Рівне – 2005
План.
Вступ.
Соціологія міста.
Урбанізація.
Міський спосіб життя.
Висновок.
1. Вступ.
На сьогоднішній день склалася складна демографічна ситуація, що зумовлена значним та різким підвищенням кількості населення в світі. Так, як в теперішньому нашому суспільстві кращою просторовою формою розселення людей є місто, то йде тенденція до укрупнення їх, тобто йде процес урбанізації.
Зі збільшенням чисельності в містах постає ряд проблем, які потребують негайного вирішення – екологічна міст проблема, проблема злочинності, тощо.
Дослідженням цих проблем займається соціологія міста.
Для кращої організації плану вирішення цих проблем потрібна розроблювати комплекс заходів і не тільки висвітлювати їх на папері, а й в співробітництві з державними органами втілювати їх в життя. Ці заходи повинні вирішувати проблему з багатьох боків, вони повинні оперативно реагувати на зміни в суспільстві для того, щоб вони ставали більш універсальними і не знаходили протидії в суспільстві після їх втілення. 2. Соціологія міста.
Соціологія міста - це галузь знань, що розкриває конкретні особливості розвитку і функціонування міста в певних історичних умовах, вивчає соціальні процеси, форми та інститути урбанізації [1].
Отже, місто — це найбільш поширена форма розселення людей, зайнятих переважно несільськогосподарською працею.
Перші міста почали виникати у VIII — III тис. до нашої ери у Індії, Китаї та Північній Америці внаслідок:
1. суспільного поділу праці, тобто відокремлення ремесла від сільського господарства;
2. розвитку промисловості, ремесел та торгівлі;
3. виникнення могутніх держав;
4. поширення релігійних вірувань
Типовим для забудови стародавніх міст було те, що вони були огороджені кам'яними стінами, найбільший майдан перетворювався на місце публічних зборів громадян, у центрі функціонував ринок, головні будови розташовувалися поблизу релігійних місць, муніципалітетів тощо, правлячі кола, як правило, проживали у центрі міста
Сучасне місто — це, у переважній більшості, концентроване коло, поділене на сегменти. У центрі розташовані ділові фірми і культурні заклади; його оточують квартали, де живуть нижчі верстви населення; у приміській зоні проживають люди з високим рівнем достатку.
Містами визнаються лише ті населені пункти, що мають певну людність: Данія — понад 250 чол., Малайзія — 1 тис. чол., Непал — 5 тис. чол., США — 5 тис. чол., Японія — 50 тис. чол., України 10 тис. чол. іт. д [1].
Об'єктом пізнання соціології міста – є місто як соціально-територіальна (просторова) спільність, комплекс соціальних сфер та інститутів, як поселенська структура, як основна підсистема в системі розселення людей.
Предметом вивчення — є соціальна сутність, генезис, функції, загальні, специфічні та емпіричні особливості міста як соціальної системи.
На сучасному етапі розвитку, соціологія міста зосередила свою увагу на досліджені наступного кола проблем:
— вивчення ролі міста в суспільстві та системі розселення,
— основні причини появи міста і фактори, що впливають на його розвиток, урбанізація;
— визначення основних підсистем міста та їх взаємозв'язок;
соціальна стратифікація міста та етнічний склад населення;
особливості міського способу життя і спілкування;
соціологія міста;
закономірності розвитку і функціонування міста як цілісного феномену;
проблеми управління та самоуправління;
соціоекологія міста тощо.
Місто виконує такі соціальні функції:
— господарсько-економічна — організація механізму виробництва на підставі функціонування різних галузей промисловості;
— соціальна — втілена у діяльності соціальної сфери, яка охоплює послуги торгівлі, побутового обслуговування, транспорту, зв'язку, житлового будівництва, соціального забезпечення, медичного обслуговування тощо;
-— культурно-освітня — реалізується через надання людині вищої, середньої спеціальної освіти через створення дозвільної та рекреаційної інфраструктур;
— управлінсько- адміністративна — здійснюється шляхом продовження адміністративної влади різними державними та соціальними органами.
3. Урбанізація.
Значне місце в соціології міста належить процесам урбанізації.
Урбанізація (від лат. urbanus — міський) — це історичний процес зростання і підвищення ролі міст в розвитку суспільства, обумовлений об'єктивною необхідністю концентрації та інтеграції матеріального та духовного виробництва, форм і засобів соціального спілкування.
Як відбувався процес зростання міського населення свідчать такі дані: у 1800 році частка міського населення становила близько 3 %, в 1850 році — 6,4 %, в 1900 — 19,6 %, в 1992 — 43 %. Найвищий процент міського населення (1990 р.) мають: Великобританія — 89,1 %, Швеція — 84 %, Бельгія — 96, 9%, Венесуела — 90,5 %, Аргентина — 75 %, Ізраїль — 91,6 %, Кувейт — 95, 6 %, Японія — 77 %, Австралія — 85,5 %. Соціологічні дослідження свідчать про те, що коли частка міського населення перевищує 70 %, то темпи урбанізації, як правило, сповільнюються. Однак уже у 2000 році в світі є понад 400 міст, населення яких перевищує 1 млн чол. А в найбільшому місті України — Києві проживає понад 2,5 млн. Чол. [1].
У масовій свідомості західного, а потім і східного суспільства урбанізація передбачає, що велике місто є відображенням машинної цивілізації. Та в соціології існує і протилежний напрям урбанізації, характерними рисами якого виступають протиставлення великого міста традиційний малій громаді (общині), критика міста, як відображення майбутньої байдужості машинної цивілізації, розуміння урбанізації як порушення природного процесу розвитку та ін.
Урбанізація пов'язана з процесами територіальної локалізації різних сторін суспільного життя у великих містах, які перетворюються на провідні центри управління розвитком суспільства, науково-технічного та культурного прогресу. Зміст процесу урбанізації розкривається через діяння двох взаємопов'язаних тенденції. IIерша полягає в зосередженні економічного і культурного потенціалу суспільства у великих міських центрах, що створює умови для їхнього прискореного та ефективного розвитку; друга виявляється в поширенні результатів діяльності провідних центрів на інші регіони країн, суспільство в цілому.
Сучасний етап урбанізації органічно пов'язаний з науково-технічною революцією, він характеризується утворенням міських агломерацій — нових функціонально-просторових форм організації виробництва і розселення людей, посиленням ролі "виробництва знань" і соціальної інформації, значним розвитком людської культури і способи життя
Агломерація — це сполучення населених пунктів головним чином міських в одне ціле з інтенсивними господарськими, трудовими і культурно-побутовими зв'язками.
В Україні є ряд великих агломерацій — київська, харківська, донецька, львівська, що порушують принципово нові соціальні проблеми, викликані проживанням величезної чисельності населення на обмеженій території.
Поряд з агломераціями виникають мегаполіси (від грец. megalu — великий , nolis — місто) — найбільша форма розселення, яка утворилася в результаті зрощування великої кількості сусідніх міських агломерацій. Прикладом є у США мегаполіс, розташований вздовж Атлантичного узбережжя (Бостон, Вашингтон), населення якого складає близько 50 млн. чоловік.
Науково-технічний прогрес, з одного боку, сприяє розв'язанню проблем розвитку міст, з другого — постійно висуває нові проблеми, пов'язані з прискоренням процесів урбанізації. Швидке зростання міського населення ускладнює послідовне вирішення проблем трудових ресурсів у масштабі регіонів, загострює екологічну ситуацію. Внутрішні суперечності урбанізації розв’язуються на основі реалізації комплексних програм розвитку міст, що зв'язують ціле вузлові питання підвищення ефективності виробництва, вдосконалення кооперації та спеціалізації промисловості й пов'язані з ними проблеми містобудування, оптимального використання трудових ресурсів і території міста з тим, щоб створити найбільш сприятливі умови для праці і відпочинку людини, всебічного розвитку її інтересів і здібностей, задоволення матеріальних і духовних потреб.
Урбанізація зв'язана з перетворенням середовища проживання людини, сфер її повсякденної життєдіяльності, методів задоволення потреб, поширенням типу побутової культури і дозвілля за прогресивними зв'язками, що виникають у великих містах. Разом з тим, урбанізація може супроводжуватись відставанням розвитку соціальної сфери села, умов життя сільських трудівників.
Міський спосіб життя.
З розвитком суспільства змінювався спосіб життя людей, які знаходилися в цьому суспільстві. На сьогодні воно набуло нових ознак:
— переважання вторинних контактів: ділових, короткочасних, анонімних зв'язків;
— зниження значення територіальних спільностей, відмирання сусідських стосунків і спілкувань;
— наявність великої кількості груп людей з багатоманітність стереотипів, форм проведення вільного часу;
— зменшення-соціального значення сім'ї і передача багатьох її функцій різним інститутам, послаблення зв'язків і залежності між родичами;
— зниження ролі традицій у регулюванні поведінки особистості в результаті підвищення значення формального соціального контролю в цій галузі;
— нестатність соціального статусу міського жителя, підвищення його соціальної мобільності.
Сучасним містам України, способу життя їх мешканців властиві такі специфічні ознаки:
зайнятість населення переважно індустріальними формами праці, а звідси його соціально-професійна структура;
відносно високопросторова, професійна й соціальна мобільність;
широкий вибір видів праці і дозвілля;
високий відсоток безробіття; значна відстань між житлом і місцем праці;
переважання державного і кооперативного житлового фонду над приватним;
зміна ролі особистого підсобного господарства (садово-городня ділянка);
перетворення її в джерело засобів існування малозабезпечених;
низькооплачуваних верств міського населення;
великий обсяг необхідної для людини інформації, шо веде до психологічних перевантажень і вимагає нових методів організації відпочинку;
значний ступінь етнічної інтеграції і соціально-етнічні різновиди в сімейно-дружніх зв'язках, що вимагають особливо чіткої програми реалізації національно-етнічних інтересів у суспільстві;
висока насиченість людських контактів, що обумовлюють ананонімність і формальність спілкування, у зв'язку з цим знижується рать сусідських зв'язків.
Сучасне місто неможливо уявити без духовної культури, комплексного розвитку культурно-освітніх установ, кіно обслуговування, бібліотек, театрів, музеїв, концертних залів, парків культури тощо. Невипадково однією з важливих проблем залишається організація ефективного використання вільного часу, що мас стати другом людини.
В соціології міста аналізується і стан проблем і спрямованість всіх видів освіти, приділяється особлива увага молоді, яка закінчує школу, вищі навчальні та професійно-технічні заклади. Велика роль належить місту як соціальному організму, здатному створити необхідні умови для розвитку людини.
Соціальний розвиток міста неможливий без аналізу заходів планомірного впливу на негативні процеси наркоманію, проституцію, організовану злочинність, правопорушення, дитячу безнаглядність та ін. У зв'язку з переходом України до ринкових відносин гостро постало питання про безробіття, яке найбільш хворобливо виявляється в містах і особливо у молоді. Соціологічні опитування свідчать, що понад 70 % населення в тій чи в іншій мірі пізнали вплив повного або часткового безробіття, яке викликає серйозну тривогу населення.
Вкрай складною для міста є екологічна проблема 3 часом воно стає все більш загрозливою існуванню людини Це виявляється, зокрема, в тому, що постійно відбувається заміна природних ландшафтів урбанізованими, не розв'язані проблеми утилізації сміття, забезпечення міст якісною питною водою, регулярним енергопостачанням, боротьби з забрудненістю повітря і річок, протидії зменшенню площ сільськогосподарських сільськогосподарських угідь.
Висновок.
Отже, для вирішення проблем міст потрібно спрямувати дії суспільства на удосконалення соціально-територіальної спільності, на вирішення існуючих проблем (неудосконаленості міст як форми просторової організації населення, прорахунків у розміщенні виробничих об'єктів, стихійності міграційних та демографічних процесів; нераціонального використання трудових ресурсів; недостатньо розвинутої сфери послуг, зростаючої злочинності ...).
Для нормалізація функціонування сучасних міст потрібно:
— стримування подальшого зростання великих міст (контрурбанізація), недопущення розміщення в них нових підприємств;
— відкриття нових виробництв з урахуванням раціонального використання праці чоловіків і жінок;
— створення філіалів крупних підприємств у малих містах;
— збільшення вимог до архітектурної забудови міст, естетичного оформлення і благоустрою;
— таке планування розвитку міст, щоб воно було комплексним, системним, безперервним, пов'язаним з іншими аспектами планування суспільного життя.
