Регулювання екологічної безпеки
ЗМІСТ
Оскільки небезпека об’єктивно властива всім процесам, що відбуваються з використанням енергії, речовини та інформації, відповідно виникає протиріччя між соціально-економічними потребами людей, діяльністю, за допомогою якої вони задовольняються, та потребами людей у безпеці. Неузгодженість у системі "потреби - господарська діяльність - безпека" можна усунути завдяки створенню елементів системи безпеки.
Екологічну безпеку, яка є складовою комплексної системи безпеки, визначено як стан захищеності населення та довкілля від різноманітних видів небезпеки природного та техногенного походження.
Виходячи з міжнародної і вітчизняної практики, в роботі сформульовані такі основні принципи забезпечення екологічної безпеки: принцип безумовного примату безпеки; принцип прийнятного ризику; принцип мінімального ризику (небезпеки); принцип послідовного наближення до абсолютної безпеки; принцип неспіврозмірності економічного і соціального ефектів та безумовний пріоритет останнього.
У результаті техногенних аварій та стихійних лих виникають умови, які визначаються як надзвичайна ситуація (НС). В дисертаційному дослідженні НС визначено як практично майже неконтрольовану подію природного чи /і техногенного характеру, яка призводить до значних екологічних та економічних втрат, пов’язаних із руйнуванням природних та створених людиною об’єктів, забруднення навколишнього середовища, загибелі або травмування людей та інших негативних соціальних наслідків.
НС природного чи техногенного характеру порушує соціальну, економічну, інформаційно-управлінську, технологічну упорядкованість суспільства. Наслідком НС є завдані збитки суспільно-господарському комплексу території (виражені у грошовій формі).
Виходячи із такого розуміння НС, у дисертаційній роботі виділено  групу проблемних завдань, які необхідно вирішити, а саме:
- оцінка рівнів ризику настання тих чи інших НС на конкретних територіях чи окремих об’єктах. Мається на увазі, по-перше, подальша розробка заходів щодо зниження ризику до прийнятного рівня, і, по-друге, розробка сценаріїв реагування на НС у випадку їх настання;
- класифікація об’єктів підвищеної небезпеки відповідно до рівнів їх ризику, потужності та оточення за ступенем їх небезпечності;
- класифікація природних явищ згідно із рівнями їх настання, масштабами локалізації в просторі та часі і зоною  розташування за ступенем небезпеки;
- класифікація ситуацій на/та довкола об’єктів підвищеної небезпеки та територіях за рівнем режиму ситуативного реагування (повсякденного, підвищеної готовності, надзвичайної ситуації, надзвичайного стану);
- розробка сценаріїв попереджувальних заходів та дій з ліквідації негативних наслідків відповідно до рівнів ситуативного реагування на об’єктах та територіях;
- розробка нормативно-правової бази управління екологічною безпекою;
- розробка економічного механізму запобігання та відшкодування збитків від техногенної та природної небезпеки;
- формування матеріальних, фінансових та людських резервів для ситуативного реагування за сценаріями запобігання та ліквідації НС.
Створення системи забезпечення екологічної безпеки вимагає розробки системи критеріїв і показників оцінки рівня екологічної безпеки. Серед учених дискусія ведеться по декількох напрямах: щодо змісту критеріїв та їх кількості; кількісного виразу критеріїв та їх зв’язку з показниками оцінки екологічної безпеки. Більшість відстоює позицію щодо можливості і необхідності єдиного критерію оцінки екологічної безпеки.
У якості критерію оцінки екологічної безпеки автор пропонує прийняти такий стан параметрів навколишнього середовища, який забезпечує гарантоване запобігання погіршення екологічної ситуації та виникнення небезпек природного чи техногенного походження для здоров’я людини і економіки.
Критерій виражає якісну характеристику явищ і створює умови для пошуку конкретних показників. Кількісна характеристика екологічної безпеки, на думку автора, має знаходити вираження у системі таких груп (блоків) показників:
- оцінки зміни середовища проживання і стану здоров’я населення, до яких можна віднести: розвиток техносфери і масштабів господарської діяльності, що здійснюють антропогенний вплив на середовище; погіршення здоров’я населення; забруднення повітря селитебних територій; забруднення питної води і джерел питного та рекреаційного призначення; забруднення грунтів селитебних територій; потенційна загроза від об’єктів підвищеної небезпеки; радіаційне забруднення;
- оцінки зміни навколишнього природного середовища, до яких можна віднести: забруднення атмосферного повітря та  водних об’єктів, вичерпання водних ресурсів і деградація водних екосистем; забруднення і деградація грунтів; забруднення та вичерпання надр; потенційна загроза від стихійних природних явищ;
- ризику факторів екологічної небезпеки.
Виходячи з цього та з метою впровадження ефективного механізму оцінки аварійної події, що сталася або може статися, обгрунтовано необхідність удосконалення існуючого методичного забезпечення класифікації надзвичайних ситуацій природного та техногенного походження. Віднесення аварійної події до рангу НС та визначення рівня реагування, що відповідає масштабу цієї події, пропонується проводити за допомогою Державного класифікатора надзвичайних ситуацій, який слід розробити на базі існуючого Порядку класифікації з урахуванням практики його застосування.
На підставі узагальнення вітчизняного і зарубіжного досвіду економічного аналізу ризику  визначено наступні  категорії збитків:
- здоров’ю і життю людини;
- флорі та фауні, включаючи оцінку втрат урожаю, лісу, рибного господарства тощо;
- житловим та промисловим забудовам, комунально-побутовому сектору економіки, інфраструктурі тощо;
соціальні збитки, які визначаються змінами соціально-психологічного клімату в суспільстві.
В спеціальній літературі немає єдиного підходу до визначення поняття економічних збитків, які обумовлені наслідками аварій та катастроф. Отже немає і єдиного методологічного підходу до обчислення і урахування окремих складових наслідків, а тому спостерігається певна різниця в їх оцінках.
Огляд існуючих методологічних підходів до обчислення збитків внаслідок аварій (катастроф) чи стихійних лих показав, що визначення витрат на ліквідацію конкретних збитків є необхідним елементом створення відповідної бази даних, класифікації небезпечних видів діяльності промислових об'єктів та визначення критеріїв оцінки наслідків НС. Нами показано, що класифікація небезпечних видів діяльності промислових підприємств за масштабами впливу і можливими наслідками аварій для господарського комплексу і населення повинна базуватися на “Методиці оцінки небезпечних видів діяльності промислових підприємств”. Застосування такої методики дозволить сформувати єдиний підхід, який надасть змогу ранжувати види діяльності промислових підприємств щодо можливості виникнення інцидентів (аварій), які виходять за межі їх нормального (передбаченого відповідними регламентами та іншими експлуатаційними документами) функціонування і призводить до значної шкоди здоров'ю населення і навколишньому середовищу. Методику можна застосовувати як стосовно діючих промислових підприємств з метою оцінки їх потенційної небезпеки для певного регіону і держави в цілому, так і  тих промислових підприємств, що лише проектуються, з метою вибору промислових майданчиків, які відповідають критерію мінімізації потенційної безпеки.
Дія такої Методики повинна розповсюджуватися на промислові підприємства, на яких знаходяться  (виробляються, переробляються або використовуються у виробництві, розміщаються чи складуються постійно або тимчасово, знищуються тощо) одна чи декілька небезпечних речовин і може виникнути незапланований (непередбачений) інцидент (аварія), що відображається зміною індексу небезпечності, за яким підприємство відноситься до певної категорії небезпечності.
Проведення класифікації переслідує перш за все чисто практичні цілі. Вона дозволяє значною мірою формалізувати інформацію про аварію або стихійне лихо, звести всю різноманітність різних проявів до декількох, хоча і достатньо умовних, типових ситуацій.
Для кількісного вираження рівня і динаміки наслідків дії вражаючих факторів пропонується використовувати систему інтегральних (узагальнюючих) показників, яку умовно можна поділити на три групи (прямі, непрямі та сукупні збитки).
Прямі збитки – це втрати усіх видів ресурсів, які пов’язані безпосередньо з аварією чи стихійним лихом. Вони складаються із пошкоджень, а іноді і повного порушення будівель, забудов та споруд, доріг, зупинок виробничого циклу на підприємствах і недоотримання за цей період прибутку, відвернення трудових, матеріальних ресурсів на ремонто-відновлювні роботи, з втрат виготовленої продукції, сировини і напівфабрикатів.
Показники непрямих збитків – це дані щодо погіршення умов економічної діяльності господарських об’єктів та систем життєдіяльності населення в результаті порушення стійкості економічних і технологічних зв’язків, які обумовлюються аварією чи стихійним лихом. Непрямі збитки є наслідком прямих втрат.
Показники сукупних збитків – це дані про дійсне і потенціальне зменшення обсягів господарської діяльності та результатів соціальних програм внаслідок відвернення коштів на цілі, пов’язані з ліквідацією аварії чи наслідків стихійного лиха, відшкодуванням прямих і непрямих збитків. Вони характеризують ті наслідки НС, які нерозривно і взаємно пов’язані з ними,  супроводжують їх і знаходяться  у взаємодії.
Однією з найважливих проблем слід вважати створення науково обгрунтованої методики оцінки збитків від наслідків НС природного і техногенного походження.
Методологічна основа розрахунку величини збитку, на думку автора, повинна базуватися на визначенні пофакторних та пореципієнтих збитків. Пофакторні збитки відображають комплексну економічну оцінку заподіяної шкоди за основними факторами впливу. До них відносяться збитки від забруднення атмосферного повітря (Аф), поверхневих та підземних вод (Вф), поверхні землі та грунтів (Зф).
Пореципієнтні збитки відображають економічну оцінку фактичної шкоди, завданої основним реципієнтам впливу. До них відносяться збитки від: втрат життя та здоров'я населення (Нр),   руйнування та пошкодження основних фондів, знищення майна та продукції (Мр), вилучення або погіршення якості сільськогосподарських угідь (Рс/г),   втрат продуктів та об'єктів лісового господарства (Рл/г),  втрат рибного господарства (Рр/г),   знищення та погіршення якості рекреаційних ресурсів (Ррек), збитки, що заподіяні природно-заповідному фондові (Рпзф).
Для кожного типу НС визначається характерний набір основних пореципієнтних і пофакторних локальних збитків та черговість їх розрахунку. Загальний обсяг збитків від НС визначається як сума основних локальних збитків.
Розрахунок збитків (3) при НС здійснюється за загальною формулою (де Аф... Рпзф - вищенаведені пофакторні та пореципієнті збитки):
         З = [Аф + Вф + Зф] + [Нр + Мр + Рс/г+ Рл/г+ Рр/г+ Ррек+ Рпзф]
Таким чином, оцінка збитків від негативних наслідків НС здійснюється для кожного типу НС відповідно до їх класифікатора.
В цілому вирішення проблем оцінки наслідків НС є надзвичайно важливим для подальшого формування Єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації природного та техногенного походження.
Зростаюча інтенсивність експлуатації природних ресурсів і економічна криза, які пов’язані з підвищенням частки застарілих технологій і устаткування, зниженням рівня модернізації та оновлення основних фондів, збільшують ризик виникнення НС і вимагають удосконалення економічного механізму регулювання екологічної безпеки.
У складі сучасного механізму важливим джерелом фінансування попередження НС чи ліквідації їх наслідків, на думку автора, є цільові бюджетні асигнування, резервний фонд Кабінету Міністрів України, державні запаси матеріально-технічних ресурсів, страхування екологічних ризиків та фонди охорони навколишнього природного середовища.
Стан фінансування із резервного фонду Кабінету Міністрів України (далі – резервний фонд) робіт щодо попередження та ліквідації НС наведено в табл. 2.
Зростання кількості НС природного та техногенного походження зумовлює постійне зростання кількості звернень від центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо надання фінансової допомоги за рахунок резервного фонду.
У зв’язку з скрутним фінансовим становищем в даний час органами виконавчої влади не проводиться належна робота щодо створення регіональних резервних фондів, незадовільно здійснюється страхування об’єктів підвищеної небезпеки, сільськогосподарських посівів, житлових та галузевих фондів тощо. Все це призводить до значного збільшення звернень про надання допомоги за рахунок резервного фонду.
Питома вага коштів, які направлялися на попередження та ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій, у загальному обсязі коштів резервного фонду Кабінету Міністрів України
Однією із найважливіших галузей, яка забезпечує дієву систему захисту майнових прав та інтересів громадян, підприємців, підтримання соціальної стабільності суспільства, національної безпеки держави, а також є важливим фінансовим інструментом регулювання національної економіки та потужним джерелом акумулювання коштів для їх подальшого довготермінового інвестування в усіх економічно розвинутих країнах, є страхова галузь. Вона дозволяє досягти стабільності у відтворювальному процесі, забезпечити економічні можливості для відшкодування збитків, обмежити втрати матеріальних цінностей на макро- та мікрорівні.
Нестача бюджетних асигнувань для здійснення заходів щодо забезпечення екологічної безпеки вимагає розвитку в Україні страхових форм фінансових відносин у сфері попередження та ліквідації наслідків НС, які в даний час тільки започатковуються.
У багатьох країнах страхування здійснюється як в обов’язковому, так і добровільному порядку. За певних умов та  належної правової і економічної ситуації обов’язкове страхування може стати вагомим фактором сталого розвитку та створити умови для здійснення великомасштабної інвестиційної діяльності.
Доцільність обов’язкового страхування спричиняється обставинами, за якими реально постає проблема неможливості страхового захисту інтересів потерпілих іншим шляхом. Впровадження того чи іншого механізму обов’язкового страхування може свідчити про рівень зацікавленості держави в стабільному та надійному захисті суспільства. Для України це надзвичайно важливо.
Аналіз фінансування по розділу державного бюджету “Охорона навколишнього природного середовища та ядерна безпека” (табл. 3) свідчить про щорічне недофінансування природоохоронних заходів відповідно до обсягів коштів, передбачених у державних бюджетах за різні роки.
Починаючи з 1992 року, в Україні створена система державних цільових фондів охорони навколишнього природного середовища на загальнодержавному та місцевому рівнях. З 1998 року вони включені до складу відповідних бюджетів (до цього часу вони були позабюджетними).
Недостатня ефективність існуючої системи екологічних фондів обумовлена рядом причин, головна з яких - розпорошеність їх коштів. Так, при щорічних надходженнях до них від 45 до 60 млн. гривень ці кошти розподілені в 1500 фондах. Окрім цього, спостерігається нецільове їх використання, а також відсутній механізм стимулювання ефективного використання зазначених коштів.