мета і задачі економічної діагностики
Сутність економічної діагностики – полягає в становленні і вивченні ознак вимірювання основних характеристик, які відображають стан економіки і фінансових господарський суб’єкт для передбачення та не допущення порушень нормативного режиму роботи п-ва.
Метою ЕД – є підвищення ефективності роботи п-ва на основі систематичного вивчення всіх видів діяльності та узгодження їх результатів підвищення рівня конкурентноздатності п-ва і продукції.
Задачами аналізу діагностики фін. Господарської діяльності п-ва є:
1.дослідження екон. Середовища в якому функціонує підприємство (дослідження протистояння конкурентам, ситуації в галузі.).
2. ідентифікація реального стану дослідження об’єкта.
3.дослідження властивості і складу об’єкта та його порівняння з відомими чи нормованими величинами.
4. зміни в стані об’єкта в розрізі.
5.встановлення основних факторів які визначають зміни стану об’єкта та облік їх впливу.
Предметом ЕД є аналіз виробничої та екн. Результатів фінансового стану рівня управління затрат на в-во та оцінка ефективності .Суб’єкти ЕД : засновники п0-ва, органи державного управління, фін-кредитні установи, податкові органи, страхові організації, окремі спеціалісти, експерти, інформаційнф аналітичні та рейтингові агентства.
Об’єктом діагностики фін-екон діяльності п-ва є робота п-ва вцілому та його структурних підрозділів (ділянки, цехи, бригади).
Функціями ЕД є контрольна, облікова, стимулююча, організаційна, індикативна,.
Принципи комплектність, системність, об’єктивність, дієвість, оперативність, ефективність.
Методика економічної діагностики.
Методи: 1. недореалізовані методи – експертні (оцінюється ситуації висококласних спеціалістів); - морфологічний ( наборів альтернативних рішень по можливостям поєднання варіантів і вибір спочатку прийнятих а найменш і найбільш ефективних комбінацій); - рейтингове (систематизація та ранжування за обраним параметрами відповідно до розділу дослідження); - факторологічний (аналіз зафіксованих фактів в ЗМУ , наукових роботах); - моніторинг (детальний систематичний аналіз ЗМУ); - логічне моделювання(побудова сценаріїв систематичних показників); - фундаментальний (дослідження основних напрямків діяльності). 2. Формалізовані методи : -факторний; - конюктурний (дослідження поточного стану попиту і пропозиції); - математичний; - статистичний; - економічний; - економіко-математичний моделювання.
Основи організації діагностики на підприємстві.
На кожному п-ві за аналізом і діагностикою виробничого, інвестиційного, комерційного, діяльності відповідає відповідний відділ.
Вид діяльності (відділ який займається ): суть відділу: 1. виробнича діяльність – (виробничий або технологічний відділ), перевірка стані виробничо-технічних операцій та відхилень від стандартів. 2. комерційна діяльність – (постачання збуту, торгівлі комерційний або маркетинговий відділ): операції результатний, торгово-комерційний та операційний із постачанням і збуту. 3. Інформаційна діяльність – (інформаційно-аналітичний відділ): ОУ якості й достовірності ін фор-аналітичноних процесів на п0ві та в зовнішньому середовищі. 4. Адміністративно-господарська діяльність (фінансова планово-економічний відділ, відділ кадрів, моніторингу): перевірка ефективності системи управління фінансово-господарської діяльності організації.
Організація аналітичної роботи і діагностики на п-ві: 1. визначення мети і задач діагностики; 2. розробка програми в якій ставиться чітка задача і зміст діагностики (терміни, відповідальні особи, форми, методи); 3. визначення послідовного виконання. 4. обґрунтування методів проведення. 5. визначення і підбір необхідних інформації. 6. проведення діагностичних процедур шляхом впливу факторів кількісних і якісних показників. 7. узагальнення результатів аналізу. 8. формування висновків за напрямками аналізу. 9. оформлення звіту.
Структура звіту з проведення діагностики: 1. вступ, мета задачі методи аналізу і діагностичний опис специфіки об’єкту. 2. аналітична частина містить аналіз і діагностування: технічну та фінансового стану п-ва , ефективність різних видів діяльності, стан і ефективність використання наявних ресурсів, дослідження рівня потенціалу п-ва, характеристика економічного середовища, дослідження конкурентноздатності п-ва і продукції. 3. виробники які містять: - гармонізацію і узагальнення результатів проведення діагностики. – пропозиції та засоби по усуненню недоліків та покращення результатів роботи п-ва на основі використання виявлених резервів і факторів.



Основні складові конкурентоспроможності.
Невідємною складовою ринкової економіки є створення і розвиток КС, сукупність зовн. Стосовно п-ва факторів, які впливають на конкурентну взаємодію п-в відповідної галузі. Конкурентне середовище – це результат і умови взаємодії великої к-ті суб’єктів ринку, що визначають відповідний рівень економічного середовища і можливість впливу окремих економічних агентів на загальну ситуацію. Важливим є те що КС утворюється не тільки конгломератом ринку, які створюються суперники, але насамперед відношиями між ними.
КС неможна відокремити від поняття ринку, але ринок поняття значно ширше і може поєднувати декілька КС. Для характеристики зовн середовища, необхідно провести аналіз макроекономічні показники, діючого правового і податкового режиму соц.-демографічна, географічна-демографічна фаторів розвитку технологій тощо.
Для діагностичного аналізу використовують інформацію, накопичена маркетинговими службами п-ва, отримання шляхом опитування керівництва підрозділві, адміністрації, та шляхом збору статистичних загальнодержавних та галузеві інформацію, галузеві довідники, наукових публікацій.
Позиції які необхідно описати: 1. інфляція, 2. ставка дисконту, 3. рівень безробіття, 4. рівень цін на енергоносії, 5ю доступ до ресурсів (сировини: якість сировини, динаміка зміни ціни на сировину, альтернативні види сировини), 6.наявність стійких ділових зв’язків з постачальниками. 7. наявність доступних ресурсів стосовно річних обсягу переробки.
1)Правовий і додатковий режим.1. приватизація; 2. податки (мита); ставка податку розподіл. 3. обмеження пов’язані із зовн-екно діяльністю : квоти, прямі обмеження на ввізне вивізне мито, законодавчі акти участь в угодах. 4. спеціальні режими торгівлі (союзи, ембарго). 2)Ступінь державного регулювання в галузі. 1. ліцензування. 2. ціноутворення , - пряме регулювання, - непряме регулювання (шляхом надання субсидій виробника). 3. вимоги до безпеки. 4. спеціальне маркування. 3)соціально-демографічний і культурний фактори .1. демографічна ситуація. 2. зміна рівня життя, доходи, заощадження. 3. соц. Виплати та субсидії.4. утворення орган обєднання. 5. еміграція. 6. релігія. 4) технологія . 1. нові технології у в-ві. 2. нові матеріали. 3. нові продукти. 5) заг характер ринку. 6) обсяг ринку у натуральних і грошових вимірниках. 1. величена спожитого товару. 2. за визначення часового проміжку. 3. споживання в окремому сегменті. V=Vie*N. 4. загальний обсяг продажу у галузі з врахуванням імпорту і вирахування експорту V = Sпр+І-Е.
Конкурентне середовище можна класифікувати за: 1. за об’єктом : - товарні, - інформаційні, - послуг, - науково-технічних розробок, - трудових ресурсів, - капіталів. 2. за територіальною ознакою: - світове конкурентне середовище включає всіх виробників світу, - міжнародне КС декількох країн, - національне, - міжрегіональне КС, функціонує на границі регіонів та функціональних граничних розмірів регіону. – регіональне, - міжрайонне, - районне, - місцеве або локальне, - п-ва. 3. за моделями конкур на ринку. – досконалої конкуренції, - чистої монополії, - олігополії. – монополістичних конкурентів.


5. Визначення ключових факторіє конкурентного успіху
Ключові фактори успіху (КФУ) - головні визначники фінансового й конкурентного успіху в даній галузі. їхня ідентифікація - один з головних пріоритетів розробки стратегії. Вони можуть служити наріжними каменями побудови стратегії, однак вони можуть мінятися від галузі до галузі. Звичайно для галузі характерні три-чотири таких фактора, а з них один-два найбільш важливі, і завданням діагностики є їхнє виділення.
Нижче перераховані типи КФУ і їхні складові.
1. Фактори, пов'язані з технологією (компетентність у наукових дослідженнях (особливо в наукомістких галузях, здатність до інновацій у виробничих процесах, здатність до інновацій у продукції, рОдь експертів у даній технології). Фактори, пов'язані з виробництвом (ефективність нйзькозатратного виробництва (економія на масштабі виробництва,ефект нагромадження досвіду, якість виробництва, висока фондовіддача, розміщення виробництва, що гарантує низькі витрати, забезпечення адекватною кваліфікованою робочою силою, висока продуктивність праці (особливо в трудомістких виробництвах),дешеве проектування й технічне забезпечення, гнучкість виробництвапри зміні моделей і розмірів, здатність до інновацій у продукції, рольекспертів у даній технології.) Фактори, пов'язані з розподілом (потужна мережадистриб'юторів (дилерів), можливість доходів у роздрібній торгівлі, власна торговельна мережа компанії, швидка доставка.)
4. Фактори, пов'язані з маркетингом: (добре випробуваний, перевірений спосіб продажів, зручний, доступний сервіс і техобслуговування, точне задоволення купівельних запитів, широтадіапазону товарів, комерційне мистецтво, привабливий дизайн і упакування, гарантії покупцям)
5. Фактори, пов'язані із кваліфікацією ( видатні таланти, "ноу-хау" у контролі якості, експерти в області проектування, експерти в області технології, здатність до точної ясної реклами, здатність одержати в результаті розробки нові продукти у фазі науково-дослідних досліджень і швидко вивести їх на ринок). Фактори, пов'язані з можливостями організації (першокласніінформаційні системи, здатність швидко реагувати на ринкові умови,що змінюються, компетентність в управлінні й наявність керуючих "ноу-хау"). Інші типи КФУ: ( сприятливий імідж і репутація, усвідомлення себе, як лідера, зручне розташування, приємне, увічливе обслуговування, доступ до фінансового капіталу, патентний захист,загальні низькі

6. Визначення домінуючих у галузі економічних характеристик Звичайно, до них відносять: - розміри ринку;
області конкурентного суперництва (локальна, регіональна, національна, глобальна);
швидкість росту ринку й стадія життєвого циклу галузі;
число суперників і їхні відносні розміри, ступінь концентрації;
число покупців і їхні відносні розміри;
легкість входу й виходу;
ступінь диференціації продуктів/послуг фірм, що суперничають;
рівень технологічних змін у процесі виробництва й у нових продуктах;
вплив економіки на масштаби виробництва, транспортування, маркетинг;
чи є ступінь використання виробничих потужностей критичним в досягненні низькооціночної ефективності виробництва;
чи спостерігається в галузі сильна залежність вартості одиниці продукції від кумулятивної величини обсягу виробництва;
вимоги до капіталу;
- прибутковість у галузі вище або нижче середньої в економіці. Доцільно скласти "портрет" галузі по цих характеристиках і потім
його проаналізувати.














7. Основні рушійні сили, що викликають зміни в галузі
Звичайно, до них відносять:
Зміни в довгостроковій перспективі росту (сильно впливають на рішення про інвестиції, ступінь привабливості для нових фірм).
Зрушення у швидкості росту порушують баланс між галузями що поставляють і купують, між входом і виходом.
Зміни в тім, хто купує товари і як вони використовуються (цізрушення створюють нові можливості, які не повинні бути упущені,але й вимагають перебудови фірм - наприклад створення службсервісу й т.д.).
Інновації в продуктах.
Технологічні зміни.
6. Маркетингові інновації (нові методи продажів, диференціаціяпродуктів, вартісна диференціація).
Вхід або вихід головних фірм у галузі.
Збільшення глобалізації в галузі.
Зміни у вартості й ефективності.
10. Перехід споживачів до диференційованих товарів відстандартних.
11.Вплив законодавчих змін.
12. Зміна соціальної, демографічної обстановки й стилю життя.
Зниження невизначеності й ризику в бізнесі
Аналіз конкурентних сил, що діють на фірму
Цей аналіз робиться з метою ідентифікувати сприятлив можливості й небезпеки, з якими може зустрітися фірма в галузі.
Портер запропонував для цього модель п'яти сил (рис. 2). Вії аргументував цю модель тим, що чим вище тиск цих сил, тим менше і існуючих компаній можливості збільшувати ціни й прибуток Ослаблення сил створює сприятливі можливості для компанії Компанія, змінивши свою стратегію, може впливати на ці сили у свою користь.
7.1.Основні рушійні сили та аналіз конкурентних сил, що діють на фірму.
Конкунтне середовище (КС) формує під : - суперництво між конкурентами продавцями однієї галузі. - конкуренція з боку товарів, що є замінниками і є конкурентоспроможними за ціною. – загроза входу в галузь нових конкурентів, - - економічні можливості та купівельна спроможність постачальників. – екон можливості та купівельна спроможність покупців.
Найбільшае вплив конкуренція між органами однієї галузі, прагне зміцнити або розширити своєї позиції.
Основними рисами між фірмовими конкурентної боротьби є : - боротьба за більш вигодну ринкову позицію (прагне кожного задовольнити свою ринкову нішу); - конкурентні стратегії , які фірми супереч можуть сформувати та шляхи , які вони можуть знайти для реалізації стратегії. – нові конкурентні умови можуть приймат час від часу одним або багатьма суперниками. – між фірмове суперництво приносить один фірмам успіх, іншим поразку. Успіх може надати можл. Контролювати напрямок ринкових сил і конкурентних зусиль.
Конкуренція з боку товарів інших галузі які є замінниками і конкурентними в ціні, їхні риси є : 1. ціни і доступність товарів-замінників ств. Обмежень для цін виробників. 2. не дивлячись на те що виробник , може покращити якість товару і зменш ціни, або іншими способом реверс товари від замінника всетаки він стоїть перед ризиком зниж продажу і прибутку, внаслідок розвитку ринку. 3. конкуренція з боку замінників залежить від того на скільки легко покупці можуть надати їм перевагу.
Лсновін риси загрози появи в галузі нових конкурентів, призводить до загострення зменшення часток ринку п-ва загострення конкуренції, зменш рентабельності , ймовірність такої загрози залежить від 2 факторів: 1 рівень вхідного бар’єра, 2 реакції п-ва.
Бар’єри щодо перешкоджання входження в галузі: - виробничий ефект масштабу, мінімальні витрати та продук досягають при певному обсязі. Якщо його недосягне п-во зазнає додаткових втрат. – значна потреба в капіталі, чим більша потреба в капіталі тим більше бажання зайнятись цією справою. – доступ до каналів розподілу, в існуючих організаціях усталені канали розробл і навичку потрібно передбачати кращі умови для розподілу. - складність доступу до виробн досвіду і секретів в-ва. – переваги вже діючих п-в, вони забезпечують нищі витрати. – державна політика регулювання. - консерватизм існ. поставок. – фактори які визначають високий рівень собівартості у п-ва що входять у галузь.
Економічні можливості та торговельних здібностей постачальника, основні риси: - невелика к-ть поставок надає можливість визначити к-ть поставок. – продукція яку постачальник відіграє важливу роль в кінцевому виробі які виробляє користувачам цієї продукції це спричиняє залежність в-ва чи споживача від постачання. – висока ступінь диференціації продукції є наслідком високого рівня спеціалізації, що ускладнює пошук іншого постачальника. – нижчий рівень вертикальної інтеграції у споживача. – основні риси та Етно можливості та торгівельні здібності покупця. – конкуренція з боку покупців виражається утиском на ціни з метою, їх зниження вимогам вищої якості кращого обслуговування. – продукція займає велику питому вагу споживача, що робить його чутливим до зміни ціни. – високий ступінь стандартизації продукції. – наявність різноманітної інформації про продукцію може спричинити загострення в галузі конкуренції. – високий рівень організації споживачів, закон про права споживачів, загрожує посиленню конкуренції і зменшення обсягів.
9. Виявлення стратегічних зон господарювання.
Стратегічна зона господарювання - сегмент оточення підприємства на яке воно має вихід чи планує такий вихід одержати.
СЗГ – визначає потребою ринку, технологічним типом клієнта та географічним розташуванням.
Перспективи СЗГ за напрямками: - росту ринку, - норма рентабельності, - нестабільності ключових факторів успіху.
Визначальні показники розвитку: - фази життєвого циклу розвитку, - розмір ринку, - купівельна спроможність , - бар’єри входу , виходу, - звички покупців, - склад конкурентів. –основні канали збуту, - державне регулювання, - ділове середовище.
Існує методика виділення основних СЗГ фірми: (Stem Steuard): 1. інноваційність. 2. ступінь креативності. 3. ступінь ризикованості проведення операції. 4. однорідність культури і фактори успіху. 5. вертикальна інтеграція. 6. стадія ЖЦ товару. 7. споживання або генерація грошових потоків. 8. можливе залучення фінансів під заставу активів.
Після того як вмділяється СЗГ , формується їх перелік відповідно до якого проводиться аналіз стратегічних позицій.
10. Аналіз стратегічних позицій.
Аналіз стратегічної позиції – виявлення стратегічних зон господарювання їхнього взаємодії оточення та інших важливих характеристик сукупність СЗГ – формує стратегічний портфель п-ва.
Розміщення ресурсів по різним СЗГ взаємозв’язок між собою і зовн середовищем визначає стратегічну позиції компанії. Для цього застосовується методи портфельного аналізу.
Портфельний аналіз – був створений в 60-х роках і є фактично якісною характеристикою.
Портфельний аналіз є розв’язанням наступних проблем: 1. узгодження бізне-ідей. 2. розподіл кадрових і фін ресурсів. 3. проведення реструктуризації п-ва.
У всіх матрицях види діяльності п-ва розбиваються на стратегічні одиниці бізнесу, далі визначають відносно конкурентноздатність цих одиниць і оцінюється їх перспектива розвитку. Далі є розробка стратегії кожного підрозділу одиниці бізнесу, і як результат, з метою відповідності загальна стратегія або корпоративна.
Матриця БКГ, по горизонталі – частка ринку, по вертикалі – темпи приросту.
Дика кішка – прибуток низький нестабільний, грошові потоки - зростаючі або відємні.
Зірка – прибуток – високий стабільний, грошовий потік - зростають проблеми нульові.
Дійна корова – прибуток - високий стабільний, грошовий потік - додатній стабільний.
Собаки – прибуток – низький нестабільний, грошовий потік – нульовий.
Матриця мак –кінсі ця матриця на відміну від попередньої будується складніше, одною вісю є привабливість галузі (по у), і другою є конкурентна позиція стратегічного одиниці (по х). для того щоб побудувати матрицю необхідно перед тим : встановити набір параметрів за якими будуть оцінюватись привабливість галузі. На час створення було 40 показників, а зараз 15 показників.
Оскільки використовують 15 показників важко, набір показників в Україні визначається самостійно. 1. кожному показнику присвоюється вага і сума цих ваг = 1. 2. кожному з параметрів додається оцінка міри його привабливості для , за 5 шкалою, якщо 5 бажаним рівнем, якщо 1 то загроза, якщо 5 бажаним рівнем. 3. оцінка значимості кожного параметра множиться на відповідну оцінку привабливості.







11. Структура аналізу діяльності конкурентів.
Метою аналізу діяльності конкурентів є визначення напрямків діяльності та способів ведення конкурентної боротьби, про те це повязати з певними труднощами, оскільки галузі також складається з кількох десятків підприємств які є конкурентноздатними.
Для чіткого аналізу та отримання високих результатів принципово важливий є вибір об’єктів аналізу , вони можуть бути: - майб цілі конкурентів, - ціни, - організаційна структура , - система безпеки, - ділові якості керівництва, - організаційна культура, - канали збуту, - постачання сировини матеріалів.
Крім того для правильного аналізу у конкур їх слід чітко розмежовувати: 1. за типом споживачів і товарі , - прямі конкуренти ( такі самі товари тим самим споживачам), - товарні конкуренти ( товари різним споживачам), - , - наявні конкуренти. Найбільшу загрозу мають прямі, та неявні. 2. за характером впливу , - правильні, - погані конкуренти. 3. за цілями аналізу, - найблищі конкуренти, - наймогутніші, - конкуренти на географічному території, - всі можливі конкуренти. 4. за характером реакції , - не квапливий конкурент, - розбірливий, - тигр-конкурент., - непередбачуваний конкурент. 5. за різницею в продукції , - параметричні конкуренти, - товарні конкуренти, - марочні конкуренти, - конкуренти бажань. 6. за типом ринкової стратегії , - фірми схильні до ринкової експансії, - які слідують стратегії диференціації в-ва, - великі фірми-покупці даної компанії, - малі фірми. 7. за кількісною позицією, - на внутрішній ринок, - фірми які прагнуть глобальних домінувань, - які домінувань на місцевих ринку., - компанії які прагнуть збільшення часток продажу по всьому світі.
12. Побудова конкурентної каритринку.
При аналізі конкурент виникає потреба в достовірній та повній інформації для проведення аналітичних процедур: 1. конкретизація цілей аналізу, 2. визначення географії меж ринку, що аналізуються. 3. вибір п-в конкурентів, який обирають як об’єкти дослідження (- усі можливі конкуренти, - найбільші конкуренти, - конкуренти які мають велику частку ринку, - в межах географічної території). 4. збір первинних і вторинних документів.
Функції системи дослідження конкуренції для формування стратегії: 1. збір вторинної і первинної даних про к-ть . 2. нагромадження даних, 3. систематизація даних. 4. оглядовий аналіз, 5. налагодження комунікацій каналів з стратегом.
Побудова конкурентної карти полягає класифікувати конкурентів та виявити та змінити їх на ринку. ККР представлена собою, матрицю або таблицю 4*4 , по горизонталі розташовані частки ринку, по вертикалі темпи зміни цих часток.
Інтервали будуються на основі характ нормального розподілу.
По горизонталі відкладають наступні :
1[Дсер > 3 ? >Д мах]
2[Дсер; Дсер+3 ?]
3[Дсер-3 ? ;Дсер;]
4[Дсер-3 ? ;Дсер;]
5[Дмін ;Дсер-3 ? ;]
Аналогічним чином по вертикалі відображається наступні інтервали
1 [Тсер+3 ? ;Тмах;]
2[Тсер+3 ? ;Тсер;]
3[Тсер-3 ? ;Тмін;]
4[Тсер ;Тсер-3 ? ;]. , де ? – середньоквадратичне відхилення, Д – частка ринку, Т – темп зміни частки ринку.







13. Фактори , чинники конкурентноздатності продукції чи товару.
Головною умовою К фірми на ринку і важливою складовою прибутковості її діяльності , найчастіше під конкурентноздатності - характеристика товару , яка відображає відмінний його від товару конкурента за ступенем відповідальністю конкур спільній потребі та за витратами на її задоволення.
Спроможність товару відповідати товару умовам даного ринку у період що аналізується, здатніність витримувати конкуренцію на ринку (наявність вимогам переваг над виробами інших товарів ).
КТ залежить від ряду чинників: 1. техніко0економічні, 2. комерційні, 3. нормативно-правових.
За стадіями відтворення продукту К оцінюється на 1. виробничій стадії, 2. стадії продажу , 3. стадії використання.
На різних стадіях відтворення продукції спрацьовують різні фактори конкуренції на виробничій, - міцність, - технічні.
За великої к-ті КП пріоритетну роль відіграють : - корисність для потенційного покупця, - інноваційність продукції або товару.
Основною оцінкою для оцінки КП є : - кількісно або якісна характеристика, тобто оцінка так званих критеріїв КП.
Основні критерії КП: 1. рівень якості, 2. спрямованість на певні соц групи. 3. відповідність стандартам і відповідним актам. 4. безпечність . 5. споживча новиз на товару. 6. імідж товару. 7. інформаційність, 8. ціна товару.
Для оцінки К послуг використовують наступні критерії: 1. результативність використання послуг. 2. умови обслуговування. 4. культура обслуговування. 4. доступність послуги (співвідношення час і ціна).
14. методи оцінки конкурентоспроможності продукції (КП).
Методи оцінки КП : 1. Матричні аспекти оцінки КП. – при визначені КП по суті оцінюють тільки ті показники, які порівняно з товарами конкурентами гірше чи краще задовольняють потребу. – доцільно здійснювати КТ оцінку за допомогою маркетингово дослідження. – оцінка К, періодично виконання, а не при виникненні проблеми. - складові КП (технічні, комерційні, екон.), мають відповідати певному сегменту покупців. – перелік складових КТ формують відповідно до кожного конкретного випадку , і є ключовим моментом оцінки КТ. – етапи КТ відрізняється взалежності від виду товару, завдань, оцінки діяльності і стану п-ва, продукти якого оцінюються.
КТ у загальному вигляді визначає співвідношення корисного ефекту до сумарних витрат, які пов’язані з придбанням і експлуатацією товару.
Корисний ефект товару - характеризує здатність задовольняти потребу покупця, він розрах , як інтегральний показник якості товару, і включає 3 групи показників.
Основні характеристики товару - технічна та конструкторська, - параметри, що регламентуються тобто відповідають стандартам; - параметри стандартизовані, що характеризують естетичні властивості товару. Кожному показнику присвоюється вага товару в залежності від значущості, крім того, оцінюється споживчі властивості товару – це характеристика спрямована на задоволення вимог споживача.
В-ти які несе споживач на придбання, монтаж, доставку, та експлуатацію товару – складають ціну споживання.
КТ визн співвідношенням корисного ефекту до ціни. Кт = ЕК / Ц.
В загальному методи оцінки КТ можна розділити на 2 групи: - аналітичний , - графічний. Обидва методи базуються на розрах чи оцінці відповідних параметрів , в порівнянні з еталоном з кращим конкурентом чи з абстрактно ідеальним варіантом.








15. Чинники що впливають на рівень конкурентноздатності п-ва.
Найбільш узагальненим визначенням КП є потенційна або реалізована здатність екон до ефективного і довгострокового функціонування у релевантному зовн середовищі..
Значною мірою КП визнач його здатність у ринкових умовах проектувати, виготовляти та збувати товар , і займатись прибутковим.
Тому під К слід – розуміти не лише поточну ефективність , але й динаміку пристосування п-ва, до умов зовн середовища .
КП притаманні ознаки: - релевантність, - відносність, - динамічність.
Для об’єктивної оцінки КП доцільно класифікувати чинники КП : 1. за місцем виникнення: - внутр, - зовнішнє. 2. за сферою діяльності : - науково-технічна, - організаційно-економічна, - соц, - екологічна, - політичні. 3. за сферою охоплення : - загальні, - специфічні, - індивідуальні. 4. за тривалісю дії: - постійні, - тимчасові. 5. за ступенем взаємообумовленості: - незалежні, - похідні. 6. за ступенем корисності: - стимулюючі, - де стимулюючі. 7. за ролю у забезпечені К : - основні, - другорядні.
Ключовими аспектами КП є : 1. виробничий (характеризує технолог, асортимент, масштаб, забезпечення основними видами ресурсів , гнучкість в-ва ). 2. маркетинговий (дослідження й прогнозування ринку, просування та збут товарів, ціноутворення, рекламна діяльність). 3. фінансовий (ліквідність, дохідність, платоспроможність, залучення зовн фін ресурсів). 4. інноваційність (здійснення наукових-досліджених розр власними силами). 5. кадрових та організаційних-культурних (склад персоналу, організаційні процедури на п-ві). 6. управлінський (тип організ-структурний стиль та методи управління).
Схема Головні аспекти забезпечення КП:
16. Методи оцінки конкурентноздатності підприємства.
Базовими принципами оцінки рівня конкуренції є : комплексність, системність. Динамічність. Безперервність, оптимізованість.
Загальний порядок дослідження та оцінки конкурентноздатності, охоплюють такі етапи :
1.) Вияв чинників зовнішнього та внутрішнього середовища та оцінка їх значимості;
2.) Групування чинників та дослідження взаємозв’язків;
3.) Оцінка впливу чинників;
4.) Прогнозування змін чинників включених у модель.
5.) Прогнозування рівня конкурентоспроможності;
6.) З’ясування шляхів та методів підвищення конкурентоспроможності;
7.)Розробка комплексу заходів на підвищення конкурентоспроможності;
8.) Оцінка прямих та опосередкованих витрат на реалізацію заходів.
9.) Вибір критеріїв ефективності і оцінка ефективності;
10.) Прийняття відповідних управлінських рішень.
17.Система інформації для проведення діагностики майна.
Економічна діагностика в рамках оціночної д-сті базується на системі економ.інформації,яка призначена для вироблення оптимальних управлінських рішень,оцінка бізнесу базується на аналізі вартості п-ва,як товару інвестиційного поточного стану і майбутнього.Для такого підходу необхідно провести збір і аналіз великої к-сті інформації,яку можна кваліфікувати таким чином:
зовні.інформац.- яка х-зує функціонування п-ва в районі,галузі,економіці вцілому і представлена у вигляді макроеконом. І галузевих показників;
внутрішнє – яка дає уявлення про діяльність п-ва.
Фактори макроеконом. ризику утвор. так званий систематичний ризик,який спричинюють зовнішні події,не залежать від п-ва.Отже,не можуть бути диверсифіковані.Основні фактори макроеконом. ризику:
рівень інфляції
темпи економ. зростання
рівень платоспроможності населення
зміна облікової ставки НБУ
зміна облікового курсу
рівень політичної стабільності.
Крім того при діагностиці майна враховується несистематичний ризик,який займає конкурентну позицію п-ва,політикою п-в.Для оцінки несистематичного ризику викор. внутр. Інформацію,яка вимагає історію п-ва компанії,опис марж. стратегії п-ва, і ноу-хау потужностей,інформац. про персонал,фін. звітність.
Метою роботи аналітика по збору інформації є:аналіз історії компанії з метою зясування майб.тенденцій .
впорядкування інформації з метою прогнозування обсягів продажу грош.потоків,прибутки.
Врахув.факторів несистем.ризику,аналіз фін.документацій.
Робота з фін.документами проводиться наступними напрямками:
обчисл.відносних показників
користування звітності-переоцінки статей балансу різними методами,найпростіший за курсом гривня.По відношенню до стаб.валюти,але це спосіб врахов. Непропорційної зміни вартостей окремих видів майна за коливаннями рівня цін-метод є більше точним,оскільки можна викор.індекс цін і до всього майна вцілому і по окремим позиціям.
В результаті аналітик повинен:
- провести ретроспективну фін.інформацію до спів ставного випадку,тобто враховув.інформац.зміни цін
- оцінки фін.стану п-ва
- виявити тенденції в розвитку бізнесу
- підставити ін фор.для підбору компанії аналогу.
18. Теоретичні засади затратного, дохідного, порівняльного методів діагностики майна.
До загально прийнятих підходів в оцінці відносяться : затратний, дохідний і порівняльний.
Дохідний підхід – при ньому сьогоднішня ринкова вартість підприємства визначається як сума тих доходів і вигод які отримує власник в майбутньому при чому враховується не тільки розміри доходів але і час їх надходження та рівень ризику.
Перевага: відображає уявлення інвестора про об’єкт як джерело доходів.
Недолік : базується на прогнозних даних.
На доходний метод спирається два найбільш розповсюджені методи, які застосовуються до будь-якого об’єкту : дисконтування грошових потоків і прямої капіталізації. При застосуванні дохідного підходу можна виділити етапи його реалізації : 1. прогноз майбутніх доходів. 2. Оцінка суми доходів на експлуатаційні витрати. 3. Оцінка об’єкта в кінці терміну володіння (так звана величина реверсії). 4. Спрогнозовані доходи і реверсія перераховуються шляхом дисконтування або прямої капіталізації до одної вартості.
Порівняльний метод : базується на співставленні об’єкта оцінки з аналогічними об’єктами за своїми властивостями. Порівняльний метод здійснюється за етапами :
1. вивчення ринку і збір інформації про недавні угоди з аналогічними об’єктами. Точність інформації залежить від кількості і співставленості досліджень об’єкта з аналогами. 2. перевірка інформації. Проводиться дослідження чи неспотворені ціни якими-небудь незвичайними подіями чи факторами, перевіряється достовірність інформації. 3. порівняння об’єктів оцінки з кожним аналогом об’єктів та виявлення відповідності по даті продажу техніко-економічних характеристик, місцю розташування наявних додаткових елементів. Всі відмінності мають бути враховані і зафіксовані. 4. розрахунок даного об’єкта оцінки шляхом коректування відповідно до відмінностей аналогічних об’єктів. Аналізуючи відповідних об’єктів і об’єкта оцінки можуть використовуватися додаткові розрахункові процедури: 1. визначення вартості додаткових елементів.2. визначення коригуючи коефіцієнтів, у разі відмінності аналога за окремими технічними і розмірними параметрами. 3. розрахунок вартості за питомими показниками використовуються у разі різної величини об’єктів. 4. використання мультиплікатора доходів які визначаються як відношення ціни аналога об’єкта до річного доходу потенційного покупця або відношення ціни до доходу на акцію.
5. Розрахунок кореляційної моделі у разі великої кількості аналогічних об’єктів і можливості побудови статистичних показників, які показують залежність ціни від окремих параметрів.
Затратний метод - оціночна вартість визначається виходячи із затрат на відтворення або заміщення об’єкта оцінки із врахуванням зносу. При використанні цього підходу вважається що затрати які необхідні для створення об’єкту оцінки, або відтворення його властивостей відповідної ринкової вартості цього об’єкта. Головна ознака цього підходу це по елементна оцінка, тобто досліджуваний об’єкт розчленовується на складові, потім оцінюється кожна складова і сума результатів дасть нам оціночну вартість об’єкта.
Послідовність розрахунків за даним методом : 1. Аналіз структури об’єкта і виділення його основних складових : - якщо нерухомість (земля, комунікації, споруди); - якщо підприємства вцілому (ОЗ, ОбЗ). 2. Вибір найбільш прийнятного методу оцінки для кожного елементу : - для вартості споруд (ДБН) 3. Оцінка реального ступеня зносу. Термін зносу в теорії оцінки розуміється як втрата користі об’єкта з різних причин а не тільки часу, тобто враховується як фізичний так і моральний знос. 4. Розрахунок загальної вартості складових об’єкта та сумарна оцінка.




19. Методи оцінки майна, які використовують в доходному підході.
Методи : 1.) методи дисконтування ГП. Базується на перетворення за певними правилами майбутніх доходів очікуваних інвестором.
Майбутні доходи включають : 1. періодичний ГП доходів від експлуатації протягом терміну володіння (дивіденди, орендна плата), 2. грошові надходження від продажу об’єкта в кінці терміну володіння
Розрахунок використовується за правилами складних %, з використання ставки дисконтування ГП.
Дисконтування ГП виконується внаступній послідовності : 1. вибір періодичності майбутніх доходів. 2. прогнозування темпів інфляції. 3. прогнозування періодично утворених доходів, таких як потенційний валовий дохід інших доходів, операційні доходи за вирахуванням валових витрат. 4. прогнозування вартості об’єкта в кінці терміну володіння. 5. Визначення ставки дисконту. В закордонній практиці в якості без ризикової ставки використовують доходи по довгостроковій держ. облігації. В Україні за ставку дисконту можна взяти облікову ставку НБУ, або можна взяти ставку довгострокового кредиту в іноземній валюті. 6. Розрахунок вартості об’єкта оцінки з використанням формул дисконтування.
2.) метод прямої капіталізації – побудований на застосуванні співвідношення середнього доходу до коефіцієнта капіталізації. S = E/r , E – дохід, r – ставка капіталізації.
Перевага : є досить простим і розраховується в 3 етапи : 1. розрахунок чистого доходу від характеру об’єкта : для нерухомості – орендна плата, для підприємства - форма 2 річний дохід. 2. Вибір коефіцієнта капіталізації : якщо ставка дисконту використовується для приведення грошових сум до поточної вартості то коеф.капіталізації для безпосереднього перерахунку доходів від об’єкта у вартість.
Методи розрахунку ставки капіталізації розраховуються в залежності від конкретних умов в яких функціонує об’єкт оцінки. На сам перед звертають увагу на джерела та умови фінансового обороту. Най ризикованими є методи: аналіз ринкових аналогів, покриття боргу, зв’язаних інвестицій за фінансовими компонентами (окремо для землі і.т.д.)
3. Розрахунок поточної вартості об’єкта
R = m-Rm + (l-m)*Rl
20. Методи оцінки майна, які використовують в порівняльному підході.
Порівняльний метод представлений методом порівняння продажу, який складається з наступних етапів :
1. Аналіз ринкової ситуації за об’єктами.
2. Визначення одиниць порівняння.
3. Розробка моделі, яка повязує одиниці порівняння з показниками порівняння.
4. Розрахунок коригуючи показників.
5. Застосування моделі до об’єктів порівняння для розрахунку скоригованих цін продажу.
6. Аналіз скоригованих цін продажу для визначення вартості досліджуваного об’єкта.
Коректування ціни продажу порівнюваних об’єкту для моделювання оціночної вартості відбувається по основних 9 елементах :
1) передачі у права власності на майно
2.)умови фінансових розрахунків при придбанні майна
3.) умови продажу , так звана чистота угоди
4.)динаміка угод на ринку
5.) Місце розташування
6.)фізичні характеристики
7.) економічні характеристики
8.)відхилення від цільового призначення
9.) наявність рухомого майна
Найбільш розповсюджені методи коректування :
- аналіз парного набору даних;
- аналіз вторинного ринку;
- якісний аналіз;
- метод валової ренти.
21. Особливості оцінки бізнесу.
Найбільш розповсюдженою в світі розуміння оцінки бізнесу полягає в тому, щоб засівати скільки коштує та чи інша фірма, яка має певні доходи, права власності, технології, конкурентні переваги, матеріальні і нематеріальні активи.
Бізнес, як об’єкт ринкової діяльності має ряд особливостей :
1.) Бізнес – це товар інвестицій
2.) Бізнес – є системою, але продаватись може як вся система вцілому так і кожні її елементи;
3.) Бізнес – це товар, потреба в якому залежить від процесів як в середині товару, так і ззовні.
4.)Бізнес –є стійким не тільки в стабільності діяльності, але й в формуванні ринкових цін на ньому самому.
Особливості ринкової оцінки бізнесу полягає в оцінці прав на володіння підприємства.
Серед підходів до оцінки вартості бізнесу виділяють :
- майновий
- ринковий
- доходний
Майновий підхід складається з таких методів :
1. метод угод – який заснований на ціні придбання підприємства вцілому або контрольного пакету акцій.
2. метод компанії аналога
3. метод галузевих оцінок
Доходний метод :
- метод капіталізації прибутку
- метод дисконтування грошових потоків.
22. Особливості вітчизняної та західної системи обліку витрат.
Одна із основних цілей діяльності підприємства, отримання максимально можливого прибутку, що можливо за умови раціонального управління витратами. Тобто витрати є таким фактором, який визначає величину прибутку і прийняття управлінських рішень не можливо без діагностики уже існуючих витрат і тих, які виникнуть в результаті реалізації проектів.
В практиці застосування методів розрахунку витрат у нас в країні і в західних країнах є спільні риси і відмінні. У нас широко використовується поняття собівартості. Теоретично собівартість повинна містити нормативні або економічно – обґрунтовані виробничі витрати. На практиці до неї відносять також понаднормові витрати сировини, матеріалів і.т.д., що ускладнює аналіз і багато експертів починає говорити про непрозорість балансів вітчизняних підприємств. Мають певні недоліки і так званий метод поділу на прямі і не прямі витрати. Слід зазначити, що більшість робіт, які пов’язані з аналізом витрат, спрямовані на перспективний аналіз, відповідно повинні враховуватись найсуттєвіші витрати.
На заході в системі «стандарт кост» діяло правило, всі витрати повинні відноситись на винних осіб і ні коли не включали в статті затрат. інакше зявляється так звана фабрикація або спотворення даних. Тоді і виник управлінській облік і аналіз, який ставив задачі та майбутнє. Практичний досвід показав переваги методу : він дозволяє оптимізувати запаси, допомагає виявити резерви, забезпечує спів ставність і стимулює роботу підприємства.
Але ця система застосовується лише в тих господарствах де є механізм зясування відхилень і діють правилу: є посилання на нормативи, при відхиленні на нормативи вказують на причини.
В подальшому розвиток отримали такі підсистеми як : метод прямого розрахунку, центр відповідальності.
Метод прямого розрахунку полягає в поділі затрат на ПВ і ЗВ. При цьому частина витрат відноситься до ЗВ а частина до ПВ. Інколи перша частина непрямих витрат виокремлена в окрему групу тому ці витрати змінюються не прямо пропорційно обсягу.
Основна ідея цієї моделі полягає в тому, що витрати виникають тільки в момент реалізації товару. Поки продукція не продана немає виручки і витрат, а господарські процеси які відбуваються на підприємстві, лише змінюють форму капіталу : продукція на складі є частиною оборотних засобів, амортизація не є елементом витрат, поки продукція на складі, а фактично вартість ОЗ переноситься в ОбЗ (те саме з грошовими коштами). Загальна думка про цю систему не є однаковою. Одні вчені вважають, що це обліковий прийом, інші що це універсальна система управління, насправді система директ – костинг, дозволяє провести групування затрат у відповідності зі складовими економічної діяльності підприємства і виміряти вплив цих складових.
Метод центру відповідальності - ця концепція виникла як розвиток про те, щоб використовувати відхилення від розрахованих нормативів, для оцінки роботи відповідних менеджерів. Для цього необхідно визначити границі і міри відповідальності осіб, які приймають рішення за результатами своєї роботи. На приклад працюючий в цеху вентилятор - центр затрат, а електрик, який контролює за витратами електроенергії – центр відповідальності.
Концепція відповідальності центрів дозволяє сувмістити методи стандарт – кост з європейською юридичною школою, яка регламентує відповідальність кожного працюючого.
В даній концепції кожну структурну одиницю підприємства, включають тільки ті витрати або доходи, які вона може контролювати і за якими може відповідати. Кожен з центрів відповідальності може бути або центром затрат або центром доходів або центром інвестицій.
В першому випадку аналізується звіт про витрати, в 2 – звіт про доходи, в 3 - терміни окупності. Відображення в структурі виробництва центрів відповідальності дозволяє обєднати централізоване керівництво з максимально можливою ініціативою менеджерів, структурою підрозділів що сприяє досягненню загальної мети. Різновидом центрів відповідальності був створений метод ТЧМ (тариф час машина). Суть : за кожним центром відповідальності закріплюється машина і визначено вартість машино – годин. На теперішній час не тільки на заході, але й в Україні використовують не лише фактичні або грошові матеріальні затрати, але й альтернативні затрати. Наприклад якщо на ринку існують різні ціни то альтернативна вартість продажу товару буде найвища ціна, а альтернативні затрати - - найвища ціна.




23. Особливості проведення управлінської діагностики
Складною методологічною проблемою в управлінській діагностиці є визначення кола досліджуваних показників. Виділяють два напрямки економічного аналізу на підприємстві й відповідно дві групи показників:
•показники, що характеризують економічний потенціал підприємства;
•показники, що характеризують господарську діяльність фірми.
В основі управлінської діагностики діяльності підприємства повинні лежати наступні принципи:
•системний підхід, відповідно до якого підприємство розглядається як складна система, що діє в середовищі відкритих систем і складається, у свою чергу, з ряду підсистем;
• принцип комплексного аналізу всіх складових підсистем, елементів підприємства;
• динамічний принцип і принцип порівняльного аналізу;
• принцип врахування специфіки підприємства (галузевий і регіональний).
Важливе значення в управлінській діагностиці приділяється аналізу витрат, що є складовим елементом функції контролю, допомагає оцінити ефективність використання всіх ресурсів підприємства, зібрати інформацію для підготовки планів і прийняття раціональних управлінських рішень в області витрат.
Ефективне управління витратами на різних рівнях забезпечується використанням методичної єдності, що припускає однакові вимоги до інформаційного забезпечення, планування, обліку, аналізу витрат на підприємстві. Це забезпечує система управлінського обліку, що з'єднує всі ці елементи в єдиному методологічному й методичному просторі й виступає як комплексне, системне дослідження витрат на виробництво.
Управлінська діагностика необхідна для рішення питань формування витрат, ефективності використання ресурсів, а також виробництва й реалізації продукції.
Управлінський рівень відображає внутрішні проблеми підприємства: розміри, вартість й ефективність використання ресурсів виробництва, вимір витрат, формування центрів виробництва продукції, її якість, конкурентоздатність, ціну, сферу реалізації, тобто всі ті моменти, від яких залежать фінансові результати. Об'єкти управління представлені на рис. 1.
Управлінська діагностика, як і управлінський облік, покликана забезпечити управлінський апарат організації, підприємства інформацією, необхідною для управління й контролю за діяльністю організації який би допомагав управлінському апарату у виконанні його функцій. Більша частина аналітичної інформації, пов'язана з аналізом ресурсів виробництва, являє собою проміжну інформацію, що в остаточному підсумку відображається в певних результативних показниках.
Ресурси виробництва проходять стадії постачання й виробництва, перетворюючись в основні підсумкові результати - продукцію, виторг і витрати.
Об'єкти управлінської діагностики набагато ширші, ніж тільки облік й аналіз витрат. Це дозволяє сформулювати систему цілей управлінської діагностики: 1) оцінити місце підприємства на ринку даного товару; 1.1) визначити організаційно-технічні можливості підприємства; 1.2) виявити конкурентоздатність продукції, місткість ринку; 2) проаналізувати ресурсні можливості збільшення обсягу виробництва й продажів за рахунок кращого використання засобів праці, предметів праці, трудових ресурсів; 3) оцінити можливі результати виробництва й реалізації продукції й шляхи прискорення процесів виробництва й реалізації; 4) ухвалити рішення щодо асортиментів й якості продукції, запуску у виробництво нових зразків продукції; 5) виробити стратегію управління витратами на виробництво по відхиленнях, по центрах витрат, відповідальності;
6) визначити політику ціноутворення; 7) проаналізувати взаємозв'язок обсягу продажів, витрат і прибутку з метою управління беззбитковістю виробництва.
Від правильності й результативності внутрішньої управлінської діагностики залежить основний результат - прибуток, що потім стає об'єктом фінансового аналізу. У цьому єдність цілей, але розходження об'єктів управлінської й фінансової діагностики.
Вироблення управлінського рішення становить одну з головних завдань процесу управління підприємством.
Внутрішня управлінська звітність складається насамперед для управлінця, несучого відповідальність за досягнення цілей, і вже в другу чергу - для його начальника, рівні управлінської діагностики показані на рис. 2.
До вищих рівнів управління обсяг інформації скорочується, а відповідальність (значимість) прийнятих рішень збільшується, як показано на малюнку.
Внутрішня управлінська звітність є поряд із планом рахунків управлінського обліку системо утворюючим елементом, тим основним хребтом, на якому тримається вся управлінська структура.

24. Методика оцінки виробничого потенціалу підприємства.
Розглянемо методику визначення рівня виробничого потенціалу підприємства, що може включати як експрес-оцінку, так і деталізовану оцінку, які проводяться за різними напрямками дослідження (табл. 6.1). Таблиця 6.1. Система оціночних показників при визначенні рівня виробничого потенціалу підприємства
При експрес-оцінці рівня ВПП досить розглянути три-п'ять ключових узагальнюючих показників оцінки кожної складової ВПП, при деталізованій оцінці кількість аналізованих показників значно вище.
Методика визначення рівня ВПП містить у собі наступні етапи:
А) Підготовчий етап:
1. Визначення рівнів виробничого потенціалу підприємства й їхня характеристика. 2. Розробка узагальнюючих і часткових показників оцінки ефективності використання виробничого потенціалу підприємства по видах (основні й оборотні фонди, трудові ресурси).
3. Визначення граничних значень показників, наведених у п. 2. з урахуванням рівнів виробничого потенціалу підприємства, певних у п. 1.
Б) Розрахунковий етап містить у собі наступні дії:
1. На основі вихідних даних визначаються значення коефіцієнтів по складової ВПП із метою присвоєння відповідних балів; 2. Підсумуються бали по складової ВПП; 3. Визначається характеристика ВПП підприємства залежно від отриманих балів і значимості складової ВПП.
Пропонована методика визначення рівня виробничого потенціалу : підприємства володіє рядом переваг, серед яких можна виділити:
• придатність методики для використання її як окремими промисловими підприємствами, так і при комплексному вивченні тенденцій у галузі, регіоні й т.д.;
• структурованість, що дозволяє чітко виділити й сформулювати проблеми в управлінні виробничим потенціалом, що підлягають рішенню;
• доступність розуміння результатів всім персоналом підприємства.
25.Система фінансових коефіцієнтів
Будується на основі фін. звітності. З початку слід відмінити, що система фінансових коефіцієнтів не є певним дзеркалом або набором інформації в якому можна побачити все. Це просто зручний спосіб узагальнити велику кількість.
Самі по собі фінансові коефіцієнти допомагають правильно персоналу зосередити увагу на слабких і сильних сторонах діяльності, правильно визначити основні питання і дати відповідь на них. Слід пам’ятати що фінансова діагностика не обмежується розробленням фінансових коефіцієнтів, а починається після того, як аналітик виконав їх розрахунок. Реальна корисність коефіцієнтів , які застосовуються визначається задачею які ставить перед собою дослідник. Коефіцієнти насамперед дають можливість побачити зміни фінансового становища підприємства, тенденцію і структуру цих змін, тобто ті вихідні дані вкажуть керівництву на загрози і можливість підприємства.
Слід зазначити, що коефіцієнт розраховується на основі минулих даних з метою дослідження підприємства в майбутньому, тобто фінансовий аналіз повинен бути спрямований на майно і рішення які приймаються на основі фінансової діагностики повинні впливати на майбутні результати діяльності.
Особливості проведення фінансового аналізу
1 Більшість величин має визначати характер, що дозволяє порівняти підприємства різних галузей і різних масштабів.
2 При проведенні фінансового аналізу обирається база порівняння(за часом, середньорічними показниками по галузі або в цілому по економіці або показниками інших галузей).
3 Для проведення фінансового аналізу необхідно мати фінансову звітність за певну кількість періодів, якщо таке неможливо, то хоча б на початок періоду і кінець.
З метою впорядкування аналізу слід орієнтуватись на споживачів ан. (власники, майб. Інвестори, державні органи, фінансові установи, робітники).

26. Операційний аналіз.
Показники операційного аналізу :
1.) коефіцієнт зміни валового продажу – відношення абсолютного приросту виручки за рік до виручки за минулий рік. Інколи для уточнення розрахунків, особливо у період нестабільної політичної ситуації використовують коригування на темп інфляції. Наприклад : коефіцієнт валового доходу показує яку частину валовий дохід займає в виручці підприємства.
Слід пам’ятати, що валовий дохід має покрити витрати по управлінню і витрати з реалізації продукції та забезпечення прибутковості підприємства.
2.) Коефіцієнт операційного прибутку - показує ефективність операційної діяльності підприємства поза фінансовими операціями і фіскальним регулюванням. (відношення операційного прибутку до виручки від реалізації або прибутку до % платежів, оподаткування до виручки від реалізації). Таким чином в поняття прибутку включають всі витрати крім фінансових витрат і податку на прибуток.
3.) Прибутковість продажу – розраховується як відношення чистого прибутку до виручки від реалізації. Існує ще один спосіб прибутковості продажу, який включає всі виплачені % з прибутку до оподаткування, тоді показник є покращеним і кредитний інвестор вкладає в підприємство гроші розраховуючи на винагороду, оскільки зазвичай % включають в собівартість.
Для аналізу операційних витрат розраховують наступні коефіцієнти :
1.Коефіцієнт виробничої собівартості реалізації продукції, який розраховується як відношення собівартості реалізованої продукції до виручки.
2. Коефіцієнт витрат на реалізацію, який розраховується як відношення витрат на реалізацію до виручки на реалізацію.
3. Коефіцієнт загальних і адміністративних витрат, розраховується як відношення загальних і адміністративних витрат до виручки від реалізації.
4. Коефіцієнт % платежів, розраховується як відношення суми % платежів до собівартості реалізованої продукції.
27. Аналіз управління активами.
Показники ефективності управління активами
Для того, щоб визначити наскільки ефективно використовуються активи на підприємстві обчислюється ряд показників, які базуються на співвідношенні товарообороту і величини капіталу необхідного для забезпечення такого обсягу операції. Інакше кажучи розраховуються коефіцієнти оборотності в декількох варіантах.
Коефіцієнт оборотності активів можна розрахувати в декількох варіантах :
1. коефіцієнт оборотності загальної суми активів
2. коефіцієнт оборотності постійних активів
3. коефіцієнт оборотності чистих активів
Розраховуються як відношення виручки від реалізації до :
1. середньорічної вартості активів
2. середньорічної різниці загальної суми активів і поточних зобов’язань
3. середньорічної вартості загальної суми активів за мінусом середньорічної вартості поточних активів.
Найбільш використовується коефіцієнт оборотності активів і чистих активів. Показник оборотності постійних активів показує яка сума доходу припадає на одиницю грошового вираження необоротних активів. Цей показник на даному етапі розвитку нашої країни є значно гірший ніж за кордоном.
Розрахунок оборотності товаро-оборотних запасів : розраховується в двох варіантах : як відношення виручки від реалізації до середнього розміру товарних запасів або як відношення собівартості реалізованої продукції до середнього розміру товаро-матеріальних запасів.
Об’єктивнішим є другий показник.
Якщо коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості розраховується по відношенню до виручки від реалізації то кредиторська заборгованість аналізується коефіцієнтом оборотності, який розраховується як відношення матеріальних затрат до середньорічного розміру дебіторської заборгованості.
28. Діагностика ліквідності й платоспроможності
На сучасному етапі при аналізі фінансового стану підприємств використовують поняття ліквідності й платоспроможності. Деякі економісти ототожнюють ці поняття. Найчастіше ліквідність оцінюють як поточну платоспроможністьабо платоспроможність найблищих перспективів, а поняття платоспроможність розуміють як перспективу платоспроможності, тобто здатність підприємства забезпечити свою діяльність наявними джерелами фінансування перспективів, яку ще наз. фінансовою стійкістю.
Можна виділити наступні категорії ліквідності: лікв. активів, лікв. балансу, лікв. п-ва. Ці поняття повязані між собою але й відрізняються щодо методів оцінки та значення для д-сті п-ва. Ліквідність балансу визначається як ступінь покриття зобовязань організації її активами, термін перетворення яких у гроші відповідає терміну погашення зобов'язань. Від ліквідаційності балансу варто відрізняти ліквідність активів, що визначається як величина, зворотна часу, необхідному для перетворення їх у кошти без утрати вартості. Чим менше часу потрібно, щоб даний вид активу був переведений у грошову форму, тим вище його ліквідність.
Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні засобів по активу, згрупованих за ступенем їхньої ліквідності, розташованих у порядку убування ліквідності, із зобов'язаннями по пасиву, згрупованими по термінах їхнього погашення і розташованими в порядку зростання таких термінів.Пасиви балансу групуються за ступенем настання терміну їхньої оплати. З даних балансу повну інформацію для проведення такого угруповання одержати неможливо. Для проведення цієї процедури можна скористатися даними, розкрити в примітках до звітів. При проведенні внутрішнього аналізу, якщо є доступ до даних аналітичного обліку, таке угруповання можна зробити більш точним.
При цьому в першу групу пасивів потраплять зобов'язання, термін оплати яких уже настав. Четверта група буде представлена довгостроковими пасивами (термін погашення яких більш одного року). Віднесення зобов'язань, що залишилися, до другої чи третьої групи пасивів індивідуально для кожного підприємства. При цьому необхідно орієнтуватися на ступінь ліквідності другої і третьої груп активів. Тобто термін погашення пасивів, які відносяться До другої групи, повинен відповідати терміну перетворення в кошти другої групи активів, а термін погашення третьої групи пасивів — третій групі активів. Якщо ж у розпорядженні аналітика є лише дані балансу, використовується більш стандартний підхід: зобов'язання підприємства групуються відповідно до очікуваних термінів погашення. У цьому випадку угруповання пасивів буде дуже умовним, тому що відсутній індивідуальний підхід до кожного підприємства й угрупування проводиться відповідно до загальновизнаних уявлень про терміновість погашення того чи іншого виду зобов'язання. Для визначення ліквідності балансу необхідно зіставити підсумки груп по активу і пасиву. Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо дотримуються наступні нерівності:
А1>П1
А2>П2
АЗ>ПЗ
А4<П4.
Якщо виконуються перші три нерівності в цій системі, то очевидне і виконання четвертої нерівності..
У випадку, якщо одне чи кілька нерівностей системи мають протилежний знак від зафіксованого в оптимальному варіанті, ліквідність балансу в більшому чи меншому ступені відрізняється від абсолютної. При цьому теоретично нестача засобів по одній групі активів компенсується їхнім надлишком по іншій групі у вартісній оцінці, у реальній же ситуації менш ліквідні активи не Можуть замістити в повному ступені більш ліквідні.
За допомогою коефіцієнта ліквідності оцінюється не тільки здатність підприємства погасити поточні зобов'язання, але і потенційна можливість розрахуватися по довгострокових зобов'язаннях.
Х-зує спроможність п-ва погасити свої поточні зобов. за умови своєчасних розрахунків дебіторів. Бажано, щоб цей коефіцієнт був близько 1,5. Однак у наших умовах достатнім визнається його значення, рівне 0,7— 0,8.
Коеф. абсол.лікв. – розрах. як відношення грош.коштів та поточних фін.інвестицій до поточних зобовязань, і х-зує спроможність п-ва погасити свої зобовз. одномоментно.
А1/(П1+П2)
Оптимальне значення 0,2 – 0,35.
29. Діагностика прибутковості й рентабельності
Рентабельність — це показник, що характеризує економічну ефективність.
Існує безліч коефіцієнтів рентабельності, використання кожного з яких залежить від характеру оцінки ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства
У залежності від того, з чим порівнюється обраний показник прибутку, виділяють три групи коефіцієнтів рентабельності: рентабельність інвестицій (капіталу); рентабельність продажів; рентабельність виробництва.
1) Рентабельність інвестицій (капіталу) .У цій групі коефіцієнтів рентабельності розраховується два основних коефіцієнти: рентабельність сукупного капіталу і рентабельність власного капіталу.
А)Рентабельність сукупного капіталу (КОА) розраховується в такий спосіб:
(Прибуток до оподатковування р.170 ф.) /(Усього джерел засобів р.640 ф1)
Б)Рентабельність власного капіталу розраховується за формулою:
(Чистий прибуток, 220 ф. 2) / (Власний капітал р. 380 ф. 1)
Цей показник становить інтерес для акціонерів, наявних і потенційних власників. Рентабельність власного капіталу показує, який прибуток приносить кожна інвестована власниками капіталу грошова одиниця.
2)Рентабельність продажів
При оцінці рентабельності продажів на основі показників прибутку і виторгу від реалізації розраховуються коефіцієнти рентабельності по всій продукції в цілому чи по окремих її видах.
А)Валова рентабельність реалізованої продукції:
(Валовий прибуток . 050 ф. 2) / (Виторг від реалізації р. 035 ф. 2)
Коефіцієнт валового прибутку показує ефективність виробничої діяльності підприємства, а також ефективність політики ціноутворення.
Б)Операційна рентабельність реалізованої продукції:
(Операційний прибуток р. 100 ф. 2) / (Виторг від реалізації р. 035 ф. 2)
Цей коефіцієнт показує рентабельність підприємства після відрахування витрат на виробництво і збут товарів.
В)Чиста рентабельність реалізованої продукції:
(Чистий прибуток р. 220 ф. 2) / ( Виторг від реалізації р. 035 ф. 2)
Незмінність протягом якого-небудь періоду показника операційної рентабельності з одночасним зниженням показника чистої рентабельності може свідчити або про збільшення фінансових витрат і одержанні збитків від участі в капіталі інших підприємств, або про підвищення суми що сплачуються, податкових платежів.
3)Рентабельність виробничої діяльності
Дані показники показують, скільки підприємство має прибутку з кожної гривні, витраченої на виробництво продукції. Вони розраховуються в такий спосіб:
А)Валова рентабельність виробництва
( Валовий прибуток р. 220 ф. 2) / (Собівартість продукції р. 040 ф. І)
Валова рентабельність виробництва являє собою відношення валового прибутку до собівартості продукції і показує, скільки гривень валового прибутку приходиться на гривню витрат, що формують собівартість реалізованої продукції.
Б) Чиста рентабельність виробництва
(Чистий прибуток р. 220 ф. 2) / (Собівартість продукції р. 040 ф. І)
Показник чистої рентабельності виробництва показує, скільки гривень чистого прибутку приходиться на гривню реалізованої продукцію.
Прибуток – це чистий дохід на вкладений капітал, винагорода за вкладений ризик. Необхідний рівень прибутку забезпечує: основний внутрішній елемент фінансування, індикатор кредитоспроможності, запорука зростання ринкової вартості підприємства, основний мотив власника, показник конкурентоздатності підприємства. Для забезпечення максимізації прибутку необхідно дотримуватись наступних вимог: відповідність ресурсам підприємстваі ринкової конюктури, дотримання необнідності рівня доходу для належного рівня виплат на інвестований капітал, зростання ринкової вартості підприємстваз врахування ризику.

30. Показники структури капіталу та обслуговування боргу.
Перший крок у цьому блоці аналізу фінансового стану підприємства — оцінка оптимальності співвідношення власного і позикового капіталу підприємства. Оціночні показники можна розділити на два блоки:
коефіцієнти капіталізації, що характеризують фінансовий стан підприємства з позицій структури джерел засобів;
коефіцієнти покриття, що характеризують фінансову стійкість з позицій витрат, зв'язаних з обслуговуванням зовнішніх джерел залучених засобів.
Коефіцієнти капіталізації.
Коефіцієнт фінансової автономії (незалежності). Цей коефіцієнт характеризує частку власних засобів підприємства (власного капіталу) у загальній сумі засобів, авансованих у його діяльність.
Власний капітал (380ф1) / Всього джерел засобів (640ф1)
Коефіцієнт фінансової залежності. Добуток цих коефіцієнтів дорівнює 1. Коефіцієнт фінансової залежності розраховується по формулі:
Всього джерел засобів (380ф1) / Власний капітал (640ф.1)
Критичне значення коефіцієнта фінансової залежності — 2.
Коефіцієнт фінансового ризику показує співвідношення залучених засобів і власного капіталу. Розрахунок цього показника виконується за формулою:
Залучені засоби / Власний капітал
(р 430 ф.1 +р. 480 ф. 1 + р. 620 ф.І+р. 630 ф.1) / р 380 ф. 1
Оптимальне значення даного коефіцієнта — кфр < 0,5. Критичне значення — 1.
Коефіцієнт маневрування власного капіталу. Цей показник показує, яка частина власного капіталу знаходиться в обороті, а яка капіталізована, і розраховується як відношення власного оборотного капіталу підприємства до власних джерел фінансування:
Власні оборотні засоби р.380 ф . 1 - р .080 ф 1
Власний капітал р. 380 ф.1
Коефіцієнти покриття
Коефіцієнт структури покриття довгострокових вкладень. Логіка розрахунку цього показника заснована на припущенні, що довгострокові позички і позики використовуються для фінансування придбання основних засобів і інших капітальних вкладень:
Довгостровві пасиви _ р.480ф. /1 п.д.в. - необоротнй капітал р. 080ф.1
Коефіцієнт показує, яка частина основних засобів і інших необоротних активів профінансована зовнішніми інвесторами.
Коефіцієнти структури довгострокових джерел фінансування. При обчисленні даних показників у розрахунок приймаються тільки Довгострокові джерела засобів. У цю підгрупу входять два взаємодоповнюючих показники коефіцієнт довгострокового залучення позикових засобів
Довгострокові пасиви 480 ф. 1
Власний капітал + довгострокові зобовязання р.380+ р.480ф1
Коефіцієнт фінансової незалежності капіталізованих джерел
Власний капітал р.380 ф.1
Власний капітал + довгострок ові зобовязання р.380 ф.1 + р.480ф1
31 Діагностика ринкових показників
Ринкові показники:
Прибуток на одну акцію
Показник надходження грошових коштів на одну акцію
Зростання ціни акції
Дивідендний дохід на одну акцію
Загальна доходність
Коефіцієнт виплат
Коефіцієнт ціна до прибутку на одну акцію.



















32. Сутність діагностичного аналізу системи управління
Будь-яка організація є групою людей, що об'єднуються із метою досягнення певних цілей до певної організаційної структури. 3 точки зору сучасної концепції теорії організацій будь-яка організація розглядається як відкрита система, що знаходиться у постійній взаємодії із зовнішнім середовищем, та бере із зовнішнього середовища ресурси, що перетворюються в межах організації в процесі виробництва товарів або послуг, і у перетвореному вигляді повертаються організацією до зовнішнього середовища, де ці товари та послуги споживаються. Управління необхідне для забезпечення координації цих процесів.
Існує багато теорій управління. В цілому можна виокремити три головних підходи до аналізу того, що являє собою управління:
1. Системний підхід, або аналіз управління з точки зору координації входів, виходів із системи та процесу перетворення, що відбувається в межах організації. 2. Процесний підхід, за яким виокремлюють чотири головних види діяльності, що здійснюється менеджментом під час управління. Викладений нижче матеріал наведено із точки зору саме такого підходу 3. Ситуаційний підхід, тобто аналіз з точки зору впливу різних ситуаційних факторів та компонентів зовнішнього середовища на систему управління.
Отже, з точки зору процесного підходу виділяють та аналізують чотири головних процеси або види діяльності, що здійснюються менеджментом в ході управління, поданих у черзі їх виконання, хоча слід підкреслити, що між цими процесами існує щільний взаємозв'язок та вони можуть виконуватися як по черзі, так і одночасно:
- планування - визначення цілей, розробка стратегій, укладення планів координації різноманітних видів діяльності;
- організація - визначення завдань, що підлягають виконанню та призначення осіб, що будуть їх виконувати, групування завдань, створення структури звітності і вирішення того, на якому рівні мають прийматися рішення;
- керівництво - стимулювання і мотивація підлеглих, спрямування їх дій, вибір найефективніших каналів взаємозв'язку та розв'язання конфліктів в колективі;
- контроль - спостереження за ходом робіт із тим, щоб вони виконувалися у відповідності до планів, ліквідація відхилень.
Сутність аналізу системи управління підприємством полягає у з'ясуванні того, наскільки ця система сприяє досягненню двох головних цілей будь-якого процесу управління, а саме:
- наскільки управління ефективне, тобто наскільки співвідношення вхідних ресурсів та обсягів виробництва є оптимальним;
- наскільки мінімізовані витрати на ресурсну базу та максимізовані - . досягнуті із застосуванням такої ресурсної бази обсяги виробництва наскільки управління результативно, тобто якою мірою система управління організацією досягає поставлених цілей .
Методологічні передумови аналізу системи управління
3 точки зору методологічних підходів до аналізу системи управління, можна виокремити чотири головних напрямки, за якими . такий аналіз може проводитися. Комплексний аналіз складається із аналізу за всіма напрямками, підчас експрес-діагностики можна обмежитися будь-яким одним із підходів, що виявиться найбільш придатним, виходячи із мети аналізу.1. Процесний аналіз управління - аналіз ефективності та результативності чотирьох головних видів діяльності менеджменту (процесів планування, організації, координації та контролю) 2. Функціональний аналіз управління - аналіз ефективності і результативності систем управління окремими функціональними підрозділами організації (систем управління службами маркетингу, фінансів, людських ресурсів тощо) 3. Аналіз відповідності та взаємозв'язків в межах існуючої системи управління із факторами зовнішнього середовища (ситуаційний або стратегічний аналіз за методиками SWOT, матриці ВСG та інших подібних інструментів). 4. Внутрішній аналіз відповідності та взаємозв'язків в межах комплексної системи управління організацією (комплексний аналіз ступеню інтеграції, автоматизації функціональних підсистем, аналіз інформаційних систем підтримки прийняття управлінських рішень).






33. Аналіз системи планування
Сутність аналізу системи планування полягає у виявленні її ефективності та результативності. Методологічно слід підходити до аналізу з точки зору аналізу окремих компонентів системи планування, починаючи із планів верхнього рівня (цілі, функціональні стратегії) та закінчуючи планами нижчих рівнів (операційні та поточні плани).
Широке розповсюдження в усьому світі протягом останніх десятиріч отримала концепція МВО, тобто управління за цілями, хоча нажаль ця концепція ще не впроваджена більшістю українських підприємств. її сутність полягає в тому, що система планування має являти собою певний взаємопов'язаний ланцюг (каскад) цілей, в якому цілі вищих рівнів є базовими для визначення цілей нижчих рівнів. Ця система дозволяє розробляти конкретні цілі для кожного працівника, виходячи із загальних цілей організації, полегшує процедуру оцінки діяльності співробітників, виходячи із фактичного виконання ними поставлених цілей, тобто " полегшує також і механізм контролю, створення системи звітності та побудову системи мотивації в залежності від ступеню досягнення цілей. Принципи впровадження концепції МВО такі: визначення конкретних цілей, розробка процедур спільного прийнятгя рішень, точне визначення часових рамок та існування зворотного зв'язку про хід робіт.
Вимоги до ефективної системи управління за цілями та одночасно напрямки аналізу ефективності цієї системи визначаються за такими параметрами: послідовність планів, раціональне ранжування об'єктів, адекватність планових показників, варіативність плану, відповідність зовнішньому середовищу, забезпечення зворотного зв'язку, автоматизація планування, мотивація та кваліфікація працівників в системі планування, існування методологічних схем складання планів, аналіз якості планування.
Система планування складається із різноманітних видів планів, що є взаємопов'язаними між собою. Коротку класифікацію деяких видів планів наведено нижче:
- за обсягом: стратегічні, операційні плани;
- за часовими рамками: довгострокові, середньострокові та короткострокові плани;
- за характером: загальні, конкретні;
- за частотою використання: одноразові, постійні, Загальноприйнятим підходом до планування є побудова ієрархії планів, зверху якої знаходяться місія та цілі компанії (стратегічні, такі як наприклад збільшення частки ринку, покращення іміджу компанії, та фінансові цілі, наприклад підвищення доходності інвестованого капіталу, оптимізація грошових потоків), потім складається стратегічний план та функціональні стратегії окремих напрямків діяльності, та після цього на основі стратегічних планів будуються операційні та поточні плани. На основі планів вищого рівня визначаються головні процедури бізнес-процесів та правила прийняття рішень, та всі ці фактори в свою чергу впливають на формування певної організаційної культури.
Аналіз компонентів системи планування:
Аналіз місії.. Місія (призначення компанії) - загальне бачення компанією свого призначення, або в чому полягає мета діяльності компанії та чим вона має намір займатися. Головні вимоги до місії:
- головна задача компанії — задоволення вимог клієнтів;
- головний шлях до досягнення цієї задачі - адаптація компанії д0 мінливих зовнішніх факторів.
Місія містить короткі та прості відповіді на питання:
- що виробляє компанія?
- хто є головними споживачами продукції компанії?
- якою є роль та позиція компанії на ринку?
- якими є головні цінності компанії та способи мотивації працівників компанії?
- якими є шляхи досягнення цілей компанії?
Аналіз місії полягає у виявленні її слабкостей, а саме:
- місія компанії не сформульована;
- місія компанії має бути глобальною (стратегічною), замість того, щоб визначати досягнення будь-яких коротко - або середньострокових показників;
- місія компанії спрямована на задоволення лише власних потреб компанії (власників бізнесу), замість задоволення клієнтів;
- місія компанії не пов'язана із цілями та стратегією компанії;
- місія компанії не підтримується її працівниками;
- місія легко досяжна.
Аналіз цілей
Цілі компанії - опис довгострокового, середньострокового та короткострокового результату діяльності компанії.
Цілі компанії визначають, що компанії необхідно виконати на певний термін. Стратегічні цілі визначають створення конкурентних переваг, а фінансові - кількісну характеристику діяльності компанії.
Аналіз цілей полягає у наступних заходах:
визначення довгострокових, середньострокових та короткострокових цілей компанії визначення головних та другорядних цілей;
Аналіз планів
Заходи, що проводяться під час аналізу системи планування:
- розробка концепції складанш стратегічного плану компанії, та розробка оперативних планів;
- оцінка планів окремих структурних підрозділів із призначенням відповідальних осіб;
- аналіз стратегічного плану компанії на предмет його відповідності місії та цілям компанії;
- аналіз поточних та операційних планів та бюджетів компанії:
а) їх відповідність стратегічному плану;
б) кількість рівнів ієрархії в системі планування;
г) ступінь деталізації інформації, що використовується в ході планування;
д) трудомісткість планової системи.
- аналіз якості планування (ступінь відповідності планових показників та фактичного виконання)
- аналіз ступеню автоматизації планової системи;
- аналіз мотивації персоналу, задіяного в системі планування.
34. Аналіз організаційної структури
Функція організації знаходить свій прояв в формі організаційної структури компанії. Будь-яка організація має 5 ознак, різноманітні форми прояву цих ознак впливають на її структуру:
1. Ступінь розподілу праці - розподіл завдань між співробітниками впливає на характер, складність та ієрархічність структури.
2. Ступінь департаменталізації (об’єднання схожих завдань до функціональних блоків, наприклад до відділів маркетингу, фінансів, виробництва тощо) також впливає на складність та ієрархічність структури.
3. Делегування повноважень (розподіл функції прийняття рішень між різними рівнями менеджменту) впливає на ступінь централізації керівництва.
4. Діапазон контролю (кількість людей, якими керують окремі менеджери) впливає на встановлені норми керованості
5. Існуючий механізм координації може вимірюватися ступенем його формалізації (тобто наявністю встановлених процедур, стандартів, нормативів діяльності та інших видів регламентація).
Організаційна структура компанії - система управління, описана у вигляді структурних підрозділів, посадових осіб та їх взаємозв'язків між собою. 3 метою зручності аналізу введено поняття механістичних та органічних структур. Механістичні структури відрізняються більшим ступенем централізації, жорсткості, жорсткою ієрархічністю, формалізацією та є найбільш придатними до функціонування за стабільних умов, в той час як органічні структури менш формалізовані, не мають чіткої ієрархії, використовують колективні методи прийняття рішень, і завдяки цьому є більш динамічними та можуть успішніше адаптуватися до умов мінливого зовнішнього середовища.
Перелік головних чинників впливу на організаційну структуру:
1. Зовнішнє середовище. Чим вищим є ступінь складності (наявність багатьох компонентів), динамічності (часта мінливість складових) та невизначеності, тим придатнішою буде органічна структура, та навпаки, за умов стабільності можна застосовувати механістичні структури. 2. Характер виробничих технологій. За умов одиничного (ексклюзивний одяг) та процесного (судно будівництво) виробництва має сенс застосування органічних структур, в той час як за умов масового (товари широкого вжитку, наприклад автомобілі) виробництва успішні механістичні структури. 3. Розмір компанії. Чим більшим є розмір компанії, тим придатнішою буде механістична структура. 4. Стратегія. За умов обраної стратегії фокусування успішнішою може виявитися механістична структура, в той час як для створення конкурентних переваг шляхом диверсифікації придатнішою може виявитися органічна структура. Заходи, що проводяться підчас аналізу організаційної структури
Аналіз організаційної структури полягає у здійсненні таких заходів:
- графічне моделювання організаційної структури у вигляді ієрархічної структури, що демонструє відносини підлеглості структурних підрозділів та посадових осіб підприємства;
- кількісна характеристика організаційної структури:
а) кількісний опис рівнів управління компанії та її структурних підрозділів;
б) визначення середньої норми керованості (середня кількість підлеглих одного керівника структурного підрозділу);
в) визначення кількості підрозділів із зазначенням їх територіального
розподілу;
г) визначення чисельності працівників управління та інші показники.
- якісна характеристика організаційної структури:
а) самостійність підрозділів ;
б) маневреність ресурсів;
в) оперативність контролю;
г) своєчасність прийняття рішень.
- оцінка відповідності організаційної структури стану зовнішнього середовища;
- оцінка відповідності організаційної структури технологіям виробництва головних продуктів;
- оцінка відповідності організаційної структури розмірам компанії оцінка відповідності організаційної структури стратегії компанії.
Види організаційних структур
Нижче наведено перелік типових видів організаційних структур, що використовуються компаніями на практиці:
1. Проста або лінійна структура. Схема із низьким ступенем департаменталізації, низьким рівнем формалізації, високою нормою керованості та централізації влади в руках однієї людини, що має практично буди універсалом
2. Лінійно-штабна структура. Різновид лінійної структури, особливість якої полягає в тому, що навколо керівника формується певний штаб із спеціалістів різних видів діяльності, функції штабу полягають в розробці рекомендацій. Керівництво здійснюється однією людиною, але із врахуванням порад штабу
3. Функціональна структура. Спеціалісти схожих або суміжних напрямків об'єднуються до груп.
4. Лінійна-функціональна структура. Різновид функціональної структури, де відповідальність та завдання розподіляються за функціями, а рішення приймаються вертикально.
5. Дивізіональна структура. Виокремлюються напівавтономні бізнес-одиниці або підрозділи за різними ознаками, наприклад за географічним, продуктовим або іншим принципом.
Наведені вище типи структур є найбільш характерними для українських підприємств, в особливості функціональна структура. Їх головний недолік полягає в тому, що вони є недостатньо гнучкими в умовах динамічного зовнішнього середовища. Наступна група структур більшою мірою відповідає вимогам гнучкості та маневреності за динамічних умов зовнішнього середовища.
6. Матрична структура. Принцип полягає у призначенні спеціалістів різних напрямків для роботи над одним або кількома проектами, якими керують менеджери проектів .
7. Проектна структура. Співробітники постійно працюють над v ; , тим чи іншим проектом
8. Метод СГО (стратегічні господарські одиниці). Виокремлення автономних бізнес-одиниць, що ведуть самостійну діяльність
9. Організація без меж. Повне зняття ієрархії, вертикальних та горизонтальних бар'єрів між компанією, її партнерами та клієнтами, тобто відсутність будь-якої жорсткої конкретної схеми
10. Мережеві структури (телеробота та інше).
35. Аналіз функціональної структури
Функціональна структура - це система управління, описана у вигляді взаємопов'язаних цільових одиниць управління та їх інформаційних взаємозв'язків.
Організаційна структура - це зовнішня форма управління, в той час як функціональна структура є внутрішнім змістом управління.
Аналіз функціональної структури полягає у здійсненні таких заходів:
- складання функціональної блок-схеми;
- розробка діаграми взаємодії структурних підрозділів в ході діяльності компанії оцінка результативності управління (ступеню відповідності продукції, що виготовляється, потребам клієнтів):
а). якість виробів в балах.
б). виконання термінів у порівнянні із запланованими,
в). продуктивність праці,
г). ступінь браку у виготовленій продукції та інше;
- оцінка ефективності управління (ступеню мінімізації Вйкористання ресурсів, що споживаються):
• вартість ресурсів на одиницю виготовленою продукції та в цілому,
• відношення доданої вартості до загальної вартості виробів та інше. оцінка адаптивності управління (здатності компанії до змін в залежності від вимог клієнтів):
• тривалість головних бізнес-процесів компанії,
• періоди вимушеного технологічного очікування,
• кваліфікація персоналу та інше.
36. Аналіз ефективності керівництва
Аналіз ефективності керівництва полягає в аналізі ефективності координації процесів, що відбуваються між стадіями введення ресурсів та виходу продукції із організації. Можна виокремити три головних напрямки такого аналізу:
1. Аналіз стшіїв та методів керівництва.
2. Аналіз системи мотивації персоналу.
3. Аналіз організаційної культури.
Нижче наведено перелік чинників, що впливають на ці складові системи керівництва:
- історія;
- форма власності;
- організаційна та функціональна структури;
- технології
- сфера діяльності;
- зовнішнє середовище
Аналіз стилів та методів керівництва
Стилі та методи керівництва визначають здатність компанії швидко адаптуватися до зовнішніх конкурентних та внутрішніх факторів середовища, що оточують компанію.
Аналіз стилів та методів керівництва полягає у здійсненні
наступних заходів:
характеристика стилю управління вищого керівництва (власників) компанії (демократичний, авторитарний тощо);
характеристика методів управління (вертикальний, горизонтальний, матричний, проектний та інше);
аналіз системи стимулювання персоналу;
аналіз системи відповідальності персоналу;
аналіз системи підбору персоналу в компанії;
аналіз системи навчання кадрів;
аналіз психологічного клімату в компанії;
аналіз організаційної культури




37.Основні показники ефективності економічної структури підприємства.
Середн.авотоном організ.підряд. трудомісткість робіт які виконують підрозділом до трудомісткості робіт які виконують підприємством.
Коефіцієнт контролю показує к-сть підлеглих на 1-го керівника,що дає змогу робити висновки про раціональ.розподілу повноважень та функцій контролю.
Показ.кваліф.управління спеціальн.навчання за даною фахом до тривалості практичного досвіду роботи за спеціальністю.
Х-зує гнучкість органівз.структури-чисельність прац.що можуть виконувати не тільки свої безпосередньо функції,а й суміжні до загальн.чисельн.працівн.певного підрозділу.Відобраз.здатність прац.орган.структури.замінюваи один в разі потреби.
Рівень фондоозброєності управлінського персоналу-балнс в-сті оргтехніки до чисельності управління за період.
Коефіцієнт децентралізації структури-розрахоується як відношення чисельн.управління первинної ланки до управлінців вищої ланки.
Коефіцієнт еластичності структури-к-сть реорганіз.до кількості впроваджених нових стратегій.
Коефіцієнт раціональності структури-фактична чисельність управлінців до нормативної,х-зує забезпеченість підприємства управлінським персоналом.
38.Політика,принципи і напряки економічної бепеки підприємства.
Політика економічної безпеки бізнесу-комплекс заходів щодо захисту ресурсв і зниженню ризику спрямований на створ.і підтримки умов кінцевої мети бізнесу.Політ.екон.безпеки п-цтва в Укр.грунтується на конституційних принципах,а саме верховенство норм між народ.права гарантії всіх прав власності.
При вироблені концепції забезпеч.екон.безпеки необх.виходити з того, що результатом заходів протидії загроза є захист персоналу,матер.фінанс та інформаційн.ресурсів від понесення їм можливого збитку в результат.випадкових ао упереджених дій.
Розрізняють такі напрямки забезпеч екон.д-сті п-ва:
-правовий-наявність таких нормат.прав елементів як патенти,ліцензії,накази,положення.інструкції.
-організаційний-регламентація вироб.д-сті і взаємовідность виконавців яка виключає нанесення збитків,режим і охорона організ.забезпеч.збереж.конфіденційн.інформац.підбір і розстановка персоналу.
-інженерно-технічний-використ.інженерн.-техн.заходів які забезпеч.безпечну д-сть і захищають ід збитків фіз..і апаратн.засобів.
Від вище заданих засобів д-сть екон.безпеки класиф.:
1)цілями:-попередження,виявлення.ліквідація наслідків,попередження загроз.
2)за видами загроз:-від розголошення,від несанціонов.доступу,від витоку інформац.
3)за об’єктами:-територія,приміщення,апаратура,персонал.фін.цінності.інформація.
4)за активністю:-активні,пасивні.
Функції екон.безпеки:
1.інформ.аналітична робота,яка поляг.в зборі екон.і наук.техн.інформ.про ринки,про продукцію,про партнер.,про конкурентів,розробка заходів проти дії можливих загрозах,інформац.забезпеч.керівництва.
2.забезпеч.інформац.безпеки-дослідж.орган.збереж.обігу та конфідент.інформ.роботи по захисту інформ.по електронних носіях.
3. забезпеч.безпеки персоналу-діагност.орган.особистої безпеки певних категорій персоналу та захисту протиправних посягань.
4.забезпеч.збереж.матер.і фінанси.ресурсів-діагностика режиму охорони об’єктів і контролю за збереж.продукції і грошов.засобів,аналіз по координації по забезпеченню.
39.Методика інтегрованої оцінки економічної безпеки за методикою Ілляшенко С.М.
Рівень економічної безпеки п-ва в ілому пропонується визначати в наступній послідовності.
1.перевести у відносні оцінки показники рівнів кожної складової економічної безпеки по наступній формулі:
Oi = (1/ Ni)*ni,
Оі- відносна оцінка і-ї складової економічної безпеки підприємства;
Nі- кількість рівнів і-ї скадової економічної безпеки;
nі- номер розрахункового відповідно до викладених вище піходів рівня безпеки і-ї складової,рахуючи від самого несприятливого включно.
2.Визначити вагомість Ві кожної із складових економічної безпеки.
3.Розрахувати інтегральну оцінку економічної безпеки як середньозажену складових.Чим вона буде ближчою до одиниці,тим вищий рівень економічної безпеки.Оцінка нижче 0,5 свідчить про ослаблення економічної безпеки підприємства.Аналіз окремих складових дозволить уточнити-звідкіля вихоть погрози.


40. Заходи безпеки по прийнятті на роботу
1. спосіб вербальний :
а) варіант спіймати на протиріччя. Ставляться питання однакові за змістом, але різні за формулюванням. Якщо різні відповіді, значить відповідь на них є неправдимі.
б) рекомендація – хто із колишніх робітників може дати оцінку особистих якостей претендента. Якщо людину таке прохання виводить з рівноваги, то сумніваютьсяу її відповідях.
в) жартівливий
2. спосіб невербальний :
а) рухи (ніс, руки, губи, рот);
б) погляд (в сторону, вниз, вверх, моргання).
в) нервові рухи
г) хрипота і покашлювання.
41. Діагностика економічної культури
Економічна культура-це частина більше широкої системи- загальної культури суспільства.Адже культура представлена в багатьох сферах – у сфері мистецтва, науки, політики, права, релігії, моралі й ін. Говорячи про економічну культуру, ми маємо на увазі ті традиції, звички, які реалізують в сфері економіки.
Етапи:
попереднє обговорення проекту, розроблення програм.
збір інформації
візуалізація або описове визначення існуючої корпоративної культури.
Інструменти
Аналіз документів
історія розвитку організації ( рекламні проекти, інформація про історію фірми, цифровий опис віхів організації.
документи, що характеризують організ. культуру(діаграми, посадові інструкції)
стратег. документи компанії, опис політики фірми, стратегії, звіти керівництва, протоколи засідань).
управління персоналом (програма навчання персоналу, вибіркові характеристики персоналу:стаж роботи, вік)
система планування і контролю (річні плани і бюджети, інструменти планування)
внутрішні і зовнішні системи комунікації ( корпоративні видання, дослідження соціально-психол. клімату колективу, приклади виступів керівників, рекламні матеріали, провокації).
2. Обхід фірми
1. зовнішність фірми:
* приміщення: стиль, форма, зовнішній вигляд, фасад, стан вивіски, географічне розташування.
* оточення: транспортна розвязка, наявність вказівників, парковки.
2. прохідна:
* приміщення для відвідувачів: обстановка, квіти, оздоблення.
*ритуал прийому відвідувачів: хто зустрічає, як одягнений, тривалість часу проведеного в очікуванні, доброзичливість.
3. обхід фірми:
* супровід: поведінка супроводжаючого, культура мови, доброзичливість, корпоративний жаргон.
* представлення робітників: ПІП, привітання, відношення до вас.
*спостереження протягом обходу: логіка розташування кабінетів, забезпечення робочих місць, поведінка робітників під час перерви.
3. Анкетування персоналу:
* основи орієнтації фірми
* стратегія
* сильні і слабкі сторони
* механізми кар’єри
* оцінка керівництва
4. Спостереження засідань в т.ч. клінічне інтерв’ю
* зміст розмови
* ритуали і символічний менеджмент
* дії учасниць
Клінічне інтерв’ю – під час засіданьспостерігач може задавати питання і втручатись в засідання, при чому його цікавить реакція.
Інтерв’ю
Важливим є визначення поняття «економічна культура». В економічній літературі воно застосовується переважно для характеристики більш досконалих способів досягнення господарських цілей. Під економічною культурою слід розуміти уміння ефективно вести господарство з урахуванням пріоритету духовно-етичних цінностей. Економічна культура субєктів господарювання характеризується культурою організації, організаційною культурою, господарською культурою, корпоративною культурою.