ВСТУП.
В сучасних економічних умовах діяльність кожного господарюючого суб’єкта являється предметом уваги широкого кола учасників ринкових відносин (організацій і осіб), які зацікавленні в результатах його функціонування. На основі доступної їм звітно-облікової інформації вказанні особи намагаються оцінити фінансове положення підприємства. Основним інструментом для цьогослугує економічний аналіз, за допомогою якого можна об’єктивно оцінити внутрішні і зовнішні відносини об’єкта, що аналізують : охарактеризувати його платоспроможність, ефективність і прибутковість діяльності ,перспеутиви розвитку, а потім по його результатам прийняти обгрунтовані рішення.
Економічний аналіз являє собою процес, побудований на вівченні даних про фінансовий стан підприємства і результатах його діяльності в минулому з метою оцінки майбутніх умов і результатів діяльності. Таким чином, головною метою економічного аналізу є зниженя неминучої невідомості, пов’язаної з прийняттям економічних рішень, орієнтованих на майбутнє.
Сучасний економічний аналіз має певні відмінності від традиційного аналізу фінансово-господарської діяльності. Насамперед це пов’язана із зростаючим впливом зовнішнього середовища на роботу підприємства. Посилилась залежність фінансового стану господарського об’єкту від зовнішніх економічних процесів, надійності контрагентів (постачальників і покіпців), ускладнення організаційно-правових форм функціонування. В результаті інструментарій сучасного економічного аналізу розширюється за рахунок нових прийомів і зособів, які дозволяють враховувати ці явища.
Не дивлячись на значну невизначеність в роботі підприємств, в останій час посилюється роль прогнозного аналізу, який дозволяє складати бізнес-плани.
Намагаючись вирішити конкретні питання і отримати кваліфікованк оцінку фінансового положення, керівники підприємств все частіше прибігають до допомоги економічного аналізу. При цьому, як правило, вже незадовільняються констатуванням виличини показників звітності, а розраховують отримати конкретне заключення про дотатність платіжних засобів, нормальних співвідношень власного і залученого капіталу,швидкості обігу капіталу і причинах її зміни, типах фінансування тих чи інших видів діяльності.
В цих умовах змінюється роль бухгалтерії, в чиї функції все частіше входить не лише ведення поточного обліку і складання звітності, а і економічний аналіз виключно в цілях управління підприємством. Задовільнити нові вимоги адміністрації може лише бухгалтер-аналітик, який здатний розібратися в економіці підприємства, виявити всі її хворі місця на основі фінансово-облікових даних, зрозуміло і чітко встановити міри впорядковуючого характеру.
Аналіз фінансового стану підприємства є важливим розділом економічного аналізу.
На сучасному етапі аналіз фінансового стану підприємства знаходиться в поступовому розвитку і вдосконаленню, але аналіз фінансового стану сучасний ще не відповідає повністю новим вимогам проведення фінансової роботи підприємства.
В ринкових умовах слово діяльність підприємства нпбуває нових форм і направлень. Внаслідок цього і фінансовий стан підприємства аналізується звимогами цих змін.
Існують складності проведення аналізу фінансового стану ,що обумовлено:
нестабільністю економіки
кризовим станом
В умовах постійної зміни інформації богато фінансово-економічних показників розрахованих на певний час, можуть надалі загубити свою цінність для аналузу у зв’язку з нестабільністю національної валюти, по якій розраховувався цей показник.
У вітчизняній економічній науці недостатньо приділялось уваги проведенню аналізу фінансового стану, так як наукрва праця в цій області губить свою актуальність ще до видання.
Основним завданням проведення економічного аналізу є оцінка результатів господарської діяльності за попередній та поточні роки, виявлення факторів, які позитивно чи негативно вплинули на кінцеів показник роботи підприємства, прийняти рішення про визнання структури балансу задавільною (незадовільною), а підприємство платоспроможним (неплатоспроможним) та подання пропозицій Кабінету Міністрів України щодо доцільнлсті внесення цього підприємства до Реєстру неплатоспроможних підприємств та організацій.
При написанні дипломної роботи мною були використані звітні дані Кіровоградської дирекції УДППЗ "Укрпошта".
Містце знаходження підприємства: м. Кіровоград, вул. Гоголя 72.
Розділ І
1. ОРГАНІЗАЦІЯ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ, ЙОГО ІНФОРМАЦІЙНА БАЗА.
Суть, зміст і необхідність дотримання принципу системності і комплексності фінансово-економічного аналізу потребують чіткої організації аналітичного процесу на підприємстві, яка передбачає певну етапність і раціональний підбір інформаційних джерел, що залучаються для розв'язання аналітичних задач. Необхідними етапами проведення аналітичної роботи є:
розробка програми проведення аналізу (визначення об'єктів і послідовності аналізу, постановка цілі, терміни виконання);
визначення кола інформаційних (обліково-статистичних, звітних, оперативно-планових) матеріалів, включаючи (якщо це диктується необхідністю виконання програми аналізу) широке залучення даних спеціальних спостережень, опитувань, контрольних документів, документів позасистемного обліку; при вирішенні питань на цьому етапі аналітичної роботи виходять з того, що вихідна інформація — це основний фактор якісного проведення аналізу;
розв'язання поставлених аналітичних задач, спираючись на використання арсеналу прийомів і методів аналізу та наявну обчислювальну техніку;
підготовка і передача аналітичної інформації, висновків, пропозицій, які випливають з неї, за призначенням.
Фінансовий аналіз дає можливість оцінити:
майновий стан підприємства;
степінь підприємницького ризику,наприклад,можливість погашення зобов’язань перед трейтіми особами;
достатність капіталу для поточної діяльності і догосторокових інвестицій;
потребу в додаткових джерелах фінансування;
здатність до нарощування капіталу;
раціональність залучення займаних коштів;
обгрунтованість політики розподілу і використання прибутку;
обгрунтованість вибору інвестицій та ін.
Питання організації фінансово-економічного аналізу, його інформаційного забезпечення тісно пов'язані з класифікацією аналізу на зовнішній фінансово-економічний аналіз та внутрішній фінансово-економічний аналіз.
Зовнішній фінансово-економічний аналіз призначений для так званих зовнішніх споживачів (контролюючі органи, органи управління, податкові органи, банки, фондові та товарні біржі, інші ділові партнери підприємства, у тому числі, і насамперед, кредитори та потенційні інвестори підприємства). Призначення аналітичних матеріалів зовнішнього аналізу визначається виходячи із специфічних потреб перелічених споживачів: контроль за діяльністю підприємства, визначення податкового потенціалу, міри ліквідності та ризику при інвестуванні коштів, перспектив своєчасного повернення боргів. Зовнішній аналіз з огляду на це має досить загальні об'єкти дослідження, а саме: динаміка прибутку і рентабельності, ліквідність, платоспроможність, динаміка зміни структури капіталу за джерелами його формування тощо.
Повну перешкоду аналізу фінансового стану підприємства дають :
різні форми власності, наприклад, чимало показників, що характеризують фінансовий стан акціонерних підприємств не можуть бути розраховані по причині відсутності або слабкогорозвитку у державі ринку цінних паперів, де б оберталися акції цих підприємств і по яким можна б було судити про положення емітентів.
нестабільність законодавчої бази (фінансовогоі податкового права), це також ускладнює проведення аналізу фінансового стану підприємства.
Зовнішній фінансово-економічний аналіз орієнтований на публічну, зовнішню офіційну бухгалтерську та статистичну звітність. Його основними інформаційними джерелами виступають насамперед бухгалтерський баланс підприємства (річний, квартальні), звіти про фінансові результати (річний, квартальні), звіт про фінансово-майновий стан підприємства, документи податкової звітності. Це відкрита звітна інформація, звідси максимальна відкритість результатів аналізу. Для проведення аналізу на основі публічної звітності існує багато типових методик, оскільки вихідна інформація уніфікована відповідними стандартами бухгалтерського, податкового і статистичного обліку та звітності. Природно, число аналітичних задач, їх складність обмежені даними цієї досить небагатої інформаційної бази.
Внутрішній (управлінський) фінансово-економічний аналіз — глибший і більш комплексний, оскільки він грунтується не тільки на даних публічної звітності, а й на використанні усіх доступних джерел облікової та позаоблі-кової інформації, включаючи первісні документи, а також матеріали нерегламентованого, так званого управлінського, обліку. Такий аналіз призначений головним чином для використання керівництвом підприємства при прийнятті рішень з управління його фінансовими ресурсами. З метою збереження комерційної таємниці результати внутрішнього аналізу захищаються від проникнення у розпорядження сторонніх, зовнішніх споживачів інформації.
Як аналітичні задачі у внутрішньому (управлінському) аналізі фігурують складніші об'єкти аналізу (наприклад, глибоке обгрунтування бізнес-планів, вивчення впливу структури витрат на виробництво на рентабельність підприємства, вплив на рентабельність оборотності оборотних коштів та амортизаційної політики, оптимальність з точки зору максимізації прибутку інвестиційних портфелів, вплив роботи окремих структурних підрозділів підприємства на загальні результати діяльності підприємства та їм подібні. Вимоги до кваліфікації економістів-аналітиків, які займаються таким аналізом, звичайно вищі, бо тут праю-тично немає набору стандартних рекомендацій з техніки аналітичної роботи, а міра придатності результатів аналізу для використання керівництвом підприємства залежить насамперед від того, наскільки розвинене аналітичне мислення економістів, наскільки вони володіють загальними методами і прийомами аналізу.
Як зовнішній, так і внутрішній фінансово-економічний аналіз диференціюються за призначенням результатів на поточний (ретроспективний) аналіз, оперативний аналіз і перспективний аналіз.
Поточний фінансово-економічний аналіз здійснюється після закінчення звітного періоду (місяць, квартал, рік); як основні завдання поточного (або ретроспективного, бо вивчається діяльність підприємства за час, що минув) аналізу виступають: об'єктивна оцінка результатів фінансово-господарської діяльності, виявлення невикористаних резервів, недоліків у роботі, їх винуватців, накреслення шляхів мобілізації виявлених резервів. Такий аналіз є одним із засобів стратегічного управління діяльністю підприємства. Для методики поточного аналізу найхарактернішим прийомом є порівняння досягнутих результатів з плановими параметрами і виявлення факторів, що спричинили відхилення від них. Необхідно підкреслити, що саме поточний аналіз в аналітичній практиці є провідним, найповнішим і що він, з одного боку, використовує, вбирає в себе матеріали оперативного аналізу, а з другого боку, виступає базою перспективного аналізу.
Оперативний аналіз здійснюється повсякденно, він наближений за часом до моменту здійснення певних економічних процесів, що відбуваються в ході фінансово-господарської діяльності підприємства, виступає знаряддям оперативного управління нею. Особливістю проведення оперативного аналізу є використання не звітної, а оперативної інформації — первісних бухгалтерських та інших документів, матеріалів контролю, спостереження, рапортів, нарядів тощо. З цією особливістю пов'язана відносна наближеність результатів аналізу, що, втім, не знижує їх цінності як бази для прийняття оперативних рішень з метою підвищення якості роботи підприємства.
Перспективний аналіз базується на вивченні різноманітних явищ у сфері фінансово-економічної діяльності з метою прогнозування на майбутнє. Використовується як база для прогнозування обсягів реалізації продукції, витрат на її виробництво, рентабельності, вибору варіантів інвестування фінансових ресурсів. Особливість перспективного фінансово-економічного аналізу — використання даних про роботу підприємства за минулий (досить тривалий) час, але під кутом зору майбутньої діяльності цього підприємства.
2.Сутність і необхідність фінансів.
Фінанси є однією з найважливіших економічних категорій, що відбиває економічні відношення в процесі створення і використання засобів. Їхнє виникнення відбулося в умовах переходу від натурального господарства до регулярного товарно-грошового обміну і було тісно пов'язано з розвитком держави і його потреб у ресурсах.
Одним із головних ознак фінансів є його грошова форма вираження і відбиток фінансових відношень реальним прямуванням засобів.
Реальне прямування засобів відбувається на другій і третій стадіях відтвореного процесу - у розподілі й обміні.
На другій стадії прямування вартості в грошовій формі відбувається від с прямування товарів і характеризується переходом із рук одних власників у руки інших або цільовим відокремленням (у рамках одного власника) кожної частини вартості. На третій стадії розподілена вартість (у грошовій формі) обмінюється на товарну форму.
Таким чином, на другій стадії відтворення має місце одностороннє прямування грошової форми вартості, а на третьої - двостороннє прямування вартостей, одна з який знаходиться в грошовій формі, а інша - у товарної.
Тому що на третій стадії відтвореного процесу відбуваються постійно що чиняться обмінні операції, що не потребують суспільного інструмента.
Областю виникнення і функціонування фінансів є друга стадія відтвореного процесу, на якій відбувається розподіл вартості суспільного продукту по цільовому призначенню і суб'єктах господарювання, кожний повинен одержати свою частину в зробленому продукті. Тому, важливою ознакою фінансів як економічної категорії є розподільний характер фінансових відношень.
Фінанси істотно відрізняються від інших економічних категорій, що функціонують на стадії вартісного розподілу: кредиту, заробітної плати і ціни.
Початковою сферою виникнення фінансових відношень є процеси первинного розподілу вартості суспільного продукту, коли ця вартість розпадається на елементи і відбувається утворення різноманітних форм грошових прибутків і накопичень. Подальший перерозподіл вартості між суб'єктами господарювання і конкретизація цільового її використання теж відбувається на основі фінансів.
Розподіл і перерозподіл вартості за допомогою фінансів обов'язково супроводжується прямуванням засобів, що приймають специфічну форму фінансових ресурсів. Вони формуються в суб'єктів господарювання і держави за рахунок різноманітних видів грошових прибутків, відрахувань і надходжень, а використовуються на розширене відтворення, матеріальне стимулювання працюючих, задоволення соціальних і інших потреб товариства. Фінансові ресурси виступають матеріальними носіями фінансових відношень, що дозволяє виділити фінанси з загальної сукупності категорій, що беруть участь у вартісному розподілі. Це відбувається поза залежністю від суспільно-економічної формації, хоча форми і методи, за допомогою яких утворюються і використовуються фінансові ресурси, змінюються в залежності від зміни соціальної природи суспільства.
Використання фінансових ресурсів здійснюється в основному через грошові фонди спеціального цільового призначення, хоча можлива і нефондова форма використання. До переваг фондової форми ставляться: можливість задоволення будь-якої потреби з економічними можливостями, забезпечення концентрації ресурсів на основних напрямках розвитки суспільного виробництва, можливість повніше розглядати суспільні, колективні й особисті інтереси.
На підставі усього вищевикладеного можна дати таке визначення: фінанси - це грошове відношення, що виникають у процесі розподіли і перерозподілу вартості валового суспільного продукту і частини національного багатства в зв'язку з формуванням грошових прибутків і накопичень у суб'єктів господарювання і держави, а також використанням їх на розширене відтворення, матеріальне стимулювання працюючих, задоволення соціальних і інших потреб суспільства.
Умовою функціонування фінансів є наявність грошей, а причиною появи фінансів служить потреба суб'єктів господарювання і держави в ресурсах, що забезпечують їхню діяльність.
Фінанси незамінні тому, що дозволяють пристосувати пропорції виробництва до потреб споживання, забезпечуючи в сфері господарювання задоволення постійно непостійних відтворених потреб. Це відбувається за допомогою формування грошових фондів цільового призначення. Розвиток суспільних потреб призводити до зміни складу і структури грошових (фінансових) фондів, утворюваних у розпорядженні суб'єктів господарювання.
За допомогою державних фінансів відбувається регулювання масштабів суспільного виробництва в галузевому і територіальному аспектах, захист навколишнього середовища і задоволення інших суспільних потреб.
Фінанси об'єктивно необхідні, тому що обумовлені потребами суспільного розвитку. Держава ж може, з огляду на об'єктивну необхідність фінансових відношень, розробляти різноманітні форми їх використання: вводити або відміняти різноманітні види платежів, змінювати форми використання фінансових ресурсів і т.д. Держава не може створювати те, що об'єктивно не підготовлено напрямком суспільного розвитку. Воно встановлює тільки форми об'єктивно назрілих економічних відношень.
Без фінансів неможливо забезпечити індивідуальний і суспільний кругообіг виробничих фондів на розширеній основі, регулювати галузеву і територіальну структуру економіки, стимулювати впровадження науково-технічних досягнень, задовольняти інші суспільні потреби..
3.Задача аналізу і дані, використовувані
при аналізі.
Фінансовий стан підприємства необхідно аналізувати з позицій короткострокової, і довгострокової перспектив, тому що критерії його оцінки можуть бути різноманітні, стан фінансів підприємства характеризується розміщенням його засобів і джерела їх формування, аналіз фінансового стана проводиться з метою встановити, наскільки ефективно використовуються фінансові ресурси, що знаходяться в розпорядженні підприємства. Фінансову ефективність роботи підприємства відбивають: заможність власними оборотними коштами і їхня цілість, стан нормованих запасів товарно-матеріальних цінностей, стан і динаміка дебіторської і кредиторської заборгованості, оборотність оборотних коштів, матеріальне забезпечення банківських кредитів, платоспроможність.
Стійке фінансове положення підприємства залежить насамперед від поліпшення таких якісних показників, як - продуктивність праці, рентабельність виробництва, фондовіддача, а також виконання плану по прибутку. Раціональному розміщенню засобів підприємства сприяє правильна організація матеріально-технічного забезпечення виробництва, оперативна діяльність по прискоренню копійчаного обігу. Тому аналіз фінансового стана проводиться на завершальній стадії аналізу фінансово-господарської діяльності. У той ж час фінансові утруднення підприємства, відсутність коштів для своєчасних розрахунків можуть уплинути на стабільність постачань, порушити ритм матеріально-технічного постачання. У зв'язку з цим аналіз фінансового стана підприємства й аналіз інших сторін його діяльності повинні взаємно доповнювати один одного.
Задачами аналізу є загальна оцінка фінансового стану, перевірка витрат засобів по цільовому призначенню, виявлення причин фінансових утруднень, можливостей поліпшення використання фінансових ресурсів, прискорення обороту засобів і зміцнення фінансового положення.
У зв'язку з різноманітним функціональним призначенням і особливостями використання в плануванні й урахуванні засоби підприємства підрозділяються на основні й оборотні.
Основні засоби функціонують протягом ряду років, не меняя форми. Їхня вартість ставитися на витрати виробництва протягом усього терміна їхньої експлуатації. До оборотного ставляться засоби підприємства, що забезпечують створення виробничих запасів і авансування витрат у процесі виробництва і реалізації продукції. Поряд із запасами сировини і матеріалів смердоти включають незавершене будівництво, готову продукцію до її реалізації, кошти і дебіторську заборгованість.
Головним чинником, що визначає фінансове положення підприємства є стан його оборотних коштів. Оборотними коштами називаються грошові ресурси, необхідні для створення виробничих запасів, авансування витрат для забезпечення безперервності процесу виробництва і реалізації продукції. По методах планування вони діляться на нормовані і ненормовані.
Нормованими називають оборотні кошти, по яких установлюється норматив мінімальних запасів, необхідних для виробництва і реалізації продукції. Ненормовані називаються оборотні кошти, по котрим нормативи не встановлюються (готівкові кошти, розрахунки з покупцями за відвантажену продукцію, різноманітні розрахунки з організаціями й особами, недостача і т.п.).
Оборотні кошти, що обслуговують виробництво, включаючи матеріали, паливо, малоцінні предмети, тару, запасні частини називаються засобами в сфері виробництва. У них зосереджена основна частина оборотних коштів підприємства. Оборотні кошти в сфері обертання призначені для безперебійного процесу реалізації продукції, своєчасного вчинення розрахунків і складаються з готової продукції, товарів відвантажених, коштів і засобів у розрахунках. Джерела формування оборотних коштів діляться на власні і позикові. Власні і прирівняні до них засоби виділяються на покриття запасів і витрат майбутніх періодів у мінімальних розмірах і постійно знаходяться в розпорядженні підприємства. Позикові оборотні кошти використовуються для покриття сезонних витрат і запасів і тимчасових потреб у засобах, пов'язаних, наприклад, із перевиконанням виробничих завдань.
Основне джерело даних для аналізу фінансової діяльності підприємства - звітний бухгалтерський баланс, додатки до балансу. Прямування статутного фонду й інші звітні форми, що деталізують утримання його окремих статей і дозволяють досліджувати чинники, що вплинули на фінансові показники. Крім того, притягнуті дані фінансового плану, показують терміни утворення дебіторської і кредиторської заборгованості і д.р.
Бухгалтерський баланс характеризує склад, розміщення і призначення засобів підприємства на визначену дату. Баланс має форму таблиці, складається з двох частин - активу і пасиву. У активі показують склад, розміщення і використання засобів, згрупованих у залежності від їхньої функціональної ролі в господарстві.
Угруповання економічно однорідних статей балансу ув'язаний із джерелами їхній утворення. Аналіз балансу полягає в розкритті внутрішнього зв'язку і взаємозалежності окремих поділів активу і пасиву балансу.
4.Харктеристика основних аналітичних задач та їх класифікація.
Цілі фінансово-економічного аналізу досягаються в результаті розв`язання взаємопов`язаного набору аналітичних задач. В аналітичній задачі конкретизується певна мета аналізу тієї чи іншої сторони фінансово-господарської діяльності підприємства – обєкта аналізу, -- причомуробится це з урахуванням наявних інформаційних, медотичнихта технічних можливостей проведення аналізу.
Зміс фінансово-економічного аналізу передбачає розв`язання широкого кола найрізнаманітніших аналітичних задач, які охоплюють всю фінансово-господарську діяльність підприємства. Ефективність аналізу організації аналітичного процесу повинна спиратися на науково обгрунтовану класифікацію цих задач. За її допомогою є можливість правильно сформулювати кожну задачу і мету її розв`язання, виявити повний перелік задач, обгрунтувати черговість та скласти алгоритми розв`язання кожної задачі. При класифікації аналітичних задач виходять із загальних логічних вимог, головні з них -- це багатоетапність класифікаційних ознак і наявність мише однієї класифікаційної ознаки на кожнаму етапі класифікації. Багатоетапність класифікації аналітичних задач пояснюється тим, що фінансово-господарська діяльність підприємства -- дуже багатогранний об`єкт аналізу, вона залежить від безлічі процесів і явищ, і немає можливості так згрупувати задачі аналізу, щоб їх класифікаційні групи водночас віддзеркалювали всі або принаймні більшість класифікаційних ознак.
Найсуттєвіше значення для організації фінансово-економічного аналізу роботи підприємства є класифікація всіх аналітичних задач за такими двома ознаками:
напрямок забезпечення ефективної та стабільної фінансово-господарської діяльності;
конкретні об`єкти управління фінансово-економічною діяльністю. Відповідно до змісту і завдань фінансово-економічного аналізу, що передбачають як вивчення і пошук резервів підвищення результативності фінансово-господарської діяльності, так і об`єктивну оцінку стану ліквідності і платоспроможності підприємства, всі аналітичні задачі за першою з названих ознак можна поділити на три не рівні групи:
перша група -- аналітичні задачі, які переважно стосуються результативності фінансово-господарської діяльності, тобто пов`язані з пошуком резервів підвищення рентабельності підприємств;
друга група -- аналітичні задачі, пов`язані із результативністю роботи підприємства та забезпеченням його ліквідності і платоспроможності (чисельно ця група задач найбільша);
третя група -- аналітичні задачі, які переважно стосуються оцінки і шляхів зміцнення ліквідності і платоспроможності підприємства, тобто досягнення рівнів ліквідності і платоспроможності, достатніх з точки зору запобігання банкрутству.
Таке групування задач фінансово-економічного анальзу необхідне, бо лише оптимальне поєднаня двох цільових установок діяльності підприємства (прибутковість і ліквідність) реально задезпечує ефективне функціонування його у ринковій економіці. Очевидно, що навіть найрентабельніше підприємство може збанкрутіти, якщо нехтуються вимоги й умови ліквідності та платоспроможності; навіть абсолютна ліквідність іншого підприємства не може слугувати гарантією його високої прибутковості (рентабельність).
Власне кажучі, будь-яка аналітична задача, що стосується фінансово-господарської діяльності підприємства, певною мірою торкається і проблем його прибутковості, і стану ліквідності (платоспроможності). Проте на певному етапі аналізу, у певних ситуаціях, за конкретних обставин для підприємства найактуальнішим може виявитися той або інший аспект його діяльності; крім того, при постановці програми аналізу, розробці алгоритмів розв`язання аналітичних задач приналежність їх до однієї з цих груп має неабияке методологічне значення.
До першої групи аналітичних задач, виділеної за зазначеною ознакою, належать головним чином ті, які пов`язані з ефективним використанням фінансових ресурсів (капіталу), що перебувають у розпорядженні підприємства. Це комплексні й локальні задачі, що стосуються аналізу фондувіддачі основних засобів, матеріалоємності продукції тощо; до цієї ж групи слід віднести і задачі з аналізу ефективності прийняття рішень щодо вибору альтернативних інвестеційних проектів, асортіменту продукції, яка виробляється на підприємстві, та подібні до них, що спрямовані на пошуки шляхів зростання прибутковості підприємства і меншою мірою безпосередньо торкаються питань його ліквідності й платоспроможності.
Друга група аналітичних задач за напрямком забезпечення стабільної та ефективної фінансово-господарської діяльності підприємства об`єднує вилику кількість задач, пов`язаних з аналізом ефктовності структури капіталу за джерелами формування і за напрямками його вкладення у активи, випуском і реалізацією продукції, якістю продукції, оборотністю оборотних коштів, ефективністю використання власних і залучених коштів, зокрема банківських кредитів, діяльністю підприємства на ринку цінних паперів. Такі і подібні аналітичні задачі не можна розв`язати, беручи до уваги лише один з двох сформульованих вище аспектів забезпечення ефективної та стабільної фінансово-господарської діяльності- прибітковість або ліквідність, - а критеріями ефективності постановки і розв`язання таких задач є врахування обох цих сторін фінансово-господарської діяльності.
Низка аналітичних задіч стосується головним чином проблеми забезпечення ліквідності і платоспроможності підприємства (третя група). До них належать, наприклад, задачі, пов`язані з аналізом структури грошових активів підприємства, участі власних оборотних коштів у покритті матеріальних активів, причин накоптчення на складах підприємств неліквідних матеріальних активів тощо. На відміну від таких задач, як, скажимо, аналіз структури джерел формування капіталу або аналіз оборотності оборотних коштів, інших задач, віднесних до другої групи, вони безпосередньо менше пов`язаних з результативністю фінансово-господарської діяльності підприємств.
Класифікація аналітичних задач залежно від об`єктів управління важлива для організації аналітичної роботи і побудови функціональної підсистеми фінансово-економічногоаналізу як одного з важливих елементів управління діяльностю підприємства. За цією ознакою можна виділити такі групи аналітичних задач: аналіз стану матеріально-технічної бази підприємства, аналіз ефективності використання основних засобів, оборотних засобів, трудових ресерсів, обсягу виробництва і реалізації продукції, аналіз прибутку і рентабельності, аналіз ефективності використання фінансових ресурсів, інвестиційної діяльності, аналіз ліквідності і платоспроможності. Ці групи мають охопити всі ланки фінансово-господарської діяльності підприемства.
Задачі фінансово-економічного аналізу можна тааож групувати за оцінкою рівня їх розв`язання (поточні, оперативні, перспективні), за методами проведення аналітичних розрахунків (традиційні аналітичні методи, економіко-математичні методи з використанням електронно-обчислювальної техники або без неї).
У міру поглибшення ринкових перетворень в економіці об`єктивно зростає оптреба підприємств у розширенні кола аналітичних робіт, поглиюшенні змісту аналітичних задач, підвищенні оперативності й якості їх розв`язання, в тому числі шляхом автоматизації на базі ЕОМ, створення за допомогою системи персональних компьютерів автоматизованих робочих місць (АРМ) аналітика. Розробка типових метотик для таких систем і програмних засобів для них не мозлива без чіткої класифікації аналітичних задач, яка б адекватно враховувала всі аспекти фінансово-господарської діяльності підприємства та її цільові установки.
4.1.Основні джерела інформації для фінансового аналізу
Інформаційною базою фінансового аналізу є бухгалтерська звітність.
Бухгалтерська звітність являє собою систему показників, що відбивають майновий та фінансовий стан організації на звітну дату, а також фінансові результати її діяльності за звітний період.
Склад, зміст, вимоги та інші методичні основи бухгалтерської звітності на підприємствах України регламентовані Положенням “Про бухгалтерську звітність підприємств”, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 11 лютого 1999 р №40. Згідно з цим положенням бухгалтерська звітність складається з утворюючих єдине ціле взаємозалежних показників бухгалтерського балансу, звіту про фінансові результати і пояснень до них. Головними вимогами до бухгалтерської звітністі є достовірність, повнота та відкритість для ознайомлення користувачів.
Інформація, подана в бухгалтерській формі № 2, що має назву “Звіт про фінансові результати”, є більш аналитичною, деталізованою і конкретною, порівняно з загальним бухгалтерським балансом (форма № 1). Для інвесторів і аналітиків ця форма є в багатьох відношеннях важливіша ніж сам баланс, тому що в ній міститься не застигла одномоментна, а динамічна інформація про те, яких успіхів досягло підприємство протягом року та за рахунок яких факторів.
За даними форми № 2 проводять аналіз фінансових результатів діяльності організації як по загальному обсягу в динаміці, так і за структурою, а також факторний аналіз прибутку та рентабельності.
Пояснення до бухгалтерського балансу і звіт про фінансові результати повинні розкривати суть поданої звітної інформації, облікову політику організації і забезпечувати користувачів бухгалтерської звітності додатковими даними, які недоцільно включати в бухгалтерський баланс і звіт про фінансові результати, але котрі є необхідними користувачам бухгалтерської звітності для реальної оцінки майнового, фінансового стану організації і фінансових результатів її діяльності.
Пояснення до балансу і звіту про фінансові результати повинні містити розшифрування окремих показників форм № 1 і 2, що характеризують структуру майна, джерела його утворення, склад і розміри фондів організації, окремих видів дебіторської і кредиторської заборгованостей, основних засобів і нематеріальних активів, фінансових вкладень і зобов'язань. Пояснювальна записка, що складається до річної звітності, повинна містити стислу характеристику діяльності організації:
По-перше, види виробничої, комерційної й інвестиційної діяльності організації і її географічні ринки збуту;
По-друге, основні показники діяльності і чинники, що вплинули в звітному періоді на фінансові результати, такі як: а) частка активної частини основних засобів; б) коефіцієнти зносу, відновлення і вибуття основних засобів; в) коефіцієнт поточної ліквідності на початок і кінець звітного періоду; г) коефіцієнт забезпеченості власними засобами й інші показники, необхідні для повного й об'єктивного уявлення фінансового стану організації.
5.Значення бухгалтерського балансу
Бухгалтерський баланс є найбільш інформативною формою для аналізу й оцінки фінансового стану підприємства.
Уміння читати баланс базується на знанні змісту кожної його статті, способу її оцінки, ролі в діяльності підприємства, зв'язку з іншими статтями, характеристики цих змін для економіки підприємства.
Дослідження бухгалтерського балансу дає можливість: одержати значний обсяг інформації про підприємство; визначити ступінь забезпеченості підприємства власними оборотними коштами; встановити, за рахунок яких статей змінився розмір оборотних коштів; оцінити загальний фінансовий стан підприємства навіть без розрахунків аналітичних показників.
Бухгалтерський баланс є реальним засобом комунікації, адже завдяки йому керівники отримують уявлення про місце свого підприємства в системі аналогічних підприємств, правильності обраного стратегічного курсу, порівняльних характеристик ефективності використання ресурсів і прийнятті рішень найрізноманітніших питань по управлінню підприємством. Аудитори отримують підказку для вибору правильного рішення в процесі планування своєї перевірки, виявлення слабких місць у системі обліку, а також можливих навмисних і ненавмисних помилок у зовнішній звітності клієнта.
На основі бухгалтерського балансу фінансові аналітики визначають напрямки аналізу підприємства. Значення бухгалтерського балансу є настільки важливим, що аналіз фінансового стану нерідко називають аналізом балансу. Основними напрямками аналізу для реальної оцінки фінансового стану є наступні:
1. Аналіз фінансового стану на короткострокову перспективу, який полягає в розрахунку показників оцінки задовільності структури балансу (коефіцієнт ліквідності, забезпеченості власними засобами і можливості відновлення (втрати) платоспроможності.
При характеристиці платоспроможності увагу в основному звертають на такі показники, як наявність коштів на розрахункових рахунках у банках, у касі організації, збитки, прострочена дебіторська і кредиторська заборгованість, не погашені в термін кредити і позики, на оцінку положення організації на бланку цінних паперів.
2. Аналіз фінансового стану на довгострокову перспективу досліджує структуру джерел надходження коштів, ступінь залежності організації від зовнішніх інвесторів і кредиторів.
3. Аналіз ділової активності організації, критеріями якої є:
широта ринків збуту продукції;
репутація організації;
ступінь виконання виробничого плану;
рівень ефективності використання ресурсів організації.
Для оцінки реальних аналітичних можливостей необхідно знати обмеження інформації, поданої в балансі:
Баланс - це підбірка моментных даних на початок і кінець звітного періоду, тобто в ньому фіксуються сформовані до моменту його упорядкування результати господарських операцій. Він відповідає на запитання: “Що являє собою підприємство на даний момент? ”, але не відповідає на запитання: “В наслідок чого склалося таке положення?” Закладений у ньому принцип використання історичних цін придбання оборотних активів суттєво спотворює реальну оцінку майна в цілому.
6.Методика аналізу фінансової звітності підприємства.
Узв`язку з переходом до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку 3 2000 року в Україну ввели нові форми фінансової звітності.
Фінансова звітність характеризує фінансовий стан підприємства, результати його діяльності та рух грошових коштів за звітний період. З переходом україни до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку зростає значення фінансової звітності як інформаційної бази оцінки господарської діяльності.
Підвищений інтерес громадскості до фінансової звітності обумовлюється тим, що ринкові відношення передбачають відповідний економічний простір, у якому бере участь велика кількість юридичних і фінансових осіб. Отже фінансова звітність здійснює інформаційний зв`язок між юридичними і фізичними особами, дозволяє їм шляхом аналізу фінансової стійкості і платоспроможності виявляти підприємства, які цікавлять їх для ускладнення договорів, інвестиції коштів та прийняття управлінських рішень.
Правові засади регулювання, організації, введення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України ”Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16 червня 1999 року № 991-ХІV.
Цей закон визначає:
загальні положення бухгалтерського обліку;
державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності;
організацію та ведення бухгалтерського обліку.
7.1.Аналіз фінансових показників для оцінки діяльності підприємства.
Аналіз показників фінансової звітності базується на одержанні відповідних коефіціентів та співвідношеннь, які характеризують рузні аспекти діяльності підприємства.
У процесі аналітичної оцінки використовують різні способи обробки інформації, характеристика яких наведена на схемі № (…..).
Аналіз фінансової звітності за допомогою системи коефіціентів дає можливість користувачам цієї звітності щцінити фінансову стійкість підприємства, його ліквідність та ефективність діяльності, узагальнювати показники і порівнювати результати діяльності підприємства як в динаміці, так і результатами діяльності інших підприємств. Таким чином, коефіціентний аналіз даеє можливість побачити зміни у фінансовому стані та результатах діяльності підприємства і допомогає користувачам звітності визначити тенденції та структуру можливих змін, що в свою чергу може підсказати зацікавленим особам на ризики і можливості, що пов`язані з аналізуємим підприємством.
Систему коефіціентів можна умовно розподілити на певні групи. Коефіціенти платоспроможності перш за все цікавлять кредиторів підприємстваі тісно пов`язані з фінансовою стабільністю.
Для оцінки платоспроможності підприємства використовують такі показники:
коефіціент покриття (Кп);
коефіціент загальної ліквідності (Кл);
коефіціент абсолютної ліквідності (Кал).
Для аналізу платоспроможності підприємства користуються показниками, які характеризують внутрішньобалансові співвідношення на початок та кінець аналізуємого періоду, або за декілька періодів.
Коефіціент покриття обчислюється як відношення оборотних активів (запаси, дебіторська заборгованість, інші поточна заборгованість, поточні фінансові інвестиції, грошові кошти та їх еквіваленти, інші оборотні активи). До поточних забов`язань і характеризує кратність покриття короткострокової заборгованості оборотними активами.
актив 260 код рядка (ф 1) кол3
пасив 620 код рядка (ф 1) кол3
Кп на початок року =
актив 260 код рядка (ф 1) кол4
пасив 620 код рядка (ф 1) кол4
Кп на кінець звітнього періоду =
По міжародним стандартам коефіцієнт покриття повинен бути на рівні 2-2,5. В дирекції цей показник має низьке значення, це свідчить про те що підприємство живе лише одним днем, його розвиток має не стабільний характер, а також має проблеми з власними оборотними коштами. Для розрахунків по короткострокових забов`язаннях оьоротних активів не достатньо.
Виходчи з того, що поточні активи мають неоднакові можливості, щодо перетворення в гроші, тобто мають різні ліквідності аналізуючи фінансовий стан, підприємство використовує коефіцієнти загальної та абсолютної ліквідності (Кл) обчислюється як відношення суми найбільш ліквідних активів (грошових коштів + дебіторська заборгованість) до поточних забов`язань. Товарно-матеріальні запаси при розрахунках цього показника виключаються з оборотних активів так як їх не можна швидко перетворити в грошові кошти.
Баланс ф№1 актив код рядка 150+160+170+180+190+200+210+220+230+240 кол 3 Баланс пасив код рядка 620 кол 3
Кл на початок року =
Баланс ф№1 актив код рядка 150+160+170+180+190+200+210+220+230+240 кол 4 Баланс пасив код рядка 620 кол 3
Кл на кінець звітнього періоду =
Із розрахунків видимо, що коефіцієт загальної ліквідності, як на початок та і на кінець звітного періоду менше одиниці і не забезпечує ліквідності. Аналізуючи платоспроможність ми бачемо, що коефіцієнт покриття та ліквідності мають низьке значення. Це означає,що у підприємства значні матерільні запаси, або значні товарні залишки.
Аналізуючи далі баланс визначає, що підприємство не має ніяких поточних фінансових інвестицій. Коефіцієнет абсолютної ліквідності (Кал) який обчмслюється як відношення суми грошових коштів та їх еквівалентів (а на підприємстві це знаки поштової оплати – конверти, марки) і поточних фінансових інвестицій до поточних забов`язань.
Баланс ф№1 актив код рядка 220+230+240 кол3
Баланс ф№1 пасив код рядка620 кол3
Кал на початок року=
Баланс ф№1 актив код рядка 220+230+240 кол4
Кал на кінець звітного періоду =
Баланс ф№1 пасив код рядка620 кол4
Як видно з розрахунків но початок року підприємство мало можливість негативно погасити (...) своїх короткострокових забов`язань, а на кінець звітрого періоду цей % знизився, тобто про що свідчить і залищки як по товару так і по запасах.
Для фінансування активів підприємство на початок року використовувало (...) власного капіталу, це більш ніж залучено. На кінець звітного періоду він становить значно менше (...)
Для визначення цього відсатка використовується такий показник як коєфіціент автономії Ка. Він обчислюється як співвідношення суми власного капіталу до суми активів підприємства.
Баланс ф№1 пасив код рядка 380 кол3
Ка на поч.року =
Баланс ф№1 актив код рядка 280 кол3
Баланс ф№1 пасив код рядка 380 кол4
Ка на кінець звітного періоду =
Баланс ф№1 актив код рядка 280 кол4
Кредитами банку підприємство у данному періоді не користувалось.
Для оцінки управління активами підприємства використовується коєфіціент оборотності активів. Для цього використовується чистий доход (Валовий доход за винятком ПДВ) до середньої вартості активів.
Звіт про фінансові результати код рядка 035
Ко.а. =
(баланс ф№1 актив код рядка 260кол 3+актив код рядка 260кол 4):2
Цей показник характеризує суму доходу яку отрумує підприємство від реаліазації продукції на кожну гривню, що вкладена в активи підприємства.
Фінансування діяльності підприємства за рахунок довгострокових кредитів і позик дозволяє значно розширювати масштаби виробництва і отримувати більший прибуток. Сума власного капіталу та довгострокових кредитів і позик складають довгостроковий капітал підприємства. Коефіціент довгострокового залучення позикових коштів (Кд.з) обчислюється як питома вага довгострокових позикових коштів у загальній сумі довгострокового капіталу.
480
Кд.з на початок року=
380+440
480
Кд.з на кінець звітного періоду=
380+440
При аналізі довгострокових залучених джерел фінансування слід враховувати, що перевищення їх розміру над сумою власного оборотного капіталу означає використання підприємством частини довгострокових позик на фінансування поточних операцій. Це збільшує витрати виробництва і свідчить про недостатній рівень менеджменту на підприємстві.
Фінансова стабільність підприємства залежить як від складу джерел фінансування, так і від напрямківрозміщення коштів в активах підприємства. Для визначення мобільності використання власних коштів підприємства обчислюється коєфіцієнт маневреності (Км), який характеризує питому вагу власних оборотних коштів у загальному обсязі власного капіталу.
Сума власних оборотнихкоштів на початок року
Км на початок року =
Баланс ф№1 пасив код рядка 380 колонка 3
Сума власних оборотнихкоштів на кінець звітного періоду
Км на кінець звітного періоду=
Баланс ф№1 пасив код рядка 380 колонка 4
Збільшення коефіціенту оцінюється позитивно, тому що за рахунок власних оборотних коштів покривається основна частина виробничих запасів і розрахунків з дебіторами.
Стабільність структури власних оборотних коштыв, якы змінюються в процесі господарської діяльності, характеризує коефіціентом співвідношення власних оборотних коштіві загальної суми оборотних активів. Коефіціент співвідношення власних оборотних коштів свідчить про зміну структури оборотних активів у напрямку збільшення частки власних оборотних коштів у сумі оборотних активів підпрємства.
Сума власних оборотних коштів на початок року
Кв.о.к на початок року=
Баланс ф №1 актив код рядка 260 колонка 3
Сума власних оборотних коштів на кінець звітного періоду
Кв.о.к на початок року=
Баланс ф №1 актив код рядка 260 колонка 4
Особлива увага прианализі використання активів приделяється управлінню оборотними активами: товарно-матеріальним запасам і дебіторськой заборгованості. Головною метою оцінки цих активів є виявлення ознак зменшення вартості або надлишнього накопичення товарно-матеріальних запасів та рахунків дебіторів. При аналізі ці показники балансу зіставляються з сумою чистого доходу від реалізації продукції, або з собівартістю реалізованої продукції, тому що ці статті тісно взаємопов`язане.
Звіт про фінансові результати код рядка 035
К об. зап =
(баланс ф№1 актив код рядка 100+110+120+130+140 кол 3+актив код рядка 100+110+120+130+140 кол 4):2
Ці показники характеризують швидкість обороту матеріальних запасів протягом звітного періоду. Якщо зрівняти цей показник з відповідним періодом минулого року то можна побачити, що він зменшився на . Чим вище значення коєфіціенту оборотності товарно-матеріальних запасів тим краще, тому що низький рівень запасів зменшує різик пов`язаний з неможливістю реалізації продукції та свідчить про ефективне використання активів.
Для оцінки доходності використовуються два токазники рентабельності. Показник першого типу оцінують рентабельність по відношенню до реалізації, а показник другого – по відношенню до активів. Перший показник називається коєфіціентом валового прибутку і розраховується як відношення суми валового прибутку до суми чистого доходу .Цей показник характеризує ефективність не лише господарської діяльності, а й процесів ціноутворення. Коєфіціент валового прибутку показує скільки копійок валового прибутку приносить кожна гривня обороту .
7.2.Аналіз ліквідності. Поняття ліквідності.
Ліквідність фірми - це спроможність фірми перетворювати свої активи в гроші для покриття всіх необхідних платежів по мірі настання їхнього терміну. Фірма, оборотний капітал якої складається переважно з коштів і короткострокової дебіторської заборгованості, як правило вважається більш ліквідною, порівняно з фірмою, оборотний капітал якої складається переважно з запасів.
Всі активи фірми в залежності від ступеня ліквідності, тобто швидкості перетворення в кошти, можна умовно підрозділити на такі груп:
1. Найбільш ліквідні активи - суми по всіх статтях коштів, що можуть бути використані для виконання поточних розрахунків негайно. У цю групу включають також короткострокові фінансові вкладення (цінні папери).
2. Швидкореалізовані активи - активи, для обертання яких у наявні кошти потрібен певний час. У цю групу можна включити дебіторську заборгованість (платежі по якій очікуються протягом 12 місяців після звітної дати), інші оборотні активи.
Ліквідність цих активів може бути різною і залежить від суб'єктивних та об’єктивних чинників: кваліфікації фінансових робітників, взаємовідносин із платниками і їхньої платоспроможності, умов надання кредитів покупцям, організації вексельного обігу.
3. Повільнореалізовані активи - найменш ліквідні активи - це запаси, дебіторська заборгованість (платежі по якій очікуються більш ніж через 12 місяців після звітної дати), податок на додану вартість по придбаним ценностям.
Бажано, використавши дані аналітичного обліку, зменшити податок на додану вартість на суму відшкодування з прибутку фірми. Товарні запаси не можуть бути продані до тих пір, поки не знайдено покупця. Запаси сировини, матеріалів, незавершеної продукції можуть потребувати попередньої обробки, перед тим, як їх можна буде продати і перетворити на явні кошти.
4. Важкореалізовані активи - активи, що призначені для використання в господарській діяльності протягом тривалого періоду часу. У цю групу можна включити статті I розділу активу балансу “Позаобігові активи”.
Перші три групи активів протягом всього господарського періоду можуть постійно змінюватися і відносяться поточних активів фірми. Поточні активи більш ліквідні, ніж інші активи інше майно фірми.
Пасисви балансу по мірі зростання строків погашення зобов’язань групуються наступним чином:
1. Найбільш термінові зобов'язання - кредиторська заборгованість, розрахунки по дивідендах, інші короткострокові зобов’язання, а також позички, не погашені в термін (за даними додатків до бухгалтерського балансу).
2. Короткострові пасиви - короткострокові кредити банків та інші позчики, які підлягають погашенню на протязі 12 місяців після звітної дати.
3. Довгострокові пасиви - довгострокові кредиті та інші довгострокові пасиви - статті ІІ розділу пасиву балансу “Довгострокові зобов’язання”.
4. Постійні пасиви - статті I розділу балансу “Капітал, фонди і резерви”.
Короткострокові і довгострокові зобов'язання, разом узяті, називають зовнішніми зобов'язаннями.
Фірма вважається ліквідною, якщо її поточні активи перевищують її короткострокові зобов'язання. Для оцінки реального ступеня ліквідності фірми необхідно провести аналіз ліквідності балансу.
7.3Ліквідність балансу.
Ліквідність балансу визначається як ступінь покриття зобов'язань фірми її активами, термін перетворення яких у гроші відповідає терміну погашення зобов'язань.
Для визначення ліквідності балансу варто зіставити результати по кожній групі активів і пасивів.
Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо виконуються умови:
Якщо виконуються перші три нерівності, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов'язання фірми, то обов'язково виконується остання нерівність, що має глибокий економічний зміст: наявність у фірми власних оборотних коштів; дотримується мінімальна умова фінансової усталеності.
Невиконання якоїсь із перших трьох нерівностей свідчить про те, що ліквідність балансу тої чи іншої міри відхиляється від абсолютної. При цьому нестача коштів по одній групі активів компенсується їх нестачею по іншій групі, хоча компенсація може бути лише по вартісній величині, оскільки в реальній платіжній ситуації меньш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні.
Зіставлення найбільш ліквідних коштів і швидкореалізованих активів з найбільш терміновими зобов'язаннями і короткостроковими пасивами дозволяє виявити поточну ліквідність і платоспроможність. Якщо ступінь ліквідності балансу настільки велика, що після погашення найбільш термінових зобов'язань залишаються зайві кошти, то можна прискорити терміни розрахунків із банком, постачальниками й іншими контрагентами.
Показники ліквідності застосовуються для оцінки спроможності фірми виконувати свої короткострокові зобов'язання. Вони дають уявлення не тільки про платоспроможність фірми на даний момент, але й у випадку надзвичайних подій.
Загальну оцінку платоспроможності дає коефіцієнт покриття, який в економічній літературі також називають коефіцієнтом поточної ліквідності, коефіцієнтом загального покриття.
Коефіцієнт покриття дорівнює відношенню поточних активів до короткострокових зобов'язань і визначається в такий спосіб.
актив 260 код рядка (ф 1) кол3
пасив 620 код рядка (ф 1) кол3
Кп на початок року =
актив 260 код рядка (ф 1) кол4
пасив 620 код рядка (ф 1) кол4
Кп на кінець звітнього періоду =
Коефіцієнт покриття вимірює загальну ліквідність і показує, якою мірою поточні кредиторські зобов'язання забезпечуються поточними активами, тобто скільки грошових одиниць поточних активів припадає на 1 грошову одиницю поточних зобов’язань. Якщо співвідношення менше, ніж 1:1, то поточні зобов'язання перевищують поточні активи.
Встановлений норматив цього показника, рівний 2, для оцінки платоспроможності і задовільної структури балансу. Доцільно цей показник порівнювати з середніми значеннями по групах аналогічних підприємств.
Коефіцієнт покриття, проте, є дуже укрупненим показником, внаслідок чого в ньому не відображається ступінь ліквідності окремих елементів оборотного капіталу. Тому у практиці фінансового аналізу на українських підприємствах використовують також інші коефіцієнти ліквідності, два з яких подано нижче.
Коефіцієнт швидкої ліквідності (суворої ліквідності), який є проміжним коефіцієнтом покриття і показує яка частина поточних активів з відрахуванням запасів і дебіторської заборгованості, платежі по який очікуються більш ніж через 12 місяців після звітної дати, покривається поточними зобов’язаннями. Він розраховується за формулою:
Для підприємств України рекомендована величина цього коефіціена коливається у межах від 0,8 до 1,0, однак вона може бути надзвичайно високою через невиправдане зростання дебіторської заборгованості.
У роздрібній торгівлі цей коефіцієнт може знижуватися до 0,4 - 0,5.
Показники ліквідності важливі не тільки для керівників і фінансових працівників підприємства, але становлять інтерес для різних користувачів інформації: коефіцієнт абсолютної ліквідності - для постачальників сировини і матеріалів, коефіцієнт швидкої ліквідності - для банків; коефіцієнт покриття - для покупців і власників акцій і облігацій підприємства.
В залежності від рівня платоспроможності (за коефіцієнтом покриття), підприємства можна розділити на групи (схема 1).
Коефіцієнти загальної та абсолютної ліквідності (Кл) обчислюється як відношення суми найбільш ліквідних активів (грошових коштів + дебіторська заборгованість) до поточних забов`язань. Товарно-матеріальні запаси при розрахунках цього показника виключаються з оборотних активів так як їх не можна швидко перетворити в грошові кошти.
Баланс ф№1 актив код рядка 150+160+170+180+190+200+210+220+230+240кол 3 Баланс пасив код рядка 620 кол 3
Кл на початок року =
Баланс ф№1 актив код рядка 150+160+170+180+190+200+210+220+230+240 кол 4 Баланс пасив код рядка 620 кол 3
Кл на кінець звітнього періоду =
Із розрахунків видимо, що коефіцієт загальної ліквідності, як на початок та і на кінець звітного періоду менше одиниці і не забезпечує ліквідності. Аналізуючи платоспроможність ми бачемо, що коефіцієнт покриття та ліквідності мають низьке значення. Це означає,що у підприємства значні матерільні запаси, або значні товарні залишки.
. Коефіцієнет абсолютної ліквідності (Кал) який обчмслюється як відношення суми грошових коштів та їх еквівалентів (а на підприємстві це знаки поштової оплати – конверти, марки) і поточних фінансових інвестицій до поточних забов`язань.
Баланс ф№1 актив код рядка 220+230+240 кол3
Баланс ф№1 пасив код рядка620 кол3
Кал на початок року=
Баланс ф№1 актив код рядка 220+230+240 кол4
Кал на кінець звітного періоду =
Баланс ф№1 пасив код рядка620 кол4
Слід зазначити, що в процесі господарської діяльності визначається теоретично достатним значанням цього коефіцієнту в межах 0,25-0,3, тому що строки погашення зобов`язань не настають одночасно. Таким чином, особливо в умовах інфляції, аналізуєме підприємство може розмістити певну частину грошових коштів в інші доходні активи.
7.4.Аналіз платоспроможності підприємства.
В умовах ринкових відносин платоспроиожність підприємства вважається найважливійшою умовою їх господарської діяльності. Платоспроможність підприємства характеризується можливостями його здійснювати чергові платежі та грошові зобов’язання за рахунок наявних грошей і тих грошових засобів і активів, які легко мобілізуються. До платіжних засобів відносяться суми по таких статяях балансу, як грошові засобт, цінні папери, товари відвантажені, готова продукція, розрахунки з покупцями та інші активи з третьго розділу балансу, що легко реалізуються. До складу платежів і зобов’язань входять зоборгованість по оплаті праці, короткотермінові та просрочені кредити банку, постачальники та інші кредитори і першочергові платежі.
Найбільш мобільною частиною ліквідних коштів являються гроші і короткострокові фінансові вкладення. До другої групи відносяться готова продукція, товари відвантажені і дебіторська заборгованіть. Ліквідність цієї групи поточних активів залежить від своєчасності відвантаження продукції, оформлення банківських документів, швидкості платіжного документообігу у банках, від попиту на продукцію, її конкурентоздатністі, платоспроможності покупців, форм розрахунків, тощо.
Значно більший строк знадобиться для перетворення виробничих запасів і незавершеного будівництва в готову продукцію, а потім в грошову готівку. Тому вони віднесені до третьої групи.
Відповідно на три групи поділяються і платіжні зобов’язання підприємства:
заборгованість, строк оплати якої вже настав;
заборгованість, яку необхідно погасити найближчим часом;
довгострокова заборгованість.
Оцінка рівня платоспроможності проводиться за даними балансу на основі характеристики ліквідності оборотних засобів, тобто з врахуванням часу, необхілного для перетворення оборотних засобів в грошові кошти і цінні папери. Менш мобільними є засоби в розрахунках, готової продукції, товарах відвантажених та ін. Найбільшого часу ліквідності потребують виробничі запаси і витрати для перетворення їх в грошові засоби. Із врахуванням цього в економічній літеретурі визначають в основному три рівні платоспроможності підприємства, оцінку яких проводять за допомогою трьох коефіцієнтів : грошової, розрахункової та ліквідної платоспроможності.
Поточна платоспроможність- це здібність до швидкого погашення своїх короткосрокових зобов’язань, але для цьго необхідно грошові засоби, які підприємство може отримати в результаті обертання в гроші деякі найбільш ліквідні засоби, або для цього необхідно мати достатній запас грошей у банку або у касі.
Цей показник характеризує як відношення мобільних засобів до короткосторокової заборгованості. Він дає можливість встановити і якій крайності сума мобільних запасів покриває суму короткосрокових зобов’язань, і тим самим підтверджує ступінь стійкості підприємства і здібність його швидко розрахуватися за свої короткострокові зобов’язаня, тобто в значній мірі визначити платоспроможність підприємства. В деяких випадках він називається коефіцієнт покриття:
Позитивне значення свідчить про високу ступінь стійкості підприємства. Чим більше величина поточних активів по відношенню до поточних пасивів, тим більше впевненість, що існуючі зобов’язання будуть погашені за рахунок існуючих активів. Багаторазове перевищення активів над короткостроковими зобов’язаннями дозволяє зробити висновок про те, що підприємство має значний об’єм вільних ресурсів, які формуються з власних джерел. З позиції кредиторів, такий варіант формування оборотних засобів найбільш вдалий. З точки зору ефективності діяльності підприємства значне накопичення запасів, відволіканні засобів в дебіторську заборгованість може бути пов’язано з не вмілим управлінням активами.
Для характеристики фінансової стійкості підприємства важливо визначити його готовність постійно (щоденно) виконувати свої фінансові зобов`язання з платежів, страк сплати яких настав. Міра такої готовності називається платоспроможністю. У фінансово-економічному аналізі показники платоспроможності мають дещо інше аналітичне навантаження, ніж показники ліквідності (повної або поточної): якщо ліквідність характеризує підприємствоз точки зору можливості розрахуватися за своїми зобов`язаннями за певних час за допомогою перетворення своїх активів на гроші, то під платосприжністю розуміють здатність підприємства розрахуватися з кредиторами негайно, в день настання строку платежів, тобто йдеться про постійну наявність у нього в необхідних розмірах платіжних засобів або активів, які можуть негайно бути перетвореними у платіжні засоби (наприклад, швидколіквідні цінні папери). Рівень платоспроможності підприємства рекомендується визначати за формулою
ЧЛА Кпс = ПКм
де Кпс – коефіцієнт платоспроможності;
ЧЛА – “чисті” ліквідні активи (гроші, швидколіквідні ціння папери);
ПКм - короткотерміновий (поточний) позиковий капітал, строк проведення якого настав або настає впродовж кількох днів.
Підприємство для підтримання своєї платоспроможності повинно так будувати свої платіжні стосунки з кредиторами і свої платіжні календарі, щоб цей показник постійно перебував на рівні 1. Якщо показник Кпс?0,5, це означає,що платоспроможність підприємства дуже низька. Показниками низької платоспроможності підприємства є наявність:
недоїмок з платежув до бюджету;
простроченої заборгованості підприємства робітниками і службовцям із заробітної плати і прирівняних до неї платежів;
непогашених у встановлений строк банківських кредитів;
заборгованості постачальникам за матеріальні цінності і послуги, не сплачені в строк.
Аналіз динаміки загальної суми таких прострачених платежів характеризує стан роботи підприємства, спрямованої на зміцнення платоспроможності.
Розглянемо платоспроможність підприємства, користуючись таблицею.(……………).
7.5.Аналіз фінансової стійкості підприємства.
При аналізі фінансового стану підприємства необхідно знати про запас його фінансової стійкості (зону безпечності). З цією метою насамперед всі затрати підприємства необхідно розбити на дві групи в залежності від об’єму виробництва і реалізації продукції: змінні і постійні.
Змінні витрати збільшуються чи зменшуються пропорційно об’єму виробництва продукції. Це витрати сировини, матеріалів, енергії, палива, заробітної плати робітників на підрядній формі оплаті праці, відрахування і податки від заробітної плати і виручки і т.д.
Постійні затрати не залежать від об’єму виробництва і реалізації продукції. До них відноситься амортизація основних засобів і нематеріальних активів, суми виплачених процентів за кредити банків, орендна плата, витрати на управління і організацію виробництва, заробітна плата персоналу підприємства на почасовій оплаті і ін.
Постійні затрати разом з прибутком складають маржинальний доход підприємства.
Поділ затрат на постійні і змінні і використання показника маржинального доходу дозволяє розрахувати поріг рентабельності, тобто суму виручки , яка необхідна для того, щоб покрити всі постійні витрати підприємства. Прибутку при цьому не буде, але не буде і збитків. Рентабельність при такій виручці буде дорівнювати нулю.
Розраховується поріг рентабельності відношенням суми постійних затрат у складі собівартості реалізованої продукції до долі маржинального доходу у виручці.
В заключення необхідно узагальнити всі результата аналізу і зробити більш точний діагноз, а також його прогноз на перспективу. Необхідно розробити також конкретні міроприємства, що дозволяють покращити фінансовий стан підприємства. Перш за все це міроприємства, направлені на збільшення виробництва і реалізації продукції, підвищення її якрсті і конкурентоздатності, зниження собівартості, рост прибутку і рентабельності, прискорення обіговості капіталу і більш повне і ефективне використання виробничого потенціалу підприємства.
Як відомо, між статтями активу і пасиву балансу існує тісна взаємозалежність. Кожна стаття балансу має свої джерела фінансування. Джерелом фінансування довгострокових активів, як правило, є власний капітал і довгострокові позичені кошти. Не виключається випадок формування довгострокових активів і за рахунок короткострокових кредитів банку.
Поточні активи формуються як за рахунок власного капіталу, так і за рахунок короткострокових позичених коштів.
В залежності від джерел формування загальну суму поточних активів (оборотного капіталу) прийнято ділити на дві частини:
Змінну частину, яка складена за рахунок короткострокових зобов’язань підприємства;
Постійний мінімум поточних активів, який формується за рахунок власного і довгострокового позиченого капіталу.
Як відомо, власний капітал в балансі відображається загальною сумою. Щоб визначити, скільки його використовується в обороті, необхідно від загальної суми по першому і другому розділах пасиву балансу відрахувати суму довгострокових активів.
Таблиця № 8
Суму власного оборотного капіталу можна розрахувати і таким чином: від загальної суми поточних активів відрахувати суму короткострокових фінансових зобов’язань. Різниця може показати, яка сума поточних активів сформована за рахунок власного капіталу чи що залишається в обороті підприємства, якщо погасити всю короткострокову заборгованість кредиторам.
Таблиця № 9
Розраховується також структура розподілення власного капіталу, а саме доля власного оборотного капіталу в загальній його сумі. Відношення власного оборотного капіталу в загальній його сумі отримало назву “коефіцієнта маневрування капіталу”, який показує, яка частина власного капіталу знаходиться в обороті, в тій формі, яка дозволяє вільно маневрувати цими засобами.
Таблиця № 10
На аналізуючому підприємстві по стану на кінець року частка власного капіталу, яка знаходиться в обороті зросла на 0,02 % (0,02-0,04), але це є незначне зростання для підприємства. Підприємство далі залишається з малою часткою власного оборотного капіталу, що не забезпечує підприємству достатню гнучкість у використанні власного капіталу.
Важливим показником, який характеризує фінансовий стан підприємства і його стійкість є забезпеченість матеріальними оборотними засобами власними джерелами фінансування. Вона встановлюється порівнянням суми власного оборотного капіталу з загальною сумою матеріальних оборотних фондів.
Таблиця № 11
Звідси видно, що процент забезпеченості зріс на 9% (39-48), що є позитивним для підприємства, так як залежність підприємства від зовнішніх інвесторів знизився.
Надлишок чи недостача джерел коштів для формування запасів і затрат (матеріальних оборотних фондів) являється одним з критеріїв оцінки фінансової стійкості підприємства.
Існує такі типи фінансової стійкості:
абсолютна стійкість фінансового стану (якщо запаси і затрати (З) менші суми власного оборотного капіталу (ВК) і кредитів банку під товарно-матеріальні цінності (КР) ;
нормальна стійкість (якщо запаси і затрати (З) дорівнюють сумі власного оборотного капіталу (ВК) і кредитів банку під товарно-матеріальні цінності (КР);
нестійкий, передкризовий фінансовий стан, при якому порушується платіжний баланс, але зберігається можливість відновлення рівноваги платіжних засобів і платіжних зобов’язань за рахунок залучення тимчасово вільних джерел засобів (Д).
Кризовий фінансовий стан коли запаси і витрати не забезпечуються джерелами їх реформування і підприємство стає на межуу банкрутства.
Фінансово стійким підприємством можна вважати таке підприємство, яке за рахунок власних коштів спроможне забезпецити запаси й витрати, не допустити невиправданої кредиторської заборгованості, своєчасно розрахуватись за своїми зобов`язаннями.
Оцінку фінансової стійкості підприємства доцільно здійснювати поетапно, на підставі комплексу показнеків.
Розглянемона умовному прикладі порядок розрахунку нормативних значень коєфіцієнта співідношення позикових та власних коштів. Тобто коефіцієнта структури коштів підприємства (таблиця 1.1). Нормативніи показники розраховують фінансові аналітики підприємства.
Коефіціент фінансової стійкості (Кс) – це співвідношення власних і запозичених коштів:
EMBED Equation.3
де М – власні кошти, К – позикові кошти, З – кредиторська заборгованість.
Чим вища величина даного коефіціента, тим стійкіший фінансовий стан підприємства. За даними дослідного хлібозавода цей показник за останні роки по-троху зростає. Так у 1997 році він становив 5,67, а в 1998 році – вже 6,15. Це свідчить про те, що фінансовий стан завода постійно поліпшується.
Коефіціент самофінансування (Ксф) :
EMBED Equation.3
де П – прибуток, направлений у фонд нагромадження, А – амортизаційні відрахування.
Даний коефіціент показує співвідношення джерел фінансових ресурсів, тобто у скільки разів власні джерела перевищують запозичені кошти.
Коефіціент самофінансування характеризує деякий запас фінансової міцності підприємства. Чим більша величина цього коефіціента, тим вище рівень самофінансування. На дослідноу хлібозаводі він склав 0,87 – у 1997р. і 1,39 – у 1998р.. Отже, рівень самофінансування зріс, тобто об’єм власних джерел фінансування виробничо-торгівельного процесу заводу в 1,39 разу перевищує величину запозичених коштів.
3.Коефіціент стійкості процесу самофінансування (К):
EMBED Equation.3
Цей кофіціент показує частку власних коштів, направлених на розширене фінансування. Чим вища величина даного кофіціента, тим сталіший процес самофінансування на підприємстві. У 1997р. частка власних коштів складала 15%, а в 1998р. – 23%. Це означає, що частка власних коштів, направлена на розширення виробництва зросла на 8%, процес самофінансування став більш стійким.
4.Рентабельність процеса самофінансування (Р):
EMBED Equation.3,
де ЧП – чистий прибуток.
Рентабельність процеса самофінансування є не що інше, як рентабельність використання власних коштів. Рівень рентабельності показує величину сукупного чистого дохода, отриманого з 1 грн вкладених власних фінансових ресурсів, котра потім може бути використана на самофінансування. В даному прикладі цей коефіцієнт досить високий і складає 75% - у 1997р. і 90% - у 1998р. Це означає, що з 1грн вкладених власних коштів ми отримаємо у 1998р. 90 коп доходу.
Таблиця 1.1
Розрахунок нормативного значення коефіцієнта співвідношення позикових та власних коштів підприємства.
В узагальненому вигляді показники фінансової стійкості підприємства подано в наступній таблиці.
Таблиця 1,2
Показники фінансової стійкості підприємства.
Із таблиці видно, що за відповідний період фінансова стійкість підприємства поліпшилась. Так, якщо на початок періоду, що аналізується, значення коефіцієнта автономії (відношення власних коштів до вартості майна) становило 0,1 (10%), то на кінець цього періоду воно збільшилось до 0,7 (70%).
Збільшився коефіцієнт манавреності власних коштів. Це слід розглядати як позитивну тенденцію, оскільки таке збільшення супроводжувалось випереджаючим зростанням власних коштів щодо позичених.
Особливу увагу приділити коефіцієнту співідношення позикових коштів як одному із основних показників оцінки фінансової стійкості як видно з таб.1,1 , на початок цього періоду обсяг позикових коштів у 9,6 раза перевищував обсяг власних коштів, тоді як згідно із розрахованих раніше нормативним рівнем названого коефіцієнта позикові кошти не повинні були перевищувати 80% власних коштів. На кінець періоду фактичний коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів дорівнював 0,59, що на 0,41 відсоткового пункта (майже двічі) нижче за норматимний (максимально допустимий) (0,98.).
Отже, підприємство за рік, що аналізується, трансфортувалося із фінансово нестійкого, незалежного підприємства у підприємство з певним запасом фінансової стійкості. Перетворення підприємства на фінансово стійке дає підстави вважати його надійним та перспективним діловим партнером.
Ці висновки можуть бути підтверджені і детальним аналізом обертання матеріальних оборотних коштів у розрахунках (табл…...). Як видно із таблиці, термін обертання матеріальних обортних коштів по підприємству набагато повільніший за термін обертання коштів у розрахунках. Відтак можна зробити висновок, що у звітньому періоді обертання як матеріальних оборот них коштів, так і обертання коштів у розрахунках зросли. Дебіторська заборгованість перетворилась на кошти частіше, ніж закінчувався виробничий цикл.
Таблиця (……)
Динаміка обертання матеріальних коштів та коштів у розрахунках підприємства за минулий та звітній періоди, разів
7.6. Аналіз стана власних оборотних коштів.
Аналіз стана власних оборотних коштів полягає у визначенні їхньої наявності на початок і кінець звітного періоду і перевірці їхній використання. Сума джерел власних і прирівняних до них засобів при правильному їхньому використанні повинне покривати вкладення підприємства в основні засоби і внеоборотні активи, а також у нормовані оборотні кошти в межах установленого нормативу.
Для визначення наявності власних оборотних і прирівняних до них засобів необхідно з результату поділу I пасиву балансу, у якому відбиваються джерела власних і прирівняних до них засобів (стійкі пасиви приймаються тільки в частині, спрямованої на покриття нормативу), виключити результат поділу I активу, у якому відбиваються основні засоби і внеоборотные активи. У результаті порівняння отриманої суми з установленим для даного підприємства нормативом (результат поділу II активу) визначається надлишок або недостатність власних оборотних коштів.
Головними чинниками, що визначають наявність власних оборотних коштів, є статутний фонд у частині оборотних коштів, прибуток і її використання, зміна сум стійких пасивів. Протягом року на збільшення (зменшення) статутного фонду в частині оборотних коштів надходять (списуються) визначені суми. На наявність оборотних коштів впливає сальдовий результат цих операцій, а також зміна засобів, що знаходяться в обороті підприємства в покриття його нормативу. На підприємствах, не переведених на повний госпрозрахунок і самофінансування, на наявність оборотних коштів впливає також відхилення фактичних витрат, зроблених за рахунок прибутків від планових розрахунків. На підприємствах, переведених на повний госпрозрахунок і сомофинансування, усі витрати здійснюються за рахунок фондів, утворених від розрахункового прибутку по встановлених нормативах. Тому цей чинник на зміну наявності оборотних коштів не впливає.
Деталізація факторів, що впливають на стан оборотних коштів, пов'язана з розшифровуванням основних сум, що вплинули на зміну стійких пасивів у покриття нормативу. На підприємстві зменшення стійких пасивів пов'язано зі зміною розмерів кредитування
Визначений на кінець року нестачі (надлишок) власних оборотних коштів коректується за результатами перерахунків по фактичному прибутку, що провадяться після закінчення звітного періоду. Шляхом порівняння належних сум і фактично внесених платежів із прибутку визначається сума, на якому коректується розмір нестачи власних оборотних коштів, обчислений по балансі. Якщо сума належних платежів більше фактично внесених, то розмір власних оборотних коштів зменшується, а якщо менше - збільшується.
На підприємстві може матері місце також відволікання частини оборотних коштів на цілі, не передбачені планом і имеющие не законних джерел покриття. Таке відволікання називають іммобілізацією оборотних коштів.
Аналіз іммобілізації оборотних коштів полягає у виявленні іммобилізованних сум або неправильного використання засобів цільового призначення. Для цього зіставляють статті активу, що корреспондируются, і пасиву балансу. До іммобілізації також ставляться: перевищення розрахунків із робітниками та службовцями позичкам на індивідуальне житлове будівництво та інші споживи (роздів III активу) над позичками, фактично виданими банком (роздів III пасиву); витрати, не перекриті засобами спеціальних фондів і цільового фінансування (роздів III активу) зайво внесена в банк сума амортизаційних відрахувань (роздів III активу); розрахунки з особами по відшкодуванню матеріального збитку і недостача і утрати від псування товарно-матеріальних цінностей, не списані з балансу у встановленому порядку (роздів III активу).
Іммобілізація - свідчення порушення фінансової дисципліни, оскільки сверхзапаси являють собою перевитрату коштів у порівнянні з наявними джерелами цільового призначення. Тому фінансові органи приділяють особливу увагу виявленню причин її утворення. Заснування банку, выявляя іммобілізацію, застосовують економічні санкції, домагаючись відновлення иммобилизированных сум в обороті.
Іммобілізація може негативно вплинути на фінансове положення підприємства, оскільки відволікання засобів з обороту погіршує платоспроможність.
Згідно з діючимв україні вказівками щодо складання річного бухгалтерського звіту, для визначення суми наявних у підприємства власних оборотних коштів використовується така формула:
Ов = БП1 + БП2 – БА1 - ВП
Де Ов – наявтість власних оборотних коштів;
БП1 – підсумок розділу І пасив балансу;
БП2 – підсумок розділу ІІ пасиву балансу;
БА1 – підсумок розділу І активу балансу;
ВП – стаття “Використання позикових коштів” (з розділу ІІІ активу балансу).
7.7. Аналіз нормованих оборотних коштів.
Нормовані оборотні кошти включають запаси сировини й інших товарно-матеріальних цінностей для забезпечення виробничого процесу, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів і готової продукції, інші нормовані засоби. Мінімальна потреба в зазначених запасах покривається нормативом власних оборотних коштів.
Перевищення фактичних запасів над нормативом називають наднормативними запасами.
Аналіз нормованих оборотних коштів підриємств на зіставленні фактичних запасів із плановими і дослідження причин відхилень від плану.
Нормативи граничного рівня запасів товарно-матеріальних цінностей передбачають, як правило, зниження споживи в прирості запасів у порівнянні з планованими темпами росту реалізації продукції, робіт і послуг, а також залучення в господарський оборот надпланових зайвих і неиспользує залишків матеріальних цінностей. У межах обсягу запасів виходячи з цього співвідношення йому може бути наданий кредит банку понад норматив власних оборотних коштів.
Хоча заснування банку в даний час кредитують загальні залишки запасів і витрат і наднормативні непрокредитованные запаси по окремих статтях нормованих оборотних коштів не можуть бути визначені, важливо зіставляти фактичні запаси з нормативам. Це необхідно для визначення обгрунтованості нормативу при одночасній перевірці складу фактичних запасів.
Банком не приймається до кредитування та частина виробничих запасів, що не відповідає потребам виробництва або тривалого часу не утягується у виробництво. Зайві і непотрібні матеріальні цінності потребують додаткових витрат на збереження, а іноді призводять до втрат споживчих властивостей.
По незавершеному виробництву повинно бути перевірено, чи немає в його складі бракованої продукції, витрат на анульовані і припинені замовлення, чи своєчасно списуються витрати на незакінчені замовлення, послуги і роботи.
Особо треба звернути увагу на стан запасів готової продукції. При кредитуванні сукупних запасів банк виключає їхні наднормативні залишки, якщо ріст останніх не викликаний транспортними затрудненнями або припиненням відвантаження неакуратним платникам. Тому перевищення планових запасів по цій статті призводить до відволікання засобів з обороту.
Наявність наднормативних, не прокредитованих банком запасів товарно-матеріальних цінностей, що впливають на платоспроможність підприємств, визначається в цілому по всій сукупності запасів у такому порядку.
З фактичної вартості нормованих оборотних, засобів виключається знос малоцінних і предметів, що быстроизнашиваются, кредити банку по сукупності запасів і витрат, заборгованість постачальникам. Кредити банку і заборгованість постачальникам при цьому виключається у фактичних сумах, але не більш ніж перевищення фактичної вартості нормованих оборотних коштів, що залишилися після їхнього винятки, над сумою нормативу оборотних коштів.
7.8.Аналіз ненормованих оборотних коштів.
Ненормовані оборотні кошти мають форму коштів і незакінчених розрахунків. У зв'язку з чинним порядком і термінами проведення розрахунків неминуче наявність визначених перехідних залишків заборгованості на звітні дати. Поряд із цим через порушення нормального ходи фінансово-господарської діяльності виникає додаткова неплануюча потреба у фінансових ресурсах. Планові норми і нормативи по цій групі оборотних коштів не встановлюється.
Джерелами покриття ненормрваних оборотних коштів, за винятком що кредитуються банком, є притягнуті поза планом ресурси. Відволікання засобів підприємства на не передбачені планом цілі найчастіше призводить до затримки в обороті засобів постачальників.
Аналіз ненормирует оборотних коштів підприємств на виявленні сум дебіторської і кредиторської заборгованості, причин, що призвели до утворення цих сум, їхній вплив на фінансовий стан підприємства.
Дебіторською заборгованістю називається заборгованість організацій і окремих осіб підприємству, а кредиторської - заборгованість підприємства організаціям і окремим особам. Збільшення дебіторської заборгованості означає відволікання з обороту засобів підприємства. Кредиторська заборгованість часто є результатом фінансових затруднень. Тому суворий контроль за платіжною дисципліною, виявлення невиправданих сум дебіторської і кредиторської заборгованості мають важливе значення.
До дебіторської заборгованості ставляться незакінчені розрахунки за товари відвантажені, відбивані в III поділі активу балансу. Звільнення оборотних коштів, вкладених у ці статті, значною мірою сприяє збільшенню обсягу реалізації, прибули, поліпшенню фінансового положення підприємства.
Частина незакінчених розрахунків за товари відвантажені пов'язана з нормальними термінами документообмена і відбивається по статті “Товари відвантажені і здані роботи з переданих у банк на інкасо розрахунковим документам, термін оплати яких не наступив”. Заборгованість по цій статті покривається кредитом банку під розрахункові документи в шляху. Заборгованість по статті “Товари на відповідальному збереженні в покупців через відмову від акцепту”, природно, банком не кредитується і є додатковим відволіканням засобів з обороту. Все це може бути пов'язане з помилками в оформленні розрахункових документів, а також із порушенням договірних розумів постачання по комплектності і якості продукції. Підприємство в цьому випадку несе непродуктивні витрати по відвантаженню, транспортуванню і збереженню продукції. Наявність цих сум на балансі підприємства свідчить про хиби в роботі підприємства, викликає необхідність детального аналізу відповідних сторін його діяльності.
По статті “Інші дебітори” відбиваються інші види заборгованості. За даними аналітичного урахування виявляються ті суми, що викликані незаконним авансуванням постачальників у рахунок майбутнього відвантаження матеріальних цінностей, невчасним стягненням сум по пред'явлених підприємствах претензіям і т.п.
При аналізі кредиторської заборгованості, відбитої в поділі III пасиву балансу, також варто виділити суми, обумовлені чинним порядком розрахунків і пов'язані з порушеннями розрахунково-платіжної дисципліни.
Нормальною кредиторською заборгованістю рахуються заборгованість постачальникам по акцептованих і інших розрахункових документах, термін оплати яких не наступив, переплати і недоплати на звітну дату по розрахунках із бюджетом (крім недоїмки по платежах), перевищення фактичної заборгованості по стійких пасивах над плановою.
Невиправданими рахуються прострочена кредиторська заборгованість, заборгованість постачальникам по неотфактованим постачаннях, відбиті по статті “Інші кредитори” незакінчені аванси покупців у рахунок майбутнього відвантаження продукції, що перевищує нормальні терміни заборгованість покупцям
7.9. Рентабельність.Характеристика показників рентабельності.
Результативність і економічна доцільність функціонування підприємства оцінюється не тільки абсолютними, але і відносними показниками. Відносними показниками є система показників рентабельності.
У широкому розумінні слова поняття рентабельності означає прибутковість, дохідність. Підприємство вважається рентабельним, якщо результати від реалізації продукції (робіт, послуг) покривають витрати виробництва (обігу) і утворюють суму прибутку, достатню для нормального функціонування підприємства.
Економічна сутність рентабельності може бути розкрита тільки через характеристику системи показників. Загальний їхній зміст - визначення суми прибутку з однієї гривні вкладеного капіталу. І оскільки це відносні показники - вони практично не підпадають під вплив інфляції.
Рентабельність – співідношення прибутку з авансовою вартістю або поточних витрат.
Основними показниками рентабельності, якими вимірюється дохідність підприємств в Україні, є наступні:
1. Рентабельність активів (майна) Ра показує, який прибуток одержує підприємство з кожної гривні, вкладеної в активи:
Пч Ра = А
де А - середній розмір активів;
Пч - прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства (чистий прибуток).
Пч Рпа = Ап
2. Рентабельність поточних активів Рпа показує, скільки прибутку одержує підприємство з однієї гривні, вкладеної в поточні активи:
де Ап - середній розмір поточних активів.
Показник рентабельності виробництва знаходиться в прямій залежності від рентабельності продукції й оберненій залежності від зміни фондоємності продукції.
Підвищення рентабельності продукції забезпечується переважно зниженням собівартості одиниці продукції. Чим краще використовуються основні виробничі фонди, тим нижче фондоємність, вище фондовіддача і в наслідок цього відбувається зростання показника рентабельності виробництва. При поліпшенні використання матеріальних обігових коштів знижується їхній розмір, що припадає на 1 гривню реалізованої продукції. Отже, чинники прискорення оборотності матеріальних оборотних коштів є одночасно чинниками росту рентабельності виробництва.
Зміцнення фінансової сталості підприємства.
Без системного підходу, без комплексного оздоровлення фінансової ситуації, яка має бути узгоджена з конкретними особливостями діяльності, конкретними змінами процесів у кожній функціональній ланці підприємства, засоби його оздоровлення нагадиватомуть лише тимчасову “косметичну” операцію. Найважлевішу увагу в системі заходів, спрямованих на фінансову стабілізацію в умовах кризової ситуації, слід приділити етапу відновлення та зміцнення рівня фінансової сталості підприємства – запоруки усунення неплатоспроможності й фундаментальної основи фінансової стратегії на прискориння економічного зростання.
Заходи що до зміцнення фінансової сталості підприємства можуть дати позитивні результати лише за умови обов`язкового і суттевого оздоровлення його фінансів. Як доречно зазначив Я. Корнаї :”Половінчатість одного комплексу заходів знижує ефективність іншого. Загальна сума десяти різних половинчастих результатів дорівнює не сумі п`яти повноцінних успіхів, а скоріше п`яти повним поразкам”
Розділ ІІ
8. Вид діяльності підприэмства Кіровоградська дирекція УДППЗ «Укрпошта»Ознайомлення з функціями підприємництва.
Поштовий зв`язок - підгалузь зв`язку, яка виникла найпершою.
Поштова контора в нашому місті була організована 1784 року.
Наприкінці минулого століття на утримання пошти із місцевих сум виділялось по 7609 крб. (асигнація).
У 1830 роках поштова контора розміщувалась на вулиці Преображенскій у будинку купця Арешникова.
На кожному єтапі своєго розвитку суспільство прагнуло до інформації. Коли ще не була розвинута радіотелевізійна інформація, першим інформатором була газета. Для масового чаточа її доставляв працівник пошти.
Пошта єдина державна мережа зв`язку, що забезпечує вільний вихід у поштовий простір уссього світу. Основний напрямок роботи – це забезпечення сучасних і якісних послуг відповідно до вимог ринку, вижити в сучасних умовах конкуренції та зберегти свої послуги.
Працівники поштамту постійно вивчають попит споживача, розширюють спектр нетрадіційних послуг, опановують комп`ютерну техніку. На сьогодні в поштамті надаються послуги ксеркопіювання, факсималиного зв`язку, електронної пошти, електронний переказ.за період упрвадження електронного переказу на шостому відділенні зв`язкуз травня місяця цього року прийнято 767 перказів та отримано від них доходів на суму 6232 грн.
Листоношами на доставочних дільницях реалізуються знаки поштової оплати; товар у роздріб, надаються послуги із приймання передплати та комунальних платежів.
Значна робота проводиться щодо якості опроцювання відправлень та культури обслуговування.
Основною задачею Кіровоградської дирекції УДППЗ «Укрпошта» є – якісне надання різноманітних видів послуг.
? пересилка листа простого рекомендованого;
? пересилка посилки простої, цінної;
? пересилка грошового переказу ;
? приймання та передача інформації за допомогою факсильного зв`язку ;
? приймання та надання послуг електрозв`язку;
? доставка вхідних телеграм;
? доставка та виплата пенсії;
? доставка та розповсюдження газет;
? прийом заказів на фотопослуги;
? прийом платежів за комунальні послуги, електроенергію, воду, газ, квартплата;
? приймання абон плати за користування телефоном;
? примання плати за проходження техогляду автотранспорту;
? перевезання вантажу;
? Надання послуг пункту колективного доступу в Інтернет;
? Надання послуг комп`ютерної техники без доступу в Інтернет;
? Передача інформації по відеотелефону;
? Послуга на користування автомобільною стоянкою;
? Послуга продажу “Інтернет-корток”;
? Пройом платежів ДАІ та інших платежів від населення;
? Виготовлення та продаж вінків з хвої, та простої бумаги;
? Послуги з виконання робіт по регулюванню розвала сходження та балансування коліс;
? Автотранспортні послуги на перевезення вантажу;
? Реалізація товарів народного споживання.
9.Структура фінансово-планового відділа Кіровоградської дирекції УДППЗ «Укрпошта».
Основним органом управління фінансами на підприємстві є його керівник. На підприємстві утворені відділ фінансів які виконують функцію фінансування, мобілізують доходи та ведуть контроль за витраченими коштами підприємства.
На підприємствах організовуються фінансові служби і їх підпорядкування буває різним. Традиційно структура складається таким чином. (Схема 2.)
На фінансовий відділ у цій структурі покладається функція фінансового планування, контролю за виконанням планів, складання кошторисів по капітальних вкладеннях, контроль за інвестеційною діяльністю підприємства, розробка фінансових нормативів, підтримка зв`язків з фінансовими, організаціями, здійснення операцій по сплаті податків, платежів, внесків до бюджету, валютне планевання і контроль за рухом коштів. Фінансовий відділ очолує начальник.
Слід зауважити, що на всіх фінансистів, особливо керівних працівників (фінансових менеджерів) покладається функція ефективного використання грошових ресурсів, розробка пропозицій по їх інвестування в такі активи і проекти котрі здатні принести високі доходи при мінімальному фінансовому ризику.
Комплексне управління фінансами здійснюється шляхом використанням механізму планування. Здійснюється воно в усіх підрозділах народного господарства, охоплює сфери регулювання бюджетів доходів, фондів, резервів, прибутку, рентабельності основних і оборотних коштів тощо.
10. Аналіз господарської діяльності Кіровоградської дирекції УДППЗ “Укрпошта”за 2000 рік.
Аналіз господарської діяльності кіровоградської дирекції УДППЗ “Укрпошта” за 2000 рік проведемо завдяки нової методики аналізу фінансової звітності підприємства.
Фінансово - економічний аналіз проводить планово-фінансовий відділ підприємства кіровоградська дирекція УДППЗ “Укрпошта”.
Згідно положення про відділ основним також завданням планово-фінансовим відділом складається звітність та аналіз господарчої діяльності. Відповідно нових національних стандартів основним елементом фінансової звітності є - активи, забов`язання, власний капітал, доходи, витрати.
Важливим джерелом аналізу фінансового стану підприємства є біланс. Для оцінки платоспроможності підприємства використовують такі показники;
Коефіціент покриття Кп;
Коефіціент загальної ліквідності Кл;
Коефіціент абсолютної ліквідностіКал.
Коефіціент покриття (Кп) обчислюється як відношення оборотних активів (запаси, дебіторська заборгованість, інші поточна заборгованість, поточні фінансові інвестиції, грошові кошти та їх еквіваленти, інші оборотні активи). До поточних забов`язань і характеризує кратність покриття короткострокової заборгованості оборотними активами.
Кп на початок року = 7595,0 т.грн./7564 т.ргн.=1,0
Кп на 1,01,2001 =31384 т.грн./33530 т. грн.=0,9
В дирекції цей показник має низьке значення, це свідчить про те що підприємство живе лише одним днем, його розвиток має не стабільний характер, а також має проблеми з власними оборотними коштами. Для розрахунків по короткострокових забов`язаннях оьоротних активів не достатньо.
Виходчи з того, що поточні активи мають неоднакові можливості, щодо перетворення в гроші, тобто мають різні ліквідності аналізуючи фінансовий стан, підприємство використовує коефіцієнти загальної та абсолютної ліквідності (Кл) обчислюється як відношення суми найбільш ліквідних активів (грошових коштів + дебіторська заборгованість) до поточних забов`язань. Товарно-матеріальні запаси при розрахунках цього показника виключаються з оборотних активів так як їх не можна швидко перетворити в грошові кошти.
Кл на початок року = 70+44+403+5676/7564=0,8
Кл на 1,01,2001 = 54+500+28913/33530=0,9
Із розрахунків видимо, що коефіцієт загальної ліквідності, як на початок та і на кінець звітного періоду менше одиниці і не забезпечує ліквідності. Аналізуючи платоспроможність ми бачемо, що коефіцієнт покриття та ліквідності мають низьке значення. Це означає,що у підприємства значні матерільні запаси, або значні товарні залишки.
Аналізуючи далі баланс визначає,що підприємство не має ніяких поточних фінансових інвестицій. Коефіцієнет абсолютної ліквідності (Кал) який обчмслюється як відношення суми грошових коштів та їх еквівалентів (а на підприємстві це знаки поштової оплати – конверти, марки) і поточних фінансових інвестицій до поточних забов`язань.
Кал на початок року 5676/7564=0,75
Кал на 1,01,2001 = 28913/33530=0,8
Як видно з розрахунків но початок року підприємство мало можливість негативно погасити 75% своїх короткострокових забов`язань, а на кінець звітрого періоду цей % знизився, тобто про що свідчить і залищки як по товару так і по запасах.
Для фінансування активів підприємство на початок року використовувало 50% власного капіталу, це більш ніж залучено. На кінець звітного періоду він становить значно менше 20%.
Для визначення цього відсотка використовується такий показник як коєфіціент автономії Ка. Він обчислюється як співвідношення суми власного капіталу до суми активів підприємства.
Ка на поч.року = 8711,0/16770=50%
Ка на 1,01,2001 = 9062/43271=20%
Кредитами банку підприємство у данному періоді не користувалось.
Для оцінки управління активами підприємства використовується коєфіціент оборотності активів Ко.а. Для цього використовується чистий доход (Валовий доход за винятком ПДВ) до середньої вартості активів.
Ко.а. на поч. Року = 19267/(16770+43271)/2=0,6
Цей показник характеризує суму доходу яку отрумує підприємство від реаліазації продукції на кожну гривню, що вкладена в активи підприємства (тобто у 2000 року за кожню гривню вкладено в активи підприємство отримало від реалізації всього 60 копійок).
Особлива увага прианализі використання активів приделяється управлінню оборотними активами: товарно-матеріальним запасам і дебіторськой заборгованості. Головною метою оцінки цих активів є виявлення ознак зменшення вартості або надлишнього накопичення товарно-матеріальних запасів та рахунків дебіторів. При аналізі ці показники балансу зіставляються з сумою чистого доходу від реалізації продукції, або з собівартістю реалізованої продукції, тому що ці статті тісно взаємопов`язані.
Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів (Коб.з.) розраховується як відношення чистого доходу (виручки) відреалізації продукції (товарів, робіт, послуг) до середньої вартості товарно-матеріальних запасів.
К обор. матер.запасів =19267/(558+844+618+2+1297)/2=11,6
або як відношення собівартості реалізованої продукції до середної вартості товарно-матеріальних запасів.
Ці показники характеризують швидкість обороту матеріальних запасів протягом звітного періоду. Якщо зрівняти цей показник з відповідним періодом минулого року то можна побачити, що він зменшився на 11,6. Чим вище значення коєфіціенту оборотності товарно-матеріальних запасів тим краще, тому що низький рівень запасів зменшує різик пов`язаний з неможливістю реалізації продукції та свідчить про ефективне використання активів.
Для оцінки доходності використовуються два токазники рентабельності. Показник першого типу оцінують рентабельність по відношенню до реалізації, а показник другого – по відношенню до активів. Перший показник називається коєфіціентом валового прибутку і розраховується як відношення суми валового прибутку до суми чистого доходу = 1840/19267=9,5%.
Цей показник характеризує ефективність не лише господарської діяльності, а й процесів ціноутворення. Коєфіціент валового прибутку показує скільки копійок валового прибутку приносить кожна гривня обороту (по дирекції ця цифра становить 9,5 копійок).
Показники ліквідності баланса.
11. Загальний аналіз фінансового стану підприємства.
Фінансовий стан підприємства – це здатність підприємства фінансувати свою діяльність. Він характеризується забезпеченістю фінансовими ресурсами, необхідними для нормального функціонуваня підприємства, потребою в їх розміщенні і ефективністю використання, фінансовими взаємовідносинами з іншими юридичними особами, платоспроможністю і фінансовою стійкістю.
Фінансовий стан може бути стійким, нестійким і кризовим. Здатність підприємства своєчасно проводити платежі, фінансувати свою діяльність на розширеній основі свідчить про його хороший фінансовий стан.
Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної і фінансової діяльності. Якщо виробничий і фінансовий плани успішно виконуються, то це позитивно впливає на фінансовий стан підприємства. І навпаки, у результаті недовиконання плану по виробництву і реалізації продукції відбувається підвищення її собівартості, зменшення виручки і суми прибутку і як наслідок – погіршення фінансового стану підприємства і його платоспроможності.
Стійкий фінансовий стан в свою чергу здійснює позитивний вплив на виконання виробничих планів і забезпечення потреб виробництва необхідними ресурсами. Тому фінансова діяльність як складова частина господарської діяльності направлена на забезпечення планомірного надходження і використання грошових ресурсів, виконання розрахункової дисципліни, досягнення раціональних пропорцій власного і залученого капіталу і найбільш ефективного його використанння. Головна мета фінансової діяльності- вирішити, де, коли і як використовувати фінансові ресурси для ефективного розвитку виробництва і отримання максимального прибутку.
Для того щоб вижити в ринкових умовах і не допустити бункрутства підприємства, необхідно добре знати, як керувати фінансами, якою повинна бути структура капіталу по складу і джерелам утворення, які частку повинні займати власні кошти, а яку- залучені. Необхідно знати і такі поняття ринкової економіки, як ділова активність, ліквідність, платоспроможність, кредитоспроможність підприємства, поріг рентабельності, запас фінансової стійкості, ступінь ризику, ефект фінансового важелю і інші, а також методику їх аналізу.
Головна мета аналізу- своєчасно виявляти і попереджувати недоліки у фінансовій діяльності і знаходити резерви покращення фінансового стану підприємства і його платоспроможності.
При цьому необхідно вирішувати наступні задачі.
На основі вивчення причин взаємозв’язку між різними показниками виробничої, фінансової і комерційної діяльності дати оцінку виконання плану по надходженню фінансових ресурсів і їх використанню з позиції покращення фінансовго стану підприємства.
Прогнозування можливих фінансових результатів, економічної рентабельності, виходячі із реальних умов господарської діяльності і наявності власних і залучених ресурсів, розробка моделей фінансового стану при різних варіантах використання ресурсів.
Розробка конкретних міроприємств, направлених на більш ефективне використання фінансових ресурсів і укріплення фінансового стану підприємства.
Аналзом фінансового стану займаються не лише керівники і відповідні служби підприємства, а і його засновники, інвестори з метою вивчення ефективності використання ресурсів, банки для оцінки умов кредитування і визначення ступеню ризику, постачальники для своєчасного отримання платежів, податкові інспекції для виконання плану надходжень коштів до бюджету, тощо. У відповідності з цим аналіз поділяється на внутрішній і зовнішній.
Внутрішній аналіз проводиться службами підприєсмтва і його результати використовуються для планування, контролю і прогнозування фінансового стану підприємства. Його мета- встановити планомірне надходження грошових коштів і розмістити власні і залучені кошти таким чином, щоб забезпечити нормальне функціонування підприємства, отримання максимального прибутку і виключення банкрутства.
Зовнішній аналіз здійснюється інвесторами, постачальниками матеріальних ресурсів, контролюючими органами на основі публікуємої звітності. Його мета- встановити можливість вигідно вкласти кошти, щоб забезпечити максимум прибутку і виключити ризик втрати.
Все, що має вартість, належить підприємтсву і відображається у активі балансу називається його активами. Актив балансу містить дані про розміщення капіталу, що є в розпорядженні підприємства, тобто про вкладання його у конкретне майно і матеріальні цінності, про витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції і про залишки вільної грошової готівки
Джерами інформації для проведення аналізу є :
баланс підприємства за попередній рік та за звітний період, (форма №11
звіт про фінансові результати та їх використання за звітний період та попередній рік (форма №2)
звіт про фінансово-майновий стан (форма №3)
звіт з праці
звіт про витрати на виробництво продукції, робіт, послуг
розрахунок нормативу власних оборотних коштів
розшифрування дебіторської та кредиторської заборгованості
звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію (знос)
зведена таблиця основних показників
звіт про рух коштів в іноземній валюті
бізнес-план
матеріали маркетингових досліджень
висновки аудиторських перевірок
інша інформація.
Фінансовий аналіз складається з підбору, групування і вивчення даних про фінансові ресурси підприємства і їх використання з метою мобілізації ресурсів, необхідних для виконання планових або проектних завдань і погашення фінансових зобов’язань в процесі господарської діяльності підприємства. При аналізі розглядаються питання формування і використання окремих видів фінансових ресурсів, їх розміщення у різні види метеріальних цінностей (активи), оцінки платоспроможності і фінансової стійкості підприємства, швидкості обіговості коштів. Фінансовий аналіз називають ще аналізом балансу.
В процесі аналізу стає зрозумілим:
Платоспроможність як самого падприємства, так і його дебіторів;
Забезпеченість власними обіговими коштами у відповідності з потребою в них;
Збереження коштів, причини зміни їх сум на протязі аналізуємого періоду;
Виконання плану прибутку і прибутковість фінансово-господарської діяльності підприємства;
Стан запасів товарно-матеріальних цінностей і джерел їх утворення;
Розміщення власних, залучених і спеціальних джерел коштів у вигляді активів;
Забезпечення повернення кредитів і їх ефективне використання;
Розрахункові відносини з дебіторами і кредиторами;
Забезпеченість обігових коштів;
Утворення і використання рзних фондів;
Збереження власних обігових коштів.
Окремому розгляду підлягає проблема залучення і використання довгострокових і короткострокових кредитів, направлення їх по цільовому призначенню, забезпеченність і повернення суд і займів в обумовлені строки. При аналізі стану розрахунків вияняються причини і строки утворення кредиторської і дебіторської заборгованості, що приводить до перерозподілу коштів між підприємствами. Оскільки головна причина збільшення кредиторської заборгованості- зниженя обіговості обігових коштів, детально вивчається стан запасів товарно-матеріальних цінностей по окремим типам і видам. Обчислюється сума вивільнених із обігу коштів внаслідок прискорення обіговості або додатково залучених в обіг коштів із-за повільного обігу. Перлік питань, що розглядається може змінюватись в залежності від багатьох факторів, в тому числі інтересів користувача аналітичною інформацією. В таблиці 3 наведена приблизна типологія задач, що розглядаються при фінансовому аналізі в залежності від кінцевого користувача.
Для характеристики фінансового стану підприємства, використання ним власних та залучених коштів застосовують показники балансу (ф.1), звіту (ф.3).
Аналіз динаміки валюти балансу та його структури проводиться шляхом порівняння даних загальної вартості майна підприєяства (валюти балансу) рядок 330 на початок і кінець звітного періоду. При цьому зменшення валюти балансу за звітний період свідчить про скорочення підприємством господарської діяльносі, що прихводить до його неплатоспроможності.
При аналізі балансу виявляють такі його статті, які свідчать про недоліки та незадовільну роботу підприємства і його фінансовий стан.
Особлива увага спрямовується на:
«Товари відвантажені, не сплачені в строк»
«Розрахунки з дебіторами за товари, роботи і послуги, не сплачені в строк»
«Збитки минулих років»
«Збитки звітного року»
«Довгострокові кредити та позики, що не погашені в строк»
«Короткострокові кредити та позики, що не погашенні в строк»
«Розрахунки з кридиторами за товари, роботи і послуги, не сплачені в строк»
У разі необхідності проводиться більш детальний аналіз цих та інших статей балансу з використанням розшифрувань до них.
РОЗДІЛ ІІІ
12. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ АНАЛІЗУ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА.
На підставі проведеного в дипломній роботі аналізу фінансового стану можна зробити наступний висновок:
В кінці періоду підприємство при застосуванні тільки своїх грошових коштів мало змогу погасити 59% всіх своїх зобов”язань, а при застосуванні, як засіб платежу , своїх виробничих запасів — покрити свої зобов”язання на 112%. В 1997 році ці показники становили відповідно 67% та 97%. Треба також сказати, що за всі три роки дослідження підприємство покривало на 100% не тільки свої зобов”язання, а й власні обігові кошти при застосуванні, як засіб платежу грошові кошти, та виробничі запаси;
Показник ліквідності балансу— Підприємство мало можливість розрахуватись з своїми боргами тількі за умови своєчасних розрахункiв з дебiторами i сприятливої реалiзацiї готової продукцiї,а також продажу у випадку потреби iнших елементiв матерiальних оборотних коштiв. Динаміка показника критичної ліквідності свідчить про те, що підприємство на кінець 1998 мало можливість практично повністю (на 93%) з своїми зобов”язаннями за умови використання як засіб платежу грошові кошти та погашену дебіторську заборгованість; коефіцієнт оборотності основних і оборотних коштів — розрахунки цього показника свідчать, що підприємство в 1996 виробляло продукції вартістю 1 гривня 32 копійки з однієї гривні оборотних коштів, що вкладені в виробництво. Цей показник зростав з року в рік. В 1998 р він вже дорівнював 1,66грн. на одну гривню оборотних активів, що вкладені в виробництво приходилась одна гривня шістдесят шість копійнок продукції, що була реалізована.
Але деякі показники мали тендненцію за ці роки до погіршення. До таких показників відносяться:
- зростання кредиторської заборгованості — з 44,6 тис.грн. до 55,6 тис.грн. Слід відмітити, що не зважаючи на зростання абсолютної величини кредиторської заборгованості (з 1996 по 1998 роки) на 11тис.грн. за цей період зменшился період очикування погашення кредиторської заборгованості, який в 1998 становив 362 дні в порівнянні з 626 днями в 1996 В кінці періоду підприємство при застосуванні тільки своїх грошових коштів мало змогу погасити 59% всіх своїх зобов”язань, а при застосуванні, як засіб платежу , своїх виробничих запасів — покрити свої зобов”язання на 112%. В 1995 році ці показники становили відповідно 67% та 97%. Треба також сказати, що за всі три роки дослідження підприємство покривало на 100% не тільки свої зобов”язання, а й власні обігові кошти при застосуванні, як засіб платежу грошові кошти, та виробничі запаси;
. В результаті проведеного аналізу слід зробити висновок, що керівництву підприємства потрібно вжити заходів по скороченню кредиторської забгованості.
Так як кредиторська заборгованість на підприємстві в основному складається з забргованості за товари відвантажені, строк оплати за які ще не настав, керівництву підприємства можна рекомендувати скорочення строків платежу, що обумовлені в договорах. Це дасть змогу скоротити період очикування погашення кредиторської заборгованості та зменшення її абсолютної величини.
Проведений аналіз фінансового стану підприємства дав змогу виявити нераціональне використання чистого прибутку на підприємстві. На мій погляд збільшення величини Статутного фонду підприємства в 1997 році за рахунок чистого прибутку є неправомірним. Чистий прибуток підприємства можна використати більш вдало, направивши його на розширення виробництва, збільшення резервного та страхового фонду та збільшення власних оборотних коштів.
Шляхи вдосконалення загальних положень та методик аналізу:
Вивчення та аналіз доробок різних авторів по темі дипломної роботи показав, що на Україні ще не розроблено єдиної методики проведення аналізу фінансового стану. Незгода в тлумаченні окремих показників та в визначенні граничних величин у різних авторів не дає можливості однозначно застосувати методику дослідження даної теми. На мій погляд визріла необхідність до складання такої методики аналізу. Наявність розробленої методики дала б можливість співставляти результати аналізу проведеного на різних підприємствах різними виконавцями.
Методи розрахунку показників балансової ліквідності, платоспроможності, та фінансової стабільності в методиках слід викласти більш детально та спрощено. Це дасть змогу в подальшому розробити спеціалізовану програму для використання комп(ютерної техніки в аналізі фінансового стану.
Розробка програмного забезпечення аналізу дасть змогу керівництву підприємства проводити щомісячно вказаний аналіз та використовувати його результати для розробки обгрунтованих управлінських рішеннь.
