1. Економічна сутність та значення холдингів у сучасній економіці економіці
Однією з поширених структур, характерних для розвиненої ринкової економіки, є така форма організації, як холдинг (холдингова система). Функціонування холдингових систем, з одного боку, має ряд переваг перед звичайними акціонерними товариствами, а з іншого — характеризується особливостями, що породжують нові проблеми й труднощі, що не є характерними для окремих компаній. Глобальна тенденція поширення холдингових компаній — безпосередній наслідок розвитку великого інтегрованого підприємництва. Поява все більшої кількості різноманітних за характером діяльності юридичних осіб, що реалізують спільні стратегічні цілі того самого бізнесу, об'єктивно зумовлює потребу в організаційно-економічній координації. Без деякого керування неможливо досягти ефекту спільної діяльності. Отже, холдингова структура управління є однією з форм вирішення суперечності сучасного великого бізнесу між необхідністю розширення кількості його учасників і збереження рівня узгодженості дій різноманітних юридичних осіб відповідно до загальної стратегії кожного учасника такої структури. Цю обставину важливо мати на увазі, розглядаючи проблеми організаційного забезпечення становлення й розвитку холдингів.
Холдинг — це особливий вид компанії, що створюється для володіння контрольними пакетами акцій інших компаній з метою контролю та управління їхньою діяльністю. Класична холдингова компанія, як правило, складається з головної (материнської), дочірніх та фірм-«онуків». Дочірні компанії мають статус самостійної юридичної особи й організовані у вигляді товариств, у випадку банкрутства чи неплатоспроможності вони відповідають за своїми обов'язками тільки майном своєї компанії. Нерідко дочірні компанії є власниками контрольних пакетів акцій підлеглих їм підрозділів-«онуків». Холдинг (від англ. to hold — держати) це компанія, яка володіє контрольними пакетами акцій інших підприємств з метою здійснення по відношенню до них функцій контролю і управління.
В світовій практиці холдингові компанії (ХК) — це перш за все, фінансові центри, навколо яких об'єднуються окремі компанії, не втрачаючи при цьому своєї комерційної самостійності. На сьогодні практично всі найбільші корпорації США і Західної Європи мають у своєму складі фінансовий центр у вигляді холдингової компанії.
Перевага холдингових структур пояснюється достоїнствами централізованою фінансово-економічного управління ланцюгами технологічно пов'язаних підприємств, у тому числі зі зниженням ризиків інвестицій і взаємних поставок, економією трансакційних витрат, ростом можливостей фінансового і податкового маневрування та ін.
Холдинги характеризуються високим рівнем організації акціонерного капіталу. Через них вдається налагодити функціональну взаємодію капіталів, що належать різним за профілем діяльності підприємствам, включаючи пряме їх злиття і втрату самостійності. У складі холдингу вирішуються народногосподарські проблеми, які не під силу одному окремо взятому підприємству: розробка і створення складних технічних проблем, освоєння високих технологій, отримання значних кредитів під певні програми, створення нових виробничих потужностей та ін.
Як, правило, найбільш вагомими мотивами створення холдингових компаній у країнах з розвинутою економікою є такі:
1)придбання контролю над підприємствами;
2)можливість концентрації капіталів, більш вільне їх переливання і на цій основі оптимізація інвестиційного процесу;
3)консолідація діяльності групи підприємств з метою зменшення податкових платежів.
Це досягається шляхом укладення угод між підприємствами, відповідно до яких їх прибутки чи збитки переводяться безпосередньо до холдингової компанії, що дозволяє холдингу враховувати збитки одного підприємства та прибутки іншого для сплати податку з решти частини прибутку;
4)залучення додаткових виробничих потужностей у результаті поглинання підприємств;
5)можливість диверсифікації виробництва, зниження ризику при виході на ринок;
6)розподіл господарських ризиків між різноманітними дочірніми фірмами
7)проникнення через холдинг в інші сфери виробництва і збуту товарів;
8)проведення загальної технічної, економічної, кадрової політики та здійснення контролю за дотриманням спільних інтересів підприємств.
До складу холдингу входять:
1. головне підприємство, яке здійснює контроль і управління дочірніми підприємствами ;
2.дочірні підприємства, контрольними пакетами котрих володіє головне підприємство;
3. асоційовані підприємства, вкладення в котрі не дозволяють головному підприємству повністю контролювати їх і визначати основні напрямки фінансово-господарської діяльності;
4. підприємства, вкладення в котрі не дають права участі в управлінні;
5. інші господарські суб'єкти.
З юридичної точки зору холдинг — це об'єднання з частковою правоздатністю. Підприємства, що перебувають під контролем холдингу не втрачають своєї юридичної самостійності, а холдингова компанія, як сукупність організацій, не набуває статусу юридичної особи. Разом з тим, існує економічна залежність підприємств холдингу. Це проявляється у тому, що дії учасників визначаються волевиявленням головного підприємства.

Організаційні та законодавчі основи функціонування холдингів
Відповідно до чинного законодавства:
• холдингова компанія — суб'єкт господарювання, який володіє контрольними пакетами акцій інших, одного або більше, суб'єктів господарювання;
• контрольний пакет акцій — кількість акцій (пай, частка в статутному фонді), яка дає право холдинговій компанії здійснювати фактичний контроль над суб'єктом господарювання;
• дочірнє підприємство — суб'єкт господарювання, контрольним пакетом акцій якого володіє холдингова компанія. Рішення щодо підтвердження наявності контрольного пакета акцій, якщо його розмір становить менш як 51%, приймає Антимонопольний комітет.
Порядок утворення, діяльності і ліквідації холдинговихкомпаній регулюється Цивільним кодексом України ( HYPERLINK "javascript:OpenDoc('435-15');" 435-15 ), Господарським кодексом України ( HYPERLINK "javascript:OpenDoc('436-15');" 436-15 ), Законом України "Про господарські товариства" ( HYPERLINK "javascript:OpenDoc('1576-12');" 1576-12 ) з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Холдингові компанії можуть утворюватися:
а) органами, уповноваженими управляти державним майном, державними органами приватизації самостійно або разом з іншими засновниками шляхом об'єднання у статутному фонді холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв);
б) іншими суб'єктами на договірних засадах.
Холдингова компанія набуває статусу юридичної особи з дня її державної реєстрації в Державному реєстрі холдингових компаній України, який є невід'ємною частиною Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Державна реєстрація холдингових компаній проводиться державним реєстратором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"та інших нормативно-правових актів.
Холдингова компанія зазвичай виконує такі функції:
• визначає стратегічний розвиток групи в цілому та її окремих підприємств (компаній);
• контролює фінансові результати роботи підлеглих дочірніх компаній і всієї групи в цілому, складає консолідований баланс групи компаній;
• централізує капітальні вкладення і спрямовує їх на найбільш перспективні й прибуткові напрями бізнесу;
• здійснює кадрову політику групи;
• здійснює координаційні й комунікаційні зв'язки між учасниками холдингу;
• провадить аудиторську діяльність
Найбільш гострим питанням залишається законодавче забезпечення діяльності холдингових компаній. На сьогоднішній день відсутня єдина загальнодержавна концепція, і, відповідно, законодавчі та нормативні акти щодо врегулювання процесів створення і функціонува Холдингові компанії можуть створюватися за таких обставин:
• коли їх засновують органи, уповноважені управляти державним майном, державні органи приватизації (самостійно або разом з іншими засновниками);
• при перетворенні великих підприємств із виділенням з їхнього складу підрозділів як юридично самостійних (дочірніх) підприємств;
• при об'єднанні пакетів акцій юридично самостійних підприємств;
• при заснуванні нових суб'єктів господарювання. Холдингові компанії можуть бути дочірніми підприємствами інших холдингових компаній.ння акціонерних і холдингових компаній.
Президентом України протягом 2000-2001 років неодноразово зверталася увага Кабінету Міністрів України на необхідність прискорення формування належної законодавчої бази для створення та функціонування таких компаній, проте ситуація досі не змінилася. Розроблений ще понад рік тому Міністерством економіки, Фондом державного майна та Антимонопольним комітетом проект Закону України "Про холдингові компанії в Україні" так і не був внесений Кабінетом Міністрів України на розгляд Верховної Ради України. Аналіз практики застосування єдиного на сьогодні нормативного документу в цій сфері - Указу Президента України від 11 травня 1994 року N 224 "Про холдингові компанії, що створюються у процесі приватизації" - свідчить, що його положення вже застаріли. В результаті при створенні більшості холдингових компаній протягом останніх років основні положення зазначеного Указу Президента України фактично ігнорувалися. Як наслідок, значна частина холдингів вийшла поза межі правового поля буквально з перших днів їх існування. Досі залишається невирішеним найбільш гостре питання - визначення права власності на передані акціонерним та холдинговим компаніям державою майно та корпоративні права.
Засновники державних (національних) акціонерних та холдингових компаній (Кабінет Міністрів України, міністерства та відомства) передавали їм цілісні майнові комплекси державних підприємств в основному на правах повного господарського володіння, а належні державні корпоративні права - у власність. Таким чином, при створенні 29 державних акціонерних, державних холдингових, кредитно-інвестиційних та лізингових компаній, що на даний час обліковуються у реєстрі Фонду державного майна, Кабінет Міністрів України фактично здійснив або погодив безкоштовну приватизацію 330 державних пакетів акцій на загальну вартість 1,0 млрд. гривень та державного майна вартістю 7,2 млрд. гривень (без урахування ДАК "Хліб України").
Контролюючи у більшості компаній повний пакет акцій, Уряд не встановив жодних критеріїв і вимог у частині ефективності управління переданим державою майном і жодних обмежень щодо його відчуження. Внаслідок цього керівництво компаній розпоряджалося цим майном на свій розсуд і, як свідчить практика, далеко не в інтересах держави.
Широкого розповсюдження набули схеми, за якими державні компанії холдингового типу отримували фінансову допомогу або кредити від комерційних структур, у тому числі і іноземних, під заставу державних пакетів акцій, використовуючи кошти на власні потреби компанії та її керівництва.
На сьогоднішній день не існує загальних законодавчих та нормативних актів, які б врегульовували на єдиних засадах процеси створення та функціонування державних акціонерних і холдингових компаній. Їх переважна більшість утворювалася шляхом прийняття спеціальних нормативних актів (в основному постанов Кабінету Міністрів України), якими у кожному випадку встановлювався особливості їх створення та діяльності. Перевірками, проведеними у рамках діяльності Комісії, у частині статутів компаній були виявлені положення, що порушують вимоги чинного законодавства, найчастіше Закону України "Про господарські товариства".
В цьому аспекті слід зазначити, що на підставі грунтовного аналізу законодавства з питань регулювання процесів створення, приватизації та фінансово-господарської діяльності державних (національних) акціонерних і холдингових компаній Комісією були розроблені пропозиції щодо внесення змін і доповнень до чинних нормативно-правових актів з метою підвищення ефективності управління державними корпоративними правами.
Потребує законодавчого врегулювання і порядок реєстрації емісії акцій державних холдингів, оскільки недоліки в ньому вкрай негативно впливають на стан сплати дивідендів на державну частку як самих компаній, так і переданих до їх статутних фондів дочірніх підприємств.
За минулий рік державними акціонерними та холдинговими компаніями було перераховано до державного бюджету лише 428 тис. гривень, хоча вартість переданого їм державою майна та пакетів акцій сягає 9 млрд. гривень. Тобто, за термінологією фінансистів, відбувається користування державним майном та корпоративними правами за річною відсотковою ставкою в 0,005 відсотка.
Аналіз матеріалів засвідчив про наявність цілого ряду негативних чинників у процесах створення, приватизації та фінансово-господарської діяльності державних (національних) акціонерних та холдингових компаній. Об'єднання підприємств у холдінги в більшості випадків відбувалося механістично без виваженого врахування переваг та недоліків цієї структури, без створення адекватних механізмів управління як в самих холдінгах, так всією їх сукупністю з боку відповідних державних органів.
В цьому аспекті слід зазначити, що найбільш ефективною є фінансово-господарська діяльність компаній, які створювалися для виробництва продукції з єдиною технологічною послідовністю, або з метою управління виробництвом продукції в окремих підгалузях промисловості. Ціла низка холдінгових компаній, де структурна їх перебудова відповідала внутрігалузевим потребам, діє досить успішно, нарощує кількісні показники та покращує якісні.
Оподатковування холдингового підприємства складається з податків материнської компанії та її дочірніх фірм. Для холдингових структур велике значення має оподатковування доходів, переведених від дочірніх фірм. До складу доходів материнського підприємства включаються доходи від пайової участі в діяльності інших підприємств, від здачі майна в оренду, доходи (дивіденди, відсотки) по акціях, облігаціях та інших цінних паперах, що належать підприємству.
Прагнучи поліпшити свої фінансові результати шляхом зниження податків, холдингові компанії створюють офшорні компанії, зареєстровані в країнах зі сприятливим податковим режимом.
Основними перевагами функціонування холдингових структур є:
• можливість створення замкнутих технологічних ланцюжків від видобутку сировини до випуску готової продукції та доведення її до споживача;
• більш гнучке реагування на коливання кон'юнктури;
• економія на торгових, маркетингових та інших послугах;
• використання переваг диверсифікованості виробництва;
• єдина податкова та фінансово-кредитна політика;
• можливість варіювання фінансовими й інвестиційними ресурсами;
• послаблення фіскального тиску.

3. Основні види та типи холдингових компаній
Холдинг – компанія, яка володіє контрольними пакетами акцій інших компаній, що дає їй право контролю і управління їх діяльністю. Розрізняють два види холдингів:
1) чистий холдинг – для скуповування контрольних пакетів акцій інших компаній і управління їх діяльністю у власних інтересах;
2) змішаний холдинг – окрім управління діяльністю і контролю за іншими компаніями, здійснює певну підприємницьку діяльність – промислову, торговельну, транспортну, кредитно-фінансову та ін.
Створюється, як правило, у зв'язку із заснуванням підконтрольними компаніями дочірніх фірм або поглинанням ними інших акціонерних товариств. Холдингом є фактично кожна велика компанія або банк, які володіють контрольними пакетами акцій інших компаній.
Холдингові компанії існують в різних юридичних формах – акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, одноосібна компанія, державні організації.
До основних типів холдингових компаній відносять:
• холдинги, створені на основі об'єднання промислових підприємств;
• конгломерати, які формуються на основі поглинання підприємств різноманітної виробничої та комерційної діяльності;
• банківські холдинги;
• холдинги у системі фондів. Холдинги у системі фондів — створення інвестиційних фондів, які скуповують акції різних підприємств, що дає можливість засновникам і керівникам цих фондів контролювати такі підприємства.
Інвестиційний фонд – сукупність грошових або інших ресурсів, які мають у своєму розпорядженні асоціації, об'єднання, підприємства, організації, державні установи, приватні громадяни для цільового використання. Джерело утворення інвестиційних фондів залежно від форми власності – податки і грошові збори, субсидії, позики, обов'язкові та добровільні пожертви підприємств, організацій і населення. Отже, сутність інвестиційних фондів – акумулювання коштів населення і використання їх для нагромадження
Інвестиційні фонди функціонують у формі державних організацій, акціонерних товариств, приватних установ. Управління ними здійснюють суб'єкти цих організацій (концерну, асоціації), або правління, або конкретні громадяни. Як правило, головним органом управління інвестиційним фондом є загальні збори, конференція, сесія або конгрес. Фонд здійснює свою діяльність на підставі статуту.
4. Досвід функціонування холдингів в Україні та закордоном
В Україні немає великого досвіду формування холдингових систем. За даними Антимонопольного комітету України за період з 1998 по 2003 роки в Україні було сформовано з дозволу Комітету близько 900 холдингових компаній та об’єднань підприємств, що мали ознаки холдингової системи. Ефективність процесу створення холдингів залежить від державного регулювання підприємницької діяльності та від розробки і впровадження в практику відповідних сучасним холдингам інструментів менеджменту організацій. Важливим складовим менеджменту в даному випадку є механізм інвестиційної взаємодії холдингу і дочірніх компаній, методи планування інвестицій, організаційного забезпечення інвестиційної діяльності та розподілу прибутків. Такі питання, як формування структури холдингової компанії у взаємозв'язку з її життєвим циклом, створення ефективного механізму взаємодії холдингової групи з інвесторами, активізація діяльності менеджерів у розробці і реалізації інвестиційних проектів, потребують розвитку з урахуванням особливостей національної економіки України
Як показує досвід таких країн як Польща, Угорщина створення холдингових компаній при переході до ринкової економіки є наслідком проведених економічних реформ. Основу розвитку холдингових компаній складає акціонерна власність, тому створення і розвиток цих компаній тісно пов'язані з такими процесами, як приватизація, корпоратизація, створення ринкової інфраструктури. Аналізуючи холдингові компанії, слід розглядати перспективи розвитку її материнської (головної) фірми та холдингової групи (системи), що включає поряд із головною також дочірні фірми. Останні, у свою чергу, теж можуть бути пов'язані взаємним володінням акціями (капіталом). Життєздатність та чисельність холдингових компаній у країнах з розвинутою ринковою економікою пов’язані з рядом переваг цієї форми організації бізнесу, використання яких істотно знижує ступінь ризику діяльності холдингів у порівнянні з окремими компаніями.
Механізм утворення холдингових груп в Україні має особливості, характерні для багатьох постсоціалістичних європейських країн, і дещо відрізняється від практики країн із розвинутою ринковою економікою. Формування холдингів в Україні й інших країнах СНД почалося шляхом реорганізації колишніх відомств і головкомів. У процесі акціонування підприємств відбувалося об'єднання контрольних пакетів і передача їх центру - материнській компанії, що по суті заміняла формально скасоване відомство. Це об'єднання здійснювалося, як правило, адміністративними методами, зберігаючи і закріплюючи підпорядкований статус акціонерних товариств. Інвестиційна діяльність холдингових компаній здійснюється на базі й у рамках заходів державного регулювання цієї діяльності взагалі й іноземного інвестування зокрема. Аналіз цих заходів у постсоціалістичних країнах показує, що державне регулювання не було послідовним. Відмова від жорсткого регулювання зовнішньоекономічної діяльності й утворення спільних підприємств, надання їм значних пільг на початку реформ не призвели в Україні до реального притоку іноземних інвестицій. Скасування пільг є характерною рисою сучасного етапу реформ в Україні.
Економічна база для заснування холдингових компаній в Україні почала створюватися у процесі акціонування і приватизації великих державних підприємств і об'єднань. Законодавчим підґрунтям процесів створення холдингових компаній став Указ Президента України «Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації» від 19.05.1994 року. Фактично заснування холдингових компаній в Україні розпочалось у 1995 році.
За період 1995-1999 роки було створено біля трьох десятків холдингових компаній та державних акціонерних компаній, а до їх складу було передано держпакети акцій більше 300 підприємств.
До основних передумов створення ХК в Україні можна віднести такі:
• наявність значної кількості підприємств, що мають багаточисельні зв'язки за «технологічними ланцюгами»;
• потреба у злитті промислового і фінансового капіталу;
• розвиток галузей промисловості, в котрих об'єктивно є необхідність у достатньо жорсткому і постійному галузевому управлінні;
• нездатність підприємств власними силами організувати процес постачання виробництва і збуту продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках;
• дефіцит інвестиційних ресурсів підприємств в умовах несприятливого інвестиційного клімату в Україні;
• структурна криза.
Відповідно до Указу Президента України «Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації» основними способами створення холдингових компаній є:
• передавання контрольних пакетів акцій дочірніх підприємств холдинговій компанії;
• поглинання одного господарського суб'єкта іншимшляхом придбання контрольного пакету акцій.
При цьому холдингові компанії можуть створюватися шляхом:
• заснування холдингу на базі існуючого підприємства чи існуючого підрозділу;
• формування холдингової компанії на базі колишньої чи існуючої управлінської структури;
• створення холдингової компанії як нового господарського суб'єкта.
Перший варіант мас досить суттєві переваги перед двома іншими, оскільки у даному випадку немає обмежень на розміри контрольних пакетів акцій дочірніх підприємств, що передаються у статутний фонд холдингової компанії. При цьому роль останньої буде виконувати одне із підприємств, які складають холдингову групу.
При другому варіанті в холдинг перетворюється орган управління (або «постміністерська структура», що виникла на його місці — концерн, корпорація і т. д.), а підлеглі йому господарські суб'єкти стають дочірніми підприємствами. Холдингові компанії, створені на базі управління, об'єднують, як правило, підприємства однієї галузі, які виробляють подібну продукцію, а тому менш стійкі чи менш ефективні, до того ж представляють небезпеку з точки зору монополізації ринків.
Третій варіант має свої особливості. По-перше, у холдингову компанію об'єднуються підприємства різних галузей. По-друге, вона виникає як новостворений суб'єкт, статутний фонд якою формується виключно за рахунок акцій дочірніх підприємств.
Аналіз створення ХК в Україні дозволив виділити такі мотивації їх заснування:
• холдинг створюється за ініціативою підприємства на його базі при виділенні структурних одиниць у самостійні юридичні особи або при поглинанні одного іншим;
• холдинг створюється за ініціативою групи підприємств чи об'єднання підприємств. Тут визначаються холдингові компанії, дочірні і асоційовані підприємства та акціонери холдингу;
• холдинг створюється за ініціативою державних органів управління. холдингова компанія - акціонерне товариство, яке володіє, користується та розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств.
. Сучасна холдингова група (система) являє собою багаторівневу структуру, у якій підприємства можуть виступати одночасно холдингами і дочірніми фірмами стосовно різних членів групи. Дочірні підприємства в холдинговій системі можуть утворювати стосовно материнської компанії (центрального холдингу) декілька рівнів, сполучених вертикальними і горизонтальними зв'язками.
Прикладом холдингової структури є концерн «Нестле» (Швейцарія), який спеціалізується на виробництві і продажу продуктів харчування. В холдингу сконцентровані контрольні пакети шести основних дочірніх фірм, які є також змішаними холдинговими компаніями. Перша — «Юнілак Інк.», знаходиться у Панамі і контролює всі підприємства концерну, які розташованіі у західній півкулі; друга — «Нестле продактс» розміщена у Швейцарії і здійснює контроль над дочірніми підприємствами, які знаходяться в країнах континентальної Європи.; третя — «Нестле холдингс» розташована на Багамських островах. Дві останні — «Мегті ентерпрайзес» і «Фіндус інтернешнл» побудовані за галузевим принципом та координують діяльність підприємств, які ви пускають бульйонні концентрати і свіжоморожені продукти. Крім цього цей холдинг, поряд із згаданими підприємствами і магазинами, володіє мережею ресторанів і готелів.
Типи інтеграційних утворень:
Асоціації – найпростіша форма договірного об’єднання підприємств (фірм, компаній, організацій) з метою постійної координації господарської діяльності.
Асоціація не має права втручатися у виробничу та комерційну діяльність будь-якого з її учасників (членів);
Корпорації – договірні об’єднання суб’єктів господарювання на засаді інтеграції їхніх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів. З делегуванням окремих повноважень для централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.
Консорціуми – тимчасові статутні об’єднання промислового й банківського капітул для досягнення загальної мети. Учасниками консорціуму можуть бути державні та приватні фірми, а також окремі держави.
Концерни – форма статутних об’єднань підприємств (фірм), що характеризується єдністю власності й контролю. Після створення концерну суб’єкти господарювання втрачають свою самостійність, підпорядковуючись потужним фінансовим структурам.
Картелі – договірне об’єднання підприємств (фірм) переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності – регулювання збуту виготовленої продукції;
Синдикати – організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створюваний спільний збутовий орган або збутову мережу одного з учасників об’єднання. Так само може здійснюватись закупівля сировини для всіх учасників синдикату. Така форма об’єднання підприємств є характерною для галузей з масовим виробництвом однорідної продукції.
Трести – монополістичне об’єднання підприємств, що раніше належали різним підприємствам, в єдиний виробнично-господарський комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну й господарську самостійність оскільки інтегруються всі напрямки їхньої діяльності