ЗМІСТ
Загальні вказівки 4
Зміст основних тем дисципліни „Місцеві фінанси” 5
Змістовий модуль 1. Сутність, склад і роль місцевих фінансів в економічній систем держави 5
Тема 1. Місцеві фінанси, їх сутність, склад і роль у розвитку економічної та соціальної інфраструктури 5
Тема 2. Місцеві бюджети – визначальна ланка місцевих фінансів 9
Тема 3. Фінансові ресурси місцевого самоврядування 19
Тема 4. Доходи місцевих бюджетів їх економічна суть та порядок формування 24
Тема 5. Планування і порядок фінансування видатків місцевих бюджетів 32
Тема 6. Цільові фонди місцевого самоврядування 39
Тема 7. Міжбюджетні відносини та їх складові 43
Змістовий модуль 2. Планування, управління і основи організації місцевих фінансів 49
Тема 8. Управління фінансами на регіональному рівні 49
Тема 9. Фінансовий контроль на регіональному рівні 54
Тема 10. Фінанси житлово-комунального господарства 58
Тема 11. Фінансове забезпечення підприємств комунальної власності 62
Тема 12. Основи організації фінансів місцевих органів влади в зарубіжних країнах. 66
Рекомендована література 71








ТЕМА 1. МІСЦЕВІ ФІНАНСИ, ЇХ СУТНІСТЬ, СКЛАД І РОЛЬ У РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНОЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ
1.1. Ідейні засади функціонування та Формування теорії місцевих фінансів
1.2. Місцеві фінанси, їх функції та призначення
1.3. Інститут місцевого самоврядування у вітчизняному законодавстві
1.4. Територіальна громада як первинний об'єкт місцевого самоврядування
1.1. Ідейні засади функціонування та Формування теорії місцевих фінансів
Сучасне поняття „місцеві фінанси” ґрунтується на ідейно-теоретичних засадах, що формувалися впродовж тривалого часу:
- „Руська Правда” Ярослава Мудрого (978-1054 pp.);
- Магдебурзьке право (виникло в XIII ст.);
- статут Великого князівства Литовського;
- децентралізаційна теорія;
- теорія „природного права”;
- теорія вольності общин;
- громадська теорія місцевого самоврядування;
- державницька теорія місцевого самоврядування;
- теорія муніципального соціалізму.
Впродовж XIX-XX ст. розвиток поглядів на сутність місцевих фінансів, їх склад та принципи організації проходив від представлення їх як:
- фінансового господарства територіальних одиниць – господарства місцевих спілок;
- сукупності умов для задоволення потреб місцевих самоврядних одиниць, матеріальних засобів місцевого самоврядування, доходів і видатків органів місцевого самоврядування;
- системи економічних відносин.
Характерні особливості місцевих фінансів:
- місцеві фінанси представлені системою економічних відносин, пов'язаних з розподілом і перерозподілом вартості валового внутрішнього продукту;
- у процесі економічних відносин відбувається формування, розподіл і використання фінансових ресурсів;
- цільова підпорядкованість цієї системи відносин пов'язана із забезпеченням органів місцевого самоврядування фінансовими ресурсами, необхідними для виконання покладених на них функцій і завдань.
1.2. Місцеві фінанси, їх функції та призначення
Відповідно до Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Метою діяльності місцевих органів влади є сприяння соціально-економічному розвитку регіону та задоволення суспільних інтересів і потреб.
Для виконання покладених обов'язків місцеві представницькі та виконавчі органи влади формують, розподіляють і використовують централізовані (мобілізовані в бюджет) кошти. Економічні відносини, які при цьому виникають, відображають:
- формування дохідної та видаткової частин місцевих бюджетів;
- міжбюджетні розрахунки;
- формування і використання регіональних спеціальних фондів;
- місцеві позики, лотереї;
- створення та функціонування доброчинних фондів тощо.
Місцеві фінанси – це економічні відносини, пов'язані із формуванням централізованих та децентралізованих фондів коштів і використанням їх на забезпечення соціальних потреб та економічного розвитку території.
Місцеві фінансові ресурси – це фонди коштів, що створюються і використовуються на соціальний і економічний розвиток регіону.
Важливою з точки зору методології є структуризація місцевих фінансових ресурсів.
Центральною ланкою місцевих фінансових ресурсів є доходи місцевого бюджету. Порядок формування дохідної частини місцевих бюджетів визначений Бюджетним кодексом, Законом „Про місцеве самоврядування в Україні”, законом про Державний бюджет України на відповідний рік, чинним податковим законодавством.
Другою ланкою місцевих фінансових ресурсів є кошти суб'єктів господарювання, тобто фінансові ресурси підприємств комунальної власності, комунальних банків та інших фінансово-кредитних установ, фінансові ресурси підприємств різних форм власності, що використовуються ними на фінансування соціально-культурних і житлово-комунальних об'єктів.
Третьою ланкою місцевих фінансів є спеціальні регіональні фонди. Джерелом їх формування можуть бути запозичені ресурси, добровільні внески юридичних і фізичних осіб.
Головним суб'єктом місцевих фінансів в Україні є територіальна громада та органи місцевого самоврядування, правовий статус яких закріплено в Конституції України. В інших країнах головними суб'єктами фінансових відносин у сфері місцевих фінансів є муніципалітети, комуни, регіони, департаменти, провінції, області, округи та інші адміністративно-територіальні утворення.
Об'єктами системи місцевих фінансів є фінансові ресурси, що мобілізуються, розподіляються та використовуються місцевими органами влади для виконання покладених на них функцій і завдань.
Виділяють такі функції місцевих фінансів: розподільна функція, контрольна функція, стимулююча функція.
До складу місцевих фінансових інститутів входять:
- місцеві бюджети;
- місцеві податки і збори;
- цільові фонди органів місцевого самоврядування;
- місцеві запозичення, комунальний кредит;
- об'єкти комунальної власності;
- інші фінансові ресурси, які надходять у розпорядження органів місцевого самоврядування згідно з чинним законодавством.
1.3. Інститут місцевого самоврядування у вітчизняному законодавстві
Функціонування місцевих фінансів забезпечується чинною законодавчою базою, до якої слід віднести Конституцію України, Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні”, Бюджетний кодекс України, щорічні закони України „Про Державний бюджет України” (табл. 1.1).
Таблиця 1.1
Чинна нормативна база місцевих фінансів
1.4. Територіальна громада як первинний об'єкт місцевого самоврядування
Первинним об'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.
Територіальна громада – жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно- територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. У містах з районним поділом територіальні громади районів діють як суб'єкти права власності.
Формою вирішення територіальною громадою питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення є місцевий референдум, предметом якого може бути будь-яке питання, віднесене Конституцією і законами України до відання місцевого самоврядування, і рішення якого є обов'язковими до виконання на відповідній території. Іншою формою участі громади у вирішенні питань місцевого значення є загальні збори громадян за місцем проживання, рішення яких можуть враховуватися органами місцевого самоврядування в їх діяльності. Нарешті, члени територіальної громади мають право місцевої ініціативи, тобто право ініціювати розгляд у раді будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування.
Територіальні громади сіл, селищ, міст можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.
Рекомендована література [1,3, 8, 13,14, 15, 16,17].
Запитання для самоконтролю
1. Що собою являють місцеві фінанси як категорія?
2. Які об'єктивні передумови виникнення місцевих фінансів?
3. Які функції виконують місцеві фінанси?
4. Що входить до складу місцевих фінансових інститутів?
5. Які існують теорії місцевого самоврядування?
6. Назвіть принципи місцевого самоврядування в Україні?
7. Що входить до складу системи місцевого самоврядування в Україні?
8. Які основні нормативно-правові акти регламентують функціонування місцевих фінансів в Україні
9. Яка роль місцевих фінансів в економічній системі держави?
10. Які функції виконують територіальні громади?
ТЕМА 2. МІСЦЕВІ БЮДЖЕТИ – ВИЗНАЧАЛЬНА ЛАНКА МІСЦЕВИХ ФІНАНСІВ
2.1. Етапи розвитку місцевих бюджетів України
2.2. Економічний зміст і структура місцевих бюджетів
2.3. Організація бюджетного процесу на місцевому рівні
2.4. Повноваження учасників бюджетного процесу
2.1. Етапи розвитку місцевих бюджетів України
Місцеві бюджети займають одне з центральних місць в економічній системі держави. Етапи розвитку місцевих бюджетів України подано в табл. 2.1.
Таблиця 2.1
Етапи розвитку місцевих бюджетів України
2.2. Економічний зміст і структура місцевих бюджетів
У Бюджетному кодексі України визначено, що бюджет – це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади України та Автономної Республіки Крим і органами місцевого самоврядування впродовж бюджетного періоду.
Особливістю місцевих бюджетів є те, що вони:
- відображають певну, чітко обмежену, частину грошових відносин, які функціонують на окремій території;
- забезпечують матеріальну незалежність органів місцевого самоврядування і безпосередньо їм підпорядковані;
- усі їхні ланки органічно пов'язані не тільки між собою, а й з установами та підприємствами всіх форм власності, які функціонують на території регіону.
Отже, місцеві бюджети як економічна категорія відображають грошові відносини, що виникають між місцевими органами самоврядування та суб'єктами розподілу створеної вартості в процесі формування територіальних фондів грошових коштів, які використовуються для соціально-економічного розвитку регіонів та поліпшення добробуту їх населення.
В основу бюджетного устрою в Україні, відповідно до Бюджетного кодексу, покладено такі принципи: єдності бюджету, збалансованості, самостійності, повноти, обґрунтованості, ефективності, субсидіарності, цільового використання бюджетних коштів, справедливості та неупередженості, публічності та прозорості, відповідальності учасників бюджетного процесу.
Структурно місцеві бюджети є складовою бюджетної системи України і поряд з державним бюджетом створюють зведений (консолідований) бюджет України.
Місцеві бюджети складаються з:
- бюджету Автономної Республіки Крим;
- обласних бюджетів;
- районних бюджетів;
- бюджетів районів у містах;
- бюджетів місцевого самоврядування (територіальних громад сіл, територіальних громад селищ, територіальних громад міст, територіальних громад об'єднань).
Доходами бюджету є кошти, що надходять у постійне користування на безповоротній основі. Вони забезпечують стабільність бюджету і фінансування його видатків.
Основними джерелами доходів місцевих бюджетів є:
- податкові надходження – передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі.
- неподаткові надходження – це доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; надходження від штрафів та фінансових санкцій, інші неподаткові надходження.
- трансферти – це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.
В сучасних умовах місцеві бюджети в Україні формуються за рахунок надходжень з наступних джерел: власні доходи, закріплених доходів, регульованих доходів, дотацій, субсидій, субвенцій, інших джерел.
Видатки на здійснення повноважень, що виконуються за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, поділяються на:
1) видатки здійснення державних неделегованих повноважень;
2) видатки здійснення делегованих державних повноважень;
3) видатки на здійснення власних.
Розмежування видів видатків з делегованих державних повноважень між місцевими бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуги та наближення її до безпосереднього споживача. Відповідно до цих критеріїв види видатків поділяються на такі групи:
1) перша група – видатки на фінансування бюджетних установ, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які розташовані найближче до споживачів. Такі видатки фінансуються з бюджетів сіл, селищ, міст та їх об'єднань;
2) друга група – видатки на фінансування бюджетних установ, які забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою для всіх громадян України. Фінансуються з бюджетів міст республіканського та міст обласного значення, а також районних бюджетів;
3) третя група – видатки на фінансування бюджетних установ, які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансування специфічних програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України. Фінансуються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів;
У контексті нового механізму організації міжбюджетних відносин видатки місцевих бюджетів поділяються на дві групи які:
1) враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів;
2) не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.
Видатки місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, уніфіковані і розмежовані між такими групами місцевих бюджетів:
- бюджети сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;
- районні бюджети, бюджети міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та міст обласного значення;
- бюджет Автономної Республіки Крим та обласні бюджети.
За економічною класифікацією видатки бюджетів поділяються на поточні видатки, капітальні видатки та кредитування за вирахуванням погашення, склад яких визначається Міністром фінансів України.
Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних розпорядників бюджетних коштів. На її основі Державне казначейство України веде реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів.
При складанні бюджету за програмно-цільовим методом застосовується програмна класифікація видатків бюджету.
Бюджетний кодекс України передбачає, що внутрішня будова і державного і місцевих бюджетів складається із загального та спеціального фондів.
2.3. Організація бюджетного процесу на місцевому рівні
Бюджетний процес – це регламентована нормами права діяльність, пов'язана зі складанням, розглядом, затвердженням та виконанням бюджетів, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України.
Бюджетним кодексом визначено такі стадії бюджетного процесу:
- складання проекту місцевого бюджету;
- розгляд та прийняття рішення про місцевий бюджет;
- виконання місцевого бюджету;
- підготовка та розгляд звіту про виконання місцевого бюджету і прийняття рішення.
Складання проектів місцевих бюджетів. Місцеві державні адміністрації та виконавчі органи місцевих рад подають загальнодержавним органам необхідну інформацію для проведення розрахунків обсягів міжбюджетних трансфертів та інших показників. Місцеві фінансові органи розробляють і доводять до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів.
Бюджетний запит – документ, підготовлений розпорядником бюджетних коштів, що містить пропозиції з відповідним обґрунтуванням щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для його діяльності на наступний бюджетний період.
Розгляд та прийняття рішення про місцевий бюджет. До 1 серпня поточного року приймаються спільні рішення та укладаються угоди про об'єднання коштів відповідних бюджетів для виконання власних повноважень. До 15 вересня після схвалення Кабінетом Міністрів України проекту закону про державний бюджет Міністерство фінансів України доводить місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад розрахунки прогнозних обсягів міжбюджетних трансфертів, методику їх визначення та інші показники, необхідні для складання проектів місцевих бюджетів. У жовтні – листопаді на підставі інформації, отриманої від Міністерства фінансів та місцевих фінансових органів, готуються проекти рішень про місцеві бюджети. Не пізніше 27 листопада у тижневий термін після ухвалення проекту закону про Державний бюджет України в другому читанні Кабінет Міністрів України доводить місцевим виконавчим органам влади положення та показники міжбюджетних відносин (обсяги міжбюджетних трансфертів і текстові статті, що визначають особливості міжбюджетних відносин на наступний бюджетний період).
Виконання місцевого бюджету забезпечують Рада міністрів АР Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад або міські, селищні чи сільські голови (в разі, якщо відповідні виконавчі органи не створені). Місцеві фінансові органи здійснюють загальну організацію та управління виконанням відповідного місцевого бюджету, координують діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.
Стадіями виконання місцевих бюджетів за видатками є:
- встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису;
- затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів;
- взяття бюджетних зобов'язань;
- отримання товарів, робіт та послуг;
- здійснення платежів;
- використання товарів, робіт та послуг на виконання бюджетних програм.
Місцевий бюджет виконується за розписом, який затверджується керівником місцевого фінансового органу.
Підготовка та розгляд звіту про виконання місцевого бюджету і прийняття рішення. Територіальні органи Державного казначейства України складають та подають місцевим фінансовим органам баланси, звіти про виконання місцевих бюджетів та інші фінансові звіти. Крім того, зведені показники звітів одночасно подаються відповідно Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів рад. Органи стягнення надають місцевим фінансовим органам звіти про фактичні надходження податків і зборів.
2.4. Повноваження учасників бюджетного процесу
Основним завданням координації кожного з учасників бюджетного процесу є залучення всього наявного потенціалу для досягнення спільних цілей.
Повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад:
- складання проекту місцевого бюджету, подання його на затвердження відповідної ради, забезпечення виконання бюджету;
- щоквартальне подання раді письмових звітів про хід і результати виконання бюджету;
- підготовка і подання відповідно до районних, обласних рад необхідних фінансових показників і пропозицій щодо складання проектів районних і обласних бюджетів;
- встановлення за узгодженим рішенням відповідних рад порядку використання коштів та іншого майна, що перебувають у спільній власності територіальних громад;
- здійснення в установленому порядку фінансування видатків з місцевого бюджету;
- залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища;
- об'єднання на договірних засадах коштів відповідного місцевого бюджету та інших місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування комунальних підприємств, установ та організацій, вирішення інших питань, що стосуються спільних інтересів територіальних громад;
- здійснення відповідно до закону контролю за дотриманням зобов'язань щодо платежів до місцевого бюджету на підприємствах, в організаціях незалежно від форм власності;
Виключна компетенція сільських, селищних, міських рад:
- затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього;
- затвердження звіту про виконання відповідного бюджету;
- місцевих податків і зборів та розмірів їх ставок у межах, визначених законами;
- прийняття рішень щодо випуску місцевих позик;
- прийняття рішень щодо отримання позик з інших місцевих бюджетів та джерел, а також щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету;
- прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг з місцевих податків і зборів;
- прийняття рішень про наділення органів самоорганізації населення окремими власними повноваженнями органів місцевого самоврядування, а також про передачу коштів, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для їх здійснення;
- затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування;
- встановлення для підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету.
Виключна компетенція обласних та районних рад:
- затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідно району, області, цільових програм з інших питань, заслуховування звітів про їх виконання;
- затвердження відповідно районних, обласних бюджетів, внесення змін до них, затвердження звітів про їх виконання;
- розподіл переданих з державного бюджету коштів у вигляді дотацій, субвенцій відповідно між районними бюджетами, місцевими бюджетами міст обласного значення, сіл, селищ, міст районного значення;
- вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад;
- прийняття рішень щодо делегування місцевим державним адміністраціям окремих повноважень районних, обласних рад;
- прийняття рішень про звернення до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад у сфері їх спільних інтересів, а також повноваження районних, обласних рад та їх органів;
- встановлення відповідно до закону місцевого збору за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон (єдиного збору), визначення порядку його сплати.
Повноваження обласних та районних державних адміністрацій:
- підготовка і внесення на розгляд ради проектів програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідно районів і областей;
- забезпечення виконання рішень ради;
- підготовка і подання до відповідних органів виконавчої влади фінансових показників і пропозицій до проекту Державного бюджету України;
- об'єднання на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій, розташованих на відповідній території, і населення.
Фінансовий орган, згідно із покладеними на нього завданнями:
- організує виконання відповідного бюджету за доходами і видатками;
- здійснює фінансування видатків відповідно до затвердженого бюджету;
- вживає заходів до ефективного витрачання бюджетних коштів;
- складає розпис доходів та видатків;
- здійснює обслуговування боргу;
- розробляє пропозиції щодо ефективного та результативного використання бюджетних коштів;
- здійснює за потреби місцеві запозичення та обслуговування боргу;
- здійснює прогнозування;
- здійснює аналіз виконання відповідного бюджету;
- готує висновок про перевиконання чи недовиконання дохідної частини загального фонду відповідного бюджету;
- складає звіти про виконання місцевого бюджету на підставі звітів головних розпорядників бюджетних коштів;
- складає протоколи про бюджетні правопорушення та приймає рішення про призупинення операцій з коштами місцевого бюджету.
Органи стягнення забезпечують своєчасне та в повному обсязі надходження до бюджету податків, зборів та інших доходів відповідно до законодавства.
Головний розпорядник бюджетних коштів:
- розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів;
- розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити і подає їх місцевому фінансовому органу;
- отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у рішенні про місцевий бюджет, доводить до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня відомості про обсяги асигнувань, забезпечує управління бюджетними асигнуваннями;
- здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, отриманих розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня і витрачанням ними бюджетних коштів;
- одержує звіти від підпорядкованих розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, аналізує ефективність використання коштів і бюджетних програм.
Рекомендована література [1, 3, 6, 7, 8, 14, 17,21,25].
Запитання для самоконтролю
1. Які етапи можна виділити у розвитку місцевих бюджетів України?
2. Яка структура місцевих бюджетів України?
3. Які принципи бюджетного устрою в Україні?
4. Як класифікуються доходи місцевих бюджетів?
5. За якими ознаками поділяються видатки місцевих бюджетів?
6. Які видатки не фінансуються за рахунок коштів місцевих бюджетів?
7. Які місцеві податки і збори існують в Україні?
8.Який порядок складання, розгляду та затвердження місцевих бюджетів?
9. Що передбачає процедура виконання, підготовки та розгляд звіту про виконання бюджетів?
10. Які повноваження учасників бюджетного процесу можна виділити?
ТЕМА 3. ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
3.1. Фінансова незалежність органів місцевого самоврядування. її матеріальна та фінансова основа
3.2. Сутність та значення місцевих позик
3.3. Особливості формування та використання позабюджетних і цільових фондів
3.1. Фінансова незалежність органів місцевого самоврядування. її матеріальна та фінансова основа
Фінансова незалежність органів місцевого самоврядування – це незалежність їх від загальнодержавних органів влади у прийнятті певних рішень щодо місцевих проблем і забезпечення їх вирішення відповідними коштами.
Головною ознакою фінансової незалежності є володіння і самостійне розпорядження фінансовими ресурсами, розмір яких відповідає функціям і завданням, що покладаються на органи місцевого самоврядування. Такі фінансові ресурси необхідні для реалізації намічених цілей і програм економічного і соціального розвитку території у відповідності з обраними пріоритетами.
Основи місцевого самоврядування становлять:
- рухоме і нерухоме майно, яке знаходиться в комунальній власності;
- доходи місцевих бюджетів;
- позабюджетні (в тому числі валютні) фонди;
- інші кошти;
- земля та інші природні ресурси, що перебувають у комунальній власності;
- об'єкти спільної власності територіальних громад, що перебувають в управлінні районних та обласних рад.
Місцеві фінансові ресурси – це сукупність фондів грошових засобів, які створюються в процесі розподілу та перерозподілу ВВП і спрямовуються на економічний та соціальний розвиток адміністративно-територіальних одиниць. Головним напрямом використання місцевих фінансових ресурсів є фінансове забезпечення соціальної сфери та місцевого господарства.
До складу фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування входять: доходи місцевих бюджетів, кошти цільових фондів, фінансові ресурси підприємств комунальної власності, благодійні, спонсорські внески, пожертвування, інші ресурси згідно з законодавством.
Самостійність, як складова фінансової незалежності, передбачена в Бюджетному кодексі України. Вона забезпечується передбаченими даним нормативним актом такими нормами:
- держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування;
- органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами місцевих бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання одне одного, а також держави;
- за місцевими бюджетами закріплюються відповідні джерела доходів;
- органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування мають право визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України;
- органи місцевого самоврядування мають право самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні місцеві бюджети.
3.2. Сутність та значення місцевих позик
Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим або відповідної місцевої ради можуть отримувати:
1) позики на покриття тимчасових касових розривів, що виникають за загальним фондом та бюджетом розвитку місцевих бюджетів, у фінансових установах на строк до трьох місяців у межах поточного бюджетного періоду;
2) позики на покриття тимчасових касових розривів місцевих бюджетів;
3) середньострокові позики на суми невиконання у відповідному звітному періоді розрахункових обсягів кошика доходів місцевих бюджетів, визначених у законі про Державний бюджет України, за рахунок коштів єдиного казначейського рахунку на умовах їх повернення без нарахування % за користування цими коштами.
Надання позик з одного бюджету іншому забороняється.
Місцеві позики поділяються на:
- загальні – для обслуговування загальних або поточних потреб;
- прибуткові – надаються під конкретний прибутковий проект;
- проектні – для фінансування капіталомістких проектів.
Місцеві запозичення здійснюються з метою фінансування бюджету розвитку бюджету Автономної Республіки Крим, міських бюджетів та використовуються для створення, приросту чи оновлення стратегічних об'єктів довготривалого користування або об'єктів, які забезпечують виконання завдань Верховної Ради Автономної Республіки Крим та міських рад, спрямованих на задоволення інтересів населення Автономної Республіки Крим і територіальних громад міст.
Місцеві зовнішні запозичення можуть здійснювати лише міські ради міст з чисельністю населення понад 500 тисяч жителів за офіційними даними органів державної статистики на час ухвалення рішення про здійснення місцевих запозичень. При цьому місцеві зовнішні запозичення шляхом отримання кредитів (позик) від міжнародних фінансових організацій можуть здійснювати всі міські ради.
Загальний обсяг державного боргу та гарантованого державою боргу на кінець бюджетного періоду не може перевищувати 60 % річного номінального обсягу валового внутрішнього продукту України. Загальний обсяг місцевого боргу та гарантованого Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста боргу станом на кінець бюджетного періоду не може перевищувати 100 % (для міста Києва – 400 %) середньорічного індикативного прогнозного обсягу надходжень бюджету розвитку, визначеного прогнозом відповідного місцевого бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди.
3.3. Особливості формування та використання позабюджетних і цільових фондів
Згідно з Бюджетним кодексом України, органи місцевого самоврядування можуть утворювати цільові фонди, які є складовою спеціального фонду відповідного місцевого бюджету.
Відкриття позабюджетних рахунків для розміщення бюджетних коштів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами забороняється.
Значну частку в структурі доходів органів місцевого самоврядування займають позабюджетні фонди. Хронологію нормативних документів, які регламентують утворення позабюджетних фондів місцевого самоврядування, подано в табл. 3.1.
Таблиця 3.1
Хронологія нормативних документів, які регламентують утворення позабюджетних фондів місцевого самоврядування
У складі місцевих бюджетів формуються:
- фонди охорони навколишнього природного середовища;
- цільові фонди, утворені органами місцевого самоврядування і місцевими органами виконавчої влади.
З 1998 р. до місцевих бюджетів надходить частина зборів за забруднення навколишнього природного середовища. Цей збір є екологічним податком. Він справляється за:
- викиди в атмосферне повітря забруднювальних речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення;
- скиди забруднювальних речовин безпосередньо у водні об'єкти;
- розміщення відходів.
Рекомендована література [1, 3, 8, 11, 12, 13, 15, 18, 22, 23, 24].
Запитання для самоконтролю
1. Що передбачає фінансова незалежність органів самоврядування?
2. Що входить до складу фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування?
3. Який порядок здійснення місцевих позик?
4. Які види місцевих позик прийнято виділяти?
5. У чому сутність фінансової самостійності, як складової фінансової незалежності?
6. Які форми комунального кредиту можна виділити?
7. Який граничний обсяг місцевого боргу та гарантованого Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста?
8. Які міські ради в Україні мають право здійснювати зовнішні позики?
9. Яка хронологія прийняття нормативних документів, які регламентують утворення позабюджетних фондів місцевого самоврядування?
10. Який порядок формування фонди охорони навколишнього природного середовища?
ТЕМА 4. ДОХОДИ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ ЇХ ЕКОНОМІЧНА СУТЬ ТА ПОРЯДОК ФОРМУВАННЯ
4.1. Перелік надходжень, що закріпляться за бюджетами місцевого самоврядування, обласних та районних бюджетів
4.2. Склад доходів, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів
4.3. Надходження до спеціального фонду місцевих бюджетів
4.4. Склад доходів бюджету розвитку
4.1. Перелік надходжень, що закріпляться за бюджетами місцевого самоврядування, обласних та районних бюджетів
Доходна частина місцевих бюджетів складається з доходів, що враховуються та не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.
Доходами, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів (кошик № 1), вважаються такі, які закріплені державою за місцевим бюджетом для забезпечення фінансування видатків, що обраховуються за фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості. Якщо сума вказаних доходів менша за суму видатків, переданих державою, то на різницю даному місцевому бюджету надається трансферт (дотація вирівнювання).
Кошик доходів місцевого самоврядування – це сукупність доходних джерел, що закріплені на постійній основі за бюджетами місцевого самоврядування і враховуються при визначенні трансфертів цим бюджетам.
До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать:
1) податок з доходів фізичних осіб: до доходів бюджетів міст Києва та Севастополя –100 %; до доходів бюджетів міст республіканського АРК та обласного значення – 75 %; до доходів бюджетів сіл, їх об'єднань, селищ, міст районного значення – 25 %.
2) 50 % збору за спеціальне використання лісових ресурсів в частині деревини, заготовленої в порядку рубок головного користування, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя;
3) 50 % збору за спеціальне використання води, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя користувачами води за місцем її забору;
4) 50 % плати за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя;
5) плата за використання інших природних ресурсів, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя;
6) плата за ліцензії на певні види господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних місцевих рад;
7) плата за ліцензії та сертифікати, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя ліцензіатами, які здійснюють діяльність на території міст Києва та Севастополя;
8) плата за ліцензії на виробництво спирту етилового, коньячного і плодового, спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового, спирту-сирцю виноградного, спирту-сирцю плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя ліцензіатами, які здійснюють діяльність на території міст Києва та Севастополя;
9) плата за ліцензії на право експорту, імпорту та оптової торгівлі спиртом етиловим, коньячним та плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя ліцензіатами, які здійснюють діяльність на території міст Києва та Севастополя;
10) плата за ліцензії на право експорту, імпорту алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя ліцензіатами, які здійснюють діяльність на території міст Києва та Севастополя;
11) плата за державну реєстрацію, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя;
12) реєстраційний збір за проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, що справляється виконавчими органами відповідних місцевих рад;
13) плата за ліцензії на право оптової торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя ліцензіатами, які здійснюють діяльність на території міст Києва та Севастополя;
14) плата за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя ліцензіатами, які здійснюють діяльність на території міст Києва та Севастополя;
15) державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам.
Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм Автономної Республіки Крим, територіальних громад до доходів бюджету АРК та обласних бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать:
1) 25 % податку на доходи фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Податковим кодексом України на відповідній території;
2) 50 % збору за спеціальне використання лісових ресурсів в частині деревини, заготовленої в порядку рубок головного користування;
3) 50 % збору за спеціальне використання води, що зараховується до бюджету АРК та обласних бюджетів користувачами води за місцем її забору;
4) 50 % плати за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення;
5) плата за використання інших природних ресурсів;
6) акцизний податок з вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції), що сплачується платниками, які зареєстровані в АР Крим, – до доходів бюджету Автономної Республіки Крим;
7) плата за ліцензії на певні види господарської діяльності та сертифікати, що видаються Радою міністрів АРК та обласними державними адміністраціями;
8) плата за ліцензії та сертифікати, що зараховується до бюджету АРК та обласних бюджетів ліцензіатами за місцем здійснення діяльності;
9) плата за ліцензії на виробництво спирту етилового, коньячного і плодового, спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового, спирту-сирцю виноградного, спирту-сирцю плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що зараховується до бюджету АРК та обласних бюджетів ліцензіатами за місцем здійснення діяльності;
10) плата за ліцензії на право експорту, імпорту та оптової торгівлі спиртом етиловим, коньячним та плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, що зараховується до бюджету АРК та обласних бюджетів ліцензіатами за місцем здійснення діяльності;
11) плата за ліцензії на право експорту, імпорту алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що зараховується до бюджету АРК та обласних бюджетів ліцензіатами за місцем здійснення діяльності;
12) плата за державну реєстрацію;
13) плата за ліцензії на право оптової торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, що зараховується до бюджету АРК та обласних бюджетів ліцензіатами за місцем здійснення діяльності;
14) плата за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, що зараховується до бюджету АРК та обласних бюджетів ліцензіатами за місцем здійснення діяльності;
15) плата за надані в оренду ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення.
Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад до доходів районних бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать:
1) 50 % податку на доходи фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Податковим кодексом України на території сіл, їх об'єднань, селищ, міст районного значення;
2) плата за ліцензії на певні види господарської діяльності та сертифікати, що видаються районними державними адміністраціями;
3) реєстраційний збір за проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, що справляється відповідними районними державними адміністраціями.
Склад доходів та видатків бюджетів районів у містах визначається міською радою відповідно до повноважень, переданих районним у містах радам. Розподіл обсягу міжбюджетних трансфертів між міським бюджетом та бюджетами районів у місті здійснюється у порядку, затвердженому міською радою. Якщо району у місті адміністративно підпорядковані інші міста, селища або села, склад доходів та видатків бюджетів таких міст, селищ або сіл, обсяги міжбюджетних трансфертів визначаються у порядку, затвердженому міською радою, з урахуванням повноважень відповідних місцевих рад.
4.2. Склад доходів, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів
Доходами, що не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів (кошик № 2), вважаються такі, що повністю залишаються в розпорядженні відповідного бюджету та не враховуються у розрахунках обсягів дотації вирівнювання або обсягів вилучення. Ці доходи призначено для забезпечення видатків, які в межах чинного законодавства повністю передані на розгляд місцевих органів влади.
До доходів загального фонду місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать:
1) фіксований податок, що зараховується до місцевих бюджетів у порядку;
2) податок на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності;
3) плата за користування надрами для видобування корисних копалин місцевого значення; плата за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин; збір за спеціальне використання води водних об'єктів місцевого значення; збір за спеціальне використання лісових ресурсів;
4) плата за землю, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;
5) місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування, включаючи податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;
6) фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;
7) частина чистого прибутку (доходу) комунальних унітарних підприємств та їх об'єднань, що вилучається до бюджету;
8) плата за розміщення тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів;
9) штрафні санкції за порушення законодавства про патентування;
10) адміністративні штрафи, що накладаються місцевими органами виконавчої влади та виконавчими органами місцевих рад або утвореними ними адміністративними комісіями;
11) штрафні санкції внаслідок невиконання укладених розпорядником бюджетних коштів договорів з суб'єктами господарювання на придбання товарів, робіт і послуг за рахунок коштів місцевих бюджетів;
12) надходження від орендної плати за користування майновим комплексом та іншим майном, що перебуває в комунальній власності;
13) плата за надані в оренду водні об'єкти місцевого значення;
14) концесійні платежі щодо об'єктів комунальної власності;
15) кошти, отримані від надання учасниками процедури закупівель забезпечення їх пропозиції конкурсних торгів, які не підлягають поверненню цим учасникам, в частині здійснення закупівель за рахунок коштів місцевих бюджетів;
16) кошти, отримані від учасника – переможця процедури закупівлі під час укладання договору про закупівлю як забезпечення виконання цього договору, які не підлягають поверненню учаснику-переможцю, в частині здійснення закупівель за рахунок коштів місцевих бюджетів;
17) 80 % коштів, отриманих підприємствами, установами та організаціями, що утримуються за рахунок місцевих бюджетів, за здані у вигляді брухту і відходів золото, платину, метали платинової групи, дорогоцінне каміння, і 50 % коштів, отриманих цими підприємствами, установами та організаціями за здане у вигляді брухту і відходів срібло;
18) кошти від реалізації безхазяйного майна, знахідок, спадкового майна, майна, одержаного територіальною громадою в порядку спадкування чи дарування, а також валютних цінностей і грошових коштів, власники яких невідомі;
19) інші доходи загального фонду місцевих бюджетів, що визначаються законом про Державний бюджет України.
4.3. Надходження до спеціального фонду місцевих бюджетів
До надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать:
1) надходження бюджету розвитку місцевих бюджетів;
2) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що зараховується у розмірі: 30 % – до бюджету АРК і обласних бюджетів та 70 % – до бюджету міста Сімферополя і бюджетів міст – обласних центрів у разі реєстрації транспортних засобів на території цих міст; 50 % – до бюджету АРК і обласних бюджетів та 50 % – до міських, селищних і сільських бюджетів у разі реєстрації транспортних засобів на відповідній території; 60 %– до бюджету міста Києва і 40 % – до обласного бюджету Київської області у разі реєстрації транспортних засобів у місті Києві; 100 % – до бюджету міста Севастополя у разі реєстрації транспортних засобів у місті Севастополі;
3) плата за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів;
4) кошти від відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, що зараховуються у розмірі: 100 % – до бюджетів міст Києва та Севастополя, 25 % – до бюджету АРК та обласних бюджетів, 75 % – до бюджетів міст республіканського АРК та обласного значення, 15 % – до районних бюджетів, 60 % – до бюджетів міст районного значення, селищ і сіл;
5) концесійні платежі щодо об'єктів комунальної власності;
6) 30 % збору за проведення гастрольних заходів;
7) 70 % грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів – 50 %, обласних бюджетів та бюджету АРК – 20 %, бюджетів міст Києва та Севастополя – 70 %;
8) відрахування 10 % вартості питної води суб'єктами підприємницької діяльності, які здійснюють реалізацію питної води через системи централізованого водопостачання з відхиленням від відповідних стандартів, що зараховуються до бюджетів міст, селищ та сіл;
9) власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок відповідного місцевого бюджету;
10) 70 % збору за забруднення навколишнього природного середовища, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів – 50 %, обласних бюджетів та бюджету АРК – 20 %, бюджетів міст Києва та Севастополя – 70 %;
11) цільові та добровільні внески підприємств, установ, організацій та громадян до республіканського АРК та місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища;
12) надходження до цільових фондів, утворених Верховною Радою АРК та місцевими радами;
13) повернення кредитів, наданих з місцевих бюджетів індивідуальним сільським забудовникам;
14) повернення кредитів, наданих з місцевих бюджетів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) та придбання житла, а також пеня і відсотки за користування ними;
15) інші надходження, визначені законом про Державний бюджет України.
4.4. Склад доходів бюджету розвитку
Надходження бюджету розвитку місцевих бюджетів включають:
1) надходження бюджету розвитку місцевих бюджетів;
2) збір за першу реєстрацію транспортного засобу, що зараховується у розмірі: 30 % – до бюджету АРК і обласних бюджетів та 70 % – до бюджету міста Сімферополя і бюджетів міст – обласних центрів у разі реєстрації транспортних засобів на території цих міст; 50 % – до бюджету АРК і обласних бюджетів та 50 % – до міських, селищних і сільських бюджетів у разі реєстрації транспортних засобів на відповідній території; 60 % – до бюджету міста Києва і 40 % – до обласного бюджету Київської області у разі реєстрації транспортних засобів у місті Києві; 100 % – до бюджету міста Севастополя у разі реєстрації транспортних засобів у місті Севастополі;
3) збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності в частині провадження торговельної діяльності нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом на стаціонарних, малогабаритних і пересувних автозаправних станціях, заправних пунктах;
4) кошти від відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, що зараховуються у розмірі: 100 % – до бюджетів міст Києва та Севастополя, 25 % – до бюджету АРК та обласних бюджетів, 75 % – до бюджетів міст республіканського АРК та обласного значення, 15 % – до районних бюджетів, 60 % – до бюджетів міст районного значення, селищ і сіл;
5) концесійні платежі щодо об'єктів комунальної власності;
6) 70 % грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів – 5 %, обласних бюджетів та бюджету АРК – 20 %, бюджетів міст Києва та Севастополя – 70 %;
7) відрахування 10 % вартості питної води суб'єктами підприємницької діяльності, які здійснюють реалізацію питної води через системи централізованого водопостачання з відхиленням від відповідних стандартів, що зараховуються до бюджетів міст, селищ та сіл;
8) власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок відповідного місцевого бюджету;
9) 70 % збору за забруднення навколишнього природного середовища, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів – 50 %, обласних бюджетів та бюджету АРК – 20 %, бюджетів міст Києва та Севастополя – 70 %;
10) цільові та добровільні внески підприємств, установ, організацій та громадян до республіканського АРК та місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища;
11) надходження до цільових фондів, утворених Верховною Радою АРК та місцевими радами;
12) повернення кредитів, наданих з місцевих бюджетів індивідуальним сільським забудовникам;
16) повернення кредитів, наданих з місцевих бюджетів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво та придбання житла, а також пеня і відсотки за користування ними;
15) інші надходження, визначені законом про Державний бюджет.
Рекомендована література [1, 2, 8, 9, 10, 14, 15, 18, 19, 21, 25].
Запитання для самоконтролю
1. Що таке кошик доходів місцевого самоврядування?
2. Які доходи враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів?
3. Який склад доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів?
4. Які доходи бюджету АРК та обласних бюджетів враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів?
5. Який склад доходів районних бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів?
6. Що належить до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів?
7. Які доходи не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів?
8. Які доходи загального фонду місцевих бюджетів не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів?
9. Який склад надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів?
10. Що включають надходження бюджету розвитку місцевих бюджетів?
ТЕМА 5. ПЛАНУВАННЯ І ПОРЯДОК ФІНАНСУВАННЯ ВИДАТКІВ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ
5.1. Видатки, що здійснюються з бюджетів сіл, їх об'єднань, селищ, міст районного значення
5.2. Видатки, що здійснюються з районних бюджетів і бюджетів обласного значення
5.3. Видатки місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів
5.4. Передача коштів між місцевими бюджетами на здійснення видатків місцевих бюджетів
5.1. Видатки, що здійснюються з бюджетів сіл, їх об'єднань, селищ, міст районного значення
До видатків, що здійснюються з бюджетів сіл, їх об'єднань, селищ, міст районного значення і враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:
1) органи місцевого самоврядування сіл, селищ, міст районного значення;
2) освіту:
а) дошкільну освіту;
б) загальну середню освіту;
3) сільські, селищні та міські палаци і будинки культури, клуби, центри дозвілля, інші клубні заклади та бібліотеки.
5.2. Видатки, що здійснюються з районних бюджетів і бюджетів обласного значення
До видатків, що здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського АРК і обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:
1) державне управління:
а) органи місцевого самоврядування міст республіканського АРК і обласного значення;
б) органи місцевого самоврядування районного значення;
2) освіту:
а) дошкільну освіту;
б) загальну середню освіту: загальноосвітні навчальні заклади;
в) навчальні заклади для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації: загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні навчальні заклади для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дитячі будинки, навчально-реабілітаційні центри, дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім'ї;
г) інші державні освітні програми;
ґ) вищу освіту;
д) позашкільну освіту (заходи районного значення);
3) охорону здоров'я:
а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу;
б) програми медико-санітарної освіти;
4) соціальний захист та соціальне забезпечення:
а) державні програми соціального забезпечення: притулки для дітей, центри соціально-психологічної реабілітації дітей та соціальні гуртожитки для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; територіальні центри соціального обслуговування; центри соціальної реабілітації дітей-інвалідів; центри професійної реабілітації інвалідів, компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги громадянам похилого віку, інвалідам, дітям-інвалідам, хворим, які не здатні до самообслуговування і потребують сторонньої допомоги;
б) державні програми соціального захисту;
в) державні програми підтримки будівництва житла для окремих категорій громадян;
г) районні та міські програми і заходи щодо реалізації державної політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї, у тому числі утримання та програми районних і міських центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді;
5) державні культурно-освітні та театрально-видовищні програми;
6) державні програми розвитку фізичної культури і спорту: утримання та навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл усіх типів, заходи з фізичної культури і спорту та фінансова підтримка організацій фізкультурно-спортивної спрямованості і спортивних споруд місцевого значення.
Видатки, що здійснюються з бюджету АРК та обласних бюджетів і враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів
1) державне управління:
а) представницьку і виконавчу владу Автономної Республіки Крим;
б) обласні ради;
2) освіту:
а) загальну середню освіту для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації: спеціальні загальноосвітні навчальні заклади для дітей, які потребують корекції фізичного та розумового розвитку, загальноосвітні санаторні школи-інтернати; загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні навчальні заклади для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дитячі будинки, навчально-реабілітаційні центри;
б) професійно-технічну освіту;
в) вищу освіту;
г) післядипломну освіту;
ґ) позашкільну освіту;
д) інші державні освітні програми;
3) охорону здоров'я:
а) консультативну амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу;
б) спеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу;
в) санаторно-курортну допомогу;
г) інші державні програми медичної та санітарної допомоги;
4) соціальний захист та соціальне забезпечення:
а) державні програми соціального захисту та соціального забезпечення;
б) республіканські АРК та обласні програми і заходи з реалізації державної політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї, в тому числі утримання та програми республіканського АРК і обласних центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді;
в) інші державні соціальні програми;
5) культуру і мистецтво:
а) державні культурно-освітні програми;
б) державні театрально-видовищні програми;
в) інші державні культурно-мистецькі програми;
6) фізичну культуру і спорт:
а) державні програми з розвитку фізичної культури і спорту;
б) державні програми з розвитку фізичної культури, спорту, фізкультурно-спортивної реабілітації інвалідів.
5.3. Видатки місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів
До видатків місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:
1) місцеву пожежну охорону;
2) позашкільну освіту;
3) соціальний захист та соціальне забезпечення:
а) програми місцевого значення стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;
б) місцеві програми соціального захисту окремих категорій населення;
в) програми соціального захисту малозабезпеченої категорії учнів професійно-технічних навчальних закладів;
г) заклади соціального захисту для бездомних громадян, центри соціальної адаптації осіб, звільнених з установ виконання покарань;
ґ) компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян;
д) компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги громадянам похилого віку, інвалідам, дітям-інвалідам, хворим, які не здатні до самообслуговування і потребують сторонньої допомоги;
е) надання ветеранським організаціям фінансової підтримки та кредитування;
4) відшкодування різниці між розміром ціни (тарифу) на житлово-комунальні послуги, що затверджувалися або погоджувалися рішенням місцевого органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування, та розміром економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво (надання);
5) місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою населених пунктів;
6) культурно-мистецькі програми місцевого значення, в тому числі зоопарки загальнодержавного значення комунальної власності;
7) програми підтримки кінематографії та засобів масової інформації місцевого значення;
8) місцеві програми з розвитку фізичної культури і спорту;
9) типове проектування, реставрацію та охорону пам'яток архітектури місцевого значення;
10) транспорт, дорожнє господарство:
а) регулювання цін (тарифів) на перевезення пасажирів у пасажирському транспорті за рішенням місцевого органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування відповідно до наданих повноважень;
б) експлуатацію дорожньої системи місцевого значення (у тому числі роботи, що проводяться спеціалізованими монтажно-експлуатаційними підрозділами);
в) будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання доріг місцевого значення;
11) заходи з організації рятування на водах;
12) обслуговування місцевого боргу;
13) програми природоохоронних заходів місцевого значення;
14) управління комунальним майном;
15) регулювання земельних відносин;
16) заходи у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру в межах повноважень, встановлених законом;
17) заходи та роботи з мобілізаційної підготовки місцевого значення;
18) проведення місцевих виборів у випадках, передбачених законом, та республіканських АРК і місцевих референдумів;
19) членські внески до асоціацій органів місцевого самоврядування та їх добровільних об'єднань;
20) підвищення кваліфікації депутатів місцевих рад;
21) інші програми, пов'язані з виконанням власних повноважень, затверджені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідною місцевою радою згідно із законом.
5.4. Передача коштів між місцевими бюджетами на здійснення видатків місцевих бюджетів
Міська (міста республіканського АРК та обласного значення), районна рада може передати кошти на здійснення видатків місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, сільській, селищній, міській (міста районного значення) раді у вигляді міжбюджетного трансферту відповідно до сільського, селищного, міського бюджету. Сільська, селищна, міська рада може передати кошти на здійснення видатків місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, районній, міській, селищній, сільській раді у вигляді міжбюджетного трансферту відповідно до районного, міського, селищного, сільського бюджету. Міська рада може передати кошти на здійснення видатків місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, районній раді у вигляді міжбюджетного трансферту до районного бюджету. Районна рада може передати кошти на здійснення видатків місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, міській раді у вигляді міжбюджетного трансферту до міського бюджету.
Міська, районна рада може передати кошти на здійснення видатків місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласній раді у вигляді міжбюджетного трансферту відповідно до бюджету Автономної Республіки Крим, обласного бюджету. Сільська, селищна, міська рада може передати кошти на здійснення видатків місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, районній, міській, селищній, сільській раді у вигляді міжбюджетного трансферту відповідно до районного, міського, селищного, сільського бюджету.
Передача коштів між місцевими бюджетами здійснюється на підставі рішень відповідних місцевих рад, прийнятих кожною із сторін, і укладання договору. Усі договори про передачу коштів між місцевими бюджетами згідно з такими рішеннями укладаються до 1 серпня року, що передує плановому.
Рекомендована література [1, 2, 8, 9, 10,18, 19].
Запитання для самоконтролю
1. Які видатки здійснюються з бюджетів сіл, їх об'єднань, селищ, міст районного значення і враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів?
2. Що належить до видатків, котрі здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського АРК і обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів?
3. Який склад видатків, що здійснюються з бюджету АРК та обласних бюджетів і враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів?
4. Які видатки місцевих бюджетів не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів?
5. Яким чином міська, районна рада може передати кошти на здійснення видатків місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів?
6. Що передбачає передача коштів на здійснення видатків місцевих бюджетів сільської, селищної, міської ради?
7. Який порядок передачі коштів на здійснення видатків місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів міською та районною радою?
8. Що передбачає передача коштів на здійснення видатків місцевих бюджетів, які не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, сільською, селищною, міською радою?
9. На підставі чого здійснюється передача коштів між місцевими бюджетами?
10. Яким чином розподіляються кошти на здійснення видатків місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів?
ТЕМА 6. ЦІЛЬОВІ ФОНДИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
6.1. Нормативно-правова база функціонування позабюджетних фондів місцевого самоврядування в Україні та її розвиток
6.2. Досвід формування валютних фондів місцевих рад
6.3. Особливості сучасної практики створення цільових фондів органів місцевого самоврядування в Україні
6.1. Нормативно-правова база функціонування позабюджетних фондів місцевого самоврядування в Україні та її розвиток
У Законі України „Про бюджетну систему Української РСР” від 5 грудня 1990 р. уперше з'явилося положення про те, що ради усіх рівнів мають право утворювати і використовувати позабюджетні фонди. Майже одночасно прийнятий Закон „Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування” від 7 грудня 1990 р. запроваджував у бюджетну практику поняття „єдиного позабюджетного фонду”, в межах якого могли бути створені цільові фонди. Цей закон визначив такі джерела формування єдиного позабюджетного фонду:
додаткові доходи і зекономлені кошти, одержані від здійснення заходів місцевих рад із розв'язання економічних і соціальних проблем;
добровільні внески та пожертвування фізичних і юридичних осіб;
доходи від місцевих позик і грошово-речових лотерей, аукціонів, прибутки від проведення суботників;
штрафи, сплачені юридичними особами за одержання необґрунтованого прибутку у зв'язку із завищенням цін (тарифів) на продукцію, роботи, послуги;
доходи від розпродажу майна ліквідованих підприємств комунальної форми власності;
плата за реєстрацію кооперативів і малих підприємств;
інші позабюджетні кошти.
Особливого значення набувало положення Закону про самостійність місцевих рад у використанні коштів як єдиного позабюджетного фонду, так і валютних фондів.
Законом України „Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування” (від 26 березня 1992 р.) було внесено наступні зміни у порядок функціонування позабюджетних фондів:
ліквідовувалося поняття „єдиного позабюджетного фонду” і визначалось утворення місцевими радами позабюджетних, цільових та валютних фондів;
уточнювався перелік дохідних джерел позабюджетних і цільових фондів;
уточнювався склад доходів позабюджетних та цільових фондів, які утворюють органи місцевого самоврядування базового рівня.
До 1995 р. кошти позабюджетних, цільових і валютних фондів місцевих рад перебували на спеціальних рахунках в установах банків і не включалися до відповідних місцевих бюджетів. Законом України „Про бюджетну систему України” від 29 червня 1995 р. визначено принципи бюджетного устрою, за якими передбачалися нові підходи до формування та використання позабюджетних фондів. Було встановлено, що централізовані та децентралізовані фонди, утворені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами включаються до бюджетів за доходами та видатками. Крім того, законом заборонялось використання бюджетних коштів для фінансування позабюджетних фондів. Склад доходів останніх такий: необов'язкові платежі, добровільні внески юридичних і фізичних осіб, інші не-бюджетні джерела.
У 1997 р. прийнято Закон „Про місцеве самоврядування в Україні”, спрямований на зміцнення позицій місцевого самоврядування. У ньому було закладено норми аналогічні тим, які містилися в законах від 7 грудня 1990 р. і 26 березня 1992 р. Проте згідно із Законом „Про Державний бюджет України на 1999 рік”, кошти усіх державних і місцевих позабюджетних фондів зараховуються до відповідних бюджетів і витрачаються на заходи, передбачені законодавством.
Підхід до ліквідації практики формування позабюджетних фондів місцевими радами збережено і у Бюджетному кодексі України, ухваленому 21 червня 2001 р. Отже, нині самостійного місцевого фінансового інституту позабюджетних фондів в Україні немає. Державні цільові фонди такими вважати не можна, тому що вони не функціонують поза бюджетом, а включаються за доходами і видатками до відповідних бюджетів.
6.2. Досвід формування валютних фондів місцевих рад
У колишньому СРСР до 1990 р. законодавство забороняло створення місцевими радами власних валютних фондів і встановлювало державну монополію на проведення будь-яких валютних операцій. Тільки після прийняття Закону УРСР „Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування” від 7 грудня 1990 р. місцеві ради дістали право створювати валютні фонди. Джерелами валютних фондів були:
відрахування за стабільними довготерміновими нормативами від валютної виручки юридичних осіб, розташованих на території рад;
доходи від власної зовнішньоекономічної діяльності;
добровільні внески і пожертвування фізичних і юридичних осіб;
надходження від реалізації товарів, робіт, послуг іноземним юридичним особам і громадянам;
інші не заборонені законодавством джерела.
Ухвалений у 1992 р. Закон „Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування” підтвердив, що органи місцевого самоврядування мають право формувати валютні фонди.
Після надання права місцевому самоврядуванню створювати валютні фонди спеціальним законодавством було визначено порядок їх формування, який впродовж 1990– 1993 pp. періодично зазнавав змін. Так, прийнятий у квітні 1991 р. Закон УРСР „Про зовнішньоекономічну діяльність” запровадив на території України обов'язковий розподіл виручки в іноземній валюті від зовнішньоекономічної діяльності між валютними фондами суб'єктів такої діяльності, Державним валютним фондом і валютними фондами місцевих рад.
Подальші зміни в порядок формування валютних фондів місцевого самоврядування внесено постановами Верховної Ради України „Про формування валютних фондів України у 1992 р.” від 5 лютого 1992 р. та „Про внесення змін до постанови Верховної Ради України від 5 лютого 1992 р. „Про формування валютних фондів України у 1992 р.” від 12 травня 1992 р., згідно з якими суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності почали сплачувати податок на валютну виручку як до Державного валютного фонду, так і до валютних фондів місцевих рад.
Кардинальні зміни у механізм утворення валютних фондів місцевих рад, які, власне, започаткували припинення практики їх функціонування, вніс Декрет Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 р. № 15-93. Ним скасовувався порядок формування дохідної частини цих фондів за рахунок надходжень від податку на валютну виручку, а також скасовувався підхід до їх формування за рахунок відрахувань за стабільними довготерміновими нормативами від виручки в іноземній валюті, одержаної суб'єктами господарювання.
Не маючи можливостей придбати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку через постійний дефіцит бюджетних ресурсів, після запроваджених змін у 1993 p., органи місцевого самоврядування змушені були припинити практику створення власних валютних фондів.
6.3. Особливості сучасної практики створення цільових фондів органів місцевого самоврядування в Україні
Впродовж останніх років лише 1,5 % сукупних доходів місцевих бюджетів України формується за рахунок відрахувань до цільових фондів. До їх складу належать:
фонди охорони навколишнього природного середовища;
інші цільові фонди місцевих рад;
цільові фонди, утворені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування і місцевими органами виконавчої влади.
Суми збору за забруднення навколишнього природного середовища розподіляються так:
50 % – до місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, що утворюються у складі сільських, селищних, міських бюджетів;
20 % – до місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, що утворюються у складі бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів;
30 % – до Державного фонду охорони навколишнього природного середовища, що утворюється у складі державного бюджету України.
Державний фонд охорони навколишнього природного середовища призначений для забезпечення цільового фінансування природоохоронних та ресурсозберігаючих заходів, пов'язаних із охороною довкілля, спрямованих на запобігання, зменшення та усунення забруднення навколишнього природного середовища.
Рекомендована література [1, 3, 8,15,16,17,21,25].
Запитання для самоконтролю
1. В якому нормативно-правовому акті вперше з'явилося положення про те, що ради усіх рівнів мають право утворювати і використовувати позабюджетні фонди?
2. Що включалось до складу єдиного позабюджетного фонду згідно з Законом Української РСР „Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування”?
3. Які зміни було внесено у порядок функціонування позабюджетних фондів Законом України „Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування”?
4. Коли і чому було заборонено розміщувати кошти позабюджетних, цільових і валютних фондів місцевих рад на спеціальних рахунках в установах банків?
4. Чим було зумовлено ліквідацію позабюджетних фондів місцевих рад?
5. Згідно з яким нормативно-правовим актом місцеві ради отримали право створювати валютні фонди?
6. Які джерела формували валютні фонди місцевого самоврядування?
7. Які зміни в механізмі утворення валютних фондів місцевих рад відбулися після прийняття Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю?
8. Якими нормативно-правовими документами нині регламентується функціонування цільових фондів органів місцевого самоврядування в Україні?
9. Як розподіляються суми збору за забруднення навколишнього природного середовища?
10. Яка інституція забезпечує цільове фінансування природоохоронних та ресурсозберігаючих заходів за рахунок коштів фондів охорони навколишнього природного середовища?
ТЕМА 7. МІЖБЮДЖЕТНІ ВІДНОСИНИ ТА ЇХ СКЛАДОВІ
7.1. Завдання та інструменти міжбюджетних відносин
7.2. Формула розподілу міжбюджетних трансфертів
7.3. Субвенції з державного бюджету на здійснення програм соціального захисту населення
7.4. Порядок перерахування міжбюджетних трансфертів
7.1. Завдання та інструменти міжбюджетних відносин
Міжбюджетні відносини – це сукупність правовідносин між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо розмежування фінансових ресурсів між видами бюджетів та органів влади для забезпечення виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.
Основна мета міжбюджетних відносин полягає у встановленні справедливого та неупередженого розподілу публічних фінансів, забезпеченні відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень.
Згідно з Бюджетним кодексом основною формою взаємовідносин між бюджетами в Україні є міжбюджетні трансферти, до яких відносять:
дотацію вирівнювання;
субвенцію;
кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів (вилучення коштів);
додаткові дотації.
Основним видом міжбюджетних трансфертів є дотація вирівнювання та зворотне їй вилучення коштів. Дотація вирівнювання надається Державним бюджетом України бюджетам нижчого рівня і визначається як перевищення обсягу видатків, обчислених із застосуванням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригуючи коефіцієнтів, над відповідними доходами бюджетів.
Іншим видом міжбюджетних трансфертів, який набув поширення в сучасній вітчизняній бюджетній практиці, є субвенції. Субвенції характеризуються цільовим використанням одержаних коштів.
Одним з видів міжбюджетних трансфертів є кошти, що передаються до державного та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів. Так, наприклад, у випадках, коли прогнозні показники доходів бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів, міських бюджетів перевищують розрахунковий обсяг видатків відповідного бюджету, то для такого бюджету встановлюється обсяг коштів, що підлягають передачі до Державного бюджету України.
Дотація вирівнювання та субвенції місцевим бюджетам з рахунків Державного бюджету, а також кошти, що передаються місцевими бюджетами до Державного бюджету, перераховуються органами Державного казначейства України.
7.2. Формула розподілу міжбюджетних трансфертів
Формула розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів розроблена відповідно до ст. 98 Бюджетного кодексу України. Обсяг дотацій вирівнювання з державного бюджету, що надаються бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджету міст Києва і Севастополя, бюджетам міст республіканського і обласного значення та бюджетам районів, або коштів, що передаються з цих бюджетів до державного бюджету ( EMBED Equation.3 ), визначається за загальним фондом бюджету адміністративно-територіальної одиниці як різниця між розрахунковим обсягом видатків ( EMBED Equation.3 ), прогнозним показником обсягу доходів (кошику доходів), що акумулюються на її території ( EMBED Equation.3 ) із застосуванням коефіцієнта ( EMBED Equation.3 ):
EMBED Equation.3 (7.1.)
Коефіцієнт вирівнювання застосовується до обчисленого за формулою обсягу коштів, що підлягають передачі до державного бюджету, і визначається в межах від 0,6 до 1 з метою стимулювання нарощування доходів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, та диференціюється залежно від рівня виконання таких доходів
Розрахунок прогнозного показника обсягу кошика доходів, закріплених за бюджетами місцевого самоврядування, здійснюється шляхом застосування індексу відносної податкоспроможності відповідної адміністративно-територіальної одиниці, що розраховується з використанням економіко-математичних методів та коригуючих коефіцієнтів на основі даних про фактичне виконання відповідного бюджету за три останні бюджетні періоди При цьому враховуються втрати закріплених доходів відповідних місцевих бюджетів унаслідок надання пільг платникам податків згідно з рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад. Індекс відносної податкоспроможності є коефіцієнтом, що визначає рівень податкоспроможності відповідного бюджету порівняно з аналогічним середнім показником в Україні у розрахунку на одну людину.
Таким чином, формула розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів враховує наступні параметри:
фінансові нормативи бюджетної забезпеченості та коригуючі коефіцієнти до них;
кількість населення та кількість споживачів гарантованих послуг;
індекс відносної податкоспроможності відповідного бюджету;
розрахунковий обсяг кошика доходів місцевих бюджетів;
коефіцієнт вирівнювання;
норматив кількості працівників органів місцевого самоврядування в розрахунку до кількості населення.
7.3. Субвенції з державного бюджету на здійснення програм соціального захисту населення
Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на виконання державних програм соціального захисту населення регламентується Бюджетним кодексом і Постановою Кабінету Міністрів України від 4.04.2002 р. №256 „Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету”.
До програм, які фінансуються за рахунок субвенції з державного бюджету належать:
пільги ветеранам війни і праці;
допомога сім'ям з дітьми;
додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг;
компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.
Відповідно до розпису асигнувань державного бюджету Державне казначейство перераховує суми субвенції два рази на місяць (5-го та 25-го числа). Щомісячні суми субвенції перераховуються на рахунки місцевих бюджетів пропорційно до обсягів субвенції, передбачених у державному бюджеті. Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів до 15-го числа місяця, що настає за звітним, проводять звірку розрахунків з підприємствами-постачальниками та передають відповідні акти місцевим фінансовим органам. Останні на підставі отриманих актів готують реєстри нарахованих сум та направляють їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим управлінням до 20-го числа цього ж місяця.
Міністерство фінансів АРК, фінансові органи облдержадміністрацій після отримання коштів субвенції здійснюють її розподіл пропорційно до нарахованих сум і впродовж 3 операційних днів надають органам Державного казначейства платіжні доручення на перерахування субвенції бюджетам нижчих рівнів. Впродовж операційного дня органи Державного казначейства зараховують визначені суми на рахунки місцевих бюджетів, які, в свою чергу, перераховують їх впродовж одного операційного дня головним розпорядникам коштів для здійснення відповідних платежів. Головні розпорядники бюджетних коштів у п'ятиденний термін здійснюють розрахунки з постачальниками відповідних послуг.
Узагальнені матеріали про фактично нараховані та відшкодовані пільги ветеранам війни та праці, допомоги сім'ям з дітьми, додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян подають Міністерству фінансів України до 25 числа місяця, наступного за звітним кварталом.
7.4. Порядок перерахування міжбюджетних трансфертів
Міжбюджетні трансферти з державного бюджету місцевим бюджетам перераховуються з рахунків державного бюджету органами Державного казначейства України бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва і Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення і районним бюджетам, іншим бюджетам місцевого самоврядування, для яких у державному бюджеті визначаються міжбюджетні трансферти. Перерахування коштів, що передаються до державного бюджету з бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів міст Києва і Севастополя, бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення, районних і обласних бюджетів, інших бюджетів місцевого самоврядування, для яких у державному бюджеті визначаються міжбюджетні трансферти, забезпечується відповідними органами Державного казначейства України.
Перерахування дотації вирівнювання з державного бюджету здійснюється органами Державного казначейства України за нормативами щоденних відрахувань, які визначаються законом про Державний бюджет України, від кошика доходів державного бюджету для надання міжбюджетних трансфертів, що надходять на аналітичні рахунки обліку доходів державного бюджету на відповідній території, та коштів, що передаються до державного бюджету з бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів міст Києва і Севастополя, бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення, районних і обласних бюджетів, інших бюджетів місцевого самоврядування, для яких у державному бюджеті визначаються міжбюджетні трансферти.
Перерахування коштів до державного бюджету (міських і районних бюджетів) з відповідних місцевих бюджетів здійснюється органами Державного казначейства України за рахунок фактичних надходжень кошика доходів відповідних місцевих бюджетів згідно з нормативами щоденних відрахувань, визначених законом про Державний бюджет України .
Кабінет Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету може здійснювати перерозподіл обсягів субвенцій та додаткових дотацій з державного бюджету місцевим бюджетам (крім додаткової дотації на вирівнювання фінансової забезпеченості місцевих бюджетів) між місцевими бюджетами у межах загального обсягу відповідних субвенцій та додаткових дотацій.
Рекомендована література [1, 2, 3, 13, 18, 21, 24].
Запитання для самоконтролю
1. Що являють собою міжбюджетні відносини?
2. Що відносять міжбюджетних трансферів?
3. За якою формулою здійснюється розрахунок обсягу дотацій вирівнювання з державного бюджету?
4. З якою метою використовується коефіцієнт вирівнювання?
5. Який зміст індексу відносної податкоспроможності?
6. Які параметри враховує формула розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів?
7. Якими законодавчо-нормативними актами регламентується механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на виконання державних програм соціального захисту населення?
8. Які програми фінансуються за рахунок субвенції з державного бюджету?
9. Якою інституцією здійснюється перерахування дотацій вирівнювання?
10. Який порядок перерозподілу обсягів субвенцій та додаткових дотацій?
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2. ПЛАНУВАННЯ, УПРАВЛІННЯ І ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ МІСЦЕВИХ ФІНАНСІВ
ТЕМА 8. УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ
8.1. Управління місцевими фінансами
8.2. Основні завдання та функції фінансового управління
8.3. Казначейське обслуговування місцевих бюджетів
8.4. Звітність про виконання місцевих бюджетів
8.1. Управління місцевими фінансами
Управління місцевими фінансами – це складова частина управління економікою адміністративно-територіальних одиниць, що здійснюється спеціальними інституціями за допомогою специфічних прийомів і методів.
Об'єктами управління місцевих фінансів виступають фінансові відносини, в тому числі відносини, пов'язані з формуванням і використанням фондів грошових коштів: місцеві бюджети, цільові фонди місцевого самоврядування, підприємства комунальної власності. Суб'єктами управління виступають органи місцевого самоврядування.
Управління місцевими фінансами включає такі функціональні елементи: планування, оперативне управління, контроль.
Розрізняють стратегічне і оперативне управління місцевими фінансами. Стратегічне управління – це управління на тривалу перспективу. Його суть виражається у встановленні обсягів фінансових ресурсів адміністративно-територіальних одиниць на перспективу для реалізації цільових програм, пов'язаних з піднесенням економіки регіонів України, проведенням її структурної перебудови, розвитком АПК, а також вирішенням соціальних проблем. Оперативне управління місцевими фінансами полягає у маневруванні наявними фінансовими ресурсами органів місцевого самоврядування, залученні додаткових коштів, ефективному їх використанні.
8.2. Основні завдання та функції фінансового управління
В управлінні місцевими фінансами центральне місце посідають місцеві фінансові органи, які входять до системи Міністерства фінансів України і є виконавчими органами державних адміністрацій і місцевих рад. Місцеві фінансові органи діють на рівні областей, районів і міст. Вони мають подвійне підпорядкування. По вертикалі підпорядковуються відповідному вищестоящому фінансовому органу, а по горизонталі – державним адміністраціям або місцевим радам.
Місцевий фінансовий орган – це установа, яка, відповідно до законодавства України організовує та здійснює функції зі складання проектів та виконання місцевих бюджетів, контролю за витрачанням коштів розпорядниками бюджетних коштів, а також інші функції, пов'язані з управлінням коштами місцевого бюджету.
Основні завдання фінансового управління:
- забезпечення реалізації державної бюджетної політики на відповідній території;
- складання розрахунків проекту міського бюджету і подання їх на розгляд виконавчого комітету;
- підготовка пропозицій щодо фінансового забезпечення заходів соціально-економічного розвитку міста;
- розробка пропозицій щодо удосконалення методів фінансового і бюджетного планування та фінансування витрат;
- здійснення контролю за дотриманням підприємствами, установами та організаціями законодавства щодо використання ними бюджетних коштів та коштів цільових фондів, утворених радою;
- здійснення загальної організації та управління виконання міського бюджету, координація діяльності учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.
Основні функції фінансового управління:
- розробка і доведення до головних розпорядників бюджетних коштів інструкцій з підготовки бюджетних запитів;
- визначення порядку та термінів розробки бюджетних запитів;
- здійснення аналізу бюджетного запиту щодо його відповідності меті, пріоритетності, а також дієвості та ефективності використання коштів;
- прийняття рішень про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту міського бюджету;
- участь у розробці балансу фінансових ресурсів міста;
- організація роботи, пов'язаної зі складанням проекту міського бюджету;
- забезпечення впродовж бюджетного періоду відповідності розпису міського бюджету встановленим бюджетним призначенням;
- здійснення в процесі виконання міського бюджету за доходами прогнозування та проведення аналізу доходів міського бюджету;
- організація виконання міського бюджету;
- складання кошторису доходів і видатків міського бюджету;
- здійснення в установленому порядку організації та управління виконанням міського бюджету;
- проведення моніторингу змін, що вносяться до міського бюджету;
- розгляд балансів, звітів про виконання міського бюджету та інших фінансових звітів;
- проведення аналізу стану надходження доходів та підготовка пропозиції про доцільність запровадження місцевих податків і зборів, а також надання пільг з податків;
- проведення на базі статистичної та фінансової звітності, прогнозних розрахунків аналізу економічного і фінансового стану підприємств, установ і організацій;
- підготовка пропозиції щодо визначення додаткових джерел фінансових ресурсів;
- здійснення фінансування підприємств, а також заходів, пов'язаних з розвитком житлово-комунального господарства, благоустроєм території, дорожнім будівництвом, охороною довкілля та громадського порядку;
- перевірка правильності складання і затвердження кошторисів та планів використання коштів установами і організаціями;
- участь у розробці пропозицій з удосконалення структури міської ради;
- підготовка і подання виконкому міської ради офіційних висновків про перевиконання дохідної частини загального фонду.
8.3. Казначейське обслуговування місцевих бюджетів
Під касовим виконанням бюджету слід розуміти організацію і здійснення розрахунково-касових операцій (приймання, зберігання і видання коштів) щодо виконання бюджету відповідного рівня.
Загальновідомі три системи касового виконання бюджету: банківська, казначейська, змішана. За банківської системи рахунки для виконання бюджету відкриваються в установах банківської системи. Казначейська система касового виконання бюджету передбачає відкриття та ведення рахунків через Державне казначейство.
Казначейська модель обслуговування бюджету ґрунтується на таких основних принципах:
- концентрації всіх коштів бюджету на єдиному рахунку;
- несумісності функцій розпорядника та касира;
- повної системи попереднього і поточного контролю. Принцип обслуговування за єдиним казначейським рахунком.
Відповідно до вимог Бюджетного кодексу, всі місцеві бюджети України перейшли на казначейське обслуговування місцевих бюджетів. Казначейське обслуговування місцевих бюджетів здійснюється органами Державного казначейства на безоплатній та договірній основі.
Казначейська форма обслуговування державного бюджету передбачає виконання територіальними органами таких функцій:
- здійснення касових операцій з коштами державного бюджету;
- розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів, у тому числі здійснення платежів на підставі доручення розпорядника бюджетних коштів;
- контроль бюджетних призначень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів з бюджетних рахунків;
- здійснення бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання бюджету.
В Україні наприкінці XX ст. для забезпечення моніторингу і контролю за виконанням усіх трансакцій з коштами державного та місцевих бюджетів розпочалося впровадження казначейської системи обслуговування бюджету:
у 1995 р. було створено мережу територіальних органів і повністю сформовано організаційну структуру Державного казначейства;
з 1999 р. розпочато залучення до казначейської системи позабюджетних рахунків бюджетних установ;
з 2000 р. в системі управління грошовими потоками Держказначейством впроваджено систему Єдиного казначейського рахунку, створено внутрішню платіжну систему, яка забезпечила надання Держказначейству України статусу учасника системи електронних платежів НБУ;
з 2001 року Державним казначейством запроваджено систему обліку та контролю за бюджетними зобов'язаннями розпорядників коштів, інституція стала також повноправним учасником Системи електронних платежів Національного банку України;
з 1 січня 2002 р. запроваджено казначейське обслуговування місцевих бюджетів за доходами та міжбюджетними трансфертами;
з 1 липня 2002 р. переведено на казначейське обслуговування місцеві бюджети за видатками.
На сьогодні відкриті кореспондентський рахунок Державного казначейства України в ОПЕРУ Національного банку України та 27 кореспондентських рахунків управлінь Державного казначейства України в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі в регіональних управліннях НБУ.
8.4. Звітність про виконання місцевих бюджетів
Звітність про виконання бюджетів включає фінансову та бюджетну звітність. Фінансова звітність бюджетних установ складається згідно з національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та за формами, що затверджуються Міністерством фінансів України. Порядок заповнення форм фінансової звітності бюджетних установ встановлюється Державним казначейством України за погодженням з Міністерством фінансів України. Бюджетна звітність відображає стан виконання бюджету, містить інформацію в розрізі бюджетної класифікації. Форми бюджетної звітності бюджетних установ і органів Державного казначейства України та порядок їх заповнення встановлюються Державним казначейством України за погодженням з Міністерством фінансів України.
Загальні вимоги до надання звітності наступні:
- зведення, складання та надання звітності про виконання місцевих бюджетів здійснюється органами Державного казначейства України;
- розпорядники бюджетних коштів відповідно до єдиної методології звітності складають та подають детальні звіти, що містять бухгалтерські баланси, дані про виконання кошторисів, результати діяльності та іншу інформацію за формами, встановленими законодавством України;
- єдині форми звітності про виконання місцевого бюджету встановлюються Державним казначейством України за погодженням з Міністерством фінансів України.
Звітність про виконання Державного бюджету України є оперативною, місячною, квартальною та річною.
Органи стягнення надають місцевим фінансовим органам такі звіти:
- місячний звіт про фактичні надходження податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів до бюджету, місячний звіт про податкову заборгованість, включаючи суми недоїмки та переплат, не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним;
- квартальний звіт про втрати доходів внаслідок податкових пільг, а також про суми реструктуризованої та списаної податкової заборгованості і суми відстрочених та розстрочених платежів не пізніше 35 днів після закінчення кварталу.
Рекомендована література [1, 2, 8, 11,12, 13, 20, 21].
Запитання для самоконтролю
1. Які функціональні елементи включає управління місцевими фінансами?
2. Чим відрізняються стратегічне і оперативне управління місцевими фінансами?
3. Які установи належать до місцевих фінансових органів?
4. Які основні завдання та функції фінансового управління?
5. Що слід розуміти під касовим виконанням бюджету?
6. Які характерні риси банківської, казначейської та змішаної систем касового виконання бюджету?
7. Виконання яких таких функцій територіальних органів передбачає казначейська форма обслуговування державного бюджету?
8. Яким чином відбувалось становлення сучасної казначейської системи обслуговування бюджету?
9. У чому полягає різниця між фінансовою та бюджетною звітністю про виконання бюджетів?
10. У які строки подається Місячна та квартальна звітність про виконання місцевих бюджетів
ТЕМА 9. ФІНАНСОВИЙ КОНТРОЛЬ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ
9.1. Контроль за дотриманням бюджетного законодавства.
9.2. Організація бюджетного контролю на місцевому рівні.
9.3. Аналіз виконання місцевого бюджету за доходами і видатками. Внесення змін до бюджетних призначень.
9.4. Оцінка фінансового стану місцевого бюджету.
9.1. Контроль за дотриманням бюджетного законодавства
Верховна Рада Автономної Республіки Крим та відповідні ради у сфері контролю за дотриманням бюджетного законодавства здійснюють:
• контроль за виконанням рішення відповідної ради про бюджет;
• контроль за використанням коштів резервного фонду;
• інші повноваження, передбачені Бюджетним кодексом та законом про державний бюджет України.
Контроль за відповідністю бюджетному законодавству України показників затверджених бюджетів, бюджетного розпису та кошторисів бюджетних установ здійснюють: Рахункова палата, Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, органи Державної контрольно-ревізійної служби України
Розрізняють три типи сучасних засобів контролю відповідності бюджету:внутрішній контроль, внутрішній аудит та зовнішній пост аудит.
Розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за організацію і стан внутрішнього контролю та аудиту як у своїх закладах, так і в підвідомчих установах. Організація ефективної системи внутрішнього контролю за фінансово-господарською діяльністю установи покладається на її керівника.
Зовнішній контроль та аудит фінансової та господарської діяльності бюджетних установ здійснюються Рахунковою палатою – в частині контролю за використанням коштів Державного бюджету України, Головним контрольно-ревізійним управлінням України – відповідно до його повноважень, визначених законом.
9.2. Організація бюджетного контролю на місцевому рівні
За своєю сутністю бюджетний контроль – це система заходів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, спрямованих на забезпечення законності дій учасників бюджетного процесу під час складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджетів і звітування про їх виконання з використанням специфічних форм і методів їх організації.
Основними завданнями бюджетного контролю є:
- запобігання ухваленню рішень, які можуть призвести до вчинення бюджетних правопорушень;
- виявлення слабких місць у виконанні бюджетних програм;
- розроблення пропозицій щодо попередження бюджетних правопорушень та підвищення ефективності використання бюджетних ресурсів.
Виділяють наступні стадії бюджетного контролю:
попередній – здійснюється на стадії складання, розгляду та затвердження бюджету;
поточний – здійснюється у процесі виконання бюджетів та кошторисів бюджетних установ;
остаточний – здійснюється після складання звітності про виконання бюджетів у процесі аудиту.
Контроль за відповідністю бюджетному законодавству України показників затверджених бюджетів, бюджетного розпису та кошторисів бюджетних установ здійснюється:
- Радою міністрів АР Крим – стосовно бюджетів міст республіканського значення та районних бюджетів АР Крим;
- обласними державними адміністраціями – стосовно районних та міських (міст обласного значення) бюджетів;
- міськими державними адміністраціями в містах Києві та Севастополі – стосовно районних у цих містах бюджетів;
- районними державними адміністраціями – стосовно міських (міст районного значення), сільських, селищних та їх об'єднань бюджетів;
- виконавчими органами міських рад – стосовно бюджетів районів у місті, сільських, селищних чи міст районного значення, що входять до складу цих міст.
9.3. Аналіз виконання місцевого бюджету за доходами і видатками.
Місцеві фінансові органи мають здійснювати моніторинг стану надходжень до місцевого бюджету щоденно, щомісячно, щоквартально та за рік. Поряд з аналізом даних щодо поточного надходження доходів до місцевого бюджету необхідно здійснювати розрахунки очікуваного надходження на наступні періоди бюджетного року. Аналіз має здійснюватись за кожним джерелом доходів, окремо за обсягом доходів, що враховуються та не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, загального та спеціального фондів, до затверджених показників на рік та на відповідний звітний період. Аналізується відповідність обсягу фактичних надходжень затвердженим як у абсолютному, так і у відсотковому співвідношенні. При цьому обсяг фактичних надходжень за кожним дохідним джерелом зіставляється з надходженнями у бюджетні періоди попередніх років і обов'язково – у порівнянних умовах.
Порівнюються такі показники звіту місцевого бюджету за видатками:
- обсяг видатків загального і спеціального фонду;
- обсяг видатків за кожним головним розпорядником бюджетних коштів;
- показники виконання бюджету за економічною ознакою;
- показники за мережею, штатами та контингентами;
- стан дебіторської та кредиторської заборгованості;
- стан міжбюджетних розрахунків;
- обсяг здійснених запозичень;
- використання резервного фонду.
Поряд із аналізом загальних показників виконання місцевого бюджету за видатками відповідного бюджетного періоду здійснюється аналіз діяльності головного розпорядника бюджетних коштів щодо використання бюджетних коштів та якості надання населенню соціальних послуг. Аналіз виконання показників зведеного кошторису головного розпорядника бюджетних коштів повинен стосуватись видатків як загального, так і спеціального фондів, загальних показників діяльності і стосовно кожної економічної складової бюджетної класифікації.
Аналізуються звітні дані про витрачання власних коштів бюджетних установ на предмет відповідності цільовому призначенню цих коштів, їх ефективності та економного використання.
За поданням місцевих фінансових органів підсумки виконання місцевого бюджету за доходами і видатками та пропозиції щодо вирішення проблем, які виникають у цьому процесі, мають розглядатись відповідними органами виконавчої та представницької влади.
9.4. Оцінка фінансового стану місцевого бюджету
Одним із найважливіших чинників успішного управління бюджетними ресурсами є здійснення загальної оцінки фінансового стану місцевого бюджету, що за своїм змістом відображає підсумки фінансової діяльності виконавчих органів влади.
Оцінка фінансового стану бюджету необхідна для: виявлення змін у показниках фінансової звітності, виявлення факторів, яки вплинули на ці показники, аналізу кількісних і якісних змін фінансового стану, виявлення тенденцій у змінах фінансового стану, порівняння показників різних місцевих бюджетів.
Для проведення оцінки фінансового стану використовується метод зіставлення, коли фінансові показники на кінець періоду порівнюються з показниками на початок або з плановими. Інший метод – групування, коли показники групуються для проведення аналітичних розрахунків, з'ясування тенденцій та їхнього взаємозв'язку. Крім того, як інструментарій проведення оцінки фінансового стану можуть використовуватися фінансові коефіцієнти – відносні показники, які відображають співвідношення абсолютних фінансових показників.
Оцінка платоспроможності органу місцевого самоврядування здійснюється у таких основних напрямках: аналіз боргового навантаження, стан управління бюджетними ресурсами, оцінка показників міжбюджетних відносин, оцінка податкової бази.
Під ефективністю розуміється відношення між використаними ресурсами та досягнутими результатами. В основу ефективності асигнувань закладено обсяги використаних коштів. З точки зору видатків та користі від них для забезпечення ефективності досягнуті результати повинні задовольняти вимоги споживачів громадських послуг.
Для оцінки ефективності використовуються три методи: порівняльний аналіз; факторний аналіз, аналіз пакета даних.
Рекомендована література [1, 2, 8, 11,12, 13, 20, 21].
Запитання для самоконтролю
1. Які види контроль здійснюють Верховна Рада Автономної Республіки Крим та відповідні ради?
2. Які суб'єкти бюджетного контролю та їх основні повноваження в бюджетному процесі?
3. Що відрізняє внутрішній контроль, внутрішній аудит та зовнішній пост аудит?
4. Які завдання бюджетного контролю?
5. Що здійснюється на кожній із стадій бюджетного контролю?
6. Які особливості аналізу виконання бюджетів за доходами?
7. У чому суть аналізу виконання бюджетів за видатками?
8. Які методи використовуються для проведення оцінки фінансового стану органів місцевого самоврядування
9. За якими напрямами здійснюється оцінка платоспроможності органу місцевого самоврядування?
10. Які методи використовуються для оцінки ефективності виконання місцевого бюджету?
ТЕМА 10. ФІНАНСИ ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА
10.1. Поняття комунальної власності
10.2. Об'єкти права комунальної власності
10.3. Місцеве господарство та калькулювання собівартості житлово-комунальних послуг
10.1. Поняття комунальної власності
Комунальна власність – це колективну форму власності, оскільки відображає відносини колективного присвоєння жителями міст, сіл, селищ та об’єднань сіл коштів, об’єктів Комунальна власність – самостійна форма власності, яка, за Конституцією України, є власністю територіальної громади. У зарубіжних країнах її аналогом є муніципальна форма власності.
Муніципальна власність – одна з форм корпоративної (колективної) власності, що перебуває в користуванні, володінні й розпорядженні територіальних колективів та їхніх виборних органів самоврядування. У зарубіжних країнах суб'єктом права комунальної (муніципальної) власності є не адміністративно-територіальна одиниця, а територіальний колектив як носій місцевого самоврядування і, відповідно, там немає різновидів комунальної власності. На відміну від України, де було запроваджено обласну, районну, міську, районну в містах, сільську та селищну різновиди комунальної власності, в зарубіжних країнах право комунальної (муніципальної) власності реалізується лише на рівні первинної (низової) адміністративно-територіальної одиниці, що утворюється на базі територіального колективу як суб'єкта місцевого самоврядування.
Економічною основою зарубіжних регіональних органів влади, котрі також мають певні самоврядні права, є кошти і майно, що перебувають у власності населення регіонів. Згідно з Законом „Про місцеве самоврядування в Україні” право комунальної власності – право територіальної громади (жителів адміністративно-територіальних одиниць) володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування (місцеві ради, їх виконавчі комітети).
До складу місцевого господарства належать підприємства (об'єднання), організації, установи, об'єкти виробничої і соціальної інфраструктури, комунальної власності відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також підприємства (об'єднання), організації, установи, що не належать до комунальної власності, діяльність яких пов'язана переважно з обслуговуванням населення і за згодою власника можуть бути включені до місцевого господарства та об'єкти, створені в результаті трудової участі громадян або придбані на їх добровільні внески, включені до місцевого господарства за згодою населення та органів місцевого самоврядування.
10.2. Об'єкти права комунальної власності
Об'єктами права комунальної власності є:
- майно, що забезпечує діяльність відповідних рад і утворюваних ними органів;
- кошти місцевих бюджетів;
- державний житловий фонд;
- об'єкти житлово-комунального господарства;
- майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування;
- майно комунальних підприємств;
- транспорт;
- системи зв'язку та інформації;
- інше майно, необхідне для забезпечення економічного й соціального розвитку відповідної території.
До об'єктів виключного права комунальної власності, зокрема, можуть бути віднесені:
• землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
• землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;
• річки, водойми та їх береги;
• кладовища;
• пам'ятки історії та архітектури;
• природні ландшафти та заповідники;
• інші об'єкти, перелік яких встановлює територіальна громада або відповідна рада.
Об'єкти виключного права комунальної власності не можуть бути відчужені в будь-який спосіб, а їх перелік встановлюється статутом територіальної громади.
10.3. Місцеве господарство та калькулювання собівартості житлово-комунальних послуг
Утримання житлово-комунального господарства має свої особливості. Воно розпочинається з визначення доходів цих підприємств, які, як правило, є меншими за видатки. В житловому господарстві шляхом планування визначаються доходи за всіма джерелами надходжень, зокрема: квартирна плата; орендна плата за нежитлові приміщення; кошти, які одержують від комунальних підприємств на відшкодування витрат з обслуговування внутрішньобудинкових мереж; інші доходи .
Видатки житлового господарства складаються із заробітної плати, нарахувань на заробітну плату, плати за технічне обслуговування житлових будинків, витрат на ремонт житлового фонду та вивезення сміття, матеріальних витрат, а також оплати електроенергії на освітлення сходів, роботу ліфтів та на власні потреби, амортизаційних відрахувань відокремлених нежитлових будинків, витрат на утримання будинкового господарства, технічного інвентарю, механізоване прибирання територій та інших витрат.
При розрахунку собівартості робіт підприємств в основних підгалузях житлово-комунального господарства необхідно враховувати ряд особливостей. Житлове господарство. Витрати на обслуговування внутрішньобудинкових мереж та обладнання, в тому числі приладів обліку та регулювання споживання води та теплової енергії, включаються до складу квартирної плати. Власники приватних будинків та бюджетні організації внутрішньобудинкове обслуговування здійснюють самостійно або за окремими договорами за додаткові кошти. Калькуляційною одиницею в житловому господарстві є один квадратний метр загальної площі житлових будинків. Водопровідно-каналізаційне господарство. До собівартості робіт (послуг) підприємств водопровідно-каналізаційного господарства включаються усі витрати щодо добування, виробництва і транспортування споживачам питної води, а також приймання, відведення і очищення води для її подальшого використання чи випуску у водойми. Калькуляційними одиницями для підприємств водопровідно-каналізаційного господарства є один кубометр води та один кубометр стічних вод. Теплове господарство. До собівартості послуг підприємств теплового господарства включаються витрати на виробництво теплової енергії і гарячої води та подачу їх споживачам. Калькуляційними одиницями для підприємств теплового господарства є одна гігакалорія тепла. Міський електротранспорт. Собівартість послуг міськелектротранспорту – це виражена у вартісній формі сукупність витрат, пов'язаних із забезпеченням технологічного процесу перевезення пасажирів. Калькуляційною одиницею на підприємствах міського електротранспорту є одне пасажироперевезення. При цьому враховується вся кількість пасажирів, включаючи тих, які мають пільги з оплати за проїзд.
Система комунальних платежів в Україні одержавлена. Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад отримали право на встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, транспортні та інші послуги, що надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади.
Рекомендована література [1, 2, 13, 16, 17, 21, 25].
Запитання для самоконтролю
1. Які відмінності у трактуванні термінів „комунальна” та „муніципальна власність”?
2. Що передбачає право комунальної власності?
3. Які підприємства належать до підприємств комунальної власності?
4. На що виникає право комунальної власності в територіальних громад?
5. Які особливості віднесення об'єктів до об’єктів виключного права комунальної власності?
6. Які доходи житлово-комунального господарства прийнято виділяти?
7. Що відносять до видатків житлово-комунального господарства?
8. Які особливості розрахунку собівартості робіт підприємств житлового, водопровідно-каналізаційного та теплового господарств?
9. Що включає собівартість послуг підприємств міськелектротранспорту?
10. Яким чином функціонує система комунальних платежів в Україні?
ТЕМА 11. ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДПРИЄМСТВ КОМУНАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ.
11.1. Фінанси комунальних підприємств
11.2. Види комунальних підприємств
11.3. Доходи та витрати комунальних підприємств
11.1. Фінанси комунальних підприємств
Функціонування фінансів комунальних підприємств в Україні має такі особливості. Фінанси комунальних підприємств обліковуються в складі фінансів державного сектора економіки. Фінанси підприємств комунальної власності функціонують на основі законодавства, яке регламентує діяльність господарських структур усіх форм власності в економіці України.
Комунальні підприємства в Україні мають самостійні фінансові баланси, їхні рахунки не об'єднуються з бюджетними рахунками органів місцевого самоврядування. Частина комунальних закладів не мають самостійних банківських рахунків, а лише субрахунки, наприклад школи, дитячі садки та ін. Більшість установ і закладів, що перебувають у комунальній власності, є самостійними юридичними особами і фінансуються за рахунок місцевих бюджетів на основі кошторисів. Частина комунальних установ і закладів мають змішану систему фінансування – як госпрозрахункову, так і кошторисну, тобто вони є отримувачами бюджетних коштів на виконання окремих програм.
Прибуток підприємств комунальної власності підлягає оподаткуванню. До бюджету місцевої ради того рівня, якому належать ці підприємства зараховується 100 % податку на прибуток комунальних підприємств. Чистий прибуток підприємств комунальної власності розподіляється в порядку, визначеному відповідними місцевими радами згідно із статутами цих підприємств. Статути затверджуються місцевими радами, яким належать вказані підприємства.
Місцеві ради можуть надавати пільги або повністю звільняти від оподаткування підприємства комунальної форми власності в тій частині, в якій ці податки зараховуються до відповідних місцевих бюджетів. Більшість сучасних бюджетів вимагає певного розкриття фінансової діяльності комунальних підприємств при поданні проекту бюджету на розгляд місцевої ради.
11.2. Види комунальних підприємств
До підприємств комунального господарства, які мають у своєму розпорядженні органи місцевого самоврядування належать:
- санітарно-технічні підприємства (водопостачання, каналізація, санітарна очищення);
- внутрішньоміський транспорт;
- підприємства комунального обслуговування (лазні, пральні, перукарні, готелі);
- підприємства комунальної енергетики (електро-, газо- і теплопостачання);
- зовнішній благоустрій (дорожнє господарство, вуличне освітлення, озеленення);
- підсобні промислові та ремонтні підприємства, які обслуговують потреби комунального господарства.
Існують наступні організаційні форми комунальних підприємств: унітарне, акціонерне товариство та товариство з обмеженою відповідальністю.
Унітарним є комунальне підприємство, не наділене правом власності на закріплене за ним майно. Майно такого підприємства є неподільним і не може бути розподілене на частки, паї. Не можуть мати часток, паїв у такому підприємстві і його працівники. Майно унітарного комунального підприємства використовується на підставі права господарського відання або на підставі права оперативного управління.
Комунальним акціонерним товариством є товариство, що має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості. Акціонерне товариство несе відповідальність за зобов'язаннями лише майном товариства. Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства лише в межах належних їм акцій. Орган місцевого самоврядування може володіти 100 % акцій акціонерного товариства або лише їхньої частиною. Комунальним акціонерним товариством вважається товариство, в якому понад 50% акцій належить органу місцевого самоврядування. Органи місцевого самоврядування можуть бути учасниками як відкритих, так і закритих акціонерних товариств.
Комунальним товариством з обмеженою відповідальністю є товариство, що має статутний фонд, розподілений на частини, розмір яких визначається статутними документами. Учасники товариства несуть відповідальність за його зобов'язаннями в межах їхніх внесків до статутного фонду. Комунальним вважається товариство з обмеженою відповідальністю, якщо орган місцевого самоврядування володіє більше ніж 50 % його статутного фонду.
Органам місцевого самоврядування забороняється бути учасниками товариств із додатковою відповідальністю, повних товариств, а також командитних товариств (товариств на довірі).
Сучасне законодавство визнає комунальну власність як одну із форм державної власності і, таким чином, підприємства, які перебувають у власності відповідних адміністративно-територіальних одиниць, отримали правовий статус державних комунальних підприємств.
В Україні утворилося кілька видів комунальних підприємств:
державні комунальні підприємства комунальної власності областей;
державні комунальні підприємства комунальної власності міст;
державні комунальні підприємства комунальної власності районів;
державні комунальні підприємства комунальної власності районів у містах;
державні комунальні підприємства комунальної власності сіл та селищ.
11.3. Доходи та витрати комунальних підприємств
Змінні витрати – це витрати, абсолютна величина яких змінюється (збільшується або зменшується) разом із зміною обсягів робіт (послуг). Постійні витрати – це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням або зменшенням обсягів робіт (послуг) істотно не змінюється. За складом витрати поділяються на одноелементні, тобто економічно однорідні, та комплексні, які складаються з кількох елементів. За звітними періодами витрати поділяються на поточні, витрати минулих та майбутніх періодів. За доцільністю витрати поділяються на продуктивні, непродуктивні та надзвичайні.
Групування витрат за економічними елементами здійснюється для організації контролю за рівнем витрат у цілому по підприємству, визначення загального обсягу використаних підприємством матеріальних, трудових і грошових коштів. Витрати операційної діяльності групуються за економічними елементами витрат відповідно до п.21 П(С)БО 16 „Витрати” (г0027-00).
Групування витрат за статтями калькуляції призначене для організації аналітичного обліку витрат і калькулювання собівартості окремих видів житлово-комунальних послуг (робіт), обчислення витрат в розрізі структурних підрозділів комунального підприємства.
Рекомендована література [1, 3, 13, 14, 15, 21, 25].
Запитання для самоконтролю
1. Які особливості має функціонування фінансів комунальних підприємств в Україні?
2. Які комунальні заклади не мають самостійних банківських рахунків, а лише субрахунки?
3. Яким чином відбувається оподаткування прибутку комунальних підприємств?
4. У яких організаційних формах може бути створено комунальне підприємство?
5. Учасниками яких товариств забороняється бути органам місцевого самоврядування?
6. Які види державних комунальних підприємств можуть утворюватись в Україні?
7. За якими ознаками прийнято класифікувати витрати комунальних підприємств в Україні?
8. У чому полягає різниця між продуктивними, непродуктивними та надзвичайними витратами комунальних підприємств?
9. Які особливості має групування витрат комунальних підприємств за економічними елементами?
10. З якою метою здійснюється групування витрат за статтями калькуляції?
ТЕМА 12. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ФІНАНСІВ МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ
12.1. Зміст і значення Європейської хартії місцевого самоврядування
12.2. Доходи та видатки локальних урядів
12.3. Фінансове вирівнювання за кордоном
12.4. Місцеві позики у зарубіжних країнах
12.1. Зміст і значення Європейської хартії місцевого самоврядування
У жовтні 1985 р. країни – учасниці Ради Європи підписали Європейську хартію місцевого самоврядування, яка узагальнила надбання тривалого етапу становлення і зміцнення місцевого самоврядування в Європі. У хартії дається концептуальне визначення місцевого самоврядування як права і спроможності місцевої влади в межах закону здійснювати регулювання та управління суттєвою часткою державних справ, які належать до її компетенції, в інтересах місцевого населення.
Визначальні положення Європейської хартії місцевого самоврядування, які безпосередньо стосуються функціонування місцевих фінансів:
місцева влада має право на власні фінансові ресурси;
обсяг фінансових ресурсів повинен відповідати функціям, які виконує місцева влада;
місцева влада має право вільно розпоряджатися власними фінансовими ресурсами;
частина фінансових ресурсів повинна формуватися за рахунок місцевих податків та зборів;
органи місцевої влади мають повноваження встановлювати розміри місцевих податків та зборів у межах закону;
порядок формування фінансових ресурсів повинен бути гнучким і забезпечувати відповідність наявних ресурсів зростанню вартості виконання завдань місцевої влади;
захист слабкої у фінансовому плані місцевої влади проводиться за допомогою процедур усунення фінансових диспропорцій (фінансового вирівнювання);
перевага у виборі форм фінансової допомоги надається дотаціям, не призначеним для фінансування конкретних проектів і які не обмежують свободу місцевої влади.
Нині до Європейської хартії місцевого самоврядування приєдналося більш ніж 30 країн, у 1996 р. її підписала Україна. Відтоді формування та вдосконалення нормативно-правової бази місцевого самоврядування в Україні відбувається під впливом цього важливого документа, основних положень якого повинна дотримуватись наша держава.
12.2. Доходи та видатки локальних урядів
У переважній більшості європейських країн основу дохідної бази місцевих бюджетів становлять податкові надходження. Доходи місцевих бюджетів переважно формуються за рахунок непрямих податків (з обороту, продажу, імпорту) в Австрії, Бельгії, Греції, Ірландії, Іспанії, Італії, на Кіпрі, в Німеччині, Нідерландах, Португалії, Франції і прямих податків (з прибутку корпорацій, з доходів фізичних осіб, з нерухомості) у Великій Британії, Данії, Естонії, Латвії, Литві, Люксембурзі, Польщі, Угорщині, Словенії, Словаччині, Фінляндії, Швеції. Частка податкових надходжень у сукупних доходах бюджетів громад коливається від 4 % в Ірландії до 65 % у Швеції.
У цілому місцеві податки зарубіжних країн поділяють на:  власні місцеві податки, надбавки до державних податків на користь місцевих бюджетів, податки, що стягуються у вигляді плати за послуги, які надаються місцевою владою, податки, які відображають політику місцевої влади.
До місцевих бюджетів зарубіжних країн надходять також неподаткові доходи: штрафи, збори; доходи від майна, яке належить місцевим органам влади; орендна плата від здавання в оренду муніципального майна; кошти від продажу об'єктів муніципальної власності; кошти, залучені від розміщення муніципальних позик, та ін.
Ще однією достатньо великою групою доходів місцевих бюджетів ринкових країн є бюджетні трансферти (гранти), тобто надходження коштів з бюджетів вищого рівня. їх частка в доходах місцевих бюджетів країн ЄС у 2004 р. коливалася від 20 % у Швеції до близько 60 % у Нідерландах, Ірландії та Великій Британії. Причому в сукупності бюджетних трансфертів переважають трансферти, пов'язані з поточною діяльністю локальних урядів, порівняно незначну частку становлять капітальні трансферти. Так, у Великій Британії лише 14 % сукупних доходів формувалося з податкових надходжень, а більше 60 % – за рахунок державних субсидій та субвенцій, що свідчить про залежність місцевого самоврядування від центрального уряду. Водночас у Швеції можна спостерігати протилежне співвідношення: власні податкові надходження в доходах місцевих бюджетів становлять 65 % і лише 20 % – державні субсидії.
Витрачання ресурсів місцевої влади загалом визначається ступенем децентралізації влади, рівнем розвитку місцевого самоврядування та його фінансовою автономією. Найбільшими групами видатків місцевих бюджетів є утримання закладів освіти, охорони здоров'я, соціальний захист та соціальне забезпечення населення. На фінансування цих потреб витрачається в межах 90 % коштів місцевих бюджетів таких країн, як Данія, Кіпр; близько 80 % – у Фінляндії, Швеції, Норвегії, Ірландії, Литві; від 60 до 70 %– у Великій Британії, Німеччині, Франції, Італії, Австрії, Латвії, Словаччині.
Достатньо вагомими є видатки з місцевих бюджетів, пов'язані із забезпеченням громадського управління (від 3,9 % в Данії до 34,4 % в Іспанії); витрати, зумовлені житловим будівництвом та створенням комунальних зручностей (12– 15 % в Іспанії, Португалії і Франції); проведенням розважальних, культурних, спортивних та релігійних заходів (більше 10 % в Іспанії, Португалії і Франції), здійсненням економічної діяльності (від 5 до 23 %); охороною громадського порядку (від 1 до 11 % сукупних видатків).
12.3. Фінансове вирівнювання за кордоном
У світовій практиці розрізняють два основні види систем фінансового вирівнювання. Перша передбачає зосередження коштів, призначених для фінансового вирівнювання територій, у складі центрального бюджету держави. Організація другої полягає в об'єднанні зусиль органів місцевої влади певного рівня для створення спеціальних фондів фінансового вирівнювання, за рахунок яких усуваються горизонтальні фіскальні дисбаланси.
Спільними для багатьох країн критеріями в процесі фінансового вирівнювання є чисельність населення, а також податкоспроможність територіальних громад. У Канаді єдиним критерієм для визначення фінансових потреб провінцій є чисельність населення. У Швеції платежі на вирівнювання відмінностей у структурі і обсягах витрат муніципалітетів залежать від клімату, щільності населення, його вікової і соціальної структури.
У розрахунках загальної субсидії на розвиток громади в США враховується ступінь бідності, чисельність населення, перенаселення житлових приміщень, термін служби житла і відставання приросту населення порівняно з іншими містами. В Іспанії цільові дотації органам місцевої влади надаються з врахуванням чисельності населення, загального збору податків, наявності суспільних шкіл. У Росії в процесі фінансового вирівнювання враховується податковий потенціал територій, кількість населення, мінімально необхідні видатки територіальних бюджетів.
У прийнятих в 1991 р. Кабінетом Міністрів Ради Європи Рекомендаціях щодо вирівнювання фінансових ресурсів органів місцевої влади. було запропоновано такі принципи: стимулювання, сприяння місцевій автономії, широти вирівнювання, повноти критеріїв, ефективності, об'єктивності, обґрунтованості, демократичності, простоти, стабільності, солідарності, повноти вирівнювання доходів, пріоритетності загальних трансфертів, збалансування цілей.
12.4. Місцеві позики у зарубіжних країнах
Сучасний зарубіжний досвід показує, що значного поширення набули місцеві запозичення як ефективний засіб фінансування видатків муніципалітетів. Так, у країнах Європи запозичення відіграють дуже важливу роль у діяльності органів місцевої влади. Найвищого рівня щодо валового внутрішнього продукту обсяг місцевих запозичень досягнув у Німеччині (24,9 %), Бельгії (10,9 %) та Італії (9,5 %), а середній незважений показник для країн Європейського Союзу перевищує 5 % ВВП.
Здебільшого в країнах з федеративним устроєм центральний уряд не застосовує обмежень щодо обсягу запозичень для регіональних та місцевих органів влади. В деяких випадках регіональні уряди самостійно встановлюють обмеження на обсяг власного боргу, інколи такі обмеження містять регіональні конституції (наприклад, у Швейцарії поточні бюджети певних кантонів мають бути збалансовані. У Польщі загальний обсяг прямого боргу (без урахування гарантій) не повинен перевищувати 60 % доходів бюджету. Обмеження на щорічний обсяг запозичень для місцевих органів влади встановлюється у Великій Британії, Данії, Литві.
Найчастіше в зарубіжній практиці застосовують обмеження на максимально допустиму щодо обсягів доходів місцевих бюджетів величину коштів, які спрямовуються на обслуговування боргу. Такі обмеження застосовують в Аргентині, Бразилії, Іспанії, Італії, Колумбії, Литві, Польщі, Румунії, Угорщині, Японії. В окремих країнах ці обмеження стосуються не загального обсягу доходів, а лише певної їх частини – власних надходжень бюджетів (Угорщина) або доходів без урахування прямих міжбюджетних трансфертів (Литва). У країнах ОЕСР ліміт коштів на обслуговування місцевого боргу встановлений на рівні 5– 10 % річних доходів бюджету. Фактичні виплати з обслуговування боргу регіональних та місцевих органів становили 4 % у США, 8 % – у Німеччині, 12 % – у Канаді.
Рекомендована література [1, 3, 5, 14, 15, 16, 17, 21].
Запитання для самоконтролю
1. Які основні положення Європейської хартії місцевого самоврядування?
2. Коли Україна приєдналась до Європейської хартії місцевого самоврядування?
3. На які групи поділяються місцеві податки в інших країнах?
4. Які неподаткові доходи формують місцеві фінансові ресурси у зарубіжних країнах?
5. Як ви розумієте зміст бюджетного унітаризму та бюджетного федералізму?
6. Які системи фінансового вирівнювання прийнято розрізняти?
7. Що є основним інструментом фінансового вирівнювання за кордоном?
8. Які критерії фінансового вирівнювання в зарубіжних країнах є пріоритетними?
9. У чому полягає сутність місцевих позик як джерела забезпечення бюджетних послуг у зарубіжних країнах?
10. Які обмеження щодо обсягу запозичень для регіональних та місцевих органів влади існують закордоном?
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
Базова література
Бечко П.К. Місцеві фінанси. Навч. пос. / П.К. Бечко, О.В. Ролінський. – К. : Центр учбової літератури, 2007. – 192 с.
Місцеві фінанси : навч. Посібн. / Т.М. Рева, К.Ф. Ковальчук, Н.В. Кучкова. – К. : Центр учбової літератури, 2007. – 208 с.
Сунцова О.О. Місцеві фінанси : навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / О.О. Сунцова. – [2-ге вид.]. – К. : Центр учбової літератури, 2008. – 488 С.
Допоміжна література
Буряк П.Ю. Міжбюджетні відносини та перспективи формування місцевих бюджетів // Фінанси України. – 2001. – № 6. С 14–24.
Буряченко А. Є. Світовій досвід надання бюджетних трансфертів місцевим органам влади // Збірник наукових праць. Науковий вісник Академії ДПС. – 2001. – № 1. –С. 162–170.
Бюджетна система України : навч. посібник для студ. екон. спец. вищ. навч. закл. / С.І. Юрій, Й.М. Бескид та ін. – К. : НЮС, 2000. – 400 с.
Бюджетна система : навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц. / В. М. Опарін, В. І. Малько, С Я. Кондратюк – К. : КНЕУ, 2000. – 206 с.
Бюджетний кодекс України № 2456-VI Кодекс вiд 08.07.2010 : остання редакція від 01.01.2011 [Електронний ресурс]/ Верховна Рада України. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2456-17
Данілов О.Д. Оподаткування місцевими, ресурсними, рентними податками та зборами. Неподаткові платежі : [навч. посібник] / О.Д. Данілов, Ю.В. Лапшин, В.А. Онищенко,. – Ірпінь : Академія ДПС України, 2002. – 292 с.
Данілов О.Д. Податкова система та шляхи її реформування : [навч. посібник] / О.Д. Данілов, Н.П. Фліссак. – К. : Парламентське вид– во, 2001. – 216 с.
Закон України „Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” № 2939-XII вiд 26.01.1993 : остання редакція від 30.07.2010 [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2939-12.
Закон України „Про державну податкову службу в Україні” № 509-XII вiд 04.12.1990 : остання редакція від 01.01.2011 [Електронний ресурс] / Верховна Рада УРСР// Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР) – 1991 – № 6. – 37 с.— Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=510-12/
Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” № 280/97-ВР вiд 21.05.1997 / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1997. – № 24. – 170 с.
Місцеві фінанси : Навч. Посіб / М.М. Буднік, Л.С. Мартюшева, Н.В. Сабліна. – К. : ЦУЛ, 2009. – 334 с.
Місцеві фінанси : навчальний посібник / К.М. Вдалимнров, Н.І. Чуйко, О.Ф. Рогальський. – Херсон : Олді-плюс, 2006. – 352 с.
Місцеві фінанси : підручник / за ред О.П. Кириленко. – К. : Знання, 2006. – 677 с.
Петренко Ю.В. Місцеві фінанси: Опорний конспект лекцій / Ю.В. Петренко, О.Д. Рожко. – К. : Кондор, 2003. – 282 с.
Піхоцький В.Ф. Ресурсні платежі та місцеві податки і збори : [навч. посіб.] / В.Ф. Піхоцький. – К. : Професіонал, 2005. – 304 с.
Податковий кодекс України № 2755-VI вiд 02.12.2010 : остання редакція від 01.01.2011 / Верховна Рада України. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2755-17
Сазонець І.Л. Управління місцевими фінансами : [навч. посібник] / І.Л. Сазонець, Т.В. Гринько, Г.Ю. Придатко. – К. : ЦНЛ, 2006. – 263 с.
Електронні джерела
HYPERLINK "http://www.mifin.gov.ua" www.mifin.gov.ua – офіційний сайт Міністерства фінансів України.
HYPERLINK "http://www.bank.gov.ua" www.bank.gov.ua – офіційний сайт Національного банку України.
HYPERLINK "http://www.kmu.gov.ua" www.kmu.gov.ua – офіційний сайт Кабінету міністрів України.
HYPERLINK "http://www.rada.gov.ua" www.rada.gov.ua – офіційний сайт Верховної ради України.
HYPERLINK "http://www.ukrstat.gov.ua" www.ukrstat.gov.ua – офіційний сайт Департаменту статистки України.