Раціональні умови життєдіяльності людини
Становище людини в біосфері двоїсте. Як біологічні об'єкти ми залежимо від фізичних чинників середовища і пов'язані з ним через харчування, дихання, обмін речовин. Людський організм має свої пристосувальні реакції, які виробились у процесі біологічної еволюції.
Однак головною особливістю людини, що відрізняє її від інших видів, є новий спосіб взаємодії з природою через створену нею культуру. Як могутня соціальна система, людство створює на Землі своє культурне середовище.
Біологічне в людині змінюється незрівнянно повільніше, ніж соціальне. Вважають, що пото варіепз існує яких-небудь 40-50 тис. років. За цей час, з погляду людської історії колосальний час, біологія людини не змінювалася скільки-небудь помітним чином. Не став більшим за обсягом її мозок, все ж у тому напрямку серце гонить кров, а також майже не змінився обсяг перекачування крові. І органи чуття майже не змінилися, і в основному ті ж емоції притаманні людині.
Одне з основних завдань фізіології людини - це регуляція та інтегрована роль нервової системи в організмі людини.
Нервова система людини - це сукупність утворень (рецептори, нерви, ганаглії, мозок), які сприймають спрямовані на організм подразники, проводять обробку виниклого при цьому збудження, формують відповідні протидіючі реакції, регулюють і координують всі функції організму в його постійній взаємодії із зовнішнім середовищем.
Враховуючи той факт, що людина являє собою і біологічний об'єкт, можна зробити висновок про те, що всі біологічні системи можуть існувати в навколишньому середовищі за умови біологічної рівноваги. Людина, як єдина біологічна система природи, здатна при взаємодії з нею регулювати і контролювати обмін речовин між собою і природою, тобто людина потребує матеріального забезпечення. Ця діяльність визначається процесом праці, в якому людина змінює не тільки навколишнє середовище (середовище існування), але і своє власне середовище.
Навколишня природа (середовище), з якою ми безперервно взаємодіємо в найрізноманітніших напрямках, - дуже складна система.
Географічна оболонка Землі складається із атмосфери, гідросфери, біосфери і літосфери. Нижня грань географічної оболонки обмежена пластом Мохоровича, нижче якого лежать гранітний і базальтовий пласти.
Всі ці сфери проникають одна в іншу, взаємодіють одна з одною і створюють зовнішній вигляд Землі.
Вплив діяльності людини на навколишнє середовище
Із виникненням людського суспільства відбулися і відбуваються все нові й нові зміни у стані біосфери. Науково-технічна революція, господарська діяльність людини відчутно позначаються на навколишньому середовищі: засмічуються повітря і водойми, виснажуються родючі ґрунти.
Забруднення атмосферного повітря — найактуальніша гігієнічна проблема, адже повітря — одна з найважливіших складових природного середовища. Для нормального функціонування організму людини потрібно 10—12 кг повітря на добу. Серед складових частин повітря найбільше значення має кисень. Забруднення атмосферного повітря становить серйозну небезпеку-для здоров'я людини. Про це свідчать результати численних досліджень про наявність у повітрі надмірної кількості пилу, важких металів, різного роду хімічних сполук. Особливо великий вплив забруднене повітря має на здоров'я дітей та підлітків, вагітних жінок, людей похилого віку і тих, хто страждає на хронічні легеневі захворювання.
Воду використовують як її споживачі—для приготування продукції, повертаючи при цьому воду у водойми, але в меншій кількості й поганої якості, так і водокористувачі — господарства, люди, що використовують воду як середовище (водяний транспорт, рибальство, енергетика, сільське і комунальне господарство). Однак і вони змінюють якість води і найчастіше на гірше. Джерелами забруднення води можуть бути фізичні, біологічні, хімічні, теплові й радіаційні забруднювачі.
У зв'язку з діяльністю людини на Землі очікується велика екологічна криза. В результаті масової вирубки лісів, наприклад, порушується водний режим планети: міліють ріки, як наслідок, зменшується кількість риби, виснажуються запаси ґрунтових вод, висихають ґрунти. Знищення лісових масивів подекуди вже призвело до ерозії фунту, тому що сильні вітри й дощові потоки вільно змили найбільш родючий шар ґрунту, який раніше утримувався кореневою системою дерев. Крім того, ліс очищує повітря, стримує гірські селеві потоки. Зі знищенням лісів відбувається вимушена міграція птахів і диких тварин, які щоб прогодуватися, переміщаються ближче до населених пунктів, деякі види тварин, не пристосувавшись до нових умов, зникають.
На цей час через нераціональне використання земель, утворення ерозії ґрунтів сільськогосподарська промисловість позбавилася величезних територій, на яких могли б виростати сади, зернові й вирощуватися овочеві культури. В результаті бажання побільше отримати від ґрунту, ніж віддати йому, виснажується гумус.
Джерела небезпечних для життєдіяльності чинників
Науково-технічний прогрес та пов'язані з ним механізація і автоматизація, впровадження інформаційних технологій, застосування нових матеріалів, збільшення швидкості машин потужності установок, використання більш ефективних джерел енергії, привносить в сучасний процес життєдіяльності низку переваг та зручностей, робить працю більш продуктивною та з меншими фізичними навантаженнями. В той же час виникають нові небезпеки, які за своїм впливом та наслідками значно переважають попередні.
Це обумовлено:
— впровадженням принципово нових технологій та видів техніки, розвитком атомної енергетики, освоєнням космічного простору та ін.;
— зростанням споживання всіх видів енергії та природних ресурсів;
— глобальними змінами природного середовища („парниковий" ефект, озонові діри, кислотні дощі тощо);
— збільшенням концентрації та виникненням нових
— забруднювачів навколишнього середовища (природного і виробничого), зокрема високотоксичних хімічних сполук, мутагенних та канцерогенних органічних речовин та ін.;
—посиленням інформаційного тиску на психіку людини, що спричинює значну кількість психічних розладів;
— появою нових захворювань (наркоманії, СНІДу та ін.);
— посиленням військового протистояння в локальних та міжнаціональних конфліктах, поширенням тероризму, загостренням криміногенної обстановки.
Серед джерел небезпеки виділяють три групи чинників: природні, техногенні, соціальні.
Група чинників небезпеки, що належать до природної сфери (екологічних чинників) характеризує несприятливий вплив на людину та всі інші живі організми природного середовища. До цієї групи відносяться кліматичні, грунтові, геоморфологічні, біотичні чинники.
До чинників небезпеки в техногенній сфері відносяться технічні, санітарно-гігієнічні, організаційні та психофізіологічні.
До чинників небезпеки в соціальній сфері відносяться державно-правові, етно-соціальні, інформаційні, психологічні.
Перераховані вище чинники підтверджують об'єктивні умови існування широкого спектру небезпек, різноманітних за походженням та сферою прояву. Теперішній час характеризується розвитком процесу наростання небезпек.
Безпека життєдіяльності в умовах соціально-політичних конфліктів
При соціально-політичних конфліктах виникають соціально-політичні небезпеки. Конфлікт – це зіткнення двох чи декількох різноспрямованих сил з метою реалізації їх інтересів. Джерело конфлікту – соціальна нерівність.
Конфлікти, що виникають у суспільстві, називаються суспільними. Вони бувають: політичними, коли конфліктують політичні системи; соціальними – коли протистоять соціальні системи; економічними – коли стикаються інтереси економічних систем (об’єднань, корпорацій).
Соціальний конфлікт, що набуває значного розмаху, об’єктивно стає соціально-політичним. Політичні інститути, організації, рухи, втягуючись у конфлікт, активно відстоюють певні соціально-політичні інтереси. Особливої гостроти набули міжетнічні конфлікти в країнах, де зазнала краху форма державного устрою (СРСР, Югославія).
Поняття “соціально-політичний” конфлікт використовується також тоді, коли трапляються всередині держав громадянські війни, страйки та між державами – війни, партизанські рухи.
Суб’єктами соціально-політичного конфлікту стають люди, які усвідомили протиріччя і обрали способом його вирішення зіткнення, боротьбу, суперництво.
Війна – це збройна боротьба між державами (їх коаліціями) або соціальними, етнічними та іншими спільнотами; у переносному розумінні слова – останній ступінь політичної боротьби, ворожих відносин між певними політичними силами.
Найбільшу потенційну небезпеку для людства та природного середовища становить ядерна зброя. Про це свідчать результати атомного бомбардування в серпні 1945 року міст Херосими та Нагасакі в Японії. Окрім смертельного опромінення, сталося радіоактивне зараження грунту, рослин, повітря, будівель. Кількість убитих становить 273 тисячі чоловік, під смертельне радіо-актив-не опромінення підпало 195 тисяч чоловік.
До соціально-політичних конфліктів належить виступ екстремістських угруповань (тобто тероризм). У наш час явище тероризму досить поширене. Якщо донедавна звертання до терору як засобу вирішення політичних або релігійних проблем було винятковим, надзвичайним явищем, то в наші дні практично щоденні повідомлення про терористичні акти сприймаються як щось неминуче. Терор став органічною складовою сучасного життя і набув глобального характеру.
Тероризм (від латинського terror – страх, залякування) – це форма політичного екстремізму, застосування найжорсткіших методів насилля, включаючи фізичне знищення людей для досягнення певних цілей.
Небезпеки в сучасному урбанізованому середовищі
Сучасній людській цивілізації властиві стрімкі темпи урбанізації. Вони вирішально зумовлені двома факторами – “демографічним вибухом” другої половини ХХ ст. та науково-технічною революцією в усіх сферах.
Урбанізація (від лат. urbanos – міський) означає процес зростання міст і міського населення та підвищення їх ролі в соціально-економічному та культурному житті суспільства.
Способи виникнення міст в історії людства були різними. Міста виникали як сумісні поселення ремісників, що полегшувало їх виробничу діяльність, як центри торгівлі, як воєнні укріплення (фортеці).
Сучасне місто надає своїм жителям багато переваг економічного, соціального та суб’єктивного характеру, а саме:
наявність місць роботи та можливість зміни роботи;
зосередження закладів науки та культури;
забезпечення висококваліфікованої медичної допомоги;
можливість створювати кращі житлові та соціально-побутові умови життя;
розвиток міжнародного та регіональної культури.
Незважаючи на переваги міського життя, міське середовище для людей є штучним і відірваним від природного, того, в якому тисячоліттями проходило їхнє життя. Штучне міське середовище шкідливо впливає на здоров’я населення через забруднення атмосферного повітря, дефіцит сонячного проміння, води, а також скупченістю населення, недостатністю зелених насаджень тощо. Також небезпеку для здоров’я людей у місті становлять шумові, вібраційні навантаження, транспортні проблеми, вплив електричних, магнітних, іонізаційних полів.
Отже, в умовах великого міста загострюються всі сторони життєзабезпечення людей: постачання достатньої кількості повноцінних продуктів харчування та питної води; контроль і запобігання забруднення повітря; водних ресурсів, грунтів; утилізація та захоронення нагромаджуваних шкідливих виробничих та побутових відходів, а також соціальні проблеми, пов’язані з різким зменшенням вільного “життєвого” простору, зростанням міст у високу, збільшенням захворювань, зумовлених забрудненням та інші.

Безпека життєдіяльності в умовах надзвичайних ситуаціях
Внаслідок надзвичайної ситуації природного чи техногенного характеру (а загалом будь-якого походження) може сформуватися надзвичайний екологічний стан, коли на певній території проживання населення може бути або однозначно неможливе (як це сталося після аварії на Чорнобильській АЕС), або потребуватиме обмежень.
Згідно з чинним законодавством України рішення про запровадження надзвичайного екологічного стану ухвалює Президент України за поданням Ради національної безпеки і оборони України або Кабінету Міністрів України.
У навчальній літературі багато уваги приділено надзвичайним ситуаціям, що пов'язані з діяльністю сил цивільної оборони. Тому розглянемо загальні питання щодо надзвичайних ситуацій, надзвичайного екологічного стану тощо.
Згідно з термінологією, прийнятою в законодавстві України, надзвичайна ситуація техногенного та природного характеру — це порушення нормальних умов життя і діяльності людей на окремій території чи об'єкті на ній або на водному об'єкті, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом або іншою небезпечною подією, у тому числі епідемією, епізоотією, епіфітотією, пожежею, що призвело (може призвести) до неможливості проживання населення на території чи об'єкті, здійснення там господарської діяльності, загибелі людей та/або значних матеріальних втрат.
Наведемо основні поняття, що стосуються безпеки життєдіяльності в надзвичайних умовах.
Аварія — небезпечна подія техногенного характеру, що спричинила загибель людей або створює на об'єкті чи окремій території загрозу життю та здоров'ю людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю.
Катастрофа — велика за масштабами аварія чи інша подія, що призводить до тяжких наслідків.
Потенційно небезпечний об'єкт — це об'єкт, на якому використовуються, виготовляються, перероблюються, зберігаються або транспортуються небезпечні радіоактивні, пожежовибухові, хімічні речовини та біологічні препарати, гідротехнічні й транспортні споруди, транспортні засоби, а також інші об'єкти, що створюють реальну загрозу виникнення надзвичайної ситуації.
Захисні споруди цивільної оборони та вимоги до них
Одним з найефективніших способів захисту населення при виникненні техногенних аварій з викидом ХНР радіоактивних та інших небезпечних речовин є укриття населення в захисних спорудах цивільної оборони (ЗС ЦО). З цією метою повинно здійснюватись планомірне накопичення фонду ЗС (сховищ та протирадіаційних укриттів), які у повсякденній діяльності повинні використовуватись для господарської необхідності та обслуговування населення.
ЗС повинні приводитись у готовність для прийому населення у терміни, що не перевищують 12 годин, а на АС та ХНО повинні утримуватись у готовності до негайного прийому населення.
ЗС, що входять у склад АС та ХНО, необхідно включати у пускові об'єкти першої черги. При цьому ввід до експлуатації сховищ при будівництві АС повинно передбачувати до фізичного пуску їх першого енергоблоку.
Захист робітників та службовців підприємств, організацій та установ (падалі - підприємства), розташованих в зонах можливих сильних руйнувань, та тих, що продовжують свою виробничу діяльність у воєнний час, а також робочих змін чергового та лінійного персоналу підприємств, що забезпечують життєдіяльність категорованих міст і об'єктів особливої важливості, повинно передбачатись у сховищах.
Захист робітників та службовців об'єктів першої та другої категорії по ЦО та інших об'єктів господарювання, що розташовані за межами зон можливих сильних руйнувань, а також населення, що проживає в некатегорованих містах, селищах та сільських населених пунктах, та населення, що евакуйоване у вищевказані міські та сільські поселення, повинно передбачатись у протирадіаційних укриттях (ПРУ). Фонд ЗС для робітників та службовців підприємств створюється на території цих підприємств або поруч з ними, а для решти населення - у районах житлової забудови.
Проектування ЗС здійснюється відповідно до будівельних норм і правил проектування ЗС ЦО та інших нормативних документів. Сховища та ПРУ повинно розташовувати в межах радіусу збору осіб, що ховаються, відповідно до схеми розміщення ЗС ЦО.
Захист нетранспортабельних хворих, а також медичного й обслуговуючого персоналу в закладах охорони здоров'я (лікарнях і клініках), які проектуються, будуються і вже діють, що розташовані в зонах можливих сильних руйнувань, слід передбачати в сховищах. При цьому слід приймати не менше 10% загальної проектної місткості лікувальних закладів у мирний час.
Планування та фінансування заходів цивільної оборони
Під плануванням розуміється цілеспрямований, організований і безперервний процес виділення різних елементів і аспектів організації, визначення їхнього стану і взаємодії тепер , прогнозування їхнього розвитку на деякий період у майбутньому, а також складання і програмування набору дій і ресурсів для досягнення бажаних результатів. Планування зв'язане, з одного боку, із запобіганням помилкових дій, а з іншого боку - зі зменшенням числа невикористаних можливостей. Таким чином, планування знаходиться у взаємозв'язку з прогнозуванням і реалізацією планів, тобто вони розглядаються не роздільно, а як взаємозалежні частини єдиного процесу керування ризиком.
Повний цикл планування і керування ризиком включає:
- прогноз ризику (наслідків НС) шляхом формування сценаріїв розвитку ситуації;
- формування цілей і критеріїв керування ризиком;
- стратегічне (довгострокове) планування превентивних заходів;
- тактичне (поточне) планування альтернативних відповідних дій на виникаючі погрози НС;
- стратегічне й оперативне керування в умовах НС.
Відповідно статті 24 Бюджетного кодексу України ( 2542-14 ) Кабінет Міністрів України постановляє:
1.Затвердити Порядок використання засобу резервного фонду бюджету(далі - Порядок), що додається.
2.Міністерствам, іншим центральним і місцевим органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим привести свої акти у відповідність з цією постановою.
3.Міністерству фінансів надавати роз'яснення щодо застосування Порядку.
Засіб резервного фонду бюджету можуть використовуватися на здійснення:
а) заходів з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, природного, соціально-політичного характеру;
б) інших непередбачених заходів, що відповідно законам можуть здійснюватися за рахунок засобів бюджету.
Порядок та строки притягнення до відповідальності за порушення вимог у сфері охорони праці
Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.рядокУмови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.
За порушення законодавства про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці юридичні та фізичні особи, які відповідно до законодавства використовують найману працю, притягаються органами державного нагляду за охороною праці до сплати штрафу у порядку, встановленому законом.
Максимальний розмір штрафу не може перевищувати п'яти відсотків місячного фонду заробітної плати юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.
Несплата юридичними чи фізичними особами, які відповідно до законодавства використовують найману працю, штрафу тягне за собою нарахування на суму штрафу пені у розмірі двох відсотків за кожний день прострочення.
Застосування штрафних санкцій до посадових осіб і працівників за порушення законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці здійснюється відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення ( 80731-10, 80732-10 ). Особи, на яких накладено штраф, вносять його в касу підприємства за місцем роботи.
Рішення про стягнення штрафу може бути оскаржено в місячний строк у судовому порядку.
Кошти від застосування штрафних санкцій до юридичних чи фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, посадових осіб і працівників, визначених цією статтею, зараховуються до Державного бюджету України.
Стаття 44. Відповідальність за порушення вимог щодо охорони праці
За порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об'єднань винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законом.
Порядок фінансування заходів з охорони праці
Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.
Згідно 21 статті Закону України “Про охорону праці”: фінансування охорони праці здійснюється власником. Працівник не несе ніяких витрат на заходи щодо охорони праці.
На підприємствах, в галузях і на державному рівні у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку створюються фонди охорони праці.
Такі ж фонди можуть створюватись органами місцевого і регіонального самоврядування для потреб регіону.
На підприємстві кошти вказаного фонду використовуються тільки на виконання заходів, що забезпечують доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог або підвищення існуючого рівня охорони праці на виробництві.
Кошти галузевих і державного фондів охорони праці витрачаються на здійснення галузевих і національних програм з питань охорони праці, науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт, що виконуються в межах цих програм, на сприяння становленню і розвитку спеціалізованих підприємств та виробництв, творчих колективів, науково-технічних центрів, експертних груп, на заохочення трудових колективів і окремих осіб, які плідно працюють над розв'язанням проблем охорони праці.
До державного, регіональних та галузевих фондів охорони праці надсилаються поряд з коштами державного чи місцевих бюджетів, відрахуваннями підприємств та іншими надходженнями кошти, одержані від застосування органами державного нагляду штрафних санкцій до власників згідно із статтею 31 цього Закону, а також кошти від стягнення цими органами штрафу з працівників, винних у порушенні вимог щодо охорони праці. Кошти фондів охорони праці не підлягають оподаткуванню.
Витрати на охорону праці, що передбачаються в державному і місцевих бюджетах, виділяються окремим рядком.
Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.
Державне соціальне страхування. Форми страхових випадків та розміри допомоги
Загальнообов’ язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов’ язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянином, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом. Завданням законодавства про загальнообов’ язкове державне соціальне страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав та інтересів. Страхові внески на державне соціальне страхування нараховуються на фонд оплати праці та інші виплати, в тому числі в натуральній формі, які підлягають оподаткуванню прибутковим податком з громадян.
Основні джерела коштів на загальнообов'язкове державне соціальне страхування — це внески роботодавців та застрахованих осіб. Бюджетні та інші джерела коштів для соціального страхування передбачаються відповідними законами з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з кожного його виду визначається, виходячи з того, які види соціального захисту вони повинні забезпечувати:
надання особам матеріального забезпечення та соціальних послуг, передбачених законодавством;
фінансування заходів спрямованих на попередження виникнення страхових випадків;
створення резерву коштів для забезпечення виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам;
покриття витрат страховика, пов'язаних із здійсненням загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань сплачує виключно роботодавець.
Форми використання засобів соціального страхування:
грошові виплати;
пільги;
фінансування послуг.
Атестація робочих місць за шкідливими виробничими чинниками
Атестація робочих місць за умовами праці, проводиться в установах, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є джерелами шкідливих і небезпечних факторів, що несприятливо впливають на стан здоров’я робітників.
Основна мета атестації – регулювання відносин між керівником і працівниками у галузі реалізації прав на здорові і безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Атестація проводиться атестаційною комісією в строк не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне і якісне проведення атестації несе керівник установи. Позачергово атестація проводиться у разі докорінної зміни умов і характеру праці. До проведення атестації можуть залучатися проектні і науково-дослідні організації, технічні інспекції.
Атестація передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці, санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості і напруженості виробничого процесу на робочому місці, виробничого середовища і на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці будівельним та санітарним нормам, встановлення ступеня шкідливості і небезпечності праці та її характери за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесеного робочого місця до категорії із шкідливими, важкими умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників зберігається протягом 50 років і затверджується наказом по установі.
З метою послаблення негативних факторів необхідно розробляти колективні та індивідуальні заходи по забезпеченню нормативних умов по охороні праці ( розподіл обов’язків між службами, посадові обов’язки). Необхідні умови освітлення, опалення, заземлення єлектроплиладів та електроустановок, огородження та блокування, світлова та звукова сигналізація.
Необхідно проводити зоходи по зменшенню шкідливих речовин, противібраційні засоби, протишумові, протипожежні, електробезпечність.
Законодавством “Про охорону праці” ст.9, “Про відпустки” ст.7,8 , “Про пенсії” ст.13 передбачено пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці.
Розробка питань охорони праці в колективному договорі
Термін “колективні договори” вперше був застосований подружжям Беатрисою та Сіднеєм Уебб в 1981 р. в їх науковій праці “Кооперативний рух у Великобританії”.
Колективні договори не становлять єдиного метода встановлення умов праці чи врегулювання трудових відносин. Навіть там, де колективно-договірний метод має переважне засосування, існують й інші методи: ідивідуальні переговори між трудящими і підприємцями, нормативне регулювання з боку держави або якоюсь третьою стороною, встановлення розміру заробітної плати та умов праці в односторонньому порядку підприємцем тощо.
Трудовий колектив за необхідності визначає механізм застосування положень колективного договору про одноразову допомогу в кожному конкретному випадку ушкодження здоров’я працівника. Він має право, наприклад, доручити комісії з питань охорони праці підприємства або групі фахівців чи відповідній комісії профспілкового комітету підготовку свого висновку про розмір одноразової допомоги потерпілому від конкретного нещасного випадку (профзахворювання), якщо адміністрація не в змозі безпосередньо застосувати положення колективного договору.Важливе значення в колективних договорах повинно приділятися і формуванню комплексних інженерно-технічних заходів щодо подальшого поліпшення умов праці, забезпечення працюючих відповідними засобами індивідуального та колективного захисту. При цьому всі заходи мають бути спрямовані лише на досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці й виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям на виробництві.
Указані заходи формуються у вигляді спеціального додатку до колективного договору в плані «Комплексних інженерно-технічних заходів щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, попередження виробничого травматизму, професійних захворювань і аварій».
Особливе місце і значущість їх серед зобов’язань колективного договору зумовлюються тим, що завдяки їх реалізації в умовах діючого виробництва досягається відчутний прогрес у забезпеченні охорони праці, робочі місця доводяться до нормативних вимог, умови праці наближаються до оптимальних.
Порядок забезпечення працівників засобами індивідуального захисту, спецодягом та взуттям
Для створення заходів щодо охорони праці власнику або уповноваженому ним органу щорічно необхідні значні грошові та матеріальні кошти. Порядок і мета використання цих коштів визначаються в колективних договорах.
На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також на роботах, пов'язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих умовах, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту.
Норми спецодягу складені за виробничою ознакою і розраховані на застосування незалежно від профілю та відомчої належності підприємства. Практично це означає, що на будь-якому підприємстві може бути застосована не одна, а декілька галузевих норм і залежно від того, на якому виробництві зайнятий працівник, за тією нормою йому повинні видавати спецодяг.
Спецодяг і спецвзуття, що видаються працівникам, повинні бути зручними в роботі, належної якості, відповідати вимогам державних стандартів і технічним умовам, розміру і зросту працівників. Заміна одного виду спецодягу іншим, як правило, не допускається.
Спецодяг і спецвзуття є власністю підприємства. Тому власник або уповноважений ним орган зобов'язаний організувати їх комплектування та утримання. Видача замість спецодягу та спецвзуття матеріалу для їх виготовлення або грошових сум для їх придбання не дозволяється. У той же час власник або уповноважений ним орган повинен компенсувати працівникові витрати на придбання спецодягу та інших засобів індивідуального захисту, якщо встановлений нормами строк видачі цих засобів порушено, і працівник був змушений придбати їх за власний кошт.
У разі дострокового зношення цих засобів не з вини працівника власник або уповноважений ним орган зобов'язаний замінити їх за свій рахунок. Строки ношення спецодягу (в тому числі зимового) вираховуються з дня фактичної видачі його працівникам в календарному, а не сезонному вирахуванні.
Підприємство зобов'язане замінити або відремонтувати спецодяг і спецвзуття, яке прийшло в непридатність до закінчення встановленого строку ношення з причин, що не залежать від працівника. Така заміна здійснюється власником або уповноваженим ним органом за участю представника профспілкової організації.
Порядок розслідування нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві
РОЗСЛІДУВАННЯ НЕЩАСНИХ ВИПАДКІВ НА ВИРОБНИЦТВІ - - передбачена в прав, порядку процедура виявлення усіх обставин нещасних випадків на виробництві.
Регулюється Положенням про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві (затв. КМ України 21.VIII 2001, зі змінами від 12.IX 2002). Відповідно до вимог цього Положення розслідуються нещасні випадки, що сталися з працівниками на тер. підприємства (або в ін. місці роботи) в процесі виконання труд, обов'язків, під час перерви для відпочинку та харчування, а також під час перебування працівників на території підприємства у зв'язку з проведенням роботодавцем наради, отриманням зарплати.
Про кожний нещас. випадок свідок або сам потерпілий повинні негайно повідомити безпосередньо керівників робіт (ін. уповноважену особу підприємства), які зобов'язані: терміново організувати надання медичної допомоги потерпілому; повідомити роботодавця, відповідну профспілкову організацію; зберегти до прибуття комісії з розслідування обстановку на робочому місці та устаткування у такому стані, в якому вони були на момент події (якщо це не призведе до тяжчих наслідків). Роботодавець, одержавши повідомлення про нещасний випадок, інформує про це відповідний робітничий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, відповідні органи держ. пож. охорони (в разі нещас. випадку, що стався внаслідок пожежі), відповідні установи державні сан.-епідеміологічні служби (в разі виявлення гострого професійного захворювання), організує його розслідування та утворює комісію з розслідування.
До складу комісії з розслідування включаються: керівники служби охорони праці (голова цієї комісії); представник профспілкової організації, членом якої є потерпілий; представник відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду (в разі настання нещасного випадку з можливою інвалідністю). Члени комісії зі спец, розслідування повинні зустрітися з потерпілими або членами їхніх сімей, довіреними особами, розглянути і вирішити на місці соціальні питання або внести пропозиції про їх вирішення відповідним органам, а також дати роз'яснення потерпілим (сім'ям, довіреним особам) щодо їх прав та належної компенсації відповідно до законодавства.


Робочий час і відпочинок. Регулювання праці окремих категорій працівників
Робочий час є загальною мірою кількості праці. Загальна тривалість робочого часу визначається, з одного боку, рівнем розвитку виробництва, з іншого — фізичними і психофізіологічними можливостями людини. Поліпшення використання робочого часу є одним з основних шляхів підвищення продуктивності праці. Воно залежить від співвідношення екстенсивного та інтенсивного факторів розвитку виробництва.
Згідно з Кодексом законів про працю України (далі Кодекс) нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 год. На тиждень. Підприємства й організації, укладаючи колективний договір, можуть установлювати меншу норму тривалості робочого часу. У разі шкідливих умов праці передбачається зменшення загальної норми робочого часу, вона не може перевищувати 36 год. на тиждень.
Важливим завданням у поліпшенні організації праці є встановлення найдоцільніших режимів праці та відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий та місячний режими праці та відпочинку. Вони формуються з урахуванням працездатності людини, яка змінюється протягом доби, що береться до уваги передусім у змінному та добовому режимах.
Право на скорочений робочий час мають працівники, професії і посади яких передбачені по виробництвах і цехам у відповідних розділах Списку, незалежно від того, у якій галузі економіки знаходяться ці виробництва і цехи. Наприклад, працівникам ливарного виробництва (крім кольорового лиття) підприємств машинобудування, "Сільгосптехніки", легкої, харчової й іншої галузей промисловості скорочений робочий день і додаткова відпустка по шкідливості надаються відповідно до підрозділу "Ливарне виробництво" розділу "Металообробка", а працівникам ливарного виробництва кольорових металів - розділу "Кольорова металургія".
Підставою для скорочення тривалості робочого часу у випадках, зазначених в останній частині ст. 51 Кодексу, служать спеціальні нормативні акти, що стосуються кожної категорії окремо. Так, педагогічні працівники в порядку, установленому законодавством, користаються правом на нормований шестигодинний робочий день і скорочений робочий тиждень. Тривалість робочого часу медичних працівників залежить від виконуваних ними професійних функцій і установи, у якій вони працюють. Зокрема, лікарям поліклінік, зайнятим прийомом хворих, лікарям-стоматологам і зубопротезистам, середньому медичному персоналу встановлена тривалість робочого дня до 5,5 годин.
Пільги і компенсації за шкідливі та небезпечні умови праці
Усі підприємства, установи та організації повинні дбати про безпеку праці і піклуватися про здоров'я своїх працівників. До обов'язків роботодавця входить розробка комплексних заходів по охороні праці, які б гарантували безпечні і здорові умови праці на робочому місці. На жаль, сучасний стан організації праці при відсутності наукових та проектно-конструкторських розробок нових технологій, наявності недосконалого обладнання і управлінських рішень щодо безпечних умов праці, не гарантує стовідсоткової безпеки працівникам. Тому на підприємствах для відшкодування впливу небезпечних і шкідливих чинників виробництва на організм людини застосовується система пільг і компенсацій.
Так, робітники, які працюють в умовах, що не відповідають нормам безпеки і санітарним нормам, користуються пільгами та отримують компенсацію. Сюди належать електро- та газозварювальники, кочегари парових і водонагрівальних котлів, машиністи компресорних станцій та ін. Перелік шкідливих виробництв, професій і посад із шкідливими умовами праці, які мають право на отримання пільг, затверджений Кабінетом Міністрів України, Держкомпраці України і профспілками.
Система пільг і компенсацій доповнює весь комплекс заходів по охороні праці, по забезпеченню безпечних і здорових умов праці на підприємстві. Ця система включає додаткові відпустки, скорочений робочий час і робочі дні, пільгове пенсійне забезпечення, лікувально-профілактичне харчування, певні доплати до заробітної плати. Додаткова відпустка від 6 до 36 днів сприяє зняттю втоми організму внаслідок напруженої розумової і фізичної праці, сприяє виведенню з організму токсичних і шкідливих речовин, відновленню порушених функцій, а також ліквідації несприятливих фізіологічних змін в органах людини.
Пільгове пенсійне забезпечення гарантується робітникам, які працюють у шкідливих умовах і гарячих цехах, а також зайняті на роботах з тяжкими умовами праці. Воно передбачає надання пенсії до досягнення пенсійного віку і в більших розмірах. Зниження пенсійного віку і стажу роботи скорочує тривалість дії на робітника шкідливих виробничих факторів, забезпечує раннє виведення з організму накопичених шкідливих речовин, швидке відновлення нормальної діяльності всіх систем життєзабезпечення людини.
Лікувально-профілактичне харчування надається безкоштовно і є засобом підвищення опірності організму людини до впливу шкідливих виробничих факторів, зниження захворюваності.

Надання першої долікарської допомоги при виробничому травматизмі
Виробнича травма - це механічне або термічне пошкодження тканини організму людини на виробництві. Причинами виробничих травм на підприємствах громадського харчування в основному є: порушення правил експлуатації, обладнання та техніки безпеки, неправильна організація праці, стомлення і хвороба працівника. Щоб уникнути травматизму необхідно:
  1.Ознайомити всіх працівників підприємства з правилами техніки безпеки.
  2.Вивісити плакати, інструкції, попереджувальні написи в особливо небезпечних місцях роботи.
  3.Дотримуватись санітарних правил розстановки обладнання і передбачати вільний доступ до нього.
  4.Суворо дотримуватися правил експлуатації устаткування.
  5.Не захаращувати виробничі приміщення порожній тарою, нечинними апаратами і т. д.
  6.Дотримуватися правил носіння санітарного одягу та взуття.
  7.Організувати своєчасної мийку підлог у цехах.
  8.Суворо дотримуватися виробничі прийоми відкривання кришки котлів з киплячій їжею, пересування котлів на плиті, перенесення гарячих дек, колють і ріжучих інструментів.
Працівникові, який отримав виробничу травму, терміново надають долікарську допомогу, щоб уникнути можливих ускладнень. Для надання долікарської допомоги на виробництві створюють санітарні пости з числа спеціально навчених співробітників і обладнають аптечки, в яких зберігають індивідуальні перев'язувальні пакети, шини, кровоспинні джгути, йодну настоянку, нашатирний спирт і т. д.
 Індивідуальний перев'язувальний пакет складається з стерильного бинта і двох ватно-марлевих подушечок, одна з яких прикріплена до вільного кінця бинта. Все це герметично упакована. При необхідності упаковку розривають і витягають вміст. Взявши правою рукою скатку бинта, а лівою – вільний кінець його, подушечки накладають на рану. торкаючись руками тільки зовнішньої сторони (зазначеної кольоровими нитками), і забинтовують її.
 Виробничі травми можуть викликати кровотечі, які бувають трьох видів: капілярні, венозні та артеріальні.
При ураженні людини електричним струмом застосовують штучне дихання. Перед цим потерпілого слід покласти на спину, розстебнути у нього ремінь, пояс, комір і т. д.
Опік - ушкодження тканин дією високої температури - найбільш часта травма на підприємствах громадського харчування.
Пожежна безпека на виробництві
Пожежа – це неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що розповсюджується у часі і просторі та створює загрозу життю і здоров’ю людей, навколишньому середовищу, призводить до матеріальних збитків.
Пожежна небезпека – можливість виникнення та розвитку пожежі в будь-якій речовині, процесі, стані. Слід зазначити, що пожеж безпечних не буває. Якщо вони і не створюють прямої загрози життю та здоров’ю людини (наприклад, лісові пожежі), то завдають збитків довкіллю, призводять до значних матеріальних втрат. Коли людина перебуває в зоні впливу пожежі, то вона може потрапити під дію наступних небезпечних та шкідливих факторів:токсичні продукти згорання; вогонь; підвищена температура середовища; дим; недостатність кисню; руйнування будівельних конструкцій; вибухи, витікання небезпечних речовин, що відбуваються внаслідок пожежі; паніка.
Забезпечення пожежної безпеки – невід'ємна частина державної діяльності щодо охорони життя здоров'я людини, національного багатства та навколишнього середовища. Згідно з діючим законодавством відповідальність за утримання підприємства у налезному протипожежному стані покладається на керівника, який зобов'язаний: розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки, затверджувати інструкції, положення, здійснювати контроль за їх дотриманням; забезпечувати дотримання протипожежних вимог, норм, правил, стандартів, а також виконання вимог приписів і постанов органів пожежного нагляду; організовувати навчання працівників правилам пожежної безпеки; утримувати у справному стані засоби протипожежного захисту, пожежну техніку та інше.
На підприємствах здійснюється державний пожежний нагляд, посадовими особами якого є державні інспектори. З метою проведення заходів щодо запобігання пожежам та організації їх гасіння створюються добровільні пожежні команди.Усі працівники при прийнятті на роботу і щорічно проходять інструктажі. Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, забороняється.
У разі виявлення пожежі (ознак горіння) кожний громадянин зобов'язаний: негайно повідомити про це пожежну охорону, назвати адресу об'єкта, вказати кількість поверхів будівлі, місце, обстановку на пожежі, наявність людей і своє прізвище; вжити по можливості заходів у евакуації людей, гасіння пожежі та збереження матеріальних цінностей; повідомити керівника, чи відповідну компетентну особу про пожежу; у разі необхідності викликати інші аварійно-рятувальні служби (медичну, газорятувальну тощо).