Тема 7.
пит.1 Склад витрат підрозділів та порядок їх планування.
План собівартості і витрат ви-ва є органічною складовою частиною єдиного плану розвитку під-ва. З метою забезпечення обгрунтованості завдань планові витрати ви-ва обгрунтовуються у повній відповідності до плану ви-ва, плану впровадження науки і техніки, підвищення ефективності ви-ва та завдань по росту продуктивності праці.Витрати формують собівартість продукції і таким чином безпосередньо впливають на величину прибутку як головну мету діяльності під-ва.На рівні підрозділів внутрішньої кооперації, як є центрами витрат і не формують власного прибутку, витрати є основним показником ефективності їх діяльності.На під-ві важливе місце відводиться процессам управління витратами та їх планування.
Управління витратами – це процес цілеспрямованого формування витрат щодо їх видів, місць виникнення та носіїв при їх постійному контролі рівня витрат та стимулювання їх зниження. Управління витратами передбачає диференціацію за місцями формування та центрами відповідальності.
Під центром відповідальності розуміють організаційну єдність місць витрат із центром відповідальним за їх рівень.Формування місць витрат і центрів відповідальності здійснюється за функціональною та територіальною ознаками.За центрами відповідальності складають кошториси , обчислюють факт. витрати, для виробничих підрозділів обчислюють собівартість.
Планування витрат – це процес створення передумов управління витратами.У процесі планування встановлюються граничні загальні витрати в окремо функціонуючих підрозділах.Витрати підрозділів під-ва утворюються в процесі формування та використання певних видів ресурсів для досягнення чітко визначеної мети.Склад витрат, що планується для підрозділу, залежить від специфіки його діяльності і місця у структурі під-ва.Найбільш повний і розгорнутий склад витрат властивий відносно самостійним підрозділам, що випускають готову прдукцію на ринок.Для усіх інших підрозділів склад витрат обмежується прямими і непрямими витратами.Виробничим дільницям і бригадам, як правило, формують окремі елементи витрат, що залежать від їх роботи(ви-ти на матеріали,електроенергію тощо).В основі групування витрат, що формують собівартість продукції лежать такі ознаки, як ступінь однорідності витрат, спосіб віднесення витрат на окремі види продукції, зв’язок з обсягом ви-ва,час виникнення витрат та економічні елементи.
пит. 4 Формування прибутку виробничих підрозділів.
Якщо підрозділ має статус центру прибутку, то величина останнього визнач.
П= Вк-Ск
Вк- випуск кінцевої продукції підрозділу у встановлених цінах.
Ск- собівартість кінцевої продукції підрозділу.
Можливі різні варіанти прибутку залежно від того, як формуються внутрішні ціни на продукцію підрозділів і як покриваються загально-господарські та комерційні витрати під-ва.Якщо ціни формуються на рівні ринових, а собівартість – на рівні виробничих витрат підрозділів, то адміністративні витрати і витрати на збут відносяться не на собівартісь продукції, а на розрахунковий період.І тоді прбуток називається валовий. Щоб одержати реальний операційний прибуток під-ва від загальнргр валового прибутку,який складається із сум прибутків підрозділів, потрібно відняти зазначені витрати періоду.Якщо ціни на продукцію пірозділів ринкові, а собівартість її охоплює всі витрати як виробничі так і адміністративні і збутові, тоді прибуток є реальним операційним.У цьому разі при калькулюванні між підрозділами розподіляються адміністративні і збутові витрати, які згодом відносяться на собівартість виробів пропорційно певній вазі аналогічно розподілу загальновиробничих витрат. У випадку, коли прибуток підрозділів формується на основі внутрішніх технологічних і коопераційних передач їх продукції за трансфертними цінами, він не являється реальною величиною, оскільки передача продукції із підрозділу в підрозділ не є реальним актом купівлі-продажу, то і прибуток, який ніби-то утворюється при цьому, є показником умовним, він відіграє суто стимулюючу роль.Тому сума прибутків підрозділів за цих умов не відображає величини прибутку під-ва чи якоїсь його конкретної частини.
2. Формування кошторисів підрозділів
Пла-ня витрат як їх фактичне формування здійснюється “знизу-вверх” починаючи із місць витрат і центрів відповідальності. Закінчується цей процес складанням загального кошторису під-ва і визначенням с/в продукції. План витрат у складі показників кошторису і планових калькуляцій виробів розробляється на основі виробничої програми підрозділу і норм витрат ресурсів. Кошторис охоплює усі витрати підрозділів на вир-во продукції за плановий період незалежно від ступеня її готовності.
Кошторис виконує такі функції як:
організуюча;
контролююча;
стимулююча.
Організуюча функція кошторису полягає в тому, що маючи встановлену планову величину витрат працівник намагається дотримуватись чинного регламенту і норм викор. ресурсів.
Кошториси дають змогу контролювати роботу працівників відповідальних за рівнем витрат. Це здійснюється порівнянням фактичних витрат з плановими передбаченими в кошторисах. Виявлені відхилення аналізуються і це є основою для реалізації стимулюючої функції щодо працівників, які впливають на величину витрат і відповідають за неї.
Кошторис структурно може будуватись за статтями та елементами витрат.
Постатейна форма кошторису дає змогу узгодити його з кошторисом непрямих витрат, а також з калькуляціями на окремі вироби підрозділу. Побудова кошторисів за елементами витрат показує їх ресурсну структуру матеріало-, зарплато- та капіталомісткість вир-ва і дає змогу чіткіше ув”язати витрати підрозділу в цілому з витратами його структурних одиниць (дільниці, бригади, окремі робочі місця).
На практиці для центрів відповідальності високого рівня таких як цих домінує постатейна форма кошторису.
На під-вах, які мають досить потужний ек відділ може розроблятись шахматна форма кошторису, у якій витрати групуються постатейно і поелементно. На її основі досить легко розподілити всі витрати на змінні та постійні, що є досить необхідним при проведенні різноманітних обчислень.
Загально-виробничі витрати на практиці узагальнюються в окремому коштоисі, який складається на рік з поквартальним розподілом. Витрати на утримання та експлуатацію машин та устаткування охоплюють широке коло витрат необхідних для роботи устаткуваня в режимі виробничого процесу, а також для підтримання його в стані готовності до експлуатації:
амортиз. відрахув.;
витрати на експлуатацію устаткування;
витрати на ОП обслуговуючого персоналу з відрахуванням на соц заходи;
витрати на внутрішнє переміщення вантажів;
витрати на ремонт устаткування і транспортних засобів;
витрати на швидкозношуваний інструмент і пристосування;
інші витрати (послуги сторонніх орг-й, консультації по експлуатації устаткування, орендна плата за лізинг устаткування).
Другою частиною кошторису загально-вир. витрат є витрати на орг-ю і управління вир-вом. Склад цих витрат, значною мірою, залежить від ек. статусу підрозділу. Для підрозділу рівня цеху, дія-ть якого обмежується внутр. відносинами, до таких витрат належать:
ОП управлінського персоналу з врахуванням на соц. заходи, а також витрати на інформ. забезпечення управління;
Витрати на службові відрядження, які стосуються роботи даного підрозділу;
Амортиз. відрахув. по ОЗ підрозділу, які не беруть безпосередньої участі у вир. процесі та його трансп. обслуговуванні (будівлі, споруди, інвентар, устаткування, офісне обладнання загально-виробничого призначення);
Витрати пов”язані з обслугов. виробництва, а саме: ОП з відрахув. обслуговуючого персоналу (прибиральниці, електрики, контролери, складські працівники);
Витрати на охорону праці та техніку безпеки (на спец одяг, спец взуття, захисні пристрої, проведення навчань з техніки безпеки, інструктажі);
Витрати на удосконалення технології, організації в-ва та підвищення якості п-ції (ОП з відрахув. інженерів, які займаються відповідними роботами, вартість усіх необхідних матеріалів);
Витрати на утримання та ремонт будівель, споруд, інвентарю (опалення, освітлення, прибирання, водопостач., водовідведення);
Витрати на швидкозношуванийінвентар;
Витрати на пожежну і сторожову охорону (ОП, витрати на необхідні матеріали);
Страхові платежі з страхув. Майна та окремих категорій працівників зайнятих на роботах з підвищеною небезпекою для життя, здоров”я;
Інші витрати: орендна плата, втрати від простоїв, недостач матеріалів, ін.
За кожною статею підсумовуються поелементні витрати з додаванням вартості послуг інших підрозділів і сторонніх орг-й.
3)При плануванні собівартості розрізняють:
1.Собівартість окремих виробів.
2.Собівартість загального обсягу продукції.
Собівартість продукції хар-є ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, оскільки у ній відображається рівень організації вир. процесу, технічний рівень виробництва, продуктивність праці та ін. Собівартість продукції як показник використовують для контролю за використання ресурсів виробництва, визначення економічної ефективності, організаційно-технічних заходів встановлення цін на продукцію.
Якщо підприємство чи підрозділ працюють в умовах самофінансування, то зниження собівартості по суті є основним джерелом зростання прибутку.
Процес планування собівартості у підрозділах пов’язаний із вирішенням ряду ек. завдань, а саме обґрунтування цін на нові вироби.
Планування рентабельності підрозділів: аналіз витрат на виробництво, однакових виробів на різних підприємствах або підрозділах і визначення шляхів їх зниження.
Планування організаційно-технічних заходів пов’язаних з підвищенням ек. ефективності роботи підрозділів.
Планування собівартості окремих виробів займає надзвичайно важливе місце у системі планових обчислень. Калькуляції потрібні для обґрунтування ціни виробів, визначення їх рентабельності, оцінки ек. ефективності, техн. та орг. рішень, потреб ек. аналізу і т.п.
Існують різні методи обчислення витрат на окремі вироби. Їх застосування залежить від широти номенклатури виготовленої продукції. Найпростішим і найзручнішим є калькулювання в умовах одно продуктового виробництва.
Існує 2 види одно продуктового виробництва:
Весь продукт однорідний однієї споживчої (експлуатаційної) якості і складності виготовлення. Н-д: цегла, електроенергія.
Продукт має різні варіанти якості властивостей, що потребують різних витрат часу і ресурсів.
В даному випадку калькулювання здійснюється методом прямого ділення витрат на обсяг продукції.
У другому випадку, коли продукт має різні рівні якості чи властивості калькулювання здійснюються за допомогою коеф. еквівалентності. Суть цього методу полягає в тому, що кожному варіанту продукту присвоюється певний коефіцієнт, який свідчить про його відношення від базового сорту (коеф.=1)
Одно продуктове виробництво має обмежену сферу застосування, більш поширеним є багато продуктове виробництво, коли одночасно або в одному періоді виготовляють різні вироби.
Собівартість окремих виробів у цьому випадку обчислюється за калькуляційними статтями, які містять як прямі так і непрямі витрати. Основна проблема калькулювання у багато продуктовому виробництві полягає в розподілі непрямих витрат (загально виробничих).
Згідно з діючою системою бухгалтерського обліку ці витрати об’єднані на одному рахунку, тому до їх розподілу слід підходити з урахуванням конкретних умов виробництва. Загально виробничі витрати можуть розподілятися між окремими виробами у своїй загальній сумі, а якщо одна база розподілу не забезпечує належної точності, то доцільно розподіляти окремі витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування та витрати на організацію та управління виробництва.
На практиці найбільш поширеними є наступні методи розподілу загально виробничих витрат:
Пропорційно основній ЗП виробничих робітників
Пропорційно часу обробки виробів, тобто на основі середніх витрат на 1 маш.-год. Їх роботи
Обчислення витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування, залежно від часу обробки і собівартості 1 маш.-год. роботи конкретного устаткування
Відмінність цього третього методу від попередніх полягає в тому, що береться не середня по всьому устаткуванню собівартість машино-години, а обчислюється її величина по кожній групі однотипних машин. Сутність цього методу і процедура його впровадження наступні:
1) Устаткування підрозділу розподіляється на групи технологічно взаємозамінних верстатів з приблизно однаковими витратами на 1 год. роботи. В окрему групу або в кілька груп об’єднуються робочі місця для ручних робіт. Витрати на їх утримання входять у кошториси витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування ( утримання на ремонт стендів, верстатів, затрати на інструмент, пристосування тощо )
2) По кожній групі устаткування складається кошторис на його утримання і експлуатацію
3) Визначається завантаження кожної групи устаткування маш.-год.
4) Обчислюються витрати на 1 маш-год. роботи по кожній групі ділення витрат за кошторисом на завантаження в маш.-год
Витрати на 1 маш-год. роботи називається собівартістю машини-години і більш точний розрахунок цієї собівартості можна визначити на основі нормативних обчислень за елементами витрат.
Витрати на 1 маш-год. роботи устаткування є основною нормативною базою зазначеної методики. Згідно з тими витратами ставка витрат на утримання і експлуатацію машин і устаткування на певний виріб обчислюється: EMBED Equation.3
С= EMBED Equation.3
m- к-сть груп устаткування на якому обробляються вироби;
EMBED Equation.3 - собівартість машино-години роботи устаткування j-ї групи;
Tg – затрати часу в маш-год. на обробку виробу на j-му устаткуванні.
Визначення:
Витрати на 1 маш-год. роботи називається собівартістю машини-години і більш точний розрахунок цієї собівартості можна визначити на основі нормативних обчислень за елементами витрат
Собівартість продукції хар-є ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, оскільки у ній відображається рівень організації вир. процесу, технічний рівень виробництва, продуктивність праці та ін.