Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Національний університет водного господарства та природокористування Факультет економіки і підприємництва Кафедра економічної теорії Реферат на тему: «Соціальні стандарти та проблеми бідності. Показники та динаміка бідності в Україні» Виконав: студент ІІ курсу групи ЕП-3 Мельник Є.О. Перевірила: Гронтковська О.І.
Рівне-2011 Зміст Вступ……………………………………………………………………………….3 1. Проблеми бідності та рівня життя населення в Україні……………………..5 2. Види та чинники бідності в Україні ................................................................7 2.1. Динаміка показників бідності в Україні………………………………….8 3.Методи вирішення даної проблеми…………………………………………..11 Висновки ………………………………………………………………………...14 Список використаних джерел ………………………………………………….15 Вступ Бідність є глобальною проблемою людства. За даними міжнародних експертів, близько чверті всього населення планети тягне жебрацьке існування. У вересні 2000 року на Саміті Тисячоліття ООН світові лідери визначили ключові цілі та завдання розвитку до 2015 року – Цілі Розвитку Тисячоліття. Подолання бідності в них визначено як ціль номер один. Боротьба з бідністю завжди була актуальною темою, актуальною настільки, що Європейський Союз 21 січня 2010 року офіційно відкрив Європейський рік боротьби з бідністю й соціальною ізольованістю. Тобто, бідність як глобальне соціальне явище існує в усіх країнах світу і не є винятком для України. Одним із основних напрямів Програми є відновлення та стимулювання економічного зростання. Основними завданнями у цьому напрямі будуть: запровадження нових механізмів відновлення виробництва; стимулювання економічного зростання та соціального прогресу; створення умов для забезпечення стабільного розвитку галузей промисловості. Ці аспекти мають особливе значення для вирішення проблем бідності, адже ефективно впливати на бідність можна тільки на основі економічного зростання. Але й загальний економічний ріст автоматично не приведе до зниження рівня бідності, що підтверджується результатами попередніх років економічного зростання української економіки і невідповідної цьому зростанню динаміки основних показників бідності. Як показує досвід інших країн, нікому не вдається вирішити проблему бідності без адекватних заходів і реформ в області відносин розподілу, без обґрунтованої політики у соціально-трудовій сфері. Упродовж останніх років в Україні були розроблені та впроваджені певні заходи щодо подолання та попередження бідності населення. Про це свідчить ціла низка нормативно-правових документів, прийнятих ВРУ та Урядом України. Так, довгострокова (до 2010 року) Стратегія подолання бідності (затверджена Указом Президента України від 15.08.2001 р. № 637) визначає основні напрямки політики боротьби з бідністю шляхом: – створення економічно-правових умов для збільшення доходів населення; – підвищення економічної активності працюючих громадян; – підвищення ефективності соціальної підтримки шляхом реформування системи соціального захисту. Аналіз даних оцінки бідності населення в Україні, який був проведений Радою національної безпеки і оборони України щодо стану виконання Стратегії подолання бідності та подальших заходів боротьби із бідністю на період з 2001 по 2009 рр. свідчать про те, що ціла низка питань відносно подолання бідності залишаються невирішеними. Слід зазначити, що кількісні показники моніторингу бідності доводять про те, що Україна належить до країн зі стабільно високим рівнем бідності. Так, за станом на 2008 р. рівень бідності в Україні складав 27,0 %, що на 11,0 % вище, ніж у країнах ЄС (10.0-16.0 %). Показник глибини бідності за 2008 р. зріс на 0,3 % і становив 23,4 %. Питома вага злиденних серед бідного населення у 2008 р. залишилася на рівні попереднього року і становила 50,6 %. На цьому фоні характерним є те, що високі показники бідності в Україні супроводжуються посиленням регіональної неоднорідності цього соціально-економічного явища. 1.Проблеми бідності та рівня життя населення в Україні Періоди економічних потрясінь супроводжуються посиленням диференціації доходу різних груп населення. Диференціація доходів викликає гостру соціальну проблему бідності. Перше означення. Бідність — це неможливість внаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу. Це означає, що бідні верстви населення не можуть відповідно харчуватися, оплачувати житло та комунальні послуги, лікуватися та відпочивати, вчитися самі та забезпечити оплату навчання своїм дітям. Друге означення. Бідність — це неможливість підтримувати мінімальний рівень споживання, що визначається на основі фізіологічних, соціальних та культурно обумовлених нормативів. Різниця в означеннях полягає в такому. Згідно з першим означенням бідними вважаються ті, рівень життя яких є нижчим за певний середній стандарт суспільства, а за другим — ті, рівень життя яких є нижчим за визначений суспільством мінімальний рівень. У документах ООН підкреслюються чотири основних прояви бідності: 1) коротке життя; 2) низька професійно-освітня підготовка; 3) позбавлення економічної бази нормального життя — чистої питної води, медичних послуг, якісного харчування; 4) усунення від суспільного життя. Зміст, критерії та визначення бідності змінюються з розвитком цивілізації і залежать від політичного устрою суспільства. Люди можуть бути бідними за стандартами економічно розвинутих країн і заможними за стандартами країн, що розвиваються. Розрізняють бідність за стандартами цивілізації в цілому (хронологічними) і бідність за стандартами кожної конкретної країни. До першого типу відносять населення "бідних" країн і майже не відносять населення "багатих" країн. А бідність за стандартами кожної конкретної країни існує в усіх державах і суттєво не залежить від загального рівня добробуту населення. До особливостей проблем бідності в Україні можна віднести такі:
1. Бідність не виникла разом із становленням української держави. Вона існувала і в СРСР. Бідність взагалі є неминучою, навіть у дуже багатому суспільстві. За оцінками фахівців Інституту народонаселення і соціальних проблем АН СРСР, у 1990 р. нижче межі малозабезпеченості жило 20-25 % населення країни. На думку міжнародних експертів, в Україні в цей час до бідних можна було віднести близько 11 % населення. Але оскільки бідність є результатом соціальної нерівності, це явище завжди камуфлювалось. Законодавство України вживає термін "малозабезпеченість", показник "бідність", почав вживатись лише наприкінці 2002 року. 2. Збідніння широких верств населення виникло одночасно з появою багатих прошарків, заможність яких пов'язана з неправедними джерелами і яким не притаманне благодійництво. 3. Бідними стали люди, які чесно працювали і працюють у державі, жили за її законами. 4. Існуюче в Україні явище бідності зайнятого населення є наслідком порушень у системі оплати праці та формуванні ринку робочої сили. 2. Види та чинники бідності в Україні Бідність – це поняття широке, воно залежить від глибини прояву та типу, який обумовлює статус людини, яка потерпає від цього явища. Бідність розрізняють за типами: бідність економічно пасивного населення, бідність зайнятого населення, бідність безробітних і пенсіонерів. За видами бідність поділяють на: об'єктивну та суб'єктивну, абсолютну і відносну, тимчасову і застійну. Об'єктивна бідність визначається за прийнятими в країні критеріями доходу та можливістю досягнення матеріальних і духовних благ. Суб'єктивна бідність визначається за самооцінкою: людина тоді є бідною, коли вона сама себе ідентифікує з бідністю. Найсуперечливішим моментом у теорії бідності є поділ її на абсолютну та відносну. Не існує і не може існувати універсальних програм надання соціальної допомоги за єдиним у всьому світі стандартом бідності: ті, хто є бідними у США чи Швейцарії і одержують там державну підтримку, вважатимуться заможними у країнах, що розвиваються. За тривалістю бідність може бути тимчасовою (короткочасною) або застійною (довготривалою). Застійна бідність означає неможливість для родини чи окремої особи самотужки вирішити свої проблеми і подолати матеріальні негаразди та призводить до більш тяжких наслідків. Тимчасова бідність є результатом одномоментного зниження рівня життя. Наприклад, сильний шок від політичних змін, природні катаклізми. Причинами періодичних знижень рівня життя та збідніння можуть бути сезонні коливання в цінах на харчові продукти та послуги. Причинами бідності можна вважати на даний момент наступні чинники: - низький рівень соціальних виплат, що є результатом низьких заробітків, а отже - відрахувань до відповідних бюджетів і фондів; - соціальні допомоги та інші трансферти становлять досить значну частину витрат бюджету, що свідчить про зростання економічного навантаження на працююче населення; - нівелювання ролі заробітної плати як джерела доходів; - активніший ріст інфляції в порівнянні з реальними доходами населення; - перенасичення ринку праці однорідними професіями, відповідно неможливість реалізувати власну робочу силу; - скорочення робочих місць; - в сільському господарстві розорення, розпад більшості підприємств; - невідповідність ціни і вартості робочої сили працівників. 2.1. Динаміка показників бідності в Україні Не підлягає сумніву той факт, що пріоритетним завданням соціальної політики України, як і будь-якої демократичної країни, є підвищення рівня добробуту їх громадян, а подолання бідності виступає одним із складових завдань досягнення поставленої мети. Посилення виробничо-економічної диференціації регіонів України, зростаюча диспропорція рівня життя населення міських та сільських поселень, депопуляція населення, зниження рівня та якості освіти і кваліфікації, високий рівень захворюваності тощо – все це є наслідком неухильного негативного впливу бідності на всі сфери життєдіяльності суспільства, що вже на сьогодні спричинює зростання соціальної напруги у суспільстві, стримує та дестабілізує соціально-економічний розвиток країни. Саме тому подолання бідності в Україні розглядається як основа досягнення усіх стратегічних цілей сталого позитивного розвитку держави. Економічне зростання і покращення умов життя населення – це два основних органічно поєднаних процеси. Упродовж останніх років в Україні були розроблені та впроваджені певні заходи щодо подолання та попередження бідності населення. Про це свідчить ціла низка нормативно-правових документів, прийнятих ВРУ та Урядом України. Разом з тим, аналіз даних оцінки бідності населення в Україні, який був проведений Радою національної безпеки і оборони України щодо стану виконання Стратегії подолання бідності на період з 2001 по 2009 рр., затвердженої Указом Президента України від 15.08.2001 р. № 637, та подальші заходи боротьби із бідністю свідчать про те, що ціла низка питань відносно подолання бідності залишаються невирішеними. Слід зазначити, що кількісні показники моніторингу бідності (Рис. 1) свідчать про те, що Україна належить до країн зі стабільно високим рівнем бідності.
Рис. 1 Динаміка показників бідності населення України за 2001 – 2008 рр. Так, за станом на 2008 р. рівень бідності в Україні складав 27,0 %, що на 11,0 % вище, ніж у країнах ЄС (10.0-16.0 %). Показник глибини бідності за 2008 р. зріс на 0,3 % і становив 23,4 %. Питома вага злиденних серед бідного населення у 2008 р. залишилася на рівні попереднього року і становила 50,6 %. На цьому фоні характерним є те, що високі показники бідності в Україні супроводжуються посиленням регіональної неоднорідності цього соціально-економічного явища. Територіальна диференціація бідності є результатом, у першу чергу, диспропорції економічного розвитку регіонів України. Так історично склалося, що в Україні Схід і Південь – індустріальні, з високою концентрацією робітників, тоді як на Півночі та Заході фактично відсутні підприємства-гіганти, а промисловість розпорошена. Ці ж регіони відзначаються й особливою соціально-поселенською структурою, Схід – це своєрідний масив міст і робітничих селищ, а Західний регіон характерний тим, що більшість населення проживає в сільській місцевості чи невеликих містечках . Різні стартові можливості регіонів країни щодо підвищення рівня матеріального добробуту населення обтяжуються посиленням регіональних диспропорцій у соціальному розвитку окремих територій, що неминуче позначатиметься на масштабах регіональної бідності і може призвести до загострення ситуації в майбутньому [2, с. 415]. За даними Міністерства праці та соціальної політики України за станом на 2008 р. серед регіонів України рівень бідності був найвищим у Волинській та Кіровоградській областях і становив 47,3 та 47,1 %, відповідно, крім того у Рівненській та Одеській областях рівні бідності були теж набагато вищими за загальноукраїнський і складали 39,3 та 38,5 %, тоді як у Миколаївській та Київській областях цей показник сягав 19,0 та 19,8 %, відповідно. Проблема бідності населення в Україні набуває ще більшого звучання в умовах фінансово-економічної кризи, яка суттєво вплинула на соціально-економічний стан України. Світовий досвід свідчить про те, що у часи економічних та політичних криз проблема бідності надзвичайно загострюється та часто-густо здатна досягти масштабів соціальної катастрофи [5, с. 14]. Економічні негаразди неминуче призводять до зниження розміру заробітної плати, зростання заборгованостей із її виплати, зростання утриманців за рахунок звільнених та безробітних тощо, що веде внаслідок цього до зниження рівня доходів населення та зростання частки бідних. Усе вище зазначене свідчить про актуальність та гостроту проблеми бідності, офіційним визнанням чого слугує Указ Президента України "Про невідкладні заходи з подолання бідності" за № 274/2010 від 26.02.2010 р. Універсальність бідності (тобто її існування за різних часів та в різних за рівнем розвитку суспільствах), різноманітність складових утворення, масштабність впливу на різні аспекти життєдіяльності – усе це зумовлює міждисциплінарний характер її дослідження науковцями. Значний внесок у дослідження проблеми бідності населення України зробили Григорович С., Колот А., Лібанова Е., Мандибура В., Мігранова Л., Новіков В., Соколик М., Харченко В., Хомра О., Хупергарднер Т., Черенько Л. та інші. Окремо слід відмітити у цьому напрямі вагомість досліджень, проведених на базі Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України. У роботах вітчизняних учених розглядається широке коло питань, що стосуються визначення бідності, методики вимірювання й оцінки її рівня, аналізу факторів і територіальної диференціації масштабів бідності в країні, розробки програми боротьби з бідністю, дослідження ризиків бідності в домогосподарствах України в залежності від їх структури, виділення груп домогосподарств з найвищими ризиками бідності тощо. Разом з тим, аналіз зарубіжного досвіду вивчення та подолання бідності свідчить про те, що дослідження проблеми бідності населення в Україні є не достатнім. Дослідження проблеми бідності в інших країнах колишнього СРСР має дещо інші акценти та є більш глибоким. Так, наприклад, у Республіці Білорусь чимало уваги приділяється багатоаспектності впливу бідності на різні сфери життя суспільства, проводиться аналіз ефективності діючої системи соціальної підтримки найбільш вразливих категорій населення за критерієм бідності; проводиться активна робота щодо пошуку ефективних заходів реформування системи охорони здоров'я, освіти та соціального захисту населення як шляхів подолання бідності; проводиться оцінка стану співробітництва державних та громадських структур у сфері подолання бідності; акцентується увага на необхідності та практичній значимості регіоналізації проблеми бідності; проводяться розробки науково обґрунтованих підходів до формування інструментарію прогнозування бідності у регіональному розрізі тощо. У Казахстані проблема бідності також знаходить підвищену зацікавленість серед науковців та представників влади. Так, в рамках діяльності Програми розвитку ООН у Казахстані у 2004 р. групою міжнародних та національних експертів, спільно із представниками державних органів управління було проведено комплексне дослідження: "Бедность в Казахстане: причины и пути преодоления". Актуальними питаннями цього дослідження були: оцінка бідності населення, структура та чинники поширення бідності, особливості міської та сільської бідності Казахстану тощо. Зазначимо, що одним із напрямів роботи ДУ НДІ соціально-трудових відносин протягом останніх років є вивчення проблем бідності населення . Дослідження Інституту за цим напрямком включали та включають вивчення та аналіз проблем бідності у вугільних регіонах, де відбувалися шахтоліквідаційні роботи; розробку механізму контролю за реалізацією Стратегії подолання бідності на регіональному рівні (на прикладі Луганської області); розробку методичних підходів щодо оцінки рівня та якості життя працездатного населення в умовах економічного зростання та підвищення його доходів; особливості формування державної політики становлення середнього класу в Україні; аналіз тіньової економіки в Україні, зокрема тіньових доходів та їх частки у загальному обсязі тіньових систем; оцінці реальних доходів населення за регіонами та видами економічної діяльності України тощо. У теперішній час проводиться робота над вивченням та оцінкою бідності працюючого населення в регіонально-галузевому розрізі, що є вкрай актуальним та, як уже зазначалося, маловивченим аспектом бідності населення України. 3.Методи вирішення даної проблеми Зважаючи на досвід зарубіжних країн можна виділити різні методи вирішення заданої проблеми, але головне - необхідно дати людині можливість реалізуватися, тобто надати робоче місце та платити гідну заробітну плату. Для України питання гідної заробітної плати є дуже актуальним. Хоча формальні індикатори добробуту населення свідчать про позитивну динаміку, поліпшення матеріального стану населення, є сумніви щодо достовірності таких показників. Реальні доходи населення, які нібито збільшуються щороку перевантажуються інфляцією, що перевищує очікуваний рівень. По Україні за колективними договорами для більш ніж 50 відсотків працюючих встановлено мінімальний оклад або мінімальну заробітну плату, відповідно до законодавчо встановленого прожиткового мінімуму. В умовах економічного зростання в період 2000-2006 рр. встановлений державою рівень мінімальної заробітної плати жодного разу не перевищив межі бідності та дорівнював лише 0,4-0,6 прожиткового мінімуму (таблиця 1). А за даними Світового банку відношення мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму у Великобританії становить 6,4:1, Литві, Естонії, Польщі – 1,5:1. Гідна середня заробітна плата за європейськими стандартами має становити не менше 5 – 6 прожиткових мінімумів (5-6:1). В Україні на 2006 рік це співвідношення дорівнювало лише 1,5:1. Таблиця 1 Динаміка показників бідності Динаміка показників бідності Динаміка показників бідності Динаміка показників бідності Рік Межа бідності, грн Рівень бідності, % Глибина бідності, %
1999 126 27,8 23,3
2000 156 26.4 23.8
2001 175 27,2 25,0
2002 192 27,2 23.9
2003 220 26,6 22.9
2004 262 28,1 25,5
2005 287 27,6 23,2
2006 259 28,1 25,5
«Споживчий кошик» для визначення вартісної величини прожиткового мінімуму залишається майже незмінним з часів радянського союзу. Але якщо в радянській системі значна частина послуг забезпечувалась державою безплатно, у тому числі через розгалужену систему соціальної сфери на підприємствах і так звані суспільні фонди споживання, то в нинішній ринковій системі за все треба платити. «Споживчий кошик» необхідно переглянути та доповнити витратами на сплату Прибуткового податку, освіти, утримання дітей у дошкільних закладах тощо. Економічне зростання України та розвиток людини як особистості неможливі без підвищення рівня та якості життя населення. А коли ці умови відсутні держава втрачає і високоосвіченого спеціаліста, і споживача, і людину в цілому. Держава за допомогою певних альтернатив повинна як найшвидше вирішити проблему бідності та побудувати міцну державу з здоровою та забезпеченою нацією. До реальних шляхів вирішення проблеми можемо віднести наступні: - врегулювання питання міри праці, тобто нормування й оцінки праці; - розробити тарифні сітки, схеми посадових окладів за новою технологією; - законодавче закріплення прав та визначення Єдиної методики нормування праці; - приведення соціальних стандартів України у відповідність до вимог Європейської спільноти; - перегляд і прийняття нового Кодексу законів про працю, який урахував би світові тенденції щодо соціального захисту працюючих, зайнятості, робочого часу, оплати праці; - запровадження зростання доходів та якості життя населення, подолання бідності шляхом запровадження інновацій; - впровадження активних економічних реформ, які підвищили б якість життя населення. Перелічені чинники бідності та шляхи подолання проблеми не є кінцевими, наведені показники це лише невеликий приклад, а проблема має глобальний характер. Як висновок, подолання бідності в Україні є не лише пріоритетним напрямком державної політики, а й завданням кожної людини. Ми живемо в ринкових умовах, будуючи соціально-орієнтовану країну, що передбачає перед усім створення передумов для саморозвитку і самореалізацію кожного і лише потім – підтримку і захист тих осіб, які з об’єктивних причин не можуть використати власний людський капітал. Висновки Проблема бідності в Україні набуває ще більшого звучання в умовах фінансово-економічної кризи, яка суттєво вплинула на соціально-економічний стан України. Світовий досвід свідчить про те, що у часи економічних та політичних криз проблема бідності надзвичайно загострюється та часто-густо здатна досягти масштабів соціальної катастрофи. Економічні негаразди неминуче призводять до зниження розміру заробітної плати, зростання заборгованостей із її виплати, зростання утриманців за рахунок звільнених та безробітних тощо, що веде внаслідок цього до зниження рівня доходів населення та зростання частки бідних. Усе що зазначене в рефераті свідчить про актуальність та гостроту проблеми бідності, офіційним визнанням чого слугує Указ Президента України "Про невідкладні заходи з подолання бідності" за № 274/2010 від 26.02.2010 р. На виконання Плану організації реалізації цього Указу розроблено проект Закону України «Про затвердження Загальнодержавної програми подолання та запобігання бідності в Україні на 2010–2015 роки» (далі – Програма). Метою Програми є створення системи дій, спрямованих на зниження рівня бідності, подолання хронічної бідності, бідності серед працюючих та сімей з дітьми, особливо багатодітних сімей. Від тактики виживання необхідно переходити до стратегії розвитку, від боротьби з бідністю – до зростання середнього класу. Головний спосіб боротьби з бідністю – це підвищення рівня життя, це надання громадянам можливості гідно працювати, підвищувати свій рівень добробуту.
Список використаної літератури Рівень життя населення України. / НАН України Ін-т демографії та соц. дослідж. Держ. ком статистики України за ред. Л. М. Черенько. – К.: ТОВ "Видавництво" "Консультант", 2006 – 428 с.: іл. – Бібліогр.: с. 417 – 426. Мельник І. Демографічні фактори бідності / І. Мельник. // Часопис соціально-економічної географії. – 2008. – Вип. 4 (1). – С. 147 – 152. Лібанова Е.М. Соціальні проблеми і соціальні важелі конкурентоспроможності української економіки. // Демографія та соціальна економіка. – 2008. – № 2. – С. 5 – 19. Мельник І. Г., Гаєвська Н.С. Фактори поширення бідності працюючого населення: регіональний аспект / (Подано до друку). Демографічні чинники бідності (колективна монографія) / За ред. Е.М. Лібанової. – К.: Ін-т демографії та соціальних досліджень НАН України. – 2009. – 184 с. Додаток 1 1.Мельник І. Г., Гаєвська Н.С. Фактори поширення бідності працюючого населення: регіональний аспект / (Подано до друку). Оскільки в основі оцінки матеріального забезпечення людини лежить дохід (основним його джерелом є заробітна плата від заняття суспільно-корисною працею), то умови отримання населенням цього доходу визначають саме економічні фактори: досягнутий рівень економічного розвитку та спеціалізація господарства певної території (регіону), структура форм власності, інвестиційна привабливість території тощо. Як відомо, в Україні спостерігається вкрай суттєва диференціація заробітної плати працівників за видами економічної діяльності, що дає певні підстави стверджувати про наявну галузеву (а звідси – і територіальну) локалізацію бідності працюючого населення. Різні види економічної діяльності мають різні адаптаційні можливості до умов ринкового середовища. Серед них є як самоокупні, зокрема, експортноорієнтовані галузі, так і дотаційні (повністю або частково залежні від надходжень коштів з бюджету країни чи регіонів). Традиційно дотаційними галузями матеріального виробництва в Україні виступають вугільна промисловість, сільське й лісове господарство, легка промисловість (Рис. 2). Саме в цих галузях найчастіше спостерігається заборгованість із виплати заробітної плати, що призводить, в свою чергу, до знецінення останньої. Надзвичайні труднощі входження до ринку "відчувають" бюджетні галузі сфери соціальної політики – освіта, культура і мистецтво, охорона здоров’я, наука (частково) і т. ін. Можливості держави їх підтримувати (утримувати) помітно зменшилися, що особливо відчутно в умовах фінансово-економічної кризи. На сьогодні в цих видах економічної діяльності концентруються найменш оплачувані категорії населення, що, в свою чергу, сприяє формуванню "вогнищ" трудової бідності працюючого населення. Відмінності в господарській спеціалізації регіонів України зумовлюють відповідні міжрегіональні відмінності і в рівнях оплати праці. За даними Держкомстату України в 2008 р. за регіонами амплітуда середньої заробітної плати, нарахованої штатному працівнику, коливалася від 3074 грн. у м. Києві до 1313 грн. у Тернопільській області, тобто становила 2,3 рази. Додаток 2 2.Демографічні чинники бідності (колективна монографія) / За ред. Е.М. Лібанової. – К.: Ін-т демографії та соціальних досліджень НАН України. – 2009. – 184 с. Економічне зростання України та розвиток людини як особистості неможливі без підвищення рівня та якості життя населення. А коли ці умови відсутні держава втрачає і високоосвіченого спеціаліста, і споживача, і людину в цілому. Держава за допомогою певних альтернатив повинна як найшвидше вирішити проблему бідності та побудувати міцну державу з здоровою та забезпеченою нацією. До реальних шляхів вирішення проблеми можемо віднести наступні: - врегулювання питання міри праці, тобто нормування й оцінки праці; - розробити тарифні сітки, схеми посадових окладів за новою технологією; - законодавче закріплення прав та визначення Єдиної методики нормування праці; - приведення соціальних стандартів України у відповідність до вимог Європейської спільноти; - перегляд і прийняття нового Кодексу законів про працю, який урахував би світові тенденції щодо соціального захисту працюючих, зайнятості, робочого часу, оплати праці; - запровадження зростання доходів та якості життя населення, подолання бідності шляхом запровадження інновацій; - впровадження активних економічних реформ, які підвищили б якість життя населення. Перелічені чинники бідності та шляхи подолання проблеми не є кінцевими, наведені показники це лише невеликий приклад, а проблема має глобальний характер. Як висновок, подолання бідності в Україні є не лише пріоритетним напрямком державної політики, а й завданням кожної людини. Ми живемо в ринкових умовах, будуючи соціально-орієнтовану країну, що передбачає перед усім створення передумов для саморозвитку і самореалізацію кожного і лише потім – підтримку і захист тих осіб, які з об’єктивних причин не можуть використати власний людський капітал.
