Екон модель п-ва як відкритої системи
В екон теорії існує кілька концепцій п-ва, які описують його виникнення, д-ть і ліквідацію. Серед цих концепцій виділ 4 основних: 1)неокласичну; 2)інституціональну; 3)еволюційну; 4)підприємницьку.
В неокласичній теорії п-во розглядається як цілісний об’єкт, який залучає ресурси у в-во і перетворює їх у прод-ю. Поведінка п-ва визначається обсягом і стр-рою ресурсів, що залучаються та прод-єю, що виробляється. Неокласична модель п-ва як носія осн виробничої функції є базовою у світовій екон науці.
В інституціональній теорії п-во розглядається як організація, що створена людьми для ефективнішого використання обмежених ресурсів.
В еволюційній теорії п-во розгул-ся як один із об’єктів системи, яку можна порівняти з біологічною популяцією. В процесі функціонування п-ва та його взаємодії з ін суб’єктами господарювання формуються відповідні традиції, виробляються процедури прийняття рішень, формуються певні правила реагування на зміни зовн та внутр серед-ща.
Підприємницька модель розглядає п-во як сферу реалізації підприємницької ініціативи та наявних у підприємця або доступних для залучення ресурсів.
Кожна з наведених концепцій розглядає п-во лише під одним ракурсом. У практичній д-ті п-во розгл-ся як цілісний екон суб’єкт, який поєднує у часі та просторі різні соц-екон процеси та отримує ефект шляхом ефективного використання усіх залучених ресурсів.
Сучасне п-во є складною, відкритою, виробн-господарською і соц системою, яка має певні характерні особливості: 1)п-во складається із взаємозалежних частин (виробництв, цехів, служб, дільниць), д-ть яких впливає на кінц результат в-ва; 2)п-во активно взаємодіє із зовн оточенням, з якого надходять необхідні для вир-чої д-ті фактори в-ва та в якому реалізуються і використовуються результати в-ва; між п-вом і заг зовн середовищем знаходиться т.з. проміжне середовище, яке представлене споживачами продукції (робіт, послуг), постачальниками матер-техн ресурсів, ін партнерами, банками, страх компаніями, конкурентами та ін установами, організаціями; 3)п-во здійснює д-ть, спрямовану на задоволення потреб суспільства; 4)п-во має властивості, що притаманні складним відкритим цілеспрямованим системам, а саме: здійснює певні процеси протягом ЖЦ продукції, реагує на зміни зовн оточення і самостійно забезпечує свій розвиток.
У практиці господар-ня кожне п-во здійснює багато конкретних видів д-ті, які за ознакою спорідненості можна об’єднати в окремі головні напрями д-ті: 1)вивчення ринку товарів; 2)інноваційна д-ть; 3)виробнича д-ть; 4)комерційна д-ть; 5)після продажний сервіс (обслуговування).
З виробничо-техн погляду п-во являє собою техніко-технолог комплекс системно-робочих машин та механізмів, які відповідають його потужності та видам прод-ї, що випускається.
Організаційно п-во є вир-чою одиницею економіки країни з певною внутр структурою, зовн оточенням, закономірностями функціонування та розвитку.
Із соціальної точки зору п-во є виокремленою ланкою промисловості і визн-ся певною господарського, фін-вою і екон самостійністю. Екон система п-ва охоплює екон відносини п-ва з державою, держ бюджетом, організаціями ринк інфраструктури.
З інформаційної точки зору п-во є складною динамічною системою, яка характеризується великим обсягом, інтенсивністю та різноспрямованістю інформац зв’язків.
В еколог аспекті п-во є виробничо-еколог системою, яка взаємодіє із зовн оточенням шляхом матер-техн обміну.
З точки зору адміністративно-правового статусу п-во є юрид особою з установленими державою в законод порядку правами і обов’язками.
Мета та завдання вивчення дисципліни
Дисципліна «Вн екон механізм п-ва» вивчає такі екон відносини всередині п-ва, які формуються згідно з його виробничою та організаційною структурою.
П-во як складна виробнича система має виробничу та організаційну диференціацію, що виражається в поділі його на виробничі, обслуговуючі підрозділи та апарта управління з певною функціональною структурою.
У процесі д-ті п-ва всі його підрозділи вступають у двосторонні вертикальні та горизонтальні відносини. Горизонтальні відносини виникають між підрозділами одного і того самого адміністративно-екон статусу (між цехами, дільницями, бригадами та окремими працівниками). Вертикальні зв’язки пов’язані з ієрархічною структурою п-ва і управління д-тю його підрозділів одного центр апарату управління. Вертик зв’язки за своєю сутністю є управлінсько-координаційними.
В процесі практ д-ті горизонт і вертик відносини набувають певних екон форм (плани, контракти, договори, завдання, наряди і т.д.) і здійсн-ся за допомогою відповідних методів: 1)контроль; 2)оцінювання д-ті; 3)заохочення; 4)матер відповідальність та ін.
Упорядковану систему названих форм і методів управління умовно називають внутрішнім екон механізмом п-ва.

Структура вн екон механізму та принципи його побудови
Цілі і політика п-ва реаліз-ся за доп відповідних інструкцій, положень, нормативів, методик, які розробл-ся на основі єдиних принципів і на практиці становлять реальний механізм управл-ня економікою конкретного п-ва.
Господарський механізм п-ва забезпечує взаємодію підсистеми, яка управляє і підсистеми якою управляють. Він складається з сукупності конкретних форм і методів свідомого впливу на економіку. Осн елементами б/я господарського механізму є господарюючі суб’єкти і відносини, у які вони вступають з приводу організації суспільного в-ва.
Господарюючими суб’єктами можуть бути як окремі особи, так і цілі п-ва, основне – щоб вони мали достатню самостійність. Госп суб’єкти у своїй д-ті спираються на матер фактори в-ва: засоби в-ва, обсяг і структура прод-ї та ін. Суб’єкти господ-ня вступають в екон відносини, які можуть бути прямими і непрямими вир-чими і невир-чими, юрид оформленими і неоформленими.
Центральним у с-мі господ механізму є екон механізм, який діє через екон інтереси і складається з комплексу екон способів, методів, важелів, нормативів, пок-ків, за доп яких реалізуються об’єктивні екон закони.
Екон механізм п-ва має складну структуру, але осн його складовими є:
- механізм формування і використання ресурсів;
- механізм управління затратами;
- механізм управління фінансами;
- мотиваційний механізм;
- механізм взаємодії з ринком.
Екон механізм п-ва має забезпечувати зовн зв’язки і створювати умови для отримання доходу. З ін боку екон механізм п-ва повинен бути спрямований на розвиток виробн-х відносин всередині п-ва.
Функціонування п-ва забезп-ся через його вн екон механізм. Осн складовими ВЕМ є:
1)організаційно-технічна система п-ва, тобто формування горизонт і вертик зв’язків; визнач-ся переважно формою зв’язків між окремими підрозділами; розрізняють 3 типи технолог зв’язків п-ва: послідовний, паралельний і послідовно-паралельний;
2) с-ма план-ня д-ті підрозділів – здійсн-ся шляхом встановлення осн пок-ків виробничо-господ д-ті підрозділів та баз на прогресивних нормах матер, труд і грош витрат; для кожного підрозділу зал від завдань, які виконуються встан-ся пок-ки, які найбільшою мірою стимулюють досягнення найкращих результатів
3)с-ма контролю і оцінки д-ті підрозділів – дає змогу визначити причини відхилень, місце їх виникнення і вжити відпов заходів щодо усунення недоліків;
4)с-ма матер відповідальності підрозділів – перед компенсацію збитків одного підрозділу за рахунок прибутку або собівартості іншого, з вини якого вони виникли;
5) мотиваційний механізм функціонування – створюється відпов до стр-ри п-ва та складності його цілей; охоплює 3 підсистеми мотивів: 1)мотивац механізм високоякісної продукт-ті праці; 2)мотивац механізм наук-техн розвитку в-ва; 3)мотивац механізм підприємництва.
Принципи ВЕМП:
- принцип цільової сумісності та зосередженості – озн створення такої системи управління, у якій всі ланки формують єдиний механізм, направлений на вирішення заг завдання;
- принцип безперервності та надійності – озн створення таких організац-господарських та техн. умов, за яких забезпечується стійкість і безперервність заданого режиму виробн-чого процесу;
- принцип планомірності та динамізму – озн, що с-ма управління повинна бути направлена на вирішення не лише поточних, але й довго строк завдань розвитку п-ва;
- демократичний принцип розподілу ф-й упр-ня – озн., що підготовка управлінського рішення і відповідальність за його реаліз-цію на практиці повинні покладатись на той орган, який краще за інших проінформований про стан справ на п-ві, найб зацікавлений у реалізації прийнятого рішення та може нести матер, амін та юрид відповідальність за якість прийнятого рішення і повноту його реалізацій;
- принцип науковості та обґрунтованості методів упр-ня – озн, що методи, форми та засоби упр-ня мають бути науково обґрунтовані та перевірені на практиці.






Організац передумови функціонування вн екон механізму
Для забезпечення ефект-ті орг-ції с-ми вн-виробн екон відносин на п-ві мають бути створені відповідні умови:
- майнова відокремленість виробн-х підрозділів п-ва – озн закріплення за ними частини ОВФ, яка може бути надана підрозділу в операт упр-ня (оперативно – орендне);
- відносна екон самостійність вир-чих підрозділів може бути забезпечена скороченням кількості план пок-ків, що доводяться, і використання у виробн-х підрозділах деяких елем-тів ринк економіки – на п-ві вводиться механізм внутр планово-розрахункових цін на прод-ю, роботи і послуги для здійснення взаємних розрах-в між підрозділами;
- прогресивна нормат база;
- досконала с-ма обліку руху матер цінностей, витрат і род-ї – дає змогу одержувати інф-цію про стан і результати роботи п-ва та його підрозділів, відображає надходження, внутр-виробниче переміщення, використання і реалізацію матер рес-сів та дає змогу визначити оптимальність їх використання;
- раціон система оцінки і матер стимулювання д-ті – на внутр рівні грунт на принципах повної або часткової самоокупності і часткового само фін-ня структ підрозділів п-ва;
- екон відповідальність за кінц рез-ти роботи – озн безумовне виконання план завдань і договірних зобов’язань, що сприяє досягненню оптим співвідношеня між отриманими результатами і витраченими ресурсами.
Система та поняття внутрішніх цін.
Внутрішні ціни – є цінами умовними, вони потрібні для більш точного обліку, обміну продукцією та послугами між окремими підрозділами. Внутрішні ціни обслуговують обіг в середині під-ва і ніякі реальні платежі при цьому не здійснюються. Їх ще назив. трансфертними цінами.
Трансфертною ціною є умовна розрахункова ціна на про-цію, роботи та послуги одного підрозділу під-ва, що передаються ін. підрозділу. Використання внутрішніх цін можливе на великих під-вах з достатньо самостійними підрозділами, які мають статус Центрів прибутку або Центрів інвестицій. Трансфертна ціна виступає ціною проміжної продукції, яка передається підрозділами і може не включ. ціни на куповану сировину і напівфабрикати. Можна вважати, що трансфертні ціни враховують додані ви-ти ви-ва підрозділу (вартість обробітку). Додані ви-ти ви-ва підрозділу це всі поточні ви-ти ви-ва у підрозділі для якого встановлюється внутрішня розрахункова ціна на вироби за мінусом вартості купованих матеріалів та ресурсів, що поступили у даний підрозділ з ін. підрозділів під-ва по внутрішніх поставках.
Якщо про-ція підрозділу повністю спожив. в середині під-ва, то величина трансфертної ціни є переважно обліковою, яка не вплив. на фінансовий стан під-ва вцілому. Якщо підрозділи виходять зі своєю про-цією на зовні. покупців, то трансфертна ціна перестає бути умовним показником і отримує реальне економ.значення, така ціна відображ. не лише відносини підрозділів під-ва між собою, а й відносини між під-вом і зовніш.споживачами
Внутрішні ціни як інструмент організації внутрішньо-виробничих економічних відносин.
Внутрішні трансфертні ціни є важливим інструментом економ.відносин між підрозділами і апаратом управління. В основі таких відносин лежить економ.інтерес, який на практиці реалізується через прибуток. Звідси виникає проблема визначення величини прибутку у ціні виробів, що виготовляються підрозділами. Ця проблема передусім стосується визначення внутрішньої ціни на основі ви-т. Проблема вирішується шляхом попереднього базового розподілу частини прибутку під-ва між його підрозділами на про-цію яких встановлюються ціни. Існують різні способи розподілу приб.під-ва між його виробничими підрозділами. Однак, такому розподілу може підлягати лише та частина приб.від реаліз.,яка залишилась після всіх розрахунків під-ва з держ.бюджетом, держ.та комерційними банками та ін. кредиторами. Залишковий принцип розподілу приб.під-ва дає змогу акумулювати частину коштів на рівні під-ва з метою вирішення деяких важливих проблем перспективного розвитку під-ва. (реконструкція, модернізація, освоєння нових видів про-ції та ін. )
Цвідп. = Спов. + П
Виходячи з вище сказаного, розподілу між підрозділами найчастіше підлягає частина приб.яка спрямовується на матеріальне заохочення (премії).




Форми функціонування ВЕМП.
В сучасних умовах великі компанії мають тенденцію до організації своєї структури за видами діяьності. Окремі структурні підрозділи об’єднані навколо певного виду продукції, робіт чи послуг назив бізнес-одиницями.
Бізнес-одиниці ще назив “центрами відповідальності” і в залежності від критеріїв оцінки, їх поділяють на:
центри витрат;
центри доходів;
центри прибутку;
центри інвестицій.
Центром витрат є підрозділ, що відповідає лише за витрати. Основним принципом роботи підрозділів центрів витрат є можливість вимірювання витрат, необхідних для вир-ва одиниці продукції.
Центрами доходу є підрозділи, які відповідають переважно за обсяг реалізації продукції, а за витрати – в обмеженому обсязі.
Підрозділи, що є центрами прибутку виготовляють кінцеву продукцію, яку реалізують на ринку, або проміжну продукцію внутрішнього призначення, яку передають іншим пірозділам. Центром прибутку може бути окреме п-во у складі об’єднання, може бути великий підрозділ, який виготовляє і продає продукцію.
Центри інвестицій – це підрозділи, що відповідають за капіталовкладення, доходи і затрати. Метою функціонування центру інвестицій є не лише отримання мах прибутку, але й досягнення мах рентабельності вкладеного капіталу.
Основними перевагами функ-ня п-ва на основі центрів відповідальності є:
- здатність гнучко реагувати на потреби ринку;
- забезпечення оптимального рівня децентралізації процесу прийняття рішень;
- організацію і виконання ф-цій закріплено за конкретною службою і дублювання виключається;
- відповід-ть за організацію і виконання функцій персоніфіковано.
Поділ п-ва на центри відповідальності приносить найбільший ефект при дивізіональній структурі управління, при якій підрозділи п-ва користуються широкою самостійністю в прийнятті управлінських рішень.
Орган-я функ-ня п-ва на базі центрів відповідальності прив’язує економічно мале п-во до його організ. структури.
Важливим аспектом функ-ня економічного механізму п-ва є побудова взаєморозрахунків між центрами відповідальності. Основним у цій схемі є принцип обміну продукцією та послугами між центрами, що здійснюється за допомогою внутрішніх цін.
Методи формування внутрішніх цін.
Внутрішні ціни можуть встановл. одним з наступних способів:
1)за ринковою вар-тю
2)за повною собів.+прибуток
3)за змінними ви-ми+прибуток (певний % від ЗВ)
4)за домовленістю сторін
5)на рівні, що сприяє оптимізації фін.потоків вцілому, мінімізації податкових і митних платежів та розподілу прибутку між підрозділами
Перші 5 методів встановлення внут.цін найбільш актуальні для Центрів прибутку та інвестицій. Метод обліку за повною або скориг.собів.викор.для обліку ви-т, обміну про-єю між більш або менш дрібними підрозділами в середині кожного під-ва. В умовах жорсткої ринкової конкуренції успіху можуть досягти під-ва які мають найнижчі ви-ти на всіх етапах просування товару до споживача. Внутрішня цінова політика під-ва базується на принципі мінімізації ви-т. Дотримання цього принципу забезпеч.реалізац.наступних заходів:
А) нормування ви-т на ви-во та реалізацію про-ції, тобто по всьому технологічному ланцюжку з виходом на оптимальний вихід ви-т в межах базових цін
Б) встановлення трансфертних цін на рівні ринкових при наявності нижчих їх показників на проміжну, основну про-цію і можливості придбання її на стороні
В) впровадження механізму розрахунку ринкових цін, який створює зацікавленість Центрів відповідальності у зменшенні ви-т
Г)включення планового приб. у трансфертні ціни лише у тих розмірах, які відповідають цілям Центрів відповідальності
Д) своєчасний перегляд трансфертних цін при зміні зовніш. умов, а саме при зміні ринкових цін на сировину, матеріали, комплектуючі, готову про-цію.
Основні та часткові критерії аналізу і оцінки внутрішніх рівнобічних відносин. Для всесторонього аналізу внутрішніх економічних відносин використовується система якісних критеріїв і відповідно їх кількості показників оцінки ефективності економічних відносин, критерії:
1. Підвищення ефективності роботи підприємства оцінити цей критерій можна за допомогою системи показників що характеризують ефект роботи підприємства.
2.Вклад підрозділу в економіку підприємства, цьому критерію відповідає показник який називається рентабельністю виробничого підрозділу, ця рентабельність визначає шляхи ділення сформованого прибутку підрозділу на фактичні додані витрати виробництва. Прибуток коригується на величину зміни витрат виробництва.
Система та зміст внутрішніх планів
Планування являється однією з важливих функцій менеджменту і по суті це процес визначення завдань на майбутнє, а також умов і засобів їх досягнення. План-ня діяльності підприєм-ва має 2 аспекти: зовнішній і внутрішній. Зовнішній аспект планув-ня стосується підприємства як юридичної особи і суб’єкта ринку, що функціонує в певному мікро і макро середовищі. В цьому випадку підприємство розглядається як єдине ціле і за допомогою планування програмується його поведінка на ринку та напрямки розвитку. Внутрішнє план-ня органічно поєднане із зовнішнім,але значною мірою є формалізованим. Оскільки підрозділи підпр-ва технологічно пов’язані між собою і утворюють єдину виробничу систему, то внутр.план-ня відбув-ся на основі цих зв’язків.
Внутр. план-ня повино бути гнучким та придатним до оперативної реакції на зміни загальних планових показників і умов діяль-ті підпр-ва вцілому. Зміни, які виник. в діяль-ті підпр-ва повинні бути збалансованими по всій системі взаємозв’язків між підрозділами.зміст внутр-х планів залежить від вибраної схеми внутр-го екон-го управління і передусім від ступення економ-ї самостійності підрозділів.Для підрозділів центрів прибутку характерна розробка наступних внутр-х планів: план маркетингу, виробництва, кадрів та оплати праці, організаційно-технічного розвитку, фінансовий.
Для підрозділів центрів витрат слід розробляти такі плани: виробництва, кадрів і оплати праці, організаційно-технічного розвитку, витрат.для підрозділів внутрішньої кооперації, що є центрами витрат план вироб-ва і план витрат харак-ть мету і ефективність їх діяльності і контролюють з боку апарату управління.плани ресурсного забезпечення і розвитку для таких підроз-в суттєвого значення немають, оскільки кадрова, постачальна,науково-технічна та інвестиційна політика для них жорстко централізована і має перспективну спрямованість.для дільниць чи бригад як правило спеціальні плани не розробл-ся, а в ролі плану виступає виробнича програма окремими елементами витрат, що обліковуються на рівні цих підрозділів. Підрозділи,що можуть самостійно діяти на ринку, що мають більш розгорнуту структуру планів розробляють власну маркетингову стратегію, що може впливати на розподіл фін-х ресурсів. Підрозділи, які мають вихід на зовнішній ринок розробл-ть систему планів. Система внутр-го план-ня на підпр-ві умовно поділ-ся на 2 види: техніко-економічне(є комплексним і охоплює всі сфери діял-ті підпр-в), оперативно-календарне(стосується лише виготовлення продук-ї і передбачає календарну ув’язку виробничих процесів, що виконуються в структурних підрозд. підприємств аж до робочих місць з урахув-м послідовності вироб-ва продук-ї та тривал. циклів обробки і складання.)
1. Екон модель п-ва як відкритої системи
2. Мета та завдання вивчення дисципліни
3. Структура вн екон механізму та принципи його побудови
4. Організац передумови функціонування вн екон механізму
5. Форми функціонування ВЕМП.
6. Система та поняття внутрішніх цін.
7. Методи формування внутрішніх цін.
8. Внутрішні ціни як інструмент організації внутрішньо-виробничих економічних відносин.
9. Система та зміст внутрішніх планів
10. Принципи та методи розробки внутрішніх планів
11. Нормативна база планування.
12. Зміст і порядок розробки виробничої програми підрозділів
13. Обгрунтування виробничої програми підрозділів їх виробничою потужністю
14. Обгрунтування виробничої програми необхідними трудовими ресурсами
15. Склад витрат підрозділів і порядок їх планування
16. Формування кошторисів підрозділів.
17. Планування соб-ті окремих виробів у підрозділах.
18. Контроль як функція управління
19. Критерії оцінки діяльності
20. Оцінка виробничої діяльності.
21. Оцінка офект-ті роботи підрозділу за пок-ком витрат
22. Роль, форми і джерела стимулювання.
23. Стимулююча функція оплати праці
24. Оплата праці за кінцевим колективним результатом та її стимулююча роль.
25. Стимулювання через участь у прибутку
26. Форми і зміст матеріальної відповідальності.
27. Методи обчислення збитків і економічних санкцій
28. Форми внутрішньо-виробничої матеріальної відповідальності
29. Поняття про коефіціент дієвості внутрішньо економічних відносин.
30. Основні та часткові критерії аналізу і оцінки внутрішніх рівнобічних відносин.
31. Структуризація виробничої системи п-ва


Принципи та методи розробки внутрішніх планів
План-ня як процес має здійс-сь згідно з певними принципами:1)Принцип системності вимагає розглядати об’єкт план-ня як систему, що складається зі структурних елементів з певними взаємозв’язками і єдиним напрямком розвитку. Це означ., що всі елементи системи орієнтовані на загальну мету. Цей метод передбачає кооперацію та інтеграцію процесів планування. Будь-які зміни в планах 1-го підрозділу необхідно враховувати в планах тих підрозділів, що мають кооперативні зв’язки з першим. Інтеграція процесів план-ня полягає у взаємозв’язку планових заходів і показників по вертикалі. План кожного підрозділу нижчого рівня є логічною частиною плану підрозділу вищого рівня, тому при розробці планів підроз-в нижчого рівня орієнтуються на завдання підрозділів вищого рівня.2) Пр.участі – в процес планування залучаються працівники, які згодом реалізують плани. При цьому поглиблюється розуміння працівниками організ-ї виробництва, внутр.зв’язки підпр-ва, інформаційних потоків і перспективних проблем.3) Пр.оптимальності озн., що весь комплекс рішень передбачених у плані має бути найкращим з т.з. критерію, який відображає мету підприємства. Таким основним критерієм на рівні підпр-ва і підроз-в, що є центрами прибутку є прибуток. Для інших підроз-в -витрати. У відповідності з цим принципом підпр-во повинно досягти поставленної мети з мінімальними витратами або за наявних ресурсів і витрат досягти максимального прибутку.4) Пр. безперервності озн. дотримання осн-х вимог:- підтримка безперервної планової перспективи, взаємозв’язок планів різних масових горизонтів, своєчасна розробка планів і доведення їх до виконавців;- підтримка безперервної планової перспективи, озн., що процес план-ня здійснюється постійно, а не циклічно.5) Пр. гнучкості – процес план-ня і самі плани повинні оперативно реагувати на зовнішні впливи і при необхідності змінити свою спрямованість. План-ня здійснюється за допомогою певних методів. Основними при розробці є синхронне і послідовне.Синхронне полягає в тому, що одночасно розроб-ся і координуються усі етапи і розділи плану.Воно є досить трудомістке, тому застосовується рідко. Послідовне план-ня полягає в тому, що в першу чергу оптимізується не весь план, а першочергове завдання. Методи послідовного план-ня проявляються в 3-х аспектах координації розробки окремих часткових планів чи їх підрозділів:часовій, функціональній та ієрархічній. Послідовне план-ня в часі маємо тоді,коли на часткові планові періоди плани розробляються окремо і послідовно при чому планові показники чи результати попередніх періодів обов’язково враховуються при складані ланів на наступний період. При синхронному план-ні в часі план розробляється одночасно на весь плановий період з розподілом його результатів по часткових періодах. Функціональне план-ня полягає в охоплені план-ня ряду підрозділів і відділів в межах одного комплексного плану. Функціонально-послід. метод координації розробки планів передбачає поступову ув’язку плані усіх підрозділів, що відповідальні за випуск кінцевої продукції. Функціонально-синхронне план-ня охопл.одразу всі підрозділи в межах загального плану з урах. їх взаємозв’язків. Це здійснюється централізовано одним відділом план-ня при використані ряду техн.-х і екон-х змінних та критерію оптимальності. Ієрархічне план-ня здійснюється 3 методами: з верху вниз, з низу вверх, комбінований. Метод з верху вниз має змогу досить чітко координувати і збалансовувати розробку планів підрозділів у вертик-му і горизонт-му аспектах, але при використанні цього методу незповна враховується реальні умови вироб-ва на конкретному робочому місці, недостатньо залучаються прац-ки до процесу план-ня та понижена їх мотивація реалізації резервів ефективної діяльності підпр-ва. Метод з низу вверх позбавлений недоліків централізованого план-ня. У розробці планів беруть участь всі підрозділи, у планах більшою мірою враховуються можливості підрозділів, плани є точнішими і вищі мотиви до їх реалізації. Цей метод ускладнює вертикальну і гориз-ну координацію планів, поєднання часткових цілей підрозділів з загальною метою підпр-ва.







Нормативна база планування.
Внутрішнє пл.-ня здійсн-ся на осн. науково-обгрунтов-ї с-ми норм і нормативів. С-ма норм і нормативів являє собою комплекс науково-обгрунтованих, трудових, матеріальних і фін-х норм і нормативів, порядок і методику їх фор-ня, оновлення і викор-ня при розробці планів.
За допомогою норм і нормативів фор-ся виробнича програма підроз-в, ФОП, визн-ся розміри вит-т на виробництво пр-ї та ін.
Від якості норм і норм-вів залежить обгрунтов-ть завдань, що доводяться підорзд-м та можливість їх виконання.
С-ма норм і нор-вів є основою регулювання, контролю, обліку результатів ді-сті п-ва та мат-го стимулювання членів трудового колективу.
С-ма норм і нормативів дозволяє розмежувати відповідальність по результатам ді-сті між підрозділами і встановити необхідні прапорці між кінцевими резуль-ми в-ва і розміром доходу.
У практиці планової роботи терміни норма і норматив чітко не розмежовуються, відмінності між ними по суті є умовними, проте у більшості випадків їх зміст можна визначити так:
НОРМА – це максимально допустима величина абсолютних зат-т певних рес-в од пр-ї чи роботи.
Нормативи харак-ть,як правило, режими використан.рес-в.
Вся сукупність норм і нор-вів п-ва формує його нормативну базу.
Раціональна організ-я норматив-ї бази п-ва будується на основі наступних принципів:1)комплексне охоплення нормування усіх сфер ді-сті п-ва і відповідно усіх розділів стратегічних поточних планів; 2)методична єдність фор-ня норм і норм-вів за рівнями управління і за часовими горизонтами; 3)Забезпечення обґрунтованості норм і норм-вів на основі застосування належних методів їх обчислення, а також своєчасне поповнення бази норм і нормативів та її коригування; 4) Організація ефективної с-ми фор-ня і викор-ня норм і норм-вів: оформлення, зберіган.,пошук.
Норми і нор-ви класиф-ть за певними ознаками: 1)вид нор-них ресурсів; 2)термін дії норм та розробки.
Класифікація норм і нор-вів п-ваза видами нормованих рес-в і призначення.:
1)Матеріали та енергія . Норми затрат мат-в на виготовлення основної, доп-ї пр-ї, обслуговування, ремонт, затрати палива та енергії на виробничі г-ські та обслугов-чі процеси. Нормативи режимів – величина патії, періодичність поставки, записи на складах, точки замовлення.
2)Праця. Норми зат-т робочого часу на виготовлення основної, доп-ї пр-ї, обслугов-чі процеси, ремонт, норми к-сті та норми обслуговув-ня. Нормативи режимів – тривалість робочої зміни, перерви на обід та відпочинок, тривал.відпустки.
3)Засоби виробництва. Затрати часу на виготовлен. осн-ї, доп-ї пр-ї, обслугов-чі процеси звантажен. роб-ї площі, виготов-ня, складан. виробів, зат-ти інструменту. Нормативи режимів – корисний термін експлуатації, технічні режими роботи, ремонтні цикли, простої устаткування ремонтів, змінність роботи, запаси інструменту та періодичність його постаки.
4) Продукція. Норми зат-т – широти викор-ня або уніфікування деталей вузлів. Нормативи режимів – величина партій обробки деталей та вузлів, тривалість циклів виготовлення деталей та вузлів, запаси на складах, періодичність відвантаження та ін.
5)Фінанси. Норматив обробки коштів п-ва, нормативні показники ліквідностіі та заборгованості, відрах-ня в резерв-й фонд, %-тні ставки, ставки оподат-ня.










Обгрунтування виробничої програми підрозділів їх виробничою потужністю
Алгоритм розрахунку виробничої програми (плану виробництва продукції) та її обґрунтування виробничою потужністю у спрощеному вигляді може бути зведений до наступних процедур:
1. Аналізується портфель замовлень.
2. Проводиться перерахунок асортименту портфеля замовлень на один вид продукції, прийнятий як виріб-представник.
3. Аналізується використання середньорічної виробничої потужності в звітному періоді. В процесі аналізу визначається досягнутий рівень використання виробничої потужності, рівень прогресивності використовуваної техніки та технології; досягнутий рівень організації виробництва та праці на підприємстві, чи достатньо потужностей для виконання обсягу продажів на плановий рік. Розрахунок рівня використання потужностей проводиться в натуральному та вартісному виразі. Якщо проект виробничої програми не забезпечує достатнього завантаження виробничих потужностей, необхідно шукати додаткові можливості збільшення обсягу продажів та довантаження виробничих потужностей за рахунок додаткових замовлень. Якщо план продажу перевищує виробничу потужність, то з метою збереження покупців необхідно провести комплекс заходів щодо ліквідації "вузьких місць" та збільшення виробничої потужності.
4. Планується коефіцієнт використання виробничої потужності в плановому періоді.
5. Визначається можливий випуск продукції на основі діючих виробничих потужностей.
6. Проект виробничої програми порівнюється з виробничою потужністю по кожному виробу-представнику, після досягнення балансу між виробничою потужністю та проектом програми дається економічна оцінка проекту плану виробництва.
Із метою більш повної ув'язки проекту виробничої програми і виробничої потужності підприємства розробляють баланс виробничих потужностей. У ньому відображають вхідну, вихідну і середньорічну потужність, а також введення і вибуття потужностей.
Баланс виробничої потужності за видами продукції на кінець планового року розраховується як сума потужності на початок року та її приросту за мінусом вибуття
Форми внутрішньо-виробничої матеріальної відповідальності
Матеріальна відповідальність підприємства вцілому і його окремих підрозділів тісно взаємопов’язана і здійснюється на єдиній методичній основі. Внутрішня матеріальна відповідальність обмежується відносинами між підрозділами п-ства, які не являються юридичними особами. Тому таку відповідальність економічною або пайковою в юридичному розумінні назвати не можна. Внутрішня матеріальна відповідальність підрозділів організовується самим п-ством і ним регулюється, хоча здійснюється на загальних засадах цивільного права і виходить із методології визначення збитків. Незважаючи на певну обмеженість внутрішня матеріальна відповідальність відіграє важливу стимулюючу і дисциплінуючу роль. Кожний організаційний підрозділ повинен матеріально відповідати за недоліки в роботі, не якісне і несвоєчасне виконання робіт, за спричинені збитки іншим підрозділам і т. д. Підрозділи підприємства поєднані технологічними і комерційними зразками, виготовлення продукції, або інших послуг і працюють за чітко скоординованим планом. Тому невиконання одним із підрозділів своїх завдань призводить до негативних наслідків в інших підрозділах. Внутрішня матеріальна відповідальність реалізується через систему економічних претензій, вуиробничих, обслуговуючих підрозділів і функціонуючих служб у випадках порушення взаємних зобов’язань. Функціонування такої системи претензій і застосування економічних санкцій потребує чіткого організаційного забезпечення. Система внутрішньо матеріальної відповідальності на основі економічних претензій включає наступні регламентуючі складові : 1) класифікатор претензій, в якому зазначається зміст типових порушень і наслідки що призводять до втрат. 2) документи, що фіксують факт порушення і на основі яких може бути оформлена претензія. 3) порядок оформлення і надання претензії. 4) терміни подання розгляду і задоволення чи відхилення претензії. 5) організація обліку пред’явлених і одержаних претензій. 6) вплив предявлених і одержаних претензій на результати діяльності підрозділів та їх економічні інтереси. 7) Орган або комісія, що виконує арбітражні функції щодо взаємних внутрішніх і зовнішніх претензій. 8) методика обчислення збитків і величини претензій. Визнані одержані та пред’явлені санкції повинні впливати на економічні інтереси підрозділів і на інтереси їх керівництва та інших працівників через основні оціночні показники діяльності. Такими показниками передусім виступають витрати і прибуток. У підрозділах центрах-витрат сальдо економічних претензій додається до фактичної собівартості продукції за звітний період. У підрозділах центрах-прибутку віднімається від фактичної собівартості. В залежності від того яке сальдо додатне чи від’ємне фактичні величини витрат і прибутку збільшуються, або зменшуються. Таким чином величина санкцій впливає на суму коштів, що спрямовуються на загальні потреби підрозділів і заохочення їх працівників.
Зміст і порядок розробки виробничої програми підрозділів.
Виробнича програма підрозділів основоного виробництва – це сукупність продукції певної номенклатури і асортименту, яка має бути виготовлена у плановому періоді у визначених обсягах згідно із спеціалізацією і вир. потужністю цих підрозділів.
Порядок розробки вир. програми підрозділів підприємства значною мірою залежить від призначення їх продукції та економічного статусу. Передусім, тут має значення технологічний зв’язок між підрозділами, ступінь завершеності в них циклу виготовлення продукції, спрямування її на подальшу обробку, внутрішні коопераційні потреби, чи на ринок за межі під-ва.
План вир-ва продукції охоплює виготовлення продукції за номенклатурою і загальними обсягами у певному вимірі. Завдання за номенклатурою на план. період складається з переліку найменувань продукції яку слід виготовити та її обсяг у натурал. виразі.
При визначенні номенклатури і обсягу вир-цтва продукції підрозділами підп-ва важливе значення має вирішення питання про співвідношення власного вир-ва і купівлі на ринку окремих частин виробів (деталей,вузлів,агрегатів).
Ця проблема роз’язується з урахуванням таких чинників, як можливості власного вир-ва, якість виробів та їх вартість.
Завдання виробничим підрозділам доводяться у так званих плановооблікових одиницях або номенклатурних позиціях. Ці номенклатурні позиції мають різний ступінь деталізації в залежності від типу вир-ва. Найбільш повною і цікавою є вир. програма випускаючих (складальних) цехів. Вир. програма таких цехів включає найменування і випуск готових виробів згідно із планом вир-ва під-ва.
Плановий випуск продукції цеху розподіляється між дільницями у відповідності з їх спеціалізацією. При цьому повинні бути забезпечені комплексність виготовлення всіх деталей і рівномірне вир-во. Необхідною умовою ритмічної роботи усіх вир. підрозділів під-ва, випуску і поставки продукції згідно з договорами, є своєчасне забезпечення складальних процесів потрібними наборами деталей. Тобто, виготовлення деталей на всіх стадіях технологічного процесу повинно бути комплектним. Для забезпечення цієї вимоги важливе значення має організація планування і обліку виготовлення продукції на рівні бригади. Для того, щоб продукція виготовлялася бригадами конкретно слід обгрунтовано вибирати планово-облікові одиниці для бригад. Такими, планово-обліковими одиницями на рівні бригади найчастіше є бригадокомплекти.
Бригадо-комплект – це набір заготовок, деталей, вузлів, що входять у певний виріб і виготовляються конкретною бригадою. Кіл-ть найменувань бригадокомплектів закріплених за бригадою, як правило, відповідає кількості найменувань готових виробів, деталі для яких виготовляє бригада. Бригадокомплект вважається готовим, якщо здані всі деталі що у нього входять. Крім планування випуску продукції у натурал. виразі визначається загальний її обсяг у межах певного підрозділу. Основним показником обсягу продукції підрозділу є його кінцева продукція. До складу кінцевої продукції входять: вироби, складальні одиниці, комплекти деталей. Роботи і послуги, які пройшли вир. процес у даному підрозділі, відповідають стандартам чи технічним умовам і надходять в інші підрозділи або на склад готової продукції.
ВК = ? Nі * Ці
Вк-випуск кінцевої продукції підрозділів у грошовому виразі;
n-кіл-сть найменувань виробів, що виготовляються у підрозділі;
Ni-випуск виробів і-го найменування у натуральному виразі.
Ці-ціна і-го виробу.
У підрозділах з тривалим виробничим циклом виробленої продукції її обсяг за певний період виражається показником „Валова продукція”:
ВВ = ВК + ?Н
?Н – зміна залишків незав вир-ва за розрахунковий період.
Загальний обсяг продукції підрозділів обчислюється в різних вимірниках залежно від конкретних умов вир-ва і діючої системи планування, обліку і оцінки їх діяльності. Для визначення динаміки обсягу продукції, продуктивності праці, фонду ЗП і деяких інших показників, найбільш точним є натуральний вимірник. Але він можливий лише в однономенклатурному вузькоспеціалізованому вир-ві, яке має обмежену сферу застосування.
У багатономенклатурному вир-ві потрібні більш універсальні вимірники, які здатні зробити порівняльними різні вироби і звести їх у загальний обсяг.
Універсальним заг. вимірником обсягу продукції є ціна. Ціна досить часто застосовується для визначення обсягу продукції підрозділів під-ва. На практиці досить широко обсяг продукції чи виконані роботи вимірюються у нормованому часі на її виготовлення (в нормогодинах). Нормований час як вимірник обсягу продукції застосовується передусім у підрозділах технологічної спеціалізації, а також на вир. дільницях і в бригадах. Основна перевага цього вимірника в його простоті і доступності. Оскільки на всі деталі,комплекти,вироби є норми часу і б.-я. спеціальних обчислень здійснювати не треба. При вик. показника нормованого часу динаміка обсягу вир-ва відповідає динаміці трудомісткості продукції, а це спрощує формування фонду оплати праці. Разом з цим вимірювання обсягу вир-ва в нормо-годинах має такі недоліки:
1)невидно залежності обсягу вир-ва та складності праці;
2)при вик. нормо-годин враховується,як правило, ЗП лише основних виробничих робітників, переважно на відрядній оплаті праці;
3)можуть виникати спотворення у динаміці обсягу вир-ва за рахунок різної напруженості норм на окремі операції деталі.
Отже, у практичній діяльності рекомендується застосовувати комплектно усі три вимірники. Але пам’ятати що на нижчих рівнях управління слід вик. натурал. вимірники.
На середніх і великих під-вах з розвиненою виробничою інфраструктурою поряд із розробкою вир. програм підрозділів основного вир-ва складаються плани вир-ва допоміжних підрозділів, передусім це стосується інструментального, ремонтного цехів і енергетичного гос-ва.
Допоміжні виробничі підрозділи забезпечують нормальну роботу підрозділів основного вир-ва, тому їх виробничі програми обумовлені переважно потребами останніх.


Обгрунтування виробничої програми необхідними трудовими ресурсами
Точніші розрахунки чисельності необхідно робити окремо за певними категоріями персоналу робітників-відрядників на основі показників трудомісткості продукції, фонду робочого часу і рівня виконання норм; робітників-почасовиків — з урахуванням закріплених зон і трудомісткості обслуговування, норм чисельності персоналу, трудомісткості, нормованих завдань, фонду робочого часу; учнів — з урахуванням потреби в підготовці нових робітників і планових строків навчання.
Залежно від специфіки виробництва використовують різні методики визначення чисельності основних робітників. Розраховуючи чисельність основних робітників за трудомісткістю робіт, насамперед потрібно визначити кількість робочого часу, необхідного для виконання виробничої програми. Для цього визначають кількість нормо-годин, необхідну на програму, яка дорівнює кількості продукції, помноженої на чинну норму часу на один виріб. Ураховуючи, що установлені норми часу (виробітку), як правило, перевиконуються, необхідно скоригувати потребу в нормо-годинах, розраховану на підставі чинних норм часу, на коефіцієнт перевиконання цих норм.
Для визначення чисельності основних робітників необхідно також визначити реальний фонд робочого часу. Для цього розробляють баланс робочого часу одного робітника, в якому обчислюють три види робочого часу: календарний — кількість днів протягом планового року; номінальний — календарна кількість днів у плановому році з відрахуванням вихідних і святкових днів; плановий реальний, або ефективний, фонд робочого часу, який одержуємо після відрахування з номінального фонду цілоденних втрат робочого часу, пов'язаних із планованими черговими відпустками, неявками з причини хвороби, відпустками у зв'язку з вагітністю та пологами, виконанням службових і державних обов'язків. Якщо до планового реального фонду часу одного робітника додати фактичну відпустку з дозволу адміністрації, прогули і цілодобові простої, то одержимо звітний баланс робочого часу одного робітника
Склад витрат підрозділів і порядок їх планування
Будь яка діяльність потребує затрат ресурсів. Затрати ресурсів під – ва у грошовому виразі для досягнення певної мети його ви – ти. Витрати бувають :Інвестиційні і поточні;
Поточні витрати вважаються циклічними або безперервними. Вона повторюються з кожним циклом виготовлення продукції або потрібні постійно для управління і підтримки виробничої системи в стані готовності.
Планування витрат за місцем здійснення для контролю за їх формами та для організації відповідальності за досягнутий рівень через порівняно фактичні і планові їх величини.
Планування витрат за їх видами, тобто однорічними економічними елементами показує ресурсний аспект витрат, що має важливе значення для аналізу собівартості вивчен. Резерви їх знищення.
Планування витрат за їх носіями дає змогу визначити собівартість окремих видів продукції.
При планування витрат підрозділів важливе значення має розділ на прямі та не прямі, а також на змінні та постійні витрати.
У зарубіжній практиці досить поширений поділ витрат на основні та накладні.
До основних відносять витрати безпосередньо пов’язані з технологічними процесами .
До накладних відносять витрати на обслуговування виробничого процесу і управління.
Склад витрат, що планується підрозділами залежить від специфіки йог діяльності і місця у структурі під – ва. Для розподілу рівня цеху, склад витрат обмежиться цеховими прямими і не прямими витратами.
Виробничим дільницям і бригадам планується, як правило, окремі елементи витрат, що залежить від їхньої роботи.
Плани витрат у складі показників кошторису і плануючих калькуляцій виробів розробляється на основі виробничої програми підрозділу і норм витрати ресурсів.
Формування внутрішніх витрат здійснюється 2 методами: напівфабрикат ний і без напівфабрикат ний. За напівфабрикатного методу до складу витрат підрозділів входять вартість напівфабрикатів і продукції виготовленої іншими підрозділами під – ва. Такий порядок є обов’язковим якщо між підрозділами існують реальні чи умовні ринкові відносини.
У вітчизняній промисловості більш поширеним є без напівфабрикат ний метод формування внутрішніх витрат. За цим методом вартість напівфабрикатів власного виробництва не включається до собівартості продукції виробничих підрозділів. Вартість продукції і послуг допоміжних, обслуговуючих підрозділів завжди включається до собівартості продукції основних підрозділів, для цього здійснюється розподіл витрат допоміжних і обслуговуючих підрозділів. Між основними підрозділами пропорцій по обсягу наданих ним послуг планування витрат , як і їх фактичне формування здійснюється " знизу – вверх" починаючи з місць витрат і центрів відповідальності. Здійснюється цей процес складанням аг. Кошторису під – ва. І визначеня собівартості продукції .

Формування кошторисів підрозділів.
Кошторис охоплює усі витрати підрозділу на виробництво продукції на плановий період незалежно від ступенів її готовності. Кошториси підрозділів виконують такі важливі функції як регулююча, контролююча, стимулююча.
Організуюча функція кошторису полягає в тому що працівник маючи встановлену планову величину витрат намагається дотримуватись чинного регламенту і норм використання ресурсів. Кошториси підрозділів дають змогу контролювати роботу працівників, відповідальних за рівнем витрат. Це здійснюється в порівнянні з фактичних витрат з плановими. Виявлені відхилення аналізуються і це є основою для реалізації стимулюючої функцію.
Стимулювання здійснюється через відповідальність за необґрунтовані витрати і заохочення у їх зниженні. Кошторис складають на основі виробничої програми підрозділів відповідної нормативної бази, а також цін і тарифів на ресурси.
Структурно кошторис може формуватися за статтями елементами витрат. Постатейний кошторис дає змогу узгодити його з кошторисом непрямих або загальновиробничих витрат, а також з калькуляціями на окремі вироби підрозділів.
Побудова кошторису за елементами витрат показує їх ресурсну стр – ру і дає змогу чіткіше ув’язати вибір підр. Вцілому з витратами його структурних одиниць.
На практиці для центрів відповідальності таких , як цех частіше будують кошториси за статтями витрат :
1. матеріали за мінусом зворотніх відходів,
2. Куповані вироби і напівфабрикати,
3. Паливо і енергія для технологічних витрат ,
4. Основна зарплата, додаткова зарплата,відрахування на соц.. засоби.
5. Загально-виробничі в-ти:
- Витрати на утримання і експлуатацію машин і устаткування.
- Витрати на організацію і управління виробництвом.
Контроль як функція управління
У широкому розумінні контроль – це перевірка відповідності факт характеристик встановленим вимогам. Контроль є обов’язковою функцією управління б/я складною системою. На п-ві контролю підлягають усі матер та грош потоки, виробничі процеси, д-ть людей, витрати ресурсів і результати д-ті.
У процесі контролю збирається і аналізується необх інф-ція, виявлення відхилення факт пок-ків від установлених та їх причини.
Контроль на п-ві має різні напрямки і форми, передусім контролюються матеріали і прод-я на всіх стадіях її обробки. Цей вид контролю тісно пов’язаний з технолог процесом і у нашій країні він носить традиц назву техн. контролю.
Велике дисциплінуюче значення має контроль труд дисципліни, дотримання організац регламенту та якості виконання своїх функцій працівниками. Важливе значення у с-мі внутр контролю виконує контроль результатів в-ва і витрачених ресурсів.
Ієрархічно контроль здійсн-ся у тому самому порядку, що і план-ня, тобто починається з контролю окремих роб місць.
Контроль здійсн-ся у різних формах щодо методів збору необх інф-ції та частоти контрольних операцій. Стосовно певних об’єктів і операцій контроль може здійснюватись як візуально, так і інструментально.
Екон процеси контролюються документально. Частота контрольних операцій буває різною зал-тю від контрольованих пок-ків, ступеня їх календ узагальнення і призначення в результаті контролю. З огляду на це розрізняють контроль поточний, періодичний і разовий.
Поточний контроль здійснюється щоденно як системат моніторинг за рухом матер цінностей, незав в-ва і готової прод-ї. Пот контроль відіграє важливу профілакт роль, оскільки дає змогу операт реагувати на небажані відхилення в ході в-ва.
Періодичний контроль здійсн-ся у формі встановленої регулярної звітності підрозділів п-ва.
Разовий контроль не має чітко встановленого змісту і попередньо визначеної регулярності. Його мета та діапазон контрольованих пок-ків визн-ня в кожному окремому випадку керівництвом п-ва чи ін компетентним органом. Разом контроль здебільшого має такі форми, як інвентаризація, ревізія та аудиторська перевірка.





Критерії оцінки діяльності
Оцінка д-ті здійсненення за доп певної с-ми пок-ків. Ці пок-ки не можуть бути однаковими для різних підрозділів, але існують заг вимоги до їх змісту і формування:
- пок-ки підрозділів мають бути узгоджені з пок-ми роботи п-ва і водночас враховувати специфіку д-ті підрозділів;
- к-ть контрольованих пок-ків має бути достатньою, щоб підпорядкувати д-ть структ підрозділів тим завданням, які стоять перед п-вом вцілому; разом з тим кількість цих пок-ків не повинна обмежувати оперативну самостійність підрозділів;
- пок-ки, за якими здійсн-ся контроль і оцінювання д-ті, повинні мати кількісний вимір на основі даних операт і бух обліку;
- пок-ки мають бути порівняними в межах планово-оцінюваних періодів;
- при оцінці роботи підрозділів особливе значення має порівнянність такого пок-ка, як в-ти.
Згідно з розглянутими вимогами встан-ня с-ма пок-ків, за якими план-ся, контролюється і оцінюється робота підрозділу. Серед них виділ-ть осн пок-ки, що відображу кінц результат д-ті та її ефект-ть
Для внутр підрозділів кінц результат вираж-ся у виготовленні прод-ї певної номенклатури, а ефект-ть – у сумі в-т на її обсяг.
Для підрозділів – центрів прибутку осн пок-ком д-ті є прибутку. Усі ін пок-ки, які можуть застосовуватись у с-мі внутр контролю є допоміжними і використання для деталізації контролю, його посилення в певних аспектах, стимулювання осн напрямків роботи, збору інф-ції для аналізу і т.п. До таких пок-ків нал: ритмічність роботи, продукт-ть праці, фондовіддача, рівень завантаження устаткування, трудомісткість прод-ї тощо.
План-ня і оцінка роботи осн і доп цехів у заг рисах однакові. Приблизно такі ж самі застос-ся і пок-ки. Але при виборі оцінювальних пок-ків для доп підрозділів слід враховувати їх специфіку і особливості виготовлюваної прод=ї. З цієї т.з. доп цехи поділ на 2 групи: 1) цехи, які вигот прод-ю, як правило, внутр призначення і яка значною мірою обумовлює техн. рівень осн в-ва; потреба у такій прод=ї досить висока і частина її може реалізовуватись на зовн ринку; до таких цехів нал цехи нестандартного обладнання, інструментальний, ремонтний і т.п.; д-ть таких підрозділів оцінюється за пок-ми, характерними для осн цехів; 2) цехи із суто обслуговуючими функціями – їх осн завдання полягає в безперебійному обслуговуванні осн в-ва за min витрат; до таких цехів нал транспортний підрозділ, енергет цехи; Обсяг прод-ї і послуг цих підрозділів не завжди характ-ть ефект-ть їх роботи, осн пок-ми, що характ-ть їх д-ть є безперебійне обслуговування підрозділів – споживачів прод-ї та послуг встановленої номенклатури та дотримання витрат у межах кошторису.
Д-ть виробн-х дільниць і бригад оцінюється за тими пок-ми, які зал від їхньої роботи та обліковуються по цих підрозділах. Здебільшого до таких пок-ків нал випуск прод-ї, виконання робіт чи надання послуг у натур виразі згідно з встановленим планом-графіком та елементи витрат, які зал від роботи дільниці чи бригади та обліковуються на її рівні.
Суттєвим недоліком внутр-цехового управл-ня на більшості вітчизняних п-в є та, що дільницям і бригадам не встановлюють рівня витрат на в-во. Як наслідок послаблюється мотивація до економного використання ресурсів. Осн методом оцінки роботи підрозділів за певними пок-ми є порівняння.











Стимулююча функція оплати праці
ОП виконує 2 осн функції: відтворювальну і стимулюючу. Ін словами вона повинна забезпечити відтворення здатності до праці та якість життя на нормальному рівні і водночас спонукати прац-ка до оптимальних дій в межах своєї компетенції. Ці функції тісно поєднані між собою і реалізуються одночасно. З позиції п-ва стимулююча функція сприймається як основна, оскільки вона безпосередньо сприяє досягненню його мети.
Стимулююча сила ЗРП обумовлена ступенем залежності її величини від результатів праці в конкретних умовах д-ті. Досить часто на практиці платять не за результати праці, а за кількість праці певної складності, вважаючи, що між ними є прямий зв’язок. Відповідно існує 2 форми ОП: Відрядна і погодинна.
При відрядній ОП вел-на заробітку визн-ся відрядною розцінкою за 1цю прод-ї чи роботи і кількістю останньої. Таким чином ця форма ЗРП стимулює передусім кількісний результат праці, тобто її продукт-ть: чим вища продукт-ть праці, тим вищий заробіток. При цьому затрати ЗРП на 1цю прод-ї залишаються незмінними на рівні відрядної розцінки. Осн переваги відрядної ЗРП полягають у тому, що вона забезпечує прямий взаємозв’язок між ОП та її кількісним результатом і за належних умов ця форма ОП видається справедливою. Важливим є також те, що обчислення заробітку є методично простим і зрозумілим для кожного прац-ка. Водночас відрядна ЗРП має недоліки: 1) можливе послаблення уваги до якості прод-ї з боку виконавців технолог операцій з метою спрямування усіх зусиль на кількісний аспект роботи; 2) можливе порушення оптимальних режимів технолог процесів, їх надмірна інтенсифікація, недотримання регламенту обслуговування машин, техніки безпеки, що інколи приводить до додатк трат; 3) складна і трудомістка робота з нормування праці, встановлення норм виробітку, відрядних розцінок та інколи незадоволення робітників їх рівнем.
Отде, відрядна ОП потребує посиленого дотримання режимів технолог процесів, регламенту їх обслуговування і якості прод-ї. Її доцільно застосовувати у наступних випадках: 1) можливе чітке кількісне вимірювання результатів праці та їх залежності від одного або декількох прац-в; 2) коли прац-ки мають можливість збільшити виробіток чи обсяг виконуваної роботи; 3) існує точний облік роботи кожного виконавця; 4) є потреба на певній ділянці стимулювати підвищення продукт-ті праці або збільшення обсягу прод-ї; 5) на належному рівні організовано нормування праці.
Зазначені умови притаманні передусім процесам, де ручна праця відіграє істотну роль у їх здійсненні.
З підвищенням рівня механізації та автоматизаці в-ва, машинної регламентації вир-чого процесу сфера застос-ня традиц відрядної ОП дещо звужується.
Погодинна ОП передб залежність заробітку від встановленої тарифної ставки за 1цю часу роботи і трималості часу роботи в розрахунковому періоді. Тарифна ставка визн-ся складністю виконуваної роботи, вимоги до ділових якостей прац-ка і вона передусім стимулює підвищення кваліфікації та дисципліни. За умови зростання прод-ті праці розмір ЗРП на 1цю прод-ї зниж-ся.
Осн недоліком погодинної ОП є ризик підвищення соб-ті прод-ї внасл низької продукт-ті праці. Тому при погод ОП повинні бути створені належні умови для підтримання нормальної інтенсивності роботи. Застосування погод ОП доцільне у випадках: 1) кількісний результат процесу визн-ся машиною або системою машин і прац-к не може безпосередньо впливати на його величину; 2) коли результат праці не можна вимірювати кількісно і відповідно немає можл-ті встановити норми виробітку і розцінки; 3) коли якість результатів праці, а отже і якість самої праці є визначальним чиником; 4) коли кількісний результат праці особливого значення немає; 5) коли робота є небезпечною для прац-ка; 6) коли завантаження роботою нерегулярне і носить імовірнісний характер.
Зазначені умови найбільш властиві наступним видам д-ті: 1) роботи на комплексно-механізованих та автоматизованих процесах та покойових лініях; 2) обслуговування устаткування; 3) вигот-ня оригінальних чи унікальних виробів; 4) в сфері управління.
Застосування погод ОП у простій формі не забезпечує належного стимулюючого ефекту і тому недостатньо орієнтує прац-ків на кінц рез-ти праці. Тому на практиці відпов до конкретних умов застос-ся модифіковані системи погод ОП, створюються гібридні форми погодинної і відрядної ОП, ретельніше врахов-ся рівень кваліфікації, якість та умови праці.
Найбільш поширеними ефективними і легко впроваджуваними є такі системи ОП, у яких прості форми відрядної і погодинної оплати доповнюються преміюванням. Пок-ки і умови преміювання вибираються таким чином, щоб нейтралізувати певною мірою недоліки форм і підвищити їх стимулюючу роль. Пок-ки преміювання визначають вел-ну премії за певною шкалою, а умови є достатньою підставою для її виплати.
У вир-чих підрозділах, в яких потрібно збільшити випуск прод-ї без погіршення її якості преміювання здійсн за кількісні пок-ки, а якісні є умовою нарах-ня премії. На дільницях і бригадах, де немає змоги збільшити обсяг прод-ї або це не потрібно, премії встан за якісні характ-ки, а умовою виплати премії є виконання по к-ті.
До кількісних пок-ків преміювання нал: пок-ки обсягу прод-ї, робіт чи послуг встан-ї номенклатури і асортименту. До якісних – пок-ки якості прод-ї і комплексні пок-ки якості праці. До пок-ків якості праці – рівень витрат або економію рес-сів, рівень використання устаткування, дотримання труд дисципліни. Зазначені пок-ки повинні мати прямий або опосередкований кількісний вимір.
Оплата праці за кінцевим колективним результатом та її стимулююча роль.
Фонд оплати праці підрозділів п-ства визначається на основі встановлених форм і систем ЗП тобто суми необхідних виплат узагальнюються „знизу-вверх”. На рівні невеликих підрозділів п-ства, дільниць або бригад продукція яких є дефіцитною і підприємство заінтересоване в зростанні обсягу її виробництва ефективно може застосовуватись оплата праці за кінцевим результатом.
Під кінцевим результатом розуміють результат роботи всього підрозділшу, а не окремого працівника. Така оплата праці найбільш поширена на рівні бригади. ЗП підрозділу формується на основі обсягу виробленої ним прод-ї у натуральному виразі, комплексних розцінок за одиницю продукції і встановлених доплат і премій.Після цього заг-ий заробіток розподіляється між членами колективу згідно з відпрацьованим часом і коеф-м трудової участі. В комплексі розцінки на од. прод-ї охоплюють основну ЗП всіх працівників підрозділу.
Коеф-т трудової участі--- це узагальнена кількісна оцінка внеску кожного члена колективу в загальні результати праці. У к-єнті трудової участі враховується продуктивність праці, складність та якість роботи, трудова дисципліна , інтенсивність роботи працівника , відповідальність та ін.
Внесок конкретного працівника в результаті колективної проаці на основі коеф-та трудової участі( КТУ )визначається таким чином:
1)встановлюється базовий рівень КТУ
2)Оцінюється робота кожного виконавця за повною системою показників і визначається збільшення чи зменшення КТУ за встановленою шкалою в балах.
3)Обчислюється фактичний КТУ за місяць як сума базового КТУ і загальної величини його зміни.
Стимулювання через участь у прибутку
Прибуток виражає основну мету і кінцевий результат діяльності підприємства. Стимулювання через участь у прибутку здійснюється у формі виплат із прибутку, тобто певна частина прибутку розподіляється між працівниками. Виплати персоналу з прибутку поділяються на два види:
1.Виплати за участь у капіталі
2.Виплати за результати діяльності
Виплати працівникам за участь у капіталі стосуються передусім акціонерних під-ств, такі виплати здійснюються у формі щорічних дивідендів тим працівникам які є власниками акцій підприємства.
Джерелом виплат дивідендів є прибуток під-ства, інколи дивіденди виплачуються і не грошима, а акціями шляхом додаткового їх випуску. Таку форму розрахунків часто застосовують компанії, які швидко розвиваються і потребують коштів на інвестування. Таким чином підприємство зберігає гроші, а акціонери додатково одержують акції. При цьому треба мати на увазі що форма виплати дивідендів впливає на структуру балансу підприємства: у разі грошової виплати дивідендів на суму виплат зменшується актив і пасив. При цьому зменшується ліквідність і частка власного капіталу. Якщо дивіденди виплачуються через додатковий випуск акцій, то актив не змінюється, а у пасиві змінюється структура власного капіталу, тобто збільшується статутний капітал. Також при виплаті дивідендів через додатковий випуск акцій зменшується так звана внутрішня бухгалтерська ціна акцій.
Досить ефективним і поширеним є стимулювання працівників із прибутку не пов’язане з відносинами власності.
Для підрозділів центрів-витрат виплати із прибутку працівникам підрозділів здійснюється централізовано на основі певної системи оцінки результатів роботи, такі виплати можуть бути періодичними, декілька разів на рік, так звані бонуси, можуть бути виплати за окремі результати роботи, виплати пов’язані з видатними датами (ювілеї), виплати у вигляді матеріальної допомоги.
Для підрозділів центрів прибутку стимулювання здійснюється децентралізовано і має форми індивідуального та колективного заохочення.







Форми і зміст матеріальної відповідальності.
У процесі вироб., інвест., іннов. та фін. д-ті п-во бере на себе певні зобов’язання. Такі зобов’язання обумовлені чинним законодавством, різними нормативними актами, госп. договорами тощо. Отже, п-во повинно нести відповідальність за належне виконання зобов’язань. Оскільки основним видом д-ті п-ва є виробнича д-ть, то і його відповідальність стосується передусім цієї сфери. П-во несе відповідальність за виконання своїх зобов’язань щодо поставок продукції та її якості перед споживачами і державою.
Є 2 групи споживачів продукції: п-ва і населення.
На п-вах здійснюється виробниче споживання. Куплені товари стають факторами в-ва, тому дуже важливоюїх своєчасна поставка і належна якість. При поруш. цих параметрів п-ва – споживачі заснають певних збитків, чим порушується еквівалентність товарно-грошових відносин між партнерами. Захист екон. інтересів потерпілої сторони здійсн. через правовий механізм матеріальної відповідальності.
П-ва, які виробляють предмети народного споживання віповідають перед населенням за якість пр-ї у віповідності до ЗУ „Про захист прав споживачів”. Цей закон передбачає матер. відповідальність за виготовлення і продаж неякісних виробів у таких формах як їх обмін, повернення грошей. Компенсації втрат і т.д.
Всі п-ва відповідають перед державою за дотримання вимог чинного зак-ва стосовно вироб. д-ті. Насамперед, стосується дотримання відповідальності параметрів якості пр-ї вимогам чинних стандартів і сертифікатів по питаннях цінової політики, нормах антимонопольних державних актів тощо.
Відносини між п-вами баз. на договірній основі. Ця форма зв’язків з певною модифікацією поширюється і на підрозділи, що мають досить високий рівень оперативної самостійності (центри прибутку). Підрозділи д-ть яких обмежена внутрішніми відносинами (відповідають за виконання план. Завдань з виготовлення пр-ї та її внутрішньовиробничих поставок.
Матеріальна відповідальність п-в та їх підрозділів-суб’єктів ринку за виконання своїх зобов’язань договірних передконтрагентами здійснюється у формах штрафних санкцій і відшкодування збитків. Штраф. Санкції- попередньо встановлені виплати за певні порушення. Їх особливість полягає в тому, що вони фіксовані і кількісно прямо не пов’язані з величиною збитків потерпілої сторони. У договорахштрафи можуть бути встановлені на певну сумуза факт порушення. Інколи штрафи встановлюються залежно від обсягу і терміну невиконання зобов’язань. Н-д, на 1-цю непоставленої пр-ї і термін (запізнення 4 днях.). Штрафним санкціям властива карально-профілактична ф-ія, ніж компенсаційна. Тому для компенс. Ек. Збитків і підтримання еквівалентних відносин важливезнач. Має така форма матер. від-сті, як відшкодування збитків, спричинених порушенням госп. договорів і невиконанням інших взятих на себе зобов’язань. Згідно з положенням госп. зак-ва до збитків належ.
додаткові в-ти потепілої сторони внасл. Порушень з боку контрагента. Н-д, несвоєчасна поставка сировини, матеріалів, комплектуючих виробів може призвести до додаткових в-т через простої; н-д, поставка кількісної сировини; поруш. нормального ритму в-ва веде до неналежного виконання обов’язків перед споживачами пр-ї,
втрата або пошкодження майна виникає внаслідок неналежного зберігання, пакування продукції тощо;
неодержаний прибуток або втрачена вигода (мається на увазі, який прибуток одержала б потепіла сторона за умови належного виконання конртагентами своїх зобов’язань)









Методи обчислення збитків і економічних санкцій
Якщо договірні зобов’язання порушили одразу кілька контрагентів, кожен з них відповідає за величину спричинених ним збитків. Якщо неможливо виокремити величину збитків завданих кожним контрагентом, загальна їх сума розподіляється між усіма винуватцями рівними частками.
Економ. збитки класифікуються ще таким чином:
1)втрачена вигода виникає внаслідок: - невиконання договірних зобов’язань по обсягу поставок; - невиконання дог. Зобов’язань по термінах поставок; - недотримання термінів впровадження нової техніки. 2) матеріальні витрати виникають внаслідок: - недотримання норм, нормативів і лімітів; - псування, втрати і розкрадання; - аварійні та непланові ремонти; - брак та його виправлення.
3) непродуктивні витрати виник. внаслідок: - анулювання замовлень; - простої обладнання; -простої робітників; 4 - понадурочні роботи.
Якщо матер. від-сть реалізується у формі відшкодування збитків, то обчис. Величина збитків для застосування економ. Санкцій до контрагентів, які своїми діями спричинили втрати. Величина збитків розрахов. На основі діючих у потерпілої сторони норм, тарифів, цін тощо. Якщо потерпілій стороні завдано збитків кількох видів, то вони обчисл. За кожним видом окремо, після чого підсумовуються. Збитки обчислюються за наслідками порушень договірних зобов’язань незалежно від змісту цих порушень. (Одне порушення може спричинити різні наслідки (Н-д, через поставку неякісних матеріалів або їх недопоставку зменш.обсяг в-ва пр-ї і виникає необхідність пошуку додаткового постачальника. Бувають випадки, коли різні порушення призводять до одного наслідку (н-д, несвоєчасна поставка матеріалів і порушення графіка виконання рем. Робіт зумовлюють простої і форсування в-ва.)
До основних наслідків порушень договірних зобов’язань у більшості випадків належать:
1) простої і форсування в-ва; мається на увазі, що обсяг пр-ї внаслідок простоїв у певному періоді не зменшується, оскільки він компенсується наступним форсуванням в-ва. У цьому випадку виникають додаткові в-ти на виплати працівникам, за час вимушеного простою, а також доплати за надурочну роботу, роботи у вих. І св. Дні. До нарахованої основної зрп. Додається додаткова (вч-ні оплати відпустки) і дійсно відрах. На соц. Потреби. Якщо формування в-ва потребує додаткових в-т електроенергії, інструменту тощо і ці в-ти можуть бути обчислені, то вони включаються в суму збитків. До заг. Суми збитків слід віднести в-ти на оплату санкцій контрагентам за поруш. термінів поставки пр-ї.
EMBED Equation.3
Зп – виплати працівникам за час простою; грн. Зф – доплати прац. За форсування в-ва, грн. Рд –додаткова ЗРП в%; Рс – відрах. На соц. Заходи, % Сек – додаткові експлуатац. В-ти; Сс – сума штрафних санкцій контрагентам:
2) заміна матеріалів та комплектуючих виробів. У цьому випадку можуть виникати додатк. В-ти внаслідок зміни ціни та к-ті матеріалів і комплект. Виробів. Збитки обчисл. Як різниця між вартістю факт. Використаних матеріалів і змінених з урахуванням транспортно-заготівельних в-т. При цьому можуть виникати додатк. В-ти на оплату праці (при підвищ. Трудомісткості операцій) та інші експлуат. Потреби.
Ззагальні збитки обчислюються:
EMBED Equation.3
Сш.ф. – затрати на матеріали фактично використані;
См –затрати на матеріали змінені;
Зд – доплати прац. За підвищену трудомісткість робіт при використанні інших матеріалів.
3) усунення недоліків в одержаній пр-ї або виконаній роботі. При необхідності виконання таких операцій виник. Додатк. В-ти на оплату праці прич. Щодо усунення недоліків пр-ї і доведення її параметрів до належного рівня. При цьому здійсн. Відрах. На соц. Потреби, а також на матеріали і експл. В-ти пов’язані з виконанням таких операцій, як нескладний ремонт, заміна дефектних деталей, усунення зовн. Наслідків.
4) повернення неякісної або некомплектної пр-ї. У цьому випадку до збитків віднос. В-ти на доставку пр-ї на п-во, що її замовляло, на розвантаження,зберігання, навантаження і повернення. За змістом до таких в-т належать в-ти на оплату праці з відповідними нарахуваннями і транспортно-заготов. в-ти..
5) брак від прихованих дефектів одержаних матер. комплектуючих виробів. Брак може бути виявлений у процесі в-ва пр-ї або під час її використанняу споживача, тобто є внутр. І зовн. Брак внаслідок прихованих дефектів матеріалів і комплектуючих Збитки від внутрішнього браку = виробничій собів. Пр-ї, а не повного браку – повній собівартості забракованої пр-ї за мінусом виручки від її продажу. У цьому випадку можливі санкції від споживача, а також зменшення прибутку у разі зменшення обсягу в-ва.
EMBED Equation.3
Сб.в. – собівартість внутр. І зовн. Браку;
Сб.п. – виручка від продажу бракованої пр-ї
^П – зменш. Прибутку внаслідок зменшенн обсягу в-ва;
Сс – сума штрафних санкцій виплачених п-вом
6)доставка пр-ї прискореним способом. У цій ситуації виникають додаткові в-ти, які являють собою різницю між факт. Трансп. Витраченими прискореним способом і транс. В-тами, які передбачені договором.
EMBED Equation.3
7)купівля пр-ї в іншого продавця або виготовлення її власними силами. Додатк. В-ти обчислюються порівнянням її вартості.
EMBED Equation.3
Сф.к. – фактичні в-ти на купівлю пр-ї іншого продавця.
Сдк – витрати на доставку.
8)зміна асортименту пр-ї і зниження її якості. Сума збитків визначається в основному зменшенням прибутку внаслідок негативного впливу цінового фактора. Також можливі санкції за поруш. умов договору і додатк.в-ти на гарантійне обслуговування пр-ї пониженої якості.
EMBED Equation.3
?Пц – зменшення прибутку через зниження виручки від продажу пр-ї або зміни її асортименту.
Ср –додаткові в-ти на гарантійне обслуговування пр-ї пониженої якості.
9) втрата або пошкодження майна. Збитки в цьому випадку = баланс. вартості втраченого майна та в-т на усунення пошкодження. Зниження вартості майна визначається експертним методом, в в-ти на усунення пошкодження – на основі відповідного кошторису.
10) зменшення обсягу в-ва пр-ї. Цей наслідок порушенн договірних зобов’язань веде до зменшення прибутку або втраченої вигоди. Крім цього можливі санкції за неналежну к-сть поставки пр-ї через зменшення обсягу її в-ва.
EMBED Equation.3
Зменшення прибутку обчислюється безпосередньо на основі цін на пр-ю та її собівартості. Можливі 2 варіанти визначення величини втраченого прибутку.
EMBED Equation.3
Ц-ціна 1-ці виробу;
^N –змешенн обсягу в-ва.
Со –повна планова собів. 1 виробу
Сп.о –постійні в-ти у собівартості 1-го виробу
Поняття про коефіціент дієвості внутрішньо економічних відносин.
Для реальної оцінки ефективності внутрішніх економічних відносин виявлені її недоліків з потенційних можливостей та шляхів подальшого розвитку потрібно доводити відповідний аналіз. Предмет аналізу є відповідна документація ( положення , методики, інструкції) по організації внутрішніх економічних відносин та самі економічні в які вступають різні структурні підрозділи між собою і підприємства в цілому в процесі виробничо – господарської діяльності.
Основна мета аналізу це об’єктивна оцінка ефективності прийнятої на підприємстві системи внутрішніх економічних відносин з позицій вимог ринкової економіки. В ідеальному випадку внутрішні економічні відносини вважаються ефективними при відсутності взаємних претензій, структурних підрозділів через невиконання договірних зобов’язань виробничого браку простоїв техніки та інше.
До недавнього часу на більшості підприємств аналізу та оцінки внутрішніх економічних відносин зводилась до аналізу і оцінки діяльності виробничих підрозділів шляхом порівняння планових та фактичних показників їхньої роботи.
У сучасній методиці аналізу внутрішніх економічних відносин з”явилося поняття дієвості системи внутрішніх економічних відносин. Цей показник трактується системи внутрішніх економічних відносин приводити в рух механізм економічного стимулювання підрозділів і покращення кінцевих результатів роботи підприємств.
Дієвість системи проявляється перш за все у відсутності економічних збитків по вині структурних підрозділів. Загальна оцінка дієвості системи внутрішніх економічних відносин на рівні підприємства і на рівні кожного підрозділу визначаємо за допомогою коефіцієнта дієвості:
EMBED Equation.3 , EMBED Equation.3
Кді , Кд - коефіціент дієвості на рівні підрозділу і на рівні підприємства.
Езбі – економічні збитки (сумарні) у розмірі прийнятих санкцій по затвердженим претензіям нанесених і-му підрозділу іншими підрозділами та підприємством в цілому.
Езб – сумарні економічні збитки.
Пі – чистий прибуток.
П – загальний чистий прибуток.
Якщо Кд>0, то це свідчить про відсутні економічні збитки на відповідному рівні, а отже про високий рівень дієвості системи внутрішніх відносин.














Структуризація виробничої системи п-ва
Вн побудова п-ва, його вир-чої та організац с-ми впливає на створення контуру комунікац зв’язків між його підрозділами. Тому питання структуризації п-ва відіграють велику роль під час формування його ВЕМ. Всі п-ва можна поділити на 4 умовно названі типи: технологічні, кон’юнктурні, маркетингові і п-ва технолог-ї атаки.
П-ва технологічного типу функціонують на осн базових технолог-х процесів, заміна яких веде до зміни профілю п-ва і по суті до орг-ції нового п-ва (п-ва металургійної і хім. промисл-ті).
Для п-в кон’юнктурного типу характерні активна взаємодія з ринком, відсутність стабільної технології і в-во прод-ї, яка не потребує тривалого освоєння (п-ва торгівлі, посередницькі орг-ції, деякі машин обуд складальні фірми).
П-ва маркетингового типу орієнтуються на пот потреби ринку, водночас намагаються заздалегідь підготувати технологію до майб потреб ринку, вони активно впливають на майб ринковий попит.
П-ва технолог атаки спроможні не лише еволюційно змінити технологію в-ва внасл впливу НТП, а й самостійно або раніше за інших здійснити стрибкоподібні зміни технології.
Основою формування вир-чих структур п-в у більшості галузей промисловості є вир-чий процес виготовлення прод-ї. Осн фази цього процесу: заготівельні, обробні, складальні, випробувальні.
Склад цехів та служб, що реалізують вир-чий процес виготовлення прод-ї, форми їх взаємозв’язків покладені в основу вир-чої структури п-ва. Осн рівнями типової вир-чої стр-ри є: цех, відділення, дільниця, бригада, роб місце.
Вибір структурних рішень у в-ві визначається насамперед такими чинниками:
формами спеціалізації та кооперування підрозділів; існують 2 осн форми спеціалізації: технологічна і предметна. Технологічна стр-ра передбачає виконання цехами п-ва певної частини технолог процесу; підрозділи створюються за принципом технолог однорідності. У разі предметної стр-ри осн цехи п-ва спеціалізуються на виготовленні б/я виробу, групі однорідних виробів, вузлів, деталей з використанням найрізноманітніших технолог процесів і операцій. У цехах предметної спеціалізації здійсн-ся замкнутий цикл в-ва. Поширеним типом технолог стр-ри є предметно-технологічна, яка характ-ся наявністю на п-ві осн цехів, що організовані як за технологічною, так і за предметною ознаками. Спеціалізація та кооперування у в-ві скорочують к-ть структ підрозділів і спрощують їхні взаємозв’язки. Широка спец-ція дає можл-ть мінімізувати витрати, скоротити тривалість циклу в-ва прод-ї, підвищити її якість та конкурентоспроможність. 2)Орієнтація в-ва; розширення предметної спец-ції сприяє збільшенню к-ті вир-чих процесів, виготовлення наукомістких і капіталомістких виробів. Виробнича стр-ра таких п-в зорієнтована на розвиток технологій та вимагає формування вир-чих підрозділів з жорствою залежністю від технолог процесу. Складність прод-ї та способів її в-ва обумовлюють орієнтацію вир-чих п-в та впливають на прийняття структ-х рішень. 3)Організац середовище та його ел-ти характ-ть потенц можл-ті розвитку вир-чої стр-ри та створюють умови для формування нових структ-х підрозділів. 4)місце розташування в-ва та структ-х підрозділів визн-ся вимогами клієнтів у тому чи іншому регіоні.
Завдання створення раціон вир-чої стр-ри п-ва або розроблення рекомендацій щодо її вдосконалення полягає в пошуку такого варіанта вир-чої стр-ри, який би найкраще відповідав критерію «керованості» об’єкта (max можливе спрощення його вир-чої стр-ри, скорочення к-ті елементів системи, спрощення зв’язків між ними та підвищення стабільності її функціонування).