Держава в політичній систем суспільства.
План
HYPERLINK "http://st.zu.edu.ua/polit/lekciya_9(8).htm" \l "ex1#ex1" Походження держави, її сутність, ознаки і функції.
HYPERLINK "http://st.zu.edu.ua/polit/lekciya_9(8).htm" \l "ex2#ex2" Форми державного правління та державного устрою.
HYPERLINK "http://st.zu.edu.ua/polit/lekciya_9(8).htm" \l "ex3#ex3" Вищі органи сучасної держави і поділ державної влади.
Походження держави, її сутність, ознаки і функції.
Держава - це основний інститут політичної системи, що здійснює управління суспільством, охорону його економічної та соціальної сфери, культури. Це явище виникає на певному етапі розвитку людства, вона має суверенитет і здійснює владу на повній території.
Потрібно пам'ятати, що поняття держави неоднозначне:
це політична організація панівного класу, що має своєю метою охороняти існуючий порядок і придушувати опір інших класів, соціальних верств і соціальних спільностей.
організація великої соціальної спільності, верстви (держава тотожна суспільству).
поняття держава тотожно уряду, адміністрації, тобто структурі державного апарату,
система органів і формально-правових принципів, що визначають її функціонування.
Державу відрізняє:
наявність органів, що здійснюють верховну владу, яка поширюється на все населення;
наявність права - сукупності загальнообов'язкових правил поведінки, встановлених або санкціонованих державою;
наявність певної території, на яку розповсюджується влада, юрисдикції держави.
В політичній науці існує велика різноманітність думок з приводу походження і соціального призначення держави.
Платон вважав, що держава - соціальна організація, яка переросла патріархальну і племінну організації в процесі розвитку скотарства, хліборобства, ремесла, торгівлі. В розподілі праці Платон бачив причину виникнення держави.
Арістотель вважав, що держава - продукт природного розвитку родини, роду і племені, виникла в процесі об'єднання родів в плем'я, племен - в більші спільності. Держава розглядається як розвинена форма патріархальної влади, здійснюваної в ім'я всіх і для всезагального добра.
Нікколо Макіавеллі перший ввів правове спеціальне поняття "stato" для визначення держави незалежно від її конкретних форм як особливої політичної організації суспільства.
Теологічна концепція походження держави вважає, що виникнення держави санкціонувалося волею божою (Августін Блаженний, Фома Аквінський).
Договірна теорія розвивається протягом ХУІ-ХУШ ст ст. Виникають вчення про природні права і суспільний договір (Гуго Гроцій, Бенедикт Спіноза, Томас Гоббс, Жан-Жак Руссо та ін.). Існують права кожної людини і всіх людей, що їм притаманні від народження, і ці права не може відібрати навіть Бог. Серед них право на життя, свободу, власність тощо.
В тісному зв'язку з цією ідеєю виникає і вчення про суспільний договір. Теорія виходить з розуміння держави як результату своєрідного договору, що укладається між сувереном-володарем і підданими. Договір зводиться до того, що кожна людина віддає свою особистість під вище керівництво загальної волі і завдяки цьому стає його учасником. Вся влада переходить до суверену, що утвориться зі згоди учасників угоди. Договірна система княжіння існувала в Київській Русі в Чернігівському і Галицькому князівствах, де із запрошеним для правління князем на певний термін укладали договір.
В XIX ст. виникає насильницька теорія походження держави. Суть її зводилася до того, що держава виникла як організація переможців над переможеними, тобто актом насильства. Боротьба між переможцями і переможеними поступається місцем боротьбі між станами, політичними партіями, державами (Франц Оппенгеймер).
Психологічна теорія походження держави (Петражицький, Фрейзер, Тард та ін.) пояснює державу особливими властивостями психіки людей, психологічною потребою людей підкорятися. Держава - це організація, створювана для управління суспільством з боку певних осіб.
Прихильники органіцистських теорій порівнювали процес розподілу праці з процесом спеціалізації різноманітних органів людини.
Марксистська теорія походження держави пояснює походження держави наступним чином. Розвиток матеріальної основи життя суспільства, пов'язаний з розподілом праці, виникненням виробництва, обміну вів до змін соціальної структури суспільства, виникнення соціальної нерівності. Між класами і майновими верствами починається боротьба за владу з тим, щоб у рішеннях влади знайшли відображення їх інтереси. Відбувається поступова зміна структури влади: з влади всього суспільства вона стає владою верстви, класу. Процес завершується з появою особливого суспільного інституту, що отримав назву - держава як продукт економічного розвитку і класових суперечностей, покликаний служити інтересам економічно панівного класу.
Звичайно ж, держава виникла не в силу однієї причини, а цілого комплексу передумов, до яких належить і суспільний розподіл праці, і поява нерівності, приватної власності, ускладнення суспільного організму, і суб'єктивні спрямованості людей.
Особливості держави:
Загальний характер. Держава виступає універсальною, невід'ємною організацією, що розповсюджує свою чинність на всю територію країни і на усіх громадян, які живуть на ній.
Суверенність, держава володіє найвищою і необмеженою владою у ставленні до суб'єктів, діючих в межах її кордонів.
Примус, держава уособлює публічну владу і підпорядковує прояви інших суспільних влад. Вона єдина в суспільстві застосовує владні засоби, аж до примусу. Держава володіє спеціалізованими органами примусу, що застосовуються в ситуаціях, що визначаються законом. Масштаби державного примушення розповсюджуються від обмеження свободи до фізичного знищення людини. Можливість позбавити громадян вищих цінностей - життя і свободи, визначають особливу дієвість державної влади.
Держава виконує основний обсяг управління справами суспільства і розпоряджається людськими, матеріальними і природними ресурсами.
Ознаки держави доповнюються такими атрибутами як:
податки;
територія;
відділення публічної влади від суспільства, її незбіг з організацією всього населення,
поява професіоналів-управлінців, політичної еліти;
виняткове право на вироблення, прийняття і видання законів і норм, обов'язкових для всього населення.
Якщо за критерій взяти сферу реалізації мети, то можна виділити внутрішні і зовнішні функції держави.
До внутрішніх функцій держави належать наступні:
законотворча, зв'язана з підготовкою, розглядом і прийняттям законів;
економічна, в якій держава виступає як підприємець, що координує економічний процес;
соціальна, що передбачає таку організацію соціального життя, що створює рівновагу і стабільність соціальних сил;
захисна, що диктує забезпечення правопорядку і охорону існуючого суспільного ладу,
культурно-виховна, пропагандистська та ін.
Зовнішні функції держави полягають у:
захисті кордонів, збереженні цілісності держави та її незалежності;
у підтримуванні і налагодженні зв'язків в усіх сферах суспільного життя з іншими суб'єктами світового співтовариства.
HYPERLINK "http://st.zu.edu.ua/polit/lekciya_9(8).htm" \l "top#top"
Форми державного правління та державного устрою.
В формах визначені організація і принципи фунціонування верховної влади, структура і порядок взаємовідносин вищих державних органів, службових осіб і громадян.
Форма правління становить організацію верховної влади, визначає структуру вищих державних органів і принципи їх формування, організації, взаємовідносин (статус законодавчої, виконавчої і судової влади та ін.).
Форми правління діляться за способами організації влади по формальному джерелу. В сучасних умовах розрізняють дві основні форми правління: монархія і республіка. В монархії джерелом влади є одна особа - монарх (цар, король тощо). В республіці джерелом влади є народ.
Монархія (грец. monarchia - єдиновладдя) - це форма держави, в якій джерелом державної влади вважається монарх, його влада спадкова і не залежить від волі виборців.
Існує декілька різновидів монархічної форми правління:
абсолютна монархія (Саудівська Аравія, Катар, Оман), де виступає всевладдя глави держави;
конституційна монархія - держава, в якій повноваження монарха обмежені конституцією, законодавчі функції передані парламенту, виконавчі - уряду, тобто монарх царює, але не управляє (Великобританія і Північна Ірландія, Королівство Швеція, Іспанія), яка в свою чергу поділяється на:
дуалістичну (тобто подвійну) - Йорданія, Кувейт, Марокко, в якій монарх наділений здебільшого виконавчою владою і лише частково - законодавчою,
парламентську, в якій монарх хоча і вважається главою держави, але фактично володіє представницькими функціями і лише частково виконавчими, а інколи має також право вето на рішення парламенту, яким практично не користується.
Більшість сучасних демократичних монархій - парламентські монархії. Уряд в них формується парламентом і підзвітний парламенту, а не монарху. В парламентарних монархіях, що за організацією та характером політичного режиму не набагато відрізняються від республік, влада монарха має символічний, часто представницький характер. В світі є близько 40 монархій, а формально понад 70, тобто в специфічній формі монархія зберігається майже в третині всіх країн світу, в тому числі у восьми державах Західної Європи: Великобританії, Швеції, Данії, Іспанії та ін. Докладніше про монархії див. HYPERLINK "http://st.zu.edu.ua/polit/derg.htm" реферат»
Найбільш розповсюдженою формою правління є республіка, при якій глава держави (президент) - виборний і змінюваний, а його влада вважається похідною від представницького органу або виборців.
Республіканська форма правління має три різновиди:
президентську
парламентську
змішану
Президентська республіка характеризуються значною роллю президента в системі органів державної влади. Президент водночас і глава держави і глава уряду - може обиратися спеціальною колегією вибірників або прямим голосуванням виборців. Президент сам очолює уряд, який несе відповідальність перед ним, а не перед парламентом, тому що президент сам призначає його з членів своєї політичної партії. У президентській республіці немає HYPERLINK "http://st.zu.edu.ua/polit/slovnyk.htm" \l "s41" вотуму довір'я уряду з боку парламенту, президент сам зміщує міністрів, але погоджує з парламентом і призначення, і зміщення членів уряду, міністрів.
Характерна риса президентської республіки - жорсткий розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову, при якому органи влади мають значну самостійність один щодо одного. Президент керує внутрішньою та зовнішньою політикою і є верховним головнокомандуючим збройних сил. Уряд в президентських республіках стабільний. Парламент не може винести уряду вотум недовір'я, а президент не має права розпустити парламент. Лише в разі серйозних антиконституційних дій або злочину з боку президента йому може бути висловлений імпічмент - дострокове відсторонення від влади.
Парламентська республіка характеризується формуванням уряду на парламентській основі з пропорційним партійним представництвом за підсумками виборів. Уряд формально відповідальний перед парламентом, що наділений правом контролю за діяльністю уряду та його розпуску. Уряд наділяється виконавчою владою, а нерідко і законодавчою ініціативою, а також правом клопотання перед президентом про розпуск парламенту.
Хоча керівник уряду (прем'єр-міністр, канцлер) офіційно не глава держави, реально в політичній ієрархії - головна особа. Президент, як глава держави фактично займає у ній скромніше місце: може обиратися або парламентом, або зборами вибірників, або безпосередньо народом. Вотум недовіри уряду викликає його відставку.
В політичній практиці зустрічаються і змішані форми парламентської та президентської республік. Зокрема, в Франції конституцією значно посилена президентська влада. Змішаний тип управління державою існує також в Україні, Ірландії, Болгарії, Фінляндії, Португалії та ін.
Під формами державного устрою розуміється територіально-політична організація держави, що включає політико-правовий статус його складових частин і принципи взаємовідносин центральних і регіональних державних органів. Основні форми державного устрою - це HYPERLINK "http://st.zu.edu.ua/polit/slovnyk.htm" \l "s42" унітарна і федеративна держави, а також HYPERLINK "http://st.zu.edu.ua/polit/slovnyk.htm" \l "s43" конфедерація.
Унітарна держава - це єдина, цілісна держава, що поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають будь-якою політичної самостійності.
Основні ознаки унітарної держави: єдина держава, єдина конституція, єдина правова система, єдина система вищих органів влади і управління, єдина судова система та ін.
При демократичних режимах в деяких державах місцеві органи влади обираються населенням, а контроль з боку центральних органів влади зберігається тільки побічний (Великобританія та ін.). Може існувати навіть автономія для окремих територій (Італія та Іспанія).
Федеративна держава - це союзна держава, що складається з декількох державних утворень, кожне з яких володіє власною компетенцією та має свою систему законодавчих, виконавчих і судових органів. З майже 220 існуючих в світі держав у третині діє федеративний принцип (Австралія, Австрія, Канада, Індія, США, Німеччина, Югославія та ін.).
Федерацію складають державні утворення, що є її суб'єктами і мають відповідно власне коло повноважень: штати в США, провінції в Канаді, землі в Німеччині та ін. Поряд з загальнофедеральною конституцією і законами діють конституція і закони суб'єктів федерації, але забезпечується верховенство федеральної конституції і законів. Між законодавчою, виконавчою і судовою владами федерації та суб'єктів федерації чітко розмежовуються повноваження.
В деяких федераціях існує подвійне громадянство, а за суб'єктами федерації не визнається право виходу з неї. Більшість федерацій створюється не за національно-територіальною, а за адміністративно-територіальною ознакою. Виняток складали колишній Радянський Союз, Чехословаччина, Югославія і деякі інші.
В конфедерації кожний її член зберігає державну самостійність, об'єднується з іншими державами в союз, до компетенції якого передаються деякі важливі питання. В історії існували конфедерації в США (1776 - 1787 рр.), Німеччині (1815 - 1867 рр.) та ін. В сучасних умовах чистих конфедерацій немає, хоча термін вживається відносно деяких країн, зокрема, Швейцарії, що в дійсності представляє федеративну форму. Елементи конфедеративного влаштування є і в Співдружності незалежних держав.
HYPERLINK "http://st.zu.edu.ua/polit/lekciya_9(8).htm" \l "top#top"
Вищі органи сучасної держави і поділ державної влади.
Держава у звязку з виконанням своїх функцій має складну внутрішню структуру, що включає різноманітні державно-правові інститути, організації та установи, наділені владними і управлінськими повноваженнями і які утворюють в сукупності державний механізм.
У структурі державної влади виділяються:
представницькі органи (парламенти);
виконавчі органи (кабінет міністрів);
судові органи і органи прокурорського нагляду і державного контролю.
Президент - це глава держави, що концентрує свідому і творчу базу виконавчої влади, він є главою держави, а також відіграє важливу роль у функціонуванні всіх гілок влади через наявність спеціальних поноважень.
Основні положення теорії розподілу влади:
законодавча, виконавча і судова влада надаються різноманітним людям і органам згідно з конституцією;
всі влади рівні і автономні, жодна з них не може бути усунена будь-якою іншою;
жодна влада не може користуватися правами, наданими конституцією іншій владі;
судова влада діє незалежно від політичного впливу, судді користуються правом тривалого перебування на посаді. Судова влада може проголосити закон недійсним, якщо закон суперечить конституції.
Парламентаризм є однією з найбільш розповсюджених форм правління державою. Парламент походить від французького слова parlament, раrler, що означає говорити і від англійського - parliament, що означає представницький, що обирається, законодавчий орган.
Ще в XIII ст. в Англії виникає перший парламент як орган станового представництва, а реальне значення парламент набуває тільки в XVII - XVIII стст., коли в ході буржуазних революцій в Західній Європі створюються представницькі органи управління державою.
Поняттям парламентаризм охоплюється вся сукупність механізмів практичної діяльності парламенту, специфіка структурного поділу, обсяг компетенцій, способи, методи легітимізації, форми взаємодії з іншими структурами управління, а також зв'язки і відносини з виконавчою і судовою владою.
В парламентаризмі величезну роль відіграє механізм взаємодії парламенту з інститутами виконавчої та судової влад.
Різноманітність парламентаризму як форми правління визначається наявністю певних факторів. Якщо форма держави президентська республіка, то і парламентаризм президентський, якщо парламентсько-кабінетна республіка, то й кабінетний парламентаризм, якщо конституційна монархія, то й монархічний парламентаризм (існує там, де монархія реально бере участь в управлінні державою).
Якщо в державі двопартійна система, то в парламенті представлені дві ведучі політичні партії: правляча і опозиційна (Великобританія, Канада, США). Якщо в державі двоблокова система, то і парламент складається з двох блоків, що створюються з багатьох політичних партій: блок, який править і блок опозиційний (Швеція, ФРН). Якщо для управління державою характерна багатопартійна система, то і парламент багатопартійні (Польща, Україна, Італія, Бельгія, Голландія та ін.).
Структура парламенту також різноманітна: двопалатний парламент (США, Великобританія, Франція, Японія, Канада, Росія та ін.) і однопалатний - Данія, Швеція, Україна, Білорусь та ін.
В діяльності парламенту виділяються три основні функції:
законодавча творчість
контроль над фінансами держави
контроль над урядом.
Парламент як виразник інтересів народу, який проживає на певній території і об'єднаний певною державністю, правосильний висловлювати волю суспільства, що бажає узаконення порядку та справедливості.
Президенство виникло у середині XVIII ст., коли в Сполучених Штатах Америки вперше конституційно введено посаду президента - глави держави. З моменту появи системи президентства політична думка приділяє значну увагу обгрунтуванню і ефективності президентського правління.
Президент - це:
глава держави, що концентрує свідому і творчу базу виконавчої влади;
виступає символом єдності певної державної цілісності;
повноваження і компетенція президента залежать від певної розстановки політичних сил суспільства, традицій кожної країни, рівня політичної культури народу, встановлених конституційних норм;
компетенція президента регулюється законодавчими інститутами влади, а його функціональна діяльність зводиться до виконання управлінських функцій;
президентська влада володіє певним правовим статусом, що має різноманітні форми.
Конкретна форма президентства, що містить комбінований набір певних засобів і способів управління державою існує в кожній країні, де є президентське правління. Президентська влада будь-якої країни спирається на власну конституційну базу і специфічну право-регулятивну і політичну діяльність.
Президентська влада поділяється на ряд форм.
1. Форма президентства, що визначається безпосереднім обранням президента таємними загальними виборами. Тут реалізується принцип волевиявлення народу, внаслідок чого забезпечується достатньо високий рівень демократизму, тому що обрання президента залежить від максимально можливого прямого волевиявлення людей. Існує у Франції, Болівії, Філіппінах, Панамі, Австрії, Ірландії, Польщі, Болгарії, в Україні, Російській Федерації, Казахстані.
2. Форма президентського правління, що передбачає обрання президента в декілька етапів. На початковому етапі шляхом загальних виборів обираються вибірники (електори), а після цього висловлюється компетентна думка вибірників про кандидата в президенти. Така форма президентства дещо ускладнює процедуру обрання самого президента, але охороняє президентство від випадкового емоційного вибору. Існує в США, Аргентині, Фінляндії.
3. Форма президентського правління, що передбачає обрання президента шляхом опосередкованих виборів. В одних випадках вибори президента відбуваються з участю парламенту, як в Швейцарії, Туреччині та ряді незалежних держав Співдружності. Відбором колегії вибірників з членів парламенту і представників органів територіального самоврядування здійснюється опосередковане обрання президента в Італії. Федеральний парламент і представники земельних урядів обирають президента в Федеративній Республіці Німеччини.
Президент кожної країни володіє певним обсягом компетенцій і повноважень, здійснює управлінську діяльність, виконує специфічні функції тощо. Виділяють форми сильної президентської влади (США та інші країни), помірної й слабкої президентської влади. Серед форм помірної президентської влади і система президентства України.
Для форми помірної президентської влади, що встановилася в Україні, характерно: президент є глава держави, головнокомандуючий збройних сил, представляє країну в міжнародних відносинах, проводить через парламент призначення глави уряду, призначає міністрів тощо. Однак президенту потрібно враховувати певну незалежність і автономію регіональних виконавчих влад, що можуть самостійно вирішувати багато питань і проблем господарської та соціальної діяльності. Система президентства в Україні введена на початку 90-х років. 1 грудня 1991 р. відбулися перші всезагальні вибори Президента України.
Основи суспільного і державного ладу, систему державних органів, порядок їх утворення і діяльності, права і обов'язки громадян визначає Конституція.
Суть конституції в тому, щоб основний закони держави взагалі і закони, що стосуються виборчого права і представницьких установ, їх компетенції тощо, відображали співвідношення політичних сил в суспільстві.
Конституції складаються з двох найважливіших частин. В першій визначаються норми взаємовідносин громадян і держави, права особи, затверджується правова рівність всіх громадян і заборона дискримінації. Друга частина містить характеристику держави (республіка, монархія, федерація та ін.), статус різноманітних гілок влади, правила взаємовідносин парламенту президента, уряду, суду, а також структуру і порядок функціонування органів управління.
Конституції мають давню історію: ще в кінці XVIII ст. в США приймається Білль про права, тоді ж у Франції проголошується "Декларація прав людини і громадянина" і конституція, хоча ряд правових документів, що фактично мають характер конституційних актів, з'явився ще раніше - в 1215, 1628, 1679 і в 1689 роках у Великобританії.
У Франції вже приймалось 16 конституцій, а в США і тепер діє їх перша конституція в яку внесено всього лише 26 поправок. Конституційна новизна виявилася тут не стільки в прийнятих поправках, скільки в зміні тлумачення ряду статей Основного Закону Верховним федеральним судом Америки, що наділений правом прийняття остаточних рішень інтерпретації, тобто тлумаченні змісту закону.