Тема 1. Поняття, предмет, метод і система права соціального забезпечення
Поняття соціального забезпечення, соціального захисту, соціальної політики держави.
Соціальна політика
Соціальну сферу формує комплекс відносин і зв’язків, які виникають між людьми, соціальними групами та суспільством загалом, що пов’язані із задоволенням широкого спектру потреб, необхідних для відтворення життєдіяльності сучасної людини.
Україна у ст.1 Конституції проголошена соціальною і правовою державою. Соціальною є держава, яка гарантує людині належні їй соціально-економічні права шляхом створення необхідних умов для їх реалізації та здійснює соціальну політику на засадах справедливості і в інтересах всього суспільства.
Змістом соціальної політики є політична координація і регулювання широкого спектра соціальних процесів.
Соціальна політика - система правових, організаційних та інших заходів державних і недержавних установ та організацій, що враховують економічний потенціал країни і спрямовані на підтримання соціальної стабільності в суспільстві ,створення умов для зростання добробуту працездатних осіб та забезпечення належного рівня життя тих, хто через непрацездатність чи інші життєві обставини не має достатніх засобів до існування.
Законодавчою базою для проведення соціальної політики є ст.ст. 41-52 Конституції, де закріплені соціально-економічні права людини, запорукою реалізації яких є, в основному, економічні чинники.
Основні завдання соціальної політики:
ліквідування бідності і забезпечення зростання рівня життя населення
соціалізувати економіку держави (інвестиційну, цінову, податкову, бюджетну, грошово-кредитну складові частини економіки)
забезпечити умови максимально повної реалізації принципів соціальної справедливості та виконання соціальних прав.
забезпечити соціальну стабільність в суспільстві.
Основні структурні частини соціальної політики:
політика розподілу і перерозподілу суспільного продукту (стимулювання найманої праці, формування доходів власників засобів виробництва, оподаткування майна та доходів, індексація доходів, надання пільг)
демографічна політика (охорона материнства та дитинства, стимулювання дітонародження, регулювання шлюбно-сімейних відносин та допомога сім’ї, міграційна політика)
політика зайнятості та охорони праці.
політика соціального забезпечення та соціального страхування.
молодіжна політика
житлова політика
політика розвитку соціальної сфери села.
Соціальний захист
Протягом життя, кожна людини знаходиться перед небезпекою настання обставин, які можуть самими безпосереднім чином вплинути на стан її здоров’я та призвести до втрати заробітку – основного джерела засобів до існування. До таких обставин відносять хворобу, старість, інвалідність. Побороти ці обставини, в більшості випадків, самостійно, особа не може, оскільки вони визначаються об’єктивними соціально-економічними умовами, тісно пов’язані із трудовою діяльністю і майже не залежать від волі особі. Проте, вони впливають на соціальну стабільність суспільства і тому, держава бере на себе певну відповідальності за їх настання і створює систему соціального захисту.
Термін соціальний захист має широке і вузьке тлумачення. У широкому розумінні соціальний захист розглядають як діяльність держави, спрямовану на забезпечення процесу формування та розвитку повноцінної особистості, створення умов для самовизначення й ствердження в житті. У вузькому – соціальний захист розглядається як сукупність економічних і правових гарантій, котрі забезпечують додержання найважливіших соціальних прав громадян.
Таким чином, поняттям соціальний захист охоплюються соціальні права людини. Право на працю, на освіту, на житло, на відпочинок, на безпечне довкілля, на охорону здоров’я, на достатній життєвий рівень, на безпечні умови праці, на заробітну плату, не нижчу мінімально встановлених стандартів та ін.
Соціальне забезпечення
Право на соціальне забезпечення відносять до соціальних прав, це одне з природжених прав людини, яке визнане світовим співтовариством і закріплене в основних міжнародно-правових документах. Загальна Декларація прав людини (ООН, 1948р), Міжнародний Пакт про економічні, соціальні та культурні права (ООН,1966р), Європейська соціальна хартія (Рада Європи, 1961), Переглянута європейська соціальна хартія (Рада Європи, 1996).
Конституція України ст.46 встановила право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення в разі повної, часткової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, а також у старості, та в інших випадках, передбачених законом.
Забезпечення цього права здійснюється як в Україні, так і за кордоном за допомогою окремої галузі права - права соціального забезпечення.
В Конституції йдеться про право на соціальний захист, а не право на соціальне забезпечення.
У міжнародній практиці більш загальновживаним для позначення тих прав, котрі передбачені в ст.46 Конституції, є термін соціальне забезпечення. Розуміння терміну соціальне забезпечення ґрунтується на спеціалізованих нормах міжнародного права, одним із визначальних джерел якого є конвенція Міжнародної організації праці «Про мінімальні стандарти соціального забезпечення». Згідно із цією Конвенцією до сфери соціального забезпечення належить медична допомога, допомоги в разі хвороби, безробіття, старості, трудового каліцтва або проф. захворювання, інвалідності, втрати годувальника, по вагітності та пологах, сімейні допомоги.
Європейська хартія про основні соціальні права, підписана державами-членами Європейського Союзу містить права в галузі соціального забезпечення, які поділено на дві групи: права громадян, які працюють і мають право на адекватний соціальний захист і забезпечення в разі втрати заробітку внаслідок настання соціального ризику; права непрацюючих громадяни, котрі не мають засобів до існування і отримують соціальну допомоги в розмірі прожиткового мінімуму.
У міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, який Україна ратифікувала 19 жовтня 1973 року визнається право кожної на соціальне забезпечення.
Аналіз ст. 46 Конституції України свідчить, що її норми встановлюють саме таке право, яке традиційно у міжнародній та вітчизняній юридичній практиці отримало свій спеціальний термін - право на соціальне забезпечення. За межами соціального забезпечення, але в рамках соціального захисту знаходяться відносини, які регулюються іншими галузями права – трудовим, екологічним, адміністративним, фінансовим тощо. Соціальний захист застосовується щодо всіх соціальних прав, одним з яких є право людини на соціальне забезпечення.
Соціальне забезпечення – це організаційно-правова діяльність держави щодо матеріального забезпечення, соціального обслуговування, надання медичної допомоги за рахунок спеціально створених фінансових джерел осіб, які зазнали соціального ризику, внаслідок якого втратили здоров’я та (або) засоби до існування і не можуть матеріально забезпечити себе та своїх утриманців
Основні напрямки діяльності держави у сфері соціального забезпечення.
Реформа системи соціального страхування.
Реформа пенсійного забезпечення.
Реформа системи соціальної допомоги.
Удосконалення системи соціального захисту інвалідів, ветеранів війни та праці.
Соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок техногенних та екологічних катастроф.
Удосконалення системи охорони здоров’я

Поняття і предмет права соціального забезпечення

Вперше самостійність цієї галузі права обґрунтував Андреев В.С. на симпозіумі по соціальному забезпеченню в Празі в 1966р. Він сформулював ряд специфічних ознак сукупності правових норм, які дають можливість виділити їх в самостійну галузь права. З врахуванням цих ознак і сучасних особливостей реформування соціального забезпечення можна дати наступне визначення.
Право соціального забезпечення – це система правових норм, які регулюють суспільні відносини з матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок спеціально створених фінансових джерел особам, які зазнали соціального ризику.
Під предметом права розуміють сукупність суспільних відносин, які можна і потрібно врегулювати правом.
Предмет права соціального забезпечення формують відносини:
матеріальні розподільчі (майнові). До них відносять пенсійні відносини по забезпечення громадян страховими та державними пенсіями, відносини із забезпечення страховими та державними допомогами, відносини з надання соціальних послуг непрацездатним, інвалідам та особам похилого віку.
Відносини з соціального страхування. Йдеться про коло осіб, які підлягають обов’язковому страхуванню, визначаються можливості добровільної участі громадян у страхуванні, розмір страхових внесків, створення, діяльність та управління фондами соціального страхування, використання коштів фондів соціального страхування, визначення видів соціального забезпечення, які надаються застрахованим особам при настанні страхового випадку. Кошти фондів соціального страхування не державні кошти, тому всі питання всі відносини по збору та розподілу цих коштів на цілі соціального забезпечення повинні регулюватись нормами права соціального забезпечення.
Процедурні відносини. Це відносини з приводу встановлення юридичних фактів, які мають значення при вирішенні питання про право на той чи інший вид забезпечення..
Процесуальні відносини, які виникають з приводу поновлення порушеного права громадянина на той чи інший вид соціального забезпечення.
Таким чином, весь комплекс вищевказаних відносин становить предмет самостійної галузі – права соціального забезпечення.
Метод права соціального забезпечення.
Метод правового регулювання – це сукупність прийомів і засобів ,за допомогою яких держава забезпечує необхідну поведінку учасників правовідносин.
Ознаки методу правового регулювання:
- порядок виникнення, зміни та припинення правовідносин
- юридичне становище учасників правовідносин
характеристика встановлення прав та засобів забезпечення виконання зобов’язань.
- засоби забезпечення виконання обов’язків.
Соціально-забезпечувальні відносини виникають на підставі юридичного фактичного складу, який має три елементи: соціальний ризик, волевиявлення особи, рішення уповноваженого державою органу про призначення чи відмову в призначенні того чи іншого виду соціального забезпечення.
Правовий статус учасників соціально-забезпечувальних правовідносин характеризується тим, що між ними немає ні відносин влади і підпорядкування, ні відносин рівності. Держава, в особі уповноважених органів, виступає зобов’язальним суб’єктом, а особа має право вимагати від держави надання тих чи інших видів соціального забезпечення.
Більшість соціально-забезпечувальних відносин мають не договірний характер. Умови, порядок, види соціального забезпечення визначаються виключно законодавством.
Санкції за правом соціального забезпечення мають правовідновлюючий, а не штрафний характер.
Основні функції права соціального забезпечення
Функції права бувають юридичними та загальносоціальними.
До юридичних відносять: регулятивну та охоронну.
основна функція права – регулятивна. Тобто основне призначення права соціального забезпечення – регулювати суспільні відносини з приводу отримання матеріальних благ із спеціально створених для цього фондів у разі настання соціального ризику. Право соціального забезпечення визначає цілі і завдання держави у сфері соціального забезпечення населення; тих, хто бере участь у створенні спеціальних фондів і здійсненні соціальних виплат; види соціального забезпечення; умови надання того чи іншого виду соціального забезпечення.
охоронна функція – полягає у впливі норм цієї галузі права на відносини з метою їх охорони. Охоронну функцію виконують: 1.норми права, які забороняють вчинення чи не вчинення певних дій ; 2. санкції, які вживаються до порушників; норми, що встановлюють юридичну відповідальність суб’єктів правовідносин.
До загально соціальних функцій відносять:
Соціальна. Ця функція стосується права в цілому (оскільки здійснює вплив на суспільні відносини) і конкретизується у функціях права соціального забезпечення.
Політична. Зняття соціальної напруги в суспільстві, забезпечення нормального рівня життя людей шляхом надання пенсій, допомог, пільг, компенсацій, встановлення державних соціальних нормативів та стандартів.
Демографічна. Проявляється у тому, що соціально-забезпечувальне законодавства спрямоване на забезпечення підтримки сім’ї, охорони материнства та дитинства.
Охорони здоров’я населення. Підвищення рівня медичного обслуговування, встановлення переліку та обсягу гарантованого рівня медичної допомоги громадянам.
Виховна.
Реабілітаційна. Поновлення втраченого через певну об’єктивну обставини соціального статусу особи.
Система права соціального забезпечення
В структурі права соціального забезпечення виділяють загальну та особливу частини.
Загальну частину формують правові норма, які визначають основні права громадян в галузі соціального забезпечення, державні соціальні стандарти та соціальні гарантії, принципи соціального забезпечення, організаційно-правові форми та види соціального забезпечення та ін.
До особливої частини права соціального забезпечення включаються норми, які врегульовують умови, підстави та порядок надання окремих видів соціального забезпечення.
Особливістю системи права соціального забезпечення є наявність підгалузей права, котрі об’єднують групи однорідних відносин. Зараз можна виділити підгалузь права загальнообов’язкового державного соціального страхування, та право соціальної допомоги. Кожна із підгалузей має свою загальну частину, свої принципи. Проте, вони знаходяться в зоні дії загальних положень цілої галузі права соціального забезпечення. До складу кожної із підгалузей входять правові інститути.

Поняття і види принципів права соціального забезпечення
Принципи права – це керівні ідеї, які визначають зміст і спрямованість правового регулювання. Значення принципів полягає в тому, що вони у стислому вигляді відбивають найсуттєвіші риси права. Однак, не можна розглядати принципи лише як керівні ідеї, оскільки ідеї – це категорії правосвідомості або правової науки. Ідеї існують незалежно від втілення в нормах. А принципи права, як і само право, існують реально і об’єктивно; будучи явищами ідеологічними, вони водночас існують у самому праві.
Таким чином, правові принципи (загальні, галузеві) безпосередньо закріплюються в правових нормах, або випливають із їх змісту. Ті ідеї, які не закріплені в нормах права не можна вважати правовими принципами. В сучасному законодавстві галузеві принципи закріплюються в правових нормах.
Розрізняють загальні та спеціальні принципи права соціального забезпечення
До загальних відносять:
Законодавче визначення умов та порядку здійснення соціального забезпечення. Конституція України передбачає, що лише законами визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення. Законами визначаються права людини в галузі соціального забезпечення, основи соціального страхування в Україні, його види, способи акумуляції та розподілу коштів на соціальні потреби, затверджуються соціальні стандарти, різні види соціального забезпечення та механізми реалізації права на певний вид забезпечення.
Поширення права соціального забезпечення на всіх громадян.
Україна встановлює рівну і однакову для всіх можливість отримання забезпечення в разі повної, часткової, або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, а також у старості та в інших випадках. Рівність і однаковість означає відсутність будь-якої дискримінації за ознаками статі, раси, походження, мови, національності, майнового стану, посади та ін. У статті 46 Конституції вказано, що громадяни мають право на соціальний захист. А законодавство свідчить, що кожна особа. В найбільшому обсязі цими можливостями користуються громадяни України, іноземці – при наявності відповідних міжнародних угод, а біженцям надаються лише окремі види соціального забезпечення. В законодавстві не передбачено заборон щодо отримання пенсій, допомог, послуг чи пільг. Але принцип загальності не означає безумовності права на отримання певного виду соціального забезпечення. Тобто, визначаються конкретні умови для отримання конкретного виду соціального забезпечення: сплата страхових внесків, наявність стажу, рівень доходу, законність перебування на території України. Доступність соціального забезпечення означає, що законом встановлені такі вимоги для виникнення права на той чи інший вид соціального забезпечення, які не створюють труднощів в їх отриманні. Тобто має бути мінімальна кількість документів, які підтверджують той чи інший юридичний факт який має значення для отримання того чи іншого виду соціального забезпечення.
3. Універсальність, множинність та диференціація видів соціального забезпечення. Множинність видів соціального забезпечення зумовлена універсальністю соціального забезпечення. Фізична особа має мати забезпечення у всіх випадках настання непрацездатності та втрати заробітку за обставин, які держава вважає соціально значимими. Такими обставинами норми права визнають старість (настання пенсійного віку), хворобу, трудове каліцтво тощо. Соціальні ризики, які виступають юридичними фактами при виникнення, зміни та припиненні відносин у соціальному забезпеченні. Перелік не зменшується, а навпаки, розширюється. У разі настання того ,чи іншого соціального ризику держава надає особі підтримку різним способами (пенсія, допомога, компенсація ,пільга.) Зміст диференціації полягає в тому, щоб покращити матеріальне становище різних соціально незахищених категорій громадян. Існують певні фактори, які впливають на працездатність і деколи призводять до втрати заробітку. Такими факторами є вік, стать, тривалість і умови праці, місцевість, де проживає особа та ін. Все це знаходить відображення у змісті відповідних правових норм. Виникає необхідність надання додаткових прав для окремих категорій громадян, які з незалежних від них причин не можуть реалізувати загальну для всіх норму. А це є не що інше як пільги. Іншою підставою для надання пільг є особливі заслуги громадянина.
Здійснення забезпечення на рівні не нижче встановлених в державі соціальних стандартів.
Стабільність і гарантованість соціального забезпечення.
До спеціальних відносять принципи окремих підгалузей та інститутів права соціального забезпечення: соціального страхування, соціальних допомог, пенсійного права. Наприклад, для соціального страхування характерні принципи солідарності і субсидіювання, обов’язковості державного соціального страхування для найманих працівників, надання права участі в соціальному страхуванні для осіб, які зайняті підприємницькою, творчою діяльністю тощо, державна гарантованість реалізації застрахованими громадянами своїх прав, економічне та цільове використання коштів страхових фондів. Праву соціальних допомог притаманні принцип адресності, і принцип соціального захисту найменш захищених верств населення. Спеціальними принципами пенсійного права є гарантованість пенсійне забезпечення в разі втрати працездатності в зв’язку із інвалідністю, старістю, втратою годувальника, диференційованість пенсійного забезпечення в залежності від умов праці, трудового(страхового) стажу.
Джерела права соціального забезпечення
В теорії права джерелом права вважають форму зовнішнього виразу та закріплення правових норм в нормативно-правових актах та нормативно-правових договорах.
Джерелами права соціального забезпечення є: 1). нормативно-правові акти : закони, укази Президента, постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти міністерств і відомств та органів місцевого самоврядування; 2). нормативно-правові договори: міжнародні договори, Генеральні, галузеві і регіональні угоди та колективні договори
Особливості джерел права соціального забезпечення:
Відсутність єдиного кодифікованого акту, який врегулював би весь комплекс суспільних відносин, які становлять предмет права соціального забезпечення.
Особливе місце серед джерел права соціального забезпечення належить актам Міністерства праці і соціальної політики України, та органів соціального страхування.
Особливе значення законів про державний бюджет на поточний рік.
Джерела права соціального забезпечення можна класифікувати за різними критеріями:
за юридичною силою: закони (загальні і спеціальні) та підзаконні акти;
за сферою дії: загальні (закони, угоди, постанови Кабінету Міністрів, нормативно-правові акти міністерств та відомств) та локальні (нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування, місцевих органів державної виконавчої влади, а також нормативно-правові акти, які приймаються на підприємствах, установах та організаціях);
за видами відносин, які вони регулюють: такі, що регулюють відносини загальнообов’язкового державного соціального страхування, щодо пенсійного забезпечення, щодо надання допомог, щодо надання пільг та соціального обслуговування.