МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНА УСТАНОВА НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ
СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН
________________________________________________________________________
91055 м. Луганськ, вул.. Луначарського, 91, тел. (0642) 58-46-92
E-mail: lir@ukrpost.net, http://www.lir.lg.ua
ІНФОРМАЦІЙНА ЗАПИСКА
до засідання "круглого столу" Комітету ВРУ з питань соціальної політики та праці:
"Реалії та перспективи подолання бідності в Україні"
Луганськ – 2010

_____________________________________________________________________________
Розроблена в ДУ НДІ СТВ. Розробники: Мельник С. В., к. е. н., Гаєвська Н. С., Гаврюшенко Г. В., Гаврицька М. К., к. е. н. Кошелева Г. Б., Коропець П. М., Жиліна А. І.
Не підлягає сумніву той факт, що пріоритетним завданням соціальної політики України, як і будь-якої демократичної країни, є підвищення рівня добробуту їх громадян, а подолання бідності виступає одним із складових завдань досягнення поставленої мети. Посилення виробничо-економічної диференціації регіонів України, зростаюча диспропорція рівня життя населення міських та сільських поселень, депопуляція населення, зниження рівня та якості освіти і кваліфікації, високий рівень захворюваності тощо – все це є наслідком неухильного негативного впливу бідності на всі сфери життєдіяльності суспільства, що вже на сьогодні спричинює зростання соціальної напруги у суспільстві, стримує та дестабілізує соціально-економічний розвиток країни. Саме тому подолання бідності в Україні розглядається як основа досягнення усіх стратегічних цілей сталого позитивного розвитку держави. Економічне зростання і покращення умов життя населення – це два основних органічно поєднаних процеси.
Упродовж останніх років в Україні були розроблені та впроваджені певні заходи щодо подолання та попередження бідності населення. Про це свідчить ціла низка нормативно-правових документів, прийнятих ВРУ та Урядом України. Разом з тим, аналіз даних оцінки бідності населення в Україні, який був проведений Радою національної безпеки і оборони України щодо стану виконання Стратегії подолання бідності на період з 2001 по 2009 рр., затвердженої Указом Президента України від 15.08.2001 р. № 637, та подальші заходи боротьби із бідністю свідчать про те, що ціла низка питань відносно подолання бідності залишаються невирішеними. Слід зазначити, що кількісні показники моніторингу бідності (Рис. 1) свідчать про те, що Україна належить до країн зі стабільно високим рівнем бідності.

Рис. 1 Динаміка показників бідності населення України за 2001 – 2008 рр.
Так, за станом на 2008 р. рівень бідності в Україні складав 27,0 %, що на 11,0 % вище, ніж у країнах ЄС (10.0-16.0 %). Показник глибини бідності за 2008 р. зріс на 0,3 % і становив 23,4 %. Питома вага злиденних серед бідного населення у 2008 р. залишилася на рівні попереднього року і становила 50,6 %. На цьому фоні характерним є те, що високі показники бідності в Україні супроводжуються посиленням регіональної неоднорідності цього соціально-економічного явища. Територіальна диференціація бідності є результатом, у першу чергу, диспропорції економічного розвитку регіонів України. Так історично склалося, що в Україні Схід і Південь – індустріальні, з високою концентрацією робітників, тоді як на Півночі та Заході фактично відсутні підприємства-гіганти, а промисловість розпорошена. Ці ж регіони відзначаються й особливою соціально-поселенською структурою, Схід – це своєрідний масив міст і робітничих селищ, а Західний регіон характерний тим, що більшість населення проживає в сільській місцевості чи невеликих містечках [1, с. 33]. Різні стартові можливості регіонів країни щодо підвищення рівня матеріального добробуту населення обтяжуються посиленням регіональних диспропорцій у соціальному розвитку окремих територій, що неминуче позначатиметься на масштабах регіональної бідності і може призвести до загострення ситуації в майбутньому [2, с. 415]. За даними Міністерства праці та соціальної політики України за станом на 2008 р. серед регіонів України рівень бідності був найвищим у Волинській та Кіровоградській областях і становив 47,3 та 47,1 %, відповідно, крім того у Рівненській та Одеській областях рівні бідності були теж набагато вищими за загальноукраїнський і складали 39,3 та 38,5 %, тоді як у Миколаївській та Київській областях цей показник сягав 19,0 та 19,8 %, відповідно.
Крім цього, зростання регіональних диспропорцій супроводжується збільшенням поселенських відмінностей у ступені бідності між міським та сільським населенням. За даними Міністерства праці та соціальної політики України, у І півріччі 2008 року, порівняно із І півріччям 2007 року, рівень бідності в містах знизився на 0,6 в. п., натомість, у сільській місцевості відбулось зростання показника на 2,9 в. п. Рівень бідності у І півріччі 2008 року в Україні склав 28,1 %, тоді як у сільській місцевості цей показник був на 12,1 в. п. вище та становив 40,2 % [3, с. 38].
Поряд із високим рівнем бідності в Україні спостерігається посилення поляризації доходів як між соціальними групами населення, так і в розрізі територій, що стимулює збільшення масштабів бідності та знедоленості. За даними вибіркового обстеження життя домогосподарств Державного комітету статистики України в 2008 р. співвідношення загальних доходів 10,0 % найбільш та найменш забезпеченого населення становило в цілому по Україні та серед міського населення 5,4 рази (у 2007 р. – 5,2 рази та 5,1 рази відповідно), серед сільського, як і в 2007 році, – 4,9 рази. Співвідношення мінімального рівня загальних доходів серед 10,0 % найбільш забезпеченого населення до максимального рівня серед 10,0 % найменш забезпеченого населення збільшилося з 3,6 до 3,7 рази, серед міських жителів – відповідно з 3,5 до 3,6 рази, сільських – з 3,5 до 3,7 рази. Найбільш заможні 20,0 % населення отримували, як і в попередньому році, 36,0 % усіх загальних доходів [4].
Проблема бідності населення в Україні набуває ще більшого звучання в умовах фінансово-економічної кризи, яка суттєво вплинула на соціально-економічний стан України. Світовий досвід свідчить про те, що у часи економічних та політичних криз проблема бідності надзвичайно загострюється та часто-густо здатна досягти масштабів соціальної катастрофи [5, с. 14]. Економічні негаразди неминуче призводять до зниження розміру заробітної плати, зростання заборгованостей із її виплати, зростання утриманців за рахунок звільнених та безробітних тощо, що веде внаслідок цього до зниження рівня доходів населення та зростання частки бідних.
Усе вище зазначене свідчить про актуальність та гостроту проблеми бідності, офіційним визнанням чого слугує Указ Президента України "Про невідкладні заходи з подолання бідності" за № 274/2010 від 26.02.2010 р.
Універсальність бідності (тобто її існування за різних часів та в різних за рівнем розвитку суспільствах), різноманітність складових утворення, масштабність впливу на різні аспекти життєдіяльності – усе це зумовлює міждисциплінарний характер її дослідження науковцями. Значний внесок у дослідження проблеми бідності населення України зробили Григорович С., Колот А., Лібанова Е., Мандибура В., Мігранова Л., Новіков В., Соколик М., Харченко В., Хомра О., Хупергарднер Т., Черенько Л. та інші. Окремо слід відмітити у цьому напрямі вагомість досліджень, проведених на базі Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України. У роботах вітчизняних учених розглядається широке коло питань, що стосуються визначення бідності, методики вимірювання й оцінки її рівня, аналізу факторів і територіальної диференціації масштабів бідності в країні, розробки програми боротьби з бідністю, дослідження ризиків бідності в домогосподарствах України в залежності від їх структури, виділення груп домогосподарств з найвищими ризиками бідності тощо. Разом з тим, аналіз зарубіжного досвіду вивчення та подолання бідності свідчить про те, що дослідження проблеми бідності населення в Україні є не достатнім. Дослідження проблеми бідності в інших країнах колишнього СРСР має дещо інші акценти та є більш глибоким.
Так, наприклад, у Республіці Білорусь чимало уваги приділяється багатоаспектності впливу бідності на різні сфери життя суспільства, проводиться аналіз ефективності діючої системи соціальної підтримки найбільш вразливих категорій населення за критерієм бідності; проводиться активна робота щодо пошуку ефективних заходів реформування системи охорони здоров'я, освіти та соціального захисту населення як шляхів подолання бідності; проводиться оцінка стану співробітництва державних та громадських структур у сфері подолання бідності; акцентується увага на необхідності та практичній значимості регіоналізації проблеми бідності; проводяться розробки науково обґрунтованих підходів до формування інструментарію прогнозування бідності у регіональному розрізі тощо.
У Казахстані проблема бідності також знаходить підвищену зацікавленість серед науковців та представників влади. Так, в рамках діяльності Програми розвитку ООН у Казахстані у 2004 р. групою міжнародних та національних експертів, спільно із представниками державних органів управління було проведено комплексне дослідження: "Бедность в Казахстане: причины и пути преодоления". Актуальними питаннями цього дослідження були: оцінка бідності населення, структура та чинники поширення бідності, особливості міської та сільської бідності Казахстану тощо.
У Російській Федерації особливу увагу приділяють моніторингу бідності. З огляду на важливість достовірності оцінки бідності населення розроблено 14 ліній бідності щодо визначення та вимірювання бідності населення, акцентується увага на необхідності практичної реалізації у РФ концепції багаторівневої бідності, що передбачатиме надання різних видів соціальної допомоги у відповідності до різних ліній бідності; проводиться вивчення бідності як результату економічної нерівності працездатного населення на ринку праці; у рамках дослідження вагоме місце приділяється чинникам, що визначають стабільну та захищену зайнятість і достойний рівень оплати праці у якості головних гарантій захисту від бідності; вагоме значення приділено регіональним та галузевим аспектам стратегії сприяння скорочення бідності, зокрема в умовах високого рівня регіональної нерівності тощо. Особливе значення у вивченні проблеми бідності населення Російської Федерації приділяється питанням методології аналізу бідності та злиденності серед працюючого населення, методиці їх оцінки та розробці заходів викорінення бідності та злиденності.
З огляду на вищезазначене слід відмітити, що багато аспектів дослідження української бідності усе ще залишаються поза увагою науковців та урядовців, що знижує ефективність дієвої соціальної політики за напрямом подолання бідності населення. Одними із найслабших аспектів вивчення бідності в Україні залишається бідність сільського населення, мешканців монофункціональних малих та середніх міст України, де високий рівень бідності населення є результатом, у першу чергу, негативних трансформаційних процесів економіки. Недостатньо приділяється уваги вивченню процесів на ринку праці, що стимулюють зростання масштабів та глибини бідності; вивченню регіональних диспропорцій та динаміки доходів та рівня бідності тощо. Мало вивченою поки що лишається бідність працюючого населення: й досі відсутнє офіційне визначення поняття "бідність працюючого населення" як окремої соціально-економічної категорії, що є складовою бідності загалом, але являється самостійною за своєю "природою" та структурою; не визначено критерії виявлення працюючих бідних, відсутні методичні підходи щодо оцінки бідності працюючого населення тощо.
Зазначимо, що одним із напрямів роботи ДУ НДІ соціально-трудових відносин протягом останніх років є вивчення проблем бідності населення (Додаток А). Дослідження Інституту за цим напрямком включали та включають вивчення та аналіз проблем бідності у вугільних регіонах, де відбувалися шахтоліквідаційні роботи; розробку механізму контролю за реалізацією Стратегії подолання бідності на регіональному рівні (на прикладі Луганської області); розробку методичних підходів щодо оцінки рівня та якості життя працездатного населення в умовах економічного зростання та підвищення його доходів; особливості формування державної політики становлення середнього класу в Україні; аналіз тіньової економіки в Україні, зокрема тіньових доходів та їх частки у загальному обсязі тіньових систем; оцінці реальних доходів населення за регіонами та видами економічної діяльності України тощо. У теперішній час проводиться робота над вивченням та оцінкою бідності працюючого населення в регіонально-галузевому розрізі, що є вкрай актуальним та, як уже зазначалося, маловивченим аспектом бідності населення України.
Пріоритети стратегії зниження рівня бідності визначаються основними групами ризику за критерієм бідності, та зокрема тими групами, що представляють більшість у структурі бідного населення. Структуру бідності, що склалася в Україні, у найбільш загальному вигляді можна охарактеризувати таким чином: бідне населення представлене двома практично рівнозначними групами – працюючими бідними та вразливими групами населення, які традиційно представляють групу бідних [6, с. 147]. До категорії "соціальних" бідних відносять насамперед багатодітні сім'ї, неповні сім'ї, інвалідів, пенсіонерів тощо, які за своїм соціально-демографічним статусом утворюють групу з обмеженими доходами. Для цієї категорії громадян основним джерелом доходів є соціальні виплати. Звертаючи увагу на динамічне зростання розміру соціальних трансфертів (зокрема, пенсій, виплат у випадку безробіття, догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, нещасного випадку на виробництві тощо), розмір останніх на сьогодні залишає всі ці категорії населення далеко за межею бідності, а подекуди – й злиденності (Табл. 1).
Таблиця 1
Розмір окремих основних соціальних стандартів та
соціальних гарантій за 2005 – 2008 р. 4
(грн.)
Вид виплати
2005 р.
2006 р.
2007 р.
2008 р. 





усього
% до ПМ 5

Мінімальна пенсія за віком
332
380
415
544
86,9

Середній розмір допомоги на випадок безробіття 6
193
251
339
571
91,2

Середній розмір щомісячної допомоги при народженні дитини
414,6
452,9
429,9
656,4
104,8

Середній розмір щомісячної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку
90,9
100,4
127,6
145,4
23,2

Середній розмір щомісячної допомоги на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням
321,7
142,1
458,9
501,4
80,0

Середній розмір щомісячної допомоги на дітей одиноким особам (матерям, удовам, удівцям, усиновителям)
64,7
85,4
168,3
188,9
30,2

_______________________________
4 Складено за даними Державного комітету статистики України
5 Прожитковий мінімум за станом на 01.10.2008 р. на одну особу в розрахунку на місяць складав 626,0 грн.
6 За станом на грудень відповідного року

Якщо бідність соціально уразливих категорій населення може бути якимось чином виправданою з урахуванням сьогоднішнього стану країни, то "бідність працюючого населення" навряд чи. Зайняті мають стабільне джерело доходу, але при цьому не мають можливості вести повноцінний спосіб життя.
За дослідженнями науковців, у теперішній час в Україні від 80,0 до 85,0% бідних – це домогосподарства, у яких проживає хоча б одна працююча особа [7; 2, с. 423].
У дослідженні проблематики бідності працюючого населення найбільш важливим лишається визначення чинників формування та поширення цього соціально-економічного явища серед осіб, зайнятих працею. Бідність працюючих може бути спричинена передумовами різного характеру: сфера зайнятості (вид економічної діяльності), стан виплати заробітної плати, умови зайнятості, стать, вік, місцевість та місце проживання, стан здоров’я, наявність утриманців тощо. У найбільш загальному вигляді їх можна об'єднати в такі групи факторів: економічні, соціально-економічні, соціальні, демографічні, розселенські та ін.
Оскільки в основі оцінки матеріального забезпечення людини лежить дохід (основним його джерелом є заробітна плата від заняття суспільно-корисною працею), то умови отримання населенням цього доходу визначають саме економічні фактори: досягнутий рівень економічного розвитку та спеціалізація господарства певної території (регіону), структура форм власності, інвестиційна привабливість території тощо.
Як відомо, в Україні спостерігається вкрай суттєва диференціація заробітної плати працівників за видами економічної діяльності, що дає певні підстави стверджувати про наявну галузеву (а звідси – і територіальну) локалізацію бідності працюючого населення.
Різні види економічної діяльності мають різні адаптаційні можливості до умов ринкового середовища. Серед них є як самоокупні, зокрема, експортноорієнтовані галузі, так і дотаційні (повністю або частково залежні від надходжень коштів з бюджету країни чи регіонів). Традиційно дотаційними галузями матеріального виробництва в Україні виступають вугільна промисловість, сільське й лісове господарство, легка промисловість (Рис. 2). Саме в цих галузях найчастіше спостерігається заборгованість із виплати заробітної плати, що призводить, в свою чергу, до знецінення останньої. Надзвичайні труднощі входження до ринку "відчувають" бюджетні галузі сфери соціальної політики – освіта, культура і мистецтво, охорона здоров’я, наука (частково) і т. ін. Можливості держави їх підтримувати (утримувати) помітно зменшилися, що особливо відчутно в умовах фінансово-економічної кризи. На сьогодні в цих видах економічної діяльності концентруються найменш оплачувані категорії населення, що, в свою чергу, сприяє формуванню "вогнищ" трудової бідності працюючого населення. Відмінності в господарській спеціалізації регіонів України зумовлюють відповідні міжрегіональні відмінності і в рівнях оплати праці. За даними Держкомстату України в 2008 р. за регіонами амплітуда середньої заробітної плати, нарахованої штатному працівнику, коливалася від 3074 грн. у м. Києві до 1313 грн. у Тернопільській області, тобто становила 2,3 рази.

Рис. 2 Середньомісячна заробітна плата за видами економічної діяльності в Україні (за станом на 2008 р.) 7
При цьому, за даними Державного комітету статистики України до регіонів України з високою питомою вагою штатних працівників, що отримали за грудень 2008 р. заробітну плату, нараховану у розмірі, нижче від ПМ (Рис. 3), належать: Одеська (18,5 %), Волинська (18,2 %), Вінницька (17,7 %) та Кіровоградська (17,2 %) області.

Рис. 3 Питома вага штатних працівників, яким заробітна плата нарахована у розмірі,
нижче прожиткового мінімуму, за регіонами України за грудень 2008 року 7
Важливим економічним аспектом характеристики матеріального становища працюючого населення є стан виплати заробітної праці. Заборгованість та довготривалість її затримки знижують грошову частку сукупних доходів працюючої особи, що збільшує чисельність бідних серед працюючого населення. Це є особливо актуальним для України в умовах сьогоденної економічної кризи. Так, за даними Державного комітету статистики України сума заборгованості із виплати заробітної плати з 1 січня 2008 р. по 1 січня 2009 р. зросла у 1,8 рази, склавши 1188,7 млн. грн. (Рис. 4). За станом на 01.04.2010 року вона вже сягає близько 1,7 млрд. грн.

Рис. 4 Динаміка суми заборгованості з виплати заробітної плати в Україні
(станом на 1 січня 2005 – 2008 рр.)8
Суттєві регіонально-галузеві розбіжності невиплат зумовлюють відповідну диференціацію небезпеки збіднення працюючих. За станом на 01.01.2009 р. близько 57,0 % суми заборгованості з виплати заробітної плати за видами економічної діяльності в Україні припадало на промисловість (677,0 млн. грн.), а в регіональному розрізі (на 01.01.2010 р.) – на Донецьку (266,2 млн. грн.), Луганську (132,4 млн. грн.), Харківську (119,5 млн. грн.) області та м. Київ (140,4 млн. грн.).
Поряд із економічними, важливу роль у поширенні бідності працюючого населення відіграють соціально-економічні фактори – умови зайнятості та ситуація на ринку праці. Частка "працюючих бідних" у регіоні зростає зі збільшенням серед зайнятих частки осіб, які перебувають в умовах вимушеної неповної зайнятості й мають, відповідно, низький рівень доходу від трудової діяльності. Слід зазначити, що годинні ставки працюючих неповний час у розвинутих країнах у середньому також нижчі, ніж у зайнятих повний час. Окрім того, особи, зайняті в режимі вимушеної неповної зайнятості, частіше позбавлені додаткових виплат, наприклад, премій, різних субсидій, доплат за стаж роботи тощо. В Україні поширення вимушеної неповної зайнятості має тенденцію до зростання. Так, частка працівників, які вимушено працювали в режимі неповного робочого дня (тижня) у 2008 р. порівняно з 2007 р., зросла майже в 2,5 рази. Територіальна неоднорідність поширення вимушеної неповної зайнятості (Рис. 5) підсилює регіональні диспропорції щодо бідності працюючих.

Рис. 5 Частка працівників, які вимушено працювали у режимі неповного робочого дня (тижня) за регіонами України у 2008 р.9
За станом на 2008 р. рівень зайнятості працівників у режимі неповного робочого дня (тижня) був найвищим у Запорізькій (21,4 %), Дніпропетровській (13,4 %) та Луганській (13,3 %) областях.
За умов поширення незареєстрованої (тіньової) зайнятості ймовірність порушення роботодавцями зобов’язань перед найманими працівниками (щодо своєчасної виплати заробітної плати, оплати лікарняних, відпускних) є досить високою. За результатами багатьох досліджень високий рівень тінізації економіки (його виявляють шляхом порівняння статистики заявлених витрат із заявленими доходами населення) характерний саме для західноукраїнських регіонів.
Несприятлива ситуація на ринку праці через суттєвий дефіцит робочих місць за наявності попиту з боку економічно активного населення знецінює вартість праці, дозволяючи підприємцям заощаджувати на заробітній платі та умовах зайнятості. Часто-густо роботодавці використовують зростання кількості безробітних як засіб для покращення кадрового складу своїх підприємств, організацій, установ, що підвищує плинність кадрів. Найвищий рівень безробіття населення у віці 15-70 років (за методологією МОП) у 2008 р. було зафіксовано в регіонах України з переважно аграрною спеціалізацією, а саме, в: Тернопільській (8,8 %), Рівненській (8,8 %) та Житомирській (8,7 %) та деяких інших областях, які, таким чином, мають "сприятливі" передумови для поширення бідності працюючого населення (Рис. 6).

Рис. 6 Рівень безробіття населення (за методологією МОП)
за регіонами України у 2008 р. 10
Не менш важливими, порівняно із соціально-економічними, є соціальні та демографічні фактори, вплив яких на поширення бідності працюючого населення здійснюється, головним чином через освітній (кваліфікаційний) рівень населення та склад сімей (домогосподарств) [8].
Люди з вищою освітою менше піддаються ризику збідніння, ніж особи із середньою освітою, або взагалі неосвічені [9, с. 81]. Вивчаючи вплив освіти на формування бідності населення, науковці Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України з'ясували те, що серед домогосподарств, голова яких має повну вищу освіту, рівень бідності в 3,2 рази поступається показнику домогосподарств, де "господар" має лише базову середню освіту [9, с. 63]. Статистичні дані облікової чисельності працівників, які мають неповну вищу освіту до облікової чисельності штатних працівників за станом на 31 грудня 2006 р. свідчать про їх високу питому вагу в Житомирській (48,0 %), Вінницькій (44,4 %) та Кіровоградській (43,4 %) областях.
Демографічні чинники розглядаються нами як сукупність демографічних процесів, що формують специфічну статево-вікову й соціально-демографічну структуру населення й ведуть до збільшення (зменшення) частки тих його категорій, які за своїм соціально-демографічним статусом утворюють групу з обмеженими доходами. До цієї категорії належать діти, особи пенсійного віку, особи з інвалідністю тощо. По відношенню до категорії працюючих членів домогосподарства вони виступають утриманцями (чи напівутриманцями), тим самим опосередковано підвищуючи небезпеку бідності для працюючих. Серед регіонів України, що мають демографічні передумови формування трудової бідності, виділяються західні області з високим навантаженням на працездатне населення дітьми, та центральні та північно-східні регіони з високим навантаженням особами у віці, старшому за працездатний.
Щодо територіальної (регіональної) локалізації бідності працюючого населення, то це ті території, де спостерігається поєднання дії відразу декількох груп факторів. За умов посилення диференціації соціально-економічних умов територіальний рівень дослідження бідності працюючих – це вже навіть не субрегіони, а окремі регіони (адміністративні райони) та поселення. Показовим у цьому відношенні є Донбас – надзвичайно контрастний щодо поширення трудової бідності. На фоні численних депресивних малих шахтарських міст і селищ старої гірничопромислової зони, сільської периферії, досить благополучно виглядають м. Донецьк (регіональна "столиця"), великі металургійні, окремі "успішні" вугільні центри, міста-супутники теплоелектростанцій тощо [8].
У контексті вищеозначеного слід відмітити, що проблема бідності працюючого населення в Україні є однією із специфічних характеристик профілю української бідності. Феномен української бідності працюючого населення заслуговує підвищеної уваги як із сторони науковців, так і з боку Уряду, оскільки існування такої категорії бідних ставить під сумнів позитивність соціально-економічних перетворень в Україні та її цивілізоване майбуття.
Пропозиції щодо подолання бідності
Вирішення проблеми бідності в Україні потребує розробки системи комплексних науково-обгрунтованих заходів, які повинні враховувати профіль, специфіку та особливості формування та поширення бідності, причини її виникнення. З огляду на зазначене для зниження, запобігання та подолання бідності населення в Україні, зокрема й зайнятих осіб, пропонується:
Розробка Стратегії попередження та подолання бідності населення України в умовах фінансово-економічної кризи на 2010 – 2015 рр. та затвердження Урядом України заходів щодо її виконання.
Розробка та впровадження системи моніторингу за ефективністю та станом виконання Стратегії попередження та подолання бідності населення України в умовах фінансово-економічної кризи на 2010 – 2015 рр., що включає:
щорічну комплексну оцінку зміни ситуації з бідністю на основі моніторингу кількісних показників оцінки бідності та соціального розвитку країни та окремих її регіонів, типів поселень;
постійне висвітлювання у засобах масової інформації ходу реалізації державної та обласних програм подолання бідності;
ознайомлення профільних фахівців з виконання програм подолання бідності на семінарах та конференціях державного та регіонального рівня.
Визначення масштабів та причин поширення бідності, що передбачає:
розробку концепції багаторівневої бідності та методичних підходів до її розрахунку з урахуванням регіональних особливостей поширення бідності серед населення;
визначення критеріїв кількісної оцінки бідності працюючого населення;
здійснення моніторингу бідності населення на місцях (область, місто, район) з виявленням профілів бідності міського та сільського населення;
запровадження маркетингових досліджень потреб малозабезпечених та бідних громадян щодо побутових послуг;
розробку методичних підходів щодо оцінки ступеня доступу до соціальних послуг (освіта, медичне обслуговування, перепідготовка тощо) бідними категоріями населення та рівня їх забезпеченості житлом;
проведення деталізованого аналізу чинників бідності на всіх рівнях управління (державному, регіональному та місцевому), у т. ч.:
визначення основних причин підвищеного ризику бідності населення серед категорій населення, що знаходяться на соціальному забезпеченні держави;
здійснення деталізованого дослідження тих механізмів ринку праці, які сприяють виникненню бідності працюючих;
визначення ризиків для працездатного населення щодо настання бідності;
дослідження особливостей кореляційної залежності рівня бідності працюючого населення у регіоні від структури ринку праці;
виявлення сегментів ринку праці, де найбільша концентрація працюючих бідних у регіональному розрізі;
розробку методологічних підходів щодо факторної оцінки бідності населення (зокрема за різними категоріями бідного населення), у т. ч. на регіональному рівні;
типологізацію регіонів України за подібністю чинників поширення бідності та ступенем ризику настання бідності.
Підвищення та удосконалення оплати праці в контексті боротьби з бідністю працюючого населення
запровадження шляхом більш чітких та соціально справедливих міжгалузевих співвідношень в оплаті праці з метою усунення впливу на суттєві розриви в її розмірах, особливо серед галузей-монополістів (нафтогазова, транспортні галузі тощо). Диференціація розміру мінімальної заробітної плати на галузевому рівні з урахуванням особливостей характеру роботи цих галузей;
обмеження або регулювання міжпосадових (міжпрофесійних) співвідношень у розмірах оплати праці, перш за все, управлінського персоналу;
посилення впливу держави на оплату праці в малому та середньому бізнесі, зокрема, більш жорстокий контроль та відповідальність при порушенні законодавства з питань найму та виплати мінімальної оплати праці;
удосконалення системи оподаткування заробітної плати шляхом підвищення неоподатковуваного розміру заробітної плати; забезпечення єдиного (відносного) підвищення заробітної плати у всій бюджетній сфері [10, с. 7];
"законодавчого" посилення відповідальності підприємств за виконання норм чинного законодавства та галузевих гарантій щодо нарахування та своєчасності виплати заробітної плати працівників.
Підвищення рівня зайнятості населення та розвиток ринку праці, яке передбачає такі заходи, як:
посилення відповідальності та активності безробітних у самостійному пошуку роботи, участі у громадських та сезонних роботах. Введення більш регулярної звітності про самостійний пошук роботи, жорсткішої залежності між активністю в пошуку роботи та отриманням допомоги на випадок безробіття;
сприяння розвитку громадських робіт з метою тимчасового працевлаштування мешканців депресивних регіонів на період пошуку постійних робочих місць. Вирішення питання перекваліфікації відповідних категорій безробітних для підприємств, які розташовані в регіонах їх мешкання. Розгляд питання виділення коштів із місцевих бюджетів для організації перевезення працівників до та з місця роботи;
розроблення регіональних програм працевлаштування працівників, які вивільнюються з підприємств у зв’язку з їх реструктуризацією (ліквідацією) або скороченням штату.
Удосконалення консолідованої адресної соціальної допомоги та соціальних послуг шляхом:
забезпечення проведення постійної інформаційно-роз'яснювальної роботи щодо проблеми безпритульності з охопленням усіх верств населення, державних і недержавних структур із використанням для цього засобів масової інформації, розповсюдження листівок чи інформаційних буклетів тощо;
залучення коштів підприємницьких структур, благодійних фондів, спонсорів з метою більш ефективного вирішення питань безпритульності; забезпечення використання для безпритульних громадян покинутих численних будівель, які залишилися після закриття промислових підприємств, і передавання до комунальної власності безгосподарних об’єктів соціального призначення (постанова Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 р. № 422 "Про затвердження Порядку формування фондів житла для тимчасового проживання та Порядку надання та користування житловими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання");
розроблення та забезпечення виконання державних та інших програм розвитку форм і методів комплексного надання соціальних послуг найбільш вразливим категоріям населення;
забезпечення проведення семінарів для працівників центрів соціальних служб з метою удосконалення соціальної роботи з найбільш вразливими та малозабезпеченими верствами населення, дітьми, жінками та молоддю;
усунення комунальних, будівельних та інших перешкод, що заважають доступу особам з обмеженими фізичними можливостями до об’єктів соціальної інфраструктури, зокрема транспорту.
Забезпечити державне регулювання у сфері розподілу коштів Держбюджету та соціальної допомоги через:
перегляд та удосконалення механізмів визначення претендентів на отримання соціальних пільг;
встановлення науково-обґрунтованої частки фінансових ресурсів Держбюджету, спрямованої на надання соціальної підтримки малозабезпеченим;
визначення класифікаційної системи розмірів соціальної допомоги у відповідності до рівня матеріального добробуту особи;
розробку та впровадження системи прогресивного оподаткування.
Соціальна підтримка родин із дітьми та дітей, позбавлених батьківського піклування шляхом:
сприяння першочерговому працевлаштуванню дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які потребують додаткового соціального захисту, не здатних на рівних умовах конкурувати на ринку праці;
забезпечення професійного навчання усіх дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які закінчили загальноосвітні навчальні заклади;
забезпечення оздоровлення учнів шкіл, ПТНЗ, студентів ВНЗів пільгової категорії на базі санаторно-оздоровчих центрів регіонів;
залучення громадських благодійних організацій та розв’язання соціальних проблем родин із дітьми, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, зокрема, безпритульних та бездоглядних дітей;
забезпечення дітей-сиріт, які закінчили школи-інтернати та профтехучилища, не тільки робочими місцями, а й гуртожитками;
розроблення та здійснення комплексу заходів щодо взаємодії служб дільничних інспекторів міліції, інспекції виправних робіт та органів місцевого самоврядування для реального посилення контролю за поведінкою та способом життя раніше засуджених неповнолітніх осіб, надання їм допомоги у вирішенні питань трудового та побутового влаштування;
запровадження контролю за функціонуванням притулків для неповнолітніх осіб, забезпечення належних житлово-побутових умов для вихованців;
розширення мережі оздоровчих таборів, літніх наметових містечок для дітей із груп ризику.
Соціальна підтримка осіб з обмеженими фізичними можливостями через:
удосконалення роботи реабілітаційних закладів для інвалідів та дітей-інвалідів, піклування про яких покладено на органи праці та соціального захисту населення і координується ними;
відкриття навчально-виробничих підприємств та розроблення регіональних програм надомного працевлаштування інвалідів;
збільшення у Генеральній угоді на наступний період переліку взаємних зобов’язань щодо регулювання соціально-трудових відносин із категорією працівників з інвалідністю із доданням, зокрема положення щодо: підвищення рівня зайнятості інвалідів на відкритому ринку праці (у тому числі в апараті органів державної служби); забезпечення безперешкодного доступу інвалідів до всіх об’єктів інфраструктури держави, забезпечення професійного навчання, перенавчання та підвищення кваліфікації працівників з інвалідністю на виробництві; організації необхідних змін при доступі до робочого місця та адаптації виробничих умов; моніторингу усього комплексу потреб працівниківз інвалідністю [11, с. 426].
Забезпечення та поліпшення житлових умов бідних категорій населення, що включає:
розробку програм забезпечення житлом соціально вразливих категорій громадян, у тому числі зайнятого населення, шляхом створення мережі соціального житла;
розроблення та запровадження дієвого механізму соціального захисту малозабезпечених верств населення з метою підтримки їх платоспроможності з оплати житлово-комунальних послуг.
Стимулювання економічного зростання на базовому рівні як головної передумови зростання доходів населення та подолання бідності, що передбачає:
стимулювання розвитку малого та середнього бізнесу для збереження та створення нових робочих місць;
зберігання функцій обслуговування та підтримка галузей бюджетної сфери на місцевому (районному) рівні;
розробку регіональних програм соціально-економічного розвитку монофункціональних малих та середніх міст та сільських поселень;
відновлення та розвиток інфраструктури міських та сільських поселень для сприяння соціально-економічного розвитку цих поселень.
Список використаної літератури
Зварич І. Регіональні особливості етнополітичних процесів в Україні / І. Зварич. // Віче. – 2009. – № 1 – 2. С. 32 – 34.
Рівень життя населення України. / НАН України Ін-т демографії та соц. дослідж. Держ. ком статистики України за ред. Л. М. Черенько. – К.: ТОВ "Видавництво" "Консультант", 2006 – 428 с.: іл. – Бібліогр.: с. 417 – 426.
Індикатори соціального розвитку І півріччя 2008 р. – К.: Мінпраці України, 2008. – 86 c.
Державний комітет статистики України. – Режим доступу : http:// www.ukrstat.gov.ua/
Разумов А. А, Ягодкина М. А. Бедность в современной России. – М.: Формула права, 2007. – 336 с.
Мельник І. Демографічні фактори бідності (на прикладі Луганської області) / І. Мельник. // Часопис соціально-економічної географії. – 2008. – Вип. 4 (1). – С. 147 – 152.
Лібанова Е.М. Соціальні проблеми і соціальні важелі конкурентоспроможності української економіки. // Демографія та соціальна економіка. – 2008. – № 2. – С. 5 – 19.
Мельник І. Г., Гаєвська Н.С. Фактори поширення бідності працюючого населення: регіональний аспект / (Подано до друку).
Демографічні чинники бідності (колективна монографія) / За ред. Е.М. Лібанової. – К.: Ін-т демографії та соціальних досліджень НАН України. – 2009. – 184 с.
Мельник С. В. Бідність працюючих: міфи та реальність / С. В. Мельник. // Урядовий кур’єр. – 2007. – № 50. – С. 7.
Мельник С. В. Механізм регулювання соціально-трудової сфери України. / С. В. Мельник. – К.: Соцінформ, 2009. – с. 786.
Додаток А
Таблиця 1
ПЕРЕЛІК
Науково-дослідних робіт щодо проблеми бідності, які виконувалися (виконуються) ДУ Науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин Мінпраці України за період 2001 – 2010 рр.
№ з/п
Шифр роботи
Назва роботи, етапів
Замовник
Рік
виконання

1
2.1.6
Розробка механізму контролю за реалізацією Стратегії подолання бідності на регіональному рівні (на прикладі Луганської області)
Департамент стратегії соціального розвитку Мінпраці України
2003 р.

2
4
Узагальнення досвіду становлення середнього класу
Департамент стратегії соціального розвитку Мінпраці України
2004 р.

3
(
Проблеми бідності у вугільних регіонах, де відбуваються шахтоліквідаційні роботи
(
2004 р.

4
3
Розробка методичних підходів щодо оцінки рівня та якості життя працездатного населення в умовах економічного зростання та підвищення його доходів
Управління рівня життя та моніторингу бідності Мінпраці України
2005 – 2006 р.

5
17
Вивчення та оцінка бідності працюючого населення у регіонально-галузевому розрізі в умовах економічної кризи
Департамент стратегії соціального розвитку Мінпраці України
2009 – 2010 рр.

Таблиця 2
Позапланові роботи щодо проблеми бідності, виконані в ДУ НДІ соціально-трудових відносин Мінпраці України у 2001– 2010 рр.
№
з/п
Найменування роботи
Замовник
Рік виконання

1
3
4
5

1
Пропозиції на виконання п. 6 доручення Кабінету Міністрів України від 22.08.2001 р. № 11453/1 щодо визначення критеріїв межі бідності та її величини з урахуванням регіональних відмінностей, а також розроблення методології розрахунку характеристик – індикаторів бідності
Луганська облдержадміністрація
2001 р.

2
Пропозиції до проекту обласної програми реалізації Стратегії подолання бідності
Головне управління праці та соціального захисту населення Луганської облдержадміністрації
2002 р.

3
Робочі матеріали до проекту Програми подолання бідності населення Луганської області на період до 2009 року
Луганська облдержадміністрація
2002 р.

4
Матеріали щодо оцінки регіональних програм подолання бідності
Головне управління праці та соціального захисту населення Луганської облдержадміністрації
2003 р.

5
Інформаційна записка "Оцінка регіональних Програм подолання бідності, розроблених управліннями праці та соціального захисту населення міст та районів Луганської області"
Мінпраці України
2003 р.

6
Інформаційна записка "Аналіз результатів соціологічного опитування з питань посилення контролю за розробкою та реалізацією програм подолання бідності на рівні міст та районів Луганської області" в розрізі виконання рішення засідання Комітету з виконання Луганської обласної програми подолання бідності
Луганська облдержадміністрація
2003 р.

7
Інформаційна записка "Здійснення контролю за реалізацією програми подолання бідності на рівні міста Ровеньки та Краснодонського, Старобільського районів".
Обласне управління праці та соціального захисту населення Луганської облдержадміністрації
2003 р.

8
Реалії та перспективи подолання бідності в Україні та Луганській області
Луганська облдержадміністрація
2003 р.


Продовження Табл. 2

1
2
3
4

9
Інформаційна записка "Інформація щодо стану реалізації Програми подолання бідності у містах та районах Луганської області" (за 9 місяців 2003 р.)
Луганська облдержадміністрація
2003 р.

10
Інформаційно-аналітичні матеріали до наради з питань реалізації обласної Програми подолання бідності на період до 2005 року:
Інформаційна записка "Аналіз зайнятості та безробіття у малих та середніх містах Луганської області, як один із факторів впливу на рівень бідності населення (міста обласного підпорядкування: Кіровськ, Брянка, Антрацит, Ровеньки, Рубіжне)";
Головне управління праці та соціального захисту населення Луганської облдержадміністрації
2004 р.


Інформаційна записка "Аналіз зайнятості та безробіття у мм. Красному Лучі, Стаханові та Перевальському, Словяносербському районах"



11
Звіт НДР "Проблеми бідності у вугільних регіонах, де відбуваються шахтоліквідаційні роботи, та шляхи їх вирішення".
Інформаційна записка "Аналіз зайнятості та безробіття у малих та середніх містах Луганської області, як фактор впливу на рівень бідності населення"
Луганська облдержадміністрація
2005 р.

12
Інформаційна записка "Рівень грошових доходів населення України: стан, динаміка, зіставлення з іншими країнами та державна політика щодо їх підвищення"
Міністерство праці та соціальної політики України
2005 р.

13
Інформаційна записка "Аналіз методології формування та розрахунку прожиткового мінімуму (із урахуванням практики Центральної та Східної Європи)"
– // –
2007 р.

14
Інформаційна записка "Умови та проблеми становлення середнього класу в Україні"
– // –
2007 р.

15
Інформаційна записка "Рівень бідності домогосподарств та працівників України у регіональному розрізі за європейськими стандартами (за 2004 рік)"
– // –
2007 р.

16
Аналітична записка щодо оцінки реальних доходів населення за регіонами та видами економічної діяльності України
Міністерство праці та соціальної політики України
2007 р.

17
Інформаційна записка "Тіньова економіка в Україні: аналіз тіньових доходів та їх частки у загальному обсязі тіньових схем"
– // –
2007 р.

18
Інформаційна записка "Зауваження та пропозиції до проекту Плану регіональних заходів щодо реалізації у 2007 році Стратегії подолання бідності у Луганській області"
Головне управління праці та соціального захисту населення Луганської облдержадміністрації
2007 р.

19
Аналітична записка щодо порівняльного аналізу рівнів заробітної плати та доходів працівників України в галузево-регіональному розрізі за окремими професійними групами працівників за 2004 – 2006 роки
Управління зовнішніх відносин та зовнішньоекономічної діяльності Луганської облдержадміністрації
2007 р.

20
Аналіз методології формування та розрахунку прожиткового мінімуму (з урахуванням практики країн Центральної та Східної Європи)
Міністерство праці та соціальної політики України
2007 р.

21
Проект методичних рекомендацій щодо розрахунку основних державних соціальних гарантій та мінімальних соціальних стандартів
– // –
2007 р.

22
Аналітична записка "Оцінка реальних доходів населення за регіонами та видами економічної діяльності в Україні"
Рада національної безпеки і оборони України
2008 р.

23
Проект Концепції формування державної політики становлення середнього класу в Україні
Міністерство праці та соціальної політики України; Кабінет Міністрів України; Федерація роботодавців України Грищенку В. О.; ФПУ
2008 р.

24
Інформаційна записка "Аналіз виконання Стратегії подолання бідності в Україні та пропозиції щодо активізації відповідних заходів"
Рада національної безпеки і оборони України
2009 р.


Таблиця 3
Публікації співробітників ДУ НДІ соціально-трудових відносин
Міністерства праці та соціальної політики України щодо проблеми бідності за період 2001 – 2010 рр.
№ з/п
Назва публікації
Назва видавництва
Автори
Кількість
друкованих
аркушів

1
2
3
4
5

1
Вплив комплексу чинників на здійснення реструктуризації на підприємствах і розв’язання проблем зайнятості та рівня доходів працівників (на прикладі підприємств машинобудування)
Науковий журнал: Вісник технологічного університету Поділля. – 2001. – № 2.
Кошелева Г. Б.
0,2

2
Преодоление бедности: методическое обеспечение управления и контроля
Матеріали регіональної науково-практичної конференції "Соціально-економічні проблеми перетворення громадянського суспільства: сучасне і майбутнє" 23 – 24 квітня 2004 р. м. Луганськ
Мельник С. В. (у співавторстві)
0,62

3
Механизм контроля и проблемы реализации программы преодоления бедности
Матеріали регіональної науково-практичної конференції "Соціально-економічні проблеми перетворення громадянського суспільства: сучасне і майбутнє" 23 – 24 квітня 2004 р. м. Луганськ
Кошелева Г. Б.
Мартиненко М. М.
0,45

4
Проблемы формирования регионального контроля за реализацией программ преодоления бедности
Матеріали регіональної науково-практичної конференції "Соціально-економічні проблеми перетворення громадянського суспільства: сучасне і майбутнє" 23 – 24 квітня 2004 р. м. Луганськ
Кошелева Г. Б.
0,50

5
Механизм контроля и проблемы реализации программы преодоления бедности (на примере г. Ровеньки, Краснодонского и Старобельского районов)
Збірник наукових праць Регіонального інституту менеджменту: "Соціальна робота: проблеми і задачі". – Луганськ. – 2004. - № 3
Кошелева Г. Б.
Мартиненко М. М.
0,60

6
Умови та проблеми становлення середнього класу в Україні
Журнал: Україна: аспекти праці. – 2005. – № 7. – С. 22 – 30.
Тресвятська Т. А.
0,90

7
Бідність працюючих: міфи та реальність
Газета: Урядовий кур’єр. – 2007 р. – № 50.
Мельник С. В.
0,15