Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра економіки і підприємництва

НАУКОВИЙ РЕФЕРАТ
Роль науки на сучасному етапі розвитку економіки країни


Виконав студент
Адамчук О. В.
спеціальність ЕП
курсу 2, група 2
Науковий керівник роботи
Козир Л.С. аспірант
Рівне – 2008р.
Зміст
стор.
Вступ……………………………………………………………………………………………..3
1. Роль наука на сучасному етапі розвитку економіки країни………………………………….4
2. Вплив науково-технічного прогресу на економіку……………………………………………6
Висновки………………………………………………………………………………………...11
Список використаної літератури………………..……………………………………………..12












Вступ
Відповідною складовою будь-якої економіки є використання науки, як економіки знань. Науку слід розглядати як систему знань, як сфера людської діяльності, яка передбачає дослідження матеріального світу з метою використання отриманих результатів в практичній діяльності.
В сучасному світі відбувається надзвичайне зростання ролі науково-технологічного фактора в процесі економічного розвитку.
Актуальність теми полягає в тому, що саме наука стає підгрунттям для розгортання в кінці минулого століття інформаційної революції, яка принципово змінює сучасну економіку, загострення глобальної конкуренції на ринках наукомісткої продукції, а також нерівномірності темпів економічного зростання в окремих країнах. Тобто наука зі своїм науково-технічним прогресом штовхає економіку вперед.
Мета даного наукового реферату, випливає з того, як науково-технічний прогрес впливає на діяльність і продуктивність людини. Тобто, науково-технічний прогрес - це поступовий рух науки і техніки, еволюційний розвиток усіх елементів продуктивних сил суспільного виробництва на основі широкого пізнання і освоєння зовнішніх сил природи, це об'єктивна, постійно діюча закономірність розвитку матеріального виробництва, результатом якої є послідовне вдосконалення техніки, технології та організації виробництва, підвищення його ефективності.
Завдання можна показати на основі поставленої мети, а саме слід звернути увагу на органічну єдність науки та техніки в процесі їхнього розвитку, і як воно все впливає на економіку країни.
Таким чином, наука є шляхом втілення досягнень в техніці, в технологічних процесах, а також розвитку творчих здібностей, духовного вдосконалення учасників виробництва, що безпосередньо підсилює виробничі можливості людини і суспільства, а також, є безпосередньо продуктивною силою.
Роль наука на сучасному етапі розвитку економіки країни
Відповідною складовою будь-якої економіки є використання науки, як економіки знань. Науку слід розглядати як систему знань, як сфера людської діяльності, яка передбачає дослідження матеріального світу з метою використання отриманих результатів в практичній діяльності.
Дослідженню економічних проблем науки та високих технологій в останньому столітті було присвячено багато робіт зарубіжних авторів. В 1956 році в статті американського вченого М.Абрамовіца було відмічено вплив на приріст валового продукту не тільки уречевленого капіталу та  праці але й ще одного фактору – нематеріального, який втілює науково-технічний прогрес [1]. За нею послідували праці інших широко відомих економістів – Я.Тінбергена, Р.Солоу, З.Харрода та інших. В працях цих авторів проводились інші дослідження, які були виконані в рамках трьохфакторної неокласичної моделі зростання. Економісти намагалися пояснити економічне зростання неокласичного підходу, але збільшення затрат факторів виробництва пояснювало лише частину економічного зростання. Р.Солоу пояснював цей “залишок” як результат НТП. Визначеність виробничих функцій в рамках заданої кількості технологічних можливостей суперечить стохастичному характеру інноваційної активності. Таким чином, неокласична теорія зробила висновок про важливу роль НТП в економічному зростанні, але не пояснила його внутрішні закономірності [2]. 
Ця обставина послужила стимулом переходу до побудови моделей економічного зростання, заснованих на ідеї накопичення людського капіталу, в яких НТП розглядається як ендогенний процес. Ці моделі трактують технологічні зміни як результат проведення НДДКР економічними агентами, які прагнуть максимізувати свій прибуток на достатньо великому відрізку часу.      
Наука включається у сферу зовнішньоекономічних зв'язків, міжнародного поділу праці за кількома ключовими напрямами. По-перше, через той ефект, що матеріалізується в товарах та послугах і створює відносні переваги окремим галузям та виробництвам в конкурентній боротьбі. По-друге, через інтернаціоналізацію системи підготовки та перепідготовки наукових кадрів. По-третє, через інтернаціональну систему інтелектуальної власності, торгівлю не матеріалізованими результатами наукової праці. По-четверте, через іноземне фінансування НДДКР на території України та участь іноземних інвесторів в присвоєнні отриманих наукових результатів. По-п'яте, через систему кооперованих, спільних досліджень за участю вчених різних країн.
Щоб розвивалася належним чином наука в країні, то їй потрібне постійне фінансування, бо в принципі є невигідним недофінансування науки ні в економічному, ні в соціальному плані. В економічному плані ясно, що недофінансування перетворює науку на витратну сферу, тоді як в інших фінансових і організаційних умовах вона могла б виконувати роль головного джерела економічного зростання. А для цього потрібна і пристойна зарплата, і створення необхідних для ефективної роботи вченого сучасних технологічних, методичних та організаційних умов[5].
Основну роль у розвитку соціальної та економічної сфери країни, відіграють наукові галузі і високі технології. В них матеріалізується основна частка результатів НДДКР, вони визначають попит на досягнення науки і створюють базу пропозицій матеріально-речових та інформаційних нововведень майже для кожної галузі економіки. Тому основу інтелектуальної економіки створюють високотехнологічні компанії, процес виробництва в яких ґрунтується на інформаційних можливостях глобальних телекомунікацій. Масштаби наукомісткого сектора та ступінь використання високих технологій характеризують науково-технічний та економічний потенціал країни.
В сучасному світі відбувається надзвичайне зростання ролі науково-технологічного фактора в процесі економічного розвитку[4]. Саме наука стає підгрунттям для розгортання в кінці минулого століття інформаційної революції, яка принципово змінює сучасну економіку, загострення глобальної конкуренції на ринках наукомісткої продукції, а також нерівномірності темпів економічного зростання в окремих країнах. 
Вплив науково-технічного прогресу на економіку країни
Сучасний етап економічного розвитку характеризується прискореними темпами науково-технічного прогресу та інтелектуалізацією основних факторів виробництва. Домінантою в становленні моделі економічного зростання в 21 столітті є зростаюча інтелектуалізація система науково-технічного прогресу, інноваційних процесів, наукових знань, нових технологій, продуктів і послуг. Головними компонентами інноваційних систем виступають наукові і науково-технічні, технологічні, управлінські, а також когнітивні новації, втілені в наукових знаннях, винаходах, ноу-хау. Інтенсивне проведення досліджень та розробка на їх основі новітніх технологій, вихід з ними на світові ринки та розгортання міжнародної інтеграції в науково-виробничій сфері в рамках формуючої глобальної економіки, фактично вже стали стратегічною моделлю економічного зростання для ведучих розвинених країн.
Саме зростання ролі науково-технологічного фактора в процесі економічного розвитку це стає підгрунттям для розгортання в кінці минулого століття інформаційної революції, яка принципово змінює сучасну економіку, загострення глобальної конкуренції на ринках наукомісткої продукції, а також нерівномірності темпів економічного зростання в окремих країнах[6]. 
Слід звернути увагу на органічну єдність науки та техніки в процесі їхнього розвитку. Сучасна техніка та технологія немислимі без втілення в них наукових досягнень. Якщо в минулі часи наука виступала як самостійна сфера діяльності, незалежно від інших чинників суспільного життя, то з певного годині вона починає входити в тісний зв'язок з іншими сферами діяльності людини. Особливо зростає її зв'язок з виробництвом, технікою. Здійснюючи на них суттєвий вплив вона сама не може існувати без них. Правда наукові відкриття не завжди стають оперативними надбаннями виробництва. Відомо, що практична реалізація ідеї одержання фотографічного знімка відбувалась лише через 100 років (1727-1839), ідея телефону через 56 років, радіо через 35 років, радара 15 років, телебачення 14 років, атомна бомба була створена через 6 років після теоретичного обґрунтування можливостей її створення, транзистор пробивши собі дорогу протягом долі. Але, як бачимо спостерігається тенденція до скорочення годин реалізації наукових відкриттів. У сучасних умовах процес здійснюється з двох взаємопов'язаних напрямках. По-перше, результати наукових досліджень втілюються в техніці, технології, у матеріальному виробництві взагалі, тобто наука виконує так звану матеріально-технічну функцію. По-друге, наукові знання втілюються в самих виробниках, у людях, їхньому світогляді, творчих здібностях, тобто шляхом особистої орієнтації науки. У ході розгортання науково-технічного прогресу все чіткіше проявляється ця тенденція, все наочніше стає об'єктивна необхідність вдосконалення творчих здібностей особистості, все більше зростає значення духовного розвитку трудящих як вирішального чиннику матеріального виробництва. Без інтелектуального розвитку людини-робітника, інженера, техніка, організатора виробництва неможливий і успішний розвиток техніки, технології, їхнє використання у виробництві. Таким чином, наука шляхом втілення її досягнень в техніці, в технологічних процесах, а також розвитку творчих здібностей, духовного вдосконалення учасників виробництва безпосередньо підсилює виробничі можливості людини і суспільства, а також, є безпосередньо продуктивною силою. На підставі сказаного можна дати таке визначення сутності науково-технічного прогресу. НТП - докорінне перетворення продуктивних сил на базі перетворення науки в безпосередню продуктивну силу, зміна місця та ролі людини у виробництві[1].
Розглядаючи динаміку розвитку НТП та його цільову направленість в розвинених країнах в останньому столітті, можна виділити декілька етапів цього процесу. На першому етапі (40-50-ті роки) вона була націлена перш за все на створення систем озброєності, забезпечення воєнно-технічного лідерства. На другому етапі (60-80-ті роки) ця мета не була знята, але до неї додали якісно нове завдання – забезпечення стабільних темпів економічного зростання, підвищення глобальної конкурентоспроможності ключових галузей. На цьому етапі вклад фактора НТП стає вирішальним,  його значимість більша, ніж вклад капіталу землі, та трудозатрат. Третій, сучасний етап характеризується тим, що розвинені країни приступили до постановки та вирішення комплексу нових, переважно соціально-економічних завдань, які потребують зміщення пріоритетів в науково-технічній політиці в сторону інформаційних послуг, медицини, екології та інших аспектів стійкого зростання і підвищення якості життя[2]. 
Отже, постійне зростання впливу науково-технологічного фактору на економічний розвиток країн спонукає вчених-економістів теоретично обґрунтовувати та моделювати процеси, які дозволяють оцінити та спрогнозувати значення окремих складових технологічного прогресу в економічній динаміці. 
Особливе місце у вивченні закономірностей науково-технічного прогресу займає теорія Й.Шумпетера про інновації як фактора нерівномірного економічного зростання, згідно якої нововведення порушує рівновагу, а підприємець, який його впровадив, отримує підвищений прибуток, який зменшується в міру впровадження нововведення іншими фірмами. Після періоду нерівномірності, економічна система приходить  в рівновагу, але вже на новому рівні розвитку науки та техніки [4].  
Дослідження проблем нерівномірності НТП розглядається в роботах А.І.Анчишкіна, який розглядав прогрес у комплексі різних технологічних, економічних та соціальних аспектів [5]. 
Розвиток світового господарства інноваційним шляхом та революційні зміни в науці і техніці стали фундаментом "економіки, заснованої на знаннях" або "інтелектуальної економіки". Поняття "інтелектуальної економіки" знайшло своє відображення у визнанні того, що наукові знання безпосередньо визначають параметри економічного зростання, створюючи основу для інновацій та формування висококваліфікованої робочої сили.  
В інтелектуальній економіці відбувається заміщення праці знаннями, коли знання залучаються до безпосередньої обробки ресурсів і саме знання, а не праця, стають джерелом вартості. Визначальними факторами інтелектуальної економіки виступають знання, які на відміну від інших ресурсів характеризується невичерпністю, та творчий потенціал працівників. Змінюються форми організації виробництва і праці, відбувається розширення функцій працівника, перехід від його вузької кваліфікації до "універсального" працівника, здатного творчо аналізувати і синтезувати інформацію, розуміти сутність проблеми, коригувати технологічний процес. В інтелектуальній економіці справжня влада належить невеликій групі людей, яка визначається не правом народження чи майновим станом, а виключно інтелектуальним потенціалом та здатністю генерувати нові знання[3]. В ній вирішальне значення відіграє наука та вся її інфраструктура, яка дозволяє перетворювати ідеї та наукові розробки в конкретні досягнення.  
Отже, прискорення НТП характерне для такої системи виробництва, яка базується на вивченні і використанні дії об'єктивних, економічних законів. Високоефективний і раціональний НТП розвивається за умов:
1. зацікавленості використання НТП у нарощуванні обсягів виробництва, розширенні власності, впровадженні нових технологій;
2. пріоритету НТП в поліпшенні умов праці, забезпеченні соціальної спрямованості економіки, виробництва продукції широкого вжитку;
3. конкуренції у використанні нових досягнень НТП, боротьби за лідерство на ринку;
4. підтримки розвитку НТП державою і кредитними установами;
5. тісних науково-технічних, виробничих і ринкових зв'язків наукових установ і виробничих підприємств.
В Україні НТП розвивався не на основі вищезгаданих умов, а на основі ідеологічного протиборства з країнами Заходу. Внаслідок цього НТП і його напрями визначали такі чинники:
§ суспільна власність на засоби виробництва;
§ спрямуванням розвитку науки і техніки на мілітаризацію, на розвиток військово-промислового комплексу;
§ надання пріоритету розвитку НТП для виробництва засобів виробництва.
Внаслідок цієї політики у сфері НТП стали відчутними такі її негативні прояви в економіці України на початку 90-х років:
• технічне і технологічне відставання від розвинутих країн світу;
• висока матеріале- і енергомісткість виробництва;
• відносна ізольованість у науково-технічному і технологічному обміні;
• високий рівень затратності виробництва;
• низький рівень інтенсифікації виробництва, продуктивності праці;
• спад виробництва й економічна криза[6].
Однак навіть за таких умов розвитку НТП в Україні створено потужний науково-технічний потенціал, спроможний вирішувати Найактуальніші проблеми структурної перебудови економіки, деміліта-.іризації технологій, посилення соціальної їх спрямованості, прискорення НТП, посилення інтенсифікації виробництва тощо. Таким чином, йдеться не про створення науково-технічного потенціалу, а про реорганізацію діяльності вже створеного на новій економічній основі[4].
Отже, на сучасному етапі розвитку, наука відіграє важливу роль в економіці не лише нашої, але й інших країн.






Висновок
Отже, науку слід розглядати як систему знань, як сфера людської діяльності, яка передбачає дослідження матеріального світу з метою використання отриманих результатів в практичній діяльності. В основі науки виникає науково-технічний прогрес. Методологічною основою дослідження сутності НТП може бути такий підхід до розвитку науки і техніки, коли в процесі аналізу їхньої ролі та значення у виробництві і взагалі в житті суспільства в центрі уваги ставитися трудова людська діяльність. При цьому розвиток техніки слід розглядати не як самостійний, сам по собі, а через призму людської активності, тобто як процес послідовної передачі виробничих функцій від виробника до техніки, як “заміну природних виробничих інструментів" штучними. У результаті прогресу техніки дедалі більше функцій передається техніці, машині. Можливий такий стан, коли людина в кінцевому рахунку вийде з безпосереднього процесу виробництва і замість того, щоб бути головним елементом процесу виробництва, стані поряд із цим процесом.
Отже, розглядаючи сутність НТП, необхідно врахувати цей бік явища, а саме заміну місця та ролі людини, в процесі виробництва, що відбувається в результаті технічного прогресу. На думку вчених, НТП бере початок у середині 50-х років XX ст. з впровадженням комплексної механізації, з космізацією, оволодіння ядерною енергією, винайдення електронно-обчислювальної машини. Сучасний етап НТП все більше пов'язується з такими її пріоритетними напрямками розвитку як: автоматизація, роботизація, розвиток мікроелектроніки, інформатики, комплексна механізація виробництва, електризування виробництва та збереження електроенергії, хімізація виробництва. Одним з найважливіших напрямків НТП на сучасному етапі служить комплесна механізація і автоматизація виробництва. З даної роботи ми бачимо, що НТП хоча і повільними темпами, в деяких його напрямках, але має чітку тенденцію просування вперед. Нажаль, Україна не є країною, яка найшвидше знаходить застосування та впроваджує нові технології.
Список використаної літератури
1. Бесчасний Л. Про механізм мотивації до науково-технічної діяльності в умовах ринкової економіки // Економіка України. — 1995. — №8. —С. 15—23.
2. Гуревичов М. Ринок інтелектуальних продуктів України // Економіка України. — 1994. — № 5. — С. 30—37.
3. Глазьев С.Ю. Теория долгосрочного технико-экономического развития. – М.: ВлаДар, 1993. – с.106-111.
4. І.Дорогунцов С. І., НейковаЛ. Сучасні проблеми технічного розвитку промисловості України // Економіка України. — 1996. — № 9. — С. 4—11.
5. Заблоцький Б. Ф., КокошкоМ.Ф., СмовжепкоТ. С. Економіка України. — Львів: Львівський банківський коледж Національного банку України, 1997. — 587 с.
6. HYPERLINK "http://www.readbookz.com/book/112/2824.html" http://www.readbookz.com/book/112/2824.html