Національна академія наук України
Рада по вивченню продуктивних сил України
Луцько Василь Степанович
УДК 330.16
Удосконалення економічного механізму
регулювання екологічної безпеки
Спеціальність 08.08.01 – економіка природокористування
і охорони навколишнього середовища

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук

Київ – 2001
Дисертацією є рукопис
Робота виконана у Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України
Науковий керівник:  доктор економічних наук, професор Шевчук Василь Якович, Рада національної безпеки і оборони України, Керівник Апарату
Офіційні опоненти:
доктор економічних наук, професор Коваль Ярослав Васильович, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, завідувач відділу проблем використання та охорони лісових ресурсів
кандидат економічних наук Волошин Валентин Васильович, Президія НАН України, завідувач сектора природокористування і охорони природи
Провідна установа: Інститут проблем ринку та еколого-економічних досліджень НАН України, відділ еколого-економічних досліджень, м.Одеса
Захист відбудеться 26 лютого 2001р. о 14 год. 30 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.160.01 Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032, м. Київ-32, бульвар Т.Шевченка, 60.
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України (м.Київ-32, бульвар Т.Шевченка, 60)
Автореферат розісланий        25  січня 2001р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
доктор економічних наук, професор        С.І.Бандур
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ
Актуальність теми. Наростаюче антропогенне навантаження на навколишнє природне середовище обумовлює різке загострення екологічної ситуації в глобальному масштабі, наближає світове співтовариство до критичної межі у його стосунках з природою та ставить питання про можливість виживання вже прийдешніх поколінь.
Забезпечення сталого соціально-економічного розвитку будь-якої держави, в тому числі України, має супроводжуватися формуванням безпечного стану довкілля для життєдіяльності суспільства і кожної людини, забезпеченням прийнятного рівня екологічної безпеки, спираючись на досконалу правову систему, яка б базувалася на гуманістичних і демократичних ідеях та принципах міжнародного права.
Зважаючи на це, а також на екологічну ситуацію, що склалася в країні, є необхідність здійснення відповідної державної політики, в центрі якої мають бути завдання надзвичайної ваги - ефективне природокористування, достатня екологічна безпека.
Дійсний стан справ в даній сфері свідчить, що загострення економіко-екологічної кризи в Україні обумовлено не достатньо виваженою стратегією держави у сфері екологічної безпеки. Йдеться, перш за все, про політику ліквідаційних підходів у розв’язанні проблеми, а не про більш доцільні превентивні заходи. Внаслідок цього з року в рік усе більше матеріальних і фінансових ресурсів спрямовується на ліквідацію надзвичайних ситуацій (далі – НС) природного і техногенного характеру.
Нинішня орієнтація відповідних органів управління на функції швидкого реагування на НС та надання допомоги постраждалому населенню повинна радикально змінюватись. Успішне вирішення цього питання можливе лише при науково обгрунтованому вивченні ситуації, що склалася у сфері екологічної безпеки, та наданні конкретних пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення системи її регулювання. Від цього залежить наскільки повно держава зможе реалізувати конституційні права громадян щодо безпечного довкілля, життєдіяльності та раціонального використання природних ресурсів.
Усе це обумовило вибір теми, визначило мету, задачі та структуру даного дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження автора безпосередньо пов’язане з тематикою науково-дослідних робіт РВПС, зокрема з темами: 3.1.5.58 “Прогноз розвитку і розміщення продуктивних сил України на довготривалу перспективу” (номер держреєстрації 0100U000657); 3.1.5.59 “Дослідження природно-ресурсного потенціалу та перспектив економічного і соціального розвитку України (регіональний розріз)” (номер держреєстрації 0100U003691); “Наукові засади управління екологічною безпекою на основі комп’ютерного моделювання надзвичайних ситуацій антропогенного і природного походження в Україні та її регіонах” (номер держреєстрації 1099U000531).
Автор дисертаційної роботи приймав безпосередню участь у наукових дослідженнях РВПС з проблем вироблення механізмів подолання негативних тенденцій природокористування та переходу держави на принципи сталого розвитку, що підтверджує зв’язок дисертації з тематичним планом науково-дослідних робіт РВПС.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є поглиблення методологічних основ і удосконалення методичних підходів щодо формування політики держави у сфері екологічної безпеки за умов перехідної економіки та становлення організаційно-економічного механізму її регулювання, обгрунтуванні концептуальних засад соціально-економічної оцінки наслідків НС природного та техногенного походження.
Для досягнення цієї мети вирішувались такі основні задачі:
розкриття сутності та змісту системи екологічної безпеки в Україні як об’єкта економічного аналізу;
визначення критеріїв і показників оцінки екологічної безпеки в Україні;
розробка методичного забезпечення класифікації НС природного і техногенного характеру;
розробка методології і методів оцінки наслідків НС природного та техногенного походження та обгрунтування профілактичних заходів щодо обмеження їх впливу на розвиток продуктивних сил України;
прогнозування стану екологічної безпеки в Україні та розробка підходів до подальшого формування Єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації природного та техногенного походження;
розробка рекомендацій та пропозицій щодо удосконалення економічного механізму регулювання екологічної безпеки.
Об’єкт та предмет дослідження.  Об’єктом дослідження є методичні і  практичні аспекти регулювання рівня екологічної безпеки України. Предметом дослідження є економічний механізм та організаційна структура регулювання екологічної безпеки.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження  є сучасна економічна теорія сталого розвитку, розробки українських та зарубіжних вчених з питань економіки природокористування та охорони навколишнього середовища, еколого-економічного розвитку регіонів і розміщення продуктивних сил, а також законодавчі і нормативні акти з питань природоохоронної діяльності в Україні та інших країнах.
Використані методи системно-структурного та порівняльного аналізу, індексний метод та метод статистичних групувань, методи  теорії ймовірності, моделювання і прогнозування, кореляційно-регресійного аналізу та інші. Так, з допомогою кореляційно-регресійного аналізу здійснено еколого-економічну оцінку забруднення навколишнього середовища; системно-структурного та порівняльного аналізу, індексного методу і методу статистичних групувань – визначено структурні зміни в галузях народного господарства з метою забезпечення відповідного рівня екологічної безпеки.
Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна отриманих в дисертаційному дослідженні результатів полягає у наступному:
розкрито сутність економічного механізму регулювання екологічної безпеки в Україні як об’єкта еколого-економічних досліджень та поглиблено теоретичні основи формування політики держави у сфері екологічної безпеки, що забезпечує взаємозв’язок і збалансованість економічних, соціальних та екологічних цілей розвитку держави, регіонів і безпечної життєдіяльності населення;
визначено особливості функціонування економічного механізму регулювання екологічної безпеки в сучасних умовах та встановлено його роль у забезпеченні її прийнятного рівня, що дало можливість оптимізувати систему управлінських рішень та забезпечити перехід на принципи платного природокористування;
сформульовано теоретико-методологічні принципи розвитку організаційно-економічного механізму регулювання екологічної безпеки в Україні та подальшого формування Єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації природного та техногенного походження, які на відміну від існуючих дозволяють забезпечити оптимальне поєднання адміністративних та ринкових інструментів регулювання рівня екологічної безпеки;
розширено, поглиблено і конкретизовано методологічні підходи до оцінки потенційних загроз, що створюються природним або техногенним впливом на населення та території, зокрема оцінки небезпечних видів діяльності промислових підприємств;
вперше запропоновано методологію та методику оцінки збитків від НС природного і техногенного походження, в основу яких покладено визначення пофакторних та пореципієнтних збитків;
розроблено рекомендації та пропозиції щодо підвищення рівня екологічної безпеки в Україні, удосконалення економічного механізму її регулювання.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження дають змогу відповідним державним органам удосконалити систему регулювання екологічної безпеки в Україні.
Вони знайшли своє втілення при розробці Закону України “Про зону надзвичайної екологічної ситуації”, Указу Президента України “Про Концепцію вдосконалення системи забезпечення екологічної безпеки та подальшого розвитку нормативно-правової бази природоохоронної діяльності", постанови Кабінету Міністрів України “Про Концепцію поліпшення екологічного становища гірничодобувних регіонів України” (довідка Мінекобезпеки від 22.03.2000р. №06-6-181); Закону України “Про об’єкти підвищеної небезпеки” (довідка Держнаглядохоронпраці України від 10.04.2000р. №12-1-2/38); Законів України “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру”, “Про Концепцію захисту населення України у зв’язку із Чорнобильською катастрофою”, Указу Президента України “Про Концепцію захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій”, рішень Кабінету Міністрів України “Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій”, “Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру”, “Про порядок фінансування робіт із запобігання і ліквідації надзвичайних ситуацій”, “Про створення Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань надзвичайних ситуацій”, а також проекту Методики оцінки збитків від наслідків надзвичайних ситуацій природного і техногенного походження (довідка МНС України  від 13.04.2000р. № 04-328/14).
Теоретико-методологічні положення дисертаційного дослідження можуть бути використані при розробці механізмів переходу України на модель сталого розвитку, в навчальному процесі при підготовці студентів, майбутня діяльність яких пов’язана з проблемами екологічної безпеки.
Особистий внесок здобувача. Сформульовані в дисертації наукові положення, висновки, рекомендації та пропозиції належать особисто автору і є його науковим доробком.
Дисертація є самостійно виконаною науковою працею, в якій розв’язане важливе наукове завдання – розроблені методологічні, методичні та практичні підходи до удосконалення економічного механізму регулювання екологічної безпеки в Україні.
Апробація результатів дисертації. Основні наукові положення дисертаційного дослідження апробовані в доповіді Урядової комісії з вивчення причин та обставин аварії на Чорнобильській АЕС “Причини та обставини аварії 26 квітня 1986 р. на блоці 4 Чорнобильської АЕС. Дії по управлінню аварією та послабленню її наслідків” (Київ, 1996р.), річній доповіді за 1997 рік “Захист населення і територій України від надзвичайних ситуацій” (Київ, 1998р.), звіті ПРООН “Україна. Людський розвиток” (Київ, 1998р.), Національній доповіді “Про стан навколишнього природного середовища України в 1998 році” (Київ, 1999р.).
Результати дисертаційного дослідження також доповідались, обговорювались і отримали позитивну оцінку на наукових і науково-практичних конференціях та семінарах: науково-технічній конференції “Основні напрями забезпечення безпеки населення та стійкості функціонування господарства України при загрозі виникнення природних і техногенних катастроф” (Київ, 10-12 грудня 1996р.), американсько-українському семінарі “Підходи до поводження з відходами і запобігання забрудненню” (Пітсбург, Пенсільванія, США, 24-26 червня 1997 р.), національній конференції “50-річчя загальної декларації прав людини” (Київ, 17-18 грудня 1998 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Землеробство ХХ1 століття – проблеми та шляхи вирішення” (Київ, 8-10 червня 1999р.), міжнародній науково-практичній конференції “Оцінка екологічного стану навколишнього середовища при реструктуризації вугільної промисловості. Методи захисту довкілля” (м. Слов‘яногорськ Донецької області, 14-18 грудня 1999р.).
Публікації. За темою дисертації опубліковано 13 наукових праць, загальним обсягом 14,0 д.а., з них 13,5 д.а. є особистим доробком автора. П’ять праць – у фахових наукових виданнях, у тому числі особиста монографія.
Структура і обсяг роботи. Дисертаційна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Результати дослідження викладено на 171 сторінках комп’ютерного тексту, який включає  8 таблиць і 5 рисунків на 10 сторінках. Список використаних джерел (136 найменувань) викладений на 11 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ.
У вступі розкрито актуальність теми дисертації, ступінь дослідженості проблеми, зв’язок з науковими програмами, планами, темами; сформульовано мету і задачі дослідження; обгрунтовано наукову новизну отриманих результатів, їх теоретичне і практичне значення; відзначено ступінь апробації та впровадження в економічну практику основних результатів дослідження; виділено особистий внесок дисертанта у розробку наукових результатів.
У першому розділі ''Теоретично-методологічні засади управління екологічною безпекою'' відзначено, що у процесі господарської діяльності людей нерідко виникають порушення (інколи навіть незворотні) рівноваги в компонентах середовища їх існування. Це безпосередньо або опосередковано впливає (чи може вплинути) на населення і навколишнє середовище та призводить до негативних змін у їх відтворенні. Реально чи потенційно існуючу можливість негативного впливу, що може спричинити зміни рівноваги їх складових компонентів із завданням  шкоди (наприклад, погіршення стану, небажані динамічні чи структурні зрушення тощо), автор розглядає як категорію "небезпека".
Оскільки небезпека об’єктивно властива всім процесам, що відбуваються з використанням енергії, речовини та інформації, відповідно виникає протиріччя між соціально-економічними потребами людей, діяльністю, за допомогою якої вони задовольняються, та потребами людей у безпеці. Неузгодженість у системі "потреби - господарська діяльність - безпека" можна усунути завдяки створенню елементів системи безпеки.
Екологічну безпеку, яка є складовою комплексної системи безпеки, визначено як стан захищеності населення та довкілля від різноманітних видів небезпеки природного та техногенного походження.
Виходячи з міжнародної і вітчизняної практики, в роботі сформульовані такі основні принципи забезпечення екологічної безпеки: принцип безумовного примату безпеки; принцип прийнятного ризику; принцип мінімального ризику (небезпеки); принцип послідовного наближення до абсолютної безпеки; принцип неспіврозмірності економічного і соціального ефектів та безумовний пріоритет останнього.
У результаті техногенних аварій та стихійних лих виникають умови, які визначаються як надзвичайна ситуація (НС). В дисертаційному дослідженні НС визначено як практично майже неконтрольовану подію природного чи /і техногенного характеру, яка призводить до значних екологічних та економічних втрат, пов’язаних із руйнуванням природних та створених людиною об’єктів, забруднення навколишнього середовища, загибелі або травмування людей та інших негативних соціальних наслідків.
НС природного чи техногенного характеру порушує соціальну, економічну, інформаційно-управлінську, технологічну упорядкованість суспільства. Наслідком НС є завдані збитки суспільно-господарському комплексу території (виражені у грошовій формі).
Виходячи із такого розуміння НС, у дисертаційній роботі виділено  групу проблемних завдань, які необхідно вирішити, а саме:
- оцінка рівнів ризику настання тих чи інших НС на конкретних територіях чи окремих об’єктах. Мається на увазі, по-перше, подальша розробка заходів щодо зниження ризику до прийнятного рівня, і, по-друге, розробка сценаріїв реагування на НС у випадку їх настання;
- класифікація об’єктів підвищеної небезпеки відповідно до рівнів їх ризику, потужності та оточення за ступенем їх небезпечності;
- класифікація природних явищ згідно із рівнями їх настання, масштабами локалізації в просторі та часі і зоною  розташування за ступенем небезпеки;
- класифікація ситуацій на/та довкола об’єктів підвищеної небезпеки та територіях за рівнем режиму ситуативного реагування (повсякденного, підвищеної готовності, надзвичайної ситуації, надзвичайного стану);
- розробка сценаріїв попереджувальних заходів та дій з ліквідації негативних наслідків відповідно до рівнів ситуативного реагування на об’єктах та територіях;
- розробка нормативно-правової бази управління екологічною безпекою;
- розробка економічного механізму запобігання та відшкодування збитків від техногенної та природної небезпеки;
- формування матеріальних, фінансових та людських резервів для ситуативного реагування за сценаріями запобігання та ліквідації НС.
Створення системи забезпечення екологічної безпеки вимагає розробки системи критеріїв і показників оцінки рівня екологічної безпеки. Серед учених дискусія ведеться по декількох напрямах: щодо змісту критеріїв та їх кількості; кількісного виразу критеріїв та їх зв’язку з показниками оцінки екологічної безпеки. Більшість відстоює позицію щодо можливості і необхідності єдиного критерію оцінки екологічної безпеки.
У якості критерію оцінки екологічної безпеки автор пропонує прийняти такий стан параметрів навколишнього середовища, який забезпечує гарантоване запобігання погіршення екологічної ситуації та виникнення небезпек природного чи техногенного походження для здоров’я людини і економіки.
Критерій виражає якісну характеристику явищ і створює умови для пошуку конкретних показників. Кількісна характеристика екологічної безпеки, на думку автора, має знаходити вираження у системі таких груп (блоків) показників:
- оцінки зміни середовища проживання і стану здоров’я населення, до яких можна віднести: розвиток техносфери і масштабів господарської діяльності, що здійснюють антропогенний вплив на середовище; погіршення здоров’я населення; забруднення повітря селитебних територій; забруднення питної води і джерел питного та рекреаційного призначення; забруднення грунтів селитебних територій; потенційна загроза від об’єктів підвищеної небезпеки; радіаційне забруднення;
- оцінки зміни навколишнього природного середовища, до яких можна віднести: забруднення атмосферного повітря та  водних об’єктів, вичерпання водних ресурсів і деградація водних екосистем; забруднення і деградація грунтів; забруднення та вичерпання надр; потенційна загроза від стихійних природних явищ;
- ризику факторів екологічної небезпеки.
Виходячи з цього та з метою впровадження ефективного механізму оцінки аварійної події, що сталася або може статися, обгрунтовано необхідність удосконалення існуючого методичного забезпечення класифікації надзвичайних ситуацій природного та техногенного походження. Віднесення аварійної події до рангу НС та визначення рівня реагування, що відповідає масштабу цієї події, пропонується проводити за допомогою Державного класифікатора надзвичайних ситуацій, який слід розробити на базі існуючого Порядку класифікації з урахуванням практики його застосування.
У другому розділі “Оцінка наслідків надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру” відзначено, що у процесі визначення рівня НС слід послідовно розглядати три групи факторів, а саме: територіальне поширення, класифікаційні ознаки НС, розмір заподіяних (очікуваних) економічних збитків та людських втрат.
На підставі узагальнення вітчизняного і зарубіжного досвіду економічного аналізу ризику  визначено наступні  категорії збитків:
- здоров’ю і життю людини;
- флорі та фауні, включаючи оцінку втрат урожаю, лісу, рибного господарства тощо;
- житловим та промисловим забудовам, комунально-побутовому сектору економіки, інфраструктурі тощо;
соціальні збитки, які визначаються змінами соціально-психологічного клімату в суспільстві.
В спеціальній літературі немає єдиного підходу до визначення поняття економічних збитків, які обумовлені наслідками аварій та катастроф. Отже немає і єдиного методологічного підходу до обчислення і урахування окремих складових наслідків, а тому спостерігається певна різниця в їх оцінках.
Огляд існуючих методологічних підходів до обчислення збитків внаслідок аварій (катастроф) чи стихійних лих показав, що визначення витрат на ліквідацію конкретних збитків є необхідним елементом створення відповідної бази даних, класифікації небезпечних видів діяльності промислових об'єктів та визначення критеріїв оцінки наслідків НС. Нами показано, що класифікація небезпечних видів діяльності промислових підприємств за масштабами впливу і можливими наслідками аварій для господарського комплексу і населення повинна базуватися на “Методиці оцінки небезпечних видів діяльності промислових підприємств”. Застосування такої методики дозволить сформувати єдиний підхід, який надасть змогу ранжувати види діяльності промислових підприємств щодо можливості виникнення інцидентів (аварій), які виходять за межі їх нормального (передбаченого відповідними регламентами та іншими експлуатаційними документами) функціонування і призводить до значної шкоди здоров'ю населення і навколишньому середовищу. Методику можна застосовувати як стосовно діючих промислових підприємств з метою оцінки їх потенційної небезпеки для певного регіону і держави в цілому, так і  тих промислових підприємств, що лише проектуються, з метою вибору промислових майданчиків, які відповідають критерію мінімізації потенційної безпеки.
Дія такої Методики повинна розповсюджуватися на промислові підприємства, на яких знаходяться  (виробляються, переробляються або використовуються у виробництві, розміщаються чи складуються постійно або тимчасово, знищуються тощо) одна чи декілька небезпечних речовин і може виникнути незапланований (непередбачений) інцидент (аварія), що відображається зміною індексу небезпечності, за яким підприємство відноситься до певної категорії небезпечності.
Проведення класифікації переслідує перш за все чисто практичні цілі. Вона дозволяє значною мірою формалізувати інформацію про аварію або стихійне лихо, звести всю різноманітність різних проявів до декількох, хоча і достатньо умовних, типових ситуацій.
Для кількісного вираження рівня і динаміки наслідків дії вражаючих факторів пропонується використовувати систему інтегральних (узагальнюючих) показників, яку умовно можна поділити на три групи (прямі, непрямі та сукупні збитки).
Прямі збитки – це втрати усіх видів ресурсів, які пов’язані безпосередньо з аварією чи стихійним лихом. Вони складаються із пошкоджень, а іноді і повного порушення будівель, забудов та споруд, доріг, зупинок виробничого циклу на підприємствах і недоотримання за цей період прибутку, відвернення трудових, матеріальних ресурсів на ремонто-відновлювні роботи, з втрат виготовленої продукції, сировини і напівфабрикатів.
Показники непрямих збитків – це дані щодо погіршення умов економічної діяльності господарських об’єктів та систем життєдіяльності населення в результаті порушення стійкості економічних і технологічних зв’язків, які обумовлюються аварією чи стихійним лихом. Непрямі збитки є наслідком прямих втрат.
Показники сукупних збитків – це дані про дійсне і потенціальне зменшення обсягів господарської діяльності та результатів соціальних програм внаслідок відвернення коштів на цілі, пов’язані з ліквідацією аварії чи наслідків стихійного лиха, відшкодуванням прямих і непрямих збитків. Вони характеризують ті наслідки НС, які нерозривно і взаємно пов’язані з ними,  супроводжують їх і знаходяться  у взаємодії.
Однією з найважливих проблем слід вважати створення науково обгрунтованої методики оцінки збитків від наслідків НС природного і техногенного походження.
Методологічна основа розрахунку величини збитку, на думку автора, повинна базуватися на визначенні пофакторних та пореципієнтих збитків. Пофакторні збитки відображають комплексну економічну оцінку заподіяної шкоди за основними факторами впливу. До них відносяться збитки від забруднення атмосферного повітря (Аф), поверхневих та підземних вод (Вф), поверхні землі та грунтів (Зф).
Пореципієнтні збитки відображають економічну оцінку фактичної шкоди, завданої основним реципієнтам впливу. До них відносяться збитки від: втрат життя та здоров'я населення (Нр),   руйнування та пошкодження основних фондів, знищення майна та продукції (Мр), вилучення або погіршення якості сільськогосподарських угідь (Рс/г),   втрат продуктів та об'єктів лісового господарства (Рл/г),  втрат рибного господарства (Рр/г),   знищення та погіршення якості рекреаційних ресурсів (Ррек), збитки, що заподіяні природно-заповідному фондові (Рпзф).
Для кожного типу НС визначається характерний набір основних пореципієнтних і пофакторних локальних збитків та черговість їх розрахунку. Загальний обсяг збитків від НС визначається як сума основних локальних збитків.
Розрахунок збитків (3) при НС здійснюється за загальною формулою (де Аф... Рпзф - вищенаведені пофакторні та пореципієнті збитки):
         З = [Аф + Вф + Зф] + [Нр + Мр + Рс/г+ Рл/г+ Рр/г+ Ррек+ Рпзф]
Таким чином, оцінка збитків від негативних наслідків НС здійснюється для кожного типу НС відповідно до їх класифікатора.
В цілому вирішення проблем оцінки наслідків НС є надзвичайно важливим для подальшого формування Єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації природного та техногенного походження.
У третьому розділі “Забезпечення прийнятного рівня екологічної безпеки в Україні” доведено, що необхідною складовою національної безпеки держави є забезпечення захисту населення і територій при загрозі виникнення НС природного чи техногенного походження, що обумовлено тенденцією стійкого зростання кількості випадків загибелі людей і шкоди, завданої територіям у результаті аварій (катастроф) чи небезпечних природних явищ, а також невпинного зростання ризиків виникнення НС природного і техногенного походження. Здійснений аналіз НС природного та техногенного походження, які виникли в Україні за період з 1995 по 1999 роки (табл.1), свідчить про зростання кількості НС техногенного походження (за винятком 1999 року), і це при тому, що їх негативний вплив постійно посилюється. Аналіз стану техногенної безпеки   в Україні, результати якого наведено в дисертаційному дослідженні, дозволяє зробити висновок, що екологічне становище  є критичним. У деяких регіонах (Донецький, Придніпровський, Львівський) деградація носить незворотний характер, тому в цьому випадку правомірно вживати термін “зони надзвичайної екологічної ситуації”.
Таблиця 1
Надзвичайні ситуації природного і техногенного походження
в Україні,  1995 - 1999 рр.*
(за даними МНС)
* Надзвичайні ситуації у 1995-1996 рр. на рівні не розподілялись
Зростаюча інтенсивність експлуатації природних ресурсів і економічна криза, які пов’язані з підвищенням частки застарілих технологій і устаткування, зниженням рівня модернізації та оновлення основних фондів, збільшують ризик виникнення НС і вимагають удосконалення економічного механізму регулювання екологічної безпеки.
У складі сучасного механізму важливим джерелом фінансування попередження НС чи ліквідації їх наслідків, на думку автора, є цільові бюджетні асигнування, резервний фонд Кабінету Міністрів України, державні запаси матеріально-технічних ресурсів, страхування екологічних ризиків та фонди охорони навколишнього природного середовища.
Стан фінансування із резервного фонду Кабінету Міністрів України (далі – резервний фонд) робіт щодо попередження та ліквідації НС наведено в табл. 2.
Зростання кількості НС природного та техногенного походження зумовлює постійне зростання кількості звернень від центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо надання фінансової допомоги за рахунок резервного фонду.
У зв’язку з скрутним фінансовим становищем в даний час органами виконавчої влади не проводиться належна робота щодо створення регіональних резервних фондів, незадовільно здійснюється страхування об’єктів підвищеної небезпеки, сільськогосподарських посівів, житлових та галузевих фондів тощо. Все це призводить до значного збільшення звернень про надання допомоги за рахунок резервного фонду.
Таблиця 2
Питома вага коштів, які направлялися на попередження та ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій, у загальному обсязі коштів резервного фонду Кабінету Міністрів України*
*Складено за даними Мінекономіки та НБУ
Однією із найважливіших галузей, яка забезпечує дієву систему захисту майнових прав та інтересів громадян, підприємців, підтримання соціальної стабільності суспільства, національної безпеки держави, а також є важливим фінансовим інструментом регулювання національної економіки та потужним джерелом акумулювання коштів для їх подальшого довготермінового інвестування в усіх економічно розвинутих країнах, є страхова галузь. Вона дозволяє досягти стабільності у відтворювальному процесі, забезпечити економічні можливості для відшкодування збитків, обмежити втрати матеріальних цінностей на макро- та мікрорівні.
Нестача бюджетних асигнувань для здійснення заходів щодо забезпечення екологічної безпеки вимагає розвитку в Україні страхових форм фінансових відносин у сфері попередження та ліквідації наслідків НС, які в даний час тільки започатковуються.
У багатьох країнах страхування здійснюється як в обов’язковому, так і добровільному порядку. За певних умов та  належної правової і економічної ситуації обов’язкове страхування може стати вагомим фактором сталого розвитку та створити умови для здійснення великомасштабної інвестиційної діяльності.
Доцільність обов’язкового страхування спричиняється обставинами, за якими реально постає проблема неможливості страхового захисту інтересів потерпілих іншим шляхом. Впровадження того чи іншого механізму обов’язкового страхування може свідчити про рівень зацікавленості держави в стабільному та надійному захисті суспільства. Для України це надзвичайно важливо.
Аналіз фінансування по розділу державного бюджету “Охорона навколишнього природного середовища та ядерна безпека” (табл. 3) свідчить про щорічне недофінансування природоохоронних заходів відповідно до обсягів коштів, передбачених у державних бюджетах за різні роки.
Починаючи з 1992 року, в Україні створена система державних цільових фондів охорони навколишнього природного середовища на загальнодержавному та місцевому рівнях. З 1998 року вони включені до складу відповідних бюджетів (до цього часу вони були позабюджетними).
Недостатня ефективність існуючої системи екологічних фондів обумовлена рядом причин, головна з яких - розпорошеність їх коштів. Так, при щорічних надходженнях до них від 45 до 60 млн. гривень ці кошти розподілені в 1500 фондах. Окрім цього, спостерігається нецільове їх використання, а також відсутній механізм стимулювання ефективного використання зазначених коштів.
У зв’язку з цим автор обгрунтував необхідність створення Національного екологічного фонду.
Таблиця 3
Стан фінансування по розділу державного бюджету “Охорона навколишнього природного середовища та ядерна безпека”, 1996-1999рр.*
*Складено за даними Міністерства екології та природних ресурсів України
За результатами дисертаційного дослідження автором запропоновано рекомендації та пропозиції щодо удосконалення економічного механізму регулювання екологічної безпеки в Україні.
ВИСНОВКИ
Дослідження існуючого стану екологічної безпеки в Україні та економічного механізму її регулювання дозволило зробити низку висновків, а саме:
1. Внаслідок недостатньо виваженої стратегії держави у сфері екологічної безпеки, її орієнтації на ліквідаційні підходи при розв’язанні проблеми, а не здійснення більш доцільних превентивних заходів, зростає кількість надзвичайних ситуацій природного та техногенного походження, у зв’язку з чим щороку на ліквідацію їх наслідків спрямовується усе більше матеріальних і фінансових ресурсів. Забезпечення сталого соціально-економічного розвитку України має супроводжуватись створенням безпечного стану довкілля для життєдіяльності суспільства і кожної людини, гарантуванням прийнятного рівня екологічної безпеки.
2. Теоретичне узагальнення результатів дисертаційної роботи дозволило обгрунтувати мету, структуру завдань та систему управління екологічною безпекою на базі основних принципів її забезпечення, зокрема: принципу безумовного примату безпеки, принципу прийнятного ризику, принципу мінімального ризику, принципу послідовного наближення до абсолютної безпеки і принципу неспіврозмірності економічного та соціального ефектів, а також запровадити систему критеріїв і показників оцінки рівня екологічної безпеки.
3. На основі аналізу проявів надзвичайних ситуацій природного та техногенного походження встановлено три групи факторів, що впливають на визначення рівня надзвичайної ситуації - територіальне поширення, класифікаційні ознаки і розмір заподіяних (очікуваних) економічних збитків та людських втрат.
4. Розроблено методологічні підходи до класифікації небезпечних видів діяльності промислових підприємств за масштабами впливу та можливими наслідками аварій на господарський комплекс і населення,  запропоновано Методику оцінки збитків від наслідків надзвичайних ситуацій природного і техногенного походження.
5. Виходячи із  виконаного прогнозу стану екологічної безпеки та результатів аналізу існуючого економічного механізму її забезпечення, доведено нагальну необхідність доповнення його обов’язковим страхуванням об’єктів підвищеної небезпеки на основі “Методики оцінки небезпечних видів діяльності промислових підприємств”, а також аудиторською системою визначення рівня ризику виникнення надзвичайних ситуацій та оцінки їх наслідків на основі запропонованої методики оцінки збитків від наслідків надзвичайних ситуацій природного і техногенного походження. Окрім цього, на основі існуючих фондів охорони навколишнього природного середовища обгрунтовано необхідність створення Національного екологічного фонду. Акумулювання екологічних фондів в єдиній фінансовій системі при збереженні всіх елементів самостійності регіональних фондів забезпечить надійні можливості взаємного страхування, кредитування, об’єднання ресурсів для виконання спільних екологічних проектів. Такий підхід до удосконалення економічного механізму регулювання екологічної безпеки дозволить забезпечити взаємозв’язок та збалансованість економічних, соціальних і екологічних цілей розвитку держави, регіонів та населення.
6. Впровадження результатів дисертаційного дослідження дозволить підвищити рівень екологічної безпеки в державі. Вони знайшли своє відображення в ряді нормативно-правових актів, а також можуть бути використані центральними і місцевими органами виконавчої влади при здійсненні заходів щодо забезпечення безпечної життєдіяльності населення.
СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Луцько В.С.Економічні важелі забезпечення екологічної безпеки України. – К.: РВПС України НАН України. - 2000. – 126 с.
2. Калінчик М.В., Луцько В.С., Петровський М.О. Адаптація сільського господарства України до природного та ринкового середовища // Вісник аграрної науки. – 2000. – Спеціальний випуск, травень. –С. 93-96. Особистий внесок: аналіз сучасних умов та перспектив розвитку екологічно адаптованого сільського господарства в Україні.
3. Луцько В.С. Аналіз використання коштів резервного фонду Кабінету Міністрів України, що направляються на попередження та ліквідацію надзвичайних ситуацій // Збірник наукових праць Луганського державного аграрного університету. Серія: економічні науки. –2000. -№6/16. - С.3-6.
4. Луцько В.С. Безпека земельних ресурсів – важлива складова економічної безпеки України // Землевпорядний вісник. –2000. -№2. – С.6-8.
5. Луцько В.С. Важливий фактор національної безпеки // Охорона праці. –1998.- № 12. - С. 4 – 6.
6. Луцько В.С. Еколого-економічна політика держави // Збірник наукових праць Ордена Трудового Червоного Прапора Інституту землеробства Української академії аграрних наук. – 1999. - Вип. 4.- С. 104-115.
7. Луцько В.С. Інформаційні технології в організаційно –економічному механізмі забезпечення прийнятного рівня екологічної безпеки // Економіст. –2000. -№ 1. - С. 87-88.
8. Луцько В. С. Шляхи вдосконалення системи державного управління у сфері екологічної безпеки України. – К.: РВПС України НАН України. - 1999. - 35с.
9. Луцько В.С. Природно-ресурсні відносини у контексті еколого-економічної політики держави // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Землеробство ХХ1 століття – проблеми та шляхи вирішення”. 8-10 червня 1999р. –К.: Нора-Прінт. –1999. –С. 5-7.
10. Луцько В.С., Тимофеєв В.Г. Деякі питання техногенної безпеки // Матеріали науково-технічної конфереції “Основні напрями забезпечення безпеки та стійкості функціонування господарства України при загрозі виникнення природних і техногенних катастроф”. 10-12 грудня 1996р. – Ч.1. –К.: Знання. –1997. –С. 20-22. Особистий внесок: обгрунтовано необхідність формування концепції прийнятого ризику.
11. Луцько В.С. Система моніторингу надзвичайних ситуацій // Збірник статей. –К.: Інститут Сімеона США, Штаб Цивільної оборони України. –1997. – С. 107-109.
12. Луцько В.С. Результати ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи // Збірник статей. –К.: Інститут Сімеона США, Штаб Цивільної оборони України. –1997. –С.135-140.
13. Луцько В.С. Влада, техногенно-екологічна безпека і права людини. // Матеріали національної конференції “50-річчя загальної декларації прав людини”. 17-18 грудня 1998р. –К.: Мін’юст України, Система ООН в Україні. –1999. –С.161-165.