МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра фінансів та економіки природокористування
Реферат на тему:
„Історія. Сутність. Методи. Форми перестрахування. Стан і перспективи розвитку перестрахування в Україні”
Рівне – 2006
Зміст.
Вступ. 3
1.Історія, необхідність і сутність перестрахування. 4
2.Методи перестрахування. 13
3.Форми проведення перестрахувальних операцій. 19
4.Стан і перспективи розвитку перестрахування в Україні. 23
Висновки. 27
Список використаної літератури 28
Вступ.
Важко встановити, коли саме виникло перестрахування, який договір поклав йому початок, але можна з упевненістю стверджувати, що воно завжди розвивалося слідом за самим страхуванням, оскільки перестраховуванні операції є «вторинними», похідними від страхових.
Актуальна ця тема тим, що перестрахувальні операції дуже важливі для ефективного функціонування ринку страхування. Завдяки йому ринок може розширити пропонування страхування ризиків, тобто страховик передає частину ризику, гарантій – тобто йде перерозподіл ризику на страховому ринку. Це дає страховику, котрий передав частину ризиків, збільшити свої можливості у прийняті ризиків, що в свою чергу веде до покращення ситуації на страховому ринку певної країни.
Досліджуючи це питання, я зіткнувся з тим, що наковці дуже мало приділяють уваги історії утворення та розвитку страхової діяльності. Буквально, одиниці авторів хоча б трохи зачепили це питання. Тому я більший акцент, при написанні цієї роботи, робив на сутності самого перестрахування.
Метою написання мого реферату я вбачаю в наступному:
1.Вияснити звідки бере свій історичний розвиток перестрахування – де воно виникло.
2.Що таке перестрахування – його суть і як перестрахування представлено на українському ринку.
Історія, необхідність і сутність перестрахування.
Перестрахування розглядається як особлива підсистема страхового ринку, що забезпечує фінансову стійкість страхових компаній шляхом перерозподілу страхових ризиків. На даний час практично будь-яка страхова компанія може прийняти на страхування ризик із врахуванням постійно зростаючих страхових сум, маючи тверде перестрахувальне забезпечення.
Важливе значення займають професійні перестрахувальні компанії: Мюнхенське перестрахувальне товариство, Швейцарське перестрахувальне товариство, могутній перестрахувальний ринок існує у Великобританії, де унікальне місце належить корпорації Ллойда. Унікальність Ллойда полягає не тільки в масштабах його операцій. Справа в тому, що немає іншого страховика в світі, який би так органічно поєднував зовнішній консерватизм, повагу до історичних традицій з колосальним інноваційним потенціалом. Це не компанія, а корпорація, яка складається з окремих комірок, що називаються синдикатом, кожен з яких формує статутний фонд із вкладів окремих юридичних і фізичних осіб.
Перестрахувальне товариство вперше з'явилось у Німеччині 1846 р. у м. Кельні. В Росії з 1895 воно зустрічається при вогневому страхуванні. В Україні подальший розвиток перестрахування отримало тільки після 1993 р., коли був прийнятий Декрет "Про страхування", в якому відображено основні положення перестрахувальних операцій.
Класичне визначення перестрахування було дано в законодавстві Великобританії ще на початку XIX ст., в якому сказано, що перестрахування є новим страхуванням того самого, вже застрахованого ризику й укладається воно з метою забезпечити андеррайтера від раніше прийнятих ризиків. У Німецькому торговому статуті перестрахуванням визнається страхування ризиків, прийнятих страховиком.
Закон України "Про страхування" (ст.12) дає визначення перестрахування як страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.
Основною функцією перестрахування є вторинний перерозподіл ризику, зміст якої полягає в тому, що страховик може дати страхувальнику тільки таку гарантію, що відповідає його фінансовим можливостям. Якісніше і в повному обсязі виконувати свої зобов'язання страховик може завдяки перестрахуванню, тобто через розподіл ризику з іншими страховиками.
За цих умов перестраховик бере на себе відносно значну частку ризику чи гарантії. Частина ж ризику, яку цедент залишає за собою, називається власним утриманням. На практиці найчастіше кілька перестраховиків беруть участь у покритті збитків і вступають у співпрацю на підставі контрактного документа або договору.
Як правило, на кожного перестрахувальника припадає різна питома вага покриття. Завдяки цьому страховик, котрий передає ризики в перестрахування, збільшує свої можливості щодо прийняття ризиків у десятки разів.
Крім основної, існують допоміжні функції перестрахування, які:
дають змогу брати на страхування дуже дорогі та унікальні ризики;
сприяють запровадженню та поширенню нових видів страхування;
у перспективі створюють умови для формування однорідного зба-лан-сованого портфеля, який необхідний страховику для надійного контролю своєї середньо- та довгострокової політики;
— якщо перерозподіл ризику здійснюється між компаніями різних країн,то воно набирає форми зовнішньої торгівлі, де об'єктом купівлі-продажує страхові гарантії. Це "невидимий" експорт-імпорт.
Крім цього, розрізняють активне і пасивне перестрахування.
Активне перестрахування полягає у прийнятті іноземних ризиків для покриття або продажу страхових гарантій.
Пасивне - це передача ризиків іноземним страховикам (купівля страхових гарантій). Головна його мета — передача відносно дрібних ризиків великій кількості перестраховиків у різних країнах. Завдяки цьому досягається стабільність страхового портфеля та встановлюються широкі контакти на ринку перестрахування.
Зміст договорів та їх види. У сфері вітчизняного страхування переважають компанії з відносно невеликими можливостями щодо прийняття ризиків. Потреба у їх покритті зростає швидше, ніж статутні фонди. Така тенденція страхового ринку серйозно гальмує збільшення масштабів надання відповідних послуг, що знижує довіру клієнтів до страховиків. Тому проблемою, яка потребує швидкого розв'язання, є збільшення місткості національного страхового ринку, об'єднання розрізнених фондів страхових компаній.
Одним з методів зменшення і розподілу страхового ризику є перестрахування. Беручи на себе ризик (укладаючи договір страхування), страхова компанія не завжди має можливість його покрити, виплатити можливі страхові збитки. В цьому випадку вона звертається за допомогою до іншої страхової компанії (або спеціалізованої перестрахувальної компанії), пропонуючи розподілити ризик.
Перестрахування виражає систему відносин, згідно з якою страховик, приймаючи на страхування ризики, з врахуванням своїх фінансових можливостей, частину відповідальності передає на погоджених умовах іншим страховим організаціям. Цим і переслідується мета створення за можливістю збалансованого портфеля страхування, забезпечення фінансової стійкості і рентабельності страхових операцій.
В основі перестрахування лежить договір, згідно з яким одна сторона - страховик передає повністю чи частково страховий ризик (групу страхових ризиків певного виду), іншій стороні - перестраховику.
Він, у свою чергу, бере зобов'язання відшкодувати страховику відповідну частину виплаченого страхового відшкодування.
Таким чином, у договорі перестрахування діють дві сторони: страхове товариство, що передає ризик, і страхове товариство, яке приймає ризик на свою відповідальність як перестраховик.
Сама операція, пов'язана з передачею ризику, називається перестрахувальною цесією.
У цьому випадку страховика, що передає ризик, називають цедентом, а перестраховика, який його приймає — цесіонером.
Прийнявши на перестрахування ризик, перестраховик може частково передати його іншому страховику (перестраховику), тобто цесіонер, прийнявши на себе ризик, розуміє, що для нього він теж завеликий. У такому випадку він, як і перша страхова компанія - цедент, намагається зайву частину ризику передати іншій компанії, уклавши з нею такий же договір перестрахування.
У цій ситуації цесіонер вже виступає в ролі цедента, який називається, щоб підкреслити вторинність передачі ризику, ретроцедентом.
Компанію, яка прийняла ризик від ретроцедента, називаютьретроце-сіонером.
Для того, щоб укласти договір перестрахування, необхідне існування першопочаткового ризику -договору прямого страхування, за яким існує ймовірність пошкодження, знищення, втрати чого-небудь і, відповідно, ризик виплати страхового відшкодування чи страхової суми.
Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестрахови-ком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.
Договір перестрахування має деякі специфічні ознаки, що випливають з особливості угоди перестрахування. Однією з них є принцип відшкодування, згідно з яким перестраховик зобов'язаний виплатити цеденту відшкодування, пропорційне частині участі, але лише в тому разі, якщо цедент виплатив потрібне відшкодування застрахованому.
Теоретично момент виникнення зобов'язань за договором страхування і момент виникнення зобов'язань за договором перестрахування можуть збігатися в одному випадку - коли сторони і в першому, і в другому договорі досягли згоди, що вказані вище договори вступають в силу до надходження грошових коштів на їх розрахункові рахунки. Але, враховуючи добровільність договорів страхування, завжди буде існувати ймовірність того, що страхувальник відмовиться від договору. Найчастіше договір перестрахування укладається після надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок перестрахувальника, й існує проміжок часу між набранням чинності договору страхування і перестрахування.
Підчас настання страхового випадку кожний страховик досліджує обставини його настання. При цьому умови договору перестрахування, як правило, вміщують вказівки щодо часу, необхідного для прийняття рішень про виплату. Так-от, якщо страховий випадок виник перед самим закінченням договору страхування, а страховик буде використовувати своє право на дослідження обставин його настання, тобто діяти в межах договору страхування, то він вийде за межі договору перестрахування, ще не прийнявши рішення (позитивного — платити, негативного — не платити), і втратить перестрахувальний захист. Саме тому строки дії договору перестрахування і договору страхування не можуть і не повинні збігатися.
Об'єктом перестрахувальних операцій є майнова ситуація в певному страховому товаристві, що виступає в ролі цедента. Перестраховик не має ніяких прав або обов'язків, щодо укладених цедентом договорів страхування. Разом з тим, застрахований не має нічого спільного з операціями страхування, підписаним цедентом відносно передачі ризиків.
Страховик не зобов'язаний повідомляти страхувальника про свій намір передати повністю або частково взяті ризики в перестрахування.
Роль операцій перестрахування зумовлена такими функціями і властивостями, як вторинний розподіл ризику, якісне і кількісне вирівнювання страхового портфеля, можливість приймати на страхування унікальні і дорогі ризики.
Придбання перестрахувального захисту дає змогу страховику реалізовувати свої цілі, в тому числі приведення у відповідність обсягів підписаної компанією відповідальності і наявних резервів для покриття цих обсягів, стабілізація результатів діяльності і захист від коливань збитковості, економія від масштабів, збільшення місткості і розширення кількості запропонованих варіантів страхового покриття тощо.
З теоретичної точки зору важливо розглянути особливості перестрахування відносно прямого страхування як з економічного погляду, так і з точки зору юридичного змісту договору перестрахування і договору прямого страхування. При прямому страхуванні страховик за рахунок акумуляції страхових внесків створює страховий фонд. При перестрахуванні перерозподіляється лише частина коштів страхових фондів, вже створених окремими страховими організаціями, їх координація й оптимізація, що дає змогу конкретним страховикам розширити страхові операції, розробляти і впроваджувати нові страхові продукти.
Міжнародні перестрахувальні операції є своєрідним різновидом зовнішньоекономічної діяльності. Перестрахування робить можливим міжнародний поділ страхового фонду навіть в умовах жорсткого державного валютного регулювання й обмеження доступу на національний страховий ринок іноземного капіталу.
В основі такого перерозподілу коштів страхового фонду при перестрахуванні, як і при прямому страхуванні, лежить розподіл ризику між учасниками страхових відносин.
У страховій теорії і практиці поняття "страховий ризик" може вживатися в кількох значеннях. При цьому кожне із значень може використовуватися в різних ситуаціях при формуванні страхового фонду. Поняття страхового ризику найчастіше використовується в значеннях: ймовірність заподіяння збитків при настанні страхового випадку; або конкретний страховий випадок, тобто визначена небезпека, від якої проводиться страхування; або частина вартості майна, не охоплена страхуванням і залишена на ризику страхувальника; або конкретні об'єкти страхування за їх страховою оцінкою і ступенем ймовірності заподіяння збитків.
При розгляді відносин за розподілом ризику поняття "страховий ризик" доцільно розглядати з точки зору необхідності нести невигідні наслідки страхового випадку. Таке визначення страхового ризику було сформульовано ще В.І.Серебровським. Таким чином, під розподілом ризику при перестрахуванні розуміють, що страховик частково перекладає на перестраховика необхідність нести невигідні наслідки страхового випадку. Такими невигідними наслідками страхового випадку є заподіяння збитків і необхідність їх відшкодування. Саме через збиток страховий ризик набуває конкретних вимірювальних параметрів. Тоді страховий ризик реалізується при настанні страхового випадку, що носить імовірнісний характер, обмежує рух коштів страхової компанії.
При перестрахуванні, як і при страхуванні, здійснюється розподіл збитку, але вже на новому рівні. Виплати, що проводяться перестраховиком у відповідності з його часткою участі в покритті збитку, проводяться з коштів перестраховика, сформованих ним за рахунок перестрахувальної премії, отриманої від різних страхових організацій за договорами перестрахування. Ці перестрахувальні премії є частиною страхових фондів окремих страхових організацій, які, в свою чергу, сформовані за рахунок страхових премій (в межах нетто-ставки), що виплачується страхувальниками. Отже, через механізм перестрахування страхувальники одної страхової організації, хоча й опосередковано, беруть участь у відшкодуванні збитку, спричиненого страхувальникам іншої страхової організації. Таким чином, перестрахування продовжує процес розподілу ризику, розпочатого під час прийому ризику страховиком на страхування, але вже на новому рівні.
При недостатності засобів, сформованих за рахунок надходжень перестрахувальної премії, перестраховик зобов'язаний виконати свої зобов'язання за договорами перестрахування за рахунок власних коштів. У сферу страхування залучається додатковий капітал у вигляді власних коштів спеціалізованих перестрахувальних компаній, які грають величезну роль на ринку перестрахування. Це сприяє зміцненню стабільності страхового ринку в цілому й окремих страхових організацій зокрема.
На розподіл ризику як основу перестрахування вказують вітчизняні і зарубіжні вчені. Так, Крістофер Пфайффер пише: "... втомний розподіл ризику, тобто перестрахування, невідоме страхувальнику. Такий поділ виникає на другому рівні і тільки між страховиком, тобто цедентом, і одним чи кількома перестраховками".
Перестрахування являє собою систему економічних відносин, відповідно до якої перестрахувальник за певну винагороду передає перестраховику частину ризиків, раніше прийнятих ним на страхування, з метою забезпечення фінансової стійкості.
Економічній суті перестрахування відповідають специфічні завдання, що відображають особливості перестрахування в страховому процесі.
Першим і основним завданням перестрахування є завдання перерозподілу ризиків. При перестрахуванні проводиться вторинний перерозподіл ризиків, раніше прийнятих на страхування, між учасниками страхового процесу.
Перестрахування скорочує коливання в результатах діяльності страховика за певний період, роблячи їх стабільнішими.
Третє завдання перестрахування полягає в забезпеченні місткості страховика. Це проявляється в розширенні можливостей страховика з прийому на страхування великих і небезпечних ризиків.
Четверте завдання перестрахування полягає в забезпеченні фінансової стійкості страховика.
Перестрахування є логічним продовженням прямого страхування і необхідною умовою нормального функціонування страхового процесу в цілому і будь-якої страхової організації зокрема.
Необхідність у перестрахуванні з кожним днем зростає через охоплення страхуванням дедалі більшої кількості великих, специфічних ризиків, а також у зв'язку з приватизаційними процесами, що відбуваються в нашій країні. Адже об'єкти приватизації, що втратили підтримку з боку бюджету, органів управління, опиняються в ризикованих ситуаціях. Тому збільшення частки страхових внесків, переданих у перестрахування до 0,038% у 1997 р. та до 1,298% у 1998 р. є позитивним фактором, і цю частку ще можна збільшувати, оскільки завжди існує хоча б мінімальна ймовірність того, що страхова компанія не зможе виконати своїх зобов'язань. Перестраховик, фінансово підтримуючи страхову компанію, сприяє розширенню її страхової діяльності. Це дуже важливо для страховика, який зацікавлений у розширенні можливостей своєї компанії Враховуючи перестрахування, страховик може брати на страхування більшу кількість ризиків. А це дає страховій компанії змогу використовувати закон великих чисел і основну закономірність страхування - збитки кількох покриваються багатьма.
Перестрахування не лише захищає страховиків, а й сприяє захисту самого страхувальника: працівників страхових компаній - від втрати роботи, акціонерів компанії - від зниження прибутку, держава має гарантію надходження податків від страхової діяльності.
Ще одним методом розподілу і вирівнювання ризиків виступає співстрахування, яке застосовується в країнах, де кілька страхових компаній здійснюють один і той самий вид страхування. На відміну від перестрахування, де страхувальник укладає договір з одним страховиком, який потім розмішує свій ризик, у співстрахуванні страхувальник укладає договір зразу з кількома страховиками, які виступають рівноправними партнерами і відповідають перед страхувальником за свою частину ризику.
Механізм співстрахування полягає в пошуку страхових компаньйонів для спільної відповідальності. Таких компаній може бути дві чи більше залежно від розміру ризику і від частки власної участі страховиків.
Відповідальність за виконанням такого договору несе перша страхова компанія, але вона не відшкодовує частки інших у випадку неплатоспроможності.
Співстрахування не набуло таких розмірів і масштабів як перестрахування, через незацікавленість у ньому страхувальника, який часто не має повної інформації про співстраховиків.
2. Методи перестрахування.
Для досягнення поставленої мети страхова компанія використовує певні форми і методи перестрахувального захисту. В процесі розвитку перестрахувальних операцій сформувалися види перестрахувальних договорів. За методами виділяють перестрахування пропорційне і непропорційне.
Пропорційне перестрахування будується на основі розподілу відповідальності (пропорційно розподіляються між сторонами відповідальність, премії і страхові відшкодування), а непропорційне - на основі очікуваних збитків. В останньому випадку участь перестраховиків у збитку актуальна лише після того, як цедент проведе виплату заздалегідь обумовленої певної частки (пріоритет).
Пропорційні договори передбачають, що відповідальність за ризиком, яка підлягає передачі в перестрахування, розподіляється між страховиком і перестраховиком пропорційно, що передбачає пропорційну участь пере-страховика і цедента у всіх оригінальних ризиках, преміях і збитках. Розрізняють такі вили пропорційного перестрахування: квотні, ексцедентні і квотно-ексцедентні.
За умовами договору квотного перестрахування компанія передає в перестрахування в узгодженій з перестраховиком частці всі без винятку прийняті на страхування ризики з певного виду страхування чи групі суміжних страхувань. Частка участі в перестрахуванні виражається у відсотку від страхової суми, але можливе й обумовлення конкретною величиною (квотою). Крім того, в договорах цього виду для різних класів ризику за бажанням перестраховика встановлюються верхні межі (ліміти) відповідальності перестраховика. Перестраховик отримує відповідну частку премії і в такій же частці бере участь у відшкодуванні шкоди, завданої в результаті настання страхового випадку, незалежно від розмірів цього збитку.
Договори квотного перестрахування прості у виконанні, особливо для цедента. Цедент передає перестраховику частку одержаних за певний проміжок часу страхових платежів, залишаючи собі комісійну винагороду за передачу ризику, що було обумовлено при укладенні договору перестрахування.
Так само відбувається і регулювання збитків. Відповідно до одержаної частки участі в ризиках перестраховик передає цеденту пропорційну частину відшкодування, виплаченого за нього застрахованим. Інакше кажучи, страхові виплати розподіляються між учасниками перестрахування у такій самій пропорції, в якій між ними була розподілена страхова сума. Здебільшого перестраховик бере участь у витратах цедента з розрахунків зі страхувальником.
Квотне перестрахування, зменшуючи ризик цедента з усіх договорів, які передані в перестрахування, все ж не дає знизити ризик інших договорів страхового портфеля. Найбільше квотні договори використовуються при страхуванні цивільної відповідальності власників транспортних засобів і при страхуванні автокаско.
Договір ексцедентного перестрахування є складнішим видом пропорційного перестрахування. Воно застосовується у тому разі, коли застраховані ризики суттєво відрізняються за страховою сумою. Укладаючи договір ексцедентного перестрахування, партнери визначають розмір максимальної власної участі страховика в покритті деяких груп ризику. З цією метою аналізують статистичні дані й проводять актуальні розрахунки. Максимум власної участі страховика називається ексцедентом.
Перевищення страхових сум за встановлений рівень (ліміт) власної участі страховика в покритті ризику передається в перестрахування одному або кільком перестраховикам. Таке перевищення страхових сум ризику, переданих у перестрахування, називається надбанням ексцедента.
Договір ексцедентного перестрахування визначає максимальний рівень у кожній групі ризиків, які перестраховик зобов'язаний прийняти з покриття. Максимум участі перестраховика в покритті ризику називається кратністю власної участі цедента.
При укладанні договору ексцедентного перестрахування виключаються будь-які ризики, страхова сума яких менша або дорівнює встановленому для даного портфеля числу часток власної участі страховика. І навпаки, ризики, страхова сума яких перевищує власну участь страховика, вважаються перестрахованими. Відсоток перестраховки буде тим більший, чим вища страхова сума для даного ризику. Такий вид перестрахування передбачає встановлення "абсолютного власного утримання" компанії цедента, в межах якого цедент сам несе відповідальність з усіх ризиків з розміром страхової суми, меншої або рівної власному утриманню до певного ліміту відповідальності у відповідній пропорції за всіма ризиками, страхові суми за яким перевищують розмір власного утримання компанії цедента.
Отже, можемо зробити висновок, що перестрахування на базі ексцедента суми полягає в тому, що страхувальник повністю бере на себе відповідальність за відшкодування шкоди в межах усієї страхової суми по застрахованому об'єкту, але ексцедент, тобто перевищення страхової суми над власним утриманням страховика, передається перестрахувальнику.
На практиці часто квотний договір і договір ексцедента суми застосовують комбіновано. Страховик таким чином прагне, як правило, отримати перестрахувальний захист із найнебезпечніших ризиків.
Зміст квотно-ексцедентного договору полягає у поєднанні двох договорів квотного й ексцедентного та передбачає встановлення ексцедента залежно від визначеної частки (квоти) власного утримання. Портфель такого виду страхування перестраховується квотно, а перевищення сум страхування ризиків понад встановлену квоту (норму), в свою чергу, підлягає перестрахуванню на принципах ексцедентного договору.
Таким чином, характерною особливістю всіх видів пропорційного перестрахування є те, що збитки, як і премія за оригінальними полісами, поширюються між цедентом і перестраховиком у відповідній пропорції і з прив'язкою до страхової суми.
Непропорційне перестрахування використовується в різних видах страхування, але найчастіше за договорами страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів за збитки, спричинені третім особам у результаті ДТП. Непропорційне перестрахування поділяється на договори ексцедента збитку і договір ексцедента збитковості.
За договором ексцедента збитку механізм перестрахування вступає в дію тоді, коли остаточна сума збитку за застрахованим ризиком перевищує обумовлену в договорі суму (пріоритет, франшизу) у разі настання страхового випадку. Перестрахування на базі ексцедента збитку полягає в тому, що страховик бере участь у компенсації частини страхової виплати, яка здійснюється страховиком тільки тоді, коли такий збиток при настанні одного страхового випадку перевищить обумовлену договором страхування суму. Зазвичай такий договір укладається відносно всіх договорів одного виду страхування, укладених прямим страховиком.
За договором ексцедента збитковості покриваються не окремі ризики (збитки), а збитковість за всім портфелем договорів, які має цедент за даним видом страхування. Перестраховик бере участь у відшкодуванні збитків у тих випадках, коли збитковість за певний строк перевищує обумовлений договором перестрахування відсоток.
Практика страхового підприємництва свідчить, що депо створюється переважно при укладанні пропорційних договорів перестрахування. Це зумовлюється тим, що при проведенні перестрахування на базі договору ексцедента збитку та календарного року немає резерву премій, а це не дає економічних підстав для створення й утримання депо незароблених премій. У свою чергу, премія за договором ексцедента збитку розраховується відповідно до страхового покриття і не враховує депо. Щодо перестрахування великих страхових ризиків, то кожен з них у випадку реалізації покривається перестраховиком, згідно з договором, відразу після надання відповідних документів і не вимагає попереднього створення запасів коштів у цедента. Розрахунки між сторонами договору охоплюють підсумкові фінансові результати цедента (або лише відшкодування за виключно великими збитками), а не лише окремі договори страхування і збитки, як це буває під час укладання договорів пропорційного перестрахування.
Одним із варіантів непропорційного перестрахування є перестрахувальне перевищення збитків, коли страховик намагається не вирівнювати окремі ризики певного виду, а переслідує мету забезпечити фінансову рівновагу страхових операцій в цілому, яка може бути порушена припиненням збитку в особливо великих розмірах з деяких ризиків страхового
портфеля.
За зазначеними умовами договору, перестраховик бере зобов'язання покрити ту частину збитку, яка вища від встановленої суми власної участі цедента, але нижча зафіксованої в договорі суми, що дорівнює верхній межі відповідальності перестраховика. Взяті таким чином зобов'язання стосуються всіх збитків, які були зумовлені одним стихійним лихом, що складає страховий ризик.
Якщо в результаті настання страхового випадку буде завданий збиток багатьом страхувальникам, то він розглядатиметься виключно як груповий збиток. Зобов'язання страховика встановлюються відносно групового
збитку.
Власна участь цедента у покритті збитку називається пріоритетом, або франшизою, а верхня максимальна межа відповідальності перестраховика за наслідки одного стихійного лиха, яке спричинило збиток, лімітом перестрахувального покриття.
Виділяють два основних види непропорційного покриття:
— "робочий килим" (working excess of loss). Тут пріоритет цедента невеликий і рівний середній сумі відповідальності за одним об'єктом страхування, тому достатньо велика кількість окремих збитків може зачепити перестраховиків. "Робочий килим" часто використовується для захисту власного утримання;
— ''катастрофічний килим" (catastrophe cover) захищає цедента відзбитків, що перевищують нормальний рівень, або від сукупності збитків,зумовлених одним страховим випадком (землетрусом, ураганом, паводкомтощо). Пріоритет страховика, як правило, достатньо високий і у всякомувипадку вищий від середньої суми одного об'єкта. Мета таких покриттів -захист від кумуляції збитків, викликаних однією подією.
База покриття в непропорційних договорах також може бути різноманітною. Наприклад, це може бути ексцедент збитку за подією (покриває збитки, що виникли в результаті однієї події), або ексцедент збитку за ризиком (покриває збитки в певному інтервалі або в інтервалах за різними ризиками в одному договорі), або ексцедент збитковості (покриває збитки у випадку перевищення деякого рівня збитковості).
За кордоном договір перестрахування перевищення збитків широко застосовується в таких видах страхування: цивільної відповідальності, від нещасних випадків, від вогню, транспортному, авіаційному страхуванні, тобто там, де збитки можуть досягати значних розмірів.
Форми проведення перестрахувальних операцій.
За формою обопільних зобов'язань цедента і перестраховика договори поділяються на:
- факультативне перестрахування;
- облігаторне перестрахування;
- факультативно-облігаторне перестрахування.Факультативна форма перестрахування є ранньою формою цього виду
діяльності. Таке перестрахування передбачає для перестраховика і цедента право вибору. Для першого — чи взагалі приймати пропозицію про перестрахування оригінального договору, а для другого — чи передавати, і якщо так, то кому із перестраховиків кожен конкретний ризик у перестрахуванні, покладаючись у кожному конкретному випадку на певні умови. Договір факультативного перестрахування виражає індивідуальну угоду, яка стосується одного ризику. Цей договір надає сторонам повну незалежність: цеденту - у вирішенні питання, скільки необхідно залишати на власному ризику і власне утримання, а перестраховику - у вирішенні питань прийняття ризику в тому чи іншому обсязі. Факультативне перестрахування є тим видом перестрахування, що дає можливість перестраховику ще до прийняття зобов'язань за договором уважно розглянути той чи інший індивідуальний чи конкретний ризик, відповідальність за яким він збирається взяти на себе.
З урахуванням самостійності прийняття рішень при укладенні кожного договору перестрахування перестрахувальні платежі стягуються індивідуально, незалежно від обсягу страхових платежів, які одержує цедент. Як правило, величина платежів за надані гарантії в порядку факультативного перестрахування встановлюється за ситуацією на ринку.
Компанія-цедент, яка планує передати частину своєї відповідальності за індивідуальним ризиком у факультативне перестрахування, повинна надати останньому інформацію в такому обсязі, якщо б вона передавала відповідальність з ризику за прямим страхуванням.
При факультативному перестрахуванні попередньою умовою для укладання договору є сліп — документ-пропозиція, що пересилається пере-страховикам цедентом і містить основні характеристики ризику. Перестраховик, одержавши сліп, може прийняти позитивне або негативне рішення щодо об'єкта перестрахування. За умови, що перестраховик приймає ризик на свою відповідальність, він обов'язково у сліпі вказує частку, яку несе на своїй відповідальності.
Основним негативним моментом факультативного страхування є те, що, оскільки перестраховик мають певну незалежність про прийняття запропонованого ризику в перестрахування і про його відхилення, то до моменту настання страхового випадку цей ризик може бути взагалі не перестрахованим або перестрахованим частково, тобто в розмірі, який не дає можливості страховій компанії (цеденту) повністю компенсувати втрати понад їхні потенціальні фінансові можливості.
Потреба в прискоренні механізмів передачі ризиків у перестрахувальних відносинах, зв'язана зі збільшенням обсягу страхових операцій, сприяла появі іншої форми перестрахування та наданні перестраховику більше можливостей при здійсненні страхових операцій і зменшенню витрат при обробці великої кількості ризиків. Таким чином, необхідність вирішення цих проблем сприяла появі облігаторного перестрахування.
Облігаторне перестрахування — форма перестрахування, яка передбачає, що перестрахувальник зобов'язаний передавати частину відповідальності з кожного окремого ризику із сукупного портфеля того чи іншого виду страхування, передбаченого умовами договору, в перестрахування, а перестраховик зобов'язаний приймати кожну таку цесію. За умовами облігаторного договору страхувальник зобов'язаний передавати в перестрахування всі ризики, передбачені договором. З іншого боку, договір облігаторного перестрахування зобов'язує страховика прийняти запропоновані йому в перестрахування частки цих ризиків. Таке прийняття носить автоматичний характер і не потребує підтвердження зі сторони перестрахувальника в кожному конкретному випадку. Цедент самостійно здійснює оцінку ризику, який передається відповідно до договору перестрахування.
Перестрахувальні платежі за договором облігаторного перестрахування завжди виплачуються у відсотку від суми страхових платежів, одержаних страховиком при укладанні первинного договору страхування.
Договір облігаторного перестрахування, як правило, підписується на невизначений строк із правом взаємного його розірвання шляхом попереднього повідомлення партнера про прийняття рішення. Цей договір найбільш вигідний для цедента, тому що всі раніше визначені ризики автоматично одержують покриття у перестраховика. Крім ризиків, які підлягають перестрахуванню, в облігаторному договорі обумовлюються також умови, на яких здійснюється перестрахування, перестрахувальна премія, перестрахувальна комісія та інші умови.
Облігаторне перестрахування охоплює всю або значну частину страхового портфеля страховика.
Привабливість облігаторного перестрахування визначається такими можливостями:
- покриттям недостатності власних засобів для повноцінного виконання прийнятих зобов'язань перед страхувальниками;
- зниженням внутріфірмових витрат у процесі перестрахування;
- можливістю оптимізації структури страхового портфеля;
- досягненням збалансованих результатів проходження бізнесу зарізними видами страхування;
- необхідністю забезпечення надійності і своєчасності отримання частки відшкодувань.
Потрібно зауважити, що і факультативне, і облігаторне перестрахування можуть використовувати як пропорційні, так і непропорційні методи розподілу зобов'язань між учасниками перестрахувального договору.
При облігаторному перестрахуванні перестрахувальник повинен систематично висилати перестраховикові перелік ризиків, які потрібно перестрахувати. Такий перелік носить назву бордеро.
На практиці зустрічається змішана форма договору перестрахування — факультативно-облігаторна.
Ця форма договорів називається договором "відкритого покриття" і дає цеденту право незалежно приймати рішення відносно яких ризиків і в якому розмірі слід їх передати перестраховику, який зобов'язаний прийняти цедовані частки ризиків на попередньо погоджених умовах.
Перестраховику договір "відкритого покриття" може бути невигідним або небезпечним, оскільки цедент передає в перестрахування найбільш небезпечні ризики. Саме тому договори "відкритого покриття" підписуються перестраховиками лише з такими цедентами, які користуються їх повною довірою.
Кожна форма має свої переваги і недоліки. Тому вибір типу перестрахувального захисту залежить від конкретної мети і завдань учасників перестрахувального договору.
Стан і перспективи розвитку перестрахування в Україні.
Перестрахування ризиків спрямоване не лише на захист страхового портфеля від впливу на нього серії великих страхових випадків або навіть одного катастрофічного з них, а й сприяє тому, щоб оплата сум страхового відшкодування у таких випадках не лягала непосильним тягарем на одну страхову компанію, а здійснювалася колективно всіма учасниками в перестрахуванні відповідного об'єкта.
Якщо будь-яка страхова компанія була б поставлена перед необхідністю повністю тримати лише на своїй відповідальності всі взяті на страхування ризики, серед яких можуть бути великі об'єкти страхування, вона не змогла б у цьому випадку утворювати за рахунок надходжень премій страхові фонди, які відповідали б ступеню ризику, і постійно перебувала у небезпеці невиконання своїх фінансових зобов'язань перед страхувальниками, що суперечить призначенню й економічному змісту страхування.
Саме таке становище створилося на страховому ринку України. Фінансові можливості національних страхових компаній з покриття великих збитків залишаються низькими. Отже, управління страховою діяльністю в ринкових умовах тісно пов'язане з впровадженням складного механізму перестрахування. Саме масштаби та рівень перестрахувальної діяльності характеризують ступінь розвиненості страхового ринку України та його придатність до інтеграційних процесів.
Ринок перестрахування охоплює не тільки перестрахувальників, а й прямих страховиків, які займаються різноманітними видами страхової діяльності, а також певною мірою й іноземних інвесторів. Привабливість передачі ризиків за кордон полягає не тільки в достатньо високій надійності західних компаній, але і рівні їх професіоналізму, якого нам ще потрібно досягти. В середині 1994 р. вперше вісім страхових компаній України зареєстрували Українську перестрахувальну компанію. А у 80-ті роки в світі діяло близько 350 професійних перестрахувальних товариств, з них 132 — в Європі, 21 % їх знаходився у ФРН.
Ще одна проблема розвитку перестрахувального ринку зв'язана з фактичною відсутністю нормативно-правових актів, які регулюють даний вид страхової діяльності. Жодна страхова компанія не може прийняти на страхування ризики, оскільки великі об'єкти страхування, не маючи твердого перестрахувального забезпечення понад суми, які вона може тримати на своїй відповідальності. Потреба в розмірах страхового покриття зростає значно швидше, ніж нарощуються статутні фонди й страхові резерви. Лише завдяки своїм специфічним методам перестрахування як "страхування страховиків" дає змогу страховикам приймати зобов'язання на великі суми, позбавляє їх від небезпеки втратити свій капітал.
Однак недостатня теоретична розробка економічних аспектів перестрахування у вітчизняній літературі ускладнює процес формування і функціонування ринку перестрахування в Україні. Вагомий досвід проведення перестрахових операцій нагромадили страхові компанії Німеччини. Саме фахівці Мюнхенського перестрахового товариства розробляють фундаментальні теоретичні поняття перестрахування, аналізують досвід різних країн світу і впроваджують новітні методики.
Ефективність перестрахувальних операцій визначається чіткістю розрахунків та коректністю взаєморозрахунків між цедентом і перестраховиком. У цьому аспекті важливо визначити суть поняття збитків, які належить відшкодувати перестраховику і прямому страховику, а також визначити механізм відшкодування збитків від страхового випадку кожним із учасників договору перестрахування. Збитки можна розглядати, по-перше, як такі, що відбулись, і про які страхувальник заявив; по-друге, такі, що відбулись, але страхувальник про них не заявив; по-третє, такі, яких уже завдано, але їх ще не виявлено і, відповідно, про них ще не заявлено ні цеденту, ні перестраховику. Таке розмаїття визначень збитків свідчить, з одного боку, про досить складний економічний механізм виявлення розмірів збитків та часу здійснення їх, а з іншого - про необхідність ретельного аналізу не лише суми заявлених страхувальником збитків, а й встановлення часу, коли безпосередньо спричинився збиток, оскільки саме це дасть змогу визначити рівень відповідальності страховика та перестраховика і встановити справді винного й реально відповідального за відшкодування збитків.
Важливу функцію в процесі перестрахування відіграє резерв незароблених премій, який хоч і не належить безпосередньо до складових механізму розрахунків перестрахових операцій, дає змогу реально оцінювати страхову ситуацію, розраховувати баланси, проводити розрахунки щодо портфелів. Резерв незароблених премій виступає складовою визначення тантьєми та диференційованої комісії, отже, впливає на рівень здійснюваних платежів.
У Положенні "Про перестрахування в Україні", затвердженому Кабінетом Міністрів України, регламентовано, що вітчизняні страхові організації мають право укладати угоди з перестрахувальниками тільки тих країн, де існують державні органи, які контролюють страхову діяльність відшкодування ризиків. Причому перестрахувальники-нерезиденти повинні мати стаж не менше трьох років і не мати штрафів за останні два роки. Виняток зроблено лише для членів корпорації "Ллойд". Однак якщо договір укладається через брокерів цієї корпорації, то необхідне підтвердження пере-страхувальників-нерезидентів.
Після введення в дію Закону України "Про страхування14 національний ринок відповідних послуг, складовою якого є перестрахування, вступив у якісно нову стадію розвитку. Перестрахування має власну історію та розвиток, власні правові основи і техніку, які майже не збігаються з технікою інших видів страхування. Можна говорити про реальний ринок пере страхування, якщо існують суб'єкти та об'єкти перестрахових відносин. діють відповідні механізми. Суб'єктами перестрахувального ринку України є страхові компанії України, що мають ліцензію на цей вид діяльності. Основними видами страхування, відповідальність за якими перестраховується, є страхування майна юридичних осіб, вантажів, транспортного майна (авіа-, морських суден, авто), цивільна відповідальність.
Найбільша частка перестрахованої відповідальності належить недержавному обов'язковому страхуванню. Практично всі морські ризики та відповідальність вантажоперевізника розміщені за кордоном. Багато українських страхувальників із самого початку за власним бажанням орієнтуються на іноземних перестрахувальників, інші звертаються за кордон через неможливість розмістити той чи інший ризик на внутрішньому перестрахувальному ринку. Серед резидентів перестраховуються відносно дрібні за обсягом відповідальності ризики, премії за якими не цікавлять закордонних перестрахувальників (короткотермінові вантажі, майно невеликої вартості).
Для зменшення відпливу валюти за кордон держава намагається суттєво змінити систему перестрахування. Постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.1996 р. затверджено Положення про порядок здійснення операцій із перестрахування. Воно встановлює відповідні норми для тих компаній, які сконцентрували усю свою увагу на нерезидентах.
Перспективи розвитку перестрахування в Україні пов'язані з розвитком страхових посередників (їхню діяльність регламентує постанова Кабінету Міністрів України від 18.12.1996 р. "Про порядок провадження діяльності страховими посередниками"), створенням їх об'єднань, посиленням ролі професійних перестрахувальників, укладенням багатосторонніх угод перестрахування.
Аналіз стану українського страхового ринку і досвід розвитку страхування в країнах ринкової економіки показує, що без створення стрункої і надійної системи перестрахування, неможливе подальше розширення і поглиблення ринку страхових послуг.
Для того, щоб мати реальне уявлення про масштаби, структуру та динаміку капіталів, що обертаються на ринку перестрахування, необхідно вдосконалювати законодавство, економічно впливати на страховиків, які передають свої ризики у перестрахування, а головне створювати сприятливі умови для формування потужних національних перестраховиків, здатних брати на себе всі ризики, які їм можуть запропонувати страховики.
Особливість перестрахування виявляється, зокрема, і в тому, що тут найширше поле діяльності для нерезидентів. Отже, саме цей фактор страхового ринку України вимагає особливої уваги та системного дослідження, постійних моніторингових спостережень і відповідних заходів державних органів урегулювання страхового підприємництва. Перестрахування є необхідною умовою забезпечення стабільної діяльності будь-якої страхової компанії в цілому і фінансової стійкості страхових операцій зокрема.
Висновки.
Отже, перестрахування – страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов’язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно законодавством країни, в якій він зареєстрований.
Це особлива підсистема страхового ринку, що забезпечує фінансову стійкість страхових компаній шляхом перерозподілу страхових ризиків. Це дає поштовх для розвитку страхового ринку, збільшення обсягів взятих страховиком ризиків та гарантій.Список використаної літератури.
Л.М. Горбач, „Страхова справа”, - К. – 2002 р.
Закон України „Про страхування” від 4 жовтня 2001 року № 2745-111.
Бочко В.Д. „Страхування”, - К. – 2005.
Глобальна система Internet.
