Реферат на тему Підприємство і підприємництво План 1. Оборот капіталу. Основний і оборотний капітал підприємства 2. Сутність підприємництва, його роль у ринковій економіці Література1. Оборот капіталу. Основний і оборотний капітал підприємства Оборот капіталу. Основний капітал, його фізичний і моральний знос. Оборотний капітал. Оборот капіталу. Оборот капіталу — це кругообіг капіталу, узятий не як окремий акт, а як процес, що безперервно повторюється. Оскільки капітал проходить у своєму русі сферу виробництва і сферу обігу, то його час обороту складається з часу виробництва і часу обігу. Час виробництва — це той час, протягом якого капітал перебуває у сфері виробництва. Його найважливішою частиною є робочий період, тобто кількість робочих днів, яка витрачається на виробництво готового продукту, коли предмети праці підлягають безпосередній обробці. Робочий період залежить від характеру галузі виробництва, рівня техніки на тому чи іншому підприємстві та інших умов. Наприклад, хлібокомбінату потрібно лише декілька годин, щоб перетворити певну кількість борошна в хліб, готового до продажу, а на літакобудівному підприємстві випуск кожного літака потребує витрат великої кількості трудових і матеріальних ресурсів упродовж багатьох місяців. Час виробництва звичайно триваліший ніж робочий період. Він включає також перерви в обробці, протягом яких предмет праці підлягає впливу певних природних процесів, як наприклад, бродіння вина, ріст зернових, дубління шкіри, охолодження металу тощо.З розвитком техніки строки багатьох подібних процесів скорочуються. Час виробництва включає в себе також організаційні перерви. Так, більшість підприємств працює лише в одну зміну та п’ять днів на тиждень. Поступово скорочується тривалість робочого дня, зростає кількість святкових днів. Багато підприємств значну частину річного фонду часу не працює. На відміну від часу виробництва час обігу — це той час, протягом якого капітал перебуває у сфері обігу. Він включає в себе час купівлі засобів виробництва і робочої сили (перша стадія кругообігу) та час реалізації вироблених товарів (третя стадія кругообігу). Головні фактори, що визначають час обігу, такі: віддаленість ринків збуту від місця виробництва, місткість ринку, а також відстань підприємств від джерел сировини і палива. Ось чому важливим засобом скорочення часу обігу є розвиток транспорту і засобів зв’язку. Прискорення обороту капіталу сприяє зниженню витрат виробництва і збільшенню маси та норми прибутку. Чим більше оборотів протягом року зробить капітал, тим більшу кількість продукції буде реалізовано на конкурентному ринку, більший валовий дохід і прибуток одержить підприємство. Річна маса економічного прибутку дорівнює масі прибутку, виробленого за один оборот капіталу, помноженій на число оборотів цього капіталу за рік, за умови, що обсяги капіталу за цей період не будуть зменшені чи збільшені. Основний капітал, його фізичний і моральний знос. Капітал, що перебуває у виробничій формі, за характером обороту традиційно поділяють на основний і оборотний. Основний капітал — частина продуктивного капіталу, яка цілком і багаторазово бере участь у виробництві товару, переносить свою вартість на новий продукт частинами (у міру зношення). До основного капіталу відносять ту частину авансованого капіталу, яка втілюється в засобах праці (споруди, машини, устаткування, інструмент). Перенесена частина вартості основного капіталу створює амортизаційний фонд. Існують два види ізношування основного капіталу — фізичне і моральне. Фізичний знос — матеріальний знос машин, інструментів, будинків і споруд, інших засобів праці за час їхнього функціонування в процесі виробництва або невикористання. Фізичний знос є наслідком виробничих навантажень, впливу атмосферних умов, змін у будові матеріалу, з якого виготовлено знаряддя праці, тощо. У результаті фізичного зносу засоби праці втрачають частину своєї вартості. Моральний знос основного капіталу — це передчасна втрата основним капіталом їхньої вартості або зменшення її. Є два види (дві форми) морального зносу. За першої форми відбувається підвищення продуктивності праці у сфері виробництва засобів праці. Це приводить до зниження витрат виробництва на відтворення основних фондів. Зниження вартості засобів праці примушує здійснювати переоцінювання основних фондів. За другої форми морального зносу з’являються принципово нові засоби праці, які мають більш високі конструктивні характеристики та експлуатаційні якості. Іншими словами, нові засоби праці мають набагато вищу продуктивність. Тому стара техніка замінюється новою або модернізується. А це означає втрату як споживчої вартості (в натурі), так і вартості, оскільки частина вартості, втіленої в засобах виробництва, підлягає достроковій заміні ще до того, як її вартість повністю реалізувалася через створюваний продукт. Отже, за другої форми морального зносу відбувається зниження вартості основних фондів у результаті науково-технічного прогресу. Амортизація основного капіталу — це заміщення в грошовій формі зношених засобів праці поступовим перенесенням вартості на продукт (послуги), що виробляється. Відрахування на заміщення вартості зношеної частини основного капіталу називають амортизаційними. Встановлений у законодавчому порядку річний процент заміщення вартості зношеної частини основного капіталу називають нормою амортизації. Високі темпи науково-технічного прогресу, прискорення морального зносу основних фондів ведуть до того, що держава збільшує норму амортизації в законодавчому порядку. Це називається політикою прискореної амортизації, що широко застосовується в розвинутих країнах. Оборотний капітал — частина продуктивного капіталу, вартість якої входить у створювані товари цілком і яка повністю повертається в грошовій формі після їх реалізації. До складу оборотного капіталу входять предмети праці (сировина, матеріали, енергія, паливо), а також капітал, витрачений на робочу силу. Оборот капіталу, витраченого на робочу силу (Грс), має свої особливості. На відміну від інших частин оборотного капіталу вартість капіталу Грс на стадії виробництва не переноситься на продукт. Праця бере участь у створенні нової вартості, яка є складовою доданої вартості, створеної також іншими факторами виробництва — підприємцем і капіталом, і яка для кожного з власників певного фактора виробництва слугує винагородою, про що детальніше буде сказано в темі 17 (див. також тему 13). 2. Сутність підприємництва, його роль у ринковій економіці Сутність підприємництва, його ознаки і функції. Проблеми розвитку цивілізованого підприємництва в Україні. Сутність підприємництва, його ознаки і функції. Підприємець є одним з людських факторів виробництва, без якого ринкова економіка не можлива. До початку останньої третини ХІХ ст. підприємець одночасно був власником капіталістичного підприємства. З кінця XIX ст. і до наших днів підприємець необов’язково є власником. Виникнення системи кредиту зруйнувало існування такого поняття, як поєднання в одній особі власника і підприємця. Щоб стати підприємцем у наш час, необов’язково мати реальний капітал і бути власником майна, оскільки головним капіталом підприємця є не гроші, не знаряддя або предмети праці, а його господарський хист, уявлення про суспільні потреби, знання психології споживача. Саме вони і обумовлюють очікуваний прибуток. Також необхідно і важливо відрізняти підприємництво від менеджменту, а підприємця від менеджера (керівника). Підприємець — це самостійний агент ринку, котрий діє на свій страх і ризик, під особисту відповідальність за результати бізнесової діяльності. Менеджер — найманий працівник, який організовує реалізацію завдань, поставлених підприємцем. Він, фактично, не несе майнової відповідальності за свої дії. Проте менеджер, якщо візьме підприємство в оренду, стає підприємцем. Підприємець зазвичай є власником капіталу, а також тією чи іншою мірою менеджером. Щодо суспільної функції підприємця, то вона зводиться до вивчення потреб суспільства та їх задоволення. У ринковій економіці саме підприємець першим повинен розгадати, які товари та послуги завтра знадобляться покупцям. Діяльність підприємця дає суспільству такі переваги. По-перше, підприємець, як правило, завжди має можливість досягти кращих результатів, тому що він є висококваліфікованим спеціалістом, який добре знає свою справу. Саме вміння примножувати багатство, розкривати і розвивати свої здібності та здатність інших людей до творчості, раціонального використання наявних ресурсів вигідно вирізняє його в суспільстві. По-друге, підприємець може краще працювати на споживача. Прогнозуючи його запити, підприємець намагається виходити не тільки з поточних, а й з майбутніх потреб і спрямовувати суспільне виробництво на їх задоволення. По-третє, лише підприємець здатний організовувати суспільне виробництво таким чином, щоб витрачені ресурси дали найбільшу віддачу. Отже, задоволення суспільних потреб тут досягається найефективнішим способом. Виходячи із зазначених характеристик підприємця, підприємництво можна визначити як уміння починати та вести справу, генерувати і використовувати ініціативу, зважуватися на ризик, долати протидію середовища тощо. Воно виступає, головним чином, як прояв економічної та організаційної творчості й новаторства. Отже, підприємництво — це багатопланове явище, що може бути описаним з економічної та політичної точок зору. У зв’язку із цим можна дати таке тлумачення терміна «підприємництво». Підприємництво — це самостійна, ініціативна господарська діяльність громадян, що спрямована на отримання прибутку (доходу) і здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою особисту майнову відповідальність чи юридичної особи — підприємства (організації). Щодо Закону України «Про підприємництво», то там зазначено, що підприємництво — це самостійна ініціатива, систематична на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою отримання прибутку. Якщо діяльність фізичних або юридичних осіб не пов’язана з отриманням прибутку, то вона не може вважатися підприємницькою. Сучасна економічна наука вивчає підприємництво як вид діяльності, в основу якого покладені такі ознаки: 1) свобода вибору термінів і методів діяльності, самостійність у прийнятті рішень; 2) постійна наявність фактора ризику; 3) орієнтація на досягнення комерційного успіху; 4) інноваційний характер діяльності. Підприємництво — не лише особливий вид діяльності, а й певний стиль і тип господарської поведінки, яким притаманні: ініціативність і пошук нетрадиційних рішень у сфері бізнесу; готовність наражатися на ризик; гнучкість і постійне самооновлення; цілеспрямованість і наполегливість у бізнесовій діяльності. Крім того, підприємництво — це комплекс особливих функцій, що виконуються в економіці, спрямований на забезпечення розвитку та вдосконалення господарського механізму, постійне оновлення економіки господарюючих суб’єктів, створення інноваційного поля діяльності. Сучасна економічна література виокремлює три головних функції сфери підприємницької діяльності: ресурсну (формування і продуктивне використання капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів); організаційну (організація маркетингу, виробництва, збуту і реклами та інших господарських прав); творчу (новаторські ідеї, генерування та активне використання ініціативи, уміння ризикувати). Із зазначеного вище випливає такий важливий висновок: підприємництво має завжди супроводжуватись науково-технічною, організаційною і комерційною, економічною творчістю, новими підходами до вирішення господарських завдань; воно зумовлює особливий, антибюрократичний стиль господарської поведінки, підвалинами якої є, з одного боку, постійний пошук нових можливостей і ресурсів, а з іншого — персональна відповідальність за наслідки своєї діяльності. В Україні суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути: громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності та дієздатності; юридичні особи всіх форм власності, установлених Законом України «Про власність». Об’єктами підприємницької діяльності є товари, продукти, послуги. Підприємницька діяльність здійснюється згідно з чинним законодавством: без використання найманої праці; з використанням найманої праці; без утворення юридичної особи; з утворенням юридичної особи. Слід зауважити, що підприємництво може розвиватись лише в певному економічному середовищі. Ідеться про економічну автономію підприємництва. Вона фактично означає відмову від командних методів вирішення господарських завдань. Ці методи здатні забезпечити тільки тимчасовий комерційний успіх, який потім перекривається значними економічними витратами. Тому держава через систему законодавства, фінансово-кредитні важелі може лише здійснювати економічне регулювання підприємницької діяльності, але не втручатись у неї. Одержання прибутку — дуже важлива мета для підприємця. Однак це не самоціль. Для нього головне — використання прибутку для більшого його зростання шляхом розширення, модернізації, структурної перебудови виробництва. В умовах підприємництва змінюється співвідношення між матеріальною зацікавленістю і мотивацією трудової діяльності. Для підприємця остання висувається на перший план. Одна з найхарактерніших рис цивілізованого підприємництва полягає в тому, що кожний підприємець, реалізуючи власні цілі, водночас здійснює господарську діяльність в інтересах суспільства. Адже, щоб отримувати більший прибуток і бути конкурентоспроможним, необхідно постійно дбати про науково-технічний прогрес, якість товару як виробничого призначення, так і особистого споживання, а також його здешевлення. Тому розвиток підприємництва неодмінно пов’язується з постачання на ринок якісних і дешевих товарів. Крім того, підприємництво має ґрунтуватися на певних економічних важелях, які б реально забезпечували, а не просто декларували самоврядування, свободу господарського вибору, можливість інвестування доходу тощо. Іншими словами, має існувати ринково-конкурентний режим господарювання. Необхідна також система чинних законів, які б захищали підприємництво й забезпечували стабільне ринкове середовище та стійкі «правила гри» на ринку. Актуальною рисою підприємництва є прозорість його виробничо-комерційної діяльності відповідно до чинного законодавства та принципів добросовісної конкуренції. Одна з хвороб вітчизняного підприємництва, яка спотворює його суть, а отже, і суть економічних та політичних перетворень, — формування потужного тіньового підприємництва, яке контролює близько 50 % суспільного капіталу, продукції і ринку. Сьогодні стає очевидним, що становлення та розвиток підприємництва в Україні, формування сприятливого конкурентного середовища неможливе без аналізу світового досвіду підприємництва, а саме досвіду США, Японії, Німеччини та інших розвинутих країн, що дозволить зробити узагальнення, які можуть мати певний інтерес і для України. Зміст підприємництва в США, наприклад, зводиться до спроб сміливих людей зробити щось нове або взяти на себе ризик, пов’язаний з реалізацією нових ідей. Естетичними критеріями діяльності цивілізованого підприємця є чесність і порядність. Без цього були б неможливими всі домовленості, продаж продукції без оформлення контрактів тощо. За даними деяких досліджень, в економіці промислово розвинутих країн на середній та малий бізнес припадає 90—95% усіх підприємств, до 40—60% виробництво валового національного продукту. Малі, середні та великі підприємства у США поділяють на п’ять категорій: найменші (1—24 службовців), малі (25—99), проміжні (100—499), середні (500—999), великі (1000 і більше службовців). Оптові торгові підприємства належать до категорії малого бізнесу, якщо їхній річний оборот становить 3—18 млн дол. У роздрібній торгівлі та серед обслуговування ця межа дорівнює 1—5 млн дол. В Україні класифікація підприємств, що належать до малого бізнесу, здійснюється залежно від сфери виробництва та кількості осіб, що працюють на даному підприємстві. До того ж, в Україні малий бізнес здійснюється шляхом створення розгалуженої системи малих підприємств. Згідно із Законом України «Про підприємництво» до малих належать такі підприємства: у промисловості й будівництві — з кількістю працюючих до 200 осіб; у науці й науковому обслуговуванні — до 100 осіб; в інших галузях виробничої сфери (крім роздрібної торгівлі) — до 50 осіб; у галузях нематеріального виробництва — до 25 осіб; у роздрібній торгівлі — до 15 осіб. Світова практика свідчить, що малий бізнес має дуже велике значення для підтримки і розвитку ініціативи і вільного підприємництва, збереження в суспільстві атмосфери змагання та ділової активності. Дрібне підприємництво за сприятливих умов діяльності є досить ефективним. У темі 5 ми це ілюстрували на прикладі обробної промисловості Палестини. В табл. 12.2 наведено ефективність дрібного підприємництва Палестини в секторі будівництва. Таблиця 12.2 ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ЗА СЕКТОРОМБУДІВНИЦТВА ПАЛЕСТИНИ в 1994 р. Вид діяльності Кількість фірм Зайнятих на одну фірму, осіб Частка одноособової власності Частка управлінців, % Середня капіталізація, дол./фірма Капіталоозброєність, дол./чол. Додана вартість на одного зайнятого, дол.
Будівництво 124 27,77 28,83 12,57 158011 5310 6958
Монтажні роботи 62 4,63 63,77 12,54 9234 1995 13763
Завершуючі роботи 85 2,98 71,91 6,72 2247 755 6490
Оренда обладнання 3 8,33 66,67 4,00 37467 4496 15265
Усього (офіційно облікованих) 285 15,52 47,21 12,45 85514 5509 8353
Як бачимо, середня зайнятість на одне будівельне підприємство в Палестині становила 15,52 осіб, а середній річний виробіток доданої вартості (валовий дохід за мінусом вартості матеріальних витрат) становив 8353 дол. США, що в 4 рази більше ніж у будівельному комплексі України, де будівництво здійснюють, як правило, великі підприємства. В Україні на процес формування, розвитку та стабілізації роботи малих форм підприємництва впливає велика кількість різноманітних факторів, значна частина яких гальмує розвиток малого і дрібного підприємництва. Проблеми розвитку цивілізованого підприємництва в Україні. Створення умов становлення та розвитку національного підприємництва, у першу чергу дрібного, малого та середнього бізнесу, є головним напрямом політики ринкової трансформації економіки України. Світовий досвід і практика господарювання доводять, що саме існування і взаємодія великих, середніх, малих і дрібних підприємств, їх природне регулювання (в тому числі і за рахунок (співробітництва) становлять характерну рису ринкової економіки. Як особливий сектор ринкової економіки дрібне, мале та середнє підприємництво здійснює швидку окупність витрат, широку свободу ринкового вибору, забезпечує насичення ринку товарами, послугами та додатковими робочими місцями, сприяє послабленню монополізму в економіці тощо. Найважливішими об’єктивними умовами розвитку підприємництва в Україні є наявність ринкових відносин і різноманітних форм власності, економічна свобода та самостійність товаровиробників і дієздатність товарно-грошового механізму; розвиненість фінансово-кредитної системи; послідовність і стабільність економічної та соціальної політики держави; наявність розвинутої інфраструктури підтримки підприємництва, сформованість економічної культури та позитивний соціальний фон підприємницької діяльності. Стає очевидним, що саме державі належить провідна роль у формуванні сприятливого середовища для розвитку підприємництва та малого бізнесу. Завдяки підтримці та особистому контролю з боку Президента України питанням дерегулювання та розвитку підприємництва сьогодні приділяється значна увага. Внесені значні позитивні зміни у Закон України «Про підприємництво», які були ухвалені Верховною Радою України у грудні 1997 р. Важливим заходом щодо вдосконалення державної підтримки малого та середнього бізнесу в 1998 р. стало підписання Президентом України указів «Про державну підтримку малого підприємництва» (травень 1998 р.), «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» (лютий 1998 р.). Це основні документи у низці законодавчих актів, спрямованих на покращання економічних умов функціонування малого та середнього бізнесу. Виняткове значення в системі законів щодо дерегулювання підприємницької діяльності та стимулювання її легалізації має спрощення процедури оподаткування як підприємців — фізичних осіб, так і малих підприємств. З прийняттям Верховною Радою України Закону «Про внесення змін та доповнень до Постанови Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» запроваджено єдиний фіксований податок на доходи підприємців — фізичних осіб. Розвиток малого підприємництва значною мірою залежить від надання йому фінансової допомоги. В умовах складної економічної ситуації в країні та проблем з наповненням Державного та місцевих бюджетів фінансова підтримка підприємництва здійснюється недостатньо. Аналіз практики діяльності суб’єктів малого бізнесу свідчить про те, що багато створених дрібних та малих підприємств не можуть почати діяльність через обмеженість фінансових ресурсів, сировини та матеріалів, виробничих площ та устаткування, практичних навичок. Через невеликі обсяги господарської діяльності деякі малі підприємства не можуть залучати кваліфікованих фахівців, наймати здібних працівників з високою оплатою їх праці. Вони мають проблеми виробничого характеру, а також проблеми збуту продукції, труднощі в пошуку інвесторів і отриманні кредитів, формуванні клієнтури. Негативно впливають на розвиток дрібного і малого бізнесу такі стримуючі фактори, як загальний спад виробництва, зростання цін, низький рівень платоспроможності населення, надмірний контроль за діяльністю суб’єктів підприємництва з боку державних органів виконавчої влади, корупція, рекет тощо. Результати досліджень показали, що основними причинами, які стримують розвиток дрібного і малого підприємництва в Україні, є: недосконалість законодавства з питань розвитку дрібного та малого бізнесу, як і підприємництва в цілому; високі податки, що примушує деяких суб’єктів дрібного і малого підприємництва йти в тіньову економіку; недостатня державна фінансово-кредитна підтримка дрібних і малих підприємств; відсутність дієвого механізму реалізації державної політики з підтримки дрібного та малого бізнесу; недосконалість системи обліку та статистичної звітності дрібних і малих підприємств; обмеженість інформаційного та консультативного забезпечення; недосконалість системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для підприємницької діяльності; відсутність стимулів для інвестицій; психологічне несприйняття позитивної ролі підприємців у ринкових перетвореннях серед окремих верств населення. На наш погляд, основними напрямками подальшого розвитку дрібного та малого підприємництва в Україні в найближчій перспективі є: 1) формування належної законодавчої бази, сприятливої для розвитку дрібного та малого бізнесу; 2) удосконалення фінансово-кредитної підтримки; 3) забезпечення матеріально-технічних та інноваційних умов для розвитку дрібних і малих підприємств; 4) інформаційне та кадрове забезпечення бізнесу; 5) стимулювання зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів дрібного і малого підприємництва. Формування відповідної законодавчої бази розвитку дрібного і малого підприємництва передбачає встановлення правових гарантій для забезпечення свободи та захисту приватної власності; знищення правових суперечностей та скасування положень, що стримують розвиток приватної ініціативи; створення більш сприятливого податкового, інвестиційного, цінового режимів для суб’єктів дрібного та малого підприємництва; впорядкування механізму державного регулювання та контролю підприємницької діяльності, подолання тіньового підприємництва. Література 1. Альтернатива: выбор пути (Перестройка управления и горизонты риска) / Рук. авт. колл. В. Н. Бойков, А. А. Сергеев. — М.: Мысль, 1990. 2. Бажал Ю. Еволюційна парадигма економіки перехідного пе-ріоду // Економіка України. — 1993. — № 8. 3. Барр Р. Политическая экономия: В 2 т. / Пер. с фр. — М.: Междунар. отношения, 1994. 4. Бастиа Ф. Экономические гармонии / Ж.-Б. Сэй, Ф. Бастиа. Трактат по политической экономии / Ж.-Б. Сэй. Экономические софизмы. Экономические гармонии (Ф. Бастиа). — М.: Дело, 2000. 5. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведєв В. С. Політична економія. — К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000. 6. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество: Опыт социального прогнозирования / Пер. с англ. — М.: Academia, 1999. 7. Беляєв О. О., Бебело А. С. Перехідна економіка: основні концепції та характерні риси // Вчені записки: Наук. зб. — Вип. 3. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 23 — 29. 8. Бергер П. Л. Капіталістична революція: П’ятдесят пропозицій щодо процвітання, рівності і свободи / Пер. з англ. — К.: Вища шк., 1995. 9. Богиня Д. Актуальні проблеми регулювання доходів і організації заробітної плати на етапі трансформації економіки України // Україна: аспекти праці. — 2000. — № 6. 10. Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник. — М., 1997. 11. Борщаговская Э., Воронина А. Регулирование трудовых отношений на основе трудовых соглашений // Экономика Украины. — 1994. — № 4.
