СИРОВИННО-РЕСУРСНА БЕЗПЕКА
Для багатьох країн світу сировинно-ресурсна безпека – це один з найбільш вразливих напрямків економічної безпеки, зважаючи на їх неспроможність забезпечити економічний розвиток за рахунок власних ресурсів.
Україна за різноманітністю корисних копалин, за кількістю родовищ на одиницю площі належить до найзабезпеченіших мінеральними ресурсами країн світу. Приблизна вартість розвіданих сировинних запасів оцінюється в 7 трильйонів доларів США. В Україні більше 90 видів мінеральної сировини (близько 8000 родовищ) мають промислове значення. Взагалі, мінерально-сировинний комплекс України забезпечує 14 % світового видобутку залізної та 30 % марганцевої руд, 7 % кам'яного вугілля. Цей комплекс становить 48 % промислового потенціалу України, в той час коли в індустріально розвинених країнах він складає близько 30 %.
Щороку геологи готують промислові запаси корисних копалин вартістю близько 60 млрд дол. США, а гірничовидобувна промисловість спроможна виробляти товарної продукції на суму не менше 20 млрд дол. США. Однак сьогодні у загальному споживанні власні ресурси України становлять лише 42 %.
Недостатнє фінансування державою геологорозвідувальних робіт свідчить про недооцінку важливості геологічної галузі, діяльність якої закладає фундамент для процвітання держави в майбутньому та сприяє забезпеченню сировинно-ресурсної безпеки. Поряд із паливно-енергетичними ресурсами особливу увагу необхідно приділяти видобутку золота, алмазів, кольорових, рідкісних та рідкоземельних металів. Золото – важливий стратегічний ресурс для Української держави, гарант її незалежності та могутності. Однак, незважаючи на наявність більше півтора десятка виявлених в Україні родовищ золота, досі не розпочато його промисловий видобуток.
Важливою проблемою для України є комплексне освоєння руд. Наша держава видобуває мінеральну сировину у величезних обсягах (близько 5 % світового обсягу), але тільки 12 % її надходить у виробництво (у західних країнах близько 60 %), а все інше йде у відвали, де у концентрованому і напівконцентрованому стані містяться стронцій, германій, ванадій та інші рідкісні і кольорові метали.
Особливо багата Україна на неметалічну сировину (каоліни, облицювально-декоративний камінь, самородна сірка, мінеральні води тощо). Однак головна проблема полягає в тому, що значна частина мінеральної сировини експортується за кордон, замість того, щоб вивозити виготовлену з неї готову продукцію, реалізація якої дасть значно більші прибутки.
Водночас слід відзначити, що розвиток гірничовидобувної та гірничопереробної промисловості вимагає величезних капіталовкладень і саме сюди бажано залучати вітчизняні та іноземні інвестиції. Такий підхід сприятиме забезпеченню сировинно-ресурсної безпеки України, що полягає не лише в наявності великих запасів мінеральної сировини, а й в ефективному її використанні.
Надійна сировинно-ресурсна безпека України неможлива без:
• комплексного освоєння корисних копалин;
• технічного переоснащення гірничовидобувної і гірничопереробної промисловості;
• захисту національного товаровиробника;
• ефективного використання рекреаційних ресурсів;
• географічної диверсифікації експорту та імпорту сировинних ресурсів;
• проведення геологорозвідувальних робіт і промислового видобутку золота та інших дорогоцінних металів і каменів;
• комплексних заходів щодо ресурсо- і природозбереження, відновлення й охорони природних ресурсів.
1.2. ЕНЕРГЕТИЧНА БЕЗПЕКА
Під енергетичною безпекою України слід розуміти спроможність держави забезпечити ефективне використання власної паливно-енергетичної бази, здійснити оптимальну диверсифікацію джерел і шляхів постачання в Україну енергоносіїв для забезпечення життєдіяльності населення та функціонування національної економіки у режимі звичайного, надзвичайного та воєнного стану, попередити різкі цінові коливання на паливно-енергетичні ресурси або ж створити умови для безболісної адаптації національної економіки до нових цін на ці ресурси.
Для України питання енергетичної безпеки є нині головною умовою її існування як самостійної держави. Заходи державного регулювання щодо забезпечення енергетичної безпеки можна розділити на превентивні і ліквідаційні.
Превентивні заходи. Їх реалізація має сприяти формуванню в Україні менш уразливої до енергетичних потрясінь економіки. Це насамперед: енергозбереження, диверсифікація джерел надходження енергоносіїв, стимулювання видобутку основних видів палива і виробництва електроенергії, використання нетрадиційних та відновлювальних видів енергії.
Ліквідаційні заходи повинні, зокрема, передбачати створення в Україні стратегічних газових і нафтових резервів, підконтрольних державним органам, та системи розподілу нафти і газу в разі серйозних порушень в інфраструктурі забезпечення споживачів. Також необхідно подбати про те, щоб існували розвідані і пробурені нафтові родовища стратегічного призначення, які можуть вводитися в експлуатацію в разі війни.
Досягнення енергетичної безпеки неможливе без виявлення чинників, дія яких може негативно позначитися на розвиткові паливно-енергетичного комплексу. Однією з головних цілей державної енергетичної політики, що знайшла, зокрема, своє втілення в Національній енергетичній програмі України до 2010 р., є задоволення України в паливно-енергетичних ресурсах шляхом збільшення частки їх власного видобутку і послаблення зовнішньої енергозалежності шляхом зниження обсягів їх імпорту [4].
Нині недостатня увага приділяється фінансуванню геологорозвідувальних робіт, що є необхідною умовою збільшення рівня забезпечення України власними нафтою і газом. Слід відзначити, що обсяги глибокого розвідувального буріння на нафту і газ протягом останніх років скоротилися проти 1990 р. у 5 разів, а приріст запасів вуглеводної сировини – у 3 рази. Як свідчить досвід, для забезпечення стабільного видобутку нафти і газу та його нарощування необхідно, щоб приріст запасів щонайменше у два рази був вищий за річний видобуток. Недостатнє проведення геологорозвідувальних робіт може призвести до зменшення видобутку нафти й газу в майбутньому. Однак навіть уже розвідані запаси цих енергоносіїв дають змогу збільшити такий видобуток мінімум удвічі, що дало б змогу економити більше двох мільярдів доларів США щорічно.
Прискорений розвиток вугільної промисловості України вбачається гарантом її енергетичної та економічної незалежності, а тому потребує фінансової підтримки держави. Окремі твердження про недоцільність розвитку вугільної промисловості із-за низьких якісних характеристик власного вугілля, економічної невигідності його використання, великих матеріальних і фінансових витрат є не досить обгрунтованими в контексті національної безпеки. Зважаючи на значні запаси в нашій державі вугілля, цей стратегічний ресурс може сприяти піднесенню рівня забезпечення енергетичної безпеки України.
Також не обгрунтованими є пропозиції прихильників парогазових електростанцій (ПГЕС), які зводяться до необхідності повної заміни генеруючого обладнання теплових електростанцій (ТЕС) та заміщення його ПГЕС. Слід врахувати, що введення 20,7 млн квт. ПГЕС вимагає близько 20 млрд дол. США капіталовкладень і посилює залежність України від російського газу, що є загрозою її енергетичній безпеці. Лише в разі істотного збільшення видобутку власного газу, стабілізації соціально-економічної ситуації Україна могла б дозволити собі будівництво кількох парогазових теплоелектроцентралей поблизу Києва та деяких інших великих міст, що дозволило б оздоровити там навколишнє середовище.
Реалізація заходів щодо енергозабезпечення, нарощування обсягів видобутку газу, використання нетрадиційних джерел енергії, як це передбачається Національною енергетичною програмою, дасть змогу скоротити обсяги споживання природного газу народним господарством до 2010 р. порівняно з 1990 р. на 32,3 %, а також зменшити його імпорт на 49 %.
Необхідно вживати заходи щодо диверсифікації джерел надходження в Україну енергоносіїв. Зокрема, завершити будівництво нафтового терміналу поблизу Одеси, розширити економічні зв'язки з Туркменистаном, країнами Близького і Середнього Сходу, Туреччиною щодо поставок нафти і газу, розвивати внутрішні джерела енергозабезпечення, у тому числі вугільної галузі та нафтогазового комплексу.
Створення диверсифікованої моделі нафтогазозабезпечення України полягає не тільки у приєднанні її економіки до альтернативних джерел постачання, але й у тому, щоб задля реалізації своїх національних інтересів вона відігравала роль транзитного коридору як для існуючих, так і для перспективних поставок енергоресурсів. Інакше роль транзитора може бути перехоплена іншими країнами.
Поряд з удосконаленням переробки нафти на нафтопереробних заводах України слід збільшувати її видобуток на нових родовищах. Однак не може не турбувати, що з розвіданих геологами запасів нафти добувається лише близько 10 %, в той час коли зарубіжні нафтові компанії добувають 50 % і більше.
Україна має великі можливості щодо транзиту природного газу. Однак понад 35 % газопроводів експлуатуються вже понад 20 років і морально застаріли. Щорічно необхідно здійснювати капітальний ремонт 250-300 кілометрів газопроводів. Незадовільний технічний стан газопроводів дає змогу транспортувати нині до європейських країн без істотного економічного ризику не більше 100 млрд кубометрів газу при спроможності понад 120 млрд кубометрів газу. Це загрожує втратою України свого геостратегічного становища як головної транзитної ланки трубопровідної системи "Схід-Захід".
Важливе значення має підвищення надійності забезпечення паливом електроенергетики, послаблення залежності від імпорту топкового мазуту, природного газу та заміщення у перспективі цих видів палива вугіллям. До речі, в розвинених країнах для виробництва електроенергії використовується цілий спектр сучасних технологій. Це робиться з двох причин: 1) рівноекономічності деяких технологій; 2) необхідності диверсифікації видів і джерел палива для надійності забезпечення ним ТЕС та енергетичної незалежності. Варто було б застосувати такий підхід і в нашій державі. Для підвищення надійності та безпеки функціонування атомних електростанцій необхідно провести реконструкцію та модернізацію діючих блоків типу ВВЕР, вдосконалити систему науково-технічної підтримки атомно-енергетичного комплексу.
Виведення з експлуатації ЧАЕС слід пов'язати з фінансуванням цієї програми західними державами та міжнародними фінансовими організаціями. В іншому разі ця проблема ляже величезним тягарем на власний бюджет, негативно вплине на здійснення реформ, енергетичну безпеку, викличе соціальну напруженість у суспільстві.
Особливо важливе значення з точки зору забезпечення енергетичної безпеки має створення в Україні власного ядерно-паливного циклу. Це дасть змогу гарантувати незалежність забезпечення АЕС паливом та зекономити валютні кошти.
Росія здійснює політику паралельних стратегій, одна з яких полягає у прискореному розвитку нафтогазової інфраструктури на власній території, а друга – у встановленні контролю за об'єктами нафтогазової інфраструктури в колишніх союзних республіках. Зокрема, друга стратегія спрямована на заволодіння правами власності на важливі об'єкти нафтогазового комплексу в процесі приватизації або на отримання їх як компенсації за державні борги, що виникли в результаті імпорту російських енергоносіїв.
Енергозбереження – це найбільш перспективний напрям забезпечення України енергією. Лише за рахунок маловитратних енергозберігаючих заходів в Україні можна заощадити не менше 10 % енергії.
• До першочергових заходів щодо забезпечення енергозбереження слід віднести:
• розробку Державної комплексної програми енергозбереження;
• технічне переоснащення виробництва;
• створення загальнодержавного позабюджетного фонду енергозбереження;
• суворий облік та контроль за енергоспоживанням в усіх галузях виробництва;
• стимулювання впровадження енергозберігаючих технологій;
• здійснення структурної перебудови економіки шляхом зменшення частки енергомістких галузей виробництва;
• використання нетрадиційних та відновлювальних джерел енергії.
Без зміни структури вітчизняного виробництва, без впровадження енерго-зберігаючих технологій
Україна й надалі змушена буде залежати від імпорту нафти і газу, втрачаючи значні кошти.
Важливим державним завданням є також поліпшення системи управління галузями паливно-енергетичного комплексу та процесом енергозбереження.
1.3. ФІНАНСОВА БЕЗПЕКА
Під фінансовою безпекою слід розуміти такий стан фінансової, грошово-кредитної, валютної, банківської, бюджетної, податкової систем, який характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, здатністю забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи та економічне зростання.
Стан фінансової системи великою мірою залежить від гармонійного взаємозв'язку та розвитку всіх її складових. Фінансова система України ще не набула рис, притаманних ринковій економіці, і знаходиться в стадії формування. Нині фінансові можливості держави, які залежать від обсягу фінансових ресурсів, залишаються досить обмеженими. До того ж дезорганізація цієї системи, що йде поряд з її криміналізацією створює значну загрозу економічній безпеці України і може призвести до вкрай негативних наслідків. Стабілізація економічної системи держави вимагає розробки та реалізації комплексної програми оздоровлення державних фінансів.
Важливим інструментом державного регулювання соціально-економічних процесів є Державний бюджет України. Саме розбалансованість Державного бюджету є головним дестабілізуючим чинником кризи державних фінансів.
Найважливішими критеріями формування та виконання державного і місцевого бюджетів відповідно до вимог економічної безпеки повинні стати наступні:
• відповідність бюджетної політики національним інтересам, а не інтересам політичної кон
'юнктури;
• забезпечення суверенітету держави у здійсненні національної бюджетної політики;
• зміцнення держави на основі забезпечення фінансовими ресурсами можливостей реалізації її функцій у здійсненні внутрішньої і зовнішньої політики;
• реальність цілей бюджетної політики та створення умов для їхнього досягнення;
• забезпечення самостійності та незалежності Державного бюджету і стабільності його доходів як засобу забезпечення самостійності і незалежності центральної влади від регіонів;
• підтримка в бюджетній системі необхідного ступеня залежності регіонів від Державного бюджету;
• забезпечення цілісності і єдності бюджетної системи як фінансової основи і передумови цілісності та єдності Української держави;
• здатність бюджетної системи забезпечити єдність ринкового економічного простору, фінансової, грошово-кредитної, валютної, банківської та податкової систем;
• узгодженість у бюджетному процесі річних і стратегічних завдань державної політики економічного розвитку.
Вкрай негативно позначається на забезпеченні національної безпеки України хибна практика щорічного несвоєчасного прийняття Державного бюджету. Тому важливо законодавчо чітко регламентувати процедуру підготовки та прийняття Державного бюджету і передбачити відповідальність посадових осіб за зрив бюджетного процесу.
Досягнення на вимогу міжнародних фінансових організацій низького рівня дефіциту бюджету, що здійснюється в основному за рахунок невиконання бюджетних зобов'язань (головним чином хронічних затримок з виплатою заробітної платні та інших соціальних виплат) є неприпустимо з точки зору вимог економічної безпеки. Зниження рівня інфляції досягається засобами жорсткої монетарної політики, органічно не пов'язаної з оздоровленням фінансів.
Криза платежів, яка поглиблюється бюджетною заборгованістю, обмеженістю кредитних ресурсів, перебуванням значної частини грошей у позабанківському обігу, бартеризацією обміну, знижує рівень економічної безпеки і посилює соціальну напруженість у суспільстві. До того ж криза платежів призводить до формування так званої боргової економіки, в якій головним боржником виступає держава.
Здійснення грошової реформи не було використано для органічного поєднання грошової та фінансової стабілізації. Практично відбулася деномінація або обмін купоно-карбованців на гривну. Не було створено законодавчої бази грошової реформи. Зокрема, вона проводилась без прийняття відповідного закону як це передбачено пунктом 22 статті 92 Конституції України. Для визначення статусу національної грошової одиниці необхідно розробити і прийняти Закон України "Про національну валюту". Також вимагає законодавчого врегулювання правовий режим золотовалютних резервів держави, порядок їх використання та зберігання.
Для економічного зростання й успішного функціонування національної економіки необхідно створити зрозумілу, стабільну, ефективну податкову систему. Існуюча податкова система є непомірним тягарем для товаровиробників, пригнічує виробництво, провокує несплату податків у бюджет держави і створює серйозну загрозу економічній безпеці України.
Стратегія розвитку банківської системи повинна визначати перспективу забезпечення стійкості грошової системи та розвитку національної економіки. Ступінь стабільності банківської системи є однією з домінант економічного зростання і характеризує ефективність грошово-кредитної та фінансової політики держави, її здатність забезпечити стабільність банківської системи і відповідно – зміцнення національної валюти.
Становлення і розвиток банківської системи України відбувається в умовах постійної зміни економічної кон'юнктури і непередбачуваності перспективи, що позначається на нестабільності багатьох українських банків і вимагає розробки заходів щодо державного захисту банків та їх клієнтів від підвищеного ризику. Однак вирішення проблеми стабільності банківської системи неможливе лише в рамках використання суто фінансово-грошового інструментарію, а повинно враховувати весь комплекс проблем, пов'язаних з піднесенням національної економіки.
До основних напрямків стратегії розвитку банківської системи слід віднести:
• забезпечення режиму чіткої узгодженості грошово-кредитної політики з вимогами зміцнення банківської системи і підвищення довіри до українських банків;
• створення законодавчої бази функціонування банківської системи (всього необхідно розробити більше 20 законопроектів, зокрема, "Про банківську таємницю", "Про Національний банк України",
"Про комерційні банки України");
• забезпечення відповідальності банків за прийняті ними зобов'язання перед державою, іншими банками, фізичними та юридичними особами;
• підвищення ролі Національного банку України в забезпеченні стійкого розвитку банківської системи, попередженні системних криз глобального характеру і масового банкрутства банків, що загрожує інтересам держави, суспільства, особи;
• створення системи органів нагляду за фінансовим станом банків і вжиття в разі необхідності відповідних заходів;
• активне включення банківського капіталу в структурні перетворення економіки;
• досягнення збалансованості попиту і пропозиції грошей шляхом послідовного зниження ставки рефінансування НБУ і відповідно підвищення попиту суб'єктів підприємницької діяльності на позичкові кошти;
• підвищення рівня управління активами і пасивами банків шляхом створення системи страхування ризиків.
Зміцненню банківської системи сприятиме розробка і прийняття комплексної програми фінансового оздоровлення українських банків.
Важливо домогтися, щоб національні гроші виконували функції накопичення. Однак це залежить не тільки від банківської системи, а великою мірою від економічної політики уряду. В інтересах держави щоб українські громадяни зберігали свої грошові заощадження в українських банках без страху їх втратити. Здійснити це можна лише за умов встановлення довіри до банківської системи з боку українського інвестора [5].
Також важливо, щоб представники банківської системи керувалися у своїй діяльності не лише власними інтересами, але й інтересами держави і суспільства, усвідомили важливу роль банківської сфери у розвитку національної економіки, становленні Української держави, зміцненні її економічної могутності.
Одним з важливих напрямків реалізації фінансової стратегії у сфері валютної політики України є протидія доларизації грошової сфери країни. Це вимагає посилення ролі держави в регулюванні валютних відносин.
Вкрай загрозливих масштабів сягнув вивіз за кордон українського капіталу, що набув масового некерованого характеру. За експертними оцінками щорічний експорт капіталу становить 3-5 млрд дол. США. Джерелом такого капіталу переважно є перерозподіл державної власності, неповернення виручки за експортовану продукцію, спекулятивні фінансові операції та ухилення від сплати податків. Для припинення "втечі" капіталу з України доцільно:
• створити комплексну і цілісну систему валютного контролю міжнародних розрахунків українських резидентів;
• розробити нормативно-правову базу, покликану встановити режим регулювання вивозу українського капіталу.
Нині доцільно обмежити вивіз українського капіталу за кордон, за винятком реалізації проектів, що сприяють просуванню вітчизняних товарів та послуг на зовнішні ринки.
Для встановлення режиму здійснення валютних операцій на території України, визначення повноважень і функцій державних органів у регулюванні валютних операцій, прав й обов'язків суб'єктів валютних відносин, порядку здійснення валютного контролю, відповідальності за порушення валютного законодавства необхідно прийняти Закон України "Про валютне регулювання".
Продаж валюти фізичним особам повинен мати цільовий характер і бути обмежений певною сумою, що встановлюється на рік для однієї особи. Вжиття заходів валютного регулювання, істотного обмеження обігу іноземної валюти всередині країни збільшить ресурсно-валютну базу реформ, підвищить рівень економічної безпеки України.
В системі валютного регулювання важливе місце відводиться забезпеченню конвертованості національної валюти. Однак слід зазначити, що конвертованість є доволі неоднозначним за своїм змістом елементом грошової реформи, а тому вимагає зваженості і послідовності у її реалізації.
Слід пам'ятати про можливі негативні наслідки конвертованості. Насамперед вони пов'язані з ймовірним знеціненням національного багатства та робочої сили, обвальним банкрутством окремих видів виробництва, некерованого поглиблення соціальної диференціації населення тощо [6]. Тому введенню конвертованості національної валюти повинен передувати комплекс заходів, які б унеможливили негативні наслідки цієї акції і, навпаки, сприяли зміцненню гривні та економічному зростанню.
Недостатньо аргументованими видаються рекомендації деяких радників та представників міжнародних фінансових організацій, а також вітчизняних науковців щодо необхідності прив'язки гривні до долара США чи якоїсь іншої твердої валюти. По-перше, деякі тверді валюти можуть незабаром припинити своє існування (в разі введення в країнах ЄС спільної грошової одиниці — євро), а по-друге, це перетворить гривню в сурогат більш стійкої валюти. Досвід Німеччини, Японії, деяких інших країн свідчить про те, що національна валюта може стати сильною і без її прив'язки до іншої валюти за рахунок зміцнення національної економіки, підвищення її конкурентоспроможності, активного виходу вітчизняних виробників на міжнародні ринки тощо.
Вкрай негативно позначається на забезпеченні фінансової безпеки України позбавлення її можливості отримати належну їй частку золотого запасу, алмазного фонду та інших активів колишнього СРСР. У разі ратифікації Верховною Радою України підписаної під тиском російської сторони 09.12.94 р. Угоди між Україною і Росією про так званий "нульовий варіант" врегулювання питання правонаступництва щодо зовнішнього боргу й активів колишнього СРСР, буде завдано шкоди міжнародному авторитету України як одній з країн – правонаступниць колишнього СРСР. Національним інтересам України відповідала б відмова від ратифікації Угоди щодо "нульового варіанту" і висунення вимог щодо передачі Україні належної їй частки активів і пасивів колишнього СРСР.
З метою забезпечення фінансової безпеки важливо здійснювати постійний моніторинг її індикаторів, серед який можна виділити наступні:
• рівень перерозподілу ВВП через зведений бюджет України;
• рівень монетизації ВВП;
• дефіцит Державного бюджету;
• ступінь доларизації національної економіки;
• швидкість обігу готівки;
• процентна ставка за банківській кредит;
• ставка рефінансування НБУ;
• відношення суми валових міжнародних резервів НБУ до загальної суми річного імпорту;
• валютний курс;
• питома вага довгострокових банківських кредитів у загальному обсязі наданих кредитів;
• питома вага податків в обсязі ВВП;
• відношення суми власних оборотних коштів підприємств до суми залучених оборотних коштів.
Для забезпечення фінансової безпеки передусім необхідно вжити такі заходи:
• розробити Концепцію фінансової безпеки України;
• забезпечити вчасне прийняття Державного бюджету;
• створити ефективну систему контролю за використанням бюджетних коштів;
• посилити платіжну дисципліну всіх суб'єктів господарської діяльності;
• прийняти податковий кодекс України та підвищити ефективність податкової системи;
• припинити "втечу" українських капіталів за кордон;
• налагодити ефективний державний контроль за здійсненням валютних операцій.
Поглиблення кризових явищ в економіці України вимагає об'єктивної і неупередженої оцінки з точки зору фінансової безпеки політики фінансової стабілізації, яка здійснюється відповідно до вимог міжнародних фінансових організацій і негативно позначається на стані забезпечення економічної безпеки. Фінансова стабілізація не дала поштовх нагромадженню обігових коштів та інвестиційній діяльності. Натомість на тлі кризи платежів відбувається руйнація виробництва, "втеча" українського капіталу за кордон. Працює потужний насос висмоктування залишків потенціалу державного сектора і відбувається концентрація багатств у руках незначної групи людей. Вирішення зазначеної проблеми неможливе без внесення коректив в політику економічних реформ, вжиття адекватних дій з боку уряду.
1.4. ВОЄННО-ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА
Забезпечення воєнно-економічної безпеки – важливе завдання Української держави. Ступінь задоволення потреб у продукції як оборонного, так і цивільного призначення в екстремальних умовах є критерієм забезпечення воєнно-економічної безпеки. Покращання самозабезпечення держави технологіями цивільного й оборонного виробництва, нарощування технологічного потенціалу зміцнює її воєнно-економічну безпеку. Остання, безперечно, визначається новітніми досягненнями науково-технічного прогресу.
Слід звернути увагу на такі три основні аспекти воєнно-економічної безпеки: захисний, наступальний, рівнозначний.
Захисний аспект передбачає заміщення імпорту вітчизняними аналогами, насамперед в оборонних галузях народного господарства і зменшення їх залежності від імпорту.
Наступальний аспект передбачає комплекс заходів, спрямованих на нарощування і якісне покращання експортного потенціалу країни і посилення при цьому залежності від неї інших країн.
Рівнозначний аспект передбачає встановлення однакової залежності між країнами, що буде стримуючим чинником у спробах економічно розвинених країн використати зовнішньоекономічні зв'язки як специфічний тиск на менш розвинені країни.
Жодному з цих аспектів воєнно-економічної безпеки України поки що не приділяється належної уваги.
Важливе значення для забезпечення воєнно-економічної безпеки в разі скорочення чи припинення зовнішньоекономічних зв'язків або виникнення соціально-економічної кризи має здатність держави оперативно компенсувати негативні наслідки цих явищ, забезпечувати задоволення оборонних потреб.
Необхідною умовою воєнно-економічної безпеки є достатнє фінансування оборонної промисловості. Однак видатки з Державного бюджету на фінансування національної оборони з 1992 р. по 1995 р. зменшилися у 3,5 разу і здійснювалися за залишковим принципом. До того ж понад 90 % усіх видатків військового бюджету витрачаються на утримання особового складу, що є небезпечною тенденцією.
При замовленні озброєнь і військової техніки повинна враховуватись специфіка виробництва і технологічні аспекти. Припинення виробництва деяких видів військової продукції може призвести до непоправних втрат.
З точки зору перспективного виробництва в Україні новітніх озброєнь важливо спрямовувати бюджетні кошти на створення науково-технічного потенціалу в сфері критичних технологій. Пріоритетними напрямками науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт мають бути: модернізація існуючих систем озброєнь, створення перспективних зразків озброєнь, розвиток систем і засобів бойового управління, зв'язку і розвідки, радіоелектронної боротьби, високоточної зброї, всебічний розвиток технологій і систем подвійного призначення (військового і цивільного).
Однак обсяг фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДіДКР) у військовій сфері в 1995 р. становив менше 5 % від дійсної потреби, що фактично робить неможливим проведення модернізації Збройних Сил та інших військових формувань і створює загрозу воєнній безпеці України. Повний цикл створення нових зразків військової техніки та озброєнь є досить тривалий і становить 8-10 років.
Світова практика свідчить, що в разі непроведення щорічної заміни 4-5 % існуючого парку озброєнь збройні сили поступово деградують. Для України цей індикатор безпеки особливо важливий, зважаючи на те, що у 1995 р. обсяги закупівлі військової техніки та озброєнь склали менше 1 % від дійсної потреби. Це значно нижче допустимого критичного рівня і є тривожним симптомом.
Особливо турбує безсистемна конверсія воєнно-промислового комплексу України. Якщо в розвинених країнах темпи конверсії становлять 5-6 %, то в Україні – 50-70 %, а на деяких підприємствах – 100 %.
Процес конверсії проходить у кризових умовах, а спад військового виробництва не має аналогів у світовій практиці. Так, питома вага виробництва військової техніки й озброєнь у загальному обсязі машинобудівного та оборонного комплексу становила в 1991 р. – 22,7 %, у 1992 – 8,3 %, у 1993 – 6,2 %, а в 1994 – 4 %.
Підприємства з унікальним обладнанням, найновішими технологіями, високим інтелектуальним потенціалом опинилися на грані банкрутства. Найкваліфікованіші кадри переходять у комерційні структури або виїздять за кордон, де їх досвід як фахівців використовують інші держави.
Необхідно здійснити перехід від "фізичної конверсії", яка передбачає перепрофілювання військових виробництв на випуск цивільної продукції, до "економічної конверсії", коли акцент робиться на переорієнтації потоків військової продукції з внутрішнього на зовнішній ринок. Це уможливить використання частини валюти від експорту зброї для поступової конверсії, спрямованої на випуск товарів, необхідних для реалізації на внутрішньому ринку. Величезні прибутки може давати Україні ефективне використання значного виробничого комплексу космічної галузі. Таким чином, оборонна галузь може бути не лише споживачем національного продукту, але і його виробником.
Головним завданням державної політики у воєнно-економічній сфері повинно стати створення самодостатнього національного воєнно-промислового комплексу.
Трансформація воєнної економіки в цивільну повинна здійснюватися на науковій основі, без послаблення оборонного потенціалу України. Слід зазначити, що конверсія розпочалася при повній відсутності її науково-економічного обгрунтування. В результаті було зруйновано могутній воєнно-промисловий комплекс, що залишився у спадок від колишнього СРСР, а західним країнам на світовому ринку зброї стало вільніше, оскільки в особі України зник сильний конкурент.
Пріоритетним напрямком може стати міждержавна кооперація в проведенні НДіДКР, розробці, виробництві та утилізації озброєнь.
Нагальною потребою є забезпечення надійного збереження закритої інформації оборонного характеру. Нині деякі оборонні підприємства стали "прохідними дворами" для численних зарубіжних спеціалістів і консультантів, які отримали доступ до важливої інформації, що негативно позначається на стані воєнної безпеки держави.
Поспішність і безсистемність при проведенні роззброєння, скорочення армії призводять до значних бюджетних витрат, викликають соціальну напруженість.
Для забезпечення воєнно-економічної безпеки України необхідно передусім здійснити наступні заходи:
• створити самодостатній національний воєнно-промисловий комплекс (ВПК);
• розробити і прийняти Державну програму виробництва озброєнь;
• виробити державну політику в сфері міжнародної торгівлі зброєю;
• розробити і прийняти Закон про експорт зброї;
• закладати в Державний бюджет необхідні кошти для фінансування оборони;
• створювати замкнені цикли виробництва військової техніки та озброєнь;
• змінити концепцію конверсії ВПК і проводити її на науковій основі згідно з національними інтересами України;
• проводити постійну модернізацію Збройних Сил України та інших військових формувань з метою досягнення технічної переваги над імовірним противником;
• створити єдину інфраструктуру тилового і технічного забезпечення воєнної організації України.
1.5. ТЕХНОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА
Технологічна безпека України полягає у впровадженні новітніх технологій, досягненні технічного прогресу, збереженні такого рівня вітчизняного науково-технічного й виробничого потенціалу, який у разі погіршення внутрішніх і зовнішніх умов забезпечив би виживання національної економіки за рахунок використання власних інтелектуальних і технологічних ресурсів, збереження державної незалежності.
Технічний прогрес, який включає в себе, крім нових методів виробництва, ще й нові форми управління й організації виробництва, є найважливішим чинником, що впливає на підвищення продуктивності праці. Технології є одним з основних чинників, які зумовлюють здатність економіки до зростання [7].
Економічна могутність України визначається її промисловим потенціалом. Однак структура української промисловості є нині вкрай деформованою. Досвід розвинутих країн показує, що для успішного реформування економіки необхідно здійснювати активну промислову політику, що являє собою комплекс політичних, економічних, технологічних, організаційних факторів, спрямованих на зростання продуктивності вітчизняної промисловості.
Промислова політика повинна сприяти забезпеченню економічної незалежності та підтриманню високого рівня національної безпеки, створенню виробництв з новітніми технологіями, формуванню сприятливого інвестиційного клімату, підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної продукції та життєвого рівня народу, покращанню економічної ситуації, інтеграції національної економіки в світове господарство.
Надзвичайно важливим завданням стратегії економічного розвитку і, зокрема, промислової політики є структурна перебудова економіки, яка повинна враховувати необхідність технологічних зрушень та модернізації промисловості. При цьому рівень технологій повинен відповідати світовим стандартам. Необхідні для розвитку новітніх технологій інвестиційні ресурси можна отримати за рахунок нарощування експортного потенціалу.
Державна політика повинна сприяти безперешкодному імпорту в Україну із західних країн новітніх технологій і водночас забезпечувати контроль за експортом технологій та не допускати, щоб він завдав шкоди власному економічному, технологічному чи військовому потенціалу.
Необхідно надавати перевагу у виробництві такої вітчизняної продукції, в складі якої переважають власні ресурси. Сюди відносяться такі традиційні галузі промисловості, як машинобудування, чорна і кольорова металургія, хімічна промисловість, суднобудування, агропромисловий комплекс.
Нині особливо актуальною стала необхідність формування і реалізації державної технічної політики як довгострокового стратегічного курсу держави, спрямованого на ефективне використання науково-технічного потенціалу і перетворення України в технологічно орієнтовану державу з високим рівнем розвитку національних галузей. У зв'язку з цим надзвичайно важливе значення має реалізація Національної програми України "Критичні технології", головними цілями якої є розвиток і своєчасне впровадження особливо пріоритетних з точки зору національної безпеки та економічного зростання технологій, які дадуть можливість вирішити першочергові критично важливі для держави проблеми, що безпосередньо впливають на обороноздатність, енергетичну незалежність, конкурентоспроможність, рівень життя народу.
Важливо збалансувати два напрями наукової діяльності: фундаментальних досліджень, яких вимагають стратегічні інтереси держави та прикладних досліджень, здатних забезпечити швидкий ефект.
Для забезпечення технологічної безпеки насамперед необхідно зосередити увагу на вирішенні таких питань:
• розробці Концепції технологічної безпеки України;
• виконанні Національної програми України "Критичні технології";
• створенні державної системи розвитку і захисту критичних технологій;
• припиненні відтоку з України "мізків" шляхом створення сприятливих умов для творчої діяльності;
• забезпеченні надійного захисту науково-технічного потенціалу України, ширшому використанні передового досвіду інших країн.
Слід зазначити, що в сучасних умовах розвитку цивілізації економічна влада переходить від країн з багатими природними ресурсами до країн, які контролюють виробництво знань. Тому для країн з традиційною формою економічного розвитку існує небезпека потрапити в так званий інформаційно-технологічний колоніалізм.
Для того ж інформаційний етап в розвитку суспільства таїть у собі багато до кінця ще не усвідомлених небезпек, пов'язаних з формуванням нової людини. Інтенсивна комп'ютеризація та інформатизація сприяють розвитку суто утилітарного сприйняття життєвих, духовних і моральних цінностей. Ідеї комп'ютерного раціоналізму посилюють тенденцію дегуманізації суспільного та індустріального життя в капіталістичних країнах. Відбувається роботизація свідомості людини [8]. Підживленню технократичних настроїв в Україні сприяє різкий поворот до ринку та схиляння перед західним раціоналізмом. Подоланню технократизму і духовного нігілізму сприятиме гуманізація сучасної науки.
1.6. ПРОДОВОЛЬЧА БЕЗПЕКА
Продовольча безпека – це такий рівень продовольчого забезпечення населення, який гарантує соціально-політичну стабільність у суспільстві, виживання і розвиток нації, особи, сім'ї, стійкий економічний розвиток.
Необхідність забезпечення продовольчої безпеки України вимагає підтримання відповідного рівня продовольчого самозабезпечення, що передбачає використання державної підтримки вітчизняних виробників сільськогосподарської продукції та вжиття заходів імпортного контролю з метою захисту власних виробників від іноземної конкуренції. Надійність забезпечення продовольчої безпеки полягає як у достатньому самозабезпеченні продуктами харчування, так і в наявності коштів для їх імпорту в необхідних обсягах за умов мінімальної потенційної вразливості продовольчого забезпечення населення в разі виникнення ускладнень з імпортом продовольства (відсутність валюти, зростання цін, ембарго тощо).
Від стану агропромислового комплексу безпосередньо залежить рівень продовольчої безпеки України. Нині в АПК зосереджено більше половини виробничих фондів, виробляється близько 50 % ВВП, дві третини товарів народного споживання, працює майже 40 % населення.
На тлі руйнації агропромислового комплексу та його ресурсного потенціалу відбувається зниження рівня продовольчої безпеки. Низька віддача природно-ресурсного потенціалу, який використовується у сільському господарстві пояснюється насамперед відсутністю ефективного власника, безгосподарним ставленням до землі, недосконалими технологіями виробництва, недотриманням науково-обгрунтованих норм ведення землеробства, хибною практикою максимального залучення земель до обробітку, недостатнім внесенням мінеральних добрив, необгрунтованою ціновою політикою, відсутністю достатньої кількості сільськогосподарської техніки та її низькою якістю, невиконанням природоохоронних заходів.
Нині площа сільськогосподарських угідь в Україні становить 41,9 млн гектарів, у тому числі ріллі – 33,3 млн гектарів. У розрахунку на одного жителя в Україні припадає 0,81 гектара сільськогосподарських угідь, у тому числі 0,64 гектара ріллі, тоді як у середньому по Європі ці показники становлять відповідно 0,44 і 0,25 гектара. Однак ефективність використання земель в Україні значно нижча, ніж у середньому в Європі.
Не може не викликати стурбованості значна розораність сільськогосподарських угідь, яка сягнула 80 % і значно перевищує цей показник у США та західноєвропейських країнах. Понад 3,5 млн гектарів сільськогосподарських угідь забруднено радіонуклідами і майже 65 тис. гектарів взагалі виведено із землекористування. Щорічно з розораних схилів з кожного гектара змивається 30-40 тонн грунту, а з земель під просапними культурами 100-200 тонн. Таким чином щорічно з грунтом виноситься 11 млн тонн гумусу, 0,4 млн тонн фосфору, 7 млн тонн калію, що в 2,3 рази більше, ніж вноситься з добривами. За 100 років (1882-1991 роки) грунти України втратили майже 25 % гумусу, в тому числі протягом останніх 30 років (1961-1991 роки) – більше 8 %. Нині ерозією уражено 18 % території України. За 30 років (1961-1991 роки) площі еродованих грунтів збільшилися на 30 % (питома вага у складі розораних земель – 32 %). Щорічно площа еродованих земель збільшується на 80-100 тис. гектарів, а збитки від ерозії становлять близько 7 млрд карбованців у цінах 1990 року. В деяких районах зрошення спостерігається підтоплення і засолення грунтів. У той же час у 1996 р. близько 850 тис. гектарів зрошуваних земель взагалі залишились без води.
Внаслідок економічної кризи в 1996 р., порівняно з 1990 р., внесення органічних добрив на гектар посівної площі зменшилося в 2,7 разу, мінеральних добрив – у 6,7 разу, що менше, порівняно з високорозвинутими країнами, приблизно в 5 разів.
Умовне поголів'я худоби по всіх категоріях господарств протягом 1990-1996 років зменшилося з 30,7 до 19,2 млн голів.
За останні шість років виробництво валової продукції сільського господарства зменшилось на 41 % і знизилося в 1996 р. до рівня початку 60-х років, а виробництво продукції харчової промисловості скоротилось удвічі і знизилось до рівня 50-х років. Трудомісткість сільськогосподарського виробництва зросла в 1996 р., порівняно з 1990 р., в 1,9 разу, в тому числі у тваринництві – в 2,4 разу.
Виробництво продовольчих товарів у 1996 р. знизилося практично в усіх областях (за винятком однієї). З 106 основних видів продукції харчової промисловості виробництво зменшено по 80. Аналіз причин зменшення випуску продовольчих товарів показує, що понад 50 % загальних обсягів спаду зумовлено скороченням обсягів надходження сільськогосподарської продукції на промислову переробку. Майже 70 % худоби, птиці та молока реалізується без промислової переробки. Іншим вагомим фактором спаду виробництва продовольства (близько 40 %) є скорочення реальних доходів населення та втрата зовнішніх ринків збуту.
Обвальне падіння власного виробництва сільськогосподарської продукції спричинило збільшення завезення в Україну товарів іноземного виробництва. Так, протягом 1993-1996 років імпорт м'яса та харчових м'ясних субпродуктів зріс з 3,9 до 147,7 млн дол. США або в 38,3 разу, в тому числі м'яса і субпродуктів з домашньої птиці з 1,4 до 140,6 млн дол. США або в 100,4 рази, цукру і кондитерських виробів – у 14,5 разу, картоплі – в 9,9 разу, хліба і хлібобулочних виробів – у 5,4 разу. В цілому ж у 1996 р. завдяки імпорту в Україну продовольства в економіку іноземних країн вкладено 1,4 млрд дол. США, що в 2,8 разу більше від обсягу бюджетних асигнувань, виділених на розвиток АПК України. В той же час Україна, незважаючи на втрату деяких традиційних зовнішніх продовольчих ринків (наприклад, не знайшло збуту близько 40 % виробленого цукру), за даними Держмиткому, експортувала в 1996 р. продукції АПК на суму понад 3 млрд дол. США.
Внаслідок поглиблення диспаритету цін на сільськогосподарську продукцію та товари і послуги для села сільськогосподарські підприємства втратили в 1996 р. оборотних коштів на суму близько 4 млрд грн., що призвело до зниження коефіцієнта платоспроможності до критичної межі – 0,42 (мінімальний рівень – 0,50). Неплатежі постачальникам, підрядним організаціям і банкам станом на 01.01.97 р. сягнули 23,4 млрд грн і зросли проти аналогічного періоду минулого року в 21,4 разу.
Практично згорнуто інвестиційну діяльність. У 1996 р., порівняно з попереднім роком, майже у 2 рази менше механізовано й автоматизовано дільниць та цехів на підприємствах сільського господарства, на чверть – впроваджено нові прогресивні технологічні процеси. Протягом 1994-1996 років кількість наукових розробок, що впроваджуються, зменшилася майже на чверть. Питома вага розробок по створенню нових видів техніки й технологій у загальній їх кількості становила 37,4 %.
Значно впливають на загострення кризової ситуації вкрай недостатні обсяги капіталовкладень у розвиток агропромислового комплексу, соціальної сфери села. В 1996 р. обсяги капітальних вкладень в АПК зменшилися порівняно з 1990 р. у 5,3 разу.
В грудні 1996 р. порівняно з відповідним періодом 1990 р. внаслідок зростання споживчих цін на товари й послуги в 165,6 тис. разів, у тому числі на продовольчі товари в 130,7 разу, і зниження реальної заробітної платні в 1996 р. до 30 % від рівня 1990 р. купівельна спроможність населення істотно знизилась. Нижче межі малозабезпеченості (68,1 грн. на місяць) мали середньодушовий грошовий доход 27 млн громадян або 53 % населення.
Якщо у 1990 р. загальна вартість товарів, придбаних населенням, займала у ВВП 46,4 %, то в 1996 р. ця частка зменшилась до 25,1 %. Питома вага витрат на продукти харчування у сукупних доходах домашніх господарств зросла з 35,5 % до 58,3 % (1995 р.). За цим показником Україна знаходиться на рівні бідних азіатських та африканських країн.
Внаслідок недоступності для основної маси населення споживчих цін наповненість міських магазинів і ринків продовольчими товарами створила ілюзію благополуччя у цій сфері. Однак ринкова потреба була задоволена в 1996 р. на м'ясні консерви на 27,8 %, масло тваринне – 14,5 %, маргарин і маргаринову продукцію – 13,3 %, сир і цукор – 8 %, хоча на складах залишилась значна кількість виробленої продукції. Протягом 1994-1996 років оптові поставки торгівельній мережі молока і молокопродуктів зменшилися в 2,9 разу, олії – в 3,3 разу, м'яса і м'ясопродуктів – у 4,6 разу, маргаринової продукції – в 6,7 разу, цукру — в 7,8 разу. Продаж основних продовольчих товарів у роздрібній торгівлі скоротився в 2,6 – 6,5 разу.
Порівняно з 1990 р. споживання на душу населення м'ясопродуктів скоротилося у 1996 р. до 36,7 кг на рік або на 46 %, молока і молокопродуктів – до 230 кг або на 38 %, фруктів та ягід – до 37 кг або на 26 %. Внаслідок цього досягнутий у 1996 р. рівень душового споживання виявився нижчим від рекомендованих норм по овочах і баштанних культурах на 47 %, плодах і ягодах – 59 %, м'ясу і м'ясопродуктах – 40 %, рибі і рибопродуктах – 79 %.
В Україні існують значні регіональні відмінності у середньодушовому споживанні продуктів харчування. Також спостерігається значне коливання вартості окремих продуктів у різних регіонах України.
Особливе занепокоєння викликає те, що в раціонах населення для збалансованого харчування не вистачає продуктів навіть до норм, встановлених Міністерством охорони здоров'я для непрацездатних громадян на кризовий період економіки. Зокрема, 32,6 млн громадян вживали менше зазначених норм олії, маргарину та інших жирів, фруктів і ягід, 41,5 млн громадян – картоплі, що веде до деструктивних змін в організмі людей. Існуючий стан споживання продовольчих товарів не відповідає вимогам нормального відтворення робочої сили в Україні.
Особливо небезпечним є недоїдання для здоров'я дітей, виробництво продуктів для яких здійснюється вкрай незадовільно. Так, виробництво сухих молочних сумішей та рідких пастоподібних продуктів скоротилося у 1996 р. порівняно з попереднім роком удвічі, а дитячих плодоовочевих консервів вироблено лише 24 % від рівня 1995 р.
Недостатня вітамінна забезпеченість організму є причиною поширення поліавітамінозів, які супроводжуються зниженням захисних властивостей організму, головними болями, втомою, подразливістю, погіршенням уваги, зниженням працездатності людини, що є основою для розвитку та прогресування інших захворювань, пов'язаних з несприятливими умовами. Для профілактики багатьох захворювань, збереження здоров'я та генофонду нації необхідне повноцінне харчування населення.
Неспроможність людей прогодувати себе, сім'ю вкрай негативно впливає на соціально-політичну ситуацію в Україні, викликає роздратування, озлобленість. Останні можуть спровокувати соціальний вибух, що особливо небезпечно в перехідний період становлення Української держави.
Роль держави полягає у забезпеченні необхідних потреб населення в харчових продуктах, у досягненні збалансованого раціону харчування (білки, жири, вуглеводи, вітаміни та інші поживні речовини). Якщо у 1990 р. середньодобова калорійність споживчих продуктів харчування становила 3597 Ккал, то в 1996 р. — 2570 Ккал. До того ж калорійність споживчих продуктів на 78 % забезпечувалась за рахунок продуктів рослинного походження (наприклад, у Франції та ФРН – 60-65 %). У структурі споживання найбільшу питому вагу мали хлібні вироби (43 %) та цукор (14 %). Тенденція зниження калорійності спожитих продуктів свідчить про істотну загрозу продовольчій безпеці України.
Вирішити проблему продовольчої безпеки неможливо без застосування передових технологій, розвитку фермерських господарств, якомога повніших збирання, збереження та переробки врожаю, використання нових форм маркетингу, переходу до нових методів управління, створення ефективної системи підготовки та перепідготовки кадрів. Необхідно розробити і здійснювати стратегію, спрямовану на створення ефективної системи агробізнесу, яка б включала і приватні господарства, і корпоративні агропромислові об'єднання і нові форми фермерських кооперативів. Важливе значення для сільського господарства та харчової промисловості має залучення передових зарубіжних технологій.
Стан міжнародної продовольчої безпеки вважається забезпеченим, якщо рівень перехідних запасів зерна (тих, що зберігають до збору нового врожаю) відповідає 60 дням світового споживання або 17 % від усього споживання. В разі падіння обсягів запасів нижче цього рівня відбувається зростання світових цін на зерно.
Для створення відповідних запасів зерна та іншої сільськогосподарської продукції необхідно здійснювати будівництво нових та модернізацію діючих сховищ, що буде гарантією забезпечення продовольчої безпеки на випадок надзвичайних ситуацій. Наприклад, сукупна потужність зерносховищ у США, Канаді та деяких інших розвинених країнах перевищує середньорічний збір зерна в цих країнах в 1,8-2,0 рази, що повинно бути нормою і для України.
Специфіка забезпечення продовольчої безпеки України, на відміну від деяких інших країн, повинна полягати не лише у максимальному забезпеченні власних потреб у зернових культурах, але й у створенні потужного зернового експортного потенціалу і відновленні втрачених Україною позицій "європейської житниці". Цьому сприяють кліматичні умови України та наявність майже 40 % світових запасів чорноземів. Однак поглиблення кризи АПК призвело до того, що частка України в європейських обсягах виробництва зерна зменшилася приблизно з 17 % в кінці 80-х років до 11 % у 1996 р.
Щорічний збір зерна в Україні повинен становити не менше 50 млн тонн, або по 1,0 тонні на душу населення. Експорт зернових культур дасть можливість збільшити валютні надходження до бюджету і зміцнити позиції України на світових ринках.
Надзвичайно важливе значення для здоров'я нації має забезпечення населення якісною питною водою. Значна частина населення в Україні використовує для своїх повсякденних потреб неякісну воду, що загрожує здоров'ю нації. Жителі 800 сіл користуються привізною питною водою. Слід зазначити, що поверхневі води України є (відповідно до методу оцінки якості) дуже забрудненими. Прогнозні ресурси підземних вод питної якості становлять 22,5 млрд куб. метрів на рік і розподілені на території України вкрай нерівномірно.
Важко переоцінити роль Дніпра у забезпеченні водою населення, сільського господарства та промисловості, оскільки у його басейні проживає 24 млн чоловік та сконцентровано 45 % загального обсягу промислового виробництва. В зв'язку з цим потенційну небезпеку для продовольчої і загалом національної безпеки України становить можлива навмисна екологічна агресія чи ненавмисне забруднення (отруєння) цієї водної артерії, яка бере свій початок за межами України. Це може призвести до масового отруєння та загибелі людей, тварин, виведення з обігу величезних площ земель. Тому відповідні державні органи повинні забезпечити надійну охорону і екологічне оздоровлення Дніпра.
Забезпеченню продовольчої безпеки України сприятиме здійснення таких заходів:
• розробка та прийняття концепції продовольчої безпеки України та Закону України "Про забезпечення продовольчої безпеки України";
• розробка та прийняття Закону України "Про якість та безпеку харчових продуктів";
• прийняття Національної програми розвитку агропромислового комплексу і відродження села на 1997-2005 роки;
• державна підтримка вітчизняного агропромислового виробництва;
• розробка системи індикаторів продовольчої безпеки і доведення їх до відома відповідних міністерств, відомств та органів державної влади;
• створення механізму продовольчого забезпечення найбільш вразливих верств населення і особливо багатодітних сімей;
• передбачення механізму продовольчого забезпечення населення в разі виникнення ситуації заборгованості по заробітній платні та інших соціальних виплатах.
Підтримання на достатньому рівні продовольчої безпеки сприятиме проведенню реформ, становленню і зміцненню Української держави.
2. ОЦІНКА СТАНУ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ
Обгрунтуванню основних напрямків сучасної політики у галузі економічної безпеки України сприятиме визначення кількісних оцінок загроз (рівня небезпеки) і побудова пріоритетного ряду національних економічних інтересів (ступеня їх важливості). Для проведення необхідних розрахунків як вхідні дані були вибрані ступені впливу загроз на стан економічної безпеки України. На початку 1997 р. було проведене експертне опитування із залученням фахівців органів державної влади та наукових установ України. Вирішення цього завдання було здійснено з використанням математичного апарату та апробованої методики вирішення задач оцінки [3] на основі нечітких інтегралів (дод. 2). На основі проведених розрахунків вдалося:
• кількісно оцінити ступінь впливу найбільш небезпечних загроз на стан економічної безпеки України на кінець 1996 р. та кінець 1997 р. (рис. 1 – 7, дод. 3);
• побудувати пріоритетний ряд національних економічних інтересів станом на кінець 1996 р. та кінець 1997 р. (рис. 8 – 11, дод. 3).
Результати розрахунків свідчать, що на даний час багато загроз економічній безпеці України є дуже небезпечними і тривалими.
До найбільш небезпечних загроз економічній безпеці України в 1996 р. слід віднести:
• відсутність надійної системи економічної безпеки України;
• неефективність державного регулювання та керованості соціально-економічними процесами;
• зростання "тіньової" економіки, посилення її криміналізації;
• свідомі чи несвідомі дії представників вищих органів державної влади та управління, спрямовані на шкоду державі та національним інтересам України;
• соціальна незахищеність значної частини населення, зростання бідності;
• непослідовність i безсистемність у здійсненні економічних реформ, відсутність власної моделі реформ та їх ідеологічного забезпечення;
• деформована структура виробництва, відсутність науково-обгрунтованої структурної перебудови економіки;
• неефективність податкової системи, масове ухилення від сплати податків;
• неефективність управління державним сектором економіки;
• високий рівень матеріало- та енергомісткості виробництва;
• корупція в управлінській сфері;
• недосконалість національного законодавства, пов'язаного з регулюванням економічних процесів;
• домінування видобувних і базових галузей з низьким ступенем переробки сировини;
• енергетична криза;
• низький рівень замкнених циклів виробництва стратегічно важливої продукції, зокрема, військової техніки та озброєння;
• високий рівень зношеності основних фондів;
• низький рівень заробітної платні, відсутність мотивації до праці;
• значне падіння обсягів виробництва;
• незадовільна орієнтація на виробництво продукції кінцевого споживання;
• застарілі технології у більшості галузей виробництва;
• витіснення України з частини зовнішніх ринків збуту продукції, зокрема, в країнах СНД і Східної Європи;
• надмірна відкритість економіки України, невиважена лібералізація зовнішньоекономічної діяльності.
Результати аналізу свідчать, що в 1996 році значною внутрішньою загрозою в Україні було зростання "тіньової" економіки та посилення її криміналізації. Значні обсяги тіньової економічної діяльності істотно впливали на обсяги і структуру ВВП і призводили до спотворення офіційних даних про стан економіки.
"Тіньова" економіка негативно впливала в 1996 р. на загальний стан економічної безпеки і, зокрема, на її складові (сировинно-ресурсну, енергетичну, фінансову, зовнішньоекономічну, технологічну, продовольчу тощо). Криміналізація економіки поступово криміналізувала всю державу, а тому повинна розглядатися як значна загроза її національній безпеці.
У 1996 році найбільш пріоритетними національними економічними інтересами України були наступні (див. рис. 8 – 11 дод. 3):
• створення самодостатньої, конкурентоспроможної, соціально спрямованої, потужної національної економіки;
• створення надійної системи економічної безпеки України, забезпечення можливості самостійного, прогресивного соціально-економічного розвитку;
• здійснення структурної перебудови економіки;
• проведення рішучої боротьби з "тіньовою" економікою;
• зростання добробуту українських громадян;
• здійснення прогресивних економічних перетворень на базі власної моделі реформ;
• розвиток внутрішнього ринку та внутрішнього попиту;
• здійснення кардинальної модернізації виробництва та розвиток його наукомістких галузей;
• створення замкнених циклів виробництва стратегічно важливої продукції, зокрема, військової техніки та озброєння;
• вирішення державою соціальних проблем (безробіття, бідність, злочинність, житлове забезпечення і т.д.) та інші.
Результати обробки експертних оцінок свідчать, що на кінець 1997 року слід очікувати значне зростання ступеня впливу на стан економічної безпеки наступних загроз:
• зростання "тіньової" економіки, посилення її криміналізації;
• свідомі чи несвідомі дії представників вищих органів державної влади та управління, спрямовані на шкоду державі та національним інтересам України;
• соціальна незахищеність значної частини населення, зростання бідності;
• корупція в управлінській сфері;
• високий рівень матеріало- та енергомісткості виробництва;
• домінування видобувних і базових галузей з низьким ступенем переробки сировини;
• низький рівень заробітної платні, відсутність мотивації до праці;
• високий рівень зношеності основних фондів;
• незадовільна орієнтація на виробництво продукції кінцевого споживання;
• застарілі технології у більшості галузей виробництва;
• зростання економічних злочинів, ошукання населення довірчими товариствами;
• перетворення української економіки в об'єкт протиборства політичних угруповань та мафіозних структур;
• надмірна відкритість економіки України, невиважена лібералізація зовнішньоекономічної діяльності;
• відсутність ефективних природоохоронних заходів;
• значний антропогенно-техногенний вплив, погіршення якості земельних ресурсів;
• зростання зовнішньої заборгованості, нераціональне використання іноземних кредитів.
Разом з тим можливе зменшення дії наступних загроз:
• недосконалість державного управління приватизаційними процесами, зловживання у цій сфері;
• недосконалість національного законодавства, пов'язаного з регулюванням економічних процесів;
• неефективність податкової системи, масове ухилення від сплати податків;
• монополізація економіки, низький рівень конкуренції;
• масове порушення прав споживачів;
• відсутність експортно-імпортної збалансованості, значне від'ємне зовнішньоторговельне сальдо;
• здійснення міжнародних економічних санкцій проти України або проти країн, з якими Україна має значний товарообмін.
Ступінь впливу більшості загроз на стан економічної безпеки на кінець 1997 р. залишиться майже незмінним (див. рис. 1 – 7 дод. 3).
Дія вищезазначених загроз у 1997 році може призвести до зростання ваги наступних пріоритетних національних економічних інтересів (див. рис. 8 – 11 дод. 3):
• створення надійної системи економічної безпеки України, забезпечення можливості самостійного, прогресивного соціально-економічного розвитку;
• здійснення структурної перебудови економіки;
• проведення рішучої боротьби з "тіньовою" економікою;
• розвиток внутрішнього ринку та внутрішнього попиту;
• здійснення кардинальної модернізації виробництва та розвиток його наукомістких галузей;
• вирішення державою соціальних проблем (безробіття, бідність, злочинність, житлове забезпечення і т.д.);
• збереження та розвиток інтелектуального та науково-технічного потенціалів України;
• створення потужного воєнно-промислового комплексу, зокрема, ракетно-космічної галузі;
• здійснення реформи податкової системи, посилення стимулюючого впливу податків на розвиток виробництва;
• здійснення політики енерго- і ресурсозбереження.
