18. поняття грошового потоку та його значення для фінансової діяльності підприємства
Успішне функціонування підприємства в ринкових умовах можливе лише за умов здійснення безперервного руху грошових коштів – їх надходження (приплив) і витрачання (вибуття), забезпечення наявності певного вільного залишку на рахунках банку.
Аналіз руху потоків грошових коштів дає змогу вивчити їхню динаміку, визначити суму перевищення надходжень над витратами (сплатами), виявити можливості внутрішнього самофінансування.
Сутність грошового потоку визначається по-різному: як рух ліквідних грошових коштів, тобто їх надходження і витрачання у процесі господарської діяльності; як міра ліквідності підприємства, що складається з чистого прибутку та амортизаційних відрахувань; як рух грошей у процесі господарської діяльності.
Згідно з П(С)БО 4 ”Звіт про рух грошових коштів” грошові потоки – це надходження та вибуття грошових коштів та їх еквівалентів.
За П(С)БО 4 грошові кошти включають кошти в касі та на рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій. Еквівалентами грошових коштів є короткострокові фінансові інвестиції, які можуть бути вільно конвертовані у певну суму коштів і мають незначний ризик щодо зміни вартості. Такими еквівалентами, як правило, є високоліквідні інвестиції в цінні папери на строк, що не перевищує три місяці.
Необхідність аналізу грошового потоку пояснюється тим, що він дає відповіді на такі питання: 1. Чи створює підприємство кошти, необхідні для придбання додаткових засобів з метою подальшого розвитку? 2. Чи має підприємство наявні кошти для погашення боргів? 3. Чи достатньо у підприємства власних коштів для фінансування своєї діяльності?
Наявність грошових коштів тісно пов’язана з прибутком і рухом оборотного капіталу. Аналізуючи грошові потоки, слід виходити з того, що готівкові кошти, з одного боку, є складовою оборотних коштів, а з іншого – їх обсяги, шляхи надходження та вибуття залежать насамперед від зміни обсягів виробничих запасів, стану дебіторської та кредиторської заборгованості, платежів до бюджету тощо.
25. Ліквідність балансу.
Ліквідність балансу підприємства – це характеристика балансу підприємства, яка показує теоретичну облікову можливість підприємства перетворити активи в готівку і погасити свої зобов’язання, а також ступінь покриття зобов’язань активами на різних платіжних горизонтах.
Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні засобів активу згрупованих за ступенем ліквідності із зобов’язуваннями по пасиву згрупованими за ступенем зменшення термінів погашення і розташованих в порядку зростання цих термінів.
Пасив балансу групується за ступенем настання терміну їхньої сплати. Але за даними балансу достовірно таке групування зробити неможливо. Уточнити його можна користуючись формою №5.
При проведенні внутрішнього аналізу таке групування можна зробити дуже точно:
В першу групу попадають активи, термін оплати яких вже наступив.
Четверта група буде представлена довгостроковими пасивами, віднесення до 2 і 3 групи, викон за даними БО. Якщо у розпорядженні аналітика є тільки баланс використовується більш стандартний підхід і зобов’язання групуються відповідно до прогнозів термінів погашення, використовуючи загально визнані уявлення про терміновість того чи іншого виду зобов’язання. Використовуючи такий підхід пасиви групуються: П1 – найбільш термінові зобов’язання представлені рядочком 530 кредит. заборгованість за товари, роботи, послуги. П2 – короткострокові пасиви – відносяться короткострокові поточні зобов’язання, за «-» 530 рядка. Крім того сюди відносять забезпеченість майбутніх витрат і платежів та доходів майбутніх періодів у частині сум планованих до виплати протягом 12 місяців. П3 – Довгострокові пасиви – це група пасивів представлена довгостроковими відображеннями в 3-му розділі пасиву + 2-й і 5-й розділ в частині сум до виплати терміном більше 12 місяців. П4 – Постійні пасиви відображені в 1-му розділі пасиву балансу.
Для визначення ліквідності балансу необхідно співставити відповідні групи активів і пасивів:
П1<А1 П2<А2 П3<А3 П4>А4 Б=Б

30. Коефіцієнти капіталізації
Коефіцієнти капіталізації характеризують фін. стан п-ва з позицій структури, джерел, засобів. Серед коеф, доцільно розглянути наступні:
1) коеф. автонономії(коеф. фін. стійкості) – розрах. як віднош. власного капіталу до валюти балансу і показує, яка частина власних засобів у загальній сумі засобів авансованих в його діяльність. Кавт = Власний к-л (р.0380 / Влюта бал (р.640); Чим вище значення цього коеф., тим стабільніше вважається п-ство. Критичне значення вважається 0,5, оптимальне від 0,5 до 1.
2) коеф. фін. залежності є оберненим до коеф. фін. стійкості, розраховується як відношення валюти балансу до власного капіталу п-ства. Зростання цього показника означає збільшення частки позикових засобів в фінансуванні п-ства.
3) коеф. фін. ризику – розраховується як відношення залучених засобів до власного капіталу і показує скільки одиниць (в грошовому вираженні) залучених засобів припадає на 1 грош. од. власного к-лу. Зростання показника свідчить про посилення залежності п-ства від залученого к-лу
4) коеф. маневрування власного капіталу – розрах. як відношення власного оборотного капіталу до загальної суми власного капіталу і показує, яка частина власного капіталу приймає участь в операційному циклі або задіяна в обороті, а яка частина капіталізована. Власний оборотний капітал розраховується як різниця між сумою власного капіталу і необоротних активів. Власний оборотний к-л визнач як різниця: оборот. активи - позикові кошти. Таким чином формула має такий вигляд: К м.в.= Власний обор к-л (380-80) / Вл к-л (380).
5) коеф. забезпечення власними оборотними активами – розрах. як відношення власного оборотного капіталу до заг. величини оборотного капіталу і показує, яка частина оборотних засобів придбана за рахунок власних коштів: Кз.в.оа= Власний обор к-л (380-080) / Обор к-л (260).
31. Коеф. структури покриття довгострокових вкладень
– логіка розрахунку цього показника грунтується на тому, що довгострокові позики використовуються для фінансування основних засобів і капітальних вкладень. Збільшення показника в динаміці, свідчить про збільшення залежності п-ства від зовнішніх джерел фінансування.
Для власників – може бути індикатором стратегії залучення коштів. Для інвесторів, контрагентів, кредиторів – є негативною ознакою
Коеф. структури довгострокових джерел фінансування:
коеф. довгострокового залучення позикових засобів – розрах., як відношення довгострокових пасивів до суми власного капіталу + довго строк пасиви: К1=ДП/(ВК+ДП); 2)коеф. фін. незалежності капіталізованих джерел. К2=ВК/(ВК+ДП) К1+К2=1. Якщо зростає К2, то п-во більш фінансово стійке.
32. Аналіз типу фін. стійкості за джерелами фінансування матеріальних оборотних активів
Матеріальні оборотні активи п-ства являють собою запаси, вартість, яких відображена в 2-му розділі активу балансу: З = ?р.100-140
Для формування запасів використовуються наступні показники, які характеризують види джерел:
власний оборотний капітал; функціонуючий капітал (читий обор к-л або власні обор засоби + довго строк позик джерела) = Власний обор к-л + зй пасив; загальна величина основних джерел формування запасів = Функціональний к-л + Довго строк кредити. Трьом пок-кам наявності джерел формування запасів відповідає три пок-ка забезпеченості запасів джерелами формування: а) +/- ФВОК = ВОК – 3;
б) +/- ФФК = ФК – 3; в) +/- ФЗВД = ЗВД – 3;
За допомогою вище зазначених показників визначається трьохкомпонентний показник фін. стійкості: S(Ф) = {1, Ф>00, Ф<0
1) Абсолютна фін. стійкість S(1;1;1) – характеризується тим,що всі запаси п-ства придбані за рахунок власних коштів і керівництво не може або не вміє залучити зовн. джерела
2) Нормальна фін. стійкість S(0;1;1) – п-ство викор. Для покриття запасів, крім власного капіталу і довгострокового джерела залучених засобів.
3) Нестійкий S(0;0;1) – п-ству не вистачає „нормальних джерел покриття запасів.
4) Кризовий S(0;0;0).




44. Аналіз за системою “директ-костинг”
Даний метод ( так званої, урізаної с/в) вперше був запропонований в 1953р. в США і отримав в Європі назву маржинальної бухгалтерії. В його основу покладено класифікацію витрат на постійні і змінні, а також те, що с/в пром.прод. враховується і планується в частині змінних витрат. ПВ накопичуються на окремому рахунку і списуються на фін.рез. При використанні сист. “директ-костинг” система побудови звітів багатоступенева. Вони вкл. 2 показники фін.рез.: 1)марж.дохід, як різницю виручки від реаліз. і ЗВ;
2)прибуток, як різницю МД і ПВ. У світовій практиці існує 2 види “директ-костинга” : 1.Метод змінної с/в або простий “директ-костинг” 2.Метод змінної та прямої с/в або розвинутий “директ-костинг”
Принципи простого“директ-костинга”: 1)викор. для аналізу витрат випуску і рез. вцілому по п-ву; 2)прийнятий критерій вибору витрат, що вкл. до с/в є їх змінність.
Принципи розвинутого“директ-костинга”: 1)витр., реалізація і рез. врах-ся за сегментамидіяльності; 2)витр., які можливо прямо віднести на сегмент розподіляють на нього прямо без використання методів непрямого розподілу; 3)визначається кілька різниць по мірі обліку змінних і прямих пост.витрат.
Недоліки: 1)в разі зниження цін з метою покращ. конкурентоспроможності прод на ринку за окремими виробами виникає небезпека того, що маса нерозподіл. пост. витрат не буде покрита маржою; 2)в числі ПВ є такі, які можуть бути безпосередньо віднесені на певні вироби.
46. Аналіз внутрішньої кредитоспроможності.
При розширені господарської діяльності підприємства дуже часто використовують банківські кредити. Характерною особливістю в кредиті є те, що кредит має цільову спрямованістю, отримується на засадах платності і повернення. На сучасному етапі використовують наступні види кредиту: 1.Бланковий. 2. Сезонний. 3. Відкриття 4.Кредитної лінії. 5. Револьверний. (автоматично поновлювальний) 6.Контокоректний 7.Онкольний. 8.Ломбардний. 9.Іпотечний. 10.Роллеверний. 11Консорціумний.
Для оцінки внутрішньої кредитоспроможності використовуються звичайний аналіз фінансового стану, досліджується рівень залучення кредитів в минулому, наявність прострочених або невчасно повернених кредитів, які отримані раніше.
Під час прийняття рішення про отримання кредиту вивчається наступні умови: 1.Граничний розмір кредиту. 2. Граничний термін кредиту. 3.Валюта кредиту. 4. Рівень кредитної ставки. 5.Форма кредитної ставки. 6.Вид кредитної ставки. 7.Умова виплати процента. 8.Умова погашення боргу. 9.Форми забезпечення кредиту.
47. Методика оцінки кредитоспроможності позичальника банку (за постановою правління Національного банку України №279).
Національним банком встановлюється порядок формування та використання резервів кожного банку для відшкодування неповернених кредитів, тому банки дотримуються методики оцінювання фінансового стану позичальника, запропонованого національним банком, але кожен комерційний банк розробляє свою методику оцінювання кредитоспроможності з врахуванням вимог положення про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредит отриманий банку.
Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника юридичної особи банк має врахувати такі основні економічні показники економічної діяльності: 1.Платоспроможність (ліквідність). 2.Фінансова стійкість. 3.Обсяг реалізації. 4.Обороти за рахунками. 5.Наявність рахунків інших банків. 6.Собівартість продукції в динаміці. 7.Прибутки та збитки в динаміці. 8.Рентабельність в динаміці. 9.Кредитна історія. 10.Погашена кредиторська заборгованість в минулому.
Також можуть бути враховані суб’єктивні чинники: 1.Ринкова позиція позичальника. 2. Залежність від структурних змін в економіці. 3.Наявність державної підтримки. 4.Інше.




48. Основні показники, що характеризують фінансовий стан позичальника.
Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника юридичної особи банк має врахувати такі основні економічні показники економічної діяльності: 1.Платоспроможність (ліквідність). 2.Фінансова стійкість. 3. Обсяг реалізації. 4.Обороти за рахунками. 5.Наявність рахунків інших банків. 6.Собівартість продукції в динаміці. 7.Прибутки та збитки в динаміці. 8.Рентабельність в динаміці. 9.Кредитна історія. 10.Погашена кредиторська заборгованість в минулому.
Також можуть бути враховані суб’єктивні чинники: 1.Ринкова позиція позичальника. 2.Залежність від структурних змін в економіці.3.Наявність державної підтримки. 4.Інше.