Зміст:
1. Вступ…………………………………………………………………2 ст.
2 Життєвий шлях Жана-Батиста Сей…………………………………2 ст.
3. Економічне вчення Сея…………………………………………..…3 ст.
4. Сей про предмет політичної економії, багатство і вартість …......3 ст.
5. Теорія ринків, або „закон Сея” …………………………………….5 ст.
6. Сей про підприємництво і підприємців……………………………6 ст.
7. Концепція розподілу доходів…………………………………….…7 ст.
8. Теорія трьох факторів виробництва………………………………..8 ст.
9. Висновок………………………………………………………….…9 ст.
10 Література………………………………………………………..…10 ст.
Вступ
Жан-Батист Сей – видатний французький теоретик, представник класичної політичної економії і послідовний продовжувач економічної спадщини Адама Сміта у першій трерині 19 ст. в Франції, який абсолютизував ідеї свого вчителя про економічний лібералізм і стехійний ринковий механізм господарювання. Відомий своїми теоріями корисності і „трьох факторів” виробництва, а також теорією збуту і так званим „ законом Сея”(„законом ринків”), у яких доводив можливість безкризового розвитку ринкової економіки. Сей взяв на себе місію популяризатора і інтерпретатора вчення Сміта.
2. Життєвий шлях Жана-Батиста Сей
Жан-Батист Сей народився в (1767-1832) у Ліоні в сім”ї купця. Одержавши відповідну освіту, Сей продовжив сімейні традиції підприємництва, швидко збагатившись. Водночас він займається самоосвітою, особливо вивченням політичної економії. Саме так він познайомився із книгою А. Сміта „Багатство народів”, ідеї якої, на думку Сея, заслуговували популяризації як на благо Франції, так і всього людства.
Велике враження на Сея виявила поїздка до Англії у 1789 році , де, як він побачив, у теорії і на практиці на передній план вийшли вже індустріальні, а не аграрні проблеми, як це ще було у франції. Після повернення на континент Ж. Б. Сей поступає на державну службу. Із початком французької революції він примкнув до її радикального крила – якобінців і у 1792 році доброівільно пішов до революційного війська. У 1794 році Сей повернувся в Париж, де став редагувати журнал, знаходячись на вістрі соціально-економічного життя збуреної революцією країни і критично оцінюючи економічну політику уряду.
Із 1799 р. Ж. Б. Сей стає членом Трибунату у комітеті фінансів. Він намагається провести в життя принципи економічного лібералізму, які почерпнув у Сміта, що викликало незадоволення Наполеона Бонапарта, який через кілька років відправив Сея у відпустку. На рубежі століть Сей активно розробляє власну економічну концепцію, видає свої праці.
Після падіння режиму Наполеона ім”я Ж. Б. Сея як вченого і громадського діяча реабілітується, він з натхненням продовжує працю над своїми економічними творами. У 1816 р. Сей відкрив курс лекцій із політичної економії, а із 1819 р. у Консерваторії мистецтв і ремесел приступив до читання лекцій по спеціально-введеному для нього урядом Реставрації „Курсу індустріальної економії”.

3. Економічне вчення Сея
Сей ретельно проаналізував погляди свого кумира А. Сміта, систематизував і модифікував їх із позиції прихильника теорії витрат виробництва, звівши їх до кількох логічно-обгрунтованих основних економічних принципів(законів). Як Франція, так і уся Европа (крім Англії) знайомились із вченням Адама Сміта у тлумаченні Ж. Б. Сея. Коментуючи , розвиваючи, інколи і спрощуючи окремі положення теорії Сміта, дискутуючи із цього приводу із своїми англійськими сучасниками Мальтусом і Рікардо, Сей сформулював і обгрунтував ряд фундаментальних економічних принципів, які й сьогодні знаходяться в основі багатьох теоретичних концепцій.
Із численних праць Ж. Б. Сея варто виділити „Трактат політичної економії, або Простий виклад способу, яким утворюються, розподіляються і споживаються багатства”(1803), у якому вже було викладено всі основні положення теорії видатного французького вченого, „Катехізис політичної економії” (1817), „Повний курс практичної політичної економії” ( у двох частинах, 1828-1829). У двох останніх працях Ж. Б. Сей розвив аргументацію і деталізував основні ідеї „Трактату політичної економії”.
Несправедливими уявляються звинувачення Карла Маркса, який назвав Ж. Б. Сея „ вульгарним, буржуазним економістом”, хоча останній і спрощував певні положення теорії А. Сміта, популяризуючи їх. Про це пишуть і французьки автори-дослідники історії економічних вчень: „Неясність Сміта часто плідна для розуму, а ясність Сея не дає йому ніякого стимулу”. Із повагою і симпатією до Ж. Б. Сея ставились його сучасники – титани економічної думки Д. Рікардо і Т. Мальтус. Зокрема, листування між Сеєм і Рікардо тривала до самої смерті останнього у 1823р.
4. Сей про предмет політичної економії, багатство і вартість

Пояснюючи погляди Сміта на предмет і метод політичної економії, Сей у чіткій формі виклав своє їх бачення. Він докоряв Сміту за те, що той зробив значну поступку нормативній (практичній) стороні економічної теорії. Французький дослідник намагається порвати із давньою традицією, яка сягає ще вчень каноністів і меркантелістів, стосовно намагань зробити із теорії практичні рекомендаці, свого роду інструкції для адміністраторів і державних чиновників.
За визначенням Сея, політична економія – наука виключно про спонтанняй (стихійний) і обєктивний економічний устрій, „ про закони, які управляють багацтвами”, вони є простим викладом способу, яким „утворюються, розподіляються, споживаються багацтва”. Тому економічну науку, за переконаннями Сея, потрібно відділити від економічної політики і статистики. За Сеєм, політична економія – наука чисто теоретична і описова. Роль вченого-економіста він вбачав у спогляданні, описанні і аналізуванні економічних процесів і явищ, а не у повчанні і наданні якихось порад щодо методів і форм господарювання.
Економічні закони, в інтерпретації Сея, подібні до законів природних – їх не встановлюють, не творять і не відкривають люди, вони самі випливають із природи речей, управляють законодавцями і державами, не знають кордонів і суворо карають тих, хто діє всупереч цим законам. Тобто, Сей, як і більшість класиків, сконструював модель політичної економії за взірцем точних наук, закони яких мають універсальний характер. Він гадав, що як і для фізики так і для політичної економії важливим є не стільки нагромадження фактів дійсності, скільки правильне формулювання загальних принципів, на основі яких потім можна зробити обєктивні наукові висновки.
Сей завершив критику поглядів фізіократів на продуктивну працю, яку розпочав ще А. Сміт. Проте, якщо Сміт тільки допускав існування продуктивної сили землі і сил природи, то Сей прямо заявив, що у всій діяльності по створенню життєвих благ у будь-якій формі людини повинна співпрацювати у згоді із природою. На відміну від Сміта, його французький послідовник вважав продуктивною і працю по наданню послуг. У сфері послуг, на думку Сея створюється особливий нематеріальний продукт, який так само як і матеріальний, речовий має мінову цінність і корисність. Ж. Б. Сей будь-яку корисну працю трактував продуктивною. Виробляти, міркував французький теоретик, означає просто створювати корисності, збільшувати здатність речей і послуг задовольняти людські запити.
Сей допускав можливість виміру вартості не тільки кількістю витраченої праці, але й мірою корисності продукту праці. Зокрема, у „Трактаті політичної економії” він писав, що „цінність є мірилом корисності”.
Цими положеннями Ж. Б. Сей продовжив розвиток теорії корисності, започаткованої ще Галіані і Тюрго, значно збагативши її власними висновками.
Згідно із теорією корисності, у виробництві створюється споживна вартість (корисність), а остання надає благам цінності (вартості). Цінність продукту, міркував теоретик, складає суть багатства.
Саме теорія Сея лягла в основу концепції граничної корисності „австрійської економічної школи” – однієї із базових у сучасній економічній теорії, що дозволяє вважати його одним із фундаторів теорії корисності. Сей знаходився також біля витоків теорії спадної корисності – одного із основоположних економічних законів.
5. Теорія ринків, або „закон Сея”
Чи не найбільше значення в теоретичній спадщині Ж. Б. Сея має його теорія ринків, яка в економічній літературі одержала назву „ закону Сея”. „Продукти купуються за продукти” як у внутрішній, так і в зовнішній торгівлі - ось коротка суть теорії ринків Сея. Така проста думка викликала справжній фурор, який не затихає і по цей день.
Квінтесенція „закону Сея” полягає у тому, що при досягненні суспільством усіх принципів економічного лібералізму виробництво (пропозиція) буде породжувати адекватне споживання (попит), тобто виробництво товарів і послуг вільно реалізуютьс. Сей передбачав, що гнучке і вільне ціноутворення на ринку призводитиме до майже миттєвої реакції на зміну ринкової конюнктури, стаючи гарантією саморегулювання економіки. Відповідно, сукупний попит автоматично дорівнює сукупній пропозиції, що забезпечує рівновагу ринкової економіки за умов вільної конкуренції. При цьому всі доходи споживаються, тобто використовуютьсяна закупівлі товарів і послуг. Так, за Сеєм, стихійно і об”єктивно діє ринковий механізм ціноутворення, який і є механізмом самореголювання ринкової економіки.
„пропозиція створює відповідний їй попит”, - так лаконічно сформулював „закон Сея” видатний економіст 20 ст. Дж. М. Кейс, водночас піддаючи його критиці. Уже за традицією, теорія ринків Сея „апологетичною і вульгарною” оголосив К. Маркс, однак її підтримували такі корифеї класичної політичної економії, як Т. Мальтус і Д. Рікардо, а також вчені багатьох інших напрямів і шкіл, економісти наступних поколінь протягом більш як 130 років, аж до появи теорії кейнсіанства. Дж. М. Кейнс, зокрема, підкреслював, що представником класичної школи є будь-який автор, який поділяє „закон Сея”.
На грунті своєї теорії ринків Ж. Б. Сей зробив висновок про принципову можливість безкризового розвитку ринкової економіки. Він допускав існування часткових диспропорцій, коли одного товару виробляється забагато, а існує нестача іншого. При цьому Сей підкреслював, що диспропорції виникають не через загальне зростання обсягу виробництва, а тому, що не виробляються товари, яких потребує ринок. Для подолання труднощів із збутом в одних галузях, Сей радив розширювати виробництво в інших.. „Попит на товари будь-якої галузі зростає тоді, коли зростає пропорція товарів і послуг в усіх галузях, - таким був висновок Ж. Б. Сея.
Як же можна пояснити „довгоживучість” концепції Сея про безперешкоду і повну реалізацію сукупного продукту і безкризове економічне зростання, яка є далеко не беззаперечною, свідоцтвом чого були періодичні кризи ринкової економіки? Тут можна вказати на три обставини які грунтуються на теоретичній спадщині А. Сміта:
- „природний порядок” Сміта передбачає гнучкість цін і гнучкість заробітної плати, взаємовигідний за пасивної ролі грошей обмін працею та її результатами для всіх ринкових суб”єктів; іншого стану речей „закон Сея” не визнає;
- „закон Сея” за принципами економічного лібералізму виключає будь-яке державне втручання в економіку;
- теорія ринків Сея передбачає поступальний розвиток ринкових відносин на основі досягнень науково-технічного прогресу.
Отже, лише за таких ідеальних умов можна визнати справедливість „закону Сея”. Дійсно, якщо допустити можливість бартерної економіки, де гроші є всього лише рахунковими одиницями і сукупний попит на них дорівнює цінності усіх товарів і послуг, призначених для обміну на гроші, тоді загальне перевиробництво товарів дійсно було б неможливим. Саме тоді „ продукти купуються за продукти”. „Закон Сея” має насамперед теоретичне а не практичне значення, тому він виявив великий вплив саме на теорію яка намагалась відшукати абстрактні принципи досягнення економічної рівноваги.
Водночас, у відповідності із сучасними концептуальними положеннями, економічні кризи зумовлені не стільки не досконалістю „закону Сея”, скільки закономірностями переростання вільної конкуренції у монополію чи недосконалу конкуренцію. А „закон Сея” справедливий лише за умов абсолютно-вільної конкуренції.
6. Сей про підприємництво і підприємців
У створенні багатства нації Сей вирішального значення надавав промисловості, машинному виробництву і технічному прогресові. Головною діючою особою економічного розвитку він проголосив підприємця, започаткувавши, услід за Р. Кантильоном, теорію підприємництва і управління виробництвом, яка із того часу зайняла гідне місце в теоретичних дослідженнях.
Підприємець, на думку Сея, - активний, цілеспрямований, освідчений, талановитий винахідник, прогресивний землероб, промисловець чи смілива ділова людина, яка готова йти на ризик заради зростання багатства. Підприємець комбінує фактори виробництва із метою створення продукту для задоволення потреб споживачів. Французький вчений вважав, що саме підприємці, а не капіталісти у широкому розумінні слова, а також землевласники і наймані робітники здійснюють виробництво багацтва а тому домінують при його розподілі.
7. Концепція розподілу доходів
Помітне місце в дослідженях Ж. Б. Сея зайняла концепція розподілу яку він побудував на грунті теорії витрат виробництва і яка нині широко відома під назвою теорії „трьох факторів” виробництва.
Спрощена схема розподілу продукту (багатства), згідно із концепцією Сея має такий вигляд.
Праця, капітал і земля розглядаються основними виробничими факторами, надаючи послуги в створенню вартості. На ринку виникає попит на ці продуктивні послуги і збоку підприємців які комбінують їх для виробництва необхідних корисних благ. При цьому підприємець є тільки посередником між продуктивними послугами і споживачами. Кожен із трьох факторів виробництва створює свою частку цінності продукту (багацтва), який розподіляється у формі доходів: наймані робітники (носії праці) одержують заробітну плату, капіталісти (власники капіталу) – процент, земельні власники – ренту, підприємці – підприємницький дохід – за „діяльність, талант, дух порядку і керівництво”. Отже, дохід на капітал – прибуток Сей розділив між власниками капіталу і підприємцями (керівниками виробництва) на процент і підприємницький дохід. При цьому у центрі механізму розподілу доходів знаходиться підприємець.
Триєдина формула, що випливає із теорії „ трьох факторів” Сея, у відповідності із якою кожен фактор виробництва винагороджується певним доходом, по своїй суті стала своєрідною інтерпретацією поглядів Сміта. Йдеться про те, що, запозичивши у А. Сміта ідею про класову структуру та її вплив на походження і розподіл багацтва, Сей ніби „уточнює”, що названі фактори – „праця”, „капітал”, „ земля” – мають самостійне значення у створенні доходів найманих робітників, капіталістів і землевласників.
Таким чином, Сей відкидає будь-яку думку про можливість експлуатації праці за умов вільної конкуренції і вільного продажу робочої сили, а його учні на основі висновків свого вчителя намагались вивести положення про „гармонію економічних інтересів” усіх класів суспільства, будуючи свої міркування на відомій ідеї А. Сміта про, те що особистий інтерес „ економічної людини, спрямований „невидимою рукою”, обовязково співпадає із суспільним.
Таким чином, у теорії Ж. Б. Сея кожен із власників виробничих факторів зацікавлений у процвітанні інших.
Концепція розподілу доходів Сея сприяла прогресові економічної науки. За своєю суттю вона фактично є макроекономічною, водночас виявляючись значно точнішою від знаменитої схеми суспільного відтворення Ф. Кене, атже у варіанті Сея доходи (продукт) розподіляються між реальними особами, а не гіпотетичними класами. А теорія „ трьох факторів” сьогодні знаходиться в основі уявлень більшості сучасних економістів про природу вартості (цінності).
8. Теорія трьох факторів виробництва
Економічні погляди Ж.-Б. Сея отримали певне схвалення і відображення в працях Т. Мальтуса. Так, популярна протягом 19 ст. теорія витрат виробництва Т. Мальтуса практично цілком грунтується на положеннях висунутої не набагато раніше Ж.-Б. Сеєм теорії трьох основних факторів виробництва: праці, капіталу і землі. Це ще раз свідчить про популярність „вилучень”, зроблених послідовниками творчої спадщини А. Сміта.
Так, якщо Д. Рікардо і соціалісти-утопісти, дотримуючись „заповітів” А. Сміта, єдиним джерелом вартості і товару (послуги) вважали працю, то інша і досить значна частина економістів різних шкіл і течій як вихідний аргумент взяла інше положення теорії Сея – Мальтуса, згідно з яким вартість товару складається з витрат власника-підприємця у процесі виробництва на засоби виробництва (фактор „капітал”), на заробітну плату (фактор „праця”) і на ренту (фактор „земля”).
У результаті послідовники Сміта – Рікардо почали розглядати прибуток і ренту як привласнення частини вартості праці робітників, тобто як наслідок експлуатації праці капіталом та антагонізму класів.
Послідовники Сея – Мальтуса, які також вважали себе традиціоналістами, і вартість товару, і доходи класів суспільства розглядали як спільну працю і мирне співіснування представників цих класів. Наприкінці 19 ст. маржиналісти другої хвилі в особі А. Маршалла та інших учених довели тупикову сутність і теорії трудової вартості, і теорії витрат виробництва, оскільки в їх основі лежить витратний принцип. Однак щодо теорії вартості Ж.-Б. Сея, то слід додати, що він, як і його вчитель А. Сміт, давав кілька визначень поняття „вартості”. Наприклад, памятаючи положення А. Сміта про те, що будь-який товар має дві нерозривні властивості – мінову вартість і споживну вартість, Ж.-Б. Сей відзначав особливе значення взаємозв”язку корисності і вартості предметів (товарів).
З цього приводу він писав, що „вартість є мірилом корисності” предмета. Тим самим Ж.-Б. Сей припускав можливість вимірювання вартості не тільки кількістю затраченої праці, але й її корисністю для продукту. Але концепція вартості, що грунтується на корисності, навряд чи може вважатися такою, яка відповідає теорії ціноутворення без застосування поняття „спадної корисності” для пояснення насичення попиту при певному рівні ціни.
Набагато більшого значення у створенні вартості товару Ж.-Б. Сей надавав трьом факторам виробництва – праці, землі і капіталу, які, на його думку, беручи участь у процесі виробництва, „причетні” до створення вартості.
Триєдина формула, яка випливає із теорії трьох факторів Ж.-Б. Сея, згідно з якою „праця” породжує заробітну плату як доход робітників, „капітал” породжує прибуток як доход капіталістів, а „земля” – ренту як доход землевласників, по суті своїй була своєрідною інтерпретацією поглядів А. Сміта. Мова йде про те, що, запозичивши у А. Сміта ідею про роль класової структури суспільства у виникненні і розподілі різних видів доходів, Ж.-Б. Сей ніби підтверджував, що названі вище фактори („ праця”, „капітал”, „земля”) мають самостійне значення у створенні доходів робітників, капіталістів і землевласників.
9. Висновок:
У останні роки життя, починаючи із 1830 р. , Ж. Б. Сей очолив спеціально-створену для нього кафедру політичної економії у Паризькому університеті (Колледж де Франс), став фундатором своєї школи економічної думки, яку потім представляли Фредерік Бастіа та інші відомі економісти. За кілька років до своєї смерті Сей видав підсумкову працю свого життя – „Повний курс практичної політичної економії”, у якій намагався показати насамперед практичне значення економічної теорії, що грунтується на принцепах економічного лібералізму і невтручання держави в економічне життя. Ж.-Б. Сей залишив людству у спадок величезний багаш відкриттів які нам є величезною цінністю.

10. Література:
1. Історія економічних вчень. Навчально-методичний посібник. Ковальчук В. М. Сарай М. І. Тернопіль: ТАНГ- „Астон”, 1999 р..
2.Нікитин Д.П., Новіков Ю.В. Історія економічних вчень. – М.: 1996 р.
3. Н. І. Гайденко. Історія економічних вчень.-М., 1999 рік.
4. Ткачук А. Ф."Економічна думка.", 1995 р. "Либідь".
5. П. І. Юхименко, П. М. Леоненко. Історія економічних вчень. Київ 2001 р.