1. Сутністно-змістова еволюція терміну потенціал (Загальнонаукова сутність терміну “потенціал”, еволюція його використання в економічних дослідженнях).
В даний час слово “потенціал” застосовують для позначення засобів, запасів і джерел, що маються в наявності і можуть бути використанні для досягнення визначеної мети, рішення якої-небудь задачі, а також можливостей окремої особи, суспільства, держави в якій-небудь області (був запропонований у 1983 році академіком Архангельським). В вітчизняній економічній літературі “потенціал” в широкому розумінні бачиться як можливості, наявні сили, запаси, засоби які можуть бути використанні або рівень потужності в будь-якому відношенні, сукупність засобів необхідних для чого-небудь. В іноземній літературі під цим терміном також розуміють “ступінь потужності (скриті можливості) у якому-небудь відношенні. Таким чином термін “потенціал” означає наявність у кого-небудь скритих можливостей, що ще не проявилися або хисту до діяльності у відповідних сферах. Еволюція терміну “потенціал”. У працях професорів Вейца і Воблого 1924 року знайшли обгрунтування ідеї щодо потенціалу виробничих сил, як потенційної можливості країни виробляти матеріальні блага для задоволення потреб населення. Пізніше у 1954 році академік Струмілін ввів поняття “економічний потенціал” під яким розумів сукупну виробничу силу праці всіх працездатних членів суспільства. У 1967 році академік Немчимов досліджував “потенціал розширеного виробництва” який характеризує ресурсні можливості національної економіки у здійсненні економічного росту. У 1973 році Анчишкін визначає виробничий потенціал, а у 1981 академік Балкін висунув нову трактовку терміну потенціал – як узагальнена збірна характеристика ресурсів прив’язаних до місця і часу. У розвитку сучасного уявлення про потенціал можливо виділити 3 напрямки: 1. (Білов, Черніков) – стверджують, що потенціал це сукупність необхідних для функціонування і розвитку системи різних видів ресурсів. 2. (Іванов, Андреєв) – потенціал це система матеріальних і трудових факторів, що забезпечує досягнення мети виробництва. 3. Потенціал – це здатність комплексу ресурсів економічної системи вирішувати, поставлені перед нею задачі.
2.Класифікація видових проявів потенціалу.
За рівнем абстрагованості: 1) потенціал людства, 2) природній потенціал; 3) економічний потенціал; 4) соціокультурний потенціал; 5) психо-фізіологічний потенціал. Залежно від рівня абстрагованості оцінки: 1) потенціал світового господарства; 2) потенціал національної економіки; 3) галузевий потенціал; 4) регіональний потенціал; 5) територіальний потенціал; 6) потенціал добровільних об’єднань; 7) потенціал підприємства; 8) потенціал структурних підрозділів; 9) потенціал виробничих дільниць; 10) потенціал робочого місця. За галузевою ознакою: промисловий; науковий; с/г … потенціал. За елементним складом: 1) потенціал основних виробничих фондів; 2) потенціал оборотних фондів; 3) потенціал землі; 4) інформаційний, інноваційний, інвестиційний; 5) кадровий та технологічний потенціал. За спектром врахованих можливостей: 1) внутрішньосистемний; 2) зовнішній (ринковий) потенціал. За функціональною сферою виникнення: виробничий; маркетинговий; інфраструктурний; науково-технічний. З огляду на спрямованість діяльності підприємства: експортний чи імпортний потенціал. Залежно від міри реалізації потенціалу: 1) фактичний (досягнутий); 2) перспективний (вектор розвитку).
3.Загальна характеристика потенціалу підприємства: поняття, характерні риси, модель.
Підприємницький потенціал – це сукупність ресурсів (трудових, технічних, фінансових), навичок і можливостей керівників, спеціалістів та інших категорій персоналу, щодо виробу товарів (послуг) отримання максимального доходу і забезпечення і функціонування розвитку підприємства. Потенціал підприємства – це складна, динамічна, поліструктурна система, що характеризується чотирма основними рисами: 1) потенціал підприємства визначається його реальними можливостями в тій чи іншій сфері економічної діяльності; 2) можливості будь якого підприємства в більшій ступені залежить від наявності ресурсів і резервів не залучених у виробництво; 3) потенціал підприємства визначається не тільки і не стільки наявними можливостями, а ще й навичками різних категорій персоналу; 4) рівень і результати реалізації потенціалу підприємства визначається формою підприємства і адекватною до неї організаційною структурою підприємства.
Модель потенціалу підприємства включає: 1) ресурсні можливості; 2) можливості і здібності кадрів підприємства; 3) інноваційні, інвестиційні, інформаційні можливості, що формують фінансові можливості які разом з інвестиційними можливостями трансформуються в четверту складову моделі потенціалу підприємства, що має назву потенціал відтворення.
4. Поняття структури потенціалу підприємства та концепції її побудови (різновиди структуризації елементів, що формують потенціал підприємства).
До структури потенціалу підприємства в ек. є різні підходи. Більшість дослідників розглядають ресурсну структуру потенціалу підприємства однак рекомендують врахувати в ньому різну кількість складових елементів. В одному випадку в його склад рекомендується включати тільки засоби праці, в іншому – засоби праці і робочу силу, в третьому – засоби праці, робочу силу і природні ресурси, які застосовуються в процесі виробництва, в четвертому – засоби праці, робочу силу і предмети праці. Є більш розширені тлумачення структури потенціалу підприємства з доповненням у вигляді системи збору, оброблення і споживання інформації, досвіду господарювання, енергія. Ознаки елементів потенціалу: елементи повинні функціонувати одночасно і в сукупності; елементи повинні бути об’єктивно пов’язані з функціонуванням і розвитком підприємства; складові елементи потенціалу підприємства повинні бути взаємозамінними і адекватними характеристикам продукції і послуг, що виробляються. Найбільш вдала класифікація елементів потенціалу підприємства представлена Єфімовим, який поділив всі елементи потенціалу підприємства на ті, що управляють та на елементи якими управляють або споживчі елементи. Елементи, що управляють пов’язані з суспільною формою їх виявлення, а елементи якими управляють – з матеріально-речовиною та особовою. Елементи, що управляють не споживаються, а виступають як чинники більш економічного споживання ресурсів. Елементи, що управляють (менеджмент, маркетинг, організаційна структура, інформація). Елементи, якими управляють (робітники, виробничий потенціал, фінансовий потенціал).



4.* Поняття структури потенціалу підприємства та концепції її побудови.
Виділяють дві головні складові потенціалу підприємства : Об’єктивні складові: виробничий потенціал, потенціал землі, основні і оборотні фонди, технологічний потенціал, персонал, фінансовий потенціал з якого випливає ще один потенціал відтворення, вони пов’язані з матеріально-речовинною та особовою формою потенціалу підприємства. Споживаються і відтворюються в тій чи іншій формі в процесі функціонування інноваційного, виробничого, фінансового потенціалу та потенціалу відтворення
Суб’єктивні складові: логістичний потенціал, управлінський потенціал, маркетинговий потенціал, потенціал організаційної структури науково технічний потенціал., пов’язані із суспільною формою їх виявлення. Вони не споживаються, а виступають як передумова, як загальноекономічний, загальногосподарський, соціальний чинник раціонального споживання об’єктивних складових потенціалу підприємства.
5. Змістова характеристика суб’єктивних складових в структурі потенціалу підприємства.
ССПП: 1) науково технічний потенціал; 2) управлінський потенціал; 3) потенціал організаційної структури управління; 4) маркетинговий потенціал.
Науково-технічний потенціал – узагальнююча хар-ка рівня наукового забезпечення вир-ва, а саме науки, техніки, технології, інженерної справи, вир. досвіду, можливостей і ресурсів, наук.-тех. кадрів які є у розпорядженні підприємства для вирішення наук.-тех. проблем. Управлінський потенціал –навички та здібності керівників усіх рівнів упр-ня, щодо формування, організації, створення належних умов для функ-я і розвитку соц.-ек. сист. під-ва. Потенціал ОСУ - загальнокорпоративний, управлінський (формальний чи неформальний) механізм функціонування підприємства який включає в себе рівень організацій функц. елементів системи та характер взаємозв’язків між ними. Маркетинговий потенціал – max можливість під-ва щодо систематичного і планомірного спрямування всіх його функцій (визначення обсягу, попиту, організації виробництва, продажу, післяпродажний сервіс) на задоволення потреб споживачів і використання потенціалу ринків збуту. Маркетинговий потенціал включає логістичний потенціал.
Логістичний потенціал – max продуктивність, а саме функціональна спроможність системно інтегрованих підрозділів, які охоплюють всі види діяльності, щодо переміщення в просторі та руху в часі персоналу, матеріалів, готових виробів, енергії та інформаційних потоків.
Трудовий потенціал – це персоніфікована робоча сила яка розглядається в сукупності своїх якісних характеристик. Інфраструктурний потенціал –збалансований з вимогами вир-ва можливості цехів, господарств які забезпечують необхідні умови для діяльності основних підрозділів під-ва та задовольняють соц. потреби його персоналу. Інформаційний потенціал – єдність орг.-тех. та інфо можливостей, що забезпечують підготовку і прийняття упр. рішень і впливають на характер і специфіку вир-ва через збір, зберігання (накопичення), обробку та розповсюдження інфо ресурсів.
Інформаційно-обчислюваний потенціал (є головною складовою інформаційного потенціалу) - комплекс тех, програмно-математичних, орг.-ек. заходів і спеціальних кадрів призначених для автоматизації процесу вирішення задач управління підприємств у різних галузях людської діяльності.
6. Змістова характеристика об’єктивних складових в структурі потенціалу підприємства.
Інноваційний потенціал - сукупні можливості під-ва щодо генерації сприйняття та впровадження нових радикальних і модифікаційних ідей для його системного, технічного, орг. та упр. оновлення.
Виробничий потенціал – наявні і приховані можливості під-ва щодо залучення та використання факторів виробництва для випуску max можливого обсягу продукції (послуг). Виробничий потенціал підприємства включає: потенціал землі і природньо-кліматичні умови, потенціал основних фондів, потенціал оборотних фондів, потенціал нематеріальних активів, потенціал технологічного переліку. Потенціал землі і природньо-кліматичні умови –можливості під-ва щодо використання сукупних природних багатств в господарській діяльності.
Потенціал основних фондів – це наявні і скриті можливості основних фондів, що формулюють техніко-технологічний базис виробничої потужності під-ва. Потенціал оборотних фондів – це частина виробничого капіталу під-ва у вигляді певної сукупності предметів праці, що перебувають в виробничих запасах, НЗВ, напівфабрикатах власного використання, витрати майбутніх періодів.
Потенціал нематеріальних активів –сукупність можливостей під-ва використовувати права на нові чи існуючі продукти інтелектуальної праці у госп. процесі з метою реалізації корпоративних інтересів на основі задоволення суспільних потреб.
Потенціал технологічного потенціалу – це здатність робітників виробляти різні продукти (послуги).
Фінансовий потенціал – це обсяг власних, позичкових та залучених фінансових ресурсів під-ва, що знаходиться у його розпорядженні для здійснення поточних і перспективних витрат. І
Інвестиційний потенціал – являє собою наявні приховані можливості підприємства щодо простого і розширеного відтворення і є головною складовою фінансового потенціалу підприємства.
Потенціал відтворення – сукупність матеріальних, технічних, нематеріальних, фінансових та інших ресурсів капіталу, які знаходяться у розпорядженні під-ва, можуть бути вигідно залучені та використанні для простого і розширеного відтворення факторів виробництва та інших складових потенціалу підприємства.
7.Особливе місце і значення трудового, інформаційного та інфраструктурного потенціалів в структурі потенціалу підприємства.
Використання саме цих різновидів потенціалу значною мірою визначає ефективність господарювання під-ва. Це насамперед продиктовано умовами, що ставить перед підприємством зовнішнє середовище: бурхливий розвиток інфо технологій, збільшення значущості людського фактору в ефективності господарювання під-ва.
Трудовий потенціал – це персоніфікована робоча сила яка розглядається в сукупності своїх якісних характеристик. Інфраструктурний потенціал – це збалансований з вимогами вир-ва можливості цехів, господарств які забезпечують необхідні умови для діяльності основних підрозділів підприємства та задовольняють соціальні потреби його персоналу.
Інфо потенціал – це єдність орг.-тех. та інфо можливостей, що забезпечують підготовку і прийняття управлінських рішень і впливають на характер і специфіку вир-ва через збір, зберігання (накопичення), обробку та розповсюдження інформаційних ресурсів.

8. Потенціал підприємства як інтегрована економічна система. Особливості економічних систем.
Серед різноманітних проявів потенціалу під-ва особливе місце займає такий різновид його прояву - потенціалу підприємства як інтегрована економічна система.
Риси потенціалу підприємства як інтегрованої ек.системи:
1)цілісність системи – це цілісність, властивості якої проявляються лише при взаємодії її елементів;
2)компонентність - система склад-я із певної кількості частин, які називаються елементами;
3)складність – ек. система визначається неоднорідністю складових елементів, різнохарактерними та ієрархічними взаємозв’язками між ними;
4) нестаціонарність - система містить постійно змінюючі параметри та характеризується стохастичністю поведінки; 5) унікальність - у кожному окремому випадку система змінює свою ресурсну і організаційну структури;
6) адаптивність - передбачає адаптацію параметрів системи до умов, що постійно змінюються.
7) синергічність - цілеспрямованість дії елементів системи посилює ефективність її функціонування;
8) мультиплікативність - проявляється у геометричній залежності позитивних і негативних ефектів функціонування елементів системи.
9) граничність - елементи економічні системи мають граничний характер, що обумовлюється її формою;
10) протиентропійність - можливість протидіяти руйнуючим тенденціям.
9. Формування потенціалу підприємства: сутністна характеристика, постулати та загальнотеоретична модель здійснення.
Формування потенціалу п-ва – процес створення потенціалу п-ва, надання йому певної структури, організації і форми шляхом залучення ресурсів для досягнення цілей п-ва.
Загальні підходи щодо формування потенціалу п-ва: Потенціал п-ва не можливо сформувати на базі механічного додавання складових елементів, тому як це динамічне угрупування; При формуванні потенціалу п-ва діє закон синергії його елементів; Потенціал п-ва у більш вищих фомах свогопрояву може самостійно трансформуватися з появою нових складовихелементів; Елементи потенціалу п-ва повинні ф-ти одночасно і в сукупності, так як закономірності розвитку можливостей п-ва не можуть бути розкриті окремо, а тільки в поєднанні їх, що потребує досягнення збалансованого оптимального співвідношення між елементами; Всі елементи потенціалу об'єктивно пов’язані з функціонуванням і розвитком п-ва, тобто з одного боку підлягають фізичному та моральному старінню, а з іншого вони чутливі до досягнень науковатехнічного прогресу. Складові елементи потенціалу п-ва повинні бути адекватними хар-м продукції і послуг, що виробляються на п-ві.
Модель формування потенціалу підприємства:
- серед великої кількості інформації яка перемішається між суб’єктами господарювання підприємець формулює власну бізнес-ідею.
- відповідно до цієї бізнес-ідеї підприємець проводить цільове планування потенціалу підприємства, що включає: маркетинговий потенціал; технічний; фінансовий; техніко-технологічний; трудовий; потенціал немат. Активів; інноваційний.
10. Синергічність елементів потенціалу підприємства та процес оптимізації його структури.
Закон синергії стверджує, що для будь-якої системи (під-ва, організації) існує такий набір елементів, при якому її потенціал завжди буде або значно більше простої суми потенціалів елементів, що до неї входять, або суттєво меншим.
Синергія може мати двояку користь:
Пряма користь – збільшення чистих грошових потоків від найбільш повного використання ПП, має місце при операційній, управлінській та фінансовій синергії. Операційна синергія – це економія на операційних видатках за рахунок взаємодії маркетингового, фінансового потенціалів.
Управлінська синергія – це економія за рахунок оптимального формування потенціалу організаційної системи управління.
Фінансова синергія – це економія за рахунок змін підходів щодо формування фінансового потенціалу під-ва. Опосередкована корисність – це підвищення вартості ПП або зміна мультиплікатора ціна\прибуток.
Оптимізації структури ПП. Алгоритм оптимізації:
1 етап. Формування системи цілей під-ва.
2 етап. Визначення необхідного для кожної цілі набору стратегічних ресурсів. Узгодження стратегічних ресурсів з цілями під-ва.
3 етап. Вибір варіантів наборів страт. ресурсів, оцінка альтернативних комбінацій, Виноситься стратегічний висновок щодо кінцевого набору страт-х ресурсів.
4 етап. Виникає, коли існує на під-ві обмежена кількість тих чи інших ресурсів. Проведення пошуку ресурсів-замінників, або раціональний розподіл обмежених ресурсів.
5 етап. Завершальний. Оцінка отриманого результату. Дослідження процесів формування потенціалу сучасних під-в будуть концентрувати увагу на ресурсному та галузевому аспектах.
11. Конкурентноспроможність потенціалу підприємства та її рівні.
КПП - це комплексна порівняльна хар-ка, що відображає ступінь переваги сукупності показників оцінки можливостей під-ва, що визначають його успіх на певному ринку за певний проміжок часу по відношення до сукупності аналогічних показників під-в конкурентів.
Особливості визначення КПП:
1є набутою рисою діяльності під-ва і виникає в процесі порівняння 2.це відносне поняття. 3. визначається продуктивністю використання залучених до процесу вир-ва ресурсів. 4. рівень залежить від рівня конкурентоспроможності його складових елементів.
Головним показником конкурентоспроможності під-ва є конкурентоспроможність продукції під-ва.
В залежності від глобалізації цілей:
1.світове лідерство. 2.світовий стандарт.
3.національне лідерство. 4.національний стандарт.
5.галузеве лідерство. 6.галузевий стандарт.
7. Граничний (пороговий) рівень.
В залежності від фокусування на функції упр-ння (4 рівня):
1. характерно розглядати організацію апарата управління як внутрішньо-нейтральну.
2. Під-ва намагаються зробити виробничий елемент ПП зовнішньо –нейтральним (стандарти лідера)
3. Під-ва намагаються не дотримуватися стандартів лідера, а розробляють своє бачення конкурентної боротьби
4. Досягаеться , якщо успіх у конкурентній боротьбі стає функцією управління, а не вир-ва
За напрямками формування інфо бази
Еспертні методи, критеріальні методи
За способом відображення кінцевих результатів
Графічні, математичні, логістичні
За можливістю розробки упр. рішень
Одномоментні, стратегічні
За способом оцінки
Індикаторні ,матричні
12. Оцінка потенціалу підприємства: поняття, головні цілі та сфери застосування.
Оцінка – це результат визначення і аналізу якісних , кіль-х характеристик об’єкту , а також процесу управління ним. При оцінці ПП повинно враховувати такі аспекти:
об’єктні складові ПП ( кількісна оцінка);
суб’єктні складові (якісна оцінка).
ПП необхідно оцінювати з 2-х позицій. Для об’єктних складових ПП краще використовувати кількісну оцінку. Якісна оцінка включає експертні методи, що дають можливість оцінити суб’єктні складові – якісні. Для оцінки ПП необхідна система показників , при чому в основу конструювання такої системи повинна бути покладена структурна модель , що враховує не тільки фактичну динаміку, але й теоретичні передумови.
Механізм процесу ОПП В рамках заг системи управлінні розробляються інструменти процесу оцінки : критерії , одиниці , або ж шкала вимірювання , показник , система показників. Оцінка вартості ПП – це упорядкований , цілеспрямований процес визначення у грошовому виразі вартості об’єкту з урахуванням потенційного і реального доходу , який має місце в певний проміжок часу в умовах конкретного ринку. Оцінку бізнеса проводять у цілях: збіл ефективності поточного управління під-ом або фірмою; визначення вартості цінних паперів у випадку куплі –продажу акцій під-ва на фондовому ринку; визначення вартості під-ва у випадку куплі- продажу цілком; при реструктуризації під-ва; при розробці розвитку; при визнач-ні кредитоспроможності під-ва і вартості залогу при кредитуванні; страхування в процесі якого виникає необ-ть визнач –я вартості активів; при оподаткуванні; при прийнятті обгрунтованих управ рішень для того щоб виправити помилки у фін звітності , що були викликанні інфляційними процесами.
13. Поняття вартості та її модифікації.
Вартість – це втілена й уречевлена в товарі суспільна праця; економічна категорія, яка виражає відносини між суб’єктами господарської діяльності, що пов’язані з суспільним поділом праці та обміном товарами і послугами. Існують така модифікація вартості:
1) Вартість в обміні – це ціна яка переважає на вільному, відкритому конкурентному ринку, вона визначається на основі рівності між реальними економічними фактами , тому ї називають об’єктивною вартістю.
До вартості в обміні включають такі види: ринкова, ліквідаційна, заставна, орендна вартість;
2) Вартість в користуванні - це міра цінності власності для окремого користувача що є складовою частиною діючого під-ва без урахування найбільш ефективного її використання і величини грошового еквіваленту від можливого продажу. До вартості в користуванні належать: інвестиційна, балансова, податкова вартості, вартість заміщення, вартість відтворення, залишкова вартість, утилізаційна вартість, страхова вартість.
14. Різновиди вартості в обміні та її змістова характеристика.
Вартість в обміні – це ціна яка переважає на вільному, відкритому конкурентному ринку, вона визначається на основі рівності між реальними економічними фактами , тому ї називають об’єктивною вартістю.
Ринкова вартість – це найвища грошова сума за яку передається майно в результаті комерційної угоди між добровільними покупцем та продавцем на дійсну дату оцінки.
Ліквідаційна вартість – це грошова сума, що реально може бути отримана від продажу власності , що оцінюється в термін дуже короткий для проведення адекватного маркетингу.
Заставна вартість – це оцінка по ринковій вартості майна як засобу збільшення гарантії забезпечення зобов’язань при неналежному виконанні умов договору та ліквідації можливих від цього несприятливих майнових наслідків.
Орендна вартість – розрахункова величина вартості об’єкта оцінки що вик-ся для визначення нормативу орендної плати.
15. Різновиди вартості в користуванні та її змістова характеристика.
Вартість в користуванні - це міра цінності власності для окремого користувача що є складовою частиною діючого під-ва без урахування найбільш ефективного її використання і величини грошового еквіваленту від можливого продажу.
Інвестиційна вартість – об’єкта нерухомості визначають в конкретних умовах з урахуванням мети та результативності інвестування.
Балансова вартість – це вартість майна що зазначена в балансі.
Податкова вартість – це вартість що розраховується з врахуванням нормативів нац податкового законодавства. Вартість заміщення – це сукупність витрат в поточних ринкових цінах на створення нового функціонального аналога який має еквівалентну з оцінюваним об’єктом корисність.
Вартість відтворення – це сукупність витрат на створення точно таких же нових , точної копії об’єкта оцінки. Страхова вартість базується на вартості заміщення або відтворення об’єкта оцінки в цілому чи окремих його елем-в схильних до зруйнування.











16. Принципи оцінки ринкової вартості потенціалу підприємства та її взаємозв’язок.
Принципи . що баз-ся на уявленнях користувача .
П-п корисності : будь-яке під-во має вартість , якщо воно корисне потенційному власнику для реалізації певної економ-го функц-ня протягом даного періоду часу.
П-п заміщення: max ринкова вартість під-ва визначається найменшою вартістю іншого під-ва з еквівалентною користю
П-п очікування: що вартість під-ва що оцінюється визначається розміром чистого доходу, що очікується покупцем від володіння ним з урахуванням можливого чистого доходу від перепродажу.
Принципи, пов’язані з землею. будинками, спорудами
П-п залишкової продуктивності: земля має вартість або деяку цінність тільки тоді , коли є залишок чистого доходу після компенсації усіх інших факторів вир-ва
П-п вкладення : додаткові вкладення капіталу у будь- яку складову ПП ефективні лише тоді , коли вони збіл його ринкову вартість . величина вкладу визначається як різниця між зміненею вартістю і витратами які визвали цю зміну.
П-п віддачі : по мірі збільшення ресурсів до основних складових ПП , чистий прибуток має тенденцію до зростання , але до певної межі. Після того як темпи дохідності починають уповільнюватися , то приріст результативності не стає меншим за приріст витрат на додат ресурси.
П-п збалансованості ( пропорційності ) : всі елементи ПП повинні мати збалансовану: внутрішню і загальну структуру. Постійна підтримка необ-ї пропорційності між розвитком складових ПП забезпечує мах прибутковість під-ва та найбільшу його вартість
Оптимального розміру: вимоги даного принципу відносяться до кожного фактора виробництва які разом дають можливість створити економічно обгрунтований розмір та отримати від нього мах прибуток у відповідності ринковою коньюктурою у даному районі .
П-п розподілу майн прав : розподіл та види прав власності за ознакою поділу: фізичний поділ; строкове володіння; права користувача; майнові права; права кредитору вступати у володіння; за видами прав: права на користування поверхневою ділянкою землі та надрами; різні види оренди , договірне володіння , майбутні майнові права; обмежене право на користування майном , ліцензії; сумісна оренда , партнерство , корпорація , контракт з погодженими умовами продажу; закладні , застави , участь у капіталі. Сутність принципу економічного поділу полягає в тому , що майнові права слід поділяти так , щоб збільшує загальну вартість об’єкту власності .
Принципи , що пов’язані з ринковим середовищем. залежності : вартість формується під впливом множини факторів серед яких особливу роль відіграє його місцезнаходження
відповідність: За інших однакових умов ПП яке найвищою мірою відповідає містобудівним екологічним , ринковим та іншим стандартним нормам і загальноприйнятим тенденціям користування має найбільша вартість
попит і пропозиція: ПП буде формуватися під впливом попиту та пропозиції на ринку.
конкуренція : ціни на об’єкти оцінювання складаються під впливом постійного суперництва між суб’єктами ринку . що прагнуть отримати мах прибуток . Це вирівнює дохідність інвестицій на різних сегментах ринку і дає можливість об’єктивно визначити ринкову вартість підприємства. змінювання: при оцінці вартості ПП та його складових процес урахування можливих змін в їх функціонуванні в наслідок трансформації екон , соц умов , а також впливу регіональних і локальних факторів
Принципи найкращого і найбільш ефективного використання – це синтезуючий принцип оцінки вартості ПП. Він інтегрує загальний вплив всіх раніше названих принципів і означає, що із можливих варіантів використання ПП вибирається той при якому найповніше реалізуються функціональні можливості складових ПП і забезпечується максимальний дохід.
17. Нерухомість та чинники, що впливають на її вартість.
Нерухомість – це земельні ділянки, що знаходяться у власності фізичних і юридичних осіб, а також інше майно, що закріплено за даною земельною ділянкою (будівлі, споруди тощо).
3 рівня чинників, що впливають на вартість нерухомості:
1 рівень: чинники, які носять загальний характер, не пов’язані з конкурентним об’єктом нерухомості і не залежать від нього, але опосередковано впливають на процеси, що відбуваються з нерухомістю на ринку: 1) соціальні – вільний час, рівень освіти і культури населення, структура населення, родинність, щільність населення, демографічні показники; 2) економічні – податки в галузі нерухомості, фінансування будівництва і реконструкції, попит і пропозиція на ринку нерухомості, розвиток соціальної інфраструктури, рівень життя населення, стан і перспективи населення, ринок нерухомості; 3) фізичні – сейсмічні, екологічні, топографічні; 4) політичні – закон про операції з нерухомістю, законодавтсов в галузі будівництво, законодавство про іпотеку.
2 рівень: локальні чинники, що безпосередньо пов’язані з об’єктом оцінки і аналогічними об’єктами нерухомості – ці чинники діють в масштабах міста та його району: 1) місцезнаходження – транспортна інфраструктура та її стан, соціално-культурна інфраструктура, навколишня оточеність; 2) фізичні характеристики – якість будівництва, наявність комунальних послуг; 3) умови продажу; 4) часові умови; 5) умови фінансування.
3 рівень: чинники, які пов’язані з об’єктом нерухомості і обумовлені його характеристиками: 1) архітектурно-будівельні – планіровка, зовнішній вихід; 2) фінансово-експлуатаційні – вартість будівництва та експлуатаційні видатки.
18. Ринок нерухомості та класифікація його об’єктів.
Нерух - зем. ділянки, ділянки надр, відокр. водні об”єкти та все те, що міцно зв”яз. із землею, тобто об”єкти, переміщення яких без шкоди їх призн-ню не можливе.
Особливості ринку нерухомості.
Відсутність централізації. РН є нецентрал. на відміну від ринків ЦП, сировинних чи товарів сільс.гос-кої прод. Централ. ринки хар-ся тим, що більшість угод відбув. на біржах за цінами, що відомі на кожен момент часу. Конфіденційність даних. Дані за цінами чинених угод з нер-тю, за умовами орендних договорів і іпотечних кредитів, мають конфіденційний характер. Нерегулярність угод. Угоди з нер-тю поляг. на нерегулярній основі, так що часом оцінювачам приход. корист. застарілими відом-ми Невід'ємність об'єктів від їхнього місця розташування. Любий об'єкт нер-ті міцно «прив'язаний» до свого місця розташування Унікальність об'єктів. Невід'ємність об'єктів нер-сті від їхнього місця розташування робить ці об'єкти унікальними. Не існує двох ідентичних об'єктів нер-ті, через неповторність місця розташ. кожного з них. Достаток сегментів. РН будь-якої країни підрозд. на безліч дрібних сегментів, у зал-сті від регіону і виду об'єктів. На кожнім з цих ринків склад. особл. умови. Незбалансованість. Для буд-ва нових об'єктів нер-ті потрібен певний час. Т. ч., пропоз. на РН відстає від попиту. Тимчасовий дефіцит тих чи інших площ приводить до росту відповід. орендних ставок, що у свою чергу стимулює надмірні інвестиції в буд-тво. Державне рег-ня. РН в значній мірі піддається держ. рег-ню на нац. і місцевому рівні.
19. Потенціал землі та земельна рента.
Вартість землі має відповідати грошовій сумі, яка будучи покладеною до банку дасть у вигляді відсотків прибуток такого розміру як і рентний дохід , який щорічно одержується з даної земельної ділянки.
Ціна землі – це капіталізований рентний дохід. Цінність міських ділянок складається з показників диференційованої та абсолютно ренти.
Диференційована рента – відображає конкретну цінність земельної ділянки.
Види: рента за рахунок доступності ділянок; рента за рахунок освоєності територій, рента за рахунок ефективності збільшення капіталовкладень.
Абсолютна рента – характеризує ефективність цільового використання зем. ділянки. На абсолютну ренту не впливають властивості зем. ділянки.
Монопольна рента – утворюється на всіх ділянках незалежно від їх місця розташування, оскільки різні види діяльності можуть висувати найрізноманітніші умови для свого розміщення, а пропозиція вільних ділянок внаслідок обмеженої місцевості, площі не відповідають попиту на них.
20. Класифікація й ідентифікація машин та обладнання, що підлягають оцінці.
За належністю до основних фондів:
- виробничі основні фонди;
- невиробничі основні фонди.
За роллю у виробничому процесі:
- основне технологічне обладнання;
- обладнання для виготовлення продукції;
- допоміжне обладнання;
- обладнання зайняте на побічних і обслуговуючих роботах. За правом власності:
- власні;
-орендовані;
- безкоштовне отримане у тимчасове використання;
- здане в оренду.
За способом придбанням та походженню:
- вітчизняне придбане новим;
- імпортоване придбане новим;
- вітчизняне придбане у б/у;
- імпортоване придбане у б/у;
- виготовлене власними силами
За етапом життєвого циклу:
- нещодавно отримане обладнання і підготовлене до експлуатації;
- обладнання, що експлуатується;
- обладнання в капітальному ремонті,
- модернізація;
- законсервоване і запасне обладнання;
- обладнання, що підготовлене для вибуття, продажу та передачі;
- обладнання виведене з експлуатації, що підлягає утилізації.
За рівнем універсальності:
- стандартно – універсальне;
- спеціалізоване;
-спеціально виготовляється за індивідуальним замовленням.
21. Знос та його вплив на вартість машин та обладнання.
В економічній літературі виділяють два вида зносу машин та обладнання.
Фізичний знос - це процес поступового втрачання машин та обладнання своєї споживчої вартості, що супроводжується відповідним зменшенням їх вартості. Найбільш інтенсивно процес фізичного зносу проявляється при функціонуванні машин та обладнання, проте він відбувається і тоді коли вони не використовуються. Фізичний знос усувається заміною зношених частин в машинах та обладнанні. Моральний знос машин та обладнання зумовлений технічним прогресом і відбувається з одного боку в наслідок появи досконаліших і продуктивніших аналогічних засобів праці, а з другого внаслідок підвищення продуктивності праці. Моральний знос усувається шляхом проведення модернізації засобів праці.
22. Оцінка нематеріальних активів підприємства: роль, значення та сфери застосування.
Вартість немат.акт. прийнято додавати до вартості інших елементів потенціалу під-ва, тому їх прямо чи опосередковано включають у всі практичні формули розрахунку оцінок. Загальна оцінка вартості нем.акт. називається гудвілом. Гудвіл розглядається як вартість ділової репутації, вартість практично всіх нематеріальних активів, величина, на яку вартість бізнесу перевищує ринкову вартість його матеріальних активів і тієї частини нематеріальних активів, яка відображена в бухгалтерському обліку.
Оцінка нем.акт. під-ва здійснюється у таких випадках:
- купівлею-продажем прав на об’єкти інтелектуальної власності; - добровільного продажу ліцензій на використання об’єктів інтелектуальної власності; - внесення вкладів у статутний капітал; - оцінкою бізнесу; -акціонуванням, приватизацією, поглинанням тощо.
Дохідний підхід - встановлення властивостей об’єкту інтелект. Власності, таїх причинно наслідкового зв’язку майбутніми доходами від їх використання
Витратний підхід –базується на міркуванні, що покупець,володіючи певною інфо про бєкт купівлі, не заплатить за нього більше, ніж вартість іншого немю активу з тією ж корисністю. Передбачається визначення витрат на відтворення первинної вартості об’єкта з урахуванням наступних поліпшень.
Ринковий підхід – порівняння з представленними на ринку аналогами
25. Модель оцінки трудового потенціалу підприємства.
Модель формування трудового елементу потенціалу підприємства може бути представлена у вигляді:
Трудовий потенціал = А*Ч*Ентр; Ч - чисельність персоналу; Ентр- коеф ефективності використання 1 живої праці. А= Пм*(?Фв/?Пм ); А- оцінка одиниці живої праці; Пм- прод праці 1 робітника в звітний період; ?Фв- підвищення фондоозброєності на 1 робітника по відношеню до баз періоду; ?Пм- підвищення прод праці 1 робітника відносно баз періоду.
27. Сутність та різновиди мультиплікатора.
Ціновий мультиплікатор – коеф, який показує співвідношення між ринковою ціною під-ва або акцій і фінансовою базою – вимірник, який відображає фінансові результати діяльності підприємства.
Існує 2 види мультиплікатора:
1) інтервальний, який визначається 4 способами:
1.ціна/прибуток (фінансова база - показник прибутку до оподаткування, до виплати % та податків);
2.ціна/грошовий потік (фінансова база - показник прибутку, збільшується на суму нарахування амортизації.);
3.ціна/дивіденти (фінансова база - виплата дивідентів. Використовується при поглинанні підприємства, оцінки контрольного пакета акцій);
4.ціна/виручка від реалізації (використовується дуже рідко - для перевірки результатів діяльності підприємства.).
2) моментний, який визначається 2 способами:
1.ціна/балансову вартість активів (фінансова база - балансова вартість аналогічного компоненту на дату оцінки. Використовується при оцінці холдингу або при швидкій реалізації великого пакету акцій);
2.ціна/чиста вартість активів (використовується якщо підприємство має значні вкладення у нерухомість, цінні папери).
28. Шість функцій грошової одиниці, їх економічний зміст і сфери застосування.
6 функцій: 1) складний відсоток; 2) накопичення одиниці за період; 3) фонд відшкодовування; 4) поточна вартість одиниці; 5) поточна вартість ануїтету; 6) внесок на амортизаційні одиниці. Ці шість функцій грошової одиниці використовуються при проведенні оцінки об’єктів нерухомості. Накопичення одиниці за період показує, як будуть зростати систематичні депозити при складному відсотку. Фактор фонду заміщення характеризує періодичні внески на рахунок, кошти якого разом з відсотками, будуть використовуватися для заміни активів або погашення кредитів. Поточна вартість одиниці показує теперішню вартість грошової суми, яка повинна єдиноразово бути отриманою в майбутньому, наприклад. від продажу землі. Фактор ануїтету показує вартість потоку грошових коштів, отриманих (наприклад) від оренди майна. Фактор внеску на амортизаційні одиниці дозволяє визначити розмір періодичних платежів, необхідних для амортизаційного кредиту, врахування відсотків та виплати основної суми заборгованості. Складний відсоток означає, що вся основна сума, яка знаходиться на депозиті, повинна приносити відсотки, включаючи відсотки, які залучаються з попередніх періодів.
32. Графоаналітична модель потенціалу підприємства.
потенціалу підприємства принципи побудови:
1. Графічна модель ПП, що призначена для проведення діагностики можливостей підприємства має форму сфери.
2. Подібна форма представляє усі напрямки діяльності підприємства тим самим розкриває діалектику його потенціалу.
3. У цілях аналізу необхідно спрощувати форму сфери до форми кола у загальному вигляді, чи до форми іншої фігури в залежності від вибору кількості напрямів діагностики потенціальних можливостей підприємства.
4. Формування графічної моделі ПП за методом квадрат-потенціалу, передбачає виокремлення чотирьох інтегрованих напрямків. 1) виробництво, розподіл та збут продукції; 2) організаційна структура та менеджмент; 3) маркетинг; 4) фінанси.
5. Якщо в результаті діагностики потенціалу підприємства буде побудовано рівносторонній квадрат то ми отримуємо ідеалістичний стан потенціалу підприємства. В практиці господарювання потенціал підприємства має відокремлену структуру.
6. Потенціал підприємства може бути прокласифікований за розміром як великий, середній та малий.
Великий ПП мають підприємства довжина векторів, що утворюють квадрат знаходиться в межах від 70 до 100 у. о.. Середній від 30 до 70 у. о.. Малий до 30 у. о.
33. Алгоритм графічного методу оцінки потенціалу підприємства “Квадрат потенціалу”.
Алгоритм графічного методу оцінки потенціалу підприємства “Квадрат потенціалу” представлений такими етапами:
1) для підприємства обирається чотири найважливіші напрямки діяльності які включають в себе декілька конкретизованих напрямки, наприклад: 1 вектори – матеріально-технічна складова; 2 вектор – функціонально-структурна; 3 вектор – ринкова складова; 4 вектор – соціально-трудова складова;
2) проводиться оцінка чотирьох векторів діяльності підприємства за шкалою “великий, середній і малий”;
3) проводиться порівняння одержаної графо-аналітичної моделі потенціалу підприємства з типової моделлю потенціалу підприємства тієї галузі до якої воно належить; 4) виходячи з інформації отриманої в попередніх етапах робиться висновок про оптимальність структури потенціалу підприємства та розробляється шляхи її удосконалення.
34.Індикаторний метод оцінки конкурентноспроможності потенціалу підприємства і його оцінки.
В основі методу лежить оцінка 4-х групових показників або індикаторів к/с.
В першу групу входять показники, які характеризують еф. Упр-ня вир. процесом, економічність виробничих затрат, раціональність експлуатації основних фондів, досконалість технології виготовлення товару, організацію праці на підприємтсві (витрати виробництва на од. продукції, фондовіддача, рентабельність товару, продуктивність праці). В другу групу – еф. упр-ня оборотними коштами, незалежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування, здатність підприємства роплачуватися по своїм боргам і можливість стабільного розвитку підприємства в майбутньому (коефіцієнт автономії, коефіцієнт платоспроможності, коефіцієнт абсолютної ліквідності, коефіцієнт оборотності оборотних засобів). В третю групу включають показники, які дають уявлення про ефективність управління збутом і просіванням товару на ринку засобами реклами і стимулювання (рентабельність продаж, коефіцієнт затовареності готовою продукцією, коефіцієнт завантаження виробничих потужностей, коефіцієнт ефективності реклами і стимулювання збуту).
В четверту групу – показники к/с товару ( якість товару і його ціна). Через те, що кожен з цих показників має різні ступені важливості для розрахунку к/с підприємства (Кп/п), експертним шляхом були розроблені коефіцієнти вагомості критеріїв.
Розрахунок критеріїв і коефіцієнтів визначається по формулах середньозваженої арифметичної.
Кп/п = 0,15Еп + 0,29Фп +0,23Ес + 0,33Кт,
де Еп– значення критерія ефективної виробничої діяльності підприємства; Фп – значення критерія фінансового положення критерія підприємства; Ес – значення критерія ефективності організації, збуту і просування товару на ринку; Кт – значення критерію к/с товару. В загальному вигляді, алгоритм розрахунку коефіцієнту Кп/п передбачає 3 етапи: 1.розрахунок одиничних показників Кп/п і перевід показників у відносні величини (бали).
Для преводу показників у відносні величини здійснюється їх порівняння з базовими показниками ( середньогалузевими, показниками будь-якого конкуруючого підприємства або лідера в галузі, показниками оцінюваного підприємства за минулі періоди). Використовується 15-ти балова шкала. При цьому 5-ма балами оцінюється показник, який має значення гірше, ніж базовий; 10 балів – на рівні базового; 15 балів – краще ніж базовий. 2.Розрахунок критеріів Кп/п по представленим вище формулам; 3.розрахунок коефіцієнта Кп/п. Дана оцінка Кп/п всі найбільш важливі оцінки господарської діяльності промислового підприємства, виключає дублювання окремих показників, дозволяє швидко і об”єктивно отримувати картину положення підприємства на галузевому ринку, використання в ході оцінки порівняння показників за різні проміжки часу, дають можливість застосовувати цей метод як варіант оперативного контролю окремих служб.



35. Матричний метод оцінки конкурентноспроможності потенціалу підприємства і його різновиди.
Ця методика побудована на основі теорії матриць. Показники, що складають матрицю є відносними величинами, що відображають оцінку використання потенціалу підприємства. Дуже важливим є вибір показників. В методиці використовуються такі показники: Світове лідерування; Світовий стандарт; Н/г лідерство; Н/г стандарт; Галузеве лідерство; Галузевий стандарт; Пороговий рівень; Оцінка конкурентоспроможності на основі перелічених показників базується на комплексному, багатовимірному підході до цього складного явища і виключає суб’єктивність, бо враховуються реальний стан підприємств-конкурентів. Після вибору показників, за якими здійснюється оцінка конкурентоспроможності виставляється оцінка в балах по кожному з цих показників. Потім встановлюються відносні одиниці і нормативи. Матриця має такий вигляд.
36. Методологія оцінки потенціалу підприємства.
Методологія оцінки потенціалу підприємств включає ряд методів які можна згрупувати в три методологічні підходи: Доходний підхід – це визначення поточної вартості майбутніх доходів , що виникають в результаті використання вартості і можливого подальшого продажу. Чим більший дохід що приносить об’єкт оцінки , тим більша величина його ринкової вартості.
Витратний підхід – базується на принципах заміщення найкращого і найефективнішого використання , збалансування . Чим менше витрати , тим більше вартість. Порівняльний підхід – ефективний у випадку існування активного ринку об’єкта власності , що можуть бути співставленні використовується така інформація : фізичні характеристики; час продажу; місце знаходження; умови продажу; фінансування. Для того, щоб звести до мінімуму розбіжності в об’єктах що співставляються необхідно використати поправки.
37. Методи порівняльного підходу до оцінки землі: різновиди та механізм застосування.
Порівняльний підхід вик-ся за умов розвиненого і активного ринку землі , коли достовірна інформація щодо продажу об’єктів оцінки є достатньою та доступною. Він виходить з принципу заміщення, тобто раціональний покупець не заплатить за земельну ділянку більше ніж йому коштуватиме подібна ділянка з подібними властивостями. Вартість об’єкта оцінки визначається на рівні цін продажу об’єктів аналогічних, тому що оцінюється з урахуванням відмінностей у правовому стан , умовах і даті продажу, місцерозташування, фізичних характеристик земельних ділянок, використанні прилеглих ділянок та існуючих вимог до забудови та використання ділянок. Використання коефіцієнтів поправки , коли корисні властивості ділянки значно перевищують об’єкт оцінки або ці властивості занижені, тоді використовується метод прямого розрахунку. До ознак , що впливають на вартість земельної ділянки (етапи): правове відношення до земельної ділянки; умови продажу( вільний продаж, вимушений продаж, продаж при позбавлені власника майнових прав); дата продажу ( різниця в часі між різноманітними операціями з продажу , що відображає зміну ринкових умов , тобто рівень інфляції, активність ринку, взаємодія між попитом і пропозицією, сезонність); місце розташування, якість грунту; фізична характеристики ( розмір); використанні прилеглої території; існуючі вимоги до забудови і використання земельної ділянки. Для кожної однорідної групи ділянок на підставі низки фактичних продажів виз-ся середня ( типова ) вартість одиниці порівняння.
Алгоритм порівняльного методу оцінки, що базується на зіставлені продажів передбачено: виявлення фактичного продажу ділянок на відповідному ринках чи його сегментах; перевірку інформації про характер угоди; вибір одиниці порівняння; внесення поправок з урахуванням відмінностей між ділянкою , що оцінюється т та що з нею порівнюється; визначення ціни продажу кожної земельної ділянки, що порівнюється за умови, якщо вона мала такі самі параметри.
38. Методи доходного підходу до оцінки землі: різновиди та механізм застосування.
Дохідний підхід застосовується за умови найкращого та найбільш ефективного використання з урахуванням існуючих зобов’язань та обмежень щодо використання земельної ділянки. В основі дохідного підходу лежить принцип доданої дохідності що не пов’язана з земельними поліпшеннями.
Виокремлюють такі методи доходного підходу:
Метод капіталізації: вартість земельної ділянки визначається як капіталізований чистий дохід від земельної ділянки. Вартість земельної ділянки = рентний (чистий) дохід/Ставка капіталізації (V=Д/R). Існує кілька способів визначення ставки капіталізації. Самий простий метод – це додавання основних ставок, що входять до структури ставки капіталізації: 1) в першу чергу, це без ризикова процентна ставка; 2) процент на ризик, який пов’язаний з інвестиційними вкладеннями в країну; 3) процент на інвестиційний менеджмент; 4) процент на низьку ліквідність. Метод капіталізації підходить для ситуації, в яких очікується, що підприємство протягом тривалого часу буде отримувати приблизно однакові величини прибутку або темп його росту буде постійний. Перевага: простота застосування для підприємств, що швидко зростають. Недоліки: основним недоліком методу є те, що його використання зобов’язує нас визначати точно величину чистого доходу в прогнозованому періоді, а також можна помилитись у визначенні ставки капіталізації.
Метод дисконтованих грошових потоків: базується на прогнозуванні цих потоків від власного використання потенціалу підприємства, що відповідає ставці доходу, яка потрібна інвесторам. Визначення вартості бізнесу методом дисконтування грошового потоку базується на передбаченні про те, що потенційний інвестор не сплатить за даний бізнес суму, більшу, ніж поточна вартість майбутніх доходів від даного бізнесу. Перевагою методу є гнучкість розрахунків грошового потоку, його можна щорічно коригувати. Недолік – визначення норми дисконту є багатофакторним.




39. Методи витратного підходу до оцінки землі: різновиди та механізм застосування.
Підхід, що базується на вирахуванні витрат на освоєння та забудову. Він витікає з принципу внеску землі в загальну вартість цілісного об’єкта. Використовується при оцінці земельних ділянок, що освоєні, або освоєння яких передбачається відповідно до найкращого та найбільш ефективного їх використання.
У рамках даного підходу, вартість землі визначається як залишок між ціною продажу, що очікується та капіталізованим чистим доходом від їх використання та всіма витратами на земельні поліпшення. Методи оцінки вартості земельної ділянки: метод нормативної ціни землі; метод порівняльних продажів; метод співвідношення; метод капіталізації земельної ренти; метод інвестиційного залишку.
40. Особливості використання витратного підходу при оцінці будівель і споруд.
Сутність витратного підходу полягає у тому, що вартість нерухомості визначається витратами на придбання земельної ділянки, її благоустрій і будівництва на ній об’єкту нерухомості, що підлягає оцінці.
Алгоритм витратного методу оцінки нерухомості такий:
1) розрахунок вартості земельної ділянки і витрат на її благоустрій. Якщо ділянка орендується, то враховується вартість права оренди;
2) визначається повна вартість відтворення або заміщення нерухомості;
3) проводиться розрахунок всіх видів зносу (фізичного, функціонального і зовнішнього);
4) вираховується повний знос з повної вартості відтворення або заміщення у цілях утримання вартості будівель і споруд; 5) додається до вартості земельної ділянки вартість заходів на її благоустрій та вартість будівель та споруд.
Існує декілька методів оцінки для основних етапів алгоритму:
1) Вартість земельної ділянки = оцінка землі + вартість нового будівництва + прибуток інвестора – накопичений знос. Методи оцінки вартості земельної ділянки: метод нормативної ціни землі; метод порівняльних продажів; метод співвідношення; метод капіталізації земельної ренти; метод інвестиційного залишку;
2) вартість нового будівництва – знайти вартість відновлення або вартість заміщення. Використовують 3 методи: метод порівняльної одиниці; метод розбивки по компонентам; метод кількісного обстеження;
3) прибуток інвестора знаходиться за ринковими чи розрахунковими показниками: ринкові показники = ринкова вартість нерухомості – вартість нового будівництва; розрахункові показники – який прибуток може отримати потенційний інвестор;
4) накопичений знос. За видами зносу: фізичний знос знаходиться за 3 методами: нормативний, вартісний, метод терміну життя; функціональний знос за методами: метод капіталізації втрат в орендній платні, метод капіталізації поверх експлуатаційних витрат; зовнішній знос: метод порівняльних продажів, метод терміну життя, метод капіталізації втрат в орендній платні.
41. Особливості використання доходного підходу при оцінці будівель і споруд.
Нерухомість може принести власнику наступні види доходів:
1) поточні грошові надходження;
2) економія на податках;
3) доходи від приросту вартості нерухомості при їх перепродажу.
Задачею оцінки нерухомості є визначити поточну вартість усіх майбутніх доходів від володіння і експлуатації нерухомості.
Використовують 3 методи доходного підходу оцінки нерухомості:
1) метод валової ренти – метод з використанням мультиплікатора валової ренти будується на положенні, що існує прямий зв’язок між ціною продажі нерухомості і доходом від здачі її в оренду. Мультиплікатор = ціна продажу / потенційний (дійсний) валовий дохід;
2) метод прямої капіталізації - коли розглядається дохід від використання нерухомості за один рік або середньорічний дохід. За допомогою цього методу = чистий дохід / ставку капіталізації;
3) метод капіталізації доходу – коли розглядається неоднорідний потік грошових надходжень від використання нерухомості (метод дисконтування грошових потоків).
42. Особливості використання порівняльного підходу при оцінці будівель і споруд.
В рамках порівняльного підходу використовується метод порівняльного аналізу продаж – це метод оцінки вартості об’єкта шляхом порівняння нещодавніх продажів об’єктів, що співставляються з об’єктами, що оцінюються після здійснення відповідних коригувань, які враховують розбіжності між ними.
43. Оцінка машин та обладнання: методи доходного підходу.
Для реалізації дохідного підходу необхідно спрогнозувати очікуваний доход від оцінюваного об'єкта. Стосовно до машин і устаткування прямо вирішити цю задачу неможливо, тому що доход створюється усім виробничо-майновим комплексом (ПІК).
При використанні дохідного підходу пропонується поетапне рішення задачі:
1) розраховується операційний доход від функціонування виробничої системи (або всього підприємства, або цеху чи ділянки);
2) методом залишку визначається та частина доходу, яку можна віднести до машинного парку цієї системи;
3) за допомогою методу дисконтування чи методу капіталізації визначається вартість усього машинного парку. Визначення поточної вартості об’єкта оцінки як сукупної вартості майбутніх грошових доходів від його використання який проводиться за такими методами:
Дисконтування грошових потоків: метод прямої капіталізації; метод рівновеликого аналога. Підбір функціонального аналога який виконує однакові з об’єктом оцінки функції хоча і може відрізняться від нього продуктивністю. Треба орієнтуватися на оцінку доходу від використання об’єкта, що оцінюється але лише на ту його частину на яку він відрізняється від доходу об’єкту аналога.






44. Оцінка машин та обладнання: методи витратного підходу.
Базується на принципі заміщення і при оцінці машин і обладнання передбачає розрахування витрат на відтворення чи заміщення об’єкта чи його аналога за вирахуванням втрат усіх видів зносу, старіння та знецінення.
Методи оцінки машин і обладнання за витратним підходом: 1) Метод розрахунку за ціною однорідного об’єкту – базується на передумові, що собівартість виготовлення однорідного об’єкту (конструкційна технологічна схожість) на об’єкті оцінки дорівняє його собівартості, так як формується під впливом загальних для таких об’єктів виробничих факторів. У процесі розрахунку виходять з ціни однорідного аналогу, у разі необхідності використовують коригуючі коефіцієнти (відмінності у масі конструкції, рівень серійного виробництва). Рівні рентабельності для техніки: а) для техніки, що користується підвищеним попитом – 25 – 30%; б) для техніки, що користується середнім попитом – 10 – 15%; в) для техніки, що користується незначним попитом – 5 – 10%;
2) Метод аналізу й індексації витрат – це розповсюджений прийом приведення старої ціни одиниці об’єкту до сучасного рівня за допомогою корилюючих індексів;
3) Метод поелементного розрахування витрат – визначає вартісні унікальності об’єктів виготовлених за індивідуальними замовленнями, які навіть у сучасних умовах незначних збірних роботах можуть бути скомпоновані з самостійних стандартизованих вузлів у готові засоби виробництва;
4) Метод визначення собівартості за укрупненими нормативами – визначає технологічну схожість різних за функціональним призначенням і конструкцією машин і обладнання, а також відкриває можливості їх оцінки на основі загального алгоритму і єдиних укрупнених нормативах витрат. Питомі матеріальні витрати розраховуються на основі калькуляції на виготовлення технологічно схожих компонентів обладнання, шляхом розподілу основних матеріальних витрат по кожному об’єкту що аналізується на його масу, а потім визначається середнє значення цього показника.
45. Оцінка машин та обладнання: методи порівняльного підходу.
Визначає ринкові вартості машин і обладнання у масовому і серійному виробництві шляхом аналізу і порівняння цін нещодавніх продажів аналогічних об’єктів. Риси що порівнюються: функціональна схожість основної функції яку покликані виконувати оцінювані об’єкти; класифікаційна приналежність об’єктів оцінки і аналогів до одного класу чи виду за відповідним класифікатором техніки; конструктивно технологічна схожість, тобто подібність за конструкційною схемою, складом, однорідністю елементів та принципами технологічної дії. Методи оцінки машин і обладнання за порівняльним підходом:
1) Метод прямого порівняння – базується на співвідношенні продаж об’єктів оцінки. При ідентичності чи близькості технічних засобів що аналізуються вносяться поправки пов’язані з його станом та особливостями місцезнаходження та умов ринку;
2) Метод статистичного моделювання ціни – за відсутності близьких аналогів але наявності сукупно конструкційно подібних, оцінку можна отримати за допомогою методу статистичного моделювання ціни, що базується на оцінюванні виду обладнання, який виступає у якості показника. На основі інструментарію теоретичної, статистичної, параметричної та цінової інформації про об’єкти розробляється математична модель залежності ціни від одного чи декількох параметрів;
3) Метод відсоткової відновної вартості - визначається співвідношенням між ціною продажу та повною відновною вартістю об’єкту на момент продажу, якщо середня ціна продажу об’єктів аналогів такого ж віку як і об’єкт оцінки коливається в межах 20-30% від вартості відтворювання, тоді вартість засобу що оцінюється може бути розрахований шляхом визначення його поточної вартості відтворення.
46. Різновиди методів дохідного підходу при оцінці нематеріальних активів.
а) метод надлишкового прибутку – заснований на тому, що надлишковий прибуток приносить прибуток, який не відбитий в балансі нематеріальних активів, забезпечує дохідність активів і власного капіталу вище за середній рівень;
б) метод дисконтування - базується на прогнозуванні цих потоків від вдалого використання потенціалу підприємства, який потім дисконтується за ставкою, що відповідає ставці доходу, яка потрібна інвесторам; в) метод звільнення від роялті – використовується при оцінці патентів та ліцензій; г) метод переваги у прибутку – використовується при визначенні вартості винаходів. Визначається тою перевагою в прибутку, яку очікують отримати при використанні винаходів.
47. Різновиди методів витратного підходу при оцінці нематеріальних активів.
Методи витратного підходу при оцінці нематеріальних активів:
а) метод вартості створення;
б) метод виграшу в собівартості.
48. Різновиди методів порівняльного підходу при оцінці нематеріальних активів.
Порівняльний підхід - заснований на принципі ефективно функціонуючого ринку, на якому інвестори купують і продають активи аналогічного типу, приймаючи при цьому незалежні індивідуальні рішення. Дані по аналогічних угодах порівнюються з оцінюваними. Переваги і недоліки оцінюваних активів у порівнянні з обраними аналогами враховуються за допомогою уведення відповідних виправлень. Необхідно врахувати, що в силу специфіки оцінюваного об'єкта існують значні обмеження на застосування порівняльного підходу при оцінці нематеріальних активів.







50. Методи витратного підходу до оцінки вартості бізнесу.
Оцінка вартості бізнесу має бухгалтерський характер. В її основі лежить вартість активів. Витратний підхід використовується для оцінки об’єктів спеціального призначення, а також нового будівництва для визначення варіанту найкращого і найбільш ефективного використання землі, а також у цілях страхування. Затратний підхід базується на таких принципах: 1) заміщення; 2) найкраще і найефективніше використання; 3) збалансування економічної величини і економічного розподілу. Методи витратного підходу: 1) метод чистих (скорегованих) активів – ринкова вартість потенціалу визначається як різниця між сумами вартостей всіх активів підприємства і його зобов’язаннями. Бухгалтерські активи +/– результат переоцінки = скориговані активи. Чисті скориговані активи = скориговані активи – скоригована кредитна заборгованість; 2) метод ліквідаційної вартості – різниця між сумарною вартістю усіх активів підприємства і затратами на його ліквідацію; 3) вартість, що генерує результати (частина активів, що не приносить результатів – невиробничі активи). дійсна вартість = вартість активів – невиробничі активи ( що не беруть участь в основному виробництві ) + активи, що приносять результати (оренда, лізинг).































51. Методи результативного (доходного) підходу до оцінки вартості бізнесу.
Ринкова оцінка бізнесу в багато чому залежить від того, які його перспективи. При оцінці з позиції доходного підходу головну роль відіграє дохід як основний фактор, визначаючий величину вартості об’єкту. Чим більше дохід, яки приносить об’єкт оцінки, тим більше величина його ринкової вартості за інших однакових умов. Доходний підхід – це визначення поточної вартості майбутніх доходів, які виникнуть в результаті використання власності і можливого подальшого її продажу. Методи доходного підходу: 1) метод капіталізації прибутку. Метод капіталізації прибутку є одним з варіантів доходного підходу до оцінки бізнесу діючого підприємства. Цей метод використовується в тих випадках, коли можна досить чітко спрогнозувати майбутні чисті доходи підприємства та грошові потоки, якщо темпи зростання їх будуть помірними і передбачуваними, коли очікується, що підприємство протягом тривалого часу буде отримувати приблизно однакові величини прибутку, або темпи його росту будуть постійними. Показник чистого прибутку використовується у випадку, якщо в активах підприємства переважають швидко зношувані засоби. Якщо на підприємстві багато основних засобів – використовують грошовий потік, необхідна ще ставка капіталізації. Ставка капіталізації залежить від стабільності доходу підприємства. Якщо збільшення прибутку є стабільним, то беруть більш низьку ставку капіталізації, що приводить до збільшення ринкової ціни; 2) Метод дисконтованих грошових потоків: базується на прогнозуванні цих потоків від власного використання потенціалу підприємства, що відповідає ставці доходу, яка потрібна інвесторам. Визначення вартості бізнесу методом дисконтування грошового потоку базується на передбаченні про те, що потенційний інвестор не сплатить за даний бізнес суму, більшу, ніж поточна вартість майбутніх доходів від даного бізнесу. Даний метод оцінки вважається найбільш прийнятним з точки зору інвестиційних мотивів, оскільки інвестор купує не набір активів, а потік майбутніх доходів, який дозволяє йому окупити вкладені засоби і отримати прибуток.
52. Методи оцінки вартості бізнесу, що базуються на порівняльному підході.
Порівняльний підхід до оцінки бізнесу передбачає, що цінність активів визначається тим, за скільки вони можуть бути продані при наявності достатньо сформованого фінансового ринку. Іншими словами, найбільш ймовірною величиною вартості підприємства, що оцінюється, може бути реальна ціна продажу аналогічної фірми, зафіксована ринком. Основною перевагою порівняльного підходу є те, що оцінщик орієнтується на фактичні ціни купівлі – продажу аналогічних під-в. Ціна визначається ринком. Ще однією перевагою є реальне відображення попиту і пропозиції на даний об’єкт інвестування. Недолік : порівняльний аналіз можливий при наявності доступної фінансової інформації не тільки по підприємству, що оцінюється, але і по числу схожих фірм, відібраних оцінщиком у якості аналогів. Таким чином, можливість використання порівняльного аналізу залежить від наявності активного фінансового ринку, ринку об’єктів власності, що можуть бут співставленні, відкритості ринка чи доступності фінансової інформації. Процес оцінки підприємства аналоговим методом включає такі етапи: 1) збір необхідної інформації; 2) співставлення переліку аналогічних підприємств; 3) фінансовий аналіз; 4) розрахунок оціночних мультиплікаторів; 5) вибір величини мультиплікатора; 6) визначення підсумкової величини вартості; 7) внесення підсумкових корегувань. Методи порівняльного підходу: 1) метод ринку капіталу – метод компанії-аналога. Базується на ринкових цінах акцій аналогічних компаній; 2) метод угод або метод продаж – заснований на аналізі цін придбання контрольних пакетів акцій аналогічних компаній; 3) метод галузевих коефіцієнтів або метод галузевих співставлень – дає можливість розрахувати орієнтовну вартість бізнесу по формулам, виведеним на основі галузевої статистики (не має достатнього розповсюдження). (SPECIAL FOR VALENTINA) Суть порівняльного методу (метод компанії-аналога) при визначенні вартості підприємства полягає ось у чому. Вибирається підприємство, аналогічне тому, що оцінюється, яке було нещодавно продане. Потім розраховується співвідношення між ціною продажу і яким-небудь фінансовим показником по підприємству-аналогу. Це співвідношення називається мультиплікатором. Помноживши величину мультиплікатора на той же базовий фінансовий показник компанії, що оцінюється, отримуємо її вартість.
53. Методи визначення вартості гудвілу.
Гудвіл в діловому світі розглядається як вартість ділової репутації, вартість практично всіх нематеріальних активів, величина, на яку вартість бізнесу перевищує ринкову вартість його матеріальних активів і тієї частини нематеріальних активів, яка відображена в бухгалтерському обліку. Існує багато способів розрахунку гудвіла, а саме: 1) Аналітичний метод. Основна ідея методу полягає в тому, що невідчутні елементи зовсім не показуються в бухгалтерському обліку, тому що відповідні виплати в бухгалтерському обліку трактуються як витрати, коли вони повинні трактуватися як позаоборотні активи. Мова йде про те, щоб вирахувати ці позаоборотні активи чи “скриті “ інвестиції. Аналітичний метод має перевагу в тому, що вказує на внутрішнє походження гудвіла. Крім того, цей метод не приймає до уваги елементи, які мають вартість лише в тому випадку, коли вони об’єднані. 2) Синтетичні методи. 2.1 Оцінка гудвіла за допомогою показника ділової активності. Таким показником виступає обсяг продажу (СА), до якого застосовують коефіцієнт - множник (k) для оцінки гудвіла. GW = k • CA. Головна перевага методу – простота. 2.2. Оцінка гудвіла за допомогою фінансового результату: поняття надприбутку. Основна ідея – гудвіл з’являється там, де результат підприємства перевищує результат, який воно повинно отримати в нормальних умовах завдяки своїм відчутним елементам, вартість яких можу бути вимірена наприклад за допомогою чистих скорегованих активів. Гудвіл як вартість невідчутних активів – це дисконтована вартість ряду надприбутків .