ТЕМА : ОЛІГОПОЛІЯ
Олігополія: поняття та ознаки.
Загальна взаємозалежність.
Ціноутворення та рішення про об’єм випуску продукції.
Олігополія і економічна ефективність.
1. Олігополістичний ринок характеризується не багаточисельністю, тобто коли на ринку функціонує небагато фірм. Так, коли ми чуємо “Велика трійка”, “Велика четвірка”, “Велика шестірка”, то очевидно, що галузь є олігополістичною. Наприклад, олігополія включає алюміневу промисловість, в якій три фірми мають тенденцію до панування на ринку; при олігополії 10 чи 15 бензозаправок можуть мати приблизно рівні частки ринку нафтопродуктів в місті середніх розмірів.
Олігополії можуть бути або однорідними, або диференційованими, тобто в олігополістичній галузі можуть випускати стандартизовані або однорідні продукти. До стандартизованих продуктів олігополістичної галузі можна віднести – цемент, гіпс, свинець, технічний спирт, мідь, цинк, сталь та ін. З іншої сторони, фірми, які випускають споживчі товари: автомобілі, шини, миючі засоби, кукурудзяні та вівсяні пластівці, багато побутових електроприладів, є диференційованими олігополіями.
Причини існування олігополій (чому в певній галузі може існувати тільки декілька фірм?):
ефект масштабу – багато фірм починають свою діяльність із невисоких технологій та при малих масштабах. Проте, із часом “кмітливі” фірми “розростаються”, а менш енергійні залишаються позаду Так, в США спочатку було біля 80 фірм по випуску автомобілів, на даний момент існує три, а саме “Дженерал моторз”, “Форд” і “Крайслер”, які контролюють 90% автомобільного ринку США. Ефект масштабу може бути досить складним бар’єром для вступу в галузь, так як для того, щоб ввійти в галузь, необхідно вкласти міліарди доларів.
інші причини (бар’єри): володіння патентами та контроль над стратегічною сировиною надзвичайно важливі в хімії, електроніці, алюміневій промисловості; додатковим фінансовим бар’єром для вступу можуть бути витрати на рекламу.
Також для олігополії характерним є ефект злиття. Для злиття можуть сприяти різні причини. Основна причина полягає в тому, що об’єднання двох чи більше конкуруючих фірм може суттєво змінити (збільшити) їх ринкову частку і дати можливість новій і більш крупній виробничій одиниці добитися більшого ефекту масштабу. Іншою причиною є ринкова влада, досягнення якої сприяє злиттю. Так, наприклад, збільшення розміру фірми, до яркого приводить злиття, може дати їй перевагу “крупного покупця” та дозволить фірмі вимагати та добиватися більш низьких, ніж раніше, цін (витрат) від постачальників ресурсів.
2. Між фірмами в олігополістичній галузі існує певна взаємозалежність. Припустимо, існує три фірми А, Б і В, кожна з яких володіє 1/3 часткою ринку певного продукту. Якщо А зменшує ціну, то її частка ринку відповідно зростає. Відповідною буде і реакція фірм В і Б. Б і В можуть або спустити ціну до ціни рівня А, або ще нижче, ніж А, тим самим розпочинаючи цінову війну. Тобто, це означає, що ні одна із фірм в олігополістичній галузі не наважиться спустити ціну, не прорахувавши всі можливі варіанти поведінки своїх конкурентів. при встановленні ціни олігополіста найважливішими є дані про витрати і об’єм попиту, а також до цього слід додати реакцію зі сторони конкурентів (неопреділений фактор).
Слід підкреслити, що взаємозалежність фірм, внаслідок небагаточисельності в галузі, і як необхідність для фірми передбачати та прораховувати можливі відповідні дії конкурентів внаслідок зміни її цінової політики є унікальними властивостями олігополій. Більша кількість фірм при чистій конкуренції та монополістичній конкуренції, а також відсутність конкурентів при чистій монополії виключають можливість існування взаємозв'язку в цих ринкових структурах. Тобто, можна відмітити, що олігополія існує, коли кількість фірм в галузі така мала, що кожна при формуванні своєї цінової політики повинна приймати до уваги реакцію зі сторони конкурентів.
3. Щоб розглянути сутність олігополістичного ціноутворення необхідно розглянути чотири різні моделі:
ламана крива попиту; Знову, припустимо, що існує три фірми А, Б і В. Також, припустимо, що фірми “незалежні”, тобто не займаються укладанням таємних узгоджень при встановленні ціни. Розміщення і форма кривої попиту олігополіста залежать від того, як конкуренти фірми будуть реагувати на те, що А змінила ціну. Існує два ймовірних допущення стосовно відповідних дій конкурентів А - вирівнювати ціну чи не звертати увагу.
При нормальній олігополії конкуренти на підвищення ціни фірми А зігнорують, а на зниження ціни, відповідно, відреагують, тобто будуть вирівнювати ціну.
Так, Д1 – крива попиту олігополіста, який не бере участі в таємному договорі при тому, що його конкуренти будуть ігнорувати зміну фірмою А ціни.
Д2 – конкуренти будуть вирівнювати ціни.
Так як при зниженні ціни конкуренти будуть вирівнювати ціну, а при збільшенні – зігнорують, то крива попиту олігополіста є ламаною.
Д1
Д2
Отже, ламана крива попиту олігополіста означає, що кожен олігополіст вважатиме, що люба зміна в ціні приведе до гіршого. Значна кількість споживачів покине фірму, якщо вона збільшить ціну, а якщо знизить – її продажі якщо і збільшаться, то незначно. Іншою причиною стабільності цін олігополіста є те, що ламана крива граничного доходу залежить від ламаної кривої попиту, і це означає, що в певних границях значні зміни витрат не вплинуть на об’єм виробництва і на ціну.
обумовлене таємним договором узгодження; Так як при олігополії діє невелика кількість фірм – це сприяє таємному договору (безпосередній чи мовчазній згоді про те, щоб зафіксувати ціни, розділити чи розподілити ринки чи іншим чином обмежити конкуренцію між собою). Так, вкладання таємного договору, може сприяти олігополістам для отримання більших прибутків, запобігти ціновій війні та обмежити вступ в галузь нової фірми.
Знову, три фірми А, Б і В. У всіх фірм одинакові витрати. Криві попиту кожної із цих фірм наближені – все це сприятиме до укладання таємного договору. Звідси, за рахунок укладання договору ціна та об’єм продукції будуть відповідати тому, що галузь ніби находиться при чистій монополії.
Таємне узгодження може приймати певний ряд форм. Найбільш проста форма – картель, який передбачає формальне письмове узгодження відносно ціни та об’єму виробництва (найвідоміший картель ОПЕК (організація країн – експортерів нафти), в який входило 13 країн. Даний картель здатен був підвищити ціни на нафту із 2,5 дол. до 11 дол. на протязі шестимісячного періоду. На початку 80-х років різке підвищення ціни привело до ціну до 32-34 дол. за барель.). Також таємні узгодження можуть укладатися при періодичних “офіційних” зустрічах, джентльменські узгодження при коктейлях, грі в гольф і т. п. Всі таємні узгодження контролюються антитрестівським законодавством.
Існують певні перепони для таємного договору:
Різниця в попиті і витратах – відповідно будуть різнитися і ціни, максимізуючі прибуток для кожної фірми. Очевидно, що не буде однієї ціни, яка б була притаманною для всіх фірм.
Число фірм – чим більша кількість фірм, тим важче досягти якоїсь угоди.
Шахрайство – існує спокуса для скритого зниження цін, тобто почати робити таємні цінові скидки з метою отримання більшого прибутку. Проте, це є небезпечним, так як споживачі які платять вищі ціни можуть це виявити і вимагати до себе подібного ставлення.
Спад – переважно спад ділової активності є ворогом таємного договору, тому що ринки збуту, які скорочуються викликають зростання середніх витрат.
Можливе входження – збільшені ціни та об’єм продаж при таємному договорі будуть сприяти для вступу нових фірм в галузь. Таке входження, відповідно, знизило б ціни і прибутки, так як зросла б пропозиція.
Правові перешкоди: антитрестівське законодавство .
3) лідерство в цінах; олігополісти можуть координувати свою поведінку в області цін, не вступаючи в таємний зговір. Так велика (крупна) фірма, “пануюча” змінює ціну, а всі інші більш чи менш автоматично слідують за цією зміною. Ціновий лідер притримується такої тактики: оскільки зміна цін пов’язана з деяким ризиком в тому відношенні, що конкуренти можуть не послідувати за лідером, коректировка цін робиться рідко. Лідер, переважно, перед збільшенням ціни усно повідомляє своїх адміністраторів-менеджерів, які дають інтерв’ю в пресу, по телебаченню і т. д.
4) ціноутворення за принципом “витрати плюс”; В цьому випадку олігополіст використовує формулу чи методику для опреділення витрат на одиницю продукції, і до витрат додається накидка, для того щоб визначити ціну. Однак, витрати на одиницю продукції змінюються із зміною об’єму виробництва, і тому фірма повинна мати деякий типовий, або плановий, рівень виробництва.
Так як фірми в умовах олігополії можуть досить швидко відповісти на зміну ціни, а також, так як промислові олігополісти володіють значними фінансовими ресурсами, на які можна підтримувати рекламу чи розвиток продукції, то фірм-олігополісти здебільшого займаються неціновою конкуренцією.
4. Існують дві точки зору на економічні наслідки олігополії. Традиційна точка зору передбачає, що, оскільки олігополія близька по структурі до монополії, слід очікувати, що вона діє приблизно аналогічним методом. Дійсно, олігополія являється менш бажаною, ніж чиста монополія, (в США) по тій причині, що чиста монополія часто підлягає державному регулюванню для того щоб зменшити зловживання ринковою владою. Неофіційне таємне узгодження між олігополістами може дати в результаті ціни і об’єми виробництва подібні до тих, до яких приводить чиста монополія, хоча при цьому збережеться зовнішня видимість конкуренції декількох незалежних фірм.
Дану традиційну точку зору оспорює точка зору Шумпетера – Геллбрейта, у відповідності з якої крупні олігополістичні фірми з ринковою владою необхідні для досягнення швидких темпів НТП, так як НТП дороговартісна, і її здатна тільки здійснити крупна фірма. Грубо кажучи, невеликі конкурентні фірми не мають ні засобів, ні стимулів, для того щоб бути технічно прогресивними. Якщо дана точка вірна, то олігополісти будуть сприяти швидкому покращанню продукту, більш низьким витратам виробництва, більш низьким цінам і більшій зайнятості.
Проте, у прихильників традиційної точки зору є контраргументи. Вони заявляють, що олігополісти мають сильний стимул до того, щоб заважати нововеденням і стримувати НТП.
Дослідження проведені з 1880 по 1965 рік, вивчаючі 61 важливий витвір, показали, що більше половини було зроблено незалежними винахідниками, зовсім не пов’язаними з промисловими дослідницькими лабораторіями акціонерних підприємств (кондиціонери повітря, кулькова ручка, поліетиленова плівка, реактивний двигун, інсулін, ксерографія, вертоліт (гелікоптер) і зародились в незалежних винахідників). Інші ж не менш важливі по значущості досягнення були зроблені невеликими чи середніми по розміру фірмами. Згідно цього дослідження, біля 2/3 – 40 із 61 – основних витворів цього століття були задумані незалежними винахідниками чи невеликими фірмами. Це не заперечує і того, що в деяких олігополістичних галузях, наприклад, авіаційній, хімічній, нафтяній, і електронній промисловості – дослідницькою діяльністю займалися енергійно та плодотворно. Також слід відмітити, що дуже суттєву частину дослідів в авіаракетній, електронній промисловості та виробництві засобів зв’язку, в значній степені фінансується із суспільних фондів.