Підприємство як економічна система.
Рис. 1. Механізм функціонування відкритої економічної системи
1. Підприємство (посередині)
2. Ресурси на вході (зліва знизу під 1)
3. Ресурси на виході (справа знизу під 1)
4. Соціальне середовище (зверху 1)
5. Природне середовище (знизу 1)
6. Маркетинг ресурсів (зліва збоку)
6. Маркетинг готової продукції (справа збоку)
7. Економіка підприємства (стрілка від 2 –х 6 на 6 справа)
Законом України «Про підприємства в Україні» встановлено, що підприємство є основною первинною організаційно-господарською ланкою економічної системи країни, яка, виготовляючи і реалізуючи продукцію та послуги, забезпечує досягнення своїх цілей. Сучасне підприємство - це складна відкрита виробничо-господарська і соціальна система, яка:
складається із взаємозалежних частин (виробництв, цехів, дільниць, служб тощо), діяльність яких впливає на кінцевий результат виробництва;
взаємодіє із зовнішнім оточенням, з якого в систему надходять необхідні для виробничої діяльності фактори виробництва (входи) та в якому реалізуються і використовуються результати виробництва (виходи) — продукція, роботи, послуги;
здійснює діяльність, спрямовану на задоволення потреб суспільства (зовнішнього середовища системи);
має властивості, що притаманні складним відкритим цілеспрямованим системам: здійснює певні процеси протягом життєвого циклу продукції; реагує на зміну зовнішнього оточення і самостійно забезпечує свій розвиток (володіє властивістю самоорганізації); має характерне для складних систем поєднання властивостей цілісності та відокремленості, які певним чином впливають на її функціонування та розвиток.
Кінцевими цілями будь-якого виробництва є створення товарів для задоволення потреб у них суспільства і потреби людини в праці. Для досягнення цих цілей необхідні основні виробничі ресурси тобто предмети праці, засоби праці, земля, праця, інформація.
Підприємство на вході споживає ресурси певного виду, щоб потім в результаті виробничого процесу на виході отримані трансформаційні ресурси або ресурси іншої споживчої якості. Якщо організація управління ефективна, то в процесі перетворення входів утворюється додаткова вартість, за рахунок якої у підприємства створюються можливості збільшувати обсяги виробництва, продажу товарів і послуг, прибуток, підвищувати культуру обслуговування споживачів, належним чином стимулювати працю персоналу і на цій основі підвищувати і продуктивність, завойовувати нові ринки збуту товарів і послуг розвивати свою матеріально-технічну базу тощо.
Співвідношення ресурсів на вході та виході лежить в основі такого поняття як економіка підприємства. Головна мета ЕП – забезп. найб. оптим. співвідношення між затратами і результатами, а одна із гол. умов доцільності функціонув. п-ва – перевищ. результатів над витратами.
Види діяльності підприємства
Фінансові результати діяльності підприємства формуються в процесі основної, операційної, інвестиційної, фінансової діяльності та надзвичайних подій.
Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Основна діяльність - операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.
Операційна діяльність — це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.
Інвестиційною діяльністю вважають придбання та реалізацію тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів.
Під фінансовою діяльністю розуміють діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства.
Надзвичайна подія — подія або операція, яка відрізняється від звичайної діяльності підприємства, і не очікується, що вона повторюватиметься періодично або в кожному наступному звітному періоді.
У практиці господарювання кожне підприємство здійснюєє безліч різних операцій, які за ознаками спорідненості можна обєднати в окремі напрямки:
маркетингова діяльність підприємства – це процес організації виробництва і збуту продукції орієнтований на задоволення потреб окремих споживачв і отримання прибутку на основі дослідження і прогнозування ринку.
Інноваційна діяльність – це процес який здійснюється на снові реалізації інвестицій з метою виконання обґрунтованих науково-технічних програм з гарантованими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво.
виробнича діяльність – включає розробку програми випуску товарів в поточному періоді і на перспективу, збалансування виробничих потужностей підприємства, обґрунтування обсягу виготовлення продукції певної номенклатури і асортименту відповідно до потреб ринку; ритмічне мат-тех забезпечення вир-ва необхідними ресурсами, розробку графіків виготовлення пр-ї, впровадження оптимізаційних програм щодо раціонального використання наявних ресурсів підприємства.
комерційна діяльність – це сукупність комерційних і торгівельно-технологічних заходів підприємства з доведенням виготовленої ним продукції до споживачів.
Всі перераховані напрямки діяльності підприємства є основою економічної діяльності підприємства.
3/Економічна модель діяльності підприємства.
Економічну модель діяльності підприємства можна представити як ланцюг взаємодії таких елементів:
Ресурси – Затрати – Результати
Стійкість підприємства – це здатність системи зберігати свій працездатний стан з досягненням запланованих результатів при наявності різних впливів.
Види стійкості підприємства:
рівновага – рівність попиту і пропозиції в системі всіх ресурсів підприємства.
гомеостазис - це стійкий стан системи в її взаємодії із зовнішнім середовищем. Саме у взаємодії з зовнішнім середовищем виявляється результативність роботи організації.
Система економічних показників діяльності підприємства:
Абсолютні економічні показники в свою чергу діляться на:
Показники, які характеризують наявні виробничі ресурси підприємства:
середньооблікова чисельність працівників;
вартість основних фондів;
середній залишок оборотних коштів;
Показники, які характеризують затрати:
капітальні затрати;
поточні витрати.
Показники, які характеризують результати:
обсяг виробленої продукції;
обсяг реалізованої продукції;
валовий дохід;
прибуток.
Відносні економічні показники в свою чергу діляться на:
Показники ресурсомісткості продукції:
трудомісткість;
фондомісткість;
коефіцієнт завантаження.
Показники витратомісткості продукції:
зарплатомісткість ;
витратомісткість.
Показники ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства:
а)показники ефективності використання окремих видів ресурсів:
продуктивність праці;
фондовіддача;
коефіцієнт оборотності оборотних коштів;
б)узагальнюючі показники ефективності
показники рентабельності;
показники ефективності інвестицій.
4. Сутнісна характеристика господарських рішень.
Рішення – це результат інтелектуальної діяльності людини, що призводить до певного висновку або необхідних дій.
Господарське рішення – це результат аналізу, прогнозування, оптимізації, економічного обгрунтування та вибору альтернативи із сукупності варіантів досягнення конкретної мети підприємства.
Ознаки господарського рішення:
можливість вибору єдиної дії із безлічі альтернатив.
наявність мети
необхідність вольового акту особи, що приймає рішення, стосовно його вибору
Сутність господарських рішень проявляється в різних аспектах:
згідно з економічною сутністю на розробку та реалізацію будь-якого рішення необхідні фінансові, матеріальні та інші витрати
організаційна сутність
соціальна сутність – закладена в механізмі управління персоналом.
правова – здійснення певних заходів в рамках законодавчого поля
технологічна сутність – забезпечення персоналу технічними і інформаційними ресурсами.
5.Види господарських рішень.
В залежності від цілей і методів розробки господарських рішень існує така класифікація цих рішень:
1) за змістом:
- технічні
- економічні – обєктом є витрати і результат
- соціальні – стосовно персоналу, умов праці
2) за часом дії:
- стратегічні
- тактичні
- оперативні
- перспективні
- поточні
- стабілізаційні
3) за способом обгрунтування:
- інтуїтивні
- адаптивні – на загальних знаннях, здоровому глузді і досвіді
- раціональні
4) за прогнозною ефективністю:
- ординарні
- синергетичні
- асинергетичні
5) за кількістю варіантів:
- безальтернативні
- бінарні
- багатоваріантні
- інноваційні
6) за числом критеріїв:
- однокритеріальні
- багатокритеріальні
7) за глибиною впливу:
- однорівневі
- багаторівневі
8) за технологією прийняття
- запрограмовані
- незапрограмовані та інші
Різноманіття госп.рішень в залежності від характеру проблем і методів їх розв’язання умовно можна розділити на такі типи:
за методами, що використовуються:
стандартні
нестандартні рішення
в залежності від творчого внеску економістів у розробку господарського рішення:
рутинні
селективні
адаптивні
інноваційні
за ступенем формалізації:
добре структуровані
слабо структуровані (складні проблеми)
не структуровані
Господарське рішення має бути:
оптимальним – це властивість господарського рішення бути найкращим відповідно до критерію оптимальностіі
ефективним - що призводить до потрібних і дієвих результатів
результативним - рішення, реалізація якого призводить до остаточних результатів.
Вимоги до господарських рішень:
своєчасність розробки, прийняття і реалізації
наявність механізму реалізації
оптимальність
можливість бути реалізованим, тобто забезпеченим необхідними ресурсами
гнучкість
можливість верифікації і контролю. Верифікація – перевірка істинності, встановлення достовірності.
оригінальність і несподіваність для конкурентів
наявність необхідної інформації для підлеглих
зрозумілість за формою та обґрунтованість
6/Якість і ефективність господарських рішень
Якість господарського рішення визначається сукупністю його параметрів, що задовільняють конкретного споживача або їх групу.
Основні параметри якісного рішення:
повнота розв’язання поставленого завдання
своєчасність рішення
оптимальність рішення
Показники якості прийнятого господарського рішення:
показник ентропії – кількісної невизначеності проблеми;
ступінь ризику;
ймовірність реалізації рішення за показниками якості витрат і терміну;
коефіцієнт апроксимації. Апроксимація – це наближене зображення одних математичних об'єктів іншими, наприклад кривих лівій - ламаними, ірраціональних чисел - раціональними.
Основні умови забезпечення якості господарського рішення:
застосування наукових підходів;
вивчення впливу економічних законів на ефективність реалізації господарського рішення;
забезпечення особи, що приймає рішення якісною інформацією;
структуризація проблеми та побудова дерева рішень;
забезпечення багатоваріантності рішень;
правова обгрунтованість рішення;
розробка та функціонування системи відповідності та мотивації;
наявність механізму реалізації рішення.
Система якості господарських рішень може визначатися набором таких показників прийняття господарського рішення:
Середній час прийняття рішення або швидкість реакції;
частота помилкових рішень;
середні витрати на прийняття рішення;
збиток від необгрунтованих рішень за певний період;
швидкість виявлених помилок у прийнятих рішеннях.
Ефективність – це найбільш загальна влакстивість будь-яких цілеспрямованих процесів, яка об’єктивно виражається ступенем досягнення мети з урахуванням витрат ресурсів і часу.
Під ефектом розуміють результат порівняння нового стану явища з якістю вихідного стану суб’єкта підприємницької діяльності.
Залежно від сфери виникнення розрізняють такі види ефекту від господарських рішень:
економічний;
фінансово-економічний;
Науковий ефект;
науково-технічний
Соціальний;
екологічний
Залежно від сфери та часу появи, ефект може бути:
фактичним;
очікуваним (впродовж 1-2 років);
потенційний.
Під ефективністю господарського рішення розуміють сукупну результативність, отриману за підсумками розробки, прийняття та реалізації рішення на підприємстві, яка визначається як відношення результату рішення до витрат, що обумовили його отримання.
Ефективність господарських рішень розглядають в 2-ох аспектах:
цільовий – відображає міру досягнення цілей під-ва (стратегічна еф-сть);
витратний – відображає ефективність способів перетворення витрат на результатити (тактична).
Розрізняють такі види ефективності господарських рішень: економічна, організаційна, соціальна, технологічна., психологічна., правова, екологічна, етична, політична.
Основні фактори, що впливають на зміну ефективності господарських рішень:
людський фактор;
інформаціний фактор;
організаційний;
Матеріальний.
Для вибору найкращого господарського рішення необхідно скористатися надійними інструментами оцінки їх ефективності. У таких випадках часто використовують критерій ефективності.
Критерій ефективності – деякий відносний питомий ефект, тобто результат, що припадає на одиницю використовуваних ресурсів. Критерієм ефективності є міра ступеня досягнення мети, тобто відповідності реального і бажаного результатів господарського рішення.
7/Концепція прийняття рішення.
Проблема – це
невідповідність бажаного (нормативного) і фактичного рівнів досягнення мети;
це складне теоретичне питання чи практичні ситуації, які характеризуються розривом між тим, що є і тим, що має бути.
Елементи, які складають внутрішню структуру проблем:
предмет проблеми;
об’єкт проблеми;
суб’єкт проблеми;
зв’язки проблеми;
мета розв’язання проблеми.
Процес прийняття рішення – це сукупність взаємопов’язаних послідовних дій людини чи групи людей, які здійснюються з метою досягнення певних цілей або усунення чи запобігання проблемним ситуаціям. Процес прийняття рішень – це дії окремої особи або декількох осіб, які скеровані на підготовку, розробку і реалізацію рішення з метою досягнення певної цілі, наслідком чого є отримання певного корисного результату.
Раціональний підхід до прийняття рішення – це інтегрована сукупність доступних у даний момент підходів.
Підходи до прийняття рішення:
Класичний;
принцип обмеженої раціональності.
Процес прийняття рішень з позицій класичного підходу такий:
виявлення проблеми;
визначення мети, показників і критеріїв;
знаходження можливих альтернатив;
оцінка альтернатив;
вибір найкращої альтернативи.
Процес прийняття рішень відповідно до 2-ого підходу такий:
1) виявлення потреб;
2)визначення мети та формування набору критеріїв;
3) пошук альтернатив;
4) вибір варіанту, що забезпечує прийнятний результат.
Фактори (конфігурації), що впливають на процес прийняття рішення:
зовнішнє середовище підприємства (обєктивні, суб’єктивні фактори);
внутрішнє середовище підприємства та особисті якості керівника (мета і структура піддприємства, складність і новизна прод-ції, ступінь диверсиф., кваліф.кер-ка, стиль кер-ва)
особливості задачі, що вирішується.
Методологічною базою рішення складних проблем зі значною кількістю звязків і залежностей, обмежень і варіантів рішень виступає системний підхід. Принципова особливість системного підходу полягає в розгляді об’єкта управління як складної системи з різноманітними внутрішніми і зовнішними зв’язками.
8/Моделі прийняття господарських рішень.
Моделювання – це універсальний та ефективний інструмент пізнання внутрішніх закономірностей, властивих явищам і процесам, суть якого полягає в підборі математичних схем, які описують процеси, які відбуваються реально.
Етапи математичного моделювання:
постановка задач;
розробка формалізованої схеми;
формалізація задачі в заг.вигляді;
чисельне представлення моделі;
розв’язання задачі на ЕОМ та післяоптимізаційний аналіз отриманих результатів.
Моделі можуть бути такими:
статичні;
динамічні;
з одним учасником;
ігрові моделі (ділова гра);
детерміновані;
квазірегулярні.
У процесі прийняття певних рішень суб’єктом господарювання використовуються певні моделі:
Модель «сміттєвого контейнера» (Дж. Марч)
Означає процес зіткнення різноманітних проблем, рішень, завдань. Генеровані невпинним потоком завдання, пропозиції щодо їх розв’язання потрапляють до «сміттєвого кошика». При цьому буде розглянуто та залучено до фінального висновку лише малу частку запропонованих рішень. За даної моделі існують комплекти готових очікуваних конкурентних рішень
Раціонально-дедуктивна модель
Найвідоміша модель прийняття рішень. Хоч опосередковано, але передбачає, що у керівника є можливість передбачити наслідки прийнятих рішень. Спонукає особу, що приймає рішення, до виконання певного алгоритму: визначення проблеми; пояснення проблеми на визначення пріоритетних цілей; розробка системи альтернативних цілей, оцінка кожної з альтернатив за відповідною аналітичною методикою, порівняння очікуваних результатів від кожного з можливих рішень та поставлених цілей; вибір рішення, яке найбільшою мірою відповідає цілям
Науковий менеджмент: «тейлоризм» (Ф. Тейлор)
Передбачає необхідність щохвилинного розподілу індивідуальних завдань працівників. За допомогою секундоміра складна робота розбивалася на простіші операції, завдяки чому підвищувалась її ефективність.
Дискретно-інкрементальна модель (Ч. Ліндблом)
Рішення приймаються невеликими порціями в ході розгортання проблеми, і кожне наступне рішення не залежить від попереднього. Модель звільняє менеджерів від тягаря попередніх помилок
Редукціонізм Це не просто модель, а науковий рух, який ґрунтується на переконанні, що проблему можна звести до найменшого її компонента і, зрозумівши його, віднайти логіку в усій цілісності
Тотальне управління якістю (TQM) Закладання якісності в саму серцевину виробничих та управлінських процесів. Участь кожного члена організації, працівника підприємства є необхідною умовою для успіху всієї організації (підприємства). Вимагає емпіричних даних, визначення кількісних показників, вимірювання ефективності процесів.
Теорія хаосу 1980-ті роки. Конфлікт двох, здавалося б, жодним чином не пов’язаних подій в одній його частині може спричинити непередбачувані наслідки в іншій. Мала дія може бути посилена впродовж її руху в системі аж до того ступеня, коли її можливі наслідки значно переважать саму дію. Існує три варіанти цього процесу: стабільна зрівноваженість — система, в якій елементи перебувають у стані рівноваги та швидко повертаються до цього стану в разі порушення рівноваги; хаос (межова нестабільність) — система, в якій співіснують порядок та безлад; вибухонебезпечна нестабільність — система невпорядкована та немодельована
Теорія ігор (Дж. фон Нейман) 1950-ті роки. За будь-яких обставин існує стратегія, що вестиме гравця до успіху. Розуміння непомітних правил, які завжди мають місце будь-де, дають змогу перемогти. Типи ігрових ситуацій: гра з нульовою сумою (ситуація, за якої один виграє те, що інший програє); перевтілення — здійснення аналізу позиції іншого (так, якби ви стали на його місце й уявляєте, які наступні ходи він робитиме та які наслідки це матиме); взаємовигідні ситуації — прорахувати вигоди альтернативних стратегій, так званих ситуацій подвійного виграшу, що обіцяють взаємну вигоду
9/Евристичні методи розробки господарських рішень
Методи розробки господарських рішень – це низка заходів організаційного, технологічного, економічного, правового та соціального характеру, спрямованих на формування господарських рішень.
Евристика — сукупність прийомів дослідження, методика постановки питань та їх рішення; метод навчання за допомогою навідних запитань, а також теорія такої методики.
Евристичні методи стимулюють творче (образне) мислення в процесі ПР, дають змогу генерувати нові ідеї, використання яких підвищує ефективність ГР.
Метод «мозкової атаки» («мозкового штурму»). Найбільш відомий і поширений метод пошуку ідей через творчу співпрацю групи фахівців. Побудовано на створені такої атмосфери, яка сприяє народженню нестандартних думок та ідей. В обговоренні ситуації допускається участь від 5 до 15 осіб – спеціалістів різного профілю і з різним досвідом роботи. Вони повинні володіти ситуацією, але не надто добре знати суть проблеми і бути незалежними. Дає можливість виявити та зіставити індивідуальні судження, спектр ідей стосовно розв’язання проблеми, а потім прийняти рішення.
- пряма «мозкова атака» — метод колективного генерування ідей щодо розв’язання творчої задачі, мета якої — добір ідей.
- зустрічна «мозкова атака» припускає не генерацію нових ідей, а критику вже наявних.
- метод «подвійної мозкової атаки».
Метод дискусії. Передбачає підготовку рішень із залученням широкого кола учасників (не більше 20 осіб). Дискусія проводиться як відкрите колективне обговорення проблеми, основним завданням якого є всебічний аналіз усіх факторів, позитивних і негативних наслідків, з’ясування позицій учасників, узгодження та інтеграція. У ході дискусії дозволяється критика. Завдяки використанню цього методу можна: розв’язати важливі наукові, державні та господарські проблеми; виявити й узгодити інтереси різних соціальних груп, довести до кожного члена організації та суспільства в цілому необхідність визначеного порядку дій; сформувати необхідну організаційну культуру фірми; мобілізувати та реалізувати на практиці наявний інтелектуальний потенціал підприємства.
Метод ключових запитань. Метод доцільно застосовувати для збору додаткової інформації в умовах проблемної ситуації чи впорядкування вже наявної для розв’язання проблеми. Запитання, що ставляться, служать стимулом у формуванні стратегії й тактики вирішення задачі, розвивають інтуїцію, формують алгоритми мислення, наводять людину на ідею рішення, спонукають до правильних відповідей.
Метод вільних асоціацій. На етапі генерування ідей у разі використання нових асоціацій підвищується результативність творчої діяльності за рахунок народження нових ідей. У процесі зародження асоціацій встановлюються неординарні зв’язки між елементами проблеми, що розв’язується, і колишнім досвідом осіб, залучених до колективної роботи. Метод ураховує особливості діяльності мозку людини, що виробляє нові ідеї за виникнення нових асоціативних зв’язків.
Метод інверсії. Інверсія — це пошук ідей у напрямах, які суперечать традиційним поглядам, переконанням, здоровому глузду, формальній логіці. Для пошуку ідеї, розв’язання проблеми часто можна знайти, змінивши напрям пошуку на протилежний, такий, що суперечить сформованим традиційним поглядам, продиктованим логікою та здоровим глуздом. Нерідко в ситуаціях, де логічні прийоми, процедури мислення виявляються марними, оптимальною є протилежна альтернатива рішення. Завдяки цьому методу: розвивається діалектика мислення, вміння знаходити вихід із безвихідних ситуацій; шукати оригінальні рішення різного рівня складності.
Метод аналогії. Заснований на багаторазовому використанні зафіксованого в банку даних організації досвіду розв’язання тих чи інших ситуацій, що мали місце на фірмі, та прийнятих за ними рішень, а також звичайних виробничих завдань (рутинного чи ординарного характеру, що не потребують творчості).
Метод номінальної групи. Використовується для вибору найкращих варіантів вирішення проблем. Умови та вимоги: залучаються експерти, що добре розв’язують проблему, але раніше разом не працювали; учасники в процесі спільної роботи можуть генерувати власні ідеї, але згодом, з урахуванням позиції колег, можуть їх змінювати. Завдяки цьому методу група формально проводить загальну зустріч, але не обмежує незалежність мислення кожного.
Метод синектики. Синектика призначена для генерування альтернатив через асоціативне мислення, пошук аналогій щодо поставленої задачі. Збираються широкоерудовані фахівці (5—7 осіб) різних професій, галузей науки й техніки, з гнучким мисленням, практичним досвідом роботи, психологічно сумісних для того, щоб обговорити висунуту проблему під усіма кутами зору (від грецьк. «синектика» — суміщення різнорідних елементів).
Метод 635. Група з шести учасників аналізує та формулює задану проблему. Кожен учасник заносить у формуляр три пропозиції з розв’язання проблеми (протягом 5 хв) і передає формуляр сусіду. Останній бере до відома пропозиції свого попередника, а під ними у три стовпчики вносить ще три власні пропозиції. Завдяки цьому методу можна одержати до 108 (6 × 3 × 6) пропозицій.
Метод Дельфі. Багаторівнева процедура анкетування з обробкою та повідомленням результатів кожного туру експертам, що працюють ізольовано один від одного. Основна перевага методу — незалежність думки експертів, що перебувають у просторовому віддаленні один від одного. Ітеративна процедура опитування з повідомленням результатів обробки та їх аргументацією спонукає експертів критично осмислити свої судження.
10. Методи прогнозування господарських рішень
Методи розробки господарських рішень – це низка заходів організаційного, технологічного, економічного, правового та соціального характеру, спрямованих на формування господарських рішень.
Метод морфологічного аналізу – базується на використанні комбінаторики, тобто досліджуються всі можливі варіанти, виходячи із закономірностей побудови(морфології) об'єкта прогнозування, що досліджується та аналізується. Прогнозована оцінка розвитку підприємства (організації) здійснюється шляхом комбінування можливих варіантів розвитку об'єкта.
Метод сценаріїв являє собою низку прогнозів з кожного розглянутого рішення щодо його реалізації, а також можливих позитивного чи негативного наслідків.
Одним з основних завдань у розробці сценарію є визначення факторів, що характеризують ситуацію та тенденції її розвитку, формування альтернативних варіантів динаміки їх зміни. Головна вимога до розробленого сценарію — це відповідність результату поставленій меті.
Розробка прогнозного сценарію — це метод, за допомогою якого встановлюється логічна послідовність подій для показу того, як, відповідно до ситуації, може крок за кроком розгортатися майбутній стан об’єкта дослідження. Гіпотетичні альтернативи, що описують майбутнє, називаються сценаріями. Вони повинні розроблятися на строго логічних обґрунтуваннях, бути надійними й реально можливими варіантами розвитку.
Метод «дерево рішень» заснований на аналізі графічних зображень зв’язків основних і наступних варіантів ГР за основними результатами кожного рішення й очікуваної ефективності. Метод аналогічний методу сценаріїв із його емоційним змістом, але припускає аналітичний підхід до вибору найкращого рішення. Завдяки цьому методу керівник візуально оцінює результати дії різних рішень і вибирає найкращі з них. Він використовує модель процесу, що розгалужується за певними умовами та являє собою графічне зображення зв’язків основних і наступних варіантів ГР. У ній наводяться відомості про назву ГР, основні результати кожного рішення й очікувану ефективність.
Математичні методи параметричного прогнозування - Визначення тенденцій розвитку об'єктів, що мають кількісні статистичні дані, які характеризують їх минулий і сьогоднішній стан. Можуть застосовуватися: за умов, коли вихідні статистичні дані відповідають вимогам, пред'явленим де конкретних математичний методів; за наявності кількісної інформації; якщо значення часу (глибини) упередження укладаються в рамках одного з циклів об'єкта прогнозування.
Прогнозування за аналогією - Розв'язання проблемних ситуацій, звичних для осіб, що приймають рішення. Використання методу за наявності аналогів об'єктів, процесів, ситуацій. Застосування методу вимагає спеціальних навичок.
11. Аналітичні методи розробки господарських рішень
1. Традиційні:
Індексний метод - Метод заснований на оперуванні відносними показниками, що виражають відношення рівня даного явища до його рівня в минулому чи до рівня аналогічного явища, взятого за базовий. Індекси — це відносні показники, завдяки яким відносні й абсолютні відхилення узагальнюючого показника можна розкласти за факторами, виявити вплив на досліджуваний показник різних факторів, виразити послідовність зміни певного економічного явища. В аналітичній роботі використовуються кілька форм індексів (агрегатна, арифметична тощо).
Застосовується для аналізу складних явищ, певні елементи яких не можна виміряти кількісно. Метод не дає розрахувати абсолютні відхилення узагальнюючого показника за наявності більш ніж двох факторів.
Метод ланцюгових підстановок - Метод використовується для розрахунку впливу окремих факторів на відповідний загальний показник чи функцію.
Завдяки цьому методу можна одержати ряд проміжних значень узагальнюючого показника послідовною заміною базисних значень факторів на фактичні. Різниця двох проміжних значень узагальнюючого показника в ланцюзі підстановок дорівнює зміні узагальнюючого показника, зумовленій зміною відповідного фактора.
Метод середніх величин. Середні величини – це абстрактні величини, за допомогою яких досягається узагальнення відповідних типових сукупностей однорідних явищ, процесів, показників. Без обчислення середніх величин не можливо досліджувати процеси з метою виявлення їх закономірностей, вивчати явища за різними сукупностями, що змінюються в динаміці. При цьому варто враховувати те, що середні величини тільки тоді відображають дійсно типовий узагальнюючий рівень аналізованого показника, якщо розраховуються виходячи з однорідної сукупності. Найчастіше використовують такі середні величини: середня арифметична проста, середня арифметична зважена, середня хронологічна.
Багатопланові:
Функціонально-вартісний аналіз - Спрямований на підвищення корисного ефекту на одиницю сукупних витрат. Завдання ФВА: досягнення найкращого співвідношення між ефективністю роботи апарата управління та витратами на його утримання; зниження собівартості вироблюваної продукції та підвищення її якості; підвищення продуктивності праці управлінських працівників і робітників виробничих підрозділів; оптимізація використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів; зменшення чи усунення браку.
Фахівець абстрагується від реальної конструкції та зосереджує увагу на функціях, що мають виконувати вироби, технологічний процес та інші об’єкти аналізу.
На основі моделі виділяються зайві та дублюючі функції; паралельно визначається обсяг витрат на функції. Виключення з функціональної сфери об’єкта аналізу зайвих та дублюючих функцій сприяє зменшенню витрат на його утримання.
Математичні методи:
Методи елементарної математики - Використовуються в традиційних економічних розрахунках для обґрунтування потреб у ресурсах, розробки плану, проектів тощо
Класичні методи математичного аналізу - Використовуються самостійно (диференціювання й інтегрування) та в рамках інших методів (математичної статистики, математичного програмування)
Статистичні методи - Основний засіб дослідження масових повторюваних явищ. Для вивчення одномірних статистичних сукупностей служать закон розподілу, варіаційний ряд, вибірковий метод. Для багатомірних статистичних сукупностей застосовуються кореляційно-регресійний, дисперсійний, коваріаційний, спектральний, компонентний, факторний види аналізу
Методи математичного програмування - Основний засіб розв’язання задач оптимізації виробничо-господарської діяльності. Завдяки цим методам оцінюють напруженість планових завдань, дефіцитність ресурсів, визначають види сировини, групи лімітованого устаткування
Методи дослідження операцій - Дослідження операцій — розробка методів цілеспрямованих дій (операцій), кількісна оцінка рішень і вибір найкращого з них. Мета дослідження операцій — сполучення структурних взаємозалежних елементів системи, що найбільшою мірою забезпечує найкращий економічний показник. Методи: методи рішення лінійних програм; управління запасами; теорія ігор, теорія розкладу, теорія масового обслуговування; методи сітьового планування
12.Технологія прийняття господарських рішень.
Технологія прийняття управлінських рішень – це раціональне поєднання у процесі підготовки, розробки і реалізації рішень, різних моделей, логічних суджень, інтуїції, які базуються на знаннях і досвіді особи, що приймає рішення.
Процес прийняття рішень має певні елементи:
Мету;
Суб’єкта, що приймає рішення;
альтернативні варіанти рішень;
критерії вибору;
умови;
результати.
Етапи процесу прийняття рішення:
постановка задачі розв’язання проблеми;
розробка варіантів рішення;
вибір рішення;
організація виконання рішення та його оцінка.
Технології прийняття господарських рішень включають:
методи і засоби збору і обробки інформації;
прийоми ефективного впливу на персонал;
принципи, закони і закономірності організації і управління;
системи контролю.
Технологія прийняття рішень складається з таких елементів:
ідея або мета;
кількість і якість об’єктів;
ресурси;
застосовувані технології;
виконавці;
терміни;
споживачі;
місце;
економічний, соціальний, екологічний, технічний ефект.
13. Економічна інформація в прийнятті рішень
Економічна інформація являє собою такий вид інформації, яка послідовно і повно відображає виробничо-господарську діяльність підприємства. Вона ділиться на 3 види:
планова (містить дані для вибору дій, які можуть бути зроблені у майбутньому);
нормативно-довідкова – є поєднувальною ланкою між іншими видами економічної інформації
облікова інформація – має такі стадії: збір, зміна первинних даних, реєстрація, передача для обробки, обробка даних для оперативного управління, накопичування і групування даних, формування зведеної інформації і виконання розрахунків, які використовуються в аналітичному і синтетичному обліку, складання внутрішньої і зовнішньої звітності.
Альтернативні варіанти госп.рішень повинні приводитись у співставний вид за такими факторами:
фактор часу;
фактор якості в обєктах;
фактор масштабу (обсягу виробництва об’єкту);
рівень освоєності об’єкта у виробництві;
метод отримання інформації для прийняття рішень;
умови застосування об’єкта, фактор інфляції, фактор невизначеності і ризику.
14. Планування господарських рішень.
Планування – це процес формування множинних цілей розвитку та засобів їх досягнення за певний період; воно зв’язує всі елементи виробництва у цілісну виробничо-господарську систему і забезпечує її необхідний передбачуваний розвиток, узгоджує потенційні можливості підприємства з потребами ринку.
Принципи планування (загальні і специфічні)
Принципи планування визначають характер та зміст планової діяльності в підприємстві.
Принцип необхідності
Принцип єдності
Принцип безперервності
Принцип гнучкості
Принцип точності.
Поряд із загальними принципами управління існують і специфічні принципи планування, а саме:
1) принцип обґрунтованості цілей і завдань підприємства.
2) принцип системності.
3) принцип науковості.
4) принцип безперервності.
5) принцип збалансованості плану.
6) принцип гнучкості.
У процесі планування підприємницької діяльності на підставі розробляють плани, які відрізняються за такими класифікаційними ознаками: (види планів):
1) тривалість (горизонт) планового періоду:
- стратегічні (довгострокові) – більше 5 років;
- тактичні (поточні) – квартал, місяць, рік;
- оперативні – діють в даний момент часу.
2) за об’єктом планування:
- загальні (зведені);
- внутрішні (виробничих підрозділів);
- цільові (однонапрямлені) – програми.
Стратегічний план підприємства – це сукупність взаємоузгоджених заходів і дій, що відображають довгострокові цілі та основні напрямки діяльності з обгрунтуванням ресурсного забезпечення.
Етапи стратегічного планування:
1)визначення місії та формлення стратегічних цілей підприємства;
2)аналіз середовища та ринкових факторів;
3)оцінка підприємницького потенціалу та перспективи розвитку підприємства;
3)вибір генеральної стратегії і аналіз стратегічних альтернатив. Альтернатива -ситуація, в якій належить здійснити вибір однієї з двох взаємовиключних можливостей.
4)розробка ресурсної .і функціональної субстратегії підприємства.
5)практична реалізація плану, контроль і оцінка соціально-економічних результатів.
Господарські рішення щодо планування стратегічних альтернатив стосуються таких питань:
- інтенсифікація ринку;
- диверсифікація - це доповнення виробничої програми новими продуктовими лініями;
- зовнішньо-економічна .діяльність;
- економія;
-зрушення (зменшення витрат, поповнення доходу, активізація фінансової діяльності);
- забезпечення сталості (селективність, відбір);
- перебудова маркетингової діяльності;
- перебудова системи управління;
- фінансова перебудова
Тактичний план підприємства – певна сукупність кількісних, якісних та ресурсо-забезпечувальних завдань, що конкретизують і доповнюють стратегічний план на більш короткий проміжок часу.
Господарські рішення тактичного планування підприємства стосуються таких напрямків його діяльності:
- маркетингова діяльність (план маркетингу);
- виробнича діяльність (випуск продукції в натуральних, вартісних показниках, обгрунтування виробничої програми);
- науково-дослідні, конструкторсько-технологічні та експериментальні роботи;
- праця, кадри, соціальний розвиток колективу (персонал, ФОП, умови праці);
- капітальні вкладення і капітальне будівництво;
- Матеріально-технічне забезпечення;
- Організація виробництва, праці та управління;
- природоохоронна діяльність;
- зовнішньоекономічна діяльність (експортно-імпортні операції);
- витрати, прибуток, рентабельність;
- фінансова .діяльність.
Оперативне планування – це процес розробки заходів і дій для виконання завдань стратегічних і поточних планів.
У процесі оперативного планування треба розвязувати такі головні завдання:
1) забезпечення виконання плану виробничої діяльності за ритмічної роботи всіх підрозділів підприємства
2) установлення оптимального режиму роботи підприємства
3) максимальне скорочення тривалості виробничого циклу та обсягів незавершеного
виробництва.
В процесі планування здійснюють пошук і розрахунок резервів, тобто можлливостей підвищення ефективності виробництва.
Класифікація видів резервів:1. За сферою виникнення: виробничі; невиробничі. 2. За видами ресурсів: предмети праці; засоби праці; праця.
3. За рівнем і масштабами: народногосподарські; міжгалузеві; галузеві; внутрішньовиробничі.
4. Згідно з часом використання: перспективні; поточні; оперативні.
5. За можливостями реалізації:реальні; потенційні.
6. За методами реалізації: технічні; організаційні; економічні; соціальні.
7. За потребами у капітальних вкладеннях:інвестиційні; без інвестиційні.
8. За можливостями виявлення: явні; приховані.
9. За стадіями життєвого циклу: передвиробничі, виробничі,експлуатаційні; 
Економічна суть резервів – підвищення ефективності виробництва полягає у найбільш повному і раціональному використанні зростаючого потенціалу заради отримання більшої кількості високоякісної продукції за найменших витрат живої і уречевленої праці на одиницю продукції.
Резерви мають бути економічно обгрунтованими, тобто при їх розрахунку необхідно враховувати реальні можливості підприємства, а розрахункова величина цих резервів повинна бути підкріплена відповідними заходами.
Методика розрахунку резервів залежить від характеру резервів, способів їх виявлення і способів визначення їх величини (формальний і неформальний підхід).
Бюджетування – це процес складання бюджетів і контролю за їх виконанням.
Риси: короткостроковий (до 1 року); високий рівень концентрації; аналіз.
Переваги бюджетування проявляються в примусовому, короткостроковому плануванні ресурсів підприємства, поведінки конкурентів і особливо поточного і проектного попиту на продукцію.
Види бюджетів:
основний:
зведений(консолідований)
- операційні - це система бюджетів, що характеризує доходи і витрати за операціями або окремими функціями підприємства.  До операційного бюджету входять: бюджет продажу, бюджет виробництва, бюджет витрат, бюджет фінансових результатів.
- Фінансові - це план, в якому відображаються обсяг і структура грошових коштів та їх використання. (включає бюджет грошових коштів, бюджет капітальних інвестицій, прогнозний бухгалтерський баланс).
Бізнес план – це ретельно підготовлений документ, який розкриває всі сторони будь-якого запроектованого комерційного заходу.
Основними завданнями бізнес-плану є:
* оцінка слабких і сильних сторін проекту;
* визначення витрат;
* визначення фінансових потреб;
* вибір стратегії діяльності;
* визначення концепції розвитку;
* оцінка галузі, ринку і конкуренції;
* визначення ризику;
* пошук партнерів для спільної діяльності і фінансових коштів.
Типова структура бізнес-плану
Стандартний бізнес-план складається з трьох розділів:
I. Характеристика проекту.
II. Фінансовий план.
III. Додатки
В процесі розробки бізнес-плану за послідовними етапами обгрунтов.такі госп.рішення:
1) вибір продукції, що буде запропонована на ринку;
2) дослідження зовнішнього середовища (в т.ч. ринку) майбутнього бізнесу;
3) обгрунтування і вибір місця розміщення майбутнього бізнесу;
4) прогнозування обсягів і доходів від продажу продукціції чи надання послуг;
5) визначення виробничих параметрів майбутнього бізнесу;
6) розробка цінової і торгів.політики;
7) обгрунтування вибору форми організації бізнесу;
8) опис потенційно-можливих ризиків бізнесу, пошук способів їх мінімізації;
9) оцінка очікуваного прибутку та збитків, аналіз стану готівки і розробка балансової відомості;
10) формування висновків, що відображають основні положення бізнесу.
15 .Прогнозування господарських рішень
Прогноз – це науково-обгрунтоване достовірне судження (припущення) імовірнісного характеру про можливий стан об’єкта в майбутньому або про альтернативні шляхи і терміни досягнення цього стану.
Мета прогнозування: зробити зрозумілим процес розробки рішення, допомогти виявити базові тенденції в сфері, що досліджується, визначити основні критичні зони і запропонувати варіанти стратегії досягнення мети управління.
Основні завдання:
1) визначення проходження процесу зміни об’єкта прогнозування протягом майбутнього періоду;
2) обгрунтування економічної доцільності розробки господарських рішень, виходячи з наявних ресурсів та пріоритетів.
Основні джерела інформації для прогнозування:
- статистична, фінансова, бухгалтерська і оперативна звітність підприємства;
- патентно-ліцензійна документація;
-науково-технічна документація з результатами виконання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт.
Успішність прогнозування залежить від таких умов:
1)обсяг та якість інформації про дозований процес і об’єкт управління
2)правильність формулювання задачі прогнозування і обгрунтованість методу її розвязання
3)наявність необхідних обчислювальних засобів і обчислювального апарату відповідно до обраного методу
Для прогнозування застосовують кількісні і якісні методи.
Підходи до організації процесу прогнозування:
1) дослідницький прогноз – виражає передбачення як функцію прогнозу і відображає яким може бути розвиток ситуації за умови, що характер управління орієнтований на неї залишиться незмінним. Поділяється на: екстраполяційне і новаторське.
2) Нормативний прогноз – визначає цілі рішення і можливі способи їх досягнення на підставі об’єктивної оцінки існуючих можливостей для забезпечення досягнення адекватних результатів.
Методи прогнозування з вузькою предметною областю:
- методи експертних оцінок;
- метод основних індикаторів;
- метод сценаріїв;
- методи аналізу і прогнозування тимчасових рядів;
- методи причинно-наслідкові (казуальні) .
16. Концептуальні засади економічного обґрунтування рішень, пов’язаних з операційною діяльністю підприємства
Концепція – система взаємопов’язаних і таких, що випливають один з одного науково-обгрунтованих поглядів, уявлень про управління, наприклад, виробничо-збутовою діяльністю підприємства.
Обґрунтування прийняття рішення – підкріплення переконливими доказами відповідності передбачуваного рішення заданим критеріям і реально існуючим обмеженням.
В основу економічного обґрунтування господарських рішень мають бути покладені принципи:
1. врахування фактору часу;
2. врахування затрат і результатів за життєвого циклу товару;
3. застосування в розрахунках системного підходу;
4. застосування в розрахунках комплексного підходу;
5. забезпечення багатоваріантності технічних і організаційних рішень;
6. забезпечення співставності варіантів за вихідною інформацією;
7. врахування факторів невизначеності і ризику.
Необхідно правильно сформулювати господарське рішення.
Підготовчий етап обґрунтування рішення повинен здійснюватись в такій послідовності:
1. формулювання рішення з виділенням:
а) фіксованої (незмінної) частини,
б) варіативної частини;
2. визначення кінцевої мети рішення і обумовлення можливостей відхилення від неї;
3. визначення факторів ризику, пов’язаних з даним рішенням;
4. попереднє формулювання всіх можливих наслідків господарського рішення з встановленням залежності їх від варіативної частини господарського рішення.
5. формалізація і підготовка до кількісного обґрунтування господарського рішення.
Система операційних рішень включає господарські рішення щодо:
• ресурсного забезпечення діяльності підприємства (персонал, капітал, виробничі фонди, нематеріальні ресурси і активи, оборотні кошти);
• технічна база, організація і планування виробництва (інноваційні процеси, техніко-технологічна база виробництва, організація виробництва, система технічного обслуговування та соціальна діяльність);
• результати і ефективність виробництва (формування програми випуску продукції, матеріально-технічне забезпечення виробництва, якість і конкурентоздатність продукції, продуктивність праці персоналу, мотивація трудової діяльності, оплата праці, витрати і ціни на продукцію, фінансово-економічні результати та ефективність діяльності).
Алгоритм економічного обґрунтування операційних рішень:
1. обґрунтування конкретного господарського операційного рішення;
2. розрахунок планового показника економічного результату від реалізації рішення;
3. розрахунок витрат на реалізацію обраного рішення (формування кошторису, прогнозування).
4. обчислення показників ефективності операційного рішення.
Перелік операційних господарських рішень, що потребують економічного обґрунтування:
• виробнича програма підприємства;
• потреба у виробничих ресурсах;
• ефективність використання виробничих ресурсів;
• продуктивність праці персоналу;
• рівень витрат виробництва;
• собівартість основних видів продукції;
• розмір виробничих запасів і запасів готової продукції підприємства;
• обґрунтування рівня ціни на окремі види продукції;
• доцільність використання нових матеріалів;
• виробництво нової продукції;
• вибір раціональних методів і форм організації виробництва;
• вибір оптимальних організаційних структур управління підприємством;
• соціальні рішення.
Номенклатура продукції – перелік найменувань виробів, завдання з випуску яких передбачено планом виробництва продукції.
Асортимент – сукупність різновидів продукції кожного найменування, що різняться за відповідними техніко-економічними показниками.
Важливим є дослідження не тільки обсягу виробництва, а і обсягу реалізації.
Плановий (очікуваний) показник реалізованої продукції визначають, виходячи з передбаченого виробничою програмою підприємства на відповідний рік обсягу товарної продукції, з урахуванням зміни залишків не реалізованих на початок і кінець розрахункового періоду.
Фактичний показник реалізованої продукції визначають після оплати споживачем вартості продукції та надходження на банківський рахунок постачальника відповідних грошових сум.
Господарські рішення стосовно обсягу виробництва і асортименту продукції приймаються на основі інформації фінансового звіту. Інформаційні ресурси: дані бухг. і вн.господарського обліку та дані фінансової і статистичної звітності.
Враховуючи, що підприємство випускає продукцію в широкому асортименті, виникає необхідність окремих звітів про доходи, які отримують за видами продукції і за сегментами ринку.
Використання повної фінансової інформації про фінансово-збутову діяльність підприємства дозволяє аналізувати і оцінювати ефективність роботи підприємства і приймати господарські рішення щодо підвищення її ефективності.
17. Економічне обґрунтування рішень щодо обсягів виробництва продукції
Одним з найважливіших питань господарської діяльності і розвитку будь-якого підприємства є його виробнича програма(план виробництва продукції) – це конкретна сукупність завдань щодо обсягу виробництва продукції, визначеної номенклатури асортименту, а також належної якості на певний календарний період.
Основна продукція завжди відтворюється в натуральній і вартісній формах, то виробнича програма підприємства має 2 складові:
обсяг виробництва в натуральних вимірниках.
вартість обсягу виробництва продукції.
Виробнича програма розробляється на основі такої інформації:
вихідні дані про виявлений в процесі вивчення ринку попит;
портфель замовлень на продукцію і послуги інших споживачів;
державні замовлення.
Виробничу програму підприємства потрібно економічно обґрунтувати, тобто узгодити з необхідними виробничими потужностями цього підприємства, трудовими, матеріальними та інвестиційними ресурсами.
Інколи виникає потреба розширення виробничої потужності підприємства за рахунок технічного переозброєння, реконструкції або розширення підприємства.
Ресурсне забезпечення(обґрунтування) виробничої програми
Економічне обґрунтування виробничої програми зводиться до визначення потреби в ресурсах та ефективного їх використання.
Персонал (склад, чисельність, продуктивність праці), матеріальні ресурси і їх потреба, технічні ресурси – їх кількість визначається епізодично.
Як забезпечити найбільш ефективне використання виробничих ресурсів – це ключове питання.
Обґрунтування рішень щодо використання ресурсів дає змогу підприємству використовувати ресурси до раціональної межі, не здійснювати їх марне витрачання, вміло комбінувати різні види ресурсів, знаходити ресурси, що дозволяють випускати найдешевшу продукцію.
Види рішень щодо використання ресурсів:
«ресурс-продукт»
«ресурс-ресурс»
«продукт-продукт»
«ресурс-продукт-ресурс»
Рішення «ресурс-продукт». Технічний аспект – знайти межу доцільного використання ресурсу (це значить обґрунтувати рішення «ресурс-продукт»). Технічно обґрунтованими є ті варіанти, де спостерігається ріст випуску продукції.
Для економічного обґрунтування рішення «ресурс-продукт» розраховують граничну вартість граничного продукту.
Гранична вартість фактора – це додаткові витрати ресурсу на виробництво додаткової продукції, виражені у вартісній формі.
Вартість граничного продукту – ринкова вартість додаткової кількості продукції, що отримується завдяки додатковим витратам ресурсу.
Додаткове споживання ресурсу є доцільним до тих пір, поки отримуємо прибуток.
Викладений підхід до визначення раціональної межі використання ресурсу можна узагальнити таким правилом: збільшуйте витрачання ресурсу на додаткову одиницю продукції до тих пір, коли вартість граничного продукту від додатково одержаної продукції перевищує граничну вартість фактора від додатково можливого ресурсу.
Рішення «ресурс-русурс» - це рішення про те, як правильно комбінувати взаємозамінні ресурси з метою досягнення максимального ефекту в заданих умовах. Технічний аспект – економічному обґрунтуванню підлягають лише технічно прийнятні варіанти, тобто завжди існують такі варіанти комбінування ресурсів, які забезпечують однакову кількість продукції.
Економічне обґрунтування передбачає розрахунок таки показників:
- гранична норма заміни – визначається як співвідношення заміни споживання ресурсу, який заміщається до заміни споживання ресурсу, який додається:
- співвідношення цін:
Гранична норма заміни показує скільки натуральних одиниць одного ресурсу заміщується іншим з технічної точки зору.
Співвідношення цін показує скільки одиниць одного ресурсу заміщується іншим в умовах ринку.
Є правило: збільшується використання одного ресурсу за рахунок іншого до тих пір, поки його гранична норма заміни перевищує співвідношення цін на ці взаємозамінні ресурси.
Обґрунтування рішення «продукт-продукт» дає змогу обрати ті види продукції, виробництво яких за певних умов є найбільш прибутковим. Вибір оптимального варіанту комбінування кінцевої продукції залежить від економічних чинників. Крім того, з технічної точки зору, між певними видами продукції існує певний взаємозв’язок:
компліментарними видами продукції (зв’язкого) називаються такі види продукції, коли ріст обсягу виробництва одного виду продукції сприяє росту обсягу виробництва іншого виду продукції;
доповнюючий зв’язок – коли виробництво одного виду продукції не впливає на величину виробництва іншого виду продукції;
конкуруючий зв’язок – коли збільшення виробництва одного виду продукції зменшує виробництво іншого виду продукції.
В обґрунтуванні рішення «продукт-продукт» використовується показник гранична норма трансформації – це відношення (зі знаком «-») зміни обсягу продукції, яка замінюється до зміни обсягу продукції що замінює:
За умов обмеження ресурсу, технічне обґрунтування рішення не дає змогу виробляти оптимальний варіант.
Економічне обґрунтування рішення «продукт-продукт» потребує визначеного функціонального зв’язку між видами продукції і побудови кривої виробничих можливостей.
Вибір варіанту здійснюється на основі порівняння граничної норми трансформації і співвідношення цін. Існує правило: збільшуйте обсяг виробництва одного виду продукту за рахунок іншого доти, поки гранична норма трансформації не перевищить співвідношення цін на ці види продукції.
Обґрунтування господарських рішень щодо обсягу і асортименту продукції на основі маржинального аналізу.
Важливим господарським рішенням є правильне обґрунтування виробничої потужності підприємства і встановлення при яких обсягах випуску виробництво буде рентабельним, а при яких воно не буде давати прибуток.
З цією метою розраховують:
беззбитковий обсяг продажів;
обсяг продажів, що гарантує підприємству необхідну суму прибутку;
зону безпеки підприємства(запас фінансової стійкості).
Для визначення цих показників можна використовувати графічні і аналітичні способи.
Беззбитковий обсяг продажів і зона безпеки залежить від суми постійних і змінних витрат, а також від рівня цін на продукцію. Тому кожне підприємство прагне до зниження постійних витрат.
Резерви росту обсягу виробництва і реалізації продукції поділяються на :
резерви росту виробництва продукції за рахунок:
а) покращення використання трудових ресурсів;
б) покращення використання основних фондів;
в) покращення використання сировини і матеріалів.
2. резерви скорочення нереалізованої продукції.
Операційний леверидж характеризує приріст прибутку на одиницю приросту обсягу реалізації продукції:
18. Економічне обґрунтування рішень щодо політики ціноутворення підприємства
Цінова політика – це діяльність підприємства, спрямована на досягнення його головної мети за допомогою цін; це сукупність організаційних та економічних заходів, спрямованих на досягнення за допомогою цін кращих результатів господарської діяльності, забезпечення стійкого збуту продукції, отримання достатнього прибутку.
Основні напрямки цінової політики – це дії підприємства, спрямовані на завоювання певної долі ринку для своїх товарів і на швидке отримання виручки від продажу товарів з метою повернення понесених витрат.
Розглядають 2 альтернативні шляхи до ціноутворення:
Витратний: продукт – технологія – витрати – ціна – цінність - покупець.
Ціннісний: покупець – цінність – ціна – витрати – технологія -продукт.
Етапи формування ЦП:
- становлення задач ціноутворення;
- визначення попиту;
- оцінка витрат;
- аналіз цін і товарів конкурентів;
- вибір методу ціноутворення;
- встановлення остаточної ціни.
Інформаційне забезпечення процесу ціноутворення:
система інформації про ринок в цілому;
система інформації про урядову політику;
система інформації про витрати;
система інформації про конкурентів;
система інформації про покупців;
система інформації про обсяги збуту і прибутку підприємства.
При формуванні цінової політики підприємства необхідно проводити аналіз таких факторів:
- зовнішні; - внутрішні.
У практиці ціноутворення використовують різноманітні методи визначення вихідної ціни на товари, які можна об’єднати у 3 базові моделі, що відображають цінову політику підприємства:
1) Модель ціноутворення, що базується на витратах підприємства: метод надбавок, метод забезпечення цільового прибутку на інвестований капітал.
2) Модель ціноутворення: - метод максимізації поточного прибутку, -аукціон.
3) Модель ціноутворення, що базується на конкуренції:
-метод ціноутворення на основі поточних цін,
-метод визначення ціни за рівнем конкурентоспроможності товару,
-метод встановлення ціни на підставі торгів.
Розробка цінової політики підприємства має передбачити проведення досліджень щодо наслідків зміни ціни залежно від ситуації на ринку. Методичною базою таких досліджень є аналіз умов беззбитковості, в основу якого покладено поділ витрат на постійні і змінні.
Проведення аналізу беззбитковості дає можливість відповісти на такі питання:
Чи приведе зміна ціни до поліпшення фінансової ситуації на підприємстві.
На скільки потрібно збільшити обсяг продажу, щоб компенсувати втрати виручки внаслідок зменшення ціни.
Обґрунтування рівня ціни за умов активного і пасивного ціноутворення
За умов активного ціноутворення можливі такі варіанти:
1. Варіант доцільності зменшення ціни виробу (зменшення ціни доцільне тільки в разі, коли сума маржинального доходу після зміни ціни буде не меншою від його величини за попередньою ціною).
2. Варіант, коли змінюється як ціна, так і змінні витрати (для досягнення беззбитковості втрати маржинального доходу внаслідок зменшення ціни мають компенсуватися його збільшення як за рахунок збільшення кількості реалізації продукції, так і завдяки зменшенню змінних витрат).
3. Варіант зміни постійних витрат.
За умов пасивного ціноутворення – підприємство змушене змінювати ціни на свою продукцію у відповідь на зміни цін у конкурентів.
Цілі ціноутворення:
- основана на збуті;
- основана на прибутках;
- основана на існуючому становищі.
Цінова стратегія – це основні напрямки, заходи та методи, за допомогою яких може бути досягнута визначена мета цінової політики – це обґрунтований вибір ціни із декількох варіантів, спрямованих на досягнення максимального прибутку для діяльності підприємства.
Розрізняють цінові стратегії, які об’єднані в три групи:
стратегія «низьких цін»;
стратегія «високих цін»;
стратегія нейтральних цін.
Ефективність стратегії низьких і високих цін залежить від 3 чинників: еластичність попиту, структура витрат на виробництво, рівень конкуренції.
Політика ціноутворення – набір конкретних практичних способів управління цінами на продукцію підприємства, які використовуються для вирішення задач, поставлених перед спеціалістами з ціноутворення. До таких способів належать різні види цінових знижок і надбавок до цін.
19. Економічне обґрунтування рішень щодо виробничих запасів на підприємстві
Оцінка стану виробничих запасів
Управління запасами охоплює виконання таких етапів робіт:
1) аналіз запасівТМЦ у попередньому періоді;
2) визначення цілей формування запасів;
3) оптимізація розміру основних груп поточних запасів;
4) оптимізація загальної суми запасів ТМЦ, які включаються у склад оборотних активів;
5) забезпечення високої оборотності і ефективних форм руху запасів;
6) обгрунтування облікової політики запасів;
7) побудова ефективних систем контролю за рухом запасів на підприємстві.
Аналіз стану виробничих запасів необхідно починати з вивчення їх динаміки і перевірки відповідності фактичних залишків їх плановій потребі.
Розмір виробничих запасів у вартісному виразі може змінитися як за рахунок кількісного, так і вартісного (інфляційного) чинників.
Період оборотності запасів (сировини і матеріалів) дорівнює часу зберігання їх на складі від моменту вступу до передачі у виробництво.
На багатьох підприємствах велику питому вагу у поточних активах займає готова продукція. Значну питому вагу в поточних активах на багатьох підприємствах займає незавершене виробництво.
Нормування виробничих запасів
Потреба в матеріально-технічних ресурсах визначається по-різному, залежно від їх призначення. Кількість технічних засобів (машин, устаткувань) обчислюється епізодично в процесі проектування виробничих систем. Розрахунки потреби в матеріалах є регулярними і здійснюються на єдиній методичній основі.
За своїм економічним змістом виробничі запаси розподіляються на:
- елементи, що їх відносять до оборотних фондів (сировина, матеріали, паливо);
- ті елемементи, що тяжіють до основних фондів (запасні частини для ремонту, інструменти, інвентар і ін. малоцінні предмети);
Норматив оборотних коштів у виробничих запасах, що їх відносять до оборотних фондів, визначається як добуток середньо-добового споживання матеріалів у вартісному виразі на норму їх запасу в днях: Н=Ві*Д
Види запасів:
транспортний запас;
підготовчий (технологічний) запас;
поточний запас;
- резервний (страховий) запас.
Методика нормування оборотних коштів у елементах виробничих запасів, що тяжіють до основних фондів (наприклад, потреба у запасних частинах для ремонту) визначається на основі норми запасу деталей на одиницю ремонтної складності відповідно машин і устаткування.
Розрахунок величини виробничих запасів
Інтервали поставок матеріалів на підприємство та інтервали їхнього використання, як правило, не збігаються, тому виникає потреба в запасах матеріалів. Важливе значення для підтримання поточних запасів мають заходи системи регулювання запасів.
На вибір системи регулювання впливає ряд факторів:
- величина потреби в матаріалах;
- регулярність запуску у виробництво;
- форма постачання і ін.
Регулювання запасів може здійснюватися за системами:
- «максимум-мінінімум» (згідно з якою запаси поповнюються до рівня не нижчого за їхню мінімальну величину, а після надходження чергової партії не бувають більшими за встановлену максимальну кількість. Для забезпечення цих умов замовлення на чергову поставку матеріалів видається за такої величини поточного запасу, якої вистачить для роботи аж поки замовлений матеріал надійде);
- «стандартних партій» (жорстко регламентують величини партій поставок);
- «стандартних інтервалів» (жорстко регламентують величини інтервалів між партіями поставок).
Оптимізація розміру виробничих запасів
Для оптимізації розміру поточних запасів ТМЦ використовується ряд моделей, зокрема «Модель економічно-обгрунтованого розміру замовлення (EOQ)». Розрахунковий механізм моделі EOQ базується на мінімізації сукупних операційних витрат із закупки і зберігання запасів на підприємстві.
20. Економічне обґрунтування рішень щодо розмірів дебіторської заборгованості підприємства
Під поточною дебіторською заборгованістю розуміють заборгованість юридичних та фізичних осіб, певних сум грошових коштів і їх еквівалентів підприємству, яка виникає в ході нормального операційного циклу чи передбачена до погашення в період до 1 року.
Необхідно розрізняти: нормальну і прострочену дебіторську заборгованість. Наявність остатньої створює фінансові проблеми для підприємства.
Оцінювання рівня дебіторської заборгованості здійснюється на основі таких показників:
- коефіцієнт відволікання оборотних активів в поточну дебіторську заборгованість за товари, роботи, послуги;
- коефіцієнт можливої інкасації поточної дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги.
В процесі аналізу потрібно вивчати динаміку, склад, причини і давність утворення дебіторської заборгованості.
Оцінюючи стан поточних активів важливо вивчити якість і ліквідність дебіторської заборгованості. Одним із показників, які використовуються з цією метою є період оборотності або період інкасації боргів.
Для характеристики якості дебіторської заборгованості визначається і такий показник як доля резерву по сумнівних боргах в загальній сумі дебіторської заборгованості. Якість дебіторської заборгованості оцінюється також питомою вагою в ній вексельної форми розрахунків.
Вибір типу кредитної політика підприємства
В процесі формування принципів кредитної політики по відношенню до покупців продукції приймаються господарські рішення щодо:
- щодо форм здійснення реалізації продукції в кредит;
- щодо типу кредитної політики підприємтсва в кожній із форм реалізації продукції кредиту.
Форми реалізації продукції в кредит: товарний (комерційний) кредит та споживацький кредит.
Тип кредитної політики характеризує принципові підходи до її здійснення з позицій співвідношення рівнів доходності і ризику кредитної діяльності підприємства.
Розрізняють три типи кредитної політики підприємства:
консервативний (жорсткий) тип;
помірний тип;
- агресивний (м’який ) тип.
Розрахунок необхідної суми оборотного капіталу, що спрямовується в дебіторську заборгованість, враховує:
обсяг реалізації продукції в кредит, що планується;
коефіцієнт співвідношення собівартості і ціни продукції;
середній період надання кредиту покупцям в днях і середній період розстрочки платежів за наданий кредит.
До складу системи кредитних умов входять такі елементи:
строк надання кредиту (кредитний період);
розмір наданого кредиту (кредитний ліміт);
вартість надання кредиту;
система штрафних санкцій за прострочку виконання зобов’язань покупця.
21. Оцінювання ефективності господарських рішень, пов’язаних з операційною діяльністю підприємства
Розрахунок економічного результату від реалізації операційних рішень:
1) заходи щодо підвищення якості входу системи – якості сировини, матеріалів, комплектуючих виробів;
2) заходи щодо підвищення якості процесу в системі – удосконалення технології виробництва, підвищення рівня автоматизації;
3) очікуваний економічний ефект розробки і впровадження заходів щодо підвищення якості товару (підвищення продуктивності праці, надійності, екологічності).
Основні концепції і резерви зменшення собівартості продукції:
- основні (прямі) витрати;
- непрямі витрати.
Основні резерви зниження собівартості продукції:
1) збільшення обсягу її виробництва за рахунок повнішого використання виробничих потужностей підприємства;
2) скорочення витрат на її виробництво за рахунок підвищення рівня продуктивності праці, ощадливого використання сировини, матеріалів, електроенергії, палива, обладнання, запобігання невиробничим витратам тощо.
22. Сутність та принципи аналізу ГР.
Ек. аналіз це одна із функцій управління, яка допомагає приймати ефективні управлінську рішення. Він повинен передувати прийняттю науково обґрунтованих рішень на будь-якому рівні управління. Аналіз має виявляти не тільки недоліки, але й рокривати можливості подальшого ек-го зростання суб’єктів під-ї ді-сті.
Аналіз госп-ї д-сті – це частина ек. аналізу, яка пов’язана з вивченням вроб-ї, фін, комерційної д-сті.
Зміст ек. аналізу госп-ї д-сті під-ва спрямований на виявлення внутрішньогосподарських резервів та шляхів їх використання.
Предметом ек.аналізу є госп-кі процеси, що відбуваються на під-ві тобто д-сть під-ва та її ефективність.
Сутність і принципи аналізу ГР підпорядковані законам діалектики та пов’язанні із специфічними принципами аналізу:
принцип єдності аналізу синтез
відділення провідної ланки (ранжування проблем)і другорядних проблем
забезпечення порівняльності варіантів аналізу за різними характеристиками
принцип кількісного визначення
принцип своєчасності та оперативності
Осн. правила забезпечення порівняння альтернативних варіантів:
к-сть альтернативних варіантів має бути не менша 2х
за базовий варіант рішення доцільно брати останній із запропонованих варіантів
для скорочення часу, підвищення якості рішення та зменшення витрат рекомендується широке застосування сучасних можливостей інформаційних технологій.
23. Методи аналізу ГР. та їхній інструментарій
Метод ек.аналізу –це загальний підхід до вивчення ек. явищ в роботі під-ва. Метод ек.аналізу харак-ся системою прийомів і принципів вивчення ек.явищ.
Метод ек.аналізу – це сукупність прийомів і способів вивчення госп-х явищ, д-сті під-ва за допомогою яких показники розкладають на складові частини, порівнюють їх, визначають ступінь впливу складових частин на узагальнюючий показник і за підсумком проведених досліджень узагальнюють результати.
В процесі аналізу використ. такі методи:
- метод порівняння
- індексний метод
- балансовий метод
- метод ланцюгових підстановок
- графічний метод
- факторний аналіз
- матричні методи
Найбільш використовуваними матем. методами аналізу ГР є:
метод елементарниї математики
класичні методи матем.аналізу
статистичні методи
ек. методи
методи матем. Програмування
методи дослідження операцій
методи ек. кібернетики
Усі ек.матем. методи поділ. на 2 групи:
1)оптимізаційні (рішення за заданим критерієм)
2)не оптимізаційні(рішення без критерію оптимальності)
За ознакою отримання точного рішення всі матем.методи поділ. на:
1)точні(за критерієм чи без нього одержують одне рішення)
2)наближені (на основі стохастичної інформації)
Перелік задач ек.аналізу, які використ. в процесі обґрунтування ГР із застосуванням економіко-математичних методів:
1) підвищення науково-економічної обґрунтованості бізнес-планів і нормативів (в процесі їх
розробки);
2) об’єктивне та всебічне дослідження виконання бізнес-планів і дотримання нормативів (за
даними обліку і звітності);
3) визначення економічної ефективності використання трудових, матеріальних і фінансових
ресурсів (окремо і в сукупності);
4) контроль за здійсненням вимог комерційного розрахунку (у його повній та незавершеній
формі);
5) виявлення та вимірювання внутрішніх резервів (на усіх стадіях виробничого процесу);
6) випробування оптимальності управлінських рішень (на всіх сходинках ієрархічної драбини).
7) виконання плану в-ва і реалізації продукції
8)рівень якості товарів
9)забезпеченість ресурсів
10)організаційно-технічний рівень виробництва
Інструментарій методів аналізу (прийоми аналізу):
- зведення (синтезування результату впливу різних факторів на узагальнювальний показник виробничо-господарської діяльності підприємства) та групування (виділення, за певними ознаками, характерних груп серед явищ, які вивчаються; розрізняють: структурні (за продуктивністю, рівнем механізації, структурою продукції) та аналітичні (з двох взаємопов’язаних показників один розглядається як фактор впливу, а інший — як наслідок цього впливу); прості (за однією ознакою) та комбінаційні (за декількома ознаками);
- абсолютні (характеризують розміри економічних явищ показників; використовуються як база для розрахунку середніх та відносних величин) та відносні величини (використовуються для аналізу динаміки явищ, зміни показника, явища у часі; відображають рівень виконання планових завдань, дотримання норм, терміни зростання, структуру, питому вагу);
- середні величини (використовуються для узагальненої характеристики масових, якісно однорiдних економічних явищ, показників, процесів; види: середні арифметичні, середні геометричні, середньозважені, мода);
- динамічні ряди (відображають зміну значень показників у часі);
- суцільні (вивчають усю сукупність явищ, що характеризує конкретний напрям виробничо-господарської діяльності підприємства)та вибіркові (передбачають вивчення господарської діяльності підприємства на основі типових представників сукупності явищ, процесів, наприклад, на основі методів теорії ймовірності) дослідження;
- деталізація (розкладання узагальнювального (кінцевого) показника на окремі частини для визначення впливу кожної з них) та узагальнення (визначення зв’язку між частинами цілого та їх впливу на загальні результати).
24. Оцінювання впливу ГР на ефективність д-сті під-ва.
Кінцевою метою ГР. є підвищення ефективності д-сті під-ва і збільшення його ринкової вартості.
Результатом ек.обгрунт. і реалвз.госп.рішень є збільшення прибутку за рахунок підвищення конк-ті товарів, розширення ринків збуту і покращення фін. становища під-ва.
Вплив різних видів прийнятих ГР. на ефективність д-сті під-ва проявляється через зміну показників:
1)обсяг в-ва і реалізації продукції
2)використання виробничих, інвестиційних, фін. рес-ів.
3)соб-ть продукції
4)прибуток
5)рентабельність
Методика оцінювання впливу прийнятих операційних рішень на ефективність функціонування під-ва:
1. Методика підрахунку резервів збільшення суми прибутку під-ва.
Резерв збільшення суми прибутку визначається для кожного виду товарної продукції.
Осн. джерелами збільшення прибутку є:
збільшення обсягів реалізації прод-ї
зниження її соб-ті
підвищення цін(за рахунок покращення якості,реалізація її на більш вигідних ринках збуту в більш оптимальні строки)
Для визначеня резервів зростання прибутку за 1м джерелом необхідно виявлений раніше резерв зростання обсягу реаліз. прод-ї помножити на фактичний прибуток з розрахунку на 1-цю прод-ї відповідного виду.
За 2м. джерелом: виявлений резерв зниження соб-ті кожного виду прод-ї множиться на можливий обсяг її продажів з урахуванням резервів його зростання.
За 3 м джерелом: зміна питомої ваги кожного сорту прод-ї множиться на відпускну ціну відповідного сорту, результати додаються і отримана зміна середньої ціни множиться на можливий обсяг реаліз-ї прод-ї.
2. Методика підрахунку резервів підвищення рентабельності.
Осн. джерелом резервів підвищення рівня рентабельності прод-ї є:
збільшення суми прибутку від реаліз-ї прод-ї
зниження соб-ті товарної прод-ї.
Освоєння резервів зростання прибутку на наявних виробн. потужностях дозволить збільшити не лише прибуток і підвищити рентабельність роботи під-ва, але і підвищити запас фін-ї стійкості під-ва.
3. Методика оцінювання впливу прийнятих інвест-х рішень на ефек-ть функціонування під-ва.
Система показників:
додатковий вихід прод-ї на 1 грн інвестицій
зниження соб-ті прод-ї в розрахунку на 1 грн інвестицій
скорочення витрат праці на в-во прод-ї з розрах.на 1 грн інвестицій
збільшення прибутку з розрах. на 1 грн інвестицій
термін окупності інвестицій
Осн. напрямком підвищення ефективності інвестицій є комплексність їх використання, тобто за допомогою додаткових капітальних вкладень під-во має досягти оптимального співвідношення між осн. і оборотними фондами, активною і пасивною частиною ОФ.
4.Методика оцінювання впливу прийнятих фінансових рішень на ефективність функціонування під-ва.
Оцінка ефективності довгострок.фін.вкладень виконується шляхом зіставлення суми отриманого доходу від даного виду інвестицій із середньорічною сумою даного виду активів.
Середній рівень прибутковості може змінитись за рахунок:
структури ЦП, що мають різний рівень прибутковості
рівня прибутковості кожного виду ЦП придбаних під-вом.
Тема 7 Прийнятті ГР. в умовах невизначеності та ризику
25. Особливості функціонув. п-в за умов невизначеності та ризику
Види невизначеності:
Невизначеність — це об’єктивна неможливість здобуття абсолютного знання про об’єктивні та суб’єктивні фактори функціонування системи, неоднозначність її параметрів. Чим більша невизначеність під час прийняття ГР, тим більший ступінь ризику.
Кількісно невизначеність може виступати як 1) можливість відхилення результату від очікуваного (або середнього) значення як у менший, так і в більший («спекулятивна» невизначеність) бік, або 2)можливість тільки негативних відхилень кінцевого результату події («чиста» невизначеність).
Основні причини невизначеності:
1) Недетермінованість (наслідок неймовірності повного передбачення та прогнозування) процесів, які мали місце на підприємстві та в економічному житті
2) Повна відсутність інформації, суб’єктивний аналіз інформації під час планування поведінки суб’єкта господарювання
3) Відсутність правдивої інформації підприємств щодо своєї фінансово-господарської діяльності, приховування інформації
4) Вплив суб’єктивних чинників на результати проведених аналізів (рівень кваліфікації працівників, що аналізують, тощо)
5) Наявність помилок в інформації: систематичних; випадкових; механічних.
Види невизначеності:
1. За ступенем імовірності настання подій:
– повна невизначеність
- часткова
- повна визначеність
2. Залежно від засобів визначення ймовірності:
- статистична
- нестатистична
3. За об'єктом невизначеності:
- людська
- технічна
- соціальна
На практиці зниження рівня невизначеності, необхідне для прийняття господарських рішень, забезпечується:
1) збором інформації, що зменшує невизначеність очікувань;
2) обробкою інформації методами аналізу, прогнозу, сценарію та з’ясуванням причин, форм і наслідків невизначеності;
3) розробкою моделей, адекватних ситуаціям, що мають місце, і здобуттям у результаті моделювання значень цільових величин, функціональних залежностей станів об’єкта управління та навколишнього середовища.
Невизначеність – це такий стан знань про ситуацію чи проблему, коли 1 або декілька варіантів рішення мають низку можливих результатів, імов. яких або невідома або немає змісту. Граничним варіантом невизначеності є умови неясності – такий стан знань про ситуацію чи проблему коли:
- неясні цілі, яких потрібно досягти;
- важко визначити варіанти рішень;
- недоступна інформація про наслідки рішень.Аналіз факторів невизначеності в процесі прийняття рішень визначає вибір методів і підходів, які дають змогу враховувати дані фактори. Найбільш поширеним інструментом прийняття рішень в умовах невизначеності є методи експертних оцінок – Дельфі, «мозкового штурму».Крім того практикуються такі підходи:1) ОПР може використ. наявну в неї інформацію і власні судження, досвід для ідентифікації і визнач. суб’єктивних імов. можливих зовн. умов, оцінки результатів кожної альтернативи. 2) якщо ступінь невизначеності занадто високий, то ОПР може не робити припущень щодо імов. різних зовн. чи вн. умов, тобто може або не врах. імов., або розгляд. їх як рівні. При цьому використ. такі критерії рішень: Вальда, Гурвіца, Севіджа, Лапласа. 3) інші підходи – хеджування, гнучке інвестув., диверсифікованість інтересів організації, придбання додатк. інформ., модифікація цілей тощо.Таким чином, невизначеність – це ситуація, в якій імов. отрим. результатів прийнятого рішення невідома, а в окремих випадках невідомий і весь спектр наслідків такого рішення.Ризик – це ситуація, коли результат здійснення певного процесу невідомий, але відомі його можливі альтернативні наслідки і є достатньо інформ. для того, щоб оцінити імов. настання цих наслідків.
26. Критерії обґрунтування ГР в умовах невизначеності
На теоретичному рівні знання щодо проблемної ситуації досить добре розроблені, проте на практиці застосування формалізованих алгоритмів аналізу обмежене. Для вибору оптимальної стратегії в ситуації невизначеності використовують кілька критеріїв. За наявності кількох альтернативних станів зовнішнього середовища і внутрішніх умов підприємства, їм відповідають належні значення цільових функцій. Якщо жодна з альтернатив не домінуватиме, то постає задача вибору рішення із застосуванням правил і критеріїв теорії прийняття рішень. Критерії засновані на аналізі матриці можливих станів навколишнього середовища й альтернатив рішень.
Для прийняття рішень в умовах невизначеності та ризику за допомогою статичної ігрової моделі вхідна інформація подається у вигляді матриці, рядки якої — це можливі альтернативні рішення Аі, а стовпчики — стани системи (середовища) - Sj.
Кожній альтернативі рішень і кожному стану системи (середовища) відповідає результат (наслідок рішення), який визначає витрати або виграш за вибору даної альтернативи рішення та реалізації даного стану системи.
МАТРИЦЯ ПРИБУТКІВ
S1
…
Sm

A1
a11
…
a1m

…
…
…
…

An
an1
…
anm

Для вибору оптимальної стратегії в ситуації невизначеності використовуються різні правила та критерії:
1) правило максимін (критерій Вальда) – орієнтується на кращий з гірших варіантів (критерій песиміста)
2) правило максимакс
3) правило мінімакс (критерій Севіджа)
4) критерій Гурвіца (правило оптимізму-песимізму) правила максимакс і максимін сполучаються зв’язуванням максимуму мінімальних значень альтернатив.
27. Теорія корисності в системі прийняття рішень
Проблема раціонального вибору є однією з головних економічних задач. Кожна з цих задач,, які вирішують виробники і споживачі розв’язується в умовах ризику. Результати рішень залежать від випадкових величин, які характеризуються ймовірнісними функціями розподілу. Для того, щоб порівнювати їх ефективність, необхідно вміти порівнювати функції розподілу ефективності. Для задач прийняття рішень в умовах ризику та невизначеності принцип оптимального вибору часто описується за допомогою функції корисності.
Корисність виражає ступінь задоволення особи від споживання товару чи виконання будь-якої дії.
Основним припущенням економічної теорії є припущення про те, що людина завжди робить раціональний вибір. Корисність розглядається як певним чином узагальнені втрати чи виграші, коли всі цінності зведено до однієї шкали. Корисність вимірюють у довільних одиницях, що називаються одиницями корисності, які можна пов’язати з іншими одиницями, наприклад, грошовими. Цей зв’язок і визначає величину корисності для особи, що приймає рішення. Людина завжди обирає той варіант, корисність якого, на її думку, максимальна.
Функцією корисності називається деяка функція , визначена на множині переваг, якщо вона монотонна, тобто з того, що , випливає .
Аксіоми раціональної поведінки наведено у праці Дж. Фон Неймана та О. Моргенштерна. За умови виконання цих аксіом автори довели теорему про існування деякої функції, що регулює раціональний вибір, — функції корисності.
Аксіома 1 (повноти). Коли підприємець стикається з двома будь-якими рядами подій, він завжди може сказати, який йому більше до вподоби або йому байдуже, який із рядів подій вибрати. Ця аксіома записується у вигляді:
X ? Y (X більше до вподоби, ніж Y, або байдуже);
X ? Y (X і Y рівноцінні);
X > Y (X більше до вподоби, ніж Y).
Завдяки аксіомі повноти споживач наділяється здатністю класифікувати (розрізняти) ряди подій, тобто вмінням порівнювати всі альтернативи.
Аксіома 2 (транзитивності). Перевага серед різних рядів подій послідовна, тобто, якщо ряд X > Y, Y > Z, то X > Z. Завдяки аксіомі транзитивності виключається мінливість смаків споживача.
Для щоб господарювання було раціональне, підприємець повинен мати усталений смак, інакше він ніколи не зможе зробити правильний вибір.
Аксіома 3 (неперервності). В умовах аксіоми транзитивності відносно альтернатив X, Y, Z припустимо, що з імовірністю 1 індивід може отримати Y, з імовірністю p — X, а з ймовірністю (1 – p) — Z. Тоді існує таке p, за якого ці дві лотереї для індивіда рівноцінні.
Аксіома 4 (незалежності). Нехай існують блага або товари X і Y, які, на думку індивіда, однакові, та дві лотереї, які відрізняються лише тим, що одна містить X, а друга — Y, тоді ці дві лотереї для індивіда однакові.
Аксіома 5 (нерівних імовірностей). Якщо індивіду запропонувати дві лотереї, які дають однаковий виграш із різною ймовірністю, то він обирає ту, ймовірність виграшу якої більша.
Аксіома 6 (складеної лотереї). Коли призом однієї лотереї є білет іншої лотереї, то індивід приймає рішення лише з міркувань імовірностей виграшу кінцевого призу.
Для визначення корисності використовують поняття лотереї [8]. Для цього експерту пропонують порівняти дві альтернативи:
значення показника X;
лотерею: отримати з імовірністю або з ймовірністю — .
Величину ймовірності змінюють поступово до такої величини від 0 до 1, доки, на думку експерта, значення показника і лотерея стануть еквівалентними. Тобто всі можливі результати розміщують за зростанням. Корисність найгіршого результату оцінюється як 0, а найкращого — 1 (або як 100): .
Для того щоб оцінити проміжний результат, особі пропонують взяти участь у лотереї. Значення за якого особа відмовиться від гарантованого результату на користь участі у лотереї, беруть для розрахунку корисності: .
Тобто із множини значень відомого показника експерт повинен розрахувати два: і — найбільш пріоритетне і найменш пріоритетне, для яких не гірше за , а не гірше за .
Корисність варіанту визначається ймовірністю — за якої експерту байдуже, що обирати: гарантовано або лотерею , де і — вектори, найбільш і найменш приоритетні порівняно з . Наприклад, маємо два варіанти:
1) отримати гарантовано 100 грн;
2) узяти участь у лотереї: або одержати 50 грн з імовірністю 0,4, або отримати 150 грн із відповідною ймовірністю 0,6.
Для кожної людини буде своє значення ймовірності, за якої їй байдуже, що обирати: гроші гарантовано або участь у лотереї. Імовірність перетворюють на корисність, помножуючи на 100, якщо корисність визначається за 100-бальною шкалою, або помножуючи на 10, коли за 10-бальною.
Нехай лотерея приводить до виграшів (подій) із відповідними ймовірностями і відповідними корисностями .
Математичне сподівання виграшу, тобто очікуваний виграш, обчислюють за формулою:
.
Математичне сподівання корисності, тобто очікувану корисність, визначають за формулою:
.
Корисність результатів збігається з математичним сподіванням корисності результатів.
Взаємозв’язок ризику з функціями корисності визначається поняттям детермінованого еквіваленту.
Детермінований еквівалент лотереї — це гарантована сума отримання якої еквівалентно участі в лотереї і гарантує особі таку саму корисність, як і участь у ризикованій справі, тобто .
Особу, що приймає рішення, називають несхильною до ризику, коли для неї найбільш пріоритетною є можливість одержати гарантовано очікуваний виграш у лотереї, ніж узяти в ній участь.
Із теорії корисності можна зробити висновок, що корисність лотереї збігається з математичним сподіванням корисності її випадкових результатів. Відповідно до цього умова несхильності до ризику набуває такого вигляду:, тобто корисність сподіваного доходу більше сподіваної корисності.
Для функції корисності можна розрахувати премію за ризик у лотереї (((х)) як різницю між очікуваним виграшем і детермінованим еквівалентом:

За своїм фізичним змістом премія за ризик (надбавка за ризик) — це сума в одиницях виміру показника X, якою суб’єкт управління згоден поступитися із середнього виграшу, щоб уникнути ризику, пов’язаного з лотереєю, і отримати гарантований дохід без ризику.
Коли особа, що приймає рішення, натрапляє на лотерею, менш пріоритетну, ніж стан, у якому вона в даний момент перебуває, то постає питання, скільки б вона заплатила (в одиницях вимірювання критерію X) за свою неучасть у цій лотереї (уникнення її).
Страхова сума — це величина детермінованого еквівалента з протилежним знаком.
Умова схильності до ризику:
, тобто корисність сподіваного доходу менше сподіваної корисності. ОПР схильна до ризику тоді й тільки тоді, коли її функція корисності опукла, а графік розгорнутий дзвоном униз. Премія за ризик у випадку схильності до ризику показує, скільки коштів інвестор може додатково отримати або втратити, ризикуючи.
Умова байдужості до ризику набуває такого вигляду:
. ОПР байдужа до ризику тоді й тільки тоді, коли її функція корисності лінійна, а графік — пряма. Премія за ризик у випадку байдужості до ризику завжди дорівнює нулю.
28.Ризик у діяльності суб’єкта господарювання
Ризик можна розглядати як ісоричну та економічну категорію.
На сьогодні існують різні ппідходи до інтерпритації категорій ризику:
1) ризик — це ймовірність здобуття небажаного результату або ймовірність сприятливого позитивного результату: удача, шанс отримати додатковий прибуток (можливість отримання значної вигоди в результаті здійснення підприємницької діяльності;
2) ризик — невизначеність майбутнього стану, внутрішньої ситуації та зовнішнього середовища, невпевненість у результаті;
3) ризик — це діяльність, пов’язана з подоланням невизначеності у ситуації неминучого вибору, в процесі якої є можливість кількісно та якісно оцінити ймовірність досягнення передбачуваного результату та відхилення від мети.
Ризик- 1) це рівень непевності, пов’язаний з проектом або інвестуванням (Террі), 2) це небезпека, можливість збитку або втрат (Вебстер), 3)це загроза або небезпека виникнення збитку в найширшому сенсі слова (Райзберг), 4) вартісний вираз імовірної події, що може призвести до збитків, виникає через відхилення фактичних даних від оціночних щодо сьогоднішнього стану майбутнього розвитку системи (Вітлінський, Наконечний) 5) імов.втрат під-вом чстини своїх ресурсів, недоотримання доходів чи виникнення втрат у результаті здійснення певної виробничої, фін-ї, або ін. д-сті (Грабовий)
Господарський ризик — це специфічна характеристика в господарській ситуації, в якій не виключається ймовірність виникнення непередбачуваних наслідків (можливого відхилення від цілей, бажаного результату; втрати суб’єктом господарювання частини своїх прибутків тощо)
Першопричиною, необхідною умовою виникнення підприємницьких ризиків виступає невизначеність результатів діяльності
Ризик має суб’єктивно-об’єктивну природу, і це дає змогу вибирати та розробляти більш адекватні методи та заходи щодо оптимізації його рівня.
Основними характеристиками ризику є такі елементи:
Об’єкт ризику - Економічна система, ефективність та умови функціонування якої точно невідомі
Суб’єкт ризику- особа (індивід або колектив), яка зацікавлена в результатах керування об’єктом ризику та має компетенцію приймати рішення щодо об’єкта ризику.
Джерела ризику - Конкретні складові елементи факторів, які зумовлюють можливість втрат
Фактори ризику - причини або рушійні сили, які породжують ризиковані процеси
Риси ризику:
ймовірнісна природа;
економічна природа;
суб’єктивно-об’єктивна природа;
альтернативність;
невизначеність;
коливання рівня ризику;
постійність існування
Для розуміння природи підприємницького ризику фундаментальне значення має зв’язок ризику та прибутку.
Очевидно, що нульовий ризик забезпечує найнижчий прибуток , а за найвищого ризику, , прибуток має найбільше значення .
Фактори впливу на ступінь ризику:
1. Зовнішні фактори:
- прямого впливу(законодавча база)
- непрямого впливу (політична ситуація, кон’юнктура)
2. Внутрішні фактори:
- у сфері в-ва
- у сфері обігу
- сфера управління
Функції, які виконує ризик:
1) регулятивна функція (конструктивний і деструктивний аспект)
2) захисна (історико-генетичний, соціально-правовий аспект)
3)інноваційна
4)компенсаційна
5)соціально-економічна
6)аналітична
29. Класифікація підприємницьких ризиків
1. Залежно від можливого результату виділяють:
- чистий ризик — імовірність здобуття негативного чи нульового результату (виробничі та інвестиційні ризики);
- спекулятивний ризик — імовірність здобуття як позитивного, так і негативного результату (фінансові ризики).
2. За ситуацією:
- стохастичний (в умовах невизначеності),
- конкурентний (в умовах конфлікту).
3. За видами діяльності підприємства:
- виробничий ризик — пов’язаний з можливістю невиконання фірмою своїх зобов’язань за контрактом або договором із замовником;
- фінансовий ризик — пов’язаний з можливістю невиконання фірмою своїх фінансових обов’язків перед інвесторами через використання для фінансової діяльності фірми боргу;
- інвестиційний ризик — пов’язаний із можливістю знецінення інвестиційно-фінансового портфеля, який складається як із власних цінних паперів, так і з придбаних;
- валютний ризик — пов’язаний із можливістю коливань ринкових ставок власної грошової одиниці та інших курсів валют;
- юридичний ризик — пов’язаний з неправильним чи неправомірним оформленням документів, укладанням угод чи трактуванням норм правових актів;
- страховий ризик — ризик страхової компанії, пов’язаний з адекватністю формування страхових тарифів, азартною методологією страхування;
- інноваційний ризик — ризик відхилення від мети у разі вкладання коштів у виробництво інноваційного продукту, науково-дослідні та конструкторські роботи.
4. За сферою походження:
- соціально-політичний ризик — зміна здійснюваного державою політичного курсу, введення в дію незапланованих раніше соціальних програм або інших дій, що в основі свого походження мають соціальну сферу (страйки, зміна психологічного клімату на підприємстві);
- адміністративно-законодавчий ризик — реалізація не-запланованих адміністративних обмежень господарської діяльності суб’єктів ринку, зміни в законодавстві (збільшення податкових ставок, заборона на здійснення певного виду діяльності тощо);
- виробничий ризик — виробництво продукції (товарів, послуг), здійснення будь-яких видів виробничої діяльності (зниження запланованих обсягів виробництва, зростання витрат на виробництво продукції тощо);
- комерційний ризик — зниження обсягів реалізації товарів (послуг) (унаслідок зміни кон’юнктури, підвищення закупівельної ціни товарів, непередбачене зниження обсягу закупівель, втрати товару в процесі обігу тощо);
- фінансовий ризик — невиконання суб’єктом економічної діяльності своїх фінансових зобов’язань (прострочення платежів, порушення термінів повернення кредитів тощо); зміни, що відбуваються у фінансовій системі взагалі (інфляційні процеси тощо);
- природно-екологічний ризик — залежність людини й суспільного виробництва в цілому від природно-кліматичних умов (забагато опадів, повені); зворотний зв’язок між суспільним виробництвом і навколишнім природним середовищем (несприятливий вплив шкідливих виробництв на здоров’я людини тощо);
- демографічний ризик — можливість зміни демографічної ситуації; особливість даних ризиків — існують як у формі самостійних ризиків, так і спричинені виникненням інших ризиків (зниження тривалості життя населення може призвести до виникнення ризику, пов’язаного з реалізацією продукції, орієнтованої на більш старе населення, тощо);
- геополітичний ризик — можливість змін глобального характеру (світова міграція робочої сили, поява хвороб, що загрожують життю всього людства тощо).
5. За ступенем обґрунтованості прийняття ризику:
- обґрунтовані ризики — ризики, які підприємство вирішує взяти на себе після проведення аналітичної оцінки прогнозованих результатів і можливих витрат; при цьому їх вплив на діяльність підприємства буде мінімальним;
- частково обґрунтовані — ризики, що бере або передбачає взяти підприємство за умови рівності результатів і витрат; імовірність появи несприятливої події настільки велика, що у випадку її появи суб’єкт господарювання може дістати нульовий ефект;
- авантюрні ризики — ризики, в результаті реалізації яких має місце висока ймовірність недосягнення запланованих результатів; суб’єкт господарювання, що бере авантюрний ризик, діє без урахування реальних сил, умов і можливостей, розраховуючи на випадковий успіх.
6. За ступенем системності:
- несистемні (унікальні) ризики — ризики, що не властиві даній системі, а ступінь їхнього впливу може бути зведено до можливого мінімуму (нуля) (наприклад, ступінь впливу ризику на результати діяльності підприємства може бути знижено за допомогою виробничої або фінансової диверсифікації);
- системні ризики — ризики, наявність яких зумовлено самою системою, і ступінь їх впливу не може бути знижений.
7. За відповідністю допустимим межам:
- допустимі ризики — припускають рівень ризику в межах його середнього рівня, тобто середнього стосовно інших видів діяльності та інших господарських суб’єктів. Таким чином, якщо — середній рівень ризику в економіці, — рівень допустимого ризику, то повинна виконуватися така умова: ;
- критичні ризики — ризики припускають рівень, вищий за середній, але в межах допустимих значень, прийнятих у даній економічній системі для певних видів діяльності. Таким чином, якщо — критичний рівень ризику певного напряму діяльності в даній економічній системі, — максимально допустимий рівень ризику, то має виконуватися така умова:
- катастрофічні ризики — ризики, що перевищують верхню (максимальну) межу ризику, сформовану в даній економічній системі. Таким чином, якщо — катастрофічний рівень ризику визначеного напряму діяльності в даній економічній системі, то повинна виконуватися така умова: .
8. За можливістю прогнозування:
- прогнозовані ризики — ризики, виникнення яких можна спрогнозувати, що здійснюється з використанням найрізноманітніших методів аналізу;
- ризики, що частково не прогнозуються (форс-мажорні)
- непрогнозовані ризики — ризики, виникнення яких неможливо передбачити жодним із наявних методів або підходів.
9. За ступенем впливу на діяльність суб’єкта господарювання під час реалізації ризику:
- негативний ризик — ризик, реалізація якого спричинює програш суб’єкта господарювання;
- нульовий ризик — ризик, що характеризується відсутністю впливу на суб’єкта господарювання;
- позитивний ризик — ризик, реалізація якого спричинює виграш для суб’єкта господарювання.
30. Обгрунтування господарських рішень в умовах ризику
Будь – яку ризикову ситуацію супроводжують 3 умови:
1) наявність невизначеності
2) необхідність вибору альтернативи
3)можливість оцінити імов. здійснення обраних альтернатив.
Відомо, що бізнес не можливий без ризику і підприємцю для успішного функціонування треба не уникати ризику, а вміти оцінювати його ступінь і вміти керувати ризиком, щоб зменшити його.
У загальному вигляді постановка і розв’язування задач оптимізації рішень в умовах ризику може бути представлена в такий спосіб:
1) підприємець може прийняти m (P1,P2…Pn) можливих рішень
2) можна зробити n (Q1, Q2…Qn) припущень
3) результат (так званий виграш) a ij, що відповідає кожній парі сполучень (Pi, Qj) можна пердставити у виглді таблиці ефективності:
При виборі рішення для розрахунку ризику як виграшів чи програшів може використаовуватись величина втрат
R=П*р
R- величина ризику
П- величина втрат
Р – імовірність втрат
Оскільки можоиве настання різних подій (з визначеними імов) то для кожного рішення слід розраховувати середньозважену ризику:\
aij- величина виграшу чи програшу j-го виьбору при і-му рішенні.
Рj- імов. настання втрат j-го виду.
Таким чином перевага віддається рішенню, що має найменший показник ризику.
Критерії прийняття рішень за умов ризику:
правило Байєса (критерій математичного сподівання)
критері середнього значення і стандартного відхилення
критерій Бернулі
критерій Лапласа
критерій Гурвіца (критерій песимізму-оптимізму).
31. Особливості прийняття господарських рішень у конфліктних ситуаціях
Конфліктною називається ситуація, коли стикаються інтереси двох чи більше сторін, які мають суперечливі цілі, причому виграш кожної зі сторін залежить від того, як поводитимуться інші.
Математичний апарат для вибору відповідного господарського рішення в конфліктній ситуації сформований у теорії ігор. Завдяки їй:
підприємець або менеджер краще розуміють конкретну обстановку, проблему в цілому та зводять до мінімуму ступінь ризику;
можна вирішувати багато економічних проблем, пов’язаних з вибором, визначенням найкращого стану, підпорядкованого тільки деяким обмеженням, що випливають з умов самої проблеми;
підприємця (менеджера) спонукають розглядати всі можливі альтернативи як своїх дій, так і стратегії партнерів, конкурентів.
Мета теорії ігор — формування рекомендацій щодо оптимальної поведінки учасників конфлікту, тобто визначення оптимальної стратегії кожному з них. У теорії ігор розроблено систему власних понять. Математична модель конфлікту називається грою, сторони у конфлікті — гравцями. Результат гри називається виграшем, програшем або нічиєю, правила гри — перелік прав і обов’язків гравців. Ходом називається вибір гравцем однієї з передбачених правилами гри дій. Ходи бувають особисті та випадкові. Особистий хід — це свідомий вибір гравця, випадковий хід — вибір дії, що не залежить від його волі. Залежно від кількості можливих ходів у грі ігри поділяються на скінченні та нескінченні. Скінченні — ті, котрі передбачають нескінченну кількість ходів, нескінченні — навпаки. Деякі ігри в принципі мають вважатися скінченними, але мають так багато ходів, що належать до нескінченних (шахи).
Стратегією гравця називається сукупність правил, що визначають вибір варіанту дій у кожному особистому ході. Оптимальною стратегією гравця називається така, що забезпечує йому максимальний виграш. Ігри, що складаються тільки з випадкових ходів, називаються азартними. Ними теорія ігор не займається. Її мета — оптимізація поведінки гравця у грі, де поряд з випадковими є особисті ходи (стратегічні ігри). Гра називається грою з нульовою сумою, якщо сума виграшів усіх гравців дорівнює нулю, тобто кожен виграє за рахунок інших. Гра називається парною, якщо в неї грають два гравці. Парна гра з нульовою сумою називається антагоністичною.
Основне припущення, на підставі якого знаходять оптимальне рішення в теорії ігор, полягає в тому, що супротивник такий же розумний, як і сам гравець.
У грі грають два гравці, назвемо їх А і B. Себе прийнято ототожнювати з гравцем А. Нехай в А є m можливих стратегій: , а в супротивника B — n можливих стратегій: . Така гра називається грою . Позначимо через виграш гравця A за власної стратегії і стратегії супротивника . Зрозуміло, що можлива кількість таких ситуацій — .
Гру зручно відображати таблицею, що називається платіжною матрицею, або матрицею виграшів. Платіжна матриця має стільки стовпців, скільки стратегій у гравця B, і стільки рядків, скільки стратегій у гравця A. На перетині рядків і стовпців, що відповідають різним стратегіям, стоять виграші гравця A і, відповідно, програші гравця B.
Таблиця Загальний вигляд платіжної матриці
Скінченна парна гра з нульовою сумою називається також матричною грою, оскільки їй у відповідність можна поставити матрицю. З вигляду платіжної матриці можна зробити висновок, які стратегії є свідомо невигідними. Це ті стратегії, для яких кожен з елементів відповідного рядка матриці менший або дорівнює відповідним елементам іншого будь-якого рядка. Кожен елемент матриці — це виграш гравця А, і якщо для якої-небудь стратегії (рядка) всі виграші менші від виграшів іншої стратегії, зрозуміло, що перша стратегія менш вигідна, ніж друга. Така операція відбраковування явно невигідних стратегій називається мажоруванням.
Нижня ціна гри показує, що хоч би яку стратегію застосовував гравець В, гравець А гарантує собі виграш, не менший за а. .Верхня ціна гри гарантує для гравця В, що гравець А не отримає виграш, більший за ?. .Точка (елемент) матриці, для якої виконується умова називається сідловою точкою. У цій точці найбільший з мінімальних виграшів гравця А точно дорівнює найменшому з максимальних програшів гравця В, тобто мінімум у якому-небудь рядку матриці збігається з максимумом у будь-якому стовпці. Сідлова точка є розв’язком матричної гри, в якій мінімаксним стратегіям притаманна стійкість.
У теорії ігор мішана стратегія — модель мінливої, гнучкої тактики, коли жоден із гравців не знає, як поведе себе противник у даній ситуації. Мішана стратегія гравця — це застосування всіх його чистих стратегій у разі багаторазового повторення гри в тих самих умовах із заданими ймовірностями. Умови застосування мішаних стратегій: гра без сідлової точки; гравці використовують випадкове поєднання чистих стратегій із заданими ймовірностями; гра багаторазово повторюється в подібних умовах; під час кожного з ходів жоден гравець не інформований про вибір стратегії іншим гравцем; допускається осереднення результатів ігор.
Коли гравець приймає рішення, керуючись чистою стратегією, то з усіх своїх варіантів він обере один, який і використає. Якщо ж він діє відповідно до цієї стратегії, то розраховує (або апріорно задається) ймовірності кожного з можливих рішень. Гравець А розраховує ймовірності (причому ) застосування стратегій , а гравець В — імовірності застосування стратегій , де .
Чисті стратегії гравця є єдино можливими неспільними подіями. У матричній грі, знаючи платіжну матрицю, можна визначити за заданих векторів p і q середній виграш (математичне сподівання) гравця А:

де p і q — вектори відповідних імовірностей;
— компоненти цих векторів.
Через застосування своїх мішаних стратегій гравець A намагається максимально збільшити свій середній виграш, а гравець B — довести цей ефект до мінімально можливого значення. Гравець A прагне досягти виконання умови:
.
Гравець В домагається виконання іншої умови:

Позначимо і вектори, що відповідають оптимальним мішаним стратегіям гравців А і В, тобто такі вектори і , за яких здійсниться рівність:
.
Ціна гри ? — середній виграш гравця А за використання обома гравцями мішаних стратегій. Отже, розв’язком матричної гри є: — оптимальна мішана стратегія гравця А; — оптимальна мішана стратегія гравця В; ? — ціна гри.
Мішані стратегії будуть оптимальними ( і ), якщо вони утворюють сідлову точку для функції , тобто

За вибору оптимальних стратегій гравцю А завжди буде гарантований середній виграш, не менший, ніж ціна гри, за будь-якої фіксованої стратегії гравця В (а для гравця В навпаки). Активними стратегіями гравців А і В називають стратегії, що входять до складу оптимальних мішаних стратегій відповідних гравців з імовірностями, відмінними від нуля. Отже, до складу оптимальних мішаних стратегій гравців можуть входити не всі апріорі задані їхні стратегії.
Але існують певні межі застосування аналітичного інструментарію теорії ігор. Він може бути використаний лише за умови отримання додаткової інформації в таких випадках:
коли в підприємств склалися різні уявлення про гру, в якій вони беруть участь, чи коли в них бракує інформованості відносно можливостей один одного (наприклад, може мати місце неясна інформація про платежі конкурента, структуру витрат); якщо нестача інформації стосується надто важливих питань, то можна оперувати зіставленням подібних випадків з урахуванням визначених розходжень;
за безлічі ситуацій рівноваги; ця проблема може виникнути навіть у ході простих ігор з одночасним вибором стратегічних рішень;
якщо ситуація прийняття стратегічних рішень дуже складна, то гравці часто не можуть вибрати кращі для себе варіанти (наприклад, на ринок у різний час можуть вийти кілька підприємств або реакція вже діючих там підприємств може виявитися більш складною, ніж має бути).
Експериментально доведено, що в разі розширення гри до десяти і більш етапів гравці вже не в змозі скористатися відповідними алгоритмами і далі грати з рівноважними стратегіями. Таким чином, за допомогою теорії ігор суб’єкт господарювання дістає можливість передбачити дії (ходи) своїх партнерів і конкурентів. Але через складність дану теорію доречно використовувати тільки для прийняття одиничних, принципово важливих господарських рішень.
Тема 9 . Оцінювання підприємницьких ризиків.
32. Загальні принципи аналізу ризику
Етапи аналізу ризику:
1)виявлення ризику конкретних рішень або дій, а також його можливих наслідків
2)виявлення вінутр. і зовн. факторів, що визначають рівень ризику
3)аналіз виявлених факторів з позицій ступеня їх впливу на рівень ризику
4)оцінка варіантів ризикованих рішень з таких 2-х точок зору:
- визнач. можливості їхньої реалізації при наявності ризику
- визнач. ек-ї доцільності їхнього прийняття при наявності ризику
5)встановлення допустимого рівня ризику
6)аналіз окремих етапів робіт за обраним рівнем ризику
7)розробка заходів щодо зниження ризику
8)вибір найбільш прийнятних варіантів рішень
Аналіз ризику поділяють на 2 взаємодоповнюючі види:
Якісний аналіз передбач. виявлення можливих видів ризику (ідентифікацію ризиків), загроз, які вони становлять, а також визнач. факторів ризику, що чинять вплив на результати прийнятих рішень і виконуваних робіт.
Кількісний аналіз передбач. чисельне визначення розмірів окремих ризиків і ризику конкретного виду діяльності в цілому.
Для кількісного аналізу ризику використовують імовірнісний підхід відповідно до якого для того, щоб оцінити ризик необхідно знати всі можливі наслідки конкретного рішення або дії (сценарії розвитку подій) і ймовірністі цих наслідків (сценарії).
Імов. того чи іншого сценарію розвитку подій можна визначити такими методами:
1)об’єктивний метод – на підставі наявних даних про аналогічні проекти, що виконувалися в порівняльних умовах коли обчислювалася частота з якою відбув. ті чи інші явища.
2) суб’єктивний – НП: шляхом експертної оцінки, коли група експертів висловлює припущення щодо конкретних результатів і ймов. їх виникнення.
Об’єктивна і суб’єктивна імов. використ. при визначенні критеріїв за допомогою яких порівняюють ступінь ризику альтернативних варіантів і вибирають кращий з точки зору ризику. Один із критеріїв дає нам середнє значення (очікування) можливого результату, а інший- його мінливість, розклад результатів.
33. Якісний аналіз підприємницьких ризиків
Ідентифікація ризику є першим етапом його оцінки і обґрунтування.
Осн. принципами управління ризиками є:
принцип масштабності – госп-й суб’єкт повинен прагнути до найбільш повного охоплення можливих сфер виникнення ризиків.
принцип мінімізації
Осн. джерела ризику:
1)спонтанність природніх процесів і явищ
2)випадковість
3)наявність протилежних тенденцій зіткнення суперечливих інтересів
4)імовірнісних характер НТП
5)неповнота і невірогідність інформації про об’єкт або явище
6)обмеженість і недостатність ресурсів
7)неможливість однозначного пізнання об’єкта
8)відносна обмеженість свідомої діяльності людини, розбіжносі в оцінках і стереотипах поведінки.
9) незбалансованість осн. компонентів госп-го механізму
Для сучасного під-ва можна виділити ряд основних ризиків, спричиненими його взаємодією з ек-ми контрагентами. Їх якісний аналіз можна виконувати за такою схемою:
1)формулюється ступінь ризику
2)причини ризику
3)фактори ризику (передумови, що збільшують імов. настання несприятливих подій)
4)способи зниження або компенсації ризику
Такими основними ризиками можуть бути:
1. Ризик неотримання вихідних сировини, матеріалів і ресурсів. Наслідком є зниження рівня рентабельності підприємства або неможливість реалізації профільної технології.
2. Ризик неповернення передоплати постачальниками. Наслідок - погіршення фінансового стану підприємства, складності у відносинах з постачальниками.
3. Ризик не укладання договорів на реалізацію виробленої продукції. Наслідок - затоварення готовою продукцією, погіршення фінансового стану.
4. Ризик неотримання або несвоєчасного отримання оплати за реалізовану без передоплати продукцію. У наш час настання такої події є скоріше правилом, ніж виключенням.
5. Ризик відмови покупця від отриманої й оплаченої ним продукції.
6. Ризик зриву укладених угод про одержання зовнішніх позик, інвестицій і кредитів.
Досить великий потенціал ризику полягає і у внутрішній д-сті під-ва, особливостях організації його в-ва і фінансів, а також системи управління.
Зони економічного ризику:
Безризикова зона – це зона у якій втрати не очікуються або спостерігається перевищення прибутку.
Зона допустимого ризику – це ділянка у межах якої даний вид підприємницької діяльності зберігає свою доцільність; втрати мають місце, але менші ніж очікуваний прибуток.
Зона критичного ризику – це ділянка, що харак-ся можливістю втрат, які перевищують величину очікуваного прибутку аж до величини повного розрахункового виторгу, що представляє суму витрат і прибутку.
Зона катастрофічного ризику – ділянка втрат, що перевищує критичний рівень і в максимумі може досягти величини, рівної майновому стану під-ва.
Таким чином втрати величина яких не перевищує розрахункового прибутку від підприємницької операції називається допустимим. Якщо найбільш імовірний такий рівень втрат то ризик можна вважати допустимим.
Втрати величина яких більша за розрахований прибуток є критичним. Ризик втратити суму що перевищує прибуток називається критичним.
Катастрофічний ризик – це ризик при якому підприємець може понести втрати, які перевищують його грошові можливості або майновий стан.
34. Кількісний аналіз підприємницьких ризиків
Будь-яка підприємницька діяльність неминуче пов’язана з витратами, тоді як збитки мають місце за несприятливого збігу обставин, прорахунках і зумовлюють додаткові витрати понад заплановані.
Втрати - зниження прибутку, доходу порівняно з очікуваними величинами.
Саме величина втрат і характеризує ступінь ризику.
Втрати у варт. виразі можна представити так: = Пфакті-Пплі
– витрати і-того виду, Z – вартість од. ресурсів (втрат)
Втрати, що можуть бути в підпр. діяльності діляться на такі види:
1) матеріальні втрати - непередбачені планом розвитку підприємства додаткові витрати або прямі втрати виробничих фондів (устаткування, площ, виробленої продукції, сировини, енергії тощо)
2) трудові втрати – втрати роб. часу, спричинені випадковими, непередбачуваними обставинами обставинами
3) фін. втрати - прямий грошовий збиток, пов’яз. з непередбач. платежами, виплатою штрафів, сплатою додатк. податків, втратою коштів і ЦП.
4) втрати часу - виникають унаслідок уповільнення процесу діяльності
5) спец. види втрат - завданням шкоди здоров’ю та життю людей, НС, престижу підприємцю, а також ін.. несприятливих соц.. і морально-психолог. наслідків.
За видами діяльності є такі види втрат: у виробн.., комерц., фін. підприємництва.
Прибуток як випадкова величина підлягає нормальному чи близькому до норм. закону розподілу.
Крива щільності розподілу імовірності настання випадк. втрат
т.1 характериз. найб. імов. втрати по проекту і сподівану або середню віддачу по проекту
т.2 – точка допуст. ризику, в якій втрати будуть мати величину, яка = заг. величині прибутку від проекту. Ця точка є верхнею межею зони допуст. ризику.
Імов. допустимого ризику визначається так:
т.3 – характеризує ступінь гранично допустимого критичного ризику, тобто ризику втрат, які сягають величини розрахункової виручки від проекту.
Ймовірність критичних ризиків визначається за залежністю:
т.4 – характеризує ступінь гранично-катастрофічного ризику, тобто ризику втрат, як сягають розміру всього майна підприємства.
Ймовірність катастрофічного ризику визначається шляхом інтегрування
Частіше всього під час прийняття економічних рішень підприємця цікавить не стільки ймовірність певного рівня втрат, скільки ймовірність, що його втрати не перевищать певної позначки. W(x) = 1 – F(x).
W(x) – це функція розподілу ймовірностей перевищення певного рівня випадкових збитків. Їй відповідає наступна крива:Показники ризику:
1). Показник допустимого ризику – це ймовірність того, що трати виявляться більшими за
граничнодопустимий рівень (таким рівнем є прибуток від проекту).
2). Показник критичного ризику – це ймовірність того, що втрати виявляться більшими за допустимий критичний рівень (розрахункова виручка).
3). Показник катастрофічного ризику – це ймовірність того, що втрати по проекту виявляться більшими за граничний катастрофічний рівень (вартість майна підприємця).
В господарській практиці можна орієнтуватись на такі критерії:
- критерії допустимого ризику Кд=0,1
- критерії критичного ризику Ккр=0,01
- критерії катастрофічного ризику Ккат=0,001
Критерії ризику означають, що на угоду неварто йти, якщо:
- в 10 випадках зі 100 можна втратити весь прибуток від угоди;
- в 1 випадку зі 100 можна втратити всю розрахункову виручку;
- в 1 випадку із 1000 можна втратити майно.
Приймаючи рішення, підприємець на підставі попередніх розрахунків повинен орієнтуватись на наступні умови:
- показник допустимого ризику не повинен перевищувати 0,1;
- показник критичного ризику не повинен перевищувати 0,01;
- показник катастрофічного ризику не повинен перевищувати 0,001.
Для здійснення кількісної оцінки економічного ризику підприємець повинен керуватись двома категоріями:
1) Величиною очікуваних втрат спричинених конкретним рішенням.
2) Ймовірністю настання цих втрат.
Для оцінювання ймовірності може застосовуватись один із двох методів:
1) Суб’єктивний метод оцінки ймовірності.
2) Об’єктивний метод (обробка статистичних даних).
Система кількісних оцінок ризику в абсолютному виразі складається з таких:- У випадку, коли рішення є альтернативним, тобто можливі лише два наслідки його реалізації, показники
ризику розраховуються за такою залежністю: R = Xн * Рн,
де Хн – величина збитків у разі настання негативного наслідку рішення, Рн – ймовірність настання негативного наслідку.
- У випадку, якщо рішення мають декілька (безліч) наслідків реалізації, використовують показники:
1) математичне сподівання. М(х)=
2) показник дисперсії - характеризує ступінь мінливості реальних даних деякої випадкової величини навколо математичного сподівання. ?2=М(х – М(х))2
Для дисперсійної величини формула дисперсії має вигляд:  ?2=
3) середньо квадратичне відхилення:  ? = ? =
У відносному виразі ризик визначається:
1). коефіцієнтом ризику W = X/K? де Х – величина максимально можливих втрат; К – база порівняння
2). Коефіцієнт варіації v= чим більший цей показник, тим більшим є ризик, пов’язаний з даним проектом.
35. Методи кількісного оцінювання ризиків
Виділ. такі осн. методи оцінки ек. ризику:
- статистичний - полягає у вивчені статистики втрат (негативних наслідків реалізації рішень), які мали місце в аналогічних видах підприємницької діяльності. Основним показником є частота втрат.
- метод доцільності затрат - орієнтований на ідентифікацію потенційних зон ризику по проекту. Узагальненим фактором ризику тут вважається перевитрата коштів порівняно із запланованим обсягом.- метод експертних оцінок - використанні інтелекту людей та їх здатності знаходити рішення слабо формалізованих задач.
- аналітичний метод - класичне правило ринкової економіки про те, що більший ризик пов’язаний з більшим доходом, тому застосування будь-якого методу з аналітичних, менеджер зводить до оцінки приросту доходу проекту і приросту ризику проекту, тобто граничної корисності.
- метод аналогів.
Тема 10. Економічне обгрунтування рішень, пов’язаних з інвестиційною діяльністю п-ва
36. Методичні підходи до оцінки економічної ефективності інвестицій
Ефективна діяльність підприємства у довгостроковій перспективі, забезпечення високих темпів його розвитку і підвищення конкурентноспроможності в значній мірі визначаються рівнем інвестиційної активності та масштабами інвестиційної діяльності.
Інвестиції являють собою вкладення капіталу в усіх його формах у різноманітні об’єкти господарської діяльності підприємства, з метою отримання прибутку. Реалізація інвестицій базується на ринкових принципах і пов’язана з факторами часу, ризику і ліквідності.
Оцінка ефективності реальних інвестицій є важливим етапом процесу прийняття відповідного рішення щодо інвестування конкретних об’єктів.
Методичні основи оцінки ефективності реальних (виробничих) інвестицій грунтується на таких принципах:
Оцінка ефективності реальності інвестиційних проектів має здійснюватись на основі співставлення обсягу інвестиційних затрат з одного боку і суми та строків повернення інвестованого капіталу з іншого боку.
2. Оцінка обсягу інвестиційних затрат має охоплювати всю сукупність ресурсів, що використовуються і пов’язаних з реалізацією проекту.
3.Оцінка повернення інвестованого капіталумає здійснюватися на основі показника «чистого грошового потоку» різниця між сумою виплат і витрат.
4. В процесі оцінки суми інвестиційних затрат і чистого грошового потоку мають бути приведені до теперішньої вартості.
5. Вибір дисконтної ставки в процесі приведення окремих показників до теперішньої вартості має бути диференційований для різних інвестиційних проектів.
В залежності від методу врахування фактору часу у здійсненні інвестиційних затрат і отриманні поверненого інвестиційного потоку всі показники поділяються на дві групи:
а) дисконтні - показники, які основані на дисконтних методах розрахунку і передбачають обов’язкове дисконтування інвестиційних затрат і доходів за окремими інтервалами періоду, що розглядається: а) чистий приведений дохід; б) індекс (коеф.) доходності; в) період окупності дисконтований; г)внутрішня ставка доходності.
б) статичні (бухгалтерські) – базуються на статичних або бухгалтерських методах розрахунку і передбачають використання в розрахунках бухгалтерських даних про інвестиційні затрати і доходи без їх дисконтування в часі: а) коефіцієнт (індекс) рентабельності; б) період окупності не дисконтований.
Методичні підходи до оцінки економічної ефективності інвестицій потребують однозначного тлумачення таких фінансово-економічних термінів:
Початкові інвестиції (початкова вартість проекту) – реальна вартість проекту з урахуванням результатів від продажу діючого устаткування та з урахуванням податків.
Грошовий потік – фінансовий показник, що характеризує ступінь ліквідності підприємства. Складається із чистого доходу та безготівкових витрат (амортизації).
Ставка дисконту (ставка капіталізації, % ставка) характеризує норму прибутку, відносний показник мінімального щорічного доходу інвестора, на який він сподівається.
Теперішня вартість (ЧТВ) – вартість майбутніх доходів в сучасних умовах, яка обчислюється множенням грошового потоку за кожний рік на так званий % чинник теперішньої вартості (спец. Коефіцієнт приведення) відповідного року за визначеною дисконтною ставкою.
Техніка дисконтування спирається на математичні методи обчислення складного %.
Майбутня вартість - це вартість певної суми грошей, отриманої в майбутньому шляхом застосування техніки складного % до початкової суми грошей, тобто це вартість інвестованрго тепер капіталу в майбутньому.
Внутрішня ставка доходу відображає ставку дисконту, за якої теперішня вартість грошових потоків і початкової інвестиції є приблизно однаковими.
Під інвестиційною стратегією розуміють формування системи довготермінових цілей інвестиційної діяльності підприємства і вибір та обгрунтування найбільш ефективних шляхів їх досягнення.
Інвестиційний портфель являє собою цілеспрямовану множину об'єктів реального і фінансового спрямування і призначений здійснювати інвестиційну діяльність у відповідальності ззробленою інвестиційною стратегією. Головною метою формування інвестиційного портфелю є забезпечення реалізації інвестиційної стратегії шляхом відбору найбільш ефективних і безпечних інвестиційних проектів і фінансових операцій.
Оцінка ризику ліквідності. Потреба в оцінці ризику ліквідності виникає в процесі змін стратегії і тактики інвестиційної діяльності.
Ризик ліквідності - це специфічна форма ризику, яка визначається як імовірність того, що підприємство не здатне буде виконувати свої фінансові зобов'язання.
Ризик ліквідності може бути викликаний низькою віддачею об'єктів інвестування підприємства і великим періодом інвестиційного процесу.
Для оцінки ризику ліквідності використовують дві категорії:
Час трансформації інвестицій у грошові кошти;
Обсяг фінансових втрат інвестора, що пов’язаний з такою трансформацією.
За часом трансформації інвестицій у грошові засоби всі об’єкти інвестування можна поділити на:
1 група – Терміново-ліквідні інвестиції;
2 група – високоліквідні інвестиції;
3 група – Середньоліквідні інвестиції (від 1 до 3-х місяців);
4 група – малоліквідні інвестиції (не більше 3-х місяців).
Розраховують такі показники:
Частка терміново-ліквідних інвестицій в їх реальному обсязі;
Показник ризику ліквідності.
37. Інвестиційні рішення та критерії ефективності їх прийняття
Інвестиційне рішення – це рішення щодо вкладення коштів в активи у певний момент часу для одержання прибутку в майбутньому. Вони являють собою акти діяльності особи, що приймає рішення з обґрунтованого вкладення фінансових та реальних інвестицій.
Інвестиційне рішення можна класифікувати:
Як фінансові інвестиційні рішення;
Матеріальні інвестиційні рішення;
Нематеріальні інвестиційні рішення ( для створення умов відтворення, інновації, підвищення кваліфікації персоналу, організації виробництва та ін..)
Інвестиційний проект – це план або програма заходів, пов’язаних із здійсненням капітальних вкладень для їх майбутнього відшкодування та отримання прибутку.
При розробці інвестиційних рішень використовуються такі методи: 1. Мозкової атаки; 2. Відображення ідей на папері; 3. Творчої конфронтації; 4. Системного структурування; 5. Системного виділення проблем.
Особливості визначення ефективності інвестиційних рішень на окремих стадіях і напрямках інвестиційно-відтворювального типу:
Для здійснення проектно-кошторисних робіт проводиться вибір та економічне обґрунтування найкращих варіантів проектних рішень ( розглядаються питомі витрати на проектування. Які порівнюються з нормативними або аналогами)
Інвестиційне рішення щодо технічного переозброєння або реконструкції підприємства – використовують додаткові показники ( умовне вивільнення працівників, економія матеріальних і паливно-енергетичних ресурсів, збільшення прибутку виробника та ін..)
Інвестиційне рішення щодо нового будівництва або розширення діючих підприємств – враховується весь обсяг капітальних вкладень, включаючи витрати на створення об’єктів соціальної інфраструктури, а також втрат від заморожування інвестицій.
Інвестиційне рішення щодо вкладень у природоохоронні об’єкти – визначають досягнутий ефект від збереження чи поліпшення екологічного стану довкілля або зменшення його забруднення.
Критерій ефективності прийняття інвестиційних рішень: інвестиційний проект можна вважати ефективним якщо його доходність та ризик збалансовані в прийнятній для учасника проекту пропорції.
Показники ефективності, які враховуються в процесі обґрунтування інвестиційних рішень:
Чиста теперішня вартість;
Індекс прибутковості;
Термін окупності;
Внутрішня норма рентабельності.
Розрахунок майбутнього фінансового результату за певний період часу називається приведенням майбутнього грошового потоку до результату цього періоду або називається дисконтуванням.

В умовах інфляції коефіцієнт дисконтування обчислюється за формулою:
Оцінювання ризиків інвестиційних проектів може здійснюватися такими способами:
Коригування сподіваних доходів по проекту;
Коригування дисконтної ставки, яка приймається при розрахунку ефективності проекту.
На практиці для оцінки ризику інвестицій і прийняття інвестиційного рішення використовують два основні методи:
Аналіз та оцінка чутливості інвестиційного проекту. Цей метод дозволяє дати відповідь на питання, який вплив на показники ефективності проекту має зміна в певних межах окремого параметру ризику.
Аналіз та оцінка інвестиційного проекту за допомогою інвестиційного моделювання. Цей метод дозволяє визначити ефективність інвестиційних проектів з одночасним врахуванням ризиків, спричинених такими факторами як високий рівень інфляції, структурна зміна в ціноутворенні, проблеми взаємних платежів та інші.
Розглядаючи ризик окремих інвестиційних проектів треба враховувати не лише їх індивідуальний ризик, але і їхній вплив на ризик підприємства в цілому. Аналізуючи таку проблему можна говорити про ефективність інвестиційного портфеля.
Всі активи підприємства можуть бути умовно поділені за різними напрямками діяльності, а підприємство можна трактувати як портфель, що складається з різних активів, які мають різний ризик.
Взаємозалежність між ризиком інвестиційних проектів і ризиком підприємства в цілому можна аналізувати за методикою «CAPM» - модель оцінки капітальних активів, за якою ризик інвестицій залежить від ризику інвестиційного портфелю, яким в ідеальному випадку є весь фондовий ринок і показником, який характеризує цю залежність – коефіцієнтом .
Коефіцієнт є оцінкою систематичного ринкового ризику. Чим вищий коефіцієнт , тим вищим є систематичний ризик.
Вважається, що за існуючою методикою розрахунку коефіцієнта систематичного ризику окремого активу можна врахувати тільки систематичний ризик. При цьому вважається, що несистематичний ризик усувається диверсифікацією. Тому для не диверсифікованих портфелів необхідно додатково враховувати несистематичний ризик.
Опціонний критерій прийняття рішень виходить з того, що опціон – це право вибору способу, форми, обсягу, техніки виконання зобов’язань, наданого однією із сторін в умовах договору або контракту. За допомогою цього критерію враховують ( в інтересах інвестора) ряд допущень, які впливають на рекомендації з прийняття рішення:
У разі використання чистої теперішньої вартості передбачається, що інвестиції цілком оборотні і не затримуються в часі;
Коли інвестиції необхідні та діє альтернатива «зараз або в майбутньому».
Інвестиційний портфель являє собою цілеспрямовану множину об’єктів реального і фінансового інвестування і призначений здійснювати інвестиційну діяльність у відповідності з розробленою інвестиційною стратегією.
Головна мета формування інвестиційного портфеля – відбір найбільш ефективних і безпечних інвестиційних проектів і фінансових операцій.
Кожен портфель можна подати графічно.
Оцінка інвестиційного проекту в рамках методики CAMP дозволяє визначити його вплив на доходність підприємства і на його загальний рівень ризику.
Інвестиційні рішення:
Вибір між орендою та придбанням нової техніки
Лізингові операції
Виконання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт
Створення та використання нової техніки та технології
Виробничі інвестиції підприємства
Фінансові інвестиції підприємства
Інші інвестиційні рішення, узгоджені попередньо з викладачем
38. Обгрунтування рішень щодо здійснення підприємством реальних інвестицій в умовах ризику.
Інвестиційні рішення потребують обґрунтування їх доцільності та ефективності. Алгоритм обґрунтування інвестиційного рішення:
Встановлення потреби в інвестиціях та джерел їх інвестування;
Прогнозування потоків грошових доходів від реалізації інвестиційного рішення;
Розробка графіку повернення інвестицій з урахуванням фактору часу;
Розрахунок показника ЧТВ або інших показників ефективності.
Розрахунок економічної ефективності інвестиційних проектів здійснюється в такій послідовності:
Вибір ефективного варіанту проекту із декількох
Розрахунок додаткового прибутку від реалізації заходів по проекту
Розрахунок чистого грошового потоку
Розрахунок індексу окупності проекту.
Інноваційні процеси є сукупністю прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі. Результатом інноваційних процесів є новини, а запровадження їх у господарську практику є нововведенням.
НП : Рішення про доцільність інвестицій у техніку для заміни живої праці
Для обґрунтування рішень даного типу необхідно розраховувати річну суму витрат на 1000 грн. капітальних витрат, що спрямовується на заміну живої праці минулою, і витрат на робочу силу, яка буде вивільнена.
І складова включає постійні витрати (амортизацію) і змінні витрати (ремонт, пальне, енергія).
ІІ складова – визначається за формулою:

— тарифна годинна ставка;
— тривалість робочого дня, год.;
— кількість робочих днів за рік;
— коефіцієнт соціальних нарахувань.
На основі цих даних визначають “зрівноважені капітальні витрати, тобто капітальні витрати, за яких витрати в умовах механізації виробництва зберігаються із витратами на робочу силу, що вивільняється.
Розрахунок:
— сума постійних і змінних витрат.
Підприємство матиме економію, якщо інвестиції на заміну працівників будуть меншими за. Підприємство зазнаватиме збитків, якщо інвестиції будуть більшими за зрівноважені капітальні вкладення.
39. Особливості обґрунтування інноваційних рішень
Обґрунтування інноваційних рішень базується на методичному підході, суть якого зводиться до обчислення за спеціальними алгоритмами основних показників, що характеризують економічну ефективність нових технічних та організаційних рішень. Зокрема обчислюють такі техніко-економічні показники:
Приріст обсягу виробленої продукції
Приріст продуктивності праці
Приріст фондоозброєності праці
Приріст фондовіддачі
Частка економії від запровадження технічних та організаційних новин у загальних витратах у виробництві продукції.
Ризик в процесі прийняття інноваційного рішення класифікується таким чином:
Ризик до прийняття рішення ( пов'язаний з якістю та ефективністю системи інновації);
Ризик у процесі прийняття рішення ( обумовлений тим фактом, що рішення вже було прийняте).
Ризик після прийняття рішення ( ризик невідповідності по відношенню до очікуваних наслідків рішень, що приймаються).
40. Результати фін. д-сті пілд-ва.
Функціонування під-ва супроводжується безперервним кругооборотом коштів, який здійснюється у вигляді витрат рес-ів і одержання доходів, їхнього розподілу і використання. При цьому визначається джерело коштів, напрямки і форми фінансування, оптимізується структура капіталу, проводяться розрахунки з постачальниками рес-ів, покупцями продукції. держ. органам з персоналом під-ва і т.д.
Усі ці грошові відносини становлять зміст фінансової ді-сті під-ва.
Фін. д-сть - це операції, що призводять до зміни розміру і складу власного і позичкового капіталу під-ва. Осн. завдання фін. д-сті:
-вибір оптимальних форм фінансування
-вибір структури капіталу під-ва і напрямків його використання
-вибір та збалансування за часом надходжень і витрат платіжних засобів
- підтримування належної ліквідності та своєчасності розрахунків.
Головний зміст фін. д-сті під-ва полягає в належному забезпеченні фінансування.
Відповідно до джерел коштів фінансування поділяються на внутр. і зовн.
Варто розрізняти фінансування за рахунок власних і залучених коштів.
Форми фінансування: кредит в грошовій та товарній формі, оренда, лізинг.
Важливим інструментом управління фін-ми під-ва є фін. план, осн. мета якого узгодження доходів із витратами в плановому періоді. Фін. план складається у вигляді балансу.
Прибуток є осн. джерелом фінансування розвитку під-ва, удосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечення всіх форм інвестування.
Фін-ек стан під-ва характ-ся ступенем його прибутковості та оборотності капіталу, фін. стійкості і динаміки структури джерел фінансування, здатності розраховуватися за борговими зобов’язаннями.
Ефективна фін-во-госп-ка д-сть під-ва повинна базуватися на системі найважливіших фін-ек. показників. Від правильного вибору цих показників залежить прийняття ГР.
Запорукою виживання під-ва і основою його стабільного стану служить фін-ва стійкість, яка відображає стан фін-х рес-ів під-ва при якому є можливість вільно маневрувати коштами, ефективно їх використовувати, забезпечуючи безперебійний процес в-ва і реаліз-ї продукції.
Фін.показники, інструменти, інформаційне забезпечення, фін. методи, правові методи – осн. ел-ти фін. механізму.
Інформаційне забезпечення – це процес безперервного цілеспрямованого підбору відповідних інформаційних показників, необхідних для здійснення ефективних управлінських рішень з усіх аспектів фін. д-сті під-ва.
Виділяють такі групи показників:
1)показники, що характеризують загальний ек-й розвиток країни
2)пок-ки, що харак-ть галузеву належність під-ва
3)пок-ки, що харак-ть харак-ть кон’юнктуру фін. ринку
4)пок-ки, що формуються з внутр. джерел інформації під-ва за даними управлінського і фін. облік
Джерелами інформації є: ф№1,2,3,4,5.
Оцінка фін-ек. стану під-ва на фіксовану дату здійснюється на підставі аналізу системи розрахункових показників:
1)прибутковість:валовий прибуток, чистий прибуток, рентабельність.
2)ділова активність:оборотність активів
3)фінансова стійкість:коеф. автономії, забезпеченості боргів, фін-й леверидж.
4)платоспроможність: коеф.заг.ліквідності, коеф.термінової ліквідності, коеф.абсолютної ліквідності.
41. Сутність фінансових рішень.
Фінансові рішення — рішення щодо визначення обсягу та структури інвестованих коштів (власних і позикових), забезпечення поточного фінансування наявних коротко - та довгострокових активів.
Прикладом чисто фінансових рішень є вибір:
1) схеми створення й обігу фінансових активів;
2) форми одержання прибутку та подальшого реінвестування чи споживання.
Інвестиційні рішення, як правило, взаємозалежні з фінансовими, але можуть прийматися без останніх. Фінансові рішення змінюють оцінку активу та роблять його більш інвестиційно привабливим.
Актив – будь-яке джерело отримання грошового доходу.
Грошовий дохід і накопичення п-ва утв. його фінанси.
Ф-ції фінансів:
відтворювальна
накопичуюча
Фін. ресурси п-ва – це сукупн. всіх видів грош. коштів, фін. активів, які має п-во і які є в його розпорядженні.
Фін. ресурси є результатом взаємодії надходжень і витрат, розподілу грош. коштів, їхнього накопич. і використ.
Джерела фінансування – це існуючі та очікувальні джерела отрим. фін. ресурсів, перелік ек. суб’єктів, які здатні надати такі ресурси.
Приймаючи фін. рішення потрібно врах. принципи:
жорсткої централізації фін. ресурсів
фін. планування
формув. фін. резервів
виконання фін. зобов’язань перед партнерами.
Ці принципи реаліз. в рішенні щодо вибору фін. стратегії п-ва. Фін. рішення діють в області виробн.. відносин, оптимізують фін. кошти п-ва з метою максиміз. доходу власників.
Фін. рішення покладені в основу самоокупності і самофінансування.
Забезпечуючи реалізацію ф-ції розвитку п-ва, фін. рішення мають врах. такі фактори:
оподаткування
велич. аморт. відрахувань
поведінка п-ва на ринку банк. позик і ЦП.
Поняття фін.рішень безпосередньо пов’язане з управлінням капіталом, яке являє собою систему принципів і методів розробки і реаліз-ї управлінських рішень, що пов’язані з оптимальним його формуванням із різних джерел, а також забезпеченням ефективного його використання в різних видах господарської діяльності під-ва.
Одним із ключових завдань управління капіталом є формування достатнього обсягу капіталу, який забезпечує необхідні темпи ек.розвитку під-ва. Ця задачі реалізується шляхом визначення заг. Потреби в капіталі дял формування (фінансування) необхідних для під-ва активів, формування схем фінанси. оборот. і поза оборот. активів, розробки заходів щодо залучення різних форм кап-лу із можливих джерел.
Головним завданням управл. кап-лом під-ва є оптимізація його структури з урахув. заданого рівня його доходності і ризику.
Осн. критеріями такої оптимізації є:
1) прийнятий рівень доходності і ризику д-сті під-ва
2) мінімізація середньозваженої вартості кап-лу під-ва;
3) максимізація ринкової вартості кап-лу.
Цільова структура капіталу – співвідношення власних і позичкових джерел формування кап-лу під-ва, яке дозволяє в повній мірі забезпечити досягнення вибраного критерію його оптимізації.
Одним із механізмів реалізації задачі оптимізації структури капіталу є фін. леверидж.
Фінансовий леверидж. Співвідношення позикового капіталу і власного капіталу компанії та вплив цього відношення на чистий прибуток. Чим вище частка позикового капіталу, тим менше чистий прибуток, за рахунок збільшення витрат на виплату відсотків. Компанія з високою часткою позикового капіталу називається фінансово залежною компанією. Компанія, що фінансує свою діяльність за рахунок лише власного капіталу, називається фінансово незалежною компанією.
Фінансовий леверидж являє собою об'єктивний фактор, що виникає з появою позикових засобів в обсязі використовуваного підприємством капіталу, що дозволяє йому отримати додатковий прибуток на власний капітал.
Показник, що відображає рівень додатково генерованого прибутку на власний капітал при різній частці використання позикових засобів, називається ефектом фінансового левериджу. Він розраховується за наступною формулою:
ЕФЛ = (1 - Снп) x (КВРа - ПК) х ЗК / СК,
Де ЕФЛ - ефект фінансового левериджу, що полягає в прирості коефіцієнта рентабельності власного капіталу,%;
Снп - ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;
КВРа - коефіцієнт валової рентабельності активів (відношення валового прибутку до середньої вартості активів),%;
ПК - середній розмір відсотків за кредит, сплачуваних підприємством за використання позикового капіталу,%;
ЗК - середня сума використовуваного підприємством позикового капіталу;
СК - середня сума власного капіталу підприємства.
42. Обґрунт. рішень щодо здійсн. п-вом фін. інвестицій в умовах ризику.
Портфель ЦП являє собою розподіл коштів між різними активами у найб. вигідній та безпечній пропорції. Оскільки він склад. з ЦП, що характеризуються сподіваною ефективністю та ступенем ризику, завдання полягає в тому, щоб розробити механізм обґрунт. портфеля, який би при найб. ефективності мав найменш. ступінь ризику.
Ек.-матем. методи розв’яз. задачі оптимізації структури портфеля вперше була запропонована Марковіцем, інший американський вчений Тобін узагальнив цю задачу і показав, що оптимальна структура портфеля цінних паперів не залежить від схильності інвестора до ризику.
Узагальнення досліджень в цій сфері призвело до виведення так званої “портфельної” теорії – це теорія фінансових інвестицій, в рамках якої за допомогою статистичних методів здійснюються найбільш вигідний розподіл ризику портфеля цінних паперів та оцінка прибутку. Ця теорія складається з 4-ох основних етапів:
1) оцінка активів, що включаються до портфелю;
2) прийняття інвестиційного рішення;
3) оптимізація портфеля;
4) оцінка результатів.
Ризик портфеля – це міра можливості того, що настануть обставини, за яких інвестор може понести збитки, спричинені інвестиціями в портфель цінних паперів, а також операціями по залученню ресурсів при формуванні портфелю.
Метою “портфельної” теорії є мінімізація ризику портфеля, причому ступінь ризику портфеля цінних паперів зменшується до певної межі обернено пропорційно кількості включених в портфель видів цінних паперів.Загальний ризик портфеля складається з двох частин:
- диверсифікований ризик (несистематичний), тобто ризик, який може бути зменшений за рахунок диверсифікації;
- не диверсифікований (систематичний ризик), тобто ризик, який не можна змінити шляхом перетворень структури портфелю.
В теорії портфеля розроблена модель ув'язки систематичного ризику і доходності цінних паперів (модель МОКА). В рамках цієї моделі систематичний ризик вимірюється коефіцієнтом ?.
Структура портфеля — співвідношення часток різних видів інвестицій у цінні папери.
Вартість портфеля — це вартість усіх паперів у його складі.
Прибутковість портфеля за визначений період (рік) визначається за формулою:
,
де P — сьогоднішня вартість портфеля,
P1 — вартість портфеля через рік.
Найб. ризикованим портфелем є портфель акцій, тому що акції не належать до цінних паперів із фіксованим доходом (за винятком привілейованих).
Загальне правило інвестора щодо диверсифікації — необхідно прагнути розподілити вкладення між такими видами активів, які показали за минулі роки: різну щільність зв’язку (кореляцію) із загальноринковими цінами (індексами); протилежну фазу коливання норм прибутку (цін) всередині портфеля.
Портфелі мінімального ризику формуються через вимогу мінімізації ризику за умови обмеження на прибутковість.
Портфелі максимальної ефективності формуються через вимогу максимізації прибутковості за умови обмеження на ризик.
43. Необхідність управління ризиками госп-ї д-сті.
Сутність ризик менеджменту полягає в дослідженні всіх можливих ризиків з якими стикається під-во, оцінюванні їх імовірності, ступеня впливу, а також у виборі методів управління ризиками.
Ризик- менеджмент – це аналіз, прогнозування і планування д-сті суб’єктів господарювання з метою уникнення негативних наслідків.
Методи і дії, що знижують ризик несприятливих результатів називається системою управління ризиком або ризик-менеджементом.
В господарській практиці не достатньо тільки вміти оцінювати ризик, потрібно ще грамотно ним управляти.
Стратегія ризик-менеджменту – це мистецтво управління ризиками у певній госп-й ситуації засноване на прогнозуванні ризику і прийомах його зниження.
Політика ризику – це сукупність різного роду заходів для зниження небезпеки помилкового прийняття рішення і скорочення можливих негативних наслідків цих рішень на різних стадіях функціонування під-ва.
Управління ризиком – це сукупність методів, прийомів, і заходів, які дозволяють певною мірою прогнозувати настання ризикових подій і вживати заходів щодо їхнього зменшення.
Ризик-менеджмент включає:
1. Стратегію управління – посіб використання засобів для досягнення поставленої мети за допомогою визначеного набору правил і обмежень для прийняття рішення.
2. Тактику управління – конкретні методи і прийоми для досягнення поставленої мети в конкретних умовах.
Завданням тактики управління є вибір оптимального рішення і найбільш прийнятних в конкретній госп-й ситуації методів і прийомів управління.
Система управління ризиками – це особливий вид д-сті, спрямований на пом’якшення впливу ризиків на кінцеві результати д-сті під-ва.
Система управління ризиками складається з 2-ох підсистем:
1)об’єкт управління – це безпосередньо ризик, або ризиковані вкладення кап-лу або ек. взаємовідносини між суб’єктами під-ї д-сті.
2)суб’єкт управління – це спеціальна група людей (фін.менежери,ек-ти) що здійснює цілеспрямоване функціонування об’єкта управління, використовуючи різні прийоми і способи управлінського впливу.
Осн. функції об’єктів управління в ризик-менеджменті:
- дозвіл ризику
- ризиковане вкладення капіталу
- робота зі зниження величини ризику
- страхування ризиків
- ек. відносини між підприємцями
Осн. функції суб’єкта управління:
- прогнозування – це здатність передбачати певну подію
- організація – об’єднання людей, що спільно реалізують програму ризикованого вкладення капіталу на основі певних правил і процедур.
- регулювання – являє собою повний механізм впливу на об’єкти управління для досягнення стійкості цього об’єкта в ситуації невизначеності і ризику.
- координація – це дії що дозволяють погодити роботу всієї системи управління ризиком, апарату управління і фахівців.
- стимулювання – це спонукання фахівців до зацікавленості в результаті своєї роботи.
- контроль – це збір інформації про ступінь виконання наміченої програми з управління ризиком, прибутковості ризикових вкладень капіталу, співвідношення прибутку і ризику .
Для успішного володіння ризиковими ситуаціями підприємцям варто дотримуватись осн. принципів управління ризиком:
1) не можна ризикувати більше ніж дозволяє ризикувати власний капітал. Реалізація цього принципу означає, що перш ніж прийняти рішення в умовах ризику підприємець повинен:
- визначити максимально можливий розмір збитку у випадку настання ризикової події;
- порівняти його з обсягом вкладеного капіталу і власних фін. рес-ів, щоб визначити чи не призведуть ці збитки до банкруцтва під-ва.
2)не можна ризикувати великим заради малого. Реалізація цього принципу вимага, щоб підприємець знаючи максимально можливу величину збитку визначив би до чого вона може привести, яка імовірність ризику, щоб на основі цієї інформації прийняти грамотне рішення.
3)необхідно думати про наслідки ризику. Реалізація цього принципу припускає, що необхідно порівнювати очікуваний результат з можливими втратами яких зазнає підприємець у випадку настання ризикової події. Тільки у випадку прийнятного для під-ця співвідношення віддачі і можливих втрат слід приймати рішення про реаліз-ю ризикового проекту.
Процес управління ризиком можна поділити на такі етапи:
1 – визначення мети
2 – розпізнавання ризику
3 – оцінка ризику
4 – вибір методів керування ризиком:
- контроль за ризиком
- фінансування ризику
5 – застосування обраного методу
6 – оцінка результатів
Процес управління підприє-м ризиком можна описати такими послідовними діями:
1) аналіз ризику:
- виявлення ризику, що передбачається
- оцінка ризику
2) вибір методів управління ризиками (вплив на ризик):
- зниження
- збереження
- передача ризику
3) реалізація обраних методів (прийоми зниження ступеня ризику):
- уникнення
- зниження
- прийняття
- запобігання
4) контроль (оцінка результатів)
44. Концепція прийнятного ризику
Управління ризиками в заг. системі ризик-менеджменту направлене на захист діяльності п-ва від негат. дії ризиків і сприяє виріш. осн. задачі підприємництва: в залежн. від ситуації вибрати з декількох варіантів оптимальний. Формув. сист. управл. ризиками п-ва базується на виборі і встановл. прийнятного ризику, який відповід. певному балансу між очікув. вигодою і загрозою втрат.
Концепція прийнятного ризику орієнтує підприємства на рішення, які обґрунтовані аналізом ризику і супроводж. комплексом заходів щодо зниж. чи нейтралізації наслідків прояву факторів ризику.
Концепція ризику поєднує в собі два елементи – оцінку ризику та управління ризиком. Оцінка ризику – це аналіз походження (виникнення) і масштабів ризику у конкретній ситуації; управління ризиком –  аналіз ризикової ситуації і розробка рішення, яке направлене на зведення до мінімуму та зменшення (мінімізацію) ризику.
Розрізняють активне і пасивне управл. ризиками, яке форм. на основі віднош. до ризику.
Активне управління ризиками – передбач. в першу чергу активне провед. заходів з обліку і контролю ризику, ств. динамічної системи ризик-менеджменту з використ. сучасн. наук. технологій оцінки і управл. ризиками.
Пасивне управл. ризиками – здійсн. в рамках існуючої організац. сист. п-ва, реалізації процесів планув., проектув. технолог. ліній, забезп. матер.-техн. та ін. видами ресурсів, ек. і фін. аналізу.
Осн. метою оцінки і обґрунтув. ризику є забезп. його мінім. шкоди для госп. діяльн.
Осн. завд. ризик-менеджменту є: на осн. отрим. інформ. розробити комплекс заходів щодо зниж. ек. ризику.
Існує чотири основні принципи, яких необхідно дотримуватись при виборі тієї чи іншої стратегії управління ризиком в конкретній ситуації:1. передавайте ризик третій стороні (страхуйте) в тих ситуаціях коли можливі збитки внаслідок несприятливих подій значимі, а ймовірність їх настання невелика;2. уникайте ризику в ситуаціях, коли збитки внаслідок несприятливих подій значимі, а ймовірність їх настання велика;3. контролюйте ризик в тих ситуаціях, коли величина збитків внаслідок настання несприятливих подій незначна, а ймовірність настання висока;4. ризикуйте в тих випадках, коли збитки внаслідок настання несприятливих подій незначні і невеликою є ймовірність їх настання.Схематично принципи виглядають так:
45. Методи впливу на ступінь ризику гоподарювання
В рамках зазначених принципів менеджменту ризику розроблена ціла низка видів діяльності по мінімізації ризику:1. Попередження ризику.2. Прийняття ступеня ризику.3. Розподіл ризику.4. Зовнішнє страхування ризику.5. Встановлення лімітів.6. Диверсифікація.7. Створення резервів і запасів.8. Отримання додаткової інформації.Для вибору способу мінімізації можна скористатись класифікацією ризиків за способом мінімізації:- ризики, які можуть мінімізуватись з допомогою страхування (перелік таких ризиків визначається діючим законодавством в сфері страхування; переліком послуг, які надають конкретні страхові організації);- ризики, які мінімізуються без залучення страхових організацій (ризик інфляції не страхують).
Розрізн. 2 групи способів регулюв. ризиків:
1. Зменшення ризиків – полягає у використ. інструментів, що дозвол. усунути або пом’якшити негат. прояви ризиків. До них належать страхування, резервування, лімітування.
2. Оптимізація ризиків – передбачається оперативне корегув. результатів підпр. діяльності в бажаному для суб’єкту ризику напрямку. До них належать: диверсифік. та інструменти біржового регулювання (хеджування або спекулювання).
Прийоми зниж. ступеню ризику:
1) уникнення;
2) прийняття;
3) запобігання;
4) зниження ризику (скорч. імов. і обсягу втрат).
Найбільш розповсюдж. прийомами зниж. ризику є:
1. Профілактика госп. ризиків – група заходів, які покликані забезпечити зниж. імов. виникн. ризиків.
2. Створення запасів і резервів з метою уникнення ризику призупинення діяльності п-ва внаслідок нестачі матеріальних і інших ресурсів.Матеріальні запаси можна поділити на три види:1) страховий запас готової продукції на складі;2) страховий виробничий запас;3) динамічний страховий запас.Виділяють 2 види резервів:1. загальний резерв грошових коштів покликаний покривати будь-які зміни в кошторисі спричинені впливом факторів ризику;2. спеціальний резерв, що складається з надбавок не покриття зростання цін і різних затрат за окремими позиціями.
3. Диверсифікація представляє собою одночасний розвиток багатьох напрямків діяльності, видів виробництва, розширення кількості об'єктів інвестування, асортименту виробів і т.д. В найбільш повному вигляді принцип диверсифікації втілюється в теорії портфелю.
Диверсифікація – це процес розподілу капіталу між різними об’єктами вкладення, що безпосер. не пов’яз. між собою.
Осн. напрямки диверсифік. ризиків:
1) диверсифік. різних видів діяльності;
2) постачальників товарів;
3) асортименту продукції, що випуск.
4) портфеля ЦП;
5) депоз. портфелю.
4. Лімітування – встан. ліміту, тобто гран. сум затрат, продажів, кредиту тощо.
Ризик лімітується шляхом встан. відпов. ек. і фін. нормативів:
1) максим. обсяг комерц. операції по закупівлі товарів, що уклад. з одним контрагентом;
2) максим. розмір сукупних запасів на п-ві;
3) максим. розмір споживчого кредиту наданого одному покупцю;4) мінім. розмір обор. активів у високоліквід. формі;
5) гран. розмір використ. позикових коштів в обороті.
5. Самостарухвання – означ., що підприємець швидше підстрах. сам, ніж купить страховку в страх. компанії.
Осн. завд. самострахув. – операт. подолання тим час. труднощів у фін.-комерц. діяльності.
Самострах. – е група заходів для вн. страх. ризиків, яка покликана забезп. нейтралізацію негат. фін. наслідків ризиків у процесі розвитку п-ва.
6. Страхування - інвестор (підприємець) готовий відмовитись від частини своїх доходів аби уникнути ризику, тобто він готовий заплатити за звед. ризику до 0.
ЗУ “Про страхування” передбачено такі види страхування:1. майна;2. продукції на період перевезень;3. ТЗ;4. компенсаційне страхування;5. медичне страхування;6. призупинення діяльності підприємства;7. соціальне страхування;8. інші види.
Страховою вартістю підпр. ризику є сума збитків від підпр. діяльності, яку страхувальник поніс би при настанні страх. випадку.
В процесі страхув. осн. увага пов. бути приділена узгодженню розподілу страх. платежів, який визнач. такими факторами:
1) розмір стра. суми, що відшкодовується;
2) заг. період страхув.
3) страх. тарифи.
7. Хеджування
Здійснення операцій хеджування дозволяє уникнути цінового та інфляційного ризиків при здійснення підприємством угод на товарних чи фондових біржах.
Принцип операції хеджування полягає в тому, що купуючи товар з постачанням у майбутньому періоді під-во одночасно здійснює продаж ф’ючерсних контактів на аналогічну кількість товарів.
Ф'ю?черсний контра?кт — стандартний документ, який засвідчує зобов'язання придбати (продати) цінні папери, (можливо ще не виготовлені) товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов'язань сторонами контракту.
Якщо під-во понесе фін. втрати через зміну ринкових цін як покупець реального товару воно одержить виграш у таких же розмірах як продавець ф’ючерсних контрактів на нього.
8. Придбання додаткової інформації про вибір і результати
Інформація відіграє важливу роль у ризик-менеджменті. Під-во часто приймає ризиковані рішення коли результати вкладень кап-лу не відомі і засновані на неповній інформації.
Наявність інформації робить точнішим прогноз і дозволяє знизити ризик, це робить інформацію товаром.
Вартість повної інформації розраховується як різниця між очікуваною вартістю якого-небудь вкладення капіталу, якщо є повна інформація і очікуваною вартістю, якщо інформація неповна.