12. Філософія та наука
Співвідношення філософії та науки має свою історію. У Давній Греції виникнення філософії відбувалося разом із природознавством. Філософія була знаряддям світопізнання. Філософія намагається знайти останні причини існування та світу, тим часом як інші науки розглядають лише частини проблеми. У 19 столітті був розвинений позитивізм, коли вважалося, що справжнє знання про світ дають конкретні науки. Наука сама собою є філософією, а сама філософія непотрібна. Неопозитивізм 70-х років 19 століття продовжував заперечувати філософію. Постпозитивізм робить висновки, що прагнення до узагальнень, пошук останній причин необхідні, і без них не обійдешся. У сучасному тлумаченні філософія виступає як визначене знання і невідривно пов'язана з наукою, але їх не можна утотожнювати. Знання філософії і науки мають свої особливості, що витікають з особливостей філософського і наукового мислення. Філософія і наука мають спільне в тому, що обидва види знань складаються з певних елементів: понять, висновків, суджень, принципів,гіпотез, що організовані у сувору логічно побудовану кракозябру, і являють собою теоретично сконструйовану картину світу. У цьому аспекті та сенсі філософія може виступати як наука. Але вони відрізняються за предметом вивчення та функціями. Предметом вивчення науки є об'єкт, що виступає як природно-історичний феномен. Предмет вивчення філософії – теоретична модель, що показує відношення людини до світу. За своїми функціями філософія і наука характеризуються прагненням до раціонального пояснення світу, достовірності. В науці це виражається у прагнення до істини, а вона повинна бути об'єктивною.У філософії достовірність доповнюється переконаннями, цінностями, світоглядними принципами. Тому філософія як світогляд ширше, ніж наука, більше за обсягом. Крім того, вона виконує евристичну функцію, вказує напрям наукових пошуків – є теоретичною розвідкою.
14. Охарактеризуйте структуру філософії як системи знань
Філософія має складну структуру, оскільки поєднує в собі цілий ряд розділів. Основні розділи філософії:
- онтологія (вивчає проблему існування всьго,тобто вчення про буття),гносеологія ( розглядає проблеми пізнання людиною віту),методологія (розробляє і вивчає методи, за допомогою яких можна отримати знання),діалектика (вивчає шляхи і напрямки розвитку),праксеологія (вчення про практичну діяльність людини),аксеологія (досліджуєпроблеми людських цінностей),логіка (розглядає закономірності правильного мислення),антропологія (вчення про людину),соціологія (вчення про суспільство),етика (вчення про мораль),естетика (вчення про прекрасне)
22. Співвідношення знання та мудрості у філософії
Знання? — форма існування і систематизації результатів HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%96%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_(%D1%84%D1%96%D0%BB%D0%BE%D1%81%D0%BE%D1%84%D1%96%D1%8F)" \o "Пізнання (філософія)" пізнавальної діяльності HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%8E%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B0" \o "Людина" людини. Виділяють різні види знання: наукове, повсякденне (здоровий глузд), інтуїтивне, релігійне та інші. Повсякденне знання служить основою орієнтації людини в навколишньому світі, основою її повсякденної поведінки і передбачення, але звичайно містить помилки і протиріччя.Науковому знанню властиві логічна обгрунтованість, доведеність, відтворення результатів,прагнення до усунення помилок і подолання суперечок.
Мудрість— володіння знанням, розумінням, досвідом, обачністю та інтуїтивним розумінням включно зі здатністю також вживати ці якості. Це — розсудливе та грамотне застосування знання. Великий, глибокий HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%B7%D1%83%D0%BC" \o "Розум" розум, що опирається на життєвий HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D1%81%D0%B2%D1%96%D0%B4" \o "Досвід" досвід. Здатність знаходити рішення різних HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B5%D0%BC%D0%B0" \o "Проблема" проблем, в тому числі життєвих, опираючись на свій і чужий досвід, уникаючи часом безпосередніх HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%BE%D0%B3%D1%96%D0%BA%D0%B0" \o "Логіка" логічних операцій і розуміння HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BD%D1%82%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F" \o "Онтологія" онтології того що відбувається.Статус мудрості чи розсудливості як чесноти визнається в культурних, філософських та релігійних джерелах. В таких жанрах усної і літературної творчості як HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%BC" \o "Афоризм" Афоризм, HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9F%D1%80%D0%B8%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D0%BA%D0%B0&action=edit&redlink=1" \o "Приказка (ще не написана)" Приказка, HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9F%D1%80%D0%B8%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C&action=edit&redlink=1" \o "Приповість (ще не написана)" Приповість, HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B8%D1%82%D1%87%D0%B0" \o "Притча" Притча знайшла своє відображення HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9A%D0%B2%D1%96%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%81%D0%B5%D0%BD%D1%86%D1%96%D1%8F&action=edit&redlink=1" \o "Квінтесенція (ще не написана)" квінтесенція народної мудрості.Поняття «розум» не є HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%BC" \o "Синонім" синонімом поняття мудрість. Розумна людина не є обов'язково мудрою, але мудрий вже підрозумовує під собою розумний.
23. Розкрийте структуру світогляду.
Світогляд має рівневу структуру:
1. рівень світовідчуття–емоційно-психологічний рівень «Яким є щось?» Світовідчуття - це найбезпосередніший за змістом спосіб ствердження світогляду. Світ і ставлення до нього людини відтворюються тут у чуттєво-емоційній формі. Світовідчуття - це передусім переживання й оцінки, звернені не до окремих явищ або ситуацій, а до світу загалом й до загальної позиції людини в ньому. Це загальний духовний стан людини, який визначає прийняття чи неприйняття нею світу, її активність чи пасивність, довіру чи недовіру у ставленні до людей, до життя, до минулого й майбутнього тощо.;
2. рівень світосприйняття – пов’язаний з досвідом формування людиною наочного образу. Визначається інтелектуальними здібностями людини і інформацією отриманою органами чуття. Світ даний людині у світосприйнятті як цілком предметна реальність, певним чином зорганізована й упорядкована. На цьому рівні організації світогляду переважають різного типу знання й просторово-часові уявлення про світ, які, сполучаючись і синтезуючись, дають у результаті цілісний образ світу. Власне, світосприйняття - це й є образ світу. Це духовне утворення більш конкретне, ніж світовідчуття, але ще недостатньо конкретне, щоб надати людині мотиви та орієнтири вибору в різноманітних життєвих ситуаціях.
3. рівень світорозуміння – базується на двох попередніх рівнях, це пізнавально-інтелектуальний бік світогляду. Світорозуміння є тісним поєднанням світопояснення й світотлумачення. Світорозуміння може бути буденно-масовим і теоретичним. Перше виступає в трьох головних своїх формах: міфологічне світорозуміння, релігійне світорозуміння, філософське світорозуміння. Друге ж має два головних своїх вияви: теологічне світорозуміння і філософське світорозуміння.



24. Який зв’язок існує між філософією, міфологією і релігією.
У єдиному процесі – пізнанні світу й задоволенні своїх потреб – людина завжди наштовхувалася на нестачу позитивних знань. міфологічний світогляд – перша спроба людини пояснити світ. Саме через міфотворчість люди намагалися з’ясувати для себе походження, початок і будову Всесвіту. Сутність найважливіших явищ природи, виникнення рослин і тварин, самих людей і стадій їх життя та розгадати таємницю смерті. Виникали міфи і про культурні досягнення людей – використання вогню, зародження і розвиток ремесел, землеробства, скотарства. Міфологія, таким чином, являла собою найбільш ранню форму духовної культури. Це була перша цілісна картина світу, що поєднувала в собі реальність і фантазію, природне й надприродне, думки й емоції, знання й віру. Міф виконував важливі функції в житті кожного народу. Він здійснював зв’язок поколінь, котрі послідовно успадковували колективно вироблені погляди, перекази, звичаї. Міфи зміцнювали прийняту в даному суспільстві систему цінностей, мораль, поведінку, обов’язки та відповідальність особистості перед колективом і – навпаки.
у надрах міфології зародився ще один тип світогляду – релігія. У своєму поясненні світу вона виходить із визнання надприродного поділу світу на « поцейбічний» - земний, природний, і « потойбічний» - надчуттєвий, надприродний, небесний. Релігія – складне духовне утворення. Способом її існування є внутрішня віра людини, яка не потребує доведен. Зовнішня ж форма релігії знаходить виявлення у культі – системі дій, якими віруючі намагаються вплинути на надприродне і реальний світ.Філософію та релігію споріднює те,що вони надають людині найважливіші життєві орієнтири. Обидві вони також: претендують на роль життєвого наставництва, проте релігія базується на вірі, тобто на безумовному сприйнятті певних положень (догм) у якості істинних, у той час як філософія, базуючись на дискурсивному усвідомленому мисленні, намагається усе розглядати критично та доводити те, що розглядається, до рівня розуміння.
Філософія - найбільш зріла форма (історичний тип) світогляду, тобто форма розв'язання питань: Що є людина? Що є світ та на яких принципах має будуватись ставлення людини до світу? Істотна відмінність філософії від двох інших типів світогляду полягає в тому, що в ній як фундаментальна здатність людини постає здатність самоусвідомлення (рефлексія). В зв'язку з цим специфічну рису філософії справедливо вбачають в тому, що вона - теоретична форма розв'язання світоглядних проблем
27. Виникнення філософії
Філософія виникла в 7-6 ст до н.е в ІІІ регіонах: Древній Китай і Індія, Греція і Рим, Індія і Вавілон. До психолог. передумов потрібно віднести усвідомлення того, що традиційні погляди виявилися раптом неспроможними і коли переконуєшся в неспроможності того, в що віриш то це викливає потребу нового пояснення. Формою такого пояснення виступає філософія. Отже переумовами виступили соц.економ, гносеологічні фактори, перехід від первіснообщинного до класового суспільства, поява грошових відносин. Вникають матеріалістичні та ідеалістичні погляди. Ясперс назвав добу зародження філософії «стрижневою добою», або «основним часом». Цей час передбачає:руйнація міфології,виникнення релігії спасіння,виникнення знань.Головним змістом «стрижневої доби» є одухотвореність, її відкриттями будуть розум і особистість. Психологічною передумовою виникнення філософії є здивування. виникнення філософії супроводжувалось формуваня зх та сх. парадигми філософування. Західна філософія екстравертна, східна-інтравертна- через вдосконалення духовного. за суб’єктом філософування в східній філософії переважає групова філософія, виникають різні школи, а на Заході суб’єктом виступає особа.Західна вирізняється раціональністю, аналітична, носить понятійних характер, східна-образно-інтуєтивна, носить ходожню форму. Для заходу притамання ідея історії та прогресу. Для сходу –збереження себе і своєї культури в традиційному стані.
28. Порівняти західну і Східну парадигми філософування
Східна філософія: Істотною особливістю східної філософії була її “розмитість” меж між людиною і природою. Деякі з цих течій не відкликали авторитету Вед, й тому їх називали ортодоксальними. Такою була веданта. Вона вважала, що світ складається з безособового світового духу ”брахмана”. Індивідуальна людська душа є безсмертною. Вона перебуває у тісному зв’язку з тілом і тому щоразу після смерті тіла за законом необхідності карма перевтілюється в іншу істоту. Головна цінність цієї філософії полягає в її зверненні до внутрішнього світу людини. Вона відкриває великі можливості морального самовдосконалення людини. Прагнення вийти за межі соціуму відображало загальнолюдське прагнення особи вирватися із замкнутості, замкнутого кола, державності.
Західна філософія: Починаючи з доби відродження людина є тим центром, навколо якого міркують філософи нового часу, просвітники, класики німецької філософії. Віддаючи належну увагу онтологічним проблемам та пізнанню, філософи при всій їх відмінності сходилися на тому, що можуть і повинні бути пізнані і визнані загальнолюдські гуманістичні ідеали й принципи, передусім ідеал свободи і принцип гідності людської особистості. Звеличується при цьому розум як філософська категорія – й не лише як засіб пізнання, а й чинник перед визначення розвитку людини, природи й суспільства. Вершиною схиляння перед всесиллям розуму вважалась теза: ”Усе розумне дійсне, усе дійсне розумне”(Гегель). Із середини 19ст все відчутніше дає про себе знати усвідомлення потреби нової філософської парадигми. Виникає марксистська філософія, яка пориваючи з класикою, розглядає людину як продукт суспільства, а суспільство орієнтує на вдосконалення революційним шляхом.




30. Основні риси Античної філософії та її основна проблематика.
У розвитку античної філософії виділяють такі етапи:
1. Охоплює VII-V ст до н. е. – досократівський. В цей час діяла Мілетська школа-Фалес, Анаксимандр, Анаксимен; Геракліт; Елейська школа – Парменід, Зенон; Піфагор і піфагорійці; атомісти – Левкіпп і Демокріт. У центрі ранньої – досократівської – грецької натурфілософії стояли проблеми фізики та космосу.
Фалес початком усіх речей вважав воду. Анаксімандр дійшов до висновку того, щолежить в основі існування речей, що наз.”апейроном”. висуває ідею еволюційного походження людини. Анаксімен бачив першоосновою всьго сущого повітря. Він бачив у безмежному повітрі начало і тіло і душі. Герсікліт вводить термін „логос” – який у нього озн. загальний закон буття, основу світу. Бачив першооснову всього сущого у вогні. Піфагор – вбачав найвищу мудрість у числі, і в основу бачення космосу поклавчисло. Першим вживає термін „філософія”. Термін вперше використовує метод доведення філософської тези. Левкіп і Демокріт – вважали, що першоначалом є атоми (буття) і пустота (небуття).
2. Приб із сер V ст до н. е. – до кін IV ст до н.е. – класичний. Софісти й Сократ, які вперше спробували визначити суть людини, здійснили антропологічний поворот у філософії. Філософська спадщина Платона й Арістотеля, що характеризується відкриттям надчуттєвого і органічним формулюванням основних класичних проблем, найголовніше відображає досягнення цієї епохи.
3. Кін IV-II ст до н.е. – елінністичний. Формуються такі школи: перипатетики, стоїчна й епікурейська, скептицизм. Усі школи об’єднує одна особливість: перехідвід коментування вчень Платона й Арістотеля до формування проблем етики, моралізаторською відвертістю в епоху занепаду елліністичної культури. Популярна творчість Теофраста, Карнеада, Епікура, та ін.
Риси античності: космоцентризм; домінування наївно матеаралістичних підходів; натурфілософія.
Основна проблематика філософії - онтологічна. Домінуюча позиція це матеріалістична.
Загалом основні риси такі: сформулювати основні філософські проблеми. Космоцентризм – орієнтація на космос як гармонічно організовану цілісність, що розвивається за своїми законами (макро імікро космос). Пошук першооснов світу. Проблема людини і її моралі.
В стародавньому Римі – прагнення пристосувати грецьку філософію до універсального духу світової римської держави.
Антична філософія має неперехідну цінність: в ній містяться прототипи всіх основних філософських поглядів, понять, категорій, напрямів, течій, що розвиваються в усі наступні віки.
31. Особливості середньовічної філософії
Ф С. охоплює тривалий період – від розпаду Римської імперії до епохи Відродження. Раннє С. (5ст) хар-зується становл христ догматики в умовах формування європейських держав, що виникли на уламках Римської імперії. Зріле С. пов'язане зі становленням феодалізму, який у якості своєї ідеологічної основи використовує розвинуте у ранньому С. християнство, уточнюючи та поглиблюючи деталі цього світогляду відповідно до власних вимог. Осн риса ф С. – теоцентризм, теїзм (визнання Бога джерелом всього сущого). Згідно з християнським вченням, бог створив світ із нічого – актом своєї волі, божественної всемогутності. Й не лише створив, але й керує буттям. Бог – істинне буття: він вічний, незмінний, само тотожний, ні від чого не залежить і джерелом усього. Августин Блаженний називав його найвищим буттям, найвищою субстанцією, найвищою формою, найвищим благом. На відміну від Бога, створений світ мінливий, має перехідний характер. Бог хоч і неосяжний для пізнання, все ж відкриває себе людині – одкровення його дане в Святому письмі. Віра в божественні постулати не потребує ніяких доказів – вони над дослідні, богоодкровенні. Таким чином, основними проблемами були: проблема Бога, проблема Бог-людина, Бог-світ, віра і розум, проблема універсалій, співвідношення Ф і релігії, проблеми онтології, гнесеології, логіки і антропології. На формув ф С. вплинули ф Платона, неоплатоніків, в період зрілої схоластики – ф Арістотеля. Ідеологічна орієнтація більшості філософських сис-м С. диктувалася основними догматами християнства, насамперед догматом про особистісну форму Бога-творця, яка радикально заперечувала атомістичні доктрини античності. Розробка її пов'язана з іменем Св. Августина і догматом про створення Богом світу з “нічого”, яким припускалась обмеженість світу в часі, початок і кінець світу. Августин сформул осн засади теології, сформулювавши тлумачення Бога, людини, процесу пізнання та історії. Ф була проголошена “служницею богослов'я” і повинна була використовувати міць свого раціонального апарату для підтвердження догматів християнства. Ця ф одержала назву “схоластика” – тип реліг ф, що підпорядкований богослов'ю, формальго-логічна раціональна систематизац христ думки. Дуже часто схоластичні методи застосовувались не для доведення змісту істин, а їх форми, що й дало схоластиці певного негативного забарвлення. Та не зважаючи на це, схоластика збагатила і розвинула логіку – науку про закони, форми й прийоми мислення. Питання відношення віри і знання в С філософії вирішувались неоднозначно, що й знайшло відображення в боротьбі номіналізму й реалізму. Номіналісти вважали, що реально існують лише предмети, речі, явища. Універсалії – лише відбиття їх подібності, їх «імена», у ролі чого лише вони й виконують онтологічну функції. Представниками номіналізму були Оккам та Скот. Представники реалізму стверджували ідею реального існування універсалій. Вони існують до речей й представляють думки, ідеї в божественному розумі. Тобто, реалізм зводиться до птатонівського розуміння сутності ідей як вічної реальності. Особливе місце посідає Фома Аквінський. Він був систематизатором ортодоксальної середньовічної філософії, яка була підпорядкована завданням тлумачення постулатів християнства у формах здорового глузду. Філ. С була багатою і різноманітною. Незважаючи на свій геоцентризм, ця філософія спрямована на пізнання внутрішнього буття людини, її самосвідомості, яка вважалася для кожного більш відкритою, аніж зовнішня для нього реальність.
Особливості Середньовічної філософії:
домінування філософського ідеалізму, що близький до релігійно-містичної точки зору;
схоластика – спроба систематизації християнської догматики; спроба абстрактного міркування (відсторонення від спроби реального розв’язання основних філософських проблем, акцентуючи увагу філософів на вирішення інших малозначних проблем);
теоцентризм – спроба зв’язання буття людини з Богом
креаціонізм – ідея створення світу Богом.
гносеологічна проблема – ідея божественного одкровення
суперечності між номіналізмом і реалізмом – спроба дати відповіді на питання природи універсалій.
32. Основні риси і особливості філософії Відродження
Філософія Відродження (XV—XVI ст.) — це посередницька ланка між середньовічною схоластикою і науково-філософським мисленням Нового часу. Науки починають самостійно розвиватися. Через це відбувається поширення знань. Ренесанс насамперед пов'язаний із відродженням поглядів античності (космоцентризму і натурфілософії). Основні риси і погляди Відродження:Відродження матеріалізму (визнання первинною матерію),Антропоцентризм (людина розглядається в основі всього як вільна істота, що утверджує індивідуальність),Гуманізм (віра в творчі можливості людини).Людина розглядається як самостійний продукт розвитку,Пантеїзм(спроба ототожнити Бога з природою),.Натурфілософія (осмислення проблем світу на засадах природознавства),Деїзм (існування подвійної істини: Бог створив природу, наділив її властивостями, а далі не втручається в її розвиток),Розгляд моральних, соціальних та політичних проблем державного устрою(виникнення утопічних теорій),Опора на наукові знання,Критика релігії і схоластики.


34. Основні риси філософії Просвітництва
Доба Просвітництва майже вписується в рамки XVIIIст. ЇЇ мислителі прагнули усунути недоліки існуючого суспільства. Вони гостро вони критикували феодальний лад, його культури, рішуче виступати проти кріпосництва, вірили в розум і високе покликання людини. В основі Просвітництва лежали уявлення про визначальну роль свідомості в розвитку суспільства. Тобто, в цей час посилюється впевненість у могутності людського розуму, в його необмежених можливостях, в прогресі та науці, які створюють передумови для економічного та соціального благоденства. Провісниками Просвітництва можна вважати Ф.Бекона, Гоббса, Декарта, оскільки саме в них знайшла своє відображення віра в безмежні можливості знання, науки, освіти. Але особливого розвитку ідеї Просвітництва набирають у творчості англійських його представників – Джона Локка, Джона Толланда, шотландської школи – Томаса Ріда, Адама Сміта, Девіда Юма та ін. Парадокс Просвітництва полягає в тому, що проголошувані ним гасла насправді не вписувалися у свій реальний зміст.Особливо це видно на прикладі свободи особистості. В кращому випадку свобода розумілася й тлумачилася як «свобода від чогось», але не «для чогось». І все ж позитивне значення філософії Просвітництва безсумнівне. Принаймні вона засвідчила плюралізм думок у рамках цілого ряду філософських проблем, що сприяло всебічному розгляду людини і світу та відношень між ними.
35. Філософські погляди Канта
Родоначальником німецької класичної філософії був Еммануїл Кант. У перший, так званий до критичний період своєї діяльності він відомий як філософ просвітницької орієнтації. Як природознавець, висунув і обґрунтував гіпотезу походження, сонячної системи з гігантської газової туманності, яка й досі вважається однією з фундаментальних космогонічних гіпотез. Як стихійний матеріаліст, намагався обґрунтувати ідею саморозвитку природи. Він висунув ідею поділу тварин за порядком їх можливого виникнення, а також ідею про природне походження людських рас.
Основним елементом теоретичної філософії Кант вважав гносеологію. Кант у свою теорію пізнання вводить нове гносеологічне поняття - розсудок. Він пропонує три сходинки пізнання: чуттєвого споглядання, розсудку й розуму. Кант здійснив у філософії “коперніканський переворот". До Канта домінувала раціональна теорія, а він показує, що основою пізнання є чуттєве. Воно передує раціональному. Кант обґрунтовує фазу практики.
На рівні розуму поєднуються теоретична сфера, представлена розсудком, із практичною сферою, яку Кант тлумачить переважно як сферу морально-етичну. Інакше ці сфери звуться ще "чистий розум" і "практичний розум". У сфері чистого розуму панує "природна причинність", яка байдужа до людських справ, й зокрема моральності. У сфері практичного розуму панує принцип "свободи причинності". Саме тут людина здатна починати ряд подій. Тому людина виступає як мета, а ніколи як засіб. Кант – агностик. Агностицизм – це заперечення правильності повного пізнання людиною світу. Кант заперечував можливість повного пізнання, бо під дією органів чуття формується суб’єктивна думка. Тому розумові здібності людини також є обмеженими. Це призводить до неможливості пізнання світу.
36. Основні риси філософії Фейєрбаха
Основна задача – зруйнувати помилки гегелівської системи поглядів; підвести основу матеріалістичного світобачення. Припустивя певної форми абсолютизації.
Антропологічний матеріалізм: виключає роль Бога, критикує релігію, перебільшення ролі людини, ігнорує соціальністю людини, розглядає людину іі буття як природну у чуттєву істоту.
У світі немає нічого, крім природи, вона ніким не й творена і є причиною самої себе. Природа є також основою походження людини, а релігія — це хибна, перекручена свідомість.
Будучи глибоким критиком релігії, що існувала на той час, Фейєрбах намагався створити свою нову релігію, в якій замість культу Бога буде панувати культ людини і любові. Крім цього, матеріалізму Фейєрбаха були притаманні такі риси, як метафізичність, механіцизм, він мав споглядальний характер.
У центрі філософії Фейєрбаха стояла людина, тому його філософія була антропологічною і глибоко гуманістичною. Але людину він розумів однобоко, тільки як частину природи, як біологічну істоту, яка повністю залежить від природи, «панує» над природою «шляхом покори її», в той час як її слід розглядати як єдність біологічного і соціокультурного.
Фейєрбахівські уявлення про Людину були отримані шляхом критичного перетлумачення християнських ідей. Фейєрбах віддав чи приписав Людині лише ті якості які релігія приписувала Богу. На його думку, Бог — це відчужена та об'єктивована сутність людини. Саме в тому, що боги утворені за образом та подобою людей, і корениться, за Фейєрбахом, сенс та цінність релігійної свідомості, основа її дійовості в історії.
37. Охарактеризуйте вклад Гегеля у філософію
Філософське вчення Гегеля – найбільш глибока і багатостороння розробка в німецькій класичній філософії.
Він створив струнку ідеалістичну систему й розвинув діалектичний метод у пізнанні. Вихідним пунктом філософської концепції Гегеля є тотожність буття та мислення. З точки зору філософа, мислення є не лише суб’єктивною людською діяльністю, а й незалежною від людини об’єктивною сутністю, першоосновою всього сущого. Мислення, за Гегелем, відчужує своє буття у формі матерії, яка є „інобуттям” цього об’єктивно існуючого мислення, або абсолютної ідеї.
Вважав, що основою світу є духовна субстанція - абсолютна ідея (всеохоплююча реальність, субстанція; єдиний універсальний чинник усіх форм буття, тобто суб’єкт; світовий розум, єдине рефлективне поле) самовідчужується, породжуючи світ, і самоусвідомлюється через людське мислення та історію людства. Вона постійно розвивається і переходить від однієї ступені до іншої. На певному етапі, вона перетворюється в природу, а потім у вищий рівень свого розвитку – абсолютний дух.
Абсолютний дух включає 3 ступені: суб’єктивний дух (людська свідомість), об’єктивний дух - суспільство (право, мораль), абсолютний дух (релігія, мистецтво, філософія).
Заслуга Гегеля в тому, що він дав узагальнений діалектичний аналіз найважливіших філософських категорій і сформулював на цій основі три основних закони діалектики: 1. закон єдності і боротьби протилежностей (пояснює те чому відбувається розвиток), 2. закон переходу кількісних змін в якісні зміни (пояснює механізм розвитку, 3. закон заперечення заперечення (пояснює спрямованість здійснення розвитку)
Гегель розглядав проблему людини і людської історії у тісному взаємозв’язку з людською свободою. Він пов’язав проблему свободи з проблемою відчуження.

38. Місце філософії марксизму в філософському процесі
Принципи: принцип діалектико матеріалістичного розуміння істор.,пр.історизму,пр. системного аналізу,пр. детермінізму – спричиненість, обумовленість, нічого не виникає просто так.,принцип практики. Ідея марксизму – ідея демократичн. форм правління через реалізацію онопартійності. Основні риси: людина розглядається як діяльнісна істота, підкреслюється роль праці в житті людини; розглядається проблема відчуження причоною якого є приватна власність, створення матеріалістичної діалектики, матеріалістичне розусіння історії, матеріалістичний детермінізм, розгляд філософії як науки.Сучасна проблематика – проблема подальшої демократизації суспільства, проблема соціального захисту населення, глобальні проблеми сучасності, розробка новітніх принципів формування і ведення світового порядку.Головним завданням цієї ідеологічної доктрини її творці проголосили звільнення робітничого класу від експлуатації та побудову вільного від соціального гноблення суспільства. Шлях до побудови такого суспільства Маркс вбачав у знищенні приватної власності, яку вважав основою експлуатації людини людиною. Здійснити це покликаний історією вільний від пут приватної власності пролетаріат. Йому належить під керівництвом партії комуністів здійснити соціалістичну революцію. Філософією марксизму є матеріалізм, або, як його називали в радянському марксизмі, діалектичний та історичний матеріалізм, її творці під впливом Фейєрбаха подолали ідеалізм Гегеля, але перейняли його діалектику. Вони поширили матеріалізм на розуміння історії і суспільних явищ - створили історичний матеріалізм.
Принципи марксизму: принцип діалектики в матеріальному розумінні історії. Поширення на суспільство дії законів діалектики.,пр конкретного аналізу,пр системного аналізу,пр детермінізму (ніщо в суспільстві не відбувається просто так).
41.Як співвідносяться поняття „теїзм“, „пантеїзм“, „деїзм“.
Теїзм– релігійний світогляд, в основі якого лежить розуміння Бога як особи, що створила світ і втручається в його події.Деїзм– принцип філософських вчень, які, визнаючи Бога першопричиною світу, заперечували його втручання в явища природи та в хід подій. Деїзм виник у ХУІІ ст. в Англії.Пантеїзм – філософсько-релігійне вчення, за яким Бог є безособовим началом, розлитим по всій природі, тотожним з нею або з її субстанцією.Теїзм визначає існування Бога як надприродної істоти, що володіє розумом, волею і таємничим чином впливає на всі матеріальні і духовні процеси. Бог має домінуюче значення над природою. У співзвучності з гуманізмом, природа оголошується не просто творінням Бога, а й місцем перебування Бога, злитість його з природою. Пантеїзм є спробою обожнення Бога і природи, спроба поєднання філософського ідеалізму та матеріалізму. М. Кузанський розробляв вчення про тотожність абсолютного максимуму та абсолютного мінімуму. Цей абсолютний максимум – Бог. Бог як абсолютне буття, як абсолютний максимум є всім і включає в себе все інше. Тому з ним співпадає абсолютний мінімум, єдине. М. Копернік створив геліоцентричну систему світу.Бруно сформував концепцію „натуралістичного” пантеїзму. Згідно з нею, матеріальне буття сприймалося як самодостатнє. Матерія проголошується як „начало”, що все породжує із свого ложа. Пантеїзм тут уже не символ божественного буття, а розлитий у реальності Бог.
45. Що таке „емпіризм“ та „раціоналізм“?Назвіть представників і охарактеризуйте їх погляди.
Оскільки зростає інтерес до науки і розширяються її обрії, остільки у філософії на перший план виступають проблеми пізнання, тобто гносеологія. І в цій площині зіткнулися два різних підходи – емпіризм і раціоналізм.Емпіризм – філософський напрям, який основою пізнання вважає чуттєвий досвід.Родоначальником емпіризму був англійський філософ Френсіс Бекон . Переосмислюючи предмет і завдання науки, він вважав, що мета наукового пізнання – принесення користі людям, а завдання всіх наук – розширення влади людини над природою. Наука – не мета, а засіб і завдання її полягає у пізнані природних явищ для того, щоб їх використати на благо людини.Раціоналізм – філософський напрям, який визнає центральну роль в аналізі розуму, мислення.Засновником раціоналізму в філософії пізнання був француз Рене Декарт. На перше місце тут він ставить розум, зводячи роль досвіду до простої практичної перевірки даних інтелекту. Але в своєму раціоналізмі Декарт сягав крайнощів, визначаючи наявність у людському розумі природжених ідей. До таких, наприклад, він відносить ідею Бога як абсолютно досконалої істоти.
51.Основні риси та етапи філософської думки України
Проблема «Людина-світ» посідає провідне місце в історії філософської думки в Україні. В основу періодизації української філософської думки лежить принцип її історичного розвитку українського народу з усіма його особливостями. Потрібно виділити в ній два основні етапи - докласичний та класичний. Вони характеризуються ступенем розробки й відображення визначальних рис української філософської ментальності - антеїзму, екзистенціалізму та "філософії серця". Виходячи з наведених міркувань, ми в докласичну добу виділяємо такі етапи розвитку філософської культури в Україні:1. Філософська культура Київської Русі (X - XIII ст.). 2. Філософські ідеї в духовній культурі XIV - XV ст. 3. Гуманістичні й реформаційні ідеї в суспільно-філософській думці України (XVI-XVIІ ст.).4. Філософія Києво-Могилянської академії (XVII - перша половина XVIII ст.).
У добу класичної української філософі дали про себе знати:
1. Філософія Г.С.Сковороди. Українське просвітництво(друга пол. XVIII - перша пол.ХІХ ст.) 2. Університетська філософія XIX ст. 3. Український романтизм (Гоголь, Кирило-Мефодіївське братство, Юркевич та інші) 4. Натуралістично-позитивістські та соціалістичні мотиви в українській філософії (кінець XIX — поч.ХХ ст.)
Вкажемо на деякі особливості української філософії. Передусім, її зміст та ідеї завжди визначалися соціально-історичними особливостями тієї чи іншої доби історії українського народу. По-друге, філософські ідеї виражалися не в одних лише трактатах чи філософських дослідженнях - вони пронизують собою різні види духовної творчості: фольклор, художню літературу, наукову й літературну публіцистику і критику. Окремі видні мислителі в силу певних умов залишили по собі російськомовну спадщину. Й нарешті, українська філософія повторює основні етапи розвитку філософської культури Європи, але специфіка історичного розвитку внесла певні часові їх зміщення. До того ж кращі здобутки світової філософії на українському фунті розвивалися залежно від актуальних потреб прогресивного розвитку нашого народу.


53. Охарактеризуйте основні філософські ідеї Києво-Могилянської академії.
Києво-Могилянська академія була заснована у 1632р. засновник П. Могила. Її професори значною мірою спиралися на ідейні позиції братств та Острозького літературно-освітнього центру.Згідно з вченням філософів К.-М. академії про матерію і форму, в основі всього існуючого в світі, лежить певний субстрат, що завдяки принесенню форми перетворюється у ту чи іншу річ. Рух розумівся як зміна певного кінцевого стану. У філософських курсах академії з’являється механічне розуміння руху як взаємного переміщення ототожнюваних з матерією тіл. Обгрунтовується ідея невіддільності простору і часу від природних тіл, існування порожнечі заперечується. Час розглядається як тривалість кожної речі. Етика поділялась ними на теоретичну і практичну. Теоретична етика займалась обгрунтуванням ролі людини в світі. Практично вказувала на шляхи й способи влаштування особистої долі, досягнення щастя. Сенс життя вбачався у творчій праці, спрямованій на власне й громадське добро. Значна увага приділялася проблемі взаємозв’язку волі й розуму. Вчені академії зробили значний внесок у розвиток філософії права. В її лекційних курсах розроблялися ідеологія нац.-визвольної боротьби, містилися реформаційні ідеї. Ідеї і концепції висловлені ними руйнували усталені системи середньовічного світогляду. Представники академії: І. Гізель, Т. Прокопович, Г. Щербинський.Основні ідеї, напрямки: - розробка проблем буття Гізель, Прокопович; - критика томізму; -розвивалися проблеми гносеології; - орієнтація на пізнання природи й людини: принцип матеаралістичного сенсуалізму: Яворський, Кроковський, Кониський; - людина ісвіт її моралі: Гізель, Яворський; - ідея проти окатоличення населення; - ідея доступності освіти.
54. Охарактеризуйте сутність філософських поглядів Г. Сковороди.
Григорій Сковорода є засновником класичної доби укр. філософії. Він перший найбільш грунтовно висловив міркування щодо „філософії серця”. Філософія за Сковородою є самим життям, тому головним у людині є серце. Він визнавав три світи, які мають по 2 природи. Це світи-макрокосм (світ, що складається з множини малих світів), мікрокосм (людина),світ символів (духовне життя, мудрість, Біблія).Вони мають видиму природу - це світ речей, матеріальний світ, і невидиму - це дух, Бог, істина. Сковорода у творах в основному досліджує людину, її існування. Важливими є поняття любов і віра, які пов’язані і без них людина не може існувати. Вони є духовним виявленням людини. Їм протистоять страх, сум, туга. Зв’язок між вірою і любов’ю утворює щастя. У Сковороди важливе місце посідає вчення про серце і його місце в трьох світах. Він вважає, що головне в людині серце, і воно є Людиною в людині, а все інше є довкіллям. Серце людини гармонійно поєднує макро- і мікрокосмос. Гаслом Сковороди є «пізнай себе», «роби те, для чого народжений».
61. Охарактеризуйте характерні риси філософії 20 ст.
Риси:
Аналіз людського буття, як головної філософ проблеми;критика раціоналізму і звернення до нераціональних форм людського духу, інтуіція, переживання, несвідомість, воля, еволюції);криза класичної світоглядної парадигми (переглядається попередня світоглядна позиція). Парадигма – це сукупність певних переконань, цінностей, які прийняті в суспільстві, забезпечують його існування та збереження традицій). Криза класичної парадигми – створення нової онтології;виокремлювалиця найбільш пріоритетні проблеми сучасності – глобальні проблеми;філософія ХХ ст стає більш діалогічною, не нав’язує єдиного погляду на світ.Основні напрямки:
Сцієнтизм (течії – позитивізм, неопозитивізм, постпозитивізм, структуралізм, герменефтика, прагматизм) і Антисцієнтизм (течії - філософія життя, психоаналіз(фрейдизм), екзистенціалізм, персоналізм, релігійна філософія, філософська антропологія).Сцієнтизм – впевненість в здатності найки (переважно природничі і технічні) вирішити соціальні проблеми: ідеал науки як культурного еталону.Антисцієнтизм – заперечення здатності науки забезпечити соціальний прогрес; критика негативних наслідків науково-технічного прогресу.
В центрі уваги основних течій проблеми: людина-світ, гносеологічна.
82. Сцієнтизм та анти сцієнтизм: зміст та співвідношення понять
Сцієнтизм: особлива довіра до розуму і здатності науки вирішити всі набуті питання, ідеал науки, зведення її до культурного еталону, техніцизм - абсолютизація, ролі техніки. Напрями по філософії: позитивізм-напрям у філософії, який базується на позитивному, факт.і стійкому знанні, він з’явл. тоді, коли знання в галузі природ.наук вв. достовірним, оскільки грунт. на точних і надійних методах мат. міркування і підтяв.на досвіді; прагматизм-в основі цієї філ-ії лежить діяльність, дія, практика людини, для прагмне має об’єктивноїт істини і загальнообов.моральних норм, адже моральним вв.все те,що вигідно,корисливо і,що приносить успіх діючому суб’єкту;структуралізм-напрям виникає в гуман.науках,вмражає тяжіння яких до системно-структурної методології. Антисцієнизм - критика науки, неспроможність вирішення согц.проблем, проблема людини (філ.антропологія,екзистенціан.,психоаналіз,філ.життя), проблема людини і Бога (персоналізм, неотомізм ). Германевтику можна віднести до двох напрямків.