ВСТУП
Розрахункова робота «Визначення розмірів плати за забруднення атмосферного повітря та розробка заходів щодо очистки шкідливих викидів» виконується студентами при вивченні курсу «Основи екології» з метою:
навчитися оцінювати вплив промислових підприємств, енергетичних установок тощо на стан атмосферного повітря;
визначення класу шкідливості підприємств, класу небезпеки забруднюючих речовин, розмірів санітарно-захисних зон;
вивчення дії основних забруднюючих речовин на організм людини;
розрахунку фактичних об’ємів викидів забруднюючих речовин в атмосферу;
визначення необхідного ступеня очистки газоповітряної суміші;
розрахунку розмірів плати за шкоду, заподіяну атмосферному повітрю внаслідок його забруднення.,
ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ.
Під забрудненням атмосфери розуміють таку зміну стану атмосфери, яка повністю або частково є результатом життєдіяльності людини, прямо або опосередковано змінює роз приділення приходящої енергії, рівні радіації, фізико-хімічні властивості довкілля та умови існування живих організмів.
Серед загальної маси забруднюючих речовин, що надходять в атмосферу, гази складають 90%, тверді частки - 10%. Рідкі забруднювачі зустрічаються дуже рідко.
Всі джерела забруднення атмосфери поділяються на:
- природні
- штучні (антропогенні)
Домішки природного походження надходять в атмосферу в результаті вулканічної діяльності (попіл, пил, вуглеводні тощо), вивітрювання ґрунтів та гірських порід, лісових та степових пожежах, розкладу рослин, згоряння метеоритів. Багато шкідливих речовин утворюється в результаті вторинних природних процесів. Так, хвойні дерева виділяють ефірні масла, які окислюючись, утворюють нові хімічні елементи. Встановлено, що джерелом синьої димки над лісами є терпени: ізопрен та ін. В лісах утворюється близько 1000 млн.т реакційно здатних вуглеводнів: етилен, ізопрен, а також ненасичені вуглеводні, альдегіди, кислі та лужні речовини.
Антропогенні джерела забруднення в свою чергу поділяються на:
- стаціонарні (енергетичні установки, що спалюють викопне паливо, промислові та комунально-побутові підприємства);
- пересувні (всі види транспорту).
Промислові джерела забруднення атмосферного повітря поділяються на: джерела виділення та джерела викидів. До перших відносяться технологічні пристрої (апарати. Установки тощо), в процесі експлуатації яких виділяються домішки. До других – труби, вентиляційні шахти, аераційні ліхтарі, за допомогою яких домішки надходять в атмосферу.
Промислові викиди поділяються на: організовані та неорганізовані. Організований промисловий викид надходить в атмосферу через спеціально споруджені газовідводи та труби, що дозволяє застосувати для очистки від забруднюючих речовин відповідні установки. Неорганізований промисловий викид надходить в атмосферу у вигляді не спрямованих потоків газів в результаті порушень геометричності обладнання. Неорганізовані викиди характерні для очисних споруд, золовідвалів, ділянок вантажно-розвантажувальних робіт та інших об’єктів.
До основних джерел промислового забруднення атмосферного повітря відносяться підприємства енергетики, металургії, будматеріалів, хімічної нафтопереробної промисловості, виробництва добрив.
Рівень забруднення повітря залежать не лише від обсягу викидів промислових підприємств і автотранспорту, а й від метеорологічних умов. Жаркі безвітряні літні дні або безвітряна погода восени та взимку, коли майже немає циркуляції повітря, сприяє утворенню застійних явищ біля поверхні землі й різкому зростанню концентрацій шкідливих домішок, утворенню смогу в зонах транспортних розв’язок і на вулицях з напруженим автомобільним рухом.
Наслідки забруднення атмосфери носять як регіональний, так і глобальний характер, при цьому шкідливо впливають на здоров’я людини, викликаючи різні захворювання. Тому з метою запобігання негативного впливу на довкілля та організм людини шкідливих речовин, що потрапляють в атмосферу, їх кількість нормується.
В основному нормування покладено визначення гранично-допустимих концентрацій (ГДК). У відповідності з ГОСТ 17.2.1.04-77, ГДК – це максимальна концентрація домішок в атмосфері, віднесена до певного відрізку часу, яка при періодичному впливі або на протязі всього життя людини не впливає негативно як на людину, так і на довкілля.
Для кожної забруднюючої речовини встановлюють два нормативи: максимальна разова та середньодобова ГДК. Максимальна разова ГДК – це основна характеристика небезпечності шкідливої речовини. Вона встановлена для попередження рефлекторних реакцій у людини (відчуття запаху, світлова чутливість, зміна активності головного мозку), при короткочасному впливові атмосферних домішок. Середньодобова ГДК – встановлюється для попередження загально-токсичного, мутагенного, канцерогенного та іншого впливу речовини на організм людини.
З метою екологічного стимулювання атмосфероохоронних заходів, упорядкування джерел їх фінансування, відшкодування народногосподарських збитків, завданих забрудненням атмосферного повітря, впроваджується плата за викиди забруднюючих речовин в атмосферу стаціонарними джерелами. Платежі за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин компенсують економічні збитки від негативного впливу забруднення атмосфери на здоров’я людей, сільськогосподарські угіддя, лісові, рибні, рекреаційні ресурси тощо.


Порядок виконання роботи:
Вихідні дані приймаємо згідно варіанту №11
Таблиця 1
Вихідні дані

Таблиця 2

Визначаємо клас шкідливості підприємства та розміри санітарно-захисної зони.
Санітарно-захисні зони - це ділянки землі навколо підприємств, які створюють з метою зменшення шкідливого впливу цих підприємств на здоров’я та довкілля людини.
Таблиця 3
Визначення класу шкідливості підприємства та розмірів санітарно-захисних зон

3. Характеристика забруднюючих речовин та їх механізм дії на організм людини та довкілля.
Діоксид азоту. Діоксид азоту NO2 і гемітетраоксид азоту N2O4 при звичайних умовах являють собою газову суміш бурого кольору з задушливим запахом. Ця суміш при 21,15?С згущується в ясно-жовту рідину, а при – 11,2?С замерзає в безбарвну масу. У промисловості діоксид азоту добувають у великих кількостях для виробництва нітратної окисненням монооксидуазоту киснем повітря.
Добре розчинається у воді. У хімічному відношенні діоксид (і гемітетраоксид) азоту відзначається як дуже сильний окисник. Він легко окислює сульфатний ангідрид SO2 у сульфатний ангідрид SO3:
SO2 + NO2= SO3 + NO.
Діокид азоту дуже отруйний. Його вдихання викликає сильне подразнення дихальних органів. Тому працювати з ним слід дуже обережно.
Сірчаний газ (сірчаний ангідрид). Він являє собою безбарвний газ з характерним різким запахом. При звичайному тиску затвердіє при температурі -75?С і зріджується при -10?С. Сірчаний ангідрид використовують у виробництві сірчаної кислоти, солей сірчаної (сульфітів, гідросульфітів) і тіосірчаної (тіосульфатів) кислот. При виході в атмосферу він димить, скупчується в низьких ділянках місцевості, підвалах, тунелях, заражує водоймища.
Гранично-допустима концентрація сірчаного газу в атмосферному повітрі населених місць (середньодобова) – 0,05 мг/м³, в робочому приміщенні промислового підприємства - 10 мг/м³.
Він небезпечний при вдиханні. Навіть дуже мала концентрація його створює неприємний смак в роті і подразнює слизові оболонки. Шкідливим є вплив на рослинність при концентраціях більше 0,1 мг/м³.
При витоку і розливі не можна доторкатися до пролитого. Рідину, яка розлилася, слід огородити земляним валом, не допускати попадання речовини у водоймища. Місце розливу залити розчином соди або вапнистим молоком.
Встановлюємо клас шкідливості кожної забруднюючої речовини та
значення гранично-допустимої концентрації СГДК.
Таблиця 4
СГДК забруднюючих речовин в атмосферному повітрі мг/км³
5. Визначаємо фактичну масу річного викиду домішки забруднюючої речовини в атмосферу за формулою: