Міністерство освіти і науки України
НУ „Львівська політехніка ”
Реферат з предмету: Політологія
на тему:
„Сучасні світові ідеології ”
Виконала:
ст. групи ТГВ-32
Лесик Христина
Прийняла:
Дзера Н. П.
Львів 2009
Зміст.
І. Ідеологія і політика
ІІ. Типи політичних ідеологій
1. Лібералізм
2. Ліберальний реформізм
3. Соціалістична ідеологія
4. Марксизм як ідеологія пролетаріату
5. Демократичний соціалізм
6. Консерватизм
Ідеологія і політика.
Політична ідеологія є найбільш впливовим раціоналізованим (усвідомленим) елементом політичної свідомості, що робить вплив на ту або іншу політичну силу.
Термін «ідеологія» був введений французьким філософом і економістом Антуаном Дестют де Траси для позначення вчення про ідеї. З часу появи терміну в науці склалася безліч поглядів на явище ідеології. Представники французького матеріалізму писали про ідеологію, як і Антуан Дестют де Траси. У Франції при Наполеоні термін придбав негативний відтінок. Маркс і Енгельс вважали, що ідеологія представляє дійсність в спотвореному вигляді.
Ідеологічний простір завжди плюралістичний. В суспільстві одночасно існують різноманітні ідеологічні теорії. Функціонуючи, вони взаємодоповнюють одні одних, створюючи єдину ідеологічну систему. Навіть в тоталітарних режимах, де існує державна ідеологія, котра поглинає майже повністю духовне життя суспільства, функціонують контрідеології. Заборонені контрідеології все-таки кидають виклик даному стану.
Основні сучасні ідеології - лібералізм, соціалізм, націоналізм - виникли в умовах становлення і розвитку західноєвропейської цивілізації. Ці ідеології відображали реальні ті багатообразні конфлікти буржуазного розвитку. У них в максимальній мірі ввійшло вираження розуміння проблем сучасного суспільства основними соціальними прошарками і класами, і саме в цих ідеологіях соціальні групи отримали ясну самосвідомість.
Лібералізм.
В політичній історії Заходу виникнення лібералізму пов'язане з розвитком капіталістичного суспільства і співпадає по часу з періодом буржуазних революцій ХVIII-ХIХ ст. Теоретики класичного лібералізму Дж. Локк (1632-1704рр.), Адам Сміт (1723-1790рр.), Ш. Л. Монтеск'є (1689-1755рр.) виражали інтереси мас, що вели боротьбу з феодальною реакцією. Їх ідеї лягли в основу концепції демократії.
Центральне місце ідей лібералізму займає ідея індивідуальної свободи. Лібералізм відстоював цінність людської особистості ті її права на самостійне переслідування власного інтересу.
Ліберальна теорія „суспільної угоди” засновувала суверенність народу як джерела влади і формування держави як угоди між народом та владою. Охорона власної безпеки і прав власності була першопричиною для соціальної угоди, згідно якої об'єднання людей в співтовариство і підпорядкування владі і є захистом їх безпеки і власності. Влада - лише опікун суспільних прав. Якщо влада не зуміла захистити права громадян, значить, не виправдала їх довіри та не може більше претендувати на підпорядкування зі сторони громадян.
Крім принципу управління зі згоди громадян, лібералізм обґрунтовував й принцип управління на основі закону. Ціллю держави є забезпечення верховенства права, вимогам якого вона сама має підкорюватись. Класичний лібералізм рішуче виступав за рівність громадян перед законом, захищав правові основи демократії та парламентаризму.
В економічній області ліберали захищали принцип вільного робочого обміну, власної підприємницької ініціативи, конкуренції, засуджували протекціонізм, політичне втручання в економіку. Основну функцію держави ліберали того часу вбачали в охороні приватної власності, встановленні загальних рамок вільної конкуренції , охороні порядку і контролі за законослухняними громадянами, а також у захисті зовнішньополітичного суверенітету країни.
Найбільш послідовну концепцію ліберальної демократії і конституціоналізму сформулював один із ведучих ідеологів американської буржуазної революції Т. Пейн. Пейн вважав державу необхідним злом: чим воно менше, тим краще для суспільства. Наділені невід'ємними правами, вільні і рівні від природи індивіди передують державі як у минулому, так і в сучасності та в майбутньому. Держава вважається законною і цивілізованою лише у тому випадку, якщо вона створена на основі активної згоди громадян, конституційно оформлена і зафіксована за допомогою парламентських представницьких механізмів. Таке представництво і така влада не мають яких-небудь особливих прав, вони мають лише обов'язки перед своїми громадянами.
У демократичному представницькому правлінні ліберали вбачали досить ефективний механізм захисту інтересів особистості та суспільства. Тому в демократії повинен існувати центр опору демократії, тобто виборчому деспотизму більшості. Права меншості бути гарантованими. По суті справи, ліберали відстоювали право на політичну опозицію.
В духовній сфері лібералізм схилявся до терпіння та компромісу. Свобода думки та слова для ліберала вважалась найважливішим принципом життєдіяльності.
Лібералізм зіграв величезну роль у руйнуванні ідеологічних цінностей традиційного суспільства. Він затвердив новий демократичний символ віри:
- індивідуалізм, який вбачає основну задачу суспільства та держави в забезпеченні кожному індивіду можливостей для розвитку його здібностей;
- свобода, яка повинна забезпечуватись в рамках закону в максимально можливих межах для кожного індивіда;
- рівність, як затвердження того, що всі люди рівні від природи і мають рівні права і можливості;
- братерство, яке розуміємо як співпрацю людей у створенні успішного суспільства і відмова від використання своєї свободи на зло іншим.
Соціалістична ідеологія
Соціалістична ідеологія має тривалу історію. Однак термін „соціалізм” вперше появився в суспільній літературі тільки в 30-х роках XIX століття. Літературне авторство приписується французькому теоретику П`єру Леру, котрий у 1834 році написав статтю „Про індивідуалізм та соціалізм”.
Ідеї, котрі пізніше стали називати соціалістичними, з'явились у XVI столітті. Вони відображали стихійний протест експлуатованих прошарків періоду першочергового накопичення капіталу. Ці теорії про ідеальний суспільний устрій, котрий відповідає природі людини, знешкоджує експлуатацію, піднімає благоустрій нижчого класу і ліквідує приватну власність, стали називати утопічним соціалізмом. Його засновниками є англієць Томас Мор (1478-1535рр.), автор книги „Утопія” та італієць Томмазо Кампанелла (1568-1639рр.), котрий написав „Місто сонця Соціальна рівність сприймалась як найвище благо і для особи і для суспільства.
В цей період виникає і крайній прояв соціалізму - комуністична ідеологія. Комуністична ідеологія була більш послідовною у прямуванні перетворити суспільство на основі рівності засобами встановлення суспільної власності на засоби виробництва, а інколи і на предмети вжитку.
Марксизм як ідеологія пролетаріату.
В 40-і роки ХІХ століття виникає марксизм як теоретичне вираження пролетарського руху. К.Маркс (1818-1883рр.) і Ф. Енгельс (1820-1895рр.) створили філософську, економічну та соціально-політичну теорію, котра здійснила величезний вплив на історію людства другої половини ХІХ і ХХ століть. Марксизм і комуністична ідеологія стали синонімами.
Капіталізм сам створює передумови для соціальної революції, ліквідації приватної власності та переходу до соціалізму. Головне протиріччя, котре підриває капіталізм із середини - це протиріччя між суспільним характером праці, сформованим промисловістю та ринком, та приватною власністю на засоби виробництва. Капіталізм, як вважали марксисти, створює і свого соціального грабаря - пролетаріат. Звільнення пролетаріату - лейтмотив соціальної революції. Але, звільняючи себе, пролетаріат звільняє і всіх робітників від любих форм експлуатації. Досягнення соціалізму можливе лише в результаті історичної творчості пролетаріату, здійснення пролетарської революції та встановлення диктатури пролетаріату. Гасло „ Пролетарі всіх країн, об'єднуйтесь!” став мобілізуючим закликом до боротьби з експлуататорами.
Розвиток комуністичної формації проходить, вважав Маркс та Енгельс, ряд етапів: перехідний період, соціалізм і власне комунізм. Комунізм в своєму вищому розвитку - це суспільство вільних свідомих робітників, де встановиться суспільне самоврядування, а держава вмре, де не буде класів, і соціальна рівність досягне втілення у принципі ”Від кожного по здібностях, кожному - по необхідному”.
Революційний пафос марксизму знайшов своє втілення в теорії та практиці ленінізму, котрий став теоретичною основою пролетарської революції в Росії та соціалістичного будування в СРСР.
Консерватизм.
Консерватизм виник в кінці XVIII століття як реакція на французьку Просвіту і Велику французьку революцію. Консервативна ідеологія була відповіддю на виклик лібералізму і радикалізму. Оскільки консерватизм виникає саме як зіставлення ліберальним переконанням на природу людини, свободу, рівність і братерство, то його не вважають самостійною, «чистою» ідеологією. Консерватизм трактується як епіфеномен лібералізму, тобто явище, супутнє лібералізму, придаток лібералізму. Подібне народження консерватизму не перешкодило йому перетворити на достатньо струнку систему поглядів, яка зазнала значну еволюцію, адаптуючись до сучасного світу.
Інтелектуальна консервативна традиція була розроблена англійцем Е. Берком (1729-1797 рр.), французами Ж. де Местром (1754-1821 рр.). Л. де Бональдом (1754-1840 рр.). Вони стали основоположниками традиційного консервативного напряму, який відрізнявся неприйняттям нігілістичного характеру французької революції XVIII століття, буржуазної демократії і індивідуальної свободи. «Батьки-засновники» політичної ідеології консерватизму виражали інтереси аристократії, тих шарів, яких капіталізм позбавляв стійкого соціального стану і станових привілеїв.
Справжній «природі» людини, вважали консерватори, взагалі чуже поняття «свобода». Сенс мають тільки конкретно-історичні свободи, здобуті предками, перевірені традиціями і що приймаються як історичною спадщина.
Найважливішим принципом консервативної ідеології є етичний абсолютизм, визнання існування непорушних етичних ідеалів і цінностей. Ці етичні ідеали і цінності особи повинні формуватися всіма способами суспільної і державної дії і приборкувати «гріховну» природу людини. Політика в цьому сенсі теж не може бути вільною від моралі.
Іншим найважливішим принципом консерватизму є традиціоналізм. Традиційні початки - це, на думку теоретиків консерватизму, фундамент будь-якого здорового суспільства. Суспільні реформи повинні спиратися на створені всіма колишніми поколіннями духовні традиції і цінності. Е. Берк вважав, що в будь-якому суспільстві складається солідарність поколінь. Кожен політичний діяч, що ухвалює рішення, повинен робити це відповідально не тільки перед своїми сучасниками, але і предками, і нащадками. Конструктивному раціоналізму лібералів Е. Берк демонстративно протиставляв апологію «забобонів». Саме у «звичайних забобонах», в традиції акумулюється мудрість, успадкована від предків, відбивається колективний розум, у тому числі і політичний.
Традиціоналізм консервативної ідеології найтіснішим чином пов'язаний з політичним реалізмом. Консерватизму чужий доктринерський підхід. Політична практика, як вважають консерватори, не повинна спиратися на голі теоретичні схеми. Реформи, які проводяться в суспільстві, повинні бути розраховані не на абстрактну людину, а на реальних людей, з плоті і крові, спосіб життя яких, сталі звички не можна раптово змінити без великих нещасть. Консерватизм повертав політичній думці відчуття історичності, відстоював в бурхливий революційний час безперервність історичного розвитку і збереження корисних частин «старої громадської будівлі», замість винаходу абстрактних конструкцій на «чистому листі» революційної історії.
Консерватизм, особливо сучасний, позитивно відноситься до ідеї рівності людей перед богом. Рівність існує в області моралі і чесноти, можливо навіть політична рівність. Але всі форми консервативної ідеології не приймають соціальної рівності. Ніяке суспільство не немислиме без ієрархії і, отже, нерівності. Саме у цьому основа порядку, відповідного «природі». Соціальна мобільність по вертикалі і по горизонталі важлива для суспільного розвитку. Ще в кінці XVIII століття Е. Берк сформулював принцип мерітократії, відповідно до якого влада повинна знаходитися в руках гідних людей, вихідців з різних соціальних груп. Прийнявши з часом політичну демократію, консерватори стали прихильниками елітарної демократії, коли демократичний механізм дає можливість формувати професійну політичну еліту і висуває до влади гідних. Гідне - гідним - такий принцип консерваторів стосовно соціального статусу особи.
Список використаної літератури: