Зміст
I. Теоретична частина
1. Рідке паливо……………………………………………………………ст.3
2. Виготовлення кольорових металів…………………………………...ст.9
3. Особливості оформлення комплектів документів на процеси технологічного контролю……………………………………………….ст.11

II. Практична частина
1. Розрахунок матеріального балансу технологічних процесів………ст.15
2. Визначення коефіцієнта використання матеріалів………………….ст.18
3. Визначення економічної ефективності технологічних процесів…..ст.22
III. Список використаної літератури………………………………..ст.24
Теоретична частина
1.Рідке паливо
На даний момент існує досить багато видів рідкого палива, насамперед це нафта.
Нафта – це пальна масляниста рідина зі специфічним запахом, розповсюджена в осадовій оболонці Землі і яка є найважливішою корисною копалиною.
Найголовнішою властивістю нафти, які принесли їй світову славу виняткових енергоносіїв, є її здатність виділяти при згорянні значну кількість тепла. Нафта і її похідні володіють найвищою серед усіх видів палив теплотою згоряння. Теплота згоряння нафти – 41 МДж/кг, бензину – 42 МДж/кг.
Сира нафта звичайно не застосовується. Для одержання з нафти технічно цінних продуктів її піддають переробці.
Первинна переробка нафти полягає в її перегонці. Перегонку здійснюють на нафтопереробних заводах після відділення з нафти супутніх газів. У процесі перегонки нафти одержують світлі нафтопродукти: бензин, лігроїн, гас, газойль — солярове масло, а в залишку — в'язку чорну рідину — мазут.
Мазут піддають подальшій переробці. Його переганяють під зменшеним тиском (щоб попередити розкладання) і виділяють мастила: веретенне, машинне, циліндрове та ін. З мазуту деяких сортів нафти виділяють вазелін і парафін. Залишок мазуту після відгону називають нафтовим пеком або гудроном.
Продукти перегонки нафти мають різне застосування.
Бензин у великих кількостях використовують як авіаційне й автомобільне пальне.
Лігроїн служить пальним для дизельних двигунів, а також розчинником у лакофарбовій промисловості. Велику кількість його переробляють на бензин.
Гас застосовують як пальне для реактивних і тракторних двигунів, а також для побутових потреб.
Солярове масло використовують як моторне пальне, а мастила — для змащення механізмів.
Вазелін використовують у медицині.
Парафін застосовують для одержання вищих карбонових кислот, для просочення деревини у виробництві сірників і олівців, для виготовлення свічок, гуталіну і т. д.
Гудрон — нелетка темна маса, після часткового окислення його застосовують для одержання асфальту.
Мазут, крім переробки на мастила і бензин, використовують як котельне рідке пальне.
Мастила, які виділяються під час перегонки мазуту, називають мінеральними (нафтовими) маслами на відміну від синтетичних масел, які одержують штучно (хоча всі масла є сумішами органічних сполук).
Нафтопродукти люди застосовують у всіх сферах життя, тому важливість нафти у повсякденному житті людини важко переоцінити.
Нафта – це горюча рідка корисна копалина, складна суміш, головним чином складається з вуглеводів, з домішкою органічних сірчистих, азотних та смолистих речовин. Нафта являє собою маслянисту рідину червоно-коричневого, іноді майже чорного кольору; зустрічається слабозафарбована у жовто-зелений колір та іноді зовсім безкольорова нафта.
Нафта – це продукт природного розкладання органічних залишків живих організмів у товщі земної кори. Під дією температури і тиску в присутності каталізаторів органічні речовини перетворилися на суміш рідких вуглеводнів різної будови і їхніх сполук з іншими елементами.
Нафта – це пальна масляниста рідина зі специфічним запахом, розповсюджена в осадовій оболонці Землі і яка є найважливішою корисною копалиною.
За складом нафта — складна суміш вуглеводнів різної молекулярної маси, головним чином рідких (в них розчинені тверді і газоподібні вуглеводні). Звичайно ці вуглеводні парафінові, ароматичні, циклоалкани, співвідношення яких в нафтах різних родовищ змінюється в широких межах. Крім вуглеводнів, нафта містить оксиген-, сульфур- і нітрогеновмісні органічні сполуки.
Залежно від переважного вмісту вуглеводнів того чи іншого класу в нафтовій фракції з температурою кипіння 250-300 °С розрізняють такі основні види нафти:
1) метанова нафта, яка складається переважно з нерозгалужених алканів;
2) нафтенова нафта, яка складається в основному з циклічних неароматичних вуглеводнів — циклоалканів, або нафтенів;
3) змішана нафта, яка включає суміш алканів, нафтенів і ароматичних вуглеводнів. Змішана нафта зустрічається найчастіше.
Усі види нафти мають домішки нітроген- і сульфурвмісних органічних сполук.
Також існує класифікація нафти, в основу якої покладено такі ознаки:
· щільність;
· груповий склад фракцій, що википають при температурі до 250-300°С;
· технологічна класифікація за потенційним вмістом основних компонентів.
Видобуток нафти – галузь нафтової промисловості, яка видобуває нафту та газ, що її супроводжує з надр за допомогою бурових свердловин. Це сукупність технологічних прийомів видобування з земних надр нафти та супутніх їй газів, збирання цих продуктів і попереднього очищення їх від води та твердих домішок.
Задачами видобутку нафти є:
· раціональна розробка нафтових залягань найбільш сучасними засобами, з мінімальними затратами енергії та праці;
· організація збору та попередньої обробки видобутої сировини з найменшими втратами нафти та газу.
Нафта залягає у нафтовмісних пластах (переважно піщаних), які часто містять ще й нафтові води та нафтовий газ. Газ заповнює верхню частину пласта, утворюючи так звану газову шапку, нафта підстеляє газ, вода — нафту. В більшості нафтоносних пластів нафта перебуває під так званим пластовим тиском, який зумовлюється:
а) тиском води, що оточує нафту;
б) тиском газу у газовій шапці;
в) тиском газу, розчиненого у нафті;
г) вагою нафти.
Відповідно розрізняють такі режими нафтоносних пластів:
а) водонапірний (найбільш сталий, нафтовіддача 60—90%);
б) газонапірний (нафтовіддача 30—60%);
в) режим розчиненого газу (нафтовіддача 20—40%);
г) гравітаційний (з малою нафтовіддачею).
В природних умовах найчастіше трапляються пласти зі змішаним режимом. Нафтоносні пласти розробляють головним чином буровими свердловинами, до яких нафта надходить внаслідок різниці між пластовим тиском і тиском у вибої свердловини (незначну кількість нафти видобувають шахтним і відкритим способами). Розрізняють три способи експлуатації свердловин: фонтанний, компресорний і глибинонасосний.
При фонтанному способі використовують природне фонтанування нафти з свердловини, яке відбувається тоді, коли пластовий тиск перевищує тиск стовпа газованої нафти у свердловині. Щоб зменшити втрати тиску, устя свердловини герметизують спеціальною арматурою. Арматура має труби з засувками, за допомогою яких струмінь нафти спрямо­вують у герметизовані баки — трапи, де нафту відділяють від газу. Добовий дебіт свердловини при фонтанному способі іноді становить 400—500 т. Видобування нафти фонтан­ним способом, найбільш дешевим, простим і продуктивним, становить понад половину світового її видобутку.
З пластів, тиск яких недостатній для природного фонтанування, нафту видобувають за допомогою компресорів і насосів. При компресорному способі у свердловину по трубах (ліфтах) нагнітають стиснений до 40—50 атм. нафтовий газ (спосіб газліфт) або повітря (спосіб ерліфт), які, змішуючись з нафтою, зменшують її вагу, і свердловина починає фонтанувати. Найпоширеніші дворядні ліфти (рис. 1.1) з концентричним розміщенням труб.
Компресорний спосіб застосовують головним чином для видобування нафти з великим вмістом піску, а також при експлуатації викривлених свердловин.
Бензин: основні характеристики і марки
Бензин є одним з основних видів карбюраторного палива. Він являє собою суміш легких ароматичних, нафтенових і парафінових вуглеводнів. До складу бензину входять вуглець (85%) і водень (близько 15%), а також кисень, азот та сірка. Бензин — безбарвна чи трохи жовтувата рідина з характерним запахом, щільністю 0,7 — 0,8 г/см3. Температура його спалаху нижче — 40 °С, застигання — нижче— 60 °С. Бензин застосовується також як розчинник жирів, смол і інших матеріалів. Основну частину бензину одержують прямою перегонкою і каталітичним крекінгом. Властивості автомобільних бензинів характеризуються теплотою згорання, детонаційною стійкістю, фракційним складом, хімічною стабільністю, вмістом сірки та інших шкідливих домішок.
Здатність палива протистояти детонаційному згоранню називається детонаційною стійкістю і характеризується октановим числом. Чим вище октанове число, тим більше може бути стиснута в циліндрі пальна суміш.
Як еталонне паливо прийнята суміш двох вуглеводнів: ізооктану (С8Н12), що володіє високими антидетонаційними властивостями, і нормального гептану (С7Н16), що легко детонує. Октановим числом називається умовна одиниця, чисельно рівна відсотку (за об'ємом) ізооктану в суміші, що складається з ізооктану і нормального гептану та рівноцінна за своїми антидетонаційними властивостями даному паливу.
Октанове число ізооктану приймається за 100, а нормального гептану за 0. Так, якщо бензин детонує при роботі суміші, яка складається із 76% ізооктану і 24 % нормального гептану, то октанове число такого бензину дорівнює 76.
Маркування: промисловість випускає автомобільні бензини марок А-72, А-76, АИ-93, АИ-98. У марці бензину буква «А» показує, що він автомобільний, а цифра — мінімальне октанове число. У бензинах А-72 і А-76 октанове число (72 і 76) установлено моторним методом, а в бензинах АИ-93 і АИ-98 друга буква «И» показує, що октанове число (93 і 98) установлено дослідницьким методом. Для підвищення детонаційної стійкості в бензини вводять антидетонатори (тетраетил свинцеві рідини — ТЕС), які дуже отруйні, хімічно активні. Такі бензини називаються етилованими. Вони забарвлюються. Бензин А-72 випускається неетилованим, А-76 забарвлюються в жовтий колір, АИ-93 — в оранжево-червоний і АИ-98 — в синій. Усі бензини, крім АИ-98, поділяються на літні, призначені для використання в період з 1 квітня по 1 жовтня, а в південних районах — протягом усього року, і зимові, які використовуються в період з 1 жовтня по 1 квітня, а в північних і північно-східних районах — протягом усього року.
2.Виготовленя кольорових металів
Загальні відомості про виробництво міді та алюмінію.
Виробництво міді.
Мідь у природі знаходиться у самородному стані, сульфідних і окисних рудах. На сульфідні руди припадає близько 80 % усіх світових запасів. З них найпоширеніші: халькопірит (мідний колчедан) СuFеS2, халькозин Сu2S, борніт Сu3FеS3, ковелін СuS.
З окисних руд використовують малахіт СuСО3·Сu(ОН)2, куприт Сu2О, тонорит СuО, азурит 2СuСО3·Сu(ОН)2. Середній вміст міді в рудах не перевищує 3 %.
Технологічний процес плавлення міді складається з: одержання мідних концентратів (збагачена руда); одержання з мідних концентратів шляхом випалювання, мідного штейну; виплавляння з мідного штейну, шляхом продування його повітрям у спеціальних конверторах, чорнової міді; рафінування чорнової міді (вогневим і електролітичним способами).
3.2.Виробництво алюмінію.
Алюміній посідає перше місце серед металів щодо поширення у природі. Його вміст у земній корі становить 7,45 %.
Рудами алюмінію є: боксити, нефеліни, алуніти і каоліни.
Виробництво алюмінію складається із двох основних процесів: добування глинозему з руди та електролізу глинозему.
Глинозем одержують трьома способами: лужним, кислотним та електротермічним.
Найбільш поширений лужний спосіб (розроблений у Росії). За цим способом боксит після подрібнення і розмелювання вилуговують концентрованим розчином їдкого натру при температурі 523 0К і тиску 2500-3000 МПа. Електроліз глинозему проводять у розчині кріоліту (Nа3АlF6) у спеціальних електролізних ваннах. Дно ванни виложене з вуглецевих блоків і є катодом “-“ . Температура електролізу підтримується приблизно 1200 0К. Рідкий алюміній нагромаджується на дні ванни і періодично (через1-2 доби) забирається з ванни.
Електролітичний алюміній піддають рафінуванню електролітичним способом або продуванням хлором.
При електролітичному рафінуванні чистота алюмінію досягає 99,999%.
3.2. Ливарне виробництво.
Ливарне виробництво - процес виготовлення фасонних відливок під час заповнення рідкими металами і сплавами спеціальних фасонних форм, в яких метал твердіє. Відливки бувають різної маси і досить складної форми. Лиття - це досить простий і дешевий технологічний процес. Для лиття придатні лише сплави з високими “ливарними” властивостями.
Найбільшу кількість відливок одержують з сірого чавуну - 70 %, із сталі до 20 %.
3. Особливості оформлення комплектів документів на процеси технологічного контролю.
Одним з основних критеріїв випуску підприємством продукції високої якості є контроль якості продукції. Основним елементами контролю якості продукції є технічний контроль. Відповідно до ГОСТ 16504—81 технічний контроль визначається як "перевірка відповідності об'єкту встановленим технічним вимогам". Технічний контроль повинен здійснюватися в процесі всього циклу виготовлення виробу, зачинаючи від вхідного контролю поступаючих матеріалів на підприємства, і комплектуючих виробів і кінцевого контролю готової продукції
Для опису технологічних операцій і технологічних процесів технічного контролю у складі ЕСТД розроблений ГОСТ 3.1502-Я "ЕСТД. Форми і правила оформлення документів на технічний контроль". Стандарт встановлює форми і правила оформлення документів, вживаних при розробці технологічної документації на технічний контроль - відомість операцій (ВОП) і операційна карта (ОК).
Відомість операцій (ВОП) призначена для операційного опису технологічних операцій технічного контролю в технологічній послідовності з вказівкою переходів, технологічних режимів (контрольованих параметрів), даних про вживаних засобів» технологічного оснащення і норм часу, в разі наявності в технологічному процесі великої кількості операцій технічного контролю. Застосування ВОП в цьому випадку скорочує об'єм технологічної документації.
Операційна карта (ОК) призначена для опису технологічної операції технічного контролю з вказівкою змісту і послідовності виконання переходів з вказівкою контролюючих параметрів, даних про вживані засоби технологічного оснащення і норм часу.
Форми документів, встановлені стандартом, є універсальними, тобто не залежать від вживаних методів проектування, залежності від складності виробу і об'єму контрольованих параметрів, операції технічного контролю можуть бути складовими технологічних процесів, спеціалізованих по методах розробки. формоутворення і збірки або входити в самостійний технологічний процес технічного контролю.
В першому випадку операціям технічного контролю привласнюються порядкові номери операцій в технологічній послідовності виконання технологічного процесу, спеціалізованого по методу становлення, наприклад:
05. Штампування;
010, Контроль;
015. Фрезерна;
025. Свердлувальна;
025 Термічна обробка;
030. Контроль;
035 Цинкування;
040. Контроль.
В другому випадку операціям привласнюються порядкові номери в технологічній послідовності проведення технологічного процесу технічного контролю, наприклад: 05 Контроль зовнішнього вигляду 010 Контроль маси; 015. Контроль геометричних пяраметрів; 020. Контроль технічного стану; 025:. Контроль електричних величин.
найменування операцій технічного контролю слід застосовувати класифікатор технологічних операцій машинобудування і приладобудування (1 85 151).
До ВОП, як і ОК повинні входити в комплект технологічних елементів незалежно від того, є операції технічного контролю технологічного процесу, спеціалізованого по методах виготовлення виробу - Іншими словами, і ВОП, і ОК повинні застосовуватися спільно з картою (МК) або замінюючими її картою технологічного процесу (КТП), або картою типового (групового) технологічного процесу (КТТП) залежно від того, розробляється комплект річний або типовий (груповий) технологічний процес і мати свої позначення. Позначення документам присвоюється по ГОСТ 3.1201—35. Так, наприклад, ВОП, що входить в комплект документів на одиничний технологічний процес, матиме позначення 72102.00017, де перші п'ять цифр позначають код характернощ. ки документа, а останні п'ять цифр - його порядковий регістраційний номер. ОК, що входить в комплект документів на одиничний технологічний процес, матиме позначення 60102.00183, де перші п'ять цифр також позначають код характеристики документа, а останні п'ять цифр — його порядковий реєстраційний номер. Операції технічного контролю залежно від типу виробництва, можуть бути описані в маршрутному, маршрутно-операційному і операційному описі.
При маршрутному і маршрутно-операційному описі, які рекомендуется застосовувати при одиничному і дрібносерійному виробництві, операції технічного контролю в цілях скорочення різновидів форм документів,що там застосовуються. рекомендується описувати в МК,як вже було сказано, ВОП і ОК застосуються при операційному описі. При необхідності спільного з ВОП і ОК можуть застосовуватися, карти ескізів (КЕ) по ГОСТ 3.1105—84,на яких поміщається графічне зображення і указуються контрольовані параметри. Графічні зображення можуть поміщатися і на самих формах ВОП і ОК. З цією метою в нижній частці форми на рівні 6 — 8 рядків горизонтальні розділові лінії рядків не виконують.
Варто відзначити, що в цілях скорочення вживаних форм документів допускається розробляти ОК на формах ВОП, а також розробляти ОК і ВОП на формах МК по ГОСТ 3,111$—82. В цьому випадку в графові 28"блоку в основному записі по ГОСТ 3.1103—82 указують умовне позначення форми документа і через дріб умовне визначення документу, як який застосовується дана форма документа наприклад, Воп/ок, Мк/ок.
При описі операцій технічного контролю застосовують» повну або коротку форму запису змісту переходу. |
При повному записі приводиться текстовий запис змісту про© водимого дії, наприклад: "1. Перевірити діаметр отвору 01О*0'.1". При короткому записі указується тільки контрольований параметр наприклад: "48±0,2".
Текстовий запис змісту переходів слід проводити відповідно до Класифікатора технологічних переходів машинобудування і приладобудування (1 89 187).
При виконанні операцій технічного контролю можуть бути застосовувати допоміжні документи - технологічний паспорт і карта вимірів
Технологічний паспорт призначений для встановлення змісту виконуваних при виготовленні або ремонті, виробів операцій з вказівкою виконавців їх підписів і дати виконання операції.| Технологічний паспорт оформляється на особливо відповідальні| вироби (деталі, складальні одиниці) або на специфічних техноглогічні процеси (наприклад, коли час виконання окремих операцій або між їх виконанням регламентовано) і є супровідним документом по всьому вказаному в нім технологічному маршруту виготовлення або ремонту виробу.
Карта вимірів призначена для реєстрації результатів вимірів параметрів, що контролюються при виготовленні або ремонті виробів зі вказівкою виконавців, їх підписів і дати виконання і є | супровідним документом по всьому технологічному маршруту перерахованих в ній операцій або використовується на ділянці, де проводяться виміри вказаних в ній параметрів.
Форми технологічного паспорту і карти вимірів, що рекомендуються: приведені в рекомендаціях „ЕСТД. Правила оформлення документації контролю. Паспорт технологічний. Карта вимірів. Журнал контролю технологічного процессу” (Р 50-609-38-88).
Практична частина
Завдання №1
Дано: загальна початкова маса використаних матеріалів і сировини 6500 кг, в ній сухого вапняку, мергелю та вугілля відповідно 20%, 25% та 4%. Вологість мінеральної сировини 24%, вологість повітря 61%. Маса використаного повітря невідома. В першому процесі одержано 1300 кг клінкеру та 80% кисню, в другому 1700 кг клінкеру та 60 % кисню.
Розв’язання:
1.Розрахунок починаємо зі складань таблиць:
Сировина і матеріали
Продукція та втрати

Назва
Маса, кг
%
Назва
Маса, кг
%

Вапняк сухий
1300
20
Клінкер
1300
20

Мергель сухий
1625
25
Кисень
5200
80

Вугілля сухе
260
4
Втрати
0
0

Повітря сухе
2414,5
37,15




Вода
900,5
13,85




Всього
6500
100
Всього
6500
100

Матеріальний баланс 1 ТП
Матеріальний баланс 2 ТП
Сировина і матеріали
Продукція та втрати

Назва
Маса, кг
%
Назва
Маса, кг
%

Вапняк сухий
1300
20
Клінкер
1700
26

Мергель сухий
1625
25
Кисень
3900
60

Вугілля сухе
260
4
Втрати
900
14

Повітря сухе
2414,5
37,15




Вода
900,5
13,85




Всього
6500
100
Всього
6500
100


2.Визначаємо маси вапняку, мергелю та вугілля в сухому стані за відносною кількістю від початкової маси всієї сировини:
Мв = (мв *х%)/100% = (6500*20% )/100% = 1300 кг;
Мм = (мм *х%)/100% = (6500*25%)/100% = 1625 кг;
Мвуг = (мвуг *х%)/100% = (6500*4% )/100% = 260 кг;
3.Визначаємо загальну масу мінеральної сировини в сухому стані:
1300+1625+260=3185 кг;
4.Розраховуємо загальну масу мінеральної сировини з водою:
(3185*100%)/(100%-24%) = 3185/0,76=4191 кг;
5.Розраховуємо масу води, яка знаходиться в мінеральній сировині:
4191-3185=1006 кг;
6.Визначаємо із умов балансу кількість повітря, що використовується в процесі випалювання клінкеру:
6500-4191=2309 кг;
7.Розраховуємо кількість вологи в повітрі за його вологістю:
(2309*61%)/100% = 1408,5 кг;
8.Визначаємо кількість сухого повітря:
2309-1408,5 = 900,5 кг;
9.Визначаємо загальну кількість вологи (води) що була в матеріалах:
1006+1408,5 = 2414,5 кг;
10.Перевіряємо баланс вхідних матеріалів у твердій, рідкій та газовій фазах (вапняк, мергель, вугілля, вода, повітря):
1300+1625+260+2414,5+900,5 = 6500 кг;
11.Визначаємо кількість одержаного кисню в першому та другому процесах:
1ТП: (6500*80%)/100% = 5200 кг
2ТП: (6500*60%)/100% = 3900 кг;
12.Розраховуємо загальну масу одержаної продукції в першому та другому процесах:
1ТП: 1300+ 5200 = 6500 кг;
2ТП: 1700+3900 = 5600 кг;
13.Розраховуємо кількість виробничих втрат матеріалів в першому та другому технологічних процесах:
1ТП: 6500-6500 = 0 кг;
2ТП: 6500-5600 = 900 кг;
14.Визначаємо витрати мінеральної сировини на одиницю основної продукції:
1ТП: (1300+1625+260)/1300 = 2,45 кг/кг ;
2ТП: (1300+1625+260)/1700 = 1,87 кг/кг;
15.Аналізуємо результатів розрухів і за кількістю відходів та питомою витратою мінеральних ресурсів визначаємо більш раціональний технологічний процес: за втратами –перший, за матеріалоємністю та відходом основної продукції – другий.
Завдання №2
Дано: Річна програма машинобудівного підприємства (задана партія продукції) складає 130 шт ТП1.; маса одної деталі 5 кг; вартість одного кілограму матеріалів 1,0 грн.; коефіцієнт використання матеріалу в ТП1 складає 0,6 , в другому – 0,7; заробітна плата наладчиків в першому ТП1 8000 грн. , в другому 5100 грн.; вартість спеціальної технологічної оснастки відповідно 9300 грн. та 4100 грн.; норма штучного часу технологічних операцій в ТП1 – 50 год., в ТП2 – 48 год.; кількість технологічних операцій в ТП1 – 10 штук, в ТП2 - 8 штук; тарифна ставка виконання операцій відповідно 2 грн./год. та 3 грн./год.; норма відрахувань на соціальні потреби 31%; накладні витрати поточного характеру для ТП1 – 40%, для ТП2 – 55%, коефіцієнт терміну використання оснастки в першому процесі дорівнює 0,83, в другому – 0,63.
Розв’язання:
1. Розраховуємо масу початкового матеріалу для виготовлення всієї партії деталей:
в ТП1: кг;
в ТП2: кг ;
2. Визначаємо вартість матеріалу:
в ТП1: грн.;
в ТП2: грн.
3. Розраховуємо заробітну плату основних робітників, задіяних в технологічному процесі:
в ТП1:грн.;
в ТП2:грн.
4. Визначаємо величину нарахувань на заробітну плату:
в ТП1: грн.;
в ТП2:грн.
5. Визначаємо заробітну плату основних робітників з нарахуваннями:
в ТП1: грн.;
в ТП2: грн.
6. Визначаємо накладні витрати поточного характеру:
в ТП1: грн.;
в ТП2: грн.
7. Розраховуємо поточні витрати на виготовлення заданої партії деталей:
в ТП1: грн.;
в ТП2:грн.;
8. Розраховуємо одноразові поточні витрати на створення технологічних ліній:
для ТП1: грн.;
для ТП2: грн.
9. Визначаємо розмір критичної партії продукції двох технологічних процесів:
шт.
10. Будуємо графік порівняння собівартості виготовлення партій деталей за першим та другим технологічними процесами:
грн.;
грн.
11. Визначаємо собівартість одної деталі в заданій партії:
ТП1: грн.;
ТП2:
грн.
12.Висновки за результатами розрахунків:
Аналізуючи результати наших розрахунків ми бачимо, що коли річна програма складається з менше, як 29 деталей, то економічно вигідніше використовувати другий вид технологічного процесу. Коли не підприємстві річна програма становить 30 і більше деталей то доцільніше прийняти другий вид технологічного процесу. Ну і звичайно при програмі випуску 29 деталей за рік на двох видах технологічних процесів затрати будуть однакові, тому можна використати будь-який з цих двох процесів.
Графік порівняння собівартості процесів
Завдання №3
Визначити коефіцієнт використання матеріалу при виготовленні стакану згідно ескізу з діаметром D=190мм., висотою h=90мм. і отвором у дні діаметром d=90мм. З металевої стрічки товщиною 2,8 мм і довжиною 2100мм. Намалювати схему розкладки деталей в стрічці.
Розв’язання:
1.Визначаємо - задана деталь стакан з діаметром стакан з діаметром D=190мм., висотою h=90мм. і отвором у дні діаметром d=90мм. З металевої стрічки товщиною 2,8 мм.
2.Виходячи з конфігурації деталі встановлюємо, що не всі елементи розміщені в одній площині, тобто деталь відноситься до групи просторових деталей. Для її виготовлення необхідно здійснити три операції:
1- виготовлення заготовки у формі круга з діаметром
2- пробивання круглого отвору
3- витягнення стакану
3.Виходячи з конфігурації деталі та технології її штампування намалюємо схему розкладки деталей в стрічці.

Оскільки деталі круглої форми, то перемички між контурами деталей передбачені і визначаються виходячи з товщини матеріалу t=2,8мм. За даними таблиці (t=b=a=2,2мм) наведена розкладка забезпечує видалення відходів і максимальне використання матеріалу.
Товщина листа, мм
0,8
1,0
1,2
1,5
2,0
2,5
3,0
3,5

Ширина кромки (а),мм
1,5
1,6
1,7
1,8
2,1
2,4
2,6
2,9

Ширина перемички (в),мм
1,3
1,35
1,4
1,5
1,8
2,0
2,3
2,5


4.Шукаємо D0 , яке необхідно для виготовлення круглої заготовки.
D0 ==
=323,26
5.Визначаємо крок подачі. Крок подачі дорівнює найбільшому розміру деталі у напрямі подачі. Тобто
K= D0+b= 323,26+2,2= 325,46 мм.
6. Оскільки заготовка круглої форми, то ширина кромки дорівнює ширині перемички (b=a=2,2мм).
7. Визначаємо потрібну ширину стрічки або штаби. Тоді потрібна стрічка або штаба мінімальною шириною
B= D0+2a=323,26+2*2,2 =327,66 мм.
8. Визначаємо кількість деталей, яку можна виготовляти із стрічки довжиною L= 2300мм.
Na=

9. Обчислюємо площу деталі:
F =
F = мм.
10. Розраховуємо коефіцієнт використання матеріалу:
KBМ=
11. Висновок:
Аналізуючи результати наших обчислень КВМ можна зробити наступні висновки. Оскільки КВМ становить 77%, виробництво не є ефективним, адже використовує малий відсоток сировини, тому пропонуємо перейти на багаторядне виробництво.
Cписок використаної літератури:
Технология важнейших отраслей промышленности. – Учебник для эконом. Спец. А.М.Гимбер и др. – М.: Высшая школа. 1985. – 496с.
Технология важнейших отраслей промышленности. – Учебник под ред. И.В.Ченцова.- Минск: Высшая школа. 1977.
Единая система технологической документации (ЕСТД). Справочное пособие / под ред. Е.А.Лободы и др.- М.: Из-во стандартов, 1992.
Технология конструкционных материалов. Учебник / Г.А.Прайс и др.- К.: Вища школа, 1981.
Технологичность конструкции изделия. Справочник / Ю.Д.Амиров и др.- М.: Машиностроение, 1980.
Технологія машинобудування. Підручник.- Львів, Світ, 1996.
Технология строительных и монтажных работ. Учебник / Б.Ф.Белецкий - М.: Высшая школа, 1986.
Кривенко П.В. Будівельні матеріали. Підручник для вузів: -К.: Вища школа, 1993.- 389с.
Плоткин М.Р. Основы промышленного производства. –М.: Высшая школа, 1977.
Технологія конструкційних матеріалів. Підручник під ред. М.А.Сологуб.- К.: Вища школа, 1993.
Збожна О.М. Основи технології. Навчальний посібник. - Тернопіль: Карт- бланш, 2002.