Зміст
Вступ………………………………………………………………………….3
1. Економічна сутність і загальна характеристика видів ефективності….4
2. Класифікація чинників зростання ефективності виробництва……...….7
Висновок………………………………………………………………….…..9
Список використаної літератури…………………………………………..10
Вступ.
Суспільство ніколи не було байдужим до витрат на досягнення того або іншого успіху. В основі прогреса лежить підвищення ефективності виробництва. Тут розуміється економічна і соціальна результативність господарської діяльності. При знаходженні ефективності потрібно порівнювати очікувану цінність того, що буде отримано, з очікуваної цінністью того, що буде загублено. В практичних розрахунках цей показник знаходиться відношенням результатів виробництва до витрат. Однак такий оціночний показник недосконалий. По-перше, він не характеризує вироблений продукт з точки зору його відповідності до суспільного попиту. По-друге, неоднарозово в витратах сумуються прямі вклади і не оцінюються окремі наслідки. Наприклад, при будівництві електростанцій на Дніпрі об’єм виробляємої електроенергії співставляєтья з витратами на будівництво і виходить, що енергія дніпровських ГЄС - найдешевша в світі. Меж тим, на дні штучних водосховищ опинились міліони гектарів найкращих пойменних земель. Був порушений природній водний стік, на шляху міграції осетрових стад до своїх нерестилищ виникли перегороди. Для оцінки такого важкого та багатогранного процесу як економічний прогрес одного показника, хай навіть найдосконалішого, недостатньо. Потрібна система вимірників для його різних сторін. Для характеристик використання живої праці застосовується показник продуктивності праці. Своєрідним барометром ефективності господарювання є норма прибутку та ін.

1. Економічна суть і загальна характеристика видів ефективності.
Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється при певній взаємодії трьох визначальних його чинників: персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал продукує суспільно корисну продукцію або робить виробничі і побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце витрати живої і уречевленої праці, а з другого, - результати виробництва. Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу та рівня їх використання.
Ефективність виробництва являє собою комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу (у зарубіжних країнах з розвиненою ринковою економікою для окреслення результативності господарювання викорис-товують інший термін – продуктивність системи виробництва і обслу-говування, під якою розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) при виробництві різноманітних товарів та послуг. Отже, ефективність виробництва і продуктивність системи – це по суті терміни-синоніми, які характери-зують одні й ті ж результативні процеси. При цьому слід усвідомлювати, що загальна продуктивність системи є поняттям набагато ширшим, ніж продуктивність праці і прибутковість виробництва.
Процес формування результатів і ефективності виробництва (про-дуктивності системи) показано на рис. 1.
Результат виробництва як найважливіший компонент для виз-начення його ефективності не слід тлумачити однозначно. Йдеться про корисний кінцевий результат. Можна розрізняти: 1) кінцевий результат процесу виробництва; 2) кінцевий народногосподарський результат ро-боти підприємства (об’єднання підприємства).
Перший відбиває матеріалізований результат процесу виробництва, вимірюваний обсягом продукції у натуральній і вартісній формах, дру-гий включає не лише кількість виготовлюваної продукції, але й охоплює її споживну вартість. Кінцевим результатом процесу виробництва, ви-робничо-господарської діяльності підприємства за той чи інший про-міжок часу є чиста продукція, тобто новостворена вартість, а фінансовим результатом комерційної діяльності – прибуток.
Ефективність виробництва (продуктивність системи) має полімор-фність визначення і застосування для аналітичних оцінок і управ-лінських рішень. З огляду на це важливим є вирізнення за окремими оз-наками відповідних видів ефективності (продуктивності), кожний з яких має певне практичне значення.
Відповідні види ефективності виробництва виокремлюються пере-важно за різноманітністю одержуваних результатів (ефектів) господар-ської діяльності підприємства. Перш за все результат (ефект) вироб-ництва буває економічним або соціальним.
Економічний ефект відображає різні вартісні показники, що харак-теризують проміжні і кінцеві результати виробництва на підприємстві (в об’єднанні підприємств). До таких показників відносяться обсяг товар-ної, чистої або реалізованої продукції, величина одержаного прибутку, економія тих чи інших видів виробничих ресурсів або загальна економія від зниження собівартості продукції тощо. Соціальний ефект зводиться до скорочення тривалості робочого тижня, збільшення нових робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшення умов праці та побуту, стану оточуючого середовища, загальної безпеки життя тощо. Соціальні нас-лідки виробництва можуть бути не лише позитивними, але й негативни-ми (наприклад, поява безробіття, посилення інфляції, погіршення еколо-гічних показників).
Вони мають ту особливість, що далеко не всі з них піддаються кількісному вимірюванню. У зв’язку з цим на підприємствах визначають, оцінюють і регулюють (у межах своїх можливостей) як економічну, так і соціальну ефективність виробництва (продуктивність системи).
В залежності від об’єкту, стосовно якого визначають результатив-ність його функціонування, розрізняють локальний (госпрозрахунковий) і народногосподарський ефекти. Локальний (госпрозрахунковий) ефект означає конкретний результат виробничо-господарської чи іншої діяль-ності даного підприємства, внаслідок якої воно має певний зиск. Якщо ж виробництво продукції на даному підприємстві вимагає додаткових вит-рат ресурсів, але її споживання (використання) на іншому підприємстві пов’язане з меншими експлуатаційними витратами або іншими позитив-ними наслідками діяльності, то йдеться про визначення народногоспо-дарського ефекту, тобто спільного ефекту у сферах виробництва і спо-живання відповідних виробів (послуг).
Внаслідок здійснення виробничо-господарської діяльності підпри-ємства, впровадження на ньому прибуткових певних технічних, органі-заційних чи економічних заходів має місце первісний (одноразовий) ефект. Проте майже завжди початковий ефект може повторюватися і примножуватися завдяки багатонапрямковому та багаторазовому вико-ристанню таких заходів не лише на даному, але й інших підприємствах, сферах діяльності. Саме тому досить важливого практичного значення набуває визначення і оцінка так званого мультиплікаційного ефекту, що має свої специфічні форми прояву.
Дифузійний ефект може реалізовуватись у тих випадках, коли певне господарсько-управлінське рішення, нововведення технічного, ор-ганізаційного, економічного чи соціального характеру поширюється на інші галузі, внаслідок чого відбувається його мультиплікація (наприклад, перш ніж знайти широке застосування у чорній металургії метод безпе-рервного розливання рідкого металу був започаткований на підприємст-вах кольорової металургії).
Резонансний ефект має місце тоді, коли якесь нововведення у пев-ній галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у виробничій сфері (зокрема отримання синтетичного волокна високої якості призвело до виробництва нових видів тканин, а це стимулювало появу нових видів одягу тощо).
Ефект стартового вибуху – це ланцюгова реакція у перспективі. Він можливий за умови, що певний стартовий вибух стає початком нас-тупного лавиноподібного збільшення ефекту у тій же самій або іншій га-лузі виробництва чи діяльності (яскравий приклад – застосування еконо-міко-математичних методів та моделей в управлінні, виробництві, різних галузях науки). У процесі створення будь-яких матеріальних цінностей з’являються супроводжувальні можливості з певним ефектом. Такі можливості проявляються у вигляді різних проміжних і побічних резуль-татів, використання виробничих і побутових відходів тощо. Зрештою у будь-якій діяльності має місце також ефект акселерації, що означає по-зитивний наслідок не лише самого по собі конкретного результату, але й прискорення темпів його розповсюдження і застосування.
Межі між виокремленими формами мультиплікаційного ефекту до-сить умовні, рухомі і відносні. Діалектичний взаємозв’язок цих форм по-лягає у тому, що усі вони разом формують загальний інтегральний ефект від ралізації певного господарського рішення (впровадження но-вої техніки чи технології, прогресивних методів або форм організації ви-робництва, нових форм господарювання тощо). Коли вирішується певна великомасштабна проблема з очевидними мультиплікаційними характе-ристиками, то очікуваний ефект має охоплювати одночасно усі його спе-цифічні форми. Загальна величина такого ефекту залежить від трьох го-ловних чинників: економічної ефективності впроваджуваного господар-ського заходу (сукупності заходів), масштабів і швидкості його (їх) роз-повсюдження в усіх галузях чи сферах діяльності.
Необхідні для одержання певного результату (ефекту) усі витрати поділяються на поточні (повсякденні) і одноразові. До поточних (пов-сякденних) витрат відносять витрати на оплату праці різних категорій персоналу (робочої сили) і обсяг засобів виробництва, які постійно ви-користовуються (вартість витрачених предметів праці і сума амортиза-ційних відрахувань), а також деякі інші витрати, що включаються у пов-ну собівартість продукції (послуг). Одноразові витрати являють собою авансовані кошти на відтворення засобів виробництва у вигляді капі-тальних вкладень. При цьому капітальні вкладення справляють віддачу (ефект, результат) лише через деякий час, що дорівнює тривалості від-творювального циклу засобів праці і враховується при визначенні їх ефективності.
Розрахунки ефективності витрат необхідні для прийняття тих чи ін-ших господарських рішень. По-перше, вони потрібні для оцінки рівня використання різних видів витрат і ресурсів, здійснюваних організацій-но-технічних і соціально-економічних заходів, загальної результативнос-ті виробничо-господарської діяльності підприємства впродовж певного періоду часу. По-друге, за їх допомогою обгрунтовують і визначають найкращі (оптимальні) варіанти господарських рішень: застосування но-вої техніки, технології та організації виробництва, нарощування вироб-ничих потужностей, підвищення якості і оновлення асортименту продук-ції тощо. У зв’язку з цим розрізняють абсолютний (загальний) і порів-няльний ефект. Кожний з них може бути економічним, соціальним, ло-кальним (госпрозрахунковим), народногосподарським, первісним, муль-типлікаційним.
Абсолютний ефект характеризує загальну або питому (в розра-хунку на одиницю витрат чи ресурсів) його величину, яку має підпри-ємство від своєї діяльності за певний проміжок часу. Порівняльний ефект відображає наслідки порівняння можливих варіантів господарю-вання і вибору кращого з них; його рівень відбиває економічні і соціаль-ні переваги обраного варіанту здійснення господарських рішень (нап-рямку діяльності) у порівнянні з іншими можливими варіантами. Абсо-лютний і порівняльний ефекти тісно взаємозв’язані, доповнюють один одного. Визначення економічно найбільш вигідного варіанту господарю-вання завжди базується на зіставленні показників абсолютного ефекту, а аналітична оцінка останнього здійснюється шляхом порівняння його зап-ланованих, нормативних і фактично досягнутих показників, їх динаміки за певний період.
2. Класифікація чинників зростання ефективності виробництва.
Рівень економічної і соціальної ефективності виробництва залежить від чисельних чинників, що її визначають. У зв’язку з цим для практич-ного розв’язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання. Усі чинники доцільно кла-сифікувати за обмеженою кількістю групувальних ознак, що сприяє виз-начення головних напрямків і шляхів підвищення ефективності вироб-ництва (продуктивності діяльності підприємства).
Класифікація великої різноманітності чинників зростання ефектив-ності (продуктивності) може здійснюватись за трьома ознаками: 1) ви-дами витрат і ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямками розвитку і удосконалення виробництва; 3) місцем реалізації у системі управління виробництвом .
Групування чинників за першою ознакою уможливлює досить чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростанням продуктив-ності праці (економія витрат жівої праці), зниження фондомісткості (ка-піталомісткості) і матеріаломісткості продукції, поліпшення використан-ня природних ресурсів. Активне використання перелічених джерел під-вищення ефективності виробництва передбачає здійснення комплексу за-ходів, які за своїм змістом характеризують основні напрямки розвитку і удосконалення виробництва (друга ознака групування чинників). Виз-начальними напрямками є перш за все прискорення темпів науково-тех-нічного і організаційного прогресу (створення нових і удосконалення іс-нуючих технологій, конструкційних матеріалів, засобів праці і кінцевої продукції; механізація і автоматизація виробничих процесів; запровад-ження прогресивних методів і форм організації виробництва і праці; по-бутова і регулювання ринкового механізму господарювання).
Практично більш важливою слід вважити класифікацію чинників ефективності за місцем реалізації у системі управління виробництвом (третя ознака групування чинників), особливо виокремлення з них двох категорій чинників – внутрішніх (внутрівиробничих) і зовнішніх (народ-ногосподарських), а також поділ сукупності внутрішніх чинників на так звані “тверді чинники” і “м’які чинники” (Класифікація внутрішніх чинників на “тверді” і “м’які” природно є досить умовною і незвичною, але широко відомою і використовуваною на підприємствах зарубіжних країн. Назви “тверді” і “м’які” чинники запозичені з англійської комп’ютерної технології відповідно до якої сам комп’ютер називається “твердим товаром”, а програмне забезпечення – “м’яким товаром”. При цьому “твердими чинниками” позначають таки з них, що можна виміряти і мають фізичні параметри, а “м’якими” – ті, які не можна відчути фізично, проте мають не аби яке значення для економічного управління виробництвом (наприклад, інформація, знання і кваліфікація кадрів, методи і системи організації різних процесів тощо).
Висновок.
Одже, вимірювання еффективності виробництва передбачає встановлення критерію економічної ефективності, який повинен бути єдиним для усех ланок економіки - від підприємства до народного господарства в цілому. Таким чином загальним критерієм економічної ефективності виробництва є ріст продуктивності суспільної праці.
В наш час економічна ефективність виробництва оцінюється на основі данного критерию, що виражається в максимізації роста національного доходу (чистой продукції) на одиницю праці. На рівні підприємства формою єдиного критерія ефективності його діяльності може слугувати максимізація прибутку. Ефективність виробництва находить конкретний кількісний вираз в взаємопов’язаній системі показників, характеризуючих ефективність використання основних елементів виробничого процесу. Система показників економічної ефективності виробництва повина відповідати наступним принципам:
- забезпечувати взаємозв’язок критерія і системи конкретних показників ефективності виробництва;
-опреділяти рівень ефективності використання всіх видів, застосовуваних в виробництві ресурсів;
- забезпечувати вимірювання ефективності виробництва на різних рівнях управління;
- стимулювати мобілізацію внутрішньовиробничих резервів підвищення ефективности виробництва.
Слід зазначити, що рівень економічної ефективності в промисло-вості залежить від багатьох взаємопов’язаних факторів. Для кожної галузі промисловості в наслідок її техніко-економічних особливостей характерні специфічні фактори ефективності.
На закінчення варто зазначити, що обов’язковість у використанні (урахуванні) зовнішних чинників не є такою жорсткою, як по відношенню до внутрішних чинників ефективності виробництва. Певне ігнорування підприємствами цієї вимоги може лише загальмувати темпи зростання ефективності.
Список використаної літератури.
1.Закони України (том I) / за ред. Опришко В. Ф. (голова), Горьовий Л. Є., Мацюк А. Р., Осауленко А. І. та інші, – К., 1996
2.Економіка підприємства (Том ІІ)/За ред. проф. С. Ф. Покропивного,-Київ:”Видавництво «Хвиля-Прес»”,-1995
3. Економіка підприємства (Том ІІ)/За ред. проф. С. Ф. Покропивного,-Київ:”Видав-ництво «Хвиля-Прес»”,-1995-стр.249
4.Економіка підприємства (Том ІІ)/За ред. проф. С. Ф. Покропивного,-Київ:”Видав-ництво «Хвиля-Прес»”,-1995-стр.251.