Регулювання екологічної безпеки
Оскільки небезпека об’єктивно властива всім процесам, що відбуваються з використанням енергії, речовини та інформації, відповідно виникає протиріччя між соціально-економічними потребами людей, діяльністю, за допомогою якої вони задовольняються, та потребами людей у безпеці. Неузгодженість у системі "потреби - господарська діяльність - безпека" можна усунути завдяки створенню елементів системи безпеки.
Екологічну безпеку, яка є складовою комплексної системи безпеки, визначено як стан захищеності населення та довкілля від різноманітних видів небезпеки природного та техногенного походження.
Виходячи з міжнародної і вітчизняної практики, в роботі сформульовані такі основні принципи забезпечення екологічної безпеки: принцип безумовного примату безпеки; принцип прийнятного ризику; принцип мінімального ризику (небезпеки); принцип послідовного наближення до абсолютної безпеки; принцип неспіврозмірності економічного і соціального ефектів та безумовний пріоритет останнього.
У результаті техногенних аварій та стихійних лих виникають умови, які визначаються як надзвичайна ситуація (НС). В дисертаційному дослідженні НС визначено як практично майже неконтрольовану подію природного чи /і техногенного характеру, яка призводить до значних екологічних та економічних втрат, пов’язаних із руйнуванням природних та створених людиною об’єктів, забруднення навколишнього середовища, загибелі або травмування людей та інших негативних соціальних наслідків.
НС природного чи техногенного характеру порушує соціальну, економічну, інформаційно-управлінську, технологічну упорядкованість суспільства. Наслідком НС є завдані збитки суспільно-господарському комплексу території (виражені у грошовій формі).
Виходячи із такого розуміння НС, у дисертаційній роботі виділено  групу проблемних завдань, які необхідно вирішити, а саме:
- оцінка рівнів ризику настання тих чи інших НС на конкретних територіях чи окремих об’єктах. Мається на увазі, по-перше, подальша розробка заходів щодо зниження ризику до прийнятного рівня, і, по-друге, розробка сценаріїв реагування на НС у випадку їх настання;
- класифікація об’єктів підвищеної небезпеки відповідно до рівнів їх ризику, потужності та оточення за ступенем їх небезпечності;
- класифікація природних явищ згідно із рівнями їх настання, масштабами локалізації в просторі та часі і зоною  розташування за ступенем небезпеки;
- класифікація ситуацій на/та довкола об’єктів підвищеної небезпеки та територіях за рівнем режиму ситуативного реагування (повсякденного, підвищеної готовності, надзвичайної ситуації, надзвичайного стану);
- розробка сценаріїв попереджувальних заходів та дій з ліквідації негативних наслідків відповідно до рівнів ситуативного реагування на об’єктах та територіях;
- розробка нормативно-правової бази управління екологічною безпекою;
- розробка економічного механізму запобігання та відшкодування збитків від техногенної та природної небезпеки;
- формування матеріальних, фінансових та людських резервів для ситуативного реагування за сценаріями запобігання та ліквідації НС.
Створення системи забезпечення екологічної безпеки вимагає розробки системи критеріїв і показників оцінки рівня екологічної безпеки. Серед учених дискусія ведеться по декількох напрямах: щодо змісту критеріїв та їх кількості; кількісного виразу критеріїв та їх зв’язку з показниками оцінки екологічної безпеки. Більшість відстоює позицію щодо можливості і необхідності єдиного критерію оцінки екологічної безпеки.
У якості критерію оцінки екологічної безпеки автор пропонує прийняти такий стан параметрів навколишнього середовища, який забезпечує гарантоване запобігання погіршення екологічної ситуації та виникнення небезпек природного чи техногенного походження для здоров’я людини і економіки.
Критерій виражає якісну характеристику явищ і створює умови для пошуку конкретних показників. Кількісна характеристика екологічної безпеки, на думку автора, має знаходити вираження у системі таких груп (блоків) показників:
- оцінки зміни середовища проживання і стану здоров’я населення, до яких можна віднести: розвиток техносфери і масштабів господарської діяльності, що здійснюють антропогенний вплив на середовище; погіршення здоров’я населення; забруднення повітря селитебних територій; забруднення питної води і джерел питного та рекреаційного призначення; забруднення грунтів селитебних територій; потенційна загроза від об’єктів підвищеної небезпеки; радіаційне забруднення;
- оцінки зміни навколишнього природного середовища, до яких можна віднести: забруднення атмосферного повітря та  водних об’єктів, вичерпання водних ресурсів і деградація водних екосистем; забруднення і деградація грунтів; забруднення та вичерпання надр; потенційна загроза від стихійних природних явищ;
- ризику факторів екологічної небезпеки.
Виходячи з цього та з метою впровадження ефективного механізму оцінки аварійної події, що сталася або може статися, обгрунтовано необхідність удосконалення існуючого методичного забезпечення класифікації надзвичайних ситуацій природного та техногенного походження. Віднесення аварійної події до рангу НС та визначення рівня реагування, що відповідає масштабу цієї події, пропонується проводити за допомогою Державного класифікатора надзвичайних ситуацій, який слід розробити на базі існуючого Порядку класифікації з урахуванням практики його застосування.
На підставі узагальнення вітчизняного і зарубіжного досвіду економічного аналізу ризику  визначено наступні  категорії збитків:
- здоров’ю і життю людини;
- флорі та фауні, включаючи оцінку втрат урожаю, лісу, рибного господарства тощо;
- житловим та промисловим забудовам, комунально-побутовому сектору економіки, інфраструктурі тощо;
соціальні збитки, які визначаються змінами соціально-психологічного клімату в суспільстві.
В спеціальній літературі немає єдиного підходу до визначення поняття економічних збитків, які обумовлені наслідками аварій та катастроф. Отже немає і єдиного методологічного підходу до обчислення і урахування окремих складових наслідків, а тому спостерігається певна різниця в їх оцінках.
Огляд існуючих методологічних підходів до обчислення збитків внаслідок аварій (катастроф) чи стихійних лих показав, що визначення витрат на ліквідацію конкретних збитків є необхідним елементом створення відповідної бази даних, класифікації небезпечних видів діяльності промислових об'єктів та визначення критеріїв оцінки наслідків НС. Нами показано, що класифікація небезпечних видів діяльності промислових підприємств за масштабами впливу і можливими наслідками аварій для господарського комплексу і населення повинна базуватися на “Методиці оцінки небезпечних видів діяльності промислових підприємств”. Застосування такої методики дозволить сформувати єдиний підхід, який надасть змогу ранжувати види діяльності промислових підприємств щодо можливості виникнення інцидентів (аварій), які виходять за межі їх нормального (передбаченого відповідними регламентами та іншими експлуатаційними документами) функціонування і призводить до значної шкоди здоров'ю населення і навколишньому середовищу. Методику можна застосовувати як стосовно діючих промислових підприємств з метою оцінки їх потенційної небезпеки для певного регіону і держави в цілому, так і  тих промислових підприємств, що лише проектуються, з метою вибору промислових майданчиків, які відповідають критерію мінімізації потенційної безпеки.
Дія такої Методики повинна розповсюджуватися на промислові підприємства, на яких знаходяться  (виробляються, переробляються або використовуються у виробництві, розміщаються чи складуються постійно або тимчасово, знищуються тощо) одна чи декілька небезпечних речовин і може виникнути незапланований (непередбачений) інцидент (аварія), що відображається зміною індексу небезпечності, за яким підприємство відноситься до певної категорії небезпечності.
Проведення класифікації переслідує перш за все чисто практичні цілі. Вона дозволяє значною мірою формалізувати інформацію про аварію або стихійне лихо, звести всю різноманітність різних проявів до декількох, хоча і достатньо умовних, типових ситуацій.
Для кількісного вираження рівня і динаміки наслідків дії вражаючих факторів пропонується використовувати систему інтегральних (узагальнюючих) показників, яку умовно можна поділити на три групи (прямі, непрямі та сукупні збитки).
Прямі збитки – це втрати усіх видів ресурсів, які пов’язані безпосередньо з аварією чи стихійним лихом. Вони складаються із пошкоджень, а іноді і повного порушення будівель, забудов та споруд, доріг, зупинок виробничого циклу на підприємствах і недоотримання за цей період прибутку, відвернення трудових, матеріальних ресурсів на ремонто-відновлювні роботи, з втрат виготовленої продукції, сировини і напівфабрикатів.
Показники непрямих збитків – це дані щодо погіршення умов економічної діяльності господарських об’єктів та систем життєдіяльності населення в результаті порушення стійкості економічних і технологічних зв’язків, які обумовлюються аварією чи стихійним лихом. Непрямі збитки є наслідком прямих втрат.
Показники сукупних збитків – це дані про дійсне і потенціальне зменшення обсягів господарської діяльності та результатів соціальних програм внаслідок відвернення коштів на цілі, пов’язані з ліквідацією аварії чи наслідків стихійного лиха, відшкодуванням прямих і непрямих збитків. Вони характеризують ті наслідки НС, які нерозривно і взаємно пов’язані з ними,  супроводжують їх і знаходяться  у взаємодії.
Однією з найважливих проблем слід вважати створення науково обгрунтованої методики оцінки збитків від наслідків НС природного і техногенного походження.
Методологічна основа розрахунку величини збитку, на думку автора, повинна базуватися на визначенні пофакторних та пореципієнтих збитків. Пофакторні збитки відображають комплексну економічну оцінку заподіяної шкоди за основними факторами впливу. До них відносяться збитки від забруднення атмосферного повітря (Аф), поверхневих та підземних вод (Вф), поверхні землі та грунтів (Зф).
Пореципієнтні збитки відображають економічну оцінку фактичної шкоди, завданої основним реципієнтам впливу. До них відносяться збитки від: втрат життя та здоров'я населення (Нр),   руйнування та пошкодження основних фондів, знищення майна та продукції (Мр), вилучення або погіршення якості сільськогосподарських угідь (Рс/г),   втрат продуктів та об'єктів лісового господарства (Рл/г),  втрат рибного господарства (Рр/г),   знищення та погіршення якості рекреаційних ресурсів (Ррек), збитки, що заподіяні природно-заповідному фондові (Рпзф).
Для кожного типу НС визначається характерний набір основних пореципієнтних і пофакторних локальних збитків та черговість їх розрахунку. Загальний обсяг збитків від НС визначається як сума основних локальних збитків.
Розрахунок збитків (3) при НС здійснюється за загальною формулою (де Аф... Рпзф - вищенаведені пофакторні та пореципієнті збитки):
         З = [Аф + Вф + Зф] + [Нр + Мр + Рс/г+ Рл/г+ Рр/г+ Ррек+ Рпзф]
Таким чином, оцінка збитків від негативних наслідків НС здійснюється для кожного типу НС відповідно до їх класифікатора.
В цілому вирішення проблем оцінки наслідків НС є надзвичайно важливим для подальшого формування Єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації природного та техногенного походження.
Зростаюча інтенсивність експлуатації природних ресурсів і економічна криза, які пов’язані з підвищенням частки застарілих технологій і устаткування, зниженням рівня модернізації та оновлення основних фондів, збільшують ризик виникнення НС і вимагають удосконалення економічного механізму регулювання екологічної безпеки.
У складі сучасного механізму важливим джерелом фінансування попередження НС чи ліквідації їх наслідків, на думку автора, є цільові бюджетні асигнування, резервний фонд Кабінету Міністрів України, державні запаси матеріально-технічних ресурсів, страхування екологічних ризиків та фонди охорони навколишнього природного середовища.
Стан фінансування із резервного фонду Кабінету Міністрів України (далі – резервний фонд) робіт щодо попередження та ліквідації НС наведено в табл. 2.
Зростання кількості НС природного та техногенного походження зумовлює постійне зростання кількості звернень від центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо надання фінансової допомоги за рахунок резервного фонду.
У зв’язку з скрутним фінансовим становищем в даний час органами виконавчої влади не проводиться належна робота щодо створення регіональних резервних фондів, незадовільно здійснюється страхування об’єктів підвищеної небезпеки, сільськогосподарських посівів, житлових та галузевих фондів тощо. Все це призводить до значного збільшення звернень про надання допомоги за рахунок резервного фонду.
Питома вага коштів, які направлялися на попередження та ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій, у загальному обсязі коштів резервного фонду Кабінету Міністрів України
Однією із найважливіших галузей, яка забезпечує дієву систему захисту майнових прав та інтересів громадян, підприємців, підтримання соціальної стабільності суспільства, національної безпеки держави, а також є важливим фінансовим інструментом регулювання національної економіки та потужним джерелом акумулювання коштів для їх подальшого довготермінового інвестування в усіх економічно розвинутих країнах, є страхова галузь. Вона дозволяє досягти стабільності у відтворювальному процесі, забезпечити економічні можливості для відшкодування збитків, обмежити втрати матеріальних цінностей на макро- та мікрорівні.
Нестача бюджетних асигнувань для здійснення заходів щодо забезпечення екологічної безпеки вимагає розвитку в Україні страхових форм фінансових відносин у сфері попередження та ліквідації наслідків НС, які в даний час тільки започатковуються.
У багатьох країнах страхування здійснюється як в обов’язковому, так і добровільному порядку. За певних умов та  належної правової і економічної ситуації обов’язкове страхування може стати вагомим фактором сталого розвитку та створити умови для здійснення великомасштабної інвестиційної діяльності.
Доцільність обов’язкового страхування спричиняється обставинами, за якими реально постає проблема неможливості страхового захисту інтересів потерпілих іншим шляхом. Впровадження того чи іншого механізму обов’язкового страхування може свідчити про рівень зацікавленості держави в стабільному та надійному захисті суспільства. Для України це надзвичайно важливо.
Аналіз фінансування по розділу державного бюджету “Охорона навколишнього природного середовища та ядерна безпека” (табл. 3) свідчить про щорічне недофінансування природоохоронних заходів відповідно до обсягів коштів, передбачених у державних бюджетах за різні роки.
Починаючи з 1992 року, в Україні створена система державних цільових фондів охорони навколишнього природного середовища на загальнодержавному та місцевому рівнях. З 1998 року вони включені до складу відповідних бюджетів (до цього часу вони були позабюджетними).
Недостатня ефективність існуючої системи екологічних фондів обумовлена рядом причин, головна з яких - розпорошеність їх коштів. Так, при щорічних надходженнях до них від 45 до 60 млн. гривень ці кошти розподілені в 1500 фондах. Окрім цього, спостерігається нецільове їх використання, а також відсутній механізм стимулювання ефективного використання зазначених коштів.
ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА – ОСНОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ
Традиційно екологію асоціюють лише з проблемами довкілля. Насправді, екологічна проблематика є не стільки боротьбою з наслідками, скільки забезпеченням нормальних умов для життя людини. Екологічна складова національної безпеки як комплексна проблема стосується в першу чергу економіки країни та її соціальної сфери. Конкурентоспроможність країни залежить від екологічного фактору – адже будь-яка техногенна катастрофа перекреслює попередні здобутки та унеможливлює повноцінний розвиток на майбутнє. В свою чергу виснажені ресурси та їх нераціональне використання роблять країну залежною від зовнішніх сил, що призводить до втрати національного суверенітету. Відповідно, від здоров’я нації та раціональної системи господарювання залежить перспектива країни.
На сьогодні позитивний імідж країни потребує ефективної природоохоронної політики, адже відношення людини до природи – це не просто показник цивілізованості, а ще й турбота окремої нації про нашу планету. На зламі століть внесок людини до природоохоронної сфери повинен збільшитися до такої міри, щоб забезпечити наступним поколінням нормальні умови для існування. Незважаючи на науково-технічній прогрес та його беззаперечні здобутки, людство знаходиться на межі катастрофи. Тому безпека набуває нових вимірів – військова обороноздатність та потужність армії перестали бути чинниками, які захищають людину від загроз.
Протягом тривалого часу національна безпека тлумачилася як достатня захищеність від можливості зовнішнього, силового втручання однієї держави у справи іншої. У сучасних умовах сформувалися нетрадиційні чинники, які суттєво впливають на стан національної безпеки і яким дуже важко протидіяти, насамперед – це інтенсивне забруднення навколишнього середовища та порушення рівноваги в екосистемах. Наприклад, впродовж минулого століття температура на планеті підвищилася на 0,6 градусів за Цельсієм, що є наслідком так званого "парникового ефекту". Його головна причина – викиди в атмосферу двоокису вуглецю внаслідок спалювання твердого палива. Поряд з цим повітря забруднюють ще кілька десятків інших токсичних сполук та газів. Кліматичні зміни, пов'язані з глобальним потеплінням, "озоновою діркою", кислотними дощами загрожують погіршенням погодних умов, сприятливих для сільського господарства. В свою чергу, ядерні випробування призвели до появи радіоактивної плівки над планетою. Радіація накопичується у ґрунті, воді, рослинах, живих організмах, призводячи до незворотніх змін. Декілька десятиліть існують ядерні "кладовища", куди скидають надзвичайно радіоактивні відходи – радіоактивність ґрунту в таких районах у п'ятнадцять разів вища, ніж у Хіросимі. На дні океанів лежать, неначе бомби уповільненої дії, затоплені ракети з отруйними речовинами, уламки ядерних реакторів. На кожному кроці ми можемо побачити свідчення людської недбалості та недалекоглядності.
Екологічна небезпека має безпосереднє відношення й до здоров’я людини, що має свій прояв не лише в окремих забруднених регіонах, але й у глобальних масштабах. Частота захворювань і голоду, породжуваних головним чином екологічними факторами, зростає. Так, збільшення кількості онкологічних та алергічних захворювань тісно пов'язане з погіршенням якості навколишнього середовища. Найродючіші українські чорноземи (понад 70% території) забруднені пестицидами й нітратами. Середня концентрація забруднення на один квадратний кілометр у 6,4 разів більша, ніж у США і у 3,2 рази більша, ніж у країнах ЄС (які мають співмірну густоту населення).
Антропогенне навантаження на навколишнє середовище в Україні продовжує зростати, про це свідчать конкретні показники:
– Так, обсяги викидів шкідливих речовин у атмосферу складають нині близько 10 тонн на 1 км2, або понад 130 кг у розрахунку на одну особу. Це у кілька разів більше, ніж у розвинених країнах світу;
– Україна має найвищий в Європі рівень розораності сільськогосподарських угідь, споживання водних ресурсів, вирубки лісів;
– Витрати свіжої води на одиницю виробленої продукції в Україні перевищують аналогічні показники Франції – у 2,5 рази, ФРН – у 4,3 рази, Великобританії і Швеції – у 4,2 рази;
– Накопичено понад 35 млрд. тонн відходів. Площа земель, яку вони займають, становить 130 тис. га. Як вторинна сировина у вітчизняній промисловості використовується лише 8% загального обсягу відходів;
– Інтенсивною ерозією уражено 18% території України. Понад 54,6 тис. кв. кілометрів території України забруднено радіацією. Територія зони відчуження сьогодні становить понад 2546 кв. кілометрів.
Таким чином, звичка жити одним днем та нещадно експлуатувати природні ресурси поставила Україну на межу прірви. Споживацьке ставлення до природи – це загроза національній безпеці, тому екологія повинна нарешті стати пріоритетом в державній політиці. Лише в такому випадку людина та її інтереси будуть захищені.
Загальна інформація
Включає охорону атмосферного повітря, вод суші та вод Світового океану, земель, флори і фауни, геологічного середовища.
Мета О.н.с. – протидія негативним змінам у навколишньому середовищі, які мали місце в минулому, відбуваються зараз або можуть бути.
Актуальність О.н.с., що перетворилася в глобальну проблему, пов’язана г.ч. зі зростаючим антропогенним впливом. Це зумовлено демографічним вибухом, урбанізацією, що прискорюється, і розвитком гірн. розробок і комунікацій, забрудненням навколишнього середовища відходами, надмірним навантаженням на орні землі, пасовища, ліси, водойми. У результаті гірничо-техн. діяльності в світі порушено не менше 15 – 20 млн га земель, з них 59% площі використано під різні гірничі виробки, 38% – під відвали пустої породи або відходів збагачення, 3% – місця осідання, провалів і ін. порушень поверхні, пов’язаних з підземними розробками. Інколи порушення правил ведення гірничих робіт чи масштабна аварія призводить до катастрофічних незворотних наслідків.
Обґрунтовуючі матеріали
Так, калійний рудник № 2 у Стебнику (Львівська обл.) внаслідок прориву підзем-них вод затоплено розсолом, на місці калійної шахти утворилося озеро (див. світлину), а з 2007 р. розчинятимуться цілики, що утримують гірський масив від обваленн.Зозуля, “Дзеркало тижня” № 35(614), 16.09.2006).
Об’єм відвалів порід і виробничих відходів, що утворилися від спільної діяльності гірничих підприємств світу, складає понад 2000 км3.
Для отримання мінеральної сировини і палива людство вимушене використовувати дедалі глибші шари земної кори (золоторудні шахти ПАР, напр., досягли позначок 3 – 4 км нижче земної поверхні; амплітуда висот між дном найглибших кар’єрів і поверхнею найвищих відвалів перевищує 1100 м). Гірничодобувні роботи супроводжуються штучним водозниженням. Тільки при видобутку вугілля з шахт і розрізів відкачується бл. 15 км3 води на рік. Скидання стічних вод, що відкачуються, веде до забруднення поверхневих водних об’єктів різними солями, нафтопродуктами і важкими металами. Зсуви гірських порід на територіях, що підробляються, осідання поверхні, розсіювання породи з відвалів негативно впливають на стан земельних ресурсів. Значні надходження забруднюючих речовин відбуваються в зонах комунікацій і трансп. вузлів (90 т пилу на 1 км залізн. полотна на рік).
При експлуатації нафтопроводів та продуктопроводів найбільшої шкь аварійні витоки нафти, суспензій тощо.
Охорона атмосфери
Одна з найгостріших екологіч. проблем, зумовлених посиленням техногенного впливу на природне середовище, пов’язана зі станом а т м о с ф е р н о г о повітря. Вона включає ряд аспектів. По-перше, охорона озонового шару, необхідна у зв’язку із зростанням забруднення атмосфери фреонами, оксидами азоту і ін. До середини ХХІ ст. це може призвести, за оцінками, до зниження вмісту стратосферного озону на 15%. По-друге, зростання концентрації СО2, що відбувається в осн. за рахунок згоряння викопного палива, зменшення площ лісів, виснаження гумусового шару і деградації ґрунтів. До середини ХХІ ст. очікується подвоєння концентрації газу, що мала місце перед початком НТР.
У результаті “парникового ефекту” до 30-х рр. ХХІ ст. середня т-ра приземного шару повітря може підвищитися на 3±1,5 °С, причому макс. потепління станеться в приполярних зонах, мінімальне – біля екватора. Очікується збільшення швидкості танення льодовиків і підняття рівня океану з темпом понад 0,5 см/рік. По-третє, кислотні осади стали істотними компонентами атмосфери. Вони випадають в країнах Європи, Півн. Америці, а також в р-нах найбільших аґломерацій Азії і Латинської Америки. Гол. причина кислотних осадів – надходження сполук сірки і азоту в атмосферу при спаленні викопного палива в стаціонарних установках і двигунах транспорту. Кислотні осади завдають шкоди будівлям, пам’ятникам і метал. конструкці-ям, викликають дигресію і загибель лісів, знижують урожай багатьох сільськогосподарських культур, погіршують родючість ґрунтів, що мають кислу реакцію, і стан водних екосистем.

Охорона водних ресурсів
Проблема виснаження в о д н и х р е с у р с і в викликана зростанням споживання води промисловістю, сільським і ко-мунальним господарствам, з одного боку, і забрудненням водних джерел – з іншого. Щорічно людством використовується в сер. до 6000 км3 води, з них в сільському госп. бл. 3400, промисловості 2200, на комунально-побутові потреби 400 км3. За-бруднення багатьох водних об’єктів суші (особливо в країнах Зах. Європи і Півн. Америки) і вод Світового ок. досягло небезпечного рівня. Щорічно в океан потрапляє (млн т): 0,2 – 0,5 отрутохімікатів; 0,1 – хлорорганічних пестицидів; 5 – 11 – нафти і ін. вуглеводнів; 10 – хім. добрив; 6 – фосфорних сполук; 0,004 – ртуті; 0,2 – свинцю; 0,0005 – кадмію; 0,38 – міді; 0,44 – марганцю; 0,37 – цинку; 1000 – твердих відходів; 6,5 – 50 – твердого сміття; 6,4 – пластмас. У Півн. Атлантиці нафтова плівка займає 2 – 3% площі. Найбільш забруднені нафтою Північне і Карибське моря, Персидська затока, а також прилеглі до Африки і Америки ділянки, де здійснюється її перевезення танкерним флотом.
Охорона земельних ресурсів
Одна з гол. екологіч. проблем пов’язана з погіршенням стану з е м е л ь н и х р е с у р с і в. За історичний час внаслідок вияву прискореної ерозії, дефляції і ін. негативних процесів людство втратило майже 2 млрд га продуктивних земель.
До утворення пустель схильна площа в 4,5 млрд га, на якій проживає бл. 850 млн чол. Пустелі швидко розвиваються (до 5 – 7 млн га на рік) у тропіч. р-нах Африки, Азії і Америки, а також у субтропіках Мексики. Швидкість зникнення лісів скла-дає 6 – 20 млн га на рік.
Охорона геологічного середовища
Важлива для людства проблема – охорона г е о л о г і ч н о г о с е р е д о в и щ а, тобто верх. частини літосфери, яка роз-глядається як багатокомпонентна динамічна система, що перебуває під впливом інж.-госп. діяльності людини і, в свою чер-гу, певною мірою визначає цю діяльність. Найголовніший компонент геол. середовища – гірські породи, що містять нарівні з твердими мінеральними і органічними компонентами гази, підземні води. Особливо великий негативний вплив на довкілля від техногенних катастроф, найбільша з яких у ХХ ст. – на Чорнобильській атомній електростанції – сталася в Україні.
О.н.с. суттєвим чином залежить від технічного рівня вугільної енергетики. Прикладом системних дій у подоланні екологічних ризиків є вугільна енергетика Європи. У ФРН на початку ХХІ ст. стала до ладу модельна вугільна ТЕС, в процесі роботи якої викиди вуглекислого газу в атмосферу відсутні. Впровадження цієї технології у комерційному масштабі планується з 2014 р. Сучасні екологічночисті вугільні ТЕС запроектовані у Великобританії. У Данії в 2006 р. запущено пілотний проект найбільшої в світі очисної установки димових газів (у проекті задіяно 30 компаній і 11 країн Європи, скорочення емісії вуглекислого газу – 90%).
У США планується найближчим часом ввести в дію 80 ТЕС, які мають підвищений к.к.д. і новітнє очисне обладнання. Але найбільший приріст світового використання вугілля – 90% до 2020 р. – передбачається за рахунок вугільних енергетик Китаю та Індії, в яких стан О.н.с. порівняно нижчий.
Комплексна охорона довкілля
Комплексна О.н.с. здійснюється на рівні підприємств, населених пунктів, регіонів, держав і глобально – в масштабах всієї планети. Велика робота ведеться під егідою ООН, з ініціативи якої в 1972 р. створена постійно діюча Програма ООН по до-вкіллю (ЮНЕП). У рамках ООН природоохоронні проблеми вирішують також: Всесвітня метеорологічна організація (ВМО), Всесвітня організація охорони здоров’я (ВОЗ), Міжнародна морська організація (ММО), Міжнар. агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), Міжнар. комісія з навколишнього середовища і розвитку (МКНСР), ЮНЕСКО та ін. Велику увагу проблемам О.н.с. приділяють Організація економічної співпраці і розвитку (ОЕСР), Європейське економічне співтовариство (ЄЕС), Ор-ганізація амер. держав (ОАД), Ліга арабських країн з питань освіти, культури і наук (АЛЕКСО). Генеральна Асамблея ООН прийняла в 1982 р. Всесвітню хартію природи, яка є розвитком Стокгольмської декларації про довкілля (1972), і Всесвітню стратегію охорони природи, розроблену МСОП (1980). В останні десятиліття ХХ ст. під егідою ООН розроблена Концепція сталого розвитку, яка передбачає глобальні (в просторі і часі) підходи до О.н.с.
В Україні питання О.н.с. перебувають у компетенції Міністерства екології і природних ресурсів.
Екологічна безпека України
Екологічні фактори безпеки в Україні є нагальними політичними питаннями, якими терміново будуть вимушені займатися політики через те, що наразі набула надзвичайного загострення глобальна проблема охорони навколишнього середовища, найголовнішою причиною якої є низький рівень розробки та впровадження ресурсо- та енергозберігаючих технологій.
Внаслідок низького рівня впровадження і розробки ресурсо- та енергозберігаючих технологій із загального обсягу природної речовини, що використовується у процесі виробництва, форми кінцевого продукту набуває лише 1,5%. В Україні річний обсяг видобутку мінеральної сировини становить приблизно біля 1 млрд. т, а гірської маси – близько 3 млрд. т, з них лише 5...8% компонентів мінеральної сировини використовуються для виробництва продукції, а решта іде у відходи.
Застосування недосконалих технологій, зокрема спалювання нафти, вугілля та природного газу, призвело до того, що у 1990 р. в атмосферу було викинуто 6 млрд. т вуглекислого газу промислового походження. Вміст вуглекислого газу в повітрі щорічно зростає на 0,5%, а за останні 150 років він зріс на 25%, причому на 12% за останні 30 років. Найбільшої шкоди завдають теплові електростанції, які працюють на вугіллі. Вони становлять 75% усіх ТЕЦ і на їх частку припадає третина всіх викидів СО2. У пило-газових викидах міститься понад 1400 шкідливих для людини речовин.
У 1990 р. кількість СО2, який потрапляє в повітря, зросла у 3,4 рази порівняно з 1950 р... Наслідком цього є збільшення концентрації в повітрі вуглекислого газу і зменшення кисню. Так, щорічно спалюється близько 16 млрд. т вільного кисню, а натомість, в атмосферу надходить до 25 млрд. т вуглекислого газу. Вміст двоокису вуглецю в атмосфері зростає, через це температура земної поверхні за останні сто років підвищилася на 0,6%. Внаслідок цього підвищився рівень світового океану на 10%, а швидкість наступу океану на сушу постійно зростає і становить 1,1 см за 10 років.
Причиною загострення глобальних екологічних проблем є також швидка урбанізація населення, зростання гігантських мегаполісів, що супроводжується скороченням сільськогосподарських угідь, лісів, бурхливою автомобілізацією. В цілому на 0,3% території планети сконцентровано 40% всього населення. Нині існують десятки міст, кількість мешканців яких перевищує 10 млн. чол... У 2025 р. п’ять чоловік з восьми житимуть у місті. У містах зосереджено величезну кількість легкових автомобілів. Нині у світі їх кількість наближується до мілліарду. За останні 30...40 років забруднення середовища вихлопними газами зросло утричі.
В Україні, як і в країнах колишнього СРСР у великих промислових центрах: 60% викидів припадає на автомобільний транспорт. Внаслідок нижчої якості автомобілів у країнах СНД кожний з них викидає у повітря у 6 разів більше забруднюючих речовин, ніж у країнах Європи.
Особливо складна екологічна ситуація в Україні. Майже 10% її території охоплено глибокою екологічною кризою, близькою до катастрофи, і майже 70% загальної земельної площі наближається до такого же стану. Лише 1% території України займають екологічно чисті ареали. Такий стан навколишнього природного середовища спричинений надмірною концентрацією екологічно небезпечних виробництв. (Поняття "екологічна безпека промислового виробництва можна визначити як стійкість екосистем і безпечність проживання на певній території, що підлягає прямому і опосередкованому техногенному впливу. Екологічна безпека промислового виробництва охоплює два аспекти: безпеку території, тобто ступінь стійкості відповідних екосистем (територіальний аспект), та безпечність промислового виробництва, тобто рівень його шкідливого впливу (технологічний аспект).
Окремо існує технологічний аспект забезпечення екологічної безпеки. Він пов’язаний з розробкою, аналізом та інженерно-економічною оцінкою технічних норм забруднення у робочій зоні та виробничих циклах.) Так, загальна площа України становила лише 2% території колишнього Союзу, але на ній було зосереджено 25% усього промислового потенціалу. На частку нашої республіки припадало 25% забруднення природного середовища колишнього СРСР. Щороку з таких виробництв в атмосферу викидалося понад 100 млн. т шкідливих речовин, але при цьому не знешкоджувалася навіть частина їх.
Важливою причиною загострення глобальних екологічних проблем є також варварське ставлення людини до природи, що найбільше виявляється в хижацькому вирубуванні лісів, знищенні природних річок, створенні штучних водоймищ, забрудненні шкідливими речовинами прісної води. Щороку у світі знищується 15 млн. га лісів, на одне посаджене дерево припадає 10 вирубаних, кожну секунду вирубуються ліси площею у футбольне поле. У США і Канаді з 170 млн. га лісів збереглося не більше 10 млн. га. Тропічні ліси вирубуються зі швидкістю 5, 5 га за хвилину. На заході Африки площа лісів скорочується на 5% за рік. За одну хвилину на планеті знищується 20 га лісу. Інтенсивно вирубуються ліси в Росії, Україні та в деяких інших країнах колишнього СРСР.


Література:
1.http://www.greenparty.ua/news/greenparty/green-party_17371.html
2.http://ua.textreferat.com/
3. http://woodwork.com.ua/paragraphs/showarticle?id=146&offset=0
4. http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1011.24.0
5.http://search.orbitdownloader.com/result.php?a=Google+Search