1. Доходи бюджетів
Закріплені доходи місцевих бюджетів
Закріплені доходи є основою самостійності місцевих бюджетів. Перелік доходів, які повністю зараховуються до місцевих бюджетів, встановлений Законом “Про бюджетну систему України”
Разом з тим, Закон не визначив порядку розподілу цих доходів рівнями місцевих бюджетів. До місцевих бюджетів зарахувалися прибутковий податок з громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, які проживаютьна території місцевих Рад; податок на фонд оплати праці колгоспників; податок на прибуток кооперативів; оплата на на індивідуальну трудову діяльність; державне мито; надходження від здачі в оренду майна, яке перебуває у комунальній власності відповідальних адміністративно-територіальних одиниць; податок з власників транспортних засобів, плата за землю; плата за трудові ресурси; плата за природні ресурси; податок на прибуток підприємств, об’єднань, організацій і установ, які входять до складу місцевого господарства та їх структурних одиниць, малих підрпиємст, а також спільних підприємств відповідно до частки місцевих Рад народних депутатів; місцеві податки і збори.
Прийнятий у 1995 р. Закон “Про бюджетну систему України” лише частково розв’язав проблему закріплених доходів місцевих бюджетів. Повноваження органів місцевого самоврядування, за цим Законом, навіть звужуються. Перелік закріплених доходів місцевих бюджетів залишається нестабільним. Відповідно до Закону України “про оподаткування прибутку підприємств” від 28 грудня 1994 р. податок на прибуток підрпиємств повністю зараховується до бюджетів місцевого самоврядування. Таким чином, норми цього акту І Закону про бюджетну систему суперечать одна одній.
Забезпечення достатніх обсягів і стабільності закріплених доходів для всіх рівнів бюджетної системи України і особливо для місцевого самоврядування є невідкладною проблемою, розв’язанню якої слід приділити належну увагу.
1.2 Регульовані доходи місцевих бюджетів
Регульовані доходи складають основну масу надходжень до місцевих бюджетів України.
Закон “Про бюджетну систему України” у редакції 1995 р. черговий раз вніс зміни до переліку регульованих доходів та форм бюджетного регулювання. Згідно з ним окремі доходи стануть певною мірою закріпленими і регульованими одночасно. Це стосується податку на додану вартість, акцизного збору, податку на прибуток підприємств, прибуткового податку громадян, плати за землю, доходів від приватизації державного майна та інші.
Доцільність такого підходу викликає сумніви.
Досвід і практика бюджетного регулювання інших країн свідчать про необхідність переходу до довгострокових і стабільних нормативів відрахувань від регульованих доходів до місцевих бюджетів. Сам перелік таких доходів також повинен бути стабільним. Слід також розробити критерії, на основі яких встановлюють нормативи відрахувань до місцевих бюджетів. Ці критерії не можуть бути розроблені без складання балансу фінансових ресурсів території, розрахунків сукупних податкових надходжень на душу населення у кожній адміністративно-територіальній одиниці.
Дотації, Субсидії, Субвенції
Згідно з законодавством доходи місцевих бюджетів України можуть включати дотації, субсидії, субвенції, які надаються з державного або місцевих бюджетів. Рад вищого адміністративного рівня до місцевих бюджетів Рад нижчого рівня.
Закон “Про бюджетну систему України” визначив також і певний механізм контролю за використанням субвенцій. Згідно зі ст. 38 органи державної виконавчої влади, виконавчі органи місцевого самоврядування вищого рівня здійснюють нагляд за дотриманням вимог законодавства, рішень органів влади вищого рівня з питань виконання бюджету відповідними виконавчими органами нижчого рівня. У разі невитрачення у встановленний термін або використання не за цільовим призначенням субвенцій, виділених бюджету нижчого рівня, субсидіювання припиняється, а виділені кошти підлягають поверненню до бюджету, з якого їх було отримано.
Практика використання в Україні таких методів бюджетного регулювання, як дотації, субсидії, субвенції досить суперечлива. У 90-х роках субвенції як метод бюджетного регулювання вперше були закріплені Законом “Про державний бюджет України на 1992 р.” Їх отримали 3 території: Кіровоградська область, Крим і м. Севастополь. Сума субвенцій відповідно склала 292,3 млн. 3,2 млрд і 1,5 млрд. крб.
Закон “Про державний бюджет України на 1993 р,” передбачив надання субвенцій 9 територіям України на суму 68 млрд. 66,5 млн. крб. Субвенції отримали А.Р.Крим , Волинська, Житомирська, Закарпатська, Київська, Рівенська, Сумська, Чернівецька області та м.Севастополь .Закон візначав
Виділення цих коштів на фінансування видатків з місцевих бюджетів, що не покриваються доходами.
Закон “Про державний бюджет України на 1994 р.” передбачив надання субвенцій 22 територіям України на суму 16 трильонів 533 млрд 751,6 млн. крб. До них входять: А.Р.Крим , Волинська, Житомирська, Закарпатська, Київська, Рівенська, Сумська, Чернівецька, Вінницька, Івано-Франківська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська області та м.Севастополь.Цілі для яких видилялись субвенциї,ті ж самі,що і у 1993 р. тобто лише загального характеру .
У цьому Законі вперше візначено регіони ,які мають передати кошти до Державного бюджету,а також вказано розмири цих коштів.
Згідно з Законом Дніпропетровська ,Донецька, Запорізька ,Полтавська області та м.Київ зобов’язувалися передати кошти з бюджетів місцевих Рад до Державного бюджету .Сума цих коштів затвердженно Верховною Радою у розмірі 4 трільони 19 млрд. 107,6 млн. крб.
Закон “Про державний бюджет України на 1995 р.” передбачив надання бюджетам областей дотацій на суму 48 трл. 484 млр. 690,1 млн крб.
Практика надання субвенцій ,субсидій і дотацій теріторіям України свідчить , що до 1995 р. були відсутні будь-які правила , що до цього . Стосунки між Державним бюджетом Україні і бюджетами територій у сфері надання субвенцій і дотацій базувалось на суб’єктивній основі двосторонніх домовленостей між “центром “ і регіонами. Такий інструмент бюджетного регулювання , як субсидія не використовувався . Субвенції були субвенціями лише за назвою , а фактично виконували роль дотацій, що в край зменшували їх ефективність і можливість контролю за їх цільовим використанням .
Враховуючи існуючу практику 90 р.,розробка финансового механізму і правових основ надання дотацій, субсидій і субвенцій є гострой економічною і політичною проблемою.
2. Видатки місцевих
бюджетів.
Після проголошення незалежності України порядок здійснення видатків із місцевих бюджетів майже не змінився. Закон України “Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування” ,прійнятий у 1992 р.
більш чітко визначив порядок здійснення видатків з місцевих бюджетів на утримання органів управління. Органами місцевого самоврядування встановлюють розмір видатків на утримання створюваними ними органів управління замість попереднього порядку, згідно з яким місцеві Ради встановлювали розмір видатків на утримання органів місцевого управління .
Більш деталізованим правове регулювання видатків місцевих бюджетів запроваджено лише у 1995 р. у Законі “Про бюджетну систему України”.
Згідно зі ст.18 цього Закону кошти республіканського бюджету А.Р.Крим і місцевіх бюджетів витрачаються лише на ті цілі і в тих межах, які затверджені Верховною Радою А.Р.Крим та місцевими Радами.
Вперше видатки всіх бюджетів поділені на поточні та видатки розвитку. Згідно з законом поточні видатки – це видатки з бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інш. Встановлено також, що у складі поточних видатків окремо виділяються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі перелічених об’єктів.
Видатки розвитку – це видатки бюджетів на фінансування інвестиційної та іннованційної діяльності. Це фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, структурної перебудови народного господарства. Це субвенції та інші видатки, пов’язані із розширеним відтворенням.
У Законі вперше розподілено видатки між бюджетами різних рівнів бюджетної системи. Більш детально це зроблено по відношенню до Державного бюджету України, видатки місцевих бюджетів визначені лише фрагментарно.
3. Вільні бюджетні кошти.
Вільні бюджетні кошти утворюються у місцевих бюджетах на початку бюджетного року і у зв’язку з цим не враховуються при затверджені бюджету попереднього року. Вони включають: вільний залишок коштив; суми, додатково одержані в процесі виконання бюджету; суми перевищення доходів над видатками в разі збільшення доходів чи економії видатків або з інших джерел.
Закон “Про бюджетну систему України” встановив, що вільні бюджетні кошти не можуть бути вилучені органами державної виконавчої влади вищого рівня. Рішення про їх використання приймають місцеві органи державної виконавчої влади або органи місцевого самоврядування. Ці рішення затверджуються відповідними Радами.
Вільні бюджетні кошти можуть бути використані на господарські заходи, покупку акцій або інш. цінних паперів для надання відсоткових чи без відсоткових бюджетних позичок на інші заходи.
4. Резервні фонди.
Резервні фонди утворюються у розмірі 1% видатків кожного з відповідних бюджетів, вони використовуються для фінансування невідкладних заходів непередбачених відповідними місцевими бюджетами. Згідно з законом ці фонди утворюються за рішеннями відповідних Рад. Фінансування з них здійснюється на основі постанови відповідних місцевих виконавчих органів влади.
Проблема взаємодії представницьких і виконавчих органів влади на місцях при формуванні і використанні резервних фондів може призводити і до певних суперечностей між ними. З метою їх уникнення доцільно розробити типове положення про резервні фонди місцевих органів влади виконавчої влади.
5. Оборотна касова готівка.
Оборотна касова готівка утворюється у складі бюджетів для покриття тимчасових касових розривів при їх виконанні. Закон встановлює можливість утворення оборотної касової готівки і в місцевих бюджетах. Вона передбачається у республіканської бюджеті А.Р.Крим, обласних, міських, районних, сільських і селещних бюджетах. Розмір оборотної касової готівки визначають місцеві Ради при затвердженні відповідних місцевих бюджетів. Згідно з Законом оборотна касова готівка має відновлюватися у тому році на якиц затверджувався бюджет і до тих розмірів які були передбачені.
Законом також передбачено порядок отримання позичок у разі тимчасових касових розривів при виконанні місцевіх бюджетів. Позички повинні повертатися у встановлений термін протягом бюджетного року.
Якщо касові розриви виникають при виконанні міських, районних, сільських і селещних бюджетів то за клопотанням відповідних виконавчих органів Рад бюджетні позички можуть надаватися з бюджету вищого рівня. Рішення про це приймають керівники відповідних фінансових органів.
6. Міжбюджетні взаємовідносини.
Модель міжбюджетних відносин у будь якій державі базується на існуючому державному та теріторіальному устрію. Мижбюджетні взаємовідносини є також інструментом організацій влади і місцевого самоврядування, росподілу компітенції між “Центром” та реріторіями. Бюджетні відносини в Україні включають такі основні елементи: як закріплені та регульовані доходи, нормативи відрахувань від регульованих доходів, дотацій, субвенцій, субсидій, бюджетні позички, між бюджетні взаєморозрахунки.
Закріплені доходи – це доходи які повністю або певною частиною на довгострокові основі закріплюються за тим чи іншим бюджетом.
Регульовані доходи – це доходи які на пайовій основі росподіляються між усіма ланками бюджетної системи України.
Нормативи відрахувань від регульованих доходів до бюджетів встановлюють (у %) пропорції розподілу цих доходів між різними рівнями бюджетної системи.
Дотації, субвенції, субсидії як елементи міжбюджетних відносин є інструментами регулювання доходів місцевих бюджетів.
Бюджетні позички надаються з Державного бюджету України місцевим бюджетам для покриття тимчасових касовіх розривів в процесі їх виконання, вони підлягають поверненню протягом поточного бюджетного року.
Бюджетні взаєморозрахунки як елемент міжбюджетних відносин є інструментом прерросподілу фінансових ресурсів між рівнями бюджетної системи в процесі виконанні державного і місцевих бюджетів.
Між бюджетні взаємовідносини в Україні знаходяться в процесі реформування. Найбільш перспективним напрямком є розвиток принципів бюджетного унітаризму з використанням елементів бюджетної децентралізації.
