Основні проблеми сучасної філософії.
Особливості філософських течій сучасності.
1. Неопозитивізм.
2. Екзистенціальна філософія.

Студентам-іноземцям слід зазначити, що даний розділ загалом окреслюється в літературі як соціально-філософська та людинознавча література. Тенденції, що були закладені попередніми напрямками, школами та вченнями вилились в неокантіанство, неогегельянство, неотомізм, неопозитивізм та ін. Так, неопозитивізм — один із основних напрямків західної філософії, що активно проявив себе в 30-60-і рр. 20 ст. Його представники внесли певний вклад у вирішення цілого ряду складних і актуальних філософсько-методологічних проблем. В тому числі: знаково-символічних засобів у науковому пізнанні, можливості математизації знання, співвідношення теоретичного апарату та емпіричного базису науки. На думку таких філософів, як Л. Вітгенштейн та Р. Карнап науку слід відділяти від філософії, а єдино важливим знанням вони вважали тільки спеціальне наукове знання, знання ж філософії є аналіз мовних форм, перш за все мови науки. Студентській аудиторії необхідно пояснити, що позиції неопозитивізму, як відхід від класичних філософських питань(“метефізики”) несе в собі змістову втрату, а зведення тільки до логічного аналізу мови науки, тобто абсолютизація формальної логіки приводить до обмеженості філософської думки.
Наступна впливова та об’ємна течія під загальною назвою екзистенціалізм або “філософія існування”, представлена іменами М. Хайдеггера, К. Ясперс, А. Камю, Ж. П. Сартра. Цей напрям протиставляє сциєнтистсько-технократичному розгляду суспільства проблему людини, як особливої сфери унікального буття — екзистенції. Філософи-екзистенціалісти розглядають проблеми людської свободи та відповідальності, змісту життя, почуття вини та страху. Відповідно, ними аналізуються в різних іпостасях теми смерті і любові, відчуження людини та істинної людської комунікації. Цей напрям справив глибинне враження не тільки на художнє мислення сучасності, а впродовж двох століть спрямовував інтелектуальний потенціал соціальної філософії, через гуманізм проклав шлях до цивілізації, духовності, всеєднання.
Підсвідоме та містика в філософії 20 ст.
1. Основи фрейдизму.
2. Релігійна філософія.
З данного питання слід розглянути вчення засновника психоаналізу, австрійського психіатра З. Фрейда (1856-1939 рр.). Основи фрейдизму викладені в працях мислителя “Вступ до психоаналізу”, “Психологія несвідомого”, “Майбутнє однієї ілюзії”, де в загально-філософському плані тлумачиться психіка людини як самостійна субстанція, незалежна від чинників суспільства, хоча індивідуальне життя та історичні події виступають проявом цієї сфери підсвідомого не тільки окремих людей, а й цілих народів. Звичайно, концептуальний виклад принципів та методів існування несвідомого як найважливішого компонента людської свідомості дає нове розуміння людської особи, її специфічної структури. Дана модель представлена через біологічне «Я», індивідуально-особистісне «Его» та соціальне «Супер Его», як рівні організації. Згідно Фрейда, людською поведінкою керують саме ірраціональні сили. Фрейдизм отримав розповсюдження в інших сферах людського прояву – релігії, мистецтві, соціальній адаптації, розвинувся в концепції неофрейдизму, а також поширився на мораль, фольклор та культуру 20-го ст. взагалі. Найбільш відомими послідовниками основ фрейдизму виступили К.Юнг та Е.Фромм.
Студентам-іноземцям слід пригадати, що в европейській філософській культурі більшість термінів та категорій мають свою традицію та історію походження, окрім етимологічного уточнення. Так, неотоміз виступає офіційно філософською доктриною католицької церкви, завдячуючи своєю назвою вченню середньовічного мислителя, спадщина якого детально розглядалася в першій частині методичних порад,-- Фоми Аквінського. Сьогодні, це авторитетне і впливове вчення сучасної філософської антропології, вищою реальністю якого виступає «чисте буття» як духовне, божественне начало. Серед продуктивних ідей неотомізму слід виділити теорію еволюції Всесвіту П.Тейярд-де-Шардена (1881-1955 рр.). Якщо одні сучасні неотомісти намагаються йти шляхом «космологічних доказів» існування Бога, то інші намагаються звернути погляд до людини. В позиціях останніх рішуче переглядається ієрархія цінностей. Посилюється гуманітарна спрямованість, інтерес до конкретної особистості, поведінки. моралі. Основним в людинознавчих пошуках сучасних неотомістів виступає пошук ними свого «Я», неповторної духовності, намагання до досконалості. Звичайно ці томісти-реформатори зв`язують свою філософську творчість з етичними проблемами, серед яких: боротьба за доброту людської сутності, за мир та виживання людства, ряд ініціатив у вирішенні екологічних проблем та ін. Найбільш яскраві постаті серед неотомістів: Ю.Бохенський (1902р.), Ж.Марітен (1882-1973рр.), Е.Анрі-Жильсон (1884-1978рр.)
Людина і майбутнє.
Взаємовідношення «людина-світ» – фундаментальне питання філософії.
Людина і суспільство.
Методи прогнозування майбутнього.
Доречним буде нагадати студентській аудиторії, що дане питання останнього заняття, логічно перекликається з першим питанням першого заняття, де мова йшла про світогляд людини та усвідомлення її гармонії з навколишнім середовищем у всі часи та у всі народи. Звичайно, проблема «людина-світ» настільки об`ємна та фундаментальна, що неможлива для усвідомлення без всього попереднього матеріалу вивченого та засвоєного іноземними студентами. Необхідно в цій темі уточнити такі терміни, як прогрес, культура, цивілізація, свобода, творчість та інші категорії, зв`язані з різними розділами европейських філософських наук, таких, як релігієзнавство, культурологія, етика, естетика, психологія, соціологія.
Відносно суспільства, його можна визначити як сукупність всіх форм і способів взаємодії та об`єднання людей в соціум. Як система, суспільство включає в себе все, що створено людиною в якості особливої форми руху матерії. В сучасній соціальній філософії взаємовідношення «людина-суспільство» пов`язується з інформаційною революцією, з новим баченням світу. У зв`язку з цим, важливо підкреслити іноземним студентам, що сьогодні слід формувати загальнопланетарну цивілізацію на засадах єдності та неподільності світового співтовариства та множинності, незалежності і різноманітності культур і народів.
Студентській аудиторії іноземців слід дохідливо роз`яснити, що соціальне прогнозування, передбачення – є відображення, що випереджає дійсність. Виступає як багатопланова система досліджень з теоретико-пізнавальними компонентами, які в свою чергу пов`язані з вивченням законів матеріального світу, сфер практичного застосування. Сам процес отримання знань про майбутнє грунтується на спеціальних наукових методах. До речі, в культурах Сходу досить сильно розвинений культ «передбачення» та «провісництва», що відрізняється від прогнозування своєю принциповою ненауковістю.
Розрізняють кілька основних груп методів прогнозування: екстраполяційні методи, що спираються на емпірично фіксовані закони; методи моделювання та аналогії, основу яких становить модельний досвід та інформаційне (комп`ютерне) моделювання; історична аналогія, яка враховує супутні для майбутнього історичні чинники; логічні методи прогнозування, що виділяють у вигляді «визначених теоретично обмежених меж» та сценаріїв можливого майбутнього, тісно пов`язані з сутністю і перспективами науково-технічного процесу, а також глобальними проблемами сучасності.