увінчається успіхом, то це збільшить кількість проблем у недалекому майбутньому.
INCLUDEPICTURE "http://www.icser.kiev.ua/files/pressa/ill1-u.GIF" \* MERGEFORMATINET
рис.1
Тож на рис.1 коротко сформульовано ті пункти, на яких акцентують увагу прибічники приєднання до СОТ. І, слід сказати, що дійсно всі ці тези справедливі. Однак ось наскільки вони підтверджуються кількісно, покаже лише час. Допоки ж ми маємо у своєму розпорядженні дуже нечисленні цифрові показники.
Наприклад, відомо, що країни, які вступили до СОТ, у перші рік-два втрачають у зростанні валового внутрішнього продукту (ВВП). Однак потім національний показник сукупного випуску зростає на 10—20% швидше, ніж до вступу в організацію. Крім того, від зниження митних бар’єрів виграють споживачі, чиє право вибору на усіх без винятку напрямах розширюється.
INCLUDEPICTURE "http://www.icser.kiev.ua/files/pressa/ill2-u.GIF" \* MERGEFORMATINET
рис.2
Водночас супротивники приєднання до Світової організації торгівлі також наводять досить вагомі докази, аби до них прислухатися (рис. 2). Наприклад, нам сьогодні дуже важко визначити: наскільки великою буде експансія імпортної продукції? Адже якщо навіть сьогодні контрабандно примудряються завозити до країни такі обсяги м’яса, що вал вітчизняної продукції залишається незатребуваним, то що буде потім, коли кордони відкриють?
Водночас відкритим залишається питання збереження приватних заощаджень і стабільності торговельного балансу, отже, і національної валюти. Усі добре пам’ятають, як у період 1996—1999 років адміністративними заходами створювався позитивний торговельний баланс країни, який дав змогу зробити гривню стабільною грошовою одиницею. Тоді не минало й тижня, щоб не з’являлося повідомлення про впровадження чи підвищення імпортного мита на картоплю, автомобілі, текстиль, цукор, взуття, одяг. У результаті цифру імпорту в країну зрівняли з показником експорту товарів і послуг з України. Це створило головну гордість того часу — надійну національну валюту.
А що буде завтра, коли уряд не зможе ставити перешкоди на шляху іноземних товарів, вводячи мита, заборонені правилами СОТ? Не забуватимемо й про те, що відкладений попит на якісні закордонні товари в Україні великий і дотепер ніким серйозно не вивчений.
Водночас не зайве буде нагадати, що основа економічного зростання останніх років — це збільшення виробництва в переробці та машинобудуванні. У цих секторах платять третину податків. І коли основна частина «холодного душу» від відкриття кордонів випаде на ці сфери економіки, що буде з держбюджетом і його непомірним соціальним навантаженням?
Важливим чинником перших років участі у відкритій торгівлі може стати й питання зайнятості. Так, на прикладі Польщі ми можемо бачити, що країна, послідовно і правильно вступивши спочатку до СОТ, а потім і до Європейського Союзу, все ще не знає, чим зайняти 20% працездатного населення. А тому з тим, що цей показник в Україні після вступу в першу з організацій буде не кращим, напевно, ніхто не сперечатиметься.
Стислий галузевий аналіз
Якщо відійти від загальних питань макроекономіки й заглибитися в частковості, то картина, що відкриється, дасть багато приводів для роздумів.
 
Наприклад, цікаво аналізувати ситуацію щодо якогось одного, але важливого показника. Так, коли в сільському господарстві знос устаткування досяг 80%, то чи можна таке сільське господарство відпускати у вільне конкурентне плавання на світовому ринку? Хоч як крути, а оптимістичну відповідь на таке запитання дати не виходить. Крім того, антиринкові тенденції останніх років в агропромисловому комплексі призвели до виживання і становлення далеко не найефективніших виробників і управлінських моделей. Дуже важко уявити, що дещо модернізовані колгоспи завтра на рівних зможуть конкурувати з німецькими фермерами.
Це саме стосується і ще одного сировинного придатка української економіки — металургії. Міцні 75% зносу морально застарілого обладнання в гірничо-металургійному комплексі каменем повиснуть на шиї заводів у найвідповідальніші моменти конкурентної боротьби за зарубіжні та вітчизняні ринки. Це сповна можна спостерігати вже сьогодні. Адже той факт, що наша країна продовжує залишатися виробником в основному примітивних марок сталі й металопродукції, свідчить багато про що. З української сталі не виробляють верстати-роботи та автомобілі. З вітчизняного металу роблять арматуру для будівництв і в кращому випадку листи для обшивки кораблів. Отже, він перебуває в нижчій ціновій категорії, тому попит і ціна на нього динамічно змінюються залежно від кількості побудованих у Китаї та на Близькому Сході об’єктів.
При цьому металурги ЄС, які поставляють прокат на заводи європейських автовиробників, по-перше, продають його в рази дорожче за арматуру, а по-друге, завжди можуть спокійно перечекати спад на ринку. Тому що їхні довгострокові контракти з машинобудівниками — гарантія фінансової стабільності й подальшого технічного переозброєння.
Водночас українські виробники у разі спаду на ринку змушені конкурувати зі сталеварами з десятків малорозвинених країн світу. Чи допоможе вітчизняним металургам вступ до СОТ? Звичайно, так. Зниження перешкод для торгівлі існуючою номенклатурою продукції у вигляді зменшення кількості антидемпінгових заходів ще на кілька років відтягне момент гострої необхідності заміни устаткування.
Що ж до підприємств машинобудування, то вони мають можливість як багато втратити, так і багато придбати. З одного боку, продукція багатьох із них відразу після вступу виявиться неконкурентоспроможною. З іншого — ті з заводів, які у стислий термін зуміють переорієнтувати свої потужності й розпочати випуск із використанням якісних імпортних комплектуючих, досить швидко зможуть завоювати не лише внутрішній, а й зовнішні ринки.
Таким чином, якщо проводити детальний галузевий аналіз із використанням доступних цифрових показників, то виникає дуже багато негатива. Водночас у сфері важкообчислюваних економічних величин, таких, як вплив позитивних екстерналій вільного міжнародного ринку на кожного суб’єкта виробництва в країні, відкриваються широкі обрії, проте прогнозувати й тим паче гарантувати їхню реалізацію дуже складно. Наприклад, як оцінити користь для країни від того, що під дією кризи в окремих сферах держава нарешті здійснить низку податкових і регуляторних змін. І вони приречені бути правильними, тому що на той момент економікою управлятимуть не стільки чиновники, скільки конкуренція, яка проникає через відкриті кордони.