ЛЬВІВСЬКИЙ ОРДЕНА ЧЕРВОНОЇ ЗІРКИ ІНСТИТУТ СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК ІМЕНІ ГЕТЬМАНА ПЕТРА САГАЙДАЧНОГО
НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА
проведення групового заняття з навчальної дисципліни
«Тактика»
Т Е М А № 3: Наступ підрозділів
Час: 2 години
Місце: навчальна аудиторія



Навчальні питання та розподіл часу:

ВСТУП – 5 хв.
Прийняти рапорт чергового навчальної групи, перевірити наявність курсантів на занятті, їх зовнішній вигляд, готовність до занять. Оголосити тему та мету заняття, навчальні питання.
В наш час підрозділи і частини ЗС України, як і інших держав, озброєні сучасною зброєю і технікою, що дозволяє в значній мірі підвищити їх ударні, вогневі та маневрові можливості, а також змінити зміст самого бою. Бій став більш динамічним, вимагаючи від командирів активності і рішучості, творчості і самостійності, як під час організації бою так і в ході його ведення. Військова доктрина України надає особливого значення вдосконаленню і розвитку характеру загальновійськового бою. З цією метою проводяться наукові дослідження найефективніших форм використання результатів науково-технічного прогресу, існуючих засобів збройної боротьби і вдосконалення організаційно-штатних структур підрозділів і частин.
Одним із основних видів бою є наступ. Він має вирішальне значення для перемоги над ворогом. Тільки рішучий наступ, який проводиться у високому темпі і на велику глибину, забезпечує повний розгром противника і рішучі дії підрозділів в наступі з використанням як звичайних засобів ураження, так і зброї масового знищення, які будуть являтись залогом успішного виконання бойових завдань.
Всі військовослужбовці повинні вести наступ з повною віддачею всіх моральних і фізичних сил, проявляти при цьому непереможну волю до перемоги, стійкість, мужність, сміливість, розумну ініціативу і військову хитрість.
ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ - 80 хв.
Тема «Наступ підрозділів», спрямована на подальше удосконалення знань курсантів та їх ознайомлення з організацією та основами бойового застосування підрозділів.
Навчально-виховна мета теми досягається застосуванням активних прийомів і методів навчання. Основним з них є постановка проблемних питань щодо організації і ведення наступу в сучасних умовах.
Матеріал необхідно викладати вільно, звертатися до аудиторії по питанням, які вони повинні вивчали на попередньому курсі. Важливо при доповіді менше звертатися до тексту, викладати матеріал, дивлячись в аудиторію, спостерігати за реакцією курсантів, що дозволить в залежності від уваги курсантів міняти темп і інтонацію, підтримувати увагу аудиторії.
Дидактичні матеріали в ході лекції слід використовувати для розкриття основних, найбільш важливих питань лекції.
Суть наступу, умови переходу до наступу.
Наступ проводиться з метою розгрому (знищення) противника і оволодіння важливими районами (рубежами, об'єктами) місцевості.
Він полягає в ураженні противника всіма засобами, які є, рішучій атаці, стрімкому просуванні підрозділів в глибину його бойового порядку, знищенні та полоненні живої сили, захопленні озброєння, техніки та намічених районів (рубежів) місцевості (слайд 3).
Способи переходу в наступ залежать від умов ведення бойових дій, засобів, що застосовуються для ураження противника, зброї і технічної оснащеності загальновійськового з`єднання, військових частин та підрозділів, а також від характеру оборони противника, місцевості та інших умов обстановки. Вони повинні забезпечити раптовість нанесення вогневих ударів по противнику (у тому числі високоточних), прихованість і ретельну підготовку військ до наступу, найменшу уразливість угруповань сил і засобів бригади від вогню артилерії, ударів авіації та інших засобів ураження.
Способи переходу в наступ не постійні. Вони розвиваються разом зі змінами засобів збройної боротьби, ростом вогневої могутності, ударної сили, рухомості і маневреності підрозділів.
Наступ на противника, що займає підготовлену оборону, здійснюється, як правило, із положення безпосереднього зіткнення з ним, а на противника, що поспішно перейшов до оборони, може здійснюватися і з висуванням із глибини (з ходу) (слайд 4).
Наступ з ходу взвод здійснює у складі роти з вихідного району, у якому здійснюється підготовка до наступу. У вихідному районі взвод розташовується приховано, у постійній готовності до відбиття можливого нападу противника, для чого обладнуються фортифікаційні спорудження.
З метою організованого висування, розгортання в бойовий порядок і проведення одночасної атаки переднього краю противника визначаються: маршрут висування, рубежі (пункти) регулювання і розгортання, рубіж переходу в атаку, рубіж спішування за умов атаки в пішому порядку.
Наступ на противника, який обороняється, з положення безпосереднього зіткнення з ним взвод здійснює з вихідної позиції роти, яка була зайнята в ході перегрупування з положення оборони, або зі зміною підрозділів, які обороняються (слайд 5).
Механізований взвод із засобами посилення на вихідній позиції роти розташовується в траншеях і ходах сполучення, а бойові машини піхоти (бронетранспортери) займають вогневі позиції поруч зі своїми відділеннями або за ними. У разі неможливості прихованого зайняття бойовими машинами піхоти (бронетранспортерами) вогневих позицій зі своїм взводом вони можуть розташовуватися в складі ротної групи разом із взаємодіючими танковими підрозділами на вихідній (очікувальній) позиції або залишатися на колишніх вогневих позиціях. Управління ними здійснює заступник командира взводу.
Танковий взвод розташовується на вихідній позиції роти на віддаленні 2-4 км від переднього краю оборони або на очікувальній позиції батальйону на віддаленні 5-7 км (слайд 5).
Перегрупування підрозділу, який займає оборону в безпосередньому зіткненні з противником, з метою зайняття вихідного положення для наступу проводиться в складі роти (взводу) приховано, як правило, в ніч перед наступом або в інших умовах обмеженої видимості.
Перегрупування підрозділу, який оборонявся в першому ешелоні, здійснюється в пішому порядку по траншеях і ходах сполучення.
Під час дій взводу в резерві батальйону він виводиться на вихідну позицію в другу або третю траншею.
Механізований взвод у ході перегрупування (зміни) розташовується на вихідній позиції роти: піхота — в першій траншеї, а бойові машини піхоти (бронетранспортери) займають вогневі позиції поруч зі своїми відділеннями або за ними на відстані до 50 м.
Танковий взвод розташовується в раніше зайнятому для оборони опорному пункті або в складі роти знаходиться на вихідній (очікувальній) позиції.
Гранатометний взвод займає вогневі позиції в другій траншеї, протитанковий взвод розташовується за однією з рот першого ешелону на відстані до 100 м, протитанкове відділення роти — на одному з флангів роти в одній траншеї з механізованими взводами.
У вихідному положенні (районі) взвод знаходиться в постійній готовності до відбиття можливого нападу противника, для чого організується система вогню згідно до оборонного бою.
Висновок: отже, наступ є одним із основних видів бою, який має вирішальне значення для перемоги над ворогом.
Після доведення положень першого питання викликати 1-2 курсантів для контролю засвоєння даного питання.
2. Райони та рубежі, які призначаються підрозділам у наступі
Наступ на противника, який обороняється, з ходу звичайно здійснюється з вихідного району, віддаленість якого визначається старшим командиром і може бути на відстані 20-40 км від переднього краю противника.
Вихідний район – це район місцевості, який має природні укриття і підготовлений в інженерному відношенні. Він призначається поза досяжністю наземних засобів радіолокаційної розвідки і ефективного вогню дальнобійної артилерії противника з таким розрахунком, щоб на висування до його оборони витрачалося якомога менше часу.
Вихідний район батальйону призначається площею до 10 км кв. і займається поротно із засобами посилення. Рота розташовується у вказаному районі вздовж маршруту висування, використовуючи підготовлені укриття, захисні і маскувальні властивості місцевості.
Сутність цього способу наступу полягає у тому, що підрозділи під прикриттям ударів авіації і вогню артилерії, висуваючись із глибини, послідовно розгортаються з похідного у передбойовий і бойовий порядок і не зупиняючись переходять в атаку.
Переваги наступу з ходу полягають у тому, що він найбільшою мірою забезпечує прихованість підготовки та раптовість дій, максимальний захист від ЗМУ, виграшу часу за рахунок скорочення обсягу інженерних робіт і проведення перегрупування, яке необхідне під час наступу з безпосереднього зіткнення з противником.
Розгортання батальйону (роти, взводу) у бойовий порядок здійснюється в ході їх висування до рубежу переходу в атаку.
Для організованого висування, розгортання і переходу в атаку призначаються (слайд 6):
- маршрути висування;
- вихідний рубіж (пункт) (5-10 км);
- рубіж розгортання у батальйоні колони (12-15 км);
- рубіж (пункт) розгортання в ротні колони (4-6 км);
- рубіж (пункт) розгортання у взводні колони (2-3 км);
- рубіж переходу в атаку (до 600 м);
- рубіж безпечної відстані (400 м - у пішому порядку; 300 м - на БМП (БТР); 200 м – для танків);
- рубіж спішування.
Для механізованих підрозділів на автомобілях можуть призначатися місця посадки десантом на танки (2-4 км від переднього краю оборони противника).
Висновок: таким чином наступ з ходу має переваги над таким способом наступу, як наступ з положення безпосереднього зіткнення з противником.
Після доведення положень другого питання викликати 1-2 курсантів для контролю засвоєння даного питання.
3. Блокування району, ізоляція незаконних збройних формувань.
Блокування збройних формувань полягає в зайнятті вигідних рубежів місцевості, надійному перекритті доріг та інших шляхів можливого виходу дрібних груп з районів їх зосередження, повної ізоляції і позбавлення доступу до підрозділів забезпечення, заборона притоку поповнення, постачання боєприпасів і зброї з метою наступного роззброювання або ліквідації (слайд 7).
Дії з блокування плануються в тісній взаємодії з підрозділами інших силових структур. Як правило, загальновійськові підрозділи беруть участь у блокуванні району, а підрозділи інших силових структур проводять прочісування блокованого району. При нестачі сил і засобів механізовані підрозділи можуть залучатися до прочісування разом з підрозділами інших силових структур.
Район вважається блокованим, якщо між сусідніми підрозділами, розташованими по внутрішньому кільцю блокування є вогневий зв'язок та забезпечується поглядання місцевості.
Склад і чисельність підрозділів визначається розміром району блокування, бойовими можливостями підрозділів, умовами місцевості, порою року і часом доби.
Район блокування поділяється на ділянки відповідальності рот, які у свою чергу розділяються на сектори для взводів.
Підрозділам для блокування призначаються ділянки (слайд 8):
на закритій місцевості:
- відділенню – до 250 м,
- взводу - до 750 м,
- роти - до 2 км;
на відкритій місцевості:
- відділенню - до 500 м,
- взводу - до 1500 м,
- роті - до 5 км.
Залежно від обстановки протяжність ділянок може бути менша.
На рубежі блокування підрозділи повинні перейти до оборони. Проміжки між підрозділами прикриваються вогнем і загородженнями.
З метою досягнення раптовості підрозділи одночасно з декількох напрямків приховано та стрімко висуваються на бойовій техніці в зазначений район, займають намічені позиції та надійно перекривають усі шляхи виходу з району, який блокується. На важкодоступні ділянки підрозділи можуть висаджуватися вертольотами як тактичний повітряний десант.
Під час блокування великих населених пунктів і міст, або окремих районів міста батальйони (роти) можуть займати позиції на одному з двох кілець оточення або цілком по кільцю, одночасно з оточенням (блокуванням) населеного пункту або іншого об'єкту по його периметру. Займаються пануючі висоти і дахи високих будівель, що дозволяє в період прочісування контролювати площі, перехрестя, основні вулиці та двори, проходи, дороги. Кожний підрозділ, який займає висоту, дах, горище високого будинку підсилюється мінометами, снайперами.
Основні (можливі) шляхи руху збройних формувань всередині міста перекриваються посиленими механізованими ротами (взводами). Для механізованих рот призначаються ділянки відповідальності, які включають у себе визначену частину міста. Танки, БМП, БТР займають вогневі позиції в районі площ і перехресть доріг, під прикриттям будинків, у садах та інших укриттях. Вогневі позиції мінометів вибираються в дворах будинків, підступи до яких прикриваються вогнем піхоти. Обслуги гранатометників розташовуються на дахах (горищах) найбільш високих будинків для забезпечення ведення вогню по площах, перехрестях вулиць (доріг) та уздовж вулиць. Піхота організує прикриття вогневих засобів від ураження вогнем гранатометів і стрілецької зброї.
З виходом збройних формувань до позицій підрозділів і відмовленні від опору вони роззброюються та під конвоєм передаються органам внутрішніх справ, а у разі надання опору знищуються.
Прочісування починається після завершення блокування зазначеного району і може здійснюватися в одному напрямку, по напрямках, що сходяться в центрі, та по розбіжних напрямках з центра, а також поділом блокованого району на ділянки з послідовним оглядом кожної з них (слайд 9).
До початку прочісування населених пунктів, з метою уникнення втрат серед місцевого населення за допомогою радіомовних станцій населенню пропонується залишити населений пункт і через зазначені проходи зібратися у встановлених місцях (фільтраційних пунктах).
Темп прочісування повинний забезпечувати ретельний огляд місцевості, житлових будинків, будівель та інших об'єктів і прикриття підрозділів вогнем сусідів і може складати: на відкритій місцевості – 2-4 км за годину; на середньопересіченій – 1-2 км за годину; на гористо-лісистій – 300-500 м за годину (слайд 10).
Виявлені у ході прочісування зброя і боєприпаси вилучаються, підозрілі особи, а також особи, які вийшли на позиції блокуючих підрозділів затримуються і передаються органам внутрішніх справ. Особи, які чинять опір, знищуються.
Для заборони виходу противника з великого населеного пункту доцільно здійснювати не блокування, а оточення. Надійне оточення міста досягається створенням двох кілець оточення - внутрішнього і зовнішнього. При цьому внутрішнє кільце створюється на віддаленні до 2 - 3 км від окраїни міста.
Під час дій у вузьких полонинах і ущелинах бойовий порядок роти будується більш глибоким, як правило, кутом назад, бойова техніка виділяється в окрему бронегрупу, у кожну механізовану роту виділяється артилерійський корегувальник для управління вогнем підтримуючої артилерійської батареї.
Система вогню створюється з урахуванням, що основним засобом ураження противника на нижньому ярусі є вогонь прямим наведенням знарядь, танків, бойових машин піхоти, гранатометів; на другому ярусі - вогонь артилерії, бойових машин піхоти, мінометів і зенітних установок; на наступних ярусах - удари армійської авіації.
Оволодіння ущелиною (долиною) починається з захоплення механізованими підрозділами висот, які прилягають до ущелини (долини). Наступ ведеться по обидва боки ущелини (долини) на різних рівнях: на першому рівні взвод (рота), як правило, просувається в передбойовому порядку безпосередньо до гребеня висот, на другому - на дві третини висоти, на третьому - на одну третину. Коли оволодіння ущелиною здійснюється у складі бригади (полку), то два батальйони можуть діяти по гребенях висот праворуч і ліворуч від ущелини, а третій — по ущелині.
Попереду кожного взводу на віддаленні 50 - 100 м діє одне відділення в бойовому порядку. Особливу увагу командир приділяє узгодженню дій підрозділів, які наступають по схилах висот і хребтах з діями підрозділів, які наступають по долині (ущелині), а також з приданою і підтримуючою артилерією й армійською авіацією.
Захоплення висот здійснюється сковуванням противника частиною сил із фронту і діями головних сил із флангів і тилу за підтримкою вогню артилерії й ударів авіації. В окремих випадках, домінуючі висоти і проходи можуть захоплюватися діями розвідувальних підрозділів з наступним їх закріпленням механізованими підрозділами.
Після оволодіння висотами, що прикривають вхід в ущелину (долину), починають просування підрозділи, які наступають ущелиною. Бронетехніка після спішування піхоти діє за підрозділами, які рухаються ущелиною (долиною) слідом за загоном забезпечення руху. Розподіл бойових машин у колоні визначається рішенням командира в залежності від висоти гір, розташуванням вогневих точок противника і наявності рослинності. За спішеними підрозділами, як правило, пересуваються бойові машини піхоти, а потім танки. Після оволодіння ущелиною висоти, входи і виходи з ущелини, мости, населені пункти, перевали і вузькі місця прикриваються сторожовими постами. Відстань між сторожовими постами - до 2,5 км (до 1 км у суцільному лісовому масиві).
Швидкість руху спішених механізованих підрозділів по схилах і хребтах, у залежності від характеру пересіченості, крутості схилів, рослинності та стану погоди може бути від 300 - 400 м до 2 - 3 км за годину. Зміст і глибина завдання для підрозділів визначаються виходячи зі складу противника, який обороняє об'єкт або опорний пункт (слайд 11).
Атака здійснюється, як правило, з ходу з висуванням у пішому порядку за підтримкою вогнем артилерії, танків і бойових машин піхоти.
Під час бою в місті батальйон може бути призначений у штурмовий загін, а рота – у штурмову групу.
До складу штурмового загону (групи) від підрозділів інших силових структур можуть виділятися групи прочісування і конвоювання.
Найближчим завданням штурмової групи може бути оволодіння будинком, декількома будинками, а іноді й одним кварталом. Для підтримки штурмових груп призначаються артилерійські підрозділи, а також бойові вертольоти. Штурмова група забезпечується підривними зарядами, запальними і сигнальними засобами. Підрозділ штурмової групи розбивається на двійки або трійки.
Наступ штурмової групи в бойовому порядку без спішування піхоти категорично забороняється.
Бойова техніка штурмової групи, яка наступає по магістральній вулиці, висувається трьома колонами. Праворуч і ліворуч на віддаленні 5 м від будинків висуваються танкові і механізовані підрозділи, по середині вулиці - інженерні підрозділи і командний пункт командира штурмового загону.
У голові кожної колони висувається танковий взвод під прикриттям піхоти, які діють в пішому порядку, ведуть вогонь по перших поверхах і підвалах будинків. Резервні групи, які просуваються на бойових машинах піхоти (бронетранспортерах) за танками, ведуть вогонь по 2 - 3 поверхах. За резервними групами висуваються зенітні самохідні установки (бойові машини піхоти), які ведуть вогонь по верхніх поверхах і дахах будинків. Під таким прикриттям танки ведуть вогонь по вогневих засобах та інших об'єктах у підвалах і на перших поверхах будинків на віддаленні до 800 м.
Слідом за піхотою, яка діє у пішому порядку, висуваються групи прочісування, які завершують знищення противника, що залишився в будинках. Таким чином, штурмова група, послідовно вирішуючи ряд завдань, просувається вперед. Висування танків для ведення вогню прямим наведенням прикривається механізованими підрозділами.
Для захоплення будинку штурмова група висувається в пішому порядку на вихідний рубіж, віддалення якого від об'єкта атаки має складати до 200 м. Зайнявши вихідний рубіж, у встановлений час піхота відкриває вогонь по будинку, забороняючи ведення вогню противником. Танки під прикриттям вогню піхоти висуваються на позиції на віддаленні прямого пострілу від об'єкта атаки та знищують вогневі засоби і живу силу на підступах до будинку та у його середині. Після подавлення противника на підступах до будинку і на його перших поверхах, піхота уривається до будинку і завершує знищення противника, який залишився. Артилерія в цей час забороняє підхід резервів і знищує вогневі засоби в сусідніх будинках. Танки і БМП повинні змінювати вогневі позиції після декількох пострілів.
Захоплені об'єкти забороняється залишати без прикриття й охорони.
Після захоплення будинку або кварталу організується його оборона. Висотні будинки займаються і використовуються для ведення боротьби зі снайперами та заборони можливих дій противника по прилягаючих вулицях і скверах. Піхота займає вогневі позиції у підвалах, будівлях, за заборами, у руїнах, поблизу танків. Бойові машини укриваються у внутрішніх дворах, при цьому вогневі позиції вибираються з урахуванням використання мертвих просторів будівель, крон дерев та інших укриттів, які захищають від вогню з верхніх поверхів.
Будинки обладнуються для ведення бою, віконні і дверні прорізи закладаються підручними матеріалами (мішками з піском, землею, ящиками з-під боєприпасів із землею, пакетами з дощок, цеглинами). На горищах і в напівпідвалах створюються кулеметні гнізда, обладнуються укриття для снайперів. Перед фронтом і на флангах, а також на місцевості закритої від спостереження і прострілу встановлюються мінно-вибухові загородження.
Усередині будинків і між будинками проробляються проходи для маневру підрозділами закриті від спостереження і прострілу. Паливні матеріали убираються з приміщень і готуються засоби для гасіння пожеж, організується система спостереження.
Вогневі засоби підрозділу в будинках розміщаються по можливості багатоярусно для створення багатошарового вогню.
При переході до оборони населених пунктів та інших важливих об'єктів сади, посадки й іншу рослинність перед об'єктами, які обороняються, необхідно знищувати для виключення їхнього використання противником. У ході дій по оволодінню містом і населеними пунктами необхідно вміло застосовувати задимлення ділянок вулиць, окремих будинків для осліплення противника і забезпечення скритності дій підрозділів.
Загальновійськові підрозділи в зазначеній зоні відповідальності можуть вести розвідувально-бойові дії.
Розвідувально-бойові дії можуть бути одиночними або груповими. Одиночні розвідувально-бойові дії проводяться одним або декількома спеціально створеними розвідувально-бойовими органами з розрахунку одна група на 2-3 об'єкти. Групові розвідувально-бойові дії плануються і проводяться за єдиним планом із залученням усіх розвідувальних органів загальновійськових з'єднань і частин. Виконання розвідувально-бойових дій повинно покладатися на рейдові загони (групи), у складі яких необхідно мати як наземні, так і повітряні компоненти.
У своїй зоні відповідальності підрозділи можуть здійснювати пошук противника. З метою скорочення часу і підвищення ефективності прочісування районів, де є підземні комунікації, сховища, в кожному батальйоні створюються спеціальні групи в складі механізованого взводу, посиленого інженерними підрозділами.
У середньому темп пошуку може бути: при пошуку в лісі на рівнинній і середньопересіченій місцевості – 1,5-2 км/год; у гористо-лісистій місцевості - 300 - 600 м/год. Під час пошуку противника, який приховується в підземних сховищах, темп знижується в 2 - 3 рази. При веденні пошуку в населеному пункті сільського типу розвідувально-пошуковою групою в складі відділення потреба часу складає 1-2 години для одного будинку. Вночі темп пошуку буде нижче, ніж в день (слайд 12).
При прочісуванні інтервал між військовослужбовцями на відкритій місцевості може складати 10-15 м.
Під час охорони комунікацій і важливих об'єктів загальновійськові підрозділи створюють єдину систему спостереження. Місця для спостерігачів і спостережних постів вибираються на схилах пануючих висот. Місця для спостереження займаються в нічний час або умовах обмеженої видимості. До наступу світлого часу спостерігачі ретельно маскуються і ведуть спостереження за дрібними групами збройних формувань. Переміщення спостережних постів також здійснюється в темний час доби.
Позиції готуються до кругової оборони, для відбиття нападу противника взводам призначаються смуги вогню і додаткові сектори обстрілу, ділянки зосередженого вогню, вогневим засобам - запасні позиції. Вони обладнуються в інженерному відношенні й упорядковуються з урахуванням місцевості і тривалості несення служби особовим складом, відриваються траншеї повного профілю, бліндажі, укриття для боєприпасів, продовольства і води, обладнуються місця для зберігання зброї. Навколо позиції встановлюються мінно-вибухові загородження і сигнальні міни. На далеких і відкритих підступах до об'єкта охорони встановлюються сигнальні міни.
При розташуванні на місці механізовані підрозділи за вказівкою командира бригади (полку) можуть залучатися для охорони командних і тилових пунктів управління, вогневих позицій артилерії.
Для організації охорони цих об'єктів, як правило, виділяється механізована рота.
Рота, як правило, займає оборону по периметру або половині периметру. Район розташування обладнується в інженерному відношенні. Для бойової техніки обладнуються основна і запасні вогневі позиції з таким розрахунком, щоб їх вогонь перекривав усю площу перед фронтом роти. Траншеї і ходи сполучень відриваються в повний профіль, над стрілецькими осередками робляться перекриття, для кулеметників, гранатометників створюються запасні позиції.
На закритих від спостереження ділянках установлюються мінні поля та сигнальні міни. Гранатометники розподіляються по фронту оборони в залежності від танконебезпечних напрямків. У роті створюється резерв, як правило, з одного відділення.
Рота розташовується на віддаленні 200-300 м від крайніх машин командних пунктів і позицій артилерії, а екіпажі машин і обслуги складають другу лінію оборони. Зв'язок організується з комендантом або начальником охорони пункту управління і командиром артилерійського підрозділу (групи) радіо- та проводовими засобами зв’язку. Безпека, планомірність і своєчасність руху колон забезпечується охороною маршрутів сторожовими заставами, супроводом колон бойовими підрозділами під прикриттям авіації. До складу автоколони повинні включатися один бронетранспортер або бойова машина піхоти на 7-10 автомашин.
Для супроводження колон у зоні ведення бойових дій виділяються провідники з числа офіцерів штабів підрозділів, в район розташування яких здійснюється висування. Коли окраїни міста не захоплені військами, для супроводження колон використовуються провідники з числа місцевих жителів. При цьому додатково встановлюється стійкий зв'язок з підрозділами і постами, які діють попереду, а також всередині колони; на час висування і заняття вихідного положення для штурму встановлюється порядок роботи радіозасобів тільки на прийом. До складу колон включаються сапери, авіанавідник і артилерійський корегувальник. Рух колон здійснюється у світлий час доби. Нічний відпочинок організується на спеціально підготовлених місцях біля диспетчерських пунктів і сторожових застав, де організується їх охорона й оборона.
У випадку нападу на колону бойова техніка займає бойовий порядок "ялинка", піхота спішується, ставить димову завісу для прикриття колони і відбиває напад, а водії, не зупиняючись, виводять машини із зони ураження, при цьому перший і останній бронетранспортер продовжують супроводжувати колону.
При виведенні підрозділів із зони відповідальності здійснюється її передача представникам місцевих органів. При цьому складається акт передачі.

Висновок: таким чином, боротьба з незаконними збройними формуваннями надає специфічні риси бойовим діям, що мають спільні ознаки з веденням наступу в особливих умовах.
Після доведення положень третього питання викликати 1-2 курсантів для контролю засвоєння даного питання.
Висновок до заняття: Отже, сучасні механізовані і танкові підрозділи володіють значними можливостями для створення в короткі терміни стійкої оборони і успішного відбиття наступу переважаючого в силах противника.
Питання власної безпеки і оборони, методи протидії існуючим і потенційним загрозам, кожна держава, на сучасному етапі розвитку воєнно-політичної обстановки, повинна розглядати в світі останніх подій на міжнародній арені та в зміні орієнтирів при визначенні зовнішньополітичного курсу країни.
Досвід війн (збройних конфліктів) останніх десятиріч впевнено показав, що збройні конфлікти сучасності визрівають досить довгий час і проходять рід фаз розвитку від початкових явищ до застосування Збройних Сил у складі об’єднаних угруповань.
Фаза початкового розвитку конфлікту характеризується широким застосуванням в локалізації конфлікту інших силових структур (не Збройних Сил). Органи Державної прикордонної служби, МВС, Служби безпеки, органи державної влади і місцевого самоврядування першими готують та проводять заходи по ліквідації конфлікту. Друга фаза – застосування Збройних Сил за умов, коли дії силових структур не дозволили загасити конфлікт. Отже підрозділи Збройних Сил з початком операції зустрінуться в районі конфлікту з уже задіяними підрозділами інших силових структур, правоохоронних та державних органів, з якими необхідно тісно взаємодіяти для того, щоб виконати поставлені завдання.
ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА – 5 хв.
1. Підвести підсумок заняття.
2. Відповісти на запитання курсантів.
3. Дати завдання на самостійну підготовку.
Розробив:
кандидат військових наук, професор кафедри тактики
майор Ю.А. ДЗЮБЕНКО
старший викладач кафедри тактики
працівник ЗСУ В.В. ФЕДОРЕНКО

« ___» ___________200_ р.