М.Уоттс, С.Маккоркл, та ін. Економіка для старших класів. Навчально-методичний посібник / Пер. з англ.; Наук. ред. пер. С. Панчишина. - Львів 1999. - 216 с.
Оцінка основних фондів підприємства являє собою грошове вираження їх вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їх динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства за певний період часу.
У зв'язку з тривалим функціонуванням та поступовим спрацюванням засобів праці, постійною зміною умов їх відтворення існує декілька видів оцінки основних фондів. Основні фонди підприємства оцінюються: в залежності від моменту проведення оцінки — за первісною (початковою) чи відновною вартістю; з огляду на стан основних фондів — за повною або залишковою вартістю.
Первісна вартість основних фондів — це фактична їх вартість на момент введення в дію чи придбання. Зокрема, нове виробниче приміщення зараховують на баланс підприємства за кошторисною вартістю його спорудження (будівництва), а первісна вартість будь-якого виробничого устаткування, окрім оптової ціни, включає витрати на його транспортування і установленім на місці використання.
Відновна вартість основних фондів — це вартість їх відтворення в сучасних умовах виробництва. Вона враховує ті ж витрати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами. За зміною умов виробництва і цін на однакові елементи засобів праці між первісною (початковою) і відновною вартістю основних фондів виникає розбіжність, яка призводить до ускладнення обліку і поточного регулювання процесу відтворення основних фондів, правильного розрахунку певних економічних показників діяльності підприємства. Тому для забезпечення однаковості у вартісній оцінці основних фондів періодично проводиться їх переоцінка за відновною вартістю.
Семюелсон Пол А., Нордгауз Вільям Д. Макроекономіка / Пер. з англ.; Наук. ред. пер. С. Панчишина . - К.: Основи, 1995. - 544 с. -Керівник проекту З. Ватаманюк. Перекладачі С.Панчишин, Л.Бабійчук, О.Ватаманюк, Д.Олесневич та ін. ISBN 5-7707-5603.
Класифікація і структура
Необхідною умовою правильного обліку і планування відтворе гя основних фондів підприємств є їх класифікація. Найбільше
економічне значення має видова класифікація, у відповідності з якою всі основні фонди за ознакою подібності їх функціонального призначення та натурально-речового складу розподіляються на певні види (рис. 5.2).
У практиці господарювання з метою спрощення обліку основних фондів відносять до оборотних фондів інструмент та інвентар зі строком експлуатації до одного року і вартістю до 100 одиниць національних грошей, а також усі спеціальні інструменти та пристрої, спеціальний одяг та взуття незалежно від строку використання і вартості.
Зображена на рис. видова класифікація основних фондів використовується існуючими системами бухгалтерського обліку і статистики. Для встановлення норм амортизаційних відрахувань і розрахунків щорічних амортизаційних сум застосовують більш детальну класифікацію, згідно з якою кожний вид основих фондів в свою чергу розподіляють на ряд груп та підгруп, що охоплюють засоби праці аналогічного виробничо-технологічного призначення з приблизно однаковими строками експлуатації.
Оскільки елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у процесі виробництва, непересічне значення має їх поділ на дві частини: активну, яка безпосередньо приймає участь у виробничому процесі і завдяки цьому зумовлює певний обсяг та якість вироблюваної продукції, і пасивну, що створює умови для здійснення процесу виробництва. До активної частини основних фондів відносять переважно робочі машини і устаткування, інструмент, вимірювальні та регулюючі прилади і пристрої, використовувану в автоматизованих системах управління технологічними процесами обчислювальну техніку, деякі технічні споруди — гірничі виробки шахт, газові і нафтові свердловини.
Співвідношення окремих видів (груп) основних фондів, виражене у відсотках до їх загальної вартості на підприємстві, визначає видову (технологічну) структуру використовуваних засобів праці. За інших рівних умов технологічна структура основних фондів тим прогресивніша і ефективніша, чим більша у їх складі питома вага активної частини. Вона змінюється під впливом багатьох факторів. Найбільш суттєвими серед них є:
• виробничо-технологічні особливості підприємства;
• науково-технічний прогрес і зумовлений ним технічний рівень виробництва;
• ступінь розвитку різних форм організації виробництва;
• відтворювальна структура капітальних вкладень у створення нових основних фондів;
• вартість будівництва виробничих об'єктів і рівень цін на технологічне устаткування;
• територіальне розміщення підприємства.
Макконнелл Кемпбелл Р., Брю Стенлі Л. Мікроекономіка / Пер. з англ.; Наук. ред. пер. Тяня Панчишина. - Львів: Просвіта, 1999. - 649 с. - Перекладачі С. Панчишин, О. Ватаманюк. Керівник проекту Зіновій Ватаманюк. ISBN 966-537-090-1.
По всій сукупності промислових підприємств України у загальному обсязі основних фондів питома вага окремих їх видів впродовж останніх років коливалась в межах: будівель і споруд — 45-47%; машин і устаткування — 40-42%, у тому числі робочих — 30-32%; транспортних засобів — 2,5-3%. На підприємствах і організаціях аграрного сектору частка у загальній вартості сільськогосподарських виробничих основних фондів приблизно становила: будівель, споруд і передавальних пристроїв — 64-65%; силових і робочих машин і устаткування — 14-16%; робочої та продуктивної худоби — 10-12%; багаторічних насаджень — 5-6%; транспортних засобів — 3-4% ' Загальна тенденція динаміки технологічної структури основних фондів характеризується поступовим збільшенням питомої ваги активної їх частини.
Знос основних виробничих фондів та методи його оцінки
Просте і розширене відтворення основних виробничих фондів відбувається у безперервному процесі здійснення взаємозв'язаних різних його форм — ремонту, модернізації та заміни/ окремих елементів засобів праці; технічного переозброєння, реконструкції і розширення діючих цехів, виробництв і підприємств в цілому, а також спорудження нових аналогічних виробничих об'єктів. При цьому необхідною передумовою нормального перебігу
У сільському господарстві робоча та продуктивна худоба, довгорічні насадження виокремлюються у самостійні види основних фондів, в інших галузях виробничої сфери відносяться до виду відтворювальних процесів слугують постійні облік ступеня спрацювання (старіння) та амортизація основних фондів.
Спрацювання і старіння. Основні фонди протягом свого тривалого функціонування зазнають фізичного (матеріального) і економічного спрацювання, а також техніко-економічного старіння.
Під фізичним (матеріальним) спрацюванням основних виробничих фондів розуміють явище втрачання ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживної вартості, що призводить до поступового зменшення їх реальної вартості — економічного спрацювання. На швидкість і розміри фізичного спрацювання основних фондів впливають їх надійність та довговічність, рівень екстенсивного і інтенсивного використання, особливості технологічних процесів, якість технічного догляду і ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників та інші організаційно-технічні фактори.
Фізичне спрацювання будь-якого знаряддя праці (машини, устаткування) можна поділити умовно на дві частини - одну його частину періодично усувають шляхом проведення ремонтів, а другу таким чином усунути неможливо. З часом воно поступово накопичується і зумовлює такий технічний стан того або іншого засобу праці, коли подальше використання його у виробництві стає неможливим, тобто настає момент повного фізичного спрацювання, яке вимагає заміни такого знаряддя праці новим екземпляром аналогічного призначення. У зв'язку з цим виокремлюють усувне (тимчасове) та неусувне (постійно нагромаджуване) фізичне спрацювання основних фондів.
Ступінь фізичного спрацювання окремої одиниці засобів праці можна визначити двома розрахунковими методами: 1) за строком її експлуатації (шляхом зіставлення фактичної і нормативної величин з урахуванням ліквідаційної вартості);
2) за даними обстеження технічного стану відносної величини економічного спрацювання, тобто відношення їх вартості, перенесеної на вартість виготовлюваної продукції, до загальної балансової вартості.
Техніко-економічне старіння основних фондів — це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується втрачанням засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення застосовуваних та створення нових засобів виробництва, впровадження принципово нової технології, старіння вироблюваної продукції. Старіння властиве перш за все знаряддям праці та транспортним засобам, зв'язане з реальними економічними збитками для підприємств, що експлуатують застарілу техніку.
Фінансова діяльність підприємств: Підручник / О. М. Бандурка та ін. — К.:Либідь, 2002.
Відновлення зношуваних основних фондів та їх відтворення здійснюються за рахунок амортизаційних відрахувань, що формуються при амортизації цих фондів.
Амортизація це поступове перенесення за частинами (у міру фізичного зносу) вартості основних фондів на вироблений за їх допомогою продукт (надані послуги). Амортизація здійснюється з метою накопичення фінансових ресурсів для фінансування наступного відновлення і відтворення основних фондів.
Амортизаційні відрахування — це грошове відображення розміру амортизації, ступеня зносу основних фондів. Вони включаються в собівартість продукції та компенсуються при її продажу у виторгу, що надходить.
Амортизаційні відрахування підприємства здійснюються щокварталу виходячи зі встановлених єдиних норм та балансової (залишкової) вартості основних фондів за окремими групами або за інвен-тарними об’єктами.
Сума амортизаційних відрахувань за відповідний звітний період визначається шляхом множення встановленої норми амортизації на балансову вартість відповідної групи основних фондів на початок звітного періоду.
Норми амортизаційних відрахувань залежно від групи основних фондів, що діють в Україні, наведено в табл. 7.1.
Платник податку з прибутку може прийняти рішення про застосування інших норм амортизації, але вони не повинні перевищувати розмірів, встановлених законом.
Зазначене рішення:
• приймається платником податку до початку звітного податкового року та не може бути змінене протягом такого року;
• доводиться до відома податкового органу разом з поданням декларації за перший квартал нового звітного податкового року.
Для платників податку, визнаних монополістами згідно із законом, сума амортизаційних відрахувань не є обов'язковою складовою тарифів, інших видів цін на їх послуги.
Відповідно до встановлених норм амортизаційні відрахування здійснюються на повне відновлення активної частини основних фондів (машин, обладнання і транспортних засобів) протягом нормативного строку експлуатації, за іншими основними фондами — упродовж всього фактичного строку їх експлуатації.
Протягом року амортизація нараховується щоквартально множенням балансової вартості основних фондів на початок звітного періоду (кварталу) на встановлений квартальний розмір амортизаційних відрахувань відповідної групи основних фондів.
При цьому балансова вартість основних фондів на початок І кварталу визначається за балансом річного звіту, а на початок II і наступних кварталів так: від балансової вартості фондів на початок попереднього кварталу віднімається сума нарахованої амортизації в попередньому кварталі, додаються витрати зі збільшення основних фондів та віднімається вартість вибулих основних фондів у кварталі, який передував звітному.
Річна загальна сума амортизаційних відрахувань визначається шляхом підсумовування квартальних амортизаційних відрахувань, розрахованих за всіма групами основних фондів, без урахування повністю зношених фондів щодо машин, обладнання та транспортних засобів. Сума нарахованої амортизації відноситься на собівартість продукції, робіт чи послуг. У сезонних виробництвах річна сума амортизаційних відрахувань включається у витрати виробництва за період роботи підприємства в цьому самому році.
Нарахування амортизації припиняється в період реконструкції, переозброєння основних фондів з повною їх зупинкою, а також при консервуванні.
Не нараховується амортизація за такими основними фондами:
• продуктивною худобою;
• бібліотечним фондам;
• підвідомчими місцевій адміністрації спорудами міського благоустрою та автомобільними шляхами;
• фондами, переведеними у встановленому порядку на консервацію;
• фондами бюджетних організацій.
Нарахування прискореної амортизації тимчасово, до 1 січня 2009 року, залишилось для суб'єктів космічної діяльності, її розмір встановлено в обсязі 20 % в розрахунку на рік за основними фондами групи 3.
Амортизація окремого об'єкта основних фондів першої групи здійснюється до досягнення ним балансової вартості у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Ця сума залишкової вартості об'єкта включається у валові витрати відповідного звітного періоду, а в подальшому вартість об'єкта вважається нульовою і амортизація щодо них не нараховується.
Амортизаційні відрахування за основними фондами другої та третьої груп здійснюється до досягнення балансової вартості об'єктів цих груп нульового значення.
У разі наявності дозволу підприємства можуть застосовувати й інші методи, зокрема прямолінійного (постійного) нарахування (списання) амортизації протягом строку корисної експлуатації об'єктів основних засобів або метод кількості одиниць продукції, виготовлених об'єктом основних засобів, та ін.
З метою економічно обґрунтованого визначення суми амортизації першочергове значення має вартісна оцінка основних засобів. Діючі основні фонди, а також ті, що перебувають у запасі або на консервації, відображаються в обліку за їх фактичною початковою вартістю. Різниця між початковою вартістю та сумою зносу, обчисленою за діючими нормами амортизації, є залишковою вартістю основних засобів.
Фінанси підприємств: Підручник / За ред. А. М. Поддєрьогіна. — К: Вид-во КНЕУ, 2002.
Методи оцінки основних фондів залежать від джерел їх надходження на підприємство. Так, початкова вартість основних фондів, що надійшли за рахунок капітальних вкладень підприємства, включає фактичні витрати на їх спорудження або придбання, витрати на доставку та встановлення, а також суму ПДВ. Основні засоби, що надійшли від засновників акціонерного товариства за рахунок їх вкладів у статутний капітал, оцінюються за вартістю, яка визначається за згодою сторін. Якщо основні засоби, що вже були в експлуатації, отримані безоплатно від інших підприємств або як субсидії урядових органів, то вони зазвичай оцінюються у підприємства, що їх отримало, за залишковою вартістю.
У сучасних умовах при високому рівні інфляції постала нагальна потреба періодичної переоцінки основних фондів та визначення їх відновлювальної вартості, що відповідає реальним економічним обставинам.
Суб'єкти господарювання всіх форм власності мають право здійснювати щорічну індексацію балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів на коефіцієнт індексації на початок звітного року, який визначається за формулою
К. = (і. _ ю %); 100,
де І; — індекс інфляції за рік.
Якщо коефіцієнт індексації К;< 1, індексація основних фондів не здійснюється. Якщо ж К; > 1, підприємство повинно здійснити індексацію основних фондів і скоригувати їх балансову вартість на суму індексації. Водночас підприємство має визначити капітальний дохід, який обчислюється як різниця між сумою скоригованої балансової вартості відповідної групи основних фондів та їх балансовою вартістю до індексації. Обчислена сума капітального доходу у відповідній частині враховується у складі валових доходів підприємства.
Експлуатація основних фондів призводить до їх зносу. Знос основних фондів знижує їх експлуатаційні можливості, призводить до вибуття, і відповідно пониження забезпеченості ними процесу виробництва. Разом з тим процес виробництва у кожний момент має бути забезпечений відповідною кількістю та якісними основними фондами за рахунок відтворення (відновлення) основних фондів, що зношуються та вибувають.
Відтворення основних фондів — це процес їх безперервного поновлення (відновлення). Відтворення буває просте та розширене.
Просте відтворення основних фондів — це їх відновлення в тому самому обсязі, у якому вони були зношені та вибули. Воно здійснюється шляхом заміни окремих зношених частин основних засобів шляхом ремонтів або придбання нових фондів на заміну зношених. Головним джерелом простого відтворення основних фондів в умовах переходу до ринкових відносин є амортизаційні відрахування.
Розширене відтворення — це таке відтворення, яке передбачає розширення діючих основних фондів за рахунок збільшення їх кількості та поліпшення або придбання більш продуктивних та економічних основних засобів. Розширене відтворення може здійснюватися у вигляді нового будівництва, технічного переозброєння, реконструкції або розширення діючих підприємств, модернізації обладнання або його придбання тощо. Основним джерелом розширеного відтворення основних фондів в умовах переходу до ринкових відносин та самофінансування підприємств є прибуток.
Руденко А.И. Экономика промышленного производства в условиях рынка. Учебное пособие, Минск, 1992г.
Методи оцінки основних фондів
У практиці обліку і планування відтворення основних фондів промисловості використовуються як грошові, так і натуральні показники, оскільки основні фонди у виробничому процесі виступають не тільки як носії вартості, але і як сукупність визначених засобів праці.
Грошова оцінка основних фондів необхідна для обліку їхньої динаміки, планування розширеного відтворення, установлення зношуваності, нарахування амортизації, визначення собівартості продукції і рентабельності підприємств, а також для здійснення господарського розрахунку.
У зв'язку з тривалою участю основних фондів у процесі виробництва, їхнім поступовим зношуванням, а також зі зміною за цей період умов відтворення існує кілька видів грошової оцінки основних фондів:
1) по повній первісній вартості;
2) по первісній вартості за винятком зносу;
3) по повній відновленій вартості;
4) по відновленій вартості з урахуванням зносу.
Повна первісна вартість представляє собою фактичну вартість за цінами придбання (включаючи витрати на доставку і монтаж) чи будівництва основних фондів.
Первісна вартість за винятком зносу виражає вартість основних фондів, ще не перенесену на виготовлену продукцію. Вона менше повної первісної вартості на величину зносу основних фондів і часто називається залишковою вартістю.
Ці два види грошової оцінки утрудняють порівнянність даних про динаміку основних фондів, тому що ціни на устаткування і вартість будівництва змінюються й основні фонди, придбані (збудовані) у різні роки, виражаються в змішаних цінах.
Порівнянність створених у різні роки однакових елементів основних фондів досягається завдяки їхній оцінці по відновленій вартості.
Повна відновлена вартість - це вартість відтворення основних фондів у нових виробничих умовах (даного року).
Метод оцінки по відновленій вартості не враховує ступінь зношеності основних фондів, а тому він доповнюється оцінкою основних фондів по відновлювальній вартості з урахуванням зносу.
Відновлена вартість з урахуванням зносу показує яка частина відновленої вартості основних фондів, ще не перенесена на продукт.
Оцінка основних фондів по відновленій вартості це складний, трудомісткий процес, що вимагає значних витрат часу і засобів для переоцінки всіх елементів основних фондів. Переоцінка основних фондів здійснюється періодично.
Облік і планування основних фондів здійснюються не тільки в грошовому вираженні, але й у натуральних показниках у виді конкретних засобів праці. Це необхідно для того, щоб визначити технічний склад, виробничу потужність підприємств і галузей промисловості, визначити завдання і шляхи ефективного використання виробничої потужності і т.д. Такі дані можна одержати за результатами інвентаризації основних фондів, що періодично проводяться в промисловості.
За допомогою натуральних і грошових показників здійснюються необхідні угруповання різноманітних елементів основних фондів.
У цих угрупованнях окремі елементи основних фондів виділяються у відносно однорідні групи відповідно до їх призначення у виробничому процесі.
Петухов Р.М. Оцінка эффективності промислового виробництва: Методи і показники. – М.: Экономіка, 1994. – 191 с.
Ремонт основних фондів
У процесі використання основні фонди піддаються фізичному зносу. Різниця в умовах їх експлуатації призводить до того, що окремі об'єкти основних фондів, їх складові елементи зношуються нерівномірно. Звідси виникає необхідність заміни або відновлення зношених конструктивних елементів засобів праці з метою відтворення їх споживних вартостей та підтримування у робочому стані до закінчення строку корисної експлуатації. Здійснюється все це за допомогою ремонтних робіт.
Ремонт це комплекс робіт щодо підтримування основних фондів у робочому стані протягом усього строку їх служби. Залежно від ролі у відтворенні та оновленні основних фондів усі види ремонту поділяються на поточні та капітальні. З допомогою поточного ремонтуусуваються дрібні неполадки, ушкодження, замінюються окремі деталі, попереджується прогресуючий фізичний знос. Отже, поточний ремонт не відновлює основних фондів, а лише підтримує їх у робочому стані.
Капітальний ремонтзумовлений нормальним закономірним зносом основних фондів. Під час капітального ремонту об'єкти основних фондів повністю демонтуються, замінюються або відновлюються зношені конструктивні елементи, вузли; максимально відновлюються їх первісні техніко-експлуатаційні параметри. Цей вид ремонту веде до оновлення основних фондів і на відміну від поточного набагато складніший за обсягом виконуваних робіт, потребує значних одноразових витрат і здійснюється один раз на кілька років.
Особливим видом найскладніших ремонтів є відновний ремонтосновних фондів, спричинений їх зруйнуванням унаслідок стихійних лих (пожежі, повені, землетрусу), досить тривалою бездіяльністю.
У міжремонтний період працездатність основних фондів підтримується за допомогою таких профілактичних заходів, як усунення незначних поломок, чищення, змащування, регулювання тощо. Усі організаційні та технічні заходи з догляду, обслуговування та ремонту здійснюються в певній послідовності відповідно до типових систем технічного обслуговування та ремонту основних фондів, що застосовуються на підприємствах.
Протягом усього фактичного періоду експлуатації устаткування капітально ремонтують кілька разів, у зв'язку з цим виникає необхідність економічної оцінки доцільності капітальних ремонтів, особливо наступних після першого.
Оцінюючи ефективність капітального ремонту, порівнюють два варіанти витрат: перший — капітальний ремонт зношеного устаткування, другий - придбання нового устаткування, що замінить старе, яке потребує ремонту. Витрати за першим варіантом будуть складатись: з витрат на ремонт (Рк) — вартість замінюваних елементів, витрати на заробітну плату при проведенні ремонтних робіт тощо та експлуатаційних витрат (Ср) протягом одного ремонтного циклу на капітально відремонтовану машину. Ремонтний цикл охоплює період від початку експлуатації до першого капітального ремонту або період між двома капітальними ремонтами.
Витрати за другим варіантом охоплюють вартість придбання та встановлення нової машини (К11),експлуатаційні витрати по новій машині (Сн) та втрати від недоамортизації діючої машини (Са). Крім цього, необхідно врахувати відмінність у продуктивності і тривалості ремонтного циклу капітально відремонтованого та нового устаткування.
Капітальний ремонт устаткування найчастіше поєднується з його модернізацією — удосконаленням засобів з метою повного або часткового усунення морального зносу (другої форми) та підвищенням тех-ніко-експлуатаційних параметрів до рівня сучасних вимог виробництва.
Витрати на поточний ремонт є постійними і відносно рівномірними протягом експлуатаційного періоду, а тому їх відносять до поточних витрат, що включаються до собівартості продукції (наданих послуг). Проведення капітального ремонту потребує значно більших одноразових витрат, які визначають заздалегідь і відносять на собівартість продукції рівномірно протягом ремонтного циклу. Витрати на капітальний ремонт, що забезпечують поліпшення стану основних фондів (продовжується строк корисного використання, підвищується продуктивність засобів праці), входять до балансової вартості основних фондів.
Відновний ремонт фінансується з державного резервного фонду. За характером та обсягом робіт, що виконуються, його відносять до капітального будівництва.
Фінанси підприємств. Підручник / за ред. А.М.Подерьогіна. – К.: КНЕУ, 2001.
Виробничі потужності
Поняття, види та чинники формування виробничої потужності. Одним з найважливіших показників, що характеризують можливості підприємства, є його виробнича потужність — максимально можливий обсяг випуску продукції (видобутку і перероблення сировини або виконання певних робіт, послуг) за одиницю часу (зміна, доба, місяць, рік) у визначеній номенклатурі й асортименті при повному завантаженні устаткування і виробничих площ з урахуванням прогресивної технології та організації виробництва.
Потужність підприємства, як і план виробництва, визначається в одних і тих самих одиницях виміру. Одиниці виміру обумовлені характером виробництва, галузевою належністю. У більшості випадків застосовуються натуральні й вартісні вимірники. За широкого асортименту випуску продукції потужність може визначатись тільки вартісним показником. Як правило, потужність визначається двома вимірниками: у чисельнику - натуральні показники за видами продукції; у знаменнику — вартісний показник. Розрізняють такі види потужності підпри- ємства: проектну, поточну (планову) і резервну. Проектну потужність визначають у процесі проектування будівництва нового, реконструкції чи розширення діючого підприємства.
Поточна (планова) потужність визначається періодично відповідно до зміни умов виробництва (змінюється продуктивність устаткування, номенклатура випуску продукції).
Резервна потужністьповинна формуватись і постійно існувати в певних галузях економіки, таких як електроенергетика, газова промисловість, транспорт, у галузях з перероблення сільськогосподарської сировини.
Резервна потужність використовується у тому разі, коли виникає термінова додаткова потреба у продукції (роботах чи послугах) перелічених галузей.
Величина потужностіпідприємства формується під впливом багатьох чинників: склад устаткування, його кількість за видами та структура; техніко-економічні показники використання норми (продуктивності) устаткування, виробничих площ; номенклатура й асортимент продукції (послуг), їх трудомісткість за умови використання даного складу устаткування; фонд часу роботи устаткування (режим роботи підприємства) тощо.
Розрахунок виробничої потужності. Розрахунок потужності -важлива частина обгрунтування плану виробництва (надання послуг) підприємства. На його основі плануються обсяги випуску продукції (надання послуг), складаються баланси потужностей, визначаються обсяги капітальних вкладень.
Виробничі потужності розраховуються відповідно до галузевих основних положень, що відображають особливості конкретної галузі. Водночас існують загальні для більшості галузей економіки методичні принципи розрахунку виробничих потужностей діючих підприємств:
1)Виробничу потужність підприємства визначають за всією номенклатурою профільної продукції. Якщо підприємство випускає кілька видів різної продукції, то виробнича потужність установлюється окремо за кожним видом продукції. Наприклад, на металургійних підприємствах (комбінатах) обчислюють окремо потужність доменного, сталеплавильного і прокатного виробництв.
2)Виробнича потужність підприємства визначається за показниками потужності провідних цехів основного виробництва, потужність цехів — за показниками потужності провідних дільниць (ліній). Потужність дільниць розраховується за даними пропускної спроможності провідних груп устаткування. Провідними є ті цехи (дільниці), які виконують головні технологічні процеси і мають найбільшу питому вагу в загальній трудомісткості виготовлення продукції. Наприклад, для підприємств чорної металургії до таких цехів відносять доменні, сталеплавильні, прокатні цехи; для машинобудівних та верстатобудівних - механічні, складальні; текстильної — прядильно-ткацькі.
3)У розрахунок виробничої потужності підприємства включається все діюче і недіюче устаткування, установлене на початок року; устаткування, що перебуває на складі і має бути введене в експлуатацію в основних цехах у плановому році; понаднормативне резервне устаткування; у розрахунок потужності не входить резервне устаткування, а також устаткування допоміжних цехів та технічних служб.
4)Виробнича потужність повинна розраховуватись на основі технічних або проектних норм продуктивності устаткування, виробничих площ з урахуванням застосування прогресивної технології та досконалої організації виробництва і праці.
При визначенні прогресивних норм використання устаткування необхідно враховувати, що можливості цього використання значною мірою залежать від номенклатури та трудомісткості продукції, яка виготовлятиметься на цьому устаткуванні, від якості перероблюваної сировини і матеріалів.
5)Для розрахунків виробничої потужності підприємства визначають фонди часу роботи устаткування:календарний,режимний і дійсний (максимально можливий).Для кожної одиниці устаткування календарний фондчасу (Фк) обчислюється як добуток числа календарних днів у розрахунковому періоді на кількість годин у добі.