Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства та природокористування

УДК
КП ХХХ
№ ХХХ
А.М.Горпишин
33010, м. Рівне, вул. В.Чорновола 55а

Звіт
про науково-дослідну роботу
«Рівень використання основних виробничих фондів, їх стан та ефективність виробництва»

05.05.2009 А.М.Горпишин


Рукопис закінчено 05.05.2009
м. Рівне
РЕФЕРАТ
В даній роботі досліджується вплив рівня використання ОВФ та ефективності виробництва. Об’єктом дослідження була вибірка, об’єм якої складає 28 підприємств.
В даній роботі я досліджував вплив рівня використання ОВФ на ефективність виробництва, тобто витрати на 1 грн. продукції. Основним показником рівня використання ОВФ є фондовіддача. Основними показниками, які характеризують стан ОВФ є коефіцієнти зношеності і придатності.
У науково-дослідній роботі використані такі методи дослідження:
- метод середніх величин;
- метод кореляційного зв’язку;
- метод економічного групування;
- метод аналізу і синтезу.
У роботі представлені 9 таблиць та 3 рисунки, які допомагають узагальнити результати даного дослідження.
ЗМІСТ
ДОДАТКИ 31

ВСТУП
Процес виробництва на підприємстві здійснюється при наявності факторів виробництва, серед яких важливе місце займають засоби праці, предмети праці. Виражені у грошовій формі вони утворюють запаси підприємства. У процесі виробництва здійснюється споживання, в результаті чого створюються матеріальні блага. А в залежності від характеру їх споживання, тобто перенесення своєї вартості на готову продукцію, у процесі виробництва виробничі засоби на основні та оборотні.
Основні фонди на підприємстві представлені засобами праці. Характер їх споживання у процесі виробництва такий, що вони приймають участь у процесі виробництва протягом тривалого часу, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, не входять до складу новоствореної продукції, свою вартість передають готову продукцію частинами по мірі їх зносу, створюючи елемент витрат виробництва підприємства. Речовим змістом ОФ є будівлі, споруди, машини, устаткування, транспортні засоби, інвентар, інструмент. До ОФ не відноситься спеціальний одяг, взуття, незалежно від їх вартості, молодняк тварин і тварини на відгодівлі, багаторічні насадження, що вирощуються. Засоби праці стають ОФФ тоді, коли вступають у виробничий процес.
ОФ визначають характер матеріально-технічної бази виробничої сфери на різних етапах її розвитку. Успішне функціонування ОФ а виробничих потужностей залежить від того, якою мірою реалізуються екстенсивні та інтенсивні фактори кращого їх використання
Тому однією з найбільш важливих задач розвитку промисловості є забезпечення виробництва насамперед за рахунок підвищення його ефективності і більш повного використання внутрішньогосподарських резервів. Ефективне використання ОФ та виробничих потужностей має велике значення як для підприємства, так і для економіки країни. Для цього необхідно раціонально використовувати ОФ і виробничі потужності.
Об’єктом мого дослідження є підприємство як господарська одиниця.
Отже, метою моєї роботи є дослідження впливу використання ОВФ та підвищення ефективності їх використання. Щоб досягти поставленої мети необхідно провести розрахунки показників використання ОФ на підприємстві, за допомогою яких розраховуються даний інтегральний коефіцієнт: фондовіддача, ефективність виробництва (витрати на 1 грн.), коефіцієнта зношеності та коефіцієнта придатності ОВФ, обґрунтувати пропозиції щодо збільшення ефективності діяльності підприємства.
РОЗДІЛ 1: Теоретичні основи підвищення використання ОВФ і їх впив на господарську діяльність підприємства.
ОВФ підприємства як економічна категорія.
Капітал у буквальному розумінні означає головну суму коштів, необхідних для започаткування та здійснення виробництва (діяльності). Власник капіталу, купуючи на ринку товари — робочу сили й засоби виробництва, — поєднує їх у процесі праці після реалізації створеної продукції (наданих послуг] одержує більшу вартість, ніж була ним авансована
Авансований капітал (від франц. avancer—виплач вати неперед) — це грошова сума, яка вкладається власником у певне підприємство (підприємницьку діяльність) з метою одержання зиску (прибутку). Він витрачається на придбання засобів виробництва і наймай робочої сили. Ці дві різноспрямовані частини авансованих грошових коштів у економічній теорії заведено називати відповідно постійним і змінним капіталом
У свою чергу, постійний капітал з урахуванні цілеспрямованого використання й характеру кругообороту розділяється на основний та оборотний.
Основний капітал — це частина постійного капіталу, яка складається з вартості засобів праці (будівель, споруд, машин, устаткування) та обертається протягом кількох періодів виробництва. Вона переносить свою вартість на готовий продукт частинами.
Вартість основного капіталу відшкодовується виробнику по мірі реалізації готових товарів (продукції послуг).
Оборотний капітал — це та частина постійно, капіталу, яка витрачається на придбання на ринку предметів праці (сировини, матеріалів, комплектуючих виробів) та оплату праці робочої сили.
За джерелами формування капітал підприємства ділиться на власний і позиковий. Власний капітал створюється переважно за рахунок нерозподіленого прибутку, тобто валового прибутку за вирахуванням сплачених податків, відсотків за кредит і дивідендів. Він звичайно включає статутний, пайовий та резервний фонди. Позиковий (залучений) капітал формується на тимчасовій основі у вигляді довгострокової або (та) короткострокової позики, яка здійснюється у формі банківського кредиту.
Виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг) здійснюється в процесі взаємодії праці людини та певних засобів виробництва. Останні за своїм матеріально-речовим складом становлять виробничі фонди підприємства, усю сукупність яких поділяють на основні та оборотні
Проте засоби виробництва як сукупність засобів і предметів праці не можна ототожнювати з виробничими фондами, що зумовлено двома обставинами. По-перше, елементи засобів виробництва стають виробничими фондами лише з моменту їхнього безпосереднього використання у виробничому процесі. По-друге, виробничі фонди на відміну від засобів виробництва є виключно вартісною економічною категорією. Це означає, що до виробничих фондів відносять не всі елементи засобів виробництва взагалі, а ті з них, які мають вартість.
Складовим частинам виробничих фондів властиві певні характерні ознаки, за якими можна розрізняти основні та оборотні фонди й обґрунтовано тлумачити сутність та значення цих економічних категорій для відтворювальних процесів.
Основні фонди — це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий часу своїй незмінній споживній формі, а їхня вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється, (на платні послуги) частинами в міру спрацювання.
Оборотні фонди — частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються в кожному виробничому циклі, змінюють або повністю втрачають натуральну форму і переносять всю свою вартість на вартість продукції, що виробляється (на вартість платних послуг).
Економічна сутність і матеріально-речовий зміст основних та оборотних фондів служать визначальними характеристиками щодо окреслення їхнього значення у здійсненні відтворювальних процесів, функціонуванні та розвитку будь-якого виробництва. Уся сукупність наявних виробничих фондів становить найбільшу за питомою вагою частину (близько 60 відсотків) національного багатства країни. Основні фонди визначають характер матеріальна нічної бази виробничої сфери на різних етапах її розвитку. Зростання й удосконалення засобів праці забезпечують безперервне підвищення технічної оснащеності та продуктивності праці виробничого персоналу. Знаряддя праці, які є найбільш активною частиною основних фондів, становлять матеріальну основу виробниче потужності підприємства. Елементи оборотних фондів формують речовинну субстанцію продукції, що виготовляється (сировина, конструкційні матеріали), створюють матеріальні умови для здійснення технологічних процесів і роботи виробничого устаткування (паливо, енергія), збереження і транспортування сировини та готове виробів (різні допоміжні матеріали — мастила, фарби тощо; тара).
Оцінка основних фондів підприємства є грошовим вираженням їхньої вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фон: їхньої динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства за певний період.
У зв'язку з тривалим функціонуванням та поступовим спрацьовуванням засобів праці, постійною зміною умов їхнього відтворення існує кілька видів оцінки основних фондів. Основні фонди підприємства оцінюються: залежно від моменту проведення оцінки — первісною (початковою) чи відновленою вартістю; залежно стану основних фондів — за повною або залишковою вартість.
Первісна вартість основних фондів — це фактична їхня вартість на момент уведення в дію чи придбання. Наприклад, нове виробниче приміщення зараховують на баланс підприємства за кошторисною вартістю його будівництва; первісна вартість будь-якого виробничого устаткування, крім оптової ціни, включає витрати його транспортування й установку на місці використання.
Відновлена вартість основних фондів — це вартість їхнього відтворення за сучасних умов виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами. Зі зміною умов виробництва й цін на ті самі елементи засобів праці між первісною (початковою) та відновленою вартістю основних фондів виникає розбіжність, яка призводить до ускладнення обліку й поточного регулювання процесу відтворення основних фондів, правильного розрахунку певних економічних показників діяльності підприємства. Тому для забезпечення порівнянності вартісної оцінки основних фондів періодично проводиться їхня переоцінка за відновленою вартістю.
Останню переоцінку основних фондів народного господарства України проведено за станом на 1 травня 1992р.
Повна (первісна й відновлена) вартість основних фондів — це вартість у новому, не зношеному стані. Саме за цією вартістю основні фонди рахуються на балансі підприємства протягом усього періоду їхнього функціонування.
Залишкова вартість основних фондів характеризує реальну їхню вартість, іще не перенесену на вартість виготовленої продукції (виконаної роботи, наданої послуги). Вона є розрахунковою величиною і визначається як різниця між повною первісною (відновленою) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою спрацювання основних фондів. Залишкова вартість основних фондів на час їхнього вибуття (спричиненого спрацюванням) має назву ліквідаційної вартості. У практиці господарювання її використовують для розрахунків норм амортизаційних відрахувань та визначення наслідків ліквідації спрацьованих основних фондів.
Для визначення первісної (балансової) вартості виробничих основних фондів на початок наступного за звітним року потрібно враховувати абсолютні величини введення в дію та вибуття протягом звітного року, оскільки останні мають діяти (не діяти) протягом усього наступного року незалежно від дати введення чи вибуття основних фондів у звітному році.
Необхідною умовою правильного обліку й планування відтворення основних фондів підприємств є їхня класифікація. Найбільше економічне значення має видова класифікація, згідно з якою всі основні фонди за ознакою подібності їхнього функціонального призначення та натуральноречового складу розподіляються на певні види.
У практиці господарювання з метою спрощення обліку ос них фондів до оборотних фондів відносять інструменти та інвентар зі строком експлуатації до одного року і вартістю до 100 оди національних грошей, а також усі спеціальні інструменти та строї, спеціальний одяг та взуття незалежно від строку використання й вартості.
Для встановлення норм амортизаційних відрахувань і рахунків щорічних амортизаційних сум застосовують укрупнену класифікацію, виокремлюючи три групи основних фондів:
перша — будівлі, споруди, їхні структурні компоненти й передавальні пристрої;
друга — автомобільний транспорт, меблі, побутові електронні оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи ЕОМ, інші машини для автоматичного оброблення інформації, телефони, інше офісне обладнання;
третя — основні фонди, не включені до першої та другої груп.
Оскільки елементи основних фондів відіграють неоднакову у процесі виробництва, неабияке значення має поділ таких на дві частини: активну, яка безпосередньо бере участь у виробничому процесі і завдяки цьому забезпечує належний обсяг та якість продукції, і пасивну, що створює умови для здійснення процесу виробництва. До активної частини основних фондів відносять переважно робочі машини й устаткування, інструмент, вимірювальні регулюючі прилади і пристрої, використовувану в автоматизованих; системах управління технологічними процесами обчислювальну техніку, деякі технічні споруди — гірничі виробки шахт, газові й нафтові свердловини.
Співвідношення окремих видів (груп) основних фондів, виражене у відсотках до їхньої загальної вартості на підприємстві, визначає видову (технологічну) структуру використовуваних засобів праці. За інших однакових умов технологічна структура основних фондів є то прогресивнішою та ефективнішою, що більшою є в їхньому складі питома вага активної частини. Вона змінюється під впливом багатьох факторів. Найбільш суттєві з них такі:
• виробничо-технологічні особливості підприємства;
• науково-технічний прогрес і зумовлений ним технічний рівень виробництва;
• ступінь розвитку різних форм організації виробництва;
• відтворювальна структура капітальних вкладень у створення нових основних фондів;
• вартість будівництва виробничих об'єктів і рівень цін на технологічне устаткування;
• територіальне розміщення підприємства.
Щодо всієї сукупності промислових підприємств України, то в загальному обсязі основних фондів питома вага окремих їхніх видів протягом останніх років коливалась у межах: будівель і споруд — 45—47%; машин і устаткування — 40—42%, у тім числі робочих — 30—32%; транспортних засобів — 2,5—3%. На підприємствах і в організаціях аграрного сектора частка в загальній вартості сільськогосподарських виробничих основних фондів приблизно становила: будівель, споруд і передавальних пристроїв — 64—65%; силових і робочих машин і устаткування — 14—16%; робочої та продуктивної худоби — 10—12%; багаторічних насаджень — 5—6%; транспортних засобів — 3—4%*. Загальна тенденція динаміки технологічної структури основних фондів характеризується поступовим збільшенням питомої ваги їхньої активної частини.
1.2. Механізм впливу ОВФ на господарську діяльність підприємства.
В процесі виробництва відбувається кругооборот і оборот основних фондів. Кругооборот як безперервний рух вартості основних фондів характеризує перенесення вартості основних фондів на новостворену продукцію протягом одного року. Він включає споживання (зношування) основних фондів, амортизацію (перенос) і їх заміну (повернення). На першій стадії кругообороту основні фонди втрачають споживчу вартість у процесі виробництва і передають частину вартості на новостворену готову продукцію. На другій стадії проходить процес перетворення основних фондів, що знаходяться І виробничій (натуральній) формі, у грошову форму (нарахування амортизаційних відрахувань і реалізація продукції). На третій стадії проходить заміщення споживчої вартості основних фондів, тобто їх відновлення (із грошової форми перетворюються у натуральну форму). Основні фонди за кожного кругообороту зберігають свою натурально-речову форму й переносять свою вартість на готову продукцію.
Розглядаючи процес кругообороту основних фондів, необхідно виділяти основні фонди, що застосовуються у процесі виробництва і основні фонди, що споживаються у ньому. Величина основних фондів, що застосовуються у виробничому процесі, визначаються їх балансовою вартістю, а тих, що споживаються у процесі виробництва - тільки частиною їх у формі річної суми амортизаційних відрахувань, тобто основні фонди, що застосовуються у процесі виробництва в значній мірі перевищують величину основних фондів, що споживаються.
Оборот основних фондів здійснюється через певний ряд кругооборотів, після кожного з яких частина їх вартості переноситься на готову продукцію і в результаті амортизаційних відрахувань вона нагромаджується в амортизаційному фонді, який потім використовується для їх заміни. Тривалість обороту основних фондів визначається часом, протягом якого вартість основних фондів повертається до своєї первісної вартості. Час обороту окремих видів основних виробничих фондів (машини, будівлі, споруди) визначається відношенням їх вартості до суми амортизаційних відрахувань.
Як економічна категорія, час обороту окремих видів основних фондів (в роках) характеризує термін відшкодування основних фондів за вартістю в розмірах, що забезпечують їх просте відтворення, тобто він характеризує тривалість процесу кругообороту вартості окремих видів основних фондів від моменту вступу їх у виробничу сферу до моменту їх повного зношування і заміни новими елементами.
Практика господарювання свідчить, що термін оборотності основних виробничих фондів зменшується. Наприклад, в сільському господарстві термін оборотності основних фондів становив: в 1960 році-16,4; в 1965 р.- 15,1; 1970 р.- 13,2; 1980 р.-12,8; 1990р.-12,7 років. Це зниження відбувалося як за рахунок збільшення норм амортизаційних відрахувань, так і за рахунок деякого росту активної частини основних фондів.
Процес обороту основних виробничих фондів можна характеризувати також за допомогою коефіцієнта оборотності, який може визначатися за певний господарський період (місяць, квартал, рік). Він характеризує долю вартості основних виробничих фондів, яка переноситься на новостворену продукцію, по відношенню до балансової вартості основних виробничих фондів і визначається як відношення річної суми амортизаційних відрахувань до балансової вартості основних виробничих фондів
Таким чином, коефіцієнт оборотності основних виробничих фондів-характеризує ступінь відшкодування їх вартості, яка спожита у процесі виробництва в певному господарському періоді.
Різна структура основних виробничих фондів обумовлює різні показники оборотності за їх вартістю. У підприємств з більш високою питомою вагою активної частини основних виробничих фондів коефіцієнт оборотності цих фондів є меншим. Це обумовлено тим, що активна частина основних виробничих фондів оновлюється швидше ніж пасивна частина основних виробничих фондів.
1.3. Поліпшення використання ОВФ і ефективність виробництва.
В умовах ринкової економіки ефективність виробництва на підприємстві нерозривно пов'язана із проблемою економії всіх видів ресурсів, серед яких важливе місце належить основним виробничим фондам. До недавнього часу у відтворенні та використанні основних фондів переважали екстенсивні тенденції, тобто багато уваги приділялось збільшенню обсягу основних виробничих фондів на підприємстві. Це призвело до випередження росту основних виробничих фондів у порівнянні з ростом обсягу виробництва продукції, що призводить до її подорожчання. Крім того, спостерігається низький коефіцієнт вибуття зношених і морально застарілих основних фондів.
Кількість продукції, що виробляється підприємством, або обсяг виконаних робіт залежить не тільки від забезпеченості підприємства основними виробничими фондами, але і від того на скільки вони повно використовуються. Тому поліпшення використання основних виробничих фондів має велике народногосподарське значення. Підвищення економічної ефективності використання основних виробничих фондів знаходить свій вираз у збільшенні виробництва валової продукції, в рості продуктивності праці і фондовіддачі, зниженні собівартості продукції.
Поліпшення використання основних виробничих фондів є важливим резервом підвищення ефективності виробництва. Це обумовлено тим, що значна частина витрат, які утворюють собівартість продукції (робіт), пов'язана з використанням основних виробничих фондів. Так, у собівартості продукції витрати на експлуатацію обладнання становлять біля 20 %, транспортні витрати - 10... 12 відсотків.
Поліпшення використання основних виробничих фондів забезпечує зменшення витрат на експлуатацію обладнання в собівартості робіт (продукції). Зменшення цих витрат проходить за рахунок зменшення постійної величини (амортизаційних відрахувань) у витратах на експлуатацію обладнання - амортизації, величина якої є постійною і не залежить від обсягу виробництва продукції, тобто чим більші обсяги робіт виконуються основними фондами, тим менша питома вага амортизаційних відрахувань у собівартості одиниці продукції (робіт).
Крім того, від стану використання основних виробничих фондів залежить обсяг виробленої продукції, рівень продуктивності праці, тривалість виконання робіт, які в свою чергу є важливими резервами зниження собівартості продукції, підвищення ефективності виробництва тощо.
Поліпшення використання основних виробничих фондів зменшує потребу підприємства у капітальних вкладеннях для розвитку матеріально-технічної бази та зменшує втрати від морального зносу Таким чином в умовах ринкових відносин, коли відтворення основних виробничих фондів здійснюється за рахунок власних або позичкових коштів, поліпшення використання основних виробничих фондів є важливим фактором росту ефективності виробництва на підприємстві.
Підвищення ефективності використання основних виробничих фондів (активної частини) забезпечується двома шляхами:
а) збільшення тривалості роботи основних виробничих фондів протягом року - екстенсивний шлях;
б) підвищення продуктивності основних виробничих фондів в одиницю часу - інтенсивний шлях.
Збільшення часу роботи машин і обладнання протягом року досягається за рахунок: збільшення змінності (перехід на дво-трьох змінну роботу); скорочення величини змінних і внутрізмінних простоїв; скорочення часу перебування машин в ремонті і технічному обслуговуванні; ліквідація сезонності робіт тощо.
Інтенсивність використання виробничих фондів досягається за рахунок: впровадження прогресивних методів організації і технології виробництва; підвищення кваліфікації кадрів; впровадження прогресивних форм організації й оплати праці; удосконалення структури основних виробничих фондів; матеріального стимулювання працівників за досягнення високих показників у використанні основних виробничих фондів.
РОЗДІЛ 2: Дослідження рівня використання ОВФ, їх стану та впливу на ефективність виробництва.
Характеристика об’єкту дослідження і вихідної інформації.
Було представлено 100 підприємств. Для визначення чисельності даної випадкової вибірки була застосована без повторна статистична вибірка. Кількість підприємств, які є вибірковою сукупністю і репрезентують генеральну сукупність обчислюється за формулою:
(2.1.1.)
де, N – обсяг генеральної сукупності (N=100);
? – обсяг вибіркової сукупності;
? x – гранична похибка вибірки:
(2.1.2.)
µ = 0,08
t = 2
?2 – дисперсія сукупності (? = 0,5);
t – критерій значущості.
Я вибрав безповторну вибірку, яка передбачає те, що кожна обстежувана одиниця не повертається у генеральну сукупність.
2.2. Опрацювання вихідної інформації.
В таблиці 2.2.1. наведені дані по 28 об’єктам дослідження:
Таблиця 2.2.1.
Чисельність вибірки
2.3. Дослідження впливу рівня використання ОВФ на ефективність виробництва.
Для дослідження впливу рівня використання ОВФ на ефективність виробництва необхідна така вихідна інформація: фондовіддача і витрати на 1 грн. проданої продукції.
Таблиця 2.3.2.
Фондовіддача – це економічний показник, який характеризує використання ОВФ. Вона характеризує величину обсягу виробництва продукції, яка отримана одиниці ОВФ. Визначається як відношення обсягу вироблено продукції до середньорічної балансової вартості ОВФ.
Побудуємо ранжируваний ряд за коефіцієнтом фондовіддачі:
Таблиця 2.3.3.
Ранжируваний ряд залежності ефективності виробництва від фондовіддачі ОВФ.
Далі, враховуючи ранжируваний ряд показника фондовіддачі, будую діаграму залежності коефіцієнта фондовіддачі на витрати на 1 грн. проданої продукції (рисунок 2.3.1.).

Рисунок 2.3.1. Оцінка впливу фондовіддачі на витрати на 1 грн. проданої продукції
Визначаємо рівняння, яке описує дану залежність, за даним рівнянням заходимо y і визначаємо теоретичну криву:
(2.3.1.)
(2.3.2.)
(2.3.3.)
Для визначення тісноти, обчислюємо коефіцієнт кореляції. Для обчислення коефіцієнта кореляції розраховуємо кореляційну таблицю:
Таблиця 2.3.4.
Коефіцієнт кореляції можна обчислити за формулою:
(2.3.4.)
Знаходимо похибку коефіцієнта кореляції:
(2.3.5.)
Отже , враховуючи похибку коефіцієнта кореляції можна визначити межі, в яких буде знаходитись коефіцієнт кореляції: r = -0.14 + 0.19.
Знаходимо tф:
(2.3.6.)
tт = 2,1
При суттєвому кореляційному зв’язку tr факт > tr теор, у даному випадку tr факт < tr теор, 0,74< 2,1, отже кореляційний зв’язок не суттєвий.
b = 0,007
а = 0,87
y = 0,87 + 0,007x.
Виходячи з даних розрахунків, можна зробити наступні висновки:
коефіцієнт кореляції r = -0,14. Це означає, що між коефіцієнтом фондовіддачі та витратами на 1 грн. проданої продукції існує незначний зв'язок;
похибка: Sr = 0,19, отже r = -0,14 + 0,19;
діаграма розсіювання говорить проте, що зі збільшенням фондовіддачі витрати на 1 грн. проданої продукції зменшується;
модель має вигляд: y = 0,87 + 0,007x.
- tr факт < tr теор, 0,74< 2,1, отже кореляційний зв’язок не суттєвий.
2.4. Дослідження впливу стану ОВФ на ефективність виробництва.
Зношеність і придатність ОВФ характеризують їх стан та впливають на результати господарської діяльності, а саме:
на обсяг виробництва продукції, а відповідно на витрати на 1 грн. проданої продукції;
рівень собівартості продукції, а відповідно на фондовіддачу ОВФ.
Розрахунок зношеності і придатності ОВФ та ефективність виробництва наводиться в таблиці:
Таблиця 2.4.1.
2.4.1. Дослідження впливу зношеності на ефективність виробництва.
Побудуємо ранжируваний ряд по коефіцієнту зношеності:
Таблиця 2.4.1.1. Ранжирований ряд
Здійснимо групування , взявши за основу показник зношуваності, і утворимо 4 групи.
Визначимо інтервал груп за формулою:
EMBED Equation.3 (2.4.1.1.)
EMBED Equation.3
Таблиця 2.4.1.2. Групування за зношеністю
Висновки: таким чином ряд розподілу підприємств за зношеністю показує, що для даних підприємств характерною є група зі зношеністю 0,398 - 0,463, яка складає 46,4 % всіх підприємств. Найбільші середні витрати на одиницю продукції має друга група, середні витрати підприємств, що відносяться до цієї групи становлять 0,89. Найменші витрати на одиницю продукції має четверта група, підприємства, що входять до цієї групи мають середні витрати у розмірі 0,81.
2.4.2. Дослідження впливу придатності на ефективність виробництва.
Значення коефіцієнта придатності від витрат на 1 грн. проданої продукції:
Таблиця 2.4.2.1. Ранжируваний ряд залежності ефективності виробництва від придатності.
Далі, враховуючи ранжируваний ряд показника придатності, будую діаграму залежності коефіцієнта придатності на витрати на 1 грн. проданої продукції (рисунок 2.4.1.).
Визначаємо рівняння, яке описує дану залежність, за даним рівнянням заходимо y і визначаємо теоретичну криву: (2.4.2.)
(2.4.3.)
(2.4.4.)
Для визначення тісноти, обчислюємо коефіцієнт кореляції. Для обчислення коефіцієнта кореляції розраховуємо кореляційну таблицю:
Коефіцієнт кореляції можна обчислити за формулою:
(2.4.5.)
Знаходимо похибку коефіцієнта кореляції:
(2.4.6.)
Отже , враховуючи похибку коефіцієнта кореляції можна визначити межі, в яких буде знаходитись коефіцієнт кореляції: r = 0.19 + 0.19.
Знаходимо tф:
(2.4.7.)
tт = 2,1
При суттєвому кореляційному зв’язку tr факт > tr теор, у даному випадку tr факт < tr теор, 1< 2,1, отже кореляційний зв’язок не суттєвий.
b = 6,07
а = 2,48
y = 2,48 + 6,07x.
Виходячи з даних розрахунків, можна зробити наступні висновки:
коефіцієнт кореляції r = 0,19. Це означає, що між коефіцієнтом придатності та витратами на 1 грн. проданої продукції існує незначний зв'язок;
похибка: Sr = 1, отже r = 0,19 + 1;
діаграма розсіювання говорить проте, що зі збільшенням фондовіддачі витрати на 1 грн. проданої продукції зменшується;
модель має вигляд: y = 2,48 + 6,07x.
- tr факт < tr теор, 1< 2,1, отже кореляційний зв’язок не суттєвий.
ВИСНОВКИ
Коли йдеться про ОВФ, обов’язково виникає питання про ефективність їх використання і застосування. Ефективне використання ОФ є дуже важливим економічним завданням. Його вирішення означає збільшення виробництва необхідної суспільству продукції, підвищення віддачі створеного виробничого потенціалу, і більш повне задоволення потреб населення, поліпшення балансу обладнання у країні, зниження собівартості продукції, зростання рентабельності виробництва, нагромаджень підприємства.
Використовуючи різні методи обробки даних (економічне групування, аналіз, синтез, кореляційний аналіз взаємозв’язків, відносні величини, середні величини, абсолютні величини) у науковій роботі я довів, що ефективність значною мірою, визначається рівнем використання ОВФ та їх станом.
Провівши певні дослідження можна дійти висновку, що при збільшенні фондовіддачі витрати на 1 грн. проданої продукції зменшуються. З покращенням використання ОВФ забезпечується:
збільшення обсягу виробництва без додаткових капітальних вкладень;
прискорене відновлення засобів праці, що скорочує можливість морального зносу устаткування і сприяє технічному прогресу в галузі;
зниження собівартості продукції за рахунок амортизаційних відрахувань у розрахунку на одиницю продукції.
Підвищення ефективності використання ОВФ у даний час, коли в Украні спостерігається повсюдний і глобальний занепад виробництва має величезне значення. Підприємства, що мають у розпорядженні ОФ, що дістались, як спадщина від соціалістичної економіки, повинні не тільки прагнути їх модернізувати, але і максимально ефективно використовувати те, що є, особливо в існуючих умовах дефіциту фінансів і виробничих інвестицій.
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ
1. М.І. Хлопчан, П.С. Харів, І.М. Бойчик, О.Я. Лотиш. Організація і планування виробництва: теорія і практика. Навчальний посібник. – Тернопіль, 1996.
2. Економіка підприємств/Під ред. В.П.Вихруща, П.С.Харіва.-Тернопіль.1999
3. Економічний аналіз діяльності промислових підприємств і об'єднань. Під ред. С.І.Шкарабана, М.І.Сапачова.-Тернопіль, 1995
4. В.П.Грузинов. Экономика предприятия и предпринимательства.-М, 1994
5. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №18-22.
6. Закон України "Про підприємництво" від 7.02.1991 №698-ХІІ ( з подальшими змінами і доповненнями).
7. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", Рівне, 2002, ст.30.
8. Бондар Н.М. Економіка підприємства: Навчальний посібник - К.: Видавництво А.С.К., 2004.
9. Економіка підприємства: Підприємство / за заг. ред. С.Ф.Покропивного.- Вид.2-ге, перепоб. та доп. -К.: КНЕУ, 2001.
10. Примак Т.О. Економіка підприємства: Навчальний посібник. - 3-тє вид., перероб. і доп.- К.: Вікар, 2003.
11. Чернецов С.А. Эфективность использования основных фондов и оборотных средств в строительстве. - К.: Будівельник, 1990.
12. Економіка підприємства Гордійчук А. С. Стахів О. А., навчальний посібник / Рівне 2000р. 246ст.
13. Економіка підприємства за ред. Й.М. Петровича. Львів 2004р. 678ст
14. Економіка підприємства Л.Г. Мельник, О.І. Корінцева. Суми 2004р. 411ст.
15. Економіка підприємства за ред. С.Ф По кропивного. Київ 2004р. 526ст.