Темою мого реферата: «Порядок формування економічної політики банку»
Банки - основна складаюча частина кредитно-фінансової системи будь-якої держави. Вони створюють, аккумулюють і надають грошові засоби.
Економі?чна полі?тика — система заходів, здійснюваних державою та її владними структурами або іншими особами, спрямованих на регулювання економічних процесів. Економічна політика включає постановку тих або інших цілей і визначення шляхів та методів їх досягнення.
Велику роль у формуванні економічної політики відіграє економічна теорія.
Економічна політика повинна базуватися на певних принципах:
принцип науковості, який передбачає, що ця політика повинна враховувати вимоги об'єктивних економічних законів
принцип комплексності, який передбачає здійснення заходів у взаємозв'язку між собою
принцип збалансованості, який полягає в оптимізації співвідношення цілей та засобів їх досягнення
принцип конкретно-історичного підходу, адже економічна політика не може бути єдиною як для всіх народів, так і для окремих етапів розвитку суспільства
принцип альтернативності, який передбачає врахування різних варіантів розвитку
Економічна політика поділяється на дві галузі: конституючу економічну політику та регулівну економічну політику.
Сутність конституючої економічної політики: становлення та закріплення на тривалий час типових умов господарювання.
Сутність регулівної економічної політики: поточне регулювання господарських процесів в межах існуючих типових умов господарювання.
Основні види економічної політики (Додаток)
Антициклічна політика — це політика спрямована на підтримку певних стабільних темпів економічного зростання, на недопущення падіння, винекнення криз.
Структурна політика — це політика спрямована на формування сучасної, прогресивної і ефективної структури національного господарства.
Монетарна політика — це політика, яка передбачає забезпечення економіки країни необхідною кількістю грошей, регулювання грошового та кредитного ринків.
Фіскальна політика — передбачає державне визначення джерел формування державних доходів, бюджету та основних напрямків його витрат.
Антициклічна політика спрямована на згладжування коливань в економіці. Найчастіше виділяють два типи заходів держави, спрямованих на подолання циклічних коливань: політика стримування і політика експансії.
Політика стримування — це заходи держави, спрямовані на обмеження сукупного попиту. Вони застосовуються в тому разі, коли економіка перебуває у фазі піднесення.
Політика експансії — це заходи держави, спрямовані на розширення сукупного попиту, які використовуються тоді, коли економіка перебуває у фазі спаду.
Залежно від характеру впливу на динаміку економічної системи розрізняють структурну політику.
Вона включає заходи держави, що стимулюють зростання ефективності розподілу ресурсів між конкуруючими областями їх застосування, ефективності використання факторів виробництва. Сюди відносяться підтримка державою конкуренції (у тому числі антимонопольна політика, приватизація); податкові реформи.
У більш вузькому сенсі під структурною політикою розуміють промислову політику - сукупність заходів, що впливають на економічне життя і положення галузей і підприємств або груп підприємств шляхом спеціальних державних рішень і заходів, а не тільки створенням загальних умов господарювання.
Під грошово-кредитною політикою розуміють комплекс взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, які проводить держава через свій центральний банк. Часто її називають монетарною, чи грошовою політикою.
. У розвинутій ринковій економіці центральний банк посідає особливе місце — він є центром грошово-кредитної системи національної економіки, головною функцією якого є контроль та регулювання пропозиції грошей у країні. Окрім цієї, центральний банк виконує низку інших функцій — випускає в обіг національну валюту, зберігає золотовалютні резерви країни та обов'язкові резерви комерційних банків, виступає міжбанківським розрахунковим центром, здійснює касове обслуговування уряду тощо. Крім того, центральний банк може бути покупцем і продавцем на міжнародних грошових ринках та координувати зарубіжну діяльність комерційних банків.
Центральним банком України є Національний банк (НБУ). Оскільки на нього покладено відповідальність за стан грошового обігу й кредитної системи країни, НБУ не підпорядковується урядові, а належить до безпосереднього відання Верховної Ради України.
Оскільки монетарну політику здійснює центральний банк країни, доцільно розглянути суть його балансу. Як і баланс комерційних банків, баланс центрального банку складається з активів і пасивів.
Основними видами активів центрального банку е цінні папери, позики комерційними банкам, золотовалютні резерви та ін.
У підрозділі "Пасиви" основними є такі статті: резерви комерційних банків, депозити скарбниці (казначейства), банкноти центрального банку та інші його зобов'язання.
Реалізація монетарної ( грошово-кредитної ) політики держави здійснюється за допомогою багатьох інструментів. Одним з найважливіших інструментів, що застосовує Центральний банк, є політика обов’язкових резервних вимог.
Це надзвичайно потужний засіб грошово-кредитного регулювання . Навіть, невеликі зміни норми обов’язкових банківських резервів призводять до значних змін в обсягах кредитних вкладень комерційних банків і відчутно впливають на грошову масу.
Для з'ясування ролі монетарної політики в ринковій економіці важливе значения має усвідомлення завдань, які ставляться монетарними владними структурами i вирішуються монетарними методами. Ці завдання прийнято називати цілями монетарної політики.
Вони поділяються на три групи: стратегічні, проміжні i тактичні.
Стратегічними звичайно є цілі, що визначені як ключові в загальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути зростання виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу.
Проміжні цілі монетарної політики полягають у таких змінах певних економічних процесів, які сприятимуть досягненню стратегічних цілей.
Тактичні цілі — це оперативні завдання банківської системи щодо регулювання ключових економічних перемінних, передусім грошової маси, процентної ставки та валютного курсу, для досягнення проміжних цілей.
Важливим фактором регулювання ринкової економіки є фіскальна політика.
Фіскальна політика - це заходи уряду спрямовані на збереження повної зайнятості та виробництва не інформованого ВВП шляхом зміни державних видатків системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому.
Фіскальна політика - це сукупність заходів держави у сфері оподаткування і державних витрат.
Мета фіскальної політики – домогтися макроекономічної стабільності та нормального рівня безробіття на основі розвитку виробництва за допомогою:
зменшення податків і збільшення державних інвестицій
зменшення інфляції шляхом збільшення податків і зменшення інвестицій у виробництво.
Основні функції фіскальної політики:
1.Вплив на стан господарської кон'юктури.
2.Перерозподіл національного доходу.
3.Нагромадження необхідних ресурсів для фінансування державних програм.
Фіскальна політика може бути дискреційною та недискреційною.
Дискреційна фіскальна політика – це система заходів, яка передбачає зміни в розмірі державних витрат і податків. Вона використовується державою для протидії циклічним коливанням. Для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд створює дефіцит державного бюджету збільшуючи державні витрати або знижуючи податки. Відповідно в період підйому цілеспрямовано створюється бюджетний надлишок.
При недискреційній (автоматичній) фіскальній політиці бюджетний дефіцит та бюджетний надлишок виникають автоматично, внаслідок дії автоматичних стабілізаторів економіки.
У цілому завдяки відповідній економічній політиці держави вже започатковано об'єктивні ринкові процеси, які в кінцевому підсум-ку мають забезпечити становлення та ефективне функціонування в Україні соціальне орієнтованої ринкової економіки.