Види діяльності підприємства
Фінансові результати діяльності підприємства формуються в процесі основної, операційної, інвестиційної, фінансової діяльності та надзвичайних подій.
Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Основна діяльність - операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.
Операційна діяльність — це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.
Інвестиційною діяльністю вважають придбання та реалізацію тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів.
Під фінансовою діяльністю розуміють діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства.
Надзвичайна подія — подія або операція, яка відрізняється від звичайної діяльності підприємства, і не очікується, що вона повторюватиметься періодично або в кожному наступному звітному періоді.
У практиці господарювання кожне підприємство здійснюєє безліч різних операцій, які за ознаками спорідненості можна обєднати в окремі напрямки:
маркетингова діяльність підприємства – це процес організації виробництва і збуту продукції орієнтований на задоволення потреб окремих споживачв і отримання прибутку на основі дослідження і прогнозування ринку.
Інноваційна діяльність – це процес який здійснюється на снові реалізації інвестицій з метою виконання обґрунтованих науково-технічних програм з гарантованими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво.
виробнича діяльність – включає розробку програми випуску товарів в поточному періоді і на перспективу, збалансування виробничих потужностей підприємства, обґрунтування обсягу виготовлення продукції певної номенклатури і асортименту відповідно до потреб ринку; ритмічне мат-тех забезпечення вир-ва необхідними ресурсами, розробку графіків виготовлення пр-ї, впровадження оптимізаційних програм щодо раціонального використання наявних ресурсів підприємства.
комерційна діяльність – це сукупність комерційних і торгівельно-технологічних заходів підприємства з доведенням виготовленої ним продукції до споживачів.
Всі перераховані напрямки діяльності підприємства є основою економічної діяльності підприємства.
Сутнісна характеристика господарських рішень.
Рішення – це результат інтелектуальної діяльності людини, що призводить до певного висновку або необхідних дій.
Господарське рішення – це результат аналізу, прогнозування, оптимізації, економічного обгрунтування та вибору альтернативи із сукупності варіантів досягнення конкретної мети підприємства.
Ознаки господарського рішення:
можливість вибору єдиної дії із безлічі альтернатив.
наявність мети
необхідність вольового акту особи, що приймає рішення, стосовно його вибору
Сутність господарських рішень проявляється в різних аспектах:
згідно з економічною сутністю на розробку та реалізацію будь-якого рішення необхідні фінансові, матеріальні та інші витрати
організаційна сутність
соціальна сутність – закладена в механізмі управління персоналом.
правова – здійснення певних заходів в рамках законодавчого поля
технологічна сутність – забезпечення персоналу технічними і інформаційними ресурсами.
Види господарських рішень.
В залежності від цілей і методів розробки господарських рішень існує така класифікація цих рішень:
1) за змістом:
- технічні
- економічні – обєктом є витрати і результат
- соціальні – стосовно персоналу, умов праці
2) за часом дії:
- стратегічні
- тактичні
- оперативні
- перспективні
- поточні
- стабілізаційні
3) за способом обгрунтування:
- інтуїтивні
- адаптивні – на загальних знаннях, здоровому глузді і досвіді
- раціональні
4) за прогнозною ефективністю:
- ординарні
- синергетичні
- асинергетичні
5) за кількістю варіантів:
- безальтернативні
- бінарні
- багатоваріантні
- інноваційні
6) за числом критеріїв:
- однокритеріальні
- багатокритеріальні
7) за глибиною впливу:
- однорівневі
- багаторівневі
8) за технологією прийняття
- запрограмовані
- незапрограмовані та інші
Різноманіття госп.рішень в залежності від характеру проблем і методів їх розв’язання умовно можна розділити на такі типи:
за методами, що використовуються:
стандартні
нестандартні рішення
в залежності від творчого внеску економістів у розробку господарського рішення:
рутинні
селективні
адаптивні
інноваційні
за ступенем формалізації:
добре структуровані
слабо структуровані (складні проблеми)
не структуровані
Господарське рішення має бути:
оптимальним – це властивість господарського рішення бути найкращим відповідно до критерію оптимальностіі
ефективним - що призводить до потрібних і дієвих результатів
результативним - рішення, реалізація якого призводить до остаточних результатів.
Вимоги до господарських рішень:
своєчасність розробки, прийняття і реалізації
наявність механізму реалізації
оптимальність
можливість бути реалізованим, тобто забезпеченим необхідними ресурсами
гнучкість
можливість верифікації і контролю. Верифікація – перевірка істинності, встановлення достовірності.
оригінальність і несподіваність для конкурентів
наявність необхідної інформації для підлеглих
зрозумілість за формою та обгрунтованість
Якість і ефективність господарських рішень
Якість господарського рішення визначається сукупністю його параметрів, що задовільняють конкретного споживача або їх групу.
Основні параметри якісного рішення:
повнота розв’язання поставленого завдання
своєчасність рішення
оптимальність рішення
Показники якості прийнятого господарського рішення:
показник ентропії – кількісної невизначеності проблеми;
ступінь ризику;
ймовірність реалізації рішення за показниками якості витрат і терміну;
коефіцієнт апроксимації. Апроксимація – це наближене зображення одних математичних об'єктів іншими, наприклад кривих лівій - ламаними, ірраціональних чисел - раціональними.
Основні умови забезпечення якості господарського рішення:
застосування наукових підходів;
вивчення впливу економічних законів на ефективність реалізації господарського рішення;
забезпечення особи, що приймає рішення якісною інформацією;
структуризація проблеми та побудова дерева рішень;
забезпечення багатоваріантності рішень;
правова обгрунтованість рішення;
розробка та функціонування системи відповідності та мотивації;
наявність механізму реалізації рішення.
Система якості господарських рішень може визначатися набором таких показників прийняття господарського рішення:
Середній час прийняття рішення або швидкість реакції;
частота помилкових рішень;
середні витрати на прийняття рішення;
збиток від необгрунтованих рішень за певний період;
швидкість виявлених помилок у прийнятих рішеннях.
Ефективність – це найбільш загальна влакстивість будь-яких цілеспрямованих процесів, яка об’єктивно виражається ступенем досягнення мети з урахуванням витрат ресурсів і часу.
Під ефектом розуміють результат порівняння нового стану явища з якістю вихідного стану суб’єкта підприємницької діяльності.
Залежно від сфери виникнення розрізняють такі види ефекту від господарських рішень:
економічний;
фінансово-економічний;
Науковий ефект;
науково-технічний
Соціальний;
екологічний
Залежно від сфери та часу появи, ефект може бути:
фактичним;
очікуваним (впродовж 1-2 років);
потенційний.
Під ефективністю господарського рішення розуміють сукупну результативність, отриману за підсумками розробки, прийняття та реалізації рішення на підприємстві, яка визначається як відношення результату рішення до витрат, що обумовили його отримання.
Ефективність господарських рішень розглядають в 2-ох аспектах:
цільовий – відображає міру досягнення цілей під-ва (стратегічна еф-сть);
витратний – відображає ефективність способів перетворення витрат на результатити (тактична).
Розрізняють такі види ефективності господарських рішень: економічна, організаційна, соціальна, технологічна., психологічна., правова, екологічна, етична, політична.
Основні фактори, що впливають на зміну ефективності господарських рішень:
людський фактор;
інформаціний фактор;
організаційний;
Матеріальний.
Для вибору найкращого господарського рішення необхідно скористатися надійними інструментами оцінки їх ефективності. У таких випадках часто використовують критерій ефективності.
Критерій ефективності – деякий відносний питомий ефект, тобто результат, що припадає на одиницю використовуваних ресурсів. Критерієм ефективності є міра ступеня досягнення мети, тобто відповідності реального і бажаного результатів господарського рішення.
Моделі та методи прийняття господарських рішень.
Моделювання – це універсальний та ефективний інструмент пізнання внутрішніх закономірностей, властивих явищам і процесам, суть якого полягає в підборі математичних схем, які описують процеси, які відбуваються реально.
Етапи математичного моделювання:
постановка задач;
розробка формалізованої схеми;
формалізація задачі в заг.вигляді;
чисельне представлення моделі;
розв’язання задачі на ЕОМ та післяоптимізаційний аналіз отриманих результатів.
Методи розробки господарських рішень – це низка заходів організаційного, технологічного, економічного, правового та соціального характеру, спрямованих на формування господарських рішень.
Найпоширеніші методи розробки господарських рішень:
еврестичні:
метод мозкової атаки;
метод дискусії;
метод „ключових запитань;
метод номін.групи;
метод вільних асоціацій;
метод інверсії;
метод аналогії;
метод синектики
метод „635”;
метод „Делфі”;
метод експертних оцінок;
методи прогнозування:
експертні методи;
метод еврестичного прогнозування;
колективна генерація ідей;
морфологічний аналіз;
прогнозний граф;
дерево рішень;
математичні методи параметричного прогнозування;
прогнозування за аналогією;
метод сценарії
аналітичні методи:
традиційні методи економічного аналізу (метод абсолютних величин, відносних величин, середніх величин, групування, балансовий, графічний);
математичні методи в економічному аналізі (методи елементарної математики, класичні методи математичного аналізу, статистичні методи, методи математичного програмування, дослідження операцій).
Оптимізація – це вибір кращого варіанту рішення. Правильних рішень може бути декілька, оптимальним є одне. Оптимальні рішення дозволяють досягти мети при мінімальних витратах трудових, матеріальних і фінансових ресурсів.
Критеріями оптимальності можуть бути собівартість продукції, продуктивність праці, витрати сировини, темпи зрост.виробництва, забезпеченість ресурсами, витрати виробництва та ін.
Для вирішення будь-якої задачі управління потрібно використовувати 2 взаємопов’язаних алгоритми:
алгоритм прийому і обробки інформації
алгоритм прийняття рішення, що отримують з моделі задачі. Таким чином, прийняття рішення – це математична модель, яка реалізується через алгоритм (метод рішення) і відповідні програми.
Моделі можуть бути такими:
статичні;
динамічні;
з одним учасником;
ігрові моделі (ділова гра);
детерміновані;
квазірегулярні.
Багатопланові аналітичні методи:
метод морфологічного аналізу;
аналіз Парето (АБЦ аналіз);
метод аналізу ієрархій;
визначення еталону (бенчмаркінг);
SWAT-аналіз;
функціонально-вартісний аналіз.
Ділові ігри – це імітаційне моделювання реальних ситуацій для виконання якого кожний учасник дістає певну роль. Імітаційна ділова гра має 2 головні складові: формалізовану частину; неформальні умови.
Технологія прийняття господарських рішень.
Технологія прийняття управлінських рішень – це раціональне поєднання у процесі підготовки, розробки і реалізації рішень, різних моделей, логічних суджень, інтуїції, які базуються на знаннях і досвіді особи, що приймає рішення.
Процес прийняття рішень має певні елементи:
Мету;
Суб’єкта, що приймає рішення;
альтернативні варіанти рішень;
критерії вибору;
умови;
результати.
Технології прийняття господарських рішень включають:
методи і засоби збору і обробки інформації;
прийоми ефективного впливу на персонал;
принципи, закони і закономірності організації і управління;
системи контролю.
Етапи процесу прийняття рішення:
постановка задачі розв’язання проблеми;
розробка варіантів рішення;
вибір рішення;
організація виконання рішення та його оцінка.
Технологія прийняття рішень складається з таких елементів:
ідея або мета;
кількість і якість об’єктів;
ресурси;
застосовувані технології;
виконавці;
терміни;
споживачі;
місце;
економічний, соціальний, екологічний, технічний ефект.
Процес прийняття рішень включає 3 етапи:
підготовка;
розробка;
реалізація рішення.

7. Економічна інформація являє собою такий вид інформації, яка послідовно і повно відображає виробничо-господарську діяльність підприємства. Вона ділиться на 3 види:
планова (містить дані для вибору дій, які можуть бути зроблені у майбутньому);
нормативно-довідкова – є поєднувальною ланкою між іншими видами економічної інформації
облікова інформація – має такі стадії: збір, зміна первинних даних, реєстрація, передача для обробки, обробка даних для оперативного управління, накопичування і групування даних, формування зведеної інформації і виконання розрахунків, які використовуються в аналітичному і синтетичному обліку, складання внутрішньої і зовнішньої звітності.
Альтернативні варіанти госп.рішень повинні приводитись у співставний вид за такими факторами:
фактор часу;
фактор якості в обєктах;
фактор масштабу (обсягу виробництва об’єкту);
рівень освоєності об’єкта у виробництві;
метод отримання інформації для прийняття рішень;
умови застосування об’єкта, фактор інфляції, фактор невизначеності і ризику.
Планування господарських рішень.
Планування – це процес формування множинних цілей розвитку та засобів їх досягнення за певний період; воно зв’язує всі елементи виробництва у цілісну виробничо-господарську систему і забезпечує її необхідний передбачуваний розвиток, узгоджує потенційні можливості підприємства з потребами ринку.
Принципи планування (загальні і специфічні)
Принципи планування визначають характер та зміст планової діяльності в підприємстві.
Принцип необхідності
Принцип єдності
Принцип безперервності
Принцип гнучкості
Принцип точності.
Поряд із загальними принципами управління існують і специфічні принципи планування, а саме:
1) принцип обґрунтованості цілей і завдань підприємства.
2) принцип системності.
3) принцип науковості.
4) принцип безперервності.
5) принцип збалансованості плану.
6) принцип гнучкості.
У процесі планування підприємницької діяльності на підставі розробляють плани, які відрізняються за такими класифікаційними ознаками: (види планів):
1) тривалість (горизонт) планового періоду:
- стратегічні (довгострокові) – більше 5 років;
- тактичні (поточні) – квартал, місяць, рік;
- оперативні – діють в даний момент часу.
2) за об’єктом планування:
- загальні (зведені);
- внутрішні (виробничих підрозділів);
- цільові (однонапрямлені) – програми.
Стратегічний план підприємства – це сукупність взаємоузгоджених заходів і дій, що відображають довгострокові цілі та основні напрямки діяльності з обгрунтуванням ресурсного забезпечення.
Етапи стратегічного планування:
1)визначення місії та формлення стратегічних цілей підприємства;
2)аналіз середовища та ринкових факторів;
3)оцінка підприємницького потенціалу та перспективи розвитку підприємства;
3)вибір генеральної стратегії і аналіз стратегічних альтернатив. Альтернатива -ситуація, в якій належить здійснити вибір однієї з двох взаємовиключних можливостей.
4)розробка ресурсної .і функціональної субстратегії підприємства.
5)практична реалізація плану, контроль і оцінка соціально-економічних результатів.
Господарські рішення щодо планування стратегічних альтернатив стосуються таких питань:
- інтенсифікація ринку;
- диверсифікація - це доповнення виробничої програми новими продуктовими лініями;
- зовнішньо-економічна .діяльність;
- економія;
-зрушення (зменшення витрат, поповнення доходу, активізація фінансової діяльності);
- забезпечення сталості (селективність, відбір);
- перебудова маркетингової діяльності;
- перебудова системи управління;
- фінансова перебудова
Тактичний план підприємства – певна сукупність кількісних, якісних та ресурсо-забезпечувальних завдань, що конкретизують і доповнюють стратегічний план на більш короткий проміжок часу.
Господарські рішення тактичного планування підприємства стосуються таких напрямків його діяльності:
- маркетингова діяльність (план маркетингу);
- виробнича діяльність (випуск продукції в натуральних, вартісних показниках, обгрунтування виробничої програми);
- науково-дослідні, конструкторсько-технологічні та експериментальні роботи;
- праця, кадри, соціальний розвиток колективу (персонал, ФОП, умови праці);
- капітальні вкладення і капітальне будівництво;
- Матеріально-технічне забезпечення;
- Організація виробництва, праці та управління;
- природоохоронна діяльність;
- зовнішньоекономічна діяльність (експортно-імпортні операції);
- витрати, прибуток, рентабельність;
- фінансова .діяльність.
Оперативне планування – це процес розробки заходів і дій для виконання завдань стратегічних і поточних планів.
У процесі оперативного планування треба розвязувати такі головні завдання:
1) забезпечення виконання плану виробничої діяльності за ритмічної роботи всіх підрозділів підприємства
2) установлення оптимального режиму роботи підприємства
3) максимальне скорочення тривалості виробничого циклу та обсягів незавершеного виробництва.
В процесі планування здійснюють пошук і розрахунок резервів, тобто можлливостей підвищення ефективності виробництва.
Класифікація видів резервів: 1. За сферою виникнення: виробничі; невиробничі. 2. За видами ресурсів: предмети праці; засоби праці; праця.
3. За рівнем і масштабами: народногосподарські; міжгалузеві; галузеві; внутрішньовиробничі.
4. Згідно з часом використання: перспективні; поточні; оперативні.
5. За можливостями реалізації:реальні; потенційні.
6. За методами реалізації: технічні; організаційні; економічні; соціальні.
7. За потребами у капітальних вкладеннях:інвестиційні; без інвестиційні.
8. За можливостями виявлення: явні; приховані.
9. За стадіями життєвого циклу: передвиробничі, виробничі,експлуатаційні; 
Економічна суть резервів – підвищення ефективності виробництва полягає у найбільш повному і раціональному використанні зростаючого потенціалу заради отримання більшої кількості високоякісної продукції за найменших витрат живої і уречевленої праці на одиницю продукції.
Резерви мають бути економічно обгрунтованими, тобто при їх розрахунку необхідно враховувати реальні можливості підприємства, а розрахункова величина цих резервів повинна бути підкріплена відповідними заходами.
Методика розрахунку резервів залежить від характеру резервів, способів їх виявлення і способів визначення їх величини (формальний і неформальний підхід).
Бюджетування – це процес складання бюджетів і контролю за їх виконанням.
Риси:
короткостроковий (до 1 року);
високий рівень концентрації;
аналіз.
Переваги бюджетування проявляються в примусовому, короткостроковому плануванні ресурсів підприємства, поведінки конкурентів і особливо поточного і проектного попиту на продукцію.
Види бюджетів:
основний:
зведений(консолідований)
- операційні - це система бюджетів, що характеризує доходи і витрати за операціями або окремими функціями підприємства.  До операційного бюджету входять: бюджет продажу, бюджет виробництва, бюджет витрат, бюджет фінансових результатів.
- Фінансові - це план, в якому відображаються обсяг і структура грошових коштів та їх використання. (включає бюджет грошових коштів, бюджет капітальних інвестицій, прогнозний бухгалтерський баланс).
Бізнес план – це ретельно підготовлений документ, який розкриває всі сторони будь-якого запроектованого комерційного заходу.
Основними завданнями бізнес-плану є:
* оцінка слабких і сильних сторін проекту;
* визначення витрат;
* визначення фінансових потреб;
* вибір стратегії діяльності;
* визначення концепції розвитку;
* оцінка галузі, ринку і конкуренції;
* визначення ризику;
* пошук партнерів для спільної діяльності і фінансових коштів.
9. Концептуальні засади економічного обґрунтування рішень, пов’язаних з операційною діяльністю підприємства
Концепція – система взаємопов’язаних і таких, що випливають один з одного науково-обгрунтованих поглядів, уявлень про управління, наприклад, виробничо-збутовою діяльністю підприємства.
Обґрунтування прийняття рішення – підкріплення переконливими доказами відповідності передбачуваного рішення заданим критеріям і реально існуючим обмеженням.
В основу економічного обґрунтування господарських рішень мають бути покладені принципи:
1. врахування фактору часу;
2. врахування затрат і результатів за життєвого циклу товару;
3. застосування в розрахунках системного підходу;
4. застосування в розрахунках комплексного підходу;
5. забезпечення багатоваріантності технічних і організаційних рішень;
6. забезпечення співставності варіантів за вихідною інформацією;
7. врахування факторів невизначеності і ризику.
Необхідно правильно сформулювати господарське рішення.
Підготовчий етап обґрунтування рішення повинен здійснюватись в такій послідовності:
1. формулювання рішення з виділенням:
а) фіксованої (незмінної) частини,
б) варіативної частини;
2. визначення кінцевої мети рішення і обумовлення можливостей відхилення від неї;
3. визначення факторів ризику, пов’язаних з даним рішенням;
4. попереднє формулювання всіх можливих наслідків господарського рішення з встановленням залежності їх від варіативної частини господарського рішення.
5. формалізація і підготовка до кількісного обґрунтування господарського рішення.
Система операційних рішень включає господарські рішення щодо:
• ресурсного забезпечення діяльності підприємства (персонал, капітал, виробничі фонди, нематеріальні ресурси і активи, оборотні кошти);
• технічна база, організація і планування виробництва (інноваційні процеси, техніко-технологічна база виробництва, організація виробництва, система технічного обслуговування та соціальна діяльність);
• результати і ефективність виробництва (формування програми випуску продукції, матеріально-технічне забезпечення виробництва, якість і конкурентоздатність продукції, продуктивність праці персоналу, мотивація трудової діяльності, оплата праці, витрати і ціни на продукцію, фінансово-економічні результати та ефективність діяльності).
Алгоритм економічного обґрунтування операційних рішень:
1. обґрунтування конкретного господарського операційного рішення;
2. розрахунок планового показника економічного результату від реалізації рішення;
3. розрахунок витрат на реалізацію обраного рішення (формування кошторису, прогнозування).
4. обчислення показників ефективності операційного рішення.
Перелік операційних господарських рішень, що потребують економічного обґрунтування:
• виробнича програма підприємства;
• потреба у виробничих ресурсах;
• ефективність використання виробничих ресурсів;
• продуктивність праці персоналу;
• рівень витрат виробництва;
• собівартість основних видів продукції;
• розмір виробничих запасів і запасів готової продукції підприємства;
• обґрунтування рівня ціни на окремі види продукції;
• доцільність використання нових матеріалів;
• виробництво нової продукції;
• вибір раціональних методів і форм організації виробництва;
• вибір оптимальних організаційних структур управління підприємством;
• соціальні рішення.
Номенклатура продукції – перелік найменувань виробів, завдання з випуску яких передбачено планом виробництва продукції.
Асортимент – сукупність різновидів продукції кожного найменування, що різняться за відповідними техніко-економічними показниками.
Важливим є дослідження не тільки обсягу виробництва, а і обсягу реалізації.
Плановий (очікуваний) показник реалізованої продукції визначають, виходячи з передбаченого виробничою програмою підприємства на відповідний рік обсягу товарної продукції, з урахуванням зміни залишків не реалізованих на початок і кінець розрахункового періоду.
Фактичний показник реалізованої продукції визначають після оплати споживачем вартості продукції та надходження на банківський рахунок постачальника відповідних грошових сум.
Господарські рішення стосовно обсягу виробництва і асортименту продукції приймаються на основі інформації фінансового звіту. Інформаційні ресурси: дані бухгалтерського і внутрішньогосподарського обліку та дані фінансової і статистичної звітності.
Враховуючи, що підприємство випускає продукцію в широкому асортименті, виникає необхідність окремих звітів про доходи, які отримують за видами продукції і за сегментами ринку.
Використання повної фінансової інформації про фінансово-збутову діяльність підприємства дозволяє аналізувати і оцінювати ефективність роботи підприємства і приймати господарські рішення щодо підвищення її ефективності.
10. Економічне обґрунтування рішень щодо обсягів виробництва продукції
Одним з найважливіших питань господарської діяльності і розвитку будь-якого підприємства є його виробнича програма(план виробництва продукції) – це конкретна сукупність завдань щодо обсягу виробництва продукції, визначеної номенклатури асортименту, а також належної якості на певний календарний період.
Основна продукція завжди відтворюється в натуральній і вартісній формах, то виробнича програма підприємства має 2 складові:
обсяг виробництва в натуральних вимірниках.
вартість обсягу виробництва продукції.
Виробнича програма розробляється на основі такої інформації:
вихідні дані про виявлений в процесі вивчення ринку попит;
портфель замовлень на продукцію і послуги інших споживачів;
державні замовлення.
Виробничу програму підприємства потрібно економічно обґрунтувати, тобто узгодити з необхідними виробничими потужностями цього підприємства, трудовими, матеріальними та інвестиційними ресурсами.
Інколи виникає потреба розширення виробничої потужності підприємства за рахунок технічного переозброєння, реконструкції або розширення підприємства.
Ресурсне забезпечення(обґрунтування) виробничої програми
Економічне обґрунтування виробничої програми зводиться до визначення потреби в ресурсах та ефективного їх використання.
Персонал (склад, чисельність, продуктивність праці), матеріальні ресурси і їх потреба, технічні ресурси – їх кількість визначається епізодично.
Як забезпечити найбільш ефективне використання виробничих ресурсів – це ключове питання.
Обґрунтування рішень щодо використання ресурсів дає змогу підприємству використовувати ресурси до раціональної межі, не здійснювати їх марне витрачання, вміло комбінувати різні види ресурсів, знаходити ресурси, що дозволяють випускати найдешевшу продукцію.
Види рішень щодо використання ресурсів:
«ресурс-продукт»
«ресурс-ресурс»
«продукт-продукт»
«ресурс-продукт-ресурс»
Рішення «ресурс-продукт». Технічний аспект – знайти межу доцільного використання ресурсу (це значить обґрунтувати рішення «ресурс-продукт»). Технічно обґрунтованими є ті варіанти, де спостерігається ріст випуску продукції.
Для економічного обґрунтування рішення «ресурс-продукт» розраховують граничну вартість граничного продукту.
Гранична вартість фактора – це додаткові витрати ресурсу на виробництво додаткової продукції, виражені у вартісній формі.
Вартість граничного продукту – ринкова вартість додаткової кількості продукції, що отримується завдяки додатковим витратам ресурсу.
Додаткове споживання ресурсу є доцільним до тих пір, поки отримуємо прибуток.
Викладений підхід до визначення раціональної межі використання ресурсу можна узагальнити таким правилом: збільшуйте витрачання ресурсу на додаткову одиницю продукції до тих пір, коли вартість граничного продукту від додатково одержаної продукції перевищує граничну вартість фактора від додатково можливого ресурсу.
Рішення «ресурс-русурс» - це рішення про те, як правильно комбінувати взаємозамінні ресурси з метою досягнення максимального ефекту в заданих умовах. Технічний аспект – економічному обґрунтуванню підлягають лише технічно прийнятні варіанти, тобто завжди існують такі варіанти комбінування ресурсів, які забезпечують однакову кількість продукції.
Економічне обґрунтування передбачає розрахунок таки показників:
гранична норма заміни – визначається як співвідношення заміни споживання ресурсу, який заміщається до заміни споживання ресурсу, який додається:

співвідношення цін:

Гранична норма заміни показує скільки натуральних одиниць одного ресурсу заміщується іншим з технічної точки зору.
Співвідношення цін показує скільки одиниць одного ресурсу заміщується іншим в умовах ринку.
Є правило: збільшується використання одного ресурсу за рахунок іншого до тих пір, поки його гранична норма заміни перевищує співвідношення цін на ці взаємозамінні ресурси.
Обґрунтування рішення «продукт-продукт» дає змогу обрати ті види продукції, виробництво яких за певних умов є найбільш прибутковим. Вибір оптимального варіанту комбінування кінцевої продукції залежить від економічних чинників. Крім того, з технічної точки зору, між певними видами продукції існує певний взаємозв’язок:
компліментарними видами продукції (зв’язкого) називаються такі види продукції, коли ріст обсягу виробництва одного виду продукції сприяє росту обсягу виробництва іншого виду продукції;
доповнюючий зв’язок – коли виробництво одного виду продукції не впливає на величину виробництва іншого виду продукції;
конкуруючий зв’язок – коли збільшення виробництва одного виду продукції зменшує виробництво іншого виду продукції.
Графічно дані залежності мають вигляд:
Б
2
1 3
А
З технічної точки зору збільшення виробництва продукції типу А не має сенсу,якщо види продукції стають конкуруючими.
В обґрунтуванні рішення «продукт-продукт» використовується показник гранична норма трансформації – це відношення (зі знаком «-») зміни обсягу продукції, яка замінюється до зміни обсягу продукції що замінює:

За умов обмеження ресурсу, технічне обґрунтування рішення не дає змогу виробляти оптимальний варіант.
Економічне обґрунтування рішення «продукт-продукт» потребує визначеного функціонального зв’язку між видами продукції і побудови кривої виробничих можливостей.
Вибір варіанту здійснюється на основі порівняння граничної норми трансформації і співвідношення цін. Існує правило: збільшуйте обсяг виробництва одного виду продукту за рахунок іншого доти, поки гранична норма трансформації не перевищить співвідношення цін на ці види продукції.
Обґрунтування господарських рішень щодо обсягу і асортименту продукції на основі маржинального аналізу.
Важливим господарським рішенням є правильне обґрунтування виробничої потужності підприємства і встановлення при яких обсягах випуску виробництво буде рентабельним, а при яких воно не буде давати прибуток.
З цією метою розраховують:
беззбитковий обсяг продажів;
обсяг продажів, що гарантує підприємству необхідну суму прибутку;
зону безпеки підприємства(запас фінансової стійкості).
Для визначення цих показників можна використовувати графічні і аналітичні способи.
Вр,С
Вр П

Пр Сзм.
у= а + в*х
Спост. С
Зб

Окр.
Беззбитковий обсяг продажів і зона безпеки залежить від суми постійних і змінних витрат, а також від рівня цін на продукцію. Тому кожне підприємство прагне до зниження постійних витрат.
Резерви росту обсягу виробництва і реалізації продукції поділяються на :
резерви росту виробництва продукції за рахунок:
а) покращення використання трудових ресурсів;
б) покращення використання основних фондів;
в) покращення використання сировини і матеріалів.
2. резерви скорочення нереалізованої продукції.
Операційний леверидж характеризує приріст прибутку на одиницю приросту обсягу реалізації продукції:

11. Економічне обґрунтування рішень щодо політики ціноутворення підприємства
Цінова політика – це діяльність підприємства, спрямована на досягнення його головної мети за допомогою цін; це сукупність організаційних та економічних заходів, спрямованих на досягнення за допомогою цін кращих результатів господарської діяльності, забезпечення стійкого збуту продукції, отримання достатнього прибутку.
Основні напрямки цінової політики – це дії підприємства, спрямовані на завоювання певної долі ринку для своїх товарів і на швидке отримання виручки від продажу товарів з метою повернення понесених витрат.
Розглядають 2 альтернативні шляхи до ціноутворення:
Витратний: продукттехнологіявитратицінацінністьпокупець.
Ціннісний: покупецьцінністьцінавитратитехнологіяпродукт.
Етапи формування ЦП:
- становлення задач ціноутворення;
- визначення попиту;
- оцінка витрат;
- аналіз цін і товарів конкурентів;
- вибір методу ціноутворення;
- встановлення остаточної ціни.
Інформаційне забезпечення процесу ціноутворення:
система інформації про ринок в цілому;
система інформації про урядову політику;
система інформації про витрати;
система інформації про конкурентів;
система інформації про покупців;
система інформації про обсяги збуту і прибутку підприємства.
При формуванні цінової політики підприємства необхідно проводити аналіз таких факторів:
- зовнішні;
- внутрішні.
У практиці ціноутворення використовують різноманітні методи визначення вихідної ціни на товари, які можна об’єднати у 3 базові моделі, що відображають цінову політику підприємства:
1) Модель ціноутворення, що базується на витратах підприємства: метод надбавок, метод забезпечення цільового прибутку на інвестований капітал.
2) Модель ціноутворення: метод максимізації поточного прибутку, аукціон.
3) Модель ціноутворення, що базується на конкуренції: метод ціноутворення на основі поточних цін, метод визначення ціни за рівнем конкурентоспроможності товару, метод встановлення ціни на підставі торгів.
Розробка цінової політики підприємства має передбачити проведення досліджень щодо наслідків зміни ціни залежно від ситуації на ринку. Методичною базою таких досліджень є аналіз умов беззбитковості, в основу якого покладено поділ витрат на постійні і змінні.
Проведення аналізу беззбитковості дає можливість відповісти на такі питання:
Чи приведе зміна ціни до поліпшення фінансової ситуації на підприємстві.
На скільки потрібно збільшити обсяг продажу, щоб компенсувати втрати виручки внаслідок зменшення ціни.
Обґрунтування рівня ціни за умов активного і пасивного ціноутворення
За умов активного ціноутворення можливі такі варіанти:
1. Варіант доцільності зменшення ціни виробу (зменшення ціни доцільне тільки в разі, коли сума маржинального доходу після зміни ціни буде не меншою від його величини за попередньою ціною).
2. Варіант, коли змінюється як ціна, так і змінні витрати (для досягнення беззбитковості втрати маржинального доходу внаслідок зменшення ціни мають компенсуватися його збільшення як за рахунок збільшення кількості реалізації продукції, так і завдяки зменшенню змінних витрат).
3. Варіант зміни постійних витрат.
За умов пасивного ціноутворення – підприємство змушене змінювати ціни на свою продукцію у відповідь на зміни цін у конкурентів.
Цілі ціноутворення:
- основана на збуті;
- основана на прибутках;
- основана на існуючому становищі.
Цінова стратегія – це основні напрямки, заходи та методи, за допомогою яких може бути досягнута визначена мета цінової політики – це обґрунтований вибір ціни із декількох варіантів, спрямованих на досягнення максимального прибутку для діяльності підприємства.
Розрізняють цінові стратегії, які об’єднані в три групи:
стратегія «низьких цін»;
стратегія «високих цін»;
стратегія нейтральних цін.
Ефективність стратегії низьких і високих цін залежить від 3 чинників: еластичність попиту, структура витрат на виробництво, рівень конкуренції.
Політика ціноутворення – набір конкретних практичних способів управління цінами на продукцію підприємства, які використовуються для вирішення задач, поставлених перед спеціалістами з ціноутворення. До таких способів належать різні види цінових знижок і надбавок до цін.
12. Економічне обґрунтування рішень щодо виробничих запасів на підприємстві
Оцінка стану виробничих запасів
Управління запасами охоплює виконання таких етапів робіт:
1) аналіз запасівТМЦ у попередньому періоді;
2) визначення цілей формування запасів;
3) оптимізація розміру основних груп поточних запасів;
4) оптимізація загальної суми запасів ТМЦ, які включаються у склад оборотних активів;
5) забезпечення високої оборотності і ефективних форм руху запасів;
6) обгрунтування облікової політики запасів;
7) побудова ефективних систем контролю за рухом запасів на підприємстві.
Аналіз стану виробничих запасів необхідно починати з вивчення їх динаміки і перевірки відповідності фактичних залишків їх плановій потребі.
Розмір виробничих запасів у вартісному виразі може змінитися як за рахунок кількісного, так і вартісного (інфляційного) чинників.
Період оборотності запасів (сировини і матеріалів) дорівнює часу зберігання їх на складі від моменту вступу до передачі у виробництво.
На багатьох підприємствах велику питому вагу у поточних активах займає готова продукція. Значну питому вагу в поточних активах на багатьох підприємствах займає незавершене виробництво.
Нормування виробничих запасів
Потреба в матеріально-технічних ресурсах визначається по-різному, залежно від їх призначення. Кількість технічних засобів (машин, устаткувань) обчислюється епізодично в процесі проектування виробничих систем. Розрахунки потреби в матеріалах є регулярними і здійснюються на єдиній методичній основі.
За своїм економічним змістом виробничі запаси розподіляються на:
- елементи, що їх відносять до оборотних фондів (сировина, матеріали, паливо);
- ті елемементи, що тяжіють до основних фондів (запасні частини для ремонту, інструменти, інвентар і ін. малоцінні предмети);
Норматив оборотних коштів у виробничих запасах, що їх відносять до оборотних фондів, визначається як добуток середньо-добового споживання матеріалів у вартісному виразі на норму їх запасу в днях: Н=Ві*Д
Види запасів:
транспортний запас;
підготовчий (технологічний) запас;
поточний запас;
- резервний (страховий) запас.
Методика нормування оборотних коштів у елементах виробничих запасів, що тяжіють до основних фондів (наприклад, потреба у запасних частинах для ремонту) визначається на основі норми запасу деталей на одиницю ремонтної складності відповідно машин і устаткування.
Розрахунок величини виробничих запасів
Інтервали поставок матеріалів на підприємство та інтервали їхнього використання, як правило, не збігаються, тому виникає потреба в запасах матеріалів. Важливе значення для підтримання поточних запасів мають заходи системи регулювання запасів.
На вибір системи регулювання впливає ряд факторів:
- величина потреби в матаріалах;
- регулярність запуску у виробництво;
- форма постачання і ін.
Регулювання запасів може здійснюватися за системами:
- «максимум-мінінімум» (згідно з якою запаси поповнюються до рівня не нижчого за їхню мінімальну величину, а після надходження чергової партії не бувають більшими за встановлену максимальну кількість. Для забезпечення цих умов замовлення на чергову поставку матеріалів видається за такої величини поточного запасу, якої вистачить для роботи аж поки замовлений матеріал надійде);
- «стандартних партій» (жорстко регламентують величини партій поставок);
- «стандартних інтервалів» (жорстко регламентують величини інтервалів між партіями поставок).
Оптимізація розміру виробничих запасів
Для оптимізації розміру поточних запасів ТМЦ використовується ряд моделей, зокрема «Модель економічно-обгрунтованого розміру замовлення (EOQ)». Розрахунковий механізм моделі EOQ базується на мінімізації сукупних операційних витрат із закупки і зберігання запасів на підприємстві.
13.Економічне обґрунтування рішень щодо розмірів дебіторської заборгованості підприємства
Під поточною дебіторською заборгованістю розуміють заборгованість юридичних та фізичних осіб, певних сум грошових коштів і їх еквівалентів підприємству, яка виникає в ході нормального операційного циклу чи передбачена до погашення в період до 1 року.
Необхідно розрізняти: нормальну і прострочену дебіторську заборгованість. Наявність остатньої створює фінансові проблеми для підприємства.
Оцінювання рівня дебіторської заборгованості здійснюється на основі таких показників:
- коефіцієнт відволікання оборотних активів в поточну дебіторську заборгованість за товари, роботи, послуги;
- коефіцієнт можливої інкасації поточної дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги.
В процесі аналізу потрібно вивчати динаміку, склад, причини і давність утворення дебіторської заборгованості.
Оцінюючи стан поточних активів важливо вивчити якість і ліквідність дебіторської заборгованості. Одним із показників, які використовуються з цією метою є період оборотності або період інкасації боргів.
Для характеристики якості дебіторської заборгованості визначається і такий показник як доля резерву по сумнівних боргах в загальній сумі дебіторської заборгованості. Якість дебіторської заборгованості оцінюється також питомою вагою в ній вексельної форми розрахунків.
Вибір типу кредитної політика підприємства
В процесі формування принципів кредитної політики по відношенню до покупців продукції приймаються господарські рішення щодо:
- щодо форм здійснення реалізації продукції в кредит;
- щодо типу кредитної політики підприємтсва в кожній із форм реалізації продукції кредиту.
Форми реалізації продукції в кредит: товарний (комерційний) кредит та споживацький кредит.
Тип кредитної політики характеризує принципові підходи до її здійснення з позицій співвідношення рівнів доходності і ризику кредитної діяльності підприємства.
Розрізняють три типи кредитної політики підприємства:
консервативний (жорсткий) тип;
помірний тип;
- агресивний (м’який ) тип.
Розрахунок необхідної суми оборотного капіталу, що спрямовується в дебіторську заборгованість, враховує:
обсяг реалізації продукції в кредит, що планується;
коефіцієнт співвідношення собівартості і ціни продукції;
середній період надання кредиту покупцям в днях і середній період розстрочки платежів за наданий кредит.
До складу системи кредитних умов входять такі елементи:
строк надання кредиту (кредитний період);
розмір наданого кредиту (кредитний ліміт);
вартість надання кредиту;
система штрафних санкцій за прострочку виконання зобов’язань покупця.
14. .Сутність та принципи аналізу ГР
Ек.аналіз – це одна з фу-цій упр., яка доп.приймати еф-ні упр.в т.ч.ГР. Він повинен передувати прийняттю науково-обгрунт.рішень на будь-якому рівні упр. Аналіз має виявляти не тільки недоліки, а й розкривати можливості подальшого ек.зростання суб’єктів підпр.д-сті.
Аналіз госп.д-сті – це частина ек.аналізу, яка пов’язана з вивченням вироб., фін., комерц.д-сті під-ва.
Зміст ек.аналізу госп.д-сті спрям.на виявлення внутр.-госп.резервів та шляхів їх викор.
Предметом ек.аналізу є госп.процеси, що відбув.на під-ві, тобто д-сть під-ва та її еф-сть.
Сутність і принципи аналізу ГР підпорядковані законам діалектики та пов’язані із специфічними принципами аналізу: принцип єдності аналізу і синтезу, принцип відділення провідної ланки ( ранжування проблем) і другорядних проблем, принцип забезпечення порівнянності варіантів аналізу із різними ха-ками, принцип кількісного визначення, принцип своєчасності та оперативності.
Осн.правила забезпечення порівняння альтернативних варіантів:
1)к-сть альтернативних варіантів має бути не менше двох
2)за базовий варіант рішення доцільно брати останнє із запроп.варіантів
3)для скорочення часу підвищення якості рішення та зменшення ви-т рекоменд.широке застосув.суч.можливостей інформ.технологій.
15. Методи аналізу ГР та їхній інструментарій
Суть ек.аналізу визнач.його методом.
Метод – це заг.підхід до вивчення ек.явищ в роботі під-ва.
Метод характ.си-мою прийомів і принципів вивчення того чи іншого явища.
Метод ек.аналізу – це сукупність прийомів і способів вивчення госп.явищ, д-сті під-ва, за доп.яких показники розкладають на складові частини, порівнюють їх, визнач.ступінь впливу складових частин на узагальнюючий показник і за підсумком проведених досліджень узагальнюють результати.
В процесі аналізу викор.такі методи: метод порівняння, індексний метод, балансовий, метод ланцюгових підстановок, графічний метод, матричні методи.
Найб.викор.методами аналізу ГР є: методи елементарної матем., класичні методи матем.аналізу, статистичні методи, еколог.методи, методи матем.програмування, методи дослідження операцій, методи ек.кібернетики.
Усі ек-мат.методи або задачі под.на 2 групи: оптимізаційні (рішення за заданим критерієм) та не оптимізаційні (рішення без критерію оптимальності).
За ознакою отримання точного рішення всі матем.методи под.на: точні (за критерієм чи без нього одержують єдине рішення) та наближені (на основі стохастичної інф-ї).
Перелік задач ек.аналізу, які викор.а процесі обгрунт.ГР із застосув.ек.-мат.методів:
1Перевірка напруженості і ступеня виконання виробничих завдань.
2.Дослідження розміру абсолютних та відносних відхилень фактично досягнутих показників від нормативних та планових значень, виявлення причин пов’язаних з роботою підприємства, які вплинули на визначені відхилення.
3.Здійснення факторного аналізу за допомогою методів елімінування.
4.Виявлення резервів, покращення виробничо-господарської діяльності підприємства.
5.Розробка економічних заходів спрямованих на підвищення ефективності функціонування об’єкту досліджень.
Завдання економіко-математичних моделей:
1.визначити сутність і значення економіко-математичних методів у господарській діяльності;
2.вивчити методику застосування економіко-математичних методів в аналізі господарської діяльності;
3.навчитися обирати оптимальний економіко-математичний метод відповідно до цілей економічного аналізу.
Інструментарій методів аналізу: зведення та групування, абсл.та відносні величини, сер.величини, динамічні ряди, суцільні та вибіркові дослідження, деталізація та узагальнення.
16. . Оцін-ня впливу госп ріш на еф-ть д-ті п-ва
Кінцевою метою будь-якого госп ріш є зрост-ня його ринк в-сті. Результатом ек обгр-ня і реал-ї госп ріш є зрост-ня прибутку за рах зрост-ня к/с тов-в, розшир-ня ринку збуту і покращення фін стану п-ва.
Вплив різних видів прийнятих госп ріш-нь на еф-ть д-ті п-ва проявл-ся ч/з зміну пок-в:
-О в-ва і реал-ї прод-ї
-викор-ня вир, ін вест, фін рес-в
-С/в прод-ї
-прибуток
-рентаб-сть (в-ва, прод-ї)
Методика оцін-ня впливу прийнятих оп-х рішень на еф-ть функт-ня п-ва:
А)методика підрах-ку резервів зрост-ня суми прибутку п-ва.
Резерви зрост-ня суми прибутку визн-ся для кожного виду товар прод-ї.
Осн джерелами зрост-ня приб є:
*зрост-ня О реал-ї прод-ї
*зниж-ня її С/в
*зрост-ня цін (за рах покращ-ня якості прод-ї, реал-я її на більш вигідних ринках збуту в більш оптимат строки)
Для визн-ня резервів зрост-ня прибутку за 1м джерелом треба виявлений раніше резерв зрост-ня О реал-ї прод-ї помножити на факт прибуток з розрах на од прод-ї відпов виду.
Підрах резервів зрост-ня приб за 2м джерелом: виявлений раніше резерв зниж-ня С/в кожного виду прод-ї помнож на можливий О її продажів з урах-ням резервів його зрост-ня.
Підрах за 3м джерелом: змінга питомої ваги кожного сорту прод-ї помнож на відпускну ціну відпов сорту, результ додаються і отримана зміна сер ціни помнож на можливий О реал-ї прод-ї.
Б)Методика підрах резервів зрост-ня рентабельності.
Осн джерелами резервів зрост-ня рентаб прод-ї є:
*зрост-ня суми прибутку від реал-ї прод-ї
*зниж-ня С/в товарної прод-ї
Освоєння резервів зрост-ня прибутку на наявних вир потужностях, тобто без додатк к/в, дозволить зрост-ти не лише прибуток і зрост-ти рентаб роботи п-ва але і зрост-ти запас фін стійкості п-ва.
Методика оцін-ня впливу прийнятих ін вест ріш на еф-ть функт-ня п-ва і така с-ма пок-в:
1-додатк вихід прод-ї на 1 грн інвестиції
2-зниж-ня С/в прод-ї в розрах на 1 грн інвестиції
3-зниж-ня вит-т праці на в-во прод-ї з розрах на 1 грн інвестиції
4-зрост-ня прибутку з розрах на 1 грн інвестиції
5-термін окупності інвестиції
Осн-м напрямом зрост-ня якості інвестицій є комплексність їх викор-ня, тобто за доп додатк к/в п-во має досягати оптимат співвідношу між осн-ми і оборот фондами, акт і пас частиною ОФ і ін.
Методика оцін-ня впливу прийнятих фін ріш на еф-ть функт-ня п-ва:
Оцінка еф-ті довго строк фін вкладів викон-ся шляхом зіставлення суми отриманого доходу від даного виду інвестицій з середньорічною сумою даного виду активів.
Сер рівень прибутковості може змін-ся за рах:
-ст-ри ЦП що мають різний рівень прибутк-сті
-рівня прибутк-сті кожного виду ЦП придбаних п-вом.
17. Критерій обгрунт.ГР в умовах невизнач.
На теоретичному рівні знання щодо певної проблемної ситуації досить добре розроблені. Однак на практиці заст.формаліз.алгоритмів аналізу обмежене.
Для вибору оптимальної стр-ї в ситуації невизнач.викор.декілька критеріїв.
За наявності кількох альтер.станів зовн.сер.і внутр.умов під-ва їм відпов.належні знач.цільових фу-цій. Якщо жодна з альтернатив не домінує, то постає задача вибору рішення із застосув.привали і критеріїв теорії прийняття ріш.
Критерії, засновані на аналізі матриці можливих станів навк.сер.і альтернативи ріш.
Для прийняття ріш.в умовах невизнач.та ризику за доп.статичної ігрової моделі вхідна інф-я подається у вигляді матриці, рядки якої – це можливі альт.ріш.(Аі), а стовпчики – це стани си-ми або середовища (Sj, j=1…m). Кожній альтернативі ріш. і кожному стану си-ми відпов.результат (наслідок ріш. aij), який визнач.втрати або виграш за вибором даної альтернативи рішення та реал-ї даного стану си-ми.
Таблиця. Матриця прибутків
Для вибору оптим.стр-ї в ситуації невизнач.та ризику викор.різні правила та критерії: правило максимін (критерій Вальда), правило максімакс (критерій оптимізму), правило мінімакс (критерій Севіджа), правило Гурміца (правило оптимізму-песимізму)
18. Ризик у д-сті суб’єкта госп.
Ризик можна розглядати як історичну категорію і як ек.категорію. На сьогоднішній день різні підходи до інтерпретації категорії ризику:
-ризик – це ймов.здобуття небажаного результату або ймов.сприятливого позитивного результату;
-ризик – це невизначеність майб.стану;
-ризик – це д-сть, пов’язана з подоланням невизначеності ситуації неминучого вибору.
Ризик – це рівень непевності, пов'язаний з проектом або інвестуванням (Террі).
Ризик – це небезпека, можливість збитку або втрат (Вебстер).
Ризик – це загроза або небезпека виникнення збитку в найширшому сенсі слова (Райзберт).
Ризик є вартісним виразом ймовірної події, що може призвести до збитків. Виникає ч/з відхилення фактичних даних від оціночних щодо сьогоднішнього стану і майб.розвитку си-ми (Вітлінський, Наконечний).
Ризик – це ймов.втрати під-вом частини своїх рес-в, недотримання доходів чи виникнення втрат у результаті здійснення певної вироб., фін.або ін.д-сті (Грабовий).
Госп.ризик – це специфічна ха-ика у госп.ситуації в якій не включається ймов.виникнення непередбачуваних наслідків (можливого відхилення від бажаного результату, втрати суб’єктом госп.частини своїх прибутків).
Першопричиною, необхідною метою виникнення підпр.ризиків виступає невизначеність результатів д-сті. Ризик має суб’єктивно-об’єктивну природу.
Осн.ха-иками ризику є такі елементи:
1)об’єкт ризику – це ек.си-ма, еф-сть та умови функціонув.якої наперед невідомі;
2)суб’єкт ризику – це особа (індивід чи колектив), яка зацікавлена результатом керування об’єктом ризику і має компетенцію прийняття рішення щодо об’єктів ризику;
3)джерела ризику – це чинники або фактори (явища або процеси), які спричиняють невизначеність або конфліктність результатів.
Осн.риси ризику: ймовірнісна природа, ек.природа, альтернативність, невизнач.результатів, коливання рівня ризику, постійність існування.
Для розуміння природи підпр.ризику фундамент.знач.має зв'язок ризику та прибутку.
Фактори впливу на ступінь ризику:
1)зовн.фактори: прямого та непрямого впливу;
2)внутр.фактори: у сфері в-ва, обігу, упр.
Фу-ції, які виконує ризик: регулятивна (конструктивна і деструктивна форми), захисна (має 2 аспекти – історико-генетичний, соц.-правовий), інновац., компенсаційна, соц.-ек., аналітична

19. Класифікаця підпр.ризиків
Еф-сть орг.-ї упр.ризиком значною мірою залежить від класифікаційної си-ми, яка включає різні види ризиків:
1)залежно від можливого результату: чистий та спекулятивний ризики;
2)за ситуацією: стохастичний, конкурентний;
3)за видами д-сті під-ва: виробничий, фін., інвест., валютний, юрид., страховий, інновац.;
4)за сферою походження: соц.-політ., адм.-законод., вироб., комерц., фін., прир.-еколог., демограф., геополіт.;
5)за ступенем обгрунт.прийняття ризику: обґрунтовані ризики, частково обґрунтовані, авантюрні ризики;
6)за ступенем системності: несистемні (унікальні), системні;
7)за відповідністю допустимим межам: допустимі, критичні, катастрофічні;
8)за можливістю прогнозування: прогнозовані, ризики що частково не прогнозуються (форс мажорні), не прогнозовані;
9)за ступенем впливу на д-сть суб’єкта госп.під час реал-ї ризику: негативний, нульовий, позитивний.
20. Загальні принципи аналізу ризику
Аналіз ризику проводять за такими етапами:
Виявлення ризику конкретних рішень або дій, а також його можливих наслідків
Виявлення внутрішніх і зовнішніх факторів, що визначають рівень ризику
Аналіз виявлених факторів з позицій ступеня їх впливу на рівень ризику
Оцінка варіантів ризикованих рішень з таких двох точок зору:
а) визначення можливості їх реалізації при наявності ризику (чи можна це зробити)
б) визначення економічної доцільності їхнього прийняття при наявності ризику (що це дасть)
5. Встановлення допустимого рівня ризику (якою сумою можна ризикувати і при якій імовірності втрат можна іти на ризик).
6. Аналіз окремих етапів робіт за обраним рівнем ризику
7. Розробка заходів, щодо зниження ризику
8. Вибір найбільш прийнятних варіантів рішень
Аналіз ризику поділяють на два взаємодоповнюючі види: якісни і кількісний.
Якісний аналіз передбачає виявлення можливих видів ризику (ідентифікацію ризиків), загроз, які вони становлять, а також визначення факторів ризику, що чинять вплив на результати прийнятих рішень і виконуваних робіт.
Кількісний аналіз передбачає чисельне визначення розмірів окремих ризиків і ризику конкретного виду діяльності (проекту в цілому).
Для кількісного аналізу ризику використовують імовірний підхід відповідно до якого для того, щоб оцінити ризик, необхідно знати всі можливі наслідкиконкретного рішення або дії (сценарії розвитку подій), і ймовірності цих наслідків (сценаріїв).
Імовірність того чи іншого сценарію розвитку подій можна визначити такими методами:
Об’єктивний метод – на підставі наявних даних про аналогічні проекти, що виконувались в порівнянних умовах, коли обчислюється частота, з якою відбуваються ті чи інші явища.
Суб’єктивний метод – напр. шляхом експертної оцінки, коли група експертів висловлює припущення, щодо конкретних результатів і ймовірності їх виникнення.
Об’єктивна і суб’єктивна імовірність використовуються при визначення критеріїв, за допомогою яких порівнюють ступінь ризику альтернативних варіантів і вибирають кращий з точки зору ризику. Один із критеріїв дає нам середнє значення (очікуване) можливого результату, а інший - його мінливість (розкид результатів).
21. Якісний аналіз підприємницьких ризиків
Ідентифікація ризику є першим етапом його оцінки і обґрунтування. Основними принципами управління ризиками є принцип масштабності (господарюючий суб’єкт повинен прагнути до найбільш повного охоплення можливих сфер виникнення ризиків), і принцип мінімізації( мінімізація ризиків).
Основні джерела ризику:
спонтанність природних процесів і явищ;
випадковість;
наявність протилежних тенденцій, зіткнення суперечливих інтересів;
імовірнісний характер НТП;
неповнота і невідповідність інформації про об’єкт або явище;
обмеженість і недостатність ресурсів;
неможливість однозначного пізнання об’єкта;
відносна обмеженість свідомої діяльності людини, розбіжності в оцінках і стереотипах поведінки;
незбалансованість основних компонентів господарського механізму.
Для сучасного підприємства можна виділити ряд основних ризиків, спричинених його взаємодією з економічними контрагентами (постачальники, покупці). Їх якісний аналіз можна виконувати за такою схемою:
Сутність ризику.
причини ризику.
Фактори ризику (передумови, що збільшують імовірність настання несприятливих подій).
Способи зниження або компенсації ризику.
Такими основними ризиками підприємства можуть бути:
ризик неотримання вихідних сировини, матеріалів і ресурсів. Наслідок зниження рівня рентабельності підприємства, або неможливість реалізації профільної технології;
ризик неповернення передоплати постачальниками. Наслідок: погіршення фінансового стану підприємства, складності у відносинах з постачальниками;
ризик неукладання договорів на реалізацію виробленої продукції. Наслідок: затоварення готовою продукцією і погіршення фінансового стану;
ризик неотримання або несвоєчасного отримання оплати за реалізовану без без передоплати продукцію
ризик відмови покупця від отриманої і оплаченої ним продукції
ризик зриву укладених угод про одержання зовнішніх позик, інвестицій і кредитів.
Досить великий потенціал ризику полягає і у внутрішній діяльності підприємства, особливостях організації його виробництва і фінансів, а також управління.
Розглянемо зони економічного ризику:
Безринкова зона – зона, у якій втрати не очікуються або спостерігається перевищення прибутку.
Зона допустимого ризику – це ділянка, у межах якої даний вид підприємницької діяльності зберігає свою доцільність; втрати мають місце, але менші ніж очікуваний прибуток.
Зона критичного ризику – це ділянка, що характеризується можливістю втрат, які перевищують величину очікуваного прибутку аж до величини повного розрахункового виторгу, що представляє суму витрат і прибутку.
Зона катастрофічного ризику – ділянка втрат, що перевищує критичний рівень і в максимумі може досягати величини, рівної майновому стану підприємства.
Таким чином, втрати, величина яких не перевищує розрахункового прибутку від підприємницької операції, називають допустимими. Якщо найбільш імовірний такий рівень втрат, то ризик можна вважати допустимим.
Втрати, величина яких більша за розрахунковий прибуток, є критичними. Ризик втратити суму, що перевищує прибуток, називається критичним.
Катастрофічний ризик – це ризик, при якому підприємець може понести втрати, які перевищать його грошові можливості або майновий стан.
22. кількісний аналіз пп ризиків
При розрахунку підприємницького ризику потрібно розрізняти такі поняття: витрати, збитки, втрати.
Витрати – необхідний елемент будь-якої підприємницької діяльності.
Збитки – мають місце при несприятливому збігу обставин, прорахунках і являють собою додаткові витрати понад намічені.
Втрати – зниження прибутку, доходу в порівнянні з очікуваними величинами. Саме величина втрат і характеризує ступінь ризику. Втрати у вартісному виразі можна представити такою формулою:
?П=? ? Пі • Z ?П=Пфакт і - Ппл і
?П – сума втрат;
?Пі -втрати і-го виду;
Z – вартість одиниці ресурсів (втрат).
Втрати, що можуть бути у підприємницькій діяльності, діляться на такі види:
Матеріальні види втрат – виявляються в непередбачених підприємницьким проектом додаткових витратах або прямих втратах устаткування, майна, сировини, енергії, продукції і т.д. (Вимірюються у фізичних одиницях і у вартісному виразі).
Трудові втрати – втрати робочого часу, викликані випадковими непередбачуваними обставинами (вимір. :людино-годинах, людино-днях, години робочого часу і у вартісному виразі).
Фінансові втрати – прямі грошові збитки, пов’язані з непередбаченими платежами, виплатою штрафів, сплатою додаткових податків, втратою коштів від цінних паперів.
Втрати часу – існують тоді, коли процес підприємницької діяльності йде повільніше, ніж було намічено (оцінюється в годинах, днях, тижнях, місяцях і у грошовому виразі).
Спеціальні види втрат – виявляються у вигляді нанесення шкоди здоров’ю і життю людей, навколишньому середовищу, престижу підприємця, та інших несприятливих соціальних і морально-психологічних наслідків.
За видами діяльності розрізняють такі види втрат:
втрати у виробничому підприємництві;
втрати у комерційонму підприємництві;
втрати у фінансовому підприємництві.
Прибуток, як випадкова величина, підлягає нормальному чи близькому до нормального закону розподілу.
Крива щільності розподілу імовірності настання випадкових втрат:

Т.1 характеризує найбільш імовірні втрати, по проекту і сподівану або середню віддачу по проекту.
Т.2 відповідає точці допустимого ризику, в якій втрати будуть мати величину, яка дорівнює загальній величині прибутку від проекту. Ця точка є верхньою межею зони допустимого ризику.
Імовірність допустимого ризику визначається за формулою:
F(x)=+? f(x) dx
Т.3 характеризує ступінь гранично допустимого критичного ризику, тобто ризику втрат, які сягають величини розрахункової виручки від проекту. Імовірність критичного ризику визначається за залежністю:
F(x)=? f(x) dx
Т.4 характеризує ступінь катастрофічного ризику, тобто ризику втрат, які сягають розміру всього майна підприємства. Імовірність катастрофічного ризику визначається за залежністю:
F(x)=? f(x) dx
Частіше всього під час прийняття економічних рішень підприємця цікавить не стільки імовірність певного рівня втрат, скільки імовірність, що його втрати не перевищать певної величини.
W(x)=1-F(x)
W(x) – функція розподілу імовірностей перевищення певного рівня випадкових втрат.
Їй відповідає крива:

Крива щільності розподілу ймовірностей перевищення певного рівня втрат.
Показники ризику:
Показник допустимого ризику – ймовірність того, що втрати виявляються більшими за гранично допустимий рівень - прибуток підприємства.
Показник критичного ризику – ймовірність того, що втрати виявляються більшими за допустимий критичний рівень – розрахункова виручка.
Показник катастрофічного ризику – ймовірність того, що втрати по проекту виявляються більшими за граничний катастрофічний рівень – вартість майна підприємства.
В господарській практиці орієнтуються на такі критерії:
а) Критерій допустимого ризику Кдоп = 0,1
б) Критерій критичного ризику Ккр=0,01
в) критерій катастрофічного ризику Ккт=0,001
а) На угоду не варто йти, якщо в 10 випадках із 100 можна втратити прибуток;
б) На угоду не варто йти, якщо в 1 випадку із 100 можна можна втратити виручку;
в) На угоду не варто йти, якщо в 1 випадку із 1000 можна втратити майно підприємства.
Приймаючи рішення, підприємець повинен орієнтуватися на такі умови:
показник допустимого ризику не повинен перевищувати 0,1, показник критичного ризику – 0,01, показник катастрофічного ризику – 0,001.
Виходячи з кривої розподілу імовірності втрат будують криву розподілу ймовірностей можливих втрат прибутку, яку називають кривою ризику. Фактично це та сама крива, але побудована в дещо іншій системі координат.
Кількісна оцінка ризику обчислюється в абсолютних і відносних показниках.
В абсолютному виразі ризик може визначатися величиною можливих втрат у матеріально-речовому чи вартісному вимірі.
Для здійснення кількісної оцінки економічного ризику підприємець керується 2-ма категоріями:
величина очікуваних втрат, спричинених конкретним рішенням;
імовірність настання цих втрат.
Для оцінки імовірності може застосовуватись один із двох методів:
Суб’єктивний метод оцінки імовірності.
Об’єктивний (обробка статистичних даних) метод оцінки імовірності. Система кількісних оцінок ризику в абсолютному виразі може бути у таких варіантах:
а) у випадку, коли рішення є альтернативним, показники ризику розраховують за залежністю:
R=xн • Рн
де хн – величина збитків у разі настання негативного наслідку рішення.
Рн – імовірність настання негативного наслідку
б) у випадку, якщо рішення мають декілька наслідків реалізації, використовують такі показники:
- математичне сподівання:
M(x)=? x1 • P;
показник дисперсії характеризує ступінь мінливості реальних даних деякої випадкової величини навколо математичного сподівання:
G² = M(x-M(x))²
Для дисперсійної величини формула дисперсії має вигляд:
G²=? (xi-M(xi))² • Pi
Середньоквадратичне відхилення:
G=vM(x-M(x))²
Для дисперсійної величини: G=v?(xi – M(xi))² • Pi
У відносному виразі ризик визначається як відношення втрат до певної бази. За базу для визначення відносної величини ризику доцільно приймати:
1. Вартість основних фондів, оборотних коштів підприємства.
2. Намічені сумарні витрати на даний вид підприємницької діяльності.
3. Розрахунковий дохід.
У відносному виразі ризик визначається такими показниками:
- коефіцієнт ризику W=x/k величина втрат/база порівняння
- коефіцієнт варіацій ? = G/M(x)
Чим більший цей показник, тим більшим є ризик, пов’язаний з даним проектом.
23. Методи кількісного оцінювання ризиків
Виділяють такі основні методи оцінки економічного ризику:
Статистичний метод – полягає у вивченні статистики втрат(негативних наслідків реалізації рішень), які Мали місце в аналогічних видах підприємницької діяльності, основний показник – частота втрат.
Метод доцільності витрат, орієнтований на визначення потенційних зон ризику по проекту. Узагальнений фактор ризику – перевитрата коштів порівняно з запланованим обсягом.
Метод експертного оцінювання. Основна ідея методу полягає у використанні інтелекту людей та їх здатності знаходити рішення слабоорганізованих задач.
Аналітичний метод – в основі якого лежить класичне правило ринкової економіки: більший ризик пов'язаний з більшим доходом.
Метод аналогів.
24. Обгрунтування рішень щодо здійснення підприємством реальних інвестицій в умовах ризику.
Інвестиційні рішення потребують обґрунтування їх доцільності та ефективності. Алгоритм обґрунтування інвестиційного рішення:
Встановлення потреби в інвестиціях та джерел їх інвестування;
Прогнозування потоків грошових доходів від реалізації інвестиційного рішення;
Розробка графіку повернення інвестицій з урахуванням фактору часу;
Розрахунок показника ЧТВ або інших показників ефективності.
Розрахунок економічної ефективності інвестиційних проектів здійснюється в такій послідовності:
Вибір ефективного варіанту проекту із декількох
Розрахунок додаткового прибутку від реалізації заходів по проекту
Розрахунок чистого грошового потоку
Розрахунок індексу окупності проекту.
Інноваційні процеси є сукупністю прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі. Результатом інноваційних процесів є новини, а запровадження їх у господарську практику є нововведенням.
25. Обґрунтування інноваційних рішень базується на методичному підході, суть якого зводиться до обчислення за спеціальними алгоритмами основних показників, що характеризують економічну ефективність нових технічних та організаційних рішень. Зокрема обчислюють такі техніко-економічні показники:
Приріст обсягу виробленої продукції
Приріст продуктивності праці
Приріст фондоозброєності праці
Приріст фондовіддачі
Частка економії від запровадження технічних та організаційних новин у загальних витратах у виробництві продукції.
Ризик в процесі прийняття інноваційного рішення класифікується таким чином:
Ризик до прийняття рішення ( пов'язаний з якістю та ефективністю системи інновації);
Ризик у процесі прийняття рішення ( обумовлений тим фактом, що рішення вже було прийняте).
Ризик після прийняття рішення ( ризик невідповідності по відношенню до очікуваних наслідків рішень, що приймаються).
26. Результати фін д-ті п-ва
Функц-ня п-ва супров-ся безперервним кругооборотом коштів, який здійсн-ся у вигл вит-т рес-в і одержання дох-в, їх розподілу і викор-ня. При цьому визнач-ся джерела коштів, напрямки і форми фін-ня, оптимізм-ся ст.-ра кап-лу, провод-ся розрахунки з постачальниками рес-в, покупцями прод-ї, держ органами, з персоналом п-ва і т д. Усі ці грош відносини становлять зміст фін д-ті п-ва.
Фін д-ть – оп-ї, що приводять до зміни розміру і складу власного і позичкового кап-лу п-ва.
Осн завд фін д-ті п-ва:
-вибір оптим форм фін-ня
-вибір ст.-ри кап-лу п-ва і напрямів його викор-ня
-вибір і збаланс-ня за часом надходжень і вит-т платіжним засобом
-підтрим-ня належної ліквідності і своєчасності розрах-в.
Гол зміст фін д-ті п-ва в належному забезп-ня фін-ня.
Відпов до джерел коштів фін-ня поділ-ся на види: вн і зн.
Крім того треба розрізняти фін-ня за рах власних і залучених коштів.
Важливим інструментом упр-ня фінансами п-ва є фін план, осн мета якого узгодження дох-в з вит-ми в план періоді.
Прибуток є осн джерелом фін-ня розвитку п-ва, удоскон-ня його мат-тех бази, забезп-ня всіх форм інв-ня.
Фін-ек стан п-ва х-ся ступенем його прибутк-ті і оборот-ті кап-лу, фін стійкості і динаміки ст.-ри джерел фін-ня, здатності розрах-ся за борговими зобов’язаннями.
Еф-на фін-госп д-ть п-ва має баз-ся на с-мі найважливіших фін-ек пок-в. від правильного вибору цих пок-в зал прийняття госп ріш.
Запорукою виживання п-ва і основою його стабіл стану служить фін стійкість яка відображу стан фінг рес-в п-ва при якому є можл-ть вільно маневрувати коштами, еф-но їх викор-ти, забезпечуючи безперебійний процес в-ва і реал-ї прод-ї.
Інформац забезпечення – це процес безперервного ціле спрям-го підбору відповідних інформац пок-в, необх-х для здійсн-ня еф-х управлінь рішень з усіх аспектів фін д-ті п-ва.
Виділ такі групи пок-в:
-пок-ки що х-ть заг-ек розвиток країни
-пок-ки що х-ть галузеву належність п-ва
-пок-ки що х-ть конюктуру фін ринку
-пок-ки що форм-ся з вн джерел інф-ї п-ва за даними управлінь-го і фін обліку.
Джерела інф-ї:
Баланс Ф№1, Звіт про фін рез Ф№2, Звіт про рух грош коштів Ф№3, Звіт про Влас кап Ф№4, Примітки Ф№5.
Оцінка фін-ек стану п-ва на фіксовану дату здійсн-ся на підставі аналізу с-ми розрах-вих пок-в:
-прибутковість
-ділова активність (оборотність активів, ТМЦ, сер термін оплати дебіт і кредит заборгов)
-фін стійкість (коеф автономії, забезп-ті боргів, фін леверидж)
-платоспром-ть (коеф заг ліквідності, термін лік від-ті, абсол лік від-ті)

27. Сутність фін рішень
Фін ріш – це ріш щодо визнач-ня обсягу і ст.-ри коштів, що інв-ся (власних і позичкових), забезп-ня поточного фін-ня наявних коротко- і довгості активів.
Прикладом чисто фін ріш є:
-вибір схеми ств-ня і обліку фін активів
-вибір форми одерж-ня прибутку і подальшого реінв-ня чи спож-ня
Інвест ріш, як правило, взаємозалежні з фін-ми, але можуть прийм-ся і без останніх.
Фін ріш змінюють оцінку активу і роблять його більш інвест-привабливим.
Активи – будь-яке джерело отрим-ня грош доходу. Грош дохід і накопичення п-ва утв-ть його фінанси.
Фін рес-си п-ва –сукупнгість всіх видів грош коштів, фін активів, які має п-во і які є в його розпорядженні.
Фін рес-си є результатом взаємодії надходжень і вит-т, розподілу грош коштів, їх накопичення і викор-ня.
Джерела фін-ня – існуючі і очікувані джерела отрим-ня фін рес-в, перелік ек суб’єктів, які здатні надати такий ресурс.
Приймаючи фін ріш, необх врах-ти принципи:
-жорсткої централізації фін рес-в
-фін план-ня – визнач перспективу надх-ня грош коштів
-форм-ня фін резервів
-викон-ня фін зобов’язань перед партнерами.
Ці принципи реал-ся в рішенні щодо вибору фін ст.-ї п-ва. Фін ріш діють в області вир відносин, оптимізують фін коштів п-ва з метою максим-ї доходу власників.
Фін ріш покладені в основу самоокупності п-ва і само фін-ня.
Забезпечуючи реал-ю ф-ї розвитку п-ва, фін ріш мають врах-ти такі фактори:
-оподатк-ня
-велич аморт відрах-нь
-поведінка п-ва на ринку банк-х позик і цп.
Прийняття фін. рішень безпосередньо пов’язане з управлінським к-лом, яке являє собою сис-му принципів і механізмів розробки і реалізації упр. рішень, що пов’язано з оптимальним його формування із різних джерел, а також забезпечення ефективного його використання в різних видах господ. дія-ті п-ва.
Одним із ключових завдань упр. кап-лом є фор-ня достатнього обсягу к-лу, який забезпечить необхідні темпи економ. розвитку під-ва.
Ця задача реалізується шляхом визначення заг. потреби в кап-лі для фор-ня необхідних для під-ва активів, фор-ня схем фін-ня оборотних і необоротних активів, розробки заходів щодо залучення різних форм к-лу із можливих джерел.
Головним завданням упр. кап-лу п-ва є оптимізація його стр-ри з урахуванням заданого рішення його доходності і ризику:
Прийн. рішень доходності і ризику дія-ті п-ва
Мінімізація середньозваженої вар-ті к-лу п-ва
Максимізація ринкової вар-ті к-лу.
Цільова стр-ра к-лу – співвідношення власних і запозичених джерел форм-ня к-лу п-ва, яке дозволяє забезпечити досягнення вибраного критерію її оптимізації.
Одним із механізмів реал-ї задачі оптимізації стр-ри к-лу є фін. леверидж.
Отже, ефект фінансового левериджу - це зміна рентабельності власного капіталу за рахунок використання позикових ресурсів в обігу підприємства.

28. Обґрунтування рішень щодо здійснення п-вом фін. інвестицій в умовах ризику.
Портфель ЦП являє собою розподіл коштів між різними активами у найбільш вигідній і безпечній пропорції, оскільки він скл.з ЦП, що характеризуються сподіваною ефективністю і ступенем ризику. Завдання полягає в тому, щоб розробити механізм обґр-ня портфеля, який би при найбільшій ефек-ті мав найменший ступінь ризику.
Ек.-матем. методи розв’язання задачі оптимізації стр-ри портфеля вперше були запроп. вченим Марковіцем, а інший вчений Тобін узагальнив цю задачу і доказав, що оптим. стр-ра, портфелю ЦП не залежить від схильності інвестицій до ризику.
Узагальнення досліджень в цій сфері призвело до виведення «портфеля теорії» - це теорія фін.інвестицій в рамках якої за доп. стат. методів здійсн. найбільш вигідний розподіл ризику портфеля ЦП і оцінка прибутку.
Ця теорія має 4 етапи:
Оцінка активів в портфелі
Прийняття інвест.рішень
Оптимізація портфелю
Оцінка рез-тів
Ризик портфеля – це міра можливості того, що настануть обставини, за яких інвест. можл-ті понести збитки, спричинені , а також операціями по залученню рес-в при формуванні портфелю.
Метою портфелю теорії – є мінімізація ризику портфеля, певним чином ступінь ризику портфеля ЦП знижується до певної межі обернено пропорційно к-сті включених в портфель видів ЦП. Графічно це можна зобразити таким чином:
Рис.1. Залежність між складом і ризиком активів портфелю.
З графіка видно, що заг. ризик портфелю складається з 2 частин:
Диверсифікований ризик(не систематичний)тобто ризик, який може бути знижений за рах. диверсифікації.
Недиверсифікований ризик (систематичний) – ризик, який не можна змінити шляхом перетворення стр-ри портфелю.
В «теорії портфелю» розробл. модель ув’язки системат. ризику і доходності ЦП (Модель Мокка). В рамках цієї моделі систем. ризик вимір коеф. ?.
Стр-ра портфеля – співвідн. часток різних видів інвестицій у ЦП.
Вар-ть портфеля – вар-ть усіх складових його паперів.
Прибуток портфелю – за визначений період, визначається за формулою:
р - сьогоднішня вар-ть портфеля
р’ – вар-ть портфеля ч/з рік
Найбільшим ризик-портфелем є портфель акцій, тому що акції не належать до ЦП з фікс. доходом за винятком привілейованих.
Заг. правило інвестора щодо диверсифікації: намагатися розподіляти вкл. між такими видами активів, які показали за минулі роки:
різну щільність зв’язку (кореляцію) із заг. інвест. цінами
протилежну фазу коливання норми прибутку між собою в середині портфеля.
Портфелі мін. ризику форм-ся шляхом вимоги мініміз. ризику за умови обмеження на прибутковість.
Портфелі максим. еф-ті форм-ся шляхом вимоги максиміз. прибутковості за умови обмеження на ризик.

. 29. Концепція прийнятного (допустимого) ризику
Вище було показано, що ризик — це усвідомлена можливість небезпеки, або ж ймовірність небезпеки; яка визначається як відношення кількості подій, з небажаними наслідками до максимально можливої їх кількості за конкретний період часу.
За ступенем припустимості ризик буває знехтуваний, прийнятний, гранично допустимий, надмірний. ,
Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він перебуває в межах допустимих відхилень природного (фонового) рівня.
Прийнятним вважається такий рівень ризику, який суспільство може прийняти (дозволити), враховуючи техніко-економічні та соціальні можливості на даному етапі свого розвитку.
Гранично допустимий ризик — це максимальний ризик, який не повинен перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат. Надвірний ризик характеризується виключно високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків.
На практиці досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки, неможливо.
Через це вимога абсолютної безпеки, що приваблює своєю гуманністю, може обернутися на трагедію для людей. Знехтуваний ризик у теперішній час також неможливо забезпечити з огляду на відсутність технічних та економічних передумов для цього. Тому сучасна концепція безпеки життєдіяльності базується на досягненні прийнятного (до­пустимого) ризику.
Сутність концепції прийнятного (допустимого) ризику полягає у прагненні створити таку малу безпеку, яку сприймає суспільство у даний час.
Прийнятний ризик поєднує технічні, економічні, соціальні та політичні аспекти і є певним компромісом між рівнем безпеки й можливостями її досягнення. Розмір прийнятного ризику можна визначити, використовуючи витратний ме­ханізм, який дозволяє розподілити витрати суспільства на досягнення заданого рівня безпеки між природною, техногенною та соціальною сферами. Необхідно підтримувати відповідне співвідношення витрат у зазначених сферах, оскільки порушення балансу на користь однієї з них може спричинити різке збільшення ризику і його рівень вийде за межі прийнятних значень.
Витрати на безпеку
Сумарний ризик має мінімум при визначеному співвідношенні інвестицій у технічну та соціальну сфери. Цю обставину потрібно враховувати при виборі ризику, з яким суспільство поки що змушене миритися.
Максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі людини звичайно вважається ризик, який дорівнює 106 на рік. Малим вважається індивідуальний ризик загибелі людини, що дорівнює 10-8 на рік.
Концепція прийнятного ризику може бути ефективно застосована для будь-якої сфери діяльності, галузі виробництва, підприємств, організацій, установ. Справді, коли працюють, навіть дотримуючись усіх встановлених відповідними правилами охорони праиі стандартних значень, все ще існує деякий рівень залишкового ризику, який неминуче повинен бути присутнім. Наскільки ризик є прийнятним чи неприйнятним — вирішує керівництво. Результат цього рішення буде впливати на багато вхідних даних та міркувань, серед яких не останнє місце посідає вартість ризику, оскільки головним завданням управління є і завжди буде визначення вартості ризику.
30. Осн. напрями і методи впливу на ступінь ризику госп-ня.
Упр-ня ризиками в заг.сис-мі РМ направлене на захист дія-ті під-ва негативної дії ризиків і сприяє вирішенню осн. задачі під-ва: в залежності від ситуації вибрати з скількох варіантів вибрати оптимальний.
Форм-ня сис-ми упр-ня ризиками під-ва базується на виборі і встан-ні прийнятного ризику, який відповідає певному балансу між очікуваною вигодою і загрозою втрат.
Концепція прийнятного ризику орієнтує під-ва на ріш-ня, які обґрунтовані аналізом ризику і супров-ся комплексом заходів щодо зниження чи нейтралізації наслідків прояву факторів ризику.
Розр. активне і пасивне упр-ня ризиками, яке форм-ся на основі відношення до ризику.
Активне упр-ня передбачає в першу чергу,постійне проведення заходів з обліку і контролю ризику, ств-ня динамічної сис-ми РМ з викор. суч. наук. технологій оцінки й упр-ня ризиками.
Пасивне упр-ня здій-ся в рамках існуючої організаційної сис-ми під-ва, реал-ії процесів план-ня, проект-ня технол. ліній, заб-ня мат.-техн. та ін.. видами рес-в, екон. та фін. аналізу.
Осн. метою оцінки і обгр-ня ризику є заб-ня його мінім. шкоди для господ. дія-ті.
Осн. завданням РМ є: на основі отримання інф-ії розробити комплекс заходів щодо зниження екон. ризику.
Існує 4 осн. правила, яких потрібно дотрим-ся при виборі тієї чи іншої стр-гії упр-ня ризиком в конкретній ситуації:
передавайте ризик 3-й стороні (страхуйте) в тих ситуаціях, коли можливі збитки в наслідок несприятливих умов значні, а ймов-ть їх настання невелика
уникайте ризику в ситуаціях, коли збитки внаслідок несприя. подій значні, а ймов-ть – велика
контролюйте ризик в тих ситуаціях, коли величина збитків внаслідок настання несприят. подій не значна, а ймов-ть – велика
ризикуйте в тих випадках, коли збитки внаслідок настання несприят. подій незначні, а ймов-ть – невелика.
Розр. такі види дія-ті щодо мініміз. ризику:
попередження ризику
прийняття ступеню ризику
розподіл ризику
зовн. стр-ня ризику
встановлення лімітів
диверсифікація
ств-ня резервів і запасів
отримання додат. інф-ї
Для вибору способу мініміз. ризику можна скористатися такою класиф-ю:
ризики, які можуть мініміз. за допом. страх-ня
ризики, які мініміз. без залучення страх. компаній.
Розр. 2 групи способів рег-ня ризиків:
І. зменш-ня ризиків (полягає у викор-ні інстр-в, що дозволяють усунути або пом’якшити негат. прояви ризиків). До них належать: страх-ня, резервування, лімітування.
ІІ. оптимізація ризиків - передб-ся оперативне коригування рез-тів підпр. дія-ті в бажаному для суб’єкта ризику напрямку (диверсифікація, інстр-ти біржового регул-ня – хеджування, або спекулювання ризиків).
Прийоми зниження ступеня ризику:
уникнення ризику
прийняття ризику
запобігання ризику
зниження ризику – це скорочення ймов-ті обсягу втрат.
Найбільш розповсюдженими прийомами ризику є:
профілактика господ. ризиків – це група заходів, які покликані забезп. зниження ймов-ті виникнення ризиків.
ств-ня запасів і резервів - з метою уникнення ризику призупинення дія-ті під-ва внаслідок нестачі матеріалів та ін. рес-в.
Матер. запаси можна поділити на 3 види:
страховий запас готової прод-ї на складі
страх. виробн. запас
динамічний страх. запас
Виділ. 2 види резервів:
заг. резерв грош. коштів, який покликаний покривати будь-які зміни в кошторисі спричинені впливом фактору ризику
спец. резерв, який скл. з надбавок на покриття зростання цін і різних затрат за окремими позиціями
диверсифікація – являє собою одночасний розвиток багатьох напрямків дія-ті, видів вир-ва, розширення к-сті об’єктів інвестування, асортименту виробів та інше.
В найбільш повному вигляді принцип диверсиф-ї реал-ся в «теорії портфеля».
Диверсифікація – це процес розподілу кап-лу між різними об’єктами вкладення, що безпосередньо не пов’язані між собою.
Осн. напрямки диверсиф-ї ризиків:
дивер-я різних видів дія-ті
диверсиф-я постач-в товарів
диверсиф-я портфеля ЦП
диверсиф-я асорт-ту прод-ї
диверсиф-я депозит. портфеля
лімітування – це встан-ня ліміту, тобто граничних сум затрат, продажів, кредиту тощо.
Ризик лімітується шляхом встан-ня відповідних екон. та фін. нормативів:
максим. обсяг комерц. опер-ї по закупівлі товарів, що укладається з 1 конрагентом
максим. розмір споживчого кредиту наданого 1-му покупцю
максим. розмір сукупних запасів товарів на під-ві
мінім. розмір оборотних активів у високоліквідній формі
гран. розмір викор. позикових коштів в обороті
максим. розмір депозит. внеску, який розміщується в 1-му комерц. банку
самострахування – означає, що підприємець швидше підстрахується сам, аніж купить страховку в страх. компанії.
Осн. завдання самостр-ня – оперативне подолання тимчасових труднощів у фін.-комерц. дія-ті.
Самостахування – це група заходів для внутр. страх-ня ризиків, яка покликана забезп. нейтралізацію негат. фін. наслідків ризиків у процесі розвитку під-ва.
страх-ня ризику – вираж. у тому, що інвестор готовий відмовитися від частини своїх доходів аби уникнути ризику, тобто він готовий заплатити за зведення ризику до нуля.
Страх-ня вар-тю підпр. ризику є сума збитків від підпр. дія-ті, які страхувальник поніс би при настанні страх. випадку.
В процесі страх-ня осн. увага повинна бути приділена узгодженню розміру страхових платежів, який визн-ся такими факторами:
а) розмір страх. суми, що відшкодовується
б) заг. період страх-ня
в) страх. тарифи
хеджування. Здійснення опер-й дозволяє уникати цінового та інфляц. ризиків при здійсненні під-м угод на товарних чи фондових біржах.
Принцип опер-ї менджування полягає в тому, що купуючи товар з постачанням у найб. періоді під-во одночасно здійсн. продаж ф’ючерних контрактів на аналог. к-сть товарів. Якщо під-во понесе фін. збитки ч/з зміну ринк. цін як покупець ринк. товару, то воно одержить виграш у тих же розмірах як продавець ф’ючерних контрактів на нього.
придбання додатк. інф-ї про вибір і рез-ти.
Інф-я відіграє важливу роль у РМ. Під-во часто приймає рішення, коли рез-ти вкладення кап-лу не відомі і засновані на неповній інф-ї.
Наявність інф-ї робить точнішим прогноз і дозволяє знизити ризик. Це робить інф-ю товаром.
Вар-ть повної інф-ї розрах. як різниця між очікуваною вар-тю якого –небудь вкладення кап-лу, якщо є повна інф-я і очікуваною вар-тю, якщо інф-я неповна.