1.Підвищення вик-ня ОВФ.
В умовах ринк. економіки ефективн. в-ва на п-ві не розривно пов’язане з проблемою економії всіх видів ресурсів, серед яких важливе місце належить ОВФ.ОФ на п-ві представлені засобами праці.Вони приймають участь у процесі в-ва протягом тривалого часу(більше 1 року), зберігаючи при цьому свою натур.форму, не входять до складу новоствореної пр-ії, свою вартість передають на готову пр-цію частинами по мірі їх зносу, ств-чи елемент витрат в-ва п-ва.На базі зрост.ОФ збільш.економ.потенціал і виробничі можливості п-ва, підвищ.технічний рівень в-ва, що забезпечує збільш. обсягів випуску пр-ції, поліпшення умов праці тощо.Підвищ. ефект. вик-ня ОФ забезпеч. 2 шляхами:
збільш тривалості роботи ОВФ протягом року-екстенсивний шлях;
підвищ. продуктивності ОВФ в одиницю часу – інтенсивн. шлях.
Підвищення ефект. вик-ня ОВФ знаходить свій вираз у збільш. в-ва валової пр-ції, що призводить до росту продуктив. праці і фондовіддачі і зниж. собівартості пр-ції. Підвищення вик-ня ОВФ забезпечує зменш. витрат на експлуатацію обладн. в соб-ті пр-ції(робіт). Зменш. цих виртат проходить за рахунок зменш. амортизації, величина якої є постійною і не залежить від обсягу в-ва пр-ції, тобто чим більші обсяги робіт виконуються ОФ, тим менше питома вага аморт. відрахувань у соб-ті одиниці пр-ції(робіт).Крім того на 1 працюючого припадатиме більший обсяг виробленої пр-ції, тобто зростає продукт. праці працівників, що призводить до зрост. середньої ЗП. Підвищення вик-ня ОВФ зменш. потребу п-ва у капітальних вкладеннях для р-ку матеріально-техн. бази та зменш. витрати від морального зносу. Ефект від поліпшення вик-ня ОВФ реалізується значно швидше, ніж від капіт. вкладень.
2. Механізм впливу технологічної структури.
ОФ на п-ві представлені засобами праці.Вони приймають участь у процесі в-ва протягом тривалого часу(більше 1 року), зберігаючи при цьому свою натур.форму, не входять до складу новоствореної пр-ії, свою вартість передають на готову пр-цію частинами по мірі їх зносу, ств-чи елемент витрат в-ва п-ва.
В залежності від ступеню участі у вир-чих процесах ОВФ поділ. на активну та пасивну частини. Пасивна част. ОВФ безпосередньо не діє на предмети праці, а ств. сприятливі умови для процесу в-ва. Вона дозволяє зберігати активну част. ОВФ, поліпшує вир-чо-побутові умови працівників. До неї відносяться вир-чі будівлі, споруди, госп. та конторський інвентар тощо. Активна част. ОВФ безпосередньо приймає участь у ств. пр-ції(виконання робіт), тобто вони безпосередньо діють на предмети праці.До них віднос. машини та устаткув., інструменти, трансп. засоби, що вик-ся для транспортування засобів та предметів праці.Активна част. вир-чих фондів визнач. вир-чу потужність п-ва і її величина безпосередньо впливає на обсяги в-ва пр-ції або виконаних робіт.Чим вища питома вага активної част. у структурі ОВФ, тим більш ефективніше вони вик-ся, тим більші обсяги робіт вик-ся. Збільш. обсягів робіт, що виконуються ОВФ зменшує питому вагу аморт. відрахувань у соб-ті одиниці пр-ції(робіт).Крім того на 1 працюючого припадатиме більший обсяг виробленої пр-ції, тобто зростає продукт. праці працівників, що призводить до зрост. середньої ЗП.
3. Механізм відтворення
Відтворення ОФ означ. постійне їх відновлення, яке зумовлене тим, що ОФ у процесі в-ва зношуються та втрачають свої первісні техніко-економ. х-ки. Тому важливішою умовою підвищ. ефективн. в-ва на п-ві є постійне відтв.ОФ, яке здійсн. на базі науково-технічн. процесу
Основні види відтвор.:
Часткове- відшкодув. фіз.. зносу та відновлення первісних техніко-економ. х-ик при проведенні капіт. ремонту ОФ.
Просте- заміна фіз..-зношених ОФ на п-ві новими, але це здійсн. на більш високій технічній основі зп рахунок амортиз. відрахувань.
Розширене- розширення матер.-технічної бази п-ва за рахунок придбання (будівництва) нових ОФ для збільш. обсягу в-ва(здійсн. за рахунок прибутку, позичкових і залучених коштів).
За рахунок оновлення ОФ відбувається збільш. обсягу в-ва пр-ції, що зумовлює зменш. соб-ті одиниці пр-ції(збільш. прибутку) за рахунок зменш. частки амортиз. відрахувань чи інших складових.Також збільш. продуктив. праці, зменш. витрати на одиницю пр-ції, а середнє ЗП збільш.
4. Механізм впливу прискорення оборотності оборотних засобів на ефект-ть д-сті п-ва
Оборотні засоби виражаються величиною грошових коштів, необхідних для створення оборотних фондів (в-чі запаси, засоби у в-ві: незавершене в-во, витрати майбутніх періодів) та фондів обігу (готова прод., грошові кошти і дебіторська заборгованість) з метою забезпечення безперервності процесу в-ва і реалізації продукції.
В процесі в-ва вартість ОЗ переноситься на новостворену продукцію за один кругооборот, який передбачає проходження ОЗ через грошову, в-чу і товарну стадії.
Ступінь ефективності використ. ОЗ залежить від швидкості їх обігу. Чим менше часу вимагається для повного обороту, тим швидше вони можуть вступити в новий кругооборот, тим менші розміри ОЗ необхідно для виконання певного обсягу робіт. Економічне значення оборотності ОЗ полягає в тому, що від неї залежить розмір коштів, необхідних п-ву при даних обсягах в-ва та реалізації продукції.
Підвищення ефективності використання ОЗ забезпечується за рахунок прискорення їх оборотності, що характеризує зменшення тривалості перебування ОЗ на окремих стадіях обороту. Шляхами прискорення оборотності ОЗ на кожній стадії кругообороту є:
1. На стадії придбання предметів праці (засобів в-ва) – удосконалення нормування запасів та матеріально-технічного забезпечення, що дозволить зменшити залишок в-чих запасів за рахунок збільшення числа поставок (щоб не відбувалося нестачі ОЗ або заморожування коштів при нагрормадженні понаднормативних запасів). Виділяють поточний (залежно від періодичності), страховий/резервний (при збої постачання), транспортний, підготовчий / технологічний (підготовка до вимог технології) запаси, сукупність яких формує норматив власних оборотних засобів.
2. Стадія виробництва передбачає небагато можливостей для прискорення оборотності ОЗ через стабільність технології. Основними шляхами є оптимізація обсягів в-ва продукції, скорочення процесу в-ва прод., якщо дозволяє технологія, зменшення обсягу незавершеного в-ва, зниження матеріаломісткості прод. на основі застосування прогресивних технологічних процесів та матеріальна зацікавленість працівників в економному витрачанні матеріальних ресурсів на основі внутрігосподарського розрахунку.
3. При реалізації готової продукції важливим є її прискорення, прискорення розрахунків зі споживачами прод., зменшення дебіторської заборгованості, поліпшення платіжної дисципліни тощо.
Економічний зміст прискорення оборотності ОЗ полягає в тому, що при тих же ОЗ п-во може виконати більші обсяги робіт, або при тих же обсягах робіт п-во може вивільнити з кругообігу частину ОЗ. Прискорення оборотності впливає на господарську діяльність п-ва, даючи можливість збільшити обсяг продукції та знизити її собівартість. Це відбувається за рахунок зменшення витрат на збереження запасів, витрат, пов'язаних зі збутом готової продукції, пов'язаних з незавершеним в-вом. Висока оборотність оборотних фондів означає швидке повернення у грошовій формі витрачених коштів, що дає можливість своєчасно виплачувати з/п, здійснювати оплату постачальникам тощо.
Прискорення оборотності ОЗ відбувається за умов, коли запаси цінностей зростають меншими темпами ніж випуск продукції.
В результаті прискорення оборотності ОЗ відбувається:
Вивільнення оборотних коштів з обороту, що дає можливість п-ву використати їх для збільшення обсягу в-ва продукції при тих же ОЗ. А у випадку, якщо на ринку нема потреби в додатковій продукції – використати їх на інші господарські цілі (депозит).
Зменшення потреби в позичкових засобах (що дозволить зменшити плату за кредит), адже при збільшенні тривалості обігу відчувається потреба у додаткових коштах.
5. Механізм підвищення ПП
ПП як ек категорія характеризує ефективність витрат праці, здатність робочої сили виробляти відповідну споживчу вартість або виконувати корисну роботу, характеризується співвідношенням між обсягом виробленої продукції і витратами праці.
Чим більше виготовляється прод в 1роб. часу або чим менше витрачається праці на 1прод, тим вищий рівень ПП.
ПП категорія динамічна, вона залежить від рівня кваліфікації працівників; від досконалості засобів в-ва, які викор; від умов праці; матеріальної зацікавленості працівників; природної обдарованості л-ни фіз. і розум енергією.
Ріст ПП— ЕК категорія, яка характеризує економію витрат праці на виготовлення 1 прод або збільшення обсягу в-ва прод в 1 роб часу.
В результаті росту ПП відбув економія витрат праці (живої), яка повинна відбуватися вищими темпами, ніж збільшення минулої (уречевленої) праці. Ефективне зрост ПП забезпечується тоді, коли збільшується частка уречевленої (автоматизованої) і зменш живої праці. Збільшення частки уречевленої праці призводить до зростання фондоозброєності праці.
Зменшення витрат праці на 1 продукції при тих самих обсягах призводить до зростання виробітку і зменш трудоємності продукції.
Осн шляхи підвищення ПП: 1. Екстенсивний (зменш витрат праці на виготовлення 1 прод при незмінному обсягу в-ва). 2. Інтенсивний (збільшення обсягу в-ва при незмінних витратах праці).
Заходи щодо підвищ ПП: 1. Облаштування роб місця. 2.Підвищ рівня кваліфікації. 3.МТЗ в-ва. 4.Поліпшення викор ОВФ. 5.Підвищ рівня механізації праці. 6. Удоск засобів праці. 7.Матеріальне стимулювання працівників. Умовою ефективності в-ва є зростання ПП більшими темпами, ніж зростає сер ЗП. 8.Поліпшення умов праці. 9.Удосконалення с-ми оплати праці. 10. Удоск технології в-ва.
Можливі такі варіанти росту ПП: 1. Збільш обсяги в-ва, а витрати праці залишаються постійними. 2.Збільш обсяги в-ва прод і збільш витрати праці, проте обсяги в-ва повинні зростати вищими темпами. 3.Обсяги залишаються постійними, а витрати праці зменшуються. 4.Обсяги в-ва зменш і витрати праці зменшуються, проте витрати праці повинні зменш більшими темпами.
Економічне значення росту ПП заключається в тому, що за його рахунок: збільш обсяги в-ва прод; зменш с/в виготовленої продукції за рахунок зменш витрат праці з розрахунку на 1 виготовленої продукції, тобто за рахунок зменшення частки ЗП у с/в 1 продукції (проте це не впливає на сер ЗП працівників).
Соц значення росту ПП заклечається в тому, що ріст ПП забезпечує збільш сер ЗП, що забезпечує підвищення матеріального добробуту працівників.
6. Механізм впливу підвищення ПП на господарську діяльність підприємства
ПП як ек категорія характеризує ефективність витрат праці, здатність робочої сили виробляти відповідну споживчу вартість або виконувати корисну роботу, характеризується співвідношенням між обсягом виробленої продукції і витратами праці.
Чим більше виготовляється прод в 1роб. часу або чим менше витрачається праці на 1прод, тим вищий рівень ПП.
ПП категорія динамічна, вона залежить від рівня кваліфікації працівників; від досконалості засобів в-ва, які викор; від умов праці; матеріальної зацікавленості працівників; природної обдарованості л-ни фіз. і розум енергією.
Ріст ПП— ЕК категорія, яка характеризує економію витрат праці на виготовлення 1 прод або збільшення обсягу в-ва прод в 1 роб часу.
В результаті росту ПП відбув економія витрат праці (живої), яка повинна відбуватися вищими темпами, ніж збільшення минулої (уречевленої) праці. Ефективне зрост ПП забезпечується тоді, коли збільшується частка уречевленої (автоматизованої) і зменш живої праці. Збільшення частки уречевленої праці призводить до зростання фондоозброєності праці.
Зменшення витрат праці на 1 продукції при тих самих обсягах призводить до зростання виробітку і зменш трудоємності продукції.
Зменш с/в продукції за рахунок зменшення частки витрат праці у с/в 1 продукції. Збільшується прибуток.
Економічне значення росту ПП заключається в тому, що за його рахунок: збільш обсяги в-ва прод; зменш с/в виготовленої продукції за рахунок зменш витрат праці з розрахунку на 1 виготовленої продукції, тобто за рахунок зменшення частки ЗП у с/в 1 продукції (проте це не впливає на сер ЗП працівників).
Соц значення росту ПП заклечається в тому, що ріст ПП забезпечує збільш сер ЗП, що забезпечує підвищення матеріального добробуту працівників.
7. Механізм впливу збільшення умовно-постійної частини витрат на зменшення умовно-змінної частини витрат
В залежності від обсягу в-ва продукції на п-ві всі його витрати поділяються на :
1)умовно-постійні, які представляють собою витрати п-ва на виготовлення прод., загальна величина яких не залежить від обсягу виготовленої продукції( амортизаційні відрахування, утримання ОФ, реклама, страхування, витрати на організацію та управління п-вом ). Загальна величина є постійною, а з розрахунку на 1цю виготовленої продукції вони змінюються.;
2)умовно-змінні витрати – це втирати п-ва на виготовлення продукції, величина яких зменшується або збільшується при зміні обсягу в-ва продукції. З розрахунку на 1цю продукції УЗВ залишаються постійними. Для розширення в-ва продукції необхідно збільшити к-ть змінних ресурсів та інтенсивніше використовувати наявні виробничі потужності, тобто їх величина зростає.
Збільшення УП частини витрат може відбутися за рахунок запровадження НТП. І хоча нове обладнання значно дорожче, збільшуються амортизаційні відрахування, але:
1)збільшується обсяг в-ва продукції;
2)зменшуються витрати праці на 1цю продукції( зниження с/в 1ці прод., експлуатаційних витрат, питомих капітальних вкладень);
3)менші витрати на ел/ен на од.прод.;
4)зменшуються відходи матеріалів і сировини.
Тобто зменшується умовно-змінна частина витрат. Непривабливою властивістю НТП є його вірогідний характер, розрив у часі, тобто потреба у значних одноразових витрат сьогодні, а одержання віддачі – у майбутньому. Економічний ефект НТП – результат використання нововведень, що виражається у прирості кінцевого продукту і нац.доходу.
Госпрозрахунковий ефект НТП заклечається в тому, що він втілюється у прибутку п-ва. Фінансування витрат щодо впровадження нової техніки на п-ві здійснюється за рахунок власних коштів ( прибутку, амортизац.відрах. і с/в ) та кредитів банків.
8. Механізм впливу державного «регулювання» економіки(собівартості продукції) на ефективність виробництва
Собівартість продукції представляє собою грошовий вираз витрат підприємства на виготовлення продукції.
На сучасному етапі економічного розвитку держава своїм законодавством здійснює регулювання рівня собівартості продукції на підприємстві:
на ЗП нараховуються відповідні відрахування на соц.захист;
у собівартість включається плата за користування короткотерміновим кредитом;
включаються витрати на страхування майна підприємства та його працівників;
включаються витрати на гарантійний ремонт і обслуговування реалізованих виробів; до собівартості також можуть бути включені інші витрати(напр.штрафні санкції за понаднормативні викиди).
Ефективність значною мірою залежить від рівня собівартості продукції. Чим вищий рівень собівартості продукції, тим менший прибуток підприємства.
На сучасному етапі практично відсутні важелі, які б стимулювали зниження собівартості продукції.
Одержання прибутку основане на підвищенні цін. У зниженні собівартості продукції повинні бути зацікавлені усі структури підприємницької діяльності.
З іншого боку, зменшення витрат виробництва створює умови для зниження ціни на продукцію. Зниження собівартості на підприємстві забезпечує підвищення ефективності виробництва за рахунок збільшення прибутку.
В сучасних умовах господарювання підприємство самостійно визначає рівень собівартості продукції.
Зниження собівартості продукції можна забезпечити за рахунок:
оптимізації обсягу виробництва продукції;
зменшення матеріальних витрат на виготовлення одиниці продукції, але при цьому не порушуючи технологічних вимог(як у натуральному виразі, так і у вартісному);
поліпшення використання ОВФ підприємства(зменшення амортизаційних відрахувань);
якщо зростання ПП відбувається більшими темпами, ніж зростає середня ЗП;
зменшення витрат на реалізацію;
зменшення витрат на загальновиробничі та загальногосподарські витрати;
забезпечення режиму економії ресурсів.
9.Механізм впливу впровадження досягнень НТП на ефективність в-ва
Науково-технічний прогрес представляє собою процес росту і удосконалення матеріальних елементів в-ва – засобів і предметів праці, удосконалення технології в-ва, організації праці і в-ва на основі освоєння результатів наукових досліджень і розробок з метою задоволення потреб населення. Винаходи представляють собою вирішення технічної задачі, яке відрізняється суттєвою новизною і забезпечує одержання позитивного ефекту – зниження с/в прод, ріст ПП, поліпшення умов праці.
Непривабливою властивістю НТП є його вірогідний характер, розрив у часі, тобто потреба у значних одноразових витрат сьогодні, а одержання віддачі – у майбутньому, через кілька років, але:
1)збільшується обсяг в-ва продукції;
2)зменшуються витрати праці на 1цю продукції( зниження с/в 1ці прод., експлуатаційних витрат, питомих капітальних вкладень);
3)менші витрати на ел/ен на од.прод.;
4)зменшуються відходи матеріалів і сировини.
Економічний ефект НТП – результат використання нововведень, що виражається у прирості кінцевого продукту і нац.доходу.
Госпрозрахунковий ефект НТП заклечається в тому, що він втілюється у прибутку п-ва. В залежності від величини ефекту вирішуються питання про доцільність впровадження нової техніки, визначається термін повернення вкладених коштів та розраховується розмір винагород за впровадження нововведень.
Фінансування витрат щодо впровадження нової техніки на п-ві здійснюється за рахунок власних коштів ( прибутку, амортизац.відрах. і с/в ) та кредитів банків.
10. Механізм формування прибутку підприємства
Прибуток – кінцевий фін.результат госп.діяльн. Характеризується обсягом (кількістю) коштів, які залишились в п-ва після відшкодування всіх витрат. В госп.діяльн. прибуток визначається як різниця між виторгом і с/в проданої (реалізованої)продукції. Прибуток на п-ві створюється за рахунок:
1)Предмети праці споживаються у процесі в-ва, отримується певна економія за рахунок зменшення частки амортизаційних відрахувань у 1-цю с/в продукції;
2)Відбувається економія матеріальних ресурсів (предметів праці) за рахунок зменшення витрат на виготовлення 1 продукції, якщо дозволяє технологія;
3)кон’юнктури ринку;
4)прискорення оборотності основних засобів;
5)підвищення продуктивності праці (зменшення частки витрат на ЗП в 1-цю с/в продукції).
Зменшення праці дає можливість формувати прибуток. Ріст ПП повинен випереджати ріст сер.ЗП
11. Витрати виробництва як економічна категорія
Предметом вивч.витрат є витрати п-ва. Витр.в-ва, як предмет вивчення мають такі особливості: -динамізм-вони знаходь. в постійному русі;- різноманітність-виявляється в класифікації витрат;- складність виміру, обліку та оцінки;-- складність та протиречивість. Об’єктом вивчення витрат є продукція, роботи, послуги або вид діяльності, що потребує визначення пов’язаних х їх в-вом витрат. Викор.заг. та спеціальні методи вивч.витрат. Загальні методи основані на вивченні економ. законів, всі явища розглядаються взаємозвязано. До спец. належ. статистичні методи, конструктивно-розрахункові, монографічні-застосовується при узагальненні досвіду роботи різних під-тв, експериментальний та соціологічний методи. Вивчення витрат базується на таких положеннях:1.Витрати визначають використання ресурсів, відображаючи скільки і яких ресурсів використано при в-ві та реалізації прод-ї.2.Обсяг викор-х ресурсів може бути представлений в натур. та грош. одиницях, але в економічних розрахунках викор. тільки грошовий вираз.3.Визначення витрат завжди співвідносять з конкретними цілями та завданнями.Сукупні витрати живої та уречевленої праці становлять дійсні витрати в-ва.Національний стандарт бух.обліку визначає витрати як зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу.Об’єкт витрат – це продукція, роботи, послуги або вид діяльності, які потребують визначення пов’язаних з їх здійсненням витрат.Вивчення витрат базується на таких положеннях:-витрати визначаються використанням ресурсів, відображаючи скільки і яких ресурсів використано при в-ві та реалізації продукції;-обсяг використаних ресурсів може бути представлений в натуральних та грошових вимірниках;-визначення витрат завжди співвідноситься з конкретними цілями, задачами, тобто обсяг використаних ресурсів у грошовому вимірі розраховується для певної ф-ції п-ва або виробничого підрозділу п-ва.Особливості витрат:-динамізм – знаходяться в постійному русі;-різноманітність – виявляється в класифікаціях витрат;-складність виміру, обліку та оцінки;-складність та протиречивість.Собівартість продукції – це витрати п-ва на її в-во та реалізацію.Згідно стандарту бух.обліку 1, собівартість – це витрати п-ва, пов’зані з в-вом та придбанням певного активу.До собівартості продукції включаються витрати праці, засобів та предметів праці, які пов’зані з в-вом та реалізацією продукції. Крім того, до собівартості продукції, робіт та послуг включаються втрати від браку, простої, нестачі матеріальних цінностей у в-ві і на складах в межах норм природного убутку.

12/1. Класифікація витрат за різними ознаками
1.)КЛАСИФІКАЦІЯ ВИТРАТ ЗА СТУПЕНЕМ ОДНОРІДНОСТІДля правильного розуміння ролі та значення витрат в-ва в економіці, необхідно здійснювати їх відповідну класифікацію. Виходячи з їх економічної однорідності витрати в-ва поділ. на:1)економічні елементи(операційні витрати): - матеріальні витрати - оплата праці - відрахування на соцстрах - амортизація ОФ і нематер.активів -інші витрати.Економічні елементи, як одноразові витрати незал. від їх місця виникнення і призначення. Класифікація витрат в-ва за ек.елементами дозволяє: визначити питому вагу уречевленої і живої праці;величину перенесеної вартості на частину продукції. Класиф.витрат в-ва за ек.елем. є єдиною для всіх підприємств. 2)статті витрат-комплексні витрати, до складу яких входять декілька ек.елем. Це групування викор. для обчислення витрат за видами продукції та місцем виникнення витрат і залежить від багатьох факторів: планування витрат, технологічного процесу тощо. Статті витрат під-во визначає самостійно.А)СКЛАД ВИТРАТ ЗА СТАТТЯМИ У ПРОМИСЛОВОСТІДля контролю і аналізу за витратами викор. групування витрат за статтями калькуляції.Це групування викор для обчислення витрат за видами продукції та місцем виникнення витрат і залежить від багатьох факторів: планування витрат, технолог. процесу тощо. Перелік статтей калькуляції п-во обирає самостійно.Промислові п-ва можуть викор. такі статті калькуляції:- сировина і матеріали- покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого хар-ру сторонніх п-ств і організацій- паливо і енергія- зворотні відходи- основна з/п- додаткова з/п- відрах на соц страхув- витрати, повязані з підготовкою і освоєнням в-ва- витрати на утримання і експлуатацію- цехові витрати- втрати внаслідок браку- супутня продукція (вираховується)- інші виробничі витрати.б)СКЛАД ВИТРАТ ЗА ЕКОНОМІЧНИМИ ЕЛЕМЕНТАМИ.За економ. елементами витрати класифікують на;- матеріальні витрати;- витрати на оплату праці;- відрахування на соціальні заходи;- амортизація;- інші витрати.До складу елемента "матеріальні витрати" входить вартість витрачених у виробництві сировини основних матеріалів, купівельних напівфабрикатів, комплектуючих виробів, палива і енергії, будівельних матеріалів, запчастин, тари і тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів.До ”Витрат на оплату праці” входить з/п за окладами, тарифами, премії і заохочення, компенсації, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші.До "Відрахувань на соціальні заходи" входять відрахування на пенсійне забезпечення, соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, інші.До "Амортизації" включається сума амортизації основних засобів матеріальних активів та інших матеріальних оборотних активів.До "Інших": витрати операції діяльності, які не увійшли до складу попередніх елементів (витрат на відрядження, послуги зв'язку, матеріальна допомога, плата за розрахунково-касове обслуговування). Групування витрат за економічними елементами використовується для планування і контролю витр. виробництва, виявлення резервів їх зниження.2.)Класиф. витрат для калькулювання та оцінки готов п-ції.
12/2
Фінансовий результат-це різниця між доходами та витратами звітного періоду. Витрати визначаються витратами певного періоду одночасно із
визначенням доходу, для отримання якого вони були здійсненні.Для оцінки запасів витрати поділяються на1.вичерпні (спожиті)- це витрати які принесли дохід в даному періоді, і втратили можливість принести дохід в майбутньому. Відображаються в активі балансу.2.невичерпні (не спожиті)- це витрати, які можуть принести дохід в майбутньому. Відображаються в активі у вигляді балансу.На п-вах виробнич. сфери витрати періоду н-ють витратами д-сті. Важливим у виробнич. сфері є х-р зв’язку з їх об’єктами. Залежно від х-ру цього зв’язку витрати поділ. на прямі і непрямі.Прямі - витрати які можуть бути безпосередньо віднесенні на об’єкт витрат економічно можлив. шляхом.Непрямі - не можуть бути віднес. на об’єкт витрат економ. можлив. шляхом.Віднесення витрат до прямих або не прямих не залеж. від об’єкту витрат. Виробничі витрати залежно від ступенні участі у виробнич. процесі поділ на основні-витрати повяз. з безпосереднім перетворенням сировини і матеріалів на готову п-цію праці виробнич. працівників з використ. виробничого обладнання.Накладні витрати- повяз з організацією управлінням та обслугов. процесом в-ва. Вони поділ. на виробничі накладні і інші накладні витрати.( витрати періоду). Класифікація в-т для прийняття рішень витрати поділ:-релевантні-це витрати, величина яких може бути змінена в наслідок прийняття рішень.- не релевантні- це витрати величина яких не залежить від прийняття рішень.Різницю між витратами, які виникають при прийняті альтернативних рішень н-ють диференційними.
Розглядаючи альтернативні рішення необхідно врахувати не лише реальні (дійсні) але і можливі витрати або втрати.Дійсні витрати- це витрати, які вимагають сплати коштів або витрачання інших активів. Вони відображу. в реєстрах бух обліку по мірі виникнення.Можливі витрати або втрати-це вигода, яка втрачається коли вибір одного напрямку дії вимагає відмовитись від іншого протилежного значення Ці витрати не відображу. в регістрах бух обліку але приймаються до уваги при використ. обмеж. ресурсів.Маржинальні витрати_ це витрати на в_во додаткової одиниці пр-ції. При виробн. певного обсягу п-ції визнач середні витрати.Змінними н-ють витрати загал. обсяг яких зростає або зменш. пропорційно до зміни обсягу в-ва або д-сті. На практиці змінні витрати з метою їх кращого регул. поділ. на пропорційні, прогресивні, дигресивні.Постійні витрати- це витрати загал. величина яких залиш. незмінною при зміні обсягу д-сті.В багатьох випадках при досягненні певного рівні ді-сті витрати змін. різко або стрибком. В такому випадку вони н-ються напівпостійними або ступінчатими.Обов’язкові витрати поділ на:особливі та загальні для різних підрозділів п-ва. Вони мають відношення до певного підрозділу п-ва.Дискреційні витрати – це в-ти, які виникають протягом визначеного періоду часу в результ. конкурентного, стратегічного рішення прийнятим керівником п-ва.
14. Розподіл витрат обслуговуючих та допоміжних підрозділів
В практпіичній д-ті розподіл непрямих витрат відбувається в декілька етапів. На першому ета розподіл непрямих витрат відбувається між основними виробничими (в-чими) та обслуговуючими підрозділами (п-лами). На цьому етапівирішується завдання вибору методу, який найбільшою мірою х-зує роль капіталу (к-лу) у формуванні собівартості (соб-ті) продукції (п-ції). Основним є поділ витрат за статтями виділення витрат, що відносяться до конкретних п-лів та розподіл загальних витрат між п-лами.На другому етапі перерозподіляють непрямі витрати обслуговуючих п-лів на в-чі, відповідно до питомої ваги послуг, що отримали п-ли-споживачі від обслуговуючих п-лів, але розподіл непрямих витрат ускладнюється тим, що обслуговуючі п-ли надають послуги один одному.Методи розподілу витрат обслуговуючих п-лів:1.Метод прямого розподілу. При застосуванні методу прямого розподілу витрати обслуговучих п-лів прямо включаються до витрат основних п-лів пропорційно величині наданих послуг, без врахування наданих послуг ін. Обслуговуючих п-лів.2. Метод послідовного розподілу. Витрати кожного обслуговуючого п-лу розподіляються послідовно по відношенню до в-чих п-лів та до їх обслуговуючих п-лів. Витрати першого обслуговуючого п-лу послівно розподіляються і не включають витрати або послуги ін. обслуговуючих п-лів, навіть якщо це йому вигідно. Розподіл починається з того обсуговуючого п-лу, якому надано найменше послуг.3.Метод взаємних послуг передбачає повний розподіл взаємних послуг між обслуговуючим п-лом через додавання послуг кожного п-лу, що отримав послуги та вирахуванням витрат кожного п-лу, що надає послуги певної суми витрат. Після цього витрати обслуговуючих п-лів розподіляються між основними п-лами прямим розподілом.4.Метод системи рівнянь. Цей метод дещо повторює попередній метод, але для визначення кінцевих витрат обслуговуючих п-лів розвязується система рівнянь .Розподіл прямих витратДо прямих витрат відносять прямі матеріальні витрати та пряму ЗП.Розподіл прямих витрат можна здійснювати пропорційно до нормативних витрат на фактичну к-сть продукції, за встановленим коефіцієнтом пропорційно вазі чи іншій базі розподілу.1. Розподіл пропорційно до нормативних витрат на фактичний випуск продукції – фактичні витрати на кожен виріб розраховуються виходячи з відношення к-сті або вартості матеріалів, що використовуються для в-ва кількох видів або сортів продукції до витрат по нормах на фактично виготовлену продукцію.2. Метод коефіцієнтів – за основу беруться коефіцієнти витрат матеріалів на кожен виріб, які затверджені на п-ві. Норма витрат по одному з виробів приймається за одиницю, а по інших розраховуються коефіцієнти шляхом множення випуску виробів на відповідні коефіцієнти; розрах. умовний випуск по кожному виробу, а при додаванні окремих умовних випусків отримуємо загальний умовний випуск в крефіціентоодиницях. В результаті ділення загальної кількості витрачених матеріалів на умовний випуск визначаємо їх витрату на одну коефіцієнтоодиницю випуску.Фактичне витрачання матеріалів на кожен виріб розраховується як добуток умовного випуску по кожному виробу на величину витрат ресурсу на одну коефіцієнтоодиницю.3. Розподіл пропорційно кількості або вазі виготовленої продукції – фактичні витрати використаних матеріалів/фактичний випуск продукції.
15.Розподіл непрямих виробничих витрат
Розподіл витрат на допоміжні матеріали.Допоміжні матеріали використовуються на технологічні цілі, можуть включатися до собівартості виробів прямим шляхом, але найчастіше вони розподіляються пропорційно до витрат по нормах, до ваги переробленої продукції, кількості виготовленої продукції, годин обробк ресурсу, витрат основних матеріалів.Розподіл витрат на паливо та енергію на технологічні цілі.Облік витрат технологічного палива на підігрів та плавку металу, сушку деревини, обпалювання буд. матеріалів ведеться за місцем його споживання. Ці витрати відносяться на собівартість продукції прямопропорційно до нормативних витрат, ваги переробленої сировини, відпрацьованих машино-годин.Енергія на технологічні цілі, яка використовується для електроплавки, електролізу, зварювання, нагріву, стиснення матеріалів враховується при наявності вимірювальних приладів по агрегатах або безпосередньо за видами продукції.При відсутності вимірювальних приладів витрати енергії розподіляються між виробами пропорційно до кількості годин роботи обладнання з врахуванням його потужності, нормативних витрат на фактично відпущену продукцію, ваги переробленої сировини.В складних в-вах, де виготовляється різноманітна продукція та залишки незавершеного в-ва великі і не завжди стабільні витрати на експлуатацію та обладнання розподіляють між видами продукції такими способами:пропорційно до годин роботи обладнання;пропорційно докошторисних ставок, розрахованих на основі коефіцієнто-машино-годин на фактичний обсяг продукції;пропорційно до основної ЗП виробничих робітників без доплати за прогресивно-преміальними системами;пропорційно до випущеної продукції;пропорційно до витрат по переділах.Розподіл цехових витрат.Цехові витрати по закінченню місяця повністю розподіляються між товарною продукцією і незавершеним в-вом, а потім між окремими виробами. В залежності від особливостей в-в використовують такі методи розподілу:пропорційно до основної ЗП виробничих робітників без прогресивно-преміальних доплат + витрати на утримання та експлуатацію машин і обладнання;пропорційно до основної ЗП виробничих робітників(використовується як виключення у в-вах з однаковим ступенем механізації в-ва різних виробів);пропорційно до величини основних витрат без врахування вартості сировини і матеріалів, напівфабрикатів;пропорційно до витрат по переділах; пропорційно до к-сті або маси виготовленої або добутої продукції.Розподіл прямих витратДо прямих витрат відносять прямі матеріальні витрати та пряму ЗП.Розподіл прямих витрат можна здійснювати пропорційно до нормативних витрат на фактичну к-сть продукції, за встановленим коефіцієнтом пропорційно вазі чи іншій базі розподілу.1. Розподіл пропорційно до нормативних витрат на фактичний випуск продукції – фактичні витрати на кожен виріб розраховуються виходячи з відношення к-сті або вартості матеріалів, що використовуються для в-ва кількох видів або сортів продукції до витрат по нормах на фактично виготовлену продукцію.2. Метод коефіцієнтів – за основу беруться коефіцієнти витрат матеріалів на кожен виріб, які затверджені на п-ві. Норма витрат по одному з виробів приймається за одиницю, а по інших розраховуються коефіцієнти шляхом множення випуску виробів на відповідні коефіцієнти; розрах. умовний випуск по кожному виробу, а при додаванні окремих умовних випусків отримуємо загальний умовний випуск в крефіціентоодиницях. В результаті ділення загальної кількості витрачених матеріалів на умовний випуск визначаємо їх витрату на одну коефіцієнтоодиницю випуску.Фактичне витрачання матеріалів на кожен виріб розраховується як добуток умовного випуску по кожному виробу на величину витрат ресурсу на одну коефіцієнтоодиницю.3. Розподіл пропорційно кількості або вазі виготовленої продукції – фактичні витрати використаних матеріалів/фактичний випуск продукції.
16.Поняття про калькуляції та калькулювання
В найбільш заг. знач. калькуляція—це розрахунок в грошовому вимірі результату б-я господарського процесу. У більш вузькому знач. калькуляція—це визначення собівартості одиниці продукції в цілому та в розрізі окремих статей. Метою калькуляції є отримання інформації для: - управлінської системи про формування собівартості продукції на всіх етапах виробничого циклу; - для визначення вигідності виробництва; - контролю за витратами; - вияву резерву для економії ресурсів; - визначення результатів госпрозрахунку; - формуванням витрат за місцем виникнення. Калькуляція тісно пов’язана з виробничим обліком, що проявляється в узгодженні об’єктів обліку з об’єктами калькулювання номенклатури статей витрат та статей калькуляції.Основні етапи калькуляційних розрахунків:1. Групування первинних витрат по калькуляційних статтях витрат та по об’єктах обміну витрат. 2. Визначення собівартості та віднесення на витрати основного виробництва витрати допоміжного та інших виробництв. 3. Розподіл непрямих витрат між окремими об’єктами витрат. 4. Оцінка поворотних відходів. 5. Оцінка незавершеного виробництва. 6. Розподіл витрат між товарною продукцією і незавершеним виробництвом. 7. Розрахунок собівартості кожного об’єкта калькулювання та калькуляційної одиниці.
17.Одиниця та об”єкт калькулювання
В системі калькулювання об’єктом калькуляції є різні носії витрат. Під об’єктом калькулювання розуміють вид продукції певної споживчої вартості. В залежності від технології і характеру продукції об’єктами калькулювання можуть бути:-Комплекс продуктів або 1 продукту по витратах виробництва в цілому або по окремих процесах переділах, фазах, стадіях, його складових використовують на підприємствах де технологічний процес перетворення вихідної сировини і матеріалів в готові продукти складають в послідовно виконуваних фаз, стадій, переділах.-Виріб, його частина, група однорідних виробів по витратах підприємства в цілому або по витратах окремих цехів дільниць-майстерень на підприємствах де заготовки проходять обробку в цехах організованих за технологічною або предметними ознаками.-Вид робіт, послуг, по окремих структурних підрозділах.-Вид робіт на підприємствах що спеціалізуються окремих видах робіт.З об’єктом калькулювання тісно пов’язана калькуляційна одиниця, яка є вимірником калькуляційного об’єкта.Калькуляційна одиниця- відображає кількісну одиницю продукції певної якості та відповідної споживчої вартості.На практиці використовують такі види калькуляційних одиниць:-натуральна одиниця.-умовно-натуральні.-умовні або приведенні одиниці.-вартісні одиниці.-одиниці робіт.-одиниці часу.-експлуатаційні одиниці.
18. Методи калькулювання
Виділ. такі методи калькулювання:1) позамовний метод- характ.для індивід. дрібносерійних, експериментальних, ремонтних, інструмент. виробництв.Об’єктом обліку витрат виступають окремі замовлення що відкриваються на 1 виріб або на серію виробів в дрібносерійному вир-ві собів. Кожного виробу не калькулюється а розрах собів. партії. У вир-вах крупних одиничних виробах з тривалим технолог. циклом для скорочення калькуляційного періоду визнач. собівартість окремих технологічних та монтажних частин виробу відповідно до встановленої комплектації може калькулюв. і частковий випуск і комплекти однакових деталей. На ремонтних роботах калькулюють виконані роботи вираж. в умовних одиницях ремонтної складності.2)попередільний-використовується в тих виробництвах ,де технолог. процес чітко поділ. на окремі переділи. Метод переважає у виробн. з вихідною переробкою вихідної сировини в готовий продукт з комплексним використанням сировини, де виробн. процес характ. наявністю окремих стадій технолог. циклу із самост. технологією і організацією в-ва. Витрати узагальнюються по переділах, це дає можливість калькулюв. собівартість по кожному переділу, яка виступ. в якості напівфабрикатів в наступних переділах3)нормативний-характерна особливість-зведення обліку витрат по підрозділах, видах або однорідних групах виробів із виділенням витрат по нормах, по змінах норм та по відхиленнях від норм.4)попроцесний(простий)-використ. В тих в-вах,де технолог. процес нескладний відсутнє незаверш. В-во або його обсяги незначні, обмежена номенклатура випуску прод-ї з єдиною одиницею виміру та одиницею калькулюв. статті калькуляції в основному однорідні та близькі до елементів витрат. Метод передб. диференційований облік витрат по кожному технолог процесу по цехах, дільницях. Метод має 2 варіанти:-однопроцесний-багатопроцесний5)повиробний- оснований на узагальненні витрат
по конкр. видах прод-ї на вузькоспеціалізованих під-вах з крупносерійним та масовим типом в-ва.6)подетальний-є різновидністю по виробного і забезпеч. деталізацію собів. в розрізі окремих деталей , він є необх. при напівфабрикатноиу калькулюванні. Має 2 варіанти: подетальнопартійний, подетальноопераційний.
19.Способи калькулювання
Виділ. такі способи:спосіб нагромадження або сумування витрат. Полягає в тому що собівартість калькуляції об’єкту та його 1-ці визначається сумуванням витрат за частинами прд або прд вцілому по процесах та переділах.1.Спосіб розподілу витрат використовується у в-ві коли неможливий облік витрат по кожному калькулюваню об’єкту, а також при організації калькуляції обліку за групами. Зведений облік організації по групі однорідних виробів, а витрати в середині групи розпод-я на окремі об’єкти пропорційно економ-обгрунтов. базі.2.Спосіб прямого розрахунку полягає в тому, що зібрані витрати в розрізі калькул. об’єктів діляться на число одиниць кожного об’єкту в розрізі статей або елементів витрат.3.Спосіб викл. витрат застосовують при розмежуванні витрат та визначені осн. І побічної продукції. Побічні продукти та відходи оцінюються за ринковими цінами і вирахов. із заг. витрат.Існує зв’язок між методами та способами:
позамовний метод,попередільний метод – всі способи,попроцесний – сумування і прямого розрахунку,подетальний – прямого розрахунку і сумування
23. Управління собівартістю за допомогою бюджетування витрат
Для забезпечененя досягнення мети п-ва здійснюється стратегічне планування. Стратегічне планування – це процес визначення дій необхідних для досягнення стратегічної мети. Результатом стратегічного планування є довгостроковий план фірми розрахоьваний на 10-15 років. Деталізація довгострокового плану здійсанюється через бюджетування, яке визначає короткострокові завдання в межах заг стратегії; продуктом бюджетування є бюджет.Бюджет – це план майбутніх операцій виражених у кількісних (грош) вимірниках.Метою бюждетування є: здійснення періодичного планування; забезпечення координації кооперації та комунікації; створення основи для оцінки і контролю викон завдань; мотивація працівників шлюхом орієнтації на досягнення мети організації.Бюджетування здійс у 2 напрямках:підгот функціональних бюдетів, тобто бюджетів підрозділів п-ва;складання бюдетівЗведений бюждет – це сукупність бюджетів, що узагальнюють майбутні операції підрозділів п-ва. Вкл 2-і групи бюджетів: 1)операційні (сукупність бюджетів витрат і доходів, які забезпечують складання бюдж звіту про прибуток); 2) фінансові (сукупнісчть бюджхетів, що відображають заплановані грошові потоки і фін стан п-ва). Підходи до складання бюджетів:згори вниз; вище керівництво здійснює процес бюджетування з мінімальним залученням менеджерів підрозділів нижчого рівня. Цей підхід дає змогу врахувати стратегічні зміни компанії, зменшити витрати часу і уникнути проблеми з узгодженням окремих бюджетів.знизу вгору; спочатку керівники підрозділів складають бюджети; далі бюджети послідовно узагальнюються і координуються на вищому рівні управління. Перевагою цього методу є мотивація керівників вищої та середньої ланки.поєднання двох попередніх методів; в процесі складання здійснюється обговорення та узагальнення різних бюджетів. Узгодження бюджетів координує і аналізує аналітик.Процес бюджетування охоплює такі стадії:-доведення основних напрямків політики компанії до осіб, які відповідають за підготовку бюджетів;-визначення обмежувальних чинників;-підготовка бюджету продажу;-попереднє складання бюджетів за видами та напрямками;-обговорення бюджетів з вищим керівництвом;-координація і аналіз бюджетів;-затвердження бюджетів.Методи складання бюджетів1.бюджетування через прирощення – це складання бюджетів на підставі фактичних резьтатів досягнутих в попередньому періоді. За такого підходу фактичні показники попереднього періоду корегують з урахуванням цінової та податлкової політики даржави та ін чинників;2,бюджет з нуля - це метод, за якого управлінці щоразу мають обгрунтовувати в-ти ніби д-ть здійсн вперше. Метод вимагає від кожного бюджетного центру детального аналізу д-ті для виявлення та вибору найцвигідніштх напрямків використання ресурсів.20,Складання та взаємоузгоження бюджетівЗавдання бюджету: 1.бюджет продажу є результатом обговорення планів організації продукції, керівниками аналітиками і працівниками персоналу відділу збуту; прогноз продажу – це передбачення мацйбутніх обсягів продажу продукції або послуг;2.бюджет в-ва – це виробнича програма, що визначає заплановані номенклатури та обсяг в-ва продукції в бюджетному періоді. Випливає з бюджету продажу з урахуванням запланованих залишків готової продукції. Обсяг в-ва в натуральних одиницях розраховується: бюджет в-ва = бюджет продажу+прогнозний запас готової продукції на кінець року – запас готової продукції на кінець року
28.Визначення і порядок розрахунку виробничої потужності підприємства.
ВПП-це максимально можливий обсяг продукції,який може виготовити під-во за 1-цю часу при відповідній струк-рі робіт та повному вик-ні обладнання і вироб. площ.ВПП є величиною змінною.Вона залежить від умов дія-сті під-ва і встановлюється тільки на певний момент часу.Осн. завданням розрахунку ВП є визначення потенційної можливості під-ва виготовляти максимальну кількість продукції, а також виявлення і вик-ня резервів пов’язаних з техн.. прогресом та удосконаленням організації вир-ва, а також заходів, що забезпечують збільшення обсягів вир-ва продукції. ВП розрах. в тих самих одиницях вимірювання в яких обчислюється продукція даного під-ва. Для розрахунку ВП вик-ть наступні дані:
номенклатура і асортимент продукції, що виготовляється на під-ві;
трудоємність кожного виду продукції;
наявність, склад та стан технолог. обладнання і вироб. площ;
продуктивність кожного виду обладнання;
строки введення і вибуття обладнання і вироб. площ;
корисний фонд робочого часу;
заходи по модернізації та автоматизації обладнання, впровадження нових технологій та методів наук. орган-ї праці.
До розрахунку ВП включають:
* все обладнання яке закріплене за провідними вироб. цехами і дільницями, включаючи обладнання яке не діє внаслідок поломків, знаходження в ремонті чи модернізації. При розрахунку ВП враховують також обладнання яке знаход. в стані монтажу чи на складі та призначення для введення в дію в плановому періоді.
В розрахунок ВП не включають:
* обладнання яке знаходиться на випробуванні або є дослідним зразком.
ВПП розрахов. за потужністю провідних цехів, потужність цехів за потужністю провідних дільниць, потужність дільниць за потужністю провідного обладнання. До провідного відносять обладнання на якому виконуються осн. технолог. операції по виготовленню виробів. Відповідно під провідними розуміють цехи і дільниці в яких зосереджена найбільша частина провід. обладнання та які займають найбільшу питому вагу в трудомісткості виготовлення продукції. В окремих випадках до провідного відносять: унікальне обладнання на якому виконуються найбільш складні і відповідальні операції які не можна передати на ін. обладнання. В цих випадках не врахов. питома вага такого бладнання в загал. його кіл-сті. Потужність дільниці розрахов. за формулою; n – кіл-сть один. провідного обладнання, шт.; КФРЧ;- коеф. виконання норм виробітку; трудоємність обробки одиниці продукції, год. Крім того ВП можна розрахов.: - нормативна годинна продуктивність одиниці обладнання, шт./год. Якщо на під-ві виготовл. декілька видів продукції, то потужність розрахов.: - максимальна кіл-сть вир-ва кожного виду продукції, шт.; договірна (оптова) ціна одиниці продукції,грн../шт. Для розрахунку випуску продукції з діючих потужностей розрахов. середньорічну ВПП: - потужність на поч.. року; -потужності які вводяться протягом планового періоду; -період протягом якого введенні потужності функціонують на під-ві, місяці; потужності які вибувають протягом планового періоду; - період протягом якого потужності не будуть працювати на під-ві, місяці.
29.Використання ВПП: фактори і показники.
Всі фактори які впливають на вик-ня ВПП можна умовно поділити на:
зовнішні:
народногосподарська потреба продукції, що виготовляє під-во ;
матеріально-технічне постачання під-ва;
ступінь забезпечення робочої сили;
комплексне введення в дію нових потужностей;
внутрішні:
структуру наявного обладнання;
організацію обслуговування вир-ва;
орган-ю роботи парку машин;
орган-я планування на вир-ві;
орган-я праці;
система матеріального стимулювання;
стан кооперування у вик-ні ВП між різними під-ми.
До показників вик-ня ВП відносять:
коеф. вик-ня проектної потужності- хар-є рівень вик-ня введених в дію нових потужностей , тобто ступінь досягнення випуску продукції обсягом не нижчим ніж передбачено проектом.Цей показник визнач. як відношення план. (фактичного) обсягу випуску продукції до проектної потужності під-ва;
коеф. вик-ня ВП – хар-є вик-ня діючих ВП, визнач. як відношення планового (фактичного) обсягу вир-ва продукції до середньорічної планової (фактичної) ВПП;
ступінь прогресивності технолог. процесу- хар-ся питомою вагою впровадження нових технологій ;
ступінь прогресивності обладнання- хар-ся рівнем механізації та автоматизації вир-ва;
показники вик-ня обладнання :
екстенсивне вик-ня –визначає вик-ня обладнання в часі; найчастіше характеризується коеф. змінності роботи обл.-ня та залежить від величини внутрішньо змінного та цілозмінного простоювання обл.-ня;
інтенсивне вик-ня- хар-є вик-ня обл.-ня по потужності , найчастіше продуктивністю одиниці обл.-ня в натуральному виразі або обсягом виробленої продукції на одиницю продукції;
інтегральний показник- визнач. як добуток коеф. екстенсивного та інтенсивного вик-ня,також вик-ть показник фондовіддачі;
в цехах де осн робота виконується в ручну, тобто низький рівень механізації робіт.Під час аналізу вик-ня ВПП визнач. ступінь вик-ня різних груп обл.-ня.З цією метою розрах. коеф. завантаження обл.-ня, тобто відношення трудомісткості вир. програми під-ва до пропускної здатності певної групи обл.-ня за план. Період. О – трудомісткість ВПП по певній групі обл.-ня;
Р- пропускна здатність тієї ж групи обл.-ня;
- кіл-сть виробів кожного найменування яке обробляється на даному обл.-ні.
В рез-ті розрах. можна отримати :
- О=Р=1-ідеальний випадок завантаження обл.-ня;
О>Р1- вузьке місце, тобто пропускна здатність обл.-ня є меншою за ВП;
О Р1- широке місце.
Розрізняють наступні шляхи ліквідації вузьких місць:
збільшення коеф. змінності роботи обл.-ня ;
збільшення КФРЧ одиниці обл.-ня;
зменшування простоювання в ремонті ;
зменшення або номенклатури виробів або кіл-сті виробів, які обробляються на певній групі обл.-ня, зменшення трудомісткості обробки одного виробу;
збільшення коеф. виконання норм виробітку.
30.Поняття та складові вир. процесу
Основою вир. дія-сті під-ва становить вир. процес.Під яким розуміють сукупність взаємопов’язаних осн., допоміжних і обслуговуючих процесів, в рез-ті яких сировина і матеріали перетворюються на готову продукцію.
Основну частину вир. процесу становить технол. Процес, який забезпечує вир-во гот. Продукції завдяки послідовній зміні форми або стану вхідної сировини. Вир. процес включає 3 стадії: заготівельну; обробну; складальну. Заготівельна – заб-є отримання різного роду заготовок – відмовків, штамповків.
Обробна – включає механ., хім.., термічну та ін. види обробок заготовок.
Складальна – з деталей і вузлів формуються складальні одиниці , а також готові вироби і здійснюється регулювання випробовування і пакування гот. продукції.
За роллю у вироб. процесі розрізняють:
основні, * допоміжні, *обслуговуючи процеси.
Основні передб. технологічну зміну форми і хіміко-фізичних властивостей виробів, випуск яких передбачений планом під-ва.Склад. з окремих операцій для виконання яких необхідний спеціалізований інструмент, обл.-ня, вир. площ та вироб. персоналу.Під операцією розуміють частину вир. процесу яка здійсн. На одному роб. місці над певним предметом праці 1 робітником.Операція хар-ся незмінністю предмета праці,роб. місця і виконавця.
Допоміжні безпосередньо не впливають на предмети праці, а заб-ть безперебійність виконання основних.З їх допомогою виготовляються засоби необхідні для здійснення осн. вир-ва.До таких процесів належать:
виготовлення і ремонт інструментів;
ремонт обл.-ня;
забезпечення вир-ва парою, електроенергією, водою, повітрям;
ремонт будівель і споруд;
техн.. контроль.
Обслуговуючі призначені для ослуговування осн. і допоміжних процесів – включають здійснення міжцехового і внутрішньо цехового транспортуваня та всі складські операції по зберіганню матеріалів, напівфабрикатів, гот. продукції.
За складністю розрізняють процеси:
простий і складний.
Простий передбачає послідовність простих операцій рез-м яких є гот. виріб.
Складний вир. процес передб. поєднання декількох простих.
Під організацією Вир. Процесу розуміють раціональне поєднання в просторі і в часі осн., допоміжних і обслуговуючих процесів, таким чином, щоб забезпечити випуск гот. виробів в потрібній кіл-сті і номенклатурі та в потрібній строки.
31.Типи організації вир-ва та їх хар-ка
Під типом вир-ва розуміють ступінь сталості, завантаження роб. місць однією і тією ж вир. роботою і пов’язані з цим особливості в технології , організації, плануванні і економіці вир-ва. В залежності від ступеня сталості завантаження і масштабів вир-ва розрізн. 3 осн. типи вир-ва:
1 масове
2 сирійне
3 одиничне.
Під масовим розуміють вир-во під час якого безперервно і у великій кіл-сті виготовл. вузька номенклатура виробів.
Сирійним назив. вир-во під час якого періодично виготвл. Обмежена номенклатура виробів , які запускають у вир-во серіями.Під серією розуміють певну кіл-сть технологічно і конструктивно-однорідних виробів які запускаються у вир-во одночасно.Ділиться на 3 підтипи: дрібносирійне;середньосирійне; крупносерійне.
Одиничний тип вир-ва хар-ся широкою номенклатурою продукції і невеликим обсягом випуску однакових виробів.
В цеху на окремих дільницях можуть бути різні типи вир-ва, що призводить до необхідності специфічного вирішення орган-х, планових, техн.., технол. Завдань.
Хар-ка різних типів вир-ва
32. Структура виробничого циклу
Виробничий цикл – проміжок часу від моменту запуску сировини у виробництво до моменту повного виготовлення виробу та здавання його на склад готової продукції. Тривалість виробничого циклу визначається в одиницях календарного часу і складається з наступних елементів: 1) часу виготовлення деталей;2) часу складання деталей у вузли, вузлів у групи, груп у виріб;3) регулювання виробу;4) часу випробування і контролю продукції;5)часу комплектування і упаковки. Незалежно від технологічного процесу виробничий цикл складається з часу обробки, часу пролежування і часу на природні процеси. Час обробки складається з операційного циклу (основні технологічні операції, підготовчо-заключні операції) та нетехнологічних операцій(транспортні операції, технологічний контроль). Час пролежування включає міжопераційне пролежування (перерви, які обумовлені технологією виробництва та час на комплектування і упаковку) та міжзмінне (перерви між робочими змінами, неробочі зміни). Природні процеси – частина виробничого циклу коли процес праці зупиняється, а процес виробництва продовжується.
Для характеристики виробничого циклу визначають структуру виробничого циклу, тобто співвідношення затрат робочого часу на окремі види операцій та перерви в процесі виробництва.
Тривалість виробничого циклу залежить від наступних факторів:1)трудомісткість виготовлення виробу;2)розмір партії деталей;3)тривалість нетехнологічних операцій;4)тривалість перерв з усіх причин;5) прийнятий вид руху предметів праці. Перерви у виробничому циклі можна умовно поділити на 2 групи:1)перерви пов’язані з режимом роботи підприємства(вихідні і святкові дні, неробочі зміни, обідні перерви);2)перерви пов’язані з незадовільною організацією роботи(простої обладнання, несвоєчасна поставка матеріалів).
Види руху предметів праці у вир-ві
Розрізняють 3 види руху предметів праці:
послідовний; - паралельний; - паралельно-послідовний.
При послідовному русі предметів праці кожна наступна операція починається лише після завершення обробки всієї партії деталей на попередній операції. Перевагою руху є відсутність простоювання обл.-ня в межах обробки партії деталей. Недоліком є значна тривалість вир. циклу.Послідовний рух вик-ся гол. чином в одиничному і дрібносерійному типах вир-ва.
При паралельному русі предметів праці, окремі деталі передаються на наступну операцію зразу ж після обробки на попередню операції незалежно від усієї партії. При цьому русі тривалість циклу визн. За формулою
Перевагою даного виду є найкоротша тривалість циклу .недоліком є простоювання обл.-ня в межах обробки партії деталей.Цей вид руху вик-ся в масовому вир-ві.
При паралельно-послідовному русі предметів праці наступні операції починаються раніше ніж завершується обробка всієї партії на попередній операції.
Перевагами даного виду руху є відносно коротка тривалість вир. циклу та відсутність прстоювання обл.-ня в межах обробки партії деталей. Недоліком є удосконалення оперативного управління вир-м.Вик-ся у сирійному вир-ві.
Для розрахунку тривалості вир. циклу при різних видах руху партії деталей спочатку необхідно визначити так звані довгі та короткі операції. Під довгим розуміють операції які розташовані між 2-ма більш короткими, а короткими розуміють операції які розташовані між 2-ма більш довгими. Щоб визначити хар-р кожної операції на початку і вкінці вир. циклу умовно виставляють нульові операції, далі цикл розбивають на трійки операцій і визначають хар-р кожної серед. Операції.
34. Не потоковий метод організації вир-ва
В залежності від особливостей вир. процесів та типу вир-ва вик-ть різні методи орг-ї вир-ва. Метод орг-ї вир-ва- це спосіб здійснення вир. прцесу, гол. ознаками якого є
- взаємозв’язок між послідовністю виконання операцій технол. процесу та розміщення обл.-ня
- ступінь безперервності вир-го процесу.
Розрізняють 2 методи орг-ї вир-ва:
не потоковий
потоковий.
Під не потоковим методом орг-ї вир-ва розуміють орг-ю виготовлення продукції в одиничних екземплярах або невеликими партіями, які не повторюються. Не потоковий метод вик-ся в основному, в одиничному та дрібносерійному вир-ві. Цей метод є хар-м для експериментального, ремонтно-механічного вир-в, вир-в по виготовленню дослідних зразків.Непотокове вир-во хар-ся такими ознаками:
обладнання розташоване за групами верстатів незалежно від технол. послідовності операцій;
на роб. місцях обробляються різні за конструкцією та технологією виготовлення предмети праці;
виготовлення продукції здійснються, як правило, на універсальному обл.-ні з вик-м універсальних пристосувань ; при цьому для не потокового вир-ва характерна наявність значних припусків на обробку;
деталі переміщуються з одного роб. місця на наступне складними маршрутами. Найчастіше після кожної операції деталь надходить на проміжний склад або проходить техн. контроль і лише після цього надходить на наступне роб. місце. Це призводить до утворення довготривалих перерв в обробці деталей;
розробка детальної технології не проводиться . Натомість, на кожний виріб розробляються укрупненні нормативи, в яких визначаються основні цехи – виконавці, порядок операцій, групи обл.-ня, осн. інструментарій;
для виконання робіт залучають універсальні бригади робітників. На багатьох дільницях застосовують багатоверстатне обслуговування та суміщення професій;
не потокове вир-во хар-ся відносно довготривалим виробничим циклом та значним обсяком незавершеного вир-ва.
35. Потоковий метод орг-ї вир-ва
Найбільш прогресивним методом орг-ї вир-ва є потоковий метод.При впровадженні якого предмет праці переміщується під час обробки за встановленим маршрутом у відповідності із заданим темпом.Потоковий метод є осн. методом орг-ї крупно- та середньосирійного вир-ва. В одиничному вир-ві потоковий метод вик-ся під час виготовлення уніфікованих деталей та вузлів.Потокове вир-во хар-ся такими ознаками:
розподіл технолог. процесу на окремі операції та закріплення їх за конкретними роб. місцями;
чітко визначена тривалість операцій;
розміщення роб. місць лише за порядком технол. процесу виготовлення виробу;
оснащення роб. місць спеціалізованим обл.-м та інструментом;
одночасність виконання операцій на всіх або більшості роб. місць;
вик-ня спеціальних транспортних засобів, які призначені для переміщення виробів від одного роб. місця до іншого та для регулювання заданого ритму вир-ва.
При потоковому методі орг-ї вир-ва найбільш повно виконуються основні принципи раціональної орг-ї вир. процесу, а саме: спеціалізація роб. місць, пропорційність, ритмічність, паралельність та безперервність вир-ва. Прти потоковій орг-ї вир-ва потрібно обов’язково витримувати синхронність процесів вир-ва. Під синхронізацією вир-ва розуміють забезпечення рівності чи кратності тривалості операцій такту потокової лінії та співпадання завершення однієї операції із початком іншої – суміжної з нею. Основною ланкою потокового вир-ва є потокова лінія під якою розуміють сукупність роб. місць, розміщених відповідно до послідовності технол. прцесу та призначених для виконання окремих закріплених за ними операцій. Потокові лінії класифікуються за різними ознаками:
за кіл-стю найменувань виробів в обробці:
-однопредметні (масове вир-во)
-багатопредметні (сирійне вир-во);
* за ступенем безперервності вир-ва:
- безперервно-потокові
-перевно-потокові;
*за масштабом охоплення вир-ва:
-потокові лінії
-предметно-замкнені дільниці
-цехові лінії
-міжцехові лінії
- наскрізні лінії;
* за видом транспортних засобів:
-конвеєрні
-неконвеєрні.
Потоковий метод орг-ї вир-ва сприяє підвищенню продуктивності праці, забезпеченню якості продукції, скороченню тривалості вир. циклу та зменшенню обсягу незавершеного вир-ва. Вищою формою орг-ї потокових ліній є автоматизовані потокові лінії, які хар-ся поєднанням в єдиний синхронізований комплекс технолог. , допоміжних та транспортних процесів, що здійснюються без безпосередньої участі робітників.
36. Нормування витрат та запасів інструментів на під-ві
До інструменту відносять:
-різальні засоби- різці, свердла, зубила, шліфувальні круги
- вимірювальні засоби- мікрометри, штангенциркулі
-слюсарно-складальні засоби- ключі, викрутки, молотки
-ін. засоби.
До технолог. оснащення відносять:
-штампи
-пресформи
-форми для виливання
-різноманітні пристосування.
Заг. потреба під-ва в інструментах та оснащення склад.: з витратного і обігового фондів.На під-х різних галузей вик-ть різні методи нормування витрат та оснащення. Вибір методу нормування залежить від виду вир-ва, серійності вир-ва, експлуатац. Особливостей певного виду обл.-ня. Витратним фондом назив. кіл-сть інструменту, який повністю споживається під час вир-ва продукції згідно вир. програми під-ва.Розрізн. норму оснащення роб. місця та норму витрат інструменту. Під нормою оснащення роб. місця розуміють кіл-сть інструментів, які повинні одночасно знаходитись на роб. місці протягом планового періоду. Піл нормою витрат інструменту розуміють кіл-сть інструментів які необхідні для обробки 1-ї деталі або виконання певного обсягу робіт.На під-х такі норми встановл. для кожного типу і розміру інструмента. Найчастіше на під-х норма витрат інструменту встановл. в :
масоваму та крупно-сирійному вир-ві в розрахунку на 1000виробів
дрібносерійному та одиничному вир-х в розрахунку на 1000 верстато/годин.
Таким чином витрати інструменту на плановий період визнач. як добуток норми витрат інструменту на одиницю робіт планового обсягу вир-ва продукції в натуральному виразі та кіл-сті інструменту що одночасно вик-ся при обробці 1-ї деталі.
Крім визначення річних витрат інструменту та оснащення на під-ві розрахов. також величина обігового фонду інструменту та оснащення , тобто їх мінім. кіл-сті яка необхідна під-ву для забезпечення безперебійності вир-ва. Обіговий фонд включає:
експлуатаційний фонд на роб. місцях;
і та о в ремонті;
і та о в складських запасах.
В масовому і сирійному вир-х всі елементи обігового фонду нормуються за допомогою розрах. формул. В одиничному і дрібносерійному вир-ві вик-ть укрупнені нормативи.
Регулювання запасів і та о здійсн. за даної системою максимум-мінімум. Сутність даної системи полягає у визначенні максимального запасу, страхового запасу, величини запасу, що співпадає точці замовлення. Під запасом мінімальним розуміють величину запасу яка = добутку денної потреби в І та кіл-сті днів виготовлення наступної партії І. Запас максимуму = сумі кіл-сті І в черговій партії надходження та запасу мінімуму. Точка замовлення має випереджати момент витрачання всього запасу на час достатній для виготовлення або придбання чергової партії І.
час повного спрацювання поточного запасу
час необхідний для виготовлення або придбання чергової партії І.
Запас на централ. Складі по кожному виду І повинен бути не меншим за мінімальний та не більшим за максимальний. Така робота за системою мінімум-максимум забезпечує підтримку запасів в межах нормативів які необхідні для безперебійної дія-сті вир. підрозділів.

37.Організація ремонтних робіт на підприємстві
Організація ремонтних робіт на підприємстві здійснюється по технологічному обладнанню(службами гол. механіка), по енергетичному обладнанню (службами гол. енергетика) та по будівлях та спорудах(відділом капітального будівництва).
Проведення ремонту технологічного обладнання здійснюється відповідно до Положення про систему планово-попереджувальних ремонтів. Системою планово-попереджувальних ремонтів називають сукупність технічних і організаційних заходів по догляду, нагляду і ремонту обладнання, які проводяться за заздалегідь складеним планом з метою попереднього зношення, раптових виходів обладнання зі строю і підтримання його у дієздатному стані. Система включає:1) догляд за обладнанням;2)міжремонтне технічне обслуговування;3)огляди, перевірки на точність, заміна мастил;4) періодичні планові роботи.
Технічне обслуговування – комплекс заходів по підтримці дієздатності обладнання та забезпечення його технічних параметрів під час експлуатації. Ремонт – комплекс операцій по відновленню технічних характеристик обладнання та забезпечення його подальшої експлуатації. Розрізняють: малий ремонт (заміна швидкозношувальних деталей), середній (передб. часткове розбирання агрегату, заміну або ремонт окремих вузлів і подальше збирання, регулювання та випробування), капітальний (передб. повне розбирання агрегату, заміну або ремонт складних одиниць з наступним збиранням, регулюванням та випробуванням).
Основною технічною документацією, яка використовується є: альбоми креслень на змінні деталі, вузли, механізми;проекти модернізації обладнання;дефектні відомості;інструкція по експл. До основних нормативів системи планово-попереджувальних робіт відносять тривалість і структуру ремонтного циклу. Тривалість ремонтного циклу – період часу між встановленням обладнання і 1-им капітальним ремонтом, або між 2-ма черговими капітальними ремонтами. Структура – перелік і послідовність виконання ремонтних робіт в період між встановленням обладнання і 1-им капітальним ремонтом або між 2-ма черговими ремонтами.
38. Склад, завдання і особливості енергетичного гос-ва(ЕГ)
Сучасні під-ва є гол. споживачами палива, електроенергії, пари, газу, стиснутого повітря та ін. видів енергії. ЕГ під-ва це сукупність підрозділів які забезпеч. під-во необхідними видами енергії та здійсн. комплекс заходів по економії всіх видів паливно-енергетич. ресурсів. Розріз. види енергії:
технологічну
рушійну
опалювальну
освітлювальну
санітарно-вентиляційну
слабострумні види зв’язку.
ЕГ забезпечує вир. процес різними видами енергії за рахунок різних енергоносіїв, таким чином до енергоцехів під-ва відносять
-теплосилове гос-во- включає котельні, компресорні станції, парові та повітряні мережі , водопостачання, каналізацію,нафтогос-во;
-газове гос-во- включає газогенератори, станції, газові мережі, кисневі станції, холодильні установки, промислову вентиляцію;
-електросилове гос-во- включає електромережі, електропідстанції, акумуляторне гос-во
- пічне гос-во
-слабострумний зв'язок
- електроремонтне гос-во.
Так як ЕГ включає всі процеси по вир-ву, розподілу, перетворенню і вик-ню всіх видів енергії, то до осн. завдань відносять:
1.безперебійне забезпечення вир-ва всіма видами енергії у необхідній кіл-сті
2. комплексна механізація і автоматизація вир. процесів
3. раціон. вик-ня енергоресурсів
4. зниження витрат на енергопостачання під-ва
5.покращення вик-ня електрообл-ня.
ЕГ як вир. система має свої особливості:
- спів падання в часі та за об’ємами вир-ва і споживання енергії без утворення запасів і незаверш. вир-ва.Це обумовлюється тим що по-перше неможливе вир-во енергії на склад, і по-друге режим вир-ва енергії в кожний момент залежить від режиму її споживання
-нерівномірність споживання енергії в часі – обумовлюється кіл-стю роб. змін розподілом енергомістких процесів в часі та орг-єю вир-ва на поч.. і вкінці зміни
-взаємозамінність окремих аналітичних установок видів енергоресурсів та технолог. прцесів при вир-ві енергії.
39. Орг-я перевезень
Таблиця вантажообороту та діаграми вантажопотоків дозволяє встановлювати ступінь стабільної величини та напрями вантажопотоків і на цій основі організув. перевезення. При стабільних вантажопотоках перевезення здійснюються у відповідності з графіком, тобто за встановленими маршрутами та розкладом. При змінних вантажопотоках перевезення здійсн. за змінно-добовими планами та окремим завданням. На під-ві застосов. 2 системи орг-х перевезень:
- децентралізована передб. закріплення за окремими вир. цехами окремих трансп. засобів, які обслугов. лише ці вир. вир. цехи
-централізована передб. обслуговування вир. підрозділів трансп. цехам і призначена для переміщення вантажів між цехами, між складами під-ва і для обслуговування зовн. вантажообороту. Регулярне переміщення вантажів з одних пунктів в інші дає можливість вик-ти маятникову та кільцеву схему маршрута. Маятникова схема полягає у взаємно-транспор. зв’язку декількох пунктів між якими переміщ. Постійно закріплені за ними вантажі. Розріз. такі схеми: одностороння, двостороння, променева.
Кільцева схема вик-ся в транспор. обслуговуванні ряду пунктів між якими існують стабільні вантажопотоки.
При виборі схеми маршрутів необхідне забебезпечення:
-найкоротший шлях руху трансп. засобів
-максим. коеф. вик-ня пробігу автомобіля
-раціональне вик-ня вантажопідйом. трансп. засобів.
40. Орг-я та ефек-ть функціонування складського гос-ва (СГ)
Орг-я СГ полягає у виборі та обґрунтуванні видів, розміщення структ. складів, розміщення та облаштування складс. приміщень, а також встановл. режиму роботи складів. Кіл-сть та види складів визнач. з врахуванням вир. потужності, спеціалізації під-ва, номенклатури продукції, видів і об’ємів матер. запасів а також розміщ. по тер-ї під-ва виробн. підрозділів. При обґрунтуванні розміщ. складів враховують можливість скорочення обсягів перевезення вантажів та раціон.- орг-х маршрутів для переміщення рухомого складу. Порядок роботи складів визн. періодичністю, об’ємами та особливостями отримання, зберігання і видачі матеріал. цінностей. Осн. показники ефек-сті фуцкц-ня СГ :
вантажооборот складу – хар-ть кіл-сть продукції яка надійшла від постачальника та відправлена споживачам за певний період часу;
вантажопереробка- хар-ть заг. об’єм вантажно-розвантажувальних робіт, який викон. на складі за певний період часу
- коеф. переробки вантажів – визнач. відношення об’ємів вантажопереробки до вантожообороту за одиницю і той же період часу і хар-сть ступінь екон.- вантажн. – складс. робіт
-товарооборот складу – являє собою грош. вираз вартості перорбл. складом або реаліз. ним вантажів за певний період часу
- коеф. вик-ня площі складу- визнач. як відношення корисної площі складу до загал.
-коеф. вик-ня об’єму складу- відношення корисного об’єму до загал.
-рівень механіз.- складських робіт – характериз. питомою вагою робіт виконання механізованим способом
-собівартість переробки однієї тонни вантажу визнач. як відношення заг. експлуатац. витрат по складу за рік до маси вантажів перероблених складом за той же період.
41.Організація технічного контролю якості продукції
Якість продукції згідно ДЕСТ – це сукупність технічних, економічних, експлуатаційних, соціальних та інших властивостей продукції, які обумовлюють її придатність задовольняти певні потреби у відповідності з її призначенням. Для характеристики якості продукції використовуються наступні групи показників:
1.Узагальнюючі показники, які характеризують загальний рівень якості продукції вцілому(об’єм та питома вага, ґатунок продукції, економічний ефект та додаткові витрати, пов’язані з покращенням якості).
2.Комплексні показники, х-ть декілька властивостей виробів, включаючи витрати пов’язані з розробкою, виробництвом та експлуатацією (напр.відношення строку служби виробу до його собівартості або ціни).
3. Одиничні, які х-ть одну з властивостей виробу. До них відносять: призначення, надійність, довговічність, гарантійність, ергонометричність (зручність та безпечність експлуатації виробу), естетичність, економічність.
Під технічним контролем розуміють перевірку дотримання вимог до якості продукції на всіх стадіях її виготовлення та всіх виробничих умов, що забезпечують потрібну якість. Головним завдання технічного контролю є забезпечення випуску високоякісної та комплектної продукції у відповідності до стандартів та технічних умов. Технічний контроль якості продукції проводиться на підприємстві централізовано відділом технічного контролю (ВТК). Начальник ВТК підпорядковується безпосередньо директору. Працівники ВТК підпорядковуються лише його начальнику. До завдань технічного контролю належать: контроль якості матеріалів, що надходять на підприємство;контроль стану обладнання та технологічного оснащення;спостереження за якістю продукції;контроль за дотриманням технологічних процесів на всіх стадіях виробництва;запобігання випуску продукції яка не відповідає нормам ; попередження, виявлення та облік браку;встановлення причин браку; розробка заходів по усуненню браку.
Види контролю: а)за охопленням стадій технологічного процесу (попередній, проміжний, кінцевий);б)за можливістю використання продукції(руйнуючий, неруйнуючий);в)за місцем виконання контрольних операцій(стаціонарний, рухомий);г)за ступенем охоплення об’єктів технічним контролем(суцільний, вибірковий, поточний);д)за організаційною формою виявлення відхилень (поточний, статистичний, інспекційний).
Економічний ефект від проведення технічного контролю – відвернутий збиток.
42. Система створення та освоєння нової продукції
Об’єктивним законом розвитку суспільства є НТП, тобто процес безперервного удосконалення засобів та предметів праці. При цьому на процес створ. нов. продукції впливає велика кіл-сть факторів і умов що призводить до необхідності підходу до процесу створ. нов.. продукції. Повний комплекс створ. нов.. продукції чи впровадження нов.. технології включає наступні стадії:
1.НДР
2.дослідно-конструкторські роботи
3.кострукторська підготовка вир-ва
4.технолог. підготовка вир-ва
5.орг-на підготовка вир-ва
6.освоєння нов.. продукції.
Перші 2 стадії охоплюють роботи які за своїм змістом не відносяться до сфери вир-ва- це є проведення фундаментальних та пошукових НДР як правило такі роботи виконуються в галузевих НДІ або в констр. Бюро і становлять перший етап системи створення і освоєння нов.. продукції.
Наступні 4 стадії разом утворення 2 етап системи створ. нов.. продукції і являють собою техн.. підготовку вир-ва яка найчастіше виконується відділами гол. конструктора і гол. технолога під-ва. Техн.. підготовка вир-ва являє собою сукупність конструкторських, технолог. і орг-х процесів, які взаємопов’язані і виконуються на під-ві що планує виготовляти нов.. вид продукції. Змістом техн.. підготовки вир-ва є:
-проектування і вдосконалення конструкції виробів, тобто визначення об’єкту вир-ва його схеми розмірів матеріалів з яких можна виготовляти заг.-техн. вимоги до виробу
-проектування і вдосконалення технолог. процесів, тобто визначення методів обробки матеріалів, послідовності монтажу, регулювання порядку випробування та техн.. контролю, технології складання вузлів
-забезпечення вир-ва нов.. виробу обл.-м площами матеріалами, кваліфікованими кадрами.