ФОРМУВАННЯ ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСУ ТА ЙОГО СТРУКТУРА
Виробничий процес - це цілеспрямоване, по стадійне перетворення вихідної сировини та матеріалів у готову продукцію, яка призначена як для споживання, так і для подальшого перероблення.
Усі виробничі процеси на підприємстві поділяються на З види:
Основні процеси безпосередньо пов'язані з перетворенням предметів праці у готову продукцію. Прикладом основного процесу може бути перетворення борошна на тісто, а потім виготовлення хліба тощо.
Допоміжні процеси лише сприяють безперебійній роботі підприємства, але безпосередньої участі у виготовленні продукції не беруть. До них можна віднести: ремонт обладнання, прибирання території тощо.
Обслуговуючі процеси створюють умови для здійснення основних та допоміжних. До них належать транспортні та складські процеси.
Як правило головну роль на підприємстві відіграють основні процеси.
Виробничі процеси поділяються на процеси виготовлення простих та складних продуктів.
За характером впливу на предмет праці всі виробничі процеси поділяються на: механічні; фізичні; хімічні тощо.
За ступенем неперервності: неперервні (відсутні перерви між різними видами операцій); дискретні (мають місце технологічні перерви).
Операція є частиною виробничого процесу, яка виконується або на одному робочому місці без переналагодження обладнання, або коли кількома робітниками виготовляється один продукт.
Розрізняють операції основні та допоміжні. При основній операції предмет оброблення змінює свою форму, розмір, певні властивості та якісні характеристики. Допоміжні операції забезпечують нормальне виконання основних операцій. До них можна віднести складські операції, контроль якості тощо.
За видом та призначенням продукції, ступенем технічної озброєності та основної діяльності виробництва розрізняють:
Ручні - виконуються руками з використанням простого інструменту (налагодження верстатів, ручне фарбування, слюсарні роботи)
Машинно-ручні операції виконуються при використанні машин та механізмів, але за неперервної участі робітників (перевезення вантажів на автомобілі тощо)
Машинні операції повністю виконуються за допомогою машин за мінімальної участі робітників.
Автоматизовані операції здійснюються в певних агрегатах (переплавлення руди вдоменній печі та перетворення її на метал)
Важливого значення на підприємстві набуває проектування виробничого процесу. Початком проектування є, як правило, закінчення проектування виробу або отримання від замовника готового проекту.
ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЧИХ ПРОЦЕСІВ
Раціональна організація як виробничого процесу в цілому, так і окремих його частин залежить від певних принципів.
Загальні принципи – це принципи, за якими будується будь-який виробничий процес у часі та просторі. До них можна віднести такі принципи:
Принцип спеціалізації, який означає розподіл праці між окремими підрозділами підприємства та робочими місцями в процесі виробництва та їх кооперування. Види спеціалізації: функціональна, предметна, по детальна, технологічна.
Принцип диференціації передбачає поділ виробничого процесу на окремі технологічні процеси та операції.
Принцип паралельності означає одночасне виконання окремих частин виробничого процесу, пов’язаного з виготовленням конкретного виробу. Особливо широко принцип паралельності використовується в умовах серійного та масового виробництва і включає в себе:
паралельне (одночасне) виготовлення різноманітних вузлів або деталей для комплектування готового виробу;
одночасне виконання різноманітних технологічних операцій при обробленні однакових деталей на паралельно розміщеному обладнанні.
Принцип пропорційності передбачає відносно однакову продуктивність за одиницю часу взаємопов’язаних підрозділів підприємства, а в межах їх – дільниць, груп, бригад, робочих місць.
EMBED Equation.3 ,
EMBED Equation.3 - час на одну операцію
n- кількість робочих місць на операції
m- кількість операцій
5. Принци прямо точності забезпечує найкоротший шлях пересування предметів праці від запуску сировини або напівфабрикатів до виготовлення готової продукції та виключення зворотних і зустрічних рухів у масштабі цеху та підприємства в цілому.
EMBED Equation.3
EMBED Equation.3 - тривалість транспортних операцій
EMBED Equation.3 - тривалість виробничого циклу
6. Принцип неперервності. Цей принцип є однією з головних умов скорочення строків випуску продукції та забезпечення рівномірної та безперебійної роботи підприємства. ступінь неперервності визначається відношенням тривалості технологічної частини виробничого циклу до всього виробничого циклу.
7. Принцип ритмічності. Означає, що весь виробничий процес та його складові з виготовлення заданої кількості продукції повинні строго повторюватися в рівні проміжки часу.
8. Принцип технічної оснащеності. Цей принцип орієнтований на автоматизацію виробничого процесу, усунення ручної, важкої, шкідливої для здоров'я людини праці. Він передбачає автоматичність, гнучкість та електронізацію виробничого процесу. Дотримання всіх перелічених принципів забезпечує проведення виробничого циклу з найменшими витратами, скорочення технологічного циклу та підвищення ефективності виробництва в цілому.
ОРГАНІЗАЦІЙНІ ВИДИ ВИРОБНИЦТВА.
Тип виробництва — це класифікаційна категорія виробництва, яка враховує такі його властивості, як широта номенклатури, регулярність, стабільність і обсяг випуску продукції. Є три типи виробництва: одиничне, серійне й масове.
Одиничне виробництво характеризується широкою номенклатурою продукції, малим обсягом випуску однакових виробів, повторне виготовлення яких здебільшого не передбачається. Серійне виробництво має обмежену номенклатуру продукції, виготовлення окремих виробів періодично повторюється певними партіями (серіями) і сумарний їхній випуск може бути досить значним. Масове виробництво характеризується вузькою номенклатурою продукції, великим обсягом безперервного й тривалого виготовлення однакових виробів.
Окремо виділяють дослідне виробництво, що в ньому виготовляються зразки або партії (серії) виробів для проведення дослідних робіт, випробувань, доопрацювання конструкцій. За дослідними зразками розробляється конструкторська та технологічна документація для серійного або масового виробництва.
За ознаками типу виробництва можна характеризувати виробничі підрозділи: від робочого місця до підприємства взагалі. При цьому важливою кількісною характеристикою є рівень спеціалізації робочих місць, який обчислюється за допомогою коефіцієнта закріплення операцій.
Коефіцієнт закріплення операцій — це середня кількість технологічних операцій, яка припадає на одне робоче місце за місяць.
Залежно від широти номенклатури, величини партій, періодичності їхньої обробки серійне виробництво поділяється на дрібносерійне, середньо серійне і велико серійне.
Практично немає підприємств з однорідним типом виробництва. Тому тип виробництва дільниці, цеху, підприємства визначається типом виробництва, що переважає на робочих місцях.
Підприємства одиничного виробництва виготовляють продукцію в одиничних екземплярах, що не повторюються взагалі або повторюються нерегулярно. До підприємств одиничного виробництва належать заводи важкого, енергетичного машинобудування, суднобудування та ін. Підприємства серійного виробництва випускають серії виробів обмеженої номенклатури, які періодично повторюються. Серія це певна кількість виробів одного типорозміру, що виготовляється за незмінною технічною документацією. Типовими прикладами підприємств серійного виробництва є верстатобудівні, літакобудівні заводи, підприємства з виробництва сільськогосподарської техніки, електровозів тощо. Підприємства масового виробництва безперервно випускають один або кілька виробів протягом тривалого часу за умов високої внутрішньозаводської спеціалізації. До таких підприємств належать автомобільні, тракторні заводи, підприємства з виготовлення годинників, телерадіоапаратури та ін.
Тип виробництва істотно впливає на його організаційно-технічну побудову й ефективність. Від типу виробництва залежить виробнича структура підприємства і його підрозділів, вибір технологічних процесів, устаткування й оснащення, методів організації виробництва та управління. Найбільш ефективним є масове виробництво, де легко застосовувати високопродуктивне спеціальне устаткування й максимально реалізувати принципи раціональної організації виробничого процесу. Технічно та організаційно складним і найменш ефективним є одиничне виробництво. Тому важливою передумовою підвищення ефективності виробництва є збільшення його серійності, перехід (за можливості) від одиничного до серійного, а від серійного до масового виробництва. Досягається це різними способами, зокрема розширенням ринку збуту і збільшенням серій виробів, уніфікацією деталей і агрегатів особливо складних машин і приладів, запровадженням групових методів обробки тощо.
ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСУ У ЧАСІ
Організація виробничого процесу в часі характеризується способами поєднання операцій технологічного процесу, структурою та тривалістю виробничого циклу. Виробничий цикл — це інтервал від початку до закінчення процесу виготовлення продукції, тобто час, протягом якого запущені у виробництво предмети праці перетворюються на готову продукцію.
Він обчислюється для одного виробу або для певної кількості виробів, що виготовляються одночасно. Виробничий цикл є важливим календарно-плановим нормативом організації виробничого процесу в часі. Виходячи з його тривалості, визначають термін запуску продукції у виробництво, складають календарні плани її виготовлення на всіх стадіях виробничого процесу, узгоджують роботу суміжних підрозділів (дільниць, цехів). На підставі виробничого циклу обчислюється величина незавершеного виробництва — важливого елемента оборотних коштів підприємства.
З нього видно, що виробничий цикл складається з власне виробничого часу і перерв. Час перерв включає перерви в робочий час, тобто тоді, коли підприємство працює, і неробочий час, який визначається режимом роботи (вихідні, святкові дні, перерви між робочими змінами.
Перерви в робочий час поділяються на перерви партіонності та чекання. Перерви партіонності виникають тоді, коли предмети праці обробляються партіями. Предмети партії обробляються не одночасно, а по одному або кілька одразу. Кожний предмет праці чекає спочатку своєї черги на обробку, а потім — кінця обробки всієї партії. Перерви партіонності обчислюються не окремо, а разом із тривалістю технологічних операцій, утворюючи технологічний цикл. Перерви чекання виникають унаслідок несинхронності операцій виробничого процесу: предмети праці нема де обробляти, бо робочі місця зайнято іншими операціями. Перерви чекання виникають також тоді, коли деталі, що входять до одного комплекту, виготовляються в різний час.
Конкретна структура виробничого циклу залежить від особливостей продукції, технологічних процесів її виготовлення, типу виробництва та деяких інших факторів. У безперервних виробництвах (хімічному, металургійному і т. п.) найбільшу частку у виробничому циклі займає час виробництва. У дискретних виробництвах істотну частку виробничого циклу становлять перерви. Особливо тривалими є перерви в одиничному виробництві, меншими — в серійному й мінімальними — у масовому.
Методи поєднання операцій та їхній впив на операційний цикл.
Виробничий цикл можна обчислювати як для окремих предметів (деталей, вузлів, виробів), так і для цілих партій. Визначення циклу здійснюється за складовими його елементами. Для виробів із тривалим циклом величина останнього обчислюється в календарних днях, у цьому разі враховуються всі перерви. Короткі цикли (до 5 днів) обчислюються в робочих днях без урахування вихідних.
У багатьох випадках виконання допоміжних операцій збігається із часом перерв, особливо перерв чекання. Тоді величина циклу є меншою за суму його складових. Це треба враховувати під час обчислення загальної тривалості циклу.
Основною складовою виробничого циклу є тривалість технологічних операцій, яка становить технологічний цикл. Технологічний цикл обробки партії предметів на одній операції дорівнює
Тm=nt/M, (11.3)
де Тm — технологічний цикл в одиницях часу, як правило, хвилинах;
n — кількість предметів у партії;
t — тривалість обробки одного предмета;
М — кількість робочих місць, на яких виконується операція.
Технологічний цикл партії предметів, які обробляються на кількох операціях, залежить також від того, як поєднується виконання операцій над предметами партії. Існують три способи поєднання операцій технологічного процесу (три способи передачі предметів): послідовний, паралельний, паралельно-послідовний.
Послідовне поєднання операцій полягає в тім, що наступна операція починається тільки після закінчення обробки всіх предметів партії на попередній операції. Партія предметів передається з операції на операцію повністю.
Паралельне поєднання операцій характеризується тим, що кожний предмет праці після закінчення попередньої операції відразу передається на наступну операцію й обробляється. Відтак предмети однієї партії виготовляються паралельно на всіх операціях.
Паралельно-послідовне поєднання операцій, яке ще називають змішаним, відрізняється тим, що обробка предметів праці на наступній операції починається до закінчення обробки всієї партії на попередній, але за умови, щоб партія оброблялась на кожній операції безперервно.
Технологічний цикл за паралельно-послідовного поєднання операцій коротший за цикл послідовного поєднання на час паралельного виконання суміжних операцій.
Економічне значення і способи скорочення виробничого циклу
Скорочення виробничого циклу зменшує незавершене виробництво і відповідно оборотні кошти підприємства. Унаслідок зменшення незавершеного виробництва економиться площа, зайнята зберіганням предметів праці, а це забезпечує економію витрат. Крім того, скорочення виробничого циклу збільшує виробничу потужність відповідних підрозділів і підприємства взагалі.
Для скорочення виробничого циклу треба зменшувати час виробництва і перерв. Час виробництва за конкретних умов може зменшуватися під впливом різних факторів. Передусім це механізація і автоматизація технологічних процесів, допоміжних операцій, інтенсифікація природних процесів, ретельне опрацювання технічної документації на стадії підготовки виробництва, паралельне виконання робіт під час виготовлення складних виробів та ін. Час перерв зводиться до мінімуму застосуванням передових методів організації виробництва та систем оперативно-календарного управління.
МЕТОДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА
Є два методи організації виробництва: непотоковий і потоковий.
Організація непотокового виробництва. Непотоковому виробництву властиві такі ознаки: на робочих місцях обробляються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці, бо кількість кожного з таких є невеликою й недостатньою для нормального завантаження устаткування; робочі місця розміщуються за однотипними технологічними групами без певного зв'язку з послідовністю виконання операцій, наприклад, групи токарних, фрезерних, свердлильних та інших верстатів; предмети праці переміщуються в процесі обробки за складними маршрутами, унаслідок чого є великі перерви між операціями. Після окремих операцій предмети праці часто поступають на проміжні склади і чекають звільнення робочого місця для виконання наступної операції.
Непотоковий метод застосовується переважно в одиничному і серійному виробництвах. Залежно від номенклатури виробів і їхньої кількості він може мати різні модифікації. За умов одиничного виробництва непотоковий метод здійснюється переважно у формі одинично-технологічного, коли окремі предмети праці одиницями або невеликими партіями, які не повторюються, проходять обробку згідно з наведеним вище порядком. У серійному виробництві цей метод набирає форми партіонно-технологічного або предметно-групового.
Партіонно-технологічний метод відрізняється від одинично-технологічного тим, що предмети праці проходять обробку партіями, які періодично повторюються.
Предметно-груповий метод - вся сукупність предметів праці розподіляється на технологічно подібні групи. Обробка предметів кожної групи здійснюється за приблизно однаковою технологією і потребує однакового устаткування. Для непотокових методів характерне послідовне (рідко — послідовно-паралельне) поєднання операцій, що поряд зі складними маршрутами обробки збільшує тривалість виробничого циклу.
Загальна характеристика потокового виробництв. Потокове виробництво — високоефективний метод організації виробничого процесу. За умов потоку виробничий процес здійснюється в максимальній відповідності до принципів його раціональної організації. Потокове виробництво має такі ознаки: за групою робочих місць закріплюється обробка або складання предмета одного найменування або обмеженої кількості найменувань конструктивно та технологічно подібних предметів; робочі місця розміщуються послідовно за ходом технологічного процесу; технологічний процес має високу поопераційну диференціацію, на кожному робочому місці виконується одна або кілька схожих операцій; предмети праці передаються з операції на операцію поштучно або невеликими транспортними партіями згідно з ритмом роботи, що забезпечує високий ступінь паралельності та безперервності процесу. Широко застосовується спеціальний міжопераційний транспорт (конвеєри), який виконує не тільки функції переміщення предметів, а й задає ритм роботи.
Потокові методи застосовуються для виготовлення продукції в значних обсягах і протягом тривалого часу, тобто в масовому й великосерійному виробництві.
Основною структурною ланкою потокового виробництва є потокова лінія — технологічно та організаційно виокремлена група робочих місць, яка виготовляє один або кілька подібних типорозмірів виробів. Потокові лінії бувають різними, тому їх класифікують за певними ознаками.
За номенклатурою виробів потокові лінії поділяють на одно- і багатопредметні.
За ступенем безперервності процесу потокові лінії поділяються на безперервні та переривані.
За способом підтримування ритму відрізняють лінії з регламентованим і вільним ритмом.
Залежно від місця виконання операцій лінії поділяють на лінії з робочим конвеєром і конвеєром зі зняттям предметів для їхньої обробки.
За способом переміщення виокремлюють конвеєри з безперервним та пульсуючим рухом. до нього.
ВИРОБНИЧИЙ ЦИКЛ ТА ЙОГО ХАРАКТЕРИСТИКА
Виробничий цикл виготовлення виробу (партії) являє собою календарний період перебування його у виробництві від часу запуску вихідних матеріалів та напівфабрикатів в основне виробництво до отримання готового виробу.
Тривалість виробничого циклу охоплює три стадії:
Час технологічного оброблення (Тр)
Час технічного обслуговування виробництва (То)
Тривалість перерв (Тп)
Тц = Тр+ То+ Тп
Тривалість виробничого циклу залежить від:
Тривалості робочого часу, необхідного для виробництва продукції
Розміру партії
Тривалості перерв у процесі виробництва
Тривалості операцій, прямо не пов’язаних з виробничим процесом
На тривалість робочого періоду справляє вплив низка чинників, головними з яких є:
Якість проектно-конструкторських робіт
Рівень стандартизації виробів
Організаційні фактори
Час перерв – це час, протягом якого не змінюються жодні якісні характеристики виробу, але продукція ще не є готовою і процес виробництва не завершено. Розрізняють регламентовані та нерегламентовані перерви.
Види перерв:
1. Між змінні, які залежать від режиму роботи підприємства, кількості змін, а також кількості святкових та вихідних днів
2. Перерви очікування, пов’язані із завантаженням обладнання
3. Перерви партіонності, що виникають при обробці деталей партіями
4. Перерви, які зумовлені недосконалою організацією виробничого процесу та непередбаченими обставинами
В умовах ринкової економіки кожне підприємство зацікавлене в економії грошових коштів та прискоренні їх оборотності. Цього можна досягти за рахунок скорочення виробничого циклу, що, у свою чергу, передбачає таке:
Удосконалення техніки та технології
Підвищення рівня організації виробництва
Скорочення виробничого циклу
Скорочення часу перерв, викликаних як аваріями обладнання, так і браком матеріалів
Зменшення партій деталей, що підлягають обробленню, збільшення кількості змін роботи обладнання тощо.


ЯКІСТЬ ПРОДУКЦІЇ ТА ПОКАЗНИКИ ЇЇ ОЦІНКИ
Якість – як економічна категорія, відбиває сукупність властивостей продукції, що зумовлюють ступінь її придатності задовольняти потреби людини відповідно до свого призначення.
Об’єктивна необхідність забезпечення належної якості у процесі проектування, виготовлення і використання нових виробів ініціює застосування у виробничо-господарський діяльності підприємств певної системи показників, що дозволяє визначити і контролювати рівень якості усіх видів продукції (мал.2).
EMBED PBrush
Мал.2. Система і зміст показників якості продукції.
Рівень якості – це кількісна характеристики міри придатності того або іншого виду продукції для задоволення конкретного попиту на неї у порівнянні з відповідними базовими показниками за фіксованих умов споживання. Оцінка якості продукції передбачає визначення абсолютного, відносного, перспективного і оптимального її рівня.
Абсолютний рівень якості того чи іншого вибору знаходять шляхом обчислення вибраних для його обчислення показників без їх порівняння з відповідними показниками аналогічних виробів. Визначення абсолютного рівня якості є недостатнім, оскільки самі по собі абсолютні значення вимірників якості не відображають ступінь його відповідності сучасним вимогам. Тому поряд з цим визначають відносний рівень якості окремих видів вироблюваної (проектованої) продукції, порівнюючи її показники з абсолютними показниками якості кращих аналогічних вітчизняних та зарубіжних зразків виробів.
Проте рівень якості продукції під впливом науково-технічного прогресу і вимог споживачів повинен мати тенденцію до підвищення. У зв’язку з цим виникає необхідність оцінки якості виробів, виходячи з її перспективного рівня, що враховує приоритетні напрямки і темпи розвитку науки і техніки. По нових видах продукції і перш за все знарядь праці доцільно визначити також оптимальний рівень якості, тобто такий рівень, за якого загальна величина суспільних витрат на виробництво і використання (експлуатацію) продукції у певних умовах її споживання була б мінімальною.
Залежно від призначення певні види продукції мають свої специфічні показники якості. Поряд з цим використовуються показники для оцінки багатьох видів виробів, а також вимірники відносного рівня якості всієї вироблюваної підприємством продукції. З урахуванням таких обставин усі показники якості виробів поділяються на дві групи: перша – диференційовані (поодинокі) показники, з яких відокремлюється найбільш розгалуджена низка одиничних показників якості (табл.1); друга – загальні показники якості всього обсягу вироблюваної підприємством продукції.
Найбільш складна за кількістю система показників застосовується для оцінки якості (технічного рівня) знарядь праці. Вона охоплює більшість груп одиничних показників і майже всі комплексні вимірники якості. Поряд із специфічними показниками, властивими лише певному виду виробів, якість (технічний рівень) знарядь праці характеризується також рядом загальних показників. До них в першу чергу відносять надійність, довговічність, ремонтопридатність, продуктивність патентну чистоту тощо.
У практиці господарювання важливо знати не лише якість окремих виробів, але й загальний рівень якості усієї сукупності виготовлюваної підприємством продукції. З цією метою застосовують певну систему загальних показників. Основними з них є:
частка принципово нових (прогресивних) виробів у загальному їх обсязі;
коефіцієнт оновлення асортименту продукції;
частка виготовлюваної продукції, на яку одержані сертифікати;
частка продукції для експорту у загальному її обсязі на підприємстві;
частка виробничого браку (бракованих виробів);
відносний обсяг сезонних товарів, реалізованих за зниженими цінами.
МЕТОДИ ОЦІНЮВАННЯ РІВНЯ ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ
Для визначення рівня якості виробів, що виготовляються (освоюються) виробництвом, застосовують кілька методів: об'єктивний, органолептичний, диференційований, комплексний. Об'єктивним і органолептичним методами користуються для визначення абсолютного рівня якості, а диференційованим і комплексним — відносного рівня якості окремих видів продукції.
Об'єктивний метод полягає в оцінюванні рівня якості продукції за допомогою стендових випробувань та контрольних вимірювань, а також лабораторного аналізу. Такий метод дає найбільш вірогідні результати і застосовується для вимірювання абсолютного рівня якості засобів виробництва та деяких властивостей споживчих товарів. Зокрема ним користуються для визначення більшості техніко-експлуатаційних показників: засобів праці — продуктивність, потужність, точність обробки матеріалів; предметів праці — вміст металу в руді, міцність фарбування тканини; споживчих товарів — еластичність та вологостійкість взуття, вміст цукру або жиру в харчових продуктах тощо.
Органолептичний метод ґрунтується на сприйманні властивостей продукту з допомогою органів чуття людини (зір, слух, смак, нюх, дотик) без застосування технічних вимірювальних та реєстраційних засобів. Користуючись цим методом, застосовують балову систему оцінки показників якості, виходячи зі стандартного переліку ознак (властивостей), які найповніше охоплюють основні якісні характеристики виробу. Кожній оцінці («відмінно», «добре», «задовільно», «погано») відповідає певна кількість балів (наприклад 5, 4, 3, 0). .
Диференційований метод оцінки рівня якості передбачає порівнювання одиничних показників виробів із відповідними показниками виробів-еталонів або базовими показниками стандартів (технічних умов). Оцінка рівня якості за цим методом полягає в обчисленні значень відносних показників, які порівнюються з еталонними (стандартними), що їх беруть за одиницю.
Комплексний метод полягає у визначенні узагальнюючого показника якості оцінюваного виробу. Одним з таких може бути Інтегральний показник, який обчислюється через порівнювання корисного ефекту від споживання (експлуатації) певного виробу і загальної величини витрат на його створення й використання. Іноді для комплексної оцінки якості застосовують середньозважену арифметичну величину з використанням за її обчислення коефіцієнтів вагомості всіх розрахункових показників.