ЛЬВІВСЬКИЙ ОРДЕНА ЧЕРВОНОЇ ЗІРКИ ІНСТИТУТ СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК ІМЕНІ ГЕТЬМАНА ПЕТРА САГАЙДАЧНОГО
НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”
МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА
проведення практичного заняття з навчальної дисципліни
«Тактика»
Т Е М А 14: Мінно-вибухові загородження
Час: 2 години
Місце: тактичне навчальне поле
Навчальні питання та розподіл часу:
ВСТУП – 10 хв.
Методичні вказівки. Прийняти рапорт чергового навчальної групи, перевірити наявність курсантів на занятті, їх зовнішній вигляд, готовність до занять. Оголосити тему та мету заняття, навчальні питання.
Зазначити взаємозв’язок вивчення даної теми із темами інших дисциплін.
ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ - 75 хв.
1. Призначення, характеристика, будова та принцип дії протитанкових і протипіхотних мін ЗСУ.
Мінно-вибухові загородження (МВЗ) складають основу інженерних загороджень. Це обумовлено їх високою бойовою ефективністю, масовістю і швидкістю установки, а також можливістю маневру в ході бойових дій.
Ефективність застосування МВЗ оцінюється, по-перше, втратами, яких зазнав противник при їх подоланні, і, по-друге, затримкою на загородженнях та зниженням темпу його просування. Обидва ці чинники сприяють відбиттю атак або зриву наступу противника.
За наявними даними, втрати армії США на мінах в ході в‘єтнамської війни склали близько 70% від загальних втрат. У корейській війні цей показник перевищував 50%. “Мінна війна” на гірських дорогах Афганістану також призводила до досить великих втрат особового складу і техніки воюючих сторін (до 67%), особливо на початковому етапі бойових дій. Темп просування колон по замінованих дорогах не перевищував 3-5 км/год.
Швидке зростання ефективності МВЗ останнім часом пов‘язується з прийняттям на озброєння нових зразків мінно-вибухових засобів і з подальшою розробкою засобів їхнього бойового застосування. Поява систем дистанційного мінування (СДМ) внесла корінні зміни в теорію та практику застосування загороджень, а саме:
оперативність їх застосування та можливість впливати на всю глибину бойових порядків військ противника, використовуючи авіацію і ракетно-артилерійські системи із здійсненням оперативного прикриття підрозділів і об'єктів мінними полями;
керовані терміни дії встановлених загороджень (терміни самоліквідації мін), що забезпечують свободу маневру для своїх військ і розширюють коло завдань, покладених на загородження.
СДМ можуть застосовуватися не тільки в обороні, що було традиційним, але й у наступі, при відході (для затримки підрозділів противника, що переслідують), а також в інших видах бойових дій і оперативно-тактичних ситуаціях.
Для МВЗ, в залежності від умов місцевості, оперативно-тактичної обстановки і виконуваних завдань, застосовуються такі типи мін: протитанкові, протипіхотні, спеціальні, а також підривні заряди (у тому числі кумулятивні, спеціальні). За досвідом війн (локальних конфліктів) масштаби застосування мінно-вибухових загороджень в усіх видах бойових дій постійно зростають.
За прийнятою класифікацією мінно-вибухові загородження поділяються на: протитанкові, протипіхотні, протитранспортні, протидесантні та річкові. Вони можуть створюватися на суші, на водних перешкодах та морському узбережжі. В ряді країн світу триває розробка мін, які призначені для ураження повітряних маловисотних цілей (вертольотів, крилатих ракет, літаків, безпілотних літальних апаратів тощо). Застосування цих боєприпасів дозволить розширити діапазон застосування мінно-вибухових загороджень на повітряний простір.
Розроблено та постійно вдосконалюються касетні бойові частини з мінами для крилатих ракет, оперативно-тактичних та тактичних ракет.
1.1. Застосування мін в збройних (локальних) конфліктах.
За даними ООН і Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ), на територіях більше 60 країн світу на сьогодні встановлені і знаходяться в бойовому положенні більше 110 млн. мін. Ще близько 100 млн. мін готові до застосування і зберігаються на військових арсеналах, складах і базах, причому найбільшої інтенсивності процес застосування МВЗ набув в останні 20 років. Темпи мінування значно випереджають темпи і технічні можливості розмінування. За даними ООН, тільки за 1993 рік було встановлено 3 млн. нових мін, а знешкоджено всього лише 100 тисяч.
Довідково: Процес знешкодження мін протікає повільно і потребує значних фінансових та матеріально-технічних витрат. При тому, що собівартість міни становить 3-30 дол. США, на її знешкодження потрібно до 300-1000 дол. США.
За попередніми оцінками витрати на розмінування встановлених на сьогодні мін перевищать 33 млрд. дол. США і при теперішніх темпах розмінування на це буде потрібно більше тисячі років.
На кожних 48 жителів планети (або на кожних 16 дітей) припадає приблизно одна міна, а в Анголі та Камбоджі кількість мін перевищує число жителів. Щотижня в результаті підривів на мінах гинуть або стають інвалідами біля 800 чоловік.
Найбільш гостро мінна проблема розглядається у В‘єтнамі (до 35 млн. мін), Анголі (до 15 млн. мін), Афганістані (до 10 млн. мін), Камбоджі (до 10 млн. мін), Іраку /Курдистан/ (до 10 млн. мін.), Хорватії (до 6 млн. мін), Мозамбіку (до 3 млн. мін), Еритреї, Сомалі, Судані та Південному Лівані (по 1 млн. мін) .
Не меншу гостроту мінна проблема набуває і на території колишнього СРСР, де в 90-і роки виникла низка збройних конфліктів, які супроводжувалися широким застосуванням МВЗ, у тому числі, протипіхотних. За масовістю застосування МВЗ і ступенем небезпеки їх для мирного населення слід зазначити збройні конфлікти в Чечні, Таджикистані, Грузії і Придністров‘ї.
Застосування мін та інших вибухових пристроїв набуло масового характеру з початком збройного конфлікту в Чеченській Республіці.
Федеральними військами в ході збройного конфлікту в Чечні в 1994-96 рр. міни застосовувалися тільки для прикриття позицій військ, базових районів і блокпостів.
В період виводу військ з території Чечні у вересні-жовтні 1996 року, за заявами російських військових, всі встановлені мінні поля були зняті або знищені, про що комісіями військових частин були складені спеціальні акти.
В ході антитерористичної операції, яка проводиться федеральними військами на території Чечні з 1999 року, мінно-вибухові загородження також застосовувалися як федеральними військами, так і чеченськими формуваннями. Затяжний характер бойових дій у Чечні, специфіка їх ведення, перманентна нестабільність обстановки в регіоні, а також особливості фізико-географічних умов безпосередньо вплинули на характер і розмах так званої “мінної війни”, яка в загальному розумінні передбачає необмежене за масштабом, місцем, часом і формами бойових дій застосування стандартних мін та інших вибухових пристроїв.
Найбільш активна фаза “мінної війни” розпочалась влітку 2000 року, коли підрозділи федеральних військ втрачали внаслідок підривів на встановлених бойовиками вибухових пристроях до трьох одиниць техніки щоденно.
Обсяг застосованих з обох конфліктуючих сторін МВЗ, як один із основних параметрів ведення “мінної війни”, складався, в основному, з протипіхотних і протитанкових мін російського виробництва, великої кількості саморобних вибухових пристроїв, а також вибухонебезпечних предметів (боєприпасів), які не розривались і залишались на ґрунті після бойових дій.
Як правило, саморобний керований фугас, встановлений бойовиками, міг складатись з одного чи декількох артилерійських снарядів калібру від 85 до 152 мм, основного і додаткового електродетонаторів та лінії управління. Як лінії управління використовувались дроти від протитанкових керованих ракет (ПТКР).
Виготовлення і встановлення фугасів проводилось таким чином, щоб під час вибуху формувався потужний і спрямований осколковий потік та ударна хвиля в радіусі до 70 м.
Найчастіше встановлення керованих фугасів здійснювалось обіч доріг на відстані 2-8 м від проїзної частини. Віддалення від місця встановлення фугасу до місця, де пересиджував бойовик, який вів спостереження і приводив в дію вибуховий пристрій, могло складати від 300 до 600 м.
Велика кількість подібних фугасів могла встановлюватись на поверхні ґрунту чи в ґрунті з товщиною маскувального шару від 5 до 20 см. Іноді вибухові пристрої встановлювались в розбитій техніці, кинутій обіч доріг; в гірській місцевості - в кронах дерев, на кам’янистих схилах та у воді. В населених пунктах практикувалось використання вибухових пристроїв, які приводяться в дію від електромережі, встановлення фугасів всередині стовпів освітлення та інших місцях. По можливості, встановлені вибухові пристрої прикривались вогнем зі стрілецької зброї, гранатометів, що значно ускладнювало їх знешкодження.
Протидія підрозділів федеральних військ діям бойовиків у “мінній війні” організовувалась та здійснювалась з урахуванням досвіду ведення бойових дій у Афганістані і під час “першої чеченської кампанії”.
Зокрема, з метою забезпечення безперешкодного пересування військових колон, обрані маршрути їх руху “розбивались” на ділянки відповідальності частин, які постійно чи тимчасово дислокувались поблизу того чи іншого шляху та наявними силами і засобами періодично здійснювали перевірки доріг щодо наявності мінно-вибухових пристроїв. Безпосереднє забезпечення пересування колон здійснювалось загонами забезпечення руху. У склад групи інженерної розвідки і розмінування могли включатись танк з мінним тралом чи бойова машина розгородження (БМР), а також інженерно-саперне відділення на БТР. Подібні групи перевіряли маршрути двома основними способами: там, де застосування противником МВЗ малоймовірно - на техніці без спішування, візуально, вишукуючи демаскуючі ознаки МВЗ, та з ходу розстрілюючи підозрілі предмети з гарматно-кулеметного озброєння; на ділянках, де можливість встановлення вибухових пристроїв підвищувалась, - у пішому порядку з ретельною перевіркою маршруту і прилягаючої до нього місцевості у смузі до 40-50 м. Для запобігання вибухам радіокерованих фугасів у склад груп розвідки і розмінування входила техніка, обладнана передавачами завад РП-377Б.
Загалом, з початку операції на території Чечні за станом на червень 2000 року в результаті діяльності федеральних військ щодо протидії бойовикам у “мінній війні” та знешкодження боєприпасів, які не розірвались під час ведення бойових дій, було виявлено та знешкоджено понад 8 тис. вибухонебезпечних предметів, в тому числі: інженерних мін - понад 500; артилерійських боєприпасів - понад 3 тис.; авіабомб - близько 30; мінометних мін - понад 1 тис.
В ході збройного конфлікту в Таджикистані міни почали застосовуватися російськими військами у великих кількостях після трагічних подій липня 1993 року (розстрілу моджахедами прикордонної застави Московського прикордонного загону). В ході реалізації термінових заходів в липні-серпні 1993 року були заміновані можливі шляхи переходу бойовиками державного кордону, підступи до прикордонних застав та інші важливі в географічному положенні об’єкти. За наближеними оцінками, загальна кількість встановлених мін на території Таджикистану може досягати до 100 тис. штук.
В зоні грузино-абхазького збройного конфлікту у 1992-93 рр. було встановлено понад 80 тис. різноманітних мін. Вони встановлювалися обома протиборчими сторонами.
В основному застосовувалися протипіхотні міни ПМН, ПМН-2 та протитанкові - ТМ-57 і ТМ-62, а також саморобні фугаси керовані по радіо або по проводах. При цьому терористичними групами мінувалися дороги з твердим покриттям, будинки, які були придатні для розміщення особового складу, стежки, броди через ріки тощо.
В ході збройного конфлікту в Молдові міни застосовувалися, в основному, на території Придністров‘я, хоча мінування деяких ділянок проводилося і на правому березі Дністра з метою прикриття території та важливих об‘єктів. Загальна площа замінованої території перевищувала 70 км2.
1.2. Виробництво та експорт протипіхотних мін
Після підписання конвенції або прийняття власних законів 23 європейські держави припинили виробництво протипіхотних мін. Серед них: Албанія, Австрія, Бельгія, Боснія, Болгарія. Хорватія, Чехія, Данія, Фінляндія, Франція, ФРН, Греція, Угорщина, Італія, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Іспанія, Швеція, Швейцарія і Великобританія (Білорусь, Кіпр і Україна також вважалися виробниками мін, але уряди цих країн заперечують це).
Виробництво мін припинили також дві країни, які не підписали конвенцію - Ізраїль і Фінляндія, 17 із 36 держав - учасників конвенції - до її підписання не вживали ніяких заходів щодо обмеження виробництва і навіть не виступали з такими заявами.
З 16 держав, які на сьогодні займаються виробництвом мін, сім знаходяться в Азії (Бірма, КНР, Індія, КНДР, Пакистан, Сінгапур і В‘єтнам), дві - у Європі (Росія, Туреччина), три - на Близькому Сході (Єгипет, Іран, Ірак) і дві - на американському континенті (Куба та США). У Африці не залишилося жодної держави, що продовжує виготовляти міни.
Деякі з перерахованих 16 держав у дійсності вже багато років не випускають протипіхотні міни. Їх зараховують до виробників тільки тому, що вони не ввели формального мораторію або не виступили з офіційними заявами про припинення виробництва. В даний час єдиними виробниками мін у Азії залишаються Росія, Туреччина.
Передбачається, що в експорті протипіхотних мін жодна з країн Азії зараз не бере участі. З 18 європейських країн, які у минулому експортували протипіхотні міни, 16 підписали Оттавську конвенцію. Росія офіційно оголосила мораторій на експорт мін, які не виявляються і не оснащені самоліквідаторами.
1.3. Класифікація мінних полів
Усі мінні поля поділяються на захисні, оборонні, загороджувальні, "турбуючі" і хибні. Вони можуть бути протитанковими, протипіхотними та змішаними.
Захисні мінні поля: встановлюються на обмежений час і можуть зніматися своїми підрозділами. У своєму складі можуть мати: протитанкові, протипіхотні і сигнальні міни, які встановлюються в землю або на поверхні землі з маскуванням та для швидкого зняття своїми військами.
Оборонні мінні поля встановлюються за стандартною схемою 1-4-8 (1 протитанкова, 4 протипіхотні осколкові, 8 протипіхотних фугасних мін), при цьому близько 5% протитанкових мін встановлюється в положення невилучення. Мінімальна глибина мінних полів не менше 100 м (бажано до 300-500 м).
Загороджувальні мінні поля встановлюються перед всім фронтом за схемою 3-4-8 (3 протитанкові, 4 протипіхотні осколкові, 8 протипіхотних фугасних мін), при цьому 20% протитанкових мін встановлюються в положення невилученння. Застосовуються протитанкові, протипіхотні і сигнальні міни усіх типів.
"Турбуючі" мінні поля: встановлюються на окремих ділянках, шляхах, об'єктах, спорудах тощо. Для зменшення можливостей виявлення та знімання таких полів широко використовуються міни-пастки.
Основними способами встановлення мінних полів є: прискорений, завчасний і спеціальний.
Прискорений спосіб - загородження встановлюються при наявності обмеженого часу на короткий термін, без використання стандартних схем і звичайно з металевих мін.
Завчасний спосіб - встановлення мінно-вибухових загороджень при наявності часу. Мінування проводиться за стандартними схемами, всі міни встановлюються в землю.
Спеціальний спосіб - мінування з повітря, а також мінування залізниць, шляхів, водних перешкод і різноманітних об'єктів.
1.4. Технічні характеристики протипіхотних мін.
Протипіхотні міни призначені для ураження живої сили противника. За характером вражаючої дії, вони розділяються на фугасні, осколкові та кульові.
Мал. 1. Класифікація протипіхотних мін
Осколкові міни, в свою чергу, діляться на міни стаціонарного встановлення і, що вистрибують. За способом приведення в дію протипіхотні міни підрозділяються на керовані і некеровані.
Кульові
Некеровані
Протипіхотні міни За уражаючою дією Фугасні Осколкові
Стрибаючі Стаціонарні Некеровані
За способом приведення у дію
Керовані Некеровані За характером зони розльоту осколків
Кругового ураження Спрямованого ураження Кругового ураження Спрямованого ураження Фугасні міни призначені для ураження живої сили противника дією продуктів вибуху при безпосередньому контакті міни з ціллю.
Осколкові міни призначаються для ураження живої сили противника осколками, що утворюються при роздрібненні вибухом металевого корпусу міни або можуть бути заздалегідь виготовлені при виробництві міни у виді кульок чи циліндрів.
Кульові міни призначені для ураження одного піхотинця вмонтованою в них кулею (через низьку ефективність вони не знайшли широкого застосування).
Осколкові міни можуть встановлюватися також у керованому варіанті (в цьому випадку вони підриваються електричним способом по проводах).
В залежності від характеру зони розльоту осколків вони діляться на міни кругового та спрямованого ураження.
Під час вибуху мін кругового ураження горизонтальний кут розльоту осколків складає 360º. Міни кругового ураження можуть підриватися безпосередньо на місці встановлення або викидатися за допомогою викидного заряду і в наступному вибухати на визначеній висоті над поверхнею ґрунту.
Під час вибуху мін спрямованого ураження осколки летять у визначеному напрямку. Горизонтальний кут розльоту осколків може складати від одиниць до декількох десятків градусів.
В залежності від бойової обстановки, умов місцевості і конструктивних особливостей протипіхотних мін, вони встановлюються в грунт, на поверхню грунту, в сніг або з підніманням над поверхнею грунту (на місцевих предметах).
1.4.1 Протипіхотні (фугасні) міни.
Протипіхотна фугасна міна ПФМ-1С призначена для дистанційного мінування місцевості з метою ураження живої сили противника.
Вона складається з корпусу, заряду вибухової речовини (ВР) і підривника. Корпус представляє собою поліетиленовий балон із стабілізованим крилом. Підривник закріплений у корпусі міни кільцем і складається з механізму зведення, системи запобіжника, запобіжно-детонуючого пристрою, механізму самоліквідації, корпусу і допоміжних деталей. Вільний об’єм в середині балону заповнений зарядом рідкої ВР. Після викидання міни ПФМ-1С із касетних боєприпасів розкривається стабілізоване крило, що забезпечує їй достатню стійкість у польоті. Після падіння міни ПФМ-1С її підривник переводиться в бойове положення. При навантаженні на міну спрацьовує детонатор і заряд ВР. У випадку відсутності впливу навантаження на міну протягом визначеного часу - спрацьовує механізм самоліквідації.
Основні тактико-технічні характеристики міни ПФМ-1С
Протипіхотна фугасна міна ПМН призначена для мінування місцевості з метою ураження живої сили противника.
Вона складається з пластмасового корпусу, заряду ВР, натискного пристрою, спускового механізму, ударного механізму і запалу. Всередині корпуса є два канали: вертикальний і горизонтальний. У вертикальному каналі змонтований спусковий механізм. У горизонтальному - ударний механізм. Міна приводиться в бойове положення після висмикування захисної чеки. При цьому, через визначений час ударник впирається в бойовий виступ штока.
При натисканні на міну, кришка і шток опускаються, бойовий виступ штока виходить із зачеплення з ударником. Ударник наколює капсуль-детонатор, який вибухає та ініціює вибух тетрилової шашки та заряду ВР міни.
Основні тактико-технічні характеристики міни ПМН
1.4.2. Протипіхотні (осколкові) міни.
Протипіхотна осколкова міна спрямованого ураження МОН-50 призначена для мінування місцевості з метою ураження живої сили противника. Вона складається з пластмасового корпусу, спорядженого зарядом ВР та готовими осколками. До складу комплекту входять: міна МОН-50 (не повністю споряджена), електродетонатор ЕДП-р (ЕДП) або запал МД-5М, струбцина, коробки для засобів підривання, дві втулки для кріплення ЕДП у гнізді і сумка для перенесення.
Основні тактико-технічні характеристики міни МОН-50
Протипіхотна осколкова міна спрямованого ураження МОН-200 призначена для мінування місцевості з метою ураження живої сили противника.
Вона складається з корпусу, спорядженого зарядом ВР та готовими уражаючими елементами. Корпус міни стальний, штампований. Передня і задня стінки мають конічну форму. У центрі передньої стінки є різьбове запальне гніздо для електродетонатора. Об’єм усередині корпусу розділений на дві частини перегородкою. Між перегородкою і передньою стінкою в один ряд розташовано 900 готових уражаючих елементів циліндричної форми. Між перегородкою і задньою стінкою розміщений заряд вибухової речовини.
Основні тактико-технічні характеристики міни МОН-200
Протипіхотна осколкова міна кругового ураження ПОМЗ-2 (ПОМЗ-2М) призначена для мінування місцевості з метою ураження живої сили противника.
Складається з корпусу, заряду ВР, підривника з запалом і Р-подібною чекою. До її комплекту входять карабін із дротом довжиною 0,5 м, дротова розтяжка з розрахунку 8 м на кожну міну.
При натягуванні дротової розтяжки, висмикується бойова чека підривника і відбувається вибух запалу і заряду ВР. Під час вибуху корпус дробиться на осколки, які при розльоті уражають живу силу противника.
Відмінністю міни ПОМЗ-2М від ПОМЗ-2 є те, що в її корпусі є різьба для вкручування підривника.
Основні тактико-технічні характеристики мін ПОМЗ-2 та ПОМЗ-2М
Протипіхотна осколкова міна кругового ураження ОЗМ-3 призначена для мінування місцевості з метою ураження живої сили противника.
Міна складається з чавунного корпусу з порожниною, у якій розміщуються заряд вибухової речовини та викидний заряд. Між зарядами є перегородка, в якій закріплений піротехнічний уповільнювач.
При натягуванні дротової розтяжки висмикується бойова чека підривника. Підривник спрацьовує і наколює ударником капсуль-запальник. Під дією порохових газів викидного заряду міна викидається вгору на висоту 0,4 - 1,4 м, де відбувається її вибух. Корпус міни ОЗМ-3 дробиться на осколки.
Основні тактико-технічні характеристики міни ОЗМ-3
1.5. Протитанкові міни.
Протитанкова протигусенична міна ТМ-46 призначена для мінування місцевості з метою ураження бронетанкової гусеничної техніки противника.
Міна складається із сталевого корпусу з діафрагмою та натискною кришкою, заряду ВР з додатковим детонатором та підривника.. Може встановлюватися в положення невилучення, для чого додатково споряджується підривником натяжної дії.
При наїзді гусеницею ББМ на натискну кришку міни з підривником МВМ, кришка деформується і осідає униз разом із підривником. Головка втулки підривника прориває діафрагму і зміщується униз доти, поки кулька не викотиться в розширену частину гільзи. Це призводить до спрацювання запалу і викликає вибух додаткового детонатора та заряду ВР. Міни, споряджені підривником МВМ, можуть закладатися в землю або на її поверхню причіпними розкладниками ПМР-3, або загороджувачами ПМЗ-4. Приведення мін у бойове положення здійснюється на місці їхньої установки двома саперами.
Основні тактико-технічні характеристики міни ТМ-46
Протитанкова протиднищева кумулятивна міна ТМК-2 призначена для мінування місцевості з метою ураження бойової і іншої техніки противника.
Міна ТМК-2 складається з металевого корпусу у формі зрізаного конуса, заряду вибухової речовини та підривника МВК-2 з подовжувачем та детонатором. Збоку на корпусі міни передбачена закрита кришкою горловина для заливання заряду ВР та запальне гніздо для детонатора. Уповільнювач забезпечує спрацювання (під середньою частиною ББМ) детонатора через 0,3-0,45 секунд після відхилення подовжувача. ББМ уражається за рахунок пробивання днища або руйнації елементів її ходової частини.
Основні тактико-технічні характеристики міни ТМК-2
Протитанкова протибортова міна ТМ-83 призначена для мінування місцевості з метою ураження бойової і іншої техніки противника.
Міна ТМ-83 на відстані до 50 м пробиває в 400-мм броні отвір діаметром 80 мм, уражає екіпаж та агрегати всередині ББМ.
Основні тактико-технічні характеристики міни ТМ-89
Протитанкова міна ПТМ-1 призначена для мінування місцевості з метою ураження бойової і іншої техніки противника.
Міна перебиває гусениці танків або руйнує колеса бронемашин. Мінами ПТМ-1 можуть споряджатися реактивні снаряди.
Основні тактико-технічні характеристики міни ПТМ-1
Касетна протитанкова міна ПТМ-3 призначена для дистанційного мінування місцевості з метою ураження бойової і іншої техніки противника.
Міна ПТМ-3 перебиває гусениці, пробиває днище, уражає екіпаж та агрегати всередині ББМ. Входить до боєкомплектів РСЗВ “Ураган”, “Град” та “Прима”.
Основні тактико-технічні характеристики міни ПТМ-3
Висновок: таким чином, не являючись за даними офіційних джерел виробником мін, Україна має значну кількість і номенклатуру протипіхотних і протитанкових мін, що залишились їй після розпаду СРСР, тому знання щодо основних ТТХ цих мін та принципів спрацювання є актуальним на даний час.
2. Заходи безпеки під час виконання робіт з розмінування місцевості
Під час виконання робіт з розмінування місцевості категорично забороняється:
допускати скупченість солдат, сержантів і офіцерів, відстань між ними повинна унеможливлювати групове підривання людей;
піднімати, рухати з місця, кидати і розбирати будь-які вибухонебезпечні предмети, знімати маскувальний шар землі з виявлених мін, виймати міни з землі і знешкоджувати їх вручну шляхом вилучення підривників;
знешкоджувати артилерійські снаряди, мінометні міни, гранати, авіабомби та інші вибухонебезпечні предмети без спеціального дозволу;
розпалювати вогнища на місцевості без попередньої її перевірки щупом і міношукачем;
запалювати вибухову речовину в боєприпасах і мінах, які неповністю розірвалися;
використовувати вибухові речовини і засоби підривання для вибухів не за призначенням;
залишати без дозволу командира територію частини (підрозділу) та з'являтися на місцевості, яка підлягає розвідці і очищенню від вибухонебезпечних предметів;
розміщувати людей на відпочинок поблизу складування вибухових речовин;
приносити в місця знаходження особового складу будь-які вибухонебезпечні предмети;
палити під час виконання завдань з розвідки місцевості, пошуку і знищення вибухонебезпечних предметів;
працювати з вибуховими речовинами і засобами підривання на складах ВР, в жилих приміщеннях та інших місцях, які не передбачені для цих цілей.
Кожний військовослужбовець під час виконання завдань з пошуку і знищення вибухонебезпечних предметів зобов'язаний:
суворо дотримуватися встановленого порядку пошуку і знищення вибухонебезпечних предметів і заходів безпеки;
чітко позначати кордони пророблених проходів і ділянок місцевості, на яких проводиться пошук і знищення вибухонебезпечних предметів;
знати причини можливих підривів, перебуваючи на території колишніх воєнних дій та під час пошуку і знищення вибухонебезпечних предметів, а також вживати заходів з недопущення підривів. У випадку підриву кого-небудь найближчий до нього військовослужбовець негайно припиняє пошук і, дотримуючись заходів безпеки, підходить до потерпілого та надає йому можливу допомогу. Решта військовослужбовців, незрушуючи зі своїх місць, чекають вказівок свого командира. Під час надання медичної допомоги потерпілому від підриву рухатись тільки встановленими проходами.
Кожен випадок підриву старанно аналізувати і негайно вживати заходів до усунення причин, які визвали надзвичайну подію. Обставини і наслідки підривів доводити до кожного військовослужбовця і аналізувати на зборах офіцерського складу.
Висновок: дотримання заходів безпеки дозволить значно знизити імовірність несанкціонованого розриву мін та підриву на них своєї техніки та особового складу.
Висновок до заняття:
Протягом останнього десятиліття міни були предметом особливої уваги. Вони одержали найбільший розвиток та якісно змінилися в поєднанні із зростаючою ефективністю їхньої дії. Все це привело до зростання ролі і частки мінних засобів у загальному комплексі протитанкової зброї. У майбутньому планується збільшити масштаби застосування мінних загороджень у усіх видах бойових дій. За допомогою активного використання систем дистанційного мінування можна ставити загородження на всю глибину бойових порядків противника.
Зростання уваги до мін обумовлене також і успіхами, які досягнуті за останні роки в справі удосконалення цього типу боєприпасів. У результаті широкого використання останніх досягнень в області електроніки, нових матеріалів і технологій практично у всіх розвинутих країнах Заходу були створені і прийняті на озброєння високоефективні і надійно діючі міни, які мають значно кращі технічні характеристики.
Міни різного призначення на сьогодні досягли такого рівня розвитку і поширення, що стали специфічним видом зброї. Вони перестали бути зброєю тільки інженерних військ, а тому широко застосовуються в артилерії, ракетних військах та авіації.
ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА – 5 хв.
1. Підвести підсумок заняття.
2. Відповісти на запитання курсантів.
3. Дати завдання на самостійну підготовку.
Розробив:
кандидат військових наук
майор Ю.А. ДЗЮБЕНКО
« ___» ___________200_ р.
