4.2. Соціологія міста і села.
Сучасне місто — це найбільш поширена форма розселення людей, зайнятих переважно несільськогосподарською працею. Перші міста почали виникати у VIII — III тис. до нашої ери у Індії, Китаї та Північній Америці внаслідок:
суспільного поділу праці, тобто відокремлення ремесла від сільськогогосподарства;
розвитку промисловості, ремесел та торгівлі;
виникнення могутніх держав;
поширення релігійних вірувань
Типовим для забудови стародавніх міст було те, шо вони були огороджені кам'яними стінами, найбільший майдан перетворювався на місце публічних зборів громадян, у центрі функціонував ринок, головні будови розташовувалися поблизу релігійних місць, муніципалітетів тощо, правлячі кола, як правило, проживали у центрі міста
Сучасне місто — це, у переважній більшості, концентроване коло, поділене на сегменти. У центрі розташовані ділові фірми і культурні заклади; його оточують квартали, де живуть нижчі верстви населення; у приміській зоні проживають люди з високим рівнем достатку. Містами визнаються лише ті населені пункти, що мають певну людність: Данія — понад 250 чол., Малайзія — 1 тис. чол., Непал — 5 тис. чол., США — 5 тис. чол., Японія — 50 тис. чол., України 10 тис. чол. іт. д.
Міста розрізняють між собою чисельністю населення, рівнем спрямованістю економічного, соціального та культурного розвитку (адміністративні та культурні центри, історичні пам'ятки, міста-фортеці, прикордонні міста, релігійні центри тощо).
Наявність швидко зростаючого кола соціальних проблем, які необхідно досліджувати, викликали до життя соціологію міста. Перші емпіричні дослідження, що започаткували формування соціології міста, були
проведенні в США і 20-30 роках XX століття. У розвиток соціології міста значний внесок зробили соціологи міста Роберт Парк, Ернст Беджесс, Чарльз Бут, Роберт Маккензі, Луіз Вірт та ін. Їх дослідження генезису суті загальних закономірностей розвитку та функціонування міста виникли і обумовлені швидким зростанням чисельності міського населення, що значно переважувала чисельність сільського населення
На кожному з етапів історичного розвитку соціології міста виникали все нові і нові проблеми, зумовлені реаліями соціального, екологічного та культурного життя. Зокрема, у 80-их роках соціології на Заході, а потім і Сході поширюється вивченню впливу нових, високотехнічних технологій на розвиток міст і регіонів. При чому вплив цих процесів на соціальне життя людей в різних регіонах планети мас свої особливості, він неоднозначний в різних країнах світу В Україні, починаючи з 90-их років, соціальні процеси стають специфічними, вони істотно відрізняються від процесів в містах близького зарубіжжя і особливо від процесів в містах країн Західної Європи та ін., а багато явищ, що відбуваються тепер в містах України, вже давно стали історією в містах Заходу
Що ж собою являє соціологія міста, які соціальні проблеми вона досліджує? Соціологія міста це галузь знань, що розкриває конкретні особливості розвитку і функціонування міста в певних історичних умовах, вивчає соціальні процеси, форми та інститути урбанізації Об'єктом пізнання соціології міста є місто як соціально-територіальна (просторова) спільність, комплекс соціальних сфер та інститутів, як поселенська структура, як основна підсистема в системі розселення людей Предметом вивчення — є соціальна сутність, генезис, функції, загальні, специфічні та емпіричні особливості міста як соціальної системи
В основне коло проблем соціології міста входить.
вивчення ролі міста в суспільстві та системі розселення,
основні причини появи міста і фактори, що впливають на йогорозвиток, урбанізація;
визначення основних підсистем міста та їх взаємозв'язок;
соціальна стратифікація міста та етнічний склад населення,
особливості міського способу життя і спілкування
соціологія міста та ін.
Значне місце в соціології міста належить процесам урбанізації. Урбанізація (від лат. urbanus — міський) — це історичний процес зростання і підвищення ролі міст в розвитку суспільства, обумовлений об'єктивною необхідністю концентрації та інтеграції матеріального та духовного виробництва, форм і засобів соціального спілкування.
Як відбувався процес зростання міського населення свідчать такі дані: у 1800 році частка міського населення становила близько 3 %, в 1850 році — 6,4 %, в 1900 — 19,6 %, в 1992 — 43 %. Найвищий процент міського населення (1990 р.) мають: Великобританія — 89,1 %, Швеція — 84 %,
Бельгія — 96, 9%, Венесуела — 90,5 %, Аргентина — 75 %, Ізраїль — 91,6 %, Кувейт — 95, 6 %, Японія — 77 %, Австралія — 85,5 %. Соціологічні дослідження свідчать про те, що коли частка міського населення перевищує 70 %, то темпи урбанізації, як правило, сповільнюються. Однак уже у 2000 році в світі є понад 400 міст, населення яких перевищує 1 млн чол. А в найбільшому місті України — Києві проживає понад 2,5 млн. чол. У масовій свідомості західного, а потім і східного суспільства урбанізація передбачає, що велике місто є відображенням машинної цивілізації. Та в соціології існує і протилежний напрям урбанізації, характерними рисами якого виступають протиставлення великого міста традиційний малій громаді (общині), критика міста, як відображення майбутньої байдужості машинної цивілізації, розуміння урбанізації як порушення природного процесу розвитку та ін.
Урбанізація пов'язана з процесами територіальної локалізації різнихсторін суспільного життя у великих містах, які перетворюються на провідніцентри управління розвитком суспільства, науково-технічного такультурного прогресу. Зміст процесу урбанізації розкривається через діяннядвох взаємопов'язаних тенденції. II в зосередженні
економічного і культурного потенціалу суспільства у великих міських центрах, що створює умови для їхнього прискореного та ефективного розвитку; друга виявляється в поширенні результатів діяльності провідних центрів на інші регіони країн, суспільство в цілому.
Сучасний етап урбанізації органічно пов'язаний з науково-технічною революцією, він характеризується утворенням міських агломерацій — нових функціонально-просторових форм організації виробництва і розселення людей, посиленням ролі "виробництва знань" і соціальної інформації, значним розвитком людської культури і способи життя
Агломерація — це сполучення населених пунктів головним чином міських в одне ціле з інтенсивними господарськими, трудовими і культурно-побутовими зв'язками.
В Україні є ряд великих агломерацій — київська, харківська, донецька, львівська, що порушують принципово нові соціальні проблеми, викликані проживанням величезної чисельності населення на обмеженій території.
Поряд з агломераціями виникають мегаполіси (від грец. megalu — великий , nolis — місто) — найбільша форма розселення, яка утворилася в результаті зрощування великої кількості сусідніх міських агломерацій. Прикладом є у США мегаполіс, розташований вздовж Атлантичного узбережжя (Бостон, Вашингтон), населення якого складає близько 50 млн. чоловік.
Науково-технічний прогрес, з одного боку, сприяє розв'язанню проблем розвитку міст, з другого — постійно висуває нові проблеми, пов'язані з прискоренням процесів урбанізації. Швидке зростання міського населення ускладнює послідовне вирішення проблем трудових ресурсів у масштабі регіонів, загострює екологічну ситуацію. Внутрішні суперечності урбанізації
розв,язуються на основі реалізації комплексних програм розвитку міст, щозв'язуй ціле вузлові питання підвищення ефективності
виробництва, вдосконалення кооперації та спеціалізації промисловості й пов'язані з ними проблеми містобудування, оптимального використання трудових ресурсів і території міста з тим, щоб створити найбільш сприятливі умови для праці і відпочинку людини, всебічного розвитку її інтересів і здібностей, задоволення матеріальних і духовних потреб.
В умовах урбанізації міста стають носіями революціонізуючої дії великої промисловості, наслідком якої є ріст соціальних суперечностей Урбанізація призводить до становлення і поширення нових і розвинутих форм способу життя і соціальної організації, до прискорення розвитку основних соціально-класових і групових можливостей навіть до загострення суперечностей, що базуються на об'єктивних процесах удосконалення базових, а отже, і соціально-політичних відносинах.
Урбанізація зв'язана з перетворенням середовища проживання людини, сфер її повсякденної життєдіяльності, методів задоволення потреб, поширенням типу побутової культури і дозвілля за прогресивними зв'язками, що виникають у великих містах. Разом з тим, урбанізація може супроводжуватись відставанням розвитку соціальної сфери села, умов життя сільських трудівників Соціологія використовує і таке поняття як субурбанізація. Це територія, що розташована поблизу міст. Вона заселяється заможними людьми Внаслідок відбувається так звана експансія передмість (пригородів). Але існує і протилежна тенденція — джентрифікація Суть її в тому, що багаті люди переселяються в котеджі у місто.
Соціологія досліджує, аналізує міський спосіб життя, виділяє такі його основні ознаки:
переважання вторинних контактів: ділових, короткочасних,анонімних зв'язків;
зниження значення територіальних спільностей, відмираннясусідських стосунків і спілкувань;
наявність великої кількості груп людей збагатоманітність стереотипів, форм проведення вільного часу,
зменшення-соціального значення сім'ї і передача багатьох її функційрізним інститутам, послаблення зв'язків і залежності між родичами;
зниження ролі традицій у регулюванні поведінки особистості врезультаті підвищення значення формального соціального контролю в ційгалузі;
нестатність соціального статусу міського жителя, підвищення йогосоціальної мобільності.
Сучасним містам України, способу життя їх мешканців властиві такі специфічні ознаки: зайнятість населення переважно індустріальними формами праці, а звідси його соціально-професійна структура: відносно високопросторова, професійна й соціальна мобільність; широкий вибір видів
праці і дозвілля, а також високий відсоток безробіття; значна відстань між житлом і місцем праці; переважання державного і кооперативного житлового фонду над приватним; зміна ролі особистого підсобного господарства (садово-городня ділянка); перетворення її в джерело засобів існування малозабезпечених, низькооплачуваних верств міського населення; великий обсяг необхідної для людини інформації, шо веде до психологічних перевантажень і вимагає нових методів організації відпочинку; значний ступінь етнічної інтеграції і соціально-етнічні різновиди в сімейно-дружніх зв'язках, шо вимагають особливо чіткої програми реалізації національно-етнічних інтересів у суспільстві; висока насиченість людських контактів, що обумовлюють ананонімність і формальність спілкування, у зв'язку з цим знижується рать сусідських зв'язків та ін.
Сучасне місто неможливо уявити без духовної культури, комплексного розвитку культурно-освітніх установ, кіно обслуговування, бібліотек, театрів, музеїв, концертних залів, парків культури тощо. Невипадково однією з важливих проблем залишається організація ефективного використання вільного часу, що мас стати другом людини,
В соціології міста аналізується і стан проблем і спрямованість всіх видів освіти, приділяється особлива увага молоді, яка закінчує школу, вищі навчальні та професійно-технічні заклади Велика роль належить місту як соціальному організму, здатному створити необхідні умови для розвитку людини.
Соціальний розвиток міста неможливий без аналізу заходів планомірного впливу на негативні процеси наркоманію, проституцію, організовану злочинність, правопорушення, дитячу безнаглядність та ін. У зв'язку з переходом України до ринкових відносин гостро постало питання про безробіття, яке найбільш хворобливо виявляється в містах і особливо у молоді. Соціологічні опитування свідчать, що понад 70 % населення в тій чи в іншій мірі пізнали вплив повного або часткового безробіття, яке викликає серйозну тривогу населення. Люди бояться, щоб реформи не завдали більшого лиха. Це почуття загострилося тим, що багато реформ через ряд причин неефективні і реально негативно відбиваються на становищі людей
Не випадково, як про це свідчать соціологічні дослідження 2000-го року, 69 % громадян вважають, що Україна йде не тим шляхом. Підтримують нинішній напрямок розвитку 16 % населення.
Вкрай складною для міста є екологічна проблема 3 часом воно стає все більш загрозливою існуванню людини Це виявляється, зокрема, в тому, що постійно відбувається заміна природних ландшафтів урбанізованими, не розв'язані проблеми утилізації сміття, забезпечення міст якісною питною водою, регулярним енергопостачанням, боротьби з забрудненістю повітря і річок, протидії зменшенню площ сільськогосподарських сільськогосподарських угідь.
Соціологія міста, особливо прикладна, спрямована на удосконалення соціально-територіальної спільності, на вирішення існуючих проблем Зокрема, неудосконаленості міст як форми просторової організації населення, прорахунків у розміщенні виробничих об'єктів, стихійності міграційних та демографічних процесів; статево-вікової диспропорції, особливо у монопромислових містах; нераціонального використання трудових ресурсів; недостатньо розвинутої сфери послуг, зростаючої злочинності тощо
Нормалізація функціонування сучасних міст вимагає:
стримування подальшого зростання великих міст (контрурбанізація),недопущення розміщення в них нових підприємств;
відкриття нових виробництв з урахуванням раціональноговикористання праці чоловіків і жінок;
створення філіалів крупних підприємств у малих містах;
збільшення вимог до архітектурної забудови міст, естетичногооформлення і благоустрою;
таке планування розвитку міст, щоб воно було комплексним,системним, безперервним, пов'язаним з іншими аспектами плануваннясуспільного життя.
Функції міста:
Промислові;
Адміністративні,
Військові;
Розвиток освіти, науки, культури,
Транспортні, зв'язку;
Торгівельні;
Соціального обслуговування
Село (сільське поселення) — це соціально-територіальна спільність людей, життєдіяльність яких пов'язана головним чином сільськогосподарською працею, природою, що характеризуються специфічними рисами:
переважно невеликою густотою населення і незначною кількістюлюдей, які проживають на даній території;
обмеженістю видів діяльності, що обумовлює низький рівеньтрудової мобільності;
значним відставанням інфраструктури села від інфраструктури міста(інфраструктура — це комплекс галузей господарства, який обслуговуєвиробництво, включає будівництво доріг, мостів, забезпеченість зв'язком,каналізацією, водопостачанням, розвиток науки, освіти, охорони здоров'я таіи);
переважно примітивною архітектурою і хаотичним розміщеннямбудівель тощо.