МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”
ІКТА кафедра «Захист інформації»

РЕФЕРАТ
з курсу
“ ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ”
на тему:
«ОСНОВНІ ФОРМИ ПІДПРИЄМСТВ (ОБ`ЄДНАНЬ)
І ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ»
Виконав
студент ІКТА
група ІБ-35
Підкова Володимир

Перевірила
Нечепуренко С. О.
Львів – 2009
ОСНОВНІ ФОРМИ ПІДПРИЄМСТВ
Організаційні форми підприємств та їх об’єднань відрізняються значним різноманіттям. Тим не менш, багато з них можна звести до трьох найбільш характерних форм, які докладно розглядалися О. Уільямсоном і, які ми у відповідності з його теорією приймемо як базові. До них відносяться унітарна, холдингова та мультидивізіональна форма, інакше, У-, Х-, М-форма. Ці організаційні структури відрізняються, по-перше, технологією обробки інформації, тобто ступенем (де)централізації, і, по-друге, наявністю чи відсутністю захисних механізмів управління.
В У-формі використовується централізована технологія обробки інформації. Для крупних корпорацій та об’єднань ця технологія не найкраща. В Х-формі технологія ліпша, бо вона децентралізована, але захисту від рисків опортунізму в цій структурі не має. В М-формі організації використовується краща (децентралізована) технологія обробки інформації, до того ж вона захищена від ризиків опортуністичної поведінки учасників угоди.
Унітарна форма є традиційним типом організації фірм за функціональною ознакою. Організаційні особливості функціональної фірми загальновідомі: вона має переваги над лінійною формою, але поступається штабній, проектній, матричній, дивізіональній, сітьовій та іншим типам внутрішньофірмової організації бізнесу. Недоліки У-форми пояснюються тим, що притаманні централізованій, розділеній на відділи за функціональною ознакою підприємства можуть стати загрозою за умови зростання обсягів адміністративних задач, які вирішуються менеджерами, до таких розмірів, що вони не будуть в змозі ефективно виконувати свої обов’язки. З економічної точки зору У-форму можна охарактеризувати наступними особливостями: неможливість безпосереднього спостереження і виміру вкладу функціональних підрозділів фірми у колективний прибуток; розміщення ресурсів по функціональних підрозділах в залежності від активності їх керівника; прямий зв’язок між статусом керівника підрозділів та їх розмірами, що призводить до появи у керівників поведінки спрямованої на максимізацію частки сукупних ресурсів, призначених їхнім ресурсам; тенденція до росту фірми за рахунок зростання розмірів підрозділів без урахування фактору ефективності; намір керівника підрозділу отримати різного роду дискреційні інвестиційні проекти, які б оправдали наявність у підрозділах чималої чисельності персоналу. Уільямсон, відмічає зростання унітарної форми в якості основної її мети, вказує на те, що саме існування У-форми є перешкодою для диверсифікованого зростання. Звідси – один шаг до визнання необхідності пошуку організаційних форм, адекватних, передусім, фірмам, що притримуються стратегії диверсифікації. Адекватними формами корпоративної організації є Х-, М-форми, про що освідчать досвід американської та західноєвропейської промисловості.
Холдинг є компанією, яка володіє контрольними пакетами акцій або частками в паях інших компаній з метою контролю і управління їхньою діяльністю. Механізм контрольного пакету акцій дає право голосу, завдяки чому вона отримує можливість проводити єдину політику і здійснювати єдиний контроль над відповідністю інтересів великих об’єднань (конгломератів, трестів, концернів тощо) або прискорювати процеси диверсифікації. Зазвичай розрізняють чисті та змішані холдинги. Від чистих змішані відрізняються тим, що на додачу до контрольного пакету акцій і права управляти іншими компаніями, вони мають можливість займатися комерційною діяльністю або бізнесом, у той час, як чисті – це некомерційні підприємства, у тому сенсі, що у відповідності зі своїм статутом вони не можуть здійснювати торгові чи інші ділові операції за виключенням власно володіння акціями і в силу цього управління підконтрольними підприємствами.
Юридично холдинги можуть бути утворені у будь-якій формі, яку припускає законодавство країни, що реєструє їх. У правовому відношенні холдингові компанії можуть не мати юридичної ознаки як такої і керуються інструкціями статуту організації точно таким же чином, як наприклад, ті чи інші товариства з обмеженою відповідальністю. Найбільш поширені форми існування: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, одноособові компанії, державні організації.
Цілі утворення холдингів зазвичай такі: консолідація різних підприємств по відношенню до податків; створення додаткових виробничих потужностей в результаті злиття підприємств під егідою холдингу; проникнення через посередництво холдингів у виробництво та збут різних товарів; проведення єдиної політики та здійснення єдиного контролю над дотриманням загальних інтересів великих корпорацій; прискорення процесів диверсифікації; у випадку проміжних холдингів у структурі ТНК цілями створення є: мінімізація податку на дивіденди, акумулювання прибутків іноземних філій, мінімізація впливу валютного контролю на прибуток ТНК; централізація участі в капіталі інших компаній. Переваги та недоліки холдингів визначаються тим, що вони протиставляють конкуренції ефективну альтернативу – об’єднання та консолідацію. У той же час, це багато в чому визначає недоліки холдингу. Тому на практиці найкращі шанси у тих компаній, які знаходять золоту середину і використовують плюси консолідації за одночасної нейтралізації мінусів, джерелом яких є відсутність в середні холдингів конкуренції.
Велику увагу М-структурі приділяв О.Уільямсон, який бачив у ній і не без причин найбільш істотну організаційну інновацію ХХ століття. Багато в чому, саме завдяки його зусиллям, переваги М-форми стали достоїнством широкого наукового загалу, хоча поява М-форми відноситься до початку 20-х років ХХ століття, але інтерес до неї проявився – як в науковому, так і в практичному плані – лише в 60-х роках 20 ст. За часом це співпадає з проявом інтересу до трансакційної концепції, закладеної в працях Р.Коуза ще у 30-х роках. І це не випадково. Головними засновниками М-структури вважаються П.С.Дюпон та Ф.П. Слоун, а фірми-піонери – Дюпон та Дженерал Моторс. Основою для звернення до організаційної інновації в обох випадках стала нездатність організації в умовах строгої структури боротися з невдачами у бізнесі. Однак вихідні позиції у обох компаній дещо відрізнялися. Але обидві прийшли до М-форми, яка мала на увазі створення напівавтономних виробничих підрозділів (як правило, за статусом „центрів прибутку”), сформованих в залежності від типу продуктів, торгової марки або за географічною ознакою. По суті, наявність багатьох центрів прибутку є необхідною умовою ефективного функціонування (на принципах самоокупності та з оцінкою результатів діяльності за показником прибутку від використання виділених ним центральною компанією ресурсів) М-форми. В рамках визначеної центром стратегії дивізіони вільні діяти на власний розсуд. До основних причин успіху М-форми Чандлер відносить звільнення управляючих, відповідальних за долю всієї компанії, від більш рутинної операційної діяльності, надання їм часу, інформації і навіть психологічних умов для зайняття довгостроковим плануванням і оцінкою результатів функціонування фірми. Практична реалізація М-форми організаційної побудови може залежати від багатьох факторів: рівня і специфіки корпоративної культури, стратегічних цілей підприємства чи об’єднання та їх місії, виду корпоративної системи (банківська чи промислова ділова група, стратегічний альянс, концерн, консорціум, франчайзинг) та інше.
Інші організаційні форми (структури) є в тій чи іншій мірі модифікаціями базових структур. Так, У-форма може поєднувати в собі елементи лінійної, штабної, функціональної форм. Подальший її розвиток в матричну або проектну форми наближає її до М-форми. Багаточисельні також конкретні прояви Х-форми. З новіших форм необхідно відмітити розвиваючюся в теорії форму мережної індустріальної організації (МІО). Деякі властивості притаманні для мереж: об’єктивний характер переходу до мережної організації бізнесу в індустріально розвинутих країнах; орієнтація на послаблення ролі акціонерних зв’язків між групуючимися підприємствами; розширення в рамках теорії МІО аргументації використання в економіці відносин, які займають проміжне положення між чисто ринковими та внутрішньофірмовими зв’язками; посилення ролі інноваційного та інформаційного початків в економічному розвитку.
Для набуття тенденції переходу від ділових груп до мережного типу інтеграції універсального звучання до сих пір не набуло серйозних основ. Ґрунтуючись на особливостях різних форм інтеграції, а також специфіці базових організаційних форм, можна зробити висновки про той чи інший вид об’єднання.
ОСНОВНІ ФОРМИ
ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Підприємництвом називають ініціативно-самостійну господарсько-комерційну діяльність окремих фізичних та юридичних осіб, що її цілком зорієнтовано на одержання прибутку (доходу). Така діяльність здійснюється від свого імені, на власний ризик і під особисту майнову відповідальність окремої фізичної особи — підприємця або юридичної особи — підприємства (організації).
Підприємницька діяльність існує у конкретних організаційно-правових формах. На вибір форм організації підприємницької діяльності впливають багато чинників: сфери діяльності, фінансові можливості, переваги чи недоліки організаційної форми. Важливе значення також має аналіз чинного законодавства. Підприємництвом можуть займатися окремі громадяни, колектив людей (підприємство), а також держава. Звідси два основних види підприємництва: 1) індивідуальне підприємництво. Індивідуальний підприємець працює від власного імені й на власний розсуд з метою одержання особистого прибутку або доходу. Він несе повну і необмежену відповідальність за результати своєї діяльності всім своїм майном — у критичних ситуаціях воно може бути конфісковане. Індивідуальний підприємець має право створювати підприємства; самостійно визначати профіль своєї діяльності й виробничої програми; купувати майно, набувати майнових прав, використовувати майно інших осіб за договором оренди; наймати або звільняти працівників; одержувати кредит і відкривати рахунок у банку; самостійно розподіляти прибуток від підприємницької діяльності, що залишився після сплати прибуткового податку; здійснювати операції з валютою. Отже, індивідуальний підприємець одноосібно приймає всі рішення щодо виробничо-господарської діяльності. Перевагами індивідуального підприємництва є мінімальний контроль держави (це дає змогу самостійно розподіляти прибуток), мобільність дій підприємця (це дає змогу змінювати види діяльності), прийнятні податкові умови (індивідуальний підприємець сплачує тільки прибутковий податок). 2) колективне підприємництво - здійснюється колективним суб'єктом, для чого утворюється підприємство (товариство). Товариства можуть виступати юридичними і неюридичними особами. Основними ознаками, що роблять підприємство юридичною особою (фірмою), є: заснування і реєстрація відповідно до закону; наявність організаційної єдності; володіння необхідним майном; самостійна майнова відповідальність; участь від власного імені в господарському обороті; власний розрахунковий рахунок у банку. Аналіз правових форм підприємств дає змогу виділити їх основні види:
- одноосібне володіння - підприємство, власником якого є одна особа або сім'я, що самостійно веде справу з урахуванням своїх інтересів, одержуючи весь дохід і ризикуючи своїм майном і грошима. Одноосібним володінням вважають: індивідуальне підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи і виключно на її праці; сімейне підприємство, засноване на власності та праці громадян-членів однієї сім'ї; приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина України, з правом наймання робочої сили. Така форма організації бізнесу має важливі переваги перед іншими. Кожний власник володіє всім прибутком підприємства, користується повною свободою діяльності і платить відносно невеликі податки. Але вона має серйозні недоліки: повна майнова відповідальність, що несе власник (як правило), нестача капіталу, труднощі менеджменту тощо.
- партнерство (товариство)— підприємство, організація або установа, заснована на засадах угоди двох чи більше осіб (у тому числі юридичних) шляхом об'єднання фінансових ресурсів і підприємницької діяльності, з метою одержання та розподілу прибутків, а також розподілу ризику і збитків. Партнерство створюється на основі договору, яким регулюються права й обов'язки партнерів (пайовиків), участь у спільних витратах, розподіл прибутку, поділ майна. Переваги цієї форми: залучення додаткових фінансових джерел, простота організації: не підлягає спеціальному оподаткуванню. Але й вона має певні недоліки: обмеженість капіталу ресурсами партнерів (ці партнерства не можуть здійснювати поповнення свого капіталу за рахунок емісії цінних паперів); за розбіжності в поглядах на управління та інші аспекти діяльності фірма може припинити своє існування тощо. Поширення одержали командитні товариства, що виникають за згоди двох і більше осіб. Одна з них (повний компаньйон) є одноосібним керуючим справами товариства, несе необмежену особисту відповідальність за справи товариства усім своїм майном, що наближає цю форму до приватного бізнесу. Інші члени товариства (командисти) не мають права втручатися в управління фірмою, а лише можуть контролювати діяльність товариства, знайомлячись з діловою документацією, бухгалтерськими книгами, звітами. Відповідальність за справи фірми вони несуть тільки власними коштами. При цьому прибутки і збитки командитного товариства розподіляються відповідно до внесків компаньйонів.
- акціонерне товариство (корпорація)— правова форма підприємницької діяльності, відокремлена від конкретних осіб, які володіють корпорацією, за якої функції власності та контролю поділені між акціонерами. Акціонерна корпорація — юридична особа, її власники — тримачі акцій. Вона має переваги перед товариством: обмежена власність; простота здійснення операцій; у певних випадках податкові переваги. Але ця форма не позбавлена недоліків: організувати корпорацію дуже складно і дорого; корпорації відкритого типу відмовляються від своїх прав на комерційну таємницю; спеціальне оподатковування. Існують і спеціальні форми організації бізнесу: S-корпорації (США) — корпорації для малого бізнесу. На відміну від звичайної корпорації, прибутки якої оподатковуються корпоративним й індивідуальним прибутковими податками, S-корпорація платить податок як одноособове володіння. безприбуткові корпорації — діють не заради прибутку, їх цілі — освітні, добродійні, соціальні, релігійні; державні корпорації — створюються для надання послуг, які приватний бізнес не може і не хоче надавати (поштова служба, федеральна страхова ощадна корпорація); кооперативи — об'єднання, створені для виконання конкретних функцій (житлові, споживчі, виробничі); франчайзи — ліцензії, що дають право приватній компанії функціонувати як ланці великого торгового ланцюга. Останнім часом в економічній теорії та практиці ввійшов у вжиток новий термін, що характеризує особливе явище, — «малі підприємства (фірми)». Вони організовані у формі одноосібного володіння або партнерства (товариства), а не корпорації. У кожній країні є свої критерії класифікації підприємств (фірм) як малих. В Україні в законі «Про підприємство» вказується, що такими критеріями є: обсяг господарського обороту і чисельність. Малі підприємства створюють додаткові робочі місця, забезпечують швидку окупність витрат, оперативно реагують на зміни попиту споживачів. Підтримка малого бізнесу — один із основних напрямів економічної політики урядів розвинутих країн світу, оскільки малий бізнес є не тільки важливим чинником економічного розвитку, а й сприяє соціально-економічній стабілізації суспільства.
ЛІТЕРАТУРА:
1.ГОСПОДАРСЬКИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ від 16 січня 2003 року
2.Зозульов О.В. Сегментація ринку як основа маркетингової стратегії підприємства. // Маркетинг в Україні. - 2000. - № 4 (6) (спецвипуск). - С. 37-38.
3.Павлов В.І. Основи підприємництва: бізнес-планування /Навчальний посібник. Т.1. – Луцьк: Надстир’я - 1998.
4.Підприємництво: стратегія, організація, ефективність.//Під ред. С.Ф.Покропивного, К:КНЕУ, 1998
5.Трудове право України: Підручник / За ред. Н.Б. Болотіної, Г.І. Чанишевої. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2000. -564 с.