироби. Собів окремих виробів в цьому випадку обчисл за статтями калькуляції .
Основна проблема калькулювання в багатопродук ви-ві полягає в розподілі непрямих ви-т до яких належать загально виробничі ви-ти.. загальновироб ви-ти включ ви-ти на утримання і експлуатацію машин і устаткув., і ви-ти на організац і управлінням ви-вом. Згідно з існуючою си-мою бух обліку, ці ви-ти об’єднані на першому рах., тому до їх розподілу слід підходити з урахуванням конкретних умов ви-ва.
Якщо прийнята перше база розподілу, то загально виробничі ви-ти розподіл на її основі у заг сумі. Коли одна база розподілу не забезпечує належної точності, доцільно розподіл окремо ви-ти на утрим і експлуат машин та устаткув і ви-ти на організац і управл ви-вомю
Існує декілька методик розподіл загвироб ви-т:
1)найбільш простим і пошир на практиці є метод розподілу загвиробничих ви-т пропорційно основній ЗРП виробничих робітників. Загвиробничі ви-ти на один виріб:
Соз=Сов*(Рв/100)
Соз – загвиробничі ви-ти на один виріб ;
Сов – основна ЗРП виробничих виробничих робітників на 1 виріб
Рв – віднош загвиробничих ви-т до основної ЗРП,%
Переваги цього методу в простоті, але він має недоліки передусім стосовно ви-т на утрим і експлуат машин і устаткув:
-Ви-ти на кожний виріб обчисл як середні по підрозділу незалежно від того наякому обладнанні він обробляється
2) за 2-гою методикою загвиробничі ви-ти розподіл пропорційно часу обробки виробів, тобто на основі середніх ви-т на одну маш-год їх роботи.
Зазначену методику доцільно використовувати в тому випадку коли трудо- і машиномісткість різних видів про-ції суттєво не відрізняються між собою.
найточнішим і найобгрунтов. є метод обчислення витрат на утримання і експлуатацію витрат машин і устаткування на 1 виріб залежно від часу його обробки і с-сті 1 машиногод роботи конкретного устаткування. Відмівність цього методу від попереднього полягає в тому, що береться не середня по всьому устаткування с-сть 1 машиногод роботи, а обчисл. її величина по кожній окремій групі однотипних машин. Порядок розрахунку за цією методикою наступний:
устаткування підрозділів розподіляється на групи технологічно взаємозамінних верстатів, приблизно з однаковими ви-ми на 1 машгод. роботи.




Т7. Контроль і оцінювання діяльності підрозділів
Т.7.1.Контроль як функція управління
У широкому розумінні слово контроль- перевірка відповідності фактичних характеристик встановленим вимогам. Контроль є обов’язковою функ-ю управління будь-якої складної системи. На підпр-ві контролю підлягають усі матеріальні та грошові потоки, вироб-чі процеси, діял-ть людей, витрати ресурсів і результати діял-ті. У процесі контролю збирається і аналізується необхідна інф-я, виявляється відхилення фактичних показників від установлених, та їх причини. Напрямки та форми контролю на підприємстві: 1. контролюються матеріали і продукція на усіх стадіях її обробки. Цей вид контролю тісно пов’язаний з технологічним процесом і в нашій країні він носить традиційну назву” технологічного контролю”.2. велике дисциплінуюче значення має контроль трудової дисципліни, отримання організаційного регламенту та якості виконання своїх функ-й працівниками.3. важливе значення в системі внутр-го контролю виконує контроль результатів вироб-ва і витрачених ресурсів. Результати вироб-ва і внутр-ні ресурси разом харак-ть ефек-ть вироб-ва. Ієрархічно контроль здійснюється у тому самому порядку, що планування, тобто починається з контролю окремих робочих місць. Контроль здійснюється у різних формах щодо методів збору необхідної інформації та частоти контрольних операцій. Стосовно певних об’єктів і операцій контроль може здійснюватись як візуально, так і інструментально. Економічні процеси контролюються документально. Часто контрольних операцій буває різною залежно від контрольованих показників, ступеня від календарного узагальнення і призначення результатів контролю. Розрізняють контроль: поточний, періодичний, разовий. Поточний здійснюється щоденно як систематичний моніторинг за рухом матеріальних цінностей незавершеного вироб-ва і готової продукції. Поточний контроль відіграє важливу профілактичну роль, оскільки дає змогу оперативно реагувати на небажані відхилення в ході вироб-ва. Періодичний здійсн-ся у формі встановленої регулярної звітності підрозділів підпр-ва. Разовий контроль не має чітко встановленого змісту і попередньо визначеної регулярності. Його мета діапазон контрольованих показників визначається в кожному окремому випадку керівництвом підприємства чи іншим органом. Разовий контроль має такі форми: інвентаризація, ревізія, аудиторська перевірка.
Т.7.2.Критерії оцінки діяльності
Оцінка діяльності здійснюється за допомогою певної системи показників, які неможуть бути однаковими для різних підрозділів, але існують заг-ні вимоги до їх змісту і формування: 1. показники підрозділів мають бути узгоджені з показниками роботи підпр-ва і водночас враховувати специфіку діял-ті підрозділу 2. кількість контрольованих показників має бути достатньою, щоб підпорядкувати діяльність структурних підрозділів тим завданням, які стоять перед підпр-вом вцілому. Разом з тим к-ть цих показників неповина обмежувати оперативну самостійність підрозділів. 3. показники за якими здійснюються контроль і оцінювання діяльності повинні мати кількісний вимір на основі даних оперативного і бухгалтер-го обліку. 4. показники мають бути порівняльними в межах планово-оцінюваних періодів. 5. при оцінці роботи підрозділів особливе значення має порівняльність такого показника як витрати. Згідно з розглянутими вимогами встановлюються система показників за якими планується, контролюється і оцін-ся робота підрозділів. Серед них виділяють основні показники, що відображають кінцевий результат діяльності та її ефективність. Для внутр. підрозділів кінцевий результат виражається у виготовлені продукції певної номенклатури,а ефек-ть- у сумі витрат на її обсяг. Для підроз. центрів прибутку основним показником діяль-ті є прибуток. Усі інші показники, які можуть застосовуватись у системі внутр. контролю є допоміжними і використовуються для деталізації контролю, його посилення в певних аспектах, стимулювання основних напрямків роботи, збору інформації для аналізу. До таких показників належить: ритмічність роботи, продук. праці, фондовіддача, рівень завантаження устаткування , трудомісткість продукції. Планування і оцінка роботи осн-х і допоміжних цехів в загальних рисах однакові, такіж показники. Але при виборі оцінювальних показ. для допоміжних підроз слід враховувати їх специфіку і особл.виготовлюваної прод-ї. Допоміжні цехи поділ. на 2 групи:1. цехи, що вигот. прод-ю внутрішнього призначення і яка обумовлює технічний рівень основного вироб-ва. Потреба у такій прод-ї досить висока і частина її може реалізуватись на зовн. ринку. До таких цехів належ. цехи нестандартного обладнання, інструментальний, ремонтний. Діяль-ть таких підроз. оцін-ся за показниками характерними для осн-х цехів. 2. цехи із суто обслуговуючими функціями. Їх основне завдання полягає у безперебійному обслуговуванні основного виробництва за мінімальних витрат. До таких цехів насамперед належ: транспортний підроз., енергетичні цехи. Обсяг прод-ї і послуг цих підроз-в незавжди харак-ть ефект-ть їхньої роботи. Для допом-х підроз. 2-ї групи основ-ми показ-ми, що х-ть ефект-ть їх діяль-ті є: безперебійне обслуговування підроз-в споживачів продукції та послуг встановленої номенклатури та дотримання витрат в межах кошторису. Діяль-ть вироб-х дільниць і бригад оцін-ся за тими показниками, які залежать від їх роботи та обліковуються по цих підроз-х. До таких показників належать 1.випуск прод-ї, 2.виконання робіт чи надання послуг у натур. виразі згідно із встановленим планом, графіком та елем. витрат, які залежать від роботи дільниці чи бригади та облік-ся на її рівні. Суттєвим недоліком внутр-цехового управління на більшості вітчиз-х підпр-в є те, що дільниця і бригада не встановлюють рівня витрат на підпр-во. Як наслідок послаб-ся мотивація до екон-го використання ресурсів. Осн-м методом оцінки роботи підроз-в за певними показниками є порівняння.




3. Оцінка виробничої діяльності
Ви-во п-ції контролюється і оцінюється за такими по-ми:
1). Загал обсяг пр-ції;
2) якість пр-ції:
3) ритмічність ви-ва;
4) виконання плану ви-ва з номенклатури
Загал обсяг ви-ва пр-ції визначається у прийнятому вимірнику і за результатами звітного періоду оцінюється відповідно до його факт рівня плановому.
Узагальнююча кількісна оцінка якості пр-ції підрозділу можлива лише в тому разі, кеоли вироби мають допустиму градацію якості , тобто діляться за сортами, категоріями, класами… В цьому випадку якість усієї випущеної продукції може бути виражена середньою сортністю, часткою пр-ції 1 або вищою категорією. На практиці для загальної оцінки якості пр-ції використ по-ки:
% бездефектного випуску пр-ції;
-% браку;
-% здачі пр-ції з першого подання.
В загальноприйнятому розумінні ритмічним вважають таке ви-во у якому в рівні проміжки часу виготовляється однакова кількість пр-ції. З практичної точки зору таке розуміння ритмічності прийняте лише в масовому та великосирійному виробництвах де є регулярна повторюваність виготовлення пр-ції. В інших типах ви-ва особливо з тривалим виробничим циклом ритмічність означає рівномірну роботу підрозділів згідно із встановленим планом-графіком.
Виконання плану ви-ва з номенклатури пр-ції обчисл наступним чином. На плановий обсяг про-ції ділиться факт його виличина але без врахування перерахування плану за окремими номенклатурними позиціями.
4.Оцінка ефективності роботи підрозділу за показником витрат.
Ефективність роботи підрозділів п-ва оцінюється за показником прибутку або витрат. В більшості випадків внутрішні підрозділи є місцями витрат а не центрами прибутку тому ефективність їх діяльності визнач за рівнем вират на певний обсяг в-ва. Економія витр у місцях їх формування веде до зменш собів пр-ї і збільшення приб п-ва як голов кінцевої мети цієї д-сті. З точки зору оцінки д-сті підрозділу його витрати можуть вираж як абсол так і відн показниками.
Відн показн витрат – це витр на одиницю п-ї або на одиницю виміру обсягу п-ї.
Показн у вигл собів одиниці пр-ї об’єктивно показує динаміку ви-т, спів їх факт і планової величини , на нього не вплив структ зрушення у номенк пр-ї. Осн недолік цього показн – це обмеж-ть однопрод- м вир-вом.
Показник витрат на одиницю виміру обсягу пр-ї досить просто обч на усіх рівнях упр-ня але він має у деякій мірі штучну побудову, значно реаг на зміну стр-р пр-ї тому на практиці рідко застос.
Універс-м і найб пошир для оцінки роботи підроз-лу є абсол показник витрат у формі кошторису.Він дає змогу порівняти факт витрати з плановими, виявити відхилення за окремими видами вит-т і в подальшому зяс причини цих відх-нь.Осн проблема, яка при цьому виник поляг в необхідносі перерах планові ви-ти на факт обсяг в-ва для забезп порівнянності факт і план суми витрат. Такі перерахунки непотр лише в тому вип., коли факт обся в-ва пр-ї точно співпадає з плановим.
Т8 4 Стимулювання через участь у прибутку.
Прибуток вираж осн мету і кінцевий рез-т д-сті п-ва. Стимулюв через участь у прибутку здійсн у формі виплат із прибутку, тобто певна частина прибутку розпад між прац-ми.
Виплати персоналу з прибутку поділ на 2 види:
виплати за участь у капіталі
2.виплати за рез-ми д-сті
виплати працівн за участь у капіталі стос-ся передусім аукціон під-в. Такі виплати здійсн у формі щорічн дивідендів тим прац які є власниками акцій п-ва. Джерелом виплат девід є прибуток п-ва. Інколи девід виплач не грошима, а акціями шляхом дод їх випуску.Таку форму розрахункув часто застос компанії які швидко розвив і потребують кошів на інвестування.Т ч п-во зберіг гроші а акц-ри дод одерж акції.При цьому треба мати на увазі що форма виплати девід пплив на ст.-ру балансу п-ва: у разі грош виплати девід на суму виплат зменш актив і пасив.При цьому зменш відпов частка власного капіталу.
Досить еф-м і поширеним є стимулювання працівн і прибутку не повяз з відносинами власності. Для підрозд центрів витрат виплати із прибутку працівн пі дрозд здіцсн централіз на основі певної системи оцінки рез-в роботи. Такі виплати можуть бути періодичними декілька разів на рік так звані бонуси. Можуть бути виплати за окремі рез роботи, виплати повяз з видатними датами і виплати у вигл матер допомоги.Для пі дрозд-центрів прибутку стимулюв здійсн децентралізовано і має форми індивід і колективного заохочення.