«Іван Мазепа та його епоха »
Київ 1997.11.11
Іван Мазепа , як відомо походив із шляхетського роду , по одним джерелам волинського , по іншим — подільського походження . Його предки у XVI ст. Оселилися на Білоцерківщині. Його батько Степан-Адам Мазепа , був політичним діячем у партії Виговського та брав участь в укладанні славетного Гадяцького договору . Його мати
Марина-Магдаліна походила зі старого шляхетського роду Мокієвських та була досить видатною жінкою . Після смерті чоловіка вона присвятила життя громадським та церковним справам : з 1686 року стала шгуменею Києво-Печерського Вознесенського монастиря , до самої смерті у 1707 році була дорадником свого сина . Все це свідчить про не аби-який інтеллект , культурність та високу освіту його матері.
Іван Мазепа народився у 1639 році . Освіту здобув у Києво-Могилянській колеґії , і потім дуже виділяв свою Alma Mater , після Києво-Могилянській колеґії навчався в Єзуїтській колегії у Варшаві . Після цього був при дворі короля Казіміра . Король послав його до Франції , Італії , Німеччини для поповнення освіти молодого Мазепи .
По поверненні до Варшави , Мазепа виконував доручення короля : їздив до Виговського у 1659 році , до Юрія Хмельницького у 1660 , до Тетері у 1663 .
У 1663 році Мазепа вирішив змінити свою долю ; він покидає службу у короля і ( це пов’язують з його відомою любовною пригодою , яку оспівували багато поетів ) у 1669 році приїзджає до Чигирина до гетьмана Дорошенка та присвячує своє життя справі України .
Дорошенко дає Мазепі ранґ генерального осавула , Мазепа займається політикою : у 1673 році їздить до Криму , до Самойловича , у 1674 до Туреччини та Криму .
Треба сказати , що у той час з’явилася невіра у політику Дорошенка і тому до лівобережного гетьмана Самойловича приходили видатні політиччні діячі правобережної України : Гамалій , Кочубей , Лизогуби , Ханеки , Кандиба , Скоропадські ; до них пристав і Мазепа . Мазепа здобув велике довір’я Самойловича , став вхожим до його родини , навіть посвоячився з ним . Виконував важливі діпломатичні місії , майже щороку їздив до Москви : у 1686 році із застереженням з приводу « вічного миру » з Польщею . Він нав’язав близьки стосунки з князем В . Ґоліциним , що був Фаворитом царівни Софії і , фактично , робив політику .
Але не зважаючи на відраджування Самойловича , московське керівництво таки приступило до союзу з Польщею , Австрією та Вєнєцією проти Туреччини та Криму . Угода була укладена , при цьому за Київ було доплочено 146 тис. рублів , та пообіцяло воювати з кримською ордою , у той час як Польща , Австрія та Венеція мали воювати з Туреччиною . Самойлович дуже неприхильно поставився до цього , тим більш що не вдалося виторгувати у Польщі зрічення прав на правий беріг Дніпра , як хотів того Самойлович . Але кінець-кінцем треба було йти походом на Крим разом з московським військом , з котрим йшов В. Ґоліцин .
Самойлович , знаючи умови степової війни . дав дав розумні поради , але порад ціх не послухали та впохід виступили піздно , трава вже висохла і татари випалили степ . Не доходячи до січі , над р.Карачорак , Ґоліцин несподівано приказав військам відступити , лише 40 тис. московськог та українського війська під командою Неплюєва та Григорія Самойловича (сина гетьмана ) пішла на Запоріжжя .
Які були причини відступу ? Офіційна версія була — брак паші для коней , але сучасники спростували , бо паші було досить. Можливо , що знаючи про нехіть старшини і самого гетьмана проти походу Ґоліцин побоявся заходити далеко в степи. Однак треба було знайти винуватого , винуватим став гетьман .
Проти гетьмана був використаний донос . Справа в тому , що козацька старшина давно вже хотіла позбавитися Самойловича , бо гетьман правив самовласно , не радився зі старшиною , ставився до них згорда , брав хабарі і навіть збирався передати булову сину , та зробити гетьманство наслідним . Тобто це означало б для України введення монархії . На Самойловича було написано багато наклепів , але їм не давали ходу , бо пам’ятали про вислуги старого гетьмана , але зараз для старшини з’явилася нагода свергнути гетьмана , одразу ж був написан донос . Донос було підписано старою , заслуженою старшиною серед неї були — Дудін-Борковський , Кочубей , Лизогуб , Забіла , гамалій та інші . У доносі писалося , що Самойлович не прихильний до Москви та про те що він має зв’язки з татарами . Це була чиста брехня , але Ґоліцин з царівною вхопилися за це і з москви прийшов указ про арешт гетьмана з родиною , військо в той час стояло під річкою Коломаком , в наказі говорилося відіслати гетьмана до Москви й вибрати нового гетьмана . Пізнійше гетьмана з родиною відіслали в Тобольск , де він і помер через 2 роки . Сина ж його полковника Григорія Самойловича , після тортур було страчено в Сівську . Після арешту гетьмана серед козацтва почалися непорядки , били та вбивали старшину та інших людей що були у дружбі з бувшим гетьманом , тому старшина просила від Ґоліцина скорійше вибрати нового гетьмана . Очевидно , що справа вибору була договорена наперед Іваном Мазепою , який був тоді вже генеральним писарем . Він пообіцяв Ґоліцину 10 тис. рублів і тому під впливом Ґоліцина його кандідатура не стріла ніяких перепон .
25 липня 1687 року скликано було Генеральну Військову Раду , в якій взяло участь 2.000 козаків . Вона ухвалила нові статті , які уставлені були перед нею . Це був аналог Глухівських статтей 1672 року , ці статті називалися Коломацькими ; постановлено було , що не може відбирати від старшин урядів без указу царського ; Україна не сміла порушувати вічний мир з Польшею , було також заборонено вести дипломатичні відносини з іншими державами ; аби Україну тіснійше зв’язати з Московщиною , ухвалено дбати про те , щоб більше було мішаних шллюбів . Після цього Ґоліцин порадив старшині вибрати Мазепу що і було зроблено .
Але переміна гетьмана не зробила перемін у житті . Мазепа йшов протореним шляхом свого попередника , бо упадок Дорошенка послужив наукою та показчиком нових обставин . Дорошенко був останній діяч Хмельницької доби , що стояв за плани Українського визволення . Звісно , що та доля яка його спіткала — покинутого всіми , зненавидженного народом—наводила на думку , що Україні нема виходу з московської стежки .
Московське правительство знало що робило , щедро роздаючи старшині маєтності , воно тим самим накладало ярмо на старшину , але ярмо це було солодке і старшина радо сприймало його танцюючи під дудку Москви . Старшина перетворювалась на поміщиків , освоювала землі , кріпостила людей і вірно служило московському правительству . Туж лінію вели Самойловіч і Мазепа . Вони вірно сповняли волю Москви та виконували накази , допомогали старшині освоювати нові землі та кріпостити людей .
У цей час почалися московські смути : боротьба партії царя Петра першого з партією царівни Софії , було важко вгадати за кого триматися , але Мазепа вийшов з цього сухим .
Падінню царівни Софії сприяла нова військова компанія , бо Мазепа успадкував чорноморську проблему Чорного моря . У березні 1689 року князь Ґоліцин рушив на Крим з 120-тисячним військом . На Колмаку до нього приєдналися українські війська під проводом Мазепи . Ця величезна армія 20 травня дійшла до Перекопу , примушуючи татар відступати , але другого дня несподівано відступила . Невідомі причини цього відступу , але історики склоняються до того що Ґоліцина підкупили татари .
Після цього відступу відбулось падіння царрівни Софії та перехід влади до Петра I .
Той факт , що Мазепа не тільки не постраждав за дружні відносини з Ґоліциним , а навіть навпаки попав в особливу ласку до Петра , виправив з Ґоліцинських маєтків ті гроші , що заплатив йому за свій вибір та й ще випросив для своїх родичів та своєї партії велику кількість маєтків ; все це свідчить про не аби-яку здатність пристосовуватися до людей і обставин .
Після двох невдалих походів стало зрозуміло , що щоб здобути Крим треба опануувати Чорноморське узбережжя . Почалися походи на Очаків , долішний Дніпро .На чолі походів на Очаків та Газі—Кармен у 1690 році , на Аккерман у 1691 році стяв полковни Семен Палій .
У 1695 році відбувся перший похід московського війська на Озів . З ними разом йшли козаки під командою небожа Мазепи наказного гетьмана Івана Обидовського . Мазепа ж у той час атакував Гази—Кармен та інші турецькі фортеці над Дніпром . Завоювання цих фортець мало велике значення для України , а ще більше для Озовської компанії .
У 1696 році Озов був здобутий , хоча Керченська протока залишалася ще у руках турків . На жаль Очаків не був взятий .
Мазепа стає дуже заможним і починає витрачати гроші на духовні і просвітні цілі . Він намагається заглушити розмови про те , що він « Лях » , чужий . скатоличений . Мазепа відновив Печерську Лавру , обвів її монументальною огорожею , відбудував братську церкву Богоявлення і поставив новий будинок для академії . Поставив церкву вознесення у Переяславі та інше...
Але всі ці прояви доброчинності у бік церкви ніяк не заспокоювали народ . Військові походи через Україну руйнували її , багато людей гинуло в боях . У 1699 році Маазепа писав царю , що за 12 років гетьманування він відбув 11 разів у походах , однак наслідки військовї компанії проти Криму та Туреччини не відповідали жертвам .
В решті—решт Австрія та Польща підписали мир з Туреччиною у 1699 році , а Москва з туречинною у 1700 році отримав Озів на 30 років . Престиж Москви було поднято , а що Україна ?? Україна не вигадала з цього нічого , навпаки через Коломацьку угоду вона повинна була не тільки брати участь у бойових діях , а ще й давати людей для судобудівництва , копання окопів та інше .
Таке становище шкодило Мазепі , якого сучасники вважали за прихильника Москви , не розуміючи важкої ситуації в якій він опинився внаслідок Коломацької угоди .
На Україні зростало соціальне та економічне напруження . Мазепу називали « відчимом » України . До того ж не припинялися повстання , що почалися ще під Коломаком . Люди тікали до Запоріжжя , де утворився осередок опозиції проти політики Мазепи . Мазепа вживав заходів щоб заспокоїти народ : ввів , як норму , дводенну панщину , на будування фортець відряжалися козаки , а не селяни , але цього було замало .
Становище Мазепи , що стояв між місцевою опозицією та політикою Москви , погіршувало ще те , що серед старшини було багато свояків та приятелей Самойловича , з його небожем Михайлом Самойловичем на чолі . Мазепа їх по змозі усував , призначаючи полковниками своїх родичів та друзів .
Проти Мазепи почалися заколоти , перший очолював Василь Кочубей . Друга під керівництвом Петра Іваненко (Петрика ) , який став гетьманом Ханської України — між Богом і дністром .
Треба сказати , що відносини між Україною і Москвою за гетьманування Мазепи з початку царювання Петра набули особливого характеру . Мазепа , як я вже казав , мав значний авторитет ще за правління царівни Софії , завдяки його дружним стосункам з В. Ґоліциним . При Петрі Мазепа отримав багато милостей , орденів та інших відзнак і в міру своєї можливості використовував довiр’я царя для України . Трагедія Мазепи поягала в тому , що , ясно розуміючи інтереси України , він повинен був брати участь у війні з Туреччиною і Кримом , не зважаючи на протести старшини .
Гетьман був самотній і ця самотність яскраво виявилася під час війни зі Швецією , яка своїми наслідками стала величезною катастрофою для України , хоча причини , які викликали її були далекі від інтересів України . Головною причиною тієї війни було прагнення Петра « прорубати вікно у Європу » вийшовши до берегів Балтийського моря , що належали Швеції . Була утворена антишведська коаліція , до якої входили Данія , Польща та Росія .
Війна почалася у 1700 році , коли данські війська увійшли до Гольштинію , що була у союзі зі Швецією , а поляки зайняли Ліфляндію та обложили Ригу . На допомогу їм йшли Московськи війська . Але у цей час Швеція нападає на Данію та змушує її вийти з війни . Москва не знаючи про це почали облогу Нарви—шведської фортеці , 19 листопада 1700 року Карл XII розбиває Московське військо . Це сталося так миттєво , що Українське військо , яке йшло під керуванням наказного гетьмана Івана Ободинського , не встигло дійти , тому обмежилося нападами на Шведський кордон , а потім на початку 1701 року повернулися на Україну .
У цей час Карл XII кинув усі сили на Полшу і тим самим дав Петру «time out» , за цей час Петро встиг зробити військову реформу та дістати нову зброю . У 1701 році Петро знову почав бойові дії , Українсько—Московськи сили виступили на допомогу Польсько—Саксонським . У 1703 році почалися успіхи Петра : він здобув Нотебурґ та Нієшанц , де заснував Петропавлівську фортецю — майбутній Санкт—Пітербурґ ( на будові Санкт—Пітербурґа загинуло більша людей ніж на північній війні ) , у 1704 році було захоплено Дерпт і Нарву . В результаті уся Інґрія опинилась під владою Москви .
У цей час Карл XII захопив вже половину Польщі , серед польських магнатів почалася боротьба : одні підтримували короля Авґуста II — короля Польщі , інші підтримували Швецію . Польша поділилася на дві ворожі частини . Авґуста II підтримували московські та українські війська з гетьманом на чолі .
У 1705 році Петро I займає Литву та Курляндію . Україні ж ця війна нічого не давала , а тільки навпаки—помирало на чужині багато українців , будувалися нові фортеці , що були великим тягарем для населення , війська , що весь час переходили через Україну вимагали фуражу , коней , харчів , волів . Петро не рахувався з військовим укладом українців : українці мали слухатися московських військових начальників , а не гетьмана . В Москві навіть виникали думки скасувати козацькі порядки , а керування Україною віддати Меньшикову або гециґу Мальборо . Зрозуміло і без зайвих слів , яка загроза нависла над Україною .
Україна опинилася проміж Сциллою та Харибдою : українці втрачали б свою державу хто б не виграв , якщо б виграв Петро I та Авґуст II Україна була б поділена між Польшею та Москвою ; в разі перемоги Карла XII та його польських союзників Україна б опинилась би під владою Польщі . В обох випадках про автолномію і мови не було . Єдиним шляхом було визволення з-під московської влади , і при тому заздалегідь , до закінчення війни .
Про можливості від’єднання з-під московської влади думав не тільки Мазепа , а й інша старшина . Виробилось дві концепції : або створення Великого Князівства Руського у федерації з Річчю Посполитою ; інша — альянс з Кримом і Туреччиною для боротьби за незалежнісить .
Перша концепція пов’язана з Гадяцькою угодою 1658 року , вона мала найбільше прихильників серед старшини північної та центральної України . переважно правобережного походження . Серед прихильників цього варіанту були : Д. Апостол , Д.Горленко , Д . Зеленський , М . Миклашевський . Ця концепція мала прихильників серед польських та литовських маґнатів , навіть серед прихильників Авґуста II . М . Миклашевський починає вести переговори з литовсько-польськими маґнатами .
Іншу концепцію підтримували Василь Кочубей та полтавський полковник Іскра та Кость Гордієнко кошовий отоман Запоріжжя . Припускають , що сам Мазепа не був проти обох концепцій .
Не втаємничуючи не від кого зі старшини . за вийнятком генерального писаря П . Орлика . Мазепа , всупереч вимогам Петра , затримав Волинь та Київщину і з ініціативи Лещинського розпочав у 1704 році переговори з королем Станіславом Лещинським . Допомагала у переговорах княгиня Дольська , особиста знайома з Карлом XII , рідна тітка Лещинського та кума Мазепи . На початку 1708 року переговори скінчилися формальною угодою між Мазепою та Лещинським про те , що Україна . як велике князівство , входила б до складу Речі Посполитої , за ґарантією шведського короля . Але цей договір був лише інструментом у руках Мазепи , бо гетьмана цікавив союз зі Швецією . І ось підписується Альтранштатський мир , король Авґуст зрікається престола і Польща виходить із союзу з Москвою . У Карла нарешті розв’язані руки та він може почати поход на Москву .
Зносини України зі Швецією пожвавилися у 1706 році , скорійш за все тоді була підписана й угода . У той же час Мазепа веде переговори з лещинським про про Федерацію .
Справу Мазепи гальмували і примушували до конспірації настрої старшини . Хоча всі були незадоволені політикою Петра , але також старшина була незадоволена абсолютизмом Мазепи —старшина хотіла брати участь у керуванні . Незадоволення підсилювали чутки , що Мазепа хоче зробити гетьманство спадковим .
Час від часу на Мазепу приходили доноси на Мазепу , при чому ініциатором доносів , як правило був генеральний писар Василь Кочубей . На початку 1708 року Кочубей та полтавський полковник Іскра повідомили Петра про таємні відносини з Польщею . Почалося слідство . Мазепа дав можливість Іскрі та Кочубею втекти , але вони відмовились , сподіваючись довести Петру зраду Мазепи . Петро їм не повірив та після багатьох катувань їх було страчено у липні 1708 року .
Щоб розвіяти можливу підозру Петра , Мазепа взяв активну участь у придушенні повстання донських козаків ,що було піднято Булавином .
Стан склався безвихідний : Україна була заполнена московськими військами , серед старшини не було єдності , серед селянства та козацтва виникали заколоти , будівельні роботи та реквізиції . І у цей час Карл починає поход на Москву , щоб Петро зрікся трону . Мазепа ретельно заготовляє провіант , військові запаси у Батурині , Полтаві та Новгород—Сіверському. Карл мав величезну по тим часам армію 70.000 вояків , але вона була поділена : 16.000 з генералом Левенгаупом у Ліфляндії , 12.000 з генералом Лібекером у Фінляндії , 8.000 з генералом Крассав залишилися в Польщі , 35.000 з королем на чолі . Крім того Карл чекав підтримки Польщі , Криму , Мазепи .
Московська армія захищала Новгород та Псков , тому Карл вирішил йти через Смоленськ або Брянськ . Але Шведська армія опинилась в тяжких умовах ; справа в тому , що населення , примушене московськими військами кидало двори , нищило всі запаси їжи та фуражу . Шведи голодували , а з 28 на 29 вересня генерал Левенгаут , що вів артилерію та обоз з 7.000 возів був розбитий військом Петра під Лісною . при чому шведи втратили всю артилерію та пів війська та весь обоз . Ця поразка вирішила подальшу долю війни ; Карл XII розгубився бо залишився без артилерії та був відрізаний від бази , крім того генерал Лагеркона заблукав по дорозі та не встиг взяти Стародуб , у цей час Стародуб , Мглин , Почеп та Погар взяли зайняли московські частини . Карл вирішує іти на Лівобережну Україну .
На той час в Україні було лише три полки : Миргородський . Лубенський та Прилуцький . До Батурина наближався Меньшиков з кіннотою . 24 жовтня Мазепа з 4.000 війська виїхав з Батурина . 28 жовтня його прийняв Карл . Залишається досі нез’ясованним питання : чому Карл одразу не прийняв Мазепу та не вислав військо на захист Батурина ???
Справа ускладнювалася тим , що Мазепа не зміг підготувати громадської думки : після закликів боротися зі шведами ніхто не розумів , що шведи прийшли як «визволителі» .
Петро I одразу ж почав діяти : 27 жовтня він видав маніфест до українців де казав , що Мазепа « беззвестно пропал » та пропонував обрати нового гетьмана , 28 жовтня він вже написав про зраду гетьмана , нібито Мазепа хоче Віддати Україну Польщі , а церкви уніатам .
Одночасно Меньшиков починає облогу Батурина . Облога могла б тривати дуже довго , бо у Батурині була 23.000 залога та великі запаси пороху і харчів для артилерії . Зрадив Батурин Іван Ніс , що показав московським військам підземний ход ; 2 листопада Меньшиков увійшов до Батурина . Усе населення , навіть немовлят було катовано . Місто спалено .
Після Батурина хвиля терору прокотилася по всій Україні .
Негайно розпочалася підготовка до виборів нового гетьмана. Новим гетьманом Петро намітив Івана Скороапдського . Скоропадський був однодумцем Мазепи , але раптово відрізаний від нього московським військами і не мав іншого виходу окрім засвідчити Петру свою лояльність . Мазепу предали анафемі та вжили заходів по його діскредетації .
Люди , що не були підготовані зустріли шведів як окупантів , розташувавшись на зимові квартири шведи вимагали продуктів та фуражу . Це викликало опір серед населення , на опір шведи відповіли репресіями .
Становище Мазепи погіршувалося , багато старшин втекло до Петра серед них Д . Апостол . І . Суліма , Г . Ґалаґан , А.Кандиба та інші . Почалась партизанська війна . На партизанські дії шведи відповідали репресіями .
Мазепа у цей час проводить широку дипломатичну діяльність , намагаючись утворити антимосковську коаліцію з Туреччини , Криму , Молдавії , Валахії , Трансильванії , донських козаків , кубанських черкесів , калмиків , казанських татар та башкирів . Найбільшим дипломатичним успіхом було приєднання 8.000 козаків з кошовим Костєм Гордієнком . Відповіддю на це було знищення Запоріжжя .
Карл XII вирішив дати генеральний бій під Полтавою . Полтава мала велике значення для ходу кампанії : вона стояла на схрещенні шляхів із Запоріжжя , Криму , Туреччини , Правобережної України , Дону та Московщини . Крім того в Полтаві були великі запаси їжї та фуражу . Але в Полтаві стояли Московські війська .
Сили були нерівними : Петро мав 50.000 вояків та 72 гармати , шведів було не більше 25.000 , а більша частина їх артилерії загинула під Лісною , крім того бракувало набоїв , військо було втомлене та деморалізоване .
Карл збирався почати наступ 29 червня , але почувши , що Петро збирається наступати 28 , вирішив наступати 27 , передавши командування генералові Реншільду . Війська Мазепи стояли біля села Пушкарівки та захищали шведів від обходного маневру .
На світанку 27 червня шведи почали наступ на земляні укріплення , які не змогли здобути , тоді вони спробували обійти ці укріплення — і знову невдача , тоді вони відступили до Будищенського лісу , перешикувались там та почали рішучий наступ о 9-й годині , але тут відбулася катастрофа : гарматне ядро розбило ноші у яких знаходився поранений Карл XII , він сідає верхи на коня , але коня під ним вбивають і його виносять непритомним з бою . Шведи відступають . залишають табір та масу полонених .
Перемога Петра була несподіванкою навіть для нього . Сп’янілий успіхом він на деякий час забуває про Мазепу та Карла . А вони 30 Червня дійшли до Перволочної ,намагаючись переправитися на правий берег Дніпра , але майже всі човни було знищено . Тільки Карл XII , Мазепа та невелика частина війська встигли переправитися , а 16.000 славетної піхоти Карла та 28 гармат під командою генерала Левенгаупта здалися кінноті Меньшикова та Скоропадського . Армія Карла практично перестала існувати . Це була величезна катастрофа для України та Швеції .
: липня 1709 року Мазепа і Карл XII були в Очакові , а 1 серпня перейшли до Бендер , де турецький уряд призначив їм місце перебування . З Мазепою були тільки Орлик з родиною та кілька старшин .
Гетьман прибув до Бендер вже зовсім хворий , не вставав з ліжка . Карл ще сподівався на продовження війни , чекав нових військ із Швеції . Мазепа вірив у можливість укласи коаліцію поти Москви .
21 вересня 1709 року помер Іван Мазепа , поховано його було з початку біля Бендер , а потім перенесено до манастиря в Галаці . Але навіть після смерті жили ще ідеї вільної України . І доказ тому — славетна конституція Пилипа Орлика , що стала примірником демократичної конституції для усього світу .
Література :
Наталія Полонська-Василенко «Історія України» Київ «Либідь» 1993 рік
«Гетьмани України»Київ 1991 рік
Михайло Грушевський « Історія Ураїни» Київ—Львів 1913
