АНОТАЦІЯ
Курсова робота присвячена питанню фондовіддачі основних виробничих фондів підприєсмтва. В роботі послідовно викладені теоретичні і практичні аспекти економічної оцінки рівня фондовіддачі основних виробничих фондів та їх вплив на господарську діяльність. Результати досліджень систематизовано в табличному і графічному матеріалі. За підсумками проведених досліджень запропоновані заходи щодо підвищення ефективності використання основних виробничих фондів в часі
Course work is devoted to the issue of capital of fixed production assets an enterprise. The author consistently presents the theoretical and practical aspects of economic evaluation of the basic production of capital funds and their impact on economic activity. Research results are systematized in tabular and graphic material. According to the results of the studies proposed measures to improve the efficiency of fixed production assets in time



ВСТУП
Перехід до ринкових відносин на даному етапі в Україні потребує глибоких зрушень в усіх сферах економіки - одній з найважливіших сфер людської діяльності. Ринкова економіка по своїй суті є засобом, що стимулює ріст продуктивності праці і збільшення ефективності виробництва. Підвищення ефективності суспільного виробництва означає ефективніше використання наявних трудових ресурсів для збільшення випуску якісної і потрібної країні продукції, а також постійно зіставляти затрати з отриманими результатами і вносити певні корективи для того, щоб вкладені кошти принесли максимальну віддачу.
Підприємство - це основна народногосподарська ланка країни, від результатів функціонування якої залежить економічний розвиток держави. В умовах ринкових відносин підприємство функціонує самостійно на засадах самоокупності і самофінансування і тому воно саме, в першу чергу, зацікавлене в підвищенні ефективності виробництва та збільшення прибутковості.
Велика роль відводиться проблемі підвищення ефективності використання ОВФ, які визначають рівень його матеріально-технічної бази, яка в значній мірі визначає обсяг виробництва продукції. Проте, ефективність виробництва на підприємстві залежить не тільки від забезпеченості підприємства основними фондами, але й ступеня їх використання у часі.
Задоволення потреб населення на ринку у тій чи іншій продукції залежить від обсягу виробництва продукції на підприємстві, тобто від пропозиції. Проте, обсяг виробництва продукції на підприємстві залежить від того наскільки ОВФ повно використовуються.
Таким чином, підвищення ефективності використання ОВФ підприємства знаходять свій вираз у збільшенні обсягу виробництва продукції, підвищення продуктивності праці та фондовіддачі.
Об’єктом дослідження є вплив фондовіддачі на господарську діяльність підприємств та ефективність виробництва.
Метою даної роботи є формування економічного мислення, знань та практичних навичок про визначення та вплив фондовіддачі на різні чинники, зокрема дослідження впливу фондовіддачі основних виробничих фондів підприємства на ефективність, обсяги виробництва, придатність та продуктивність праці.
Щоб досягнути поставленої мети поставлено такі завдання:
вивчити економічну сутність поняття основних виробничих фондів підприємства;
пояснити теоретичні основи фондовіддачі основних виробничих фондів;
оцінити вплив фондовіддачі основних виробничих фондів на обсягвиробництва, на придатність, на продуктивність праці та на ефективність виробництва;
обґрунтувати пропозиції щодо підвищення фондовіддачі основних виробничих фондів підприємства.
Робота складається з вступу, трьох розділів та висновків.
Перший розділ знайомить з такими поняттями як основні фонди, фондовіддача. Дає їх характеристику, допомагає зрозуміти роль основних виробничих фондів у діяльності підприємства та важливість підвищення ефективності виробництва.
У другому розділі обраховуються показники, пов'язані з використанням основних фондів на підприємстві, а саме досліджується вплив фондовіддачі на господарську діяльність підприємства.
У третьому розділі проводяться заходи по підвищенню ефективності використання основних виробничих фондів в часі, зокрема досліджується як підвищення тривалості використання основних виробничих фондів на рівень ефективності виробництва.
РОЗДІЛ 1
«Теоретичні засади фондовіддачі основних виробничих фондів підприємства»
1.1 Основні виробничі фонди підприємства та їх економіко-соціальне значення
В процесі виробництва на підприємстві беруть участь три фактори:
засоби праці;
робоча сила;
предмети праці.
Засоби праці та предмети праці утворюють засоби виробництва, що становлять матеріальний зміст виробничих фондів підприємства. У свою чергу, виробничі фонди — це суспільна праця і матеріальна основа виробництва. У цьому полягає схожість засобів праці та предметів праці. Проте вони також істотно різняться.
Засоби праці беруть участь в утворенні продукту протягом ряду виробничих циклів. При цьому вони втрачають лише частку загальної вартості, зберігаючи споживну вартість та речову форму.
На відміну від засобів праці предмети праці за один виробничий цикл втрачаються повністю. Предмети праці — це все те, до чого докладається людська праця, що полягає в обробці сировини, матеріалів у процесі виробництва з метою пристосування їх до особистого і виробничого споживання. Це все те, з чого виготовляється продукція (вугілля, метал, тканини, вовна, нафта, заготовки, дошки та ін.).
Іншими словами, засоби праці — це різні верстати, механізми, інструменти, двигуни тощо, тобто це засоби, за допомогою яких виготовляють продукцію і надають послуги.
Проте засоби виробництва як сукупність засобів і предметів праці не можна ототожнювати з виробничими фондами, що зумовлено двома обставинами. По-перше, елементи засобів виробництва стають виробничими фондами лише з моменту їхнього безпосереднього використання у виробничому процесі. По-друге, виробничі фонди на відміну від засобів виробництва є виключно вартісною економічною категорією. Це означає, що до виробничих фондів відносять не всі елементи засобів виробництва взагалі, а ті з них, які мають вартість.
В залежності від характеру їх споживання (кругообігу), тобто перенесення своєї вартості на готову продукцію, у процесі виробництва виробничі засоби поділяються на основні й оборотні [1, с. 32].
Засоби праці відбиваються в основних фондах підприємства, а предмети праці — в оборотних. Отже, засоби виробництва складаються із засобів та предметів праці, а виробничі фонди — з основних і оборотних фондів.
Основні фонди — це частина засобів виробництва, які беруть участь у процесі виробництва тривалий період, зберігаючи при цьому натуральну форму і властивості, а також переносять свою вартість на вартість готового продукту частинами. Характер їх споживання (кругообороту) у процесі виробництва такий, що вони приймають участь у процесі виробництва протягом тривалого часу (більше одного року), зберігаючи при цьому свою натуральну (речову) форму, не входять до складу новоствореної продукції, свою вартість передають на готову продукцію частинами по мірі їх зносу, створюючи елемент витрат виробництва (собівартості) підприємства. Речовим змістом основних фондів є будівлі, споруди машини, устаткування, транспортні засоби, інвентар, інструмент, багаторічні насадження. До основних фондів відноситься інвентар та інструмент вартістю більше 15 неоподаткованих мінімумів доходу громадян або терміном служби більше одного року незалежно від їх вартості. До основних фондів не відносяться спеціальний одяг, спеціальне взуття незалежно від їх вартості, молодняк тварин і тварини на відгодівлі, багаторічні насадження, що вирощуються [1].
Кожна організація чи підприємство при створенні наділяються необхідними виробничими фондами, що з розвитком підприємства чи організації поповнюються та оновлюються.
Основні виробничі фонди є частиною матеріально-речових елементів виробництва, яка у вигляді засобів праці бере участь у багатьох виробничих циклах, частинами переносить свою вартість на готовий продукт, зберігаючи при цьому в процесі використання свою натуральну форму. Вони становлять приблизно 95–98% загальної вартості основних фондів підприємства.
Оскільки елементи основних фондів відіграють різну роль у процесі виробництва, велике значення має їх поділ на активну та пасивну частини.
До активної частини основних виробничих фондів належить комплекс машин і механізмів, що беруть безпосередню участь у виробничому процесі (транспортні засоби, устаткування, виробничий інвентар та ін.).
До пасивної частини основних виробничих фондів належить решта видів фондів, що не беруть безпосередньої участі у виготовленні продукту, але необхідні для виробничого процесу (будинки, споруди та ін.). Вони забезпечують нормальне використання активної частини основних виробничих фондів.
Відношення окремих видів (груп) основних фондів, виражене у відсотках, до їх загальної вартості на підприємстві визначає видову (технологічну) структуру використання засобів праці. За інших однакових умов технологічна структура основних фондів тим прогресивніша та ефективніша, чим більшою у їх складі є питома вага активної частини.
Звичайно, громадськості не байдуже, яким є співвідношення між різними видами основних виробничих фондів, куди більше вкладається коштів підприємства: у будинки, які є однією з умов процесу виробництва, або у виробниче устаткування, яке визначає потужність підприємства. З одного боку, здавалося б, чим вища на підприємствах частка активної частини основних фондів, тим вищий рівень їх технічного оснащення та більше можливостей мають підприємства щодо збільшення обсягу випуску продукції при однаковому обсязі основних виробничих фондів. Проте, з іншого боку, якщо нове, найефективніше устаткування поставити просто неба, воно швидко вийде з ладу. Тому недостатня кількість елементів пасивної частини негативно впливає на ефективність використання засобів виробництва, і передусім на їх технічний стан та обслуговування. Тому для найефективнішого використання основних виробничих фондів підприємству необхідно прагнути досягти оптимального співвідношення між активною та пасивною частинами. Структура основних виробничих фондів, як і структура матеріально–технічної бази, має галузевий характер. Залежно від належності до певної галузі народного господарства підприємство матиме різну питому вагу засобів, які відносять до активної чи пасивної частини. Наприклад, на транспорті транспортні засоби становлять 60–70%; будинки, споруди та передавальні пристрої — 20—25%; силові, робочі машини та устаткування — 3–5%; тоді як в інших галузях народного господарства питома вага транспортних засобів становить 2—4% загальної вартості основних виробничих фондів.
За сукупністю промислових підприємств України в загальному обсязі основних фондів питома вага окремих їх видів останніми роками коливалась у межах: будівель і споруд — 45–47%; машин і устаткування — 40–42%; транспортних засобів — 2,5–3%. [2]
Економічне значення основних фондів заключається в тому, що вони є мірилом розвитку процесу праці, визначають ступінь механізації виробництва, забезпечують своєчасне і якісне виконання робіт (випуск продукції) і цим самим визначають рівень продуктивності живої праці. На базі зростання основних фондів збільшується економічний потенціал і виробничі можливості підприємств, підвищується технічний рівень виробництва, що забезпечує збільшення обсягів випуску продукції, поліпшення умов праці.
Соціальне значення основних виробничих фондів полягає в тому, що вони поліпшують умови праці і сприяють відтворенню робочої сили.
1.2 Фондовіддача основних виробничих фондів як економічна категорія
Основні засоби є одним з видів виробничих ресурсів. Оцінка ефективності їх використання заснована на прийманні загальної для видів ресурсів технології оцінки, яка включає розрахунок і аналіз показників віддачі. Одним з найважливіших чинників, що впливають на ефективність використання основних фондів, є поліпшення використання виробничих потужностей підприємства і його підрозділів. Фондовіддача (від англійського output/capital ratio) - це показник ефективності використання основних засобів, зворотний фондомісткості, розраховується як відношення річного випуску продукції до вартості основних засобів, за допомогою яких вироблена ця продукція, в найбільш узагальненому вигляді фондовіддача характеризує рівень використання основних фондів (засобів). Фондовіддача визначається як відношення випуску продукції (валовою, товарною, чистою) до середньорічної вартості основних фондів:
EMBED Equation.3 (1.2.1)
де Фв – фондовіддача основних фондів;
О – фактичні обсяги продукції (робіт);
Бв – балансова вартість основних виробничих фондів.
Показник фондовіддачі застосовується при аналізі рівня використання основних фондів, плановому обґрунтуванні обсягів виробництва і приросту нових потужностей.
При обчисленні фондовіддачі слід враховувати наступне. По-перше, в чисельнику як обсяг випуску продукції може бути взята вартість товарної продукції в договірних цінах або виручка від об'єму продажу товарів (продукції, робіт, послуг, за мінусом податку на додану вартість, акцизів і аналогічних платежів). При цьому об'єм продукції повинен обчислюватися в порівняльних цінах. Для визначення об'єму продукції в порівнянних цінах треба об'єм продукції по звіту розділити на індекс інфляцію:
EMBED Equation.3 , (1.2.2)
де EMBED Equation.3 - об'єм продукції (або виручка від продажу продукції) в порівняльних цінах, грн.;
О - об'єм продукції (або виручка від продажу продукції) по звіту, грн;
Iц - індекс цін.
При цьому індекс ціни розраховується по формулі:
EMBED Equation.3 , (1.2.3)
де Пр - відсоток зростання цін в звітному періоді в порівнянні з попереднім періодом %.
По-друге, при визначенні фондовіддачі в знаменнику слід відображати середньорічну вартість промислово-виробничих засобів, але з врахуванням вартості основних засобів, взятих в оренду на основі договору по лізингу. У тих випадках, коли устаткування, взяте організацією в оренду на основі лізингу, враховане на забалансовому рахунку, необхідно скоректувати знаменник формули розрахунку фондовіддачі. Це пов'язано з тим, що з допомогою устаткування, взятого в оренду, виробляється певна кількість продукції, що знаходить віддзеркалення в об'ємі продукції. Вартість же устаткування не знаходить віддзеркалення у вартості промислово-виробничих. Тому доцільно до середньорічної вартості основних фондів додати середньорічну вартість орендних основних засобів. Підвищення фондовіддачі призводить за інших рівних умов до зниження суми амортизаційних відрахувань готовій продукції, що припадає на гривню, і відповідно сприяє підвищенню долі прибутку в ціні товару.
Хоча сам підхід до визначення фондовіддачі начебто не викликає сумнівів, можуть виникати проблеми, пов’язані з його практичною реалізацією. Зокрема, з вибором форми показника (вартісного або натурального) чи критеріїв виміру одиниці продукції (валова, товарна, реалізована або чиста).
Найбільш поширеним на сьогодні є вартісний метод виміру, оскільки він дає можливість порівнювати обсяги продукції, випущеної в різних галузях і в різні періоди часу. Крім того, він є найбільш простим і наочним. Але разом з тим зазначений метод має недоліки. Вони пов’язані із знеособленістю, а також із постійною зміною цін. Тому, нарівні з вартісним, було б доцільно застосовувати і натуральний метод виміру фондовіддачі. Але цей спосіб має обмежений характер. Він може застосовуватися тільки для вимірювання однородної продукції, до того ж при цьому не враховується якість товарів. Тому цей метод має допоміжний характер.
Показник реалізованої продукції не завжди бажано застосовувати для визначення фондовіддачі, тому що на нього більше впливають процеси реалізації і значно менше економічні умови виробництва продукції. Застосування показника чистої продукції (вміщує прибуток і зарплатню) має свої недоліки, оскільки не характеризує цілком виробленої основними фондами вартості. Найбільш повно вимогам обліку вартості продукції, виробленої протягом певних періодів часу на різних рівнях виробництва, відповідає показник валової продукції. На практиці можна застосовувати і показник товарної продукції, оскільки в більшості виробництв він незначно відрізняється від валової продукції. Хоча, якщо бути точним, цей показник недостатньо об'єктивно характеризує якість використання основних фондів за календарний період, оскільки в складі товарної продукції враховується та частина продукції, яка вироблена, але не закінчена в минулих періодах. [3]
1.3 Механізм впливу фондовіддачі основних виробничих фондів на господарську діяльність підприємства
Важливим показником ефективності використання основних засобів є фондовіддача Фактична фондовіддача порівнюється в динаміці за декілька років, а якщо цей показник планується, то зіставляється з плановим значенням. Потім виявляються чинники, що викликали зміну цього показника, і виробляється розрахунок їх впливу.
Використання основних фондів визнається ефективним, якщо відносний приріст фізичного обсягу продукції чи прибутку перевищує відносний приріст вартості основних фондів за аналізований період.
Ріст фондовіддачі веде до відносної економії виробничих основних фондів і до збільшення обсягу продукції, що випускається. Розмір відносної економії ресурсів і частка приросту продукції в результаті росту фондовіддачі визначаються спеціальним розрахунком.
Так, відносна економія основних фондів визначається як різниця між величиною середньорічної вартості основних фондів звітного періоду і середньорічною вартістю основних фондів базового року (попереднього року), скоректованої на ріст обсягу виробництва продукції. Частка приросту продукції за рахунок росту фондовіддачі визначається по методу ланцюгових підстановок: приріст фондовіддачі за період, який аналізується, збільшується на середньорічну фактичну вартість основних виробничих фондів.
Підвищення фондовіддачі призводить за інших рівних умов до зниження суми амортизаційних відрахувань готовій продукції, що припадає на гривню, і відповідно сприяє підвищенню долі прибутку в ціні товару. Перевищення приросту випуску за рахунок фондовіддачі над долею приросту за рахунок збільшення ресурсів означає, що темп зростання випуску продукції вищий за темп зростання витрат ресурсів, що за інших рівних умов (незмінності показників використання інших видів ресурсів) приводить до збільшення рентабельності капіталу і продажів. [4]
Отже, підвищення фондовіддачі сприяє:
поліпшенню структури основних виробничих фондів, підвищенню питомої ваги їхньої активної частини до оптимальної величини із установленням раціонального співвідношення різних видів устаткування;
інтенсифікації виробничих процесів шляхом впровадження передової технології, підвищенню швидкості роботи машин і встаткування, впровадженню синхронного виконання одною машиною двох операцій або декількох, розвитку наукової організації праці;
поліпшенню умов і режиму праці з урахуванням виробничої естетики, створенню необхідних соціальних умов (житлові, побутові, чіткої роботи транспорту й ін.);
скороченню ремонту активної частини основних виробничих фондів шляхом спеціалізації й концентрації ремонтного господарства;
поліпшенню матеріально-технічного постачання основних виробничих фондів.
Реалізація резервів, що відносяться до випущеної продукції, дозволяє одержати такі результати, як:
зниження собівартості й підвищення рентабельності продукції;
підвищення якості й конкурентоспроможності продукції;
оптимізація асортиментів;
економія дефіцитних і дорогих матеріалів, енергоресурсів і комплектуючих виробів.
Реалізація резервів, що ставляться до майнового комплексу, дозволяє одержати наступні результати:
зниження витрат на експлуатацію, технічне обслуговування й ремонт основних виробничих фондів;
підвищення корисного використання основних виробничих фондів;
реалізація або здача в оренду зайвих основних виробничих фондів;
модернізація й реконструкція основних виробничих фондів;
вироблення рекомендацій з ефективної амортизаційної політики й інвестиційної політики відновлення основних виробничих фондів.
1.4 Заходи щодо підвищення рівня фондовіддачі основних виробничих фондів
В даний час на підприємствах велика увага приділяється проблемі збуту виробленої продукції. В умовах жорсткої конкуренції цінова ознака стає чи не найголовнішою при формуванні споживчого попиту. Проте постійно стримувати ціни і надавати покупцям знижки — шлях, який може довести підприємство до кризи, оскільки отримана виручка не покриватиме понесених витрат і зрештою підприємство стане стійке неплатоспроможним. Вихід бачиться один — в зниженні витрат. Багато керівників і фахівці підприємств вважають, що, постійно збільшуючи випуск продукції, за рахунок зниження умовно-постійних витрат можна понизити її собівартість. Проблема збільшення випуску продукції, як правило, вирішується за рахунок придбання нового устаткування (в кредит або лізинг) і лише в малій мірі за рахунок пошуку внутрішніх резервів. Безумовно, нове устаткування дозволить збільшити обсяги виробництва, проте очікуваний економічний ефект отримають в основному ті підприємства, в яких нарощування об'ємів викликане необхідністю задоволення підвищеного споживчого попиту на продукцію. Для інших підприємств придбання нового устаткування може привести до збільшення кредиторської заборгованості, додатковому вкладенню засобів в придбання основних і допоміжних сировини і матеріалів, збільшенню залишків готової продукції на складах, тобто до відвернення засобів із звороту.
Один з напрямів пошуку — наявність необхідних основних засобів і підвищення ефективності їх використання. Важливим показником ефективності використання основних засобів є фондовіддача (Фв), тенденція до зниження якої намітилася зараз на багатьох підприємствах. Одним з головних шляхів підвищення фондовіддачі є технічне вдосконалення і модернізація устаткування. Важливим резервом зростання фондовіддачі є збільшення кількості і питомої ваги устаткування, що діє, у складі всього устаткування, що є на підприємствах, і підвищення інтенсивності його роботи. Показником інтенсивності використання устаткування є кількість продукції або виконуваної роботи в одиницю часу (година, зміна, доба) на одиницю устаткування. Інтенсивніше використання устаткування в одиницю часу досягається шляхом:
а) вдосконалення технології і забезпечення безперервно-потокового виробництва;
б) збільшення разового завантаження устаткування (наприклад, ваги злитка, що прокатується на блюмінгу);
в) збільшення швидкості обробки матеріалу (наприклад, швидкості різання металу);
г) ретельної підготовки і забезпечення відповідності якості сировини, напівфабрикатів і матеріалів вимогам технологічного процесу і якості продукції, що виготовляється;
д) забезпечення стійкої і рівномірної роботи по графіку, без простоїв, ривків і штурмівщини, на високому рівні продуктивності. [5]
Підвищенню фондовіддачі, поза сумнівом, сприяють підвищення кваліфікації працівників, а також матеріальне і моральне заохочення працюючих за дбайливе і ефективне використання техніки. У вирішенні проблем ефективного використання виробничих потужностей і підвищення фондовіддачі важлива роль належить вдосконаленню ціноутворення. Одна з причин зниження фондовіддачі в промисловості полягає в тому, що ціни на нову техніку останнім часом зростали швидше, ніж їх корисний ефект. Це привело до зростання фондомісткості виробництва, робило економічно вигідним використання старої техніки. Тому однією з найважливіших передумов підвищення фондовіддачі у всіх галузях матеріального виробництва є зниження цін на одиницю корисного ефекту на нові вироби, особливо на машини і устаткування. Лише за цих умов будуть забезпечені необхідні умови зростання фондовіддачі в галузях, споживаючих нову техніку, Прискорене оновлення виробничого апарату на базі нової високопродуктивної техніки, інтенсивне використання основних фондів дозволяють корінним чином змінити несприятливу динаміку фондовіддачі, що склалася добитися її послідовного поліпшення. [6]