ТЕМА 1 ВСТУП. ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ ЯК НАУКА Виникнення економічної науки, її історичний розвиток та предмет. Економічні категорії та економічні закони. Метод економічної теорії. Економічна теорія і економічна політика. Економічна теорія - це наука про те, як люди і суспільства загалом вибирають спосіб використання обмежених ресурсів для того, щоб виробляти різноманітні товари та послуги і розділяти їх для споживання серед людей сьогодні або в майбутньому. Завданням економічної теорії є систематизація, тлумачення, узагальнення фактів і виведення принципів, теорій чи законів. Принципи, теорії чи закони - це змістовні твердження, виведені з фактів. Економічні закони відображають стійкі, найістотніші причинно-наслідкові зв'язки в системі економічних відносин. Суть того чи іншого явища розкривається за допомогою економічних категорій. Економічні категорії - це наукові терміни, узагальнюючі поняття, які в абстрактній формі відображають істотні сторони реальних економічних явищ, процесів та предметів. Економічна теорія використовує два рівні аналізу: макроекономічний і мікроекономічний. Звідси макроекономіка - це наука, яка досліджує економіку загалом. Завданням макроекономіки є встановлення загальної схеми структури економіки і зв'язків між великими агрегатами, що складають економіку загалом. Мікроекономіка вивчає прийняття рішень та поведінку окремих економічних одиниць і структур, таких, як домашні господарства, фірми, ринки окремих благ тощо. Економіка, як і будь-яка наука, досліджуючи свій предмет, використовує певні наукові методи. Метод науки - це сукупність загальних та специфічних принципів, прийомів і засобів дослідження, тобто це шлях, знаряддя і спосіб теоретичного дослідження предмета. Економічна наука використовує такі методи, як індуктивний, дедуктивний, наукової абстракції, аналізу і синтезу, припущення "за інших однакових умов" тощо. Індукція передбачає перехід від фактів до теорії, від часткового до загального. Дедукція використовує зворотний порядок - від теорії (гіпотези), яка може базуватися на окремих фактах чи інтуїції, - до фактів. Суть методу наукової абстракції полягає в тому, що досліджуючи певний економічний факт чи процес, його швидкозмінні чи другорядні ознаки відділяють від стійких і типових. Припущення "за інших однакових умов" використовується для того, щоб відокремити сторонні фактори при вивченні певного явища, тобто всі інші змінні, за винятком тих, що розглядаються, залишаються незмінними. Економічна наука вирішує як позитивні, так і нормативні проблеми. Позитивна економіка вивчає факти, формулює наукові уявлення про економічну поведінку, намагається описати, пояснити і передбачити рух виробництва, зайнятості, доходів тощо, тобто дослідити фактичний стан економіки. Нормативна економіка містить оцінкові судження стосовно того, якою має бути економіка або який конкретний політичний захід слід рекомендувати для вирішення тієї чи іншої економічної проблеми, грунтуючись на певній економічній теорії чи на певних економічних відносинах. Економічна теорія є основою для здійснення економічної політики. Економічна політика - це напрям дій, що має на меті скоригувати економічну проблему або запобігти її виникненню. Економічна політика передбачає: по-перше, чітке визначення цілей; по-друге, оцінку можливих напрямків здійснення політики; по-третє, оцінку результатів виконання заходів. ТЕМА 2 СУСПІЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО. ФАКТОРИ ВИРОБНИЦТВА Суспільне виробництво і його структура. Фактори виробництва.' Центральні проблеми економічної організації. Закон рідкості. Технологічний вибір в суспільстві. Зростаючі витрати. Суспільне виробництво - це сукупність всіх сфер діяльності людей, які забезпечують стабільне функціонування суспільства. Воно має дві основні сфери: матеріальне виробництво і нематеріальне виробництво. Матеріальне виробництво - це сфера діяльності людей, результатом якої є конкретні матеріальні блага чи матеріальні послуги. Воно об'єднує промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт і зв'язок, торгівлю, громадське харчування, комунальне обслуговування тощо. Нематеріальне виробництво об'єднує освіту і науку, охорону здоров'я, культуру і мистецтво, а також оборону та управління, тобто це сфера людської діяльності, результатами якої є нематеріальні блага та нематеріальні послуги. Виробництво не може припинятися навіть на короткий проміжок часу. Безперервність процесу виробництва називається відтворенням. Розрізняють просте відтворення - коли обсяг виробництва є незмінним; розширене - коли обсяг виробництва зростає, тобто коли відзначається економічне зростання, і спадне, коли обсяг виробництва понижується. Фактори виробництва об'єднують: • працю - це цілеспрямована діяльність людини, використання її фізичних та розумових здібностей для виробництва; землю-це всі блага природи, які використовуються під час виробництва. Земля як економічний ресурс розглядається з трьох позицій: вона є безпосереднім фактором виробництва у сільському господарстві; джерелом всіх сировинних ресурсів; місцем розташування всіх об'єктів суспільного виробництва; • капітал - створені людиною ресурси (будівлі, машини, устаткування тощо), що використовуються для виробництва товарів і послуг, тобто блага, які опосередковано задовольняють людські потреби; » підприємницькі здібності (хист) - здатність людини організувати поєднання ресурсів для виробництва матеріальних благ, ухвалювати відповідні рішення, здійснювати інновації та йти на ризик. Суспільне виробництво є джерелом задоволення тих чи інших потреб. Потреба - це відчуття нестачі того, що необхідно для підтримання життєдіяльності людини. Потреби дуже різноманітні: характерною особливістю є те, що вони у своїй сукупності безмежні, тобто матеріальні потреби в товарах і послугах повністю задовольнити неможливо. Це зумовлено тим, що всі економічні ресурси або фактори виробництва характеризуються однією загальною корінною властивістю: вони рідкісні, тобто кількість їх обмежена. В цьому і полягає суть закону рідкості. Виходячи із безмежності потреб і обмеженості ресурсів, перед будь-якою економічною системою постають три фундаментальні проблеми, що потребують вирішення: по-перше, що і скільки потрібно виробляти? Який набір товарів і послуг і в якому обсязі може найповніше задовольнити потреби суспільства?; по-друге, як цей обсяг продукції необхідно виробляти? Як треба організувати виробництво, які треба застосовувати фактори виробництва?; по-третє: для кого повинна вироблятись ця продукція? Як повинна вона розподілятися серед споживачів? Вирішення цих проблем зумовлює технологічний вибір. Технологічний вибір відображає розподіл обмежених ресурсів між виробництвом необхідних товарів і послуг для максимального задоволення потреб суспільства. На графіку технологічний вибір зображується кривою трансформації (виробничих можливостей). Крива виробничих можливостей - це крива, яка показує різні комбінації двох альтернативних товарів, які може виробляти економіка за повної зайнятості і повного обсягу виробництва з незмінної кількості ресурсів та за незмінною технологією. Обмеженість ресурсів зумовлює необхідність вибрати альтернативи (інші напрямки) їх застосування. Альтернативна вартість (затрати) - це та кількість одного продукту, від якої необхідно відмовитися, щоб отримати певну кількість іншого продукту. Для альтернативної вартості характерна дія закону зростання альтернативної вартості (що зумовлює опуклу форму кривої трансформації). Закон зростання альтернативної вартості (затрат) означає, що в міру того, як кількість виробленого продукту зростає, альтернативна вартість виробництва додаткової одиниці продукту збільшується. ТЕМА З ПОДІЛ ПРАЩ. ТОВАРНЕ ВИРОБНИЦТВО. ГРОШІ Товарне виробництво та його історичний розвиток. Суть, функції та види грошей. Товарне виробництво - це така форма організації виробництва, яка базується на суспільному поділі праці та економічний відокремленості виробників; його результати - матеріальні блага чи послуги - використовуються для задоволення потреб суспільства шляхом купівлі-продажу. Виникнення товарного виробництва зумовив суспільний поділ праці - це спеціалізація виробництва на виготовленні тих чи інших продуктів чи виконанні робіт. Можна виділити три крупні історичні суспільні поділи праці: відокремлення скотарства від землеробства; виділення ремесла; відокремлення торгівлі і формування класу купців. Подальше поглиблення поділу праці здійснюється у формі спеціалізації (внутрівиробнича, внутрігалузева, міжгалузева, територіальна, міждержавна). Товарне виробництво пройшло тривалий шлях розвитку та вдосконалення. На перших порах воно виступало у вигляді простого товарного виробництва, яке базувалося на приватній власності дрібного виробника на засоби виробництва, його особистій (з участю членів сім'ї) праці. Продукт праці також належав виробникові, а кошти, одержані від продажу, використовувались для задоволення власних потреб. У другій половині 19 ст. виникло розвинуте (капіталістичне) товарне виробництво, яке базується на приватній власності на засоби виробництва і використанні найманої праці. Результатом товарного виробництва є товар. Товар - це продукт виробництва, виготовлений для продажу. Товар характеризується споживною вартістю і вартістю. Споживна вартість товару - це його здатність задовольнити різні потреби споживача. Вартість товару - це затрати на його виробництво. В процесі розвитку товарного виробництва і поглиблення поділу праці виникають гроші. Гроші - це загальний еквівалент, за допомогою якого здійснюється обмін різними товарами. Суть грошей відображається у виконанні ними таких функцій: • міра вартості - за допомогою грошей визначається вартість товару та його ціна; засіб обігу та платежу - за допомогою грошей здійснюється купівля-продаж товарів та різноманітні платежі; «засіб нагромадження - це здатність грошей нагромаджуватися (заощаджуватися), не втрачаючи своєї цінності і можливостей купити товари значної вартості. Розрізняють такі види грошей: готівка, яка включає паперові гроші (банкноти, казначейські білети) та розмінні монети; безготівкові гроші - чеки, платіжні доручення, акредитиви, векселі тощо; електронні гроші - це умовна назва грошових засобів, які використовуються для різноманітних розрахунків за допомогою сучасних електронних систем. Повноцінне виконання грішми їх функцій можливе за наявності в обігу відповідної кількості грошей. Вона визначається рівнянням грошового обігу MxV = PxQ, де М - кількість грошей; V - швидкість обігу грошової одиниці; Р - ціна вироблених товарів; Q - кількість вироблених товарів. Грошовий обіг у державі та його стабільність регулюється центральним банком (в Україні - Національним банком України). ТЕМА 4 ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА І ЕКОНОМІЧНІ СИСТЕМИ СУЧАСНОГО СВІТУ Поняття економічної системи, її визначальні ознаки та види. Адміністративно-командна економічна система, її ознаки та механізм функціонування. Ринкова економічна система, її ознаки та механізм функціонування. Інфраструктура ринкової економіки. Економічна система - це форма організації національної економіки, яка базується на відповідних їй: панівній формі власності на виробничі ресурси, виробництва та системі управління. Економічна система - це сукупність інститутів та механізмів, які забезпечують регулювання економічних процесів в державі та її розвиток. Основними ознаками економічної системи є: панівна форма власності на виробничі ресурси. Власність - це відносини між членами суспільства з приводу володіння, використання, розпорядження засобами виробництва і привласнення результатів їх використання. Розрізняють дві основні форми власності: державна (загальнодержавна і комунальна) і приватна (одноосібна), колективна (групова), акціонерна (корпоративна); мотиви економічної діяльності та механізм її координації; характер розподілу створеного суспільством багатства. На основі цього виділяють такі економічні системи: традиційну, адміністративно-командну (АКС) та ринкову. Поряд із цими системами є ще змішана економічна система. Змішана економічна система - це система, основою якої є ринкова економіка, в якій використовуються елементи адміністративно-командної системи. Адміністративно-командна економіка (АКС) характеризується: панівною державною формою власності; прийняттям економічних рішень, які визначають в централізованому порядку діяльність суб'єктів господарювання (що, скільки, як і для кого виробляти?) партійними і державними рішеннями; централізованим розподілом ресурсів і доходів; встановленням державних цін на всі види товарів (крім тих, що реалізуються на дрібних ринках); • повним контролем центральними органами зовнішньоекономічної діяльності. АКС - це неефективна економічна система, оскільки тут: • відсутня мотивація як у виробничих колективів, так і у конкретних працівників до високопродуктивної праці, економії виробничих ресурсів, використання досягнень НТП; • неможливо забезпечити з єдиного центру управління суспільним виробництвом як єдиним цілим; збалансувати пропорції між різними галузями, сферами та регіонами, між сотня ми і тисячами підприємств; врахувати місцеві умови та своєчасно пристосувати виробництво лавових умов його ведення. В основі функціонування АКС було натурально-директивне планування. Ринкова економіка базується на: приватній формі власності на засоби виробництва; свободі вибору як з боку виробника, так і споживача; економічному інтересі - отримання прибутку; конкуренції; • вільному ціноутворенні на основну масу товарів. На відміну від АКС, де держава управляє всіма економічними процесами, в ринковій економіці спрацьовує механізм саморегулювання (при обмеженому втручанні держави), тут діє "невидима рука ринку". "Невидима рука" ринку - це намагання фірм і постачальників ресурсів отримати найбільшу для себе вигоду на конкурентних ринках, що відповідає інтересам суспільства загалом. Ефективність цієї системи може бути досягнута за наявності та успішного функціонування ринку. Ринок - це місце взаємодії покупців та продавців, де визначається ціна та обсяг реалізації товарів та послуг. Розрізняють такі види ринків: ринок споживчих товарів - це ринок, на якому домогосподарства купують, а фірми продають товари і послуги, які вони виробили; ринок засобів виробництва - ринок, на якому відбувається купівля-продаж засобів виробництва; рийок валюти - ринок, на якому здійснюються операції купівлі-продажу чужоземної валюти; рийок грошей - це ринок, де взаємодіє попит і пропозиція грошей та встановлюється їх ціна - процентна ставка; ринок цінних паперів - ринок, на якому купуються і продаються цінні папери; ринок праці - ринок, на якому представлені попит на працю і пропозиція праці. Функціонуванню кожного виду ринку сприяють відповідні біржі. Біржа - це організаційно оформлений і постійно функціонуючий на основі чітких правил ринок. Розрізняють товарні, фондові, валютні біржі та біржі праці. Біржі є основною складовою інфраструктури ринкової економіки. Крім бірж, до інфраструктури ринкової економіки належать дворівнева банківська система, матеріально-технічна база роздрібної та оптової торгівлі; страхові, довірчі, інвестиційні компанії та інші фінансово-кредитні установи. Банківська система включає в себе центральний банк (в Україні - НБУ), який є "банком банків" - емісійний, кредитний, розрахунковий і касовий центр держави. У своїй діяльності не керується прибутком. Однією з основних його функцій є емісія (випуск) грошей та контроль за їх пропозицією, тобто здійснення грошово-кредитної політики. Крім цього, він зберігає вклади (резерви) комерційних банків і ощадних установ, виконує інкасацію чеків комерційних банків. Другою складовою банківської системи є комерційні банки. Комерційні банки (універсальні або спеціалізовані) зберігають гроші клієнтів (фізичних і юридичних осіб), надають позики, здійснюють розрахункові та довірчі операції тошо. ТЕМА 5 ПОПИТ І ПРОПОЗИЦІЯ ЦША РИНКОВОЇ РІВНОВАГИ Попит. Закон попиту. Фактори, що впливають на зміну попиту. Пропозиція. Закон пропозиції. Фактори, що впливають на зміну пропозиції. Еластичність попиту та пропозиції, її суть та методи визначення. Ціноутворення в ринковій економіці. Попит - це та кількість товарів і послуг, яку споживачі (покупці) бажають та можуть купити за певний період за кожної конкретної ціни. Основним фактором (за інших незмінних умов), який впливає на величину попиту, є ціна. Закон попиту відображає обернений зв'язок (залежність) між ціною і попитом: вища ціна - менший попит, нижча ціна - більший попит. Графічне відображення оберненої залежності попиту від ціни називається кривою попиту. Крім ціни, на зміну в попиті впливають такі фактори: доходи споживачів, ціни на товари-замінники чи доповнювальні товари, смаки і уподобання споживачів, очікування зміни цін на ринку, кількість споживачів. Пропозиція - це кількість товарів та послуг, які виробник зацікавлений і спроможний виробити і запропонувати покупцеві за певного рівня цін за певний період. Закон пропозиції відображає пряму залежність між ціною і величиною пропозиції: вища ціна - більша пропозиція, нижча ціна - пропозиція менша. Графічне відображення прямої залежності величини пропозиції від ціни - це крива пропозиції. Крім ціни, на зміни в пропозиції впливають такі фактори: кількість виробників; технологія виробництва; ціни на ресурси, сировину і матеріали; очікування зміни ціни на ринку; податки та дотації з боку держави. Між попитом і пропозицією існує тісний взаємозв'язок. Під їх впливом на конкурентному ринку формується ринкова рівновага і ціна ринкової рівноваги. Ціна ринкової рівноваги - це ціна, за якої виробник виготовить, а споживач купить певну кількість товару. Ринкова ціна тяжіє до ціни рівноваги. Ринкова рівновага та ціна ринкової рівноваги - це точка перетину кривої попиту і кривої пропозиції. На ціну ринкової рівноваги може впливати держава, встановлюючи верхню і нижню границі (межі) ціни. Верхня границя - це максимально можлива ціна на товари і послуги. Вона завжди нижча, ніж ціна ринкової рівноваги. Визначається доступністю для всіх верств населення важливих для них товарів та послуг (продовольчих, ліків, комунальних послуг). Нижня границя ціни - це найнижча ціна, встановлена на ті чи інші товари і послуги. Така ціна завжди є вищою за ціну ринкової рівноваги. Встановлюється для зацікавлення власників ресурсів у виробництві і продажу необхідних суспільству товарів і послуг. Держава встановлює також нижню межу ціни праці - мінімальний рівень заробітної плати. Важливим показником, що відображає реакцію споживача та виробника на зміну ціни, є еластичність попиту і пропозиції за ціною. Еластичність попиту за ціною - це відношення відсотка зміни величини попиту на продукт до відсотка зміни ціни продукту. Еластичність пропозиції за ціною - це відношення відсотка зміни величини пропозиції продукту до відсотка зміни його ціни. Розрізняють такі види еластичності попиту (пропозиції): еластичний, нееластичний, одиничної еластичності, абсолютно нееластичний і абсолютно еластичний. Еластичність попиту і пропозиції можна визначити за допомогою коефіцієнта еластичності за формулою:
де %Q - відносна зміна величини попиту (пропозиції); %Р - відносна зміна ціни. Попит еластичний за ціною (Ец > 1). якщо зниження ціни на 1 % призводить до збільшення попиту більше ніж на 1 %. Попит нееластичний (Ец < 1) - якщо зниження ціни на 1 % призводить до збільшення попиту менше ніж на 1 %. Попит одиничної еластичності (Ец = 1) - якщо зниження ціни на 1 % призводить до збільшення попиту теж на 1 %. Аналогічними є види еластичності пропозиції за ціною, проте вони показують пряму залежність пропозиції від зміни ціни. ТЕМА 6 ПІДПРИЄМНИЦТВО В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ Підприємництво та його види. Основні форми підприємств. Кошти підприємств, їх кругообіг і обіг. Основний і оборотний капітал. Витрати виробництва і дохід підприємства. Підприємництво (підприємницька діяльність) - це ініціативна діяльність громадян та їх об'єднань, спрямована на одержання прибутку. Підприємницька діяльність охоплює такі основні сфери: виробничу, фінансову, посередницьку та страхову. Відповідно до мети, виду діяльності та його масштабів створюються різні форми підприємств. Підприємство - це виробнича одиниця, яка включає землю і капітал, виконує одну або декілька специфічних функцій, пов'язаних з виробництвом (розподілом) товарів і послуг. Фірма - це ділова і правова одиниця, яка володіє підприємством і веде на ньому господарську діяльність. Галузь - це група фірм, що виробляють однакові або подібні продукти. За правовими формами організації розрізняють підприємства: 1) одноосібної власності; 2) партнерство; 3) корпорації. Одноосібна власність - це самостійне ведення бізнесу у власних інтересах, основане на власному устаткуванні і особистому контролі за його використанням. Партнерство - це вид підприємства, коли двоє або більше осіб домовляються про володіння та управління підприємством, об'єднавши свої фінансові ресурси та ділові вміння і навички для забезпечення своїх економічних інтересів. Корпорація - це правова форма бізнесу, юридично відокремлена від конкретних осіб, які нею володіють (акціонерні товариства). Із врахуванням юридичної відповідальності підприємства поділяються на: підприємства з повною, обмеженою і додатковою відповідальністю. Підприємство з повною відповідальністю - це підприємство, засновники якого несуть відповідальність перед кредиторами як майном підприємства, так і особистим майном. На підприємствах з обмеженою відповідальністю засновники відповідають за борги лише майном підприємства. На підприємствах з додатковою відповідальністю засновники підприємства відповідають перед кредиторами майном підприємства і частково особистим майном (командитне товариство). З організаційного погляду розрізняють такі конкретні види підприємств: приватні, кооперативи, ТзОВ, малі підприємства, спільні підприємства, державні тощо. Для того, щоб функціонувало те чи інше підприємство, воно повинно володіти певними коштами (капіталом). Кошти підприємств здійснюють кругообіг і обіг. Кругообіг коштів підприємств (капіталу) - це проходження ними трьох стадій (двох стадій обігу і стадії виробництва), перетворення його з однієї форми в іншу (грошову, продуктивну і товарну) і повернення у вихідну. Безперервне повторення кругообігу капіталу називається обігом капіталу. Залежно від особливостей функціонування капіталу у виробництві і способу перенесення його вартості на вироблений продукт він поділяється на основний і обіговий. Обіговий капітал - це частка продуктивного капіталу, який бере участь в одному кругообігу, переносить свою вартість повністю на вироблений продукт. Він включає сировину, матеріали, комплектуючі. Основний капітал - це частка продуктивного капіталу, яка бере участь у багатьох кругообігах і переносить свою вартість на вироблений продукт по частинах в міру зношування. Вартість зношення основного капіталу компенсується амортизаційними відрахуваннями. Основний капітал включає будівлі, споруди, механізми, обладнання. Під час виробництва будь-яка фірма несе певні витрати. Розрізняють витрати виробництва економічні і бухгалтерські (зовнішні). Економічні - це всі платежі, які повинні зробити фірми для забезпечення виробничого процесу. Економічні витрати включають: внутрішні (неявні, неоплачувані. імпліцентні) витрати, тобто витрати, які несе підприємство, використовуючи власні виробничі ресурси; зовнішні (явні) витрати, тобто платежі, які здійснює підприємство постачальникам ресурсів. Зовнішні витрати виробництва в короткотерміновому періоді поділяються на постійні, змінні, валові. Постійні витрати - це витрати, величина яких не залежить від кількості виробленої продукції, вони існують і при нульовому обсязі виробництва. До них належить оплата праці керівників, платежі за оренду приміщень та землі, охорону підприємства тощо. Змінні витрати змінюються залежно від обсягу виробництва. Вони включають затрати на сировину, паливо, комплектуючі, оплату праці робітників тощо. Валові (загальні) витрати дорівнюють сумі постійних і змінних витрат. Крім цього, розрізняють середні, граничні і незворотні витрати виробництва. Середні витрати (собівартість') - це витрати виробництва в розрахунку на одиницю продукції. Граничні витрати - це додаткові витрати на виробництво кожної додаткової одиниці продукції. Незворотні витрати - це разові витрати фірми, які неможливо повернути. Витрати виробництва поділяють на короткострокові і довгострокові, які здійснюються у відповідні періоди. Короткостроковий період - це проміжок часу, протягом якого підприємство (фірма) не може замінити устаткування, але він достатній для зміни кількості праці, сировини, матеріалів. У короткостроковому періоді фірма несе постійні, змінні та валові витрати. Довгостроковий період дає змогу підприємству змінити всі використовувані ресурси на продуктивніші. Тривалість його залежить від специфіки виробництва, вартості обладнання тощо. Підприємницька діяльність базується на економічному інтересі, тобто здійснюється для отримання доходу. Розрізняють такі види доходу: і валовий дохід - це загальна сума виторгу, яку отримує фірма від реалізації виробленої продукції і наданих послуг; економічний прибуток - різниця між валовим доходом і економічними витратами виробництва; балансовий (бухгалтерський) прибуток - різниця між валовим доходом і валовими витратами;і нормальний прибуток - це мінімальний дохід, який повинен отримати власник підприємства, щоб не припиняти підприємницьку діяльність. Цей прибуток дає змогу підприємству докривати всі витрати (явні та неявні); граничний дохід - це дохід, одержаний від реалізації додаткової (останньої) одиниці продукції. ТЕМА 7 ВИЗНАЧЕННЯ ЦІНИ І ОБСЯГУ ВИРОБНИЦТВА ФІРМОЮ В РІЗНИХ МОДЕЛЯХ РИНКУ Чотири моделі ринку (ринкових ситуацій), їх загальна характеристика. Чиста і монополістична конкуренція. Поведінка фірми. Правило MR = МС. Олігополія та монополія. Поведінка фірми. Середовище, в якому здійснюється підприємницька діяльність, називається "ринковою структурою" або моделлю ринку. Залежно від конкурентного середовища розрізняють чотири моделі ринку: чиста (досконала) конкуренція, монополістична конкуренція, олігополія та чиста монополія (див. таблицю) Загальна характеристика ринкових структур Характерні ознаки Структури ринку
Тип продукту Стандартизований Диференційований Стандартизований або диференційований Унікальний
Умови вступу на ринок Дуже легкі Порівняно легкі Обмежені Дуже складні
Контроль над цінами Відсутній Обмежений Обмежений взаємозалежністю або значний Значний або повний
Приклади Сільське господарство Виробництво одягу, взуття Виробництво автомобілів, сталі Місцеві підприємства комунальних послуг
Чиста конкуренція характеризується такими ознаками, як: присутність на ринку великої кількості підприємств, де жодне із них не володіє значною часткою ринку; ні одна окрема фірма не може впливати на ринкову ціну, яка формується як рівноважна під впливом ринкових попиту та пропозиції; продукція цих фірм є однорідною; вхід на ринок і вихід з нього відбувається без будь-яких перешкод; споживачі і виробники мають однаковий доступ до ринкової інформації. У короткотерміновому періоді фірма максимізує свої прибутки або мінімізує збитки, вибираючи такий обсяг виробництва, за якого граничні витрати дорівнюють ціні. Фірма припинить своє функціонування, якщо мінімальні середні змінні витрати виробництва будуть вищими за ринкову ціну. Основним правилом, за якого фірма отримає максимальний прибуток чи мінімальні збитки, є рівняння MR = МС (граничний дохід дорівнює граничним витратам). Це рівняння називається правилом визначення обсягу виробництва. Чиста монополія - це ринкова модель, коли лише одна фірма є єдиним виробником продукту, для якого немає близьких замінників, заблокований вступ нових фірм в галузь і тому окрема фірма може диктувати ціну на ринку. Основними бар'єрами для входження в галузь нових фірм є: масштаби виробництва; легальні бар'єри - законодавчі норми (патенти, ліцензії, товарні марки); власність на найважливіші види ресурсів. Розрізняють: закриті монополії, тобто юридично захищені; природні, захищені ефектом економії на масштабах виробництва; відкриті монополії, не захищені юридично від конкурентів. Монополія отримує максимальний прибуток, виробляючи такий обсяг продукції, за якого граничні витрати (МС) та граничний дохід (MR) будуть однаковими. Бар'єри для вступу в галузь можуть дати монополістові змогу отримувати економічний прибуток у довготривалому періоді. Для збільшення прибутку монополія використовує практику цінової дискримінації. Цінова дискримінація спостерігається тоді, коли продавець встановлює для різних покупців різні ціни, які базуються на відмінностях у витратах виробництва. Умовами для цінової дискримінації є: монопольна влада; поділ покупців на основі різної еластичності попиту; неспроможність покупців перепродувати товар. Монополістична конкуренція - це ринкова структура, у якій функціонує досить багато фірм, що обмежує контроль кожної з них над ціною. Фірми незалежні і фактично неможлива їх змова; виробляються диференційовані продукти, тому відзначаються цінова і нецінова конкуренція; входження у галузь порівняно легке. У короткостроковому періоді фірми можуть отримувати економічні прибутки або зазнавати збитків. Для монополістичної конкуренції особливе значення має нецінова конкуренція та диференціація продукції. Диференціація продукту є засобом нейтралізації тенденції до зниження економічного прибутку у довгостроковому періоді. Вона здійснюється за рахунок: відмінності у якості виробленої продукції; відмінності у обслуговуванні та умовах продажу; різниці у місці розташування підприємства; поглиблення післяпродажного обслуговування. Олігополія - це ринкова ситуація, коли панують декілька фірм, які є взаємозалежними, поведініа кожної з них прямо впливає на конкурентів і навпаки; продукція може бути як однорідною, так і диференційованою; вступ у галузь нових виробників дещо обмежений з фінансового боку, що дає можливість фірмам отримувати значні прибутки як у короткостроковому, так і в довгостроковому періодах.;,,., Для олігополістичного ринку характерними є чотири моделі ціноутворення: Модель ламаної кривої попиту базується на припущенні: коли олігополіст знизить ціну - конкуренти наслідуватимуть його, але якщо він підвищить ціну - вони це можуть проігнорувати. Ця модель узгоджується із негнучкістю цін, що простежується у деяких олігопольних галузях. Лідерство в цінах відзначається тоді, коли одна фірма, як правило найбільша або найефективніша, визначає ціну, а фірми-конкуренти встановлюють ідентичні або близькі ціни. Зменшити ризик та збільшити прибутки олігополія зможе шляхом таємної змови, яка може мати різні форми, найпростішою із яких є картель. Ціноутворення за принципом "витрати плюс" означає, що фірма встановлює ціну на основі середніх загальних витрат виробництва плюс відсоток прибутку. Таємна змова - відбувається тоді, коли фірми досягають таємної угоди (змови) про обсяг виробництва, ціни та реалізацію продукції. Олігополія не сприяє ні розподільній, ні виробничій ефективності. ТЕМА 8 ВИРОБНИЦТВО І ПОПИТ НА ВИРОБНИЧІ РЕСУРСИ Попит та ціноутворення на виробничі ресурси. Заробітна плата, її форми, види та рівень. Земельна рента. Ціна землі. Процентна ставка та її функції. Прибуток, його форми та стимулююча роль. Попит на фактори виробництва формується на ринках ресурсів виробництва, де внаслідок взаємодії попиту і пропозиції визначаються ціни на працю, капітал і природні ресурси, які виступають у формі заробітної плати, ренти, процентного доходу і прибутку. Попит виробника на будь-який ресурс є похідним від попиту на продукт, який виготовляється за його допомогою. Це означає, що попит на ресурси залежить від: ціни товару, виготовленого за допомогою цього ресурсу; продуктивності ресурсу під час виробництва товару (чи надання послуги) та його ціни. Продуктивність ресурсу пов'язана з таким поняттям, як граничний продукт (MP). Граничний продукт того чи іншого фактора виробництва - це додаткова кількість продукту, яку отримують внаслідок залучення у виробництво додаткової одиниці будь-якого одного ресурсу за незмінної величини інших ресурсів. Підприємець поряд із визначенням фізичного обсягу граничного продукту враховує також дохід від його реалізації. Граничний продукт у грошовому вираженні (MRP) - це добуток граничного продукту ресурсу (MP) на ціну продукту (Р). Метою діяльності підприємця є максимізація прибутку, для чого необхідно мінімізувати витрати виробництва. Це може бути досягнуто за рахунок раціонального підбору виробничих ресурсів, для чого необхідно досягти рівності:
Для максимізації прибутку фірма збільшує використання певного ресурсу доти, доки остання його одиниця забезпечує більший приріст загального виторгу від приросту загальних витрат. Правилом використання ресурсів є: прибутковим застосування того чи іншого ресурсу буде доти, доки величина граничного продукту цього ресурсу у грошовому вираженні (MRP) дорівнюватиме витратам на нього (MRC), тобто коли буде виконуватись умова MRP = MRC. Ціна на виробничі ресурси формується на основі попиту на ресурс і його пропозиції. Визначальним фактором виробництва є праця, ціною якої є заробітна плата. Заробітна плата - це плата за виконану робітником працю (ціна праці). Основними формами заробітної плати є: відрядна, погодинна, комісійна і комбінована. Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата - це сума грошей, нарахована чи отримана працівником за відпрацьований час або виконаний ним обсяг робіт. Реальна заробітна плата - це кількість товарів і послуг, яку можна придбати за номінальну заробітну плату, тобто купівельна спроможність номінальної заробітної плати. Рівень заробітної плати зумовлений її продуктивністю, яка, своєю чергою, залежить від технічного, технологічного та організаційного рівня виробництва. Земля та інші природні ресурси належать до таких факторів виробництва, кількість яких обмежена природою. Плата за користування орендованими ресурсами, кількість яких обмежена, називається економічною рентою. Плата за користування чужою (взятою в оренду) землею називається земельною рентою. Ь розмір залежить як від родючості землі, так і від її місця розташування. Земельна рента виступає у формі диференційної ренти - ренти, отриманої внаслідок використання кращих і середніх за природною родючістю чи вигідніших за місцем розташування земельних ділянок. Земля може виступати об'єктом купівлі і продажу. Тому вона має свою ціну, яка залежить від величини земельної ренти. Опосередковуючим фактором виробництва є грошовий капітал. Він не бере безпосередньої участі в процесі виробництва, проте необхідний для започаткування виробництва, його розширення та безперебійності. Грошовий (позичковий) капітал, що використовується підприємцем, характеризується чистою продуктивністю. Чиста продуктивність - це та річна норма відсотка, за якої витрати на позичений капітал повинні окупитися. Капітал можна брати в оренду (позику), за що потрібно платити. Ціна, яку сплачують власникові грошей за використання позичених коштів, називається позичковим відсотком. Основними факторами, що визначають рівень ставки позичкового відсотка, є: рівень інфляції; рівень облікової ставки; ступінь ризику; термін, на який видається позика; величина позики; величина податків; конкуренція на грошовому ринку. Розрізняють номінальну і реальну ставки. Номінальна процентна ставка - це ставка, виражена в грошових одиницях за поточним курсом. Реальна процентна ставка - це процентна ставка, виражена в незмінних грошових одиницях, або з врахуванням інфляції. Вона дорівнює номінальній процентній ставці за мінусом рівня інфляції. Саме реальна, а не номінальна процентна ставка є основою для ухвалення інвестиційних рішень. Крім заробітної плати, ренти і відсотка є ще один вид доходу - це прибуток, який одержує підприємець як винагороду за свою діяльність. Розрізняють бухгалтерський, нормальний і економічний прибуток. Бухгалтерський прибуток - це різниця між сукупним доходом (виторгом), отриманим від реалізації товарів і послуг, і фактичними (явними) витратами на виробництво і реалізацію цих товарів і послуг. Нормальний прибуток - це мінімальний дохід, який дає змогу підприємцю здійснювати виробництво без збитків. Економічний прибуток - це загальний дохід за вирахуванням сукупних (явних і неявних) витрат виробництва. Прибуток виконує такі функції: первинної рушійної сили виробництва; ефективного використання ресурсів та їх розподілу серед альтернативних користувачів; стимулює нововведення та інвестування підприємства. Джерелами прибутку є: раціональне комбінування та ефективне використання виробничих ресурсів, ризик; затрати праці та капіталу підприємця; наявність певного ступеня монопольної влади; запровадження у виробництво досягнень НТП. ТЕМА 9 МАКРОЕКОНОМПСА ЯК НАУКА. НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРОДУКТ Макроекономіка: суть, мета та інструменти. Національний продукт, його форми і методи вимірювання. Споживання, заощадження та інвестиції. Рівновага економіки. Макроекономіка - це наука, що вивчає закономірності розвитку економіки як єдиного цілого, як економічної системи, так і окремих її складових, тобто вчення про загальний рівень національного обсягу виробництва, зайнятість, безробіття та ціни. Макроекономіка досліджує сутність, результати та наслідки спільної економічної діяльності всіх учасників національного господарства держави. Цілями макроекономіки є: обґрунтування та вибір шляхів зростання обсягу національного виробництва та його ефективності; досягнення високої зайнятості населення; стабільності загального рівня цін та грошової одиниці; позитивного сальдо платіжного балансу. Інструменти макроекономіки: фіскальна політика (урядових доходів та видатків); монетарна політика (регулювання пропозиції грошей); політика регулювання доходів; зовнішньоекономічна політика. Визначальним показником економічного розвитку країни є валовий внутрішній продукт ГВВГП. який відображає загальну ринкову вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених в країні за рік. ¦ Кінцеві товари - це товари, які купуються для кінцевого споживання. Вони не використовуються ні для перепродажу, ні для переробки. Для уникнення подвійного рахунка при обчисленні ВВП враховується додана вартість - це різниця між виторгом фірми і вартістю сировини і матеріалів, придбаних у постачальників. Є два підходи до вимірювання ВВП. Видатковий підхід - це сума видатків на купівлю кінцевих товарів і послуг (видатки на споживання домогосподарств (С), інвестиційні видатки фірми (Ig), державні видатки на товари і послуги (G), видатки іноземців (Х„). Дохідний підхід - це сума загальних доходів, отриманих вітчизняними постачальниками ресурсів (заробітна плата, рента, відсоток, прибутки) та інші витрати (платежі) - амортизаційні відрахування і непрямі податки. Розрізняють номінальний ВВП. вирахуваний в цінах поточного року, і реальний ВВП. вирахуваний в порівняльних цінах (цінах базового року), без інфляційних нарахувань. Реальний ВВП вираховується діленням номінального ВВП на індекс цін ВВП.
У системі національних рахунків використовуються також такі вимірники національного продукту: • чистий внутрішній продукт (ЧВГО - це ВВП за мінусом вартості спожитого капіталу (амортизаційних відрахувань); національний дохід - це ЧВП за мінусом непрямих податків (на додану вартість, акцизного збору), плюс чисті пофакторні доходи; особистий дохід (ОД) - дохід, одержаний домогосподарствами (із врахуванням трансфертних платежів) до сплати податків; використовуваний дохід (ВД) - це особистий дохід за мінусом податків, тобто це та частина особистого доходу, яка використовується домогосподарствами на їх розсуд. Використовуваний дохід поділяється на: видатки на споживання (купівлю товарів поточного споживання, тривалого користування та послуги); особисті заощадження (частину доходу, що не споживається). Основним фактором, що зумовлює пропорції між споживанням і заощадженням, є величина доходу: вищий дохід зумовлює більшу частку заощаджень. Взаємозв'язок між величиною видатків на споживання і обсягом використовуваного особистого доходу відображається у функції споживання. Виходячи із двох підходів підрахунку обсягу ВВП, величина заощаджень дорівнює величині інвестицій (хоча на практиці не всі заощадження використовуються для інвестицій). Інвестиції - це видатки на приріст основного капіталу - будівництво нових підприємств, закупівлю устаткування, машин та обладнання (чисті інвестиції) і на відшкодування зношення основного капіталу (амортизацію). Рівноважний обсяг ВВП відображається у рівності сукупних видатків і обсягу виробництва. Він досягається, якщо домогосподарства заощаджують стільки, скільки бізнес може прибутково інвестувати. ТЕМА 10 ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ. СУКУПНИЙ ПОПИТ ТА СУКУПНА ПРОПОЗИЦІЯ Економічне зростання, його типи та фактори. Сукупний попит та фактори, що його визначають. Сукупна пропозиція та фактори, що її визначають. Рівновага сукупних попиту та пропозиції. Економічне зростання являє собою збільшення кількості матеріальних благ та послуг, які виробляються в країні. Необхідність економічного зростання зумовлюється зростанням як чисельності населення, так і його потреб. Економічне зростання вимірюють як темпами зростання реального ВВП, так і темпами зростання ВВП в розрахунку на душу населення. Розрізняють два типи економічного зростання: • екстенсивний, при якому збільшення обсягів виробництва відбувається за рахунок залучення додаткових ресурсів (землі, виробничих комплексів, робочої сили); «інтенсивний, коли збільшення обсягів виробництва досягається за рахунок впровадження новітніх технологій, раціонального використання наявних ресурсів, підвищення кваліфікації робітників. Економічне зростання може відбуватись за наявності двох основних груп факторів: «Факторів попиту, тобто коли є потенційні покупці, які зможуть купити вироблену в країні додаткову продукцію; «факторів пропозиції, які відображають реальні можливості виробництва забезпечити економічне зростання (кількість та якість природних ресурсів; кількість трудових ресурсів, рівень їх кваліфікації та ставлення до праці; кількість капітальних благ, їх технічний та технологічний рівень). Економічне зростання також зумовлене структурою національного виробництва, загальноосвітнім і професійним рівнем робочої сили, законодавчою базою та рівнем управління економічними процесами в країні. Сукупний попит - це реальний обсяг продукції, вироблений в країні, який покупці захочуть і зможуть купити за кожного рівня цін. Сукупний попит включає: попит (видатки) домогосподарств на споживчі товари та послуги; попит (видатки) фірм на устаткування, механізми, будівлі та виробничі запаси; державні видатки на оборону, управління, соціальні потреби населення; чистий експорт (різниця між вартістю експорту та імпорту). Сукупний попит зумовлений такими ціновими факторами: ефектами: майна, процентної ставки та обмінного курсу. До нецінових факторів сукупного попиту належать монетарна та фіскальна політика уряду, сподівання підприємств та населення і зовнішні фактори. Сукупна пропозиція - це обсяг реального національного продукту, який виробляється за кожного можливого рівня цін. До нецінових факторів сукупної пропозиції належать фактори, що призводять до зміни витрат виробництва: зміни цін на виробничі ресурси (природні, трудові, капітал); зміни в продуктивності факторів виробництва; зміни правових норм, зокрема податкової системи. На сукупну пропозицію також впливають зовнішні фактори, зокрема відкритість економіки. Рівновага сукупних попиту і пропозиції відображається у точці перетину їх кривих. В макроекономіці поширеними є два підходи до вивчення макроекономічної рівноваги: класичний, згідно з яким гнучкі ціни і заробітна плата сприяють повній зайнятості та повному використанню виробничих потужностей, тому втручання держави не принесе макроекономічних змін. Цей підхід використовується для довготермінового періоду; кейнсіанській, який стверджує, що в короткотерміновому періоді ціни і зарплата негнучкі, тому держава повинна впливати на сукупний попит, стимулювати економіку під час спаду і уповільнювати темпи під час надмірно високих темпів її зростання. МАКРОЕКОНОЇОДЧНА НЕСТАБІЛЬНІСТЬ ТА ЕКОНОМІЧНІ ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ Циклічні коливання та антициклічна політика. Безробіття, його причини та види. Втрати від безробіття. Інфляція, П види та наслідки. Економічні функції держави. Циклічні коливання - це періодичні зміни національного обсягу виробництва, зайнятості та доходів. Економічний цикл - це період, протягом якого економіка проходить фазу спаду, досягає дна (нижньої точки спаду), піднімається і досягає вершини - найвищої точки піднесення. Економічний спад спричиняє зростання безробіття, зменшення доходів домогосподарників, падіння життєвого рівня населення. Циклічність зумовлена як зовнішніми факторами, так і тими, які знаходяться всередині самої економічної системи (сукупним попитом, інвестиціями, цінами, сподіваннями тощо). Антициклічна політика держави реалізується через вплив як на сукупний попит, так і на сукупну пропозицію. Використовується монетарна та фіскальна політика. Безробітні - це особи, які не мають роботи, шукають її та зареєстровані на біржі праці. Рівень безробіття визначається як відношення кількості безробітних до загальної кількості робочої сили (зайнятих та безробітних). Розрізняють природний рівень безробіття, жорстке безробіття (11 - 12 %) та критичне (18 %). Розрізняють такі види безробіття: фрикційне, пов'язане із пошуками населенням роботи (кращої, а також у зв'язку із зміною місця проживання, після закінчення навчання); » структурне, пов'язане із зміною технології, а відтак, і попиту на робочу силу певної кваліфікації. Сума фрикційного і структурного безробіття становить природний рівень безробіття; • циклічне безробіття спричиняється циклічними коливаннями в економіці. Розрізняють також такі типи безробіття, як інституційне, приховане, добровільне. Втрати від безробіття: недоодержання ВВП (за законом Оукена, перевищення фактичного рівня безробіття на 1 % понад природний рівень зумовлює скорочення виробництва ВВП на 2,5 %); зростання навантаження на державний бюджет; втрата кваліфікації; моральний занепад безробітних. Державна політика в сфері зайнятості включає: забезпечення належної роботи державних служб зайнятості; державні програми з професійної підготовки та перепідготовки працівників; створення нових робочих місць за рахунок організації так званих соціальних робіт. Інфляція - це підвищення загального рівня цін протягом певного періоду, внаслідок чого знижується купівельна спроможність національної грошової одиниці. Вимірюється інфляція за допомогою показників індексу цін та темпів інфляції. Розрізняють такі види інфляції (за темпами): помірна - коли темп інфляції за рік є нижчим від 10 %. Якщо темп до S %, інфляція називається повзучою; галопуюча (обвальна) - коли темп інфляції вищий за 20 % на рік та може досягати десятків і сотень відсотків на рік; • гіперінфляція супроводжується темпами, які становлять тисячі відсотків на рік. За причинами розрізняють інфляцію; попиту - коли попит зростає швидше ніж виробники можуть наростити обсяг виробництва і тому вони підвищують ціни; пропозиції (витрат), зумовлену зростанням витрат виробництва; імпортовану - пов'язану із зростанням цін на імпортовану продукцію, зокрема на сировину і енергетичні ресурси. Негативні наслідки інфляції: перерозподіл доходів, при якому втрачають громадяни із фіксованими доходами; втрата заощаджень; можливість зменшення обсягів виробництва і зайнятості. Якщо рівень інфляції перевищує 40 %, економічне зростання стає неможливим. Ціни перестають виконувати функцію регулятора. При гіперінфляції розриваються економічні зв'язки між фірмами і може настати хаос в економіці. Важливішими економічними функціями держави в умовах ринкової економіки є: створення умов для ефективного функціонування підприємництва, захисту конкуренції; організація і виробництво громадських благ, у виготовленні яких не зацікавлений приватний бізнес; сприяння економічному зростанню, повній зайнятості населення; забезпечення стабільного рівня цін; перерозподіл доходів і багатства на користь найменш захищених верств населення. ТЕМА 12 МОНЕТАРНА ТА ФІСКАЛЬНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ Банківська система. Центральний банк та його функції. Монетарна політика центрального банку. Фіскальна політика. Державний бюджет. Банківська система - визначальна складова інфраструктури ринкової економіки. Вона включає банки двох рівнів - центральний банк (в Україні - Національний банк України) і комерційні банки. Центральний банк у більшості країн є державним, він не працює заради прибутку. Головна його функція - це контроль за пропозицією грошей (їх масою) в обігу в країні. Він здійснює емісію (випуск) грошей та проводить монетарну політику в країні. Центральний банк виконує операції із розміщення державних позик, із обслуговування державних боргів, купує і продає державні цінні папери та іноземну валюту, здійснює міжбанхівські розрахунки, зберігає резерви комерційних банків та забезпечує нагляд за їх діяльністю, веде банківські рахунки Комерційні банки - ие приватні підприємства, які у своїй діяльності використовують власні кошти, залучають вклади населення та підприємств, кредити Центрального банку. Вони розміщують грошові засоби (кошти) у прибуткові цінні папери, надають кредити під відсотки, здійснюють кредитно-розрахункове, касове та інше банківське обслуговування своїх клієнтів -підприємств, організацій, установ і громадян. Комерційні банки можуть бути спеціалізовані та уніфіковані, галузеві та регіональні. Центральний банк здійснює монетарну політику, яка спрямована на стимулювання економічного зростання в період спаду та застою і гальмування - під час надмірно високих темпів зростання. Реалізується вона за допомогою зміни пропозиції грошей, які знаходяться в обігу, а також контролю за рівнем процентної ставки (ціною грошей). Зменшення пропозиції грошей спричиняється зростанням процентної ставки, збільшення їх пропозиції -"подешевшання" грошей (зменшення рівня процентної ставки). Зміна пропозиції грошей здійснюється шляхом операцій на відкритому ринку, коли центральний банк скуповує або продає комерційним банкам державні цінні папери, встановлення норми обов'язкових резервів, які зберігають комерційні банки в центральному банку та регулювання облікової ставки. Центральний банк, змінюючи рівень облікової ставки (це процентна ставка, під яку Центральний банк надає кредити комерційним банкам), впливає на відповідні зміни процентної ставки. Пропозиція грошей впливає на ділову активність і, відповідно, зайнятість, стабільність цін, темпи економічного зростання. Фіскальна політика - це політика податків і урядових видатків, яка використовується для впливу на ділову активність в країні. Розрізняють фіскальну політику: автоматичну (недискреційну), яка реалізується через вмонтовані стабілізатори (прогресивне оподаткування та трансфертні платежі); дискреційну - свідоме маніпулювання податками і урядовими видатками. Вона може бути: стимулюючою, яка здійснюється під час економічного спаду за допомогою зменшення податків, збільшення урядових видатків чи їх поєднання; стримувальною - під час надто високих темпів економічного зростання, яка здійснюється за допомогою збільшення податків, зменшення урядових видатків чи їх поєднання. Державний бюджет - це баланс доходів і видатків держави за певний період, як правило, за рік. Доходи держави - це податки, надходження від зовнішньоекономічної діяльності, підприємницької діяльності держави та продажу її майна. Видатки держави спрямовуються на соціальний захист населення та фінансування соціальної інфраструктури, оборону та управління державою, інвестування в економічний розвиток. Дефіцит державного бюджету - це перевищення видатків над доходами, профіиит - перевищення доходів над видатками. Дефіцит бюджету долається за рахунок надходжень від зовнішньої і внутрішньої позик, а також грошової емісії (яка спричиняється до інфляції). Нагромаджувана сума дефіцитів державного бюджету за мінусом його надлишків (перевищення доходів над видатками) - це державний борг. ТЕМА 13 СВІТОВА ЕКОНОМІКА Міжнародний поділ праці і глобалізація економіки. Міжнародна торгівля та її теорії. Валютний курс. Платіжний баланс. Міжнародний поділ праці - це спеціалізація окремих країн на виробництві тих чи інших товарів, яка зумовлена як нерівномірністю в розміщенні виробничих ресурсів, так і історичними і національними особливостями. Наслідком цього є глобалізація - формування світового господарства як єдиного цілого. Світове господарство - це сукупність національних господарств, об'єднаних міжнародним поділом праці і системою міжнародних економічних відносин. Основними їх формами є: міжнародна торгівля, міжнародний рух капіталу; міжнародний рух робочої сили; міжнародне науково-технічне співробітництво, міжнародні валютні відносини. Міжнародна (зовнішня) торгівля займає центральне місце у міжнародних економічних відносинах. Вона включає експорт (вивіз) та імпорт (ввіз) товарів в країну. В основі зовнішньої торгівлі лежать теорії: абсолютної переваги. Відповідно до неї держава, використовуючи однакові (як в іншій державі) ресурси, може виробляти більшу кількість товарів. Отже, виробляючи дешевші товари, вона повинна спеціалізуватися на їх виготовленні; порівняльної (відносної) переваги. Держава має порівняльну перевагу при виробництві товарів, які вона виробляє з нижчою альтернативною вартістю, ніж потенційний партнер. Тому кожна країна спеціалізується на виробництві та ехспорті тих товарів, які вона виробляє з меншими затратами та імпортує ті товари, які вона виробляла б з вищими затратами. Валютний курс - ціна однієї грошової одиниці країни, виражена у відповідній кількості грошових одиниць інших країн. Валютний курс може бути фіксованим та плаваючим. При фіксованому курсі центральний банк може здійснювати девальвацію - пониження курсу національної валюти або ревальвацію - підвищення курсу. Плаваючий курс, який домінує сьогодні, встановлюється на валютному ринку на основі попиту на валюту та її пропозиції. В його основі лежить купівельна спроможність національних валют. Проте центральний банк може впливати на валютний курс за допомогою валютних інтервенцій. Падіння курсу національної валюти сприяє зростанню експорту, підвищення - зростанню імпорту. За системи фіксованих валютних курсів держави встановлюють свої обмінні курси, а потім підтримують їх за допомогою купівлі або продажу резервів іноземних валют, запровадження торговельних бар'єрів, використання валютного контролю або покриття інфляції чи економічного спаду. Основною формою зовнішньоекономічних зв'язків є міжнародна торгівля. Баланс зовнішньоторговельний - співвідношення між вартістю експорту та імпорту держави за певний період (як правило, за рік). Може бути активним, коли вартість експорту більша від вартості імпорту і пасивним - коли вартість імпорту є більшою. Основним показником поточного зовнішньоекономічного становища країни є платіжний баланс, в якому відображається співвідношення між сумою фактичних грошових надходжень з-за кордону та сумою платежів іншим державам. Платіжний баланс країни враховує усі міжнародні торгові і фінансові операції між нею і рештою світу.
