Вступ
З переходом України до ринкової системи господарювання люди проявляють особливий інтерес до соціально-економічних процесів, намагаються оцінювати і впливати на реформи, які відбуваються у суспільстві, в певному регіоні чи галузі, на окремому підприємстві.
Від поширення економічних знань і розуміння у суспільстві сутності ринкових відносин залежить громадська активність населення і його добробут.
Тепер, як ніколи, в Україні потрібні висококваліфіковані економісти, менеджери і правники нової генерації, які спроможні грамотно розвивати і утверджувати ринкові відносини на основі досягнень світової науки і практики. Заяви окремих високопоставлених „менеджерів” про надлишкову підготовку таких фахівців є марними і щонайменше спірними. Чисельність молоді, яка обирає вищу освіту за названими напрямами, щорічно зростає і така тенденція є позитивною. По-перше за частиною таких фахівців Україна лише тепер наближається до розвинутих країн. По-друге, вищої освіти не може бути забагато. Тому в багатьох країнах вища освіта стає загальною, як колись початкова, а потім - середня.
Цей дистанційний курс навчання є початковим у підготовці бакалаврів за спеціальністю „Управління персоналом і економіка праці”. Він складається з двох змістових модулів: 1) основи економіки і менеджменту; 2) економіка праці і управління персоналом.
Автор намагався в стислій формі ознайомити студентів першого курсу із змістом їх навчання та майбутньої професії.
Не всі поняття і положення, викладені в посібнику, є загальноприйнятими і безспірними. Це зумовлено тим, що в спеціальній літературі немає однозначного тлумачення окремих понять і структурно-логічних схем змісту навчальних дисциплін в галузі економіки і менеджменту. Автор надіється, що розроблені ним схеми і матричні моделі сприятимуть покращенню підготовки фахівців за спеціальністю „Управління персоналом і економіка праці”.

ЗМІСТ
Програма навчальної дисципліни .............................................. 3
Методичні рекомендації ............................................................... 12
Вступ ................................................................................................ 15
МОДУЛЬ 1. САМОСТІЙНА РОБОТА І ПОТОЧНИЙ КОНТРОЛЬ
Змістовий модуль М3-1. Основи економіки і менеджменту .. 17
Тема 1. Основи економіки ............................................................ 17
1.1. Сутність економіки: потреби, ресурси ............................. 17
1.2. Виробничі і природні ресурси ............................................ 21
1.3. Економічні відносини „виробництво-обмін-розподіл-споживання” ................................................................. 24
1.4. Виробничі засоби і види підприємств ............................... 26
1.5. Економічна діяльність підприємства і підприємництво .. 31
Контрольні завдання самопідготовки ........................................... 33
Тема 2. Основи менеджменту ...................................................... 39
2.1. Сутність і основні поняття менеджменту......................... 39
2.2. Функціональна система менеджменту і організація
управління підприємством ............................................... 41
Контрольні завдання самопідготовки .......................................... 50
Тести для самоконтролю знань до змістового модулю ЗМ-1..... 51
Змістовний модуль М3-2. Економіка праці і управління персоналом ..................................................................................... 55
Тема 3. Економіка праці .............................................................. 55
3.1. Сутність і основні поняття економіки праці .................... 55
3.2. Трудовий потенціал і продуктивність праці .................... 59
3.3. Заробітна плата ................................................................... 62
3.4. Тарифна система оплати праці .......................................... 65
Контрольні завдання самопідготовки .......................................... 68
Тема 4. Управління персоналом ............................................... 73
4.1. Система управління персоналом ..................................... 73
4.2. Система функцій й організація управління персоналом...78
4.3. Організація управління персоналом .................................. 89
Контрольні завдання самопідготовки............................................ 91
Тести для самоконтролю знань до змістового модулю ЗМ-2 .... 95
МОДУЛЬ 2. ПІДСУМКОВИЙ КОНТРОЛЬ ............................ 97
оцінка навчальної діяльності ............................................. 97
типові тести для підготовки до заліку ............................. 100
Відповіді на тести і задачі ........................................................... 103
Глосарій (словник).......................................................................... 106
Література ..................................................................................... 114







МОДУЛЬ 1. САМОСТІЙНА РОБОТА І ПОТОЧНИЙ КОНТРОЛЬ
Змістовий модуль М3-1. Основи економіки і менеджменту

Тема 1. Основи економіки
1.1. Сутність економіки: потреби, ресурси.
Слово „економіка” має давньогрецьке походження і спочатку означало „управління домашнім господарством”. З часом його значення вийшло за межі „домашнього господарства” і нині відображає різносторонні аспекти життєдіяльності і розвитку людини, сім’ї, суспільства. У зв’язку із змістовною багатогранністю цього слова важко сформулювати лаконічну і вичерпну відповідь на питання „Що таке економіка?”. Тому в спеціальній літературі подаються різні дефініції (визначення) і тлумачення змісту економіки. Попри існуючі розбіжності в дефініціях, основна суть економіки полягає в найповнішому задоволенні потреб людей при обмежених ресурсах. Упродовж всієї історії людства існувала основна проблема: потреби невпинно зростали і залишалися в тій чи іншій мірі незадоволеними, оскільки завжди бракує ресурсів.
Зберігаючи основний зміст, слово „економіка” вживається в двох основних значеннях. Перше значення: економіка як реальне господарство, або система господарств (підприємств та інших організацій), які створюють матеріальні і духовні цінності і таким чином задовольняють потреби суспільства. Слово „система” означає наявність певних зв’язків і стосунків між суб’єктами господарювання: спільне природокористування, виробнича кооперація, обмін товарами тощо. Для означення масштабів і територіальної приналежності систем та видів основної діяльності (галузей економіки) широко вживаються такі словосполучення: а) „світова економіка”, „національна економіка (економіка певної держави)”, „регіональна економіка”; б) „економіка промисловості”, „економіка сільського господарства”, „економіка торгівлі”, „економіка транспорту” тощо. Незалежно від масштабів, галузевої чи територіальної приналежності, критерієм досконалості економіки (підприємства, регіону, держави) є рівень задоволення потреб споживачів продукції і послуг при наявних ресурсах виробництва.
Друге значення: економіка – наука про можливості і способи повнішого задоволення людських потреб при обмежених ресурсах. Задоволення потреб є складним процесом, який складається з виробництва матеріальних і духовних благ, обміну і розподілу створених благ та їх використання (споживання). Відносини між людьми в цих процесах називаються економічними. Раціональна організація цих відносин у суспільстві є основою економічної науки і практики з огляду найповнішого задоволення потреб при обмежених ресурсах.
Потреби – це нестача певних засобів життєдіяльності людини, групи людей або загалом суспільства. Після задоволення певних потреб з часом вони знову виникають і з розвитком цивілізації появляються нові. Так, допоки люди не придумали і не створили телевізори, не було потреби в телебаченні.
Всі потреби поділяються на дві групи (рис. 1.1):
виробничі – в засобах виробництва (матеріалах, сировині, енергії, машинах...), завдяки яким створюються матеріальні і духовні блага;
невиробничі або людські (особисті або індивідуальні і суспільні) – в засобах існування і розвитку людини (їжі, одязі, знаннях тощо) і загалом суспільства (збережені і покращенні природного довкілля, збереженні і розвитку етносів, забезпеченні суспільного миру і майбутнього добробуту нащадків тощо).
Виробничі потреби є похідними від людських і виникають у зв’язку з необхідністю створення сприятливих умов і засобів існування та розвитку людства. Людські, особливо індивідуальні потреби є головним рушієм трудової діяльності людей і суспільного прогресу.
Особисті потреби, які часто називають індивідуальними, мають певну ієрархію (підпорядкованість) за своїм значенням в житті людини. Зокрема, американський вчений А.Маслоу виділив в порядку важливості такі групи індивідуальних потреб:
первинні (базові), які притаманні будь-якій істоті, - в поживі (їжі), в захисті від фізичних і психологічних загроз для існування (одязі, житлі, інших засобах безпеки);
вторинні (соціально-психологічні), які притаманні лише людині, - поваги до її особистості, сприятливих умов для самовираження (прояву здібностей і уподобань), впливу на суспільні процеси тощо.
Потреби людини безмежні і задовольняються частково, в більшій чи меншій мірі залежно від її ресурсів (доходів): при малих доходах люди задовольняють переважно свої первинні потреби, при зростанні доходів все більше витрачають коштів на задоволення
EMBED CorelDRAW.Graphic.11
Рис. 1.1. Класифікація потреб
вторинних потреб. Ця залежність доведена статистичними дослідженнями і сформульована в законі німецького вченого Е. Енгеля (1821 – 1896): із зростанням доходів сім’ї частка витрат на харчування зменшується, на одяг і житло – істотно не змінюється, а на задоволення культурних потреб – збільшується. На основі цього закону можна оцінювати і порівнювати відносний рівень життя (бідності чи добробуту) за формулою оберненої залежності: чим більша частка витрат на первинні потреби (харчування, одяг, житло), тим бідніші люди і навпаки. Наприклад у сукупних доходах українців частка втрат на харчування і житлово-комунальні послуги складає приблизно 75%. Якщо частка таких витрат у Ваших доходах є меншою, то вважайте, що Ви живете краще від пересічного („середньостатистичного”) українця. Якщо частка цих витрат у порівнянні з минулим роком зменшилася, то Ваш добробут підвищився.
1.2. Виробничі і природні ресурси
Ресурси – все, що є у розпорядженні споживача і може бути використано для задоволення його потреб. Відповідно до класифікації потреб ресурси поділяються на два види (рис. 1.2):
виробничі – ті, що можуть використовуватися (споживатися) для виробництва продукції чи надання послуг (матеріали, енергоносії, засоби праці);
невиробничі – ті, що можуть задовольняти індивідуальні (особисті) або суспільні потреби життєдіяльності людей (житло, одяг, продукти харчування, побутова техніка, зброя, засоби захисту природного довкілля...).
Виробничі ресурси в свою чергу поділяються за натуральною формою на трудові (людські), матеріальні, фінансові та інформаційні.
Трудові ресурси – це працездатні люди, які мають достатні фізичні сили, знання і досвід для виробництва продукції і надання послуг при ощадливому використанні інших ресурсів (детальніше – див. далі). Вони є суб’єктами (носіями) праці – цілеспрямованого перетворення матеріальних ресурсів в потрібні товари.
Залежно від ролі у виробничому процесі розрізняють два види матеріальних ресурсів: 1) предмети праці – речі (сировина, матеріали, напівфабрикати), на які діє людина з допомогою знарядь праці, цілеспрямовано змінюючи їх форму, розмір, властивості або місцезнаходження; 2) засоби праці – речі (машини, інструменти, пристрої...), за допомогою яких діє людина на предмет праці (називаються знаряддями праці), а також такі, що забезпечують сприятливі умови для праці і зберігання інших ресурсів (будівлі, дороги, резервуари тощо). В числі засобів праці особливе значення мають знаряддя, оскільки від їх досконалості в найбільшій мірі залежить продуктивність людини – кількість продукції за одиницю робочого часу.
Праця, а точніше – людина як суб’єкт праці, засоби і предмети праці є тріадою об’єктивно необхідних складових елементів („моментів”) виробничого процесу: при відсутності одного з них як правило не може відбуватися будь-яка робота чи виробнича операція.
Фінансові ресурси – це наявні засоби платежу у грошовому вираженні, до яких відносяться головним чином:
гроші готівкою або на банківських рахунках;
цінні папери (облігації, акції тощо), а також речі, які не відносяться до засобів виробництва і можуть бути швидко перетворені в гроші або слугувати безпосередньо засобами платежу („банківські” метали, шедеври мистецтва тощо).
Особливості фінансових ресурсів полягають в тому, що вони безпосередньо не являються предметами споживання, але в будь-який момент можуть бути використані для придбання (купівлі) таких речей. Обсяги фінансових ресурсів відображають купівельну спроможність їх власника.
Інформаційні ресурси – накопичені знання і відомості, необхідні для кращого використання інших ресурсів (трудових, матеріальних і фінансових). До них відносяться такі види інформації: 1) технічна – про нові відкриття і винаходи (патенти, авторські свідоцтва, наукові публікації), технічна документація (креслення, схеми, рецепти, стандарти); 2) економічна, в т.ч. комерційна, - про ціни і податки, витрати і доходи, нестачу і надлишки різних товарів, про діяльність конкурентів і партнерів (статистичні довідники, засоби масової інформації, результати обліку і спеціальних досліджень); 3) соціально-демографічна і політична – про чисельність, склад і нагальні потреби населення, а в межах певного підприємства – його працівників (за віком, професіями, освітою тощо); про безробіття, регіональне розміщення і міграцію населення; про соціальні програми державних органів і громадських організацій; про зміни в зовнішній і внутрішній політиці тощо.
В умовах сучасного технічного прогресу та загострення конкуренції накопичення і найповніше використання інформації є
запорукою економічного успіху. Інформація стала особливим
EMBED CorelDRAW.Graphic.11
Рис. 1.2. Класифікація ресурсів
товаром – предметом купівлі і продажу. Достатня й достовірна інформація є основою ефективного управління й економічного зростання.
Першоджерелом матеріальних ресурсів є природа. Природні багатства, які розвідані й використовуються для задоволення потреб, називаються природними ресурсами. До таких ресурсів відносяться: земельні і лісові фонди, розвідані надра (копалини), водні запаси, некультивовані біологічні багатства (звірі, лісові рослини, риби, водорості...), енергія природних сил – сонця, вітру, води тощо. Поміж названих ресурсів лише невелика частина відноситься до практично невичерпних (енергія сонця, морських приливів і відливів, біоресурсів океанів), решта – до вичерпних, які в свою чергу поділяються на відновлювані (земля, ліси, вода, біоресурси) і невідновлювані (руда, нафта, вугілля, газ). Для відновлення ресурсів потрібні великі кошти і затрати праці: на удобрення і попередження ерозії (руйнування) ґрунтів, на очищення води та відновлення річок і озер, на лісонасадження, на збереження і поповнення тваринного і рослинного світу.
З кожним роком зменшуються запаси корисних копалин в надрах
землі, вони стають все більше важкодоступними і дорожчими. У зв’язку з цим надзвичайно важливими є, з одного боку, заміна вичерпних ресурсів (вугілля, нафти, газу) невичерпними (енергією природних сил), з іншого боку – найповніше використання добутих ресурсів на основі застосування прогресивних технологій їх „глибокої” переробки.
Оскільки вода покриває приблизно три чверті земної кулі, то на перший погляд видається, що цього ресурсу більше, ніж достатньо назавжди. Але, по-перше, запаси води розміщені нерівномірно і для багатьох країн є важкодоступними. Приблизно 95% води знаходиться в океанах і вона не придатна для харчування. Питна вода в багатьох країнах дорожча від нафти і похідних від неї продуктів (бензину, мазуту, мастил). Майже дві третини її вимушено використовуються для господарських і побутових потреб. Запаси щорічно зменшуються. Замулюються джерела, скорочується довжина річок, зменшується площа природних водойм. По-друге, в результаті господарської діяльності вода забруднюється по землі і з атмосфери. Якщо в недалекому минулому людина могла безплатно і з задоволенням напитися води з річки, то нині це здебільшого небезпечно для життя. Купівля питної води стала звичною справою для більшості міського населення. ЇЇ ціна невпинно зростає у всіх країнах світу.
Ліси є одним з основних джерел сировинно-матеріальних ресурсів промислового виробництва – зокрема, деревообробної, лісохімічної та целюлозно-паперової промисловості. Але не менш важливо те, що вони є „легенями” планети, „регуляторами” атмосферного і водного балансу, „захисником” тваринного світу, річок і озер.
Загалом, земля, вода і ліси складають основу матеріального виробництва, утворюють збалансовану екологічну систему існування і життєдіяльності людини. Порушення екологічного балансу – одна з наймасштабніших і найголовніших загроз існуванню людства.
1.3. Економічні відносини „виробництво-обмін розподіл-споживання”
Економічними називаються відносини між людьми і між
суб’єктами господарювання – фізичними і юридичними особами, які виникають в процесі задоволення потреб – виробництва, обміну, розподілу і споживання товарів.
Товари – це продукти виробництва – речі і послуги, які задовольняють певні потреби споживача і обмінюються на інші матеріальні і духовні цінності. Продукція виготовлена для власних потреб, не є товаром, оскільки вона не призначена для обміну на інші товари. Будь-який товар має вартість – корисність для задоволення потреб. Вартість товару, виражена в грошових одиницях, називається ціною. Вартість і ціна одного й того ж товару може змінюватися залежно від того, наскільки він є „актуальним” для задоволення потреб. При дефіциті (нестачі) певного товару його ціна зростає, при надлишку – зменшується. В ринкових умовах господарювання ціна визначається в результаті торгів – компромісної угоди між власником товару і споживачем.
Виробництво – трудовий процес, в якому люди перетворюють наявні ресурси в готові для споживання товари – в матеріальні цінності і послуги, які можуть задовольнити людські або виробничі потреби.
Споживання – це використання наявних ресурсів для задоволення потреб. У відповідності до різновидів потреб розрізняють виробниче споживання (задоволення виробничих потреб) і невиробниче, в т.ч. індивідуальне (задоволення людських потреб).
Між виробництвом і споживанням відбуваються не менш важливі стадії процесу:
обмін товарами (продуктами виробництва і послугами) між їх власниками;
розподіл створених в суспільстві матеріальних і духовних благ між споживачами – підприємствами, людьми і їх соціальними групами.
Проблема еквівалентного (рівноцінного) обміну виникла і ускладнювалася у зв’язку із закономірним поглибленням поділу праці і розвитком спеціалізації – виділенням спеціальних виробництв окремих видів продукції (одягу, взуття, меблів тощо) та відповідних професій (кравців, шевців, столярів...), створенням спеціальних знарядь (інструментів, машин, пристроїв). Для спрощення обміну були придумані гроші як мірило вартості різних товарів і своєрідний посередник обмінних операцій „товар – гроші – інший товар”.
Обмін відбувається в основному за такими схемами відносин: 1) прямих – „виробник - споживач”; 2) опосередкованих – „виробник – посередник - споживач”. Посередниками обміну є торгівельні підприємства (або агенти), які в сукупності утворюють окрему галузь економіки – торгівлю, а також біржі (товарні і фондові), де відбувається обмін матеріальними і фінансовими ресурсами у великих обсягах. Сфера економічних відносин, де відбувається вільний обмін товарами (без примусу, за договірними цінами) називається ринком. Обмін здійснюється як при безпосередніх торгах між продавцем і споживачем на спеціально відведеній території (базарі, ярмарку, біржі), так і заочно – за допомогою різних засобів зв’язку (комунікацій), в тому числі мережі „Internet”. З цієї та інших причин ринок не має чітко окресленої території. Фактично всі люди, незалежно від місця їх перебування, є учасниками ринку. Залежно від їх бажань і можливостей формуються ціни, якість і асортимент товарів, час і місце обміну.
Розподіл суспільного продукту – створених матеріальних і духовних цінностей здійснюється в основному пропорційно грошовим доходам споживачів. Основна частина доходів підприємств, які вони отримують після продажу товарів, використовується для придбання інших товарів – засобів виробництва, а також для оплати праці найманих працівників, решта – в формі податків та інших обов’язкових платежів спрямовується на суспільні потреби: державне управління і оборону, соціальний захист непрацездатних і безробітних, охорону природного довкілля, освіту тощо. Основою розподілу товарів індивідуального споживання є грошові доходи домогосподарств в формі заробітної плати, пенсій, стипендій тощо. Зарплата відіграє провідну роль не лише в розподілі благ, а й у стимулюванні виробництва, оскільки вона залежить від кількості і якості (складності) праці.
1. 4. Виробничі засоби і види підприємств
Основним суб’єктом економічних відносин є підприємство (завод, фабрика, банк, театр...) – організований і керований з одного центра колектив людей, який, використовуючи наявні ресурси, виробляє і реалізує (продає) продукцію або надає платні послуги. Окрім заводів, фабрик, шахт, майстерень та інших суб’єктів матеріального виробництва до підприємств, в широкому сенсі , відносять також установи нематеріальних послуг – банки, біржі, театри, магазини, туристичні фірми, готелі тощо. Підприємство діє самостійно в межах чинного законодавства, має окреме майно, власні рахунки в банківських установах, печатку з його найменуванням.
Слово „суб’єкт” означає „наділений певними правами і обов’язками”, які визначаються в законах та інших державних актах. Підприємство стає легітимним (законним) суб’єктом господарювання після державної реєстрації у визначеному порядку. Разом з набуттям прав підприємство бере на себе зобов’язання, передбачені чинним законодавством. Відтак, в правовому сенсі, підприємство стає юридичною особою, яка володіє відокремленим майном, може від свого імені (юридичної назви) укладати угоди, виступати позивачем і відповідачем в судах, користуватися захистом державних правоохоронних органів.
Майновою основою підприємства є виробничі засоби, які залежно від характеру їх споживання (витрачання) поділяються на основні (необоротні) і оборотні.
Основними є такі засоби, що використовуються впродовж багатьох виробничих циклів (будівлі, споруди, машини...), зберігаючи натуральну форму і втрачаючи лише частково свою вартість у зв’язку з фізичним і „моральним” старінням. Зменшення вартості основних засобів, яке відбувається за час виготовлення продукції, визначається за нормами амортизації (у відсотках) і враховується в собівартості продукції (загальних витратах ресурсів). Амортизація – грошова компенсація втраченої вартості основних засобів відбувається при продажі продукції (як складова ціни); вона з часом накопичується і використовується для оновлення зношених засобів.
Приклад: машина, придбана за 100 тис.грн., може використовуватися 10 років; з її допомогою щорічно виготовляється 1 тис.виробів. Якщо вважати її зношення (втрату вартості) рівномірним, то щорічна амортизація (накопичення коштів для придбання такої ж машини) складатиме 10 тис. грн. EMBED Equation.3 , а її частка в кожному виробі – 10 грн. EMBED Equation.3 .
Оборотними називають такі засоби, які змінюють свою форму в кожному обороті – календарному періоді часу з моменту придбання матеріальних ресурсів (сировини, матеріалів тощо) до реалізації готової продукції. В кожному обороті можна виділити такі стадії трансформації ресурсів:
придбання за гроші (Г) матеріальних ресурсів (Р);
виробництво – перетворення матеріальних ресурсів (Р) в готові для продажу товари (Т);
реалізація (продаж) продукції – зміна товарної форми ресурсів (Т) на грошову (Г').
В дійсності на підприємстві відбувається одночасно ряд оборотів (стосовно різних виробничих ресурсів і різних продуктів), стадії яких не співпадають в часі. Тому на будь-яку дату оборотні засоби підприємства знаходяться в таких основних формах: 1) запаси матеріалів, сировини, напівфабрикатів та інших предметів праці на матеріальних складах підприємства (в промисловості – 6...12%; 2) „незавершене виробництво” – вироби в незавершеній товарній формі (заготовки, деталі, інші компоненти майбутніх товарів), які перебувають на різних стадіях виробничого процесу в підрозділах підприємства (15...25%); 3) готова продукція (товар) на складах підприємства в очікуванні збуту (5...10%); 4) товари усфері обігу (за межами підприєиства) – продукція і послуги, які ще не оплачені споживачами (40...50%); 5) гроші в касі підприємства і на його банківських рахунках (6...10%); 6) інші кошти (5...16%).
Оборотні засоби у формі товарно-матеріальних цінностей, які використовуються для виробництва готової продукції (п.п.1,2 і частково п.6) називаються оборотними фондами, інші (п.п.3,4,5 і частково п.6), які знаходяться в сфері обігу – обіговими коштами (або фондами).
Дефіцит (нестача) обігових коштів спричиняє зменшення закупівлі матеріальних ресурсів і, відтак, обсягів виробництва, що в свою чергу знижує рівень використання основних засобів.
Форми майнової власності. Залежно від форми власності – тобто від того, хто є власником засобів виробництва, в країнах ринкової економіки підприємства поділяються на такі основні групи: приватні, державні і змішаної форми власності. Згідно з чинним в Україні законодавством виділяються такі види підприємств за формами власності:
приватне підприємство, засноване на власності окремих громадян (фізичних осіб) і (або) інших приватних підприємств (юридичних осіб);
колективне підприємство, засноване на власності його трудового колективу (найпоширеніші в сільському господарстві);
комунальне підприємство, що діє на основі спільної власності територіальної громади (найпоширеніше в житлово-комунальному обслуговуванні населення певної місцевості);
державне підприємство, засноване на державній власності;
підприємство змішаної форми власності - державної (або комунальної) і приватної.
Залежно від кількості власників майна (фізичних і юридичних осіб) підприємства поділяються на унітарні і корпоративні. Майно унітарного підприємства є власністю одного засновника, а корпоративного – двох і більше засновників – юридичних і (чи) фізичних осіб.
Корпоративні підприємства утворюються на основі об'єднання майна чи грошових внесків засновників, які діють спільно за укладеним договором. До таких підприємств відносяться кооперативи (переважно – сільськогосподарські), господарські товариства і підприємства, засновані на приватній власності двох або більше осіб (приватні підприємства, підприємства з іноземними інвестиціями, іноземні підприємства).
Залежно від майнової відповідальності та участі засновників в управлінні підприємством господарські (партнерські) товариства можуть діяти в таких організаційно-правових формах.
Акціонерне товариство (АТ) – організація, створена на договірних засадах, майно якої належить фізичним і юридичним особам (акціонерам) у відповідності до кількості придбаних акцій однакової номінальної вартості. Акціонерне товариство називається відкритим (ВАТ), якщо його акції можна придбати при оголошеній підписці або при продажі на фондовій біржі, а закритим (ЗАТ), якщо акції належать лише засновникам товариства. Кожен з акціонерів несе майнову відповідальність за зобов’язаннями товариства в межах вартості його акцій. На зборах акціонерів рішення приймаються голосуванням за принципом „одна акція – один голос”. Відтак, акціонер з більшою кількістю акцій сильніше впливає на діяльність АТ.
Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) – організація, учасники якої мають частки майна, визначені в установчих документах, і кожний з них несе відповідальність за зобов’язаннями товариства в межах його майнової частки.
Товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ) відрізняється від ТОВ тим, що кожний учасник несе відповідальність за боргами товариства своєю частиною майна, а при перевищенні боргів над вартістю майна – особистим майном у пропорції внесків кожного учасника.
Повне товариство (ПТ) відрізняється від ТОВ і ТДВ тим, що його учасники несуть солідарну відповідальність за боргами своїм майном.
Командитне товариство (КТ) – така організація, в якій одні учасники (командитори) несуть повну відповідальність, інші (один і більше) – обмежену.
Чим вищий рівень майнової відповідальності товариства (ПТ, ТДВ або КТ), тим привабливішим і безпечнішим воно є для клієнтів і партнерів–підприємств, які вступають у відносини з ним. Але в дійсності найпоширенішими є товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ).
Як видно з таблиці 1.1, в Україні зростає кількість приватних підприємств а також господарських товариств, в яких домінує приватна власність.
З метою стимулювання розвитку підприємництва і самозайнятості працездатних людей суспільною працею в законодавстві виділяються малі підприємства, які діють на пільгових умовах господарювання. В Україні підприємства юридично визнаються малими, якщо на них працює не більше 50 осіб, а валовий дохід від реалізації продукції чи надання послуг за рік не перевищує 50 тис. євро. За останнє десятиріччя число малих підприємств зросло втричі – з 96 тис. у 1995 р. до 283 тис. у 2004 р. В середньому на кожному з таких підприємств працює 7-9 осіб.

Таблиця 1.1
Структурні зміни в чисельності підприємств
України за формами власності (%)
1.5. Економічна діяльність підприємства і підприємництво
Основою діяльності підприємства є виробництво і реалізація продукції або (і) платні послуги. Виручка від реалізації товарів (продукції і послуг) є доходами підприємства, витрати ресурсів (у вартісному виражені) на виробництво і реалізацію товарів – собівартістю продукції. Різниця між доходами (Д) і собівартістю (С) називається прибутками (П). Частина прибутків підприємства відчужується в формі податків, штрафів та інших вимушених платежів (f) і, відтак, в його розпорядженні залишається чистий прибуток (П(н)), тобто:
EMBED Equation.3 ,
де Ці і Сі – ціна і собівартість одиниці і-го товару; Ni – кількість реалізованого (проданого) і-го товару в натуральному вираженні – в штуках, м3, тоннах тощо.
Собівартість продукції складається з таких елементів затрат (в грошовому виражені): 1) сировина, матеріали та інші матеріальні речі, з яких виготовляється продукція; 2) енергія й енергоносії; 3) амортизація і вартість використаних інструментів та пристроїв; 4) зарплата та інші витрати на утримання персоналу.
В ринкових умовах чисті прибутки є власністю підприємства і
використовуються в основному для розвитку виробництва та додаткового стимулювання (окрім зарплати) працівників до продуктивнішої праці.
Наведена формула відображає основну функцію економіки – максимальне задоволення потреб EMBED Equation.3 при мінімальних затратах ресурсів EMBED Equation.3 , а право підприємства на вільне використання прибутків (Пн) є головним стимулом реалізації економічної цілі суспільства. Іншим і досконалішим показником ефективності реалізації зазначеної функції є рентабельність (або прибутковість) продукції (Ri) – виражене у відсотках відношення прибутків (Пі) до собівартості продукції (Сі), тобто EMBED Equation.3 . Якщо витрати ресурсів на одиницю продукції (собівартість) є більшими від ціни, то виробництво такої продукції є нерентабельним, збитковим.
Підприємництво – самостійна діяльність фізичної чи юридичної особи в ринкових умовах, прибутковість якої залежить від ініціативності й новаторства та пов’язаних з ними ризиків. До основних ринкових умов успішного підприємництва відносяться: а) досконала конкуренція, коли на ринку є багато (не менше трьох) виробників і споживачів товарів аналогічного призначення; б) вільний і рівноправний доступ до ринку необхідних ресурсів і ринку збуту товарів; в) ринкове ціноутворення, коли ціни залежать від якості і актуальності (співвідношення між попитом і пропозицією) товарів – тобто, від того, наскільки вони важливі для споживачів в певний час; г) вільне використання прибутків після сплати помірних податків та інших обов’язкових платежів (f).
За таких умов суб’єкт підприємництва може впливати на всі величини приведеної вище формули (Ці, Ni, Ci), окрім визначених норм оподаткування (f'). При такій свободі дій підприємництво часто називають вільним. Натомість досить поширеним є обмежене підприємництво, коли державні органи застосовують в суспільних інтересах ті чи інші обмеження: граничні ціни, ліцензії і квоти (допустимі норми) на певні види діяльності тощо.
Конкуренція – це змагання суб’єктів підприємництва на ринках товарів і послуг, в яких виграє (отримує більший прибуток) той, хто пропонує товар з кращим співвідношенням ціни і якості, або першим заповнює нішу дефіциту в певних товарах. Це спонукає підприємців випереджати своїх конкурентів і ризикувати – освоювати нову продукцію і нові технології, вкладати у справу (бізнес) додаткові кошти, що в майбутньому може принести або високі прибутки, або великі збитки. У зв’язку з цим підприємці або наймані ними менеджери повинні вміти вивчати та прогнозувати кон’юнктурні (ситуаційні) зміни на ринку та поведінку наявних і потенційних конкурентів.
Контрольні завдання самопідготовки ?
А. Контрольні вправи.
1. Виокремити первинні і вторинні потреби людини (за теорією Маслоу) з наступного переліку:
а) їжі;
б) спілкування;
в) влади;
г) одягу;
д) самореалізації;
е) житла;
є) фізичної і психологічної безпеки;
ж) розваг;
з) освіти;
и) музики;
і) участі у колективному прийнятті рішень;
к) професійного зростання (просування).
2. Виокремити з поданого переліку основні і оборотні засоби підприємства:
робочі машини і устаткування;
будівлі і споруди;
запаси готової продукції на складі підприємства;
гроші на банківському рахунку;
незавершені у виробництві вироби і їх складові;
комп’ютери та інша оргтехніка;
меблі;
запаси вугілля;
відправлені споживачу, але неоплачені товари;
цінні папери (акції, облігації);
водопровідна мережа.
3. Виокремити з наведеного переліку матеріальні, фінансові та інформаційні ресурси:
цінні папери;
паливо та інші енергоносії;
облігації державної позики;
технологічна документація;
інструменти;
посадові інструкції;
креслення на вироби;
рецепти продуктів харчування;
сировина;
комп’ютери;
комп’ютерні програми управлінського обліку;
готова продукції на складі;
гроші на банківському рахунку;
колективний договір;
меблі;
відомості про конкурентів партнерів;
особові справи працівників.
Скласти за наведеною табличною формою план поточних витрат і заощаджень на Ваші потреби у двох варіантах – при місячних грошових доходах 1000 грн. і 5000 грн. Проаналізуйте якісні зміни у структурі витрат ( на первинні і вторинні потреби) при збільшенні доходів. Чи відповідають виявлені зміни закону Енгеля?

Таблиця 1
Витрачання доходів на особисті потреби
Б. Контрольні задачі.
Задача 1. За наведеними даними обчислити:
а) норми щорічних амортизаційних відрахувань (Н(а)),%;
б) суму річних амортизаційних відрахувань (А), тис. грн./рік.
Вартість і терміни експлуатації основних засобів
Схема розв'язку.
Н(А)1 = 100/50 = 2(%); Н(А)2 = ? Н(А)3 = ? (А)4 = ?
А1 = (1340-40)*2/100 = 26 тис. грн. /рік
А1 = ? А2 = ? А3 = ? А4 = ?
А = 26 + ... + ... = ?
Завершіть обчислення.
Резюме: а) від чого залежить норма і сума амортизаційних відрахувань?
б) якими будуть негативні і позитивні економічні наслідки, якщо збільшити норми
амортизації?
Задача 2. За наведеними в таблиці даними визначити:
рентабельність кожного виду продукції - R (i) , %;
валові доходи підприємства від виробництва і реалізації продукції - D (тис. грн.);
собівартість всієї продукції – C, (тис. грн.);
рентабельність всієї продукції - R, %.
Виробництво і реалізація продукції підприємством в минулому кварталі
Схема розв’язку.
RА = (200 -190) / 190*100 = 5,2 (%); RВ = ? RС = ?
D = 200 * 1000 + ...+ ... = ? (грн.)
С = 190 * 1000 +... + ... = ? (грн.)
R = (D – C) / C * 100 = ? (%)
Завершити обчислення.
Резюме: виробництво якої продукції варто збільшити, а якої – зменшити з метою отримання більших прибутків при незмінних виробничих ресурсах підприємства?
В. Питання для самоконтролю.
1. Що є предметом економічної науки?
2. Види виробничих потреб?
3. Види невиробничих потреб?
4. Три складові, необхідні для виконання будь-якої роботи?
5. Приклади вичерпних і невичерпних природних ресурсів?
6. Стадії (фази) економічних відносин на шляху задоволення
потреб?
7. Які відмінності основних (необоротних) і оборотних засобів
виробництва?
8. Які види підприємств за формою власності, передбачені чинним
законодавством?
9. Спільні та відмінні ознаки акціонерного товариства і товариства з
обмеженою відповідальністю?
10.Як утворюються і використовуються прибутки підприємства?
11.Характерні ознаки підприємництва?
Г. Теми рефератів:
Що таке „економіка”?
Індивідуальні потреби і ресурси (доходи).
Природні ресурси: відтворення і використання.
Виробничі засоби: особливості і показники використання.
Доходи підприємства і їх використання.
Прибутки і рентабельність.
Собівартість продукції.
Організаційно-правові форми підприємств, їх недоліки і переваги.
Особливості діяльності акціонерних товариств.
Характеристика господарських товариств за рівнями їх відповідальності.
Розвиток і значимість дрібного (малого) підприємництва (бізнесу).
Конкуренція, її сутність і роль в системі ринкового господарювання.
Література
основні джерела:
1 (гл. 7 - 11),
7 (ч. 1, р.2 - 9),
11 (с. 43 - 45),
12 (р. 6.1),
14 (р. 16.1, р. 17.2 – 17.3).
додаткові джерела:
2,
9 (с. 156-161),
10 (р. 3),
13 (р. 3.1, р. 13, р. 17.1 – 17.2).

Тема 2. Основи менеджменту
2.1. Сутність і основні поняття менеджменту
Десятки і сотні працівників підприємства, його підрозділів (цехів, дільниць, бригад) можуть діяти злагоджено і ефективно, якщо вони знають: кінцеву мету їхньої роботи; хто, що, коли і як має робити. Окрім відповіді на ці та інші питання, кожний працівник очікує достойну винагороду, яка задовольнить його життєві потреби. Ці завдання виконують керівники (менеджери), які мають для цього відповідні знання, досвід і хист. Їх діяльність називають управлінням або керівництвом.
Основна суть управління полягає у визначенні основних цілей і завдань організації (підприємства, його структурного підрозділу) та відповідний вплив на колектив працівників задля їх реалізації. Керівництво є особливою складовою управління і відіграє об’єднавчу (інтеграційну) роль стосовно його ланок і функцій: визначення довгострокових цілей, стратегії і завдань підприємства, організація і забезпечення злагодженої діяльності низових (підпорядкованих) ланок управління та інше.
Віднедавна, з переходом України до ринкового господарювання, замість слів „керівництво” і „управління” все частіше вживається їх змістовний аналог англо-американського походження – „менеджмент”. В спеціальній літературі зустрічаються різні тлумачення менеджменту, в тому числі таке, яке співпадає з вищенаведеним визначенням сутності управління. Заслуговує уваги дещо ширше тлумачення Ж.Мелеза: менеджмент – це визначення глобальних (загальних) цілей, інтеграція (поєднання) всіх наявних ресурсів в систему, зорієнтовану на досягнення визначених цілей в мінливому економічному середовищі.*
Поширення менеджменту (терміну і відповідної галузі знань) в Україні та інших країнах світу зумовлено його позитивними відмінностями від традиційного керівництва і управління. Він є американською парадигмою (зразком) кращого керівництва і управління, що доведено реальними економічними успіхами США впродовж багатьох десятиліть. До його основних позитивних відмінностей можна віднести наступне.
По-перше, якщо у вітчизняній практиці управління основна увага приділяється матеріальним і фінансовим факторам виробництва, то в менеджменті домінуючим є людський фактор: добір і розвиток персоналу підприємства (чи іншої організації), його мотивація (спонукання) до виконання спільних цілей на основі вивчення і задоволення матеріальних і соціально-психологічних потреб кожного працівника (індивідуума).
По-друге, визначення і реалізація довгострокових цілей і стратегій організації на основі прогнозування кон’юнктурних змін на товарних риках та інших чинників зовнішнього середовища (політичних, законодавчих, природно - кліматичних). Нажаль в Україні донині більшість підприємств „живуть сьогоденням”, без обґрунтованих довгострокових цілей і стратегій поведінки в мінливому економічному середовищі.
По-третє, чітка орієнтація підприємства на задоволення потреб споживачів, вибір сегменту стратегічного господарювання – категорії споживачів з аналогічними потребами.
У відповідності до зазначених пріоритетів проводилися наукові дослідження і на сьогодні сформувалися спеціальні галузі знань в менеджменті: менеджмент персоналу, стратегічний менеджмент, маркетинг.
В сучасній теорії менеджменту ключовими є такі поняття: організація, місія, мета, завдання, стратегія, функція.
Слово „організація” має два змістовні значення: як об’єкт і як складова процесу управління.
Організація (об’єкт управління) – група людей, які взаємодіють для досягнення спільної мети або загальних цілей. Різновидами організацій є колектив підприємства або будь-якого його підрозділу – цеху, дільниці, відділу, а також неформальні (громадські) угрупування людей за спільними інтересами – політичні, релігійні, спортивні, професійні ...
Організація (процес) – залучення й органічне поєднання необхідних ресурсів для досягнення визначених цілей або виконання певних завдань.
Місія – основна роль організації (підприємства, установи) в задоволенні суспільних потреб – наприклад, подолання тенденції агрохімічного забруднення сільськогосподарської продукції, забезпечення споживачів екологічно чистими овочами.
Мета (ціль) – бажаний результат діяльності організації. Підприємство вибудовує „дерево цілей”, стовбуром якого є загальна (корпоративна) мета, а його відгалуженнями – функціональні цілі і завдання за напрямами діяльності. Завдання – це робота або комплекс робіт, які необхідно виконати для досягнення визначеної мети. Наприклад, загальна ціль – вибороти найбільшу частку регіонального ринку екологічно чистих овочів. Функціональні цілі: виробнича – вирощування на орендованих землях і зберігання екологічно чистих овочів в обсязі 30% потенційного попиту; комерційна (збутова) – створення спеціальної мережі збуту продукції (магазинів, транспортно - логістичної системи ...); кадрова – залучення провідних фахівців в галузі агрономії і біології та маркетологів на умовах участі в прибутках, інші.
Стратегія – основний спосіб досягнення головної мети. В даному прикладі можна обрати стратегію цінової конкуренції – зниження цін на основі концентрації і спеціалізації виробництва екологічно чистих овочів.
Функції менеджменту – складові управлінської діяльності, які розподіляються між суб’єктами управління. Навіть на малому підприємстві, де працює 20-30 осіб, управлінською діяльністю зайнято декілька працівників. На великих підприємствах в управлінні зайнято десятки і сотні працівників – приблизно 15% загальної чисельності персоналу. Обов’язком кожного з них є виконання визначеної частини управлінських функцій. Основою чіткого розмежування і раціонального розподілу обов’язків між суб’єктами управління – відділами, бюро та окремими посадовцями є класифікація управлінських функцій.
2.2. Функціональна система менеджменту і організація
управління підприємством
Основоположником класифікації управлінських функцій став французький вчений, керівник вугільної компанії Файол (Henrie Fayol, 1841-1925 рр.). Фактично, він започаткував дві „перехресні” класифікації управлінських функцій – за такими ознаками: 1) за основними складовими управлінського процесу („передбачення”, „організація”, ... , „контроль”); 2) за об’єктами управління (виробнича, „фінансова”, „комерційна”, ... ). В сучасному менеджменті управлінські функції за цими ознаками називаються відповідно: 1) загальними, оскільки вони виконуються в управлінні будь-яким об’єктом – і персоналом, і виробництвом, і фінансами ... ; 2) спеціальними, оскільки вони стосуються управління специфічним об’єктом (наприклад, фінансами) і для їх виконання застосовуються спеціальні методи, зумовлені його особливостями.
Загальні і спеціальні функції „перетинаються” і в сукупності є функціональною системою менеджменту, яку можна схематично представити у формі матриці (табл. 2.1), де по горизонталі відображені загальні функції, а по вертикалі – спеціальні. В кожній „клітинці” матриці відображається одна з елементарних управлінських функцій, яка має виконуватися відповідальною особою, чи підлеглою їй групою виконавців.
В дійсності управління – надзвичайно складна сфера діяльності. Виявити і охарактеризувати всі її елементи на зразок таблиці Менделєєва неможливо. Саме з цієї причини майже сто років поспіль, з часу появи книги Файола, точаться наукові дискусії навколо класифікації і змісту управлінських функцій. Натомість, варто зауважити, більшість його теоретичних положень залишається чинною дотепер і реалізується у сучасній практиці менеджменту.
Класифікація і зміст загальних функцій менеджменту. Загальні функції менеджменту виділяються як основні складові управлінського процесу, які виконуються у певній послідовності стосовно будь-якого об’єкта управління. В їх числі основними і загальновизнаними є: планування, організація і контроль. В дійсності „ланцюжок” управлінських функцій є довшим. Зокрема, передумовою якісного планування є ретельний аналіз можливостей підприємства („внутрішнього середовища”) і тих процесів, які відбуваються навколо нього („зовнішнього середовища”). В свою чергу, для аналізу необхідна відповідна інформація про внутрішнє і зовнішнє середовища. Важливою складовою такої інформації є управлінський облік, який ведеться на підприємстві за певними правилами і стандартами, а також звітність структурних підрозділів за основними напрямками діяльності. Звітність є одночасно формою контролю за виконанням планових завдань на шляху досягнення визначених цілей організації.
Отже, складовими управлінського процесу і, відповідно, загальними функціями менеджменту є (див. табл. 2.1): 1) накопичення і систематизація аналітичної інформації, в т.ч. облік і звітність; 2) аналіз внутрішнього і зовнішнього середовища організації; 3) прогнозування змін у зовнішньому і внутрішньому середовищі, які не залежать або мало залежать від керівництва організації, і планування її діяльності; 4) організація (реалізація планів) діяльності організації; 5) контроль виконання планів і внесення необхідних змін – корегування планів.
У відповідності до зазначених загальних функцій менеджменту сформувалися окремі галузі знань. Принципи (основні правила), методи, засоби й організаційні форми реалізації цих функцій є предметом окремих дисциплін, які вивчаються при підготовці економістів і менеджерів.
В числі названих функцій ключовою є планування. Інші функції або підпорядковані плануванню (облік, аналіз, прогнозування), або спрямовані на реалізацію планів (організація і контроль). Планування полягає у завчасному визначенні (передбаченні) діяльності організації у майбутньому часі задля виконання спільних завдань і досягнення визначеної мети. Результатом планування є сукупність планів, точніше, планових документів, оскільки вони зазвичай погоджуються і затверджуються керівником організації. Як правило, в планових документах мають бути відповіді на питання: що, хто, коли, скільки, де і яким чином?
Є різні види планів і в межах організації вони взаємопов’язані. Головним, „доленосним” є корпоративний (загальний) стратегічний план, в якому визначаються основні складові стратегії організації, послідовність і час основних заходів на шляху досягнення стратегічної цілі. У відповідності до цього плану розробляються: а) функціональні стратегічні плани стосовно персоналу, маркетингу, виробництва, фінансів тощо (див. табл. 2.1, спеціальні функції); б) функціональні тактичні („поточні”) плани на найближчий проміжок часу (плановий період). Залежно від проміжку – „горизонту планування” розрізняють такі види планів: довгострокові (більше 5-ти років), короткострокові (до одного року) і оперативно-календарні (квартальні, місячні, декадні або тижневі, денні).
Стратегічні плани з огляду на терміни їх реалізації переважно є довгостроковими або середньостроковими. Натомість, в окремих ситуаціях стратегічну ціль можна досягти упродовж року чи декількох місяців – наприклад, поглинути підприємство-конкурента шляхом придбання контрольного пакета його акцій.
Планові документи, як результат планування можуть мати різну форму: словесну (вербальну), табличну, графічну, або комбінацію названих. Найпоширенішою є таблична форма, в якій зазначаються найменування показників майбутньої діяльності (підмет таблиці) і їх цифрові значення на певну дату чи період часу (присудок таблиці). Вербальна (словесна, описова чи текстова) форма домінує у стратегічному плануванні, а графічна – в оперативно-календарному. Разом з тим, не завжди і не всі плани відображаються на папері чи електронних носіях. Досить часто керівники і пересічні люди керуються у своїх великих і малих справах планами, які формуються і зберігаються у їх пам’яті.
Сутність аналізу (в менеджменті) полягає в абстрактному (уявному) виділенні та ґрунтовному дослідженні кожної складової соціально-економічних процесів і виявленні таким чином факторів, які істотно впливають на результативність діяльності організації. В результаті аналізу виявляються резерви кращого використання кожного виду ресурсів, покращення асортименту та якості продукції (чи послуг) і, загалом, підвищення конкурентоспроможності підприємства. Напрямки і зміст аналізу підпорядковуються видам планування. Разом з тим, він продовжується при реалізації планів для виявлення і усунення відхилень „план-факт”.
Функція організації (в управлінському процесі) – це органічне поєднання виробничих ресурсів та забезпечення взаємодії працівників і структурних підрозділів підприємства задля виконання визначених при плануванні спільних завдань і досягнення загальних цілей. „Органічне поєднання” означає, що всі учасники і матеріальні складові певної діяльності мають постійно діяти і функціонувати як єдиний організм, як збалансована система. Це досягається завдяки дотриманню необхідних пропорцій у кількості різних видів ресурсів і узгодженим в часі діям працівників. Якщо, наприклад, є 10 вантажівок і 5 шоферів, то при такій організації підприємство не зможе конкурувати на ринку