мації про грошову вартість, які беруть участь в операціях з оплати куплених товарів і наданих послуг. Конкретний вигляд ЕЛГ залежить від носія зазначеної інформації. Це можуть бути пластикові чи магнітні картки або інші машинні носії (зокрема дискети).
Нині найпоширенішою формою електронних грошей є магнітні пластикові картки (МПК), які успішно виконують певні функції грошей, насамперед як засобу платежу.
Спершу МПК як ЕЛГ застосовувалися у вигляді кредитних карток (КК), щоб організувати оплату куплених у кредит товарів і отриманих послуг. Кредитні картки містять здебільшого інформацію про саму картку (унікальний номер картки, який ідентифікує її та складається з номера емітента і додаткових службових символів); дві дати — видачі картки та закінчення терміну її дії; повне найменування власника картки, а іноді й зразок його підпису на зворотному боці, а також специфічні дані — наприклад, ліміт платежу, код обслуговування і т. ін.
Зауважимо, що найменування власника, номер картки і дата її видачі, як правило, друкуються опуклим шрифтом. Це потрібно для того, щоб під час купівлі можна було й вручну ставити на чеках копії підпису із МПК.
Згідно з традиційною схемою використання МПК як кредитних карток у торговельних точках (ТТ) створювалися три копії чека про покупку, кожна з підписом клієнта-покупця. Продавець звіряв ці підписи зі зразками на КК (тобто ідентифікував клієнта-покупця), і в разі їх збігу «угода» вважалася дійсною. Перший примірник чека передавався покупцеві, другий — продавцеві і третій надсилався компанії (банку), яка видала кредитну картку й надала кредит. При потребі продавець міг зателефонувати до цієї компанії й пересвідчитися в тому, що картка й кредит справжні.
Сучасна технологія використання МПК як КК для оплати товарів у кредит передбачає наявність у торговельних точках спеціального пристрою — касового розрахункового термінала (КРТ), призначеного для автоматичного зчитування інформації з магнітної стрічки й виписування чека про покупку. Передбачається також, що після вводу кредитної картки й персонального коду її власника за допомогою такого термінала ідентифікуються покупець і організація, яка видала картку (емітент КК). Окрім того, передбачається зв’язок касового розрахункового термінала через модем із центральним комп’ютером (ЦК) компанії, котра видала кредитну картку, або з комп’ютером розрахункового (процесингового) центру, який обслуговує відповідну торговельну точку та являє собою спеціалізований інформаційно-обчислювальний центр, де зосереджується й обробляється інформація про отримані товари чи послуги пред’явниками карток та ініціюється оплата їх вартості з рахунків у банківських установах. Завдання ЦК — перевірити й підтвердити наявність КК, а також те, що кредит не перевищений, тобто покупка можлива. Такий оперативний автоматичний режим зв’язку КРТ у ТТ із ЦК потрібний, щоб перешкодити діям шахраїв та зекономити час, потрібний на різні уточнення.
На початку кожного місяця власникові КК надходить повідомлення (виписка) від компанії, яка видала картку й оплачувала далі його витрати. У повідомленні наводяться всі його витрати за минулий місяць (дата, місце, кількість, сума тощо) та загальна їх сума. Вона має бути оплачена, здебільшого, до кінця місяця, в якому отримано повідомлення, або протягом 25 днів від дня його отримання. У противному разі рахунок конвертується в позику, яку потрібно негайно погасити.
Зауважимо, що запроваджена нині система оплати за міжміські телефонні розмови з домашнього телефону базується, по суті, на використанні КК. Щоправда, КК не має тут фізичного відповідника, а кредит вважається необмеженим для всіх власників телефонів, тобто КК існує в неявному вигляді. Коли за такої системи клієнт не може оплатити використаний кредит за проведену розмову, йому відмикають телефон. Отже, система надання автоматичних розмов пов’язана з ризиком. Останній супроводжує видачу КК у будь-якій системі, оскільки ніколи повністю не виключається, що клієнт буде не в змозі повернути використаний кредит (смерть, банкрутство і т. ін.).
Використовувати КК вигідно і користувачеві, який може отримувати послуги та брати товари в кредит, і банку, котрий за кредитування фізичних осіб бере комісійну винагороду.
Емісію КК виконують лише банки. Банк-емітент здійснює облік за кожною КК окремо, тому процесингові центри готують окремі платіжні документи стосовно кожної операції за кредитною карткою і надсилає їх до банку-емітента.
Видаючи КК клієнтові, з ним укладають договір на обслуговування, де зазначається тип кредиту та формулюються умови його надання. Водночас до КК заносять номер розрахункового або кредитного рахунка клієнта, його прізвище та ім’я, інші дані, а також персональний ідентифікаційний номер.
Великі та середні покупки оплачують, як правило, у режимі прямого зв’язку платіжного термінала торговельної точки із процесинговим центром і (або) банком, перевіряючи допустимість ліміту кредиту на спеціальному рахунку клієнта. Для малих сум (тобто таких, які менші від заданої величини) оплата може виконуватися й у режимі офф-лайн (непрямого зв’язку).
У разі використання КК гарантом платежу є банк-емітент, а тому після того як зроблено покупку, її суму перераховують на тимчасовий рахунок або вираховують із кредитного ліміту, і в наступних операціях участі вона не бере. Розмір кредитного ліміту КК установлюють, укладаючи договір із клієнтом.
Якщо КК загублено, усі операції з нею в режимі прямого зв’язку блокуються, а операції з непрямого зв’язку виконуються й далі згідно з чинними в системі правилами.
Власник МПК використовує її як картку банківських автоматів (банкоматів) для одержання готівки. Для цього картку вставляють в автомат і набирають секретний особистий код (ПІН — персональний ідентифікаційний номер) на спеціальній клавіатурі. У багатьох країнах банкомати працюють протягом 24 годин на добу, але існують обмеження або щодо разової суми, або щодо суми, яку можна одержати впродовж одного дня. Видана за карткою готівкова сума знімається з рахунка клієнта в тому банку, якому належить банкомат (банкомат пов’язаний із ЦК банку, сума кредиту контролюється).
Коло операцій з використанням карток дедалі розширюється. Вони зокрема використовуються як: електронний гаманець (ЕГ), дебетова картка (ДК), розрахункова картка (РК) і, як уже зазначалося, КК.
Електронний гаманець, як і кредитна картка, має забезпечувати розрахунки клієнта за послуги й товари, а також отримання ним готівки. Існують два основні варіанти ЕГ: індивідуальний, або персоніфікований, ЕГ (ІЕГ) та анонімний ЕГ (АЕГ). Різниця між ними полягає в такому.
1. ІЕГ містить індивідуальні дані власника, у тому числі номер його розрахункового рахунка, номер договору про обслуговування і т. ін. АЕГ таких даних не має.
2. ІЕГ видає банк-емітент або його філія на підставі індивідуального договору, укладеного з клієнтом. Видача АЕГ значно простіша, оскільки договір із клієнтом не укладається, достатньо лише його згоди на керування правилами використання гаманця. Більш того, банк заздалегідь готує АЕГ з нульовим балансом і первинним ПІН, а клієнт може придбати АЕГ у банку-емітенті або навіть у агента банку.
Первинний персональний ідентифікаційний код (номер) клієнта установлює банк і повідомляє його клієнтові, коли укладається договір. Клієнт, отримавши ЕГ, може змінити цей код.
Занесення грошей (вірніше, інформації про них) до ЕГ називають «завантаженням». Завантаження, як і дозавантаження електронного гаманця, завжди виконується на банківському терміналі або на спецобладнанні в режимі он-лайн до ЦК банку-емітента і з обов’язковим пред’явленням ПІН.
3. Платежі, здійснювані з допомогою ІЕГ та АЕГ, не різняться між собою. Вони виконуються в режимі офф-лайн на касовому розрахунковому терміналі, як правило, без набору ПІН. Завдяки цьому процедура оплати істотно спрощується, стаючи схожою на процедуру з використанням звичайного гаманця.
4. Якщо ІЕГ загублено або викрадено, він може бути заблокований для подальшого використання, хоча залишки грошей клієнтові не повертаються. На відміну від індивідуального, анонімний електронний гаманець у подібній ситуації не блокується і може використовуватися для оплати товарів та послуг будь-ким доти, доки в ньому є гроші.
Специфіка обробки ЕГ полягає в тому, що гроші всіх клієнтів з гаманцями заносяться на узагальнений (консолідований) «рахунок гаманців» у банку-емітенті, тобто гроші втрачають належність конкретному власникові. Проценти на гроші в ЕГ не нараховуються, але при цьому загальна база виданих та завантажених ЕГ ведеться.
Користуватися ЕГ вигідно всім учасникам системи, і насамперед із таких міркувань.
1. Власник ЕГ має змогу тримати при собі небагато готівки, а отже, менше ризикує в разі, коли загубить гроші чи буде пограбований. Крім того, він економить час, що витрачався раніше на розрахунки за різні послуги (торговельні, комунікаційні і т.ін.).
2. Підприємства торгівлі та послуг завдяки використанню ЕГ скорочують витрати на роботу з готівкою. Водночас зменшується ризик неоплаченого кредиту через відсутність грошей на рахунку власника картки.
3. Для банку-емітента ЕГ є засобом залучення грошових коштів, що по суті рівносильне залученню вкладів фізичних осіб. Окрім того, банк, скоротивши витрати на роботу з готівкою, має потенційну можливість надавати дохідні послуги із завантаження гаманців.
Дебетова картка (ДК), так само як і ЕГ, є передоплатною карткою багатоцільового призначення. Тому характеристика індивідуального ЕГ багато в чому стосується й ДК. Основна відмінність ДК від ЕГ полягає в тому що:
1. Кожна ДК має в банку-емітенті свій рахунок, де відображаються всі операції, виконувані з її допомогою (на відміну від загального рахунка електронних гаманців):
2. ДК використовується для середніх та великих платежів, тому частина платежів може виконуватися в режимі он-лайн. Проте не виключається використання ДК для платежів малими сумами.
3. Під час усіх операцій із ДК використовується здебільшого персональний ідентифікаційний код.
4. За залишками рахунка нараховуються проценти.
До переваги ДК порівняно з ЕГ належать вища безпечність та гарантованість повернення грошових коштів у разі загублення картки. Недоліком ДК є вища порівняно з ЕГ вартість однієї транзакції.
Розглянемо загальну технологію роботи з ДК.
Дебетові картки видаються у банку або його філії під час укладання індивідуального договору на обслуговування клієнта. Останньому відкривається рахунок для обслуговування з допомогою ДК, а до самої ДК записується номер цього рахунка, прізвище клієнта й інші дані, зокрема номер його розрахункового рахунка. ПІН формується банком і передається клієнтові.
Коли видається ДК, гроші клієнта заносяться на рахунок ДК у банку-емітенті. Гроші на цьому рахунку є коштами конкретного клієнта-власника, а тому процесинговий центр формує окремі дебетові платіжні документи за кожною операцією з ДК і надсилає їх до банку-емітента. (Щодо ЕГ це один платіжний документ на всі операції всіх гаманців даного банку). Загальна база унікальних номерів ДК обов’язково формується в банку-емітенті, облік іде по кожній окремій дебетовій картці.
Завантажується ДК найчастіше в банку-емітенті. Верхня межа суми завантаження для кожного клієнта є індивідуальною, а нижня дорівнює нулю. Дозавантажуватися ДК може з допомогою спеціального обладнання, у банківських автоматах, але завжди в режимі он-лайн до банку-емітента. При цьому клієнт завжди пред’являє ПІН, який відразу може й змінити. Оплачуються товари або послуги так само, як і при застосуванні ЕГ, але обов’язково з використанням ПІН.
Загублену чи вкрадену ДК за аналогією до ЕГ уміщують у стоп-листок, запобігаючи її використанню, але залишок суми на ДК, на відміну від гаманця, повертається її власникові згідно з відповідними правилами.
Розрахункова картка (РК) призначена для управління розрахунковим рахунком клієнта. Вона також є карткою багаторазового використання й багатоцільового призначення. РК і ДК принципово відрізняється ось у чому.
1. РК не містить даних про залишок на розрахунковому рахунку (він може змінюватися й у результаті операцій без РК).З огляду на це всі операції з РК можуть здійснюватися лише в режимі он-лайн (прямого доступу).
2. Гарантом операцій із РК є банк, тому після авторизації РК (і відповідно клієнта) та підтвердження покупки, потрібна сума знімається з РР і надходить на тимчасовий рахунок, а далі в операціях участі не бере.
3. РК, як і ДК, розрахована на середні та великі платежі, тому операції з нею виконуються в он-лайн, причому завжди використовується ПІН.
Право емісії РК можуть мати лише ті банки, які ведуть РР клієнта.
Вигоди від застосування РК такі самі, як і від ЕГ, але для підприємств торгівлі зменшується ризик того, що платіж згодом буде визнаний недійсним через відсутність такого РР або коштів на ньому. Грошові кошти, якими керує РК, у банку певним чином індивідуалізовано. Тому процесинговий центр, як і для ДК, формує дебетовий платіжний документ за кожною операцією з РК і надсилає його до банку, де зберігається РР клієнта. У банку зберігається й загальна база всіх виданих РК.
Картки банк видає так само, як і ДК. Завантаження РК зводиться фактично до розміщення клієнтом грошових коштів на своєму РР.
Під час оплати платежу чи послуги, виконуваної в режимі прямого доступу і з пред’явленням ПІН, перевіряється також наявність залишку на РР клієнта. За РК можна отримати й готівку в будь-якій сумі, що не перевищує залишку на РР. Якщо РК загублено, усі операції з нею можуть бути заблоковані.
9.2. Основні елементи та загальна структура системи електронних грошей
У звичайній торговельній операції є принаймні два учасники: власник товару (продавець) і власник грошей (покупець). У системі з електронними грошима діють уже щонайменше три учасники: власник товару, власник електронних грошей (ЕЛГ) і банк. При цьому, як правило, на останнього покладено головну відповідальність за роботу всієї системи ЕЛГ. Банк випускає ЕЛГ і забезпечує роботу електронних автоматів для занесення грошей та їх приймання від торгівців; забезпечує торговельні точки (ТТ) спеціальним обладнанням — касово-розрахунковими терміналами (КРТ), які можуть сприймати ЕЛГ; відповідає за діяльність усіх інших елементів системи загалом, за їх взаємодію та виконання відповідних платежів.
Якщо безпосередньо використовується готівка, виконується тільки одна операція — покупець оплачує вартість товару, передаючи торгівцю певну суму грошей, яку останній може помістити на свій рахунок у банку. Отже, у розрахунку за покупку банк безпосередньої участі не бере.
Коли йдеться про електронні гроші, банк безпосередньо бере участь у розрахунках за покупку.
Обіг грошей при використанні ЕЛГ у загальному вигляді можна розбити на такі етапи: 1) оплата вартості товару покупцем — власником ЕЛГ; 2) занесення банком відповідних сум на рахунок продавця; 3) зняття зазначених сум із рахунку клієнта-покупця в банку.
Розглянемо головні елементи системи ЕЛГ.
1. Магнітні пластикові картки — носії інформації про вартість — являють собою безпосереднє вираження грошей.
2. Касово-розрахункові термінали (КРТ), що розташовані в торговельних точках для виконання розрахунків із покупцями — власниками ЕЛГ.
3. Банківські автомати для завантаження сум на МПК.
4. Картка торгівця (КТ), де зосереджується інформація про всі операції, що їх було виконано з ЕЛГ у даній ТТ протягом певного часу.
5. Система обробки банківської інформації, зокрема розрахункові (процесингові) центри.
На кожний з елементів системи покладаються певні функції.
Так, КРТ у ТТ виконує такі головні операції:
1) забезпечує з’єднання з двома картками-носіями: МПК-ЕЛГ та карткою торгівця;
2) відображає покупцеві-власнику ЕЛГ поточну суму грошей;
3) відображає вартість покупки;
4) дає змогу власникові ЕЛГ:
а) виражати згоду щодо покупки;
б) вводити свій персональний ідентифікаційний номер (ПІН);
5) друкує та видає паперовий документ (квитанцію, рахунок) про здійснення покупки;
6) веде журнал обліку операцій для торгівця, який його надсилає до банку.
Зауважимо, що КРТ не може заносити гроші на картку. Проте він дає «добро» на продаж, якщо сума грошей достатня для покупки (не менша за вартість товару).
Система електронних грошей може бути загальнонаціональною, тоді до неї входять численні банки та розрахункові палати (центри). Створювати систему починають здебільшого на базі одного банку, щоб її можна було випробувати перш ніж поширювати в національному масштабі.
Якщо система ЕЛГ складається з багатьох банків і багатьох торговельних точок, постає проблема взаєморозрахунків між банками в разі, якщо власник ЕЛГ робить покупки в ТТ, які не мають розрахункового рахунка в банку-емітенті ЕЛГ. Певною мірою ця проблема аналогічна до проблеми розрахунків між клієнтами, які обслуговуються різними банками.
Справді, нехай клієнт КД, котрий має картку (ЕЛГ), видану банком БД, який перебуває, скажімо, у Донецьку, зробив покупку на суму у торговельній точці ТТЛ, яка міститься у Львові і має відкритий розрахунковий рахунок у львівському банку БЛ. У такому разі потрібні міжбанківські розрахунки з перерахування суми із банку БД на розрахунковий рахунок ТТЛ у банку БЛ. Такі розрахунки можна здійснити, скориставшись системою міжбанківських електронних платежів НБУ та сформувавши відповідні транзакції банку БЛ до банку БД.
З огляду на масовість таких платежів і велику кількість ТТ у загальному випадку до системи крім банків і ТТ включають розрахункові (процесингові) центри. Ці структурні елементи системи ЕЛГ приймають (по каналах зв’язку або безпосередньо на картках торгівця) і групують дані від торговельних точок (ТТ), які працюють з ЕЛГ, а також формують і маршрутизують платіжні документи до відповідних банків, котрі функціонують у системі.
Зрозуміло, що заради зручності та надійності роботи такі центри можуть бути розміщені в окремих банках-емітентах, організовуватися й працювати на корпоративній основі.
9.3. Смарт-картки та їх використання
Як показує практика, найповніше функцію готівкових грошей виконують смарт-картки, або інакше — інтелектуальні картки. Така картка не лише зберігає дані, як це робить звичайна МПК, а й оперує ними, обробляє їх згідно із заданими правилами. Це досягається вмонтуванням у картку мікросхеми, яка має процесор, пам’ять, ввід/вивід і власну операційну систему. Фактично смарт-картка — це маленький комп’ютер, потужність якого цілком порівнювана з потужністю ЕОМ початку 80-х років. Характеристики смарт-картки: тактова частота — близько 3 МГц, ємність ОЗУ — 256 байт; обсяг постійної пам’яті — близько 10 кбайт.
Завдяки мікросхемі в самій картці можна зберігати ліміт наявних грошей, обліковувати витрати та визначати баланс і розмір фактичного залишку, не звертаючись до комп’ютера банку або до розрахункового центру. Сума ліміту «видається» в банку, записується в смарт-картку на одному пристрої за певними правилами (технологією), а сума поточних витрат і поточний залишок визначаються в місці покупки в ТТ, де є спеціалізовані розрахункові термінали.
Розрахункові термінали, контактуючи зі смарт-карткою, активізують у ній відповідні поля й змінюють розміри витрат і залишків грошей, а також «знімають» ідентифікатор клієнта, номер його РР, суму покупки й ідентифікатор банку-платника. На підставі цих даних формується картка торгівця, встановлюється зв’язок ТТ із банком і на рахунок ТТ нараховуються гроші.
Загальна технологія використання смарт-картки в системах електронних платежів майже така сама, як МПК: банк видає таку картку, а магазини та інші установи торгівлі, які працюють у системі, приймають її до оплати.
Купуючи товар, покупець пред’являє касирові свої покупки і смарт-картку. Остання вставляється у спеціальний касово-розрахунковий термінал, де є рідер (спеціальний пристрій) для її читання. За допомогою ПІН перевіряють, чи дійсна картка та чи є на ній сума, достатня для оплати покупки.
Якщо ні, то відбувається «повернення» товару — покупка відкладається. У противному разі дебетується смарт-картка і кредитується касовий апарат. Усе це виконується за лічені секунди, без жодного зв’язку із центром або комп’ютером банку.
Грошові кошти для оплати покупок пересилаються по каналах зв’язку на банківський рахунок продавця (як правило, у кінці дня за один сеанс зв’язку з банком). Вважається, що розрахунковий рахунок ТТ ведеться в банку, який видав смарт-картку. Якщо зв’язку з банком по каналах немає, то в торговельній установі заповнюється спеціальна смарт-картка — картка торгівця протягом певного часу, яку можна доставити безпосередньо до банку.
У світі нині плануються й реалізуються численні проекти, де використовуються смарт-картки. В Україні з ініціативи НБУ створено АТ «Укркарт», яке розробляє проект застосування платіжних карток типу смарт-карток для розрахунків із фізичними та юридичними особами.
Завантажена смарт-картка містить готівку, котру можна використовувати як замінник монет і банкнот. Такі електронні гроші допомагають усувати труднощі, які пов’язані з використанням готівкових грошей (наприклад, оплатою експлуатаційних витрат і т.ін.). Їх можна ефективно використовувати для оплати невеликих покупок у магазинах і торговельних точках. При цьому кількість діючих готівкових грошей зменшується. До речі, скорочення обсягу використовуваної готівки та звільнення маси доларових купюр у США було досягнено завдяки впровадженню електронних грошей.
Зауважимо, що зменшення обсягу готівкових грошей вигідне всім: і банкам, і роздрібній торгівлі, і самим покупцям, оскільки ЕЛГ — це насамперед надійність, послаблення загрози пограбування та крадіжки. Окрім того, під час їх використання фінансові органи можуть організувати й контролювати весь діапазон фінансових угод і операцій.
Електронні гроші відрізняються від традиційних тим, що:
1. Вони майже не можуть бути використані не власником.
2. ЕЛГ зручніше носити в кишені або гаманці, оскільки їх фізичні розміри не залежать від розміру суми.
3. У разі застосування смарт-карток як ЕЛГ досягається високий рівень захисту від шахрайства та підробок у фінансовій сфері.
4. Смарт-картка як ЕЛГ може виконувати інші функції (у пропускній системі, у допуску до роботи і т. ін.).
Смарт-картки застосовні не лише як готівка, а й з іншою метою. Так, наприклад, коли йдеться про видачу різного виду допомоги, то смарт-картка (її видає не банк, а спеціальні установи) забезпечує отримання певної кількості товару та послуг. Важливо, що при цьому контролюється цільове використання суми наданої допомоги.
Смарт-картка, як і будь-яка інша, має за своїми фізичними та технічними параметрами відповідати вимогам специфікацій Всесвітньої організації стандартів (ВОС). Технічні характеристики смарт-карток уніфіковані. Їх фізичні розміри мають відповідати вимогам специфікації (ДЕСТУ) ВОС за номером 7816/1 і бути такими: довжина 85,6 мм, ширина — 53,9 мм, а товщина не більш як 0,76 мм. Вони повинні мати також певні експлуатаційні характеристики, а саме: строк зберігання — не менш як 10 років; безвідказність циклу читання/запис — не менш як 10000 разів. Установлені також вимоги, які стосуються стійкості карток щодо впливів зовнішнього середовища (температура, кислотність і т.ін.), а також щодо їх трансформації (скручування).
Зазначені високі параметри та наявність умонтованого мікропроцесора (інтелектуальність) дають змогу ефективно використовувати смарт-картки як електронний гаманець або передоплатну картку. Справді, інші системи електронних грошей (на базі інших МПК) для зменшення фінансового ризику потребують прямого підключення (режим оn-linе) обладнання торговельної точки до відповідного банківського комп’ютера для авторизації операцій із карткою. Отже, для ефективного функціонування такої системи необхідна розвинена мережа телекомунікацій на основі виділених каналів. Для створення такої системи знадобляться інвестиції на суму близько 150 дол. США на одного власника МПК. У разі використання смарт-картки ця сума становить приблизно 50 дол., тобто втричі менше, оскільки смарт-картка зорієнтована на режим непрямого доступу (оff-lеin). При цьому забезпечується автономна робота обладнання в торговельних точках. Якщо в першому випадку основу становить централізована обробка даних про операції з картками, то в другому децентралізована обробка таких даних.
Отже, розглянуті системи можуть широко впроваджуватися в регіонах, де МПК ще широко не впроваджені, де бракує надійних засобів телекомунікацій, активно діють кримінальні структури й населення має невисоку кредитну надійність.
9.4. Національна система масових електронних платежів України
9.4.1. Мета та структура національної системи масових електронних платежів
Метою створення Національної системи масових електронних платежів (НСМЕП) є впровадження в Україні відносно дешевої, надійно захищеної системи безготівкових розрахунків, яка орієнтована, в основному, на роботу в режимі непрямого доступу (режим off-lеin).
Система дійсно може вважатися дешевою, оскільки у неї практично найдешевша платіжна смарт-картка — близько 3 у.о. з ПДВ та низькі комісійні за міжбанківськими операціями, що повинно забезпечити участь у системі навіть клієнтів з малими доходами (пенсіонери, студенти, школярі тощо) і таким чином — залучити до банківської системи кошти населення та юридичних осіб, які використовують у товарообігу готівку.
Особливість системи полягає в тому, що при її впровадженні громадяни України отримають можливість не тільки оплачувати товари та послуги у безготівковій формі, але також зберігати і накопичувати у банках свої заощадження у безготівковій формі на поточних або карткових рахунках, а отже, збільшувати свої прибутки завдяки нарахуванню відсотків на залишках на їхніх рахунках.
Отже, завдяки НСМЕП може відбутися приплив у банківську систему «живих» грошей — частини коштів з готівкового обігу(в 2000 році це становило близько 9 млрд грн.). Це значний потенціал, який може працювати на економіку України. Крім того,при безготівковому обслуговуванні у торгівлі та сфері послуг унеможливлюється приховування доходів від оподаткування, що приведе до збільшення надходжень до державного та місцевих бюджетів.
Упровадження безготівкових рахунків між юридичними особами сприятиме зменшенню зловживань у цих стосунках та збільшить надходження до бюджету завдяки повнішому оподаткуванню.
Мета створення НСМЕТ буде в основному досягнута, якщо 30-40% готівкового обігу в нашій країні набуде безготівкової форми. Для цього в Україні, враховуючи світовий досвід, має бути не менше 10 мільйонів платіжних карток, функціонувати щонайменше 100 тис. точок обслуговування (платіжних терміналів у торгівлі, на транспорті, в сфері послуг, банківських терміналів та банкоматів).
Загальна структура НСМЕП включає в себе такі основні елементи:
1. Центр системної ініціалізації та системної персоналізації (установа НБУ).
2. Розрахунковий банк (РБ) системи на базі Головного управління НБУ. Схема розрахунків — клірингова.
3. Головний та регіональні процесінгові центри (ГПЦ та РПЦ) в обласних управліннях НБУ або комерційних установах (до 25 РПЦ на всю Україну). Вони виконують обробку міжбанківських транзакцій, розрахунок клірингу, керування системою.
4. Банки-емітенти і банки-еквайєри НСМЕП із своїми банківськими системами, торгівельною інфраструктурою та інфраструктурою сфери послуг.
5. Користувачі карток — фізичні та юридичні особи.
6. Картки на інтегрованих схемах (або смарт-картки).
Загальна структура НСМЕП подана на рис. 2.8 і характеризується такими кількісними параметрами:
кількість учасників (банків) — необмежена;
максимальна кількість операцій прямого доступу за одну сек. (для банку) не менше 10;
мінімальні вимоги до терміналів: збереження не менше 500 «off-lеin» — транзакцій до обов’язкового їх розвантаження;
розвантаження терміналів через канали зв’язку або трансфертними картками;
розвантаження банкоматів і таксофонів за «on-lеin» — транзакціями через канали зв’язку.

Рис. 2.8. Структурна схема НСМЕП
Головний процесінговий центр системи включає в себе такі основні елементи.
1. Сервер авторизації (СА) із системним модулем безпеки (СМБ) (HSM).
2. Сервер бази даних (СБД) із системним модулем безпеки (СМБ) (HSM).
3. АРМ керування учасниками.
4. АРМ маршрутизації.
5. АРМ зв’язку із розрахунковим банком.
6. АРМ моніторингу.
7. АРМ адміністрування.
8. АРМ персоналізації.
9. АРМ звітності.
Структура регіонального процесінгового центру включає в себе елементи 1.2,6,7,8,9 і модулі безпеки.
Банківська підсистема НСМЕП або інакше автоматизована карткова система (АКС) включає в себе:
Сервер авторизації із системним модулем безпеки.
Сервер бази даних із системним модулем безпеки.
Банківські термінали із термінальними модулями безпеки.
Банкомати із відповідними модулями безпеки.
Телекомунікаційне обладнання для з’єднання із РПЦ (ГПЦ), торгівельну інфраструктуру та інфраструктуру сфери послуг.
9.4.2. Картки та платіжні інструменти системи
9.4.2.1. Платіжні картки
Одним із основних елементів НСМЕП є картки на інтелектуальних схемах (або смарт-картки) виробництва фірми «Simens AG», які за функціональним призначенням можна поділити на платіжні та службові.
Програмне забезпечення для карток розроблено в ТОВ «ФІНТРОНІК» на замовлення НБУ.
Основні характеристики мікропроцесорних модулів, які застосовуються у картках системи, такі:
— 8-бітний мікропроцесор;
— постійна пам’ять програм — 17 кбайт;
— змінна пам’ять 4К для платіжних і 16К для службових карток;
— тактова частота — від 1 до 5 МГЦ;
— напруга живлення — 2,7-5,5 В.
Платіжні картки (ПК) можуть містити один або одночасно два платіжні інструменти: електронний гаманець (ЕГ) і (або) електронний чек (ЕЧ).
ЕГ (анонімний або персоніфікований) призначені для операцій з невеликими сумами, а ЕЧ — для платежів середніми та великими сумами.
Анонімний гаманець видається фізичним особам банком-емітентом не відкриваючи при цьому окремого поточного рахунка для завантаження. Він завантажується лише за готівку клієнта у будь-якому із банків-учасників системи за участю касира банку та самого клієнта.
При видачі персоніфікованого ЕГ відкривається окремий рахунок в банку-емітенті. ЕГ може завантажуватися як із цього рахунка, так і готівкою. Завантаження ЕГ здійснюється в банках-учасниках системи (при участі касира банку при завантаженні готівкою).
Видача готівки за гаманцями може виконуватися у всіх терміналах та банкоматах системи в режимі непрямого (off-lеin) доступу.
Електронний чек видається фізичним та юридичним особам з обов’язковим відкриттям у банкові-емітенті окремого поточного рахунка, а також окремого на кожну картку чекового рахунка. Завантажується ЕЧ тільки в банках-учасниках як з рахунка, так і готівкою в режимі on-lеin до банку-емітента.
Платіжні операції або видача готівки виконуються в усіх банківських терміналах та банкоматах системи в режимі off-lеin. Крім того, ЕЧ відкриває доступ до поточного рахунка, з якого можна робити платежі або отримати готівку.
ЕГ служить для оплати товару, наданих послуг та одержання готівки в розмірах, що не перевищують суми, яка була раніше завантажена в ЕГ або яка не перевищує одного із лімітів, які існують у системі для карток ЕГ. Це обмеження: по максимальній сумі завантаження (встановлює банк); суми без-ПІНового платежу (встановлює банк), (якщо сума платежу більше цього ліміту, то вимагається введення ПІН); суми видачі готівки за одну добу; обмеження суми платежів за одну добу; кількості спроб ведення ПІН для завантаження; кількості спроб введення ПІН для платежу і видачі готівки.
У випадку ЕЧ існують аналогічні ліміти, крім ліміту на обмеження суми без-ПІНового платежу, який просто відсутній.
Операції платежу виконуються на автономних терміналах в off-lеin (непрямому) режимі доступу шляхом списання суми з гаманця та занесення її в касово-розрахунковий термінал (КРТ) у вигляді разових транзакцій з метою подальшої відправки до банку-емітента, де вони списуються із консолідованого рахунка на рахунок продавця.
При операціях з ЕЧ виконуються аналогічні дії, але суми списуються із карткового рахунка власника картки.
У режимі непрямого (off-lеin) доступу для ЕГ та ЕЧ в системі виконуються такі операції: оплата товарів та наданих послуг; видача готівки; адресний платіж; відновлення незавершеного платежу; блокування платіжної картки; перегляд залишку на картці; перегляд журналу платежів картки (у пам’яті картки зберігається 10 останніх операцій); перегляд журналу завантажень картки (у пам’яті картки зберігаються 4 останніх операції завантаження).
У режимі прямого доступу (on-lеin) з картками виконуються процедури: запит суми на поточному рахунку; завантаженняя із поточного рахунка; завантаження готівкою із рахунка; прямий платіж із поточного рахунка.
З карткою можуть бути виконані в банкові-емітенті також і нефінансові (спеціальні) операції:
Поновлення терміну дії картки (ЕГ чи ЕЧ).
Зміна ПІНів, відомих лише власникові картки.
Розблокування ПІНів ЕГ чи ЕЧ.
Поновлення (зміна) лімітів картки.
Залишки на картці і журнали завантаження та платежів можна переглядати за допомогою платіжних терміналів, банкоматів, таксофонів і кишенькових чіп-рідерів.
9.4.2.2. Службові картки
Службові картки (СК) видаються відповідальним працівникам системи і призначені для авторизації доступу до відповідних її функцій та компонентів.
За призначенням службові картки можна поділити на такі типи:
1. Картки модулів безпеки терміналів (МБТ).
2. Трансферні картки для забезпечення інкасації з терміналів до обслуговуючого банку та передачі службової інформації від нього до терміналу.
3. Картки доступу.
Картки МБТ зберігають криптографічні ключі та забезпечують захист зв’язку терміналу з банком, а також авторизацію карток у режимі off-line.
Трансферні картки призначені для обміну даними між терміналом і його банком у випадку, коли не може бути забезпечений зв’язок іншим шляхом.
Картки доступу забезпечують розмежування прав доступу до терміналів та функцій системи. Існують такі типи карток доступу:
Адміністратора магазину (торгової точки).
Касира магазину.
Адміністратора бази даних банку.
Офіцера безпеки банку.
Адміністратора залу.
Оператора АРМ банку.
Банківського касира.
Службовця терміналу (банкомата).
Сервісного службовця.
9.4.3. Основні види робіт у системі
У системі існують такі основні види робіт:
Вступ банку до системи.
Замовлення та виготовлення карток.
Ініціалізація карток.
Системна персоналізація карток.
Банківська персоналізація карток.
Персоніфікація карток.
Операція з картками.
Спеціальні операції.
Вступ банку до системи включає в себе три етапи:
Отримання дозволу від розрахункового банку, тобто НБУ, на участь у системі та отримання уніфікаційного коду, а також відкриття в розрахунковому банку відповідного рахунка.
Занесення інформації, а значить і її підготовка, про нового учасника до бази даних головного процесінгового центру системи.
Включення банку до системи.
Замовлення та виготовлення карток полягає у поданні заявки банку на замовлення в ГПЦ та їх виготовлення за укладеним із виробником договором.
Ініціалізація карток виконується модулем безпеки центру системної ініціалізації і полягає у знятті (за допомогою транспортного ключа) блокування карток, які надходять від виробника; завантаженні образу картки, який містить: її унікальний номер у системі, ідентифікаційні параметри банку, для якого виготовлена картка, дату її ініціалізації та термін дії. В картку також завантажують нові транспортні ключі.
Системна персоналізація карток виконується в центрі системної персоналізації (централізовано) і полягає в занесенні до картки шести версій системних ключів: для платежу, для завантаження картки і для виконання прямого платежу в режимі прямого доступу.
Банківська персоналізація карток (виконується в банкові) полягає в завантаженні шести версій банківських ключів: платежу, завантаження, прямого платежу, поновлення параметрів картки, її розблокування та розблокування ПІНів, а також запису в картку унікальних банківських номерів платіжних інструментів (ЕГ, ЕЧ), дати банківської персоналізації та активізації платіжних інструментів.
Персоніфікація карток виконується в банкові, її суттю є їх прив’язка до поточних карткових рахунків і видача клієнтам. При цьому до картки заносяться такі параметри:
Ідентифікаційний номер клієнта як платника податку.
Тип картки: корпоративна чи клієнтська.
Термін її дії як даного платіжного інструменту.
Ліміти завантаження та платежів.
Ознака дозволу виконувати прямі платежі.
ПІНи для платежів та завантаження, які вводяться клієнтом.
Параметри 4 та 5 проставляються згідно з договором із клієнтом.
Операції з картками включають:
Завантаження карток.
Платіж та видачу готівки ЕЧ у режимі непрямого доступу.
Платіж та отримання готівки ЕГ у режимі непрямого доступу.
Платіж і видачу готівки за допомогою карток у режимі «on-lеin». У цьому випадку фінансові операції проводяться з авторизацією до банку-емітента і з технічною копією поточного рахунка, яка знаходиться в базі даних банку.
Спеціальні операції включають:
Відновлення незавершеного платежу.
Блокування платіжної картки.
Банківські нефінансові (спеціальні) операції зміни терміну дії та лімітів платіжного інструменту і розблокування його ПІНів.
9.4.4. Керування роботою системи та захист інформації в ній
НСМЕП має повний набір апаратних, програмних і організаційних засобів для забезпечення керування всіма складовими системи, в т.ч. інтелектуальними картками, терміналами, інкасацією транзакцій, клірингом, а також інтерфейсом та інтеграцією з банківськими системами.
Для технічного керування роботою системи використовуються два системних списки: так звані «зелений лист» та «стоп-лист».
«Зелений лист» — містить список банків-емітентів учасників системи. Він є у всіх банках і терміналах. Коректировки цього списку виконуються ГПЦ системи, ним же і поширюються в системі.
«Стоп-листи» містять картки, які заборонені для обробки в системі.
Картки включаються в «стоп-листи» на підставі заяв клієнтів (письмово або за телефоном), або внаслідок втрати або крадіжок у виняткових випадках — самими банками чи процесінговими центрами (у разі підозри щодо підробки).
«Стоп-листи» бувають двох видів: «стоп-лист» операцій, які виконуються у режимі прямого («on-lеin») доступу, та «стоп-лист» операцій непрямого («off-lеin») доступу. Перший потрібен, щоб система емітента перевіряла картки під час їх завантаження та платежів із банківських рахунків. Він, по суті, захищає поточні рахунки клієнтів. Картки, практично, ніколи не полишають цей список, окрім випадків, коли власник знаходить втрачену картку.
Другий список використовується при платіжних операціях у терміналах і захищає залишки на ЕГ та ЕЧ.
Потрібно зазначити, що при постановці картки в другий список («off-line») у банку-емітенті майже відразу її включають і до першого списку.
Система захисту карток і НСМЕП в цілому забезпечує виконання платіжних операцій у режимах як прямого, так і непрямого доступу. Контроль за інформацією в НСМЕП у штатному режимі повністю автоматизовано (тобто він автоматичний) і не потребує втручання людини.
Захист даних у системі базується на використанні криптографічних методів при їх обробці, зберіганні та передачі і передбачає розмежування доступу до інформації службових осіб.
Криптографічні методи захисту інформації гарантують незмінність її змісту та обмеження доступу до неї.
При захисті даних використовується також ключова система, яка передбачає наявність і використання системних і банківських ключів. Банки-учасники генерують свої ключі самостійно, використовуючи модулі безпеки, які встановлюються при запускові АКС.
У картках записують відразу декілька версій ключів (системних та банківських). Картка і система можуть переходити на іншу (старшу) версію ключів у плановому або позаплановому порядку.
9.4.5. Взаєморозрахунки в системі
Для проведення розрахунків кожен банк повинен отримати інформацію стосовно здійснених операцій. Ця інформація в системі накопичується двома шляхами: для операцій прямого платежу — безпосередньо під час самої операції, а для всіх інших — у процесі її збору.
Дані про транзакції з терміналів збирають за допомогою:
трансферних карток (тільки для платіжних терміналів у торгівців);
по комутованих лініях для платіжних терміналів, по комутованих або виділених лініях для банківських терміналів, банкоматів для операцій, які виконуються у режимі «on-line».
Під час збору інформації термінал пересилає: всі платіжні транзакції, здійснені ЕЧ; дані про стан накопичень платежів ЕГ окремо щодо кожного банку; журнали карток та модуля безпеки.
Відповідно до терміналів пересилаються: зміни в переліку банків-учасників системи (зелений лист), зміни «стоп-листа» та зміни параметрів терміналів (у разі необхідності).
Транзакції між клієнтами та комерсантами одного (даного) банку залишаються в його БД, а інші пересилаються також до процесінгових центрів.
Процесінгові центри залишають у себе копії трансакцій та, у свою чергу, пересилають їх банкам-емітентам. Емітенти перевіряють транзакції і пересилають ПЦ (та еквойєру) інформацію про неакцептовані транзакції. ПЦ може відмінити невмотивовану неакцептацію.
Після завершення сеансів обміну (відповідно до регламенту системи) починаються взаєморозрахунки.
Збір платіжної інформації та взаєморозрахунки у системі як міжбанківські, так і внутрібанківські проводяться щоденно (у банківські дні).
Платежі за вступ до системи, за обладнання та т. ін. проводяться окремо.
Взаєморозрахунки в системі між її учасниками здійснюються за кліринговою схемою. Тобто після завершення сеансів поточного дня РПЦ розраховують нетто-позиції кожного банку зі свого регіону та передають їх до ГПЦ. Головний процесінговий центр формує остаточні нетто-позиції учасників системи окремо стосовно ЕГ і ЕЧ та за комісійними. Ці дані передаються до розрахункового банку (установи НБУ), який:
1. Дебетує установи, які мають заплатити за операціями даного дня.
2. Кредитує установи, які мають отримати гроші.
У банках виконуються такі операції:
1. Відповідно до транзакцій перераховуються кошти з рахунків клієнтів на транзитний рахунок.
2. Відповідно до нетто-позиції із транзитного рахунка виплачуються або на нього перераховуються кошти із розрахункового банку.
3. Відповідно до транзакцій перераховуються кошти із транзитного рахунка на рахунок торгівців.
Така схема взаєморозрахунків дає змогу мінімізувати платежі між банками і виконувати всі клієнтські платежі без залучення додаткових коштів.
9.4.9. Варіанти функціонування (підключення) банків до системи
Участь банків у НСМЕП базується на таких основних положеннях:
Окремим учасником системи може бути банк (юридична особа) або його філія, яка має МФО і в якій встановлюється автоматизована карткова система. Філія повинна мати дозвіл головної контори банку.
Комерційний банк, філії якого є учасниками системи, може мати власний ПЦ. Тоді він обслуговує тільки свої філії.
Учасник НСМЕП може мати своїх агентів (банки або філії), у яких не встановлено АКС. Тоді він бере на себе повну фінансову відповідальність за них перед іншими учасниками системи.
Процесінговий центр, як правило, є структурним підрозділом НБУ або комерційною установою, юридично незалежною від банків, які він обслуговує.
Передбачено декілька варіантів підключення і участі банків у НСМЕП.
Перший варіант передбачає, що учасником системи є окремий банк (юридична особа) або його філія, що має МФО, де встановлюється АКС, яка взаємодіє із БАІС банку або філії. Другий варіант передбачає взаємодію системи із БАІС багатофіліального банку. Третій варіант передбачає взаємодію НСМЕП із БАІС для банків із багаторівневою структурою.
Взаємодія НСМЕП із іншими картковими платіжними системами VISA та ін. базується на:
Використанні єдиних стандартів.
Взаємному використанні існуючої інфраструктури (тобто платіжних і банківських терміналів, банкоматів, каналів зв’язку і протоколів обміну), взаємній маршрутизації повідомлень на рівні ПЦ.
Використанні єдиних технологій взаєморозрахунків, резервування та страхування.
Взаємодія із уже існуючими в Україні платіжними системами, які застосовують смарт-картки, вбачається в узгодженій їх адаптації до вимог НСМЕП.
У червні 1997 року НБУ Постановою свого Правління взяв на себе вирішення усіх питань щодо проектування і фінансування робіт зі створення НСМЕП, як наступного етапу впровадження електронної техніки в банківську справу (розрахунки фізичних осіб у торгівлі, сфері послуг тощо.). Це рішення було підтримано і комерційними банками. Робота зі створення НСМЕП є набагато складнішою, ніж робота зі створення СЕП. (Більша кількість учасників, складніша структура системи, технічного забезпечення, процедур обробки даних та т. ін.). Тому у створенні НСМЕП беруть участь багато фірм на конкурсній основі, а власниками елементів системи можуть бути різні суб’єкти господарювання.
НБУ, залучаючи як державні, так і недержавні джерела фінансування, координує при цьому виконання всіх робіт. Національний банк розробляє загальну концепцію НСМЕП, а також готує програмно-технічне забезпечення (ПТЗ) для її верхнього рівня. Розробку ПТЗ банківського рівня, торгових точок і т.д., беруть на себе інші фірми, за якими залишається право власника на розроблені ними продукти. НБУ контролює виконання вимог і надає право на використання в системі розроблених ПТЗ.
Впровадження НСМЕП через її складність виконується в декілька етапів.
Перший етап передбачає впровадження пілотного проекту в Києві і Харкові, відповідно для чотирьох і двох банків-емітентів. Функції ГПЦ і РПЦ у цьому разі будуть виконувати ЦРП і Харківська РП. Функції Розрахункового банку покладено на ГУНБУ. Крім того, НБУ буде емітувати картки для своїх співробітників.
Після першого етапу планується поширювати систему на всі інші регіони країни із врахуванням результатів попередніх етапів.
Слід зауважити, що концепція побудови НСМЕП ураховує можливість використання електронної форми розмінних векселів, які держава може використовувати для погашення заборгованості по заробітній платі, пенсіях тощо. За їх допомогою можуть проводитися розрахунки як фізичних (у торгівлі та сфері послуг), так і юридичних осіб (з іншими юридичними та фізичними особами). Крім того, НСМЕП створює базу (підгрунтя) для застосування смарт-карт у страховій медицині, для посвідчення особи, пенсійного посвідчення та т. ін.
ТЕМА 10. СИСТЕМИ АВТОМАТИЗАЦІЇПЕРЕДАЧІ ПОВІДОМЛЕНЬ МІЖ БАНКОМ І КЛІЄНТОМ
10.1. Призначення та структура системи, її основні елементи
Електронна система передачі документів «Клієнт—банк» призначена для того, аби віддалені клієнти банку — користувачі цієї системи мали змогу отримувати банківські послуги через канали зв’язку.
Такі системи називають ще системами електронних платежів «Клієнт/Офіс—Банк» (СЕПКОБ). Ця система не підмінює, а лише доповнює традиційну систему платежів електронною безпаперовою технологією обміну платіжними документами та інформацією між клієнтом і банком. За допомогою зазначеної системи клієнт банку заповнює платіжний документ на комп’ютері у своєму офісі, а програмне забезпечення системи надсилає його до банку, де цей документ далі обробляють відповідні елементи системи.
Робота в СЕПКОБ надає клієнтові чимало переваг порівняно з традиційною технологією платежів.
По-перше, кожний клієнт може зі свого офісу за допомогою комп’ютера керувати власним розрахунковим рахунком. Більше того, якщо він має портативний комп’ютер, то може скористатися такою послугою не лише з офісу.
По-друге, обслуговування клієнтів здійснюється цілодобово.
По-третє, скорочуються операційні витрати порівняно з телеграфним або телексним зв’язком, дешевшими стають підготовка й оформлення платіжних документів.
І нарешті, по-четверте, існує можливість безпосередньої взаємодії СЕПКОБ з АІС клієнта і організації безпаперової обробки даних при розв’язанні її задач.
За спостереженнями спеціалістів, активне підприємство звертається до банку до 15 разів за операційний день, на що витрачається до трьох годин робочого часу. Система «Клієнт—банк» дозволяє зекономити і час і гроші.
Доцільність використання системи для клієнта пов’язана також із проблемою визначення часу виникнення податкових зобов’язань при оплаті або отриманні коштів.
Підвищується і загальний рівень культури роботи клієнта, оскільки тепер він не має потреби возити платіжні доручення до операційного залу банку. Всі операції виконуються на робочому місці в офісі клієнта.
Клієнт отримує збільшення швидкості проводок грошей і отримання виписок по рахунках. Більше того, виникає можливість однієї людини працювати з кількома рахунками (субрахунками), які можуть знаходитися в різних кінцях країни.
До інших переваг можна віднести зменшення кількості помилок під час вводу й підготовки фінансових документів і захист від типових банківських ризиків (помилкові направлення платежів, загублення документів, їх фальсифікація та спотворення тощо).
Клієнт, працюючи в системі, може не лише відправляти платежі, а й користуватися іншими банківськими послугами (діставати інформацію про операції на своєму рахунку, про зміни його поточного стану протягом доби, курси валют тощо).
Використання СЕПКОБ підвищує ефективність роботи і самого банку, оскільки скорочується час, зменшується трудомісткість вводу й підготовки платіжних документів на носіях, підвищується оперативність і якість обслуговування клієнтів.
Ці системи, в принципі, дозволяють зняти проблему створення окремого бюджетного банку для обслуговування коштів місцевих бюджетів, шляхом їх установки в Державному казначействі України (що вже зроблено), в бухгалтеріях місцевих органів самоуправління, бюджетних організаціях, податкових інструкціях, і обробку фінансової інформації на базі розрахункових палат НБУ.
У найзагальнішому вигляді система складається з двохголовних структурних елементів. Перший елемент — автоматизоване робоче місце «клієнта» (АРМ_К) — розташоване безпосередньо в клієнтів, які каналами зв’язку обмінюються інформацією з банком. Другий елемент — АРМ «БАНК» (АРМ_Б) — міститься в банку, що обслуговує клієнтів, котрі мають АРМ_К.
АРМ_К працює в режимі реального часу і, як правило, під-ключене до ЛОМ клієнта. Інтегруючись (на рівні обміну файлів платіжних та інших документів) із прикладними задачами автоматизованої інформаційної системи клієнта, АРМ_К може розглядатися і як її елемент.
АРМ «БАНК» призначений для обробки пакетів платіжних документів, запитів та інших повідомлень клієнтів, які є учасниками СЕПКОБ. Він інформаційно взаємодіє (на рівні обміну даними) з ПТК ОДБ банку.
СЕПКОБ працює в режимі електронної пошти, і в разі великого числа клієнтів з АРМ_К (понад 10) до її складу включають додатковий структурний елемент «концентратор повідомлень» клієнтів (КПК). Він, розвантажуючи АРМ_Б, забезпечує ідентифікацію, приймання, передачу й перевірку повідомлень від клієнтів, концентрацію та передачу таких повідомлень. На КПК формуються пакети документів як для передачі й обробки на АРМ_Б, так і для АРМ_К.
Основне технічне забезпечення АРМ_К і АРМ_Б таке: комп’ютер, модеми і засоби ідентифікації користувача. Технічне забезпечення КПК додатково містить файл-сервер і поштовий сервер. Зв’язок КПК з АРМ_Б відбувається, як правило, по виділених лініях, а з АРМ_К — комутованих.
Конфігурація конкретної системи «Клієнт—банк» залежить від багатьох факторів, зокрема й від кількості клієнтів, інтенсивності та обсягу передаваних даних, від стану ліній телефонного зв’язку та фінансових можливостей банку, який є замовником і впроваджувачем системи. Тому існує кілька варіантів її реалізації, але всі вони можуть бути зведені до двох (рис. 2.9.).
1-й варіант структури СЕПКОБ

2-й варіант структури СЕПКОБ

Рис. 2.9. Схема варіантів структури СЕПКОБ
10.2. Основні технологічні операціїАРМ_К і АРМ_Б під час обробкиплатіжних документів
АРМ_К у складі СЕПКОБ забезпечує клієнтові виконання роботи з платіжними документами та виписками; архівацію документів; котирування валют і сервіс (разом із функцією формування запитів).
Робота з платіжними документами, що є основною для СЕПКОБ, полягає у виконанні на АРМ_К таких головних операцій.
1. «Відкриття нового документа». На бланку типової форми автоматично проставляються номер нового ПД, дата його започаткування й всі атрибути платника. Під час заповнення ПД, як правило, здійснюється контроль щодо існування рахунка й коду отримувача платежу та його банку, щодо розмірів грошових сум, їх одиниць тощо. Коли занесена інформація правильна, то ПД заноситься до бази даних ПД зі значенням його статусу «готовий до підпису».
2. «Редагування». Вносяться зміни й уточнення до ПД перед відправленням до банку. При цьому ПД також набуває статусу «готовий до підпису».
3. «Копіювання документів». Значно спрощуються й прискорюються ввід та формування ПД у разі, коли оформлюються кілька документів на одного отримувача або виконується оплата за один і той самий товар різним постачальникам. Скопійований документ дістає наступний щодо оригіналу номер і відповідно датується. Далі в ньому проставляються реквізити платника, і документ стає відкритим для редагування.
4. «Друкування». Забезпечується видача ПД на друк у стандартному вигляді.
5. «Підписання документів». До банку можна надсилати лише ті платіжні документи, які мають два підписи і статус «готові до відправлення». Підписання ПД — це остання перед відправленням ПД до банку операція, виконуючи яку ще можна внести до ПД зміни й виправити неточності.
Технологія накладання підпису передбачає перевірку такого права особи, котра виконуватиме цю дію, та її ідентифікацію з використанням спеціальної системи паролів або особистих ключових (парольних) дискет, або магнітних карток. У будь-якому разі після ідентифікації особи, яка накладає підпис, вона має дати згоду на підписання конкретного документа, що його зображено на екрані, натиснувши відповідну клавішу, після чого й формується «електронний підпис» цього документа. Виконаний підпис змінює статус документа від «готовий до підпису» на «уже є один підпис» або «уже є два підписи, і документ готовий до відправлення».
При потребі підписаний документ можна редагувати, але після цього його статус набуває знову початкового значення «готовий до підпису».
6. «Відправлення документа». Каналами зв’язку ПД з обома «електронними підписами» передається до банку. Якщо сеанс зв’язку з банком пройшов нормально, то в АРМ_К з’являється інформація про залишок грошових коштів на рахунку клієнта, а також дані про технічний стан рахунка, тобто про залишок за припущення, що всі відправлені платіжні документи будуть «проведені». При цьому відправлені документи в базі даних АРМ_К набувають статусу «відправлених».
У разі виявлення помилок у ПД під час його обробки в банку цей документ набуває статусу «помилковий». Документи, які були оброблені банком, набувають у БД АРМ_К статусу «проведені».
7. «Архівація документів». Із бази даних вилучаються та переміщуються до архіву ті платіжні документи, які були оброблені банком і мають статус «проведені». Архівація необхідна, коли йдеться про великі щоденні обсяги даних чи про значний період роботи системи.
8. «Знищення документа». Із бази вилучаються ПД, але лише такі, які не мають статусу «проведені» чи «відправлені».
9. «Сортування ПД». Документи в базі даних упорядковуються згідно з вибраними полями.
В АРМ_К, крім основних, є сервісні операції, які призначені для зміни пароля, видачі довідок і т.ін. Технологія обробки платежів за допомогою СЕПКОБ передбачає поетапне виконання відповідних процесів.
Етап підготовки оператором пакета ПД на АРМ_К і проставляння «електронного підпису» другої та першої осіб. Ця операція може здійснюватися або на комп’ютері оператора, якщо АРМ_К базується на окремому автономному ПК, або на відповідних РС, якщо АРМ_К працює в ЛОМ.
Наступний етап технології полягає в автоматичному проставленні коду ідентифікації самого клієнта (код АРМ_К), формуванні пакета ПД, який далі відправляється каналами зв’язку до банку або до концентратора повідомлень.
Подальші дії виконуються в банку на АРМ_Б: розшифровується отриманий пакет ПД, автоматично перевіряється код ідентифікації АРМ_К і передається ПД до ОДБ тому операціоністу, який веде рахунок відповідного клієнта.
Нарешті за допомогою АРМ_Б перевіряються в ПД підписи директора й головного бухгалтера, проставляється код операціоніста про прийняття документа в обробку. Заключні дії такі: перевіряється правильність коду операціоніста банку, проставляється код головного його технолога і виконується квитування (підтвердження оплати або відмова від неї) ПД з подальшим передаванням цієї інформації по всіх етапах аж до клієнта (АРМ_К).
У банку обробка ПД супроводжується відповідними бухгалтерськими проведеннями. При потребі здійснюються міжбанківські платежі з використанням СЕП НБУ.
10.3. Гарантування безпеки передачі даних та основи інформаційного забезпечення СЕПКОБ
Інформація в СЕПКОБ з метою її захисту передається лише в зашифрованому вигляді. Дані, які обробляються й передаються, захищені завдяки шифруванню та використанню системи паролів. Найчастіше пароль вибирає та встановлює сам клієнт, змінюючи його з часом. Пароль містить здебільшого від 1 до 10 символів (разом зі знаками псевдографіки). Якщо пароль загубиться, то це загрожує блокуванням доступу до всієї нагромадженої інформації.
Для ідентифікації користувача застосовують системи запиту й перевірки введеного з клавіатури паролю, системи контролю «парольних», або «ключових» дискет, магнітних та інтелектуальних пластмасових карток.
Захисту інформації слугує й система накладання на ПД «електронного підпису» особами, які мають право розпоряджатися грошовими коштами. Це означає, що машинне зображення ПД доповнюється спеціальним набором символів, залежним як від особистого коду особи, котра має право на підпис, так і від змісту самого документа. Не підписані документи не можуть бути передані до банку, а із внесенням будь-яких змін до підписаного документа змінюється принаймні один електронний підпис на документі, що негайно виявляється системою.
Основу інформаційного забезпечення СЕПКОБ становлять довідники, що стосуються банків, одержувачів, призначення платежів, а також база даних платіжних документів (БД ПД).
Довідник про банки за своєю структурою та змістом збігається з довідником в ОДБ банку.
Довідники про одержувачів і призначення платежів створюються системою СЕПКОБ і поповнюються у процесі її роботи.
БД ПД крім реквізитів платіжних документів містить і додатковий атрибут (один символ) «статус документа».
До інформаційного забезпечення системи належать також ідентифікаційні коди АРМ_К, директора й головного бухгалтера, паролі та програми накладання підписів і шифрування (якщо останнє не виконується апаратним способом).
ТЕМА 11. АВТОМАТИЗОВАНА СИСТЕМА ФІНАНСОВИХ РОЗРАХУНКІВ
11.1. Призначення та особливості побудови системи
У системі Міністерства фінансів України найвищою формою організації обробки інформації, пов’язаної із формуванням та виконанням Державного бюджету з допомогою обчислювальної техніки 3—4-го поколінь стала автоматизована система фінансових розрахунків (АСФР). Завдяки створенню в рамках АСФР інтегрованих баз даних сфера автоматизації розширюється, охоплюючи поряд з функціями планових розрахунків також функції обліку, оперативного аналізу й регулювання, контролю та формування звітності.
АСФР створюється як органічна частина фінансової системи і охоплює всі її ланки: від низового — районних фінансових відділів (управлінь) — до Міністерства фінансів України. Організаційна структура АСФР відповідає адміністративно-територіальному принципу поділу, який діє в Україні. У цій структурі виокремлюють три рівні ієрархії, на яких ведеться автоматизація фінансових розрахунків: загальнодержавний — Міністерство фінансів України; обласний — фінансові управління областей та Автономної Республіки Крим; районний — районні (міські) фінансові управління, відділи.
Характерною для функціонування АСФР є єдність основних цілей і завдань управління фінансами на всіх рівнях ієрархії. Зауважимо, що покладені на фінансові органи функції притаманні здебільшого кожному рівню системи, причому будь-який з них має свої специфічні особливості.
Централізація розрахунків на найвищому рівні зумовлює економічно обгрунтоване визначення основних напрямків утворення, розподілу та використання фінансових ресурсів країни в разі додержання відповідних заздалегідь установлених пропорцій. Завдяки децентралізації розрахунків на рівні місцевих бюджетів можна, надавши певної самостійності місцевим Радам народних депутатів, врахувати особливості побудови та розвитку окремих адміністративно-територіальних одиниць.
Схема побудови організаційної структури Міністерства фінансів України передбачає, що локальні системи управління одного рівня функціонують за єдиною схемою, реалізуючи ідентичний набір завдань за заздалегідь визначеною та затвердженою методологією розрахунків і технологією обробки даних. Завдяки зазначеній єдиній схемі побудови організаційної структури Мінфіну України під час розробки АСФР вдається істотно скоротити витрати на створення й впровадження функціональних завдань. Достатньо лише узгодити конкретні типові проектні рішення з реальними умовами функціонування того чи іншого фінансового органу. При цьому його інформаційні зв’язки не тільки зберігаються, а й посилюються, оскільки вчасний міжмашинний обмін інформацією з іншими органами державного управління, підприємствами, установами, організаціями дозволяє значно підвищити обгрунтованість централізовано розроблених планових завдань і посилити збалансованість матеріально-речових та вартісних пропорцій.
З огляду на складність і великий обсяг проектних робіт, наявність обмежень щодо трудових ресурсів, а також недостатню забезпеченість засобами обчислювальної техніки АСФР розробляється поетапно. На першому етапі проектування й упровадження системи (1975—1985 рр.) було розроблено багато функціональних задач, інформаційно майже не пов’язаних між собою. Організаційно АСФР розроблялася тоді шляхом послідовної здачі черг системи (1975—1980; 1981—1985 рр.).
У цей період підрозділи проектування й впровадження системи на всіх її рівнях були зорієнтовані на автоматизацію багатьох трудомістких ручних операцій, пов’язаних із виконанням порівняно нескладних обчислень. До останніх можна віднести розрахунки з обліку й складання звітності, формування галузевих балансів прибутків і видатків, врахування змін до планів і балансів.
Завдяки такій підготовчій роботі було закладено основи створення інформаційних баз, необхідних для формування автоматизованої технології проектування АСФР, що грунтується на комплексному використанні нових можливостей обчислювальної техніки 4-го покоління. Завдяки цьому вже на першому етапі було сформульовано головну мету й розпочато роботи зі створення комплексної системи обробки даних, що зобов’язує враховувати на всіх рівнях мережі загальні (єдині) вимоги розробки. Наприкінці одинадцятої п’ятирічки знаходять широке застосування так звані типові проектні рішення з цілої низки комплексів завдань. Останні створюються у проектних підрозділах обчислювальних центрів системи Мінфіну й тиражуються для обов’язкового використання службами експлуатації інших центрів.
На наступних етапах передбачається завершити створення комплексної системи обробки даних, що перетворюється на систему моделювання процесу формування й використання централізованих фінансових ресурсів, істотно розширивши масштаби автоматизації функцій фінансових органів у всіх ланках. Ця робота зорієнтована на широку розробку й масове впровадження типових проектних рішень не лише з функціональної частини, а й таких, що стосуються більшості забезпечувальних підсистем.
Типові проекти дозволяють автоматизувати основні функції фінансово-бюджетної роботи; формування фінансових планів за галузями та виконання зведених розрахунків бюджету; облік виконання бюджету; обробку звітності та аналіз виконання бюджету; обробку звітності міністерств і відомств та аналіз їх фінансово-господарської діяльності. Виконання цих завдань має супроводжуватися постійним удосконаленням системи фінансових показників і засобів їх розрахунку, поліпшенням методології бюджетно-фінансового планування.
Подальший розвиток системи, зорієнтований на створення гнучкої технології збору й обробки інформації, реалізація комплексної системи розподіленої обробки даних в окремому фінансовому органі дозволяють закласти основу побудови інтегрованої системи обробки інформації. Завдяки застосуванню методів багатофакторного моделювання, міжгалузевого балансу, оптимізаційних методів, які не можна використати в традиційних умовах планування без застосування ЕОМ, роботу фінансових органів буде перебудовано в напрямку подальшого поглиблення комплексних аналітичних розробок та економічної обгрунтованості рішень, що приймаються.
Із розгортанням робіт з упровадження АСФР відкриваються нові резерви вдосконалення роботи фінансових органів: зростає швидкість обробки й передавання по мережі фінансової інформації, стає можливим розв’язувати задачі з більшими обсягами вхідних даних, нагромаджувати й зберігати великі масиви інформації, а також швидко відшукувати й видавати необхідні дані. Створення й розвиток засобів зв’язку та телеобробки, широке й повсюдне використання персональних комп’ютерів у поєднанні з потужними багатомашинними обчислювальними системами, досягнення інформаційної та технологічної сумісності з іншими АІС органів державного управління дозволять на якісно новому рівні управляти загальнодержавними фінансами.
Фінансові працівники, повністю звільнившись від виконання простих обчислювальних операцій, технічної роботи зі збору та обробки інформації, нагромадження й аналізу показників форм звітності, дедалі більше залучатимуться до прийняття рішень щодо результатів розрахунків на ЕОМ, виконуватимуть лише творчу частину роботи (вибір програми обробки вхідних даних, режиму виконання розрахунків, форми видачі результатів; формування завдань обчислювальному центру; прийняття рішень за результатами розрахунків). Завдяки цьому зросте роль фахівців високої кваліфікації, котрі й прийматимуть оперативні управлінські рішення, спрямовані на поліпшення діяльності фінансової системи. Упровадження АСФР дозволить також усунути деяке дублювання роботи в підрозділах фінансових органів і завдяки цьому зменшити навантаження працівників, а це, у свою чергу, спричиниться до скорочення їх чисельності.
11.2. Структура АСФРі характеристика її підсистем
Глобальна мета системи управління фінансами визначає таку функціональну діяльність, що спрямована на досягнення найраціональнішої організації роботи у процесі укладання й виконання Державного бюджету. Одним із різновидів такої діяльності є робота з мобілізації фінансових ресурсів протягом року та щоквартально. До прямих окремих цілей системи управління фінансами належать виявлення у процесі прискореної обробки й поліпшеного аналізу фінансової документації резервів асигнувань, власних оборотних засобів підприємств, запасів невстановленого обладнання тощо.
Методи, засоби й організація процесу управління фінансами зумовлюються такими основними чинниками: єдністю бюджетної системи України; структурою Міністерства фінансів та інших фінансових органів; класифікацією прибутків і видатків бюджету, яка відбиває їх фінансово-економічний та соціальний зміст і значення; методичними вказівками (правилами) з укладання та виконання Державного бюджету.
Розглянемо критерії оцінювання якості управління й планування фінансами.
Для процесу укладання бюджету — досягнення необхідних пропорцій у розподілі національного доходу між галузями народного господарства, територіями та економічними районами; додержання темпів, що забезпечують випереджувальне зростання найпрогресивніших галузей економіки; досягнення необхідного (оптимального) співвідношення між частинами бюджету.
Для процесу виконання бюджету — повне і точне виконання його прибуткової частини; правильна організація фінансування всіх передбачених у бюджеті заходів.
Управлінські процеси, що відбуваються в системі фінансових органів, являють собою складний комплекс розрахункових, облікових, контрольних, аналітичних та організаційних процедур, спрямованих на реалізацію функцій фінансово-бюджетного планування, обліку виконання бюджету й контролю за виконанням фінансових планів, а також аналізу фінансово-господарської діяльності міністерств, відомств, підприємств, організацій і установ. Окремі процеси в діяльності фінансових органів взаємопов’язані, а їх взаємодія визначає можливості технологічних рішень щодо реалізації тих або інших функцій.
Природно, що зазначені особливості слід ураховувати під час упровадження АСФР у практику управлінської роботи фінансових органів. Більше того, лише їх ретельний і всебічний аналіз дозволить створити уявлення про послідовність і взаємоузгодженість робіт з укладання та виконання бюджету з використанням ЕОМ, визначити необхідний склад технічних засобів для обробки економічної інформації, врахувати вимоги до складу показників і засобів вирішення окремих завдань.
Методологія проектування АСФР базується на поступовому впровадженні автоматизованих елементів (задач) в існуючу систему обробки інформації, причому одним із критеріїв тут є вимога щодо певної стійкості та надійності функціонування, коли йдеться про поєднання автоматизованих фрагментів роботи та елементів з традиційними методами.
Оскільки система створюється в кілька етапів і достатньо сильно розтягнена в часі, найважливішим моментом для правильного розуміння рівня та можливості автоматизації, послідовності виконання робіт і їх взаємної координації є наявність чіткої структури системи машинної обробки інформації. В АСФР (як і в інших АІС органів державного управління) така структура, з одного боку, дозволяє визначати порядок планування, розробки, упровадження окремих задач і їх комплексів, а з іншого — розробляти й практично застосовувати необхідні методи їх автоматизації.
Організаційно АСФР являє собою сукупність взаємопов’язаних між собою підсистем: ОЕЗ — організаційно-економічне забезпечення; ІЗ — інформаційне забезпечення; ПЗ — програмне забезпечення; ТЗ — технічне забезпечення; ОПЗ — організаційно-правове забезпечення; ТлЗ — технологічне забезпечення; КЗ — кадрове забезпечення
Організаційно-економічне забезпечення АСФР являє собою сукупність засобів по вдосконаленню механізму, структури управління процесами укладання і виконання Держбюджету України на основі застосування обчислювальної техніки, економіко-математичних методів і моделей.
У процесі побудови і розвитку підсистеми ОЕЗ розглядаються такі питання: розроблення і вдосконалення функціональної структури і склад задач; постановки задач; вибір послідовності їхнього впровадження; розроблення взаємозв’язку, організації і методології розв’язання задач; розроблення методів і форм взаємодії АСФР з іншими АІС; удосконалення організаційної структури управління фінансами; вибір напрямків удосконалення системи управління фінансами на основі аналізу традиційної системи управління; оцінка економічної ефективності від впровадження.
Під час розроблення моделей, алгоритмів і схем розв’язування фінансових задач їх розбивають на типи з метою скорочення обсягів робіт як з алгоритмізації фінансових розрахунків, так і щодо програмування на ЕОМ. Типізація виконується порівнянням однорідності показника або показників, єдності методів і схем розрахунків, взаємної відповідності вхідної та вихідної інформації і єдності форм подання результатів розрахунків.
Створення організаційно-економічного забезпечення завершується розробленням методичних вказівок з укладання та виконання Державного бюджету, в яких зафіксовано методи розв’язування кожної фінансової задачі, що забезпечує однозначність виконуваних розрахунків та взаємоузгодження всіх розділів бюджету. Для цього методичні вказівки слід подати у вигляді описів конкретних процесів і операцій, що супроводжують розроблення бюджету.
Найважливішою складовою ОЕЗ АСФР є функціональна структура, що включає склад задач системи. Дана структура являє собою комплекс взаємопов’язаних елементів системи, що відбиває структуру Державного бюджету України, етапи та стадії його укладання й виконання, перелік розрахунків, що при цьому виконуються. Вона необхідна для визначення складу робіт зі створення АСФР і послідовності розроблення її окремих елементів, визначення основних вимог до забезпечувальних підсистем, для планування робіт зі створення системи на всіх рівнях.
У функціональній структурі вирізняють функціональні підсистеми, блоки, комплекси задач і окремі задачі. Як відомо, функціональна підсистема — це відносно самостійна частина системи, що характеризується певним цільовим призначенням, відповідною підпорядкованістю, відокремленістю інформаційної бази, методичним спрямуванням розрахунків фінансових показників і спеціалізацією робіт апарату фінансового органу.
З огляду на сказане виокремлюють чотири функціональні підсистеми АСФР:
«Зведені розрахунки бюджету»;
«Державні прибутки»;
«Фінанси галузей народного господарства»;
«Видатки бюджетних установ і закладів».
Кожна з підсистем має певне цільове призначення і в ній здійснюється управлінський цикл, що реалізує в певній послідовності такі функції управління: облік, контроль і складання звітності, аналіз виконання плану, внесення змін до плану та планування.
У кожній із підсистем виокремлюють відповідні функціональні блоки, що характеризують функції управління, послідовність виконання робіт. Вони також характеризують технологію робіт і дозволяють проектувати комплекси задач за однорідними блоками.
Функціональна підсистема «Зведені розрахунки бюджету» являє собою головну підсистему АСФР, що здійснює зведене планування фінансів і загальний контроль за виконанням бюджету. Інші підсистеми підпорядковані цій підсистемі і забезпечують планування фінансів та контроль виконання бюджету за галузями народного господарства, джерелами надходження коштів і напрямками їх витрачання.

Рис. 2.10. Ієрархічний взаємозв’язок функціональних підсистем АСФР
Той факт, що підсистеми «Державні прибутки», «Фінанси галузей народного господарства» та «Видатки бюджетних установ і закладів» замикаються на підсистему «Зведені розрахунки бюджету», унаочнює рис. 2.10. На підставі даних перших трьох підсистем під час розв’язування задач у підсистемі «Зведені розрахунки бюджету» складається проект Державного бюджету України, формується розклад затвердженого бюджету і здійснюється бухгалтерський облік його виконання, розробляється зведений звіт з виконання.
Водночас підсистема «Фінанси галузей народного господарства» взаємопов’язана з підсистемами «Державні прибутки» і «Видатки бюджетних установ і закладів». Ці зв’язки показують органічну єдність народногосподарського комплексу в економічному та соціальному аспектах, що простежується у практиці фінансово-бюджетної роботи під час формування показників взаємовідносин галузей народного господарства з бюджетом або під час визначення джерел фінансування соціально-культурних заходів.
Функціональна структура повинна мати певний ступінь деталізації, що дозволить ідентифікувати всі зв’язки між елементами системи. Її слід довести до відокремлених блоків, комплексів і задач, розв’язуваних у процесі укладання та виконання бюджету. Функціональну структуру АСФР на рівні підсистем і блоків наведено в табл. 2.3.
Таблиця 2.3
Підсистема
Блок


«Облік, контроль та звітність
«Аналіз»
«Зміни плану»
«Планування та прогнозування»

Зведені розрахунки бюджету
+
+
+
+

Державні доходи
+
+
+
+

Фінанси галузей народного господарства
+
+
+
+

Видатки бюджетних установ і заходів
+
+
+
+


Як другий рівень функціональної структури, блоки функціональних підсистем АСФР відображають стадійність робіт з укладання й виконання Державного бюджету. Згідно з цим у структурі АСФР виокремлюють чотири блоки: «Планування і прогнозування», «Зміна плану», «Облік, контроль і звітність», «Аналіз».
Блок «Планування і прогнозування» призначений для розв’язування задач з варіантних розрахунків показників бюджету під час його укладання, тобто від розрахунків показників по окремих міністерствах або закладах до зведено-аналітичних розрахунків, що характеризують Державний бюджет України в цілому, а також матеріали для його обгрунтування. На стадії формування контрольних цифр бюджету в даному блоці виконуються й прогнозно-аналітичні розрахунки показників бюджету та зведеного фінансового балансу держави, що грунтуються на прогнозах динаміки різноманітних соціально-економічних процесів.
У блоці «Зміна плану» розв’язуються задачі з урахування змін показників фінансових планів у зв’язку зі змінами, які вносяться в установленому порядку до показників народногосподарських планів, до порядку фінансування заходів. Інформація даного блоку використовується для обліку й контролю виконання бюджету, аналізу та планування.
Блок «Облік, контроль і звітність» призначений для розв’язування задач обліку й контролю за виконанням бюджету, а також для укладання звітності щодо його виконання. Тут формується інформація для розв’язування задач аналізу та планування.
У блоці «Аналіз» розв’язуються задачі аналізу виконання бюджету, планів державних доходів, фінансово-господарської діяльності міністерств і відомств, їх підприємств і організацій, використання засобів на соціально-культурні заходи та управління, подаються оцінки очікуваного виконання планів. Інформація використовується для контролю за ходом виконання бюджету і для планування.
Кожний блок підсистем АСФР складається з комплексів задач, що реалізують виконання конкретної функції фінансово-бюджетної роботи в рамках відповідних блоків і підсистем АСФР. Комплекси складаються із задач, що характеризують у сукупності функції фінансово-бюджетної роботи.
Інформаційне забезпечення включає такі основні елементи:
систему показників;
засоби формалізованого опису даних;
систему документації;
інформаційний фонд;
систему ведення.
Система показників АСФР являє собою сукупність взаємопов’язаних показників, що використовуються у процесі реалізації основних функцій фінансової системи. Система показників є невіддільним складником (елементом) системи показників народногосподарського планування і згідно із загальною метою функціонування фінансової системи та її місцем серед народногосподарських планів має забезпечити планомірне створення централізованого грошового фонду держави, а також плановий розподіл і перерозподіл зосередженої в бюджеті частини національного доходу в трьох основних напрямках: соціальному, міжгалузевому та міжтериторіальному. Система показників слугує методологічною основою, на якій будуються засоби формалізованого опису даних, інформаційний фонд, уніфікована система документації.
Засоби формалізованого опису даних призначені для суворо однозначного і формалізованого опису даних у процесі автоматизованої обробки інформації з бюджетного планування і базуються на положеннях Єдиної системи класифікації і кодування показників (ЄСКК), що являє собою частину інформаційного забезпечення АСФР, котра становить комплекс взаємопов’язаних класифікаторів, пристосованих для безпосередньої обробки засобами обчислювальної техніки з автоматизованою системою ведення. ЄСКК АСФР належить до Єдиної системи класифікації та кодування техніко-економічної інформації.
Система документації являє собою комплекс взаємопов’язаних документів, що відповідають єдиним правилам та вимогам і містять інформацію для укладання й виконання Державного бюджету України, планування видатків, ведення бухгалтерського обліку і складання звітності бюджетних установ, а також складання звітності підприємств і господарських організацій на базі засобів обчислювальної техніки. У АСФР виокремлюють три категорії документів залежно від їх функціонального призначення у процесі інформаційного забезпечення розрахунків за конкретними задачами: управлінські документи, що містять інформацію для розв’язування конкретних задач на різноманітних рівнях системи; уніфіковані форми документів (УФД) з інструкціями щодо їх заповнення, що слугують підставою для створення документів першої категорії; організаційно-методичні документи, котрі регламентують розробку УФД другої категорії за єдиними вимогами та правилами.
Управлінські документи АСФР являють собою певну сукупність фінансових, планових, звітно-статистичних, розрахунково-грошових та інших документів, вибраних з відповідних уніфікованих систем документації (УCД), що ввійшли до ЗКУД і містять необхідний і достатній набір показників для реалізації задач АСФР. Управлінські документи, у свою чергу, класифікуються на основі єдиної методики побудови УСД і регламентації обігу інформації між рівнями АСФР та іншими автоматизованими інформаційними системами.
Уніфіковані форми вхідних і вихідних документів утворюють масиви, скомплектовані залежно від мети їх використання, належності до конкретної задачі або комплексу задач, до підсистеми або до всіх задач кожного структурного рівня АСФР. Масиви УФД можуть складатися з окремих форм або бути зброшуровані в альбоми. Зауважимо, що до масивів УФД включаються лише затверджені форми, які мають код форми, тобто ті, що пройшли державну або відомчу реєстрацію. З масивів УФД можна, у свою чергу, виділити форми документів, затверджені Міністерством фінансів України, та форми, затверджені іншими міністерствами і відомствами.
Організаційно-методичні документи становлять третю категорію документів УСД АСФР, що регламентує розроблення уніфікованих форм документів, їхню реєстрацію та ведення на всіх рівнях АСФР. Використання документів забезпечує єдину методологію створення УСД АСФР. До її складу включено державні стандарти, положення, інструкції, розроблені й чинні досі, а також ті, які ще розробляються (класифікатор фінансової документації, переліки форм вхідних і вихідних документів і т.ін.).
У процесі розв’язування задач у системі обробляються великі обсяги інформації. Ця інформація, нагромаджуючись і циркулюючи в інформаційному фонді, характеризує різноманітні аспекти стану та функціонування фінансової системи й фінансових органів держави.
У складі інформаційного фонду виокремлюють ряд рівнів, що відповідають ієрархічній побудові фінансових органів. На всіх рівнях інформаційний фонд утворюється поєднанням неавтоматизованих і автоматизованих частин. В інформаційному фонді першого виду зберігання зосереджуються дані, необхідні для нормального функціонування фінансової системи. Це директивні й нормативні дані, що регламентують діяльність системи, дані для проведення ручних розрахунків, архівні документи тощо. Організація інформаційного фонду цього виду зберігання регулюється діючими правилами щодо системи діловодства й відповідними нормативними актами та інструкціями. З появою персональних комп’ютерів функції інформаційного фонду зазначеного виду зберігання істотно змінилися.
Автоматизований інформаційний фонд являє собою власне інформаційну базу АСФР і включає всі дані, необхідні для розрахунків зі створення й виконання Державного бюджету України. Його організація базується на застосуванні банків даних.
Автоматизований банк даних АСФР (БнД) — це сукупність даних, а також мовних, програмних, організаційних і технічних засобів, призначених для централізованого нагромадження та спільного використання інформації, що зберігається в ньому, прикладними програмами та користувачами АСФР. Користувачами можуть бути працівники апарату управління фінансових органів, персонал обчислювального центру та зовнішні щодо АСФР системи. Автоматизований банк даних АСФР складається, у свою чергу, із СУБД, власне бази даних і модулів програмного забезпечення БнД.
Автоматизована система ведення класифікаторів (АСВК) призначена для централізованого створення й ведення масивів кодових позначень і текстів всіх категорій класифікаторів, наведених у ЄСКК АСФР, з метою їх використання для інформаційно-довідкового обслуговування абонентів і забезпечення різноманітних етапів технологічного процесу обробки даних в АСФР. Шляхом розроблення та експлуатації АСВК у АСФР автоматизуються й інтегруються процеси створення і ведення єдиних масивів класифікаторів для підтримання їх в актуальному стані та практичного використання під час введення інформації до баз даних показників АСФР, автоматизованого виготовлення вихідних документів, що видаються на друк або на екран дисплея.З огляду на визначення та виконувані функції АСВК слід розглядати як одну з підсистем автоматизованого ведення всієї сукупності нормативно-довідкової та умовно-постійної інформації (нормативних і перекодувальних таблиць, динамічних рядів показників, фінансових та бюджетних норм і нормативів). Окрім того, організаційно АСВК АСФР входить до складу загальнодержавної автоматизованої системи ведення загальнодержавних класифікаторів техніко-економічної інформації (АСВК ТЕІ).
Програмне забезпечення (ПО) АСФР являє собою комплекс програм і засобів програмування, а також відповідну технічну документацію, що дозволяє виконувати на ЕОМ всі процедури технології обробки даних. Програмне забезпечення АСФР створюється в кілька етапів, а ступінь розвитку ПЗ на них визначається складом технічних засобів, складом і змістом експлуатованих задач автоматизованої системи фінансових розрахунків, а також ступенем розвитку решти забезпечувальних підсистем.
Основною метою створення ПЗ на всіх етапах розробки АСФР є забезпечення обчислювальних центрів необхідними програмними засобами обробки інформації на ЕОМ (збирання, зберігання, передавання, перетворення) для розв’язування задач АСФР.
Сюди можна віднести й програмне забезпечення БнД АСФР.
Технічне забезпечення АСФР базується на обчислювальних засобах, засобах зв’язку й передавання даних, що випускаються вітчизняною та зарубіжною промисловістю.
ІОЦ Мінфіну України є абонентом мережі передавання даних (АПД 200), що вже діє в інформаційних центрах усіх обласних фінансових управлінь і більшості інформаційних пунктів районних фінансових відділів, що є структурами Міністерства фінансів України. В усіх зазначених підрозділах встановлено кінцеву апаратуру цієї мережі, що дозволяє користувачам АСФР організовувати обмін даними між рівнями управління системи Мінфіну, а також іншими користувачами й постачальниками фінансової інформації (АІС «Податки», АІС Міністерства економіки України, АІС НБУ України, АІС Державного казначейства України і т.ін.) телеграфними і телефонними каналами зв’язку.
Нині в підрозділах системи Міністерства фінансів України інтенсивно ведуться роботи зі створення й упровадження групових та індивідуальних автоматизованих робочих місць (АРМ) для фінансових працівників на базі міні- і мікроЕОМ, об’єднаних у локальні та глобальні обчислювальні мережі. Така організація роботи дозволяє забезпечити інтегровану обробку фінансової інформації з використанням сучасної інформаційної технології, основними принципами якої є гнучкість, інтегрованість, інтерактивність.
Технологічне забезпечення АСФР являє собою сукупність правил і засобів, що регламентують порядок, черговість і терміни виконання в АІС етапів технологічного процесу обробки даних, що базуються на єдиних технічних і програмно-математичних засобах.
Організаційно-правове забезпечення (ОПЗ) являє собою сукупність нормативно-правових актів, інструкцій і положень, які регламентують правові стосунки в діяльності фінансових та інших органів управління в умовах функціонування АСФР. ОПЗ забезпечує функціонування чинного правового регулювання, розробку та прийняття нових правових актів, пристосованих до нових умов, що виникають у процесі розвитку системи. Організаційно-правове забезпечення визначає правовий статус обчислювальних центрів як структурної ланки обчислювальної мережі АСФР; правовий режим використання інформації і роботи з нею, правовий захист інформації; юридичну силу «машинних» документів, у тому числі вихідних (машинограм), електронних документів, одержуваних по каналах зв’язку, технічних засобів (магнітна стрічка, жорсткі, гнучкі, лазерні магнітні диски і т. ін.), використовуваних як носії вхідної та вихідної інформації, а також низку інших актів і правил.
Кадрове забезпечення визначає функції працівників, структури спеціальностей і посад, необхідних для розробки, експлуатації та вдосконалення АСФР, засобів добору, розставляння, підготовки та перепідготовки працівників апарату системи Мінфіну України та створення умов для їх раціонального використання.
11.3. Технологія розв’язання задач АСФР у центральних і місцевих фінансових органах
Організація автоматизованого розв’язування комплексів задач у фінансових органах усіх рівнів характеризується різноманітністю варіантів технологічних процесів. Останні значною мірою враховують вимоги комплексу технічних засобів, визначаючись безпосередньо характером розв’язуваних задач, у тому числі методами й засобами їх реалізації на ЕОМ.
Як правило, вибір і обгрунтування використання тієї чи іншої моделі (типу) ЕОМ під час розв’язування конкретних задач — проблема доволі непроста. Тут потрібно враховувати безліч іноді й суперечливих чинників, насамперед таких, як необхідність розв’язати задачі в задані терміни, обсяги оброблюваної інформації, оперативність подання результатів розв’язування, віддаленість центру обробки даних від користувачів і т.ін. Розглядаючи в сукупності та оцінюючи в комплексі вимоги, що ставляться до системи автоматизованої обробки даних, розробники визначають не лише конкретний тип ЕОМ, а й розраховують увесь склад іншого необхідного обладнання.
Вибір ЕОМ для обробки інформації у фінансових органах має грунтуватися на таких міркуваннях: доводиться обробляти значні за обсягом масиви вхідної інформації та формувати базу даних, що потребує великої місткості зовнішніх запам’ятовуючих пристроїв; розв’язування складних інформаційно пов’язаних між собою задач часто має відбуватися за безпосередньої участі фінансового працівника у процесі розв’язування; у різних поєднаннях застосовують кілька технологічних режимів обробки інформації — централізований, децентралізований, пакетний, телеопрацювання, діалоговий.
У разі централізованої обробки технологічний процес включає в себе операції перетворення вхідної інформації, у тому числі приймання та реєстрацію первинних документів, запис даних (із контролем) на машинний носій, обробку на ЕОМ, контроль, оформлення і видачу результатів розрахунку користувачеві. Однією з особливостей такого процесу обробки є його локальність, тобто сукупність робіт виконується в обчислювальних установах у рамках конкретного ІОЦ. Більшість цих робіт пов’язана з певними термінами, додержання яких визначає ефективність роботи обчислювального центру.
Децентралізована обробка даних дозволяє розбити на групи ряд операцій технологічного процесу, обладнавши АРМ спеціальними пунктами збору та обробки первинної інформації в місцях її виникнення. Пункти, у свою чергу, оснащуються персональними комп’ютерами, термінальними приладами, а також апаратурою передачі даних, що дасть змогу працювати в режимах прямої або дистанційної обробки інформаційних масивів.
В АСФР технологія автоматизованої обробки планової, звітної, обліково-статистичної та аналітичної інформації має характерні особливості. Під час обробки планової економічної інформації залучаються великі обсяги вхідних і вихідних даних, тоді як алгоритми розв’язання задач зводяться до виконання доволі простих арифметичних і логічних процедур обробки та перетворення вхідних масивів на впорядковані певним чином сукупності. При цьому реалізується принцип послідовності виконання технологічних операцій над масивами. Така організація обробки інформації на ЕОМ сприяє автоматичному нагромадженню інформаційної бази, необхідної для проведення процедур аналізу та подальшого прийняття рішень.
Технологічний процес обробки інформації щодо задач цього класу можливий у разі як централізованого, так і децентралізованого режиму обробки даних. Проте найефективнішим є їх синтез, тобто оптимальне до кожного конкретного випадку їх поєднання. Наприклад, виконання функціонального блоку «Планування і прогнозування» в підсистемі «Зведені розрахунки бюджету» за цих умов буде розбито на два етапи: збирання і попередня обробка інформації на місцях, безпосередньо близьких до користувача (у підрозділах фінансового органу); після передачі здобутих даних до центральної ЕОМ виконання основного циклу розрахунків.
Деякі планові задачі АСФР, алгоритми яких передбачають визначення нормативних значень величин на підставі динамічних рядів, множення планових значень на базові та розрахункові нормативи, складання даних за окремими ознаками і т.ін., розв’язуються способом прямого обчислення й організовані в пакети для обробки в реальному режимі часу. До них можна віднести й задачі кореляційно-регресійного прогнозування.
Обробка звітної та обліково-статистичної інформації забезпечує автоматизацію ручних процедур реєстрації, контролю й обробки багаторядкових документів термінової, місячної, квартальної та річної звітності; ведення рахунків аналітичного обліку, реєстрів бухгалтерського обліку, бухгалтерських проведень і укладання зведених нагромаджувальних відомостей. У технологічному процесі обробки інформації цього класу значне місце посідають операції контролю. Це зумовлюється тим, що:
По-перше, у процесі обробки звітних даних найбільша питома вага припадає на інформацію, яка виникає в іншому місці й передається засобами поштового, кур’єрського зв’язку або по телеграфних каналах, що спричиняє появу помилок. По-друге, програмне забезпечення розв’язання цих задач становлять програми перетворення формату машинних документів, що вводяться, на формат, в якому інформація зберігається в масивах бази даних системи.
Нині більшість промислово експлуатованих задач системи належить до підсистеми «Зведені розрахунки бюджету». Це такі комплекси задач: «Зведення балансів прибутків і видатків господарських органів та розробка аналітичних таблиць до бюджету», «Укладання розпису прибутків і видатків бюджету», «Укладання звітності про виконання бюджету». Логічним продовженням цих робіт є розрахунки, здійснювані функціональним блоком «Облік, контроль і звітність» в частині автоматизації комплексу задач «Бухгалтерський облік виконання бюджету».
Розглянемо приклад розв’язування цієї важливої в організаційно-економічному розумінні задачі.
Технологічний процес розв’язування комплексу задач орієнтований на обробку даних у діалоговому режимі з використанням міні-ЕОМ, обладнаної відокремленими робочими станціями.
Користувачами є фінансові працівники підвідділу виконання бюджету, які й визначають черговість розв’язання окремих задач, що входять до структури комплексу: «Облік асигнувань державного бюджету», «Облік відкритих кредитів по міністерствах і відомствах» і т.ін.
Характерною особливістю автоматизованого розв’язання є тісний інформаційний взаємозв’язок окремих задач комплексу, а також використання баз даних інших розрахунків.
У розробленій схемі технологічного процесу розв’язання задач у АСФР використовуються й позитивні моменти організації процесу обробки традиційним способом із застосуванням мікроЕОМ і клавішних машин.
Метою розв’язання зазначеного комплексу задач є вдосконалення з допомогою ЕОМ процесу збору, обробки та отримання даних, що стосуються реалізації оперативного обліку фінансування міністерств і відомств. Вхідними даними для розв’язання є вхідні документи, які надходять із галузевих фінансових управлінь або бюджетних управлінь. Задачі комплексу можуть розв’язуватися як у пакетному режимі, так і в режимі діалогу фінансового працівника з ЕОМ.
Розв’язання задачі «Облік асигнувань державного бюджету» побудоване так, щоб масиви вихідних документів формувалися автоматично в міру заповнення бази даних під час розв’язування задач функціональних блоків «Планування і прогнозування», «Зміна плану», «Складання розпису прибутків і видатків державного бюджету» і «Облік змін і складання уточненого розпису прибутків і видатків державного бюджету». За допомогою клавiатури можна вносити до бази даних зміни, які одночасно відображуються на екрані дисплея. Розв’язування задачі має оперативний характер і виконується в міру надходження змін.
Розв’язування задачі «Облік відкритих кредитів по міністерствах і відомствах» дозволяє користувачеві в діалоговому режимі обліковувати відкриті кредити по міністерствах і відомствах у рамках кодів бюджетної класифікації. З цією метою на екран дисплея після введення в ЕОМ видаткових розписів (форми 12, 13, 15) видається повідомлення про залишок бюджетних коштів. За традиційного способу для вирішення питання про відкриття кредиту тому чи іншому міністерству або відомству фінансовий працівник мав уручну виконати цілий ряд трудомістких розрахунків. Упровадження автоматизації дозволило відразу ж за введенням вхідних даних одержувати щоденну інформацію за плановими даними з урахуванням змін, сумами відкритих кредитів з початку року та щодо наявності вільного залишку асигнувань. На вимогу користувача передбачено на перше число кожного місяця видавати на друкуючий пристрій машинограми, які містять інформацію з обліку відкритих кредитів.
Уся вихідна інформація комплексу задач може бути отримана у формі повідомлень на екрані дисплея або видаватися на друк. Завдяки організації різного роду засобів контролю під час підготовки даних практично виключається поява помилок. Під час роботи на відокремленій робочій станції дані з клавiатури вводить фінансовий працівник, а вони тим часом відображаються на екрані дисплея на заздалегідь виділених полях, розміри яких визначено за максимальними значеннями застосовуваних змінних. Послідовність введення даних визначається рухом курсора від однієї змінної до іншої. Після виконання контролю введені дані фіксуються в базі даних.
Практичну цінність мають три методи контролю: логічний, арифметичний та візуальний. Організація логічного контролю зводиться до перевірки значень змінних і застосування правил порівняння під час введення останніх до ЕОМ. Цей вид контролю передбачає так зване форматування даних і величин змінних, тобто всі поля даних, виділені на екрані дисплея, мають бути описані у форматах, що відповідають їх можливому поданню при введенні, а самі введені значення даних мають міститися в установлених межах (перевірка довірчого інтервалу).
Арифметичний контроль проводиться з метою виконання умов, заданих алгоритмом введення даних у вигляді контрольних співвідношень, записаних в алгебраїчній формі. Нарешті, візуальний контроль являє собою форму контролю, здійснюваного безпосередньо користувачем у процесі введення даних, за якого прикладною програмою відображується на екрані текстове значення кодів, що вводяться.
ТЕМА 12. АВТОМАТИЗАЦІЯ ОБРОБКИ ІНФОРМАЦІЇУ ПОДАТКОВІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ
12.1. Характеристика податкової системиУкраїни з погляду обробки інформації
Кожна держава, щоб забезпечити виконання своїх функцій, повинна мати відповідні кошти, які концентруються в бюджеті.
Джерелами надходження цих коштів можуть бути:
1) власні доходи держави, котрі вона отримує від виробничої та інших форм діяльності або у вигляді надходжень платежів за ресурси, які згідно з чинним законодавством належать державі;
2) податки, які сплачують юридичні та фізичні особи зі своїх доходів.
Співвідношення між цими джерелами визначається рівнем розвитку державної та приватної власності. За умов, коли домінуючою в суспільстві була державна власність, основу формування доходів бюджету становили доходи державного сектора.
Перехід до ринкових відносин передбачає, насамперед, зміну форм і відносин власності. Основним методом формування доходів держави за провідної ролі приватної і колективних форм власності є податки, що й визначає їх місце в ринковій економіці.
Податкова система України складається з: системи оподаткування та податкової служби. Від правильності побудови системи оподаткування та рівня організації податкової служби держави, налагодженості податкової роботи залежить життєздатність і надійність роботи податкової системи.
Система оподаткування — це комплекс чинних у державі законодавчо затверджених видів податків і платежів та механізм їх нарахування. Податки поділяються на прямі і непрямі, державні та місцеві, загальні та спеціальні.
Нині існують понад два десятки загальнодержавних обов’язкових податків і платежів (ПДВ, акцизний збір, податок на прибуток, плата за землю і т. ін.). Окрім того, запроваджено більш як десяток місцевих податків і зборів (податок з реклами, комунальний податок і т. ін.).
Податкова служба — це сукупність державних органів, які організують і контролюють надходження податків, податкових і окремих видів неподаткових платежів. Податкова служба України включає Державну податкову адміністрацію та податкову поліцію.
Державні податкові адміністрації функціонують починаючи з 1991 року згідно із Законом України «Про державну податкову службу».
Державна податкова адміністрація (ДПА) посідає особливе місце в народногосподарському комплексі України, оскільки від ефективності її роботи значною мірою залежить наповнення бюджету країни. Характерна особливість її діяльності полягає в необхідності швидкого реагування на всі зміни в економічному та нормативно-правовому полі, активній участі у створенні механізмів саморегулювання економіки.
Структурно ДПА є складним розподіленим багатопрофільним комплексом, який включає понад 650 податкових адміністрацій різних рівнів (районні, міські, обласні, ДПА Автономної Республіки Крим та Головна ДПА України), пов’язаних прямо чи непрямо із центральним апаратом, який обслуговує більш як 600 тис. різних підприємств — юридичних осіб та близько 20 млн платників податків — фізичних осіб. Податкова служба характеризується розгалуженою структурою, територіальною віддаленістю об’єктів управління, розвинутою телефонною та локальною обчислювальною мережами, широким використанням персональних комп’ютерів. Цей комплекс має велику кількість типів документів різної складності, що циркулюють у самому комплексі та за його межами, породжуючи для обробки та передавання великі обсяги інформації.
Ефективне функціонування існуючої в Україні галузі оподаткування можливе лише за умови її глибокої модернізації, одним з найважливіших складників якої є впровадження сучасних інформаційних технологій на всіх рівнях ієрархічної структури галузі.
До складу податкової служби входять такі управління чи відділи (залежно від рівня ДПА): роботи з платниками, податків та зборів, обліку та звітності, ведення баз даних, комп’ютеризації, аудиту, локальних обчислювальних мереж і електронної пошти, юридичних і фізичних осіб, контрольно-ревізійних перевірок, кадрів, бухгалтерія, склад і т. ін.
На податкові органи покладено контроль із забезпечення повноти й своєчасності сплати податків та інших обов’язкових платежів юридичними й фізичними особами з урахуванням різних пільг. Контроль за повнотою та своєчасністю сплати нарахованих податків і обов’язкових платежів здійснюється як під час перевірок безпосередньо на підприємствах, так і на підставі банківських документів, які надходять до податкових органів (копії платіжних доручень, які підтверджують сплату податків, виписок з банку тощо), та бухгалтерської звітності.
Всеосяжний контроль за підприємствами досягається завдяки веденню в податкових органах оперативно-бухгалтерського обліку нарахувань і надходжень кожного виду податків та інших обов’язкових платежів у цілому по ДПА та щодо кожного платника.
Порядок ведення обліку визначається Державною податковою адміністрацією України. Його ведуть Державні податкові інспекції районного рівня, в яких безпосередньо перебувають на обліку як платники податків юридичні особи. Вищі податкові органи ведуть облік надходжень платежів у цілому по областях та державі.
Облік нарахованих податків і сум податків, які фактично надійшли, та фінансових санкцій ведеться згідно з класифікацією прибутків і витрат бюджету. Для чіткого розмежування надходжень прибутків у класифікації визначено конкретні розділи, на які відповідно зараховуються види податків та платежів: платежі, що об’єднані в одну групу; платежі від окремих груп платників. Водночас більшість розділів бюджетної класифікації поділяються на параграфи, що відповідають окремим податкам, установленим на конкретні види продукції (товарів), категоріям платників або видам податків та інших обов’язкових платежів. Вказівки про порядок зарахування конкретних податків та платежів на визначені розділи, параграфи й види бюджетів містяться в законодавчих та інших нормативних актах, що регулюють порядок нарахування й сплати цих платежів.
Для забезпечення правильного зарахування податків та інших платежів податкові органи подають до кредитних установ перелік платників, перелік сплачуваних ними платежів із вказівкою, до якого бюджету і на які підрозділи бюджетної класифікації вони мають зарахуватися. Для ведення обліку розроблено ряд форм облікової документації та звітності.
За податками з юридичних осіб у податкових органах щороку відкриваються особові рахунки по діючих підприємствах — з початку року; по щойно організованих — із моменту прийняття їх на облік як платників; по підприємствах, які з будь-яких причин не стали на облік у податкових органах, — з часу нарахування та сплати податків. Особові рахунки відкриваються на кожне підприємство і за кожним видом податків окремо.
В особовому рахунку конкретного платника щодо кожного строку сплати платежів зазначається дата, сума платежу, що відповідає сумі, вказаній у поданій підприємством довідці про розміри авансових платежів. В особовому рахунку робляться також записи про доплати і додатково нараховані суми платежів у ході камеральних і документальних перевірок. Щодо кожного строку сплати в особовому рахунку зазначаються суми платежів, що фактично надійшли, виходячи з чого за цим рахунком виводиться допущена підприємством недоїмка і переплата. Недоїмка і переплата показуються також на початок і кінець року.
За несвоєчасну сплату нарахованих податків та інших обов’язкових платежів в усіх особових рахунках платника нараховується пеня, яка відповідає встановленому законодавством розміру за кожен день прострочки платежу, а також вказуються суми нарахованої пені.
Записи в особових рахунках дозволяють визначити обсяг податків та інших обов’язкових платежів, що надійшли. Податкова адміністрація повинна мати також зведені дані про платежі, що надійшли від усіх платників. З цією метою в кожній податковій адміністрації складається зведений реєстр надходжень платежів до бюджету. Такий реєстр ведеться за видами податків та іншими обов’язковими платежами згідно з підрозділами класифікації прибутків і витрат бюджетів.
Записи до реєстру виконуються щодня загальними підсумками за день на підставі документів банків про фактично зараховані до бюджету або виплачені (повернуті) з бюджету за цей день суми. Потім в окремих графах реєстру на кожне перше число місяця вказуються надходження за відніманням суми повернень та виплат, наростаючим підсумком з початку кварталу і з початку року.
За підсумками зведених реєстрів кожна податкова адміністрація, на обліку якої перебувають платники податків, складає звіти про суми податків, що фактично надійшли, а також звіти про недоїмку. Звіти відправляються вищестоящим податковим органам для обліку надходжень платежів і недоїмок у цілому по місту, області, а також в цілому по державі.
Вирішення цього завдання ускладнюється нестабільністю податкового законодавства, частим внесенням змін до порядку нарахування та сплати основних видів податків, введенням нових видів платежів та зборів, недостатньою інформованістю платників із цих питань.
Низовою ланкою ДПА є районна податкова адміністрація, функції якої визначені Законом України «Про державну податкову службу в Україні».
Основними критеріями підходу до функцій ДПА як таких, що підлягають автоматизації, є: можливість формалізації процесу реалізації функції (визначення вхідної, вихідної інформації, алгоритму формування вихідної інформації); періодичність та витрати часу на виконання відповідної функції; обсяги оброблюваних даних; вимоги до оперативності виконання.
Перелік основних завдань ДПА та їх періодичність наведено в табл. 2.4.
Аналіз функцій районної ДПА показує, що їх реалізація значною мірою пов’язана з виконанням перелічених далі технічних процедур, які можуть бути автоматизовані:
перевірка на правильність числових розрахунків документів бухгалтерської звітності та документів, пов’язаних з обчисленням податків та інших платежів (камеральна перевірка);
ведення списків платників у кожному з підрозділів;
ведення журналів документальних та камеральних перевірок;
обробка платіжних документів та занесення відповідної інформації до різних облікових документів («Особовий рахунок», «Реєстр надходжень та виплат», «Журнал недоїмок»);
ведення особових рахунків платників у розрізі платежів та податків;
формування статистичних звітних документів про результати діяльності ДПІ.
Таблиця 2.4
ПЕРЕЛІК ОСНОВНИХ ЗАВДАНЬ ДПА
Найменування
Періодичність рішення

Апарат управління


Реєстрація документів від платників
Щоденно

Реєстрація нормативних документів
Те саме

Управління обслуговування платників


Реєстрація платників податків
«—»

Управління податків та зборів


Ведення книги обліку платників (юридичних осіб)
«—»

Камеральна перевірка документів
Раз на квартал, Раз на місць

Формування звіту про наслідки квартальних перерахунків
Раз на квартал

Аналіз своєчасності сплати платежів
Щоденно

Формування звіту про стан платіжної дисципліни
Раз на квартал

Контроль за своєчасністю подачі документів платником
Раз на квартал

Аналіз листів платників з питань нарахування та сплати
Випадково

Уточнення порядку та строків сплати податків та інших платежів
Раз на рік

Контроль за правильністю визначення розрахункових сум авансових платежів
Раз на квартал

Оформлення справ на банкрутство
Випадково

Відділ обліку та обробки інформації


Контроль за своєчасністю строків сплати та нарахування пені
Щоденно

Ведення книги обліку платників за видами платежів
Те саме

Ведення книги обліку порушників платіжної дисципліни
Щоденно

Звірка надходжень до бюджету
Двічі на місяць

Ведення особових рахунків платників
Щоденно

Облік надходжень
Те саме

Нарахування пені за порушення строків сплати
«—»

Звірка розрахунків із бюджетом
Раз на рік

Підготовка документів на стягнення платежів та їх облік
Щоденно

Підготовка документів на повернення переплат чи зарахування на інші види платежів
Те саме

Формування звіту стану платіжної дисципліни (частково)
Раз на квартал

Формування звіту 1-П
Раз на місяць

Формування звіту 2-П (частково)
Двічі на рік

Управління аудиту


Аудит (проведення перевірок та оформлення їх результатів)
Постійно

Складання плану-графіка аудиторських перевірок
Раз на рік

Формування звіту 2-П
Двічі на рік

Формування звіту 2-ПТ
Раз на місяць

Валютна інспекція


Аудит із валютних операцій
Постійно

Формування звіту про донарахування за валютними операціями
Раз на місяць

Облік векселів у сплату мита та контроль за їх погашенням
Випадково

12.2. Загальна характеристика АІС «ПОДАТКИ»
Ефективного функціонування існуючої в Україні галузі оподаткування можна досягти за умови впровадження сучасних інформаційних технологій на всіх рівнях ієрархічної структури галузі.
Інформатизація ДПАУ — це об’єктивний процес, який має охопити галузь у цілому. Фундаментальною основою інформатизації є створення високоорганізованого середовища, яке, з одного боку, має включати й об’єднувати в рамках всієї податкової служби України інформаційне, телекомунікаційне, комп’ютерне, програмне забезпечення, інформаційні технології, мережі ЕОМ, бази даних і знань, інші засоби інформатизації, а з іншого — забезпечувати можливість створення і використання ефективного системно-аналітичного апарату, що дозволить на якісно новому рівні інформаційного обслуговування провадити як повсякденну оперативну роботу, так і системний аналіз стану та перспектив діяльності податкової служби в цілому; приймати науково обгрунтовані рішення щодо реалізації податкової політики України.
Рівень інформатизації податкової служби України порівняно із західними країнами значно нижчий. Водночас на сьогодні проведено значний обсяг робіт із модернізації засобів автоматизації функцій районних, обласних і головної податкових адміністрацій. Створено й функціонує Державний реєстр фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів, де під час реєстрації в Державному реєстрі кожній фізичній особі централізовано надається єдиний ідентифікаційний номер. Розроблено понад 50 АРМ, які забезпечують виконання обліково-розрахункових функцій практично в усіх підрозділах податкових адміністрацій. З їх допомогою автоматизовано найбільш рутинні процедури обробки даних. У кількох областях створюються локальні мережі, що об’єднують автономні АРМ. Впроваджена й експлуатується система зв’язку між районними, обласними і центральною адміністраціями в режимі електронної пошти з використанням комутованих каналів.
Але оскільки роботи виконувалися за відсутності чіткої концепції розвитку інформаційної інфраструктури податкової служби і часто були реалізовані без додержання єдиних стандартів та технологій, то не було досягнуто бажаного результату — значного впливу на підвищення рівня надходжень до бюджетів держави.
В управлінні комп’ютеризації Головної Державної податкової адміністрації України створюється й послідовно впроваджується в експлуатацію Автоматизована інформаційна система (АІС) «Податки». Ця система централізовано поширюється в податкових адміністраціях районного рівня для зручнішого, оперативного та всеосяжного обліку нарахування, надходження податкових платежів та контролю за виконанням податкового законодавства в Україні. АІС «Податки» включає в себе функціональні підсистеми, комплекси задач, задачі та функції, які використовуються у структурних підрозділах ДПА районного рівня у вигляді системи взаємопов’язаних АРМ спеціалістів-податківців відповідних управлінь:
АРМ інспектора по обліку( реєстрація платників);
АРМ обліку надходжень до бюджету («Держдоходи»);
АРМ реєстрації бухгалтерської звітності;
АРМ складання звітності;
АРМ контроль та аудит;
АРМ «Податки в Україні» (чинні закони України);
АРМ «Валютна інспекція».
Взаємозв’язок АРМ, які функціонують у ДПІ районного рівня, можна простежити на прикладі розв’язання комплексу задач «Облік надходжень і контроль сплати ПДВ з юридичних осіб».
Основні функції АІС «Податки» такі.
1. Облік платників на підставі статутних документів (реєстрація, перереєстрація, зняття з обліку і т.ін.).
2. Збір інформації про відкриття рахунків у банках платниками. Ця функція виконується на підставі письмових повідомлень про відкриття та закриття рахунків, які надходять з банківських установ у триденний термін (згідно з Інструкцією № 3 Національного банку України «Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті»).
3. Отримання інформації про внесення та виключення платників з Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України. Ця інформація надходить з органів статистики, районної адміністрації та Арбітражного суду.
4. Збір інформації про економічну діяльність підприємств. Ці повідомлення формуються на підставі бухгалтерської звітності, яка регулярно надається підприємствами до податкової адміністрації.
5. Оперативне отримання даних про надходження грошових коштів про сплату податків. Ця інформація подається у формі платіжних повідомлень та реєстру надходжень з банківських установ.
6. Проведення перевірок правильності сплати податків згідно з планами перевірок та за замовленням.
7. Формування звітності до головної, міської та обласної податкової адміністрації.
8. Економічний аналіз діяльності податкової адміністрації та стану обслуговуваного району.
Перелічені функції притаманні АІС «Податки» Державної податкової адміністрації районного рівня. У ній використано традиційну методику обліку надходжень до бюджету, а також визначено порядок розв’язання задач із застосуванням персональних комп’ютерів.
Ввід даних до персонального комп’ютера з первинних паперових документів здійснює користувач системи з клавіатури на робочому місці. При цьому дані, що вводяться, контролюються візуально на екрані дисплея. Крім того, дані, які вводяться (код фінансового органу, дата, вид операції, номер документа, суми по кварталах, загальна сума за період), контролюються також автоматично за різними ознаками. Наприклад, дата не повинна бути більша за поточну календарну і т. ін. У випадку помилки на екрані з’явиться попереджувальне повідомлення, на підставі якого працівник внесе виправлення.
У практиці роботи ДПА запроваджено також електронну форму бухгалтерської звітності платників податків — юридичних осіб. Звітність подається платниками на дискетах 3,5 дюйма разом з підписаними паперовими копіями, що значно спрощує процес вводу даних.
Інформація, яка була введена і проконтрольована, зберігається в БД, яка далі використовується для отримання всіх видів вихідних документів.
Завдяки автоматизації наведених функцій, створенню на їх базі АІС «Податки» ДПА районного рівня можна вивільнити висококваліфікованих спеціалістів від виконання технічних функцій. Організація в рамках системи автоматизованих робочих місць для кожного фахівця ДПА дає змогу останньому своєчасно отримувати достовірну та повну інформацію для виконання своїх функціональних обов’язків і забезпечує:
вдосконалення оперативності роботи та продуктивності праці податкових інспекторів;
підвищення достовірності даних щодо обліку платників податків і ефективності контролю за додержанням податкового законодавства;
оперативне отримання даних про надходження податків (за кожним платником податків або їх групою, за кожним видом податку або групою податків) за запитом на будь-яку дату обліку на будь-яких вертикальних рівнях системи управління оподаткуванням;
поліпшення якості та підвищення оперативності бухгалтерського обліку;
поглиблений аналіз динаміки надходження сум податків і можливість прогнозування цієї динаміки;
забезпечення повного й своєчасного інформування податкових адміністрацій усіх рівнів про податкове законодавство на будь-яку дату обліку, починаючи з поточної і раніш;
своєчасне інформування адміністрації території, яка обслуговується ДПА, про надходження податків і додержання податкового законодавства;
скорочення обсягу паперового документообороту;
підвищення оперативності та якості рішень, які приймаються щодо керування оподаткуванням з метою підвищення ефективності його функціонування.
Зауважимо, що неодмінною вимогою щодо успішного функціонування автоматизованої інформаційної системи «Податки» є забезпечення конфіденційності інформації, її захисту від несанкціонованого доступу, умисного зруйнування та викрадення. Реалізація цих умов досягається системою організаційних, технічних і програмних засобів захисту.
На практиці функціонування системи АІС «Податки» додержується принцип децентралізованого збору та обробки інформації (на робочому місці співробітника), що дозволяє підвищити повноту, точність і актуальність документів, які готуються, прискорити їх підготовку. Продуктивність праці на рутинних операціях збільшується в кілька разів завдяки використанню на АРМах спеціального програмного забезпечення. Широко застосовуються також розвинені засоби електронних комунікацій (мережні засоби, електронна пошта і т.ін.)
12.3. Інформаційне забезпечення
Процес управління неможливий без перетворення інформації, а тому організація інформаційного забезпечення в інформаційних системах набуває особливого значення. Система інформаційного забезпечення (ІЗ) будується залежно від ряду факторів і передбачає створення єдиного інформаційного фонду, систематизацію та уніфікацію показників і документів, розробку засобів формалізованого опису даних і т.ін. Цей неповний перелік вже характеризує складність та багатоаспектність розробки й структурної побудови ІЗ залежно від вирішуваних завдань, структури економічної системи в цілому, складу функцій управління та способів перетворення інформації, а також форм подання інформації та способів опису даних.
ІЗ, як було сказано раніше, включає методичні та інструктивні матеріали, єдину систему класифікації та кодування економічної інформації, інформаційну базу. Остання, у свою чергу, поділяється на позамашинну (нормативно-довідкові документи, уніфіковані системи вхідних та вихідних документів) і машинну (масиви бази даних).
У разі автоматизованого розв’язування комплексу задач реєстрації платників податків крім первинних документів використовується нормативно-довідкова інформація загальнодержавних та галузевих класифікаторів:
ЄДРПОУ — Єдиний державний реєстр підприємств, організацій, установ України;
СПАТО — Система позначень автономій, територій, областей;
ЗКГНГ — Загальний класифікатор галузей народного господарства;
УКВЕД — Український класифікатор видів економічної діяльності;
УКФВ — Український класифікатор форм власності;
КОПФГ — Класифікатор організаційно-правових форм господарювання;
СПОДУ — Система позначень органів державного управління;
УСГК — Українська стандартна галузева класифікація;
УКУД — Український класифікатор управлінських документів;
УБК — Українська бюджетна класифікація;
класифікатор видів платників податків;
класифікатор банківських установ.
Найбільш місткою та важливою частиною ІЗ є інформаційна база, до якої входять нормативно-довідкові документи та вхідні і вихідні інформаційні повідомлення. Нормативно-довідкові документи містять інформацію про розміри ставок за кожним із видів податкових платежів, процентну ставку НБУ, довідкові відомості про податкову систему України в цілому, кожну ДПА, платників податків, банківські установи, в яких перебувають розрахункові рахунки платників та бюджетні рахунки, іншу інформацію.
Вхідні інформаційні повідомлення та документи надходять до ДПА ззовні. Перелік вхідних повідомлень та джерела їх виникнення наведено в табл. 2.5.
Таблиця 2.5
ПЕРЕЛІК ВХІДНИХ ДОКУМЕНТІВ, ЩО ФУНКЦІОНУЮТЬ В АІС «ПОДАТКИ»
Джерело виникнення
Назва документа

Платник
Статут

Платник
Свідоцтво про реєстрацію в органах виконавчої влади

Платник
Свідоцтво про реєстрацію в регіональному управлінні статистики

Банк
Свідоцтво про відкриття рахунка в банку

Платник
Протокол про заснування та діяльність

Платник
Заява на реєстрацію

Платник
Розрахунок 25% амортизаційних відрахувань

Платник
Розрахунок орендної плати

Платник
Баланс підприємства

Платник
Звіт про фінансові результати та їх використання

Платник
Звіт про фінансово-майновий стан підприємства

Платник
Декларація за ПДВ

Платник
Декларація за ПДВ (для підприємств торгівлі)

Платник
Розрахунок за податком на прибуток

Платник
Податкова декларація про прибуток

Платник
Довідка про взаєморозрахунки з бюджетом

Платник
Звіт про плату за воду

Платник
Розрахунок за акцизним збором

Платник
Розрахунок податків із власників транспортних засобів

Платник
Розрахунок земельного податку

Платник
Розрахунок за податком на прибуток (для страхових організацій)

Платник
Розрахунок 10% вартості реалізації нестандартної продукції

Платник
Розрахунок за надходженням дивідендів

Платник
Розрахунок відрахувань на геолого-розвідувальні роботи

Платник
Лист платника про відстрочку платежів

Закінчення табл. 2.5
Джерело виникнення
Назва документа

Платник
Лист платника про встановлення строків сплати податку на прибуток

Платник
Довідка про фінансовий стан платника

Банк
Акт перевірки надходжень до місцевого бюджету

Фінорган
Форма № 412 (з банку)

Банк
Простий вексель

Платник
Заява про погашення векселя

Платник
Платіжне доручення

Банк
Меморіальний ордер

Банк
Інкасове доручення

Банк
Виписка з особового рахунка

Банк
Реєстр кредитованих платіжних документів

Фінорган
Підсумки платіжних операцій

Платник
Лист платника щодо повернення чи заліку платежів


Як видно із таблиці, від платника до ДПА надходять (28) вхідних повідомлень (документів), із банківських установ (7) і 2 від фінорганів, що свідчить про можливість удосконалення системи.
Перелік вихідних документів, що формуються в системі, наведено в табл. 2.6.
Таблиця 2.6
ПЕРЕЛІК ВИХІДНИХ ДОКУМЕНТІВ, ЩО ФОРМУЮТЬСЯ В СИСТЕМІ
Користувачі
Назва документа

Управління податків та зборів
Акт про результати перевірки

Управління податків та зборів
Журнал реєстрації актів перевірок

Управління податків та зборів
Протокол про адміністративні порушення

Управління податків та зборів
Журнал реєстрації протоколів про адміністративні порушення

Закінчення табл. 2.6
Користувачі
Назва документа

Управління податків та зборів
Рішення про застосування фінансових санкцій

Відділ обліку та обробки інформації
Картка особового рахунка (форма № 3, 4, 6, 9, 15)

Відділ обліку та обробки інформації
Картка особового рахунка (форма № 4)

Відділ обліку та обробки інформації
Картка особового рахунка (форма № 6)

Відділ обліку та обробки інформації
Картка особового рахунка (форма № 9)

Відділ обліку та обробки інформації
Картка особового рахунка (форма № 15)

Відділ обліку та обробки інформації
Книга № 11

Відділ обліку та обробки інформації
Акт звірки з платником (форма № 23)

Відділ обліку та обробки інформації
Журнал реєстрації інкасових доручень

Відділ обліку та обробки інформації
Реєстр надходжень; повернень та виплат (форма № 25)

Управління обслуговування платників
Книга реєстрації

Управління податків та зборів
Позовна заява на банкрутство

Управління податків та зборів
Повідомлення платникові про подачу на банкрутство

Управління податків та зборів
Розпорядження про припинення операцій за РР платника

Відділ обліку та обробки інформації
Висновки

Відділ обліку та обробки інформації
Журнал реєстрації висновків

Відділ обліку та обробки інформації
Звіт про стан платіжної дисципліни

Відділ обліку та обробки інформації
Звіт 1-П короткий

Відділ обліку та обробки інформації
Звіт 2-П

Відділ обліку та обробки інформації
Звіт 1П повний

Відділ обліку та обробки інформації
Телеграма 1-П

Управління податків та зборів
Повідомлення платникові про несплату податків

12.4. Зовнішні інформаційні зв’язки
Ефективність функціонування податкової служби значною мірою залежить від своєчасності надходження інформації. Обмін інформацією між рівнями управління в межах податкової системи України здійснюється за допомогою електронної пошти.З верхнього рівня (Головної ДПА України) до підлеглих рівнів (обласних, районних ДПА) направляються різного роду законодавчі, методичні та нормативні матеріали, нові версії та засоби програмного забезпечення і т.ін. Знизу, тобто з ДПА районного рівня до обласного направляються файли, в яких міститься регламентна звітна інформація про платників, стан податкових платежів, виконання платіжної дисципліни і т.ін. згідно зі строками її надання, а також інформація щодо неформалізованих запитів. На обласному рівні нагромаджуються дані, які надходять із районних ДПА, агрегуються в цілому по ДПА обласного рівня і передаються до Головної ДПА України. На підставі цієї інформації органи законодавчої та виконавчої влади мають змогу оцінювати виконання прибуткової частини бюджету України, а також робити висновки про те, як працюють закони за кожним із податків. Водночас зростає актуальність підготовки законодавчих та нормативних актів для забезпечення взаємодії податкової адміністрації з банками, фінансовими органами, органами державної влади на місцях, правоохоронними та митними органами. Документи мають відображати як питання отримання інформації ДПА, так і питання надання інформації податковими службами іншим організаціям.
Основні джерела надходження інформації до ДПА: платник, банк, фінансовий відділ райдержадміністрації. Споживачі інформації районної ДПА — це платник, ДПА вищого рівня, фінансовий відділ райдержадміністрації. Інформація щодо окремих платників передається:
до арбітражного суду — застосування закону про банкрутство;
до податкової поліції — застосування статті 148 Кримінального кодексу України.
Платники в установлені терміни подають до ДПА відповідні звітні документи про господарську діяльність. Ці звіти та декларації традиційно подавалися до ДПА на паперових носіях. З ІІІ кварталу 1997 року у практиці роботи ДПА запроваджено електронну форму бухгалтерської звітності (ЕЗ) платників податків — юридичних осіб. Електронна звітність подається платниками на дискетах 3,5 дюйма і, разом з підписаними паперовими копіями, приймається на виділеному робочому місці в ДПА.
Звітність платники формують за допомогою спеціального програмного засобу «Клієнт-3», інтегрованого за форматами даних і протоколом передавання з комп’ютерними системами ДПА. Програмні засоби надають платникам можливість:
генерувати і заповнювати в автоматизованому режимі звітні бухгалтерські форми згідно з чинним законодавством;
перевіряти (виконувати попередню документальну перевірку) в автоматичному режимі заповнення звітних форм, фіксуючи відхилення та помилки окремим протоколом перевірки;
захищати дані, що передаються до ДПА, від несанкціонованого доступу та коригування шляхом «електронного підпису» ЕЗ головним бухгалтером і директором підприємства;
нагромаджувати й використовувати дані ЕЗ в базі даних платника;
друкувати форми ЕЗ (отримувати паперові копії звітних форм).
Значна роль щодо надходження інформації належить банкам. ДПА подає до відділень банків інформацію для відкриття відповідних бюджетних рахунків, на яких акумулюються надходження податків та платежів. Щоденно ДПА отримує інформацію про надходження податків та платежів у вигляді платіжних документів і зведених документів про надходження за кожним із бюджетних рахунків. Отже, інформація про сплату платежів обробляється відділеннями банків та ДПА. Інформація в ДПА подається на підставі сформованого масиву надходжень податкових і деяких видів неподаткових платежів, крім цього формується реєстр надходжень за кожний день, місяць, квартал, з початку року (згідно з обраним періодом). Завдання дістати інформацію з відділень банків на машинних носіях стало одним з пріоритетних у створенні системи автоматизованої обробки інформації. Остання, у свою чергу, уможливила скорочення чисельності персоналу для її обробки та підвищення оперативності і повноти отримання необхідних даних. Згідно з чинним законодавством відділення банків надсилають до ДПА інформацію про відкриття (закриття) розрахункових, валютних та інших рахунків суб’єктами господарської діяльності, про наявність та обіг коштів на цих рахунках, про виконання операцій за бюджетними рахунками та строки проведення цих операцій стосовно платників, видів платежів та бюджетів.
Одним із напрямків удосконалення зовнішніх інформаційних зв’язків, а також підвищення ефективності діяльності ДПА, є розв’язання проблеми ідентифікації платежів до державного та місцевого бюджету. Ідентифікація податків та інших видів неподаткових платежів виконується за бюджетною класифікацією Міністерства фінансів України, яка є обов’язковою для використання в усіх фінансових установах нашої держави. ДПА обмінюється відповідною інформацією про нарахування та фактичне надходження податків і деяких видів неподаткових платежів до місцевих бюджетів з фінансовими відділами райдержадміністрацій. Вирішення питання ідентифікації платежів місцевого бюджету уможливило отримання інформації про їх надходження безпосередньо з банку і оперативну підготовку для фінансового відділу інформації у відповідній формі (файли електронної пошти та реєстри до них).
Крім основних джерел надходження інформації (платник, банк, фінансовий відділ) до районної ДПА для підвищення ефективності її діяльності в умовах функціонування систем автоматизованої обробки інформації існують ще й інші джерела, з яких інформація надходить безпосередньо до ДПА. Це зокрема:
Державний комітет України зі статистики (обласні, міські управління). Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №538 на Держкомстат покладене завдання з ведення Державного реєстру звітних статистичних одиниць (збір та обробка інформації стосовно осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність, присвоєння ідентифікаційних кодів). Щомісяця ДПА отримує від Держкомстату дані про доповнення до Державного реєстру звітних статистичних одиниць у вигляді файла за допомогою засобів електронної пошти. Крім цього, Держкомстат опікується питаннями створення та ведення загальнодержавних класифікаторів, зокрема тих, що визначають класифікаційні ознаки платника (форма власності, вид діяльності і т.ін.);
Митниця — можливе отримання інформації про проведення експортно-імпортних операцій за даними митних декларацій;
Міністерство зовнішніх економічних зв’язків — перспективним є отримання інформації про видачу ліцензій на здійснення експортно-імпортних операцій.
Вирішення питань про те, щоб інформація до ДПА надходила безпосередньо від митниці та Міністерства зовнішніх економічних зв’язків, може значно вплинути на ефективність контролю за валютними операціями.
12.5. Напрямки вдосконалення інформатизації податкової системи України
До пріоритетних напрямків вдосконалення інформатизації ДПА України на даному етапі слід віднести:
створення і розвиток програмно-апаратних комплексів для забезпечення функціонування автоматизованих інформаційно-аналітичних систем центрального та обласних рівнів податкової служби;
створення корпоративного комп’ютерно-телекомунікаційного середовища, що пов’язує воєдино всі рівні податкової служби;
створення та насичення районних податкових адміністрацій АРМ, об’єднаними локальними інформаційними мережами для забезпечення ефективної взаємодії користувачів з корпоративним комп’ютерно-телекомунікаційним середовищем;
створення типового математичного забезпечення для розв’язання функціональних задач податкової служби обласного та районного рівнів;
впровадження новітніх методів, засобів, технологій для автоматизованого виявлення прихованих неплатників податків і тіньових елементів економіки, підвищення ефективності оперативно-розшукових заходів;
підготовка і перепідготовка кадрів у галузі нових інформаційних технологій і їх використання в податковій службі.
Інформатизація податкової служби є складником Національної програми інформатизації України. Тому при вирішенні будь-яких питань, що стосуються цієї проблеми, слід дотримуватись принципів сумісності об’єктів інформатизації ДПАУ та інших органів державного управління. Крім того, повинні враховуватися угоди України з зарубіжними країнами, особливо з країнами СНД, з питань оподаткування, а також враховуватись досвід інших країн у сфері інформатизації податкових служб.
У зв’язку з реформуванням підрозділів Міністерства внутрішніх справ по боротьбі з кримінальним ухиленням від оподаткування в податкову поліцію та об’єднання їх з податковою адміністрацією гостро постала проблема їх інформатизації.
Сьогодні ДПА України всіх рівнів обладнані поштовими вузлами, що працюють у режимі електронної пошти по комутованих каналах зв’язку з використанням персональних комп’ютерів та модемів. Використовується шість різних поштових програм (Т-МаіІ, FrontDоог, РгоСаrrу та ін.), уніфікованих у частині стандартів, що регламентують передачу файлів. Ведуться роботи щодо вибору єдиної поштової системи, інтегрованої з системами документообороту.
При створенні АІС необхідно розглянути можливість модернізації електронної пошти та використання її як резервної системи в разі відмови телекомунікаційної мережі.
Основні завдання, вирішення яких покладається на автоматизовану інформаційно-аналітичну систему, такі:
підвищення оперативності, достовірності та якості інформації, яка використовується для прийняття рішень та забезпечення контролю за повним і своєчасним надходженням коштів до бюджетів;
істотне підвищення продуктивності праці службовців державних податкових адміністрацій внаслідок використання сучасних інформаційних технологій у роботі податкових служб на кожному з етапів: від введення первинних документів до аналітичної обробки інформації;
аналіз економічного стану підприємств, регіонів, галузей у різних аспектах для вироблення науково обгрунтованих рішень з питань податкової політики, розробки рекомендацій для створення передумов для залучення «тіньового» грошового обороту до офіційного;
створення баз знань та даних на центральному і обласному рівнях і забезпечення оперативного обміну інформацією по міжвідомчих системах зв’язку з митними, фінансовими органами, органами державної влади, статистики, іншими міністерствами та відомствами з метою посилення фіскально-регулювальної функції ДПА;
реалізація принципово нової технології взаємодії між платниками податків та податковою адміністрацією — «електронної звітності», що дозволить суттєво знизити витрати на перевірку звітних документів платників податків, значною мірою скоротить витрати часу платників податків на взаємодію з податковою адміністрацією, а також дозволить сформувати бази даних для аналізу господарської діяльності;
Для вирішення широкого спектра проблем податкової діяльності необхідно вжити певних заходів щодо реформування галузевої інформатики:
з метою забезпечення податкових службовців інформацією, якість якої адекватна складності розв’язуваних задач, створити на базі сучасних технологій розподіленої бази даних Центральну базу даних (ЦБД) з можливістю постійного віддаленого доступу до ЦБД з ДПА районного рівня для оперативного отримання інформації за кожним із зареєстрованих платників.
провести істотну «математизацію» аналітичної діяльності різних підрозділів податкових адміністрацій всіх рівнів, насамперед щодо діяльності центрального апарату, з широким використанням в аналітичних задачах сучасних методів математичної статистики;
з метою переходу від одноманітного уніфікованого принципу аналізу та формування керуючих впливів до диференційованого, згідно з особливостями економіки та «податкових параметрів» даної області, створити «інформаційні портрети» областей і регіонів, визначити впливові «податкові параметри»;
розробити технологію нагромадження динаміки змін податкових показників (звітність) та впровадити адекватні методи їх аналізу;
ввести принцип обгрунтування розробки і впровадження завдань статистичних звітів та аналізу з метою оцінювання їх доцільності та очікуваних економічних результатів;
вирішити проблему ефективної інформаційної підтримки діяльності податкової поліції, яка є важливою ланкою податкової служби, з урахуванням специфіки оперативної роботи, з максимальним задоволенням жорстких вимог до якості та режимів функціонування інформаційної системи ДПА (швидкодія, ступені захисту інформації і т. ін.);
розробити й упровадити різноманітні засоби інформатики для спілкування та виховання податкової дисципліни платників.
Оскільки обсяги статичної, умовно-статичної та динамічної інформації значні, необхідно опрацювати:
рівні деталізації даних для кожного зі структурних рівнів ДПА: район, область, держава;
принципи побудови розподіленої інформаційної бази податкової служби.
Окреме важливе завдання полягає у створенні ефективної системи обробки та контролю податкових декларацій фізичних осіб на базі головного та регіональних обчислювальних центрів із використанням технологій сканування форм і електронного документообороту, ключовою ланкою в яких повинно бути використання ідентифікаційного номера фізичної особи.
Одна з основних проблем ефективного використання електронного документообороту — відсутність стандартизованого поняття електронного документа, стандартів і технологій обертання електронних документів. Ця сфера потребує докладного опрацювання. Результатом має бути комплекс стандартів і технологій, прийнятий до використання відомствами та платниками, що забезпечить перехід до безпаперових технологій електронного документообороту.
Визначити як першочергове завдання створення й погодження базового стандарту електронного документообороту, який визначає основні поняття в зазначеній сфері:
визначення методологічної, нормативно-правової бази електронного документа, ознак, які перетворюють електронну структуру на документ;
визначення стандартів, технологій і процедур введення паперового документа до електронного документообороту і надання йому юридичного статусу електронного документа;
визначення стандартів, технологій і процедур зведення електронного документа до паперового вигляду, надання йому юридичного статусу документа;
визначення стандартів, технологій і процедур обміну електронними документами.
Такі вимоги задовольняються за умови використання нової інформаційної технології, яка передбачає наявність трирівневої структури обробки даних. Така структура забезпечить:
у районних державних податкових інспекціях:
доступ до єдиного інформаційного поля районної ДПА з усіх прикладних програм з використанням малопотужних комп’ютерів, якими обладнано переважну більшість районних ДПА, за допомогою єдиної програми — інтерфейсу користувача;
можливість якісної роботи з прикладними програмами користувачів з невисокими професійними навичками;
здійснення віддаленого супроводження баз даних та прикладних програм;
створення передумов для повноцінного виконання функцій ДПА, пов’язаних з необхідністю обміну даними з іншими підрозділами податкової служби різних рівнів (район, область, центр).
в обласних державних податкових адміністраціях:
можливість якісного агрегування даних районних рівнів на основі єдиних відповідних засобів;
аналіз та розв’язання регіональних задач в умовах розподіленої інформаційної структури податкової служби наявними типовими засобами системи.
у Державній податковій адміністрації України:
організацію автоматизованої системи збору й аналізу статистичної інформації, податкової інформації загальнодержавного рівня;
виконання функції автоматизованого керування і супроводження баз даних і програмних продуктів, які експлуатуються в структурі Державної податкової адміністрації України.
Автоматизована ІС ДПА України здатна повнофункціонально здійснювати основну діяльність лише в разі необхідного технічного оснащення всіх ДПА. Надалі з нарощуванням потужності технічних засобів необхідно додержувати таких принципів:
насамперед надавати техніку ДПА, що забезпечують найбільший процент надходжень до бюджету та ДПА, які мають на обліку багатьох платників податків. Такий самий підхід потрібен у разі розподілу техніки на рівні областей та міст обласного підпорядкування, які обслуговують велику кількість платників податку;
поряд з укомплектуванням ДПА персональними комп’ютерами потрібно змістити акценти в напрямку придбання та забезпечення потужними серверами великих податкових адміністрацій, особливо обласних, та ДПА України;
придбавати техніку в основному у вітчизняних товаровиробників, що дозволить у перспективі розвинути власну сучасну матеріально-технічну базу, зменшити залежність від зарубіжних фірм, особливо в частині цінового диктату, та зменшити загальні витрати на інформатизацію;
придбавати технічні засоби слід на конкурсних засадах.
Забезпечення технічними засобами ДПА має відбуватися з урахуванням трирівневої інформаційної технології обробки даних, побудови корпоративної мережі та наявності різних категорій користувачів, яких за технологічними операціями можна поділити на:
категорія І — введення даних, обмін даними;
категорія II — контроль за отриманими даними, підготовка й використання довідкової, статистичної та звітної інформації;
категорія III — багатофункціональний аналіз інформації;
категорія IV — адміністрування (керування) і підтримка в роботоспроможному стані інформаційної інфраструктури ДПА.
Користувачі категорії І забезпечуються персональними та мережними комп’ютерами, технічними та програмними засобами автоматизованого введення з паперових і електронних носіїв, засобами аутентифікації електронних документів.
Категорія ІІ користувачів потребує потужніших технічних та програмних засобів середнього рівня для виконання функціональних обов’язків.
Технічні засоби для користувачів категорії ІІІ є потужними робочими станціями, здатними за визначений час розв’язувати широкий спектр аналітичних задач з можливістю створення закритих для стороннього доступу баз даних у власних підмережах загальної корпоративної мережі.
Користувачі категорії ІV підтримують у робочому стані обчислювальні і програмні ресурси, які використовуються насамперед для підтримки роботи систем обміну даними, систем керування базами даних, сховищ даних. Технічні засоби цього рівня мають будуватися на базі структур, які дозволяють створювати необхідні потужності для різних рівнів ДПА та нарощувати їх без втрат попередніх інвестицій.
Прикладне програмне забезпечення має розроблятися з використанням сучасних інструментальних засобів (наприклад, САSЕ-технологія), які дозволяють підтримувати єдину базу даних проекту, одночасну працю групи розробників, забезпечують наскрізну підтримку життєвого циклу системи, підтримку візуальних засобів проектування, автоматизацію кодування, уніфікований користувацький інтерфейс, інформаційне забезпечення розробників, документування проекту. Для забезпечення тісної взаємодії різних підрозділів податкової служби як у технологічному, так і в інформаційному плані, необхідна комплексна автоматизація функцій кожного підрозділу.
Телекомунікаційна мережа (ТМ) ДПА України має містити дві основні підсистеми:
високо захищену власну корпоративну телекомунікаційну мережу ДПА України;
загальнодоступний з національних та світових телекомунікаційних мереж сегмент ТМ ДПА для доступу до відкритих та презентаційних інформаційних ресурсів ДПА України.
Основною метою створення ТМ ДПА є забезпечення формування, супроводження та доступу користувачів до корпоративних інформаційних ресурсів, налагодження оперативної інформаційної взаємодії на всіх рівнях системи установ та підрозділів ДПА України, а також відповідних органів державної влади України на основі сучасних телекомунікаційних та інформаційних технологій.
Адекватне рішення для досягнення цієї мети — створити інтегровану корпоративну мережу, що забезпечує передавання голосу, факсу, даних та відеосигналів у режимах дротового та бездротового зв’язку. Ця мережа з інтегрованою системою управління має утворити основу інформаційної інфраструктури ДПА та гнучке середовище для впровадження й реалізації нових видів телекомунікаційного та інформаційного сервісу.
Основою ТМ ДПА є магістральна, зонові та місцеві мережі первинної мережі зв’язку України з першочерговою орієнтацією на використання цифрових каналів зв’язку, а також використання відповідних ресурсів національної телевізійної мережі України.
Об’єднання інформаційних і телекомунікаційних мереж усіх підрозділів та установ ДПА України потягне за собою значне збільшення обсягу циркулюючої інформації різних типів та призначення. Тому при побудові ТМ ДПА необхідна розробка і впровадження нормативно-правових, організаційно-технологічних та технічних заходів щодо забезпечення інформаційної безпеки згідно з такими принципами:
забезпечення гарантії інформаційної безпеки для всіх суб’єктів ТМ ДПА на основі єдиних затверджених стандартів;
розподіл відповідальності між різними суб’єктами у різних сегментах ТМ ДПА;
реалізація програмно-апаратного захисту для управління засобами та ресурсами ТМ ДПА;
неприпустимість отримання забороненої інформації через сегменти ТМ ДПА, що приєднані до мереж загального користування, з реалізацією в разі необхідності фізичної ізоляції цих сегментів від корпоративної мережі.
Для досягнення поставленої мети запропоновано виконувати роботи в таких напрямках:
протягом 1997—1998 років — впровадження пілотного проекту у Києві та його районах, розгорнувши паралельно роботи з виявлення та усунення недоліків проекту, доповнення його необхідними функціями; розробка і впровадження ряду типових проектів з огляду на різнотипність ДПА (районні, міські, міські з районним поділом) і обсяги виконуваних ними робіт;
протягом 1997—1999 років — розроблення функціонального прототипу системи обласного рівня та впровадження насамперед в областях, які суттєво впливають на формування бюджетів, з використанням комутованих каналів;
до 2000-го року — здійснення низки етапів з впровадження пілотного проекту у Києві та його районах, розгорнувши паралельно роботи з виявлення та усунення недоліків проекту; розробки та впровадження функціонального прототипу системи обласного рівня та системи центрального рівня, використовуючи спочатку існуючу (можливо, модернізовану) систему електронної пошти та першу чергу ТМ на основі прямих виділених каналів зв’язку;
до 2002 року завершити роботи зі створення АІС на базі повномасштабної ТМ ДПА.
Основні результати, очікувані від реалізації концепції АІС податкової служби України, мають бути такі:
забезпечення інформаційного базису для створення дієвої та ефективної загальнонаціональної системи податкової служби;
безперервне та стійке зростання надходжень до бюджету від податків не за рахунок підвищення податкових ставок;
створення умов для зменшення обсягів «тіньової економіки»;
зниження криміногенності становища за рахунок зменшення обсягів необлікованих грошових коштів;
поліпшення соціальної захищеності громадян та запобігання соціальній напрузі в суспільстві завдяки збільшенню дохідної частини бюджету;
забезпечення якісного контролю за повнотою і своєчасністю надходжень до бюджету;
зменшення питомої ваги витрат у загальнодержавному бюджеті на утримання апарату ДПА.
ТЕМА 13. АВТОМАТИЗОВАНІ ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ У СТРАХУВАННІ
13.1. Призначення і мета створення системи
Страхування — сукупність особливих замкнених перерозподільних відносин між його учасниками з приводу формування за рахунок грошових внесків цільового страхового фонду, призначеного для відшкодування можливих втрат, нанесених суб’єктам господарювання, або збитків у сімейних бюджетах у зв’язку з наслідками страхових випадків, що сталися.
Нинішній стан страхового ринку в Україні відображає суперечливі процеси, які притаманні нинішній економічній політиці та ситуації в нашій державі. Існує велика потреба у страхових послугах, яку часто не можуть задовольнити страхові органи. Страхова система України діє на підставі Закону «Про страхування». Раніше в СРСР страхування здійснював лише Держстрах. Тепер поряд з НАСК «Оранта» було створено багато інших страхових компаній, їх відділень та філіалів.
З утворенням недержавних страхових компаній (СК) виникла система страхування. Страховик (страхова компанія) виконує умови страхування і пропонує їх клієнтам (страхувальникам). Якщо клієнтів задовольняють умови договору, то вони підписують його і вносять відповідні страхові внески. Договір називається полісом. У разі виникнення страхового випадку страховик за договором сплачує страховку.
Контроль за страховою діяльністю в Україні здійснює Комітет з нагляду за страховою діяльністю: видає ліцензії на надання видів страхових послуг; перевіряє, щоб страхові компанії діяли за законом; складає та друкує статистичну інформацію з діяльності страхових компаній на страховому ринку України; веде рейтинг страхових компаній.
Головним напрямком удосконалення обробки інформації у страхових компаніях нині є створення автоматизованої інформаційної системи, що базується на застосуванні економіко-математичних методів, засобів обчислювальної техніки і розвиненої мережі передачі даних. Нові можливості в роботі страхових компаній різноманітних рівнів управління, що зорієнтовані на автоматизовану технологію розв’язання задач, значною мірою виявляються там, де цим процесом охоплено більшість функцій і задач їх основної діяльності. Цим досягається підвищення рівня планової та аналітичної роботи, удосконалюються методи й способи ведення страхових операцій, форми обліку й звітності, прискорюється обробка різного роду звітних даних і, нарешті, підвищується обгрунтованість необхідних управлінських рішень.
З огляду на сказане основною метою створення АІС у страховій компанії є забезпечення такого рівня управління діяльністю компанії, за якого комплексно реалізуються такі завдання: проведення в задані терміни багатоваріантних розрахунків, пов’язаних із рухом договорів страхування; автоматизації процесу обліку договорів за всіма видами страхування; досягнення найвищих показників розвитку всіх видів майнового та особистого страхування; прийняття оптимальних планових рішень щодо прибутків і видатків грошових коштів та отримання необхідного фактичного прибутку. Останнє положення найважливіше, оскільки страхові компанії є комерційними і функціонують на принципах повного господарського розрахунку.
Отже, призначення АІС «Страхування» полягає в забезпеченні збору, зберігання, обробки і передачі інформації на базі використання засобів обчислювальної техніки й зв’язку з урахуванням взаємодії рівнів управління та підрозділів страхових компаній між собою, з клієнтами, організаціями та автоматизованими інформаційними системами інших міністерств і відомств, Державним комітетом України з нагляду за страховою діяльністю.
13.2. Структура АІС «СТРАХУВАННЯ»
АІС «Страхування» створюється безпосередньо у страхових компаніях і охоплює автоматизоване ведення всіх страхових операцій. Склад і структура АІС в різних страхових компаніях різні. Організаційно система являє собою сукупність АІС адміністративно-територіальних ланок, об’єднаних загальною методологією задач, що вирішуються, єдиною інформаційною базою і технологією обробки документів. Водночас різноманітність функціональних задач, що вирішуються в районних інспекціях страхової компанії і центральних ланках (обласних дирекціях і головному Правлінні страхової компанії), вимагає різного підходу до побудови в їхній структурі відповідних АІС. Щоб забезпечити виконання відповідних функцій АІС на різних рівнях страхової компанії, потрібно поділити цю систему на два підрівні — АІС обласного й центрального рівня та АІС районної інспекції. Мережну структуру АІС Національної акціонерної страхової компанії «Оранта» (НАСК «Оранта»), яка нині має в Україні найбільш розгалужену структуру, успадковану від колишнього Держстраху СРСР, зображено на рис. 2.11.

Рис. 2.11. Структура АІС страхової компанії
Функції та завдання, покладені на АІС «Страхування».
Тісно переплітаючись у таких питаннях як поліпшення планових, звітно-статистичних і обліково-контрольних робіт, задачі АІС «Страхування» центрального і районного рівнів істотно різняться за формами й засобами реалізації на ЕОМ. Для АІС центрального рівня основними критеріями ефективності функціонування є розрахунки зі збільшення варіантності та забезпечення обгрунтованості і збалансованості планових завдань, підвищення їх точності, а також надання управлінському персоналу ширших можливостей щодо аналітичної роботи. А визначальний критерій ефективної роботи АІС районної інспекції полягає в підвищенні продуктивності праці страхових працівників (агентів) шляхом передачі на автоматизовану обробку більшості видів страхових операцій.
Зі створенням у середині 70-х років в системі Міністерства фінансів СРСР мережі обчислювальних центрів, на базі яких почалася розробка АСФР, роботи з проектування АСУ Держстраху СРСР були переорієнтовані на власні відомчі центри обробки інформації. У структурі останніх існували служби проектування, впровадження та промислової експлуатації типових проектів задач Автоматизованої системи управління державним страхуванням (АСУДС). Координацію робіт зі створення АСУДС було покладено на створений центр АСУ Держстрах при Головному управлінні Держстраху СРСР. Відповідні структури республіканського рівня були і в Україні.
13.3. Склад і структура функціональної і забезпечуючої частин АІС «СТРАХУВАННЯ»
АІС «Страхування» структурно складається з функціональних і забезпечувальних підсистем. Функціональні підсистеми вирізняються спеціалізацією функцій і задач різних рівнів АІС «Страхування» (центральних і районних). Склад функціональних підсистем АІС «Страхування» унаочнює рис. 2.12.
Легко побачити (зіставляючи підсистеми 01—07), що переліки більшості підсистем АІС «Страхування» на різних рівнях подібні між собою, однак при цьому необхідно враховувати і наявні специфічні відзнаки по складу задач, що входять в них. Функціональна частина АІС «Страхування» центрального та районного рівнів визначається згідно із завданнями управління, котрі характерні для того чи іншого рівня системи, та організаційною структурою, що склалася. Розглянемо стисло кожну підсистему.

Рис. 2.12. Структурний склад функціональних підсистем АІС «Страхування»
Функціональна частина АІС «Страхування» центральних органів управління складається з таких підсистем.
Підсистема 01 «Планування» призначена для розробки перспективних і поточних планів прибутків і видатків за всіма видами страхування і планів надходження страхових платежів. У рамках підсистеми розробляються проекти контрольних цифр на перспективу, складаються проекти річних планів за основними видами надходження платежів щодо кожного виду страхування, що є обов’язковим у нашій державі, а також добровільного, особистого, інших видів страхування.
Підсистема 02 «Бухгалтерський облік і звітність» реалізує автоматизоване розв’язання задач з виконання операцій обліку грошових і поточних господарських операцій, укладання бухгалтерських звітів у цілому по страховій компанії, а також із формування зведених бухгалтерських балансів і аналітичних розробок до них.
Тут же автоматизовано виконуються функції контролю за правильністю укладання балансів у підзвітних рівнях страхової компанії. Для цього передбачається формування різних аналітичних таблиць, розшифрувань, інших документів, отримання яких стає можливим завдяки створенню єдиної міжрівневої бази даних і АРМ спеціалістів із широким використанням персональних комп’ютерів, що реалізують технологію розподіленої обробки даних і можливість отримання відповідей на регламентні та нестандартні запити в запитувальному режимі функціонування.
Підсистема 03 «Праця і заробітна плата» призначена для розробки проектів кошторисів видатків і обліку видатків на утримання органів страхової компанії, складання звітів з праці та заробітної плати, формування зведених звітних документів та аналітичних розробок до них.
Підсистема 04 «Статистичний облік і звітність» використовується для укладання зведених статзвітів за всіма видами страхування, фінансовими результатами страхових операцій за рік, визначення основних показників роботи страхової компанії, укладання аналітичних розробок за всіма видами звітності, організаційно-масової та контрольно-ревізійної роботи.
Підсистема 05 «Правове забезпечення» забезпечує облік, зберігання і пошук правових і інформаційних актів за всіма видами діяльності страхової компанії. Задачі цієї підсистеми, а також підсистем 06 «Контроль за виконанням документів» і 07 «Кадри» розв’язуються в рамках автоматизованої інформаційно-пошукової системи (ІПС). Використання ІПС дозволяє централізувати збір і контроль інформації, одержувати відповіді із законодавчих, правових, нормативних та інших питань усім користувачам системи за умов, що з нею одночасно працюють кілька користувачів.
У функціональному плані в підсистемі 06 розв’язуються задачі з обліку, зберігання та пошуку законодавчих, правових, інформаційних актів зі страхування; у підсистемі 07 — з обліку та аналізу персонального складу страхової компанії, планування й прогнозування потреби в кадрах.
Підсистема 08 «Тарифи і нормативи» призначена для автоматизованого розв’язування задач з обчислення тарифних ставок за видами майнового й особистого страхування, резервами внесків зі страхування життя, розробки середніх цін на сільськогосподарські культури і т. ін. У підсистемі виконуються також розрахунки відомчих нормативів розподілу фонду економічного стимулювання.
Підсистема 09 «Автоматизована обробка інформації» виконує розв’язання задач з організації автоматизованої обробки страхової інформації у страховій компанії. У рамках підсистеми формуються зведені звіти про переведення страхової інформації на обробку з допомогою персональних комп’ютерів, витрати коштів на машинну обробку за типами комп’ютерів і адміністративними територіальними одиницями в розрахунку на один особовий рахунок.
Функціональна частина АІС «Страхування» низових ланок страхової компанії складається також із дев’яти підсистем, з яких перші 7 аналогічні за назвою та значною мірою і за змістом розрахунків, виконуваних з АІС «Страхування» центральних рівнів. Додатково у структурі виокремлено дві підсистеми: 08 «Ведення операцій за договорами страхування», 09 «Контроль і аналіз діяльності інспекції». У першій автоматизуються розрахунки з ведення обліку об’єктів страхування і обчислення страхових платежів, розв’язуються задачі визначення збитків та виплат страхового відшкодування й страхових сум. У другій підсистемі визначаються основні показники роботи інспекцій, дільниць, бригад і агентів.
Кожна підсистема, у свою чергу, на всіх рівнях АІС «Страхування» структурно включає функціональні блоки, комплекси задач, задачі та функції.
Забезпечувальна частина АІС «Страхування» охоплює інформаційне, програмне, технічне, організаційне та інші види забезпечення. Вимоги, що їх висуває АІС «Страхування» до забезпечувальних підсистем, такі або майже такі, як у АСФР та інших системах, що мають розгалужену структуру та кілька рівнів управління.