Поняття про відчуття та класифікація. Залежно від контакту рецептора з подразником (дистанційні-рецептори реагують на подразники які надходять від віддалених об’єктів:зорові,слухові,нюхові; контактні-діють при безпосередньому контакті з об’єктом:кінетичні смакові) Залежно від розміщення рецептора (інтероцептивні-рецептори в внутрішніх органах тканинах тіла відображають стан внутрішніх органів; пропрецетивні- рецептори в мязах і суглобах дають інформацію про рух і положення тіла в просторі; екстероцетивні- відображення властивостей предметів і явищ зовнішнього світу розміщені на поверхні тіла зорові слухові ) Загальні властивості та закономірності відчуттів. Властивості (якість-те що відображає одне від іншого, інтенсивність, тривалість, просторова локалізація подразників) Якість-особливість певного відчуття,яка відрізняє його від інших відчуттів Інтенсивність-кількісна характеристика відчуттів, визначається силою подразника що діє. Тривалість-часова характеристика відчуття залежить від часу дії подразника його інтенсивності й функціонального стану організму. Просторова локалізація-відтворення у відчуттях місця перебування подразника. Закономірності (пороги чутливості-нижній(мінімальна сила подразника яка викликає ледь помітні відчуття), абсолютний (момент силу подразника яку ми здатні відчувати певним аналізатором), диференціації(мінімальна різниця в силу двох подразників яка викликає ледь помітну різницю відчуття); адаптація(фізіологічна зміна чутливості аналізаторів-позитивна,негативна повне зникнення відчуття; адаптація соціальна-психологічна;адаптація професійна); взаємодія відчуттів- сенсибілізація(підвищення чутливості в результаті взаємодії аналізаторів) синестезія (виникнення під впливом подразнення одного аналізатора відчуття характерного для іншого)) Поняття про сприймання, види, властивості. Сприймання-відображення у свідомості людини предметів і явищ об’єктивної дійсності за їх безпосередньої дії на органи чуття. Властивості: Предметність-суттю є відображення в перцептивному образі властивостей предмета як не ізольованих а таких що належать предмету. Цілісність-виявляється як властивість перцептивного образу відображати предмети у всій сукупності його рис як єдине ціле. Структурність-реалізується як властивістьперцептивного образу відображати будову об’єкта сприймання. Константність-відносна постійність перцептивного образу при зміні відстані положення спостерігача освітленості предмета. Осмисленість-виявляється як формування властивості перцептивного образу бути усвідомленим. Види: 1.сприймання простору-є відображенням простору що об’єктивно існує тобто відображенням віддалі розміру і форми предметів їх взаємного розміщення і напряму в якому вони рухаються. Воно включає в себе оцінку положення власного тіла регулювання рухів орієнтацію очей. 2.сприймання часу-відображення у свідомості тривалості швидкості та послідовності подій. На сприймання часу впливають емоції-при позитивних емоціях виникає ілюзія прискореного плину часу а при негативних час суб’єктивно сповільнюється. Сприймання руху-виявляється у відображенні зміни положення предметів у просторі протягом певного часу. Спостереження за нерухомим об’єктом іноді породжує ілюзію: ілюзія індукованого руху-за відносного переміщення двох об’єктів рухомим здається об’єкт який насправді нерухомий. Стробоскопічний-виникає за швидкої зміни нерухомих картин. Автокінетичний- спостерігається при фіксованому погляді на нерухому точку яка освітлюється в темряві. Пам’ять та її види Виділяють такі види пам'яті за методом запам'ятовування: мимовільна — інформація запам'ятовується без спеціальних прийомів заучування, під час виконання діяльності або работи з інформацією. довільна — цілеспрямоване заучування, за допомогою спеціальних прийомів, і ефективність запам'ятовуваня тут залежить від прийомів, цілей запам'ятовування; За характером переважаючої психічної активності: рухова — пам'ять на рухи та їх системи. емоційна — пам'ять на почуття, які виступають стимулом до діяльності. образна — пам'ять на уявлення: зорова, слухова, нюхова, смакова, дотикова. словесно-логічна — специфічна людська, запам'ятовується думка у формі понять. За тривалістю збережнення інформації: сенсорна пам'ять триває 0,2 - 0,5 секунди, дозволяє людині орієнтуватися в оточенні. короткочасна пам'ять забезпечує запам'ятовування одноразової інформації на короткий проміжок часу - від кількох секунд до хвилини; довготривала пам'ять — збереження інформації протягом тривалого часу; оперативна пам'ять — проявляється під час виконання певної діяльності і необхідна для її виконання в кожний заданний проміжок часу. Короткочасна пам'ять є практично повністю автоматичною і працює без якої-небудь свідомої установки на запам'ятовування. Людина може охопити поглядом близько семи предметів, запам'ятовуючи у середньому від п'яти до дев'яти одиниць інформації, які вона спроможна точно відтворити через кілька десятків секунд після їхнього пред'явлення. Тому обґрунтовано вважають, що обсяг короткочасної пам'яті становить (7±2) елементи. Довготривала пам'ять забезпечує людині тривале збереження знань, умінь і навичок, що потрібні в житті. Встановлено що інформація найкраще запам'ятовується, якщо до неї повертатися через визначені проміжки часу. Перший складає 15-20 хв, що зв'язано з роботою короткочасної пам'яті. Через дві години в людини включаються функції довгострокової пам'яті. Найкраще повернутися до вивченого через вісім годин і через добу. Якщо ж матеріал не повторювати, він буде сприйматися як новий. Процеси пам’яті їх загальна характеристика Процеси пам’яті: запам’ятовування, зберігання, відтворення і забування. Розрізняють такі головні процесі пам’яті: запам’ятовування, зберігання, відтворення та забування. Запам’ятовування – це утворення й закріплення тимчасових нервових зв’язків. Що складніший матеріал, то складніші й ті тимчасові зв’язки, які утворюють підґрунтя запам’ятовування.Процес запам’ятовування – активний процес, під час якого з початковим матеріалом відбуваються певні дії. Процес запам’ятовування починається в короткотривалій пам’яті і завершується в довготривалій пам’яті. У короткотривалу пам’ять із сенсорної пам’яті потрапляє тільки той матеріал, який пізнано шляхом зіставлення актуального сенсорного образу з еталоном, що зберігаються в довготривалій пам’яті. Після того як зоровий або акустичний образ потрапив у короткотривалу пам’ять, його перекладають на звукову мову і він існує в цій пам’яті далі, здебільшого саме в такій формі. У процесі цього перетворення матеріал зазнає класифікації на основі смислових ознак і надходить у відповідну частину довготривалої пам’яті. Насправді цей процес ще складніший і являє собою встановлення смислових зв’язків між отриманим матеріалом і семантично спорідненими узагальненнями, що зберігаються в довготривалій пам’яті. При цьому відбувається трансформація не тільки наявного матеріалу, а й структур довготривалої пам’яті. Як тільки ці зв’язки встановлено й закріплено, матеріал залишається в довготривалій пам’яті «для вічного зберігання». Зберігання як процес пам’яті полягає у ступені збереження обсягу й змісту інформації впродовж тривалого часу. Для збереження обсягу й змісту інформації впродовж тривалого часу. Для збереження потрібне періодичне повторення. Збереження означає наявність інформації в довготривалій пам’яті, що не завжди пов’язано з її доступністю для свідомості. Забування – неоднорідний процес, він може набувати різноманітних форм. Людина, наприклад, не може згадати того, що відбувалося з нею в ранньому дитинстві, тому що до оволодіння мовою вона не могла передати на збереження в символічній формі те, що сприйняла у формі образної. Певною мірою забування є функцією від запам’ятовування - що краще матеріал запам’ятали, то менше його забувають. Що рідше матеріал залучають до активної діяльності, то менш доступним він є. Другим важливим чинником є кількість встановлених і поновлених смислових зв’язків між змістом цього матеріалу та іншими матеріалами, що зберігаються в довготривалій пам’яті. У цьому контексті можна сказати, що будь-яка смислова перебудова досвіду, наприклад, зміна способу життя, віри, переконань, світогляду, може супроводжуватися втратою або недоступністю колишніх елементів досвіду. Відтворення – один з головних процесів пам’яті. Воно є показником міцності запам’ятовування й водночас наслідком цього процесу. Засадою для відтворення є активізація раніше утворених тимчасових нервових зв’язків у корі великих півкуль головного мозку. Відтворення матеріалу, який зберігається в довготривалій пам’яті полягає в переході його з довготривалої пам’яті в короткотривалу, тобто актуалізація його у свідомості. Відтворення залежить від процесів запам’ятовування і забування, але має також свої особливості і механізми. Відтворення може мати три форми – впізнавання, пригадування і спогади. Впізнавання – це відтворення, що виникає під час повторного сприймання предметів. Впізнавання буває повним і неповним. Під час повного впізнання повторно сприйнятий предмет відразу ототожнюють з раніше відомим, повністю відновлюється час, місце та інші деталі попереднього стикання з ним. Для неповного впізнання характерна невизначеність, труднощі співвіднесення об’єкта, який сприймаємо, з тим, що вже знайомий нам у попередньому досвіді. Метрит необхідного матеріалу в довготривалій пам’яті. Оскільки матеріал у пам’яті організований певним чином на основі смислових ознак, які становлять це поняття або образ, то його пошук також є не сліпим блуканням у комірках пам’яті, а певним рухом до потрібного матеріалу по семантичній системі або дереву. Спогади – це локалізовані в часі та просторі відтворення образів нашого минулого. Специфічним елементом цього відтворення є факти життєвого шляху людини в контексті історичних умов певного періоду, до яких вона так чи інакше була безпосередньо причетна. Це зумовлює насиченість спогадів різноманітними емоціями, які збагачують і поглиблюють зміст відтворення. Забування виявляється в тому, що втрачається чіткість запам’ятованого, зменшується його обсяг, виникають помилки у відтворенні, воно стає неможливим і, нарешті унеможливлюється впізнання. Блок забування також можна розглядати як відносно незалежний. Особливу проблему становить спонтанна динаміка сліду. Відомо, наприклад, що деякі події можуть «витіснятися», тоді як інші не вдається навмисно забути. Оцінюють темпоральні й точні сні характеристики забування залежно від стратегій, які було використано на попередніх етапах обробки, особливо під час запам’ятовування. І, звичайно, на забування впливає модальність завченого матеріалу ( образний, вербальний тощо ), його усвідомленість і звичність. Динаміка забування залежить також від функціонального й емоційного стану людини. Забування – це згасання тимчасових нервових зв’язків, що впродовж тривалого часу не підкріплювалися. Якщо набуті знання протягом тривалого часу не використовують і не повторюють, вони поступово забуваються. Іншою причиною забування є недостатня міцність запам’ятовування. Отже, щоб запобігти забуванню, потрібно добре заучувати матеріал. Згідно з класичними уявленнями, короткотривала пам’ять має таку стабільну характеристику, як обсяг або ємність. Якщо обсяг поточної інформації перевищує цю граничну величину, то інформація втрачається (стирається, згасає). 6.Індивідуальні особливості пам’яті Кожна особистість має індивідуальні відмінності (особливості) пам’яті, які виявляються в різних сферах її мнемічної діяльності. У процесах пам’яті індивідуальні відмінності виявляються у швид- кості, точності, міцності запам’ятовування та готовності до відтво- рення. Швидкість запам’ятовування визначається кількістю повторень, необхідних людині для запам’ятовування нового матеріалу. Точність запам’ятовування характеризується відповідністю від- твореного тому, що запам’ятовувалося, і кількістю зроблених поми- лок. Міцність запам’ятовування виявляється у тривалості збереження завченого матеріалу (або у повільності його забування). Готовність до відтворення виявляється в тому, як швидко та легко в потрібний момент людина може пригадати необхідні їй відомості. Індивідуальні відмінності пам’яті можуть бути зумовлені типами ви- щої нервової діяльності. Швидкість утворення тимчасових нервових зв’язків пов’язана із силою процесів забування та гальмування, що зумовлює точність і міцність запам’ятовування. При сильному, але недостатньо рухливому гальмуванні диференціація вражень відбу- вається повільно, що може позначатися на точності запам’ятовуван- ня. Якщо у людини сформовані раціональні способи мнемічної діяль- ності, вироблені відповідні звички — акуратність, точність, відпо- відальність, то негативні прояви, що зумовлюються типологічними особливостями нервової системи, можуть коригуватися. Індивідуальні відмінності пам’яті виявляються і в тому, який матеріал краще за- пам’ятовується — образний, словесний чи однаково продуктивно як той, так і інший. об’єм пам’яті точність мобілізаційна готовність до відтворення упевненість у правильності відтворення 7. поняття про мислення основні розумові операції. Аналіз і синтез- розклад, та з’єднання. Розчленування цілого на складові частини-аналіз і воз’єднання цілого з частин-синтез. Порівня?ння — троп, який полягає у поясненні одного предмета через інший, подібний до нього, за допомогою компаративної зв'язки, тобто єднальних сполучників: як, мов, немов, наче, буцім, ніби та ін. («Блукай та їж недолі хліб і вмри, Як гордий флоренцієць, у вигнанні» — Ю. Клен) або предиката — подібний, схожий, нагадує, здається та ін. («На людське серце свічка є подібна» — Б.-І. Антонич). Абстрагування (від лат. abstrahere -відволікати) - мислительна операція, філософський і логічний метод «відволікання», який дає змогу переходити від конкретних предметів до загальних понять і законів розвитку. Узага?льнення — основний елемент логіки та міркувань людини. Узагальнення бере за основу існування множини елементів та однієї або декількох властивостей, спільних для цих елементів. Це є основою дедуктивних міркувань. Необхідно застосування процесу верифікації для з'ясування вірності узагальення в кожній окремій ситуації. 8. види та форми мислення За формою (наочно дійове; наочно образне; абстрактно логічне), за характером розв’язання задач (теоретична; практична), за ступенем розгорненості (дискусійне, інтуїтивне), за ступенем новизни і оригінальності (репродуктивне, продуктивне) 1.за формою відображення дійсності: Наочно-дійове-грунтується на безпосередньому сприйманні предметів у процесі дій із ними Наочно-образне-мислення образами уявленнями перетворення ситуації в образній формі Абстрактне-як мислення за допомогою понять які розкривають суть предметів і виражаються в словах і знаках. 2. за рівнем узагальнення мислення Емпіричне-характерне виділення і порівняння не тількі протилежних різних а й схожих однакових формально загальних ознак, які ототожнюються із суттєвими. Теоретичне-спрямоване на аналіз цілісної системи з метою виявлення внутрішніх закономірностей її становлення. 3. за характером проблем що вирішуються мислення буває практичним і теоретичним. Практичне-суттю є підготовка до фізичного перетворення дійсності. Теоретичне-передбачає відкриття законів створення правил виявлення властивостей сутності різних явищ. 4.За ступенем новизни продукту розумової діяльності: Продуктивне-продуктом є принципово новий або вдосконалений образ певного аспекту дійсності. Репродуктивне-вирішеня проблем за наявним зразком віднесення кожної нової проблеми до вже відомого типу. 5.за розгорнотістю в часі: Дискурсивне-логічно строго послідовні міркування, високий рівень усвідомленості. Інтуїтивне-відбувається дуже швидко є згорнутим і мало усвідомленим. 6.за характером впливу на емоційну сферу особистості: Патогенне-зміст становлять роздуми пов’язані з негативними переживаннями. Сангенне-свідомо спрямоване на подоланя негативних емоційних розладів. Форми мислення(Поня?ття - форма мислення, яка відображає істотні властивості, зв'язки і відношення предметів і явищ в їхній суперечності і розвитку; види понять(одиничні,загальні,конкретні,абстрактні, родові, видові, категорії, нульові); судження –форма мислення яка яка виражає зв’язки між предметами і явищами дійсності або їх властивостями і ознаками ствердження або заперечення чого небуть; умовивід-форма мислення при якій на основі деяких суджень робиться певний висновок ) 9.індивідуальні особливості мислення, продуктивність розуму. 1.швидкість мислення 2.самостійність мислення 3.критичність мислення-об’єктивна оцінка 4.глибина думки-здатність аналізувати, порівнювати. 5.гнучкість думки-уміння знаходити шляхи розв’язання задачи 6.допитлевість думки-потреба шукати найкраще вирішення Глибина мислення-виявляється в здатності людини проникати в суть явищ що пізнаються, виділяти їх суттєві характеристики. Самостійність мислення-здатність ставити нові проблеми знаходити підходи для їх вирішення. Критичність-уміння індивіда суворо оцінювати свої думки і сторонні впливи виявляти в них сильні та слабкі аспекти. Послідовність-вміння людини дотримуватись логічних правил і не суперечити собі в міркуваннях. Гнучкість-здатність легко переходити від одного способу вирішення проблеми до іншого. Швидкість-визначається часом, протягом якого людина справляється з виконанням певних завдань. 7.послідовність мислення-істотна властивість правильного мислення Продуктивність розуму (критичність, глибина, гнучкість, широта, творчість, швидкість, ініціативність, кмітливість) 10.поняття про уяву, види. Види уяви Активна (довільна) уява — послідовність фантазій, викликаних за допомогою довільної концентрації." (К.Юнг) Пасивна (мимовільна) уява — послідовність фантазій, викликана мимовільними процесами психіки. Продуктивна уява — в рамках цього виду уяви дійсність свідомо конструюється людиною, а не просто механічно копіюється чи відтворюється. Репродуктивна уява - при використанні цього виду уяви постає завдання відтворити реальність в тому вигляді, в якому вона реально існує. Конкретна уява — уява, при реалізації якої, здійснюється оперування конкретними образами реальної дійсності. Абстрактна уява — уява, при реалізації якої, здійснюється оперування абстрактними образами. Форми уяви аглютинація — поєднання нез'єднуваних у реальності якостей, властивостей або частин предметів; гіперболізація — перебільшення або применшення об'єкта та його частин; схематизація — зглажування відмінностей між предметами та виявлення подібності між ними; загостренння — підкреслення певних ознак об'єкта; типізація — виділення сутнісного в межах однорідних явищ, та та його втілення в конкретному або абстрактному образі. 11.Ф-ї уяви. первая из которых состоит в том, чтобы представлять действительность в образах и иметь возможность пользоваться ими, решая задачи. Эта функция воображения связана с мышлением и органически в него включена.Вторая функция воображения состоит в регулировании эмоциональных состояний. При помощи своего воображения человек способен хотя бы отчасти удовлетворять многие потребности, снимать порождаемую ими напряженность. Данная жизненно важная функция особенно подчеркивается и разрабатывается в таком направлении психологии, как психоанализ.Третья функция воображения связана с его участием в произвольной регуляции познавательных процессов и состояний человека. С помощью искусно создаваемых образов человек может обращать внимание на нужные события, посредством образов он получает возможность управлять восприятием, воспоминаниями, высказываниями.Четвертая функция воображения состоит в формировании внутреннего плана действий, т.е. способности выполнять их в уме, манипулируя образами.Пятой функцией воображения является планирование и программирование деятельности, составление таких программ, оценка их правильности, процесса реализации. 12.індивідуальні особливості уяви людини 1.змістовність 2.широта 3.сила 4.яскравість 5.швидкість 6.дієвість 7.реалістичність. Індивідуальні особливості особистості її потреби інтереси знання вміння зміст основної діяльності позначається на її уяві надаючи їй індивідуальної своєрідності яка виражається в різній широті і змістовності уяви, перевазі певних видів уявлень їх силі яскравості. 13.увага, види та форми Види ( мимовільна, довільна-свідомо спрямована і регулюється особистістю) Мимовільною називають таку увагу, як складається в ході взаємовідношень людини з середовищем помимо її свідомого наміру. Первісно вона виникає як безумовнорефлекторне явище, викликане впливом тих чи інших зовнішніх агентів у розвиток життєдіяльності людини вона ускладнюється, стає умовнорефлекторним явищем, що викликається подразниками, які набули для людини значення певних сигналів Довільною називають увагу, яка свідомо спрямовується і регулюється особистісно.В своїх розвинених формах - це вольова увага.Мимовільну увагу іноді називають пасивною, а довільну - активною. Така характеристика цих видів уваги нечітка. В той час. Як у мимовільній увазі виявляється залежність активності людини від безпосередньої дії зовнішніх об'єктів, у довільній увазі ця активність більше опосередкована слідами минулих вражень, наявними у людини системами тимчасових нервових зв'язків.Довільна увага виникла історично у процесі праці людини. Праця завжди скеровується більш чи менш віддаленою метою. Яка досягається через цілий ряд найближчих цілей. Досягнення такої мети виключає вміння зосереджуватися на ній, відвертатися від побічних стимулів, переборювати не тільки зовнішні, а й внутрішні перешкоди і направляти свої зусилля на виконання окремих етапів трудового процесу. Хоч би вони самі по собі були й непривабливі, контролювати цей процес. В залежності від об'єкту зосередження увага може виявлятися у сенсорних, мнемічних, розумових і рухових процесах. На цій основі виділяють такі форми прояву уваги: сенсорна (перцептивна), інтелектуальна, моторна (рухова). Найбільш вивченою у нинішній час є сенсорна увага (зорова, слухова). Більшість даних, що характеризують увагу, отримані, фактично, при її дослідженнях. Сприяючи підвищенню ефективності сприймання, пам'яті, мислення, увага виявляєтся немов би всередині самих пізнавальних процесів. Саме з нею пов'язані повнота і точність сприймання. Ослаблення уваги може призвести до значних порушень перцептивних процесів і викривлення образу, що формується. 14.властивості та ф-ї уваги Вибірковість-увага детермінована об’єктивними факторами, і залежить від інтересів і потреб, волі і характеру особистості. Стійкість-тривалість утримання уваги 5-20хв Переключення-1 сек(3-4 рази) Розподіл уваги і обсяг уваги(7+-2), за хв.від 5 до 9 об’єктів. Ф-ї уваги 1.активізує потрібні і гальмує непотрібні на цей момент потреби. 2.сприяє цілеспрямованому і організованому відбору інформації 3.забезпечує вибіркову і тривалу зосередженість психічної активності. 4.визначає точність і деталізацію сприймання 5.фактор вірного розуміння і рішення завдань 6.попередження і своєчасне вирішення міжособистісних конфліктів. Концентрация внимания Концентрация внимания (сосредоточенность) — выделение сознанием объекта и направление на него внимания. Роль концентрированного внимания может быть различна. С одной стороны, оно необходимо для более полного и глубокого исследования того или иного объекта, а другой стороны, чрезмерная концентрация внимания приводит к резкому сужению поля внимания, что создает трудности в восприятии других важных объектов. Устойчивость внимания-Устойчивость внимания — продолжительность времени, в течение которого человек может поддерживать свое внимание на объекте. Она особенно нужна в условиях однообразной и монотонной работы, когда длительное время выполняются сложные, но однотипные действия. Интенсивность внимания Опыты показывают, что интенсивное сорокаминутное внимание может сохраняться произвольно без заметного ослабления и непроизвольных переключений, хотя это и довольно утомительно. В дальнейшем интенсивность внимания снижается тем быстрее, чем менее натренирован человек и чем менее устойчиво его внимание. 15. поняття про почуття та емоції. Ф-ї. Емоції-реакції які виникають певними епізотичними впливами або внутрішнім станом організма. Почуття-стійке емоційне ставлення до різних сторін оточуйочої дійсності. Ф-ї емоцій і почуттів. 1.сигнальна(почуття сигналізують про значеність об’єкта для суб’єкта) 2.регулятивна-регулює активність стосовно до подразника. 16. види почуттів Чувства могут быть активными (стеническими), имеющими положительный эмоциональный тон — удовольствие (радость и т. п.), и пассивными (астеническими), имеющими отрицательный эмоциональный тон — неудовольствие (печаль и т. п.). Стенические чувства повышают жизнедеятельность человека, астенические — понижают ее. Среди чувств выделяются специфические виды их — настроения, аффекты (сильные, бурно протекающие эмоциональные переживания — ярость, ужас и т. п.), страсти. Настроение — длительное (в сравнении, например, с аффектом) эмоциональное состояние (радостное, угнетенное и т. п.), которое придает определенный эмоциональный тон, окраску всем др. переживаниям, а также мыслям и действиям человека. Страсть — сильное, глубокое чувство, захватывающее человека надолго. Особую группу чувств составляют высшие чувства — нравственные (чувство коллективизма, долга, чести и т. п.), эстетические (чувство прекрасного), интеллектуальные (чувства, связанные с удовлетворением познавательных интересов, с решением мыслительной задачи и т. д.). Моральні почуття - це почуття, в яких виявляється стійке ставлення людини до суспільних подій, до інших людей, до самої себе. Їх джерелом є спільне життя людей, їх взаємини, боротьба за досягнення суспільних цілей. Моральні почуття людини сформувались у суспільно-історичному житті людей, в процесі їх спілкування і стали важливим засобом оцінки вчинків і поведінки, регулювання взаємин особистості. Естетичні почуття - це чуття краси в явищах природи, в праці, в гармонії барв, звуків, рухів і форм. Гармонійна злагодженість в об'єктах цілого та частин, ритм, консонанс, симетрія викликають почуття приємного, насолоду, яка глибоко переживається та вшляхетнює душу. Ці почуття викликають твори мистецтва. Не тільки в мисленні, а й почуттями людина утверджує себе в предметному світі. 17.форми переживання почуттів і емоцій. Эмоции и чувства — личностные образования. Могут быть, например, эмоция радости и чувство радости. Если собственно эмоции актуализируются при наличии потребности и заканчиваются после ее удовлетворения, то чувства носят более предметный характер. Эмоция радости связана с общим удовлетворением потребности (утоление голода, жажды и т. п.), а чувство радости связано с определенным, незаменимым объектом (не просто хочется есть, а хочется только жареной картошки, манная каша — не радует). Таким образом, чувства связываются с идеей о некоем конкретном объекте. Например, человек не может испытывать чувство любви, если у него нет объекта привязанности. Чувства, в отличие от эмоций, развиваются, воспитываются, совершенствуются. Они образуют ряд уровней, начиная с непосредственных практических чувств (чувство собственности, чувство удовлетворения от конкретной деятельности и т. п.) вплоть до высших чувств, относящихся к духовным ценностям и идеалам. Чувства носят исторический характер, их внешнее выражение по отношению к одному и тому же явлению может отличаться у разных народов и в разные исторические эпохи. К одному и тому же явлению у разных народов могут быть выработаны различные культурно обусловленные, порой, противоположные чувства. . Более полный список эмоций и чувств включает в себя: азарт, безопасность, беспокойство, благодарность, благополучие, боязнь, брезгливость, гнев, вина, величие, власть, восхищение, высокомерие, голод, гордость, грусть, доверие, долг, достоинство, жажда, жалость, забота, зависть, злорадство, злость, интерес, красота, лень, любовь, месть, надежда, надменность, негодование, нежность, ненависть, неприязнь, неуверенность, неудовлетворенность, обида, обожание, одиночество. 18. основні емоційні стани Багатство емоційних станів виявляється у формі настроїв афектів, стресів, фрустрацій, пристрастей Настрій - це загальний емоційний стан, який своєрідно забарвлює на певний час діяльність людини, характеризує її життєвий тонус. Афекти - це сильне, короткочасне збудження, що виникає раптово, оволодіває людиною такою мірою, що вона втрачає здатність контролювати своі дії та вчинки. Стрес де в чому нагадує афект. Він, як і афект, виникає за напружених умов життя та діяльності, у небезпечних ситуаціях, що виявляються несподівано й потребують негайних заходів. Фрустрація являє собою своєрідний емоційний стан, характерною ознакою якого є дезорганізація свідомості та діяльності в стані безнадійності, втрати перспективи. Пристрасті - це сильні, стійкі, довготривалі почуття, які захоплюють людину, володіють нею і виявляються в орієнтації всіх прагнень особистості в одному напрямі, в зосередженні їх на одній меті. Сором – негативний емоційний стан, що характеризується усвідомленням невідповідності власних помислів, вчинків і зовнішності не тільки очікуванням інших людей, а й власним уявленням про належну поведінку і зовнішній образ. Гнів – емоційний стан, який протікає у формі афекту і викликається раптовим виникненням значної перешкоди на шляху вдоволення винятково важливої для суб’єкта потреби. Страждання – емоційний стан, пов’язаний з отриманням достовірної або такої, що здається достовірною, інформації про неможливість задоволення важливих життєвих потреб, які досі здавались більш або менш імовірними. Найчастіше набирає форму емоційного стресу. 19.індивідуальні емоційні прояви К числу основных эмоций, общих у человека и высших млекопитающих, относятся: Интерес Удовлетворение Надежда Радость Пренебрежение Гнев Страх Горе Емоції виявляються у вигляді емоційних реакцій, станів або стосунків. 1. Емоційні реакції Емоційні реакції— посмішка, сміх, плач, лють, страх, схвильованість, імпульсивність дії або повна нерухомість — тісно пов'язані з подіями, що їх зумовили. В екстремальних умовах, коли людина не може оволодіти певною ситуацією, розвиваються так звані афекти — особливий вид емоцій, які супроводжуються сильною, бурхливою реакцією (наприклад, страх, гнів). Ці реакції не контролюються свідомістю, тому їх важко стримувати. Переключення на інший вид діяльності (фізична робота) сприяють емоційній розрядці. Емоційні реакції за певних ситуацій необхідно стримувати: не сміятися та не подавати вигляду, коли хтось з необачності щось не так зробив чи сказав. 2. Емоційні стани Емоційні стани — це тривалі переживання, ефект від сильної емоційної реакції. До них відносять збудження, пригнічення (депресія), страх, тривогу. Емоційний стан є мінливим психічним явищем. Веселий настрій може змінюватися на сумний, спокійний — на тривожний, пригнічення — активністю. Емоції зумовлюють настрій людини. Настрій — це стійкий, досить тривалий емоційний стан. Причини, що зумовили той чи інший настрій, не завжди усвідомлюються. Вони залежать від фізичного самопочуття або від властивості пам'яті підсвідоме викликати попередні почуття. Тривалі конфліктні ситуації, неможливість здійснити бажане можуть зумовити пригнічений стан, тривогу або агресивну поведінку людини. Реальна оцінка ситуації, що склалася, відповідні вольові зусилля допомагають вийти з цих станів. 3. Емоційні стосунки Емоційні стосунки спрямовані на певну особу, об'єкт, процес. До них відносять любов, пристрасть, прив'язаність, ненависть, ревнощі, заздрість. Емоційні стосунки можуть спричинити різні емоційні стани. 20.поняття про волю, етапи вольової дії. Воля — свідоме регулювання суб'єктом діяльності своєї поведінки, що пов'язано із подоланням внутрішніх і зовнішніх перешкод на шляху до мети. Внутрішні (стан здоров'я, потреби, мотиви, установки тощо) і зовнішні (простір, час, властивості предметів і явищ, інші люди тощо) перешкоди спонукають до вольового зусилля, яке створює готовність до подолання труднощів, що реалізується у вольових діях. У простій вольовій дії можна визначити такі етапи: • усвідомлення мети й бажання досягти її; • усвідомлення можливостей досягнення мети; • прийняття рішення; • виконання рішення. Перші три етапи можна об'єднати єдиною назвою «підготовча ланка», тоді 4-й етап буде мати назву «виконавчої ланки». Для простої вольової дії є характерним те, що ніякої боротьби мотивів тут не відбувається. Складна вольова дія включає більшу кількість етапів, які реалізуються у такій послідовності: • усвідомлення мети й бажання досягти її; • усвідомлення можливостей досягнення мети; • появу мотивів, які стверджують, або заперечують ці можливості; • боротьба мотивів і вибір; • прийняття однієї з можливостей у якості рішення; • здійснення прийнятого рішення. можна виділити 4 основні стадії (фази), які в складному вольовому акті виступають в розгорнутому вигляді, а у простому - в згорнутому: • перша фаза - виникнення потягу і попереднє встановлення мети; • друга фаза - розгляду і боротьби мотивів; • третя фаза - вирішення; • четверта фаза - виконання. Етапи вольової дії: 1. Усвідомлення мети і бажання її досягти. 2. Усвідомлення можливостей досягнення мети. 3. Поява мотивів, які або стверджують або заперечують ці можливості. 4. Боротьба мотивів і вибір. 5. Прийняття однієї з можливостей досягнення мети в якості рішення. 6. Реалізація прийнятого рішення. 21. вольові якості особистості Основні вольові якості суб'єкта діяльності визначають його пов дінку на різних етапах вольової дії: 1. Сильна воля характеризується: чітким усвідомленням мети, ве ликим бажанням її досягти (1-й етап вольової дії), наявністю достатніх можливостей (2) та відповідної мотивації (3), обгрунтованою боротьбою мотивів, швидким ви-'і бором (4) та прийняттям рішення (5), активністю і стійкістю щодо реалізації прийнятого рішення. 2. Наполегливість свідчить про те, що мета уявляється дещо від-: даленою, але бажання її досягти — велике (1), етапи 2, 3, 4 реалізуються повною мірою, а реалізація рішення (6) має стійкий і активний характер. , 3. Впертість як вольова якість характеризується на етапах вольової дії тим, що мета і бажання її досягти об'єктивно не виправдані (1); мо- • жливості (2) і мотиви (3), боротьба мотивів і їх вибір (4) визначаються , не об'єктивним аналізом усіх можливостей, а упередженою думкою; | рішення приймається без достатнього обгрунтування, але з великим • бажанням (5) та рішучою реалізацією (6). 4. Конформність характеризує: мінливість цілей і бажань (1); визначальне значення думок інших людей щодо можливостей (2), мотивів (3), вибору (4); змінність рішень (5), які реалізуються дуже пасивно (6). 5. Навіюваність, як вольова якість, має такі характерні ознаки етапів вольової дії: етапи 1,2,3,4 (цілі, бажання, мотиви, боротьба та вибір) — дуже невиразні, майже відсутні. Рішення (5) задається іззовні, а його реалізація пасивна (6). 6. Ретельність і рішучість характеризуються приблизно таким самим складом етапів вольових дій, що й сильна воля, наполегливість; єдина відмінність полягає у тому, що інколи мотивів багато, а їх вибір не завжди має всебічний характер. 7. Така вольова якість, як нерішучість, означає, що має місце чітке усвідомлення цілей (1), наявні можливості (2) і мотиви (3), але їх боротьба і вибір мають незавершений характер (4), рішення (5) або відсутні, або швидкоплинні, а реалізація (6) — взагалі відсутня. 8. Для слабовілля характерні: слабке бажання досягти цілі (1), обмежені можливості (2), незавершеність у боротьбі мотивів та їх виборі (3, 4), відсутність бажання приймати рішення (5), нестійка реалізація рішення (6). 22.безвілля причини і переборення 16.5. Безвілля, його причини і переборення Безвілля більшою чи меншою мірою виявляється в різних фізичних і розумових діях. Характерними його особливостями є зниження за- гальної активності, психічна млявість, вагання там, де необхідність дій очевидна. Безвільні люди не доводять розпочатої справи до кінця, нездатні переборювати навіть незначні труднощі, відкладають спра- ву на потім. Вони легко відволікаються від важливої діяльності, бе- руться за маловажливе, дрібне, непотрібне. Їм не властиві стійкі, ці- леспрямовані інтереси, самостійність і критичне ставлення до себе та до інших. Слабохарактерні люди не мають власної думки, легко підпадають під вплив інших, легко піддаються навіюванню та самонавіюванню, унаслідок чого невпевнені у своїх діях. Вони малоініціативні, хоча і знають справу, нездатні стримувати свої бажання, долати в собі ті чи інші емоційні стани — гнів, страх, афекти. В екстремальних ситуаціях вони розгублюються, стають безпорадними. Їм властиве мрійницт- во, вони часом подають цікаві пропозиції, але не реалізовують їх. Безвілля властиве конформним особам, які схильні уникати са- мостійних рішень, пасивно приймають погляди інших, пристосову- ються до готових стандартів поведінки. Випадки хворобливого безвілля називаються абулією. Безвілля зумовлюється багатьма причинами. Іноді його спричи- нюють органічні або функціональні розлади в діяльності кори великих півкуль головного мозку, особливо чолових його ділянок, дисоціація, роз’єднаність образів дії та рухів, пасивність ідей, уявлень. До цього спричинюють різні хвороби, особливо вживання алкоголю, нарко- тиків, які викликають пасивність розумової діяльності, розладнують гальмівну функцію кори великих півкуль головного мозку, у резуль- таті чого активізуються підкоркові процеси, зокрема емоції. Але безвілля типу “обломовщини”, “маніловщини” зумовлюється здебільшого вихованням. Обмежування рухів і дій дітей, прагнення в усьому допомагати їм виховують у них пасивність, яка стає звич- кою, що важко перевиховується у старшому віці. Формування у дітей працьовитості, залучення їх до цілеспрямованих трудових дій, спо- нукання доводити розпочату справу до кінця є найважливішими захо- дами переборення безвілля. Фізичне виховання, спорт, різні види зма- гань великою мірою сприяють розвитку активності, самовладання, сильної волі.
