Золотого вересневого дня 1939 року прийшла сюди Радянська влада, яка принесла людям згорьованого краю щастя і надію. Та недовго тривало воно.
Окупація села німецькими фашистами стала новою жахливою сторінкою у житті поліщуків. Бідність і злидні, від яких селяни звільнилися при Радянській владі, тепер знову лягли на їхні плечі. Встановлювався колоніальний режим і "новий порядок". Головне завдання, поставлене перед старосільцями,- забезпечення поставок продуктів с\г, відправка людського контингенту для роботи в Німеччині
Староста і представник гебітскомісаріату попередили селян, що за порушення окупаційного режиму жителі будуть нести відповідальність аж до покарання смертю. Старолсільцям заборонялось ходити в ліс, підтримувати зв"язки із незнайомими людьми, давати їм притулок,харчі, одяг або взуття.
На початку вересня 1942 року німецькі окупаційні власті провели проти місцевого населення і партизанів великі каральні операції. Для цього були викликані війська з Пінська,Каменя-Камирського і Сарн . Завдання було масштабним- прочесати ліси всього Північного Полісся. Тому ряд партизанських загонів перебазувався у північно-східну частину Рівненської області. Біля Старого Села зупинився партизанський загін під командуванням Дмитра Степановича Конова.
З середини жовтня 1942 року у цих місцях активізується диверсійна робота загону спеціального призначення, очолюваного полковником Дмитром Миколайовичом Медведєвим. Партизанська боротьба набирає дедалі більшого розмаху. Старе Село стає однією з найдавніших партизанських баз. Активні бойові дії народних месників і підпільників викликають занепокоєння у німецьких окупантів. Дедалі частіше проводяться акральні експедиції, проте боячись партизанів, гітлерівці ненаважуються просуватися в глиб поліських лісів і боліт.
Жорстокі акції окупантів викликали ненависть населення. Люди готувались до помсти, налагоджували зв'язок з народними месниками, підпільниками навколишніх сіл ровенського Полісся
У Старому Селі розмістився фашистський гарнізон. Окупанти нещадно грабували населення, вони забирали харчі, фураж, влаштовували обшуки. Як і в інших населених пунктах, гітлерівська адміністрація проводила роботу по набору молоді в Німеччину. Проте місцеві селяни всіляко саботували розпорядження гітлерівців. Тільки силою фашистам вдалося вивезти в Німеччину 7чоловік .
Партизанський загін під командуванням Дмитра Конова прийняв рішення знищити фашистський гарнізон Старого Села. Осіннього вечора партизани одночасно вдарили з трьох сторін по селу. Ворог, захоплений зненацька, був розгромлений повністю. Народні месники захопили трофеї.
У грудні 1942 року розлючені селяни спалили хату, в якій жив німецький комендант. Разом з партизанами вони вилучили у куркулів продукти харчування, одяг, взуття. Гебітскомісар міста Століна виніс жорстокий присуд партизанському селу: воно підлягало знищенню. Для "наведення порядку" сюди вирушило 13 автомашин з німецькими солдатами і офіцерами. Село з усіх сторін було оточено військами, розставлені кулемети і пости на дорогах. З чорного "опеля" вийшли гітлерівці і направилися до хати сільського священника. Було наказано дзвонити в дзвони, щоб скликати жителів. При появі фашистського підрозділу старосільці поховалися по хатах. З досвіду знали що зустріч з есесівцями на вулиці коштувала життя вже не одному селянинові. І от несподівано задзвонив церковний дзвін, по дворах ходили німецькі солдати і гнали людей до церкви. Незабаром у приміщенні старої сільської церкви стало тісно. У штовханні діти погубили своїх батьків. Набожні люди намагалися протиснутися ближче до вівтаря і впавши навколішки, молилися. Усі були вкрай стривожені. Нарешті зачинилися двері і на якусь мить усе начебто завмерло. Та враз зринули крики, причитания, голосіння: дерев'яна старосільська церква спалахнула велетенським чорним смолоскипом. Невдовзі похилилась на бік баня з хрестом, а там, мов у безодню, провалилися стіни і тисячі вогненних язиків підбилися в небо. Так у сільському храмі фашисти спалили живцем 180 жителів. Та на цьому катівська акція нескінчилася. Усіх, хто вцілив , фашисти заганяли у школу, інші будинки, і підпалювали їх. Разом з чоловіками гинули жінки, діти і старики. Кому вдалося вирватися з вогняної стихії, той умирав під автоматними чергами.
Житель села І.Я. Свиридович згадує: "То було справжнє пекло. Знищували всіх підряд . Памятаю бігла Л.М. Францевич, фашисти затягли її під стіжок і вистрелили в неї. Знищено було в клуні сім"ю Ковалевичів,а поранений син господаря Леон виповз, стікаючи кров'ю. Мов біснуваті, фашисти бігали від оселі до оселі, підпалювали хати, хліви,стодоли. Село клубочилося чорною хмарою, яка здіймалася високо в гору".
Л.А. Ковалець:
"Мені було 10 років, коли сталася ця трагедія. Німці зігнали в один хлів 20 чоловік і почали розстрілювати. На моїх очах вбили батька і декількох сусідів. Прийшла і моя черга. Я став плакати але
дебелий німець вдарив мене чоботом, а потім вистрелив з автомата кулі прошили руку і ногу. Потім фашисти накрили трупи соломою і запалили хлів. Коли на мені почала горіти солома я виповз через від чинені двері на подвір"я і сховався в кущах. В диму гітлерівці мене не помітили. Я чув плач і зойки жінок постріли,крики вмираючих. Хай же навіки будуть прокляті ці виродки, які стільки горя принесли нашим сім"м.
Колишній партизан М.Т. Пишняк розповідає,що зробили з селом карателі: "Це була пустеля, жодної будівлі і трупи. Вони валялися всюди,а голодні свині рвали їх на шматки.
Архівні документи свідчать:
Внаслідок жахливої розправи над мирним населенням Старого Села спалено 225 хат, загинуло 685 стариків, жінок і дітей, в тому числі 120 дітей до десятирічного віку.
Через три дні після акції фашистські солдати знову з'явилися в Старому Селі ,але не застали тут жодної живої душі. Тоді окупанти вирішили прочесати ліс. Партизани знищили ворожу розвідку, і каральний загін повернувся в Столін. Більше окупанти не з"являлися в спаленому селі.
Старе Село стало символом помсти над ворогами Батьківщини для тисяч підпільників, антифашистів і народних месників Рівненщини. У зверненні партизанів області до населення з приводу злодіянь німецько-фашистських загарбників у Старому Селі сказано: "Схиливши голови, ми, червоні партизани, даємо клятву. Що будемо мстити фашистам за кров і сльози наших братів, матерів, дітей і сестер. Нехай знають кляті вороги, що наш український народ не стояв і ніколи не буде стояти на колінах перед страшним ворогом всього людства. Ми, червоні партизани, звертаємось до вас, батьки, матері, юнаки, допомагайте нам знищувати тих, хто палить ваші рідні села, залишивши вас без хат і одежі, хто примусив вас сидіти в лісі зі своїми дітьми. Вони вас хочуть заманити в село, загнати в хати і повбивати, як це було в Старому Сел. Не слухайте фашистських катів, не виконуйте їхніх наказів. Не виходьте з лісу. Не давайте ворогам ні хліба ні молока хай згинуть дітовбивці тут, як вони гинуть на наших фронтах.
На початку 1943 року командування партизанького з'днання О.М.Сабурова приступило до організації нових партизанських загонів. 15 січня 1943 року був організований партизанський загін імені Котовського, який швидко поповнювався новими людьми. Сюди вливалися жителі Старого Села. За час свого існування партизани провели чимало бойових акцій. Знищували мости, кар"єри, каменоломні, столярні, торфорозробку, пускали під укіс ворожі ешелони, знищували сотні ворожих солдатів.
У партизанських загонах боролися проти німецько-фашистських окупантів 45 старосільців, яким вдалося вирватися з рук карателів. Живі месники за мертвих. Громили ворога в рядах народних месників О.К.Крупич, К.Й.Кузьмич, С.К.Кузьмич, Ж.Б.Кузьмич, перше бойове хрещення одержав травневої ночі 1943 року під Рокитном, де підривна група, до якої він входив, пустила під укіс ворожий ешелон. Ця ніч стала для нього відкриттям особистого рахунку помсти окупантам за злочини, вчинені у Старому Селі проти односельців. Добре освоївши справу мінерів, К.Б.Кузьмич брав участь у підриві 14 ешелонів ворога. Група, до якої він входив. Знищила 120 фашистів, вивела з ладу сотні метрів залізничного полотна. Командування загону неодноразово відзначало хоробрість мінерів, а К.Б.Кузьмич нагороджений орденом Червоного Прапора та медалями.
Мстив ворогові за спалені села, за знущання над людьми і старосілець А.Л.Ковалець. У партизанському з'єднанні під командуванням О.М.Сабурова він очолив підривну групу. Чимало фашистів знайшли могилу під уламками пущених під укіс ешелонів,підірваних автомашин.Особливу стійкість і хоробрість проявив А.Л.Ковалець І його товариші- односельчани за річкою Буг, біля села Даречно, де він загинув у бою з фашистами. Смертю хоробрих полягли в боротьбі з окупантами партизани з Старого Села: П.В.Пишняк, П.К.Лісовець, П.О.Лісовець та інші.
Свято шанують загиблих у роки війни односельчан жителі села. На високому пагорбі у центрі Старого Села- братська могила. Тут спочивають вічним сном сотні мирних громадян замучених ворогом. На десятиметровому постаменті звелась постать матері що схилила в смутку чоло, опускаючи над прахом загиблих бронзовий вінок. Люди не повинні забувати злодіянь фашистських катів. Вони вийшли з вогню-ті,хто бачив на власні очі свою смерть і загибель своїх близьких. Може доля і зглянулась над ними, щоб розповіли живим про великі страждання і муки людські... Л.П.Ковалець важко зітхає і поволі розповідає:
-Саме проспівали трейті півні, мало сонечко на небо вийти. Чуємо матори гудуть то на околицю села виїжджала автомашин; бронетранспортерів. Не знали ми, що то по наші душі... Бабахнули перші постріли, хати загорілись. Батько мій П.Тихонович,дід Тихон, дядько, І.Тихонович повиводили дітей на подвір'я і таке-сяке домашнє манаття повиносили, бо ходила чутка, що німці лише хати спалять, а вбивати людей не будуть.
Бачимо, йдуть до нашого обійстя троє з автоматами в есесівських шинелях і касках. Наказали всій нашій родині зібратися у клуні, привели сусідів. Двоє стережуть нас,а трейтій виводив по
одному приречених і розстрілював. Прийде скаже "коле" і виводить. Як забрав уже діда Тихона, то зостався я сам. Дід ще сказав мені:" Прощавай внучку!"і поцілував мене. Ну от, залишився я,десятирічний хлопчик, останній, десятий за рахунком. Вивів і мене фашист. А вони всі лежать, хто як упав,кулями зрізані, кров"ю облиті своєю. Котрі то ще живі були- хрипіли Л.Панасович замовкає.
- Пхнув мене у спину кат,і впав я. Постріл. Куля вжалила мене в ногу. Німці розтельбушили снопи околоту і на мертвих кинули солому .Чиркнула запальничка... Щось поміж собою гелготіли і сміялися. Потім пішли вбивати інших. Чую горять мої ноги, а зрушити з місця неможу. Десь узялась така сила, поповз я з вогню за хлів, у ямці сховався, світу божого не бачу, так печуть мої ноги. Обгоріли ж. Страшною була смерть тітки мого батька бабусі Уляни Вакуліч. Її молодий німчик приволік за коси, вдарив автоматом по голові, натрусив околоту і запалив. Фашисти знищили в той день і родину К.С.Рункевич -Я зроду Пишняків, це я заміж вийшла, то взяла прізвище Рункевич. Есесівці загнали нас батька, С.Григоровича, маму,Марію Масіївну, сестер моїх маленьких, Катю і Сашу, мене-у хлів. Плачемо. Татко сподівався вимолити для нас життя. Став на коліна: "Невже у вас не має матерів, дітей? Пощадіть моїх голуб'ят. Вбийте мене а їм даруйте життя." З дула блиснуло і татко впав. Друга куля влучила мамі в голову, кров залила її коси. А потім вже і нас, малих постріляли. Червоний туман поплив передімною. Однак куля попала мені в плече,а друга розривна в стегно і геть вирвала все. Кістку білу було видно. Потім запалили хліва. Почала я горіти...
Ксенія Сидорівна все ж таки вибралася з вогню, а вся родина згоріла.
-Нас убивали в хаті перед святими образами...У хаті К.А.Лукашовича, слухаю розповідь Н.С.Ковалець. Було в мене двоє дрібненьких діток, Ганнуся і Марійка. П"ять і три рочки жили ще тільки.. .Німець трохи вмів по-нашому розмовляти, от він вириває з моїх рук діток, лається. "За віщо ж ти нас убиваєш? Питає Андрій.-
Чим завинили перед Німеччиною оці писклята ?"- "Я,-каже вбивця,-добрий єсть вбивця, - добрий єсть очень, дозволяю, каже, богу помолиться". І вцілив з автомата тітку Агрипину. "Тікайте!" - гукнув Андрій і того ката вдарив у нього зброю. А сам у вікно... А як же ж мені з двома дітками бігти? Вижила я одна. Пришла на попелище, головешки ворушу, мертвих діток шукаю... А нічого не зосталося від них. Вогонь забрав їх.
У той кривавий день жителі Старого Села просили порятунку в Бога у церкві, куди карателі загнали їх кілька сотень. Небо мовчало. Храм Божий спалахнув смолоскипом... Стукотів кулемет... Молитви і страшні зойки стихли.
Жодного свідка цієї страти не залишилось... Вдалося вижити небагатьом з тих хто мешкав край села. Одна з них Л.М.Францевич:
- Вельми горіло повсюдно. Дим очі виїдав. Куди подітися?Тицяюсь по подвір"ю. Аж тут іде німець. Упала я. Головуруками охопила. Бахнув він з оружія мені в потилицю, кулявийшла мені біля вуха і ось пальці покалічило. З тих пір ямайже нічого нечую. Поранена, я доповзла до кладовища і тамлежала...
Люди йшли на порятунок до мертвих. Але й там їх знаходили і вбивали. Л.Максимівна була залита кров'ю, то на неї не звернули уваги.
Розповідає М.Г.Чурилович:
Усіх побили моїх- маму Наталію, братів Петра, Андрія, Семена,сестер Віру і Маланю. А я вирвалася з вогню і побігла. Біжу, а фашист січе з автомата по мені. Впаду, душа виривається, серце зупиняється... Схоплюсь і знов втікаю. Добігла до куща верболозу і чую, як кулі фуркають, зрізають гіллячки... З усієї родини залишилися я і дідусь Карпо Корнійович.
І моїх тата Андрія і маму Варвару Шльомичів, сестру Марію з двома дітками постріляли фашистські поганці,- додає Н.А.Василевич. - А мене п"ятилітню, брат Петро на плечах заніс у ліс, там у копиці сіна ночували. Того осіннього дня 1942 року загинуло 685 жителів поліського села.